Тернопільський пенсіонер Базаров і капуста

Середа, 17 квітня 2013, 06:49

Ох, певно й любить наш прем’єр-міністр капусту. Вже не вперше у своїх публічних виступах він згадує цей корисний овоч. Кілька років тому, відповідаючи на закиди опозиції щодо зростання цін, Микола Янович згадав капусту, яка на той момент почала дешевшати. Напевне той факт мав засвідчити ефективну роботу ним очолюваного уряду. Щоправда, державний муж чомусь забув уточнити, що зменшення ціни на капусту відбулося восени, в період, коли збирають врожай. І, як кажуть, у той час сам Бог велить білокачанній дешевшати.

Та ось нещодавно прем’єр знову згадав про обов’язковий атрибут борщу і салату. І дорікнув співвітчизникам, що не хочуть вони працювати на городах, як їхні діди-прадіди. Все тільки скиглять та й скиглять. От через це й капуста в ціні зростає. Зараз – уже 4 гривні за кілограм.

І от у зв’язку із цією капустяною проблемою, на тлі весняного авітамінозу, приснився мені сон. Ніби став я Миколою Яковичем Базаровим – рядовим тернопільським пенсіонером, котрий отримує пенсію в 800 гривень і має сили та величезне бажання допомогти рідному урядові нагодувати дармоїдів-українців.

Купив уві сні я, тобто пенсіонер Базаров, лопату, придбав насіння та й вирішив грядку саджати. І швиденько зрозумів, що до насіння та лопати ще й земелька потрібна. Ну, не виростають кляті овочі на балконі – їм простір, агрофон та інші витребеньки потрібні. А де земельку ту взяти? Та звісно ж де – у селі. Тут і виникла у діда-пенсіонера перша проблема. Ну де біля Тернополя знайти клапоть вільної землі під город? Все ж під котеджами та дачами для «владних бізнесменів». Врешті-решт, знайшов Микола Якович землю. За 50 кілометрів від міста. Але ж хіба це зупинить справжнього фаната капусти? Тим більше, що проїзд для пенсіонерів безкоштовний.

А в сільраді й кажуть: «Діду, а без договору оренди ми тобі землю не дамо. А щоб договір укласти, потрібно проект відводу виготовити, документацію в землеустрої, кадастрі, держадміністрації затвердити».

– А не можна без цього? Я платити за землю буду. Ще й на продаж за дешевою ціною капусту вирощу.

– Ти що, Миколо Яковичу, з дуба впав? На продаж, то ти є бізнесменом. І землю отримаєш через аукціон.

– А не можна простіше?

– Можна. Але не тобі, а агрофірмі «N». Вони з головою облдержадміністрації дружать. А як тобі дамо, то нам корупцію пришиють. Або тобі самозахоплення. І в тюрму когось посадять.

– А я думав…

– Діду, думає у нас прем’єр-міністр. А твоя справа – за комунальні платити і на вибори ходити. Ти, до речі, правильно голосував?

– Правильно, за партію районів. Вони мені гречку давали.

– От і маладєц. Погано тільки, що вас таких занадто багато. Через це й гречка в державі скоро закінчиться.

– Так, а в телевізорі казали, що городи нада садити.

– От в тєлєвізорі і землю оформляй.

Пішов Микола Якович у відділ земельних ресурсів, щоб спитати, як той проект відводу робити і скільки він коштує. А там йому й кажуть: «Діду, приходь завтра. Сьогодні всі наші співробітники посадки чистять».

– Так, а за скільки часу я зможу ту землю оформити?

– Може за рік, може за два. Якщо через аукціон, то може і в десять років не вкладешся.

– Але ж я за цей час сам добривом стану. А як же єдине вікно, спрощення процедур?

– Ну ти й дурень, Базарич. Єдине вікно тільки в ДАІ було при техогляді. Сьогодні заплатив – завтра талон получив.

На цій «веселій» ноті сон закінчився. І чомусь одразу згадався Володимир Ілліч Ленін. Точніше, його стаття, в якій він говорив, що декабристи страшенно далекі від народу. От і наш прем’єр-міністр, як той декабрист, бо землю під город в Україні він точно не отримував, капусти на ній не вирощував і вже тим більше не пробував прожити на 800 гривень пенсії.

До речі, в політології існує правило: чим далі влада від народу, тим віддаленіше хочеться її спровадити. Отже, ще не все втрачено?

Адам Стрижнюк