Ключ від влади Януковича у руках олігархів (світова преса)

Понеділок, 16 грудня 2013, 03:13

Провідні західні видання вважають, що нині є ще значні шанси на мирне врегулювання політичного протистояння в Україні. Деякі із оглядачів висловлюють оптимізм, що «події в Україні не дійдуть до кровопролиття», бо Янукович розуміє, що «кожен його нинішній крок означатиме незворотність ситуації». Аналітики також висловлюють переконання, що остаточний поворот у ситуації в Україні залежить від позиції української впливової «буржуазії» – олігархів, пише «Радіо Свобода». Експерти не виключають, що саме олігархи в Києві незабаром скажуть своє вирішальне слово для визначення головного напрямку розв’язання політичного конфлікту.

Впливова The Washington Post наголошує, що «протести в Україні повинні завершитися врегулюванням внаслідок переговорів» і попереджає при цьому, що «ймовірно, якраз Кремль спонукає Януковича до того, щоб розпочати застосовувати репресії». Тому видання прогнозує, що «українці можуть лише сподіватися на те, що протилежний вплив їхніх колишніх президентів, західних послів і молоді на вулицях направить Януковича на більш раціональний курс». Газета з Вашингтона також наголошує, що «Янукович все ще потребує підтримки Заходу, бо якщо він погодиться на вимоги Володимира Путіна про вступ до Митного союзу з Росією, він спричинить ще більший спротив навіть від своїх власних олігархів».

Лондонська Financial Times переконана, що «українські олігархи тримають ключ від влади президента Януковича». Тому в ситуації наростання напруження протистояння протестувальників і влади чимало, якщо не все, залежить від позиції впливової української «буржуазії»: Ріната Ахметова, Віктора Пінчука, Ігоря Коломойського, Дмитра Фірташа та інших. Газета не виключає, що намагання останнім часом більшості центральних телеканалів України, які є у власності олігархів, якось об’єктивніше подавати ситуацію з протестами може свідчити, що «деякі з олігархів мовчки вже на боці протестувальників». Джерело, близьке до головних українських багатіїв, повідомило газеті з Лондона, що «олігархи не лояльні до президента, а залякані ним». Це джерело впевнене, що в разі першої реальної можливості українські олігархи скажуть своє вирішальне слово. Газета також зауважує, що одна з проблем полягає в тому, що останнім часом виріс вплив так званої «сім’ї», нових багатіїв з оточення Януковича, котрі, як виглядає, схильні до союзу з Росією і навіть вступу України до Митного союзу і перебувають нині під сильним тиском з боку Путіна. Серед них і син президента – Олександр, і його найближчий помічник Сергій Клюєв. Наявність тертя між цими «новими буржуа» і старими олігархами, які переважно за євроінтеграцію, і створює сьогодні чимало проблем у владі Януковича. Аналітики не виключають, що небезпека посилення ролі Путіна у разі провалу євроінтеграції України сприяє консолідації олігархів та посиленню їхньої підтримки протестів. Деякі з експертів заявили газеті з Лондона, що чимало олігархів фінансують нинішні протести і все буде залежати від того, хто візьме гору у впливі на владу Януковича – якщо «сім’я», то Путін і Митний союз переможуть.

Хто стоїть на Майдані? Портрет Євромайдану від соціологів

Понеділок, 16 грудня 2013, 03:13

10 грудня у Києві соціологи оприлюднили колективний портрет Євромайдану. На основі опитувань, проведених 7-8 грудня, науковці зробили такі висновки: по-перше, Майдан є аполітичним, по-друге, він більш суворий, ніж Помаранчевий майдан. І, по-третє, він об’єднав людей справді з усієї України. Опитування провели експерти Київського міжнародного інституту соціології і Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва».

Майдан 2013 – це місце, де зібралися здебільшого чоловіки (більше половини мітингувальників) молодшого і середнього віку (більшість – від 29 до 46 років), з вищою освітою (64 відсотки учасників акцій на Майдані), які представляють усі регіони країни.

«Майданівці» вимагають від влади звільнити заарештованих раніше учасників мирних акцій, припинити репресії і відправити уряд у відставку (понад 80 відсотків респондентів), покарати винних у побитті мирних демонстрантів 30 листопада, і підписати угоду про асоціацію між Україною та Євросоюзом (цього домагаються більше ніж половина учасників акцій на Майдані).

Бліцопитування серед мітингувальників

Тим часом, «Радіо Свобода» провело бліцопитування серед мітингувальників, щоб з’ясувати, що це за люди, що спонукало їх приїхати до Києва і вийти на Майдан.

 

– Сергій із Дніпродзержинська, з 2 грудня у Києві на Майдані:

«По-перше, я не визнаю Віктора Януковича своїм президентом як громадянин України. По-друге, я обурений наближенням курсу держави до Митного, так званого, «мутного союзу». Я все життя втікав від радянщини і на 55-му році «прибіг» знову до того ж совка. А тоді додалися кийки на Майдані, побиття людей».

 

– Мітингувальник із міста Нова Каховка, що на Херсонщині, попросив не називати його імені, оскільки він є приватним підприємцем і боїться за свій бізнес:

«Я при будь-якій владі живу добре, гроші потроху заробляю, – каже він. – Але як кинути оком довкола, то податкова служба починає нагліти, вже не просто податки вимагає, а якісь додаткові збори. Тому я тут, щоб захистити свою гідність».

 

– Ірина приїхала на Майдан із Фастова:

«На Майдані стою давненько, шістнадцятий день. Перший аргумент, чому я тут – це нормальна старість для моєї мами, а другий – це моє майбутнє і все інше. Цю владу потрібно змінювати».

 

Більшість «майданівців» зазначає, що готові стояти до кінця, доки влада не пристане на їхні вимоги.

Українці здивували світ: як організоване життя на Майдані

Понеділок, 16 грудня 2013, 03:22

У ніч з п’ятниці на суботу 30 листопада спецпідрозділ «Беркут» розігнав мітинг на Майдані Незалежності. Жорстко і нещадно.

Людей скидали з постаменту стели Незалежності, били кийками та ногами, тягли по землі. Як наслідок – купа поранених та затриманих міліцією.

О 4 ранку кілька десятків мітингувальників тікали від бійців до Михайлівського собору, а вже по обіді там почав збиратися новий мітинг. І це вже був зовсім не той Майдан, який танцював весь тиждень біля монументу Незалежності. Це був не мітинг за євроінтеграцію, а спротив проти президента Віктора Януковича.

«Київ, вставай», «Зека на нари», «Януковича на йолку» – скандували люди, збираючись на площі. Їх підтримували сигналами машини, що проїжджали поруч.

Ще зовсім недавно були всі шанси, що євроінтеграційні мітинги тихо зійдуть нанівець. Зараз Україна близька до того, що в країні почнеться повноцінний бунт. Зрештою, він уже почався. І автор цих рядків гордий тим, що й він є в тій чи іншій мірі причетним до цього. Тож вашій увазі пропонуємо наші враження від самого Майдану і від тих людей, які на ньому перебувають.

Як не дивно, за барикадами, у наметах і приміщеннях «захоплених адмінбудівель» Києва вирує напрочуд впорядковане і веселе життя. Люди тримаються «автономіями» – студентськими, політичними, ветеранськими. Втім це жодним чином не псує загальної приязної атмосфери Майдану.

Наближення Майдану відчувається задовго до барикад. Відчувається носом… запах багаття і польових кухонь тут усюди. Якщо крокувати від метро Театральна, то перше, куди потрапляєш, – контрольована мітингувальниками КМДА.

