images/stories/logosait_new.jpg

 

Вітчизняний «піпл» з легкістю «хаває» іншомовні «меседжі»

У нашого класика Михайла Старицького є комедія, в якій він висміює тих, хто у всьому, зокрема і мові, хотів виглядати «по-модньому»... До пори до часу я спокійно сприймав вживання іншомовних слів. До багатьох з них ми давно призвичаїлися. Таких слів (за словником 2007 року) у нашій мові аж 10 тисяч. Здавалось би, досить. Та останніми роками, окрім комп’ютерної термінології, поперли такі перли, як «кастинг», «месидж», «імідж», «перфоменс», «шопінг»... І моя свідомість запротестувала.

Як історик, знаю, що українська мова є однією з найстаріших індоєвропейських мов. Її коріння сягають ще праслов’янського періоду, а початком самостійного розвитку вважається межа XI-XII століть. У різні часи несприятливі політичні обставини та союзи українського народу з Польщею, Литвою, Угорщиною, Кримським ханством і Османською імперією залишали негативний відбиток на мові. Однак саме тепер, коли, здавалось би, нарешті цей народ став самостійним і незалежним, коли ми можемо вільно користуватися нашою «солов’їною», українська мова зазнає значних нищівних втручань з боку іноземних мов, насамперед англійської. Тож якщо раніше мене страшенно бісила присутність у нашій мові русизмів, то тепер не можу спокійно всидіти, коли чую або бачу англіцизми.

Я розумію, коли йдеться про комп’ютерну сферу – тут нічого не вдієш: не ми придумали комп’ютери, а, значить, мусимо запозичувати англомовну термінологію: «сервер», «сайт», «хостинг» і т. ін. Але запозичуємо ми ці слова тільки тому, що вони не мають українських відповідників. Та якщо такі відповідники є, то для чого вдаватися до англіцизмів? Іноді складається враження, що дехто постійно говорить, наприклад, «о’кей» лише заради того, щоб якось виділити себе із загалу, видатися розумнішим, прогресивнішим за інших. Хоча, що ж тут такого розумного й передового у цьому словечку?

Або вдамося до інших прикладів. Від політиків (тобто від людей, які мають бути взірцем у всьому, зокрема й у мовленні), особливо тих, які горлопанять про чистоту української мови, постійно чуємо: «реформа», «прогрес», «сервіс», «імідж», «хобі». Але ж ці слова іноземного походження є цілком замінимими в українській мові! Чи ви часто чуєте, щоб їх замінювали на «перетворення», «розвиток», «послуги», «образ» та «захоплення»?

Взагалі іноземні слова (не лише англіцизми) на український манер нашими чиновниками вживаються здебільшого правильно, проте їх значення часто-густо частково або навіть повністю для пересічного громадянина є незрозумілим. Наведу лише декілька прикладів з публічних виступів представників уряду: «Моя мрія – зробити так, щоб і члени уряду приймали щось на кшталт клятви Гіппократа». Чому ж просто було не сказати українською – щось на зразок клятви Гіппократа, адже «на кшталт» утворено від німецького nach Gestalt, тобто «подібно до».

«Проблема не інспірована народними депутатами. Проблема виникла на рівні відносин різних гілок влади» (англійське inspire – викликати, породжувати, спонукати до). Саме такому формулюванню було надано перевагу при коментуванні ситуації в парламенті. Чомусь власне українське слово «спричинено» вважали менш влучним. А ось ще один «хіт» на прикладі висловлювання стосовно вступу України в НАТО: «Сьогодні ми маємо чіткий месидж, зафіксований всіма керівниками альянсу, – Україна буде в НАТО» (англійське message – послання, повідомлення).

Іноземні слова, здебільшого англіцизми, вразили не лише політику, а й взагалі усі сфери життя без винятку. Економісти не можуть обійтися без таких словечок, як «менеджер», «брокер» та «дистриб’ютор», хоча в українській мові існують їх цілком повноцінні відповідники – «управлінець», «посередник» та «розподілювач». У політології термін «електорат» вживається набагато частіше, ніж його синонім «виборці».

В літературознавство проник «наратор» та витіснив уже існуючого «оповідача». Технікуми й училища перетворилися на коледжі, збут – на маркетинг, цінник – на прайс-лист, постачальник – на провайдера, укладач промов – на спічрайтера.

