images/stories/logosait.jpg

 

Як заспокоїти наляканих і стривожених дошкільнят

"Якщо дитя каже: "Я боюся, що тата вб'ють окупанти", значить він чи вона розуміє небезпеку, що таке війна і що коїться навколо.

Тому дитині завжди треба говорити правду. Форма та глибина подачі має відповідати віку. До 4 років, щоб приборкати дитячу істерику, достатньо її переключити ", – пояснює Роман Зіненко.

Терапевтка Інна Куба поділилась схемою роботи зі страхом, який перейшов в істерику:

  • приборкати емоції;
  • повернути фокус на тіло;
  • висловити переживання через арт-терапію.
Ілюстративне фото. Автор: 371819 / Depositphotos

Добре працюють прості вправи, які дозволяють повернути дитину з її страхів про майбутнє в момент "тут і зараз". Наприклад, порахувати кількість предметів одного кольору чи форми, потупотіти ніжками, змахувати руками як крилами тощо.

"Найголовніше, щоб дитина зрозуміла, що вона може контролювати емоції та самостійно їх здолати", – пояснює вона.

Після цього можна намалювати страх і тривогу, а тоді розтоптати її, розірвати, таким чином показуючи, що її можна здолати.

У критичні моменти можна дитину обійняти, але лише з її дозволу, зазначає Інна. Бо примусовий тілесний контакт може сприйнятися як свого роду насилля.

Терапевтка зазначає, що матері треба підтримати дитину, бути поруч та пояснити ситуацію. Якщо сім'я віруюча, то можна запровадити традицію звертатися до вищих сил, молитися.

Жінка має ініціювати та транслювати віру, що тато і ЗСУ переможе. Важливо пам'ятати, що діти цього віку добре зчитують мікроемоції. Тому в цих висловлюваннях має бути чітка, щира та беззаперечна позиція.

Наприклад, намалювати 2 дракони, де один – Україна, і він перемагає. Тато допомагає цій тварині захищати свій дім. Або малювати амулети, магічні мечі, плащі – символічні предмети, які на думку малечі, додадуть захиснику суперсили та приведуть його до перемоги.

Ілюстративне фото. Автор: YAYImages / Depositphotos

Психолог Роман Зіненко пропонує ще спонукати дитину помислити про те, що робить тато.

"Мама має пояснити, що він пішов нас захищати. Це можна подати в форматі казки, бо дитині так легше сприйняти.

Важливо закцентувати, що тато пішов на війну через те, що він нас настільки любить. Саме нас (дитя і маму), а не країну, не бабу Галю.

Бо в цьому "я боюся" може бути не конкретний страх смерті батька, а того, що він "мене не любить" і пішов", – пояснює Роман.

Наталія Пашко додає, що діти дошкільного віку мислять категоріями дій. Тож коли їм кажуть "все добре, тато скоро повернеться" – вони цього не розуміють. У них є лише "зараз".

"В момент істерики дитина може вас не чути, а ці "заспокоєння" будуть ще більшим подразником. Тому що для дитини дошкільного віку часова категорія "незабаром" незрозуміла", – розповідає вона.

Замість того дитячий психолог також радить подивитися фотографії, відео або, якщо є можливість – зателефонувати по відеозв'язку. Або показати дії – я дзвоню татові, але він поки що не бере трубку.

"Найбільша помилка батьків – думати, що дитина ще нічого не розуміє. Все вони розуміють і бачать. Дитя зчитує емоційний стан дорослого, з яким має більш міцний зв'язок.

Тож якщо він переживає і про це не говорить, то дитина помічає дуже тонку моторику психіки емоцій. Наприклад, мама поплакала та вийшла до малечі усміхненою, дитя відчуває емоційний дисонанс", – розповів психолог Роман Зіненко.

Мамі варто зізнатися, що їй сумно. Тоді дитина зрозуміє, що вона з цими емоціями не сама.

Банер