Британія розсекречує досьє своїх спецслужб, щоб покарати Путіна

Понеділок, 09 лютого 2015, 09:23

На відкритих слуханнях у Лондоні у справі про загибель колишнього співробітника російських спецслужб Олександра Литвиненка його вдова Марина розповіла про обставини їхньої втечі з Росії, співпрацю чоловіка з іноземними спецслужбами та роль у їхньому житті Бориса Березовського.

Марина Литвиненко підтвердила, що у її чоловіка і нинішнього президента Росії Володимира Путіна був конфлікт з кількох причин, хоча особисто зустрічалися вони тільки один раз – відразу після призначення Путіна новим главою ФСБ в 1999 році.

Путін, за її словами, розкритикував спробу Литвиненка і його товаришів розкрити випадки корупції в ФСБ.

Литвиненко ж, у свою чергу, звинувачував Путіна в тому, що той під час навчання в університеті вже був інформатором КДБ, пізніше в адміністрації Санкт-Петербурга «кришував» місцеві злочинні угруповання, а потім, ставши наступником Бориса Єльцина, зробив усе, щоб зберегти контроль над державою з боку спецслужб.

Радник дізнання Робін Там, який ставив запитання Марині Литвиненко, також продемонстрував у суді роздруківку статті її чоловіка, названу «Кремлівський педофіл».

«Навряд чи потрібно вас запитувати, чи можете ви підтвердити звинувачення Саші. Але ви погодитеся з тим, що якби Литвиненко хотів подружитися з Путіним, навряд чи він вибрав найкращий для цього спосіб?» – запитав Там у Марини Литвиненко, і та ствердно, з посмішкою кивнула.

Олександр Литвиненко помер 23 листопада 2006 року в лікарні Університетського коледжу Лондона від отруєння радіоактивною речовиною полоній-210, доданим, як вважають британські спецслужби, в чай, який Литвиненко випив під час зустрічі з колишніми співробітниками ФСБ Андрієм Луговим (нині депутат Держдуми від ЛДПР) і Дмитром Ковтуном.

Британська сторона раніше звинувачувала Росію в причетності до загибелі Литвиненка, але Москва постійно заперечувала ці звинувачення.

Головна мета громадського розслідування – відповісти на запитання, чи була російська влада причетною до загибелі Литвиненка.

«Ти б міг убити Березовського?»

Третій день слухань у Високому суді був повністю присвячений допиту Марини Литвиненко.

Разом з Мариною Литвиненко до присяги було приведено і перекладача, проте Там попросив свідка в міру можливостей давати свідчення англійською мовою.

Впевнено і виразно, хоча і з численними граматичними помилками, Марина Литвиненко розповіла про історію їхнього знайомства з Олександром, про його кар’єру в російських спецслужбах і про стосунки з нині покійним російським бізнесменом Борисом Березовським, який довгі роки підтримував їх грошима.

З Березовським Литвиненко познайомився ще в 1994 році, коли після замаху на бізнесмена Литвиненка офіційно «приставили» до Березовського в цілях забезпечення безпеки.

Марина стверджує, що незабаром слідчі органи були готові заарештувати Бориса Березовського за звинуваченням в організації вбивства відомого телеведучого Владислава Лістьєва, але саме її чоловік фактично врятував бізнесмена, завдяки своєму посвідченню співробітника ФСБ не давши міліціонерам відвезти Березовського в невідомому напрямку.

«Борис Березовський говорив Саші: «Ти врятував мені життя», – згадує Марина Литвиненко.

А після укладення Хасав’юртівської угоди, що поклала кінець першій чеченській війні, в російських силових структурах нібито з’явився задум ліквідувати Березовського – який мав безпосереднє відношення до визначення умов миру з Чечнею.

За словами Марини Литвиненко, безпосередній начальник її чоловіка в підрозділі ФСБ поставив йому пряме запитання: «Ти добре знаєш Бориса Березовського. Ти б міг його вбити?»

Від прес-конференції до арешту

Олександр Литвиненко відмовився вбивати Бориса Березовського, а замість цього розповів про підготовку замаху самому бізнесмену.

За словами Марини, Березовський не відразу повірив в існування змови, але потім послідовно намагався запобігти їй наявними в його розпорядженні способами: спочатку заявою в правоохоронні органи, потім зверненням в президентську адміністрацію, а коли й це не принесло плодів – відкритим листом директорові ФСБ Володимиру Путіну, опублікованому в газеті «Комерсант».

Формальне слідство було проведено, але, як стверджує Марина Литвиненко, його єдиним результатом був висновок про перевищення службових повноважень декількома чинами в рядах ФСБ.

Сам Литвиненко і кілька його колег були відсторонені від служби, а незабаром він дізнався, що його хочуть заарештувати.

За порадою Бориса Березовського, Олександр Литвиненко наважився віддати на розсуд громадськості факти корупції та протиправної діяльності ФСБ.

17 листопада 1998 року відбулася прес-конференція Олександра Литвиненка і чотирьох його колег, на якій він розповів, як їм наказували вбити Березовського, а також викрасти чеченського підприємця Умара Джабраїлова і «проломити голову» колишньому підполковнику ФСБ Михайлу Трепашкіну, який судився з колишнім главою ФСБ Миколою Ковальовим.

