Вони хворіли за батьківщину

Середа, 24 лютого 2016, 06:12

Партійна номенклатура СРСР не шкодувала коштів на лікування своїх вождів. Старіюча влада щороку вимивала бюджет охорони здоров’я країни, забезпечуючи себе найдорожчим у світі медичним обслуговуванням. Ще в епоху Ілліча одним з елітних місць лікування став Крим.

«Негайно видати Фьорстеру п’ять тисяч фунтів стерлінгів як плату за надані послуги», – це розпорядження, підписане Йосипом Сталіним, було не єдиним, за яким німецький невропатолог отримував щедрий гонорар за лікування Володимира Леніна. Сам же Сталін ставився дуже підозріло до людей у білих халатах, вважаючи для себе більш безпечним бачити їх у білих тапочках. Інша річ Микита Хрущов – його богатирське здоров’я завжди було під пильною увагою лікарів. Особливо американських. ЦРУ, спираючись на власні спостереження, в постійному режимі повідомляло президенту США Джону Кеннеді про самопочуття немолодого вождя СРСР.

До 1975 року Кремль поступово перетворився в добре оснащену лікарню з посиленим харчуванням, з якої її постояльці, час від часу приходячи до тями, управляли країною. Спецсанаторії, держдачі, закордонні курорти і новітня медапаратура – все це повинно було забезпечити залізне здоров’я старіючого партійного апарату. Але як не старалися наукові світила, перед старечим маразмом вождів СРСР медицина всього світу була безсилою.

Вічно напівживий

Відразу ж після Жовтневої революції 1917 року гостро постало питання про створення в країні системи охорони здоров’я. У своїй доповіді на VII Всеросійському з’їзді Рад у грудні 1919 року Ленін не міг обійти проблему поширення інфекційних захворювань. «Або воші переможуть соціалізм, або соціалізм переможе вошей», – заявив вождь. Але воші в основному гризли бідний пролетаріат. Авангард партії мучили тяжчі недуги.

Незважаючи на те, що першими лікарями партійних босів стали перевірені більшовики, при першій же можливості влада рад прагнула за будь-які гроші отримати консультацію іноземних медиків, пише «Корреспондент». 3 червня 1922 року Сталін доручив повпреду РРФСР в Берліні Миколі Крестинському видати Отфріду Фьорстеру гонорар за лікування Леніна. Йому прийшла така відповідь: «Фьорстер отримав у нас вже двічі хороший гонорар; він не сумнівається, звичайно, що і ці три поїздки будуть добре оплачені...» Крім цього, професору було видано ще близько 7 тис. фунтів. Психіатр О.Брумке зумів заробити на Леніні $29 тис. Ще близько $10 тис. отримав німецький невропатолог і терапевт Адольф Штрюмпель. За надану послугу професор С.Геншер отримав від щедрого, але бідного радянського народу 25 тис. шведських крон. І це далеко не повний кошторис витрат молодої радянської держави на лікування її ідола.

Після смерті Леніна комуністична еліта відчула гостру потребу в закордонному лікуванні. Для здійснення цього капризу в квітні 1933-го Політбюро утворило спеціальну Лікувальну комісію, яка розглядала кожне прохання індивідуально. Однак у суворі 30-і нездорова партноменклатура швидко вловила одну страшну закономірність: лікування за кордоном зміцнює здоров’я, але вкорочує життя. Будь-який зв’язок із зовнішнім світом нерідко обертався звинуваченням у шпигунстві і черговою чисткою.

