Репортаж
Сьогодні в “Тернопільській університетській лікарні” відкриватимуть оновлене ортопедичне відділення
Середа, 22 жовтня 2014, 05:32
Сьогодні, 22 жовтня 2014 року, о 12 годині відбудеться відкриття оновленого після капітального ремонту ортопедичного відділення “Тернопільської університетської лікарні”.
Участь у заході прийматимуть голова Тернопільської обласної державної адміністрації Олег Сиротюк, голова Тернопільської обласної ради Василь Хомінець, директор департаменту охорони здоров’я Тернопільської облдержадміністрації Володимир Курило та головний лікар “Тернопільської університетської лікарні” Василь Бліхар.
Дане відділення відкрите ще у жовтні 1958 року на 60 ліжок. Однак, станом на сьогодні, ортопедо-травматологічне відділення функціонує на 50 ліжках.
Завідувачем ортопедичного відділення був призначений Малий В.М. За час існування відділення в різні роки завідувачами відділення були Мацик В.С., Кукурудз М.В., Ружицький О.М. Уже з 2013 року і по даний час відділення очолює Гаріян Сергій Васильович.
З часу заснування на відділення покладено функції: надання спеціалізованої травматолого-ортопедичної допомоги населенню області; сприяння лікувально-профілактичним закладам області в підвищенні якості лікувально-профілактичного обслуговування; проведення курсів стажування та інформації лікарів районних та міських лікувально-профілактичних закладів; впровадження в практику нових технологій, розроблених провідними клініками України і світу.
За останні роки в відділенні впроваджено понад 30 нових типів операційних втручань.
Щорічно у відділенні отримують стаціонарне лікування понад 1200 пацієнтів, виконують близько 1000 оперативних втручань. Так за 9 місяців 2014 року в відділенні проліковано 1070 пацієнтів, виконано 841 операція. Акцент оперативних втручань спрямований на тотальне ендопротезування великих суглобів (колінних, кульшових), яких щорічно виконується понад 800. Окрім оперативних втручань, у відділенні проводиться консервативне лікування дегенеративно-дистрофічних захворювань хребта та великих суглобів.
Запрошуються ЗМІ.
Світлана Гуменна,
прес-служба ДОЗ ТОДА
тел. 525678
Побитий посуд і вікна - таких збитків зазнав один з елітних ресторанів Тернополя.
Вівторок, 21 жовтня 2014, 07:18
Спокійна та витримана атмосфера ресторану виявилась для юнака нудною. Перебравши оковитої, молодик вирішив розважитись: чіплявся до інших відвідувачів, ображав їх нецензурними словами, намагався спровокувати бійку.
- Спочатку ми намагалися мирним шляхом вирішити цю ситуацію, якось заспокоїти його, проте він ще більше дратувався. Коли його вже аж розпирало від злоби і агресії, він почав перекидати і розбивати все навколо - розповідала адміністратор закладу.
Зрозумівши, що владнати конфлікт самостійно не вийде, працівники закладу натиснули тривожну кнопку ДСО. Група затримання Управління Державної служби охорони при УМВС України в Тернопільській області прибула за лічені хвилини. Правоохоронці миттєво втихомирили п’яного бешкетника та доставили його до чергової частини Тернопільського міського відділу міліції.
На даний час встановлюється сума нанесених торгівельному закладу збитків, після чого стосовно затриманого буде прийняте відповідне процесуальне рішення про притягнення його до відповідальності за скоєне.
Звернутись із питаннями у Міську раду відтепер можна через соціальні мережі
Четвер, 16 жовтня 2014, 07:13
Тернопільська міська рада розширює можливості спілкування з жителями та гостями міста через соціальні мережі.
«Тернополяни часто звертаються з різноманітними питаннями, надсилаючи офіційні запити та звернення, - розповідає міський голова Сергій Надал. – Більшість із них можна вирішити швидше, оминаючи складну процедуру офіційного листування, особистого прийому. Тому частина структурних підрозділів міської ради ведуть сторінки у соціальних мережах, так вони дізнаються про проблеми міста від кожного активного жителя, оперативніше реагують, шукають шляхи вирішення. Громадськість, у свою чергу, має більше публічного контролю над діяльністю різних служб місцевого органу самоврядування».
Отож, сторінку Тернопільської міської ради можна знайти за посиланням у facebook
Міський голова Сергій Надал має персональну сторінку
Активно функціонують сторінки окремих підрозділів органу місцевого самоврядування, у яких тернополяни можуть написати щодо питання, яке вирішує певне управління:
Центр надання адміністративних послуг
Управління соціальної політики
Управління транспорту, комунікацій та зв’язку
Управління житлово-комунального господарства
Управління стратегічного розвитку міста
Тернопільський міський центр фізичного здоров’я населення
Нагадуємо, що задати питання можна також на офіційному сайті Тернопільської міської ради у розділі «Питання-відповіді» та звернутися за телефоном 15-80 у довідкову службу.
