images/stories/logosait.jpg

 

Репортаж


У Тернополі триває дитячо-юнацький марафон «Я- українець, я-патріот»

Вівторок, 04 серпня 2015, 07:39

Тернопільський міський центр фізичного здоров’я населення управління у справах сім’ї, молодіжної політики і спорту проводить дитячо-юнацький марафон «Я- українець, я-патріот», присвячений новітнім героям України до Дня Незалежності.

В рамках марафону для найменших тернополян організовують майстер-класи з виготовлення паперових квітів кольорів національної символіки в техніці орігамі. Нещодавно такий майстер клас на тему «Квітка миру і надії» відбувся в Тернопільській обласній бібліотеці для дітей, що на вул. Коперника, 17.

Усі присутні були запрошені до участі у благодійному ярмарку виготовлених квітів, який проходитиме 24 серпня на День Незалежності, а зібрані кошти будуть передані Логістичному центру допомоги бійцям АТО.

 

На кого рівнятися молодим українцям

Понеділок, 03 серпня 2015, 09:57

Hallo von Deutschland, або На кого рівнятися молодим українцям

Німеччина завжди вважалася багатою і прогресивною країною. Від Карла Великого й Священної Римської Імперії до німецького князя Отто фон Бісмарка, нацизму, зведення й руйнування Берлінської стіни Німеччина вплинула на Європу, як ніяка інша держава. Вона також дала світові людей, яким вдалося його перевернути, серед них – Адольф Гітлер, Альберт Ейнштейн, Фрідріх Ніцше, Еммануїл Кант, пише Моя газета

Про політичну владу, особливості медицини та інші сторони німецького життя розповіла Ірина Махно, випускниця Тернопільського національного економічного університету.
-рина Махно

– Ірино, як ви потрапили до Німеччини? І якими були перші враження про цю країну?

– Вперше я познайомилась з Німеччиною на І курсі навчання в університеті. Україно-німецький економічний факультет відкривав великі можливості та перспективи, але потрібно було на високому рівні володіти мовою. Дуже важко давалось вивчення двох іноземних мов, оскільки в школі викладали тільки англійську. Історія Німеччини, бізнес-курс, граматика, країнознавство – все було настільки цікаве і нове, що опускати рук не хотілося. Після другого року навчання я зрозуміла: щоб краще вивчити мову – треба нею жити. З того часу почалась моя перша реальна подорож у країну, яку я два роки поспіль вивчала на парах. Улітку 2008 року я стала учасником програми Аupair. Вона дала можливість 1 рік жити в найбагатшій землі Німеччини – Баварії. Відвідуючи школу та проживаючи в німецькій сім’ї, мені дуже не хотілося повертатися додому. Порядок на вулицях, чистота, охайність, привітливі люди, швидкі автобани, високий рівень освіти й культури додавали все більше натхнення вивчати мову і культуру країни, шукати можливих варіантів продовження навчання за кордоном. Найбільше вражали мене новорічні та різдвяні приготування, ярмарки. Архітектура міста Дрезден, його чарівні околиці, які часто називають «німецькою Швейцарією», а також славнозвісне місто Мюнхен, заводи ВMW та Porsche… Словом, що тут розповідати – все це треба просто бачити.

Рейхстаг - будинок парламенту у Берл¦н¦

– Чим відрізняється німецький менталітет від українського?

– Наведу всього лишень один приклад і ви все зрозумієте. Моя подруга знайома часто позичала серед тижня машину у свого друга, а на вихідні її повертала. Машина високого класу, ВMW, червоний кабріолет! Одного разу, припаркувавши її, подруга пішла у своїх справах, а повернувшись, побачила, що машина побита. Вона була в розпачі – машина ж не її, ще й така дорога! Але раптом підбігають люди і кажуть: «Ми вас дочекалися. Не переживайте, ми бачили хто це зробив і записали номер його машини». Таким чином поліція змогла знайти винуватого, який хотів уникнути покарання.

Загалом німці дуже правильні люди. Коли хтось порушує правила чи закони, в них спрацьовує сигнал «nono», тобто «неправильно». Тому й порядок у Німеччині всюди.

– Тобто місцеві жителі легко йдуть на контакт з іноземцями? Більшість із них знають про Україну, як державу?

