images/stories/logosait.jpg

 

Олеся Гудима - художник-емоція

Олеся Гудима, художник-емоція. Шукає їх постійно і всюди, генерує із власних почуттів і світосприйняття, і передає на полотно.

Як ти встигаєш поєднувати малювання, сімейні справи і роботу в магазині?
- Сім’я і малювання – це два різні світи в моєму житті. Сім’я – це мої багаторічні прагнення, моя визначеність і спокій. Малювання – це моє вираження, процес новий для мене, бо малюю тільки два з половиною роки. Сьогодні присвячую цьому по 8-9 годин в день. Це для мене свобода, мій шлях, яким цікаво рухатися вперед, мій зв'язок зі світом, спілкування, якого так не вистачає в житті. Чому поет починає писати вірші, а художник починає малювати? Тому що хоче спілкування, хоче щось сказати і робить це у своєму вираженні – хтось малює, хтось танцює… Світ малювання дуже багатогранний – я коли втомлююся від створення картин – роблю буси з глини чи розмальовую пляшки, я відпочиваю тим таки мистецтвом. Творчість – процес медитативний, за участю фантазії і філософії. Деякі картини мають по 3-5 тисяч ходів, які продумуєш наперед. Це і є філософія. Ти хочеш про щось людям сказати, і продумуєш, як це зробити певними формами чи фігурами, як передати певний зміст, настрій, стан душі. 
Зараз в малюванні я - як хімік – досліджую, як яка фарба лягає, вивчаю властивості фарб, кольорів, їх вплив на свідомість людини, бо зміст та ідею можна передати не лише поєднанням фігур, а й кольоровою гамою. Я дуже люблю працювати з текстурою фарби. Це безмежний і до кінця не досліджений процес. На мене особисто мали вплив Клімат, Ван Гог. Коли починаю роботу над картиною і так би мовити відмежовуюся від світу, буває психологічно важко переключатися на буденні справи. В сім’ї в мене є багато обов’язків і справ – чоловік і двоє маленьких дітей потребують уваги щодня. Проте, саме сім’я мене надихає на творчість. Малювати влітку наприклад я можу лише вночі, бо вдень ми постійно зайняті – ми гуляємо, їздимо на велосипедах за місто щодня. Тому коли починаю малювати, настільки зосереджуюся в собі, що не хочу ніякого спілкування. А шукаю самотності, яка допоможе заглянути в себе глибше. Приходить іноді і виснаження, закінчуються емоції, а разом з ними і ідеї, тоді не можна усамітнюватися. 
Можна в техніці малювання досягти вершин професіоналізму, але треба завжди десь черпати духовні сили, чимось заряджатися. Щоб щось творити, треба мати постійно нові емоції. Після кожної нової колекції і нової виставки я настільки виснажуюся, що по три місяці не можу малювати. За два роки у мене було 3 виставки. Я намалювала картини – виставила і вони розійшлися по людях, вдруге ніде не з’являються. Я малюю під музику, тому і виставки робимо під ту ж музику, щоб передати настрій і почуття. 
Я не люблю змальовувати, мені не треба подорожувати, щоб знайти натхнення і ідеї, я намагаюся заглянути в середину себе, бо генетично в нас закладено багато різної інформації з минулих поколінь. Я навчилася «подорожувати в собі». Іноді коли я починаю малювати, з’являється відчуття, що дуже багато всього бачила. Я вірю, що навколо нас є багато істот з паралельних світів, яких ми просто не бачимо. Коли я починаю малювати образ з уяви - а він насправді вже десь існує. Твори Кастанеди мали на мене великий вплив і творчість. 
Половина людей в Тернополі вміють малювати, просто вони про це не знають, бо ніколи не пробували, або бояться показати свої роботи. Не обов’язково мати художню освіту, щоб малювати. Можна мати свій авторський стиль, вихований не на зразках класичного мистецтва. До речі більшість шедеврів в мистецтві чи музиці створені не професіоналами. 
Зараз часто мистецтвом називають виробництво картин, які художники змальовують, використовуючи комп’ютерні технології, є ще цілі майстерні, де люди малюють, а іменитий художник лише ставить свій підпис. Я не вважаю це мистецтвом – це скоріше бізнес. Ще зараз модне так зване шокуюче мистецтво – популярна течія закордоном і в Києві, наприклад – вимащений кров’ю ведмедик чи інсталяція з коров’ячої голови, чи демонстрація внутрощів. Це викликає шок, це авантюра, але не мистецтво. 
Неправда, що художнику не потрібен піар і щоб про нього знали. Люди заслуговують бачити не лише сірі вулиці і одноманітну буденність, а й щось яскраве…
Я не розвожу відтінків, малюю чистими кольорами, бо півтони всюди в житті навколо нас. Я малюю такі картини, які хотіла б мати в себе дома, на яких немає негативу. В мене є друг в Іспанії, який малює приглушеними кольорами, каже, що в них така спека і сонце, що хочеться себе оточити спокійними тонами. 
Кожен день ми механічно виконуємо ряд речей, які роблять наші дні одноманітними, ми починаємо забувати деякі події. Я хочу картинами і мистецтвом зробити своє життя різноманітним, щоб зафіксувати в пам’яті моменти свого життя.
- Твій чоловік – також людина творча, знаходите компроміс в побуті?
- Мій чоловік для мене був першим авторитетним критиком. Якби він з самого початку не сказав мені, що йому подобається те, що я роблю, я б напевно не продовжувала малювати, але він дав мені сильний поштовх до розвитку.
- Ви з чоловіком відкрили магазин товарів для мистецтва. Плануєте його розвивати і далі? Наскільки це затребуваний бізнес сьогодні?
- Зараз це важко назвати успішним бізнесом, матеріальні статки людей не дозволяють більшості витрачати багато коштів на своє хобі. Але тут я маю спілкування, зустрічі з цікавими людьми. На своїх роботах також бізнесу не роблю. З 57 картин – 35 подарувала, продала одиниці. Зараз мрію показати роботи за кордоном, там є можливість художнику отримати за роботу рівноцінні витраченим зусиллям і матеріалам кошти. У нас як правило, люди з достатком не цікавляться мистецтвом, а хто розуміє ціну мистецтва і хотів би придбати картину, не має фінансової змоги. 
Магазин «Час малювати» з’явився не випадково. Я мріяла відкрити заклад, в якому художники могли б зустрітися і познайомитися, я дуже ціную таке спілкування. В магазині фарби за доступними цінами і широкий вибір з усього світу оригінальних матеріалів.
- Ваших дітей ви також виховуєте творчими особистостями?
- Дочка у своїх 8 років грає на бандурі, вона ходить в школу мистецтв, малює цілими днями, зовсім не грається ляльками, мріє бути фотографом тварин, вивчила всю енциклопедію тварин, цікавиться географією, хоче в майбутньому подорожувати. А син хоче бути археологом, вже вивчив назви всіх динозаврів і їх види, він дуже імпульсивний та емоційний. 
- Якою ти себе бачиш у майбутньому? Які плани?
- Хочу організовувати багато різних заходів для художників в Тернополі і закордоном, мати свою галерею, допомагати молодим митцям.

 

 

Банер
Loading...
Банер
Банер