images/stories/logosait_new.jpg

 

Репортаж


Чи хочу я жити в Україні?

Четвер, 10 жовтня 2013, 09:53


60 років тому в Німеччині не розуміли українського письменника Івана Багряного за те, що він не хоче повертатись на Батьківщину – в СРСР. Він тоді популярно розказав світові, чому так. Часи, як бачимо, не змінились, і охочих виїхати звідси більше, аніж тих, хто хоче заїхати. Я, наприклад, уже теж хочу зрулити далеко. Патріоти, може, і осудять, але хай наведуть аргументи проти моїх.

Бо що таке патріотизм і любов до Батьківщини? Натягування вишиванки раз на рік – на 24 серпня? Зверхньо-підкреслене спілкування на «мові» та глузування з тих, хто нею не спілкується? Розмахування прапорами та віра у святість Степана Бандери?

Як би не так! Націоналістом (в хорошому сенсі цього слова) можна бути і розмовляючи російською. І вишиту сорочку одягати потрібно не «з приводу», а від душі і для душі. Заучування всього Шевченка – це також не патріотизм. А ось коли на Олімпіаді чи іншому міжнародному «сейшені» піднімається український прапор і звучить український гімн, а вас у цей час стискає усього зсередини від гордості – ось це - «воно».

Ми пишаємося нашою кухнею, культурою та історією. А якщо розібратися, за яким правом ми використовуємо сьогодні те, що було створено не нами? Чому вишиванки шиє Китай, картоплю для нас вирощує Єгипет, а пшеницю везуть з Канади? Чому до влади приходять ті, кого ми не обирали, або яких обирає меншість? Чому головний документ – Конституцію, яка в США залишається незмінною вже понад 200 років, в Україні під себе переписує кожен президент? Чому міліцію, яка повинна захищати, багато хто ненавидить та боїться? Чому українська опозиція, (хто нею б не був), кричить, що потрібно міняти систему, але дориваючись до влади, геть-чисто забуває про свій обов’язок.

Україна схожа на дитину, якій купують дорогу іграшку, але вона не знає, що з нею робити. Так було з набуттям Незалежності та «здобутками» Помаранчевої революції. Українці – нація «терпил», звиклих століттями жити під чиїмось гнітом і лише мріяти про світле майбутнє. Україна – країна панів і холопів. Так було і так буде. Українці – нація відкрита, чудесна, працьовита, а що з того? Коли ваші мрії і плани розбиваються об систему, є тільки два виходи: міняти систему або йти від неї. Останнє зовсім не означає втекти від проблем – навпаки, змінити все в особистому полі і знайти в собі сили почати життя з нуля – це куди більший вчинок, ніж стояти на Майдані, розмахуючи прапорами.

Кілька років тому я почув від жительки Коломиї (Івано-Франківська обл.) цікаву фразу: «Я люблю Україну! Але пісень і вишень мені замало...». Щось схоже і я відчуваю.

Я не втікаю з України від безробіття, голоду чи чогось страшнішого. Слава Богові, у мене є улюблена робота, орендований дах над головою, рідні та близькі мені люди.

Але я не можу пробачити цій країні того, що в маршрутках пенсіонери ледь не на колінах випрошують свій законний пільговий проїзд, а у сміттєвих баках порпаються вчорашні представники інтелігенції. Я не можу пробачити безробіття та відсутність перспектив у молоді. Я не можу пробачити президентських кортежів з 25 автомобілів та чиновницькі палаци, побудовані на офіційну зарплатню в 6000 гривень.

У мене немає часу чекати дива і світлого майбутнього. Я хочу ходити вулицями о третій годині ночі і не озиратися від страху, що хтось мене приб’є. Я не хочу принижуватися перед кожним дрібним чиновником і відчувати себе людиною другого сорту. Я не кошеня, у якого 9 життів – життя у мене одне. І прожити його в нинішніх умовах я не хотів би.

Я люблю Україну, але я поїду з цієї країни. Я буду любити її ще більше, але на відстані. Коли я відчую і побачу, що в України почуття до мене взаємне – я, можливо, і повернусь. Але жити з кимось «не по любові», через силу, я не можу…

А тепер тезово підсумую

Я не хочу жити в країні, де кримінал називають «політичною елітою», про справжнє походження якої всі знають, але дружньо терплять.

Я не хочу жити в країні, де міліціонер штурхає стару бабцю на вулиці Чорновола, яка продає два пакети яблук, привезених на її, бабиному, горбі за 50 км з трьома пересадками. Зате доларові шльондри у цей час п’ють Мохіто на ще не закритих літніх майданчиках найдорожчих ресторанів Тернополя під патронатом доблесної міліції.

Я не хочу жити в країні, Національною телекомпанією якої керує чоловік, який не розмовляє українською, і російською важко слова в’яже. І не хоче цього робити, бо все і без того «пучьком».

Я не хочу здобувати освіту в країні, де відповідальний за освіту міністр – відвертий українофоб.

Я не хочу жити в країні, де замість того, аби знести решту пам’ятників Леніну, встановлюють ще і Сталіну.