– Німці доброзичливі люди. Якщо колись щось запитувала, то одразу цікавились, звідки я і тоді відповідали. З тим проблем у них немає. Раніше про Україну знали не всі, багато думали, що це Росія. Але коли дивилися на карту, то дивувалися, що наша держава така велика.

Багато німців намагаються розвивати свій бізнес в Україні, але говорять, що в цьому плані наша держава наразі безперспективна.

– Які життєві цінності є пріоритетними для цих людей?

– Офіційно в Німеччині неділя вважається днем сім’ї. Цього дня закриваються всі магазини для того, щоб сім’я могла зібратися разом. Вони не йдуть зранку до церкви, як у нас це прийнято роботи, а збираються на сніданок у кафе. Коли я жила в німецькій сім’ї, вони одразу запримітили, що все таки для українців релігія важливіша.

Багато сімей живуть, не перебуваючи у шлюбі, та навіть офіційно не розписані. У них вже є діти, і вони по 10 років живуть разом, але вважаються «хлопцем» і «дівчиною». Це зумовлено тим, що процес розлучення тут дуже дорого коштує. Таким чином вони себе «страхують». Мабуть, цим пояснюється їхня меркантильність.

А ще жителі західної частини Німеччини вважають падіння Берлінської стіни трагічним днем в історії, бо після цього західна частина «тягне» за собою східну.

Любл¦н_-нститут Ма𦬠Кюр¦

– Які соціальні допомоги надає держава? Як влада підтримує молоді сім’ї?

– Німеччина – соціальна держава. Людвіґ Ергард запровадив соціально-ринкову економіку, гаслом якої було – «Добробут для всіх і соціальна справедливість». Ця система працює й понині. У Німеччині найрозвиненіша соціальна мережа, яка стала прикладом для багатьох європейських країн.

Соціальна система Німеччини охоплює такі виплати:

– допомога на дітей – 154 євро на місяць, а починаючи з 4 дитини – 179 євро. Гроші виплачуються, поки дитині не виповнилося 18 років;

– податкові пільги або забезпечення прожиткового мінімуму для непрацездатних та пенсіонерів.

Ці виплати фінансує державний бюджет на найвищому рівні. Крім щомісячної допомоги на кожну дитину, ще існує одноразова допомога при народженні дитини, дотації на дітей при покупці або будівництві житла, допомога при оренді житла. Держава також бере на себе видатки з утримання дітей у дитячих садках і школах, а також частково навчання у вищих навчальних закладах. Крім фінансових пільг, матері та татусі мають право працювати неповний робочий день. На жаль, дуже багато емігрантів (особливо турки, а також представники колишнього СРСР), які давно живуть у Німеччині, зловживають соціальним захистом держави і більшу частину свого життя не працюють.

– Чи існує в країні проблема безробіття? Чи важко знайти місцевому жителю роботу?

Звичайно, безробіття в країні існує, але проблемою назвати це не можна. За останній рік рівень безробіття в Німеччині знизився до мінімального – 6,8%. Знайти роботу у сфері обслуговування місцевим жителям та іноземцям неважко. Якщо шукати на вищому професійному рівні, то велике значення має диплом. У всьому світі дуже цінується освіта, здобута в Німеччині. Самі німці вищу освіту здобувають переважно у Західній Німеччині, не зважаючи на те, що вона платна. У Східній Німеччині освіта залишилася безкоштовною.

Для роботодавця найважливішими є твої особисті якості, життєві цілі та спосіб мислення. З особистого досвіду впевнено говорю, що більшість українських студентів, які мають німецьку освіту, знаходять роботу.

 

– Як німці ставляться до своєї роботи? Чи існує в країні хабарництво?

Німці взагалі-то великі кар’єристи. Хто вже пішов вчитися в університет, то робить все по-максимуму. Середньостатистичний німець мріє купити будинок, машину, поїхати на відпочинок до Туреччини, Італії, Австрії, а якщо є більше грошей – до Франції. Але заробити «більше грошей» нелегко, потрібно дуже сильно потрудитись, допізна затриматись на роботі та ще до початку робочого дня почати працювати. Вони дуже пунктуальні, дисципліновані, толерантні і з повагою ставляться до працівників нижчого рангу. Також німці відповідальні, дорожать своєю роботою. Багато з них працюють не в тому місті, де живуть. Декому потрібно добиратися 2-3 години до роботи, а дехто взагалі лишень на вихідні приїжджає додому.

