Безпритульні собаки: вбивати чи рятувати?

Вівторок, 22 жовтня 2013, 07:23

Те, що собака друг людини, доведено давно. Собака вірно служить нам, виконуючи різноманітні функції: стереже худобу на пасовищах, охороняє обійстя, квартири, бере участь у воєнних операціях, допомагає під час санітарних і пошукових заходів, приходить на допомогу людям у воді, служить поводирем для незрячих, тішить своєю присутністю дітей і рятує від самотності одиноких людей. Тому й любимо ми собак. Щоправда, домашніх.

А яку любов ми даруємо безпритульним псам, яких щодня бачимо поодинці і зграями у дворах багатоповерхівок, новобудов, місцях роздрібної торгівлі та навіть біля головних воріт Тернополя – залізничного вокзалу? Чи так само з любов’ю піклуємося про них?

Показник собачої кусючості – найвищий у Європі

Наша подальша розмова про собак, котрі живуть на вулиці, тобто про бездомних і бродячих. За визначенням, бездомні – це ті, які з волі випадку опинилися на вулиці або їх викинули з дому господарі. Бродячі ж народилися на вулиці й ніколи не знали господаря.

За часів СРСР проблему безпритульних чотириногих намагалися вирішувати комунальні служби. За одного впійманого ловець отримував 1 карбованець 20 копійок. Тварин умертвляли в герметичному кузові автомобіля за допомогою газу або ін’єкції дитиліну (препарат для внутрішньовенного і внутрішньом’язового введення. Викликає блокаду нервово-м’язової передачі. – А.С.), унаслідок чого пес задихався. Трупи спалювали на спеціальних підприємствах. До винищення братів наших менших залучали мисливців. Напередодні Олімпійських ігор 1980 року, за даними захисників тварин, у Москві знищили майже всіх бродячих собак. На критику заходу, звісно, не реагували.

Україна як незалежна держава, задекларувавши свій намір інтегруватися до європейської та світової спільноти, має дотримуватися відповідних стандартів у всіх сферах життєдіяльності, у тому числі й у ставленні до безпритульних чотириногих. 2006 року Верховна Рада ухвалила закон, що забороняє жорстоке поводження з тваринами й передбачає гуманні способи регулювання їхньої кількості, такі само, як і в країнах Євросоюзу. Проте ухвалення закону, який цілком відповідає світовим стандартам, на жаль, не позбавило українські міста від безпритульних тварин. По суті, на сьогодні ситуація вийшла з-під контролю.

І це при тому, що бездомні собаки є однією із загроз розповсюдження сказу й інших захворювань, інфікування ними людей. Для попередження загрози зараження потрібно вакцинувати чотириногих не рідше одного разу на рік. Чи робиться це в нашій країні, запитання, напевно, риторичне. Особливо з огляду на те, що показник собачої кусючості в Україні – 224 потерпілих на 100 тис. осіб – найвищий у Європі. До того ж кількість бездомних псів стрімко зростає, і убезпечитися від нападу можна, тільки якщо розраховувати на власні сили.

У місцевих бюджетах, кажуть чиновники, просто немає грошей для запровадження практики гуманного зменшення кількості бродячих собак, тобто їхньої стерилізації. Це красномовно засвідчує приклад Києва: 2007 року столична влада, широко афішуючи свою любов до братів наших менших, пообіцяла виділити 76 мільйонів гривень на реалізацію Київської міської програми регулювання кількості бездомних тварин гуманними методами. Проблему планувалося розв’язати саме до проведення в столиці Євро-2012.

П’ять років поспіль тамтешня влада твердила, що бродячих псів нейтралізує стерилізація та хвалилася тим, що їхня кастрація триває повним ходом. Та минав час, а в столиці, як і раніше, так і не видно стерилізованих псів з червоними або синіми нашийниками. До того ж чотириногих бродяг і без підрахунку явно побільшало.

Згідно зі статистичними даними КП «Центр ідентифікації тварин», за 2008 рік стерилізацію пройшли тільки 965 тварин, у 2009 – 1638, у 2010 – 1652, у 2011 році на сьогодні простерилізовано 946 тварин. Але скільки їх загалом у Києві – 30 тис. чи не більше 3 тис., точної кількості назвати не може ніхто. На що витратили гроші, яких було достатньо для спорудження з нуля десятка притулків і оперування тисяч собак, можна лише здогадуватися. Тим часом ситуація в столиці погіршується день у день. А чи працює задекларована «собача» програма? Мабуть, вона – сама по собі, а місто і громадяни – аналогічно.

24 лютого минулого року Україна шокувала Європу під час прес-конференції у Варшаві. Міжнародний фонд захисту тварин «Viva!», Польське товариство із запобігання жорстокому поводженню з тваринами «TOZ» та Асоціація зоозахисних організацій України, котру представляли громадські організації Києва, Харкова, Борислава, Сум, Миколаєва й Одеси, мали можливість ознайомитись із матеріалами, наданими представниками українських зоозахисних організацій. Доповіді, відео- та фотоматеріали свідчать про жорстокість і насильство по відношенню до бездомних, домашніх і диких тварин в Україні.

Заслухавши всі доповіді, переглянувши всі відео- та фотодокументи, польські колеги заявили:

«Ми глибоко шоковані і приголомшені. Ми висловлюємо свій протест проти необґрунтованих і жорстоких убивств тварин в Україні. Це не примха і не розкіш, а вимога й обов’язкова умова для людини – гуманно ставитися до тварин. У ХХІ столітті ми маємо всі складові гуманного розв’язання проблеми: стерилізація, кастрація, чипірування, усиновлення, створення притулків для тварин. Все має бути зроблено за підтримки місцевих органів влади і держави. Гроші, які вони збирають для ескадронів смерті, можуть бути використані для такого розв’язання проблеми. Це злочин не лише проти тварин, а й проти людства. Ми не згодні, щоб чемпіонати були приводом для масових убивств собак».

На жаль, не всіх наших громадян та можновладців цікавить проблема гуманного ставлення до тварин, у тому числі до безпритульних. Проте є закон, що встановлює міру покарання за жорстоке ставлення до них. Кримінальний кодекс України, розділ ХІІ «Злочин проти громадського порядку та моральності» передбачає кримінальну відповідальність за жорстоке поводження з тваринами (ст. 229), а також приховування чи перекручування відомостей про екологічний стан або захворюваність населення (ст. 238). Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження» від 21.02.2006 №3347-IIV вимагає, щоб регулювання чисельності диких тварин і тварин, котрі не утримуються людиною, але перебувають в умовах, повністю або частково створюваних діяльністю людини, здійснювалося методами біостерилізації.

Інстинкт збереження і зміцнення популяції

Масове відловлювання та відстрілювання собак миттєво призводить до сплеску їх народжуваності. Що більше собак забрати з вулиці, то більше їх невдовзі з’явиться. З одного боку, тварини інстинктивно відчувають загрозу для існування виду й розмножуються з потрійною силою. З іншого – собаки, які залишилися, краще харчуються, тому в період «собачих весіль» ситі та здорові тварини дають краще потомство.

Якщо забрати з вулиці всіх собак і котів, їхнє місце обов’язково займуть якісь інші тварини. Наприклад, пацюки. Вчені з’ясували, що запах сечі котів і собак має пригнічувати гризунів. Під Петербургом стоїть пам’ятник… коту. Після Великої Вітчизняної війни, коли кількість пацюків зросла до катастрофічної, у місто буквально ешелонами завозили пухнастих мисливців. Минув певний час і вони успішно впоралися з поставленим завданням, врятувавши Північну Пальміру від нашестя гризунів. Водночас уже не раз було помічено: міста, які приймали міжнародні чемпіонати чи олімпіади, і через це в них масово знищували всіх безпритульних тварин, через 2-3 роки зазнавали страшної навали щурів.

Утім варто знати, що міські собаки й їхні заміські родичі, котрі облюбували смітники, мисливські угіддя тощо, належать до різних психологічних груп тварин. Перші орієнтовані на людей, вони інтуїтивно чудово розуміють людську поведінку, вміють випрошувати їжу та пристойно поводитися. Другі, здичавілі, орієнтовані виключно на свою зграю. До homo sapiens налаштовані агресивно. Тож здебільшого нападають на людей собаки на околицях міст, переважно взимку, коли зграї в пошуках корму підбираються ближче до населених пунктів і коли міські родичі не дають чужинцям проникати на зайняту ними територію. Висновок: безконтрольне виловлювання міських собак звільняє місце для агресивних, здичавілих тварин.

Стратегія загальноміської стерилізації повинна передбачати, що собаки з певної території мають бути спіймані, стерилізовані, потім утримуватися в певному місці декілька днів (це, за рекомендацією ветеринарів, необхідно для ефективного загоєння рани) та випущені на ту саму територію, де вони спокійно й мирно житимуть серед людей, приносячи певну користь.

Чи так все відбувається у нас?

Ми раніше уже згадували про тернополянина Леоніда, який полюбляє ранкові пробіжки. Але одного дня все пішло за іншим планом: раптово на самотнього бігуна накинулася зграя безпритульних собак. За словами співрозмовника, як тільки-но собаки почали гавкати, він зупинився, аби не провокувати тварин. Ті підбігли, шарпонули його раз-другий за штани і відійшли. Чоловік вирішив продовжити пробіжку, але виявилося, що собаки відійшли зовсім недалеко, тож побачивши біг Леоніда, кинулися вслід. Тернополянину нічого іншого не залишалося, як стрибати через дротяний пліт у приватному секторі міста. Стрибок хоча й був вдалим, зате з приземленням не пощастило: як результат – вивих руки і її вправляння під загальним наркозом.

До речі, за словами пана Леоніда, його поклали в палату, в якій уже було двоє постраждалих від собак: молодий хлопець, якого «чотирилапі друзі» підстерегли на території залізничного вокзалу, і 80-літній пенсіонер, який став жертвою тварин у районі вулиці Збаразької.

Чи така історія – поодинока в Тернополі? І чи тільки в Тернополі?

А це означає, що на державному рівні у нас нібито виділяються кошти на вилов і стерилізацію бродячих тварин, а фактично ж усі ці гроші йдуть на зовсім інші потреби. Причому, аж ніяк не собачі. Тож мусимо звикнутися з ідеєю, що жити-не тужити нам з бездомними тваринами. І в такому разі залишається єдине: навчитися, як правильно із ними співжити, аби ніхто не став жертвою – ні ми, ні вони.

Адам Стрижнюк

Якщо нападає собака/зграя безпритульних собак...

Собака, безумовно, друг людини, але часом трапляється, що цей друг перетворюється на ворога і нападає. Бродячі собаки живуть не поодинці, а зграєю. Це означає, що при нападі на людину, як правило, її атакують одразу декілька особин з різних сторін. Напад навіть однієї «хазяйської» невеличкої за розміром собаки може принести багато серйозних травм людині, що вже казати про зграю безпритульних тварин. Як бути в такому випадку? Що робити, якщо вас або вашу дитину вкусив пес? Ті, хто став жертвою агресивної тварини, не завжди знають, як вести себе в подібних ситуаціях.

Перш за все, уникайте тих місць, де можлива зустріч з ними. У бродячих собак, як правило, існує чіткий розподіл території проживання. Особливо намагайтеся уникнути зустрічі з ними в період сильного голоду, тобто взимку, а також у періоди розмноження та вигодовування цуценят, що відбувається переважно навесні та на початку літа.

Безпритульна тварина може напасти через те, що відчує чужинця на своїй території. Собака на повідку може проявити агресію, захищаючи господаря. В якості подразника в тому і в іншому випадку будуть виступати ваші жести руками, гучний голос, стрімкі кроки. Попросіть господаря заспокоїти вихованця, а якщо собака безпритульна, самі скомандуйте «Фу!». Не повертайтеся спиною до гарчащої собаки і ні в якому разі не відводьте погляд.

Зберігайте зовнішній спокій – тварини відчувають вашу паніку. Ніколи не намагайтеся тікати від собак, адже вони бігають в кілька разів швидше людини. Тим більше, якщо ви побіжите, то остаточно затвердите роль жертви. Не падайте на землю. Оскальте зуби і голосно заричіть, не відводячи від собаки очей. Якщо це безпритульний пес, швидше за все, він гарчить або переслідує вас тільки для того, щоб зігнати зі своєї території. Повільно, не відриваючи погляду, постарайтеся залишити це місце.

Якщо ви побачили, що на вас мчить собака, візьміть в руку жменю піску чи землі. Коли вона підбіжить, киньте в очі. Так само, до речі, роблять і при нападі людини. Якщо собака ще далеко від вас, постарайтеся залізти на дерево. Поруч виявилася водойма? Сміливо заходьте у воду і відпливіть від берега. Швидше за все, собака теж пірне у воду, але вкусити під час плавання не зможе. Опинившись у воді або на дереві, кличте на допомогу.

Собака, яку нацькували спеціально, становить для людини особливу небезпеку. Вони нападають блискавично, збиваючи з ніг. В цьому випадку врятуватися можна, тільки заподіявши біль тварині. Справа в тому, що якщо цього не зробите ви – вам зашкодить пес. Озбройтеся палицею і в момент нападу, коли тіло собаки витягнеться, вдарте під ребра. Якщо палиці не знайшлося, доведеться бити ногами. Вдаючись до цієї, на жаль, далеко не гуманної міри захисту, важливо усвідомлювати, що якщо не ви перший заподієте нацькованній собаці біль, то вона може вас загризти. Якщо ви будете вести себе не як жертва, а як нападник, інстинкт самозбереження тварини повинен взяти гору.

Якщо собака все ж таки вкусила вас...

Гострі собачі ікла можуть завдати досить серйозних ушкоджень не тільки шкірним покривам людини, а й судинам, нервам, сухожиллям і навіть кісткам. Небезпечне також попадання в рану слини собаки, адже вона містить безліч бактерій, які починають швидко розвиватися в місці укусу і призводять до розвитку ранової інфекції.

Тому медики рекомендують не намагатися відразу ж після укусу зупинити кровотечу (якщо, звичайно, вона не дуже сильна). Треба дати слині тварини разом з кров'ю вийти з рани. Потім місце укусу варто промити господарським милом (воно допоможе боротися з вірусом сказу), а потім обробити перекисом водню, 3%-ним розчином.

Йод, зеленку або спирт для припікання самого ушкодження краще не використовувати, щоб не обпалити відкриті тканини тіла. А ось шкіру навколо рани йодом змазати потрібно, після накласти стерильну пов'язку і обов'язково відразу ж звернутися до лікарні.

Навіть якщо ви не сумніваєтеся, що укусив вас пес не хворий сказом і щеплений своїм господарем, нехтувати візитом до лікаря не варто. Тільки фахівець здатний правильно обробити місце укусу, щоб воно не було інфіковано мікробами, при необхідності зашити рану, щоб вона краще зросталася і згодом не утворилися некрасиві рубці.

Якщо ж вас вкусила бездомна собака або її власник не встановлений, доведеться пройти курс ін'єкцій від сказу. Боятися цього не варто, ті часи, коли потерпілому від зубів собаки робили 40 уколів у живіт, пройшли. Сьогодні в ходу зовсім інші препарати і можна обійтися набагато меншою кількістю ін'єкцій.

Якщо ви знаєте, кому належить тварина, яка вас вкусила і маєте намір стягнути з її власника заподіяну вам шкоду та збитки, безпосередньо після інциденту необхідно звернутися в лікарню, де вам, крім медичної допомоги, допоможуть ще й зафіксувати факт нападу, а також визначити ступінь тяжкості завданої травми. У подальшому відповідні довідки стануть доказовою базою для судового позову. При цьому саме ступінь тяжкості нанесеної травми буде враховуватися при визначенні розміру матеріального відшкодування. Бажано, щоб знайшлися свідки. І лише після того, як вам нададуть допомогу, необхідно звернутися в міліцію з відповідною заявою. Наступний етап – суд. І в судовому процесі слід обов'язково заявити вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Що ж загрожує за «покусане» здоров'я?

