Репортаж

No smoking по-українськи

Вівторок, 17 вересня 2013, 14:06

З 16 грудня 2012 року у закладах громадського харчування – табу на цигарки. Кав’ярні, паби, бари, нічні клуби, кальян-бари змушені забрати зі столів попільнички, а у залах – таблички з

написом «Куріння заборонено».

Згідно із законом, за порушення карають і курців (від тисячі до 10 тисяч гривень), і заклади

громадського харчування. Протоколи про

порушення складає міліція. А тим часом

власники нічних клубів скептично кажуть:

якщо всі заклади міста одночасно

зателефонують до стражів правопорядку, то вони будуть «бідні, аж сині»... Де є закон, там не

обходиться без порушників, а також без

прогалин, щоб оминути його.

Кореспондент «Високого Замку» відвідала різні заклади громадського харчування, щоб подивитися, як відвідувачі та працівники дотримуються заборони про паління у громадських місцях.

 

У журналістський рейд вирушаю у неділю, після обіду. В цей час до барів, ресторанів сходяться найбільше відвідувачів. Йду у популярний пивний бар, що неподалік центру міста. Вдаю, що нічого не знаю про антитютюновий закон, запитую офіціантів, де знаходиться зал для курців. «Пані, який зал для курців? Закон забороняє паління! У нас тепер усі зали для смакування їжею, а не для паління», – пояснює бармен Андрій. Клієнтів негусто, замість цигарок замовляють більше пива, алкогольних напоїв та холодних закусок.

«Вранці до нас прийшли дві блондинки, які наче з космосу звалилися, – розповідає бармен. – Вперше почули, що прийняли такий закон. Почали нас ображати, мовляв, до 1 квітня (Дня сміху) ще далеко, а ми їх розводимо. Жінки сказали, що поскаржаться на нас в управління захисту прав споживачів, грюкнули дверима і пішли геть».

Вирушаю в один з ресторанів. Надворі біля входу двоє сорокарічних чоловіків палять цигарки. Кажуть, закон проголосований але не продуманий, тепер курцям доводиться мерзнути на вулиці. Згідно із законом, курцям дозволено палити за три метри від входу. Але всі стоять на порозі або максимум за півметра від закладу. Людей у ресторані небагато, при вході офіціант повідомляє про прийнятий закон. Намагаюся торгуватися. «А може, у вас є невеличкий куточок, де можна покурити?» – запитую? «Пані, навіть не намагайтеся! Заплатите 10 тисяч штрафу, ми теж матимемо неприємності», – ввічливо відповів офіціант.

У кав’ярні міста відвідувачі п’ють чай, каву, сидять за ноутбуками у безкоштовному Інтернеті. Колись у цьому залі був їдкий сморід від диму, аж очі виїдало. Тепер сморід трохи менший. Офіціант пояснює, що жоден відвідувач не палив відтоді, як вступив у дію закон, просто запахомпросякли меблі.

Вирушаю у ще один ресторан-кафе. При вході табличка з написом «З 16 грудня 2012 року заборонено палити в громадських місцях». Адміністратор Ірина розповіла, що всі відвідувачі з розумінням ставляться до заборони. Вона зау-важує всі заклади були морально готові до збитків, але насправді мають більше замовлень на їжу, ніж раніше. В цьому я переконалася, побачивши, що у кожного з відвідувачів столи аж вгинаються від тарілок зі смаколиками.

Експерти прогнозували, що найбільший удар отримають нічні клуби та паби, бо там публіка звикла палити, і спробуй пояснити, що «лавочка закрита». В одному з нічних клубів відвідувачів не бракує. Перші враження – повітря чисте, аж приємно дихати, відвідувачі смакують стравами, культурно спілкуються. У залах сек’юріті та офіціанти стежать за тим, щоб ніхто не палив. На столах – жодної попільнички, на стінах великі таблички, які нагадують, що курінню – зась. «Здоров! Брат, то капець! Уявляєш, прийшла з подругами у нічний клуб на кальян, а тут кажуть, що якийсь закон прийняли і тепер не можна ні кальян, ні сигарети курити. Ну, всі подуріли», – каже 25-річна відвідувачка, яка спілкувалася по мобільному телефону.

