images/stories/logosait.jpg

 

Репортаж


«Данбас нікто нє ставіл на калєні», зате Тернопілля поставили «по самоє нє хочу»

Середа, 30 квітня 2014, 05:32

У 2005 році, після перемоги Помаранчевої революції над фальсифікаторами виборів, переможці вирішили не карати їх, а примиритися.

У підсумку фальсифікатори стали ще нахабнішими і вже в 2007-му були на межі отримання 300 голосів у парламенті, збираючи їх за допомогою масової скупки тушок.

А в 2010 році лідер фальсифікаторів – Янукович – став президентом. Чотири роки його президентства стали чотирма роками грабежу, узурпації влади, торгівлі батьківщиною і увінчалися масовими вбивствами протестуючих.

2014 рік. Ми знову перемогли зграю виродків. Ми знову отримали шанс на ривок в цивілізаційному розвитку країни.

Але нам знову говорять про примирення зі злодіями і вбивцями. Кажуть, що ми повинні слухати Донбас. Що Донбас без злодіїв і вбивць у владі ну ніяк не може. І ще без російської мови. Хтось її там знову «притискає».

Донбас не хоче слухати нас. Не хоче знати правду про те, що відбулося на Майдані. Він хоче, щоб ми знову і знову слухали його.

Але я не хочу слухати крики «Беркут! Беркут!» під час хвилини мовчання за загиблими. Я не хочу слухати потік маразмів про єврогеїв, бандерівців, золото скіфів і американський спецназ. Я не хочу слухати, що говорять організми, які перегороджують дорогу українським військовим і вітають російських диверсантів.

Я не хочу слухати Донбас. Я його слухав впродовж 23 років незалежності. Результат відомий.

Я не хочу нового кола ідіотських безглуздих суперечок про історію, мову і героїв.

Я хочу реформи судів, міліції, армії, податкової системи. Я хочу безвізовий режим з ЄС. Хочу знищення корупції. Хочу покарання корупціонерів і вбивць. І вже аж ніяк не хочу, щоб вони знову потрапили у владу.

Але в цьому контексті у мене виникає цілком закономірне запитання: а кого власне я повинен зараз слухати на Донбасі? Хто ті сепаратисти, які хочуть бути почутими?

 

Хто є хто на донбаських барикадах?

Будете неприємно здивовані, але, виявляється, найголовніший недолік сепаратистського бунту в Донбасі полягає зовсім не в тому, що він російський. З цим ще можна було б змиритися, якби його очолювали нормальні росіяни. Ну хто-небудь на зразок Навального чи Широпаєва, який-небудь інтелектуал-правдоборець, який би зібрав навколо себе точно таких же, як він сам. Головна біда донецького сепаратизму полягає в тому, що його рушійною силою є представники соціального дна. Це сепаратизм не національний, а соціальний, це повстання низів, бунт невдах, життєвих лузерів.

У національному сепаратизмі немає нічого незвичайного, це досить поширене явище. Бажання того чи іншого народу жити в своїй національній державі цілком обґрунтоване. Але донецький сепаратизм не такий. У Донбасі, як зазначає тамтешній журналіст Денис Казанський, повстали не росіяни, а маргінали, які вважають себе росіянами. Безліч їх розмовляє російською з сильним українським акцентом і має українське, молдовське, татарське, грецьке походження. У якогось москвича самий лишень зовнішній вигляд цих замурзаних «шо»каючих людей з далекої провінції викликає хіба що скептичну посмішку. Тим не менше, для свого повстання донецькі люмпени обрали саме російські прапори.

Якщо розібратися з їхніми претензіями, то виявиться, що більшість із них мають економічне підґрунтя – ціни зростають, зарплати затримують, і взагалі, в Росії пенсії набагато вищі і заводи працюють. З тією ж самою мотивацією ці ж самі мешканці Донбасу два десятиліття тому брали активну участь у розвалі СРСР. Тепер всією душею хочуть туди повернутися. Зрозуміло, що справа тут не в національному гніті – бунти маргіналів виглядають як істерика покупця, який обрав у магазині не той товар і вимагає повернути гроші. Радянські совки елементарно прорахувалися, уявивши, що в незалежній Україні «получка» у них буде більшою, ніж при Союзі. Коли ж виявилося, що в новій реальності для того, щоб заробляти, треба працювати, – знову стали гарячими прихильниками СРСР, де досить було жити життям сантехніка Афоні і мати гарантовані крихти і конуру в хрущобі. Путін обіцяє платити їм більше, ніж Яценюк, тому вони за Путіна.

Серед людей на барикадах Донбасу практично не знайти підприємців та офісних працівників. Більшість із них – або молоді гопники без освіти та кваліфікації, або пенсіонери та безробітні від п’ятдесяти і вище. Населення напівмертвих шахтарських резервацій, люди без майбутнього. Ті, хто ще вчора невдоволено заявляв, що вони годують країну, а Майдан валяє дурня, тепер самі цілодобово без діла сидять в загиджених адміністраціях, розкрадаючи залишки чиновницького барахла або шмонають на дорогах проїжджаючі машини.

Чого хотіли люди на Майдані, було гранично ясно. У них була ціла низка чітко сформульованих політичних і економічних вимог, абсолютно обґрунтованих і адекватних. Майдан виступав не за те, щоб все відняти і поділити, а щоб дати спокійно працювати тим, хто цього хоче. Це, до речі, головна причина, через яку його практично проігнорували «ліві», в тому числі і так звані українські «комуністи».

