Прихована війна між «вибраними» і «рабами»: на чиєму ви боці?

Четвер, 13 червня 2013, 06:54

Засновник Microsoft і один із найбагатших людей на планеті Білл Гейтс має імідж добродушного філантропа. Використовуючи мільярди доларів через свій (звільнений від оподаткування) «Фонд Білла і Мелінди Гейтс», він займається вирішенням проблем захворювань і браку продовольства в Африці, а також бореться з бідністю. Однак на недавній конференції в Каліфорнії Гейтс відкрив завісу над майже невідомим аспектом своєї благодійності – зниженням чисельності населення...

Він згадав про це на закритій конференції в Лонг-Біч (Каліфорнія) у своїй промові Innovating to zero! («Оновлюючись до нуля!»). Поряд з абсурдною з точки зору науки пропозицією про штучне скорочення викидів CO2 в усьому світі до нуля до 2050 року, приблизно на четвертій хвилині своєї промови Гейтс заявив: «У світі сьогодні 6,8 млрд. чоловік. Це число незабаром зросте приблизно до 9 мільярдів. Тепер, якщо ми проведемо велику роботу з новими вакцинами, охороною здоров’я, послугами у сфері репродуктивного здоров’я, нам вдасться скоротити це населення, можливо, на 10 або 15 відсотків».

Коли я вперше про це прочитав, то подумалось, що хтось видав «на гора» чергову серію міфів про «всесвітню змову». Але Інтернет – це не тільки тексти. Всесвітня мережа дає змогу переглядати також і відеоматеріали. Тож яким було моє здивування, коли виявилося, що на сайті www.ted.com/talks/bill_gates.html міститься відеозапис цієї промови Гейтса. На жаль, він дійсно сказав те, про що написано вище.

Якщо «на хлопський розум», то один із найвпливовіших людей у світі чітко заявив, що очікує на розробку вакцин, які будуть використовуватися для скорочення приросту населення.

Невеличка ремарка: коли Білл Гейтс говорить про вакцини, він знає, про що бесідує. У січні 2010 року на Всесвітньому економічному форумі в Давосі Гейтс оголосив, що упродовж наступного десятиліття його Фонд виділить $10 млрд (!) на розробку і доставку нових вакцин для дітей у країнах, що розвиваються.

До слова, «Фонд Білла і Мелінди Гейтс» є членом-засновником Альянсу ГАВІ (Глобальний альянс з вакцинації та імунізації) у партнерстві зі Світовим банком, ВООЗ та виробниками вакцин. Мета ГАВІ – вакцинація кожної новонародженої дитини у світі.

Сьогодні це виглядає як благородна благодійна допомога від мільярдера, який чесним шляхом заробив свої статки. Але проблема в тому, що індустрія вакцин неодноразово була спіймана за руку на приховуванні небезпечних наслідків для здоров’я вакцинованих. Лишень в Україні можна згадати не один десяток таких випадків. І це ті, про які говорили ЗМІ. А скільки таких, про які ніхто не говорить? Отож не дивно, що зараз чимало аналітиків вважають, що справжня мета вакцинації в тому, щоб послабити людей і зробити їх ще більш сприйнятливими до хвороб та передчасної смерті.

Трішки історії

NSSM200 (National Security Study Memorandum 200: Implications of Worldwide Population Growth for US Security and Overseas Interests) – так називається звіт Агентства Національної Безпеки Сполучених Штатів під керівництвом Генрі Кіссінджера від 10 грудня 1974 року. Цей документ був підписаний американським президентом Геральдом Фордом у листопаді 1975 року. Будучи спершу втаємниченим, він був розсекречений і потрапив до рук дослідників лише на початку 90-х.

Основною тезою звіту називалося зростання кількості населення в найменш розвинених країнах, що нібито становить загрозу для безпеки США, оскільки «це може призвести до масових заворушень і політичної нестабільності в країнах з високим потенціалом економічного розвитку». Тому в документі було чітко окреслене завдання: усіма силами впроваджувати заходи з контролю над народжуваністю у світі і з цією метою максимально популяризувати використання контрацепції та абортивних практик.