Ленін помер, а його справа ледь жива

З приходом до влади Сталіна для радянських лікарів почалися безрадісні дні. Новий керманич, зі страху бути отруєним, тримав людей у білих халатах в постійній напрузі. У 1938 році його особистий лікар Лев Левін, а також декілька інших медиків були розстріляні за сфабрикованим звинуваченням. Чергову порцію лікарів розстріляли за два місяці до смерті вождя всіх народів. Але Сталін переоцінив свої можливості. «Помилка Сталіна була в тому, що він оголосив ворогами народу групу професійних лікарів, які рекомендували йому абсолютно правильне лікування, – згадує у своїй книзі «Пам’ятні записки» колишній секретар ЦК КП (б) України Лазар Каганович. – Якби він слідував цьому лікуванню, то був би ще живий і в 1970 році». Проте Сталін ніколи не нехтував своїм здоров’ям. Відчуваючи втому і біль у суглобах, вождь відразу вирушав на курорт. Така модель оздоровлення створила в партійній верхівці моду на елітарний відпочинок, спецсанаторії, держдачі і т. д.

У 1920 році Ленін підписав декрет «Про використання Криму для лікування трудящих». І вже через два роки в маєтку «Дюльбер» відкрилася одна з перших радянських здравниць для лікування політпрацівників. У 1938 році над входом у другий корпус з’явився відповідний новому часу напис – рядок зі сталінської конституції – «Граждане СССР имеют право на отдых». Але мати право, або мати відпочинок це далеко не одне й теж. Кримська здравниця «Дюльбер», перейменована в санаторій «Червоний прапор», продовжувала успішно лікувати високочолих партійних працівників. У 1946 році в самому центрі Місхора (приморська кліматична курортна місцевість на Південному березі Криму за 12 км на південний захід від Ялти) почали будувати елітний санаторій «Сосновий гай». А через два роки за вказівкою Сталіна – новий комплекс будівель санаторію «Нижня Ореанда». Зрозуміло, вхід тільки для «червоних». До початку 50-х номенклатурні санаторії розрослися в величезному масштабі. Так що навіть бюджет ЦК почав голосно і непристойно тріщати. І тут сталося те, чого ніхто не очікував. Всередині 50-х міністр охорони здоров’я СРСР Марія Ковригіна прийняла рішення про ліквідацію управління спецсанаторіїв МОЗ, а заодно запропонувала урізати витрати знаменитого 4-го управління при Міністерстві охорони здоров’я.

У своїй записці, адресованій ЦК КПРС, Ковригіна аргументувала, що якщо в звичайних лікарнях Москви добова норма на утримання одного пацієнта – 8 руб. 6 коп., то в санаторії «Барвиха» – 46 руб. 70 коп., а в номенклатурній лікарні – майже 42 руб. Як і слід було очікувати, ініціативу не зрозуміли.

Мало того, Ковригіна проявила ще одну політичну короткозорість. У ті ж роки в гірських районах Кавказу різко збільшилася смертність населення, особливо серед дітей. Причиною цього феномена міністр назвала підвищений радіаційний фон. Якраз у період з 1949-го по 1958 рік на військових полігонах проводилися ядерні вибухи. Ковригіна організувала наукову експедицію і з її результатами ознайомила членів Секретаріату ЦК. Вердикт головного лікаря країни – «забруднення атмосфери стронцієм».

Леонід Брежнєв, який курирував тоді військово-промисловий комплекс, тут же поставив хрест на своєму кавказькому відпочинку і перебазувався до Криму. Тут під потреби вождів з 1956 року закрутилося будівництво держдач. З тих пір «розум, честь і совість» тієї епохи вважали за краще провітрювати свої перетруджені партійні мізки в новенькому кримському пансіонаті «Гліцинія». У 1957 році на 17 га ялтинської землі побудували ще один елітсанаторій – «Росія». До початку 60-х ЦК-івські здравниці кримського півострова активно обростали землями і підсобними господарствами. Ковригіну, яка побажала змінити лінію партії, як і належить в такій ситуації, від займаної посади усунули.

Діагноз – смертельно здоровий

В кінці 50-х здоров’я старих більшовиків потрапило в епіцентр уваги західних лікарів. Тамтешніх ескулапів дивував фізичний стан Хрущова. Навіть в 70-річному віці перший секретар ЦК КПРС був значно здоровішим не лише за ровесників, а й людей молодших за нього. За словами начальника 4-го Головного управління при Міністерстві охорони здоров’я, академіка Євгена Чазова, з усіх партійних вождів СРСР Хрущов вирізнявся найбільш міцним здоров’ям. «Хрущов за десять років перебування при владі хворів кілька разів на грип», – згадує академік.