 

Закон забороняє куріння також для народних депутатів. «Курилки» у парламенті закриють. Народних обранців, які порушать закон, штрафуватимуть. Про це сказав на прес-конференції депутат від Партії регіонів Юрій Мірошниченко. У приміщеннях і будинках може бути виділено до 10% площі для паління. Але це не стосується державних органів, зокрема Верховної Ради. Як пояснив депутат, 10% площі закладу – це поправка до закону, як компромісний варіант між депутатами і власниками громадського харчування. Якщо в парламенті залишаться місця для паління, то штраф буде стягнений і з Верховної Ради, і з народних депутатів, які палитимуть.

Хотілось би вірити...

 

Купуй українське! А де воно?

Середа, 11 вересня 2013, 16:48

Одна американська сім’я провела експеримент: чи можна рік прожити без китайських товарів? Їх обурило те, що товари з Піднебесної відбирають робочі місця в американців, змушуючи роботодавців переносити виробництво в азіатські країни. В Америці товари з позначкою «Зроблено у США» коштують в 3-4 рази дорожче від китайських, але купуючи їх, покупець проявляє патріотизм. Наскільки ж українці залежні від товарів з Китаю?

Вмикаємо телевізор

Насамперед вирішив з’ясувати, що у мене є з позначкою «Made in China». Інвентаризацію почав з електроніки. Отже, електронна книга, яка завжди зі мною. Її випускає начебто українська компанія. Однак після п’яти хвилин пошуку в Інтернеті з’ясувалося, що з українського в ній тільки програмне забезпечення – інші складові вироблені і навіть зібрані в Китаї. З комп’ютером, на якому писав цей матеріал, все зрозуміло – всі основні компоненти зроблено в Піднебесній (відповідні наклейки стоять). DVD-плеєр – однієї з корейських марок. Перевертаю його – ззаду красується напис з привітом із Китаю. Телевізор. Наскільки відомо, майже всі «ящики», які продаються в Україні, в основному й збирають у нас. Але на моєму телику немає жодних розпізнавальних знаків. Іду в магазин, знаходжу таку ж модель, кличу продавця.

– Скажіть, чиє складання цього телевізора?

– Українське, – відповідає той. – До нас більшість телевізорів завозять розібраними, так мито менше, а складають вже у нас.

– А деталі там чиї?

– Китайські.

– Невже у всіх моделях тільки китайські комплектуючі стоять? А як же відома японська якість?

– Давно вже її немає, – розчаровує мене продавець. – Я вам більше скажу: багато конкуруючих марок складають на одних і тих же заводах та з одних і тих же компонентів. Ось у цьому корейському і в цьому нібито японському LCD-телевізорі абсолютно однакові рідкокристалічні екрани, вироблені одними й тими ж робітниками в Китаї.

Переконавшись, що некитайської техніки в магазинах практично немає, повертаюся додому з наміром знайти в квартирі хоч щось некитайське з техніки. Таких речей виявилося дві – холодильник з Білорусі і старенький музичний центр з Малайзії.

Відкриваємо гардероб

Спостерігаючи за моєю біганиною по квартирі, дружина саркастично зауважила:

– Ти ще в свою шафу заглянь – багато цікавого там знайдеш.

Якщо чесно, це мене збентежило. Останній раз я купував щось на ринку у китайців років десять тому. Тож був упевнений, що ношу європейські речі. Але виявилося, що конфуціанство не чуже не тільки моєму духові, але й тілу. Отже, зимова куртка відомого американського бренду. Пошита в Китаї! Нещодавно куплені зимові черевики європейського бренду – звідти ж! Остання надія була на джинси, які мені сестра привезла зі США. Але, як ви вже здогадалися, на них теж була етикетка «Made in China». Вирішив зайти в магазин, де я купував куртку.

– У вас більше шансів знайти некитайські товари в секонд-хенді, ніж в українських магазинах, – каже мені продавщиця.

– Але я не розумію, чому ви так засмучуєтеся? Зараз всі шиють у Китаї, і якість у всіх виробників стабільна. Минули ті часи, коли вони підробляли продукцію.

Цікаво, що навіть купуючи українську вишиванку, ви можете отримати продукцію, вироблену майстрами якого-небудь гірського селища в Тибеті, а не в Карпатах.

У спортивних магазинах теж все завалено китайською продукцією – рюкзаки, спальники, намети та спортивні тренажери продаються за ціною в 1,5-2 рази нижче, ніж європейські товари.

Четвер – китайський день

У знаному тернопільському супермаркеті вирішив розпитати в персоналу, які продукти в них з Китаю.

