images/stories/logosait.jpg

 

«Бійка триває дві хвилини, п’ять – це вже марафон». Роман про фанатів «Динамо» писали з реальних історій

Сергій Демчук – журналіст, письменник, вболівальник «Динамо». У 2017 році написав роман про фанатів «Міжсезоння».

– Чим фанати займаються у міжсезоння?

– Читають книжки, їздять на море відпочивати, багато займаються спортом. В принципі, фанати весь час приділяють увагу спорту. Просто міжсезоння – це якраз гарний час для цього. Коли починаються матчі, то після футболу можна порушити режим. Коли їх не має, то спокуса для цього менша.

Мої знайомі поїхали на австрійський збір «Динамо», ходили на товариські матчі команди, спілкувалися з футболістами, дарували їм стікери. Франу Солю подарували стікери з його зображенням.

Сам на збори ніколи не їздив, але розумію фанатів, які це роблять. Взяти Австрію – красиві гори, природа, гарний відпочинок, пиво і спілкування з друзями. Можна класно поєднати корисне з приємним.

– За футболом сильна ломка?

– Не без цього. Міжсезоння для фаната – це складний період. Хочеться, щоб воно якнайшвидше закінчилося. Міжсезоння же не встигло розпочатися, а я вже дивлюся новини, коли команда виходить з відпустки, коли там вже хоча б товарняки розпочнуться.

Також дуже чекаєш трансферних новин – кого продали, кого придбали. Особисто я відслідковував інформацію про Хацкевича – залишиться він чи ні.

– Коли буде «Міжсезоння-2»?

– Поки не планую. Я все сказав на цю тему. Але я продовжую вболівати і їздити на матчі. Не виключено, що можуть бути ще якісь історії. Мені друзі пропонували написати про євровиїзди. З кожної поїздки є якісь історії. Браку матеріалу точно не повинно бути.

Але не можу сказати, що я суперактивний фанат, який катає золоті сезони. Похід на стадіон для мене – це не тільки матч. Спілкування з друзями – теж дуже важлива складова, яка в умовах теперішнього чемпіонату виходить навіть на перший план.

– Як змінилися фанати?

– Зараз інша мода. Раніше були популярні кепки Barberry в клітинку. Зараз їх ніхто не носить. На початку 2000-х фанати більше бухали. Зараз цього набагато менше. Чимало виступають за здоровий спосіб життя і займаються спортом.

– Трансляцію спарингу «Динамо» – «Олімпіакос» на YouTube подивилися більше 33 тисяч людей. На домашні матчі чемпіонату на «Олімпійський» приходить удвічі менше. Чому?

– І не скажеш, що у людей немає грошей піти на стадіон. Квитки коштують недорого. Думаю, проблема все-таки в успіхах команди і якості гри. Коли «Олімпійський» тільки відкрили після реконструкції і «Динамо» почало там грати свої матчі, то навіть на «Арсенал» прийшло десь 30 тисяч глядачів. Уточню, що це був київський «Арсенал». Потім відвідуваність почала повільно падати.

Великий злам відбувався після революції. Зник «Металіст», з часом його долю повторив «Дніпро». У чемпіонаті немає інтриги і крутих матчів із зарубою. От у чому найбільша проблема. Залишилось тільки протистояння з «Шахтарем». На ці ігри приходить багато людей. Але це всього 4-5 матчів на рік.

Ходжу на майже всі домашні матчі. Інколи їжджу на виїзди. Кожен чемпіонат вболіваю, щоб вилітали команди без вболівальників, які грають не зрозуміло для кого.

– Яка новина у міжсезоння викликала «вау» ефект?

– Те, що залишили Хацкевича. Мене це рішення здивувало. Він два роки працював з командою. Цього часу достатньо, щоб дати результат або показати гру. Це не півроку чи три місяці. Я не бачу різниці між цими двома сезонами. Мені вони видаються абсолютно ідентичними. Ми вже два роки без Ліги чемпіонів. У Лізі Європи теж не все добре складається.

За два роки я не побачив жодного прогресу у грі команди. Не скажу, що дуже сильно виріс рівень Шапаренка. Циганкова почали ще до Хацкевича підпускати.

Мені було б цікаво подивитися в «Динамо» на Вернидуба. Він якраз зараз вільний. Тому я чекав на рішення Суркіса щодо Хацкевича. Варто було ризикнути. Вернидуб – дуже харизматичний тренер. В його команд є малюнок гри, зрозуміло, що вони грають.

– Хто для вас зараз топ серед гравців «Динамо»? Три прізвища.

– Циганков справді капітан цього «Динамо». Видно, як він себе на полі поводить. Він може «напихать», коли йому не віддають пас. Хоча він далеко не найстарший у команді.