Аналогія з фільмом

У четвертому сезоні серіалу «Зоряні брами» є серія, яка називається «2010». У цій серії раса «Ашен» укладає мир із землянами і в рамках договору передає нам свої передові медичні технології. Результатом цього стає зникнення хвороб на планеті. Люди отримують довге життя. Це – позитивний ефект від «вакцини», яку прибульці принесли на Землю. Побічний ефект цієї дивної «вакцини» – безпліддя, і люди надто пізно розуміють, що «Ашен» будують довгостроковий план з захоплення нашого світу і перетворення його у фермерські угіддя, що буде дуже легко зробити, коли всі люди помруть.

Та сама аналогія випливає, коли згадати про висловлювання Гейтса та про офіційний документ США NSSM200. Словом, є у світі група «вибраних», яка поставила собі за мету скорочення населення планети до «керованого рівня».

До речі, не так давно ООН опублікувала програму з уповільнення зростання чисельності населення. Вона називається «Програма дій Міжнародної конференції з народонаселення і розвитку». У цьому документі пропагуються переваги «переходу до низького рівня народжуваності».

 

Від теорії – до практики: наука регресує?

Будь-який документ, ким би він не був підписаний, і будь-яка заява, ким би вона не була виголошена – це тільки «благі наміри», це «побажання». Оскільки ж не завжди до цих побажань дослуховуються, доводиться йти на крайнощі. Про першу крайність ми вже говорили – вакцини. Однак продовжимо медичну тематику.

За недавньою статистикою, від нелегальних медичних препаратів і наркотиків гине понад 37000 американців на рік. Рецептурні препарати зі своїми побічними ефектами вбивають майже 100000 чоловік на рік тільки в США. Але це – «квіточки». Справжні «ягідки» почнуться, коли ми поставимо собі два простенькі запитання.

1) Звідки взявся на планеті, починаючи з 80-років минулого століття, вірус імунодефіциту (СНІД), якщо до того його ніхто й ніде не реєстрував?

2) Як таке можливе, що провідний науковий авангард найбільших університетів світу досі не спромігся виготовити вакцини від онкологічних захворювань (раку)?

Так, нам будуть і далі торочити, що ці недуги – надзвичайно складні, що все не так просто з дослідженнями… Але ж ми з вами не живемо в часи Середньовіччя. Ми літаємо на Місяць і досліджуємо Сонячну систему, але от із двома хворобами ну ніяк не можемо впоратися. То ми не можемо, чи хтось не хоче?

 

Контрацепція і аборти

У використанні контрацептивних засобів немає нічого поганого. Людина задовольняє один зі своїх інстинктів тоді, коли цього хоче, і без «поганих наслідків» у вигляді зачаття непланованої дитини. Це називається «вільною любов’ю» – люблю коли хочу і кого хочу. Але… «вільна любов» – це безвідповідальна любов. Тому що я, використовуючи її, добровільно відмовляюся від можливої відповідальності за життя потенційної дитини. А безвідповідальний чоловік – це егоїстичний чоловік. Це людина, яка думає тільки про себе, про свою вигоду. Чи прагнутиме така людина продовження свого роду? Навіщо? Адже так добре бути самому, люблячи і дбаючи тільки про себе. Гейтс і компанія про це добре знають, тому у засновника Microsoft троє дітей, а нас він переконує утриматися. Причому зауважте, як звучить споживацька аргументація: спершу заробіть грошей, купіть квартиру, машину, а вже тоді думайте про потомство. Бо ж не годиться «множити бідність» (улюблений вираз популяризаторів контрацепції). Цікаво, скільки таких контрацептивних поціновувачів жили б сьогодні в Україні, якби на початку ХХ століття в українських селах – надзвичайно бідних і безперспективних – масово застосовували контрацептиви?

Що ж стосується абортів, то головне завдання «вибраних» – це переконати нас у тому, що людський ембріон – це ще не людина. І тоді на наслідки довго очікувати не доведеться.

До речі, прикметна деталь: Міжнародний валютний фонд – один з основних світових кредиторів – співпрацює тільки з тими країнами, в яких на законодавчому рівні закріплено право жінки на аборт. Чи ж не дивно?

 

Популяризація гомосексуалізму

Скажіть, як таке можливе, щоб 2% від усього населення Землі, які заявляють про свою нетрадиційну сексуальну орієнтацію, могли впливати на життя решти 98%? Адже зараз який фільм не включиш, яку замітку не прочитаєш – всюди йде відверте пропагування неприродних сексуальних контактів. Дійшло навіть до того, що, як ми вже писали, минулого місяця у Франції почали заарештовувати людей, на одязі яких міститься зображення традиційної сім’ї. Це, бачте, є ознакою гомофобії, такі зображення дуже ображають нетрадиційників і тому усіх нормальних людей потрібно арештовувати.

