Центр обслуговування платників працює у вихідні та святкові дні

Четвер, 01 січня 2015, 11:14

Шановні тернополяни – платники податків!

Щиро вітаю вас із Новим роком та Різдвом Христовим! Нехай вони принесуть тільки добробут, благополуччя, родинне тепло, шану та любов від рідних та близьких вам людей.

Щиро зичу, щоб Різдвяна зоря об’єднала усіх нас - і тих, хто зустрічає ці свята в дружньому сімейному колі, і тих, хто знаходиться далеко від рідного дому, - чистим світлом незгасних людських чеснот та цінностей, а в кожній родині панує мир та спокій.

Я радий повідомити Вам, що з метою якісного обслуговування платників податків, для надання консультацій та адміністративних послуг, прийняття податкової звітності, Центр обслуговування платників працює у вихідні та святкові дні: 2, 3, 8, 9 та 10 січня з 9 до 14 год.

Довідки за телефоном: 43-46-10.

 

З повагою

Начальник Тернопільської ОДПІ                                                  Петро Якимчук

Тернополянин відтворив морську історію ... в пляшці

Середа, 31 грудня 2014, 10:53

Відомого тернопільського художника Володимира Корнієнка чи не щодня можна зустріти на вулиці Валовій. Вже декілька років поспіль митець презентує свої картини в самісінькому центрі міста. Проте, художник володіє не одним талантом, - пише сайт Культурно. Протягом сімнадцяти років митець змоделював понад 30 мініатюр точних копій історичних кораблів: Китайська джонка, Козацька чайка, Американська китобійна шхуна, Боркентинна альфа та багато інших.

Щоб створити усю колумбівську ескадру – Нінью, Пінту і Санта-Марію -, майстру довелось ледь не наново відкривати Америку. Автор перечитав колосальну кількість літератури, аби без вигадок відтворити історію мореплавства у пляшці. Використовуючи тисячі мініатюрних деталей пан Володимир творить цілу морську історію. Наприклад, гармати на колесах восьми міліметрові. Кожну деталь майстер виготовляє окремо. Відтак, акуратно приклеює до іншої, яка уже в пляшці.

Один мініатюрний корабель складає у бутель кілька місяців, а то й пів року. Володимир Корнієнко моделює точні копії вітрильників у масштабі 1:300. У книжках та інтернеті знаходить креслення кораблів. Чим складніша конструкція, тим цікавіше її моделювати, зізнається автор. Пристрасть до морської романтики у Володимира ще з дитинства, адже дитячі роки провів біля озера. Часто рибалив. Одного разу в музеї побачив піратський парусник, який припав автору до душі. Згодом, спробував вирізьбити його власноруч. Попри романтику, автор отримав справжній досвід моряка, коли зайнявся морським багатоборством. Тоді підкорювати хвилі довелось не в мріях, а в реальності. Після такого досвіду уже зміг сконструювати власний морський транспорт.

Разом із другом Володимиром, чоловік змайстрував дві саморобних яхти. Та затятим моряком Володимир так і не став. Адже родина для нього – дорожче за будь-які хвилі. Родина поруч, а море – ще ближче. Сьогодні у квартирі митця можна потрапити хоч в інше століття.

Корнієнко Володимир – 067-142-68-05

Оксана Божко

Як тернопільська «Зоринка» зворушила різдвяну Італію

Вівторок, 30 грудня 2014, 16:24

У пору відзначення католицьким світом Різдва Христового Тернопільська народна хорова капела «Зоринка» побувала в Італії, популяризуючи українське пісенне мистецтво серед європейців.

— Я все життя мріяв побувати у різдвяній Італії — і нарешті, на 56-му році роботи з творчими колективами, моя мрія здійснилася, — каже директор хорової школи «Зоринка» Ізидор Доскоч. — Але про те, щоби співати з дитячою капелою єпископську різдвяну літургію у Ватикані, я й мріяти не міг…

Стартувала різдвяна місія «Зоринки» з угорського міста Марія-Повч. Там, у храмі Святого архистратига Михаїла, відомого на весь світ чудотворною іконою Божої Матері, що плаче, діти взяли участь у богослужінні. Воно відправлялося трьома мовами. Українські фрагменти супроводжувала своїм співом тернопільська «Зоринка». Потім діти колядували на Площі Героїв — одній із найбільших у Будапешті. Оленку Чайку, котра вже сьомий рік відвідує школу й побувала у багатьох закордонних поїздках у складі капели, найдужче вразило, що люди слухали дітей з України зі слізьми на очах.

— У нас мурашки бігали по тілу, — пригадує Соломія Середюк. — Бо якщо люди плакали, значить, відчували все те, що й ми.

— Хоч і не розуміли, про що ми співаємо, — додає Наталя Стареправо, — але відчували серцем. А українцям на чужині ми подарували зустріч із рідною піснею, рідною мовою.

Зоренята помітили: глядачі дивувалися, що в такий непростий для України час її діти співають. Отже, нація не занепала духом.

