Репортаж

Доопрацьовано сервіс «Електронний кабінет платника»

П'ятниця, 20 травня 2016, 12:50

ДФС України повідомлено, що електронний сервіс «Електронний кабінет платника» (оновлена версія) доопрацьовано в частині надання можливості платникам підготувати, заповнити та надіслати податкову декларацію платника єдиного податку – фізичної особи-підприємця та податкову декларацію платника єдиного податку третьої групи – юридичної особи (далі – Декларація) в електронному вигляді.

У відкритій частині електронного сервісу «Електронний кабінет платника» (оновлена версія) в режимі «Бланки податкової звітності» можна заповнити, завантажити та роздрукувати Декларацію, а у приватній частині (особистий кабінет) в режимі «Введення звітності» платник може підготувати та надіслати до контролюючого органу Декларацію в електронному вигляді.

За результатами обробки Декларації квитанції 1 та 2 будуть розміщені в режимі «Вхідні/вихідні документи» особистого кабінету.

Форма та Інструкція щодо заповнень таких декларацій, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 19 червня 2015 року № 578 «Про затвердження форм податкових декларацій платника єдиного податку».

Відділ організації роботи Тернопільської ОДПІ

Сума податкової соцпільги в 2016 році

П'ятниця, 20 травня 2016, 12:50

Згідно із Податковим кодексом платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподаткованого доходу, отриманого від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги.

Як повідомили у Тернопільській ОДПІ, хоча розмір мінімальної зарплати у травні 2016 року збільшився до 1450 грн, розмір соцпільги не буде змінюватись до кінця року і становитиме – 689 грн. Дана пільга застосовується до доходу у вигляді заробітної плати, що не перевищує 1930 грн.

Детальніше проконсультуватись можна у Центрі обслуговування платників за адресою: вул. Білецька, 1 та за телефоном: 43-46-10.

Відділ організації роботи Тернопільської ОДПІ

Понти стають заразними

П'ятниця, 20 травня 2016, 11:36

Зараз – час понтів. Школярі ходять з накрученими смартфонами, які, по суті, потрібні тільки бізнесменам, і замість бізнес-додатків закачують на них іграшки. Недоменеджери з зарплатою в кілька тисяч їздять на машинах за кілька мільйонів. Сільська біднота влаштовує весілля в кращих традиціях минулих століть – сотні гостей, тонни їжі і спиртного, кілька днів святкування... І все це винятково для того, щоб побачили оточуючі. Щоб бути «не гірше за інших». Щоб позаздрили.

Понти стають заразними. Необхідність красуватися диктується сучасним суспільством навіть тим, хто цього спочатку не хоче. Якщо у школяра, єдиного в класі, немає айфона – його вважатимуть лохом. Якщо офісний планктон викладає у відпустці фотки з села, а не з Туреччини чи Єгипту – його вважають жебраком. А у будь-якого бізнесмена всі знайомі мало не вимагають, щоб він їздив на величезному позашляховику. Інакше – це неправильний бізнесмен.

Чим небезпечні понти – зрозуміло. По-перше, людина обмежує свої фінансові можливості, витрачаючи кошти не на розвиток, а на зовнішню мішуру. Влазить у рабські кредити. По-друге, починає оцінювати себе з точки зору «що скажуть оточуючі». Власна самооцінка починає залежати від чужої думки. І по-третє, ця необхідність «не бути, а здаватися» в’їдається у свідомість і стає головною метою.

Необхідність понтуватися нав’язується суспільству капіталістичною системою, щоб продавати людям непотрібні товари і послуги. Для того, щоб масово «впарювати» непотрібні речі – потрібно людей переконати, що володіння цими речами – це ознака крутизни.