Звідки ці 2% «не таких, як усі» беруть гроші на таку шалену саморекламу? Мало того, вони навіть мають вплив на уряди найбільших країн, адже останні з легкістю приймають закони про одностатеві шлюби і про право «не таких, як усі» усиновлювати дітей. Чи ж не «Фонд Білла Гейтса» (та йому подібні) дає грошенята тим 2%? Адже не лише вакцинацією можна скоротити кількість населення. Це можна зробити також, переконавши ці 2% в тому, що їхня психічна хвороба – це норма, що вони мають право бути такими, якими вони є. Що їхня «любов» – це така сама любов, як і у нормальних людей. От тільки біда в тому, що плодом любові нормальних людей є діти, а плодом людей нетрадиційних – венеричні хвороби і смерть без можливості продовження роду. Тобто саме те, чого домагаються усілякі «гейтси».

А щодо права на усиновлення дітей одностатевими парами, то тут і так все зрозуміло: яка нормальна дитина, проживши свої дитячі роки в сім’ї, де є тато №1 і тато №2 (або мама №1 і мама №2), виросте людиною зі здоровою психікою і бажанням мати нормальну сім’ю? Тобто, як не крути, а мета, поставлена «вибраними», досягається.

 

Замість висновку

Нині на кожну жінку по всьому світу припадає в середньому 2,79 дитини, в 1950 році було 4,95. Вже зараз аналітики прогнозують стрімке зниження народжуваності по всьому світу. Якщо річні темпи зростання народжуваності у 1963 році були з піковим показником у 2,19 відсотки, то станом на 2012 рік цей показник заледве становить 1,05%.

Зверніть увагу на телевізійні репортажі, фільми, книги, які рекламують подружні пари, котрі не збираються заводити дітей, або планують завести їх значно пізніше, оскільки діти розглядаються як тягар при сучасному способі життя, яке не дозволяє нам купувати всілякий непотріб, без якого жили сотні поколінь наших предків, і яким битком набита сучасна реклама.

Вже зараз населення західних країн інтенсивно старіє і скорочується. Це створює диспропорцію пенсіонерів стосовно працюючих і дітей. Це – додаткове навантаження на пенсійні системи різних країн. І це – наступна причина уже справді глобальної економічної кризи, до якої ми неухильно скочуємося.

 

Адам Стрижнюк

Російська мова більше не мова, – науковці

Четвер, 13 червня 2013, 06:53

Інститут лінгвістики в Тарту (колишня Академія мовознавства СРСР) оголосив, що російська мова протягом найближчого року може бути виключена зі списку мов світу.

Моніторінг, щорічно проводиться співробітниками інституту, показав, що російська мова перестала відповідати мінімальним вимогам щодо самоідентичності, багатства словникового запасу і сфери застосування, передає http:// fognews.ru/russkij-yazyk-bolshe-ne-yazyk.html.

Якщо протягом 2013-го картина не зміниться, то російська мова буде оголошена мертвою, з усіма наслідками, які з цього в випливають: закриттям курсів російської мови в Європі, виключенням її з офіційних мов організацій світу (ООН, ЮНЕСКО) та забороною на її вживання в посольствах для спілкування з росіянами.

Варто відзначити, що Інститут лінгвістики протягом останніх п'яти років щорічно попереджав владу РФ про високу ймовірність розвитку подій за цим сценарієм, але всі його звернення залишилися без відповіді. За класифікацією ЮНЕСКО існують кілька стадій відмирання мови, і російська повністю відповідають найважчій з них: мова Росії перетворилася в контекстно-ситуативний набір граматичних форм.

Ця точка регресу характеризується наступними особливостями.

По-перше, практично припиняється словотворення на основі рідних коренів. Нові терміни і поняття є запозиченими. Терміни, що прийшли ззовні, витісняють рідні аналоги, з двох синонімів виживає запозичений. Суспільство не здатне виробляти адекватну заміну іноземним словами, задовольняючись прямим запозиченням, руйнується зв'язок між діяльністю індивіда та його рідною мовою. Окремим випадком такого регресу є «мова рабів», достатня для розуміння вказівок господаря, але абсолютно неефективна при спілкуванні на абстрактні теми. Як приклад, учені з Тарту наводять широко поширений в Росії «рунгліш».