Єдиний хлопець у цьому складі капели Іван Вербіцький не може забути, як люди плакали, слухаючи Національний Гімн України й просили, чи можна сфотографуватися з дітьми. Люди спинялися біля юних українців у вишиванках із жовто-блакитним стягом і підспівували їм. А після словесної преамбули до твору-реквієму «Ангелику» пам’яті Небесної Сотні всі підіймалися з місць, віддаючи шану загиблим Героям.

— У нас тремтіли голоси, — розповідає Іван, — але ми відчували гордість за наших героїв, котрі не пошкодували віддати за Україну життя. Нас переповнював патріотизм.

А ось Христині Заваденко, Марічці Метлушко й Таїсії Левковській, котрі вперше побували з «Зоринкою» за кордоном, найбільше сподобалася Венеція, храм Святої Софії в Римі, оздоблений мозаїкою, і… теплий прийом тамтешніх людей.

В Італії зоренята співали літургії та давали концерти духовної музики у понад десяти храмах і на найбільших площах Венеції, Риму й Ватикану. У кожен свій виступ неодмінно вплітали «Отче наш», «Щедрик» Миколи Леонтовича, духовний гімн України «Боже великий, єдиний…» та завершували Національним славнем. У Венеції їх тепло приймала українська громада на чолі з парохом Ярославом Чайківським. Отець Ярослав пригостив дітей рекордно великою піцою.

Також «Зоринка» співала в базиліці Святого Антонія Падуанського в Падуї, одній із чотирьох головних базилік Риму, найбільшій із церков, присвячених Богородиці, — храмі Санта Марія Маджоре. Там канонік уряду базиліки, єпископ УГКЦ Іриней Білик особисто провів дітям екскурсію у Папський музей. А коли його запитали, чи можна заспівати в храмі Гімн, відповів: «Не тільки можна, а й треба».

— Ми побачили, де живе Папа Римський, — захоплено розповідає Соломія Бронецька. — Нам показали дошки із ясел, у яких народився Ісус, одяг Божої Матері, Її волосся і голочки із тернового вінця Спасителя.

Дітям досі не віриться, що вони бачили місця, про які мріють туристи з усього світу. Звісно, не обійшлося й без кумедних випадків. Мар’яна Максимишин розповіла, як зоренята, добираючись із Венеції в Падую, сіли не в той поїзд. Коли до відправлення потрібного їм потяга залишалося дві хвилини, вибігли й стрімголов помчали на іншу платформу. Це дуже нагадувало кадр із різдвяної комедії «Сам удома». А Наталі Демкович поїздка подарувала нових подруг і знайомство зі святим Антонієм, до якого вона радить звертатися, коли хтось щось загубить, втратить…

— Це була благословенна поїздка, — переконана художній керівник капели Анжела Доскоч. — Ми вкотре відчули, що Бог «Зоринку» любить. Підтвердженням цього став такий випадок.Ннебо над Площею святого Петра зустріло нас чорними хмарами. Діти стали перед центральною шопкою, заспівали «Боже великий, єдиний…», почали колядувати — і хмари розступилися, сонячні промінці заблисотіли на голівках дітей. Це було справжнє диво, ніби хтось на небесах відчинив кватирку, аби подивитися, хто співає. Я диригувала — і плакала…

На завершення циклу різдвяних свят «Зоринка» планує показати тернополянам програму, з якою вона підкорювала різдвяну Італію. Концерт, за попередньою інформацією, відбуватиметиься в драмтеатрі ім. Т. Шевченка й буде благодійним — на підтримку тих, хто нині в АТО дарує дітям можливість прославляти пісенним мистецтвом Господа й Україну.

Не живіть заради дітей

Вівторок, 30 грудня 2014, 15:17

Благаю вас – не живіть заради дітей! Їм це не тільки не потрібно, їм це шкідливо… Скільки поламаних доль, розбитих сердець, образ і непорозумінь! Я бачу жінок, які відмовляються від усього в житті заради дітей. А потім я бачу тих дітей, заради яких від усього відмовлялися. Сумне це видовище…

…Мама виростила Ваню сама. Вона так і не вийшла заміж, вкладала все у сина, купила йому квартиру, оплатила університет. Він став прекрасним чоловіком, успішним. Ось тільки йому вже п’ятдесят. Він ніколи не був одружений, не має дітей. Ціле життя намагався повернути мамі неоплатний борг. Не вийшло.

…Батько Ксюші працював день і ніч заради дітей. У нього були великі плани, особливо на дочку – вона була здібна. І він мріяв, що вона стане лікарем. Заощадив їй на університет. А вона відмовилася. І захотіла жити своїм життям. Інакше. Хотіла стати художницею. Тоді тато спробував її привести до тями – і виставив їй рахунок. Порахував туди все: скільки коштувала її освіта у школі, позашкільні гуртки, одяг, їжа. І став вимагати повернути йому ці гроші. Чи треба казати, що більше Ксюша свого тата не бачила? Минуло вже понад тридцять років із того дня…

Мама Іри відмовилася від особистого життя. Після розлучення не ходила на побачення, боялася травмувати доньку. Донька виросла і не може залишити маму. Не може ходити на побачення. Не може навіть допустити думки про те, щоб залишити маму і поклопотатися про власне життя. Ірі вже сорок. Заміж так і не пішла. Дітей не має.