Чого хочуть люди Донбасу – не зрозуміло навіть їм самим. Перелік вимог досить заплутаний і змінюється від блокпоста до блокпоста. Хтось хоче великих зарплат і пенсій, і відібрати гроші в олігархів, хоча сам голосував за олігархів з Партії регіонів всі останні 10 років. Хтось виступає за соціалізм, хтось за капіталізм. Одні стверджують, що Янукович легітимний, інші не хочуть його повернення. Найважче питання – федералізація. Це слово не всі навіть здатні правильно вимовити, а вже значень у нього тисячі. Шляхом опитування десятків активістів вдалося встановити, що головний сенс федералізації полягає в тому, щоб не залежати від Києва, вільно говорити російською і не годувати бандерівців. Що й казати, цілі вагомі, особливо якщо врахувати, що як мінімум дві з них за фактом вже давно реалізовані.

Яку державу можуть створити всі ці люди, якщо раптом відвоюють собі шматок території і створять свою «Донецьку республіку»? Про це можуть багато розповісти жителі міста Слов’янська Донецької області, яке вже тиждень повністю контролюють сепаратисти під проводом схибленого ветерана-афганця. Мародерство, непрацюючі магазини, циганські погроми, залякування місцевих журналістів, захоплення заручників. Некеровані банди дрейфують по місту, де немає ні міліції, ні влади.

Прикладів і поза Слов’янськом хоч відбавляй. У Донецьку на синагогу наклеїли листівки з закликом до євреїв платити по 50 доларів за право проживання на території ДНР. У Горлівці, де бандити розгромили РВВС, тепер анархія – невідомі злочинці ходять і грабують будинки відомих підприємців. Минулого тижня власницю одного з кафе катували, щоб роздобути заощадження.

У Торезі спалили редакцію місцевої газети «Про місто», яка мала свій незалежний погляд на події, що відбуваються. Звістку про це прихильники ДНР, до речі, зустріли радісними оплесками, що гранично дохідливо характеризує їхній світогляд.

З проголошенням Донецької республіки на вулицях міст Донецької області з’явилася небачена раніше кількість відверто кримінального елементу, людей з тюремними наколками і характерними звичками, які відчули вседозволеність. Кримінал ніби виліз з усіх щілин. Міліції практично немає, можна творити, що завгодно, закони не працюють, влада не контролює великі міста.

Що можуть створити і побудувати люди, які спалюють редакції газет і беруть в заручники жінок? Яку державу створять погромники і грабіжники? Хіба що якесь напівфашистське Сомалі, де до занепаду дуже швидко прийдуть залишки ще живої промисловості, і зубожілі люди знову стануть збирати вугілля на териконах і добувати арматуру з розбитих бетонних плит.

Цілком очевидно, що інвестувати в цю «донецьку народну Чечню» жоден здоровий інвестор не стане, й інвестиційна привабливість цієї території, де вже немає ні законів, ні понять, стрімко зникає прямо на наших очах. Шкода тільки, що радянські совки звикли мислити позаекономічно, і просто не знають, що таке інвестиції і для чого вони потрібні. Чи зрозуміють коли-небудь? Можливо, тільки після того, як знову повернуться в 90-і і почнуть запарювати на сніданок комбікорм. Бо байками про радянську велич ситий не будеш.

 

Може, Донбас нарешті послухає нас? Особливо після того, що він зробив з Тернопіллям

Теперішній Донбас мені нагадує важкого підлітка, який потрапив у погану компанію. Але в України зараз немає можливості витрачати час на боротьбу з його фобіями. Ситуація в країні дуже складна. У першу чергу через витівки дружбанів цього підлітка.

Тому підліткові потрібно швиденько подорослішати і вирішити, чого він хоче.

Якщо Донбас хоче стати частиною цивілізованого світу – будь-ласка, пройдемо цей шлях разом. Але якщо Донбас хоче тягнути Україну в протилежному напрямку, то, можливо, нам просто не по дорозі?

Не потрібно нас шантажувати відділенням Донбасу. Адже ми теж можемо пошантажувати Донбас його відділенням.

Зрештою, давайте чесно запитаємо себе: за всі роки незалежності, що конкретного для Тернопільської області зробив Донбас, який практично завжди був при владі у столиці?

Згадаймо, для прикладу, що ми, тернополяни, мали до того часу, як нашими правителями стали всілякі «данєцкіє» та їхні лизоблюди з середовища місцевих «патрійотів». Мали потужну наукову, промислову, аграрну, освітню, лікувальну, культурну базу. Мали високотехнологічні заводи «Оріон» і «Сатурн», КБ «Промінь» з розробками космічних технологій, мали суперсучасний завод «Квантор», який виготовляв загадкові мікросхеми на новітньому японському обладнанні. Все пішло на металобрухт!

Мали «флагманів» вітчизняної промисловості – комбайновий завод і «Текстерно», котрі удвох забезпечували половину річного міського бюджету. На весь Союз славилися світлотехнічні вироби «Ватри», фарфорового і заводу штучних шкір. Можливо, якість не всіх виробів була достатньо високою, але в будь-якій передовій країні неодмінно знайшлися б фахівці, котрі легко вивели б ту якість на світовий рівень. У Тернополі таких фахівців чомусь не знайшлося та й ніхто їх і не шукав. Тисячі викинутих на вулицю інженерів цих підприємств подалися на заробітки за кордон, проклинаючи долю за те, що народилися в Україні, де при владі – «данєцкіє».