– Якщо ви купуєте заморожену рибу або сушені кальмари, то можете бути впевнені, що виловили їх у водах цієї країни, – розповів продавець. – Нещодавно навіть скандал був: наприкінці літа в них знайшли якісь шкідливі речовини і хотіли заборонити імпорт звідти.

За даними учасників ринку, щорічно з Китаю в Україну імпортується до 100 тис. тонн риби і морепродуктів – це близько 12% обсягу українського ринку, який оцінюється приблизно у 800 тис. тонн. З Піднебесної в основному ввозиться філе минтая, путасу, хек, сушені кільця кальмарів, крабові палички. Загалом, якщо у вашій родині четвер – рибний день, то не виключено, що ви їсте китайську продукцію.

– У нас якось були навіть китайські помідори, – продовжує розповідати продавець. – Ну а рис за визначенням весь вирощується в Китаї.

Крім того, більшість риби для суші теж імпортується з Китаю. Отож якщо ви любитель цієї екзотичної їжі, то підтримуєте зовсім не українського виробника.

Сухий залишок

Як виявилося, китайські товари нас оточують всюди. Купити дитячу іграшку, яка б не була зроблена в Китаї, в нашій країні практично неможливо. Всі – від ляльок до машинок і вертольотів на радіокеруванні – везуть до нас із цієї країни. У багатьох плюшевих іграшках розпізнаються східні риси.

Крім того, родом з Піднебесної практично вся фурнітура, яка використовується в недорогих меблях.

Якщо ви автолюбитель, то, скоріш за все, купуєте запчастини, зроблені в Китаї. Та що там запчастини! Вже років два китайські автомобілі витісняють на нашому ринку українські! Дійшло до смішного: «АвтоЗАЗ» почав виробництво китайських машин...

Хоча, поклавши руку на серце, потрібно зазначити, що тенденція заміщення дорогих товарів дешевим імпортом характерна для всіх країн. Так, за два роки кризи майже втричі збільшилося споживання китайських товарів у таких багатих державах, як США, Канада, а також у країнах Західної Європи. Справа в тому, що великим торговим маркам вигідно розміщувати виробництво в Китаї. Там немає жорстких екологічних вимог, низьке податкове навантаження і невисока оплата праці. Тому в найближчі роки альтернативи китайській продукції просто немає.

Українці змушені купувати дешеві товари

Як кажуть продавці, китайські товари бувають різної якості. Ті, які продаються в магазинах, зазвичай не поступаються турецьким і європейським аналогам. А ось на базари йде дешевий ширвжиток, який купується в Китаї часто на вагу. Звідси у наших людей і упередження проти товарів з Піднебесної. Адже переважна більшість українців змушені йти на ринки, де продається недорога китайська продукція. У магазини ж ідуть люди з достатком вище від середнього. А чи багато у нас таких?

Підготував Адам Стрижнюк

Ай-діти!

Середа, 11 вересня 2013, 16:48

У сучасних дітей замість іграшок – айпади та айфони.

Розумні пристрої посткомп’ютерної епохи витісняють іграшки минулого. Складається враження, що малюки нового тисячоліття одночасно починають говорити, ходити й вправлятися з інтернет-планшетами та розумними мобілками.

Ось картинка з життя. База відпочинку «Карпатський затишок», кілька сімей відпочивають з дітьми. Ранок у ресторанчику. Тиша… Усі діти за столиками втупились у свої гаджети. Дитячих голосів не чути – лише клацання кнопок і вигуки героїв мультфільмів та ігор. Кожен на своїй хвилі, кожен сам собою, хоча й усі разом.

Здавалося б, що може бути більш природним, як гамір, сміх, сльози, біганина, ігри – там, де збираються на відпочинку більше двох дітей… Однак сучасні діти живуть не справжнім життям, а віртуальним. Чи не втратять вміння бути цікавими самі собі, розважати себе без додаткових пристроїв?

Ще одна історія, від знайомої. Бабуся тримає онуку на підвіконні і каже: дивися, голуб! Дівчинка, трохи більше двох років, торкається скла трьома пальчиками і робить рух «на збільшення», наче розсуває зображення на моніторі, аби краще роздивитись пір’я та очі пташки. Знайомий жест шокує, адже свідчить, що дитина сприймає вікно як екран монітора, а пташку за склом – віртуальним створінням. Але жодна штучно створена дійсність – хай хоч яка яскрава, вигадлива та ефектна – ніколи не замінить реального світу та живих стосунків.