Перевод Цыганкова в центр даст баланс «Динамо». И поможет Караваеву с Цитаишвили

Миколенко – роботяга. Бровка під ним просто палає.

Шапаренко міг би набагато більше. Я вірю в цього чувака. У нас вже дуже давно не було крутого плеймейкера. Після Белькевича можна згадати Рінкона і Карлоса Корреа. Але це було епізодично. А з Миколи міг би вирости хороший фантазіста. Він часто не боїться брати ініціативу на себе. Можливо, йому потрібна більша увага тренера чи ще щось, що має знати коуч, а не я.

Цікаво стежити за Ярмоленком. До травми чекав його матчів у чемпіонаті Німеччини, потім в Англії. Приємно, що наш гравець виступає в таких лігах.

 

П’ять навколофутбольних історій Сергія Демчука

***

Бійка фанатів «Динамо» Київ і «Динамо» Москва описана у «Міжсезонні». Це був товариський матч присвячений пам’яті Валерія Лобановського. Махач відбувся біля станції метро «Дніпро». І все було дуже жорстко. Ми повиходили без гавна – палок чи інших допоміжних речей. А вони були на гавні.

Заряджали «Ми хохли, хто не з нами – всім п**ди». Це відомий заряд фанатів «Динамо», яких інші називають хохлами. Це пішло ще з Радянського Союзу. Звідси і ця кричалка.

Багато наших чуваків тоді опинилися у лікарнях – декому робили операції. У мого знайомого були проблеми з оком. Ми його провідували у лікарні.

Я вже давно не махався – ще у 2000-х. Коли виходиш на бійку, то адреналін переповнює. Це як боксерський бій. Вони теж виходять з бажанням перемогти і хвилюванням. Якоїсь дуже сильної ненависті до фанатів суперника немає. Хоча інколи бувають матчі, коли таке відчуття присутнє. В середньому бійка триває дві хвилини. Буває, що п’ять хвилин, але це вже марафон.

Спорт і підготовка дуже допомагають у бійках. У школі займався карате і боксом, навіть їздив на змагання. А після школи вже більше для себе тренувався. Хоча є хлопці, які особливо спортом не займалися, але могли завалити якогось здорового чувака, видати 300 ударів на секунду.

***

Запам’ятався перший виїзд. Ми поїхали в Донецьк на матч з «Шахтарем», який проходив на Великдень. Тоді пускали фан-потяги. Зрозуміло, що дорога буда дуже веселою. Але нас дуже довго везли і приїхали ми під самий матч.

Фанатів зняли з потяга і відразу посадили в автобуси. Під конвоєм беркута повезли на стадіон. Але нам якось вдалося вислизнути від охорони і махнутися з кротами під пам’ятником Бубки у форматі 20 на 20 чи 40 на 40. До початку матчу залишалося п’ять хвилин. Менти тоді на конях були і мало не затоптали там всіх.

Наступного року ми теж поїхали на виїзд у Донецьк. Це було після Помаранчевої революції. На секторі почали кричати «Ющенко, Ющенко». А на стадіоні була акція і всім безкоштовно роздавали печиво «Konti» від фабрики Бориса Колесникова. І розлючені місцеві вболівальники закидали нас цими контіками. Вони летіли з усіх боків.

Їх так розізлив наш заряд про Ющенка, що дехто навіть не пошкодував своїх дудок і також кидали їх у нас.

***

Виїзд у Хорватію на матч збірної України – це вже новітня історія. Їхали в Загреб автобусами. Я був в одному, а мої друзі – в іншому. У них там стався якийсь конфлікт і їх висадили на нашому кордоні. Вони самі добиралися на матч електричками через Будапешт.

В автобусі познайомився з фанатами «Таврії» і «Севастополя». Після анексії Криму вони переїхали до Києва. Потім знову зустрів їх у день матчу в центрі Загреба. Кажуть, що їдуть під російське посольство, щоб влаштувати там акцію – розгорнути прапор України з написом Севастополь. Ми з моїм кумом Віталіком (він зображений на обкладинці «Міжсезоння») приєдналися до них. У трамваї загітували ще одного хлопця зі Львова.

Приїхали до посольства, розгорнули прапори, зробили кілька фото і вже збиралися йти. Ми вікна не били і не робили нічого протизаконного, але до нас вийшла охорона. Потім приїхала поліція. Вони перевірили наші документи і викликали якийсь спецназ, який запакував нас в автозаки і повіз у центральне відділення поліції Загреба.

