images/stories/logosait.jpg

 

Чому бідні? Тому що нерозумні

Скажіть мені, чому у нас в будь-якому найзадрипанішому кафе у найвіддаленіших дебрях, з жирними стільницями під тосканський мармур і пластмасовими вицвілими квітами на стінах, в засмальцьованому меню у зім’ятому файлику обов’язково знайдеться яка-небудь майонезна страва з назвою «по-царськи», «по-імператорськи» або, у найгіршому разі, «по-панськи»?

Від бідності. Ми мріємо про багатство. Якщо багато жиру і дешевеньких компонентів, які ми слідом за виробниками чомусь називаємо майонезом – це «по-царськи». Як правило, найбідніші і замовляють «по-царськи». Якщо «по-імператорськи» – то це взагалі вибух небаченої розкоші для жебраків: значить, там пахне ще й такою дивовижною «хімією», яку ми називаємо сиром.

Чому в будь-якій найсмердючішій маршрутці, знаєте, як з циганського фільму Кустуріци – з іконами, м’якими іграшками перед водієм, килимом і бахромою на фіранках – до Нового року обов’язково з’явиться плакат. І неважливо, чи це рік коня, кози чи бульдозера: все одно в картинках з побажаннями будуть величезні пачки доларів, а самі побажання обов’язково включатимуть раптове набування багатства. Не мудрості, не освіченості, не досвіду, а саме багатства: «Нехай Новий рік змії принесе вам багатство...».

DSC_8040

А загалом чого у нас бажають на Новий рік? Насамперед, щоб ваші бажання просто остовпіли від ваших можливостей, море удачі і «дачу у моря»; щоб на вас напали «бабки», і ви не знали, як від них відбитися. А любові… – то таке. Яка може бути любов у злиднях?

Нікому ні в Європі, ні в Америці, навіть найбіднішим аборигенам не прийде в голову бажати вам у новому році багатства – його, по ідеї, потрібно заробити, і аж ніяк не за рік.

Але ми бідні. Пощастило ж Івану-дурнику: нічогісінько не робив і – абра-кадабра! – багатство. У нас всі дівчатка з молодших класів школи знають: головне – знайти «потрібного» чоловіка, і в тебе – абра-кадабра! – багатство. Заробляти, відкладати, ризикувати, вчитися – це класно, так, але найкращий варіант саме цей: абра-кадабра! – і ти вже багатий. А без багатства життя – не життя. Ось у серіалах про це дуже добре показано, дуже життєво: приїхала до столиці неосвічена селючка, трохи її там позневажали, а потім зустріла Його і – абра-кадабра! – багатство. Геніталії є? Є. Значить, може бути і багатство.

У нас всі хочуть, щоб було, як у серіалі. Нервові дівки-касирки, горді податківиці – всі хочуть, як у серіалі: «ща» з’явиться Він, оцінить її неземні гідності – і абра-кадабра! – багатство. Роками чекають. Роками! Самі собі багатство вони створити не намагаються – навіщо? Треба тільки навчитися чекати, треба бути спокійною і впертою – і він обов’язково з’явиться. Помічали таке?

А ще у нас постійно «на ходу» слівце «розкішний» – скрізь, де тільки можна, навіть там, де воно за визначенням бути не повинно: «Це розкіііішні цуценята, розкіііішні, повірте ...», «вигляд з вікна просто розкіііішний!», «вона так старається, оцінки розкііііішні!».

Ну як, скажіть на милість, можуть бути розкішними цуценята або оцінки? Вам не спадає на думку, що вигляд також не може бути розкішним? Це вигляд з

вікна, він розкішним навіть у переносному значенні не буває. Але нічого, ми звикли. Ми так і пишемо: ця стаття розкішна, розкіііішно написано.

Коли якась бабця напередодні виборів радісно забирає пакет гречки, пачку хіммаргарину і целофановий пакетик «Петро Долбодятський – за багатство народу!» та біжить голосувати за цього Петра, то думаєте, що це через те, що вона – злісна ватниця, яка продає майбутнє своїх онуків за пачку гречки? Та нічого подібного! Не треба бабульку демонізувати. Це не вона голосує, це все клята бідність шепоче: давай, давай, давай – встигни забрати своє! Успіх від слова «встигнути»! Всі воліють мати короткострокові вкладення, щоб прибуток був тут і зараз, а після мене хоч трава не рости. Бідність потребує. Бідність не дає перепочити.