Бабуся мого знайомого була в Освєнцимі. До 1991 року перемотувала бинтом руку, бо ховала набитий на ній номер, аби не загриміти ще і в ГУЛАГ. Так ось: я не хочу жити в країні, яка платить гебешникам і сексотам, від яких ця бабця ховалася, підвищену пенсію.

Я не хочу жити в країні, яку показують по Euronews, наче зоопарк.

Я не хочу жити в країні, де новини спорту, який асоціюється зі здоров’ям, супроводжує реклама дешевого алкоголю, який провокує недуги.

Я не хочу жити в країні, де переможцям сумнівних вокальних шоу дають мільйони, тоді як золотий голос цієї країни – Ніна Матвієнко – мусить зніматися в рекламі крему для зубних протезів.

Я не хочу жити в країні, де одночасно можна побачити два ряди жебраків і три ряди «Лексусів» поряд

Я не хочу жити в країні, де завжди небезпечно.

І, нарешті, я не хочу жити в країні, де всім на все начхати, а отже в країні, яка сама себе позбавляє майбутнього.

Але поки живу…

 

Я не хочу бути героєм України

 

Як уже набридло чути знову і знову

Порожні балачки, пафосні розмови!

«Мова калинова»... «Пісня солов’їна»...

Ще трохи побалакаємо – зникне Україна!

Згубили культуру, забули історію,

Почуваємося зайдами на своїй території.

Віримо чужим, своїм не довіряємо,

Розводимо руками – маємо, що маємо!

Сьогодні братаємося, щоб завтра продати.

Кум іде на кума, брат іде на брата.

Національна ідея як засіб спекуляції.

Здобули державу, втратили націю...

Коли ж у народу більше немає відваги,

Немає власної гордості, немає самоповаги,

Коли кожен за себе у своїй хаті скраю –

У такого народу і героїв немає!

 

Я не хочу бути героєм України

Не цінує героїв моя країна!...

 

Подивіться на нього – він сьогодні в ударі!

Правда, без вишиванки та без шароварів...

Він – один серед тих, хто готовий до бою,

Серед тих, хто готовий стати героєм.

Він пройшов крізь вогонь, переплив через воду –

Все заради Вітчизни, заради народу.

Із мільйонами інших він пішов воювати –

Усі полягли, а він лишився стояти.

Та одразу ж поглине пафосна лава,

Понавісять медалі, кричатимуть: «Слава!»...

Він житиме довго, він житиме дорого,

Але стане нашим внутрішнім ворогом.

А де ж ті, яких було закатовано,

Спалено, порубано, побито, репресовано?

Де ті, що життя віддали за своє –

Де вони є? Де вони є?!

 

Я не хочу бути героєм України

Не цінує героїв моя країна!...

А насправді так просто змінити життя!

Просто вийти на вулицю, просто прибрати сміття,

Полюбити свою землю, свою рідну природу,

Відчути себе часткою єдиного народу.

Бо ми не безрідні, бо ми – українці!

Тож досить плювати в дідівські криниці,

Досить боятися вірити в краще,

А своє на чуже не міняти нізащо!

Спільнота розумних, міцних, незалежних,

Без «правобережних», без «лівобережних»,

Добрих, привітних і незрадливих,

В усьому єдиних, в усьому щасливих.

Лиш уявіть, якою стане країна,

В якій кожна людина живе як людина,

В якій все, що хороше, – значить і наше!...

Але поки, на жаль, все зовсім інакше...

Я не хочу бути героєм України

Не цінує героїв моя країна!...

Слова і музика – «Тартак»

 

 

Підготував Адам Стрижнюк

 

 

Центр «Тойоти» у Тернополі відкрили під гул барабанів

Понеділок, 07 жовтня 2013, 08:02

4 жовтня відбулося урочисте відкриття концептуального дилерського центру Тойота Центр Тернопіль «Кристал Моторс». Участь у заході взяли відомі в Україні зірки шоу-бізнесу: барабанщики Rhytmmen і гурт «Друга ріка». Тернополяни, які завітали на свято, були сповнені приємних вражень та емоцій.

До слова, мусимо відзначити, що корпорація «Тойота» – один із найбільших автовиробників у світі, вона входить до першої десятки списку 500 найбільших за обсягами надходжень підприємств на планеті, який щорічно публікує американський журнал «Фортуна» («Fortune»).

В Україні торгову марку Toyota представлено офіційним імпортером та дистриб’ютором автомобілів Toyota і Lexus підприємством з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна», яке було засноване 2003 року. З тих пір, дотримуючись принципу «кайдзен», що в перекладі з японської означає «безперервне вдосконалення», компанія динамічно росла та розвивалася.

Сьогодні офіційна дилерська мережа ПІІ «Тойота-Україна» налічує 33 дилерських центри Toyota по всій території України.

Один із таких центрів – офіційний дилер автомобілів Toyota в Тернопільській області – Тойота Центр Тернопіль «Кристал Моторс». Цього року центр відсвяткував свою п’яту річницю. За цей час більш ніж три тисячі жителів міста стали вдячними клієнтами-поціновувачами якісних, надійних та комфортних автомобілів Toyota.