«Тут у розпалі революційний процес. Цілу Україну звісно не завойовано, але маленький куточок, хоча б цей центр Києва, це важливо. Є держава. Є кордон. Коли ви перетинаєте цей кордон, то вже таке відчуття, що Януковича тут немає, а там він ще є. Цікаво, а що ж таке ця нова держава?», – запитує мій перший співрозмовник Юрко Фединський і сам відповідає «Тут є народний дух, але не анархія. Тут всі включаються в єдиний організм». От і Юрко вже який день вносить свою частинку в це море людської взаємодії і роботи. Він музикант. Народився у США, але вже чотирнадцять років живе в Україні. Говорить із помітним акцентом, тому ніхто із нових знайомих Юрка не соромиться називати його Юрко-американець.

В колонній залі Київської міської ради в основному молоді люди посідали в коло. У центрі виступають Юрко та Святослав Силенко. Перед тим як грати, Юрко Фединський пояснює: «Це козацький торбан. Той хто каже, що Україна не європейська країна, нехай гляне на цього інструмента. Не знаю більш європейського інструмента». Звук і справді дуже вишуканий, проте паралельно з його грою, щось починає шуміти. Схоже на пожежну сирену, проте насправді, це в одному з кутків вирішили прибрати і шумить пилосос. Поруч лікар надає допомогу одній з дівчат, яка, вочевидь, була волонтеркою на кухні і порізала палець. Навколо хтось спить, хтось читає. Революція живе своїм життям. Хлопці-охоронці, які стоять на вході до колонної зали міської ради, нагадують чоловікам, котрі заходять, не забувати знімати шапки – аби було як вдома. Спускаюся сходами і бачу невеликий церковний намет, поруч можна запалити свічку.

Дух нової революційної держави поширюється навіть на собак. «Не бійтеся, підходьте ближче до Тороті», – каже господиня вівчарки, яка за написами на її комбінезоні теж вимагає імпічменту Януковича.

Рухаюся далі і підходжу до укріпленого «державного кордону» Майдану. Насправді може здатися, що барикади Євромайдану не захищають, як слід і можуть стати пасткою для тих, хто там живе, ще й видається, що бракує координації між охоронцями на усіх виходах. Бо коли намагався сам з’ясувати, чи знають охоронці одного виходу хоча б когось, хто стоїть чи відповідає за інший, то не отримав ствердної відповіді. Мені заперечує комендант табору Андрій Парубій. За його словами, вдень більш м’який режим, може тому я не міг довідатися, як слід.

«На день у нас більш м’який режим, а вночі біля кожної з барикад стоїть як мінімум 50-100 осіб, які власне закривають периметр. Ми після півночі закриваємо майже всі входи, є тільки маленькі стежечки – ми називаємо їх «перелазами». Периметр закривається по всій площі. Окрім того, є розвідники, які стоять на віддалі кілометр-два, і які мають повідомити, що йде «Беркут». Окрім того, є охорона всередині табору, яка працює на виявлення провокаторів, п’яних та виведення їх з території табору. До речі, вчора дуже вдало виявили людей з пістолетами. Це свідчення того, що хлопці дуже добре працюють».

«Це виключно добровольці, люди самі зібралися, пообирали собі сотників. Вже п’ять днів так. Вони не мають стосунку до жодної політичної партії, чи організації. До речі, вже всередині периметру нам допомагають воїни-афганці, які ходять групами по три-чотири», – додає він.

Воїнів-афганців можна легко знайти за спеціальними червоними жилетами.

«Ми тут для посилення порядку. Ми допомагаємо студентам. Вони дуже організовані. На те приємно дивитися», – каже мені один із ветеранів-афганців пан Андрій. «Ми слідкуємо, чи не йде хто п’яний. Якщо буде треба,є позивний є рація, позивний, прибігають», – додає він.

Батько одного із комендантів студентського містечка на Майдані Дмитра Ткачука також тут, пише «Український тиждень». «Він сказав, що поки діти, поки студенти будуть стояти, афганці не підуть», – каже мені Дмитро. Студентський табір, або, як його ще тут називають «студентський кампус» знаходиться одразу біля Головпоштамту. Попри «єдиний організм» Євромайдану, студенти розташувалися дещо автономно». Ми вдень мітингу вирішили, що пора окопуватися», – каже Дмитро. Саме тоді студенти власними силами вирішили зібрати грошей, пройшлися, за словами Дмитра, «з шапкою» по студентській колоні для збору коштів для перших наметів. «Ми поїхали і купили їх і це були мабуть перші студентські намети. Власне це була основа студентського кампусу», – каже він.

Як пояснив Дмитро, студентський табір організовано за пластунською схемою: «У нас є комендант, до якого звертаються фактично з усіма питаннями, є інтендант – людина, яка приймає гуманітарну допомогу», - каже він і додає: «Раніше у нас було всього два коменданти. Тепер нас близько шести. Ми ділимося і стоїмо близько шести годин».

Крім того у студентів є своя кухня і свій інформаційний центр та окремий намет, де можна отримати теплий одяг. Біля нього зустрічаю студентку історичного факультету КНУ Олю та її подругу, вже не студентку, Марію. «Ми тут з друзями, але нас завжди беруть волонтерами. Ми поселяли львів’ян, тернополян однієї ночі, також ми були волонтерами на кухні», – каже вона. За словами Олі, вона та її друзі готові стояти на майдані до кінця. Інша волонтерка намету з одягом, коли я його фотографую підіймає листок із повідомлення українською і англійською: «Ми вимагаємо відставки Януковича». Як пояснив Дмитро, студенти також збирають підписи за відставку президента.

Якщо пройтися Євромайданом, то впадає в очі різноманіття прапорів. Кожна із організацій і партій хоче показати свою присутність і участь в «організмі Майдану». Біля одного із виходів до Михайлівської площі, де відродився майдан, розігнаний «Беркутом» 30 листопада, зустрічаю коменданта табору на Михайлівській, а тепер одного із учасників табору «Демократичного Альянсу», Вадима Васильчука. «Після мітингу першого грудня, ми тримали комендатуру на Михайлівській, допомагали усталити табір на Майдані, бо у нас була повністю готова структура, яка могла харчувати та обігрівати людей, а цього більше ніде нічого не було. Майдан на Михайлівській і досі є, але зараз він є просто пунктом для харчування, а той перехідний етап був дуже необхідний, бо інакше могла б поламатися система, а це 5-6 годин люди нічого б не отримували – ані тепла, ані їжі».

У табору «Демократичного Альянсу» є своя польова кухня, свої коменданти і охорона, як і в студентському кампусі.

Попри велику кількість польових кухонь та різних точок, де люди можуть харчуватися, центральний осередок є у Будинку профспілок, який опозиція, за словами Андрія Парубія, орендує, на відміну від інших будівель. «Я вважаю, що харчування ми налагодили на високому рівні. У Будинку профспілок, який ми орендували, є велика кухня. Нам важливо, щоб були не лише канапки і чай, а повноцінне гаряче харчування і ми в добу видаємо близько 55 тисяч порцій гарячого харчування», – наголосив пан Андрій.

Попри те, що свої кухні є і у Жовтневому палаці і в КМДА, кухня у будинку профспілок і справді справляє враження. Біля віконця видачі їжі чекає вервечка людей. Запитую, чого вони чекають, кажуть, що волонтери. Мають рознести їжу по Майдану. Заглядаю у віконце і в двері до кімнати-кухні, далі не впускають. «Їхав, їхав козак містом, під копитом камінь тріснув…», – співають дівчата і вже вправними рухами роблять бутерброди. «Розійдіться», – хтось кричить. Це мають винести величезний казан супу, а може борщу.

