Лауреатів – багато, українця - жодного

П'ятниця, 03 травня 2013, 18:55

Безперечним є те, що ця премія – найпрестижніша у сучасному світі, оскільки звання лауреата дає його власнику не тільки матеріальну вигоду у вигляді шведських крон, а й вносить його ім’я в історію, фіксуючи видатні заслуги перед людством.

Альфред Бернхард Нобель (1833 – 1896) походив зі старовинного шведського роду Рюдбеків, що мешкав у містечку Нобелів на півночі Швеції. Ще у 1682 році один із предків Альфреда, вступаючи до Уппсальського університету, взяв собі прізвище, виведене із назви містечка, у якому народився, але перероблене на латинський лад – Нобеліус. Згодом воно перетворилося на сучасне – Нобель.

Сталося так, що батько Альфреда розорився і був змушений переїхати разом із сім’єю до сусідньої Росії. У той час, а було це у 1842 році, майбутньому засновникові престижної премії виповнилося 9 років. Досить швидко Нобель-батько проявив себе як здібний винахідник, на чому заробив чималу суму грошей. Найбільшу славу і багатства він здобув, створивши першу у світі протипіхотну і морську міни, які згодом були використані російською армією у Кримській війні.

Альфред Нобель здобув добру освіту. Він прекрасно знав російську, англійську, німецьку, французьку і, звичайно ж, шведську мови. Уже в 1864 році він зробив свій перший, як писали тодішні газети, «епохальний винахід» – «зривник Нобеля». А потім винайшов динаміт, бездимний порох, удосконалив як вибухову речовину нітрогліцерин. Проте Нобель був переконаним пацифістом, а всі його новинки спрямовувались перш за все на мирне використання: будівництво шахт, доріг, тунелів. Також шведський винахідник працював у галузі виробництва синтетичних матеріалів, систем зв’язку. Загалом у його активі 355 запатентованих винаходів. Під кінець життя його «інтелектуальна імперія» охоплювала майже 90 компаній і підприємств у 20 країнах всіх континентів.

Проте Альфред Нобель не все життя пробув у Росії. Спочатку він перебрався до Стокгольма, а пізніше до Парижа. Саме у столиці Франції великий винахідник зустрів своє перше і останнє кохання. Софі Гесс була австрійкою за походженням. Біографи Нобеля стверджують, що він намагався зробити з австрійки даму свого кола (Софі була продавщицею квітів) і свого інтелектуального рівня. Але з цього нічого не вийшло. І він залишився самотнім на все життя. У нього не було не тільки сім’ї, а й навіть власного постійного домашнього вогнища.

За рік до смерті він склав заповіт, оприлюднення якого справило ефект вибуху гігантського заряду динаміту: вся його нерухомість мала бути продана, а на виручені кошти Альфред Нобель заповідав утворити фонд, вклавши капітал у «безпечні цінні папери». Прибуток із цих капіталів «щорічно розподіляти у вигляді премій між тими, хто протягом минулого року приніс найбільшу користь людству».

Статок Нобеля був оцінений у 33 млн. шведських крон або 9,2 млн. доларів США – грандіозну на той час суму, яка і склала «Фонд Нобеля», що діє донині. Фонд виконує передусім адміністративно-фінансові функції і, зокрема, здійснює керівництво спадком Нобеля.

У своєму заповіті Альфред Нобель надав Шведській королівській академії наук право присудження премій у галузі фізики та хімії, Стокгольмському Каролінському Інституту – у галузі медицини та фізіології, Шведській академії – у галузі літератури, а комітет з п’яти членів, який призначається норвезьким парламентом, присуджує в Осло премію Миру.

Варто також зазначити, що існує ще премія з економіки, але вона була заснована набагато пізніше, у 1968 році Державним банком Швеції. І називається офіційно по-іншому – премія в пам’ять Альфреда Нобеля.

Рівно сто десять років тому, у 1901 році були присуджені перші Нобелівські премії. За цей час лауреатами (нобеліантами) стали майже 650 осіб. Серед лауреатів такі яскраві особистості, як Альберт Ейнштейн, Мартін Лютер Кінг, Ернест Хемінгуей, Андрій Сахаров та інші.

Офіційна церемонія вручення премій відбувається 10 грудня (у день смерті Альфреда Нобеля) в залі міської ратуші Стокгольма, де їх вручає король Швеції. Премію Миру вручає у великому залі університету Осло голова комітету в присутності короля Норвегії.

Досі Україна не має жодного Нобелівського лауреата, хоча гідних кандидатур – багато. Звичайно, найближче до ліквідації цієї кричущої несправедливості стояли українські письменники Іван Франко, Улас Самчук і Василь Стус. На жаль, історичні обставини не посприяли їм у досягненні успіху.

Цікаво, хто ж все-таки стане першим українським нобеліантом? І коли?



Адам Стрижнюк



Недоукраїнські нобеліанти

– Шмуель Йосип Агнон (Ізраїль) – премія в галузі літератури, 1966 р. Народився в Бучачі на Тернопільщині.

– Зельман Ваксман (США) – премія в галузі фізіології та медицини, 1952 р. Народився у Прилуках Чернігівської області;

– Саймон Кузнець (США) – премія в галузі економіки, «1971 р. Народився у Харкові;

– Ілля Мечников (Франція) – премія в галузі хімії, 1908 р. Народився в Золочеві на Львівщині;

– Герберт Браун (США) – премія в галузі хімії, 1979 р. Народився в Лондоні. Батьки – вихідці з України;

– Петро Капіца (Росія) – премія з фізики, 1978 р. Народився в Кронштадті. Мати – українка;

– Тадеуш Рехштейн (Швейцарія) – премія в галузі фізіології та медицини, 1950 р. Народився у Вроцлавеці (на той час входив до складу України), дитинство минуло в Києві;

– Олександр Солженіцин (Росія) – премія в галузі літератури, 1970 р. Народився в Кисловодську. Мати –українка (з родини Щербаків);

– Михайло Шолохов (Росія) – премія в галузі літератури, 1965 р. Народився на Донщині, мати – українка.