У липні цього року дилерський центр змінив свою адресу, переїхав в ЗS-концепт (Showroom - салон, Service Shop - станція технічного обслуговування, Spare Parts Shop - наявність складу запасних частин), який відповідає усім стандартам Toyota. Загальна площа автосалону становить 2365,5 кв. м.

Окрім просторого салону, в якому покупці мають змогу ознайомитися з автомобілями модельного ряду Toyota, затишних клієнтських зон для очікування автомобілів з обслуговування, дитячого куточка, представлено надсучасну станцію технічного обслуговування.

У Сервісному Центрі Тойота Ви можете придбати запчастини та аксесуари, пройти гарантійне і післягарантійне обслуговування автомобілів TOYOTA. На відміну від сірих дилерів, на офіційному СТО завжди великий вибір оригінальних запчастин і мінімальний термін їх доставки.

Сервісна зона Тойота Центр Тернопіль «Кристал Моторс» – це більше 494 кв. м виробничих і обслуговуючих приміщень, які є потужною ремонтно-діагностичною базою. Тут змонтовано 6 підйомників і обладнано 9 постів обслуговування надсучасним обладнанням та інструментом, яке дозволяє виявити і вирішити найскладніші проблеми Вашого автомобіля. З метою швидкого та якісного технічного обслуговування та проведення ремонту автомобілів в цехах встановлено надсучасне обладнання, єдині в регіоні подібного класу 3D стенд розвал-сходження і станція заміни масла в коробках передач.

 10 переваг офіційного сервісу

Широка мережа партнерів в У країні, гарантійна підтримка.

Розширена технічна підтримка на дорозі Toyota Assistance протягом трьох календарних років з моменту продажу, незалежно від пробігу, як в Україні, так і по всій Європі.

Документально оформлена унікальна повна гарантія від виробника (3 роки або 100000км в залежності від того, що раніше настає).

Підтримка офіційним дилером сервісних кампаній заводу виробника.

Використання тільки оригінальних запасних частин і гарантія на них (один рік, без обмеження пробігу).

Комфортне проведення часу в очікуванні автомобіля (попередній запис, суші-студія, чай, кава, телевізор, Інтернет, виклик таксі, поповнення мобільного рахунку). Автомобіль обслуговується в полі зору клієнта.

Надсучасне діагностичне та ремонтне обладнання для обслуговування автомобіля.

Постійне проведення різноманітних сервісних акцій.

Унікальна система спеціальних пропозицій для постійних клієнтів.

При подальшому продажу вашого автомобіля його вартість суттєво вища вартості автомобіля, який обслуговувався на неофіційному сервісі.

Команда Toyota Сервіс

Технічний персонал сервісного центру – це команда професійних механіків, які пройшли ретельний відбір і підготовку в спеціалізованих центрах. Вони подбають про бездоганне стан Вашого автомобіля, гарантуючи високу якість виконуваних робіт. Крім цього, кожен співробітник сервісного центру проходить тренінги по пристроях і методах роботи всіх автомобільних систем, що дає їм можливість постійно удосконалюватися і бути в курсі всіх інновацій. Для більшого комфорту відвідувачів в сервісному центрі облаштовані зони відпочинку для клієнтів, де можна переглянути цікаву відеопрограму, випити чашечку кави, скористатися безкоштовним Інтернетом або прочитати цікаву пресу. У Сервісному Центрі пропонують:

- інсталяцію мультимедіа різного компонування і складності;

- комп’ютерну діагностику всіх систем Вашого автомобіля;

- установку і тонування скла;

- регулювання кутів розвалу сходження на 3D обладнанні;

- шиномонтаж та балансування коліс, у тому числі низькопрофільну гума;

- ультразвукову чистка інжекторів (промивка паливної системи без демонтажу форсунок);

- заправку і обслуговування кондиціонерів (антибактеріальна обробка);

- усунення шумності автомобіля;

- ремонт електрообладнання;

- продаж оригінальних запчастин;

- широкий спектр послуг з миття автомобіля.

З 5 жовтня 2013 року усі бажаючі зможуть оцінити переваги концептуального дилерського центру, пройти екскурсію дилерським центром та скористатися консультаціями від провідних спеціалістів Тойота Центр Тернопіль та ближче познайомитися з брендом Toyota.

 

Головні напрямки діяльності Тойота Центр Тернопіль «Кристал Моторс»:

Продаж автомобілів Toyota та їх передпродажна підготовка;

Кредитна програма від компанії-партнера;

Гарантійне та післягарантійне обслуговування автомобілів Toyota;

Технічне обслуговування та ремонт автомобілів Toyota;

Продаж та встановлення аксесуарів та оригінальних запасних частин до автомобілів Toyota.

Переваги придбання автомобілів в офіційній дилерській мережі:

- легальність та чесність угоди;

- автомобілі японської якості;

- заводська гарантія, яка діє 3 роки або 100 тис. км пробігу (залежно від того, що настає раніше);

- ремонт автомобілів за стандартами Toyota;

- офіційна сервісна історія;

- служба допомоги в дорозі Toyota Assistance;

- унікальна клієнтська служба;

- великий вибір оригінальних запасних частин;

- кредитні та страхові програми від компаній партнерів;

- можливість тест-драйву всього модельного ряду.