По-друге, знання мови перестає заохочуватися в суспільстві. Знижується цінність цього знання для економічно активного індивіда, мова не здатна підняти вартість працівника в конкурентній боротьбі на ринку праці. На перше місце при працевлаштуванні виходять особисті зв'язки і вимоги по мінімальній зарплаті, тому в структурі зайнятості переважають «блатні» на вершині піраміди, і «гастарбайтери» в її основі. Держава без видимих протестів суспільства скорочує години викладання рідної мови в школі, іспити з мови проходять у вигляді знеособлених тестів. Знижується загальний рівень грамотності теле-і радіомовлення, газети виходять з друкарськими помилками і помилками, які ніхто не помічає.

По-третє, державні структури не використовують у своїй діяльності офіційної мови країни. Патріархальна Православна Церква проводить богослужіння церковнослов'янською, МВС використовує спрощений службовий діалект, МЗС оперує французькою, німецькою та англійською. У такій ситуації повністю зникає поняття єдиної мови, населення роз'єднується з професійної приналежності, яка визначає значення і зміст слів.

По-четверте, мова перестає бути образною, з неї вимиваються слова загального значення, перевага віддається синонімам займенника «той» і «цей». Спілкування між людьми зводиться до ситуативно-контекстного словотворення часто на основі одного кореня.

- Дай цю фіговину.

- На фіга?

- Я нею пріфігачу ось цю фігню.

- Так але ж фігня вийде!

- А тобі не по фігу?

Як пишуть дослідники з Тарту, даний діалог дуже нагадує спілкування вищих тварин, які за допомогою однакових звуків передають один одному інформацію, визначену конкретною ситуацією.

Підводячи підсумки свого дослідження, Інститут лінгвістики Тарту з жалем відзначає, що російська мова де факто вже померла, і залишається останній рік його офіційного існування.

 

Підготував Адам Стрижнюк

Головна причина українського бездоріжжя

Середа, 05 червня 2013, 07:50

3D по-українськи: дурні, дороги, дерибан

Наприкінці зими асфальт зійшов разом зі снігом. Тернопільські дороги знову перетворилися на напрямки і виглядають, як після війни. Водії маневрують, обминаючи яму за ямою. У вибоїнах автомобілі залишають колеса і ходові. На дороги нарікають вже навіть мертві, адже подекуди важко дістатися до цвинтаря.

Експерти Світового економічного форуму оцінили українські дороги на 2,3 бала із 7, помістивши на 137 сходинку із 144 країн. Загалом в Україні потребують капітального ремонту понад 80% автошляхів і 70% доріг у містах. На Тернопіллі, зокрема, нині потребує ямкового ремонту 21 тисяча метрів квадратних доріг.

Жалюгідний стан доріг не на жарт розлютив автомобілістів. У соціальній мережі Facebook з’явилася група «Я ненавиджу «Укравтодор», яка за кілька днів зібрала понад 4 тис. учасників. Появу цієї спільноти помітив навіть прем’єр-міністр Микола Азаров. «Ненависть – это не созидающее чувство», – філософськи зауважив він.

 

Країні бракує асфальту?

Але будь-чому, навіть недовговічності «єврошляхів», влада знаходить пояснення. Нині з приводу жахливого стану українських доріг є кілька офіційних версій. Одна з них належить сину глави держави, на думку якого в усьому винен суворий український клімат, який раптово змінився і став таким, як у Сибіру. «Дороги, як-то кажуть, зійшли разом зі снігом, – на правах першого віце-президента Федерації автомобілістів України пояснив ситуацію Віктор Янукович-молодший. – На жаль, Україна перебуває в доволі жорстких кліматичних умовах, у різко континентальному кліматі…» Микола Азаров, крім «сибірських морозів», за традицією згадав ще й клятих «папєрєдніков», які «не зробили і 1/10 того, що зроблено за останні три роки».

Однак за словами тернопільського підприємця Василя Гірняка, який часто їздить у справах з Тернополя в Бобруйськ (Білорусь), в сусідній країні, розташованій північніше України в більш вологому кліматі, зима цьогоріч була ще більш холодною. Але, за його словами, різниця в якості доріг між Україною та Білоруссю приголомшлива. «По Білорусі авто їде швидко і без проблем, але щойно перетинає український кордон, починається «мінне поле», – ділиться пережитим підприємець.

