images/stories/logosait.jpg

 

Про стареньку бабусю і двох сучасних дуреп

«Сільпо», каса, черга. Переді мною викладає покупки бабуся. Старенька така, в хустині пуховій закашлатаній, пальто з вилинялим песцем, 1983 року народження на комірі. Під пахвою затиснуті паличка і ручної в'язки рукавички. Кладе на транспортер вагову вермішель, два курячих крильця, півхлібини і жменьку карамельок. Розраховується, бере решту: 5 гривень і копійки. Спаковує продукти до матерчатої сумки. Звертається до касирки:

– А это коробки стоят для сборов на армию или на инвалидов? А то я очки забыла...

– Та яка вам різниця, – каже касирка. – Не затримуйте очерідь.

У мене вже під кутнім зубом щось залоскотало, серпентивне таке і жутко педагогічне. По методиці Макаренка. Але бабуся спокійно так каже:

– Позовите администратора.

Касирка починає пропікувати мої покупки:

– Зара! Робити нема шо. Йдіть собі.

Але адміністратор вже тут. Ввічлива, но нервова. Слухає, типу важно, бейдж теребить.

– То, бабо, для бандерівців з «Правого Сектора», – каже. – Йдіть, бо то вам не треба, бережіть пенсію, а то на аптеку не хватить.

Бабуся забирає решту, кладе її до потертого гаманця. Виймає звідти 100 гривень і запихає в скриньку.

– Эти Герои всё преодолеют! И жить будут по-человечески. А вы, две дури, выйдете замуж за имбецилов и будете битые пьяными мужьями, как драные козы. Потому что дуры – они всегда битые...

 

Історія з соцмережі «Фейсбук»

Банер