images/stories/logosait_new.jpg

 

«Ваня, ты не прав» Українці, зациклені на всьому російському, раптом згадали про національну гідність

Україна мені дуже нагадує стару шевченківську Катерину. З роками змарніла, постаріла солдатка, яка спить і випиває з ким попало, але при цьому дуже не хоче, щоб хтось принижував її гідність. Приховує реальний стан речей, намагається навіть трохи прикрасити зовнішній вигляд і створити видимість добробуту і морального, і фінансового, але все це якось нерозторопно. Стара, питуща, брудна, але при цьому дуже образлива. От взяла і образилася на Ваню Урганта. Що ж він історію зачіпає? Що ж він, нахаба, ображає почуття патріотичні? Відразу давай у бій піднімати старі, перевірені ешелони: заборонити в’їзд в країну, забути про нього взагалі.

А якщо розібратися, то в чому винен Ургант? Ну, повеселився барін молодой, пожартував над околицею. Чи ми себе околицею не вважаємо? Та невже? Ми ж читаємо російських авторів, дивимося російські серіали, запрошуємо проводити різні заходи російських ведучих, ми слухаємо їхніх співаків, дивимося їхні програми, сміємося з жартів їхніх гумористів, але при цьому ми дуже незалежні. Забрати Урганта? Без проблем. І будемо слухати уже засівший в печінках хрип Зеленського або спостерігати за марними спробами Педана і Притули (який чомусь вирішив популяризувати суржик) розсмішити і себе, і глядача. Хоча ні, можна ще серіал «Віталька» дивитися. Теж дуже «смішно» і дуже «по-українськи».

Ми роками вживаємо те, що виробляють у Росії. Ми не знаємо наших письменників, не дивимося наші фільми, тому що їх нема, не слухаємо наших співаків, більшість із яких поїхали давно до Москви. Як до нас, таких, повинні ставитися російські зірки, яким ми за разовий виступ платимо величезні гроші, яких удома їм не заробити? Ми для них недалекі «куми» з села, над якими можна потішатися. І не більше того. І можна зараз закидати брудом портрет Урганта біля російського посольства, можна акції проводити, можна що завгодно робити, але висновок сумний: якщо безглуздий жарт московської «звєзди» поставив на вуха всю країну, значить цій країні реально нічим зайнятися. (Зауважте: трирічне правління Януковича чомусь нікого в цій країні не зачіпає, ніхто не згадує про національну гідність, коли крадуть «Межигірʼя», чи коли з державного бюджету виділяють 32 мільйони гривень в якості гонорару за неіснуючу книжку нашого «гаранта». Але як тільки Ургант ляпнув дурницю, відразу всі згадали, що вони українці).

Нас образили, принизили. Так, це правда. І жарт цей дійсно заслуговує на осуд. Але подивімося на це з іншого боку: ми себе не принижуємо? Наші дівчата, які за безцінь віддаються грошовитим іноземцям і готові робити для них все, щоб тільки дали грошей. Молодь, яка «бухає» по селах або втікає закордон. Пенсіонери, які ледь виживають на свої 800 гривень, не кажучи вже про вчених, лікарів, вчителів, які вже й не мріють про високі зарплати в той час, коли олігархи, чиновники і свита жирують. Ось і все наше українське життя. Так, цим можна пишатися, просто лопаючись від переповненості національною гідністю, але над такими, гордими, будуть продовжувати сміятися.

Жартувати дозволяють собі над тими, яких не бояться. Звичайно, Ургант вибачився. З гумором. А пізніше ще раз вибачився за своє невдале вибачення. Але скажімо чесно самим собі: навіть якщо б він не вибачився, його все одно продовжували б запрошувати на всілякі вітчизняні шоу, бо вважають, що рівних йому у нас немає. У нас же своїх не бачать, поки вони не блиснуть у Москві, Каннах, Нью-Йорку.

Мене ось сьогодні просто розірвало одне повідомлення: на вечорі пам’яті Миколи Вінграновського його вірші читатимуть: Педан, Єфросиніна, Подкопаєва, Василіса Фролова, Горбунов і т.д. Мені просто цікаво, а до цього оці товариші хоча б раз дивилися в книгу віршів Вінграновського? Вони знають про нього бодай щось? Або, може, вони читали й інших представників того покоління в українській літературі? Ну, от чому скрізь одні й ті ж бездарні особи? Є хоча б один оазис, де їх немає?

З нас потрібно сміятися. Обов’язково. Нас потрібно принижувати і ображати. Бо, може, тільки тоді ми встанемо зі сну і зрозуміємо, в якій безодні перебуваємо.

Ігор Северянин, відомий російський поет «Срібного віку», досить гарно написав у вірші, присвяченому Гоголю:

 

«Смех Гоголя нам ценен оттого, –

Смех нутряной, спазмический, язычий, –

Что в смехе древний кроется обычай:

Высмеивать свое же существо.

 

В своем бессмертьи мертвых душ мы души,

Свиные хари и свиные туши,

И человек, и мертвовекий Вий –

 

Частица смертного материала...

Вот, чтобы дольше жизнь не замирала,

Нам нужен смех, как двигатель крови...»

 

Звичайно, можна образитися на Урганта. А потім ще на Путіна, Меркель, Обаму і Фіделя Кастро. Але коли ми вже навчимося ображатися на себе? Адже ж сміялися з нас і наші класики. І то дуже сміялися. Правда, ми ж їх не читаємо. Ну, хіба що Єфросиніна й Педан на розпіарених вечорах пам’яті, які проанонсують в російськомовних газетах і за участь у яких добре заплатять.

 

Адам Стрижнюк

(за матеріалами «Корреспондента»)

Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер

вугілля і дрова

Банер