Там нас завели в актовий зал. Кримчани почали пояснювати ситуацію, порівнювали історію з Кримом до боротьби Хорватії з Сербією за Вуковар. З нами привітно спілкувалися і навіть дозволили курити. Принесли нам здоровенну попільничку. Коли побачили, що в актовому залі вже туман з диму, то попросили курити по одному.

Викурили все, що мали. Нас запакували о четвертій годині дня і ми там просиділи майже до дванадцятої ночі. Спочатку довго чекали перекладача. Вона пояснила, що у Хорватії дуже суворе законодавство щодо порушень громадського порядку в день футбольних матчів. Тому наших багато загребли за досить невинні речі. Могли запакувати навіть, якщо хтось видався їм напідпитку.

Матчу ми не побачили. Просили, щоб нам включили телевізор. Хорвати подумали, що ми вже зовсім обнагліли і вирішили не вмикати. А коли Хорватія відкрила рахунок, то зайшов вусатий полісмен із задоволеною посмішкою і каже: «1:0. Наші забили». І радісний пішов.

За 5 хвилин до кінця матчу нас привезли під стадіон до автобусів і відпустили. Ми ще встигли випити по бокалу пива і поїхали назад в Україну. Добре, що хоча б в день зробили фото біля стадіону.

***

В Україні теж були випадки, коли менти пакували. Раніше була така практика, що у фанатських автобусах їхали 3-4 беркутівця. Сутички траплялися постійно.

Коли менти охороняли порядок у чаші стадіону, то бійка була майже на кожному матчі. Хтось запалить димову шашку – і починається. Після історії з побиттям дівчинки на фіналі Кубка України їх прибрали зі стадіону.

Якщо їхали на виїзд в Одесу, то тільки виходиш з вагону, а тебе вже приймають і під конвоєм ведуть на трибуну. У таких випадках ми виходили з поїзда раніше на одну зупинку і вже своїм ходом добиралися до міста.

Якось дуже весело добиралися в Одесу – на собаках (на електричках, – прим.) і в гробах (місце для багажу у поїздах, – прим.). Менти бігали вагонами і шукали безбілетників серед нас. Я років 5 не був на морі до того. Один з фрагментів книжки написаний на основі цього виїзду. Ми весь матч тролили Ващука. Він не витримав і почав факи показувати.

Цього року на чвертьфіналі Кубку України у Харкові перевіряли з собаками. І я дуже не сподобався одній. Мене відвели в бік і хвилин 20 шманали, вивернули всю сумку і нічого не знайшли. В мене і не було нічого із забороненого. Може, я якось неправильно подивися на цю собаку.

Часто бували історії, коли хтось виходив винести сміття, а опинявся на матчі в іншому місті. Той же кубковий матч із «Шахтарем». Ми вже майже в Харкові, а одному зі старших фанатів телефонує дружина. Він каже: «Марина, я в метро. Плохо слышно. Я перезвоню».

***

У 2005 році «Динамо» грало у Житомирі з «Поліссям» в День незалежності України. Тоді беркута дуже сильно побили фанатів киян. Це було ще жорсткіше, ніж в Охтирці. Там просто втоптували в асфальт.

Я був на грі з другом. А ми обидва з Коростеня Житомирської області. Нам потрібно було піти за 5 хвилин до кінця матчу, щоб встигнути на свою маршрутку. Після того, як ми пішли, на стадіоні почався весь цей треш. А ми тоді не вигребли завдяки розкладу поліських автобусів.

Я народився в Коростені, а це всього 150 км до Києва. Мій батько завжди вболівав за «Динамо». Тому я з дитинства за клуб. У мене є один спогад, коли батько не дав мені подивитися якийсь мультфільм, а увімкнув футбол. Мені тоді було десь років 5.

Є ще один дуже давній спогад. Я лежу у колисці, а батько слухає радіотрансляцію якогось дуже важливого матчу. Підозрюю, що це був фінал Кубка володарів кубків-1986. Тоді «Динамо» перемогло «Атлетико» – 3:0.

З 6 років почав дивитися футбол з батьком. А дров у моє палаюче вболівальницьке серце підкинув матч Ліги чемпіонів «Динамо» – «Спартак». Тоді 0:2 програвали, але відігралися завдяки дублеві Леоненка і м’ячу Реброва.

У мене є донька. Вона не цікавиться футболом, але запам’ятала фінал Ліги чемпіонів у Києві, настільки він вийшов драматичним. Інколи згадує події того матчу, лажі Карієса, а так їй скучно на футболі.

«Плануємо видати біографію Юргена Клоппа». Спорт на Книжковому Арсеналі

«Никто не хотел драться с девчонкой». Она сняла «Хулиганов Зеленой улицы»

Фото: сторінки Сергія Демчука у фейсбук та інстаграм

https://ua.tribuna.com

Банер
Банер
Банер