Жовтневий палац (так досі кияни називають Міжнародний центр культури і мистецтв), який, здається, вже своєю назвою провокував до того, щоб бути задіяним у революції, поки виконує ті ж функції, що й КМДА, хоча власне мистецтва тут і бракує. Але воно є на великій сцені, яка й тримає тонус Майдану. «Сцена – це одна з найважливіших функцій. Через неї можна швидко донести важливу інформацію», – каже Андрій Парубій.

Близько півночі один із ведучих, Євген Нищук, нагадує майданівцям бути пильними. А вони, сидячи навколо багать із величезних бочок, уважно за всім стежать, при цьому встигають і оповідати цікавих історій, і грати на гітарах, спілкуватися між собою, заводити нових друзів. Коли вже за північ вони укріплюють свою поки маленьку державу без Януковича. Перекривають входи до метро і залишають лише невеликі виходи із барикад.

Виходячи зі сказаного, недивною виглядає реакція Європарламенту, багато депутатів якого уже встигли побувати на Майдані.

Так, минулого вівторка в Страсбурзі на пленарному засіданні Європарламенту багато критикували Росію, дехто критикував і ЄС, і говорили про необхідність підтримки українців.

Депутат Європарламенту Гі Верховстат, колишній прем’єр-міністр Бельгії, заявив, що таких численних акцій на підтримку євроінтеграції, які проходять в Україні, в Європі не було.

«Нинішня проєвропейська демонстрація в Україні стала найбільшою проєвропейською демонстрацією в історії ЄС», – цитує депутата Європарламенту УНІАН.

«Не важливо, яку стурбованість має Росія. Абсолютно очевидно, що український народ зробить свій вибір, і ми сподіваємося, що насильство не повториться більше», – сказав він.

За його словами, європарламентарі планують постійно перебувати на Майдані в Києві.

Підготував Адам Стрижнюк

(фото Віталія Сича і «Українського тижня»)

P.S. Наостанок не можу не згадати того, що мене зараз особливо непокоїть. Кажу відверто: мені набридла бездумна критика опозиції, що іноді лунає серед окремих майданівців, або в соцмережах. Наприклад, що «всі політики однакові», або «чому їх не було з нами на барикадах?»

По-перше, всі троє лідерів опозиції постійно перебувають поряд з людьми, в тому числі на барикадах. І доказів цьому – предостатньо: як фото, так і відео. По-друге, стосовно того, що «всі політики однакові» і що «опозиція на сцені лише для самоагітації» – ні, ці люди не продались Януковичу і роками ризикують багато чим, не здаються. Лише за це вони заслуговують бодай елементарної поваги!

Невже не зрозуміло, що Кличко міг би провести решту свого життя на Канарах, а він віддав її Україні? Яценюк і Тягнибок могли б розбагатіти, приєднавшись до Партії регіонів, а вони воюють з нею. Луценко вже був у тюрмі. Там же досі перебуває Тимошенко…

У політиків є сила. Вони нам потрібні. І опозиція, погодьтеся, не найгірші з людей. Вони б’ються за Україну своїми засобами – грошима, організацією, увагою з-за кордону.

Тому наступного разу, коли вам захочеться когось критикувати, краще спершу подумайте. Тому що зараз наш єдиний шанс – це стояти разом і довіряти. Вірити, що й інші стоять не тільки за себе, а й за Україну. Бо тільки разом ми – сила.

Українець - це європеєць?

Вівторок, 03 грудня 2013, 13:50

З географічної точки зору не виникає жодних сумнівів у тому, що Україна - це Європа. Проте чи дотягують наша культура, психологія і менталітет до західних стандартів? Ми поцікавились чого ж не вистачає українцям для того, аби стати повноцінними  європейцями?

Тарас, 22 роки ді-джей:

Українцям в першу чергу бракує культури і менталітету. Окрім цього на Заході вже давно немає такого хабарництва як у нас. Європейці по своїй природі є більш відкритими у спілкуванні, адже вони не бояться довіряти іншим. Та й узагалі життя там простіше і дешевше, а на звичайну зарплату можна дозволити собі набагато більше ніж у нас.

 

Юлія, 19 років, студентка:

Як на мене, українці взагалі мають погане уявлення про те, що таке Європа. Було б непогано усвідомити хто ми, а потім вже прагнути чогось іншого. Нам варто  навчитись бути відповідальними за власні професійні обов’язки, за панування моральних принципів у суспільстві, перестати керуватись висловом «моя хата скраю». Краще будувати свою «Європу» в Україні.

Віталій, 33 роки, майстер:

Нам владу треба змінювати – це перший крок. Головна різниця між нами полягає в тому що в нас кожен сам за себе, тому до Європи поки дуже далеко.

 

Вікторія, 19 років, студентка:

Так як я навчаюсь у Польщі, то маю змогу порівнювати наше життя з європейським. Тамтешні люди кардинально відрізняються своїм менталітетом, завжди готові допомогти, вони дуже виховані та ввічливі, власне саме цього українцям і не вистачає. Гадаю що в першу чергу треба змінювати умови в яких знаходиться держава, тоді і люди стануть кращими.

Сергій, 63 роки, пенсіонер:

Лише сили волі, для того аби скинути цю владу.

 

 

Олександра, 27 років, домогосподарка:

Не вистачає чесного уряду, і сміливості піднятись та сказати: я хочу в Європу. Корупція в нашій країні – ось що є великою різницею між нашими людьми та європейським народом. Також трохи недостатньо почуття відповідальності за свою країну, за «чистоту під ногами», а також за чистоту відношення до інших людей.

Аня, 19 років, студентка:

На мою думку, щоб бути європейцями, перш за все, необхідно бути людьми. Стадом з примітивним мисленням, яке боїться сказати щось на захист свого майбутнього, ми завше встигнемо стати. А для цього нам бракує нормальної влади, і того, хто приведе країну до розквіту, а українців за собою, а не в ярмо. Наш народ вже настільки залякали, що вони бояться й слово сказати на власний захист. Ми повинні думати про майбутнє наших дітей, Європейське майбутнє, а не за підняття російської економіки і деградацію суспільства...

 

Ігор, 43 роки, підприємець:

Міняти владу. Як таке може бути: 10 кілометрів до Європи пройшли, метр залишився ми назад повертаємо? Це ж смішно.

 

 

Віктор, 30 років, безробітний:

Головна різниця між нами це менталітет. В нас люди не доброзичливі, кожен думає про свою вигоду, всі одне одному заздрять а про ввічливість забули.

Ірина, 50 років, музикант:

Гадаю що єдине чого нам не вистачає - це віра у свої можливості.

 

 

 

 

Наша держава взяла курс на Захід. Та те, що Україні європейськості не вистачає,  можна простежити у всіх сферах починаючи з освіти, доріг, медицина та закінчуючи культурою і ставленням до інших. Нам варто врешті решт зрозуміти, що в один день все не зміниться. Покращень не слід чекати склавши руки, треба, в першу чергу змінювати себе.