А ще, як згадує тернопільський письменник-публіцист Арсен Паламар, в районах і селах ми мали потужні підприємства «Сільгосптехніки», міжколгоспбуду, машинно-тракторні двори і майстерні. Все краще з них розкрадено і продано, решта пішла на металобрухт…

Не вірте, коли вам кажуть, що, наприклад, комбайновий загинув, бо в Україні не було умов для його виживання. У нас було все – до останньої гайки і шплінтика, аби завод випускав свою техніку. Але, мабуть, влада була не та... Ще двадцять років тому на заводі-гіганті працювала понад тисяча інженерів, за роки незалежності до них могли приєднатися ще стільки ж випускників Тернопільського технічного університету. І щоб от такій армії інженерів не дати собі ради з випуском потрібної нашому господарству техніки? Просто у влади були зовсім інші цілі…

Кажуть, нібито на Тернопіллі процвітає мале підприємництво. Але шановні: базар – це не підприємництво. Це банальне перекупництво, яким займаються жінки, котрі не можуть знайти собі повноцінної роботи. І це, до речі, ганьба чоловічої половини населення краю, які фактично живуть на утриманні своїх коханих.

А ось і кінцевий результат впливу усіляких там «данєцкіх» на економіку нашого краю. На початок 1990 року сукупний валовий дохід області в грошовому еквіваленті становив 5 млрд. крб. (рівно по 2,5 млрд. крб. дали промислова і сільськогосподарська галузі). Сьогодні він ледве дотягає до мільярда гривень. Але купівельна сила карбованця тоді була в середньому в десять разів вища, ніж нинішньої гривні. (Порівняйте: буханець хліба коштував 16 коп. тоді і 460 коп. зараз; кіловат електроенергії – 4 коп. тоді і майже 40 коп. тепер; книжка – 3 крб. колись і 30 грн зараз; ціна бензину, дизпального, оплата за житло та компослуги – підвищення відбулося в десять разів). Тобто 5 млрд. крб. 1990 року – це сьогодні 50 млрд. гривень. А Тернопільська область має лише 1 млрд. гривень річного сукупного доходу. Проте навіть така безпросвітно злиденна Тернопільщина всі роки незалежності була менш дотаційною, ніж багатий корисними копалинами і промисловими підприємствами Донбас. Чому?

Я вже втратив лік тим західним інвесторам, які цікавилися нашим комбайновим, «Текстерно», заводом штучних шкір, фарфоровим, пропонували проекти будівництва заводів автодеталей і сміттєпереробного, виробництва дизпального з ріпаку... І що змінилося?

За статистичними даними (які завжди приблизні) 60 тисяч тернополян-заробітчан щороку «інвестують» родичам в область до 200 млн. доларів або один мільярд гривень, що перевищує її власний річний сукупний дохід. Таке враження, що влада живе своїми інтересами, а населення – своїми. Обходяться без взаємозв’язку.

Заодно з галузями промисловості і сільського господарства тихо загнивають і сфери освіти, охорони здоров’я, ЖКГ, плачуть над щербатою долею наука і культура. Комфортні лікарні тільки для багатих, а для бідних досить голого ліжка в лікарняному коридорі та кілька таблеток аспірину. Бідному тернополянину нині легше померти, аніж витрачати на лікування кошти, які йому й не снилися. Почастішали випадки, коли рідні хворого, вийшовши за двері лікарні, викидають на сміття рецепти, які вони не в змозі оплатити...

У школах учителі через низьку і багаторічну нерегулярну оплату праці втрачають мотивацію навчати і виховувати учнів. Процвітання інституту репетиторства засвідчує, що середня школа не виконує свого призначення, а той факт, що серед випускників медалістів чимраз більше та ще й золотих у п’ять разів більше, ніж срібних (що в природі просто не може бути), свідчить про тотальне проникнення в школу корупції.

У вищих школах плата студентів-контрактників за навчання досягла такого абсурдного рівня, коли половина студентів своїм коштом забезпечує навчання другій половині. Такої чудасії навіть в Африці нема.

Не випадково за роки незалежності загрозливо скоротилася чисельність населення області внаслідок дочасного вимирання та еміграції, котра радше нагадує евакуацію. Множаться лави безпритульних дітей, розбитих сімей, хворих на туберкульоз, СНІД, поширюється алкоголізм та наркоманія.

Чи варто ще згадувати про падіння морального, культурного, духовного рівня тернополян?

Звісно, на Донбасі з усім перерахованим ситуація не краща. Якщо не гірша. Але в цьому – не вина тернополян. В цьому їм слід винуватити своїх власних «данєцкіх», яких вони вперто обирали впродовж останніх двадцяти років і які за ці роки не припиняли грабувати і їх, і нас.

Тому досить слухати Донбас! Уже наслухалися «по самоє нє хочу».

 

Підготував Адам Стрижнюк

 

Яку музику слухає наша молодь?