Обрахували в кафе? Нахамили в маршрутці? Більше сюди ні ногою? Ну і що? Ви один раз заплатили – тут і зараз! – і прекрасно. Валіть звідси, інші прийдуть. Так у нас розуміють слово «сервіс»: надати послугу абияк, головне – щоб прибуток був тут і зараз. Такі собі короткострокові вкладення. Про довгострокові думати заборонено. Адже їх можна і не дочекатися – відіжмуть, відберуть, не повернуть.

Бідність, бідність, бідність…

Коли злісний стариган їде до Слов’янська за українською пенсією від «хунти», а потім повертається в рідну ДНР і з ранку вистоює чергу за гуманітаркою від чеченців – з бійками, скандалами, доносами – думаєте, він безпринципний смердючий ватник? Це не він. Це бідність репетує: ХАПАЙ, дають, тобі належить! І хапає. А пообіцяють «бабки», якщо він вас розстріляє, – повірте, він це зробить. Легко. Бо то ви, а то – омріяні «бабки».

Коли телеведуча Оксана Марченко, тітонька у віці, який прийнято називати елегантним, і при грошах, за які можна найняти ну просто дуже «навороченого» стиліста, на зло медведчуківським мільйонам напинає плаття Чиччоліни – щоб і ноги було видно, і груди, і ботфорти, начебто тільки відійшла від жердини в стриптиз-барі, – знайте: це бідність кричить – «Я прорвалася! У мене вийшло! Дивіться! Дивіться! Я тепер багата! Всього через край! Всього вистачає! Я змогла! Змогла! Груди по-царськи, кучері по-імператорськи, розкііііішно, заздріть, злидні! Люблю вас! Пам’ятаю вас! Я була такою ж! Але у мене вийшло, дивіться!»

Бідним бути соромно. Небагатим бути соромно. Неуспішним бути соромно. Та що там наївна Оксана?! У нас навіть президент з міністром оборони зустрічаються в класичному антуражі бідності – рожеві із золотою облямівкою фіраночки зі складками: так бідність уявляє собі багатство. І позолота, позолота, позолота, куди без неї? У нас такий держстандарт: щоб все блистіло позолотою. Згадайте апартаменти втікача Пшонки. А таких як він – мільйони! Бідних Іванів з села, що раптом дорвалися до грошей.

Подивіться на околиці наших міст. Там будуються цілі селища мільйонерів: три поверхи, чотири поверхи, вежа, ще вежа – і ділянка всього п’ять соток. Бідність вимагає: вище, вище і ще вище. Якщо за ті ж «бабки» купити сто соток землі і поставити маленький затишний будиночок в саду – це не те: не буде видно багатства.

Сусід Рома, який вічно «стріляє» у мене сто гривень на тиждень, купив у кредит чорного джипа, величезного, як корівник. Грошей на бензин не має,

грошей виплачувати кредит не має, але Рома раз на півроку заправляє повний бак і їде додому в село – показати: він не бідний. Його дружина Христина завжди в рожевому велюровому спортивному костюмі – вдома, в супермаркеті, в податковій, на базарі, в джипі. Доньці дванадцять років, а на вигляд – як переможниця конкурсу «Мрія педофіла - 2016». Тому щотак бідність уявляє собі успіх.

Бідні хочуть бути багатими. Багаті хочуть бути щасливими. Але всі цього хочуть «через одне місце». Коли ми вже вирвемося з тієї бідності?

Адам Стрижнюк

P.S. Всім, хто дочитав цей текст до кінця – гарантую: в Новому році вас очікує величезне багатство. Майже відразу. Перевірено! Як у нас прийнято писати – «це реально працює».

Місцеві вибори: між перемогою і зрадою

На час написання цього матеріалу остаточних результатів місцевих виборів в Україні ще не було. Втім уже зараз можна робити висновки й аналізувати тенденції. Головне питання, яке зараз турбує активних громадян, – вибори, що минули, стали зрадою чи перемогою?