Вимоги до працівників високі, але не обов’язково мати досвід роботи, велику роль відіграє вміння спілкуватися, ерудованість, ініціативність тощо.

Про хабарі я не чула жодного разу і з таким явищем у цій країні не стикалася. У свою чергу німці дуже дивуються нашій корумпованості та висміюють її. Проте у них велику роль відіграють зв’язки і знайомства. Якщо у вас хороша репутація і ви рекомендуєте когось на роботу чи практику, то у цієї людини великі шанси отримати робоче місце.

– Ірино, а як щодо медичних послуг?

– Німеччина – це країна, яка має один із найвищих рівнів витрат на охорону здоров’я у світі, це приблизно 10% ВНП. Висока якість медичних послуг перетворила її на світового лідера з медичного туризму. Можливість вільно обирати лікаря, короткі черги, цілодобове медичне обслуговування і висока якість медичних послуг – все це приваблює іноземців. Самі ж німці дуже цінують своє здоров’я, тому практично всі застраховані. Свого часу Отто фон Бісмарк запропонував обов’язкове страхування держслужбовців, тим самим вивівши дану проблему на загальнодержавний рівень. Відтоді страхування держслужбовців та їх сімей є обов’язковими. Існує певна сума річного доходу, при якій необхідна страховка. Минулого року вона становила 44100 євро. Якщо ваш дохід дорівнює їй або більший від неї, то ви самі вирішуєте, чи потрібне вам медичне страхування.

Існує майже 250 страхових компаній. Яку із них обрати – ваше рішення. Застрахувавшись, основні медичні послуги отримуєте безкоштовно, але існують і неосновні, наприклад, стоматологічні. Похід до дантиста може бути дуже дорогим, страховка покриває лише частину витрат. Все залежить від виду страховки, якщо страхові внески були мінімальні, то доведеться більшу частину виплачувати із власного бюджету.

Практично всі медикаменти потрібно купувати за приписом лікаря, вільно купити неможливо навіть протигрибкові мазі для ніг. Досить примітивний приклад, але це факт.

Мені доводилось кілька разів побувати у лікаря, маючи обов’язкову студентську страховку, тож великих затрат не мала. Якщо для лікування потрібні дуже дорогі медикаменти, то їх покриває страховка, а якщо дешеві, то ви самі купуєте. Загалом я не боялася хворіти у Німеччині (сміється).

– Чи задоволені місцеві жителі владою?

– Влада завжди залишається владою і якою б хорошою вона не була, завжди є темні сторони і недоліки, завжди є прихильники і невдоволені. Ангела Меркель – федеральний канцлер Німеччини з 2005 року. За час її правління змінилося три президенти. З кожним роком збільшується кількість людей, яким не до вподоби спосіб керування державою. У Меркель все менше прихильників, але вона досі залишається найвпливовішою серед політиків Європи.

Коли я розповідала місцевим жителям про нашу владу, про корупцію, хабарі, злочини і недоторканність депутатів, вони відразу ж переставали висловлювати невдоволення і, думаю, в глибині душі гордилися своїм становищем і своєю владою. Дивувалися нашим пенсіям та зарплатам, цікавились, як люди виживають на такі гроші і просто мовчки співчували. В них середньостатистичний шкільний учитель отримує 4900 євро в місяць, поліцейський – 3400, продавець – 1900, повар – 2900, медсестра – 3100. Загалом середня зарплата у Німеччині становить 3200 євро в місяць. Тому у свідомості німців не вкладаються наші реалії, коли вчителі стають продавцями на ринку, коли лікарі без «належної подяки» стають недбалими й безвідповідальними, а органи, які повинні захищати людей, діють проти них…

– Крім Німеччини, ви відвідували США, Францію та Італію. У якій країні бачите своє майбутнє?

– Попри всі недоліки та владу нашої держави, я бачу своє майбутнє в Україні. Звичайно, потрібно починати з маленького і з роками все буде. Хто налаштований позитивно та йде до цілі, той обов’язково досягне успіху. Інколи важко зрозуміти тих, хто зрікається своєї Батьківщини, тут все таке рідне. Коли проживаєш довший час закордоном і в тебе складний період у житті чи хворієш – одразу хочеться додому, нехай в гірші умови, нехай на меншу зарплату, але до близьких людей та друзів, до сім’ї. Хочеться в те місце, де тобі комфортно і де тебе розуміють.