Мало того, ми навіть соромимося називати свої фірми, магазини та товари українською, замість того надаємо перевагу незрозумілим, але нібито красивішим за наші словам. Так, в одному з тернопільських «першокласних магазинів» (саме так перекладається supermarket) прочитав на обгортці вітчизняного мила: «гліцеринове мило транспарантне» (від англійського transparent – прозорий). Чому ж, виникає запитання, так просто і не написати: «мило прозоре», адже виріб розраховано на звичайного споживача? А якось, будучи у столиці, почув у звичайному магазинчику просто-таки комічне оголошення: «представники клінінгової служби, підійдіть до адміністратора». Поміркувавши, зрозумів, що маються на увазі просто прибиральниці (англійське clean – прибирати). Дивно, чому ж не називати речі своїми іменами, тим більше що нерідко прагнення створити щось «вишукане» завершується абсурдом. Наприклад, як розповів мій знайомий харків’янин, у їхньому місті нещодавно відкрився магазин з дивною назвою «Чоп». І ніхто не може зрозуміти, що «чоп» – це результат неправильного транскрибування англійського shop (магазин). Насправді ж слово «чоп» перекладається як відбивна котлета. Цікаво, чи власник цього закладу про таке підозрює?

А пройдімося Тернополем – це ж спостерігається повний англіцизмівський жах.

Будівельна компанія «Креатор-буд» – хто із тернополян похилого віку знає, що англійське creator – це творець, будівничий? І якщо ми перекладемо дослівно назву компанії, що вийде в підсумку – «Будівничий-буд»? Таке собі масло масляне і сало сальне?

Скажіть на милість, а скільки басейнів у розважальному клубі «River pool»? Адже англійською river – це річка, а pool – басейн.

Або ще один із клубів – «Holiday», тобто «свято, канікули» – невже так важко було назву зробити українською? Та куди там – не солідно!

Салон краси «Венеція» – яким чином туристичний центр на північному сході Італії може асоціюватися, наприклад, з наданням перукарських манікюрних та педикюрних послуг? Я ще розумію піцерія «Сицилія» – тут присутній принаймні натяк на країну походження основної страви з меню. Але «Венеція» і педикюр?

Або візьмемо іншу піцерію з центра міста – «Феррарі». Так, італійський натяк доречний, але ж не до піци!? Якби так назвали станцію технічного обслуговування – ну нехай, а до чого тут піца?

Ресторан «Классік» – а чому ж не «Класичний»? Не звучить?

Магазин комп’ютерної техніки «Остер» – це що, «Австрія»? Адже німецьке Öster, Österreich – це країна Австрія. Чи, може, мається на увазі Öster Idrottsförening – шведський футбольний клуб із міста Векше? Але яке все це має відношення до комп’ютерної техніки?

Те саме стосується комп’ютерного магазину «Авенір». З італійської avvenire – майбутнє. То чому б так і не назвати заклад? Уявляєте, якби італійці відкрили у себе транслітерований магазин під назвою «Majbutnye»? Ото б уже покупців мали багато!?

Чи, наприклад, супермаркет «Фуршет». Взагалі-то з французької fourchette – це вилка. Невже у цьому закладі продаються тільки вилки? Чи мається на увазі спільний прийом їжі, коли запрошені їдять стоячи, вільно вибираючи страви та напої, обслуговуючи себе самостійно і використовуючи в якості столового прибору переважно вилку? Але тоді б така назва більше пасувала до якогось закладу харчування, а не до продуктово-промислового магазину.

Звичайно, коли йдеться про брендові речі – як-от напої Coca-Cola чи дім моди Louis Vuitton – тут назва не потребує пошуку українських відповідників, бо таких просто нема. Але якщо відповідник існує, навіщо собі й комусь ускладнювати життя?

На жаль, список слів-вірусів, назв-вірусів, що калічать нашу мову, є настільки ж безмежним, наскільки обмеженою є наша самосвідомість, наша віра в себе як у повноцінну націю, самостійний народ, якому є що плекати і чим пишатися.

Аррівідерчі! Тобто до побачення!

Адам Стрижнюк 

Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер

вугілля і дрова

Банер