Купуючи офіційний автомобіль Toyota, Ви маєте змогу заощадити у процесі експлуатації! Завдяки заводській гарантії, офіційній сервісній історії, унікальній програмі допомоги в дорозі Toyota Assistance, а також інших перевагам, залишкова вартість вашого автомобіля при наступному продажу залишиться високою.

 

Вірус грипу схрестили з вірусом брехні, або Ще раз про вакцинацію

Середа, 02 жовтня 2013, 10:53

Українці відмовляються від щеплень, стурбовані лікарі. І хоча, за висновками комісії Міністерства охорони здоров’я України, щеплення не є причиною недавньої смерті двох немовлят на Донеччині, більше 40% батьків у цьому регіоні бояться давати згоду на щеплення своєї дитини. Чиновники МОЗ запевняють, що усі вакцини, зареєстровані в Україні, є безпечними, і щеплення наразі є найкращим засобом проти інфекційних хвороб. Як ставляться прості українці до вакцинації? Чого більше у вакцинації – користі чи лиха?

 

З чого все почалося

Антивакцинаційну паніку в суспільстві викликала смерть старшокласника з Краматорська Антона Тищенка ще у травні 2008 року після щеплення від кору і краснухи. Через декілька днів після трагедії МОЗ припинило кампанію масової імунізації молоді, хоча комісія дійшла висновку, що прямого причинно-наслідкового зв’язку між проведеною вакцинацією і смертю хлопця не встановлено. Саме зі щепленням пов’язують смерть багатьох українських немовлят у наступні роки.

Робити щеплення чи ні – одне з найактуальніших питань для молодих батьків. Потреба імунізації та можливі негативні наслідки – основна тема розмов у колі мамусь, які мають малих дітей. Світлана Даниляк виховує сина Ромчика, якому 1 рік і 4 місяці. Жінка каже, що після того, як преса поширювала інформацію про те, що малята померли після щеплення, чимало батьків не відважуються вакцинувати дітей. Мами розповідають також про випадки, коли після імунізації немовлят паралізувало. Мовляв, лікарі називають інші причини нещасть, натомість батьки постраждалих малят переконані, що до злощасного щеплення їхні діти були абсолютно здорові. Світлана зізнається, що до того, як сину виповнилося шість місяців, також не наважувалася вакцинувати його. Потім, за порадою інших батьків, пішла в спеціалізовану лікарню, де поговорила з фахівцем. Він переконав жінку, що щеплення необхідні для захисту немовляти від небезпечних недуг: мовляв, краще зробити, аби потім себе не картати.

 

Темна сторона медалі

Зауважимо відразу: вакцинація – річ дійсно необхідна. І якщо ви справді турбуєтеся про своє здоров’я чи здоров’я своїх близьких – вакцинуватися потрібно. Але… Те, про що йтиметься нижче, це не агітація проти вакцинації. Це – агітація проти окремих неякісних вакцин, на яких дехто заробляє гроші і які (вакцини) просто-на-просто підкошують людське здоров’я. Отож домовимося заздалегідь: слід проводити різницю між вакцинацією як необхідною процедурою і окремими неякісними вакцинами, які шкодять здоров’ю.

А тепер по суті. На наших очах зараз збувається народна прикмета: якщо МОЗ почало говорити про щеплення проти грипу – отже, настала осінь. Традиційно це відбувалося після бабиного літа, ближче до жовтня, але нинішнього року кампанія стартувала значно раніше, акурат зі шкільним дзвоником. Раніше про це нагадував Центр грипу, однак цього разу сезон відкрила служба головного санітарного лікаря України. Друковані й електронні ЗМІ повторили новину про те, що до нас знову завітає грип і що найкращий захист від нього – звісно, щеплення.

Пригадується, кілька років тому аналогічні виступи в Києві збіглися зі скандалом, який вибухнув тоді у Європі: у Швеції, Франції, Фінляндії, Норвегії та Німеччині було зареєстровано випадки захворювання на нарколепсію в пацієнтів, котрі свого часу зробили щеплення проти так званого свинячого грипу. Йшлося про десятки постраждалих, але найстрашніше, що більшість з них – діти. Першими про випадки захворювання, виявлені у дітей віком від 6 до 12 років, повідомили фінські лікарі. Невдовзі інформацію про те, що в поствакцинальний період у Європі було зареєстровано 22 випадки ускладнень, що їх діагностували як нарколепсію, поширило французьке агентство з питань контролю за лікарськими препаратами.

