images/stories/logosait_new.jpg

 

Діти - це найдорожче, що є у нашому житті

На нашому шляху зустрічається безліч людей. І всі вони такі різні… Ось, наприклад, нещодавно мала можливість спостерігати за ситуацією, коли дитина влаштувала мамі «скандал» у магазині. «Мам купи мені щось, ну мам, купи», - хлопчик плакав, кричав і тупав ногами. Коли хтось з присутніх запропонував йому цукерку, він не заспокоївся, а навпаки, ще дужче почав кричати. Мама пояснила, що їх сім’я живе в достатку і солодощів дитина має вдосталь, а в даній ситуації просто капризує, пише Моя газета.

З волонтерського досвіду, пригадуються й інші ситуації. Відвідуючи одну з неблагополучних сімей, за дверима було чути плач дитини. Увійшовши до квартири, побачили заплаканого хлопчика та батька на підпитку. Спробували заспокоїти дитину, попросили розповісти віршика. Він ще не зовсім вмів говорити, проте, так щиро щось розказував на своїй не зовсім відомій нам, дитячій мові… Вручивши дитині подарунки, волонтери попрощались і попрямували до виходу, та не встигли вийти, як підійшов батько, взяв в хлопчини пакет, й витяг з нього усе, що йому сподобалось. Тоді він забрав найцінніше, в ту мить - нову іграшку сина. З під’їзду знову було чути плач маленького Вадима, що сидів під дверима…

Що краще: коли дитина плаче від надлишку чи не достатку уваги…?

 

У нашому місті є чимало дітей, які є сиротами, напівсиротами, дітей з особливими потребами, тих, котрі потребують нашої уваги і підтримки. І кожен з нас може зробити для них свято: покатати на каруселях, пригостити солодощами, просто побути поруч. Так, будучи волонтером, мала можливість зустрічатися довший час з дітьми одного з сиротинців. Це незабутні спогади, якими хочеться поділитись. Отож, за бажанням дітей першою зупинкою були каруселі. Дехто був там вперше, дехто вже колись катався, проте усмішка на обличчі була у кожного. Втомившись, ми з дітьми знайшли галявину у затінку, де їх чекав сюрприз - усіх пригостили піцою, соком, солодощами та фруктами. Благодійника, який організував для них свято, діти називали св. Миколаєм. А чи потрібно було все це?...

Мабуть, хтось вважає, що це всього лиш мить, яка нічого не змінить у житті цих дітлахів. Адже попереду на них чекає складний життєвий шлях. То чи варто витрачати на це час? Повірте – варто! Дивлячись в ці маленькі, повні болю оченята, в цей благальний погляд, який згодом перетворився в яскравий вогник - ти з впевненістю кажеш ТАК, адже це варте твого потраченого часу. А хіба можна інакше, хіба можна стояти осторонь дитини і не обняти її, коли вона так потребує тебе, коли йде з тобою за руку, коли ти бачиш її сумні очі, а з грудей просто виривається серце…? Ну як можна було її залишити, коли вона така гарна, усміхнена, життєрадісна, коли вона немов янголятко, яке може приносити тільки радість?... Як….

Ця зустріч назавжди залишиться в пам’яті дітей, які нарешті змогли побувати на власному cвяті. Запам’ятається вона й тим, хто приділив свій час, віддав частинку себе. Нажаль, на кожному святі є початок і кінець. Тож, по закінченню прогулянки, дітям потрібно було повертатись в притулок. Щиро подякувавши усім за гарно проведений день, вони сіли у автобус і поїхали... Для цих дітей свято було справжнім, адже хтось цікавився їхніми справами і, повірте, цього більш ніж достатньо для щастя позбавлених материнської опіки та любові дітей.

Наступним, хто принесе їм радість можеш бути Ти! Достатньо лише захотіти.

Підготувала Вікторія Сас

Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер

вугілля і дрова

Банер