People gather inside voting booths during a regional election at a polling station near Kramatorsk, Donetsk region, Ukraine, October 25, 2015. Ukrainians go to the polls on Sunday to appoint mayors and council heads to regional seats. REUTERS/Oleksandr Klymenko

Низька явка

25 жовтня участь у голосуванні взяли 46,6% виборців України. Така явка лише на 2,2% менша за явку на минулих місцевих виборах, які відбулися 2010 року. Більше бажання голосувати виборці демонстрували хіба в ті роки, коли місцеві вибори збігалися з парламентськими. Але хоча цифра і є традиційною для України, низька активність на цьогорічних виборах розчарувала, адже відбулися вони в процесі реалізації децентралізації: тобто новообрані органи місцевого самоврядування матимуть більше повноважень, ніж попередні.

Серед причин небажання українців голосувати називають вади нового виборчого законодавства, коротку передвиборну кампанію, а також – акцентування партій на загальноукраїнських проблемах замість того, щоб пропонувати конкретні рішення на місцях. Виборці до дня виборів так і не зрозуміли, чому вони повинні голосувати за того чи іншого кандидата, пише «Львівська газета».

Крім того, існує питання реєстрації: чимало українців фактично проживають в іншому місці, ніж прописані та мають право голосувати. І якщо на парламентські чи президентські вибори люди готові поїхати додому задля того, щоб віддати свій голос, то на місцевих часто своє виявлення ігнорують через те, що не знають, хто балотується до місцевих рад, а також тому, що не відчувають за собою права обирати владу для місця, в якому не проживають.

Крім того, вибори мали стати останнім етапом перезавантаження політичної влади в країні після Революції гідності. Частково це відбулося, але все ж не глобально. Закон про вибори автоматично ставить великі партії у кращі умови, нові проекти мали мізерні шанси подолати 5-відсотковий бар’єр. Невисокі шанси потрапити в ради є також у представників громадянського суспільства: коротка кампанія так і не зуміла зробити більшість із них достатньо впізнаваними, щоб скласти внутрішньопартійну конкуренцію давно відомим політикам.

Вибори не відбулися в анексованому Криму, на окупованій частині Донбасу, а також у Маріуполі, Красноармійську та Сватовому. В решті країни вони минули порівняно спокійно та з мінімальними порушеннями. Найбільші проблеми виникають із підрахунком голосів: близько 20% протоколів було відправлено на додаткове уточнення, значна частина членів виборчих комісій не має потрібного досвіду, є нюанси зі зміною законодавства, тож встановлення остаточних результатів затягується.

Свій до свого по своє

Попередні результати, які оприлюднив голова фракції БПП Юрій Луценко на своїй сторінці у ФБ, свідчать, що політичні симпатії українців в різних регіонах зазнали, хоч і не суттєвих, але змін. Перш за все слід відзначити, що жодна з партій не отримала значної переваги. Якщо, до прикладу, на місцевих виборах

2010 року Партія регіонів у Донецькій області отримала 93,3%, то цього найвищим результатом можуть похвалитися «Опозиційний блок» у Дніпропетровську та «Відродження» у Харкові – за попередніми даними, вони здобувають у цих областях по 32%.

Найкращий результат в Україні продемонструвала президентська «Солідарність», яка здобула мандати в усіх областях країни. Партія влади зуміла посісти перше місце на виборах в 14-ти областях, ще в п’яти – друге. Вищі результати є на Заході та Центрі, на Сході БПП трохи поступилася «Опозиційному блоку» та УКРОПу.

Ще одним переможцем цих виборів можна назвати «Самопоміч» – партія подолала прохідний бар’єр в усіх областях, в яких балотувалася, здобувши більше ніж 10% голосів. Отож можна говорити про її перетворення у серйозну загальноукраїнську політичну партію, рейтинг якої стабільно зростає.

Ще одна політична сила, яка буде представлена в радах усіх областей України, – ВО «Батьківщина». Щоправда, партії у жодній з областей не вдалося здобути перше місце. Значно гірший результат є в Радикальної партії Ляшка. Партія не зуміла подолати бар’єр в шести областях, а також у Києві. Найвищий її результат – у Чернігівській області (15%), в інших областях він не перевищує 10%.