Як стверджують лікарі, нарколепсія – тяжка хвороба нервової системи, на цей час мало вивчена й поки що невиліковна, вона мучить пацієнта до кінця його днів. Один із характерних симптомів – денні напади нездоланної сонливості, коли людина буквально засинає на ходу, але при цьому не перестає рухатися. Такі напади тривають одну-дві хвилини, однак трапляються часто – протягом доби можуть повторюватися десятки разів. Безумовно, це загрожує трагічним кінцем, якщо хворий на момент нападу перебуває за кермом, переходить дорогу, піднімається східцями чи навіть якщо він просто готує собі чай на кухні. Ще один симптом захворювання – катаплексія, раптова втрата м’язового тонусу в усьому тілі, внаслідок чого людина падає мов підкошена, але залишається при свідомості. Крім того, у хворих трапляються порушення нічного сну й галюцинації. Такою виявилася ціна захисту від грипу A/H1N1 із допомогою «найнадійнішого засобу» – вакцини.

Усі ми пам’ятаємо, як Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) прогнозувала три хвилі пандемії, одна сильніша за іншу, які мали накотитися восени минулого року, а також навесні й восени цього. Чи збулися прогнози цієї авторитетної міжнародної організації – судіть самі. Чимало експертів після всього, що сталося з так званим свинячим грипом, називають ВООЗ не інакше як департаментом фармфірм, які виробляють вакцини. Комісія з питань охорони здоров’я Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) заявила, що пандемії свинячого грипу не було. Результати проведених незалежних досліджень свідчать, що лабораторно підтверджених жертв вірусу A/H1N1 в усьому світі виявилося значно менше, ніж жертв сезонних епідемій грипу. Тому в ПАРЄ дійшли висновку, що ВООЗ необґрунтовано заявила про пандемію свинячого грипу і присвоїла їй найвищий рівень небезпеки, що призвело до паніки та величезних моральних і фінансових втрат. Не секрет, що європейські країни закупили багатомільйонні партії вакцин проти свинячого грипу, які досі намагаються комусь збути.

Слава Богу, Україна не змогла закупити вакцину проти пандемічного грипу, хоча наміри такі були. І пропозиції теж. У розпал карантину в нас не було зареєстровано жодної вакцини проти свинячого грипу. Проте представник ВООЗ в Україні стверджував, що «є можливість використати вакцину з досить швидким механізмом завезення її в країну. Ми оцінюємо ситуацію, і якщо прогноз буде песимістичним, то робитимемо все, аби вакцина була доступною для населення якнайшвидше. Проте слід мати на увазі, що на цю вакцину у світі серйозний попит».

Що нас уберегло від цієї турботи «зі швидким механізмом реалізації», важко сказати, – чи то високі ціни на продукцію європейських і американських фармгігантів, чи то наближення виборів, але, поки тестували російську вакцину, пандемія закінчилася. Тож жертв вакцинації проти свинячого грипу у нас начебто не було. Але чиновники МОЗу так настійно рекомендують робити щеплення цього сезону, що все може бути.

Цього сезону, як прогнозують всезнаючі експерти ВООЗ, в Україні траплятимуться віруси грипу А і В, висока ймовірність того, що до нас завітає і давній знайомий – А/H1N1. Але цього разу не як пандемічний, а як звичайний сезонний грип, що, втім, на думку експертів, не знижує його небезпеки. Однак турбуватися не слід, адже тепер у нас є захист – десятки, якщо не сотні мільйонів доз вакцини від свинячого грипу, виробленої з нагоди пандемії. Все це добро поки що припадає пилом на складах Європи. Розпрощатися зі своїми запасами готові Франція, Німеччина, Великобританія та інші країни. Та ж таки Швеція, приміром, яка закупила 18 млн. доз вакцини (такої кількості вистачить, аби зробити щеплення кожному жителю країни двічі). І якщо торік її ціна була досить висока, то цього сезону чекайте розпродажів – по-перше, спливає термін придатності, а по-друге, утилізація такої продукції в Європі коштує дуже дорого.

Коли ВООЗ оголошує епідемію, Україна, як і інші держави, зобов’язана виконувати її рекомендації. Але чиї інтереси в них закладено? Закордонні ЗМІ цитують висновки відомого професора Тома Джефферсона: «ВООЗ виступає, щонайменше, з дивними рекомендаціями. Традиційні засоби гігієни дають значно більший ефект, аніж маловивчені вакцини, проте в документах ВООЗ усього двічі згадуються використання масок та ретельне миття рук як засіб боротьби зі свинячим грипом. Зате про вакцини й інші лікарські препарати згадується 42 рази».

Вакцинацію нав’язують у багатьох країнах світу, а не тільки в бідних, як заведено було думати раніше. Але, схоже, виробники цього разу перестаралися, що примусило експертів і журналістів проводити свої незалежні розслідування. На цій ниві лідирує Данія, де журналістські розслідування не лише популярні, а й дієві. Журналісти газети Dagbladet information простежували зв’язки експертів ВООЗ із провідними світовими фармацевтичними компаніями, котрі зірвали великий куш під час так званої пандемії. Як і слід було очікувати, чимало вчених, котрі співпрацюють із комітетами ВООЗ, ретельно приховують той факт, що вони перебувають на забезпеченні у фармацевтів. На думку журналістів, зарплату ці спеціалісти відпрацьовують сповна, про що свідчить ажіотаж навколо вірусу грипу A/H1N1, – він одразу ж привернув увагу своєю скандальною назвою (хоча свині до цього жодним чином не причетні), потім були перейменування, демонстративне підвищення рівня його небезпеки, оголошення пандемії тощо. Недарма цю метушню назвали однією з найуспішніших піар-кампаній у період кризи.