Відповідальність за порушення порядку утримання собак або інших тварин прописана в Кодексі України про адміністративні правопорушення. Проте ст. 154 КУпАП передбачає лише незначний штраф, навіть якщо таке порушення спричинило заподіяння шкоди здоров'ю людей або їх майну. Розмір штрафу буде коливатися від 3 до 5 неоподатковуваних податком мінімумів, що дорівнює сумі в 51 і 85 грн. При цьому на розсуд суду тварина може бути конфіскована. Погодьтеся, мізерна плата за покалічене чуже здоров'я і вимотані нерви. Мабуть, це одна з причин, через яку власники собак нехтують дотриманням правил утримання своїх вихованців.

То ми їмо чи «Е»мо? Щодня українці купують продукти, що містять до 6 заборонених шкідливих речовин

Середа, 16 жовтня 2013, 09:38

То ми їмо чи «Е»мо?

Щодня українці купують продукти, що містять до 6 заборонених шкідливих речовин

Фанати брежнєвського застою дотепер з ніжною ностальгією згадують сіру ковбаску за 2,20: вона хоч і жахала погляд, проте була смачною і не такою «нахіміченою», як сучасна. Що ж, певний сенс в тій ностальгії є.

Нині ж полиці супермаркетів рясніють зовсім іншими харчами: соковитих кольорів ковбаси, блискучі великі яблука, що можуть зберігатися місяцями, підозріло пористий і декілька днів свіжий хліб і чіпси, чіпси, чіпси… Однак, вдосталь намилувавшись, на більшості етикеток ми побачимо чималий список добавок: ароматизатори, емульгатори, барвники, консерванти…

Від натуральних продуктів практично нічого не залишилося. На прилавках магазинів можна знайти цукати без фруктів, вино без винограду, молоко, яке й не бачило корови, згущене молоко без молока і пельмені без м’яса. Зрозуміло, що етикетка має містити всю інформацію про склад певної продукції. А що на практиці?

Хто-хто в їжі «живе»?

А на практиці продукти, які ми щодня купуємо і вживаємо, містять стільки заборонених і небезпечних добавок, які завбачливі виробники часто не згадують у складі своєї продукції, що Мендєлєєву й не снилося.

Кількість харчових добавок, що застосовуються у виробництві харчових продуктів у різних країнах, сягає сьогодні 500, не враховуючи комбінованих добавок, ароматизаторів. У Європейському співтоваристві класифіковано 296 харчових добавок.

Оригінальні назви добавок досить довгі та складні. Тому для простоти використання та їх безперешкодної ідентифікації у всьому світі запровадили індекс «Е» від слова «Європа». Його також асоціюють зі словами «essbar/еdible», що в перекладі відповідно з німецької та англійської мають означати «їстівний».

Для класифікації харчових добавок у країнах Євросоюзу розроблено систему нумерації. Всі харчові добавки розділені на функціональні групи. Для речовин кожної групи відведені свої номери. Так, добавки з номерами:

від Е100 до Е199 – барвники (підсилюють або відновлюють колір продукту),

від Е200 до Е299 – консерванти (збільшують термін зберігання продуктів),

від Е300 до Е399 – антиоксиданти (захищають продукти від окислювання),

від Е400 до Е499 – стабілізатори (зберігають необхідну консистенцію продуктів),

від Е500 до Е599 – емульгатори (створюють однорідну суміш),

від Е600 до Е699 – підсилювачі смаку й ароматизатори,

від Е900 до Е999 – антифламінги – добавки, що перешкоджають піноутворенню і злежуванню сипучих продуктів. У ці групи, а також у нову групу – Е1000 – входять підсоложувачі, розпушувачі й інші добавки. Цей вид добавок повністю заборонений в Україні.

Логіка підказує, що якщо виробник чесно й повністю перелічив на етикетці всі інгредієнти, включаючи й харчові добавки, то йому нема чого приховувати від споживача, адже він пропонує якісний товар. Якщо ж харчові добавки в списку інгредієнтів не зазначені, це зовсім не означає, що їх там немає. Просто про них не захотіли розповідати, а от чому не захотіли – це вже питання до виробника. Тим паче, що ні для кого не секрет, що в харчовій промисловості не залишилося жодної галузі, де б не застосовувалися добавки.

Саме завдяки харчовим добавкам ковбаси стали ніжно-рожевими, йогурти свіжофруктовими, а кекси пишно-нечерствіючими.

Що ми їмо?

Розпізнати шкідливі продукти іноді буває до смішного просто – яскраво-червоне морозиво з нібито полуничним наповнювачем. Насправді ж яскраві природні кольори моркви, буряка чи вишні у поєднанні з іншими компонентами дають пастельні тони з притаманними їм відтінками. Все інше – суцільні барвники. Не краща ситуація і з продуктами швидкого приготування. Там може не бути барвників, зате консервантів та штучних добавок – хоч відбавляй.

А тепер пригадайте, коли востаннє ви читали етикетку бодай одного з продуктів, покладених до кошика у супермаркеті? Якщо ж і справді ви іноді робите це, то навряд чи для того, аби віднайти скільки барвників, згущувачів та консервантів має той чи інший кетчуп.

У стандартному споживчому кошику українця обов’язково мають бути м’ясні вироби – ковбаса, сардельки чи сосиски. Спокушає гарний свіжий вигляд ковбаси? Тоді шукай на упаковці барвник Е128 – код, який додає м’ясу «рожевого» ефекту і разом з тим вважається канцерогенною речовиною, що призводить до розвитку деяких видів пухлин.

Хочеться солодощів та мармеладу? Тоді тобі поталанить зустріти у їхньому складі татрзин Е102, який допомагає цукеркам, морозиву та солодким напоям набувати червоного та жовтого кольорів, а за сумісництвом викликає харчову алергію. Взагалі, серед усіх закодованих добавок не перелічити тих, які мають наслідки у формі різного виду алергій. Враховуючи те, що алергія сьогодні стає чи не найбільш важким діагнозом у медицині, сподіватися на швидке лікування та позбавлення від неї не варто.

Варто зазначити, що деякі виробники вдаються до хитрощів і замість прописування певних кодів вказують на етикетці просто відповідну назву, яка, звичайно ж, простому споживачеві навряд чи щось скаже.

Антиокислювачі сповільнюють окислювальний процес в жирових та масляних емульсіях. Саме вони захищають жири та жирні продукти від «згіркнення», запобігають потемнінню та псуванню овочів та фруктів, сповільнюють ферментативне окислення вина. Здавалося б, все не так вже й шкідливо, однак серед найвпливовіших на людський організм виділяють Е311, який може викликати напад астми та Е320-321, які затримують воду та підвищують вміст холестерину у крові.

Стабілізатори та згущувачі – Е400-Е499 – практично завжди присутні у майонезах та йогуртах. Густа консистенція таких продуктів створює відчуття високої якості, яка насправді може викликати хвороби системи травлення.

Емульгатори найчастіше сприяють створенню однорідної маси з продуктів, які за своєю природою змішати практично не можливо, наприклад, води та масла. Негативний вплив на печінку та розлади шлунку викликають наступні коди – Е510, Е513 та Е527.

Після веселої вечірки минув вже тиждень, а ви ще й досі згадуєте божественний салат, основним компонентом якого була якась дивовижна риба? Весь секрет у тому, що у страву додаються декілька подрібнених волокон натурального продукту чи навіть його екстракт, добра жменя підсилювача смаку – і виходить справжній неповторний смак. Коди цієї групи Е600-Е699 можна запросто зустріти майже в усіх рибних, курячих, грибних, соєвих напівфабрикатах, у чіпсах, сухариках, соусах, різних сухих приправах, бульйонних кубиках та сухих супах.

Глутамат натрію Е621 – мабуть, чи не найстрашніший з усіх додатків. Солі цієї кислоти беруть участь у передачі імпульсів до центральної нервової системи, викликають збудження і застосовуються у психіатрії. Ось чому прихильникам фаст-фудів (а саме їх страви мають у своєму складі найбільше цього коду) загрожує як фізична, так і психологічна залежність, стверджують дослідники.

Американські медики стверджують, що кислота може викликати пошкодження мозку, є причиною захворювання системи травлення. Японські медики акцентують, що цей підсилювач смаку має негативний вплив на сітчатку ока і навіть у деяких випадках може впливати на гормональний статус організму.

Також не все так просто з підсолоджувачами. Аспартам, що входить до складу більше ніж 6000 продуктів, при 30 градусах за Цельсієм починає розпадатися на метиловий спирт (метанол) та формальдегід.

Чи доводилося вам коли-небудь спостерігати, що після чергового ковтка того чи іншого напою, особливо Coca-cola, Fanta, Sprite, хочеться пити їх знову і знову? Відповідь може бути лише позитивна, адже у кожному з цих продуктів є підсолоджувач, який насправді не втамовує спрагу. І вся справа в тому, що слина погано нейтралізує залишки цукрозамінника зі слизової оболонки рота, ось чому після вживання таких напоїв у роті залишається неприємне відчуття нудоти, яке хочеться зняти новою порцією напою.

Якщо ж ви раптом зустрінете на харчових продуктах напис про натуральність, можна вірити тільки наступним добавкам: Е330 (лимонну кислоту) добувають з цитрусових, Е160а (каротин) – з томатів, а Е400 (альгінат натрію) – з морських водоростей. Зустрічаються й більш екзотичні варіанти: фарбник кармін отримують із засушених жуків, що мешкають в Перу. Льодяники, морозиво та йогурти завдячують своїм рожевим кольором саме цим комахам. Ну, а ось чи їсти сухарики та соуси, які «пахнуть» димком, вирішувати вам – пікантний аромат диму вилучають із... горілої тирси.

Названі речовини – лише незначна частина сюрпризів, які готують для нас у продуктах харчування виробники. Але українське законодавство замість того, щоб впроваджувати механізм суворого контролю за вмістом дійсно небезпечних компонентів, передбачає ряд норм, що не мають відношення до безпеки продуктів.

Тож чи може бути здоровою нація, якщо вона споживає практично синтетичний продукт? Повсякденна роздратованість, хворобливість, невпевненість у завтрашньому дні, значне зниження імунітету, депресивність – це наслідки й неякісного харчування. Навіть якщо людина хоче дізнатися, що ж їй пропонують виробники, то інформація про інгредієнти або зовсім відсутня, або написана таким дрібним шрифтом, що розібрати не можна навіть зі збільшувальним склом.

А питання, коли держава згадає про інші небезпечні забрудники, вміст яких треба нормувати і контролювати, переходить до розряду риторичних. Як писав класик, якщо зірки спалахують, значить це комусь потрібно. Тобто, якщо вміст шкідливих речовин в українських продуктах не контролюють, то це теж комусь потрібно...

Ген зі столу!

Чи небезпечні для здоров’я генетично модифіковані продукти?

Так уже історично склалося, що кількість запитань до науки в обивателя збільшується тоді, коли плоди наукової думки перекочовують на обідній стіл. Почуття самозбереження, яке супроводжувало людину з доісторичних часів, хоча трохи і дезорієнтоване в кам’яних джунглях міст, усе ще відіграє роль шептуна. Не їж, мовляв, булочку... вона генетично модифікована. Щоправда, прилад самозбереження реагує не на запах, колір, смак або пам’ять предків, а на словесне визначення продукту. Генетично модифікований – звучить неїстівно, навіть шкідливо... і навіть трошки страшно. Напевно, страшніше, ніж ацидофільні бактерії, ксантанова камедь і гідрогенізований жир (у складі деяких продуктів у холодильнику автора цієї статті).

Генетика... – тут недалеко до мутантів, каліцтв і непоправних психофізіологічних порушень. Приблизно так, незримо, працює почуття самозбереження сучасної людини, намагаючись ухопитися за обривки власного досвіду й зовнішньої інформації, щоб включити для організму зелений або червоний сигнал. І тут виникає основне запитання до одного з наших основних інстинктів: чи здатен він робити вибір у світі, в якому його оточують речі й продукти, що з’явилися як результат високотехнологічних процесів?

Що таке ГМО?

Генетично модифікований організм – це рослина, тварина або мікроорганізм, генетичний код якого зазнав змін. Генна інженерія дала змогу долати міжвидові бар’єри: наприклад, вживити ген бактерії в сою або ген риби в картоплю, наділяючи організми абсолютно новими характеристиками. Зовнішньо від звичайних рослин вони нічим не відрізняються. Навіть якщо ГМО з дослідницьких майданчиків десь і потрапили на чийсь город, то виявити їх можна тільки після проведення спеціальних тестів. Але й це стосується більше західних країн: системного тестування рослин, які вирощуються в Україні, ніхто не проводить. Водночас, кілька років тому був зафіксований випадок, коли в колгоспі «Світанок», що на Рівненщині, вирощували начебто ГМ картоплю «Новий листок» компанії «Монсанто», а потім продавали її населенню.

Лідери серед ГМО – рослини, стійкі до гербіцидів і комах. Це значить, що в традиційні сорти рослин були «підсаджені» гени інших організмів, які дали їм змогу, минаючи нерозторопність еволюції, стати в чомусь досконалішими, ніж прабатьки. У цьому випадку, наприклад, соя, яка стійка до гербіциду, здатна продовжувати рости тоді, коли бур’яни гинуть під впливом того ж таки гербіциду. Інший відомий в Україні приклад – картопля із вживленим геном природного пестициду бактерії Bacillus thuringiensis, якого не їсть колорадський жук.

Світові лідери комерційного вирощування ГМ-рослин – США й Канада. Ставлення до продукції, що містить інгредієнти з генетично модифікованих рослин, у цих країнах не завжди однозначне, але офіційна позиція чітко виражена: генетично модифіковані сорти реєструються як придатні для комерційного вирощування. У США, наприклад, немає законів, які б зобов’язували виробників повідомляти покупцям, що в продукті містяться ГМО. Американські контролюючі органи не вважають, що такі продукти взагалі чимось відрізняються від звичайних з огляду на вплив на організм людей. За деякими оцінками, приблизно 70% харчових продуктів у США містять інгредієнти з ГМ-рослин. Зовсім інша ситуація в Євросоюзі, де тільки в 2004 році був знятий де-факто мораторій на реєстрацію сортів ГМ-рослин як для вирощування, так і для продажу. Однак і після 2004-го процеси реєстрації ГМ-сортів постійно зазнають невдач, що з року в рік посилює протистояння між країнами-лідерами з вирощування ГМ-рослин і Євросоюзом. Фактично ЄС встановлює обмеження для вільної торгівлі, на що йому неодноразово вказувала Світова організація торгівлі. Європа, де ще живі цінності локального керування, навіть дозволила з’явитися на своїй карті майже двомстам регіонам і значно більшій кількості муніципалітетів, які проголосили себе вільними від ГМО. Мораторій на модифіковані організми намагаються підтримувати Австрія, Угорщина й Ірландія. Подібні настрої зміцнюються і в Росії.

Регулюючі органи країн, що відповідають за прийняття рішень щодо ГМО, опираються на певні міркування: висновки вчених, економічні інтереси, думку громадськості й локальні традиції. Так у країні з’являється офіційна позиція стосовно ГМО, що переважно базується на найбільш вагомому аргументі. В Україні, наприклад, ставлення до ГМО, а значить і процеси контролю й використання, взагалі поки не визначені. Навряд чи Закон «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні й використанні генетично модифікованих організмів (ГМО)» серйозно змінить ситуацію найближчим часом. Хоча в статті 15 чорним по білому написано: «забороняється промислове виробництво й використання ГМО, а також продукції, виготовленої з використанням ГМО, до моменту їх державної реєстрації».