Вівторок, 29 квітня 2014, 10:55


В одному з попередніх номерів ми торкалися теми навушників та їхнього згубного впливу на слухові здібності молодого покоління. Але виявляється, згубний вплив мають не лише навушники, а й той продукт, який через них доноситься.

В пресі іноді з’являються повідомлення про страхітливі злочини, вчинені під впливом… музики. Наприклад, кілька років тому сталася трагедія в К’явенні (південь Італії), де троє дівчат дев’ятнадцятьма ударами ножа вбили 61-річну монахиню, сестру Марію Лауру Майнетті… Винуватиці цього злочину виявилися фанатками американського рок-музиканта Меріліна Мейсона, пісні якого постійно слухали через свої вушні гаджети.

Мейсон, який сам себе називає «всесильним антихристом нового тисячоліття», оспівує смерть, кров, насильство, наркотики. Закликаючи бунтувати проти всіляких правил, він пропагує ненависть до всього, що «пахне» людяністю. Під час своїх концертів він навмисно заподіює собі біль, ранить своє тіло різними інструментами, епатує публіку своєю розбещеністю. У щоденниках нещасних дівчат з К’явенні поряд з фотографіями і піснями Меріліна Мейсона було знайдено багато «цікавих» зображень: перевернуті хрести, цифри «666» та ін.

Поза всяким сумнівом, все це – не новина, оскільки Мерілін Мейсон є одним із багатьох представників так званого «сатанинського року». На жаль, його згубний вплив на молодь доходить до суспільної свідомості лише в контексті трагедій, подібних до цієї, стаючи на мить жахливою сенсацією для інформаційних служб. І знову настає тиша… до моменту появи чергового «диявольського» повідомлення. А тим часом ця «музика» безперешкодно атакує свідомість молоді (і не тільки) агресивним посланням, у якому міститься заклик до насильства, деспотичного сексу, наркотиків, а також схвалення культури смерті. Молоді люди – дуже вразливі, відкриті і в той же час бунтівні і вперті – бездумно і сліпо наслідують заклик відкинути будь-які прояви моральності, запроваджуючи в життя те, про що чують від своїх «ідолів».


Сатанинський рок і приховані послання

Сатанинський рок не є феноменом останніх років, його історія починається з 1968 р., коли прославлені «Бітлз» випустили свій альбом під назвою «Devil’s White Album». У пісні «Revolution Number Nine» вперше були використані так звані приховані послання. Мета таких послань – обмежити свідомість слухачів до такого ступеню, аби підсвідомість готова була прийняти будь-який їхній зміст (бунт проти уставленого порядку, насильство, самогубство тощо).

Яким чином відбувається запис прихованої інформації? Існують два типи таких прихованих послань: «зворотній» запис і «двосторонні» послання. Перші використовують три прокручуванні плівки в момент звукозапису у зворотному напрямі (так званий маскований зворотній процес). Прослуховуючи такий запис, людина чує якесь потріскування і незрозумілі звуки, проте, прослуховуючи запис у зворотному напрямі, вона може виразно почути окремі слова. На диску «A Kind of Magic» групи «Queen» на початку пісні «One Vision» чується немовби гарчання лева, якийсь позбавлений змісту, невиразний звук. Якщо ми прослуховуватимемо цей фрагмент у зворотному напрямі, то почуємо виразний, зловісний хор голосів, що нагадує молитву «чорної меси»: «My sweet satan, I’ve seen sabbat…».

«Двосторонні» послання – це фрази, які при прочитанні зліва направо і справа наліво мають абсолютно різне значення. Спеціалістами таких прийомів були творці пісень групи «Led Zeppelin». У пісні «Stairway to Heaven», якщо прослуховувати запис у зворотному напрямі, можна почути голос, який говорить: «Це мій милий сатана, його дорога мене не засмучує, це він дозволяє мені зростати».

Послання з прихованим змістом у наш час здаються дещо застарілими. Сьогодні вже немає необхідності маскувати аморальні тексти, що прославляють сатану. Деякі «зірки» року відкрито і навіть з певною гордістю проголошують себе сатаністами.

Першою групою, яка відкрито почала використовувати диявольські мотиви, була група «Black Sabbath». Її вокаліст Оззі Осборн у 1981 р. випустив альбом, на обкладинці якого був зображений перевернутий хрест. Ронні Джеймс Діо, який замінив у групі Осборна, на обкладинці свого першого альбому «Holly Diver» (1983) помістив зображення сатани, що з ненавистю спостерігає, як потопає священик, закутий у залізні ланцюги. Мерілін Менсон у 1996 р. назвав свій альбом «Antichrist Superstar» і продав його в кількості 4 млн. примірників.


Відомий дослідник рок-н-ролу Жан-Поль Режембаль пише:

«Сила року міститься у переривчатих пульсаціях, ритмах, що використовують біопсихічну реакцію організму, здатну вплинути на функціонування різних органів тіла (може викликати прискорення серцевого пульсу і збільшення вмісту адреналіну, а також збудження у статевій сфері).

Якщо, наприклад, ритм кратний півтора ударам в секунду і супроводжується потужним тиском наднизьких частот (15-30 герц), то здатний викликати у людини сильне збудження. При ритмі ж, що дорівнює двом ударам в секунду і на тих же частотах, слухач впадає у танцювальний «транс». Сучасні рок-гурти працюють у діапазоні від 80 тисяч герц до 20 і навіть нижче. Інтенсивність звуку доходить до 120 децибел, хоча людський слух налаштований на середню інтенсивність 55 децибел.