А як майстерно підігрівався інтерес до нової вакцини! Після чергового повідомлення про жертви вірусу в різних країнах з’являлася обнадійлива інформація про те, що лабораторії ось-ось видадуть панацею від свинячого грипу, а фармацевтичні фірми вже готові виробляти вакцину, проте (!) в обмеженій кількості, на всіх може не вистачити. І ще трохи доведеться почекати, доки проводитимуться дослідження. Хіба можна сидіти склавши руки й чекати, коли пандемія розповзається по всьому світі?! У павутину маркетингових тенет потрапили уряди багатьох країн, які поквапилися підписати контракти на поставку того, що ще не вироблене і не випробуване.

Насправді ж, як стверджують незалежні експерти, цю операцію готували ретельно і заздалегідь: патентну заявку на вакцину було зареєстровано за сім (!) місяців до того, як світ дізнався про вірус свинячого грипу. У пресу просочилася інформація, що американський виробник вакцин запатентував її ще в серпні 2008 року! Сам же патент було опубліковано у березні 2009 року, а через місяць, всупереч біологічним законам виникнення епідемій, свинячий грип ні сіло ні впало з’явився в Мексиці. Та ще й як театрально з’явився – спорожніли вулиці міст, закрилися школи та бари. Народ злякався і став довірливим.

За твердженням одного з екс-керівників американського фармацевтичного концерну, на дослідження, як правило, витрачається від 11 до 14% бюджету, а на піар майже втричі більше – 36%. Та й навіщо фінансувати клінічні випробування, коли й так усе було вирішено наперед?! Європейські ЗМІ, посилаючись на Європейське агентство лікарських засобів, повідомляли, що процедуру тестування проводили прискорено, на зразках, близьких до вакцини. Клінічні тести було вирішено проводити одночасно з початком масової вакцинації людей, не лише дорослих, а й дітей. Тепер уже відомо, чим це закінчилося для 27 учасників цього безпрецедентного експерименту.

Незалежні експерти вважають, що про клінічні дослідження говорилося для порядку, їх і не планували проводити за повною програмою, – не випадково ж у США фармацевтичні компанії отримали карт-бланш на державному рівні. Пригадуєте, їх заздалегідь оголосили непідсудними на випадок смерті чи заподіяння непоправної шкоди здоров’ю вакцинованих, що викликало критику в Європі, але нічого не змінило. Це стосується лише вакцини проти свинячого грипу, чи така практика застосовуватиметься і в інших випадках – точної відповіді немає. Апетит, як відомо, приходить під час епідемії.

Напередодні нового сезону застуд і ГРВІ, звісно ж, слід подбати про засоби захисту здоров’я та життя громадян від цих напастей, але не менш важливо проаналізувати процеси, які розвивалися кілька років тому, знайти помилки й прорахунки, щоб не допустити їх повторення. Ми досі так і не дізналися, чому мішенню вірусу стали вагітні жінки, чому пневмонія розвивалася так стрімко, що жахалися навіть досвідчені фахівці? Як уникнути такої кількості жертв у майбутньому?

 

Вихід один – вакцинуйся сам

Якщо ви – молоді батьки, і справді турбуєтеся про здоров’я своїх дітей, тоді зробіть наступним чином: не відмовляйтеся від вакцинації, а просто контролюйте імунопрофілактику своєї дитини, якість вакцини та підхід лікарів.

Нині є можливість цілком законно тимчасово відмовитися від щеплення у школі або дитячому садочку, адже в законодавстві прописано, що імунопрофілактика має відбуватися «за поінформованою згодою». Тобто шкільна медсестра не має права робити (але в багатьох школах роблять, тож домовтеся про це заздалегідь) щеплення дитині, якщо батьки не поінформовані про це і не дали своєї згоди. Проте рано чи пізно школа почне вимагати довідки про щеплення. У батьків є вибір, де вакцинувати свою дитину: безплатно у садочку, школі чи поліклініці державною вакциною вітчизняного виробника або власним коштом і вакциною, яку порадив ваш лікар. Якщо родина має лікаря, якому довіряє, другий варіант, безумовно, кращий. Адже дитину, перш ніж щепити, не тільки уважно оглянуть (є багато протипоказань до вакцинації за станом здоров’я), а й препарат запропонують кращий. Наприклад, сучаснішу вакцину проти кашлюка (так звану ацелюлярну) у складі полівалентної комбінованої вакцини (одразу від п’яти-шести інфекцій), яку давно вже застосовують у країнах Європи, США та Канаді.

Можливо, «недержавну» вакцину вам запропонують у тій самій міській поліклініці – подекуди є трудові договори між керівництвом медичного закладу і дистриб’юторами. У такому разі сучасна комбінована вакцина від п’яти-шести інфекцій коштуватиме 300-400 грн за дозу. Якщо купувати самому в аптеці, вартість становить близько 250-300 грн за дозу, а якщо піти в приватний медичний кабінет чи клініку – 450-800 грн. Та сама доза однієї й тієї самої вакцини.