Результати решти партій – локальні. «Опозиційний блок», хоч і поліпшив свої показники з 2014 року, навіть приблизно не дотягує до рівня своєї праматері – Партії регіонів. Так, за результатами попередніх місцевих виборів, Партія регіонів мала абсолютну більшість у радах Сходу України й відносну – в Центрі, а також була присутня в значній частині місцевих рад Заходу. Нині ж її опозиційна дочка зуміла подолати бар’єр лише в 13-ти областях (на Заході представлена тільки в Закарпатській області), при цьому перше місце партія змогла отримати в чотирьох: Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській та Одеській. Та й то їй дихають у спину «Солідарність» та УКРОП, тож остаточні результати, які будуть відомі після закінчення підрахунку голосів, можуть відрізнятися.

Власне результат «Опозиційного блоку», та ще й в областях, які межують з територією війни, став найбільшим розчаруванням цих виборів. Але, попри це, він був цілком прогнозованим: мешканці Сходу традиційно голосують за «своїх», крім того, там проживає значна частина етнічних росіян і людей з так званою радянською ментальністю. Також не слід забувати, що місцеві еліти цих регіонів ще донедавна складалися винятково з членів Партії регіонів. Утім на цих виборах мешканці східних областей, хоч і віддали перевагу «Опозиційному блоку», все ж підтримали й інші політичні проекти – в радах, крім БПП «Солідарність», «Самопомочі» та ВО «Батьківщина», буде також новостворена партія «Наш край», яка складається з колишніх регіоналів, готових співпрацювати з чинною владою, а також «Відродження» та УКРОП – проект, який пов’язують з олігархом Ігорем Коломойським.

Несподівано високий результат отримала ВО «Свобода», яка має своє представництво в радах 12-ти областей та Києві. Дехто пояснює такий результат тим, що суспільство радикалізується, а оскільки «Правий сектор» участі у виборах не брав, радикально налаштований виборець, по суті, не мав альтернативи. Втім повернення «Свободи» радше можна пояснити низькою

явкою виборців: її електорат справно ходить голосувати, тож за низької явки «Свобода» завжди демонструє високі результати.

42396414

Забути про гречку

Загалом нинішні вибори продемонстрували низку тенденцій. Ті українці, які таки пішли голосувати, поставилися до свого волевиявлення більш відповідально, ніж раніше. На цих виборах не спрацювали класичні політтехнології: кандидати і партії, які засипали округи масованою рекламою, здобули дуже низькі результати. Крім того, не спрацював популізм: результати політичних сил, які спекулювали на пустих гаслах, стали значно меншими від очікуваних. Не працює «гречка», як і чорний піар. Водночас можна сказати, що переконливу перемогу отримали проукраїнські політичні сили, які здобули абсолютну більшість місць у радах Заходу країни та Центру, а також мають шанси на формування коаліцій у радах Сходу.

Крім того, низка партій розглядала ці місцеві вибори, як репетицію до позачергових парламентських, які планували на березень 2016 року. Падіння «Народного фронту» нижче прохідного бар’єра та спад БПП стали спокусою для менших парламентських партій для переформатування складу Верховної Ради. Отож розглядали варіант розпаду коаліції та проведення позачергових виборів уже за кілька місяців. Однак результати місцевих виборів, які стали не вельми оптимістичними для всіх без винятку парламентських партій, показують, що хитати коаліцію зараз нема сенсу, тож є шанс, що у найближчі роки в Україні виборів не буде.

Що з мерами?

Голова Комітету виборців України Олексій Кошель повідомив, що другий тур місцевих виборів 15 листопада відбудеться як мінімум у 27 українських містах.

За його словами, мова йде, про Київ та 18 обласних центрів.

Зі слів Кошеля, складною ситуація може бути в тих містах, де різниця між кандидатами залишається незначною.

«Це означає, що буде висока конкуренція і жорсткі змагання за голоси виборців з використанням всього спектру виборчих технологій, у тому числі, і незаконних», - підкреслив він.

За підрахунками Комітету, в п’яти містах (Хмельницький, Івано-Франківськ, Житомир, Чернігів і Полтава), різниця між кандидатами, що зайняли перше і друге місце, становить менше 3% голосів.

«Також це говорить про те, що буде їх конкуренція і використання, у тому числі, незаконних технологій, у боротьбі за голоси виборців. Ми очікуємо, що проблем з бюлетенями на другий тур теоретично повинно бути менше, ніж було у першому турі. У першу чергу, увага повинна бути прикута до якості тексту бюлетенів, щоб там не було технічних помилок і це не призводило до проблем», - додав Кошель.

