Проституція існує...

Четвер, 27 серпня 2015, 08:58

– Скільки потрібно грошей, щоб із гуртожитку зробити будинок розпусти?

– Дві копійки. Треба зателефонувати й сказати: «Переходимо на легальне становище».

(старий радянський анекдот)

Проституція існує. Незалежно від громадської думки, волі законодавців і зусиль правоохоронних органів. Образ повії міцно закріпився в громадській свідомості завдяки книгам і кінофільмам, пісням і анекдотам, не кажучи вже про газетні й журнальні статті. До речі, кількість статей і телепередач на цю тему останнім часом значно зросла. Однак більшість творів цього жанру, написаних і знятих за замовленням західноєвропейських і американських організацій, стурбованих зростанням секс- еміграції з країн СНД, різниться одноманітністю й вузькістю підходу до «замовленої» теми. У результаті, ми маємо портрет ошуканої дурепи, котру залякали, забрали документи, замкнули в будинку розпусти і під конвоєм відправили на панель. Середньостатистичний громадянин думає, що повії становлять якусь однорідну масу, яка займається наданням сексуальних послуг за гроші. При цьому вулична алкоголічка, котра торгує собою за 100 гривень, знаходиться на тій же соціальній сходинці, що й дівчина-ескортниця, що заробляє 1000 доларів, пише Моя газета

Насправді ж у проституції, як і в будь-якому бізнесі, є свої рівні. Найнижчий – вуличні повії або, як їх ще називають, «дальнобійниці».

 

«Дальнобійниці»

Трудівниць з тернопільської Об’їзної описувати нецікаво – з огляду на повну вичерпаність теми. На цьому узбіччі вже достатньо попаслися журналісти, описуючи жахливе життя місцевих повій, які працюють іноді за гонорар у вигляді пляшки й булочки. Куди цікавіші – повії, які облюбували зупинку на вулиці Протасевича та поблизу магазину «Берегиня». Втім, самих тернополянок там мало. «Стояти на вітрині», де є ризик бути побаченими родичами та знайомими, тернополянкам не дозволяють залишки виховання. Тому працюють там, в основному, з інших місць і «гастролерки вихідного дня».

 

«Дівчатка за викликом»

Працюють у більш комфортних умовах. Вони не мерзнуть на вулиці, майже не стикаються з криміналом і не перетинаються з правоохоронними органами. Розцінки ті ж, що й на вулиці, але «на всю ніч» клієнту обійдеться дорожче. «Фірма» забирає від 20 до 70 відсотків заробітку, але робота – справа добровільна – у кого які запити. Рекламу таких фірм легко можна знайти в Інтернеті. «Сексуальні білявки й жагучі брюнетки», «масажистки за викликом», «манікюр цілодобово», «краща дівчина міста»… Читаючи подібні тексти, важко помилитися в характері наданих послуг. «Фірми» умовно можна розділити на три види.

 

«Диспетчерська»

Штат складається з однієї-двох осіб. Вони приймають телефонне замовлення й переадресовують його підхожій виконавиці. Дівчина самостійно приїжджає до замовника, відпрацьовує і раз на тиждень «відстібає» диспетчеру його посередницький відсоток.

 

«Експрес-доставка»

Дівчатка чергують на «конспіративній квартирі». Приймальниця переадресовує туди замовлення, і водій доставляє трьох-чотирьох дівчаток за вказаною адресою. Клієнт вибирає одну, водій одержує гроші і відвозить назад тих, які «не пройшли кастингу». В обумовлений час пролунає дзвоник по телефону чи в двері, і дівчину заберуть. В оголошеннях фірми вказують номери мобільних телефонів, які встановлюють на переадресацію, або відразу пропонують передзвонити на телефон замовника. За час між дзвониками його номер і адреса «пробиваються» по базі і звіряють із «чорним списком».

У таких фірмах гроші забирають по максимуму, плинність кадрів дуже висока, але проблем із рекрутуванням нових співробітниць немає. Дівчина зв’язується з роботодавцями за тими ж номерами телефонів, що й клієнти, а ті 20 доларів у день, що їй видають як гонорар, – досить великі гроші для її сім’ї.