Однією з особливостей генетично модифікованих рослин є те, що вони здатні досить швидко розмножуватися, витісняючи при цьому «звичайні» рослини. Отож не дивно, що недавнє тестування Укрметртестстандартом продуктів харчування, які продаються в магазинах Києва, показало досить високий рівень (3%) вмісту ГМ-сої у «складних» продуктах (ковбаса, пельмені тощо). Українська ситуація нагадує просто стоїчний спокій порівняно зі скрупульозними дебатами й баталіями Євросоюзу за кожний дюйм рішення стосовно використання й відстеження ГМО. Надто дріб’язковим, наприклад, видається недавнє рішення Єврокомісії, що дає змогу виробникам біопродуктів використовувати генетично модифіковані організми в кількості, що не перевищує 0,9%.

А чого боятися?

А ось і основне запитання, відповідь на яке лежить у площині довіри й загального світогляду. З одного боку, прихильники комерційного застосування генної інженерії, серед яких учені, компанії-виробники ГМО, фермери й обивателі, вважають, що це наступний крок селекції та шлях до вирішення аграрних (коли помідори ростимуть хоч у пустелі) і екологічних (коли глобальне потепління не впливає на якість врожаю пшениці) проблем. Уже створені ГМ-рослини, які мають фармацевтичні чи посилені поживні властивості. Наприклад, салат-латук, що виробляє вакцину проти гепатиту Б, або рис із підвищеним вмістом вітаміну А. Очевидно, що інструменти генної інженерії криють у собі колосальні можливості, здатні змінити людську діяльність. З іншого, є контраргументи тих же вчених, біологів, фермерів і просто обивателів, які говорять про відсутність інформації стосовно довгострокових ефектів вживання ГМО людьми й тваринами (поки що негативних наслідків від споживання ГМ-продуктів ніхто не виявив), недостатнє вивчення впливу ГМ-організмів на традиційні види й екосистему в цілому, а також посилення ризиків у зв’язку із зацікавленістю транснаціональних компаній – основних інвесторів і виробників ГМО – у їхньому комерційному успіху. Також одне з питань, що непокоїть зараз Європу: як забезпечити сусідство трьох типів сільськогосподарських рослин – традиційних, органічних (вирощуваних практично без хімічних речовин) і генетично модифікованих. ГМ-рослини законів не читають і тому, опиняючись у природі, населяють її своїми новими генами (наприклад, завдяки запиленню), передають їх далі традиційним та органічним родичам. І тут природа видається такою незбагненно вільною, аж починаєш сумніватися в тому, що навіть найбільш досконалим законам під силу її впорядкувати.

 

Гени і бізнес

Головні діючі особи в розвитку генної інженерії – низка транснаціональних біотехнологічних компаній. Ключову роль серед них відіграють Monsanto, DuPont, Genentech. Вони, по суті, контролюють значну частину світового виробництва й продажу ГМ-рослин, оскільки мають патенти на них. Кожен, хто забажає використати ГМ-насіння, повинен заплатити. Причому неодноразово, а за кожен новий урожай.

Що стосується транснаціональних компаній, які присутні на українському ринку та начебто використовують у своїй продукції генетично модифіковані складові, «Грінпіс» у своєму звіті називає Coca-Cola (Coca-Cola, Sprite), Hershey’s, Nestle (Nesquick, Kit-Kat), Phillip Morris, Mars (Snickers, Twix, Milky Way), Heinz, Pepsi (Pepsi, 7UP), Uncle Bens, Kellogg’s (сухі сніданки), Cadbury (Fruit&Nut). Однак важливо зауважити, що одні й ті ж самі компанії можуть по-різному себе вести на американському та європейському ринках: у США застосовувати ГМ-складові, а, наприклад, в Німеччині – ні. Скажімо, Coca-Cola категорично заперечує будь-яке використання в Україні генетично модифікованих елементів.

Рейтинг найбільш небезпечних продуктів

1. Чіпси

Про те, що чіпси шкідливі, ми чули не раз. Але чому? А тому що чіпси – це суміш вуглеводів, жиру, фарбників і замінників смаку. Через особливості приготування в чіпсах утворюється безліч канцерогенів – речовин, що провокують рак. А гідрогенізовані жири ведуть до збільшення рівня холестерину в крові, що підвищує ризик інфарктів та інсультів.

2. Газована вода

Солодкі газовані напої – суміш цукру, хімії і газів. Як правило, містять аспартам (Е951), синтетичний цукрозамінник. Фелатанін, що міститься в аспартамі, змінює поріг чутливості, при вживанні у великих дозах сприяє розвитку маніакальної депресії, нападів паніки, люті і насильства.

Але найголовніше – газована вода з аспартамом не втамовує спрагу. Слина погано видаляє залишковий підсолоджувач зі слизової рота, тому після вживання напоїв у роті залишається відчуття нудотності, яке хочеться зняти новою порцією напою. У результаті, напої з аспартамом стають напоями для порушення спраги, а не для її вгамування. Тому газовані напої краще взагалі не вживати, але якщо ви все ж п’єте колу, то обов’язково запивайте її звичайною водою.

3. Фастфуд і майонез

Швидка їжа – біляші, чебуреки, картопля фрі, шаурма і взагалі все, що смажиться – дуже шкідлива. Тому що смажать все це найчастіше в одній і тій самій олії, яку можуть не міняти декілька діб. Результат – все ті ж канцерогени. З роками подібне харчування призводить до порушення травлення – до коліту, гастриту, печії, запорів і т.п.

Інший різновид фастфуда – сухарики, горішки, шоколадно-горіхові батончики та інші улюблені дітьми продукти – також призводять з роками до різних хвороб і ожиріння. Дієтологи всього світу впевнені, що харчування визначає тривалість і якість життя дитини. А смакові звички залишаються з людиною на все життя. Так що намагайтеся з самого дитинства привчати дітей до здорової та корисної їжі, не дозволяючи дитині зловживати шоколадками.

Майонез переповнений канцерогенними трансжирами, які викликають підвищення рівня холестерину.

4. Ковбаса, копчені вироби

Сосиски, ковбаси, пельмені – містять більше ароматизаторів та барвників, ніж м’яса. Крім цього, все більше виробників переходять на генно-модифіковану сировину. Наприклад, сосиски, ковбаси на 80% (!) складаються з трансгенної сої. А один шматочок копченої ковбаси містить стільки фенольних сполук, скільки людина вдихає у місті за рік! Фенол вкрай токсичний.

5. Овочі та фрукти

Навіть найкорисніші натуральні продукти можуть стати шкідливими, якщо вирощені, наприклад, поблизу шосе або заводу. Скуштувавши таких овочів, можна отримати неабияку частку бензопірену та інших речовин, що викликають рак.

6. Маргарин, тістечка і злакові

Маргарин – це трансгенний жир – найшкідливіший вид жиру. Для людини становлять небезпеку всі продукти з його вмістом. Це тістечка, торти з кремом, вироби з листкового тіста. Надмірна любов до цих насичених цукром і жиром продуктів практично гарантує порушення обміну речовин і зайву вагу.

Злакові, зокрема, білий хліб, потрапили до цього списку через те, що часто викликають нестерпність. Ця хвороба називається целіакія. Симптоми коливаються від проблем з кишечником до діабету і безпліддя.

7. Кава та енергетики, молоко

Дві-три чашки на день, не більше. Стільки може випивати доросла людина, не ризикуючи виснажити свою нервову систему. Кава підвищує серцевий тиск, викликає сильне серцебиття і навіть головний біль.

А енергетичними напоями взагалі краще не зловживати. До цього часу вченими не з’ясований повний склад енергетиків, якими так люблять тішити себе молоді люди. Крім того, за останні декілька років лікарями зареєстровані десятки випадків летального результату від зупинки серця після прийняття кількох енергетиків.

Молоко, як і хліб, також часто є нестерпним продуктом. Отруєння молочними білками у важких випадках може призвести навіть до летального результату.

8. Домашні заготовки і морозиво

Якщо «крутити банки» за всіма правилами – дотримуватися дозування продуктів і не нехтувати елементарною харчовою безпекою (правильною стерилізацією, проливання розсолу), солоні огірочки та помідори можна їсти без побоювання. Однак в іншому випадку людині може загрожувати серйозне отруєння цвіллю або іншими бактеріями.

Морозиво, в свою чергу, містить загусники і ароматизатори, які можуть уповільнювати обмін речовин. А це, щонайменше, підвищений ризик появи зайвої ваги.

9. Жувальні цукерки, пластинки в яскравій упаковці, чупа-чупс

Містять величезну кількість цукру, хімічні добавки, барвники, замінники і т.д. Одним словом, ніякої користі. Ці цукерки можуть спровокувати гастрит та інші захворювання шлунково-кишкового тракту, а також різні хвороби зубів і ясен.

10. Шоколадні батончики

Згадайте Snickers або Mars. З чого вони складаються? Ви скажете: з горіхів, карамелі, нуги та шоколаду. Зовсім ні. Насправді – це гігантська кількість калорій у поєднанні з хімічними добавками, генетично модифікованими продуктами, фарбниками і ароматизаторами.

Підготував Адам Стрижнюк,
ПроТернопіль

 

 

А ви харчуєтесь правильно?

Середа, 16 жовтня 2013, 11:00

Ми те, що ми їмо. Як би банально не звучала ця фраза, але це справді так. Начебто здоровий спосіб життя сьогодні у моді, а про користь здорової їжі знають усі. Але ж знати і виконувати - це різні речі. Саме тому, ми вирішили визначити чи дотримуються правил раціонального харчування у нашому місті.

 

 

Оксана, 39 років тренер-консультант:

Я намагаюсь, але не завжди виходить. Однак у мене є двоє дітей які правильно харчуються, і можу вам сказати, що купити свіжі овочі, курячу грудку, та перепелині яйця – досить дороге задоволення. Та це виправдовує себе.

 

 

 

 

 

 

Олександра, 62 роки, пенсіонер:

Я веду здоровий спосіб життя, і харчування це одна з найголовніших його складових. Завжди слідкую за тим, що я їм. Недарма у Іспанії та Японії люди живуть довше,  вони уже давно зрозуміли цю просту істину. А у нас нажаль,  найбільше страждає молодь яка потрапляє під вплив фаст-фудів.

 

 

 

 

 

Вадим, 44 роки, журналіст:

Звичайно я дотримуюсь правильного харчування, і гадаю що воно б’є по кишені не менше ніж неправильне. А перейти до здорової їжі дуже легко, ось мій спосіб: сьогодні ви вживаєте «шкідливу їжу» , а завтра ні. Все досить просто.

 

 

 

 

 

 

Оксана, 23 роки, педагог:

Пробую, але не завжди виходить дотримуватись. То часу немає і доводиться перекушувати чимось не корисним, то просто хочеться себе побалувати. Відлякує й та думка, що це дорогувато, та на здоров’ї краще не економити. Взагалі, думаю що при переході на таке харчування дискомфорт відчувається лише перші тижні, та невдовзі це стає звичкою. Тому потрібно просто змусити себе на перших парах.

 

 

 

 

 

Сергій, 41 рік:

Все залежить від того, хто і що вважає здоровим харчуванням. Я, наприклад, не вживаю фаст-фуду і намагаюсь їсти корисну їжу, але завжди знайдеться той хто заперечить і скаже, що мій раціон не такий яким повинен бути. Тож кожен сам для себе повинен вирішувати що йому їсти.

 

 

 

 

 

 

Віра, 57 років, вчителька:

Звичайно що дотримуюсь, адже я вже в такому  віці коли це необхідно. Можливо комусь і здасться дорогим таке харчування, але ж це не привід їсти все підряд. До того ж у мене є дача і на ній я вирощую усе необхідне, тому в матеріальному плані не відчуваю мінусів у вживанні корисної їжі, ну а про те, що це добре впливає на організм думаю не варто і згадувати, все і без того зрозуміло.

 

 

 

 

 

Тарас, 25 років, електрослюсар:

Не дуже правильно харчуюсь, а причиною цьому є нестача часу і грошей, адже мені здається що це дуже дорого. Звісно,я чув про користь такого харчування , але поки якось не виходить.

 

 

 

 

 

 

 

Тетяна, 18 років, студентка:

Не завжди дотримуюсь, але принаймні намагаюсь. Це дуже корисно, здоров’я і фігура підтримуються у відмінному стані. Думаю знайти натуральні продукти не легко, але якщо є бажання то усе можливо.

 

 

 

 

 

 

Юрій, 25 років, адміністратор:

Ну я намагаюсь їсти якомога більше овочів та фруктів, і раджу усім так робити. Тоді почуваєш себе набагато здоровішим і енергійнішим. Також, це допомагає уникнути багатьох хвороб. Тому бажаю усім правильно харчуватись.

 

 

 

 

 

 

Галина, 53 роки, інженер:

Переважно їм здорову їжу, на мою думку це не лише покращує стан організму, але також допомагає зекономити, адже якщо замінити усі некорисні продукти, на корисні вийде набагато дешевше. А для тих хто має села чи дачі це узагалі найоптимальніший варіант.

 

 

 

 

 

Збалансоване, здорове харчування - це ключ до прекрасного самопочуття та довголіття. Попри стереотипи, що це дорого і несмачно, варто все ж таки спробувати. Головне переходити до здорової їжі поступово, день за днем виключаючи «шкідливі» продукти. Невдовзі це стане корисною звичкою, а ваш організм буде вдячний за проявлену турботу.

 

Віка Загнетова

Чи хочу я жити в Україні?

Четвер, 10 жовтня 2013, 09:53

60 років тому в Німеччині не розуміли українського письменника Івана Багряного за те, що він не хоче повертатись на Батьківщину – в СРСР. Він тоді популярно розказав світові, чому так. Часи, як бачимо, не змінились, і охочих виїхати звідси більше, аніж тих, хто хоче заїхати. Я, наприклад, уже теж хочу зрулити далеко. Патріоти, може, і осудять, але хай наведуть аргументи проти моїх.

Бо що таке патріотизм і любов до Батьківщини? Натягування вишиванки раз на рік – на 24 серпня? Зверхньо-підкреслене спілкування на «мові» та глузування з тих, хто нею не спілкується? Розмахування прапорами та віра у святість Степана Бандери?

Як би не так! Націоналістом (в хорошому сенсі цього слова) можна бути і розмовляючи російською. І вишиту сорочку одягати потрібно не «з приводу», а від душі і для душі. Заучування всього Шевченка – це також не патріотизм. А ось коли на Олімпіаді чи іншому міжнародному «сейшені» піднімається український прапор і звучить український гімн, а вас у цей час стискає усього зсередини від гордості – ось це - «воно».

Ми пишаємося нашою кухнею, культурою та історією. А якщо розібратися, за яким правом ми використовуємо сьогодні те, що було створено не нами? Чому вишиванки шиє Китай, картоплю для нас вирощує Єгипет, а пшеницю везуть з Канади? Чому до влади приходять ті, кого ми не обирали, або яких обирає меншість? Чому головний документ – Конституцію, яка в США залишається незмінною вже понад 200 років, в Україні під себе переписує кожен президент? Чому міліцію, яка повинна захищати, багато хто ненавидить та боїться? Чому українська опозиція, (хто нею б не був), кричить, що потрібно міняти систему, але дориваючись до влади, геть-чисто забуває про свій обов’язок.

