images/stories/logosait.jpg

 

На якій планеті живе Російська церква?

Цей рік РПЦ збирається присвятити пам’яті рівноапостольного князя Київського Володимира. Згідно з програмою проголошеною під час Різдвяних читань, святкування відбуватимуться спільно з державою, охоплюватимуть весь «спільний простір Святої Русі» - Україну, Білорусь та Росію - та мають на меті підкреслити «цілісність культурного простору» цих країн, пише espreso.tv.

Новина, взагалі, здатна налякати. Як, цікаво, Московська патріархія спільно з кремлівською владою збирається забезпечити реалізацію власних заходів на території України? А що мав на увазі уповноважений представник президента РФ, який наголосив на «особливому значенні» цього «спільного святкування» у «сучасних зовнішньополітичних умовах» і нагадав про «мужність і стійкість», з якими російській народ «стає на захист Вітчизни»?

Нервового читача, якому за цими формулюваннями вже ввижаються «зелені чоловічки» на Дніпрових кручах, можу заспокоїти: все це розраховано виключно на внутрішнього споживача. Взагалі, ключові фрази - зовсім не про «спільний простір», а про те, наприклад, що «спільна участь» держаної і церковної влади - «важливе знамення часу». Або слова спікера Радфеду Валентини Матвієнко про те, що «значення подвигу, здійсненого князем Володимиром для становлення російської державності неоціненно». Як і слова патріарха Кирила про те, що «Свята Русь» - це і є сама «Божа правда».

А найголовнішим посилом виступу патріарха стала «цивілізаційна дилема», яку він символічно поставив перед росіянами: розвивати «Володимирову спадщину» чи здатися силам «іншого полюсу», відмовитися від власної культури та ідентичності, натомість уникнувши «деяких санкцій і обмежень». Ясніше, погодьтеся, і не скажеш. Тобто вибір пресувати Україну, примушуючи її до «спільного простору» - це був вибір не президента Путіна, а самого князя Володимира. Будь-які санкції проти такого аргументу безсилі.

На будь-яку спекуляцію з цього історично-істеричного репертуару можна було би знайти безліч аргументів - хоч історичних, хоч політичних, а хоч би і просто нарівні здорового глузду. Але всі вони безсилі - бо йдеться про релігійну віру. Віру у «Божу правду», якою є «Свята Русь». Це її - а не Христа - вибрав князь Володимир, згідно з вченням патріарха Кирила. І для РФ наразі цілком природно вибрати в якості «свого святого» саме князя Володимира.

Минулорічний Сергій Радонезький погано надавався до одержавлення. Інша справа Володимир Красне Сонечко. По-перше, це політично перспективне рішення. Адже якщо він був творцем «російської державності» і водночас київським князем, то зі «спільним простором» все дуже просто. Цілком зрозуміло, що саме російські десантники роблять в Україні - захищають частину «свого простору» від зазіхань «іншого полюсу». А по-друге, це чудова нагода ввести, нарешті, Московську патріархію у систему державного управління, зростивши в такий спосіб державу і церкву.

Цього дуже прагне сам патріарх Кирил. Але дотепер для того не було політичної волі - російське керівництво загравало з західною демократією. Для якої конституційний принцип віддільності церкви від держави був недоторканим. Але віднедавна державна влада Росії скинула маски і проголосила «особливий шлях». Для якого зрощення держави і церкви, через яке освячується сам інститут державної влади, є «традицією». Релігійну віру заміщує громадянська релігія, Христос поступається місцем державній ідеї - «Святій Русі».

Найцікавіше, як діятиме щодо цього духовенство УПЦ МП. Яке є структурним підрозділом РПЦ і, відповідно, частиною «церковної імперії» - «Святої Русі» патріарха Кирила. Громадянська релігія, яка задовольняє ідеологічні потреби Путіна - не зовсім те, чого прагнуть українські вірні. Але їм доведеться грати в цю гру, беручи участь у «спільних заходах», які заплановані для них керівництвом РПЦ та РФ.

Банер