Віка Загнетова

Чого хочуть українці

Вівторок, 03 грудня 2013, 13:15

Дані першого панєвропейського дослідження цінностей різних народів Європи показує середнього українця як інфантильного, зацикленого на матеріальних цінностях індивідуума, нездатного радіти життю. Виною всьому – радянське минуле і бідне теперішнє

Коли австрійцеві Отто Шайберу, який пропрацював у Києві понад два роки фінансовим директором філії однієї з міжнародних телекомунікаційних компаній, його київські керівники виділили в якості службової машини величезний дорогий позашляховик «Chevrolet Suburban», він був злегка шокований.

«Коли зрозумів, що витрати для фірми з оплати мого пального будуть надмірними, то попросив поміняти позашляховик на компактнішу машину, – цитує іноземця журнал «Корреспондент». – Коли ж озвучив своє прохання, то побачив здивування на обличчях українських колег, які приїжджали до офісу виключно на дуже великих машинах. Для них моє прохання було схоже на самоініційовану втрату статусу – у їх розумінні це щось принизливе».

Прагнення середнього українця, а також близьких йому за менталітетом вихідців з колишнього СРСР виглядати краще, ніж вони можуть собі дозволити, і заклопотаність матеріальним добробутом і статусом – перше, що впадає в очі приїжджим європейцям.

Це підтверджують і результати дослідження 2010 року «Базові цінності росіян в європейському контексті», в рамках якого співробітники Інституту соціології Російської академії наук Володимир Магун і Максим Руднєв за вісьмома параметрами проаналізували цінності громадян 25 країн Старого Світу, включаючи українців. Робота проводилася спільно з проектом «Європейське соціальне дослідження» – багаторічним порівняльним аналізом зміни установок, поглядів, цінностей і поведінки населення Європи.

«Україна значно випереджає решту країн [Європи] за тим компонентом, у фокусі якого – багатство і влада над людьми, але не демонстрація своїх здібностей», – з жалем констатує Магун, додаючи, що схожі результати в цій дисципліні, щоправда, показали і його співвітчизники. Лідирують же в цьому компоненті литовці.

До головної риси типового українця дослідники додають ще декілька – заклопотаність власною безпекою, невміння самостійно приймати рішення, насторожене ставлення до змін, слабовиражене прагнення радіти життю. Всі вони, на думку аналітиків, породжені головним чином однією обставиною – невпевненістю в завтрашньому дні.

У цьому громадяни України радикально відрізняються від жителів більшості європейських країн з багатолітньою демократією, низьким індексом корумпованості органів управління і стабільною економікою – наприклад, від скандинавських держав Данії або Швеції і країн північного заходу континенту, таких як Голландія, Бельгія, Франція і Німеччина.

Для німця, наприклад, невпевненість у завтрашньому дні – поняття тимчасове, яке може бути викликане хіба що економічною кризою. Адже народився і виріс він у стабільній державі, і це дає йому серйозні підстави сподіватися на краще. Українцеві в цьому плані набагато важче, оскільки невпевненість у завтрашньому дні для нього – вже не ситуативне явище, а діагноз.

Ментальні риси

29-річний тернопільський менеджер Андрій Корніцький розповідає про свого двоюрідного брата, який знімає малогабаритну однокімнатну квартиру в малопрестижному районі столиці Нова Дарниця, трудиться на двох роботах і при цьому їздить на новенькому позашляховику «Nissan X-Trail» (вартістю $27-29 тис.), купленому в кредит.

Шайбер у «Корреспонденті» доповнює цей індивідуальний портрет спостереженнями за повсякденним життям українців. «Я бачив безліч клієнтів, які, судячи з усього, поки що явно не дотягували до представників середнього класу, – розповідає австрієць. – Але у більшості з них були на руках смартфони вартістю $800-1000. Така невідповідність дивувала. У Європі подібного не зустрінеш».

Так, наприклад, за шкалою «Самоутвердження», яка за методикою дослідження «Базових цінностей» визначає заклопотаність матеріальною стороною буття і соціальним статусом, французи, фіни й іспанці знаходяться у найнижчій частині списку.

Той факт, що для усвідомлення власної спроможності українцям необхідний відповідний матеріальний стан, підтверджують і дані соцопитування експертно-комунікаційної групи «Gorshenin Group», де першим номером у шкалі цінностей 72,4% співвітчизників бачать матеріальну забезпеченість.

При цьому французи, що стоять у кінці шкали «Самоутвердження», – перші зі всіх європейців, хто прагне радіти життю й отримувати від нього задоволення.

З росіянами наші співвітчизники розділили крайню закритість для змін і ризику – в цьому вони займають останні позиції рейтингу, який очолюють Латвія, Нідерланди і Великобританія.

Колишні побратими по соцтабору поступаються Західній Європі і за своїм прагненням до самостійності. Тут у самому хвості шкали до росіян і українців прилучилися поляки, болгари, естонці. Дослідники вважають, що високі місця в графах «Неготовність до прийняття рішень» і «Закритість до змін» відображають, наскільки глибоко в українцеві сидить радянська людина, яка у всьому покладається на державу.

Совок у голові

На жаль, для більшості наших співвітчизників головним чинником особистого успіху є матеріальний добробут. Вочевидь, так склалося історично. Тільки ось за часів Радянського Союзу про це не можна було говорити відкрито. Вже забулося, як в СРСР населення насилу і «по блату» діставало кришталь і килими, які тоді цінувалися як накопичене багатство.

На думку Олександра Стражного, лікаря-психотерапевта й автора книги «Український менталітет», сьогодні принцип «хочешь жить – умей вертеться» так само актуальний, як і 20 років тому, проте докорінно змінилася його суть. «Умій крутитися, щоб заробити більше грошей», – уточнює лікар.

В Україні за часів Незалежності суттєво збільшився розрив між багатими і бідними, а коли спосіб життя багатих став зразком для наслідування на телебаченні і в житті, відбувся сплеск цінностей саме матеріального благополуччя, робить висновок Руднєв.

У Європі доходи 10% найбагатших перевищують доходи 10% найбідніших в шість-десять разів, в Україні ж – у 35 разів, – стверджують експерти. – Публічна демонстрація розкоші багатими на тлі сірих буднів пересічних громадян поїдає останніх зсередини.

На цьому тлі корумпована держава до національного комплексу неповноцінності додає ще страх і невпевненість у власній безпеці і завтрашньому дні.

Фахівці «Gorshenin Group», ґрунтуючись на даних опитувань, говорять, що сьогодні лише 1,2% співвітчизників вірять у те, що не можна купити такі речі, як рішення суду, депутатський мандат, звільнення від кримінальної відповідальності, а також життя і свободу іншої людини. Раніше, за даними експертів, таких було в десятки разів більше.

У спадок від совка, на думку експертів, українцям дісталося й цілковите небажання думати про навколишніх людей і природу. За цим показником вони в самому низу шкали Магуна і Руднєва, тоді як очолюють її французи.

Німця Дітріха Трайса, консультанта у сфері сільського господарства, який 11 років живе в Україні і не раз бував у гостях в українців, завжди вражали «золоті крани у ванній і абсолютно обдертий під’їзд». Трайс запевняє, що в Німеччині швидше б потурбувалися про те, що спільне для всіх, тобто про під’їзд, аніж про індивідуальне – про сантехніку у ванній.

Шлагбаум до Європи

Олексій Антипович, директор української соціологічної групи «Рейтинг», вважає, що середньому співвітчизникові з його системою цінностей не варто нарікати тільки на постійно нестабільну економічну ситуацію в країні – потрібно ще покопирсатися в глибинах своєї власної ментальності.