Україна схожа на дитину, якій купують дорогу іграшку, але вона не знає, що з нею робити. Так було з набуттям Незалежності та «здобутками» Помаранчевої революції. Українці – нація «терпил», звиклих століттями жити під чиїмось гнітом і лише мріяти про світле майбутнє. Україна – країна панів і холопів. Так було і так буде. Українці – нація відкрита, чудесна, працьовита, а що з того? Коли ваші мрії і плани розбиваються об систему, є тільки два виходи: міняти систему або йти від неї. Останнє зовсім не означає втекти від проблем – навпаки, змінити все в особистому полі і знайти в собі сили почати життя з нуля – це куди більший вчинок, ніж стояти на Майдані, розмахуючи прапорами.

Кілька років тому я почув від жительки Коломиї (Івано-Франківська обл.) цікаву фразу: «Я люблю Україну! Але пісень і вишень мені замало...». Щось схоже і я відчуваю.

Я не втікаю з України від безробіття, голоду чи чогось страшнішого. Слава Богові, у мене є улюблена робота, орендований дах над головою, рідні та близькі мені люди.

Але я не можу пробачити цій країні того, що в маршрутках пенсіонери ледь не на колінах випрошують свій законний пільговий проїзд, а у сміттєвих баках порпаються вчорашні представники інтелігенції. Я не можу пробачити безробіття та відсутність перспектив у молоді. Я не можу пробачити президентських кортежів з 25 автомобілів та чиновницькі палаци, побудовані на офіційну зарплатню в 6000 гривень.

У мене немає часу чекати дива і світлого майбутнього. Я хочу ходити вулицями о третій годині ночі і не озиратися від страху, що хтось мене приб’є. Я не хочу принижуватися перед кожним дрібним чиновником і відчувати себе людиною другого сорту. Я не кошеня, у якого 9 життів – життя у мене одне. І прожити його в нинішніх умовах я не хотів би.

Я люблю Україну, але я поїду з цієї країни. Я буду любити її ще більше, але на відстані. Коли я відчую і побачу, що в України почуття до мене взаємне – я, можливо, і повернусь. Але жити з кимось «не по любові», через силу, я не можу…

А тепер тезово підсумую

Я не хочу жити в країні, де кримінал називають «політичною елітою», про справжнє походження якої всі знають, але дружньо терплять.

Я не хочу жити в країні, де міліціонер штурхає стару бабцю на вулиці Чорновола, яка продає два пакети яблук, привезених на її, бабиному, горбі за 50 км з трьома пересадками. Зате доларові шльондри у цей час п’ють Мохіто на ще не закритих літніх майданчиках найдорожчих ресторанів Тернополя під патронатом доблесної міліції.

Я не хочу жити в країні, Національною телекомпанією якої керує чоловік, який не розмовляє українською, і російською важко слова в’яже. І не хоче цього робити, бо все і без того «пучьком».

Я не хочу здобувати освіту в країні, де відповідальний за освіту міністр – відвертий українофоб.

Я не хочу жити в країні, де замість того, аби знести решту пам’ятників Леніну, встановлюють ще і Сталіну.

Бабуся мого знайомого була в Освєнцимі. До 1991 року перемотувала бинтом руку, бо ховала набитий на ній номер, аби не загриміти ще і в ГУЛАГ. Так ось: я не хочу жити в країні, яка платить гебешникам і сексотам, від яких ця бабця ховалася, підвищену пенсію.

Я не хочу жити в країні, яку показують по Euronews, наче зоопарк.

Я не хочу жити в країні, де новини спорту, який асоціюється зі здоров’ям, супроводжує реклама дешевого алкоголю, який провокує недуги.

Я не хочу жити в країні, де переможцям сумнівних вокальних шоу дають мільйони, тоді як золотий голос цієї країни – Ніна Матвієнко – мусить зніматися в рекламі крему для зубних протезів.

Я не хочу жити в країні, де одночасно можна побачити два ряди жебраків і три ряди «Лексусів» поряд

Я не хочу жити в країні, де завжди небезпечно.

І, нарешті, я не хочу жити в країні, де всім на все начхати, а отже в країні, яка сама себе позбавляє майбутнього.

Але поки живу…

 

Я не хочу бути героєм України

 

Як уже набридло чути знову і знову

Порожні балачки, пафосні розмови!

«Мова калинова»... «Пісня солов’їна»...

Ще трохи побалакаємо – зникне Україна!

Згубили культуру, забули історію,

Почуваємося зайдами на своїй території.

Віримо чужим, своїм не довіряємо,

Розводимо руками – маємо, що маємо!

Сьогодні братаємося, щоб завтра продати.

Кум іде на кума, брат іде на брата.

Національна ідея як засіб спекуляції.

Здобули державу, втратили націю...

Коли ж у народу більше немає відваги,

Немає власної гордості, немає самоповаги,

Коли кожен за себе у своїй хаті скраю –

У такого народу і героїв немає!

 

Я не хочу бути героєм України

Не цінує героїв моя країна!...

 

Подивіться на нього – він сьогодні в ударі!

Правда, без вишиванки та без шароварів...

Він – один серед тих, хто готовий до бою,

Серед тих, хто готовий стати героєм.

Він пройшов крізь вогонь, переплив через воду –

Все заради Вітчизни, заради народу.

Із мільйонами інших він пішов воювати –

Усі полягли, а він лишився стояти.

Та одразу ж поглине пафосна лава,

Понавісять медалі, кричатимуть: «Слава!»...

Він житиме довго, він житиме дорого,

Але стане нашим внутрішнім ворогом.

А де ж ті, яких було закатовано,

Спалено, порубано, побито, репресовано?

Де ті, що життя віддали за своє –

Де вони є? Де вони є?!

 

Я не хочу бути героєм України

Не цінує героїв моя країна!...

А насправді так просто змінити життя!

Просто вийти на вулицю, просто прибрати сміття,

Полюбити свою землю, свою рідну природу,

Відчути себе часткою єдиного народу.

Бо ми не безрідні, бо ми – українці!

Тож досить плювати в дідівські криниці,

Досить боятися вірити в краще,

А своє на чуже не міняти нізащо!

Спільнота розумних, міцних, незалежних,

Без «правобережних», без «лівобережних»,

Добрих, привітних і незрадливих,

В усьому єдиних, в усьому щасливих.

Лиш уявіть, якою стане країна,

В якій кожна людина живе як людина,

В якій все, що хороше, – значить і наше!...

Але поки, на жаль, все зовсім інакше...

Я не хочу бути героєм України

Не цінує героїв моя країна!...

Слова і музика – «Тартак»

 

 

Підготував Адам Стрижнюк

 

Центр «Тойоти» у Тернополі відкрили під гул барабанів

Понеділок, 07 жовтня 2013, 08:02

4 жовтня відбулося урочисте відкриття концептуального дилерського центру Тойота Центр Тернопіль «Кристал Моторс». Участь у заході взяли відомі в Україні зірки шоу-бізнесу: барабанщики Rhytmmen і гурт «Друга ріка». Тернополяни, які завітали на свято, були сповнені приємних вражень та емоцій.

До слова, мусимо відзначити, що корпорація «Тойота» – один із найбільших автовиробників у світі, вона входить до першої десятки списку 500 найбільших за обсягами надходжень підприємств на планеті, який щорічно публікує американський журнал «Фортуна» («Fortune»).

В Україні торгову марку Toyota представлено офіційним імпортером та дистриб’ютором автомобілів Toyota і Lexus підприємством з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна», яке було засноване 2003 року. З тих пір, дотримуючись принципу «кайдзен», що в перекладі з японської означає «безперервне вдосконалення», компанія динамічно росла та розвивалася.

Сьогодні офіційна дилерська мережа ПІІ «Тойота-Україна» налічує 33 дилерських центри Toyota по всій території України.

Один із таких центрів – офіційний дилер автомобілів Toyota в Тернопільській області – Тойота Центр Тернопіль «Кристал Моторс». Цього року центр відсвяткував свою п’яту річницю. За цей час більш ніж три тисячі жителів міста стали вдячними клієнтами-поціновувачами якісних, надійних та комфортних автомобілів Toyota.

У липні цього року дилерський центр змінив свою адресу, переїхав в ЗS-концепт (Showroom - салон, Service Shop - станція технічного обслуговування, Spare Parts Shop - наявність складу запасних частин), який відповідає усім стандартам Toyota. Загальна площа автосалону становить 2365,5 кв. м.

Окрім просторого салону, в якому покупці мають змогу ознайомитися з автомобілями модельного ряду Toyota, затишних клієнтських зон для очікування автомобілів з обслуговування, дитячого куточка, представлено надсучасну станцію технічного обслуговування.

У Сервісному Центрі Тойота Ви можете придбати запчастини та аксесуари, пройти гарантійне і післягарантійне обслуговування автомобілів TOYOTA. На відміну від сірих дилерів, на офіційному СТО завжди великий вибір оригінальних запчастин і мінімальний термін їх доставки.

Сервісна зона Тойота Центр Тернопіль «Кристал Моторс» – це більше 494 кв. м виробничих і обслуговуючих приміщень, які є потужною ремонтно-діагностичною базою. Тут змонтовано 6 підйомників і обладнано 9 постів обслуговування надсучасним обладнанням та інструментом, яке дозволяє виявити і вирішити найскладніші проблеми Вашого автомобіля. З метою швидкого та якісного технічного обслуговування та проведення ремонту автомобілів в цехах встановлено надсучасне обладнання, єдині в регіоні подібного класу 3D стенд розвал-сходження і станція заміни масла в коробках передач.

 10 переваг офіційного сервісу

Широка мережа партнерів в У країні, гарантійна підтримка.

Розширена технічна підтримка на дорозі Toyota Assistance протягом трьох календарних років з моменту продажу, незалежно від пробігу, як в Україні, так і по всій Європі.

Документально оформлена унікальна повна гарантія від виробника (3 роки або 100000км в залежності від того, що раніше настає).

Підтримка офіційним дилером сервісних кампаній заводу виробника.

Використання тільки оригінальних запасних частин і гарантія на них (один рік, без обмеження пробігу).

Комфортне проведення часу в очікуванні автомобіля (попередній запис, суші-студія, чай, кава, телевізор, Інтернет, виклик таксі, поповнення мобільного рахунку). Автомобіль обслуговується в полі зору клієнта.

Надсучасне діагностичне та ремонтне обладнання для обслуговування автомобіля.

Постійне проведення різноманітних сервісних акцій.

Унікальна система спеціальних пропозицій для постійних клієнтів.

При подальшому продажу вашого автомобіля його вартість суттєво вища вартості автомобіля, який обслуговувався на неофіційному сервісі.

Команда Toyota Сервіс

Технічний персонал сервісного центру – це команда професійних механіків, які пройшли ретельний відбір і підготовку в спеціалізованих центрах. Вони подбають про бездоганне стан Вашого автомобіля, гарантуючи високу якість виконуваних робіт. Крім цього, кожен співробітник сервісного центру проходить тренінги по пристроях і методах роботи всіх автомобільних систем, що дає їм можливість постійно удосконалюватися і бути в курсі всіх інновацій. Для більшого комфорту відвідувачів в сервісному центрі облаштовані зони відпочинку для клієнтів, де можна переглянути цікаву відеопрограму, випити чашечку кави, скористатися безкоштовним Інтернетом або прочитати цікаву пресу. У Сервісному Центрі пропонують:

- інсталяцію мультимедіа різного компонування і складності;

- комп’ютерну діагностику всіх систем Вашого автомобіля;

- установку і тонування скла;

- регулювання кутів розвалу сходження на 3D обладнанні;

- шиномонтаж та балансування коліс, у тому числі низькопрофільну гума;

- ультразвукову чистка інжекторів (промивка паливної системи без демонтажу форсунок);

- заправку і обслуговування кондиціонерів (антибактеріальна обробка);

- усунення шумності автомобіля;

- ремонт електрообладнання;

- продаж оригінальних запчастин;

- широкий спектр послуг з миття автомобіля.

З 5 жовтня 2013 року усі бажаючі зможуть оцінити переваги концептуального дилерського центру, пройти екскурсію дилерським центром та скористатися консультаціями від провідних спеціалістів Тойота Центр Тернопіль та ближче познайомитися з брендом Toyota.

 

Головні напрямки діяльності Тойота Центр Тернопіль «Кристал Моторс»:

Продаж автомобілів Toyota та їх передпродажна підготовка;

Кредитна програма від компанії-партнера;

Гарантійне та післягарантійне обслуговування автомобілів Toyota;

Технічне обслуговування та ремонт автомобілів Toyota;

Продаж та встановлення аксесуарів та оригінальних запасних частин до автомобілів Toyota.

Переваги придбання автомобілів в офіційній дилерській мережі:

- легальність та чесність угоди;

- автомобілі японської якості;

- заводська гарантія, яка діє 3 роки або 100 тис. км пробігу (залежно від того, що настає раніше);

- ремонт автомобілів за стандартами Toyota;

- офіційна сервісна історія;

- служба допомоги в дорозі Toyota Assistance;

- унікальна клієнтська служба;

- великий вибір оригінальних запасних частин;

- кредитні та страхові програми від компаній партнерів;

- можливість тест-драйву всього модельного ряду.

Купуючи офіційний автомобіль Toyota, Ви маєте змогу заощадити у процесі експлуатації! Завдяки заводській гарантії, офіційній сервісній історії, унікальній програмі допомоги в дорозі Toyota Assistance, а також інших перевагам, залишкова вартість вашого автомобіля при наступному продажу залишиться високою.

 

Вірус грипу схрестили з вірусом брехні, або Ще раз про вакцинацію

Середа, 02 жовтня 2013, 10:53

Українці відмовляються від щеплень, стурбовані лікарі. І хоча, за висновками комісії Міністерства охорони здоров’я України, щеплення не є причиною недавньої смерті двох немовлят на Донеччині, більше 40% батьків у цьому регіоні бояться давати згоду на щеплення своєї дитини. Чиновники МОЗ запевняють, що усі вакцини, зареєстровані в Україні, є безпечними, і щеплення наразі є найкращим засобом проти інфекційних хвороб. Як ставляться прості українці до вакцинації? Чого більше у вакцинації – користі чи лиха?

 

З чого все почалося

Антивакцинаційну паніку в суспільстві викликала смерть старшокласника з Краматорська Антона Тищенка ще у травні 2008 року після щеплення від кору і краснухи. Через декілька днів після трагедії МОЗ припинило кампанію масової імунізації молоді, хоча комісія дійшла висновку, що прямого причинно-наслідкового зв’язку між проведеною вакцинацією і смертю хлопця не встановлено. Саме зі щепленням пов’язують смерть багатьох українських немовлят у наступні роки.

Робити щеплення чи ні – одне з найактуальніших питань для молодих батьків. Потреба імунізації та можливі негативні наслідки – основна тема розмов у колі мамусь, які мають малих дітей. Світлана Даниляк виховує сина Ромчика, якому 1 рік і 4 місяці. Жінка каже, що після того, як преса поширювала інформацію про те, що малята померли після щеплення, чимало батьків не відважуються вакцинувати дітей. Мами розповідають також про випадки, коли після імунізації немовлят паралізувало. Мовляв, лікарі називають інші причини нещасть, натомість батьки постраждалих малят переконані, що до злощасного щеплення їхні діти були абсолютно здорові. Світлана зізнається, що до того, як сину виповнилося шість місяців, також не наважувалася вакцинувати його. Потім, за порадою інших батьків, пішла в спеціалізовану лікарню, де поговорила з фахівцем. Він переконав жінку, що щеплення необхідні для захисту немовляти від небезпечних недуг: мовляв, краще зробити, аби потім себе не картати.

 

Темна сторона медалі

Зауважимо відразу: вакцинація – річ дійсно необхідна. І якщо ви справді турбуєтеся про своє здоров’я чи здоров’я своїх близьких – вакцинуватися потрібно. Але… Те, про що йтиметься нижче, це не агітація проти вакцинації. Це – агітація проти окремих неякісних вакцин, на яких дехто заробляє гроші і які (вакцини) просто-на-просто підкошують людське здоров’я. Отож домовимося заздалегідь: слід проводити різницю між вакцинацією як необхідною процедурою і окремими неякісними вакцинами, які шкодять здоров’ю.

