Ах, какую страну потєрялі…

Середа, 13 травня 2015, 08:16

Травень – найбільш «комуністичний місяць» в сучасній Україні. Бо хоч Верховна Рада і прийняла закони про декомунізацію, про відзначення – разом з усім цивілізованим світом – Дня пам’яті і примирення 8 травня, і все ж в нашій країні знаходяться індивіди, яких хлібом не годуй, а дай хоча б разок сплакнути за «нашим світлим минулим». А на сльози «українських ватників» пробиває найчастіше у травні – бо ж тут тобі і День солідарності трудящих, і Дєнь Пабєди…

І ось саме в ці дні старше покоління, яке не дуже задоволене теперішньою українською владою, розповідає свої молодим внучатам і правнукам «незабутні історії» з героїчного минулого. Натякаючи, мовляв, какую страну потєрялі…

Але що ми насправді втратили в 1991 році? Чи дійсно є привід за цим сумувати?

Гадаю, сучасній молоді не завадить пороздумувати над цим питанням. Бо занадто вже багато міфів крутяться навколо всього цього. І починаються ці міфи зазвичай з банального.

От, наприклад, мені подобається, коли хтось викладає в Інтернет фотографію кефіру в скляній пляшці або там якоїсь горілочки з корком «чебурашка» і млосно так приписує внизу: «А пам’ятаєш?»

Так, прекрасно пам’ятаю!

А багато чого не пам’ятаю, хоч ти вбий.

Свіжих помідорок взимку не пам’ятаю.

Балика, сирокопченої ковбаси, ікри, осетрини, лососів не пам’ятаю.

Приховує моя пам’ять інформацію також про джинси, пристойне взуття, нормальну побутову хімію, нетоксичні дезодоранти, одеколон, який не викликав би головного болю (навіть якщо його не пити), надійні засоби від тарганів...

А самих тарганів пам’ятаю прекрасно.

А пам’ятаєш?

Звичайно!

Незліченні орди рижих тарганів входили до продуктового кошика радянської людини і крали те нечисленне, що там було.

Щоб вивести їх, треба було зварити яйце, картопляне лушпиння, все це змішати з борною кислотою, накатати кульки і розкидати по кухні.

Таргани жерли і раділи...

А холодильник пам’ятаєш?

«Дніпро» або «Донбас».

Надійний, як танк, і такий же за звуком двигуна.

Він взагалі був дуже схожим на танка: і лобовою бронею, і обтічним корпусом.

Я завжди чекав, коли звідти вилізе веселий замурзаний танкіст із залишками наших сосисок в будьонівських вусах і дзвінко запитає: «на Берлін куди?»

А Берлін пам’ятаєш?

Не пам’ятаєш?

Ось і я теж... Бердянськ пам’ятаю, смутно Ялту. А Берлін не пам’ятаю, і Варшаву, і Прагу, і Лондон, і Париж...

А радіо пам’ятаєш?

В ефірі «піонерська зорька»... Це з розетки...

І «Голос Америки» на коротких хвилях... За це можна було сісти... За те, що ти слухаєш радіо іншої країни...

А за те, що в тебе волосся на 20 сантиметрів довше або, навпаки, віски поголені – батьків до школи, громадський осуд, з піонерів виключають...

А пам’ятаєш?

Гігантські забудови, єдиний голодний патріотизм, і всі повинні бути однаковими, пам’ятаєш?

В ідеалі – у військовій формі, бажано, щоб всі жили в казармі, старші і діти підносять снаряди, жінки (пардон – баби) народжують нових захисників Вітчизни, які завтра підуть у наступ.

Захисники Вітчизни завжди ходять тільки в наступ, як це не парадоксально.

Вони захищають нас в Анголі, в Ефіопії, в Афганістані.

Страшно подумати, що було б з Тернополем чи Жмеринкою, якби захисники вітчизни НЕ гинули на гірських серпантинах Афгану...

Пам’ятаєш?

А хочеться забути...

Для молодих людей, які народилися вже після розпаду СРСР, перераховані вище факти можуть видатися незрозумілими. Тому опущуся до більш приземленого, до чогось такого, з чим навіть теперішня молодь стикається постійно.

Йогурт

Йогурт я вперше спробував після 1991 року.

До цього з кисломолочних продуктів був лише кефір і ряжанка, в уже згаданих вище скляних пляшках.

Про різні марки і смаки тоді не йшлося. Зі смаком – як пощастить. Типу лотереї.