 

«Секс в Інтернеті»

Мова тут зовсім не про той секс, який захоплено описують фахівці комп’ютерних технологій. Це ті ж оголошення, тільки більш відверті і з фотографіями. І хоча тут в основному описується київський ринок секс-послуг, по Інтернету можна викликати і харків’янку, і одеситку, і тернополянку, дівчат із Москви чи Санкт-Петербурга, а якщо вже дуже захотілося, – то і з Лондона чи Парижа. Усе залежить від системи оплати й термінів прибуття. Найбільш «просунені» фірми навіть не вказують номер телефона – лише електронна адреса. З такими фірмами професіоналки співробітничають найбільш охоче. Рівень оплати тут високий, та й клієнти надійніші: своя квартира, комп’ютер, Інтернет... І дівчата, відповідно, класом вище, а наявність фотографій позбавляє від неприємних сюрпризів. Крім того, такі фірми пропонують зустрічі на своїй території. У рекламних оголошеннях це називається «апартаменти». При цьому чоловік позбавлений того, щоб приводити у квартиру незнайому людину, у спальні не буде пахнути чужими духами, а під ліжком не знайдуть загублену шпильку.

 

«Клубні дівчатка»

До цієї категорії відносяться професіоналки, котрі постійно працюють у нічних клубах, готелях, ресторанах, казино і т.д. Правлять вони від 100 до 300 доларів за ніч. Ціна залежить не лише від класу дівчини, а й від політики клубу. У першому варіанті клуб безпосередньо займається організацією секс- переговорів і зустрічей на своїй території, установлює середні ціни, веде добір трудівниць любовного фронту і стягує відсоток із їхнього заробітку.

В другому – клуб нейтрально ставиться до «знімання» клієнтів на своїй території. Без дівчат відвідування зменшиться, крім того, вхідні квитки і рахунок у барі вони оплачують нарівні з рештою відвідувачів.

У третьому випадку керівництво клубу ставиться до повій як до неминучого зла і потенційного джерела неприємностей. Охорона записує їхні паспортні дані, спробам організуватися жорстко кладеться край, а поведінка, що виходить за межі пристойності, суворо карається.

«Клубних дівчаток» можна умовно розділити на два підвиди. Одні з них у робочий час гордо несуть на чолі тавро найдавнішої професії. Як правило, це фарбовані блондинки, що користуються яскравою помадою і носять убрання, яке впадає у вічі й мінімально прикриває тіло. Помітити їх у клубній тусовці так само легко, як світлофор на перехресті. Інші – із серії «у житті не подумав би!». Виглядають дуже пристойно, навіть стильно, їх легко можна прийняти за бізнес-леді, благополучних коханок чи дочок заможних батьків.

У готелях картину можуть доповнювати ще два чинники: масові побори від охорони до коридорних, що впливає на ціну секс-послуг, і «ненав’язливий сервіс», – коли пропозиції надходять по телефону прямо в номер кожному пожильцю.

 

«Ескорт-сервіс»

Ескортниці – це еліта професійних повій. Вони вирізняються зовнішністю, інтелектом, вишуканим одягом й аксесуарами, знанням іноземних мов і старанно залегендованим соціальним станом. Їхні телефони не публікуються в рекламних оголошеннях і в Інтернеті. Вони працюють за рекомендаціями і через посередників, яким цілком довіряють. Їхні послуги коштують від 500 доларів у день. При цьому витрати на візи, авіаквитки, готелі й ресторани клієнти оплачують окремо. Ескортниця може самостійно доїхати до Ніцци, Портофіно чи Шарм-ель-Шейха й талановито зіграти роль «дівчини» з вищого світу.

Кожна четверта повія у Європі – українка

Такі дані наводить Міжнародна організація міграції.

В Апеляційному суді Волинської області затвердили вирок членам організованої злочинної групи, що постачала «живий товар» з України в борделі Західної Європи. У групу сутенерів входили троє іноземців та 44-річна жителька Волинської області, яка працювала в одному з прикордонних центрів страхування. Саме ця жінка вербувала для закордонних борделів «жриць кохання» серед дівчат, які перебували в скрутному матеріальному становищі.