А тепер по суті. На наших очах зараз збувається народна прикмета: якщо МОЗ почало говорити про щеплення проти грипу – отже, настала осінь. Традиційно це відбувалося після бабиного літа, ближче до жовтня, але нинішнього року кампанія стартувала значно раніше, акурат зі шкільним дзвоником. Раніше про це нагадував Центр грипу, однак цього разу сезон відкрила служба головного санітарного лікаря України. Друковані й електронні ЗМІ повторили новину про те, що до нас знову завітає грип і що найкращий захист від нього – звісно, щеплення.

Пригадується, кілька років тому аналогічні виступи в Києві збіглися зі скандалом, який вибухнув тоді у Європі: у Швеції, Франції, Фінляндії, Норвегії та Німеччині було зареєстровано випадки захворювання на нарколепсію в пацієнтів, котрі свого часу зробили щеплення проти так званого свинячого грипу. Йшлося про десятки постраждалих, але найстрашніше, що більшість з них – діти. Першими про випадки захворювання, виявлені у дітей віком від 6 до 12 років, повідомили фінські лікарі. Невдовзі інформацію про те, що в поствакцинальний період у Європі було зареєстровано 22 випадки ускладнень, що їх діагностували як нарколепсію, поширило французьке агентство з питань контролю за лікарськими препаратами.

Як стверджують лікарі, нарколепсія – тяжка хвороба нервової системи, на цей час мало вивчена й поки що невиліковна, вона мучить пацієнта до кінця його днів. Один із характерних симптомів – денні напади нездоланної сонливості, коли людина буквально засинає на ходу, але при цьому не перестає рухатися. Такі напади тривають одну-дві хвилини, однак трапляються часто – протягом доби можуть повторюватися десятки разів. Безумовно, це загрожує трагічним кінцем, якщо хворий на момент нападу перебуває за кермом, переходить дорогу, піднімається східцями чи навіть якщо він просто готує собі чай на кухні. Ще один симптом захворювання – катаплексія, раптова втрата м’язового тонусу в усьому тілі, внаслідок чого людина падає мов підкошена, але залишається при свідомості. Крім того, у хворих трапляються порушення нічного сну й галюцинації. Такою виявилася ціна захисту від грипу A/H1N1 із допомогою «найнадійнішого засобу» – вакцини.

Усі ми пам’ятаємо, як Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) прогнозувала три хвилі пандемії, одна сильніша за іншу, які мали накотитися восени минулого року, а також навесні й восени цього. Чи збулися прогнози цієї авторитетної міжнародної організації – судіть самі. Чимало експертів після всього, що сталося з так званим свинячим грипом, називають ВООЗ не інакше як департаментом фармфірм, які виробляють вакцини. Комісія з питань охорони здоров’я Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) заявила, що пандемії свинячого грипу не було. Результати проведених незалежних досліджень свідчать, що лабораторно підтверджених жертв вірусу A/H1N1 в усьому світі виявилося значно менше, ніж жертв сезонних епідемій грипу. Тому в ПАРЄ дійшли висновку, що ВООЗ необґрунтовано заявила про пандемію свинячого грипу і присвоїла їй найвищий рівень небезпеки, що призвело до паніки та величезних моральних і фінансових втрат. Не секрет, що європейські країни закупили багатомільйонні партії вакцин проти свинячого грипу, які досі намагаються комусь збути.

Слава Богу, Україна не змогла закупити вакцину проти пандемічного грипу, хоча наміри такі були. І пропозиції теж. У розпал карантину в нас не було зареєстровано жодної вакцини проти свинячого грипу. Проте представник ВООЗ в Україні стверджував, що «є можливість використати вакцину з досить швидким механізмом завезення її в країну. Ми оцінюємо ситуацію, і якщо прогноз буде песимістичним, то робитимемо все, аби вакцина була доступною для населення якнайшвидше. Проте слід мати на увазі, що на цю вакцину у світі серйозний попит».

Що нас уберегло від цієї турботи «зі швидким механізмом реалізації», важко сказати, – чи то високі ціни на продукцію європейських і американських фармгігантів, чи то наближення виборів, але, поки тестували російську вакцину, пандемія закінчилася. Тож жертв вакцинації проти свинячого грипу у нас начебто не було. Але чиновники МОЗу так настійно рекомендують робити щеплення цього сезону, що все може бути.

Цього сезону, як прогнозують всезнаючі експерти ВООЗ, в Україні траплятимуться віруси грипу А і В, висока ймовірність того, що до нас завітає і давній знайомий – А/H1N1. Але цього разу не як пандемічний, а як звичайний сезонний грип, що, втім, на думку експертів, не знижує його небезпеки. Однак турбуватися не слід, адже тепер у нас є захист – десятки, якщо не сотні мільйонів доз вакцини від свинячого грипу, виробленої з нагоди пандемії. Все це добро поки що припадає пилом на складах Європи. Розпрощатися зі своїми запасами готові Франція, Німеччина, Великобританія та інші країни. Та ж таки Швеція, приміром, яка закупила 18 млн. доз вакцини (такої кількості вистачить, аби зробити щеплення кожному жителю країни двічі). І якщо торік її ціна була досить висока, то цього сезону чекайте розпродажів – по-перше, спливає термін придатності, а по-друге, утилізація такої продукції в Європі коштує дуже дорого.

Коли ВООЗ оголошує епідемію, Україна, як і інші держави, зобов’язана виконувати її рекомендації. Але чиї інтереси в них закладено? Закордонні ЗМІ цитують висновки відомого професора Тома Джефферсона: «ВООЗ виступає, щонайменше, з дивними рекомендаціями. Традиційні засоби гігієни дають значно більший ефект, аніж маловивчені вакцини, проте в документах ВООЗ усього двічі згадуються використання масок та ретельне миття рук як засіб боротьби зі свинячим грипом. Зате про вакцини й інші лікарські препарати згадується 42 рази».

Вакцинацію нав’язують у багатьох країнах світу, а не тільки в бідних, як заведено було думати раніше. Але, схоже, виробники цього разу перестаралися, що примусило експертів і журналістів проводити свої незалежні розслідування. На цій ниві лідирує Данія, де журналістські розслідування не лише популярні, а й дієві. Журналісти газети Dagbladet information простежували зв’язки експертів ВООЗ із провідними світовими фармацевтичними компаніями, котрі зірвали великий куш під час так званої пандемії. Як і слід було очікувати, чимало вчених, котрі співпрацюють із комітетами ВООЗ, ретельно приховують той факт, що вони перебувають на забезпеченні у фармацевтів. На думку журналістів, зарплату ці спеціалісти відпрацьовують сповна, про що свідчить ажіотаж навколо вірусу грипу A/H1N1, – він одразу ж привернув увагу своєю скандальною назвою (хоча свині до цього жодним чином не причетні), потім були перейменування, демонстративне підвищення рівня його небезпеки, оголошення пандемії тощо. Недарма цю метушню назвали однією з найуспішніших піар-кампаній у період кризи.

А як майстерно підігрівався інтерес до нової вакцини! Після чергового повідомлення про жертви вірусу в різних країнах з’являлася обнадійлива інформація про те, що лабораторії ось-ось видадуть панацею від свинячого грипу, а фармацевтичні фірми вже готові виробляти вакцину, проте (!) в обмеженій кількості, на всіх може не вистачити. І ще трохи доведеться почекати, доки проводитимуться дослідження. Хіба можна сидіти склавши руки й чекати, коли пандемія розповзається по всьому світі?! У павутину маркетингових тенет потрапили уряди багатьох країн, які поквапилися підписати контракти на поставку того, що ще не вироблене і не випробуване.

Насправді ж, як стверджують незалежні експерти, цю операцію готували ретельно і заздалегідь: патентну заявку на вакцину було зареєстровано за сім (!) місяців до того, як світ дізнався про вірус свинячого грипу. У пресу просочилася інформація, що американський виробник вакцин запатентував її ще в серпні 2008 року! Сам же патент було опубліковано у березні 2009 року, а через місяць, всупереч біологічним законам виникнення епідемій, свинячий грип ні сіло ні впало з’явився в Мексиці. Та ще й як театрально з’явився – спорожніли вулиці міст, закрилися школи та бари. Народ злякався і став довірливим.

За твердженням одного з екс-керівників американського фармацевтичного концерну, на дослідження, як правило, витрачається від 11 до 14% бюджету, а на піар майже втричі більше – 36%. Та й навіщо фінансувати клінічні випробування, коли й так усе було вирішено наперед?! Європейські ЗМІ, посилаючись на Європейське агентство лікарських засобів, повідомляли, що процедуру тестування проводили прискорено, на зразках, близьких до вакцини. Клінічні тести було вирішено проводити одночасно з початком масової вакцинації людей, не лише дорослих, а й дітей. Тепер уже відомо, чим це закінчилося для 27 учасників цього безпрецедентного експерименту.

Незалежні експерти вважають, що про клінічні дослідження говорилося для порядку, їх і не планували проводити за повною програмою, – не випадково ж у США фармацевтичні компанії отримали карт-бланш на державному рівні. Пригадуєте, їх заздалегідь оголосили непідсудними на випадок смерті чи заподіяння непоправної шкоди здоров’ю вакцинованих, що викликало критику в Європі, але нічого не змінило. Це стосується лише вакцини проти свинячого грипу, чи така практика застосовуватиметься і в інших випадках – точної відповіді немає. Апетит, як відомо, приходить під час епідемії.

Напередодні нового сезону застуд і ГРВІ, звісно ж, слід подбати про засоби захисту здоров’я та життя громадян від цих напастей, але не менш важливо проаналізувати процеси, які розвивалися кілька років тому, знайти помилки й прорахунки, щоб не допустити їх повторення. Ми досі так і не дізналися, чому мішенню вірусу стали вагітні жінки, чому пневмонія розвивалася так стрімко, що жахалися навіть досвідчені фахівці? Як уникнути такої кількості жертв у майбутньому?

 

Вихід один – вакцинуйся сам

Якщо ви – молоді батьки, і справді турбуєтеся про здоров’я своїх дітей, тоді зробіть наступним чином: не відмовляйтеся від вакцинації, а просто контролюйте імунопрофілактику своєї дитини, якість вакцини та підхід лікарів.

Нині є можливість цілком законно тимчасово відмовитися від щеплення у школі або дитячому садочку, адже в законодавстві прописано, що імунопрофілактика має відбуватися «за поінформованою згодою». Тобто шкільна медсестра не має права робити (але в багатьох школах роблять, тож домовтеся про це заздалегідь) щеплення дитині, якщо батьки не поінформовані про це і не дали своєї згоди. Проте рано чи пізно школа почне вимагати довідки про щеплення. У батьків є вибір, де вакцинувати свою дитину: безплатно у садочку, школі чи поліклініці державною вакциною вітчизняного виробника або власним коштом і вакциною, яку порадив ваш лікар. Якщо родина має лікаря, якому довіряє, другий варіант, безумовно, кращий. Адже дитину, перш ніж щепити, не тільки уважно оглянуть (є багато протипоказань до вакцинації за станом здоров’я), а й препарат запропонують кращий. Наприклад, сучаснішу вакцину проти кашлюка (так звану ацелюлярну) у складі полівалентної комбінованої вакцини (одразу від п’яти-шести інфекцій), яку давно вже застосовують у країнах Європи, США та Канаді.

Можливо, «недержавну» вакцину вам запропонують у тій самій міській поліклініці – подекуди є трудові договори між керівництвом медичного закладу і дистриб’юторами. У такому разі сучасна комбінована вакцина від п’яти-шести інфекцій коштуватиме 300-400 грн за дозу. Якщо купувати самому в аптеці, вартість становить близько 250-300 грн за дозу, а якщо піти в приватний медичний кабінет чи клініку – 450-800 грн. Та сама доза однієї й тієї самої вакцини.

Від себе

Вакцинація в Україні (наголошую – саме в Україні!), як на мене, річ ризикована. Протягом перших півтора років життя дитина має одержати, здається, аж дев’ять різних щеплень. Причому перше, від гепатиту В, уже через 12 годин після народження, а друге, БЦЖ, – через 3-5 днів. Загалом упродовж перших 18 місяців свого життя дитина повинна бути майже постійно хворою (або, говорячи офіційною медичною мовою, «перебувати у післявакцинальному періоді»). Саме в ці перші місяці життя дитини йде розвиток найважливіших систем організму людини... Поза тим, хто скаже, які післявакцинальні реакції нормальні, а які – патологічні? І скільки триває цей післявакцинальний період – не для середньостатистичної, а для конкретної дитини?
Неякісні вакцини можуть спричинити інвалідність і навіть смерть дитини (хто хоче перевірити готовність педіатра надати гарантію безпеки щеплення, може попросити лікаря підписати лист, в якому він бере на себе повну відповідальність за наслідки вакцинації). Зараз багато пишуть про те, що нинішні вакцини не перевіряють ні на канцерогенний ефект (спричиняє рак), ні на мутагенний (спричиняє генетичні мутації). І про те, що до складу вакцин входять токсичні речовини (ртуть, формальдегід, фенол, алюміній), – хоча ніхто й ніколи не довів нешкідливості їхнього застосування...
Батьки повинні мати право на вільний і свідомий вибір щодо щеплення їхніх дітей. Такий вибір буде можливий лише тоді, коли батьки матимуть доступ як до інформації «за», так і до інформації «проти». Інформації «за» цілком достатньо. Юрби «фахівців від вакцинації», починаючи з дільничних педіатрів і закінчуючи вищими чиновниками від медицини, – усі в унісон «співають» про блага, що їх дарують щеплення... Натомість з інформацією «проти» в Україні складніше.

 

Факти і міфи про вакцинацію

– Щеплення не дає 100% гарантії, що людина не захворіє на недугу, від якої вакцинована, однак дає змогу уникнути летального результату. Щеплення не діє, якщо пацієнт захворів невдовзі після вакцинації – у нього не встиг виробитися імунітет.

– Якщо після імунізації у дитини піднімається температура – це нормально: в організм вводиться мікроб, проти якого виникає захисна реакція.

– За кордоном малята отримують значно більшу кількість вакцин – від менінгіту, вітрянки та інших інфекцій. У більшості країн вакцинація – обов’язкова: якщо батьки від неї відмовляються, не отримують фінансової допомоги на дитину.

– Вакцинації потребують не лише діти, а й дорослі: щеплення захищають нас від захворювань лише визначену кількість років, потім їх необхідно поновлювати.

 

Адам Стрижнюк

Між тупим і ще тупішим: кого вибирають тернополяни?

Понеділок, 30 вересня 2013, 07:39

Мега-шоу, супер-пупер-мега виконавці… Ще не здогадалися, про що я? Та як же? Весь Тернопіль ось уже другий тиждень гуде про подію, що запланована 30 вересня на центральному стадіоні міста. Сюди ж бо завітають ну просто-таки бомбезні артисти: Дзідзьо і «Лісапетний батальйон». Принаймні обіцяють це розклеєні по місту афіші.

Взагалі-то дивує, як масово тиражують повідомлення про приїзд цих «кадрів від музики». Складається враження, начебто сам Папа Римський має відвідати Тернопіль. Бо що спільного у Дзідзя з музикою? Якщо, звичайно, сприймати музику за мистецтво, яким здавна славився український край. Те саме стосується і «бабоньок с лісапєтом». Та у порівнянні із ними Вєрка Сердючка – це справжнісінька тобі Монсерат Кабальє у попсі.

