Про росіян і ґоґоль-моґоль

Середа, 20 серпня 2014, 07:18

Анекдот про те, що Путін вирішив проявити себе в якості справжнього західного лідера і теж запровадив санкції проти Росії, не такий далекий від правди. Хоча, керувався російський президент скоріше радянською мотивацією. На зло їм всім не будемо їсти європейські і американські продукти – сильне рішення на рівні старшої групи дитячого садочка. Звичайно, без фуа-гра та інших омарів пересічний росіянин обійдеться – він і раніше стільки не заробляв. А «большим людям» привезуть їх спецрейсом і видадуть в якості спецпайка.

Досвід подібного вирішення питань величезний – росіянам не звикати. Ось тільки «самосанкції» Росії можуть виявитися куди серйознішою справою, ніж просто зникненням розкоші з продуктових прилавків. Проблема в тому, що постійний експорт газу і нафти дуже негативно позначився на російській економіці. Навіщо розвивати сільське господарство, промисловість, впроваджувати нові технології, якщо можна купити готову продукцію? Продав газ – купив комп’ютер. Продав нафту – купив нормальну машину замість «Жигулів». Так Росія втратила шанс навчитися робити щось путнє, починаючи від техніки, і закінчуючи медикаментами і продуктами харчування. Тому заборона на ввезення тих же харчів виявляється куди болючішою, ніж це може здаватися на перший погляд. Бо ж не в фуа-гра та омарах справа.

Якщо взяти за приклад м’ясо, то з його виробництвом в Росії справи традиційно йдуть не кращим чином. З усієї виробленої в країні яловичини лише 10 відсотків припадає на спеціалізовані м’ясні породи, виробництво м’яса не є самостійною галуззю. У структурі споживання яловичини в Росії на імпорт припадає близько 37 відсотків. Частка імпорту свинини в структурі російського споживання теж вельми велика, коливається в межах 30 відсотків. З курятиною справа йде краще, але все одно не вистачає – доводиться докуповувати за кордоном. Тобто курятини майже вистачає, але при умові, що вільно імпортується яловичина і свинина. Після санкцій м’ясо стане для росіян розкішшю і рідкістю. Після спроби утримати ціни (а як же без цього улюбленого адміністративного важеля?) до РФ повернеться старий добрий дефіцит.

Ситуація з рибою теж неоднозначна. З одного боку в Росії потужний рибальський флот і цілі заводи з переробки. Однак майже 20% продукції все одно доводиться докуповувати. У числі найбільших постачальників риби до Росії є Норвегія, Ісландія, Естонія та Фарерські острови. Із цих країн в РФ надходить лосось, оселедець, форель, салака.

Але проблеми з м’ясом і рибою бліднуть на тлі розвитку молочної галузі. Частка імпорту в споживанні росіянами різних молочних продуктів коливається в межах від 30 до 60 відсотків. Частина цих поставок йде з Білорусі, але це не рятує, бо імпорт перекриють Фінляндія, Німеччина, Україна і Нова Зеландія. З молочними продуктами в Росії буде реальна криза.

Вегетаріанство – відмінне рішення, особливо при дефіциті м’яса і риби, але й тут у Росії все дуже сумно. Здавалося б – при таких територіях забезпечити себе овочами та фруктами справа проста, а от у них чомусь не виходить. Занадто багато тайги і мерзлоти, занадто багато нафти і газу, тобто росіяни звикли купувати чуже, а не розвивати своє. Дві третини всього ринку фруктів в Росії – це привізна продукція, овочів же завозиться в межах 20-40 відсотків від загального споживання в залежності від врожаю конкретного року. Зрештою, про що ми говоримо, якщо Росія імпортує картоплю, а частка імпорту в яблуках доходить до 75%! Тому йдеться навіть не про банани і авокадо – простесеньких яблук вони не мають. На практиці Росія зараз повністю забезпечує себе тільки одним продуктом – буряком.

Якщо дивитися на речі реально, то Росія звикла купувати харчі. Експорт вуглеводнів розбещує. І саме в це слабке місце США і Європа зараз роблять повільну, але смертельну ін’єкцію. Але «самосанкції» Путіна надають процесу деяку частку «веселой бесшабашности».

Загалом Росія повністю покриває свої потреби лише в цукрі, олії і курячих яйцях. Тобто голод їм не загрожує – населення тотально перейде на ґоґоль-моґоль. Плюс буряк. Не вельми привабливе меню, звичайно, але хто ж їм винен?

 

Підготував Адам Стрижнюк