…Батьки Ігоря і Жені були дуже й дуже хороші. Вони робили для дітей усе, що могли, і навіть те, чого не могли. Сім’я завжди виглядала дружною, сімейні свята, відпустки. Тільки у цьому батьківстві вони втратили подружжя. Їх більше нічого не пов’язувало. Вони прожили разом 30 років як мама і тато. А потім, коли діти пішли з дому, вони просто розлучилися. Женя досі не може дійти до тями від цього найбільшого у світі обману. Їй уже 37, але заміж вона не хоче. Боїться повторення такої само сумної історії. Адже мама після розлучення дуже швидко згасла.

…Гоша – пізня дитина. Над ним завжди тряслися, його опікали, про нього турбувалися, навіть занадто. Сказати правду, його мама просто з відчаю вирішила більше не чекати на принца і народити дитину для себе. Потім же вона вирішила, що через Георгія збудуться всі її мрії. Вона з усіх сил намагалася зробити його вундеркіндом. Він займався кількома мовами, відвідував безліч гуртків, грав на арфі… Мама пишалася ним, і гостям зажди просила щось зіграти. Арфа – це ж так екзотично! Гоші вже за сорок. Він розлучений. Його дітей виховує інший мужчина. І Гоша не проти. Він досі не знає, чого хоче сам. Він не став вундеркіндом. Він не витримав і зламався. Зараз він просто п’є. До роботи, після роботи і замість роботи. Мама цього вже не бачить…

 

Хіба мало таких історій, і чи багато серед них веселого й радісного? Коли дитина стає сенсом життя, це для неї надміру. Її немовби замикають у кімнаті, де колись закінчиться повітря. Спершу так жити можна, але поступово починаєш задихатися. Задихатись у такій любові й турботі.

І мало того, що ти двадцять або скількись там років живеш у задушливій житейській пустелі, частіше за все ти ще й залишаєшся винен. Тобі приносять рахунок, хоча здавалося, що ти просто прийшов у гості. І ти б із радістю допоміг би господарям – сам, із власної ініціативи. Але коли тобі на блюдечку приносять рахунок за ці 20 років, протягом яких кожен подих палив тобі все всередині…

Далі виникають варіанти. Дитина може оплачувати ці рахунки довічно. Як Іра чи Ваня з історії на початку статті. Або влаштувати протест: почати випивати, порвати всі зв’язки – як Гоша і Ксюша… Рідко хто спроможний зрозуміти і прийняти таке ставлення з боку батьків. Прийняти і зрозуміти, і при цьому не жертвувати власним життям, власними інтересами.

Тому я вас благаю: не живіть заради дітей! Знайдіть собі інший сенс життя, знайдіть інший сенс у материнстві й батьківстві. Щоби маленькі хлопчики й дівчатка, приходячи на цю планету, не ставали заручниками і жертвами вашої «благодійності» та опіки.

Нехай вони ростуть, як Бог дасть. Скільки дасть і що дасть – того й достатньо. Хтось має мільйони, а хтось живе «від зарплати до зарплати», в кого як… На дитину та її виховання це не повинно впливати: що є, те є.

Жінки, любіть своїх чоловіків. Діти виростуть, а чоловік залишиться з вами. Ви можете подати дітям приклад стосунків, щоб і їм захотілося сім’ї, дітей. А можете відбити все бажання, якщо будете «звихнуті» на проблемах дітей, ігноруючи потреби чоловіка.

Любіть себе. Не забувайте про себе у гонитві за дитячим щастям. Не відмовляйте собі у платті заради нового робота. Не міняйте свого косметолога на репетитора. Якщо ви самі про себе не турбуєтеся, то що ви зможете дати іншим? Який приклад? Яку любов? Звідки?

Не живіть заради дітей, благаю вас. Коли мені зустрічаються люди, яким батьки віддали все і навіть більше, – мені боляче дивитися їм в очі. Я багато в чому впізнаю себе та свій біль. Я бачу ці страждання, розбиті серця, спустошені душі. В їхніх очах – крики про допомогу. Біль, відчай, провина. Вони – як усі діти – дуже хочуть любити своїх батьків. Але тоді вони просто не виживуть…

Дайте вашим дітям змогу жити й дихати. Тоді вони зможуть рости і розвиватися. Так, як їм відведено долею. Наша роль, як батьків, проста: вчасно поливати, не заступати їм сонце, оберігати від шкідників. А далі дитина, як квітка, вже сама впорається і проявить усе найкраще, що в ній уже згори закладене.

 

Ольга В.