Музей Тимофія Бордуляка відкрили на Тернопіллі

Неділя, 27 березня 2016, 11:27

МУЗЕЙ ТИМОФІЯ БОРДУЛЯКА - СВЯЩЕНИКА І ПИСЬМЕННИКА ВІДКРИЛИ У ВЕЛИКОМУ ХОДАЧКОВІ НА ТЕРНОПІЛЛІ.

Справжнім відкриттям віднедавна стало для мене ім’я греко-католицького священика Тимофія Бордуляка (1863-1936). Класик української літератури Іван Франко ставив його в ряд провідних письменників того часу. «Автор простих, невимушених та теплим почуттям огрітих оповідань» - казав він про нього. Вони листувалися. Отець Тимофій отримував від того неабияку моральну підтримку.

На жаль, листи не збереглися. Під час Першої світової війни через село проходила лінія фронту. У будинку розірвався снаряд, було знищено багато цінних матеріалів, бібліотека. О.Тимотей надзвичайно талановита, багатогранна і вразлива особистість. Ніколи не стояв осторонь громадських справ, приділяв увагу освіті, читальням, громадським кооперативам, шкільним справам. З під його пера з’явились хвилюючі оповідання, факти до яких автор зібрав під час війни (1916-1936): «Татари», «Варочка», «Громадський писар з Прунькова», «Обжинки», «Батюшка Спирідіон» та інші. Знаючи 13 мов, займався перекладацькою діяльністю.

Народився майбутній письменник у селі Бордуляки, тепер Бродівського району Львівської області в селянській родині. Після закінчення гімназії, а згодом – богословського факультету Львівського університету одружується і висвячується. Працював спочатку на Перемишлянщині, Підгаєччині, потім переїхав до Тернопільського повіту. У селі Городище вболівав за рідну мову, виступав проти спольщення українців. Організував дві однокласні школи. Саме цей період у житті о. Тимотея був найбільш творчим: він підтримує зв’язки із літераторами Східної та Західної України. Листується із Іваном Франком, Михайлом Коцюбинським, Осипом Маковеєм. Тут він пише оповідання Жура», «Ось куди ми підемо, небого», «Діти», «Нічний привид», «Рішучий крок», «Михалкові радощі», «Бідний жидок ратиця», «Для хорого Федя», «Жебрачка» та інші.

У селі Великий Ходачків, Козівського району, де жив із сім’єю і працював священик, де знайшов свій останній прихисток, минулого тижня відбулось урочисте відкриття кімнати-музею.
Недільний ранок розпочався із святкової Літургії в церкві, опісля – панахида на могилі отця, відтак – відкриття та освячення музею, перша екскурсія для односельців та гостей урочистостей, літературно мистецька композиція. До речі, символічну жовто-блакитну стрічку під час відкриття музею, перетнули праправнуки священика Остап та Маркіян. У святковій імпрезі взяли участь жителі села, учні місцевої школи, тернопільські письменники Зеновій Кіпибіда, Володимир Бойко, Ганна Назарків, Валентина Семеняк, Ірина Мацко. У молодої казкарки Ірини Мацко, дитинство якої проминуло у Великому Ходачкові, спогади особливі і незабутні.

Затамувавши подих, присутні уважно слухали виступ відомого тернопільського письменника Петра Сороки, автора книги «Жезл і посох», де він торкається життя і творчості двох історичних постатей – Івана Мазепи та Тимофія Бордуляка. Своїми враженнями поділилися невтомні дослідники творчості Бордуляка - доктор філологічних наук із Сумського університету Лариса Горболіс та професор Михайло Шалата із Дрогобицького. А ще онуки отця Тимофія – Нестор та Тимофій, вони, як ніхто інший, впродовж всього життя опікуються літературною спадщиною свого діда. Як свідчення – книга «Невідомі твори». Теплим словом згадали місцевого педагога (світлої пам’яті)Марію Бобко, яка по крихітках збирала спогади про видатного земляка і мріяла про створення в селі музею. Серед поважних гостей – директор обласного Тернопільського краєзнавчого музею Степан Костюк, який вперше почув про письменника Тимофія Бордуляка ще студентом, від педагога Михайла Івасюка. Спогадами поділився також директор Денисівського музею імені Іванни Блажкевич Богдан Савак.

Започатковано велику справу. П'ятнадцять років йшли до цієї мети! Велико-Ходачківська сільська рада, Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, громадські організації села. Музей засновано завдяки спонсорській допомозі багатьох справжніх українців-християн. Перелічити всіх в одній газетній статті немає змоги, але серце гріє непереможна думка: невеличкий музей обов’язково незабаром стане центром духовного відродження не лише для підростаючого покоління, а й для всіх майбутніх. І це добрий приклад для наслідування, адже Україна багата талантами. Не треба розраховувати на державу, треба самим, засукавши рукава, як це зробили у Великому Ходачкові, рятувати нашу національну пам’ять, бо вона має здатність оживити ДНК родоводу нашої нації.

Хто він,цей скромний і високо-духовний чоловік? «Я звуся Тимотей Бордуляк,- читаємо у вищезгаданій книзі Петра Сороки, - за покликанням – письмовець, за статусом – душпастир. Запитаєте, що більше: священик чи літератор? Хто б то міг сказати. Се злито в одно ціле, як душа і тіло». А я скажу більше. Тимофій Бордуляк – людина з великої букви, яка вболівала за рідну мову і за свій народ.

Валентина СЕМЕНЯК
(фото авторки)