Групу сутенерів викрили співробітники СБУ. У пункті пропуску «Ягодин» вони затримали іноземця, який віз за кордон на власній автівці двох дівчат. Під час подальших оперативно-розшукових заходів затримали його спільницю. Жінка-вербувальниця отримувала від іноземних власників борделів по 200 доларів за кожну нову повію.

Необхідні для виїзду за кордон запрошення та гроші для виготовлення іноземних паспортів для рекруток в Україну надсилав громадянин однієї з країн ЄС. Він за кожну повію, що перетинала кордон, отримував 400 доларів «гонорару». Ще двоє іноземців (вони поки що уникають правосуддя) вивозили дівчат за кордон та «працевлаштовували» у борделі.

Вироком суду жительку Волині, яка вербувала дівчат, та іноземця-кур’єра засудили до п’яти років позбавлення волі кожного.

Міфи про работоргівлю

Судовий процес, що завершився на Волині, ще раз спростував міфи, що стосуються работоргівлі. Чимало пересічних громадян переконані, що постачанням українок у закордонні борделі переймаються потужні злочинні синдикати. Насправді в цьому бізнесі задіяні дрібні злочинні групи.

Український правозахисник Сергій Нетлецький, який тривалий час працював в Інтерполі, накреслив для «Високого замку» схему роботи такої злочинної групи, до складу якої входять:

– організатор-керівник. Як правило, це іноземний сутенер, який у себе на батьківщині постачає повій одразу у кілька дрібних борделів;

– вербувальники – жителі України, які мають «робочі» зв’язки з корумпованими працівниками паспортних служб, міграційної служби, консульств;

– кур’єри – відповідають за переміщення рекруток через кордон:

– покупець живого товару.

Злиденне життя в Україні призвело до того, що закордонні борделі заполонили українські повії. За даними МВС, найбільше українських повій у борделях Росії, Туреччини та Польщі. У борделях країн Євросоюзу, за даними фахівців ООН, сексуальні послуги клієнтам надають понад 500 тисяч українок.

Рекруток в повії у селах вербують, як правило, літні жінки, які мають психологічні здібності та користуються авторитетом. Не так давно, скажімо, Тернопільський міськрайонний суд засудив до восьми років позбавлення волі двох жительок Чорткова, які постачали живий товар у польські борделі. Одна з цих вербувальниць, 40-річна жінка, працювала… вчителькою української мови та завербувала в повії чимало своїх колишніх учениць.

Їхали працювати танцівницями…

Хоча більшість повій потрапляє за кордон за власним бажанням, іноді жертвами новітніх рабовласників стають і дівчата, які ніколи б не погодилися добровільно надавати сексуальні послуги. Минулого року співробітники міліції затримали на столичному вокзалі сутенерку, яка везла в Росію групу красунь спортивного вигляду. Усі ці дівчата були професійними танцівницями. Вони їхали до Москви переконані, що танцюватимуть там в елітних нічних закладах. Та насправді сутенерка постачала живий товар в один із підпільних публічних будинків російської столиці.

18-річна киянка Ірина потрапила в тенета работорговців, прочитавши у газеті оголошення про набір у біржову школу в Берліні. Коли приїхала за викликом у Берлін, їй повідомили, що школа переїхала до Брюсселя. У Бельгії, куди відрядили дівчину, її зустріли тамтешні «освітяни» й повідомили, що українка заборгувала їм за свої подорожі 10 тисяч доларів, які має відпрацювати в борделі. Паспорт в Ірини відібрали, били і ґвалтували, поки вона не погодилася працювати. Поки юнка мала «товарний вигляд», її тримали в престижному борделі. Та завершила вона свою кар’єру у найдавнішій професії у кварталі червоних ліхтарів.

Департамент боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, МВС України радить жертвам работорговців звертатися по допомогу за телефонами:

• Національна гаряча лінія з протидії торгівлі людьми: 0-800-505-501;

• телефон довіри Державної прикордонної служби України: (044) 527-63-63;

• телефон довіри департаменту боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, МВС: (044) 254-76-04.