Судова реформа в Україні: наслідки для громадян і бізнесу

Понеділок, 29 січня 2018, 09:26

Аналіз нових процесуальних кодексів, дає підстави думати, що для прийняття рішення по справі суду не потрібна істина. Судова реформа, що відбувається в Україні, значною мірою змінила порядок здійснення правосуддя судами господарської, адміністративної та цивільної юрисдикцій. Зміни торкнулися і представництва інтересів юридичних та фізичних осіб у судах.
Тепер суд виходитиме з переконливості аргументів сторін спору. При цьому суд виконуватиме функцію арбітра. Тягар доведення своєї позиції покладається на позивача і відповідача. Сторони повинні зібрати всі можливі докази і завчасно подати їх до суду. Не наданий вчасно доказ судом до уваги братися не буде. Уявімо ситуацію, коли сторона, яка, відповідно до фактичних обставин, повинна була б виграти справу, програє її лише тому, що не зможе підтвердити свою правоту доказами або не володітиме новаціями процесуального законодавства. Саме тут на перший план виходить питання ефективності представництва інтересів у суді.
Протягом наступних трьох років, адвокат остаточно стане єдиною особою здатною представляти інших у суді. Згідно з Конституцією, представництво у Верховному суді здійснюється виключно прокурорами або адвокатами – з 1 січня 2017 року, у судах апеляційної інстанції – з 2018, а у судах першої інстанції – з 2019. Представництво органів державної влади та місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюватиметься з 1 січня 2020 року.
Конституція містить норму, яка допускає певні виключення з правила адвокатської монополії на судове представництво. Наприклад, законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Існують також виняткові обставини, коли прокурор може представляти інтереси громадянина чи держави. Вонидосить конкретні і доводяться прокурором у суді.
Монополія адвокатів на представництво інтересів у судах закріплена і в нових редакціях галузевих процесуальних кодексів. Проте, для прикладу, Господарський процесуальний кодекс містить перелік випадків, коли можливе представництво не адвокатом, а іншою особою. Так представником може бути законний представник (батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом). При розгляді справ у малозначних спорах, представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років та має цивільну процесуальну дієздатність.
Крім того, ГПК передбачає самопредставництво. Сторона або третя особа може брати участь у судовому процесі особисто. Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи).
Це призвело до того, що у юридичної особи тепер існує два варіанти дотримання норми кодексу. Або керівник підприємства особисто ходитиме на судові засідання, попередньо опанувавши тонкощі господарського процесуального кодексу і судової практики, або керівника юридичного підрозділу потрібно буде ввести до виконавчого органу, одночасно виписати його повноваження щодо представництва в статуті (положенні) і зафіксувати повноваження діяти від імені юридичної особи в ЄДР.
Щоправда, юридична особа може укласти договір про надання правничої допомоги з адвокатом і видати йому довіреність на представництво інтересів у суді. В такому випадку, на мою думку, юридична особа користуватиметься послугами фахівця, який, надаючи допомогу, обтяжений присягою, спеціальним Законом, етичними правилами і, крім того, є спеціалістом в конкретній сфері правової практики.
Таким чином очевидно, що лише якісне представництво інтересів у судах надасть можливість фізичній чи юридичній особі сподіватися на законне і справедливе рішення.
Олександр Степанюк
адвокат, кандидат юридичних наук