 

Pozdrowienia z Polski,

або Чому українці шукають освіту в сусідів

У польському Любліні на вулицях чи в кафе часто чути українську мову. І це не лише туристи, яких тут не бракує. Багато хто з України приїжджає сюди на закупи. У 400-тисячному місті аж десять величезних торгових центрів (на кшталт наших «Подолян»), одинадцятий, найбільший, добудовується. Але Люблін, окрім любителів шопінгу, останніми роками окупували студенти з України. Цього року сюди приїхала вчитися рекордна кількість наших молодих людей. А вчитися тут є де. Люблін називають «містом студентів». І в кожному люблінському вузі нині вчаться українці. Тільки в одному Університеті Марії Кюрі-Склодовської нині навчається близько тисячі студентів з України!

CREATOR: gd-jpeg v1.0 (using IJG JPEG v62), quality = 95

CREATOR: gd-jpeg v1.0 (using IJG JPEG v62), quality = 95

З Денисом я познайомилася в одному з готелів Любліна. Він працює офіціантом. Коли почув українську мову, сам підійшов до нас. Розговорилися. Денис родом з Бердичева. У Любліні закінчив соціологічний факультет Католицького університету ім. Івана Павла ІІ. Має Карту поляка, яку отримав ще в 2005 році. Тоді їх тільки-но почали видавати. У Польщі студенти з України, які мають Карту поляка, вчаться безкоштовно, та ще й отримують близько 900 злотих стипендії. Денис вчився безплатно, але не тому, що мав Карту поляка, а завдяки стипендії, яку йому надав Фонд Івана Павла ІІ (діє у Любліні). Про фонд дізнався від знайомого, який завдяки йому тут вчився. Денис ходив на спеціальні курси. За результатами курсів фонд й відбирає стипендіатів. До речі, Польща пропонує понад два десятки стипендіальних програм.

У Любліні Денис з 2009 року. Університет закінчив цього літа. Знайти роботу за фахом наразі не зміг. Кілька місяців працював у страховій компанії, але мав мало клієнтів, а відтак і мало грошей, то пішов в офіціанти. Заробляє на місяць 1500 злотих. Якщо є преміальні, то й 1800 може отримати. Живе наразі в університетському гуртожитку, тож за житло платить недорого – 380 злотих на місяць. Про роки навчання згадує тепло. Каже, ставлення поляків до українців доброзичливе. Як викладачів, так і студентів. Запитую його, чи правда, що оскільки останнім часом українських студентів відчутно побільшало, дехто з поляків нарікає, мовляв, займають їхні місця? Денис погоджується, що українців стало більше. Причому, якщо раніше приїжджали здебільшого молоді люди із Західної та Центральної України, то цього року багато східняків.
Любл¦нський замок

«Дехто в такий спосіб втікає від армії, – каже. – Але є і такі, що справді хочуть здобути добру освіту. Це переважно діти заможних батьків, які мають свій бізнес в Україні та мріють, щоб діти в перспективі ним керували за європейськими стандартами». Східняки не мають Карти поляка, тож за навчання платять за повною програмою. В середньому це дві тисячі євро на рік. Але цього року, після Майдану і подій на Сході, польські вузи пішли українським студентам назустріч. Наприклад, Університет Марії Кюрі-Склодовської знизив платню за навчання для українців до 1250 євро.

Студентам зі сходу України важче адаптуватися, ніж західнякам. Найбільша складність – мова. Вони українською добре не володіють, не те що польською. Це дратує багатьох поляків. Їм не подобається, що українців приїхало так багато. Нарікають, що займають місця у гуртожитках, викладачі до них більш поблажливі. «Незабаром українська мова стане мовою викладання», – іронізує один польський студент з Любліна. Про це, зокрема, написали у «Газеті Виборчій».

Генеральний консул України у Любліні Іван Грицак у розмові з кореспондентом «Високого Замку» спростовує антиукраїнські настрої польських студентів. Каже, якщо невдоволення є, то це хіба поодинокі випадки.