Тернополян запрошують на благодійний аукціон “Піди на побачення – зігрій солдата!”
Середа, 15 жовтня 2014, 05:29
Благодійний аукціон «Піди на побачення – зігрій солдата!» триває у Тернополі. Це – ініціатива ТУСК «Обнова».
Як я сіла не в той потяг… «Желєзнодорожна» історія дотепної тернополянки
Вівторок, 14 жовтня 2014, 05:21
Сіла не в той потяг. Но час, концентрований, як розчинна кава. І тисне, як на розмір менші туфлі...
Кацапський потяг «Москва-Львів» – ето шото! Ще на підході до дверей вагона у тебе рождається мічта. Глобальна. Шоб Львівська залізниця викупила всі рельси, шпали і вагони во всьом мірє і поставила провідницями милих і улибчивих львівських панянок. Бо в кацапському потязі, у дверях вагона стоять нащадки конвоїрів столипінських вагонів у пом’ятій формі, з потухшими глазами, сєримі ліцамі і манєрами прапорщика. Вони готові тебе репресірувать, а як нє, то запресувать в любий момєнт.
– Мєста дзєвятає, ніжняя полка. Праходзім бистра! Праважающім нєльзя!
– Я зараз вийду, – каже Оля, і заходить зі мною.
Проводніца провожає нас взглядом бультер'єра. Запомніла і отиграється потом – к гадалкє нє ході.
У вагоні душно, вікна не відкриваються, бо наглухо закручені огромними шурупами. Шо, кстаті, дуже практічно: на них вішають куртки, оскільки на місці гачків для одягу є тіко дирки. Для тарганів, навєрно. І, шоб бумажки з канфєт запихать.
На моєму місці сидить кацап. І по його романтічеському взгляду в окно видно, шо звільнять він його не збирається. Но Оля волшебним словєсним пєндальом отправляє його геть. У нього з правадніцей начинає форміроваться обща платформа желєзнодорожного битія і зрєєт общий состав прєступлєнія протів мене.
В купе заходить наш солдат з купою наплічників. Кацапа перекошує, як паркан во врємя бурі. Чоловік коло вікна навпроти підривається і помагає солдату розпихати рюкзаки, я теж піднімаю полицю, – я ж то налєгкє їду. Розташовуємось. Олі – па-па, потяг їде...
Знайомимось. Чоловік коло вікна – дядя Толя, солдат – Рома, сам з Волині, живе на Львівщині,воював в АТО. Кацап одвернувся від нас, ноги в прохід виставив і нєрвнічає, бо народ ходить і він мусить крутитись, як дзига сюда-туда.
Прийшли ще двоє наших військових, ледве встигли в останній вагон вскочити, розташувались на бічних полицях. Андрій і Сергій. Теж їдуть у відпустку з АТО, були під Пєсками. Хлопці втомлені. Не так боями, – звикли вже, – як добиранням додому. Дві доби добираються. Транспорту нема, квитків нема... А відпустки – 10 днів всього. А в Роми місяць тому синочок народився, і донечці – 2 роки.
– Кришу знесло, – каже. – Оце ходив у Харкові по ринку і купував дітям все підряд. Нащо – не знаю. Просто після зеленки, сєпарів і боїв, – воно все таке гарне і кольорове.
– Точно, – каже Андрій. – В нас там все буро-зелене. Кольори появляються тільки, коли контужений. Або, коли дівчонки-волонтьорки приїдуть. Дурнуваті кацапи! Хулі їм од нас нада?
– А хулі ви піндосов на Данбас прівєлі і гєнацид устроілі са сваєй хунтой? – обізвався нарешті дальнозоркий кацап. – Зачєм в Маріуполь ввєлі двє дівізіі марскіх котіков?
Дядя Толя рже:
– Чувак, – каже, – как маріуполєц говорю: там із іностранцев токо ваши брехливі собаки да дві брігади молдаван сидять. Надіються, шо стройка возобновиться.
– Да ви нам завідуєтє. Вот імєлі би ви такова Путіна.., – не замовкає кацап.
– Ой, – перебиває його Рома. – Ми б його уже всьой Україной імєлі.
– І шото мені підказує, шо у нас все попереду, – каже Андрій.
Тут набігли дві молодички з кульками провізії і таким співучим прононсом, котрий існує лише в околицях Нью-Санжар на Полтавщині.
– Оцеж-бо, хльопчики наші дорогенькі, защитніки золотенькі, та дайте ми вас хоть покормимо у дорозі. Да ото грошима трохи підсобимо, єслі шо. Ото бультебродики з грудінкой, да гурки свої, домашні некроплені, та осьо сметанка зо своєї корови, та кехвірю осьо до вареничків...
– А у мене помідорчики, да синенькі з часничком. Ото їжте, хлопчики на здоров'ячко. Да хай ті москалі повиздихають шамашедші. Такої біди наробили...
