Кажуть, що царь – нєнастоящій?..

Вівторок, 24 березня 2015, 08:27

Славну річницю повернення Криму «назад, у материнське лоно», як пишуть у тамтешніх виданнях, російське начальство відзначило на належному високому рівні. Перед бюджетниками, проплаченою масовкою і ентузіастами, які заповнили Червону площу в Москві, виступили «лучшіє люді страни» – Жириновський, Залдостанов, Зюганов, «Любе», Миронов, Лепс та інші. Найкращий з них – «сонценосний Влідімір» – теж звернувся до присутніх з короткою промовою і заспівав гімн. Промова запам’яталася.

Хоча, можна сказати, це був рімейк тієї, минулорічної, «кримської», що прозвучала під склепіннями Георгіївської зали Кремля, але в короткому перекладі для бюджетників, проплаченої масовки і ентузіастів. Історичні витоки російської духовності, зв’язок поколінь, росіяни й українці – один народ, і таке інше. В цілому ці тези звучали так само переконливо для росіян, як і рік тому.

Однак цього разу сказав він щось новеньке. Таке, що ніяк неможливо було почути в березні 2014-го і справило дуже сильне враження. Він був взагалі не схожий на себе. Немов біс у нього вселився.

«Ми будемо долати труднощі, – сказав Путін зі світлою своєю усмішкою, – які так легко створюємо самі для себе впродовж останнього часу». Щоправда, він тут же виправився, повідомивши, що будь-які спроби ускладнити «життя Росії ззовні» – це «даремне заняття», проте слово не горобець. Раптом з’ясувалося, що ніхто не винен у тому, що росіянам важко живеться, крім самих росіян і російського начальства, об’єднаних глибоко особистим займенником «ми». Це прозвучало дисонансом на тлі загального тріумфу і пісень у виконанні Жириновського, Залдостанова, Зюганова, «Любе», Миронова, Лепса.

Це була повноцінна політична сенсація.

Отож відразу виникли питання до оратора. З приводу ось цих загадкових, протилежних одна одній, фраз. Щодо труднощів – все-таки росіянам їх підкидають ззовні чи ж вони, росіяни, з цією справою, створенням проблем на свою голову, справляються самостійно? Смішна тоді складається ситуація: вороги пихкають, надриваються, шкодять Росії ззовні, але нічого у них не вийде. Якщо росіяни захочуть себе погубити, то впораються самі. Зсередини. Краще будь-яких ворогів. Даремно вороги стараються.

Тобто залишилося таємницею, що він взагалі мав на увазі і чи не займався самокритикою. «Впродовж останнього часу» Путін захопив Крим і спровокував війну на Донбасі, а у відповідь Захід вибив Росію з «вісімки», позбавив права голосу в ПАРЄ та обклав санкціями, що призвело до падіння рубля і вже в найближчі місяці може завершитися економічною катастрофою. Ну так, це були рукотворні «труднощі», які Росія обрушила на себе, на Україну, на Європу і Америку, але невже Володимир Володимирович здатний хоча б хвилину подібні речі усвідомлювати? Особливо в такий день, коли натовпи бюджетників, проплаченої масовки і ентузіастів славлять його і дякують. Все, що ми знаємо про Путіна, змушує з обуренням відкинути всяку надію і думку про роздуми в голові цієї людини, не кажучи про покаяння.

Але ось сказав же. Слово в слово. Без будь-якої іронії, але по-доброму посміхаючись.

Дійшло до того, що минулої середи на задану тему довелося виправдовуватися Дмитру Пєскову, путінському прес-секретарю. Виглядало це так:

– Кореспондент «Эхо Москвы»: Можна уточнити, що мав на увазі президент, коли сказав сьогодні, виступаючи на Червоній площі, про те, що «ми будемо долати труднощі, які ми так легко створюємо самі собі впродовж останнього часу». Які це труднощі ми самі собі створюємо?

– Д.Пєсков: Ви знаєте, це дуже довго відповідати на ваше запитання. Напевно, ми всі знаємо, що ми любимо собі створювати труднощі нашою неефективністю... нашим бюрократизмом. Вочевидь, це і мав на увазі президент. Я впевнений, саме це він і мав на увазі».

Пєсков упевнений, але ми не впевнені. Путін же ясно сказав про «последние наши времена», а бюрократизм чи неефективність – це категорії вічні. Втім, в одному прес-секретар правий: на таке запитання можна відповідати нескінченно довго.

У якості ж короткої робочої гіпотези запропоную таку. Є версія, викладена, до речі, приблизно рік тому, що Володимир Володимирович повністю втратив зв’язок з реальністю. Однак цей зв’язок, мабуть, він втратив не цілком. Коли нитка зовсім обірвана, він організовує референдум у Криму, слідом за ним – аншлюс і війну в Донбасі, а також загрожує світу ядерною війною. А буває (о, незвідані шляхи Господні!), щось клацає у нього в голові і світ як він є, у всьому своєму барвистому розмаїтті, постає перед ним хоча б на секунду, і тоді він здогадується про те, що накоїв і навіть здатний засумніватися у своїй правоті. На мить, не більше, а потім Путін швидко отямлюється, і реальність, зітхнувши, понуро бреде по узбіччю його свідомості і, послизнувшись, провалюється в безодню.

В безодню разом з Росією і з Кримом, не дарма ж хтось з демонстрантів тримав на Червоній площі в руках плакат Je suis Crimea. В безодню разом з бюджетниками, проплаченою масовкою і ентузіастами, а також «лучшімі людьмі страни». І всі вони разом, і всі співають, та й як не співати? Адже Крим повернувся назад, в материнське лоно, хіба ж не свято?

Адам Стрижнюк

ПроТернопіль