«На жаль, середньостатистичний українець досить пасивний у плані відстоювання своїх економічних інтересів», – підкреслює соціолог небажання співвітчизників у масі своїй пливти проти течії, ризикувати заради змін у своєму житті. «З одного боку, ми незадоволені рівнем свого заробітчанства, а з іншого – не хочемо під різними приводами займатися власною справою, і натомість покладаємо на владу надії про підвищення зарплат і пенсій», – резюмує Антипович.

Неможливо собі уявити, щоб данець або німець, якому держава надає всі можливості працювати і, головне, заробляти, витрачав свій час у розмовах «про життя», відзначають експерти ще одну рису національної вдачі.

Сюди ж відноситься і любов співвітчизників до балаканини в соціальних мережах, куди перемістилися кухонні дискусії часів застою. Проте у частини експертів, які аналізують ментальність колишніх громадян СРСР, є цьому інше пояснення: люди як і раніше бояться виражати свої протести відкрито.

Антипович так коментує цю рису національної вдачі: «Нашій країні не вистачає, в першу чергу, порядку і законності». А наслідком такого становища справ він вважає зневагу співгромадянами всього суспільного і прагнення займатися тільки задоволенням власних потреб.

У результаті аналітики сходяться в одному: тотальна невіра в державні інститути влади з одного боку й особиста пасивність і байдужість до навколишнього життя з іншого і ставлять невидимий шлагбаум між українцями і жителями більшості країн Європи у тому, що стосується пріоритетних життєвих цінностей.

Адам Стрижнюк

ПОРТРЕТИ НАЦІЙ

Життєві орієнтири жителів різних країни Європи

РОСІЯНИН

Пріоритетні цінності

Дуже високо цінує особисту безпеку і відчуває потребу в захисті з боку сильної держави. Надмірно стурбований визнанням з боку оточуючих, багатством, владою і особистим статусом

Найменш важливі цінності

Не дуже самостійний у прийнятті рішень, не готовий ризикувати і шукати пригод. Мало прагне одержувати задоволення від життя, а також не дуже піклується про ближніх і про природу

ФРАНЦУЗ

Пріоритетні цінності

Краще за інших європейців уміє веселитися і цінує можливість займатися тим, що приносить задоволення. Крім того, вкрай цінує рівність, піклується про близьких людей і про стан навколишнього середовища

Найменш важливі цінності

Для нього абсолютно нічого не означають статус, престиж, багатство і владу. Мало думає про особисту безпеку

ГОЛЛАНДЕЦЬ

Пріоритетні цінності

Високо цінує можливість самостійно приймати рішення і творчо підходити до вирішення проблем. Завжди готовий ризикувати, любить все нове

Найменш важливі цінності

Не дуже стурбований особистою безпекою, а також необхідністю слідувати традиціям. Незалежний від громадської думки

НІМЕЦЬ

Пріоритетні цінності

Головні пріоритети – самостійність у прийнятті рішень і можливість творчо підходити до вирішення проблем

Найменш важливі цінності

Не схильний йти на ризик, мало прихильний до традицій. Відчуває себе комфортно, не піклуючись про громадську думку

ЛАТИШ

Пріоритетні цінності

Завжди радий ризикнути, відкритий назустріч новому. При цьому високо цінує багатство, прагнучи до самоствердження

Найменш важливі цінності

Не прихильний до традицій і не залежить від громадської думки. Благополуччя оточуючих, як і питання екології, його мало турбує

ПОЛЯК

Пріоритетні цінності

Більше за інших європейців наслідує традиції і турбується про думку оточуючих. Дуже цінує особисту безпеку, вважаючи, що держава повинна її забезпечувати повною мірою

Найменш важливі цінності

Не дуже самостійний у прийнятті рішень. Гедонізм також не входить до переліку життєвих пріоритетів

ШВЕЙЦАРЕЦЬ

Пріоритетні цінності

Головні орієнтири для нього – благополуччя навколишніх людей, турбота про природу, вкрай важлива самостійність при прийнятті рішень. Не менше цінує можливість повеселитися й отримати задоволення від життя

Найменш важливі цінності

Абсолютно не піклується про самоствердження: статус, владу, багатство і успішність значать для нього вкрай мало. Також мало турбується про особисту безпеку і про традиції, закриваючи очі на громадську думку

На основі даних European Social Survey

«Коли досягнула мети впала в депресію»

Вівторок, 03 грудня 2013, 12:36

Різні життєві історії, провали, перемоги, розчарування та натхнення звели разом 30 учасників тернопільської «Бізнес-школи». Кожен з цих молодих людей багато пережив у своєму житті, але кожен вірить, що весь здобутий досвід – це лише шлях, який треба пройти.

Нагадуємо, що розпочала перший сезон навчання тернопільська «Бізнес-школа» від тренінгової компанії «O.Vitta» 7 листопада і триватиме до середини лютого.

«Все пройде!»

Минулого тижня відбулося третє заняття. Більшість тем тренінгу були присвячені антистресовим ситуаціям.

-          Розповім вам одну легенду, - каже тренер «Бізнес-школи» Микола Сапсан. – Один із наймудріших і найбагатших древніх царів Соломон також часто впадав у розпач через несприятливі життєві обставини. Одного разу він попросив свого радника, щоб той зробив щось таке, що би розвеселяло в години смутку. Через якийсь час радник подарував йому колечко. І сказав, що, коли царю буде сумно нехай крутить його на пальці. І от прийшов момент, коли у володіннях царя виникли проблеми. Соломон дуже засмутився, бо не міг знайти виходу із ситуації. Тут він згадав про колечко. Почав крутити його на пальці і побачив напис: «Все проходить!». Він задумався, заспокоївся і вирішив, що справді деякі неприємності варто просто перечекати. Та прийшов час, коли колечко уже не допомагало. Соломон крутив його, крутив, а нерви і смуток не проходили. Він вийшов з палацу, пішов до річки і вирішив викинути колечко у воду. Аж тут побачив на зворотній стороні ще один напис: «І це також пройде!».

Завершилося заняття спільним обговоренням наболілих тем і окресленням конкретних планів. Про те, як учасники виконують ці плани, з якими стикаються перешкодами, яких успіхів досягнули, ми будемо розповідати пізніше.

Другий сезон – уже скоро!

Окрім того, повідомляємо, що компанія «O.Vitta» вже оголосила набір у другий сезон проекту «Бізнес-школа». Його планують запустити в середині грудня, паралельно з першим сезоном. Займатимуться учасники також один раз в тиждень протягом трьох місяців. За час навчання будуть розглядатися теми бізнесу, започаткування власної справи, самопізнання, самовдосконалення. Учасники вчитимуться виходити з різних стресових ситуацій, вести переговори, справлятися з конфліктними ситуаціями, ставити собі конкретні цілі та легко досягати їх.

Зареєструватися на другий сезон проекту «Бізнес-школи» ви можете за номером (067) 351-82-18 або на сайті www.ovitta.com.

А поки – знайомимося з новою четвіркою учасників проекту «Бізнес-школа».

Володимир Прус (21 р.), студент

Я прийшов у «Бізнес школу» тому, що хочу бути впевнений в тому, що, незважаючи на економічну ситуацію в Україні або мого фінансового становища, у мене буде можливість відкрити власну справу. Я хочу започаткувати свій бізнес, від якого буду отримувати як матеріальне, так і моральне задоволення.

Сподіваюсь, що «Бізнес-школа» дасть мені саме ті знання які потрібні для хорошого початку. По суті, я захотів вийти зі своєї зони комфорту і попробувати щось нове. Тому я вирішив, що «Бізнес-школа» найкраще підходить для цієї мети.