Від себе

Вакцинація в Україні (наголошую – саме в Україні!), як на мене, річ ризикована. Протягом перших півтора років життя дитина має одержати, здається, аж дев’ять різних щеплень. Причому перше, від гепатиту В, уже через 12 годин після народження, а друге, БЦЖ, – через 3-5 днів. Загалом упродовж перших 18 місяців свого життя дитина повинна бути майже постійно хворою (або, говорячи офіційною медичною мовою, «перебувати у післявакцинальному періоді»). Саме в ці перші місяці життя дитини йде розвиток найважливіших систем організму людини... Поза тим, хто скаже, які післявакцинальні реакції нормальні, а які – патологічні? І скільки триває цей післявакцинальний період – не для середньостатистичної, а для конкретної дитини?
Неякісні вакцини можуть спричинити інвалідність і навіть смерть дитини (хто хоче перевірити готовність педіатра надати гарантію безпеки щеплення, може попросити лікаря підписати лист, в якому він бере на себе повну відповідальність за наслідки вакцинації). Зараз багато пишуть про те, що нинішні вакцини не перевіряють ні на канцерогенний ефект (спричиняє рак), ні на мутагенний (спричиняє генетичні мутації). І про те, що до складу вакцин входять токсичні речовини (ртуть, формальдегід, фенол, алюміній), – хоча ніхто й ніколи не довів нешкідливості їхнього застосування...
Батьки повинні мати право на вільний і свідомий вибір щодо щеплення їхніх дітей. Такий вибір буде можливий лише тоді, коли батьки матимуть доступ як до інформації «за», так і до інформації «проти». Інформації «за» цілком достатньо. Юрби «фахівців від вакцинації», починаючи з дільничних педіатрів і закінчуючи вищими чиновниками від медицини, – усі в унісон «співають» про блага, що їх дарують щеплення... Натомість з інформацією «проти» в Україні складніше.

 

Факти і міфи про вакцинацію

– Щеплення не дає 100% гарантії, що людина не захворіє на недугу, від якої вакцинована, однак дає змогу уникнути летального результату. Щеплення не діє, якщо пацієнт захворів невдовзі після вакцинації – у нього не встиг виробитися імунітет.

– Якщо після імунізації у дитини піднімається температура – це нормально: в організм вводиться мікроб, проти якого виникає захисна реакція.

– За кордоном малята отримують значно більшу кількість вакцин – від менінгіту, вітрянки та інших інфекцій. У більшості країн вакцинація – обов’язкова: якщо батьки від неї відмовляються, не отримують фінансової допомоги на дитину.


– Вакцинації потребують не лише діти, а й дорослі: щеплення захищають нас від захворювань лише визначену кількість років, потім їх необхідно поновлювати.

 

Адам Стрижнюк

 

Між тупим і ще тупішим: кого вибирають тернополяни?

Понеділок, 30 вересня 2013, 07:39

Мега-шоу, супер-пупер-мега виконавці… Ще не здогадалися, про що я? Та як же? Весь Тернопіль ось уже другий тиждень гуде про подію, що запланована 30 вересня на центральному стадіоні міста. Сюди ж бо завітають ну просто-таки бомбезні артисти: Дзідзьо і «Лісапетний батальйон». Принаймні обіцяють це розклеєні по місту афіші.

Взагалі-то дивує, як масово тиражують повідомлення про приїзд цих «кадрів від музики». Складається враження, начебто сам Папа Римський має відвідати Тернопіль. Бо що спільного у Дзідзя з музикою? Якщо, звичайно, сприймати музику за мистецтво, яким здавна славився український край. Те саме стосується і «бабоньок с лісапєтом». Та у порівнянні із ними Вєрка Сердючка – це справжнісінька тобі Монсерат Кабальє у попсі.

Спершу про Дзідзя. Погодьтеся: якщо людина, яка називає себе артистом, співає про те, що «мені кобіта не дає», приправляючи все це міцним слівцем з лексикону «мєсной інтєлігєнциї», то про яку музику – скажу більше: про яку взагалі культуру – може йти мова? І це такого виконавця ще зовсім недавно запрошували на День міста до Зборова – міста козацької слави, нашої історичної пам’ятки і прикраси. Тим самим, до речі, просто поглумилися над історичною пам’яттю народу.

І ось тепер черговий «вихід на сцену» – цього разу йдеться про сцену головного стадіону Тернополя.

Я розумію, коли звихнуті на прибутках тернопільські нічні клуби запрошують Дзідзя, щоб той показав підростаючому поколінню зразок для наслідування, але ж центральний стадіон!? З таким самим успіхом можна було запросити і «Поющіє труси» В.Бебешка, щоб декому пересадили «кожу з попи на ліцо». Може, хоча б тоді місцеві чиновники згадали про своє людське походження і не ганьбили не лише себе, але й своє місто.