Спершу про Дзідзя. Погодьтеся: якщо людина, яка називає себе артистом, співає про те, що «мені кобіта не дає», приправляючи все це міцним слівцем з лексикону «мєсной інтєлігєнциї», то про яку музику – скажу більше: про яку взагалі культуру – може йти мова? І це такого виконавця ще зовсім недавно запрошували на День міста до Зборова – міста козацької слави, нашої історичної пам’ятки і прикраси. Тим самим, до речі, просто поглумилися над історичною пам’яттю народу.

І ось тепер черговий «вихід на сцену» – цього разу йдеться про сцену головного стадіону Тернополя.

Я розумію, коли звихнуті на прибутках тернопільські нічні клуби запрошують Дзідзя, щоб той показав підростаючому поколінню зразок для наслідування, але ж центральний стадіон!? З таким самим успіхом можна було запросити і «Поющіє труси» В.Бебешка, щоб декому пересадили «кожу з попи на ліцо». Може, хоча б тоді місцеві чиновники згадали про своє людське походження і не ганьбили не лише себе, але й своє місто.

«Лісапетний батальйон»… Ще зовсім недавно тисячі людей дзвонили або надсилали смс «за» цей вокально-приблатнений ансамбль на шоу «Україна має талант». Дванадцять моторних псевдофольклорних «бабоньок» чудово знали, «куди» вони їдуть. І жодної секунди не сумнівалися, що повернуться до рідних домівок – до чоловіків, односельців, великої рогатої худоби – з видатною перемогою. Тобто з мільйоном за пазухою. Як то кажуть, і на скелі ростуть дерева.

Співочий «батальйон» не гірше за продюсера В.Бебешка знає, чим народ причарувати. І, так би мовити, наново «виявити» його підсвідомі творчі пориви. Адже репертуар та образи дванадцяти трудівниць – саме «те». Для найширших верств. Це дешева халтура, перелита за краї гранчаків. Це дуркування, з претензією на геніальність. І, як правильно зауважила одна людина, це просто – зведений хор з дванадцяти вірок сердючок. Хто ще потрібен народу в телевізорі, крім масок, що кривляються? Ці образи і піднімають «как бы» розумного глядача трохи вище – у його ж власних очах. Над його власною порожньою головою. Людині з телепультом у зубах не треба напружуватися, вибираючи між розумними і красивими, між талановитими і, прости Господи, геніальними. Між людиною, яка блискуче приборкала «кубик Рубіка» і людиною, яка хоча б влучає в ноти. Адже тут відчутний зворотний вибір. Між собою, дурнем, і тим, хто цього дурня агресивно зображує. Між тупим і «ще тупішим».

 

P.S. Даю голову на відсіч, що 30 вересня стадіон у Тернополі буде переповнений. Поціновувачі «справжнього мистецтва» вперше за останні кілька років піднімуть з диванів свої «стомлені зади», повимикають на дві-три години ненаглядні комп’ютери з соцмережами й телеящики з «Роксоланою» і посунуть масами споглядати на «звйозд». Авось пощастить торкнутися когось із артистів, відчути на собі увесь присмак «зіркового життя»?!

І після цього ми ще сподіваємося, що такі люди свідомо проголосують на чергових виборах? Це ж просто-таки моторошно стає, коли згадаєш, що не за роками той час, коли вони будуть творцями майбутнього нашої країни.

 

Адам Стрижнюк

Вегетаріанство докотилося і до Тернополя

П'ятниця, 27 вересня 2013, 08:13

У сучасному світі, гадаю, ледь не кожен бажає справді бути сучасним, прогресивним, хоче відрізнитися від інших свою манерою розмови, поведінки, особливим стилем. Деякі виділяються способом життя, а дехто навіть своєрідною системою харчування.
Сьогодні дуже часто можна почути слово «вегетаріанство», та чи знаємо ми, що це насправді? Варто почати з того, що вегетаріанство – це повна відмова від споживання м'яса. Прихильники цієї системи харчування опираються на довголіття, високу працездатність, хороше самопочуття та пришвидшений обмін речовин. Подейкують, у вегетаріанців знижується ймовірність інфаркту та інсульту. Відомо, що вегетаріанство помітно зменшує ризик ряду хронічних захворювань, включаючи ожиріння, коронарну хворобу артерії, гіпертонію та діабет. Стверджують, що це досить легко, корисно, а я б навіть сказала – модно! Погляньте лише, як невимовно багато «ненависників м’яса» та «захисників зоосвіту» серед знаменитостей. Чи справді їх так турбує доля нещасних тварин чи їм просто важливо заробити авторитет щирого природолюба? Серед відомих вегетаріанців минулого: Піфагор, Платон, Леонардо да Вінчі, Вільям Шекспір, Ісаак Ньютон, Вінсент Ван Гог, Альберт Ейнштейн.

Багато хто з пересічних українців (особливо, серед підлітків) і собі вирішує відмовитися від необхідних своєму організму мікроелементів, які дає м'ясо, лише тому, що так вчинив його/її кумир. Однак люди не усвідомлюють, що дефіцит вітамінів D і B може призвести до ослаблення зору, слуху, зниження імунітету через нестачу кальцію, заліза тощо. Це особливо небезпечно в період росту організму.

Існує строге вегетаріанство – так зване «веганство». Тобто повна відмова від усіх продуктів харчування, речей вжитку (косметики, одягу, деталей інтер’єру) – всього, що ми можемо взяти у тварин. Це досить ризикована ідея, адже навіть у здорових людей, які виключили зі свого раціону всі продукти тваринного походження, можуть розвиватися дисбіоз, гіповітаміноз і білкова недостатність.

У кожного своя правда, звичайно, але я ніколи не зрозумію, яким потрібно бути зоозахисником, чи-то просто несвідомим, щоб, почувши десь про цю екстремальну ідею, вирішити і собі трохи підпсувати здоров'я.

 

Оксана Матейко

 

P.S. 22 вересня група вегетаріанців роздавала на вулицях Тернополя їжу без м’яса. Захід спрямовувався «проти мілітаризму і соціальної несправедливості». Цікаво лишень, а яким чином тваринна їжа сприяє, наприклад, соціальній несправедливості?

Як обманюють українців: що не сфера, то афера

П'ятниця, 27 вересня 2013, 08:11

Щоб не потрапити на гачок шахраїв, яких останнім часом значно побільшало, варто знати принаймні найпоширеніші афери, до яких вдаються пройдисвіти, щоб заволодіти чужими грошима. Ми склали своєрідний рейтинг шахрайств, щоб ще раз кожному нагадати: будьте обачними!

 

Квартирні афери: хто, кого, коли і як

Як тільки в Україні пройшла приватизація житла, з’явилося чимало охочих заволодіти цим майном. За квартирами громадян полюють і шахраї-одинаки, «чорні» маклери та ріелтори, організовані злочинні угруповання.

У так звану групу ризику, де найчастіше вишукують потенційних жертв мисливці за квартирами, правоохоронці занесли одиноких пенсіонерів, людей, схильних до алкоголізму, та заробітчан. Щоб заволодіти житлом одиноких пенсіонерів, шахраї найчастіше використовують дві схеми: укладають договори довічного утримування або ж представляються працівниками соціальних служб.

Оголошення про довічне утримування неважко знайти у будь-якій газеті. Молоді подружжя пропонують одиноким бабцям та дідусям доглядати за ними, купувати продукти та ліки, прибирати квартиру, ходити в магазин. Ще й платити щомісяця по 500 гривень обіцяють. З умовою, що після смерті пенсіонера квартира має перейти у їхню власність. Документи про це мають бути підписані заздалегідь. На гачок таких шахраїв потрапила пані Марія, жителька Києва. Її привезли до нотаріуса, де оформили відповідний договір. Кілька місяців подружжя справді виконувало всі умови. Потім бабцю відвезли відпочивати у санаторій. Коли старенька повернулася в місто, у квартиру її не впустили. Пізніше з’ясувалося, що ця юридично неграмотна старенька підписала у нотаріуса... дарчу на квартиру.

У своїй злочинній діяльності мисливці за квартирами використовують працівників жеків. Останні дають зловмисникам «наводку» на людей, які роками не платять за комунальні послуги. Серед таких боржників шахраї знаходять пияків. До одного з таких непутящих власників квартири завітала енергійна жіночка, яка представилася працівником райдержадміністрації. Чоловік одразу повірив незнайомці, бо та назвала точну суму його боргу за комунальні та інші послуги. Районний «інспектор» суворим голосом попередила пияка, що незабаром його квартиру через суд забере за борги держава. Щоб чоловік не залишився на вулиці, запропонувала «інспектор», слід обміняти його трикімнатну квартиру на однокіматну. Сказала, що знає людину, яка зацікавлена у такому обміні. Та перед тим, зауважила, чоловік має розрахуватися за борги. Власник квартири погодився на обмін. «Інспектор» дала йому гроші, щоб оплатив борги, взамін взяла його паспорт, буцімто для оформлення необхідних для обміну документів. Пияк тут же кинувся пропивати гроші, шахрайка тим часом через «свого» нотаріуса оформила генеральне доручення на житло пияка. Коли той отямився від довгого запою, його квартиру вже було продано.

Дедалі частіше жертвами шахраїв стають заробітчани, які на кілька років їдуть за кордон. У Західній Україні був випадок, коли будинок заробітчанки приватизували... «поховавши» живу людину. Шахраї оформили свідоцтво про смерть жінки та навіть «забили» місце на кладовищі, де вона буцімто була похована.

Правоохоронці радять заробітчанам, щоб не стати жертвами квартирних шахраїв, перед тим, як їхати за кордон, обов’язково нотаріально оформити заборону будь-яких юридичних дій з майном без наявності власника.

 

«Чорні» маклери та ріелтори

«Чорних» маклерів не варто плутати з приватними, які просто добросовісно працюють самі на себе та шахрайствами не займаються. «Чорні» маклери – це організовані групи шахраїв, у які входять нотаріуси, працівники міліції, чиновники. Жертвою такої групи став чоловік, який вирішив обміняти свою квартиру з доплатою на меншу. За порадою знайомих він звернувся до «відомих поважних ріелторів». Ті незабаром знайшли охочих на обмін. Коли після довгих суперечок дійшли згоди щодо суми доплати, власникові квартири запропонували обмити домовленість. Скільки пили, чоловік не пригадує. Очунявся він наступного дня у чужій квартирі. Коли пішов до власного помешкання, двері зі вже заміненим на них замком відчинили невідомі. Та тицьнули в обличчя завірене нотаріусом генеральне доручення на квартиру, під яким стояв підпис колишнього власника...

Використовують «чорні» маклери під час шахрайств і схему «подвійної» квартири. Охочому купити квартиру, показують чудове помешкання. Після «оглядин» підписуються відповідні папери, а незабаром покупець з’ясовує, що купив квартиру такого ж метражу, яку бачив, проте у вкрай занедбаному стані. Показували ж йому квартиру, яку саме для шахрайства зловмисники орендували на день-два.

Щоб не стати жертвами «чорних» маклерів, радять юристи, слід дотримуватися кількох правил. Не мати справи з ріелторами, які не працюють в агентствах нерухомості. Обов’язково перевіряти у агента наявність договору з агенцією, термін його дії. У всіх договірних документах має вказуватися назва, стояти печатка фірми. Щоб агент мав право власноруч підписувати договори, у нього повинна бути довіреність від агенції на право підпису договорів.

 

Квартирні рейдери

Ці групи мисливців за чужим майном діють у містах, де ще збереглося чимало комунальних квартир. У такій квартирі зловмисники купують маленьку кімнатку. А потім починають створювати нестерпні умови для інших мешканців комуналки: селять у купленій кімнатці бомжів, алкоголіків, скандалістів, циганів. Нарешті настає час, коли мешканці комуналки погоджуються на роз’їзд. Перед тим, як продати квартиру, рейдери приводять до неї «житлову комісію» (насправді своїх поплічників). Члени «житлової комісії» оглядають житло та, цитуючи якісь «законодавчі акти», доводять, що всі мешканці комуналки мають отримати рівну частку від її продажу. Таким чином рейдерам, які володіли найменшою кімнаткою, після продажу комуналки дістається така ж частка, як і власникам двох чи трьох кімнат у цій квартирі.

Це далеко не повний перелік шахрайських схем, які використовують мисливці за квартирами. Отож порад на всі випадки дати неможливо. Та правоохоронці, які спеціалізуються на розслідуванні «квартирних» справ, згадали наостанок одну важливу відмінність квартирних афер. Шахраї, зауважили міліціонери, намагаються не мати справи з рішучими впертими людьми, які не бояться обстоювати свої права. Таких ці «піраньї» дуже швидко залишають у спокої.

«Збираємо гроші на церкву»

Якось на проповіді в одному із тернопільських храмів священик розповідав, що чоловіки, перебрані у священичий одяг, ходили кропити квартири. В одній із квартир, яку вони «посвятили», домовлялися і про хрещення дитини. За послугу хотіли 1000 гривень.

Загалом ці аферисти мають сумнівний вигляд, можуть бути іншої національності. Вони ходять по квартирах від імені парохів церков – правильно називають їхні імена. Коли хтось дає 5 гривень, кажуть, що мало, мовляв, у сусідньому будинку дають більше. Одна бабця «на добру справу» віддала останні 200 гривень з пенсії. У церквах рідко практикують збирання пожертв по квартирах. У храмах є скриньки – хто хоче дати на Боже, той і кидає туди гроші. Якщо вже збирають пожертви на будівництво святині, то доручають це людям з під’їздів, яких всі знають і яким довіряють. Вони мають документи з мокрою печаткою єпископа.

За схожою схемою діють і шахрайки, які в довіру до одиноких пенсіонерів входять під виглядом соціальних працівників. Знаючи, що під старість люди дедалі частіше звертаються до Бога, шахраї, знайомлячись з такими пенсіонерами, представляються представниками релігійних благодійних організацій. У Львові саме така «благодійниця» позбавила великої квартири на вулиці Драгоманова (центр міста) 75-річну бабцю. Шахрайка представилася старій активісткою релігійної благодійної організації. Протягом місяця «за завданням організації» приносила старенькій ліки, продукти, прибирала квартиру. Одного дня запропонувала бабці, «щоб квартира не дісталася державі», переоформити житло на неї. Як тільки відповідний документ затвердив нотаріус, кілька здорованів перевезли бабцю у занедбаний гуртожиток, а її квартиру продали новим власникам.

«Мобільні шахраї»

Мобільний зв’язок, як і будь-яка сфера нашого життя, де замішані гроші, також перебуває під прицілом шахраїв. Останнім часом ми стали свідками низки гучних афер, жертвами яких стали сотні абонентів стільникових мереж. Здавалося б, у сфері, що перебуває на вістрі технічного прогресу, діяльність новоявлених остапів бендерів повинна була б мати «цифрові» форми, перетворитися на маніпуляції з цифрами, даними, паролями й набрати інших атрибутів хакерської романтики. Так ні – засоби віднімання грошей у чесних користувачів практично не змінилися, і «слабкою ланкою» у системі безпеки оператора залишається людина, чиє прагнення до економії чи «халяви» штовхає її в обійми шахраїв.

Переможець одержує... нічого

Акції та розіграші – улюблений прийом операторів, котрі приваблюють нових клієнтів і намагаються втримати старих. Більшість абонентів брали участь у них, багато хто опинився серед переможців і одержав цінні призи чи просто приємні сюрпризи. Але не всі акції доставляють радість – іноді люди, які приносять радісну звістку абоненту, не мають нічого спільного з компаніями-операторами. Потенційними жертвами цього виду шахрайства стають користувачі передоплачених послуг зв’язку, котрі поповнюють свої рахунки дистанційно, за допомогою скретч-карт і електронних ваучерів.