А тим часом чиновники всіх рангів зізнались: покращення очікувати не варто. Для цього бракує не лише грошей (Тернополю на наведення ладу з дорогами загалом потрібно 600 мільйонів гривень. І це лише для забезпечення нормальних умов для руху транспорту. На капітальний же ремонт усіх доріг міста, аби вони відповідали сучасним нормам навантаження на вісь авто, а також інтенсивності руху, яка зросла у 10 разів з часів побудови більшості міських вулиць, потрібно 1,5 мільярда гривень), а й… асфальту. Зараз працюють 23 асфальтові заводи, розповів нещодавно міністр інфраструктури, однак для проведення поточного (!) ремонту їх потрібно втричі більше. А де їх взяти?

 

Країні бракує грошей?

Головна причина українського бездоріжжя – це аж ніяк не відсутність грошей на поточний ремонт чи зношеність старих доріг, а корупція. За словами експертів, в Україні поширені два основні види фінансових зловживань, які перетворюють автошляхи на засіб для сталого заробітку чиновників, що часто становить 50-70% вартості робіт. Перший – фіктивне будівництво чи ремонт, коли гроші отримують за роботи, які були оформлені лише на папері (завищення кількості будівельних матеріалів, техніки, палива тощо). Другий – завищення вартості матеріалів. Виконавець закуповує неякісні будівельні матеріали за цінами, більшими від ринкових. Різниця розподіляється між учасниками корупційної оборудки. Оцінювачі кажуть, що під час будівництва та ремонту доріг дозволене відхилення, яке не вважають порушенням, – 20% розбіжності з ринковими цінами.

При цьому представники будівельних компаній розповідають, що «вартість входження» в той чи інший проект із будівництва чи ремонту дороги може сягати 50% вартості робіт у вигляді хабара. Фірми-виконавці компенсують «відкати» за рахунок завищених цін на будівельні матеріали, погоджених із відповідними людьми, виконання фіктивних робіт тощо. Наявні ж ГОСТи і вимоги дають змогу маніпулювати якістю, зокрема знижувати її «за домовленістю сторін».

Реальну вартість зведення 1 км дороги в Україні, здається, достеменно не знає ніхто. «Укравтодор» і Міністерство інфраструктури неодноразово називали ціну в $5 млн за кілометр чотирисмугової дороги. Оперуючи такими цифрами, чиновники зазвичай переконують: у світі дороги коштують ще більше.

Але навіть якщо брати це за чисту монету, і зважити, що в країнах Заходу чималу частину суми становить оплата праці людей, все одно будівництво чотирисмугової Route 228 в американському штаті Вірджинія коштувало минулого року $3,66 млн/км, а нова шведська Road 40 Dallebo-Hester обійшлася в $2,35 млн/км. Вкотре повторимося: при ДУЖЕ високій оплаті праці ремонтників.

В цьому контексті потрібно зважити на ще одну деталь: на ремонт доріг «Укравтодор» витрачає всього лише 2 млрд грн на рік, у той час, як загальна сума дорожнього акцизу, закладеного у вартість бензину становить майже 20 млрд гривень на рік (українці платять 1,57 грн за літр 95 бензину). На що йде решта коштів – невідомо.

Хоча ні. Відомо. Торік «Укравтодор» замовив державним інститутам 94 наукові розробки, нібито спрямовані на покращення доріг України, – на загальну суму 25 (!) мільйонів гривень. Про це повідомляє «Вісник державних закупівель». З цієї суми Державному підприємству «Державний науково-технічний центр інспекції якості та сертифікації дорожньої продукції «Дор’якість» за 2,28 млн грн замовлено розробку рекомендацій щодо оптимізації заходів з сезонного утримання доріг та підвищення якості їх виконання. Цій же установі замовлено на 2,61 млн грн «дослідження факторів впливу якості виконання робіт на довговічність та надійність конструкцій дорожнього покриття» тощо. Тож чи дивно, що за останні два місяці прокурори за результатами перевірок внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення 123 (!) кримінальних правопорушень, пов’язаних з розтратами в системі «Укравтодору»?

Однак переплачують в Україні не лише за саме будівництво доріг та «відмиті» під час нього гроші. Тоді як європейські й американські дороги не потребують щорічного відновлення ледь не з нуля, в Україні щорічний ремонт – звична річ.

 

Країні бракує мізків!