Ірина Кулик (45 р.), сфера легкої промисловості

Були в моєму житті різні ситуації і різні події. Напевне як і в багатьох людей, які мають в житті все, що хочуть, а в якийсь момент розуміють, що втрачають це, відбувається певне переосмислення своїх цілей і прагнень. Адже гроші - це річ, яка легко приходить, і легко відходить. Але всі ці труднощі я прийняла і пережила.

Тепер маю хорошу роботу. Я задоволена своїм керівництвом і колективом. Мені дуже приємно з ними працювати. І хочеться бути в компанії якомога кориснішою. Хочеться приносити радість своїм клієнтам. Тому й вирішила, що для того, щоб підвищити кількість продаж і збільшення прибутку в компанії мені потрібні деякі додаткові знання. Прийшла я в «Бізнес-школу» саме за ними. І сподіваюся, що все у мене вдасться.

Мар’єнко Христина (32 р.), директор автоцентру «Форд»

Довгий час я працювала керівником відділу з продаж в тернопільському автоцентрі «Форд». Все почалося у 2012 році. Тоді я поставила собі за мету досягнути більших результатів, ніж коли-небудь до цього. Мій план був таким – щоб наш відділ продав за рік найбільшу кількість автомобілів, аніж інші салони «Форд» по всій Україні. Я наполегливо працювала і досягнула цієї мети.

Але в той момент, коли я отримала таку очікувану перемогу і нагороду, я зрозуміла, що це не те, чого я прагнула. В ті дні, коли я з ніг падала, аби тільки досягнути своєї цілі, в мене було таке натхнення і бажання працювати. А потім – все, ціль досягнута і залишився якийсь глухий кут. Я вже навіть почала влазити в депресію. Здавалося, що нема вже більше до чого прагнути. Я хотіла зрозуміти, що можу ще зробити корисного, але не знала. Тоді я й вирішила прийти на бізнес-тренінг. Після декількох одноденних тренінгів я записалася в тримісячну «Бізнес-школу». Тепер я зрозуміла, що  переді мною відкривається величезна кількість можливостей. Головне – зуміти розкрити свої таланти. Зараз я уже директор автоцентру «Форд» в Тернополі. І наступна моя мета – зробити наш автоцентр місцем, куди люди будуть приходити з радістю і усмішкою. Хочу, щоб наша компанія стала корисною людям і щоб вони поверталися до нас знову і знову.

Оксана Бартосевич (34 р.), сфера продаж

Я весь час жила чужим життям. І тільки після ряду тренінгів це зрозуміла. В мене було багато проблем як на роботі, так і в спілкуванні з близькими людьми. Здавалося, що мені нічого не залишилося робити, хіба плакатися на своє невдале життя.

А після того як я пройшла певний курс одноденних занять з тренером я подивилася на світ зовсім іншими очима. Хоча спочатку я й до цього поставилася скептично. Мені здавалося, що це даремна трата часу. Я не хотіла виконувати того, що мені казали.

А потім стала помічати як в моєму житті почали відбуватися позитивні зміни. В мене з’явилися знайомства, про які я навіть не мріяла. Я почала притягувати до себе позитивних та успішних людей. Я відкрила очі і побачила, що поряд зі мною знаходяться речі, яких я раніше не бачила. Я навчилася відстоювати свою думку і жити своїм життям, а не чужим.

Після цього я вирішила йти дальше і записалася в «Бізнес-школу». Сподіваюся, що вона допоможе мені повністю реалізувати себе.

Міні-ярмарок вакансій ПАТ «Тернопільський радіозавод «Оріон»

Неділя, 01 грудня 2013, 03:37

28 листопада 2013 року в приміщенні Тернопільського міськрайонного центру зайнятості відбувся ярмарок вакансій ПАТ «ТРЗ «Оріон».

Представники підприємства ПАТ «ТРЗ «Оріон» Людмила Христинюк та Руслана Балик продемонстрували відеопрезентацію компанії, ознайомили  учасників заходу із напрямками діяльності, виробничими потужностями, ринком збуту продукції, а також із професійним та кваліфікаційним складом працівників.

Начальник дільниці виготовлення ламп розжарювання Іван Гусак розповів присутнім: «Одним з найперспективніших напрямків діяльності нашого підприємства є виготовлення ламп розжарювання. У зв’язку з розширенням дільниці виникає потреба у цокольниках, монтажниках-вакуумниках, заварниках електровакуумних приладів та випробувачах деталей та приладів. Слід зазначити, що завод «Оріон» здійснює навчання працівників за даними професіями у м.Львів на базі заводу «Іскра».

Для участі у ярмарку вакансій працівники міськрайонного центру зайнятості запросили безробітних м.Тернополя, Тернопільського, Теребовлянського, Збаразького, Зборівського, Підволочиського, Козівського районів.

82 особи - учасники заходу активно обговорювали професійні вимоги до кандидатів на дану посаду. Безробітні цікавилась графіком роботи та основними обов’язками, а також розміром та строками виплати заробітної плати. Представники ПАТ «ТРЗ «Оріон» відповіли на всі питання, які виникли  при спілкуванні з шукачами роботи. Учасники ярмарку обмінялись контактами із зацікавленими особами. Роботодавці запросили претендентів на посади відвідати підприємство для співбесіди.

 

Начальник відділу довідково-інформаційної

роботи з населенням Галина Приступа

Головний спеціаліст відділу взаємодії з роботодавцями  Оксана Паньків

 

 

 

Ніч безмежного шопінгу від Cosmopolitan вперше завітала до Тернополя

П'ятниця, 29 листопада 2013, 03:53

В ніч з 22 на 23 листопада вперше у Тернополі в ТРЦ «Подоляни» відбулася найочікуваніша модна подія осені – Cosmopolitan Shopping Night. Шопінг, вигідні ціни на речі з нових колекцій та яскрава атмосфера стали справжнім святом для модників та модниць Тернополя. Протягом усієї ночі у магазинах торговельного центру діяли неймовірні знижки до 70%, а на всіх відвідувачів чекала насичена розважальна програма.

 

Тільки на одну ніч магазини найвідоміших брендів у ТРЦ «Подоляни» змінили свій звичний графік роботи, щоб дозволити покупцям насолоджуватись по-справжньому вигідним шопінгом. До Cosmopolitan Shopping Night долучились практично всі бутики шопінг-молу, серед яких Соlin’s, Madoc, Derby, Brocard, KiraPlastinina, Kari, CCC, Centro, Milavitsa, Top Secret, INTERTOP, Reserved, Cropptown та багато інших. Окрім бутикової галереї, значні знижки відвідувачам запропонували й всі розважальні заклади комплексу.

 

Декілька годин шопінгу здатні втомити, але тільки не під час Cosmopolitan Shopping Night.

Організатори подбали про те, щоб відвідувачі не втрачали енергії та гарного настрою протягом усієї ночі. Танці під запальні DJ-сети, яскраві виступи Pj, цікаві конкурси для дівчат та хлопців та приємні сюрпризи від учасників проекту –  нескінченний перелік розваг не лишав місця втомі.

 

Обирати найкращі речі відвідувачам допомагали фешн-покази від торговельних марок Reserved та Top Secret. Луки, дбайливо підібрані стилістами марок, познайомили гостей ТРЦ «Подоляни» з останніми модними тенденціями та надихнули на створення найвдаліших образів.