Історія любить посміхатися: Хрущов – єдиний лідер СРСР, який пішов у відставку «за станом здоров’я». Перший у житті серцевий напад трапився у нього якраз після відставки, коли Хрущову було вже 76 років. Елітарного пенсіонера помістили в стаціонар. Другий удар в 1971 році був смертельним.

Хворі вожді

Новий лідер СРСР Леонід Брежнєв з самого початку свого перебування на найвищій державній посаді налагодив правильні взаємовідносини з медперсоналом. Своєму проктологу за вдало проведену операцію дорогий Леонід Ілліч подарував велику квартиру в районі Арбата, в центрі Москви. Він не шкодував подарунків і для інших менш іменитих лікарів, добре розуміючи роль медицини в партократії.

На початку свого правління Брежнєв мав відмінне здоров’я, хоча вже був далеко не хлопчиком. У 1957 році, коли 51-річний Ілліч очолював ЦК Молдовської РСР, у нього стався перший інфаркт. Наступна серйозна криза у здоров’ї припала на 1968 рік. Лікарям вдалося повернути вождя до життя, але після цього він почав танути на очах. Проблеми з дикцією поглиблювалися, Брежнєв ковтав закінчення, суфікси, а іноді і слова цілком. У найневідповідніші моменти з його вуст вилітали всілякі нісенітниці. Наприклад, замість «социалистические страны» звучало «сосиски сраные».

У Брежнєва була складна хвороба – зміна твердих і м’яких тканин щелепи. У нього в роті стояв протез. Коли вождь говорив, йому доводилося язиком цей протез підтримувати. Радянська компанія «Медекспорт» спеціально для Брежнєва підписала контракт на 1 млн дойчмарок з приватною німецькою клінікою. В Москву було доставлено сучасне зуболікарське обладнання. Однак виправити дикцію вождя не змогли навіть найкращі фахівці.

До 1975 року Брежнєв переніс інсульт, а потім інфаркт. Для генсека в Кремлі практично з нуля була створена кардіохірургія. Немолодий керівник величезної країни чіплявся за життя. За чотири роки до смерті Брежнєв кинув курити. Але біологія була невблаганною.

Здоров’я вождя СРСР знову опинилося в центрі уваги іноземних спецслужб. За радянським академіком Чазовим полювали шпигуни всіх розвідок. «Коли він [Брежнєв] бував за кордоном, там прагнули зібрати навіть його сечу, щоб судити, що у нього там є», – згадує академік.

Після своєї смерті Брежнєв залишив добре оснащену центральну клінічну лікарню, яка стала у великій пригоді його важкохворим наступникам. Особливо Юрію Андропову. Колишній шеф КДБ до моменту свого сходження на найвищий державний трон жив практично без нирок. І тому, покерувавши країною трохи більше року, і то здебільшого прямо з лікарняної палати, швидко помер.

Костянтин Черненко, новий 72-річний генсек, до моменту вступу на посаду вже фактично не міг дихати. Кисень йому подавали прямо в робочий кабінет. Коли за кордоном почали ширитись чутки про смерть Черненка, головного комуніста країни вирішили показати по телебаченню. 7 березня 1985 року партійний лідер Москви Василь Гришин вручив «бадьорому» генсеку документ про обрання його народним депутатом. Через три дні після цього Черненко помер.

Смертельний конвеєр кремлівських старців, які не були спроможні керувати собою, але керували країною, викликав у народу переважно саркастичну іронію. Один із найпоширеніших політичних анекдотів середини 80-х: на екрані ЦТБ з’являється ведучий програми «Время» Ігор Кирилов і трагічним голосом повідомляє: «Дорогие товарищи! Вы, конечно, будете смеяться, но нас снова постигла тяжелая утрата».

Підготував Адам Стрижнюк