І от тут вплив дорослих потрібен, як ніде. Чи бавитесь ви з дітьми разом? Чи розповідаєте про свої улюблені дитячі ігри?

Пригадала, у що бавились з малими цього літа.

Ходили дивитись, де закінчується Львів – туди, де одразу за багатоповерхівкою на узвишші починаються неозорі поля.

Лазили по деревах. Щоправда, я стояла внизу, підтримуючи молодшого, і думала: якби тут не було дорослих очей, видерлась би на одну з низьких гілок. Це ж таке задоволення – сидіти на дереві! Ми у дитинстві робили це влітку мало не щодня.

Будували у кімнаті «хатку», яка була то гаражем, то схованкою. Для цього потрібні лише стіл, два крісла, кілька широких та довгих накривал і толерантна господиня, яка дозволяє перетворити кімнату у бозна-що.

Читали книжки. Особливо з гарними ілюстраціями. Найбільше малюкам сподобалися вже добре знайома серія про Фіндуса та новенька «Кіт на ім’я Сплет».

Бавились в ігри на увагу: хто що помітив чи не помітив навколо.

Плювалися кісточками від слив – хто далі.

Ганяли у футбол, я вболівала край поля.

Малювали піратські карти.

Робили гербарій.

«Досліджували територію».

Розповідали одне одному страшні історії.

Реготали перед сном, аж поки нас не розганяли в різні боки.

І звісно – куди ж без цього! – грали в ігри та дивились мультфільми з екранів айпада та айфона. І теж доводилось переконувати найменших: досить! закрий вже його!

А ще був і вільний час, коли малі робили щось без дорослих, бавились самі і не чекали, що хтось їм буде приділяти час. Це ж таке задоволення – читати чи гортати книжку на самоті, бавитись без нікого, думати про щось, коли ніхто не заважає… Дитині усамітненість так само необхідна, як дорослій людині, але кожному у різних дозах.

«Високий замок»

Батьки повинні знати: якими будуть тернопільські школярі через 5 років?

Середа, 04 вересня 2013, 06:05

1 вересня в Україні урочисто відзначили День знань. І цього ж дня стало відомо про плани Міносвіти щодо реформування школи. Оскільки плани ці – доволі революційні, ми вирішили детальніше на них зупинитися.

Якщо коротко, то суть реформи в наступному: Міністерство освіти хоче розділити шкільні дисципліни на профільні та факультативні. Планується, що вже через п'ять років – у 2018-му – учні 10-х і 11-х класів матимуть можливість самостійно обирати профільні предмети, відповідно до своєї майбутньої професії.

Кореспондент  ForUm’у вирішив розібратися, як саме планують реалізувати закон у школах, як готуватимуть педагогів, і чи оцінюють позитивно дану ініціативу самі учні.

Передовсім слід зазначити, що такі нововведення – звичайна практика для більшості країн ЄС і США, а нещодавно закон, що надає право самостійного вибору, був прийнятий і в Російській Федерації.

Більшість експертів упевнені: зміни суттєво поліпшать систему освіти України, дозволивши школярам розвивати свої здібності й отримувати більш глибокі знання саме з тих предметів, які знадобляться їм під час вибору професії.

Вісімнадцять годин на тиждень школярі України вивчатимуть обов'язкові предмети і двадцять годин відведуть на вивчення обраних. Саме такі зміни в Міністерстві освіти України пропонують ввести до 2018 року. Поки проект на стадії обговорення і розміщений на сайті відомства, але кожен бажаючий вже може внести свої пропозиції щодо його поліпшення.

«Плануємо, що у 2018 році 10-і й 11-і класи стануть профільними, і діти зможуть обирати предмети, які їм допоможуть у майбутній професії», – поділився думкою директор Департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Олег Єресько. За його словами, профільні предмети будуть розбиватися на частини – спецкурси, вибірково-обов'язкові та додаткові години.

Так, якщо учень зробить математику профільною, то він не ходитиме на неї як на обов'язковий предмет. Часів з математики стане більше і викладатися групі вони будуть поглиблено. Що стосується спецкурсів, то учень вибере всього один профільний предмет, а решту навантаження «візьме» спецпредметами. Ще п'ять – додаткові години, які запропонують школи. Також школярі повинні будуть обрати з чотирьох вибірково-обов'язкових предметів два, один з яких проходитимуть у 10-му класі, а інший - в 11-му.