Не дай, Боже, дороги у нас стануть кращими, адже тоді припиниться заробіток тих, хто отримує «відкати», і тих, хто наживається на цих ремонтах. Тому ремонт доріг – це не лише зайва можливість нагріти на цьому руки, а й постійна робота для «своїх» підрядників. Будівельникам невигідно будувати дорогу, яка не потребуватиме ремонту вже найближчим часом, адже тоді вони не отримають замовлення.

Саме тому практика свідомого «недобудівництва» у нас доволі поширена. Як свідчать експерти, сучасну геосинтетику під час будівництва шляхів нерідко кладуть лише для видимості – обабіч дороги. Так уже за три-чотири роки дорогу можна будувати знов, хоча при дотриманні технології вона мала б служити до 15 років.

На Заході інші технології ремонту доріг. За словами тернопільських далекобійників, які постійно галопують по Європах, за кордоном ремонтують дороги уночі при потужному освітленні і за допомогою сучасної техніки. Там не «ліплять», як у нас, а вирізають на асфальті величезний квадрат і заливають однією речовиною, потім другою, третьою. А у нас які «технології»? Приїжджає у мороз чи дощ «КамАЗ» зі щебнем, вуйко Зенько кидає його шуфлею в яму, а цьоця Ганя ногами затоптує…

Ніхто в нас не соромиться казати й про використання застарілих матеріалів. Екс-міністр інфраструктури Борис Колесніков неодноразово скаржився на погану якість матеріалів, що не відповідають світовим стандартам, зокрема на поганий вітчизняний бітум. Але в той самий час заступник голови «Автодору» Євген Прусенко зізнався, що за вартістю бітуму ми вже майже зрівнялися з Європою.

Тож чи дивно, що в країні, де ціна неякісного бітуму відповідає ціні якісних європейських матеріалів, грошей (читайте – мізків) бракуватиме завжди?

 

Хороший асфальт на дорозі не валяється

Аварійний ямковий ремонт у Тернополі розпочався давно. Але на нього, за словами посадовців, не вистачає ще й ремонтних бригад. Щоправда, розшукати одну з них нам все ж таки вдалося.

Минулого тижня на вулиці Володимира Великого юрбилося 6 працівників у помаранчевих жилетах. Всі вони зібрались тут, щоби обкопати яму довкола каналізаційного люка розміром метр на метр. У розмові зізналися: «Як платять – так і працюємо». Зарплату дорожнім робітникам нерідко затримують на кілька місяців. Однак вони все одно виходять працювати, але при цьому чоловіки не бачать сенсу у власній роботі. «За три-чотири тижні тут буде нова яма», – констатували ремонтники.

Такий стан доріг вражає іноземців, які приїжджають до нашого міста. Торік до Тернополя завітав англієць на дорогому автомобілі і ледь не розбив його. Одного дня іноземець добряче гепнувся на ямі на вулиці Чалдаєва, а наступного дня знову втрапив у неї. «Ти що, забув, що тут яма?» – здивувався його тернопільський товариш. «Я думав, що за ніч зробили…» – «Жартуєш, цій ямі уже десять років».

За тиждень до великодніх свят моєму знайомому довелося везти дорогою Львів-Тернопіль українку, яка майже двадцять років прожила в Німеччині. «Як так можна жити? У вас що, ніхто не відповідає за дороги?», – обурено запитала вона, вражена співіснуванням сучасного терміналу львівського аеропорту зі шляхами періоду «після війни». «Та ні, – відповів знайомий, – відповідальних у нас – маса, просто відповідальності – нуль».

Загалом траса Львів-Тернопіль – це не дорога, це полігон для тест-драйву позашляховиків, спеціально обладнаних для ралі. Полігон, на який чомусь випадково занесло легкові авто, пасажирські автобуси і фури.

Над шляхом, як у старовинних українських піснях, хмара куряви від автомобілів, що намагаються об’їхати ями узбіччям. Якщо хтось раптом на цьому ж узбіччі зупиниться (мало які у людей потреби), бідолаху клянуть останніми словами, бо він же, не повірите, проїхати заважає. І це на узбіччі!

В потоці машин – цілковитий хаос. Всі рухаються у напрямку Львова чи Тернополя у три-чотири ряди, ледь уникаючи зіткнення із зустрічним транспортом. Своя смуга – не своя, на такі дрібниці уже мало хто зважає, бо ж ходову ремонтувати дорого.