Щоб не підсаджуватися на потребу красуватися – потрібно позбутися залежності від думки оточуючих. І коли вам буде плювати, що про вас думають інші – ви помітите, що поваги в очах оточуючих нітрохи не поменшало, скоріше навпаки. А якщо витрачати гроші і час замість понтів на додатковий розвиток – через якийсь час ви виявите, що в оточуючих і так вистачає причин заздрити вам. Такий шлях змінює мислення і наближає його до мислення успішних людей. Так-так, тих самих, якими багато хто намагається здаватися, але якими не є.

Дійсно успішна і самодостатня людина ніколи не намагається підвищити свою значимість в очах оточуючих – у неї із значущістю і так все в порядку. Вона не хвалиться речами, не хамить обслуговуючому персоналу, не самостверджується за рахунок тих, хто стоїть нижче за неї на соціальній драбині. Тому що успішна людина дивиться не вниз – на тих, над ким піднялася, а вгору – на тих, до кого хоче дорости. І усвідомлює потребу в постійному розвитку та самовдосконаленні. При такому мисленні і способі життя всі зовнішні атрибути додадуться самі собою, але вже не матимуть для вас цінності. Тому що цінності будуть іншими, більш серйозними і досконалими.

(З соцмереж)

Чи не забагато ми відпочиваємо?

П'ятниця, 20 травня 2016, 11:20

Двічі на рік наша країна впадає у стан безпробудного свята. Перший раз це відбувається в січні, коли одне Різдво змінює інше, а старий Новий рік відзначається так само старанно, як і новий (про «а той третій празник» і так усі знають). Другий раз – у травні, коли День праці плавно перетікає в День перемоги. Протягом цього півмісяця народ на дачних ділянках в хитромудрих позах зустрічає весну або спивається до кольору першої травички.

Чемпіон з відпочинку

Україна якраз у процесі проживання чергових травневих канікул. Загалом цього місяця нам судилося відпочивати 12 днів (!). Уявляєте – 12 вихідних і лише 19 робочих!?

Але не спішіть сміятися, бо в червні у нас буде ще 11 офіційних вихідних – 4, 5, 11, 12, 18, 19, 20, 25, 26, 27, і 28 числа. Робочих днів також залишиться лише 19.

Звичайно, коли навколо тільки й чути про непроминаючу кризу і складні економічні проблеми, про те, як нам загалом погано живеться, то не може не виникнути запитання: а чи не занадто багато ми відпочиваємо?

Святкові і вихідні дні завдають економіці збитків, багато підприємств закриті, організації та установи не працюють, а прибутки отримують (і то часткові) лише підприємства торгівлі, розважальний бізнес, і, можливо, туристичні компанії. За підрахунками експертів, кожен вихідний день для вітчизняної економіки означає втрату приблизно 2,7 млрд грн (!). Ви уявляєте собі цю суму? Економісти говорять, що якби в Україні зменшили кількість свят і вихідних, то вже від самого цього факту ВВП країни міг би зрости одразу на 2% (!). І не треба ніяких глобальних реформ, грандіозної боротьби з корупцією, не треба нових урядів, достатньо лишень зменшити вихідні і святкові дні.

Загалом, якщо подивитися на календар 2016 року, виявиться, що ми будемо працювати лише 252 дні, а відпочивати – 114. І це ще не враховано 24 календарних днів гарантованої щорічної відпустки.

Нам кажуть, що оскільки ми рухаємося в напрямку цивілізованих країн, а не реліктових племен центральної Сахари, то треба звідти переймати і досвід відпочинку. Європейці ж, мовляв, відпочивають чимало, то чому б і нам не спробувати? Так, вони відпочивають достатньо, але економіки їхніх країн їм це дозволяють. Тобто спершу, аби розвинути свої економіки, вони багато працювали. Роками працювали. Десятиліттями. Тож тепер можуть відпочивати. А ми чого досягли за останні двадцять років, щоб дозволити собі таку відпочинкову розкіш?

Як у них?