А ось фізкультуру залишили серед обов'язкових предметів, незважаючи на те, що нещодавно велося багато розмов про те, що діти не можуть виконувати встановлені нормативи, і фізкультуру варто віднести до факультативів.

З цього приводу Єресько нагадав, що в наш час молодь і так малорухлива, тому година фізичної підготовки не завадить і не зашкодить.

Ще одне нововведення від Міносвіти – введення профільних проб. Таким чином, за словами Єреська, майбутній перекладач зможе провести екскурсію англійською, а журналіст – попрацювати в редакції.

Примітно, що обдаровані діти зможуть пройти відразу два або кілька профілів і бути орієнтованими, наприклад, на перекладача та фізика.

Звичайно, поки ще не можна говорити про проект сповна, адже список предметів може розширюватися, а сам проект доопрацьовуватимуть.

Підводні камені самостійного вибору 
Головною проблемою всіх нововведень у системі освіти завжди була готовність викладачів адаптуватися під зміни. У ситуації з профільними предметами відразу виникає питання: «А де взяти додаткові кадри?». Більше того, з'являються проблеми і з новими предметами, а точніше – з відсутністю педагогів, готових викладати в школі те, що зазвичай вивчають в інститутах.

За словами Олега Єреська, вчителів до нововведень почнуть готувати ще в педінститутах і перепрофільовуватимуть в школах. Наприклад, фізик читатиме астрономію, вчитель літератури – культурологію чи історію релігії і т. д.

«Проект буде прийнятий у 2018 році, а значить, у нас є час підготувати відповідні кадри і передбачити літературу, підручники, розробити програми», – уточнив він.

Самі вчителі позитивно сприйняли ідею міністерства, правда, уточнюють, що можуть бути неприємні наслідки.

«Справа в тому, що ми повинні враховувати потреби ринку праці. Наприклад, в Україні багато юристів, економістів, фінансистів. Виходить, половина школи вибере ці предмети, хоча у нас очевидна нестача інших професій, тих же педагогів», – прокоментувала нововведення вчителька однієї зі столичних шкіл Тетяна Волкова.

У свою чергу, завуч львівської школи Галина Панасюк впевнена, що при такому підході повинен працювати психолог, допомагаючи дітям вибирати профільні предмети.

«Підліток може вибрати предмет лише тому, що йому подобається вчитель, або тому, що його батьки хочуть, щоб він став адвокатом, в той час як у самого учня можуть бути схильності до медицини або математики», – уточнила вона.

Дитячий психолог Ольга Бойко впевнена, що, з одного боку, профільне навчання – це можливість для учня отримати додаткові знання за обраним напрямом і перевірити свої можливості, з іншого – це ризик неправильно вибрати профіль, що загрожує тимчасовими і моральними витратами.

«Для того щоб уникнути неусвідомленого і безвідповідального вибору подальшого маршруту навчання, ще в молодших класах повинна вводитися система передпрофільної підготовки. Очевидно, що учням при виборі профілю навчання необхідна допомога фахівців», – зазначає психолог.

Важливість участі психологів при виборі предметів, за словами Бойка, підтверджується і тим, що школярі можуть вибирати за принципом «улюбленого вчителя».

«До яких предметів зазвичай не лежить душа у наших дітей? До тих, які викладають фахово слабкі вчителі. Помічено, що школярі-«середнячки» особливо не люблять математику та інші предмети, вивчення яких вимагає значних інтелектуальних зусиль. Проте в старших класах у таких дітей, особливо у хлопчиків, часто відбувається «інтелектуальний прорив», – уточнює лікар.

Словом, причин нелюбові до того чи іншого предмета у старшокласників може бути багато, вони завжди індивідуальні. Так само непросто відбувається вибір профільного класу. На жаль, при цьому підліток дуже рідко прагне «реалізувати свої здібності і задатки», як би цього не хотілося авторам концепції та й усім решта.

Галина Панасюк впевнена, що «щасливчиків, які обрали собі професію ще у шкільні роки і не розчарувалися в ній протягом усього життя, не так вже й багато».

Педагог підкреслює, що для того щоб їх ставало більше завдяки профілізації, необхідно, крім усього іншого, на серйозному науковому рівні проводити діагностику не тільки професійних намірів школярів, а й їхніх схильностей, здібностей до тієї чи іншої професії, закладених природою.