За словами пана Грицака, українська молодь, що тут вчиться, якнайшвидше прагне адаптуватися, стати частиною польського суспільства. «У них тут швидко притуплюються національні почуття, – нарікає генконсул. – Ми закликаємо їх створювати у своїх вузах, на факультетах, українські осередки, щоб була можливість частіше зустрічатися, спілкуватися між собою, підтримувати українські традиції, культуру. Але вони цього робити не хочуть. До роковин Голодомору в Україні Консульство організувало акцію, купили 500 свічок і просили, щоб молодь прийшла їх потримати. Прийшло заледве 70 людей…»

Щодо збільшення кількості студентів, то, за словами пана консула, справді останнім часом сюди їде вчитися багато молоді зі Східної України. «Не виключаю, що частина хлопців таким чином втікає від армії, – каже Іван Грицак. – Такі, як правило, погано вчаться, трапляється, підробляють собі оцінки у «заліковці»… Тобто приїхали до Любліна не вчитися, а перебути. Це обурює ректорів польських вузів. Але переважна більшість українців втікає від «чудової» системи освіти в Україні, де за десять доларів можна скласти залік, а за п’ятдесят – іспит. Як наслідок, випускаємо дурнів з українських вишів. Основний мотив української молоді, яка їде вчитися за кордон, – бажання здобути якісну освіту».

Коли прощалася з Денисом, запитала, чи не планує повернутися в Україну? Не планує. Хоче жити і працювати у Польщі. Можливо, переїде в інше місце. Мріє про Вроцлав. Каже, там і роботу знайти легше, і платять краще. Запитую, чому в Україну не хоче повертатися. Відповідає коротко і без сентиментів: «Не бачу жодних перспектив».

15 тисяч українців зараз вчаться у Польщі. Це вже більше, ніж у Німеччині, яка досі посідала 1-ше місце за кількістю студентів з України.

Перли ЗНО-2015,

або Чому молодь втікає закордон

Більшість українських студентів (69%) хотіли б навчатися за кордоном, свідчать данні опитування фонду «Демократичні ініціативи».

Як нагадують соціологи, у 2011 році отримати освіту в інших країнах хотіли б лише 55% студентів.

Основна перешкода навчанню за кордоном – нестача коштів (на це вказали 71% студентів, у 2011 році було 52%) та недостатнє знання іноземних мов (37,5%, у 2011 році – 34%).

Найбільше бажають поїхати на навчання за кордон студенти, що навчаються за технічним профілем – майже 80%.

Найбільш серйозними проблемами вищої освіти, які потребують першочергового вирішення, більшість студентів вважає невизнання дипломів більшості вітчизняних ВНЗ у світі (51%), невідповідність викладання вимогам ринку (41%), корумпованість викладацького складу ВНЗ (39%), низький рівень якості освіти в українських ВНЗ, у порівнянні зі світовим рівнем (32%).

На користь вищесказаного свідчать цьогорічні результати ЗНО (зовнішнього незалежного оцінювання) з української мови і літератури. Такого провалу в Україні не очікував ніхто. Абітурієнти винуватять вчителів, вчителі – абітурієнтів, а ті, хто розумніший за перших і других, вже давно виїхали з країни в пошуках справжньої освіти.

Пропонуємо низку «перлів» із творів-роздумів випускників на тему «Чи варто прислухатися до думки оточення?» (авторська орфографія збережена):

– Мина Мазайло змінив своє прізвище на більш російське – Мазайленко.

– …виникають постійні сварки між собою.

– Сковорода одного разу женився, але таки втік, бо свобода – понад усе.

– Як виховають дитину, таку людину й получать у соціумі…

– Людина повинна думати своїми місками і не піддаватися на провокації.

– Я важаю, що людина дослуховуватися до оточення. Наприклад: як вона вбрана, нема ніде, грязи на одягу, дирок та інш.

– Якби мені друзі не сказали, що не треба татуївати, я б уже була з кольоровими татуїровками.

– Так моральна частина людини померає.

– Гравікомедія.

– Людина в самоті – це якась істота.

– Хрестові похіди.

– Його дочка Марися і друг сім’ї Микола.

– Існує багато видів людей, але більшість з них належить до соціуму.

– Я переконаний, що людина повинна сама ганьбитися, не дозволяючи робити це іншим.