Як це виглядає. Потенційній жертві телефонують і повідомляють, що вона перемогла в акції, організованій її оператором, і може одержати цінний приз – як правило, новий телефон престижної моделі. Дзвінок робиться з мобільного тієї ж мережі, причому іноді використовуються номери навіть з діапазонів, зарезервованих для службових телефонів компанії-оператора. Побачивши на екрані своєї слухавки такий номер, багато хто вірить, що телефонують справді представники фірми. Далі пропонується повідомити свою поштову адресу, на яку обіцяють надіслати приз. Приємна розмова завершується пропозицією взяти участь у додатковій акції. За її умовами, якщо користувач негайно купить ваучер на певну суму, потім зателефонує організаторам акції та повідомить їм код поповнення, його рахунок збільшиться на, скажімо, втричі більшу суму.

Як це працює. Мета афери – одержати невикористаний код поповнення, про який можна дізнатися, лише купивши скретч-карту або отримавши роздруківку касового апарата в пункті продажів електронних ваучерів, а також виграти трішки часу, щоб поповнити рахунок, але, як неважко здогадатися, не жертви, а свій власний. Розмови про перемогу в акції – лише психологічний трюк: дізнавшись про значний виграш, людина впадає в стан легкого шоку, який притлумлює пильність. Для «організатора» головне – вдало «заговорити» клієнта, а вже комунікабельності, повірте, їм не позичати. Після того як код шахраям продиктовано, жертва залишається власником своїх грошей не більше хвилини, поки аферисти додзвонюються до служби поповнення рахунку та вводять дані...

 

Як «аферують» копіями паспортів

В соцмережах продають ксерокопії паспортів, які аферисти використовують для отримання кредитів, реєстрації фірм та махінацій в Інтернеті. Придбати копії документів можна за 2-4 долари, а на велику партію дають знижку 1,5 долари.

Купити копії паспортів можна в соцмережі «ВКонтакте» і на численних форумах.

«Продам скіни (копії) українських паспортів – Київ і інші регіони, до деяких є пенсійні, ідентифікаційні коди, також є паси (паспорти) громадян Євросоюзу, $2-4 за штуку. Оптовикам знижки – до $1,5 за один», – пише продавець Євген.

При цьому є в мережі оголошення і покупців. «Куплю велику партію незасвічених паспортів. Потрібні нові обличчя» або «Потрібні копії паспортів українок від 23 до 30 років».

Мета покупки чужих документів різна. «Я особисто купую для реєстрації на міжнародному ігровому сайті – граю в покер. Щоб на грі гарненько заробити, потрібно мати своїх підставних гравців, але кожного з них реєструють тільки за паспортом. Інакше система не пропустить гравця. Хтось використовує копії для інших Інтернет-ігор, відкриття електронних гаманців і т. д., а хтось – в шахрайських цілях. Але я таких сам не бачив», – пише покупець Андрій.

Деякі дівчата купують документи для сайтів знайомств. «Все безпечно. Ми реєструємо за реальними паспортами дівчаток, а переписуються за них інші. Ми на листуванні заробляємо», зазначає покупець Дана.

Проте деякі замовники використовують копії чужих паспортів для шахрайських схем. «У мене брав один чоловік копії паспортів, для того щоб оформити людей на роботу. У нього в відділі реально працює дві людини, а в штаті потрібно сім осіб. Так ось за неіснуючих, я так розумію, він гроші собі в кишеню кладе. Чув, що деякі люди свої фірми на копії чужих документів примудряються реєструвати, а потім людям, яким ці паспорти належать, доводиться бігати по судах і доводити, що не його фірма і він взагалі тут ні при чому. Є і ті, хто на ці документи бере кредити», – написав продавець Євген.

На питання, звідки беруть копії, він і його колеги відповідають неохоче. «Ну, хтось з обмінниками валют співпрацює, хтось бази даних зламує, інші варіанти. Насправді це дуже просто, тому і ціни такі низькі – від $1,5 до $4», – повідомив Євген.

Найголовніший постачальник персональної інформації – це кіоски з обміну валют. У них немає можливості захищати персональні дані, і вони не несуть відповідальності. Останнім часом дійсно почастішали випадки, коли споживчі кредити беруться пачками на чужий паспорт. А люди потім повинні доводити, що гроші брали не вони, замовляючи графологічну експертизу. Добре, якщо їм вдасться довести, що їхню копію паспорта просто вкрали, але ж виходить не завжди.

Крім того, почастішали випадки, коли підприємства реєструються на копію паспорта. До людини приходять потім з податкової і вимагають відшкодувати мільйонні борги.

 

Грошова реформа

Найпоширенішим шахрайством в останні тижні була так звана грошова реформа, приурочена нібито дню заснування української національної валюти – гривні – 2 вересня 1996 року. Жертвою такого шахрайства стала й 74-річна бабця, яка проживає в одному з сіл Славутського району Хмельницької області. Проводять «грошову реформу» здебільшого шахрайки-жінки, жертвами яких стають одинокі пенсіонери.

Під час цього шахрайства аферисти використовують необізнаність пенсіонерів та те, що останні за своє життя пережили не одну грошову реформу. Отож не дивуються, почувши про черговий обмін грошей. Шахрайки під виглядом соціальних працівників приходять до пенсіонерів та кажуть, що наступного місяця в країні починає проводитися грошова реформа. Розуміючи, що стареньким буде важко вистоювати у величезних чергах, які утворяться в банках при обміні грошей, додають аферисти, соціальні служби вирішили допомогти пенсіонерам. Останнім гроші мінятимуть, кажуть шахраї, за місцем проживання. Для цього обміну слід заздалегідь переписати номери всіх купюр, які обмінюватимуть на нові. Після опису купюр їх мають покласти у конверт, який опечатується та залишається на зберіганні у власника коштів. Останньою фразою шахраї долають будь-які сумніви пенсіонерів. Адже гроші, міркують старенькі, залишаються у них.

Пенсіонери витягають зі схованок гроші, які зберігали «на чорний день». «Соціальні працівники» переписують номери купюр і кладуть гроші у конверт. При цьому одна із шахрайок своїми запитаннями відволікає увагу господині, а друга тим часом вправно замінює конверт з грошима на такий самий конверт зі звичайними папірцями всередині.

Викрити таких аферистів важко, бо самотні люди, як правило, помічають, що у конверті лежать папірці, через кілька днів після злочину. За цей час шахрайки встигають чкурнути в інший район, щоб там продовжувати «грошову реформу».

 

Кредити під дуже низькі відсотки

Шахраї, які вдаються до цього виду шахрайства, винаймають у місті приміщення під офіс, замовляють вивіску та дають оголошення у мас-медіа про надання кредитів під дуже низькі відсотки. Причому для отримання вельми вигідного кредиту, вказують в оголошеннях, не вимагатимуть заставу житла чи іншої нерухомості.

Аферисти вимагають для отримання кредиту сплатити певну суму за послуги фірми та страховий внесок. Громадяни сплачують ці суми. Минає тиждень, місяць, а кредит не надають. Натомість керівники фірми змушують клієнтів сплачувати щомісячні платежі з погашення кредиту, який люди так і не отримали. Сподіваючись таки отримати клятий кредит, клієнти погоджуються вкладати у фінансову «піраміду» додаткові кошти. А потім піраміда розсипається, і фірма-кредитор безслідно зникає.

 

Гра на підвищенні цін на товари

Не перший рік тримаються на плаву афери, пов’язані з різким стрибком цін на товари першої необхідності. Два роки тому, скажімо, шахраї вдало використали несподіване підвищення цін на цукор. Жертвами «солодкого» шахрайства ставали селяни. До того чи іншого села приїжджали на дорогих автомобілях добре одягнуті солідні люди. Вони пропонували, скажімо, купити три мішки цукру за дуже низькими цінами. Жадібні селяни одразу клювали на цей гачок. Цукор обіцяли привезти «завтра», та перед тим вимагали заплатити 1200 – 1300 гривень завдатку. Платили... Мішків з цукром не привозили...

 

Нове – це добре забуте старе

Останнім часом знову стали дієвими старі трюки, які професійні шахраї масово використовували на початку 2000-х років. Знову біля банкоматів, супермаркетів, ринків «губляться» гаманці. «Знаходять» їх під самим носом потенційної жертви. Жіночка, яка підняла з тротуару пухлий гаманець, радісно верещить й пропонує жертві поділити гроші. Говорить при цьому: «Ми ж майже одночасно цю знахідку побачили! Буде справедливо поділити гроші порівну...». Жертва та шахрайка прямують у перший-ліпший двір, щоб тихенько поділити гроші. У цю мить з’являється кремезний власник гаманця. Та, що «знайшла» гроші, тікає. На місці події залишається жертва. Вона досить спокійна, бо гаманець навіть не встигли відкрити. Та власник гаманця оглядає його й каже, що зникла 100-доларова купюра. Він, мовляв, пам’ятає, як вона виглядає, тож наполегливо просить показати вміст свого гаманця. Жертва витягає свій гаманець, невідомий його уважно оглядає, своєї купюри не знаходить і, чемно вибачившись, швидко крокує геть. Жертва з полегшенням зітхає та також йде подалі від місця, де вляпалася у неприємну історію. І вже удома помічає, що з її гаманця, поки його оглядав шахрай, зникли гроші.
Під тими ж ринками, а зараз і під супермаркетами, як і в буремні дев’яності роки, знову почали полювати на довірливих громадян організатори різних «лотерей». Вони тримають у руках добре виготовлені плакати, які сповіщають про «лотерею». За її умовами у конверт слід покласти гроші. Після цього конверт запечатується, а наступного дня у цьому ж місці проходитиме розіграш лотереї. Виграє той, хто поклав у конверт найбільшу суму. Він отримає кількадесят тисяч гривень. Щоб «підігріти» натовп, головному шахраю допомагають його помічники, які грають ролі пересічних громадян. Вони на очах зацікавлених кладуть свої гроші в конверти. Й при цьому «згадують», що вже вигравали в такі лотереї значні суми. Дурний приклад заразний. Чимало громадян беруть участь у «лотереї», віддаючи аферистам значні суми. Наступного дня приходять на розіграш лотереї й лише тоді дізнаються, що їх обдурили.

 

Супернахабність

Правоохоронцям доводиться мати справу із шахраями-аматорами, які вражають нахабними, проте дієвими способами нечесно заробити гроші. У Львові, скажімо, минулого року затримали студента одного з вузів, який скористався для збагачення газетними оголошеннями про оренду туристам на добу-дві квартир. Хлопчина винаймав на добу квартиру у центрі міста. Доби йому вистачало, щоб перездати квартиру іншим шукачам житла – на три місяці, півроку, більше. Представляючись власником квартири, юний шахрай вимагав у винаймачів житла попереднього розрахунку. Люди платили, селилися і... Зранку в квартиру приходили її справжні власники та виганяли людей, які заплатили гроші шахраєві, на вулицю. Таким чином студент-шахрай встиг здати, поки його не викрила міліція, понад десять чужих квартир.

Словом, будьте обачними, дорогі тернополяни. Ми живемо в країні обмежених матеріальних достатків, тому аби їх підвищити, завжди знайдуться доброзичливці, які «втруться» у довіру й обдеруть вас до нитки. При цьому, як самі розумієте, не варто плекати надії на нашу доблесну міліцію, яка нібито за «гарячими слідами» миттєво схопить нечистих на руку людей. Таке буває тільки в фільмах. Та й то не українських.

10 найбільших фінансових аферистів світу

Forbes обрав 10 найбільш скандальних історій про справи, пов'язані з фінансовими махінаціями і аферами, які за останні два десятки років розслідувалися по всьому світу – від США до Сінгапуру та Японії.

 

1) Найвідомішою і крупною фінансовою пірамідою останніх десятиліть у світі стала заснована у 1960-х компанія Madoff Investment Securities. Фірма, що користувалася безмежною довірою вкладників, обвалилася у розпал фінансової кризи 2008 року: залучати нових інвесторів не вдавалося, а значить, не було коштів на те, щоб виплачувати «прибуток» старим вкладникам.

У результаті постраждали кілька мільйонів приватників і великих фінансових організацій, а як мінімум один вкладник – великий французький інвестор, що вклав у Madoff Investment Securities 1,5 млрд доларів – покінчив із собою після звістки про крах піраміди.

 

2) Крах енергетичної компанії Enron, що існувала кілька десятиліть, був для американської економіки не меншим сюрпризом, аніж історія з фондом Медоффа. При вартості активів компанії 47,3 млрд діяльність її керівників Скіллінга і Фастова призвела до збитків у 40 млрд доларів. Виною всьому була купівля однієї збиткової компанії, чиє неблагополучне фінансове становище вищі управлінці Enron вирішили приховати.

 

3) Багатомільярдний збиток і знищення другої за величиною телекомунікаційної компанії США WorldCom – таким був підсумок діяльності Ебберса і Саллівана на посаді керівників фірми. Екстенсивний розвиток WorldCom неминуче мав призвести до виникнення фінансових проблем: постійні операції з придбання нових активів, чия вартість часом перевищувала вартість самої компанії втричі, не могли не позначитися на її стані.

 

4) Засновник Stanford Financial Group Роберт Аллен Стенфорд був заарештований влітку 2009 року на підставі позовів від 21 вкладника його компанії, яка на перевірку виявилася колосальною фінансовою пірамідою. Як і у випадку з Madoff Investment Securities, причиною її краху стала фінансова криза 2008 року і неможливість продовжувати виплати старим вкладникам за рахунок залучення нових.

 

5) За три роки несанкціонованої торгівлі трейдер банку Societe Generale Жером Керв'єль встиг завдати своєму роботодавцю вельми помітний збиток. Незважаючи на те, що у результаті суд визнав його винним у шахрайстві, сам Керв'єль у своїх гріхах не зізнався, стверджуючи, що всі операції виконував за дорученням керівництва і робив це не заради особистої вигоди, а заради досягнення високих результатів, за які йому виплачували б премії.

 

6) Ще одна велика фінансова піраміда у рейтингу – заснована в 2000 році компанія L & G під управлінням Казутсугі Намі проіснувала сім років, але за цей час встигла під обіцянки доходу 36% залучити 128500000000 єн. Розслідування щодо вищого менеджменту L & G почалося після того, як в 2007 році компанія припинила виплати за вкладами та відмовилася повертати гроші.

 

7) Звинувачення в шахрайстві трейдеру швейцарського банку UBS, уродженцю Гани Квеку Адоболі були пред'явлені у вересні 2011 року британською поліцією. Адоболі інкримінували перевищення посадових повноважень (несанкціонована керівництвом гра на акціях) і фальсифікація звітності про угоди. Справа Адоболі як дві краплі води схожа на справу Жерома Кервьєля.

 

8) На приписки аптечної мережі Rite Aid (третьої за величиною у США) неіснуючого прибутку в розмірі 1,6 млн доларів, її виконавчого директора Мартіна Грасса штовхнула мрія про великі бонуси. За підтримки декількох топ-менеджерів компанії, заснованої його батьком Алексом Грассом, Мартін підробляв звіти про кредиторську заборгованість.

 

9) Під керівництвом Денніса Козловскі та його помічника Марка Шварца зареєстрована на Бермудах компанія Tyco Industrial стала чемпіоном за кількістю угод з поглинанням – близько 1000 компаній увійшли до складу міжнародного конгломерату. У результаті з'ясувалося, що далеко не всі прибутки Tyco йшли на розширення бізнесу: майже 600 млн витратив на себе Козловскі, якому допомагав Шварц.

 

10) Замикає рейтинг Логін Лісон, якого можна вважати предтечею Кервьєля і Адоболі: у 1995 році старший трейдер сінгапурського відділення англійського банку Barings, що самовільно займався ризикованими операціями з ф'ючерсними контрактами на індекс SIMEX, довів свій банк до банкрутства. Завданий Лісоном збиток вдвічі перевищив вартість активів кредитної організації, яку в підсумку довелося продати за символічну суму в 1 фунт.