«Лісапетний батальйон»… Ще зовсім недавно тисячі людей дзвонили або надсилали смс «за» цей вокально-приблатнений ансамбль на шоу «Україна має талант». Дванадцять моторних псевдофольклорних «бабоньок» чудово знали, «куди» вони їдуть. І жодної секунди не сумнівалися, що повернуться до рідних домівок – до чоловіків, односельців, великої рогатої худоби – з видатною перемогою. Тобто з мільйоном за пазухою. Як то кажуть, і на скелі ростуть дерева.

Співочий «батальйон» не гірше за продюсера В.Бебешка знає, чим народ причарувати. І, так би мовити, наново «виявити» його підсвідомі творчі пориви. Адже репертуар та образи дванадцяти трудівниць – саме «те». Для найширших верств. Це дешева халтура, перелита за краї гранчаків. Це дуркування, з претензією на геніальність. І, як правильно зауважила одна людина, це просто – зведений хор з дванадцяти вірок сердючок. Хто ще потрібен народу в телевізорі, крім масок, що кривляються? Ці образи і піднімають «как бы» розумного глядача трохи вище – у його ж власних очах. Над його власною порожньою головою. Людині з телепультом у зубах не треба напружуватися, вибираючи між розумними і красивими, між талановитими і, прости Господи, геніальними. Між людиною, яка блискуче приборкала «кубик Рубіка» і людиною, яка хоча б влучає в ноти. Адже тут відчутний зворотний вибір. Між собою, дурнем, і тим, хто цього дурня агресивно зображує. Між тупим і «ще тупішим».

 

P.S. Даю голову на відсіч, що 30 вересня стадіон у Тернополі буде переповнений. Поціновувачі «справжнього мистецтва» вперше за останні кілька років піднімуть з диванів свої «стомлені зади», повимикають на дві-три години ненаглядні комп’ютери з соцмережами й телеящики з «Роксоланою» і посунуть масами споглядати на «звйозд». Авось пощастить торкнутися когось із артистів, відчути на собі увесь присмак «зіркового життя»?!

І після цього ми ще сподіваємося, що такі люди свідомо проголосують на чергових виборах? Це ж просто-таки моторошно стає, коли згадаєш, що не за роками той час, коли вони будуть творцями майбутнього нашої країни.

 

Адам Стрижнюк

Вегетаріанство докотилося і до Тернополя

П'ятниця, 27 вересня 2013, 08:13

У сучасному світі, гадаю, ледь не кожен бажає справді бути сучасним, прогресивним, хоче відрізнитися від інших свою манерою розмови, поведінки, особливим стилем. Деякі виділяються способом життя, а дехто навіть своєрідною системою харчування.
Сьогодні дуже часто можна почути слово «вегетаріанство», та чи знаємо ми, що це насправді? Варто почати з того, що вегетаріанство – це повна відмова від споживання м'яса. Прихильники цієї системи харчування опираються на довголіття, високу працездатність, хороше самопочуття та пришвидшений обмін речовин. Подейкують, у вегетаріанців знижується ймовірність інфаркту та інсульту. Відомо, що вегетаріанство помітно зменшує ризик ряду хронічних захворювань, включаючи ожиріння, коронарну хворобу артерії, гіпертонію та діабет. Стверджують, що це досить легко, корисно, а я б навіть сказала – модно! Погляньте лише, як невимовно багато «ненависників м’яса» та «захисників зоосвіту» серед знаменитостей. Чи справді їх так турбує доля нещасних тварин чи їм просто важливо заробити авторитет щирого природолюба? Серед відомих вегетаріанців минулого: Піфагор, Платон, Леонардо да Вінчі, Вільям Шекспір, Ісаак Ньютон, Вінсент Ван Гог, Альберт Ейнштейн.

Багато хто з пересічних українців (особливо, серед підлітків) і собі вирішує відмовитися від необхідних своєму організму мікроелементів, які дає м'ясо, лише тому, що так вчинив його/її кумир. Однак люди не усвідомлюють, що дефіцит вітамінів D і B може призвести до ослаблення зору, слуху, зниження імунітету через нестачу кальцію, заліза тощо. Це особливо небезпечно в період росту організму.

Існує строге вегетаріанство – так зване «веганство». Тобто повна відмова від усіх продуктів харчування, речей вжитку (косметики, одягу, деталей інтер’єру) – всього, що ми можемо взяти у тварин. Це досить ризикована ідея, адже навіть у здорових людей, які виключили зі свого раціону всі продукти тваринного походження, можуть розвиватися дисбіоз, гіповітаміноз і білкова недостатність.

У кожного своя правда, звичайно, але я ніколи не зрозумію, яким потрібно бути зоозахисником, чи-то просто несвідомим, щоб, почувши десь про цю екстремальну ідею, вирішити і собі трохи підпсувати здоров'я.

 

Оксана Матейко

 

P.S. 22 вересня група вегетаріанців роздавала на вулицях Тернополя їжу без м’яса. Захід спрямовувався «проти мілітаризму і соціальної несправедливості». Цікаво лишень, а яким чином тваринна їжа сприяє, наприклад, соціальній несправедливості?

 

Сторінка 1429 з 1439

«ПочатокПопередня1421142214231424142514261427142814291430НаступнаКінець»
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер

вугілля і дрова

Банер