Не краща ситуація і навколо обласного центру – сьогодні лише лінивий водій не згадує тернопільську об’їзну, дивлячись на яку, так і хочеться сказати, що хороший асфальт на дорозі не валяється.

Свого часу, в 1992 році, міська влада Тернополя, добре не подумавши, взяла собі баласт у вигляді 12,5 км об’їзної дороги. Мало того, що в самому місті з ремонтом доріг завжди були проблеми (у Тернополі – 209 км доріг. Капітальний ремонт 1 км асфальтобетонного покриття з одночасним створенням системи водовідведення та заміни комунікацій, за словами чиновників міськради, коштує щонайменше 7 млн грн), то відтепер ще й на об’їзну кожного року доводиться виділяти кошти. До речі, як вихід з ситуації, депутати міської ради нинішньої каденції ініціюють зворотну передачу об’їзної, тепер вже з комунальної власності у державну, мотивуючи це тим, що державній казні легше знайти потрібні мільйони для ремонту дороги загального користування. Але дивлячись на теперішній стан державних доріг, можемо сміливо констатувати: найближчі покоління навряд чи дочекаються капітального ремонту тернопільської об’їзної. Як і решти доріг у цій цивілізованій європейській країні.

 

Адам Стрижнюк

"Юні тернополяни розвивали свою творчість"

П'ятниця, 24 травня 2013, 14:00

Нещодавно юні тернополяни відвідали арт-терапевтичне заняття у приміщенні ГО «Центр розвитку Тернопільщини», де пробували розвивати свою творчість. Тренери допомагали дітям будувати плани на майбутнє та проектувати їх у творчості.

Ефективне застосування мистецтва дозволяє експериментувати з почуттями, досліджувати і виражати їх на символічному рівні. Образи художньої творчості відображають усі види підсвідомих процесів, включаючи страхи, мрії, конфлікти, спогади – розповідає арт-терапевт, практичний психолог Марія Квілінська. Сьогодні, разом з Іриною Рудяк ми проводимо групову терапію, заохочуючи дітей коментувати свої малюнки та вироби, що об’єднує їх у спільній діяльності та вивільняє підсвідомі можливості.

Даний вид терапії дуже сильно впливає на внутрішні сили дитини, допомагає розвинути спонтанність, поліпшити увагу і пам’ять. Як будь-яке творче заняття, арт-терапія для дітей вдосконалює мислення. Але головна її заслуга – це здатність заспокоїти, допомогти розслабитися і виплеснути негативні емоції, думки, почуття. Важливо пам’ятати, що основне тут – максимально реалізувати творчі вміння дитини, – доповнює майстер з виготовлення прикрас, учасник творчої майстерні «Арт-колесо» Ірина Рудяк.

По завершенню заняття учасниці хорової школи «Зоринка» Юля Пошелок та Оля Гучак подарували дітям пісню у власному виконанні.

Ми спробували дізнатись думку учасників тренінгу:

- Було цікаво побачити результат моєї роботи. Я ще ніколи не робила малюнки з піску. Це дуже захоплююче заняття. А ще сподобалось, що ми могли забрати прикраси, які виготовили своїми руками, розповідає Юля Пошелок. – Нам потрібні такі методи. Вони допомагають встановлювати відносини між людьми. За допомогою мистецтва діти не тільки виражають себе, але й більше дізнаються про інших. Це об’єднує. Арттерапія розвиває творчі можливості. Під час занять, діти відкривають в собі невідомі раніше таланти. Оскільки, у нас багато талановитих дітей, то цей метод важливий для подальшого розвитку,- зазначила вихователь Тернопільського обласного комунального будинку для дітей шкільного віку пані Валентина. – Ми й надалі будемо проводити заходи такого плану. Тут хороша атмосфера, енергетика, тепла обстановка.

- Дійсно, нашим діткам вдалось гарно провести час. Вони повертаються додому з хорошим настроєм і уже чекають на наступне заняття, – додає вихователька дитячого будинку “Віфлеєм”, пані Оксана

Керівник соціальних проектів Оксана Ратушняк вважає, що подібні заходи просто необхідно проводити й надалі:

Такий стиль спілкування нам потрібен. Ділитись чимось добрим завжди приємно. Запрошуємо до участі усіх бажаючих, готових поділитись своїми талантами. А ще я хотіла б висловити подяку партнеру даного заходу – супермаркету “Сільпо” за допомогу у проведенні тренінгу, – додає вона.

Із запитаннями звертайтесь: 096-467-03-52