– Чіпка Вареник прагне бути місцевим авторитетом.

– Людина живе в суспільстві більше 4-х тисячоліть. За цей час вона стала соціальною твариною. Тепер вона не як дика тварина, що живе тільки для себе, вона живе для інших. Наприклад, людина жила собі, раділа, але чавкала дуже голосно за столом і навіть не здогадувалась, що це гидко, бридко, негігієнічно.

– Наша скарбниця літератури говорить…

– Катерині забороняли гуляти з москалями, бо вони ненадійні й брехливі.

– Шевченка викупили з кріпатства і послали в правильному напрямку.

– Вживати шкідливі звички – добре і приємно.

– Мавці стало некомфортно.

– У кожного є своя потребність.

– Є чоловіки з професією військового-дальнобойщика.

– Ще людині потрібна «друга половина», бо вона повинна робити потомство.

– Кожен хоче мати чоловіка чи жінку, я іще не знаю.

– Мені рокимендують…

– На прикладі Т.Шевченка, що в давні часи заможні люди не думали про бідних, це видно з його слів: «Якби ви знали, паничі, що люди роблять уночі».

– Не забувайте, що ви індивідуальність і маєте свою думку і свої аналізи.

Від такої «освіченості» дійсно хочеться втікати. І не важливо, чи це буде Німеччина, як у випадку з Іриною, чи Польща, як у випадку з Денисом, головне – подалі від наших «розумників».

 

Підготував Адам Стрижнюк

Ветеранам АТО вперше надали право самостійно обрати собі країну протезування

Понеділок, 03 серпня 2015, 09:51

Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників Антитерористичної операції (далі - Служба) та Мінсоцполітики  погодили суми в 1 032 907,50 грн. та 1 057 706,00 грн. на протезування  двох воїнів АТО в Італії. Це вперше, коли такі суми було погоджено для протезування українських воїнів за кордоном.

«Воїни захищають нашу Вітчизну на Сході країни, а ми їх права – у владних кабінетах, - зазначає Ірина Сисоєнко,  заступник голови Комітету ВР України з питань охорони здоров’я. На сьогодні з Державного бюджету України виділено 150 млн гривень на протезування воїнів АТО за кордоном. Розпорядником бюджетних коштів є Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників Антитерористичної операції (далі - Служба).  Однак з початку року зі 150 млн бюджетних гривень Службою було використано лише 609 тисяч. Зважаючи на те, що збір необхідних документів для протезування та їх розгляд Службою за процедурою складає майже півроку, є побоювання в тому, що ці кошти повернуться до Державного бюджету України, а багато воїнів втратить можливість отримати протезування за кордоном. Цього ми допустити не можемо, тому відстоюємо право кожного, хто звернувся за протезуванням до Служби».

На сьогодні  протезування потребує значна кількість учасників АТО. Однак чи отримають вони протези до кінця року залежить від волі чиновників Мінсоцполітики та Служби. Однак,  те що, вищевказані суми вже виділені, вселяє надію багатьом бійцям, як і їх право на вибір фірми виробника протезу.

«До цього часу українським бійцям пропонувались протези німецького підприємства ОТТОВОСК. Однак я вважаю, що бійці, які захищаючи Україну втратили органи руху мають право вибору. Два бійця, яким необхідне протезування обрали собі протези італійського виробництва і держава має їм ці протези сплатити, навіть якщо вони коштують на 200 тис більше ніж протези Німецького виробника. Вважаю, що бійці самі повинні обирати протези, які вони хочуть, а не отримувати ті, які їм нав’язують.» - зауважив Анатолій Свирид(кіборг з позивним Спартанець), член Наглядової ради ГО «Координаційний центр допомоги воїнам АТО».

Тож, сьогодні, завдяки спільним зусиллям депутатського корпусу та громадськості, 10 серпня 2015 року 2 бійця вже відлітають на протезування до Італії.

Нагадаємо, фінансування протезування воїнів АТО було збільшено постановою КМУ  № 465 від 8 липня 2015 року.  Постановою передбачено збільшення розміру грошової допомоги учаснику антитерористичної операції на протезування (ортезування) однієї кінцівки за кордоном з 500 до 900 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних оcіб.

