Воістину ковбаса! Або Якийсь не такий Великдень

Середа, 01 травня 2013, 11:00

Все частіше релігійні свята для тернополян, як, утім, і для всіх українців, стають приводом для розваг, а не для серйозних роздумів про своє життя. Для більшості жителів України, 61,2 % відсотка громадян якої позиціонують себе віруючими і декларують високий рівень довіри до церкви, християнське свято втратило свою сакральну сутність. Залишилась обрядовість і захоплення церковною атрибутикою.

Щоби не бути голослівними, давайте згадаємо, за яким сценарієм проходить, наприклад, Великдень для багатьох наших співвітчизників: зранку – до храму святити паски, м’ясо, ковбасу і горілку, потім – розговлятися їжею (навіть якщо і не постили), а далі – весело і гучно розважатися. Бо свято ж, розваги, гості!

Як розповіла недавно одна моя знайома, якось, будучи на Великдень у селі на Збаражчині, прогулювалася центральною вуличкою, як раптом їй на зустріч вийшли троє м

олодиків. Був ранок, тож парубки – усім трьом вже по чверть віку – були ще цілком тверезими, «в адекваті». Оскільки ж свято, моя співрозмовниця чемно привіталася святковим «Христос воскрес!», очікуючи взамін почути не менш традиційне «Воістину воскрес!». Та не судилося. Бо почулося – «Воістину ковбаса!».

Що ж, складається враження – і не лише в мене, що релігія все більше стає елементом масової культури – втрачається суть і залишається оболонка. Причому прикрашається ця оболонка банальним споживацтвом.

Хто винен у тому, що релігійна атрибутика все частіше стає об’єктом купівлі-продажу, а глибоке таїнство біблійного свята перетворюється на карнавал? Певно, що сприяють цьому не лише світські люди. Мабуть, у цьому зацікавлені і деякі представники Церкви. Який мотив у них? Хотілося б думати, що таким чином вони намагаються відродити інтерес до Церкви і релігії. Однак розмах торгівлі з приводу церковних свят наводить на зовсім інші думки…

 

Адам Стрижнюк