На рок-концертах частими є контузії звуком, втрата слуху і пам’яті. Значно послаблюється контроль над розумовою діяльністю і волею; неприборкані пориви ведуть до руйнування, вандалізму і бунту, особливо на великих зборищах, де психополе натовпу, посилене вищезгаданими діями року, практично позбавляє людину індивідуальності, перетворює її на частину машини, керованої аморальними засадами».


Прихована небезпека

Напрошується запитання: хто вони, ці молоді люди, які слухають таку музику, ходять на такі концерти, наслідують одяг, макіяж своїх кумирів і навіть – як ці троє дівчат з К’явенні – впроваджують у життя те, про що співають ці «зірки»?

В одному з дослідницьких інститутів Італії було проведене ретельне дослідження, яке охопило групу людей у віці від 15 до 18 років, замкнутих у собі, пасивних, з низьким рівнем самооцінки і сприйнятливості, надмірно залежних від впливу телебачення та Інтернету, які живуть міфами, в котрих вони прагнуть відшукати свою індивідуальність. У житті кожної з цих молодих осіб сім’я не виконувала своїх основних функцій. Позбавлені позитивних зразків і прикладів поведінки в своїй сім’ї, вони починають наслідувати співаків, часто їх обожнюючи. Вони втікають від байдужості людей, які їх оточують, від стану незадоволеності собою, від нудьги, а перш за все – від самотності. Безліч молодих людей потопають у розкоші, ні в чому не відчуваючи потреби, і в той же самий час страждають від власної самотності. Їм не вистачає справжньої сім’ї, де кожен виконує свої функції і обов’язки, де батьки поводяться як і личить батькам, і є авторитетами для своїх дітей. На жаль, в реальному житті батьки не тільки не є для дітей зразком для наслідування, а ще й подають їм власною поведінкою приклад: зради, розлучення, аборти, насильство… Повне заперечення сімейних цінностей!

Загальне схвалення падіння норм моральності все більше стирає межі між добром і злом. Навколо ми тільки й чуємо: «все можна», «все дозволено», «що в цьому поганого?». Чи існує ще сьогодні відчуття неморальності? Позбавлена сімейного коріння, молодь шукає ідолів у небезпечній музиці. В багатьох піснях, які вони слухають, ідеться про вбивства, наркотики, розбещеність, ненависть, насильство, порнографію, расизм, фанатизм, богохульства і т.п. Для того, аби заслужити «звання» сатанинської пісні, зовсім не обов’язково, щоби в ній містилося прославляння диявола, достатньо того, якщо ця пісня, наприклад, надихає на реалізацію будь-якого злого вчинку. Ті дівчата з К’явенні не брали участі в чорних ритуалах, проте, натхнені музикою, яку слухали через свої навушники, врешті-решт вчинили «сатанинський жест»…

Виходячи зі сказаного, може скластися враження, що весь рок є носієм сатанізму. Однак це – помилкове твердження, адже якщо відбуваються погані речі, зовсім не слід приписувати демонічний характер всьому року, а тим більше всій музиці. Тому що як мистецтво, рок може бути прекрасним видом творчості. Яким було б життя без музики? Англійський поет Джон Мільтон писав: «У музиці таїться якась величезна сила переконання». І це справедливо як для музики, яка несе добро, так і для музики, яка несе зло. Пісня, приємна на слух, у виконанні талановитих артистів іноді може нести також недобре деморалізоване послання. (Як, наприклад, можна назвати італійську групу «Neri per caso» і їхню пісню «Sentimento», в якій оспівуються сексуальні задоволення, а також міститься заклик перекреслити всі сексуальні обмеження).

Хтось запитає: «Якщо складається така ситуація, значить, не варто слухати таку музику?». Відповімо, що це добровільний вибір кожної людини. Проте, поза всяким сумнівом, не варто перекручувати поняття: зло залишається злом, і якщо якийсь текст підбурює до здійснення зла, отже, який це текст?


Порятунок – у сім’ї!

Наші сім’ї систематично руйнуються «прогресивним» мисленням, панівним у сучасному світі, яке виявляється у гаслах типу: «Роби що хочеш!», не стримуючи себе і не піклуючись про благо іншої людини. Це позиція заперечення моральних цінностей. Ми повинні усвідомити і чесно собі признатися в тому, що наші діти ростуть в атмосфері постійного «промивання мізків» і уявної свободи, яка все виразніше переростає в розпусту й анархію. Ні, ми не повинні від цього втікати, заперечувати це, ми не можемо «втікати» від світу і відкидати його, але розуміючи, що зло і небезпеки існують, ми повинні стати в цьому світі зародком добра.


Підготував Адам Стрижнюк

Навушникоманія: як уберегтися від шуму?

Понеділок, 14 квітня 2014, 05:21


Колись мужчини при зустрічі знімали капелюхи,

а тепер виймають навушники з вух

(анекдот)


Старі і молоді, чоловіки і жінки, солідні бізнесмени і вуличні неформали... В яку сторону не глянь – всі в навушниках. Невже в Тернополі стільки меломанів? Чи це данина моді? Розумію людей, у яких музика – це неймовірне захоплення, без якого вони не можуть. Але вулицями міста бродять цілі юрби навушникових «зомбі», пруть, як танки, причому, не розуміючи, що навколо них діється. А навколо може бути що завгодно: комусь може знадобитися допомога, а хтось може потрапити в ДТП (в тому числі й носій навушників). Але навіть не це головна біда згаданого «ноу-хау». Біда – у впливі шуму на наш слух і на нашу здатність мислити загалом.