Незабаром Литвиненка заарештували, і хоча суд його виправдав, його відразу ж заарештували у новій кримінальній справі. Як сказала Марина Литвиненко на слуханнях, її чоловікові «обіцяли, що будуть заводити проти нього все нові і нові справи, поки не посадять».

Проте незабаром Литвиненка все-таки випустили на свободу під заставу, хоча й відібрали паспорт, щоб він не міг виїхати за кордон.

Сім’я Картерів

Розповідь Марини про їхню втечу з Росії змусила згадати, як ще на першому засіданні Робін Там обіцяв, що справа Олександра Литвиненка буде схожою на захоплюючий трилер.

«Саша сказав мені, що їде в Нальчик. Але потім мені передали його вказівку купити новий телефон, він подзвонив мені на нього і запитав, чи не хочу я з сином поїхати на відпочинок за кордон», – розповідає Марина.

Допіру в Іспанії, за два дні до закінчення «канікул», Литвиненко зателефонував дружині і сказав, що насправді він не виїжджав в Нальчик, а втік до Грузії, де йому зробили підроблений паспорт.

«Він сказав, що мені вирішувати, повертаємося ми до Росії чи ні. Він був готовий повернутися і бути заарештованим, але боявся, що опинившись у в’язниці, не зможе забезпечити нам безпеку – мені й синові», – пояснює Марина Литвиненко.

З Іспанії Марина з сином Анатолієм були переправлені на приватному літаку Березовського до Туреччини, де їх вже чекав Олександр. Там вони безуспішно намагалися попросити політичного притулку в Сполучених Штатів, але в посольстві їм відповіли, що вони можуть лише подати на звичайну візу.

За словами Марини Литвиненко, рішення летіти до Великобританії їм підказав їхній друг Юрій Фельштинський, який весь цей час перебував з ними. Фельштинський пояснив, що в аеропорт Хітроу можна прилетіти і без транзитної візи.

«У Хітроу Саша підійшов до першого ліпшого поліцейського і сказав: «Я колишній офіцер ФСБ і прошу політичного притулку», – розповіла Марина.

У Великобританії їм були видані документи з новими іменами: Марія Анна Картер (Марина), Едвард Рейнольд Картер (Олександр) та їх син Ентоні Картер.

На зарплаті у МІ-6

Марина Литвиненко підтвердила, що втеча з Росії, а потім облаштування в Лондоні їм оплачував Борис Березовський, з яким у її чоловіка склалися не ділові, а дружні стосунки.

Бізнесмен, за її словами, оплачував їм житло і навчання сина Анатолія в хорошій школі. Марина підкреслює, що її чоловік не був співробітником будь-якої з компаній Березовського, але надавав йому «послуги з консультування».

Крім цього, Олександр Литвиненко отримав від підконтрольного Березовському фонду грант на написання книги «ФСБ підриває Росію», в якій він разом зі співавтором Юрієм Фельштинським звинувачує російські спецслужби в організації терактів в 1999 році в Москві, Буйнакську і Волгодонську, а також у викраденнях і вбивствах.

Марина в черговий раз підтвердила, що її чоловік співпрацював зі спецслужбами Великобританії, отримуючи за це винагороду у розмірі 2 тисяч фунтів на місяць (близько 3 тисяч доларів за нинішнім курсом), – однак вона кілька разів підкреслила, що це було позаштатне «консультування з питань організованої злочинності в Росії».

За її словами, вони були дуже раді отримати британське громадянство в 2006 році.

«Саша був дуже гордий і навіть вивісив на балконі британський прапор під час чемпіонату світу з футболу 2006 року», – розповіла його вдова.

Марина Литвиненко підтвердила, що за рік чи за два до смерті її чоловік почав співпрацю з іспанськими спецслужбами і один раз навіть отримав за це якусь суму грошей, але яку саме, вона не змогла відповісти.

Вдова Литвиненка також категорично заперечує звинувачення на адресу її чоловіка в тому, що той нібито розкрив британським спецслужбам імена російських агентів.

***

Передсмертні свідчення покійного Олександра Литвиненка навряд чи здивують адекватних росіян, які вже звикли до більш ніж дивної поведінки свого президента. Багатьом запам’ятався випадок, коли прямо на Червоній площі Москви Володимир Путін, незважаючи на десятки телекамер, поцілував у живіт 6-річного хлопчика Микиту. Підозріло ласкаві стосунки з чужими дітьми, причому виключно чоловічої статі, виникають у російського президента практично скрізь, де б він не знаходився: за знайомством і хтивими посмішками обов’язково слідують обійми, а часто й поцілунки.

Нагадаємо, Олександр Литвиненко за кілька місяців до смерті звинуватив президента Росії Володимира Путіна в педофілії. Нібито саме через «своєрідні» сексуальні уподобання його свого часу не взяли в зовнішню розвідку.

Ми вирішили детальніші зупинитися саме на цьому пункті звинувачень. І ось чому.