 

Підготував Адам Стрижнюк

Хто зупинить процес розпусти нашої молоді?

Вівторок, 17 вересня 2013, 14:09

Всі, хто жив за радянської влади, повинні пам’ятати популярне тоді гасло: «Коммунизм – это молодость мира, и его возводить молодым».  Тепер, коли світ втягують у реалізацію нової утопії – глобалізму, це гасло, з заміною першого слова, цілком може бути накреслене на прапорах його ідеологів. Причому молодь у новому проекті помітно потіснила більш старший вік. Якщо в радянський час декларувалося, що «молодым везде у нас дорога, старикам везде у нас почёт», то глобалізм пропонує людям похилого віку «солодку смерть» (по-грецьки – «евтаназію»), а молодим віддали і дорогу, і пошану.

Молодь стала одним із головних ідолів сучасності. Подивіться, скільки молодіжних видань, радіо-і телепередач, молодіжних концертів та фестивалів, молодіжних клубів, музики, моди. З бігбордів на нас дивляться, в основному, молоді обличчя. Скільки чиновників, вчених, діячів культури зайняті проведенням особливої молодіжної політики!

Складається враження, що світ населений виключно молоддю, з рідкісними вкрапленнями людей іншого віку. А між тим реальна картина перебуває в деякому протиріччі з віртуальною. У так званих розвинених країнах, що йдуть у фарватері глобалізації, молодь становить не такий вже й великий відсоток населення.

Коли це протиріччя усвідомлюєш, виникає ряд запитань. Думаєш: може, саме тому, що у нас молоді не багато, з нею і носяться, як з “писаною торбою”? Але тоді чому не сприяють збільшенню її чисельності, не квапляться пропагувати багатодітність, не створюють для цього умов? З іншого боку, якщо юних так цінують, деколи чому не намагаються зберегти їхнє здоров’я і життя? Чому практично все, що пропонується зараз молоді в якості еталонного стилю, досить швидко зводить до лікарні, а то й у могилу? Що не візьми: мобільні телефони, комп’ютерні ігри, куріння, пиво, наркотики, гормональні контрацептиви, екстремальні види спорту, рок-музику, порнографію, «вільну любов», магію, окультизм – все згубне. А молодіжна мода? Адже вона не тільки спотворює. Пірсинги підвищують доступ інфекції, яка, як відомо, проникає в організм через отвори і пошкодження шкірних покривів. Чим більше отворів, тим вищий ризик заразитися.

Скільки дівчаток заробили цистит або запалення нирок, вдягаючи серед зими наряди, що оголюють поперек! А у скількох спостерігається недорозвинення тазу через те, що вони роками стягували стегна джинсами!?

«Дивлюсь я на сучасних дівчат і жахаюся, – ще в середині 90-х казала моя знайома гінеколог. – Як вони народжувати будуть? Таке недорозвинення малого тазу, призводить до того що дитині просто ніде поміститися».

Що ж, з тих пір джинси стали ще тіснішими (при всій мінливості моди ця якось підозріло стійка), і випадки викиднів почастішали.

Не менш небезпечнішою є (і не менш стійка) мода на схуднення, яка ще недавно оцінювалася, як дистрофія і вимагала лікування. Наукові дослідження показали, що така мода, висловлюючись медичною мовою, «суттєво підвищує ризик невиношуваності плоду». А ще лікарі кажуть, що якщо дівчинка в перехідному віці посидить з півроку на якій-небудь жорсткій новомодній дієті для схуднення, то вона може назавжди залишитися безплідною.

Аж ніяк не безневинна і мода на tatoo. Виявляється, людям з татуюваннями не можна проводити дослідження за допомогою магнітного резонансу, одного з найбільш точних методів експрес-діагностики. Заважає метал, що входить до складу татуювальної фарби. Але ж і на машинах розбиваються, і на роликах ламають собі кістки, в основному, молоді  люди. Їм-то якраз і потрібно швидко поставити діагноз... Та навіть якщо знехтувати новітнім діагностичним приладом – зрештою, обходилися ж без нього до недавнього часу! – надлишковий метал, що проник через шкіру всередину, скоріш за все небезпечний для людини. Особливо коли організм почне старіти, і його чутливість підвищиться...

Прочитавши цей скорботний перерахунок, хтось звично відмахнеться, мовляв, жити взагалі шкідливо. У такому випадку давайте подивимося, який стиль життя пропонувався молоді попереднього покоління, що в нього входило, а що – ні, чи був він у буквальному сенсі слова вбивчим.

І пиво, і сигарети продавалися, але споживали їх набагато менше (особливо дівчата), і головне, це ніяк не рекламувалося. Наркоманія теж була, але це явище було рідкісним. Багато п’ятдесятилітніх досі не вміють за виглядом визначити наркомана, тоді як двадцятирічні роблять це без проблем. Танцювати… Молодь, звичайно, теж танцювала, але без всяких «екстазі» і дурманячої музики. Пропагувався спорт. Але не нинішній спорт високих досягнень, що калічить тіло і душу, а спорт як фізкультура, оздоровлення, загартування. Молодь часто ходила в кіно і театр, але це мистецтво не затуплювало і не розбещувало, а, навпаки, в тій чи іншій мірі сприяло зростанню особистості. Зараз ми з величезним задоволенням дивимося пересічний радянський фільм 70-х років і розуміємо, що на сучасному тлі – це справжній шедевр.

Заохочувалися заняття в бібліотеці. Скільки часу ми там просиджували! І не тільки готуючись до іспитів, а просто так, «для душі». Між іншим, і в книгах, завдяки цензурі, теж не містилося всілякого непотрібу, що деформувало б психіку.

Тоді теж був у моді туризм – «люди идут по свету...» В основному, щоправда, піший (тобто найменш травматичний). Хтось, звичайно, плавав на байдарках, займався альпінізмом, і навіть занурювався з аквалангом (тепер це називається «дайвінг»), але не можна сказати, що це було масовим захопленням. З цього випливає, що і гинуло тоді куди менше людей, ніж зараз, коли в такій пошані «екстрім». Машинами якщо хто й обзаводився, то зазвичай у більш зрілому віці, коли вже не так тягло на мажорність. Престижним вважалося відвідування музеїв, виставок, вечорів поезії. Що в цьому було небезпечного для здоров’я та життя?

Про комп’ютерні ігри ніхто й не чув, а всі інші: шахи, шашки, футбол, пінг-понг, – наркотичної залежності не викликали. Навіть карти або тоталізатор на іподромі вкрай рідко заволодівали молодими людьми настільки, що вони вже не мислили без цього життя. Життя й так було заповненим. Та й грошей аж так багато не було, щоб без кінця грати в азартні ігри.

До речі, про гроші. У порівнянні з попереднім поколінням нинішня молодь у середньому живе куди багатше. Особливо у великих містах. Наймати квартиру, мати машину, комп’ютер з Інтернетом, мобільний телефон, модний одяг – все це останнім часом стало привілеєм деяких щасливчиків, а загалом-то нормою життя. Нормою життя стало й те, що молодим зараз платять більше, ніж людям зрілого віку. І це вже має своє «раціональне» обґрунтування: у молодих же вищі потреби, їм потрібно більше витрачати. Відповідно і зарплата їм потрібна більша, ніж людям старшого віку. Логіка, на перший погляд, бездоганна, але насправді це звичайна видумка: мало кому що потрібно? У нормальному суспільстві підвищення зарплати – це нагорода за вміння, знання, які, звичайно, приходять з роками. При глобалістському ж антипорядку людині платять фактично за саму молодість, як за дорогий товар.

Цікаво, що при цьому дуже багато молодих людей вважають свій заробіток недостатнім для обзаведення сім’єю і вже тим більше для народження дітей. Ці погляди старанно формуються глобалістськими ЗМІ, без яких широкомасштабні програми депопуляції нездійсненні. «Дитина – занадто дороге задоволення,  навіюють молодим, – вам вона наразі не по кишені».

Зате на інші, перераховані вище потреби, грошей цілком вистачає. Вони (задоволення) в тій чи іншій мірі доступні, а головне, на відмінну від рутини сімейного життя, престижні. Виходить, що «надбавка за молодість» – це свого роду цільові кошти, які щедро виділяються молодим на самознищення. Так, логіка в матеріальному заохоченні молодих дійсно є. Тільки не та, якою морочать голову обивателеві. Старому навіщо платити більше? Він і так скоро помре. А позичиш грошенят – витратить їх не на героїн, а на ліки, які, навпаки, можуть його життя продовжити. Матеріально стимулювати середній вік теж не має сенсу. Ще чого доброго дітей почнуть народжувати. Отож, якщо продовжувати користуватися сучасною лексикою, допомога надається адресно і, судячи зі статистики молодіжної смертності, яка в останні десятиліття особливо зросла, вельми «ефективно».

Ось і робіть висновок, яка роль відводиться глобалістами сучасній молоді. На перший погляд, молодь – це кумир, а по суті – жертва. Весела, самовдоволена, впивається свободою, в навушниках і з пляшками пива, вона мчить наввипередки до свого жертовника. Ми з вами свідки небувалого за своєю масовістю жертвопринесення, молодіжного голокосту. Але всі, як сомнамбула, повторюємо за лукавими гіпнотизерами: «Молодим, їм же більше потрібно... Нехай поживуть на втіху!»

Пригадалася аналогія з ритуалами стародавніх ацтеків. Вони вели так звані «війни квітів», основною метою яких було захоплення полонених для принесення їх у жертву. Бранці-«квіти» жили в дуже хороших умовах. Квіти – вони ж ніжні і вимагають особливої турботи, особливого догляду. Часом їм надавали справді царські почесті, поїли-годували добірними стравами, до юнаків приводили прекрасних дівчат – словом, давали пожити в своє задоволення. Але в окреслений день і годину бранці піднімалися сходами на піраміду, щоб прикрасити собою вівтарі індіанських ідолів. Там, нагорі, жрець розсікав їм груди, обсидіановим ножем, і виривав ще живе тремтяче серце, схоже на червоний мак...

Як знати, може, невипадково перше покоління молоді, яке піддалося в кінці 60-х глобалістським експериментам зі «зрушення культурної парадигми», було поетично назване «діти квітів»? Чи немає тут історичних алюзій?

Щоправда, ті, ацтекські «квіти» усвідомлювали, що їх приносять у жертву. А ці не усвідомлюють або не хочуть усвідомлювати. І думають, що все “класно”.

 

Під дудочку щуролова

 

Але як же вдалося настільки задурманити молодь, щоб вона, втративши інстинкт самозбереження, добровільно йшла на забій? Спускаючись до ями погибелі, юнаки та дівчата впевнені, що піднімаються до світлого майбутнього. Це ж якась дуже глибинна поразка, яку неможливо пояснити тільки хитрими прийомами маніпуляторів. Вивертів, звичайно, безліч, але це лише засіб, інструменти для успішного проведення операції. А проведена операція – дуже серйозна: з молодості вдалося вилучити її основний смислотворчий стержень. Він, цей стержень, є у кожного віку. Скажімо, у старості – мудрість. А що ж головне для молодості? Чим відрізняється молодь від дорослих?

Молодь – це порив, спрямованість у майбутнє, вільний політ. Вже не діти, але ще не батьки. Їх ще не примушує приземлитися вантаж дорослої відповідальності. Є це у нинішньої молоді? Є, і навіть більшою мірою, ніж у попередніх поколінь, оскільки вона не поспішає розлучатися з вільним життям.

Філософи давно попереджали, що саме в юності в душі розпалюються пристрасті. Цього зараз теж з надлишком. І амбітність, властива молодості, в останні десятиліття посилено розігрівається, і егоїзм. Чого ж все-таки нема? Що вилучено з самого нутра, з самої серцевини юності?

Вилучено якраз те, що облагороджує пристрасті – романтизм, ідеалізм, піднесений образ думок. А без цієї ідеальної вертикалі властиві юності мрії «про доблесть, про подвиги, про славу» вироджуються в якийсь безглуздий кураж, розгул плотських пристрастей.

Мрії про славу теж вельми специфічні. Кого зараз прославляють ЗМІ? Розбагатілих шахраїв, безсоромних клоунів з титулом «зірок», не менш безсоромних телеведучих, збоченців, що мотивують свої патологічні пристрасті новими напрямками у мистецтві.

Що стосується інтимного життя, то з цього боку по молоді було завдано головного удару. Адже мрії про ідеальне, вічне кохання – це не просто стержень, а сама серцевина юності. Не якісь там тістечка, а хліб насущний, без якого душа не виросте повноцінною. У психіатрії та психології існує поняття стадій психічного розвитку. Пропущена одна зі стадій – і людина вже не може сформуватися нормально. Наприклад, дошкільний період називають «міфологічним». Якщо маленька дитина не чує казок, якщо батьки спілкуються з нею як з дорослою, спираючись на логіку, то виникає небезпека недорозвинення емоційної сфери. Що характерно, зокрема, для шизофреніків.

Підлітково-юнацький період називається «романтичним». Один із основоположників вітчизняної сексопатології проф. Г. Васильченко вказував на те, що випадіння романтичної фази властиво олігофренам. Дефектологи, що працюють з олігофренами, часто скаржаться на їх ранню сексуальність, нерозбірливість в інтимних зв’язках, відсутність піднесених платонічних почуттів до протилежної статі. Власне кажучи, на те, що сьогодні вдалося нав’язати майже всій нашій молоді. Чого ж потім дивуватися зниженню інтелектуального рівня старшокласників та студентства? Плоди штучної розпусти – на яву.

Тепер вже підросло ціле покоління, яке не знає щастя платонічної любові. Їм і слово-то таке часто незнайоме.

Страх і трепет першого кохання, терзання і надії, мрія швидкоплинно торкнутися руки, щастя зловити посмішку – все те, що століттями наповнювало не лише твори поетів і художників, а й юні душі звичайних людей, залишаючись в їхній пам’яті на все життя, тепер оголошено застарілим. А то й прирівняне до божевілля. Як жорстоко пограбували молодь! Вкравши у них приховану таємницю любові, обсипали копійчаними секретами «безпечного сексу».

Ось вам і відповідь на питання: як молодь під ду дочку щуролова скаче підстрибом до своєї смерті. З одного боку, перевернута система координат. З іншого, через випадіння романтичної фази свідомість розвинена недостатньо для того, щоб цю перевернутість відрефлексувати і відновити норму.

Приреченість молоді нашої епохи споживацтва очевидна вже зараз. Про це говорять і у нас, і на Заході – філософи, вчені, духовенство, політики, публіцисти. Але навіть не читаючи розумних книг і статей, а лише послухавши популярні шлягери, можна всім своїм єством відчути: ще чотирьох десятків років на роздуми про долі молоді у нас не буде. «Бітлз», загальновизнані кумири покоління сексуальної революції, все-таки прикривали похіть, що вирвалася на свободу, романтичною фатою. Тепер тексти демонстративно грубі, фізіологічні. «А ты такая страшная, страшная» (це про свою дівчину ), «Размножайся!», «Я на тебе, как на войне».

Не треба будувати ілюзій: потурання молоді в нинішній ситуації тільки прискорює її падіння. Ті, хто це робить, навіть з кращих спонукань, стають співучасниками жертвопринесення.

Замість того, щоб підлаштовуватися під сучасний молодіжний стиль, треба його (звичайно, з розумом) дискредитувати.

При цьому абсолютно необхідно відновити романтичну вертикаль, відмовитися від оспівування прагматизму, повернути піднесені ідеали, показати, як збіднене життя їхньою відсутністю.

 

 

Адам Стрижнюк