 

Загалом, Cosmopolitan Shopping Night в ТРЦ «Подоляни» відвідало понад 20 тисяч відвідувачів, що долучились до величезної армії українських шанувальників нічного шопінгу. За час існування проекту насолодитись шопінгом до самого ранку встигли модники та модниці Києва, Харкова, Дніпропетровська, Одеси, Львова, Донецька та Севастополя. В майбутньому географія ночі шопінгу від Cosmopolitan буде тільки зростати.

 

Слідкуйте за анонсами на сайті cosmo.com.ua та на офіційній сторінці Cosmopolitan у Фейсбуці. Не пропустіть чергової ночі, що здійснює мрії.

 

 

ТРЦ «Подоляни» – це один із найбільших торговельно-розважальних комплексів у Західній Україні, центр сімейного відпочинку та дозвілля, який поєднує в собі найбільшу кількість брендових магазинів, послуг та розваг. Загальна площа – 49 000 кв.м . Продуктовий гіпермаркет – 8 000 кв.м. Ексклюзивність та найбільший вибір висококласних товарів відомих брендів, таких як: Соlin's, Chicco, Derby, Kari, KiraPlastinina, Milavitsa, Oodji, Top Secret та інші. Єдині представники мережевих магазинів в області – ІНТЕРТОП, Reserved, Cropptown, ССС, Сentro, Brocard, Стіл та Стілець та  інші. Понад 120 бутіків торгової галереї.

 

Cosmopolitan — щомісячний міжнародний журнал для жінок. Задає стиль життя для мільйонів яскравих, впевнених у собі, амбітних дівчат із почуттям гумору. Cosmo надихає, радить, розповідає про сексуальність, кохання, стосунки, самореалізацію та кар'єру. Перший номер вийшов в 1886 році в Сполучених Штатах. Сьогодні Cosmopolitan – це 63 редакції по всьому світу. Журнал видається на 32 мовах, поширюється в більш ніж 100 країнах і є динамічним журнальним брендом, який має найбільші продажі в світі. В Україні виходить накладом 185 тис. примірників.

 

Cosmopolitan Shopping Night – Всеукраїнська ніч шопінгу, яка проходить у провідних торгівельно-розважальних центрах найбільших міст України. У Києві ночі шопінгу Cosmopolitan вже 2 сезони поспіль проходять в ТРЦ Sky Mall. Всі інші ночі знижок не мають відношення до журналу Cosmopolitan.

 

Соцопитування: Феномен помаранчевої революції

Понеділок, 25 листопада 2013, 12:17

Дев’ять років тому, об’єднавшись, українці довели, що готові відстоювати свою державу та переконання. І хоча помаранчева революція не принесла очікуваних результатів, а політичні лідери не виправдали народних сподівань, це явище назавжди увійшло в українську історію. А ось чи готовий сьогодні тернополянин з таким самим ентузіазмом захищати інтереси України на майдані?

Євген, 35 років, працівник банку:

У 2004 році я брав участь в акціях протесту, але сьогодні не піду. Я розчарувався. Тоді при владі був Кучма, і всі вважали його поганим, ми сподівались, що прийдуть патріоти які побудують нову державу, але вони зробили тільки гірше.

Ольга, 25 років, декрет:

Уся наша сім’я тоді приймала участь у так званій революції. Результат звісно не виправдав сподівань, та цей період був дуже хорошим досвідом. Я вийшла б на протест зараз бо надію ще не втратила, а можливо  просто замолода(посміхається).

Володимир, 49 років, вчитель:

В той час мене на Україні не було, та я участь в мітингах  брав, і голосував. Надію в деякій мірі втрачено, тому сьогодні все залежатиме від обставин, однозначно сказати пішов би чи ні не можу.

Михайло, 64 роки, інженер:

Хоч в Київ я не їздив, але тут на Театральний майдан ходив і навіть гроші здавав. Не дивлячись на розчарування, сьогодні все одно б пішов.

Галина, 35 років, працює в приватній фірмі:

Дуже добре пам’ятаю як носила помаранчеву стрічку на сумці. Якщо  буде такий лідер, який матиме більш сучасні погляди, зможе нас захистити і подбати про державу, я підтримаю його, адже Україні потрібні зміни. Питання в тому де такого лідера знайти.

Мирослав, 68 років, заступник головного редактора «Підручники і посібники»:

Я, і вся наша фірма виїжджали на революцію. Це навіть швидше був протест, проти того що творилось в нашій країні. І не дивлячись на мій вік, я б і сьогодні пішов на майдан, але в мене є великі сумніви щодо молодого покоління. З часів козаччини Україна пережила стільки всього не втративши надії, тож я сподіваюсь і це нас не зламало.

Юрій, 42 роки, власник фірми:

Під час помаранчевої революції я був за кордоном і навіть там підтримував  Ющенка і голосував за нього, а тепер вважаю це величезною помилкою. Віру в такі протести втрачено, тож сьогодні на майдан не піду.

Ілона, 25 років,юрист:

Є велике розчарування після попередньої революції, і я не впевнена в тому чи пішла б тепер на щось подібне.

Нікас, 60 років, художник:

Я в той період співчував, а не брав участь. Та і зараз не пішов би, оскільки не бачу альтернативи сьогоднішній владі. Всі безвольні і бездухі. Народ сам нічого не змінить, єдиний вихід для нас це ЄС.

Олег, 44 роки, оцінка майна:

Як і того разу, я би знову пішов. Мене не влаштовує політична ситуація, і та влада яка є сьогодні.

Галина, 31 рік, домогосподарка:

На той період в мене якраз народилась дитина, і я не дуже переймалась політичним життям країни. Але і тепер не пішла б на майдан, в першу чергу тому, що він не виправдав себе. Жити краще нам не стало, тож другий майдан нічого не змінить.

Юлія, 25 років, декрет:

Можу сказати, що цей період мав певну користь, тепер ми точно знаємо, що владі довіряти не можна. Але я б пішла захищати інтереси держави, тому що принаймні спробувати варто.

Ольга, 46 років, касир:

Я брала участь в мітингах. Дуже сильного розчарування в мене немає. Це все ж таки частина нашої історії, проте люди трошки зневірились. Сьогодні в будь якому випадку пішла б, адже вірю в те, що ми можемо змінити все на краще.

Людмила, 24 років, інженер:

Тоді в цьому участь брали напевно всі. Тепер думаю також варто, тому що коли народ показує своє невдоволення, то принаймні в деякій мірі до його побажань прислухаються.

Тетяна 35 років безробітна:

Дуже багато друзів приймали участь в помаранчевій революції, у мене тоді були певні сімейні обставини і я не мала змоги брати активну участь в політичному житті. Але і зараз я б на майдан не вийшла, оскільки досить великим було розчарування першого разу.

Не дивлячись на гіркий досвід, залишились ті хто готовий йти на майдан і доводити, що змінити щось можливо. Людям просто потрібен сильний лідер, який дійсно керуватиметься інтересами держави. Адже по суті,  тоді  ми перемогли, просто довірились не тим керівникам, а вони не змогли впоратись з владою, та виправдати сподівання.

ПроТернопіль

Учасники тернопільської Бізнес-школи: знайомтеся!

Вівторок, 26 листопада 2013, 14:39

Другий тиждень навчання уже пройшли учасники тернопільської «Бізнес-школи» від тренінгової компанії O.Vitta. Нагадаємо, цей навчальний проект для дорослих розпочали на початку листопада цього року. Його мета – допомогти людям розпочати власний бізнес, збільшити прибутки, розширити свої можливості і повірити у власні сили.