Овочі і фрукти

З фруктів і овочів цілий рік – тільки картопля, морква, цибуля, буряк і яблука.

Півроку продавалася капуста. Через це в овочевих магазинах завжди стояв огидний запах гнилі.

Опалення

Тільки після 1991 року мені вдалося позбутися від постійного відчуття холоду в зимовий період.

Де б ми не жили, вікна завжди були з величезними шпарами, а опалення працювало огидно.

Не вірите?

Запитайте про щорічне заклеювання вікон у своїх батьків, яким доводилося займатися цим не тільки вдома, але й у школі, і на роботі.

«Солодке життя»

Те, що особливо актуальне для дітей – шоколадні цукерки, жувальні гумки і «Кола» – були розкішшю.

У щоденному продажу тільки карамель, льодяники, вітчизняна газировка: лимонад і ситро. «Тархун» і «Байкал» – теж розкіш.

Їх треба було діставати.

Харчування

Щоденний раціон був досить одноманітним.

Гречка, рис, картопля, макарони, консервів дуже багато, з м’яса – в основному котлети.

Назви «гуляш» і «відбивна» я вивчив і навчився розрізняти тільки після 1991 року.

Річ у тім, що хороше м’ясо було в дефіциті.

Його треба було діставати.

На полицях магазинів не було нарізок.

Ніколи і ніде.

Брали кістки, варили на них суп. Змішували з нутрощами, крутили котлети.

Шашлики наполовину складалися з жиру і сухожиль.

Дуже популярними були сосиски з ковбасами. Тільки треба розуміти, що ковбаси ці були – НЕ сервелат.

Сервелат треба було діставати.

Ще з м’ясного їли пельмені, біляші, чебуреки і пиріжки з м’ясом.

В основному тому, що, як і в ковбасу, сосиски та котлети, туди можна було «напхати» все, що завгодно: ліверу, перемелених кісток і сухожиль, жиру.

Коли совок підходив до кінця, почали лунати заповзятливі чутки, що, мовляв, «докторська ковбаса» на 70% складається з... паперу.

До речі, а ви знаєте чому на початку 90-х особливу популярність серед населення завоювали так звані «ніжки Буша» – тобто курячі стегенця?

Тому що вони були м’ясисті.

Що не йшло ні в яке порівняння з дохлими синюшними курми, які продавалися в радянських магазинах до цього.

Дефіцит

Щоб смачно і різноманітно харчуватися, треба було володіти «спеціальними якостями».

Наприклад, мати доступ до дефіцитних продуктів через знайомих начальників і директорів продовольчих баз, магазинів, спецрозподільників.

Доступ могла мати й проста людина (наприклад, інженер), але за пристойні хабарі.

Заробити по-чесному в Країні Рад було неможливо.

На будь-якій роботі платили не більше 300-500 рублів. Для порівняння – гарне м’ясо, ковбаса, сир або алкоголь продавалися «з-під поли» за 25-100 рублів.

Та й для того, щоб отримувати хоча б 300 рублів, треба було бути хорошим фахівцем.

Вихід знаходився досить швидко.

Тисячі рублів зароблялися калимом. Тобто незаконно. «Підкалимити» можна було на приватних замовленнях, які давали такі ж хабарники і спекулянти, як ти сам.

Тільки не треба мені розповідати про знайомих моряків далекого плавання, воїнів-інтернаціоналістів, працівників за полярним колом або ліквідаторів Чорнобиля.

Все це – екстремізм і не може вважатися нормальним заробітком, прийнятним для звичайної людини.

Нормально заробити в совку можна було тільки калимом, хабарами, «толкачьом лівака» та іншими подібними речами, за якими полювало МВС і ОБХСС.

Предмети особистої гігієни

Уявіть, що немає ніяких памперсів. Немає ніяких жіночих прокладок. Немає ніяких вологих серветок.

Ці буржуазні винаходи прийшли до нас з-за кордону тільки разом з ринковими відносинами.

А замість туалетного паперу в туалеті часто висіла газета.

Уявили?

Годинники та аксесуари

Знаєте, які годинники вважалися найкрутішими в СРСР?

Casio і Orient. Уявляєте?

Я не пригадую, якими за якістю були радянські годинники, але найдешевші сьогодні на ринку Casio і Orient вважалися найкращими.

Здуріти можна.

Побутова техніка

Окремо варто сказати про побутову техніку. В СРСР вона була ДУЖЕ дорога.

У порівнянні з теперішнім часом просто запаморочливо дорога.