Ще одна проблема, яку треба буде вирішувати з введенням профільної освіти, - приміщення. Адже класи поділять на багато груп, у кожної з яких своя окрема програма. Особливо важко доведеться школам маленьких міст, де і без того відчувається нестача приміщень.

Здібності є у кожної дитини, головне – допомогти їм проявитися

Профільна система освіти широко застосовується в США і європейських країнах. На думку німецького викладача Свена Неймана, вся система освіти в Німеччині побудована на правилі: «кожен школяр особливий і талановитий».

«У нас немає дітей, що не обдаровані, просто не кожен може відразу проявити свої здібності. Незважаючи на всю суворість німецької освіти, ми намагаємося з раннього віку розглянути таланти дитини. Якщо вона добре малює, співає, якщо у неї здібності до мов, літератури, математики, хімії, це не повинно пройти повз педагогів», – уточнює він.

Нейман впевнений, що підхід, при якому від школярів вимагають глибоких знань з усіх предметів, неправильний. Справа в тому, пояснив викладач, що дуже мало дітей можуть однаково сприймати як точні науки, так і гуманітарні, при цьому непогано малювати, показувати спортивні досягнення і т.д.

Тим часом викладач анітрохи не применшує значення базових знань, які формують кругозір дитини.

«Але якщо учень з легкістю вирішує складні завдання з алгебри, навіщо відбирати у нього час? Надавши йому можливість поглиблено вивчити точні науки, в майбутньому країна може отримати хорошого наукового співробітника, математика, розробника комп'ютерних програм», – додає Нейман.

Таня Процак, українка, яка понад 15 років живе в Торонто, розповіла, що в канадську школу вона потрапила за обміном і досі вдячна діючій там профільній системі освіти.

«Точні науки завжди були величезною мукою для мене. В Україні викладачі добре ставляться тільки до відмінників, решта школярів залишаються на задвірках, хоча вони не менш талановиті», – згадує дівчина.

Саме в Канаді викладачі звернули увагу на здібності Процак до вивчення мов. При цьому, уточнила Тетяна, ніхто не скасовував необхідності вивчати фізику, хімію або геометрію.

«Просто ці предмети перестали бути для мене профільними і не віднімали по чотири години на день», – додала дівчина.

Сьогодні Процак працює керівником відділення міжнародних проектів у великій компанії Торонто, володіє 8 мовами, а у вільний час займається перекладами творів українських письменників на англійську мову.

«Коли я прийшла до школи в Торонто, ніхто з викладачів не сказав мені, що я гірша або дурніша, навпаки, мене постійно хвалили за успіхи в гуманітарних науках. Примітно, але успіх в предметах, які давалися легко, змушував мене вчити і точні науки. Нехай генія-програміста з мене не вийшло, але це не применшує мій професіоналізм», – резюмувала дівчина.

Оцінюючи нововведення в Україні, Свен Нейман попереджає, що спочатку українська система освіти може зіткнутися з низкою труднощів, оскільки профільний метод – це комплекс заходів, які працюють ще з молодших класів.

«Є багато нюансів: технічне забезпечення, педагоги, підручники, готовність держави надати школярам можливість пройти практику, робота психологів. Це зміни, які вимагають додаткового удосконалення всієї системи», – уточнює він.

У цьому контексті Нейман навів приклад американської викладачки Ерін Грувелл, яка потрапила в клас, де навчалися діти з неблагополучних сімей. Завдяки особливому підходу до кожного зі своїх учнів Ерін зуміла домогтися того, що вони стали найбільш процвітаючими в школі.

«З дітей, з якими відмовлялися працювати всі вчителі і в яких не вірив ніхто, вийшли юристи, медики, митці, письменники. Це приклад того, що профільна освіта – трохи більше, ніж право вибору предметів», – резюмувала педагог.

Підсумовуючи, варто зазначити, що профільна шкільна освіта матиме успіх лише в тому випадку, якщо цю систему стануть підтримувати на належному рівні, а не формально. Нововведення, що ініціюються Кабміном, безумовно, позитивні й необхідні в Україні, але не варто забувати, що вони вимагають зміни всієї системи освіти. Українським школярам треба не просто надати реальний вибір предметів і спецкурсів, а допомогти визначитися з вибором, враховуючи бажання і здібності.

 

Підготував Адам Стрижнюк