 Кожного тижня «ПроТернопіль» знайомить своїх читачів із новими учасниками проекту. Всіх їх більше 30 осіб. Згодом, будемо розповідати про індивідуальні досягнення кожного з них. Триватиме проект три місяці – до середин лютого наступного року.

Декларували застеляти ліжко та пити воду

В четвер, 14 листопада відбулося друге заняття. Воно розпочалося і закінчилося з великим ентузіазмом та драйвом. Особливо багато емоцій викликало обговорення фільму «В погоні за щастям». Його перегляд був домашнім завданням для учасників.

Також одним із домашніх завдань була декларація кожного учасника виконувати щодня дві обіцяних дії. Наприклад, робити два присідання кожного дня або 10 хвилин ранкової зарядки. Також деякі учасники задекларували читати книги щодня по півгодини чи вчити англійську мову. Дехто поставив собі завдання прокидатися на пізніше 06.00. Були й такі, що обіцяли собі застеляти зранку ліжко або випивати стакан води.

Все це учасники повинні робити для того, щоб виробляти в собі нові навики та загальну організованість, вчитися керувати своїм часом. Не у всіх це вдалося протягом першого тижня. Проте сподіваємося, що після наступних занять у них все вдасться. Тримаємо за них кулаки.

«Треба побачити ситуацію очима 30 людей»

Наступним кроком у навчанні будуть персональні плани. Кожен учасник писатиме свій план, а інші учасники всією командою допомагатимуть йому реалізувати його. Підказуватимуть, що треба змінити, що покращити, що викинути, а що додати.

-          Організована командна гра – це локомотив будь-якого бізнесу, - каже тренер «Бізнес-школи» Микола Сапсан. – Адже кожна людина має свій погляд і інтерпретацію будь-якої події. І чим більше таких інтерпретацій, тим легше знайти найкращий вихід з певної ситуації. Якщо пригадати історію, то один із наймудріших царів – цар Соломон, мав 40 радників. Коли йому потрібно було вирішити якусь ситуацію він збирав їх усіх і вислуховував їхні думки і поради. А тоді виходячи із усіх 40 інтерпретацій, він робив свій остаточний висновок. І таке рішення було найбільш правильним.

За словами пана Миколи, в «Бізнес-школі» використовуватимуть такий ж метод. Ми допомагатимемо кожному учаснику побачити його ситуацію очима 30 інших учасників. Тоді він вибере таке рішення, яке здасться йому найбільш правильним.

Детальніше про те, як проходитиме третє заняття «Бізнес-школи» ми розповімо в наступній статті. А зараз ознайомлюємо вас із наступною четвіркою наших учасників. Про першу четвірку учасників ми розповідали тут 

Анатолій Сивак (26 р.), сфера фотопослуг, підприємець

Не можу сказати, що в мене є, чи були якісь проблеми з грішми чи роботою. Я мав хорошу роботу з непоганою зарплатою. Скаржитись, в принципі, не було на що. Але з часом я зрозумів, що не хочу працювати на когось. Захотілося працювати на себе.

Коли працюєш на когось, то нікому не треба твого ентузіазму, твого натхнення, твоєї душі. Всім треба тільки твоїх рук і твого розуму.

А мені хочеться саморозвиватися, мати якусь свою справу, вкладати в неї душу. А оскільки є маленький стартовий капітал, то думаю, треба обов’язково починати якийсь свій бізнес. От тільки бракує деяких реальних знань в сфері сучасного бізнесу. Саме їх я й планую отримати в цій школі.

Юлія Мучинська (18 р.), студентка

Потрапила в «Бізнес-школу» завдяки флешмобу «Я в коробці». Його організовувала громадська організація «Фундація регіональних ініціатив». Оскільки я є одним з її активістів, тому також брала в цьому участь. Після нього нам провели незначний тренінг, який мені дуже сподобався. І я записалася в «Бізнес-школу», щоб продовжити навчання.

Я зрозуміла, що можу більше, але мені бракує сміливості і деяких спеціальних знань.

Приблизно рік тому в мене з’явилася мрія почати свою власну справу. Дуже хочу відкрити власне кафе, фотостудію або дизайн-студію. За освітою я дизайнер. Але після того як розповіла про свої плани я почула слова, що в мене нічого не вийде. Чомусь багато близьких мені людей вирішили, щ мені не вистачить сил. Напевне саме ці слова про те, що я нічого не доб’юся в цьому житті і стали для мене мотивацією. Я вирішила довести усім, що я можу і обов’язково досягну своєї мети.

Тому, коли дізналася, що є така «Бізнес-школа» без найменших зволікань записалася в неї.

Я вирішила зробити все, щоб ті слова моїх близьких не стали правдою. Тепер перебуваючи в громадській організації, я усвідомила, яке це круте відчуття, коли ти сама щось створюєш. І навіть не сам результат, а процес цього. Це важко передати словами.

Тому сподіваюся, що пройшовши навчання в «Бізнес-школі» я обов’язково реалізую свою мрію.

Богдан Кохан (21 р.), громадський активіст

Про «Бізнес-школу» дізнався від друга. Раніше відвідував багато тренінгів. Тому спершу подумав, що нічого нового мені цей проект не дасть. Але коли прийшов на перший вступний тренінг, то зрозумів, що хоч мені тут і не розкажуть як зробити бізнес, але дадуть набагато цінніші знання. В цій школі нам показують хто ми є і як ставимося до свого життя. Адже саме це ставлення і визначає наше майбутнє.

Я зараз працюю над одним власним проектом, який скоро уже стартуватиме. Тому мені дуже подобається нагода обговорити свій проект з усіма учасниками бізнес-школи, дізнатися їхні думки, поради. Ми допомагаємо один одному досягти чогось в цьому житті. Тому думаю, що це великий плюс, що я потрапив сюди.

Ірина Дзюбановська (32 р.), працівник приватної фірми

З дитинства я мріяла бути вчителькою молодших класів. Але після школи зрозуміла, що мрії мріями, а треба за щось жити. І почала працювати продавцем. Потім народилася донька і грошей уже треба було вдвічі більше. І так почалися рутинні буденні дні – робота, дім, робота. При чому ані великих грошей, ані морального задоволення ця робота мені не приносила. З часом я зрозуміла, що стомилася жити такою одноманітністю. Нічого нового і цікавого в моєму житті не відбувалося. Грошей вистачало лише на прожиття.

Єдине чим відволікала себе це різні подорожі, походи в Карпати, пікніки і все таке.

В один момент я зрозуміла, що треба щось змінювати. Бо роки проходять, а в житті ніякого позитиву.

Коли дізналася про «Бізнес-школу», яка  є навчальним проектом для дорослих, одразу ж згадала свою дитячу мрію. Я ж колись теж мріяла навчати дітей. Тому я без вагань вирішила пройти курс навчання в «Бізнес-школі». А після закінчення хочу нарешті втілити в життя свою дитячу мрію. Хотілося б відкрити якусь приватну школу. Адже я дивлюся по своїй доньці, з яким небажанням вона ходить в звичайну школу. Вважаю, що треба змінювати підхід до навчання дітей, підбирати нові навчальні програми, зацікавлювати дітей, давати їм не пусті знання, а навики, які допоможуть їм дати собі раду в подальшому житті.

Думаю, ця «Бізнес-школа» робить дуже добру справу. Адже є багато таких людей як я, закритих в собі, розчарованих, стомлених одноманітною буденністю. А тут людям допомагають повірити в себе, відкрити  власну справу і втілити свою мрію.