 

Якщо, вийшовши заміж, ви поміняли прізвище, то не забудьте звернутися до податкової інспекції

Понеділок, 03 серпня 2015, 08:26

Фізичні особи - платники податків, у разі зміни даних, таких, як адреса чи прізвище, які вносяться до Облікової картки чи Повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків), зобов'язані подавати податковим інспекціям відомості про такі зміни, протягом місяця з дня їх виникнення шляхом подання Заяви за формою № 5ДР (додаток 11) або за формою № 5ДРП (додаток 12) відповідно.

Фізичні особи подають дані Заяви особисто або через законного представника чи уповноважену особу до податкової інспекції за місцем проживання, у разі зміни місця проживання - до інспекції за новим місцем проживання, або за місцем отримання доходів.

Для заповнення Заяви використовуються дані документа, що посвідчує особу громадянина, та інших документів, які подаються у разі зміни таких даних.

Якщо зазначені документи видані не українською мовою, необхідно подати засвідчені в установленому законодавством порядку переклади цих документів українською мовою (після пред'явлення повертаються) та їх копії.

Внесення змін до Державного реєстру та окремого реєстру Державного реєстру здійснюється протягом п'яти робочих днів від дня подання Заяви до податкової інспекції за місцем проживання фізичної особи. У разі звернення до інспекції за місцем отримання доходів строк внесення змін до Державного реєстру може бути продовжено до десяти робочих днів.

У разі виявлення недостовірних даних або помилок у поданій Заяві фізичній особі може бути відмовлено у внесенні змін чи видачі документа, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі, або внесенні відмітки до паспорта.

У Заяві в обов'язковому порядку зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта).

Заява про зміну даних, які вносяться до Облікової картки, стосовно фізичної особи, яка не досягла шістнадцяти років або є неповнолітньою і ще не отримала паспорта, подається одним з батьків (усиновителем, опікуном, піклувальником) за наявності документа, що посвідчує його особу, та свідоцтва про народження дитини.


Відділ комунікацій Тернопільської об’єднаної ДПІ

ГУ ДФС у Тернопільській області

Учасники фестивалю «Дзвони Лемківщини» вшанували Героїв АТО та «Небесну сотню»

Понеділок, 03 серпня 2015, 07:46

Міський голова Тернополя Сергій Надал взяв участь у фестивалі «Дзвони Лемківщини», що проходить в місті Монастириська на Тернопільщині. Щорічно на два дні урочище Бичова перетворюється на містечко лемківської культури. У ці дні творчі колективи з різних куточків України та з-за кордону прославляють Лемківщину. Лемки зі всього світу з’їжджаються сюди, щоб запалити ватру, зустрітись, помолитись разом, поспівати пісень, поговорити, помріяти разом про майбутнє і згадати про минуле.

Цього року головною темою зустрічі Лемків є вшанування пам'яті трагічної роковини – 70-ї річниці депортації та новітніх Героїв України. Під час фестивалю відбулося нагородження учасників АТО, а представники влади та громадськості покладанням квітів до пам’ятника Т.Г. Шевченка вшанували загиблих Героїв АТО та «Небесну сотню».

Виступаючи перед багатотисячною публікою на відкритті фестивалю очільник Тернополя Сергій Надал зауважив, що зустріч у товаристві лемків, що прибувають з усіх куточків світу, дає відчуття незнищенності наших святих прадавніх традицій.

«Тернопільська міська рада є у постійному контакті з лемківською громадою. Ми вже давно намітили і з року в рік реалізовуємо програму співпраці - щодо будівництва сакральних пам'яток, їх благоустрою, вшанування пам'яті і розвиток самобутньої лемківської культурної традиції. Хочу побажати всім лемкам та учасникам фестивалю добробуту, радості, натхнення на добрі справи, здоров'я, Божого благословення. Миру вам і добра!», - додав міський голова.

В свою чергу голова всеукраїнського товариства «Лемківщина» Олександр Венгринович подякував очільнику Тернополя за багаторічну співпрацю.

«Я дякую міській раді Тернополя за багаторічну співпрацю. Завдяки спільним зусиллям влади міста та нашого товариства у Тернополі скоро з’явиться церква у якій усі ми зможемо прославляти лемківську культуру», - зауважив Олександр Венгринович. 











 

Сторінка 854 з 976

«ПочатокПопередня851852853854855856857858859860НаступнаКінець»
Банер