Крім того, голова КВУ зазначив, що Комітет очікує меншу кількість маніпуляцій та порушень у другому турі місцевих виборів, пов’язаних з друкуванням бюлетенів.

Нагадаємо, що Тернопільська міська виборча комісія оприлюднила офіційні результати виборів міського голови Тернополя. Отож понад 60% голосів тернополяни віддали чинному міському голові Сергію Надалу.

У трійці лідерів також Тарас Пастух – 10,9% та Петро Ландяк – 8,3%. Оскільки понад 50% містян віддали Сергію Надалу свої голоси, другого туру виборів у Тернополі не буде.

fdf11

Список новообраних депутатів до Тернопільської міської ради

«Свобода»

1. Стаюра Володимир, депутат облради, екс-голова обласної організації, батальйон «Карпатська січ»

2. Сорокаліт Віталій, депутат міськради, заступник директора комунального підприємства

3. Баб’юк Марія, депутат міськради, директор Галицького коледжу

4. Турський Ігор, секретар міськради

5. Редьква Назар, директор юридичної компанії

6. Торожнюк Роман, начальник відділу ОДА

7. Климчук Олег, депутат міськради, директор 23 школи

8. Зінь Іван, безробітний

9. Навроцький Роман, депутат облради, голова міської «Свободи»

10. Паньків Наталя, дружина депутата міськради, банківський працівник

11. Сиротюк Михайло, депутат міськради, молодший брат Олега Сиротюка, безробітний

12. Гевко Галина, директор ЖЕКу «Благоустрій»

Під питанням прохід у депутати міськради дружини Олега Сиротюка – Наталі Турецької, яка виявилась в партійному рейтингу 13-ою.

 

«Блок Петра Порошенка»

1. Шумада Віктор, депутат міськради, заступник голови ОДА Степана Барни

2. Смакоуз Юрій, підприємець, квота «Удару», один з трьох порошенківців, які виграли округ

3. Місько Володимир, доцент ТНПУ, однокурсник Барни

4. Білан Тарас, екс-секретар міськради, зараз волонтер

5. Прокопів Ліна, заввіділом ПП «Креатор-буд»

6. Ібрагімов Михайло, директор ТРЦ «Подоляни», права рука Василя Чубака

7. Бич Павло, робітник Служби автодоріг області

 

«Самопоміч»

1. Грицишин Андрій, голова міської «Самопомочі»

2. Лупак Сергій, голова ОСББ

3. Зелінка Назар, помічник-консультант нардепа Тарас Пастуха

4. Штопко Юрій, шеф-редактор «Ріа +»

5. Нитка Олег, бізнес-партнер Грицишина

6. Генсерук Віталій, начальник відділу ТНПУ

7. Шкула Андрій, журналіст «Ріа +»

 

«Громадянська позиція»

1. Ландяк Петро, депутат міськради, третій призер мерської кампанії

2. Ткаченко Андрій, працівник банку

3. Газилишин Андрій, підприємець

4. Балук Любомир, пенсіонер

 

«Народний контроль»

1. Бліхар Володимир, кандидат у мери, підприємець

2. Болєщук Петро, заступник керуючого справами Тернопільської райради, брат Володимира Болєщука

3. Шараськіна Вікторія, актор драмтеатру, рідна сестра кіборга «Богеми»

4. Ляхович Андрій, доцент ТДМУ

 

«Батьківщина»

1. Артимович Андрій, голова міської «Батьківщини», лікар-анестезіолог

2. Гринда Володимир, священик УГКЦ

3. Шоломейчук Наталя, підприємець, голова профспілки підприємців Тернопільського центрального ринку

4. Поврозник Петро, директор 5 школи

5. Ратушняк Михайло, кандидат у мери

 

«Радикальна партія Ляшка»

1. Півторак Святослав, екс-голова облорганізації

2. Яциковська Оксана, екс-депутат міськради, підприємець

3. Серетний Тарас, працівник Держгеодастру, син екс-регіоналки Лесі Серетної

Наразі це неповний список, про оновлення повідомимо згодом.

 

Підготував Адам Стрижнюк

Банер