Чи не забагато ми відпочиваємо?

Двічі на рік наша країна впадає у стан безпробудного свята. Перший раз це відбувається в січні, коли одне Різдво змінює інше, а старий Новий рік відзначається так само старанно, як і новий (про «а той третій празник» і так усі знають). Другий раз – у травні, коли День праці плавно перетікає в День перемоги. Протягом цього півмісяця народ на дачних ділянках в хитромудрих позах зустрічає весну або спивається до кольору першої травички.

Чемпіон з відпочинку

Україна якраз у процесі проживання чергових травневих канікул. Загалом цього місяця нам судилося відпочивати 12 днів (!). Уявляєте – 12 вихідних і лише 19 робочих!?

Але не спішіть сміятися, бо в червні у нас буде ще 11 офіційних вихідних – 4, 5, 11, 12, 18, 19, 20, 25, 26, 27, і 28 числа. Робочих днів також залишиться лише 19.

Звичайно, коли навколо тільки й чути про непроминаючу кризу і складні економічні проблеми, про те, як нам загалом погано живеться, то не може не виникнути запитання: а чи не занадто багато ми відпочиваємо?

Святкові і вихідні дні завдають економіці збитків, багато підприємств закриті, організації та установи не працюють, а прибутки отримують (і то часткові) лише підприємства торгівлі, розважальний бізнес, і, можливо, туристичні компанії. За підрахунками експертів, кожен вихідний день для вітчизняної економіки означає втрату приблизно 2,7 млрд грн (!). Ви уявляєте собі цю суму? Економісти говорять, що якби в Україні зменшили кількість свят і вихідних, то вже від самого цього факту ВВП країни міг би зрости одразу на 2% (!). І не треба ніяких глобальних реформ, грандіозної боротьби з корупцією, не треба нових урядів, достатньо лишень зменшити вихідні і святкові дні.

Загалом, якщо подивитися на календар 2016 року, виявиться, що ми будемо працювати лише 252 дні, а відпочивати – 114. І це ще не враховано 24 календарних днів гарантованої щорічної відпустки.

Нам кажуть, що оскільки ми рухаємося в напрямку цивілізованих країн, а не реліктових племен центральної Сахари, то треба звідти переймати і досвід відпочинку. Європейці ж, мовляв, відпочивають чимало, то чому б і нам не спробувати? Так, вони відпочивають достатньо, але економіки їхніх країн їм це дозволяють. Тобто спершу, аби розвинути свої економіки, вони багато працювали. Роками працювали. Десятиліттями. Тож тепер можуть відпочивати. А ми чого досягли за останні двадцять років, щоб дозволити собі таку відпочинкову розкіш?

відпочинок_5

Як у них?

За даними ЮНЕСКО, острівна країна Шрі-Ланка – визнаний рекордсмен за кількістю офіційних святково-неробочих днів у році. Ланкійці запровадили цілих 24 додаткових вихідних! Причина такого не надто рвучкого ставлення до роботи криється у мультиконфесійності: населення Шрі-Ланки поєднало в собі представників різних релігій, які святкують як свої, так і чужі свята.

На другому місці – ряд країн, громадяни яких відпочивають 21 день на рік: Бразилія, Бутан, Віргінські острови, Мальдіви, Іран, Сан-Марино і Пуерто-Ріко.

В Індії не працюють 18 днів на рік, жителі Південної Кореї відпочивають 17 днів щорічно, а у японців є 15 свят, оголошених вихідними. У середньому кожна країна відпочиває щорічно 12,2 дня. Для країн, що розвиваються, цей показник дорівнює 12,1, а для індустріально розвинених країн – 12,4.

Усім відома японська педантичність та працелюбність настільки виснажує японців, що ті частенько можуть спати сидячи, прямісінько на роботі, і це не сприймуть як порушення трудової дисципліни, а, навпаки, подумають: «Яка працьовита людина перед нами!» Інемурі (в перекладі з японської «бути присутнім і спати») – практика денного сну на роботі, у громадському транспорті та інших громадських місцях. Згідно з японськими традиціями, інемурі не забороняється, а, навпаки, заохочується суспільством, оскільки є ознакою того, що людина мало спить, бо дуже багато працює. Винятком є лише випадки, що загрожують суспільній безпеці.

Найбільш «відпочиваючим» регіоном планети є Карибський басейн. Тамтешнє населення в середньому не працює 14,4 дня на рік без урахування обов’язкових вихідних щотижня. Натомість Північна Америка по праву може називатися найбільш «працьовитим» регіоном: тут у середньому відпочивають лише 10,5 днів.

Оскільки Україна на державному рівні задекларувала рух до Європи, кинемо оком і на тамтешню практику роботи-відпочинку.

Робочий тиждень, що не перевищує 48 годин, і оплачувана відпустка тривалістю не менше 20 днів – такі правила роботи регулює Директива ЄС 2003/88/ЄС (для порівняння нагадаємо, що в Україні нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Разом із цим, наші підприємства і організації при укладанні колективного договору можуть встановлювати навіть меншу норму тривалості робочого часу, ніж 40 годин на тиждень. При цьому щорічна основна відпустка надається працівникам не менш як на 24 дні за відпрацьований робочий рік).