За даними ЮНЕСКО, острівна країна Шрі-Ланка – визнаний рекордсмен за кількістю офіційних святково-неробочих днів у році. Ланкійці запровадили цілих 24 додаткових вихідних! Причина такого не надто рвучкого ставлення до роботи криється у мультиконфесійності: населення Шрі-Ланки поєднало в собі представників різних релігій, які святкують як свої, так і чужі свята.

На другому місці – ряд країн, громадяни яких відпочивають 21 день на рік: Бразилія, Бутан, Віргінські острови, Мальдіви, Іран, Сан-Марино і Пуерто-Ріко.

В Індії не працюють 18 днів на рік, жителі Південної Кореї відпочивають 17 днів щорічно, а у японців є 15 свят, оголошених вихідними. У середньому кожна країна відпочиває щорічно 12,2 дня. Для країн, що розвиваються, цей показник дорівнює 12,1, а для індустріально розвинених країн – 12,4.

Усім відома японська педантичність та працелюбність настільки виснажує японців, що ті частенько можуть спати сидячи, прямісінько на роботі, і це не сприймуть як порушення трудової дисципліни, а, навпаки, подумають: «Яка працьовита людина перед нами!» Інемурі (в перекладі з японської «бути присутнім і спати») – практика денного сну на роботі, у громадському транспорті та інших громадських місцях. Згідно з японськими традиціями, інемурі не забороняється, а, навпаки, заохочується суспільством, оскільки є ознакою того, що людина мало спить, бо дуже багато працює. Винятком є лише випадки, що загрожують суспільній безпеці.

Найбільш «відпочиваючим» регіоном планети є Карибський басейн. Тамтешнє населення в середньому не працює 14,4 дня на рік без урахування обов’язкових вихідних щотижня. Натомість Північна Америка по праву може називатися найбільш «працьовитим» регіоном: тут у середньому відпочивають лише 10,5 днів.

Оскільки Україна на державному рівні задекларувала рух до Європи, кинемо оком і на тамтешню практику роботи-відпочинку.

Робочий тиждень, що не перевищує 48 годин, і оплачувана відпустка тривалістю не менше 20 днів – такі правила роботи регулює Директива ЄС 2003/88/ЄС (для порівняння нагадаємо, що в Україні нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Разом із цим, наші підприємства і організації при укладанні колективного договору можуть встановлювати навіть меншу норму тривалості робочого часу, ніж 40 годин на тиждень. При цьому щорічна основна відпустка надається працівникам не менш як на 24 дні за відпрацьований робочий рік).

За даними аналітиків інформаційної кампанії «Сильніші разом!», у сусідній Польщі мінімальна тривалість відпустки не більша від європейського мінімуму (не менше 20 днів), але існують жорсткі норми щодо того, як можна розпоряджатися цими вихідними. 20 днів можна поділити на кілька порцій, але одна з них має бути не менше 14 календарних днів ‒ щоб працівник міг відновити сили. Якщо загальний трудовий стаж перевалить за 10 років, то тривалість відпустки збільшиться до 26 днів. У Польщі, так само як і в Україні, існує традиція травневих свят (з можливим відпрацюванням вихідних днів). Але є й відмінність: коли офіційне свято припадає на неділю, то додатковий вихідний не компенсується.

У Словаччині так само тривалість відпустки залежить від стажу, але переважно вона має тривалість у 4-5 тижнів.

У Нідерландах кількість офіційних святкових вихідних, як і в Україні, – 10. Так само, як і європейці загалом, нідерландці мають право на 20 днів оплачуваної відпустки щорічно. Проте завдяки діяльності профспілок фактична тривалість щорічної відпустки становить в середньому шість тижнів. Крім того, в Нідерландах особливо поважають право на щорічну відпустку: для цього наприкінці травня, напередодні сезону відпусток, роботодавці виплачують

своїм працівникам 8% від щорічної зарплати. Таку собі 13-ту зарплату на відпочинок отримують і безробітні в Нідерландах…

Франція взагалі може видатися українцям «ледачою» країною: тут нормою є 35-годинний робочий тиждень. Мінімальний розмір відпустки – 25 днів на рік. Ті, хто працює більше 35 годин на тиждень, має право на додаткову відпустку – до 22 днів у році (щоправда, такі правила стосуються тих, хто працює до 39 годин на тиждень. Все інше компенсується грішми). Додаткові дні відпустки може отримати той, хто згоден провести її не влітку, а в будь-яку іншу пору року.