Як стверджують психологи, педофіли, для приховування своїх нахилів, зображують із себе високоморальних особистостей, на кожному кроці вони люблять говорити про мораль, про захист сімейних цінностей, про високу духовність, і все заради того, щоб обдурити суспільство, не показавши йому свою справжню сутність.

Якщо ж педофіл має ще кілька психічних відхилень, як, наприклад, манію величі і переслідування, то такій людині не те що владу, сад довіряти не можна, бо у нього – психічна патологія, а він – психопат.

Кожен злочинець і психопат робить все можливе, щоб ті, хто його оточують, були гіршими або дотримувалися б таки же низьких морально-етичних норм. Це дозволяє Путіну на тлі деградуючих росіян виглядати героєм і диктувати оточуючим свої умови. Але психопата, особливо педофіла, дуже легко розпізнати. І якби російське суспільство не скотилося до рівня, коли хамство, невігластво, підлість і безчесність сприймаються як велич, то вже за цитатами свого «бога» вони побачили б у Путіні сексуально стурбованого гопника-педофіла.

Цитатник Путіна красномовний. Він часто використовує в своєму лексиконі непристойні слова та жарти. Однак солдафонський гумор педофіла бентежить тільки західних журналістів і політиків.

Фрази на кшталт «мы враскорячку стоять не умеем», «и что так американцы беспокоятся за европейское тело – я не знаю. Может быть, потому что сами не хотят от него отрываться, нравится, тело хорошее» – доводять, що на підсвідомому рівні Путін керований низькими збоченими сексуальними інстинктами.

Цитата: «всё выковыряли из носа и размазали по своим бумажкам» – підтверджує бажання цього суб’єкта принижувати інших і доводити їм свою перевагу, будучи впевненим у власній безкарності.

А висловлювання на кшталт: «бабушка с половыми признаками дедушки», «мы вам сделаем обрезание, чтоб ничего не выросло», «десять женщин изнасиловал! Мы все ему завидуем» – видають в Путіні сексуально стурбованого самця, який бажає домінувати в усьому, а тому подає оточуючим через свою промову посили погроз і залякування.

Путін давно перестав вдавати з себе інтелектуала. Своє невігластво, обмеженість і хамство він більш не бажає приховувати, адже кероване ним суспільство цілком упевнене, що глава держави може собі дозволити сказати Ангелі Меркель: «Много всяких анекдотов можно привести на этот счет. Как бы ни действовать во время первой брачной ночи, результат должен быть один и тот же, понимаете?». У цій фразі Путін безпардонно продемонстрував не тільки неповагу до жінки і світової спільноти, він показав світовій громадськості, що «по жизни» вважає себе самцем – нахрапистим покидьком, який демонструє через дебільні жарти свої сексуальні комплекси.

Росіяни, керовані педофілом і психопатом, допустили подвійні стандарти в життя свого суспільства, в якому злодій, який вкрав мільйони – на волі, вбивця може вийти з зали суду безкарним, але при цьому матір 7 дітей за якийсь невинний дзвінок в українське посольство можуть посадити на кілька десятиліть. Вони (росіяни), усвідомлюючи підлість свого буття, як незрілі підлітки бояться зізнатися в тому, що самі допустили до влади параноїка і педофіла, який перетворив російське суспільство в купку хамів, неосвічених неуків і невігласів, в свідомості яких прижилося й існує два паралельні світи.

Перший – світ невігластва, бажання ображати інші нації, доводячи велич «русских» безпосередньо через їх неосвіченість і відсталість. У цьому світі вони зневажають прогрес, айфони, айпади та інші прогресивні досягнення сучасності, заявляючи, що жити без елементарних речей і бути відрізаними від цивілізованого суспільства – це надмісія, за яку вони, росіяни, готові вмирати, несучи «русский мир» іншим. І їх не бентежить, що цей їх «русский мир» – це світ темряви, неосвіченості, а також надуманої релігійності (у якій немає віри в Бога, але є віра в Путіна і Кирила).

Другий паралельний світ – це безтурботне користування пральними і автомашинами, виготовленими на Заході і в Японії, пилососами і холодильниками, а також високоякісними Led-телевізорами найвідоміших брендів, до винаходу і виготовлення яких Росія не має ніякого відношення.

І ці два світи, в першому з яких – постоли, балалайки, хамство і впевненість в тому, що педофіл-володар зі зграєю злодіїв мають право нав’язувати громадянам сексуальну орієнтацію і таврувати ганьбою незгодних уживаються з побутом, в якому на автомобілі американського виробництва пишуть: «Путин – герой России, а американцы – пиндосы».

Як суспільство могло опуститися до такого дна, прийнявши подвійні стандарти, в яких Путін-педофіл, злодій і вбивця – герой, який рятує Росію, а діти-сироти – непотрібні суб’єкти, змушені вмирати в дитячих будинках під мантру про високу духовність і моральність, – не відомо. Але кожен росіянин зобов’язаний задуматися над тим, що похабщина з кримінального світу, яка розкладає сьогодні життя Росії, обов’язково стане надбанням світової громадськості, і Путін отримає таку ж славу, як і Сталін, і таку ж долю, як Хусейн.

Підготував Адам Стрижнюк