Вплив сімейних стосунків на психосоматичні захворювання дітей

Понеділок, 12 вересня 2022, 12:09

Психосоматика – захворювання, спричинені психо-емоційним станом людини, її реагуванням на стрес та різноманітні зовнішні чинники, наприклад, конфлікти в сім’ї. Якщо говорити про психосоматичні порушення в дітей, то призводить не лише недолік батьківської уваги та душевної турботи, але й протилежна ситуація, чи то гіперопіка - сценарій «мімози» або вседозволеність – сценарій «Кумир сім'ї».

Зайва материнська опіка, прагнення захистити дитину від найменших труднощів не тільки загрожує для її зростаючого «Я» обмеженням адаптивних здібностей, але згодом перетворюється на самостійний стресор.

Якщо говорити про адекватний виховний підхід, то це виглядає так, що батьки не тільки опікуються своїм дитям, але й поступово (і своєчасно!) надають йому все більшу самостійність, у міру того, як дитина вчиться протистояти труднощам життя.

Що ж до такого механізму розвитку психосоматичних захворювань, як вторинна вигода, то він у сімейно-педагогічній обстановці трансформується в ефект «громовідведення», стабілізує емоційний мікроклімат у дисфункціональній, психологічно неблагополучній сім'ї. Як відомо, дитина є дзеркалом, що відображає емоційну атмосферу сім'ї. І у разі будь-якого неблагополуччя, тривалих сімейних конфліктів дитина грає в них роль своєрідного буфера; саме вона стає тією слабкою ланкою, в якій відбувається прорив накопиченої емоційної напруги, найчастіше у формі виникнення у дитини тих чи інших тілесно-емоційних розладів.

Більше того, нерідкі ситуації, коли наявність у дитини хронічної хвороби, яка потребує постійної турботи - а часом докладання просто титанічних зусиль з пошуку «знавців» фахівців,  проведення складних діагностичних процедур та тривалих, трудомістких схем лікування, - на несвідомому рівні є бажаним для батьків. Точніше, для тих батьків, хто неусвідомлено використовує хворобу дитини як щит, яким відгороджується від внутрішньосімейного конфлікту.

А за механізмом вторинної вигоди - бажано ще й для дитини, яка отримує таким чином більше співчуття і уваги оточуючих або заповнює брак батьківської емоційності у спілкуванні з ними. Часом для дитини хвороба навіть стає інструментом, за допомогою якого вона неусвідомлено може маніпулювати дорослими, що оточують її, загострено реагують на подібну загрозу.

Звідси і виникає психосоматичне захворювання, що заповнює для дитини нішу дефіциту батьківської емпатії. Таким способом - болючим, потворно-деформованим - компенсуються проблеми дитячо-батьківських відносин. Образно кажучи, дитячі психосоматичні проблеми відіграють роль зовнішньої підпірки для деревця (дитячої психіки), що росте, з викривленим або надламаним стовбуром, що тягнеться до світла. Але досягається ця псевдокомпенсація дорогою ціною, оскільки розплатою за неї стає порушення вікового психічного розвитку - фундамент для подальшого розвитку душевних розладів.

На тому ж фундаменті вибудовуються і психосоматичні проблеми дорослого віку, пов'язані з засвоєними в дитинстві неадаптивними шаблонами поведінки, неадекватними стереотипами емоційного реагування.

(За матеріалами М. Сандомирського «Психосоматика і тілесна психотерапія»)