Убивчий шум

Чи знаєте ви, що до шуму людина звикнути не може? Може тому за соціологічними опитуваннями 80% мешканців міст серед дратуючих чинників називають саме шум, але про життя без цього годі й мріяти.

І це при тому, що вчені доводять – шум вбиває людину. Про це знали ще древні: колись у давнину так страчували людей – засудженого саджали під великий дзвін і били у нього доти, доки нещасний не помирав у страшних муках. Хоча сучасне місто – це не один великий дзвін, але щось схоже на нього. За останні десятиріччя шумність міст збільшилася приблизно на 15 децибел. Телебачення, музика, ліфти, вечірки у сусідів, громадський транспорт, автомобільні сигнали і плюс уже згадані навушники... Якщо весь цей гуркіт перетворити на речі матеріальні, то вони здатні розчавити будь-яке велике місто.

Сучасний шум занадто агресивний. Наприклад, реактивний літак при посадці гуде так, що тисне на вуха із силою 100 децибел. А якщо до цієї цифри додати ще 30, то від звуку людині буде боляче. «Доза» ще плюс 20 децибел – смертельна. Тож на виробництві тому й встановлена гранична норма «голосних звуків» у 80 децибел. Для порівняння – шанувавльники дискотек щоночі танцюють в умовах приблизно 120 децибел.

Комфортна норма значно нижча – природне звукове середовище – 30-40 децибел. Усе інше сприймається як сигнал загрози. Але ж відомо, що на загрозу людина реагує підвищенням у крові адреналіну, холестерину, цукру, прискоренням пульсу. Ці факти дають змогу говорити, що шум впливає на здоров’я людини.


Причини інфарктів та неврозів

Перша стадія реакції організму на постійний шум розвивається приблизно протягом року. На нього у першу чергу реагує слух, серцево-судинна та нервова системи. Зокрема, транспортний шум – причина зростання кількості гіпертоніків і сердечників, бо чим він інтенсивніший, тим різкіше (негативно) змінюються показники ЕКГ. До того ж, деякі вчені говорять про чіткі зв’язки між збільшенням кількості шлунково-кишкових захворювань і шумовим забрудненням. Неспростовний доказ – туговухість, адже у містах глухих значно більше, ніж у сільській місцевості. Шум шкідливо впливає на зір та вестибулярний апарат, знижує рефлекторну діяльність, що часто стає причиною нещасних випадків і травм. Учені доводять, що голосні звуки знижують гостроту сприйняття та розумову працездатність. Окрім того, шум заважає нормальному відпочинку й відновленню сил. Також реакція на нього може проявлятися у вигляді нудоти, головного болю, безсоння або запаморочення. Тож шум настільки небезпечний, що деякі лікарі навіть насмілюються говорити про шумову хворобу.

Особливо страждають від неї діти. Тим, хто живе у постійному шумі, наприклад, біля залізниці, у майбутньому важче вступати у вищі навчальні заклади, бо в них з самого дитинства вражаються адаптаційні можливості психіки.

Зараз проводяться різні дослідження, які доводять зв’язок між шумом та здоров’ям людини. Приміром, нещодавно досліджувалась захворюваність серед людей, які працюють на шумному виробництві, а живуть у тихих умовах. І навпаки. Отримані результати дозволяють говорити про те, що шум все-таки впливає на розвиток певних видів захворювань – серцево-судинних, легеневих. Проте таку точку зору поділяють далеко не всі науковці. Експерти в одному з документів дійшли висновку, що підтвердження безпосереднього впливу на захворюваність немає. Тому що шум виступає не як певний специфічний фактор. Ну як-то, наприклад, людина захворіла на пташиний грип, і за допомогою різних імунологічних реакцій це можна довести, то у разі з шумом такої специфічної реакції немає.

Боротьба за спокій

Західні науковці робили розрахунки, які доводять, що включення сигналізації створює дуже високий рівень шуму. Приклад – розташування автостоянок поблизу лікарень. Один хворий, який лежав у лікарні швидкої допомоги з інфарктом, розповідав, що сирена сигналізації погано впливає на хворих, які й так погано сплять уночі. Адже однієї такої машини достатньо, аби вона розбудила мікрорайон, сотні людей, які потім знервовані йдуть на роботу, керують машинами, літаками, людьми.

У Європі на боротьбу із шумом витрачають приблизно 50 млрд євро щорічно. В Україні антишумові заходи перш за все на законодавчому рівні, але часто суто декларативного характеру. Зокрема, в статті 24 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного добробуту» від 2004 року записані норми, які нагадують європейські стандарти. Йдеться про те, що у нічний час (з 22.00 до 8.00) у житлових районах забороняється голосно співати та кричати, використовувати звукові прилади та інші джерела побутового шуму, салюти та феєрверки. А ремонтні роботи заборонені по буднях з 21.00 до 8.00, у вихідні ж – цілогобово. Окрім того, певні норми вимагають дотримуватися «шумової межі» – у квартирі вдень це 40 децибел, а вночі – 30. Зовнішні шуми, скажімо, у радіусі 2 метрів від стіни будинку не мають перевищувати 55 децибел удень і 45 – вночі. Якщо будівництво ведеться в межах міста, то забудовники повинні мати документ, який визначає процедуру будівництва, де зазначено, коли можна працювати вдень та вночі, і чи можна взагалі. Усі технології мають бути погоджені з санепідемстанцією. Крім того, будь-яке будівництво має пройти громадські слухання. Люди мають погодитися з «шумом».