Кацап дьоргається, як от удара елєктріческім скатом:
– А ви не думаєтє, што ви мнє псіхіку травміруєтє?
Жіночка з Нью-Санжар нависає над ним, як тінь справедливості:
– Я тебе харцизяку січас як травмірую!... Так травмірую, шо рідна мама не узнає і жінка бросить, шоб з уродом не мучитись...
Кацап біжить до купе проводніци. Тут дзвонить мій муж. Ну, і розмова у нас: а що там на базі, як там наші кіборги, та бережіть себе і хай вас Бог береже...
А тим часом кацап вернувся.
Правадніца – женщіна сурова і годамі єзженая в поєздах дальнього слєдованія:
– Хахли! Ви мєшаєтє спакойно єхать русскому пасажиру і гражданіну Рассії в русском поєздє!
У дяді Толі глаза виразілі сложний спєктр чувств, у Роми бутєр завис надкушений, з улибкой чеширского кота, а я зловісно так спитала, у предчувствії, шо проведу я, мабуть, ночку в обізьяннікє:
– Перепрошую дуже: повторіть, будьте такі ласкаві, щойно проголошену вами сентенцію...
Хлопці лягли. Покотом. У ржачну паузу, навєрно, закрався вірус, бо зависла вона надовго. Як і правадніца.
– Гражданін, ідітє к начальніку поєзда, – рявкнула вона і щезла.
Кацап пішов.
Ну от дивне створіння. Залізло б собі на свою полку і щолкало б там арахіс. Так нє, воно ж руске. Домінірующе, так сказать. Вернулось з начальніком: мужичонкой под піїсят і принявшим пару раз по сто, судя по перегару, з обвислим пузом, бєгающими глазками і ліцом проходімца.І з яким-то мєнтом.
Мєнт – осторожний. Сходу заняв позу нєловкого положенія, типу: я тут ішов в туалєт, но злі кацапи мене здурили, шо туалєт – сюда.
– Гражданє, – прогудів начальнік. – Вєдітє сєбя нармально. Ви в руском поєздє находітєсь. Ето, как в посольствє. Ви в гостях здєсь. Здєсь – тєріторія Россіі.
Йо-ма-йо! Порвав, як тузік грєлку.
– Тоїсть, – кажу, – получаєцця, шо ми передвігаємся Україною на желєзной плітє, которая тєріторія Росіі?
Вопше, такого здивування на ліцах народа я ще не бачила.
Не знаю, чим би воно там закінчилось, но як-то рєзко встав дядя Толя і бистро тицьнув мєнту під ніс якусь «корочку». Навєрно, на ній було написано шото умне і строге, як на шумерських табличках. Бо мєнт моментально виструнчився, як тополь на Плющіхє. Причом, шо його сплющило було видно невооружонним глазом. Да, то, навєрно, була шумерська табличка, або дудочка сработала, но мєнт бистро повів всіх кацапів геть.
А потом наш поїзд зупинили на якійсь сільській остановці для некрасівих престарілих поїздів, предназначених для льготніків і пенсіонерів, і попри нас їхав вантажний потяг. З таким вантажем, шо ми всі хотіли, шоб він був безконечним.
Вернувся кацап. Угрюмий донємогу, заліз на свою полку, поклав туфлі під подушку(!) і начав гризти там солоний арахіс, громко щолкая і вздихая. Несолоно хлєбавши, короче. Наступні 4 години дороги він тихо і молчаліво ізображав там обіжений взгляд. З такою радістю я давно не дивилась у вікно потяга. А повз вікна пропливали платформи з повишенієм потенціала нашої армії. Рома розплакався. Каже: де вони, блін, були, коли їх так не хватало під Щастям, Іловайськом, Дяковим...
Но в ітогє всьо закончилось харашо. Прийшла суперввічлива провідниця і спитала, чи не хочемо ми чого. Принесла чай і пічєнькі, дивилась на дядю Толю глазамі дохлої рибки. Кацап при цьому нєрвно кутався в ковдру з головою. Може морозило його, тімпіратура яка, чи, просто якась трясця напала. А може, - нєрви. Но мовчав. Видно, дойшло, шо лом – орудіє самоходне і високоточне. І приводиться в робоче состояніє льогкім двіженієм рукі.
А ще я хлопцям сюрприз в Тернополі зробила. Нє, не тим, шо зійшла з поїзда... Вони ото понабирали в дорогу пивної бовтанки відомого виробника. А я подзвонила подрузі і попросила піднести до поїзда нашого тернопільського пивка. Бо хороші хлопці мають пити хороше пиво.
А найліпше пиво, і, вопше, всьо найліпше - у файному місті...
Таке от буває в дорозі. А я думала: не на той потяг сіла...
Дзвінка Торохтушко,
«Фейсбук»
(подаємо зі збереженням мови оригіналу)
Більше статтей...
Сторінка 1403 з 1431
«ПочатокПопередня1401140214031404140514061407140814091410НаступнаКінець»
вугілля і дрова