У той час, коли наші ровесники за кордоном насолоджувалися кольоровими телевізорами, електронними іграшками, автоматичними пралками, двокамерними холодильниками, музичними центрами, плеєрами, відеомагнітофонами, а дехто й персональним комп’ютером, в СРСР на це треба було довго збирати гроші, стояти в черзі (до 5 років) або діставати у спекулянтів.

Верхом шику була іноземна техніка. Японська, англійська або німецька.

Вартість одиниці такої техніки сягала декількох тисяч рублів, тобто однієї-двох річних зарплат.

Зараз навіть смішно згадувати, що відеомагнітофон (аналог DVD-, Blue-ray- плеєра) міг коштувати 3000 рублів при середній зарплаті в країні – 150.

До речі, персональні комп’ютери і стільникові телефони в нашій країні з’явилися через 10 років після того, як вони з’явилися в Європі та США.

А якби Радянський Союз не розвалився, ми б їх побачили напевно через років 15-20.

Автомобілі

Все, що я пам’ятаю про радянські автомобілі, це те, що їх було складно дістати (за держціною) і треба було постійно ремонтувати.

Кожен автолюбитель в СРСР був одночасно автомеханіком, який багато часу проводив у гаражі.

Як тільки залізна завіса впала, десятки тисяч людей потягнулися до Польщі, Німеччини і Японії за вживаними іномарками.

Одяг і взуття

О! Це біль кожної радянської людини.

Асортимент у магазинах категорично не годився для щоденного вжитку. Хороші речі треба було діставати.

Діставали кросівки, сандалі, джинси, куртки, туфлі, светри, пальта.

Деякі жінки примудрялися «спробувати» імпортні колготки, і після цього все життя прагнули купувати тільки їх.

Костюми та сукні шили лише на замовлення. Щоправда, хорошу тканину теж важко було дістати.

Шуби і зимові шапки, в принципі, були в продажу. Тільки коштували – мама не горюй. Народ ходив у заячих або штучних.

Всі жінки вміли в’язати і вдома зберігали швейні машинки.

Якщо мати доступ до гарної вовни, тканин, фурнітури і ниток, то можна було, в принципі, пристойно одягнутися (щоправда, залежало від уміння). Викрійки брали з іноземних журналів.

З взуттям – складніше. Його сам не пошиєш. Діставали румунське і югославське. У відкритому продажі його практично не було.

«Євроремонт»

У 90-ті роки було дуже популярне слово «євроремонт». Насправді, це просто ремонт квартири з використанням сучасних матеріалів і сантехніки.

Грубо кажучи, зараз кожен ремонт – «євро».

Але не в 90-і роки. Радянська сантехніка і будматеріали були настільки убогими, що заміна їх на щось нормальне і сучасне сприймалася за щось неймовірне.

Відпочинок

Шиком літнього відпочинку в СРСР була поїздка до Болгарії.

Окремі люди були в Югославії (зараз – Хорватії та Чорногорії).

Це було настільки круто, як приблизно зараз злітати на Гаваї, Багами або провести відпустку в Маямі.

Тобто ДУЖЕ ДОРОГО та дефіцитно.

Так-так, поїздку куди б то не було теж треба було «діставати». Якщо, звичайно, ви згодні були жити не в готелі, а шукати житло самому – на місці.

Закордон взагалі одночасно манив і п’янив, ні про яке вільне отримання візи та вільний продаж авіаквитків в Берлін, Лондон або Париж навіть мови не могло бути.

Там бували одиниці, та й ті не з середовища близьких знайомих.

Життя в СРСР взагалі було дуже бідним матеріально і убогим психологічно. Якщо дивитися на нього з 2015 року.

При мені від голоду, звичайно, вже ніхто не вмирав (хоча, хто його знає, статистики в СРСР ніякої не було). А от мудрі люди старшого віку розповідають, що вони в свій час росли з постійним відчуттям голоду. І заздрості до ровесників в новому одязі.

А що ж було в СРСР?

В Радянському Союзі була… ідея!

Вона заміняла масло, хліб, яйця і мізки.

Ви розумієте, що в сенсі калорійності ідеї сильно поступаються яйцям, м’ясу і навіть гарбузовому насінню, і мріяти про «великі ідеї» потрібно у вільній країні і на ситий шлунок.

Тоді й почуття гордості буде довгим і стійким, як смак американської жуйки.

Натомість в СРСР не було нічого. Навіть жуйки.

То чи варто за цим сумувати?

 

Підготував Адам Стрижнюк