Тим часом за порушення норм передбачена адміністративна відповідальність. У нічний час ми маємо право звернутися до міліції, а вдень – до місцевої адміністрації з вимогою зафіксувати факт перевищення норм стосовно шуму. Але реакція на ці звернення часто така, яка б мала бути у забудовників, – тиша.


А тепер – про навушники

Проходячи нераз повз зграю студентів, які голосно і збуджено спілкуються один з одним, часто заздриш їхній безтурботності і можливості не приховувати свої почуття, а, навпаки, привселюдно сповіщати про них увесь світ. Але відчуття заздрості швидко пропадає, коли стає зрозуміло, що кричать вони зовсім не від надміру почуттів, а просто тому, що… погано чують.

Навряд чи в 1979 році конструктори першого портативного касетного магнітофона Walkman з японської компанії Sony замислювалися над тим, що їхній винахід приведе через декілька років до виникнення цілих поколінь людей, що втратили слух змолоду. Постійне прослуховування гучної музики через навушники на вулиці, в спортзалі, в транспорті і скрізь, де тільки можна, неминуче веде до зниження слуху. На жаль, в інструкціях до Mp3-плеєрів чи смартфонів немає грізних написів, що їх використання вкупі з навушниками завдає непоправної шкоди здоров’ю.

Втім, у Європейському союзі вже давно ухвалений закон, що обмежує максимальний звуковий тиск, вироблюваний навушниками портативних плеєрів, 100 децибелами, а та ж компанія Sony, схаменувшись, почала застосовувати в своїх плеєрах систему примусового обмеження гучності. Проте, зі всіх моїх знайомих, що володіють і володіли такими плеєрами, ніхто не признався в тому, що коли-небудь користувався цією системою. Навпаки, всі в один голос заявляли: «якщо нею користуватися, то виходить дуже тихо».

Голосніше за всіх забили на сполох американські вчені, і це не випадково: всім нам із кінофільмів знайомий образ «типового американського підлітка», який не розлучається з навушниками ні на вулиці, ні в спортзалі, ні в бібліотеці. Науковий співробітник університету Пердью Роберт Новак заявляє, що американські лікарі почали діагностувати у молодих людей стрімке зниження слуху зі швидкістю, зазвичай властивою лише немолодим пацієнтам. У ряді випадків це зниження слуху виявляється незворотним і призводить до повної глухоти. Новак безпосередньо пов’язує цю тенденцію з постійним використанням навушників, які відтворюють музику з небезпечною для здоров’я гучністю.

Люди через свої професійні обов’язки користуються навушниками не одне десятиліття: це і радисти, і звукорежисери, і диспетчери. Проте, не дивлячись на те, що вони проводять в навушниках багато годин поспіль, слух у них погіршується не так радикально, як у прихильників Mp3-плеєрів. Чому? Річ у тім, що портативні звуковідтворюючі пристрої породили цілий новий клас навушників – так звані «затички», що вставляються всередину вушної раковини.

Нагадаємо, що людське вухо складається з вушної раковини, зовнішнього слухового каналу, а також середнього і внутрішнього вуха, які знаходяться усередині черепа. Звукові хвилі, що потрапляють у вухо через слуховий канал, за допомогою барабанної перетинки перетворюються в коливання і передаються до равлики, що знаходиться у внутрішньому вусі, де ці коливання, у свою чергу, трансформуються в нервові імпульси, що сприймаються мозком. Природа передбачила механізм, що захищає від пошкодження внутрішнє вухо: при дії гучних низьких і високочастотних звуків два м’язи напружують барабанну перетинку, скорочуються і за допомогою слухових кісточок перекривають доступ небезпечних коливань у внутрішнє вухо. Якщо ж гучні звуки тривалий час не припиняються, м’язи просто стомлюються і перестають захищати внутрішнє вухо, приводячи до пошкоджень нервових клітин равлики, відповідальних за передачу імпульсів до мозку. Найбільш небезпечні для вуха гучні високі частоти, на «почесному» другому місці – низькі. Сподіваюся, цей невеликий відступ дав вам уявлення про те, чому тривала дія гучного звуку викликає пошкодження слуху.

Як відзначають фахівці компанії Siemens, яка, окрім іншого, займається випуском слухових апаратів, після короткочасної дії високих рівнів шуму клітини внутрішнього вуха регенеруються, а гострота слуху знижується лише тимчасово. При повторній і тривалій дії шуму ці слухові сенсорні клітини ушкоджуються серйозніше і їхнє відновлення стає неможливим. На думку медиків, вікові зміни слуху починаються приблизно з тридцяти років, але тривала дія гучного звуку здатна привести до набагато трагічніших наслідків ще в зовсім юному віці.