Тож висновок напрошується сам собою: якщо хочемо відпочивати, як у Європі, спершу мусимо попрацювати, як колись працювали у Європі. А для цього мусимо бодай щось змінити у вітчизняному законодавстві.

Що робити?

Найпростішим рішенням було б внесення змін до низки вітчизняних законів, що скасовують практику перенесення свят, котрі випадають на вихідні дні. Зміни в економіці, що пройшли за останні чверть століття (розвиток сфери послуг і поширення роботи магазинів і кафе на вихідні дні; поява, в міру інтернетизації країни, практики віддаленої роботи і т.д.) роблять цю норму явним анахронізмом. На наш погляд, від неї цілком можна відмовитися, запропонувавши громадянам компенсацію до зарплати за той чи інший місяць.

Наступним заходом можна запропонувати переглянути статус низки свят, зробивши їх необов’язковими, як це має місце в багатьох країнах. Наприклад, у США 11 листопада відзначається державне свято – День ветеранів (на честь закінчення Першої світової війни), але воно не передбачає закриття банків і державних установ: працівники, що виходять на службу цього дня, можуть отримати бонус або додатковий день до відпустки. Саме в такий статус, як мені здається, варто було б перевести Міжнародний жіночий день, День Конституції, День Святої Трійці (Зелені свята) та низку інших свят.

У випадку, якби подібну реформу підтримали, вітчизняна економіка змогла б додати як мінімум 2% вже у перший рік. Крім того, пропонована реформа могла б стати більш м’якою альтернативою тому ж підвищенню пенсійного віку.

Україна відпочиває в останні роки надмірно багато, особливо якщо врахувати всі виклики, з якими країні доводиться стикатися. Ймовірно, така практика була б виправданою в умовах, коли б економіка вже сягнула певного рівня розвитку, проте в нас це тільки попереду. На думку експертів, на українців очікують структурні реформи, що вимагають більшої мобілізації трудових ресурсів. Зважаючи ж на те, що наша країна вже стикнулася з демографічною ямою на тлі відтоку трудових мігрантів, для яких робота в Україні не приносить вигод, нам усім доведеться працювати більше, а з огляду на невисокі темпи технологічного прогресу і підвищення продуктивності праці, навіть довше. Отож, чим швидше ми позбудемося ілюзії, що можна довго не працювати і ще довше відпочивати, тим буде краще і для країни, і для її громадян.

А як ми насправді відпочиваємо?

Давайте будемо відвертими: хоча ми й достатньо відпочиваємо, але насправді відпочивати не вміємо. Бо що таке культура відпочинку? Це – не сапання

картоплі на дачі, скручуючись у три погибелі, і не випивання «до чортиків» при шашликах «на природі». Справжній відпочинок – це, передовсім, подорожі, це відвідування театрів, кіно, музеїв. Але звідки всьому цьому взятися у нашій країні, якщо, наприклад, бюджет 2016-го на кінематограф – 273 мільйони гривень? Як результат, українці дуже мало споживають культурних продуктів. За цим показником ми на останньому місці в Європі. Звідси – наша неосвіченість й некультурність, а опосередковано – нереформованість, незгуртованість, корумпованість. Саме тому бідні й у нас дуже низькі темпи зростання. Саме через це Путін обрав Україну як жертву.

Якщо ми хочемо йти вперед, то мусимо позбутися радянських міфів про те, який у нас працьовитий, культурний і освічений народ. А потім слід почати реальні реформи в освіті, в культурі, і, звісно, в економіці.

Навідпочивалися вже. Час братися до праці!

 

Підготував Адам Стрижнюк