За даними аналітиків інформаційної кампанії «Сильніші разом!», у сусідній Польщі мінімальна тривалість відпустки не більша від європейського мінімуму (не менше 20 днів), але існують жорсткі норми щодо того, як можна розпоряджатися цими вихідними. 20 днів можна поділити на кілька порцій, але одна з них має бути не менше 14 календарних днів ‒ щоб працівник міг відновити сили. Якщо загальний трудовий стаж перевалить за 10 років, то тривалість відпустки збільшиться до 26 днів. У Польщі, так само як і в Україні, існує традиція травневих свят (з можливим відпрацюванням вихідних днів). Але є й відмінність: коли офіційне свято припадає на неділю, то додатковий вихідний не компенсується.

У Словаччині так само тривалість відпустки залежить від стажу, але переважно вона має тривалість у 4-5 тижнів.

У Нідерландах кількість офіційних святкових вихідних, як і в Україні, – 10. Так само, як і європейці загалом, нідерландці мають право на 20 днів оплачуваної відпустки щорічно. Проте завдяки діяльності профспілок фактична тривалість щорічної відпустки становить в середньому шість тижнів. Крім того, в Нідерландах особливо поважають право на щорічну відпустку: для цього наприкінці травня, напередодні сезону відпусток, роботодавці виплачують

своїм працівникам 8% від щорічної зарплати. Таку собі 13-ту зарплату на відпочинок отримують і безробітні в Нідерландах…

Франція взагалі може видатися українцям «ледачою» країною: тут нормою є 35-годинний робочий тиждень. Мінімальний розмір відпустки – 25 днів на рік. Ті, хто працює більше 35 годин на тиждень, має право на додаткову відпустку – до 22 днів у році (щоправда, такі правила стосуються тих, хто працює до 39 годин на тиждень. Все інше компенсується грішми). Додаткові дні відпустки може отримати той, хто згоден провести її не влітку, а в будь-яку іншу пору року.

Тож висновок напрошується сам собою: якщо хочемо відпочивати, як у Європі, спершу мусимо попрацювати, як колись працювали у Європі. А для цього мусимо бодай щось змінити у вітчизняному законодавстві.

Що робити?

Найпростішим рішенням було б внесення змін до низки вітчизняних законів, що скасовують практику перенесення свят, котрі випадають на вихідні дні. Зміни в економіці, що пройшли за останні чверть століття (розвиток сфери послуг і поширення роботи магазинів і кафе на вихідні дні; поява, в міру інтернетизації країни, практики віддаленої роботи і т.д.) роблять цю норму явним анахронізмом. На наш погляд, від неї цілком можна відмовитися, запропонувавши громадянам компенсацію до зарплати за той чи інший місяць.

Наступним заходом можна запропонувати переглянути статус низки свят, зробивши їх необов’язковими, як це має місце в багатьох країнах. Наприклад, у США 11 листопада відзначається державне свято – День ветеранів (на честь закінчення Першої світової війни), але воно не передбачає закриття банків і державних установ: працівники, що виходять на службу цього дня, можуть отримати бонус або додатковий день до відпустки. Саме в такий статус, як мені здається, варто було б перевести Міжнародний жіночий день, День Конституції, День Святої Трійці (Зелені свята) та низку інших свят.

У випадку, якби подібну реформу підтримали, вітчизняна економіка змогла б додати як мінімум 2% вже у перший рік. Крім того, пропонована реформа могла б стати більш м’якою альтернативою тому ж підвищенню пенсійного віку.

Україна відпочиває в останні роки надмірно багато, особливо якщо врахувати всі виклики, з якими країні доводиться стикатися. Ймовірно, така практика була б виправданою в умовах, коли б економіка вже сягнула певного рівня розвитку, проте в нас це тільки попереду. На думку експертів, на українців очікують структурні реформи, що вимагають більшої мобілізації трудових ресурсів. Зважаючи ж на те, що наша країна вже стикнулася з демографічною ямою на тлі відтоку трудових мігрантів, для яких робота в Україні не приносить вигод, нам усім доведеться працювати більше, а з огляду на невисокі темпи технологічного прогресу і підвищення продуктивності праці, навіть довше. Отож, чим швидше ми позбудемося ілюзії, що можна довго не працювати і ще довше відпочивати, тим буде краще і для країни, і для її громадян.

А як ми насправді відпочиваємо?

Давайте будемо відвертими: хоча ми й достатньо відпочиваємо, але насправді відпочивати не вміємо. Бо що таке культура відпочинку? Це – не сапання

картоплі на дачі, скручуючись у три погибелі, і не випивання «до чортиків» при шашликах «на природі». Справжній відпочинок – це, передовсім, подорожі, це відвідування театрів, кіно, музеїв. Але звідки всьому цьому взятися у нашій країні, якщо, наприклад, бюджет 2016-го на кінематограф – 273 мільйони гривень? Як результат, українці дуже мало споживають культурних продуктів. За цим показником ми на останньому місці в Європі. Звідси – наша неосвіченість й некультурність, а опосередковано – нереформованість, незгуртованість, корумпованість. Саме тому бідні й у нас дуже низькі темпи зростання. Саме через це Путін обрав Україну як жертву.

Якщо ми хочемо йти вперед, то мусимо позбутися радянських міфів про те, який у нас працьовитий, культурний і освічений народ. А потім слід почати реальні реформи в освіті, в культурі, і, звісно, в економіці.

Навідпочивалися вже. Час братися до праці!

 

Підготував Адам Стрижнюк

Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Loading...