Однією з найпоширеніших реакцій на тривалу і сильну шумову дію є так званий тиннітус – дзвін або настирливий шум у вухах, який чує тільки сам пацієнт. Це дуже небезпечний симптом, який може перерости в прогресуюче зниження слуху.

Доктор Брайан Флайгор з Гарвардської медичної школи провів дослідження впливу різних типів навушників на здоров’я споживачів. Результати цього дослідження були опубліковані в грудневому номері наукового журналу Ear and Hearing за 2004 рік. Учений дійшов висновку, що, як правило, чим менші навушники, тим вищий рівень звукового тиску незалежно від заданих значень гучності. В порівнянні з великими навушниками, в яких вухо повністю закрите корпусом, затички такого типу, як, наприклад, ті, що поставляються в комплекті з плеєрами Apple iPod, підвищують рівень звукового тиску майже на 9 децибел.

В ході іншого дослідження, проведеного австралійською Національною акустичною лабораторією з Сіднея, з’ясувалося, що навушники-затички дозволяють чути те, що відбувається навколо, а це служить стимулом для додаткового підвищення гучності на галасливих міських вулицях або в транспорті. Результати дослідження, в якому брали участь австралійські власники плеєрів iPod у віці від 18 до 54 років, показали, що близько чверті з них виставляє такий рівень гучності, який здатний викликати довготривалі ушкодження слуху. Як йдеться в прес-релізі Національної акустичної лабораторії, у деяких прихильників iPod були зафіксовані такі перевищення допустимого рівня гучності, які вже викликали ушкодження слуху.

Тому перш ніж купувати своїй дитині модний Mp3-плеєр, тричі задумайтеся над тим, чи хочете ви, щоб вона вже в юному віці одержала важкі й незворотні ушкодження слуху? Якщо ж ви все-таки зважилися купити своєму чаду плеєр, обов’язково познайомте його з правилами слухової гігієни.

На закінчення не можу не згадати ще три моменти. Перший – етичний. Людина, що їде в маршрутці і слухає крикучий плеєр, – це не просто людина, яка твердо вирішила позбутися слуху. Вона ще й не поважає тих, хто її оточує, і хто змушений вислуховувати дратівливе шипіння і тицькання з її навушників. Простіше кажучи, вона – звичайнісінький хам, хоча, можливо, навіть і не розуміє цього через прогалини в вихованні.

Другий – це питання виживання людини в навушниках на вулицях великого міста. Така людина існує одночасно у двох вимірах: тіло її знаходиться в реальному світі, а один з найважливіших органів чуття (слух), – у віртуальній залі, створеній зусиллями звукорежисерів. Зрозуміло, ці світи ніяк не перетинаються, тому мозок людини нездатний адекватно оцінити навколишнє оточення. На неї мчить машина, а в навушниках чутно, що вона обідає на сцені з гітаристом. Мало того, в результаті такого «роздвоєння» можна просто впасти на рівному місці. І проблема з орієнтацією в просторі тут зовсім не видумка, зважаючи на те, що вестибулярний апарат людини розташований саме у внутрішньому вусі.

Третій – питання пошани до музики. Звичка постійного прослуховування музики рано чи пізно приводить до переконання в тому, що музика – всього лише ненав’язливий фон, а це прямий шлях до приниження її ролі в житті людини. Такі «меломани» перестають бачити в музиці не лише набір звуків і ритмів, але ідею, картину, образ, заклик. Невипадково з переважної більшості навушників на вулиці доноситься примітивне «тинц-тинц-тинц» – банальний ритм, що примушує «йти в ногу», «двігать тєлом» і взагалі вести безвольне механічне існування без будь-яких відчуттів і душевних поривів, цілком підкоряючись тільки йому одному – ритму. Слухати складний симфонічний твір або класичний хор на ходу просто фізично неможливо. А ось усілякі рок-поп-денс-марші – запросто. Лєвой! Лєвой! Лєвой!


Підготував Адам Стрижнюк

 

Ніколи не воюйте з Україною

Понеділок, 14 квітня 2014, 05:17

Дорогі росіяни! У зв’язку з наближенням найвеличнішого християнського свята – Великодня – звертаємося до вас зі словами «каяття і настанови».

Передовсім, запам’ятайте собі раз і назавжди: ніколи не воюйте з Україною! Ми – країна з бездоганною військовою стратегією, гнучкою тактикою і непереможною армією. Ми просто дуже скромні, нам не потрібно пишатися майбутніми перемогами, ми самі про себе все знаємо і дивимося на сусідів, які брязкають зброєю і постійно когось там «перемагають», як на недорозвинених.

Ми пам’ятаємо про чотири Українських фронти у Другій світовій, пам’ятаємо, що кожен третій Герой Радянського Союзу був українцем, ми єдині, хто продовжував вести бойові дії на своїй території навіть через 10 років після закінчення війни. Ми – герої, причому всі без винятку, і ми про це знаємо. Ні, ми не ненавидимо своїх ворогів, ми їх зневажаємо. В цьому – наша сила, наш дух, ми настільки вільна і волелюбна нація, що роззброюємо континенти своїм пацифізмом і озброюємо ворогів своїм пофігізмом та цілковитою зневагою до їхньої доблесті. Ми завжди знаємо, що переможемо, дійдемо, куди захочемо: на Мальту, до Берліна чи Відня – нами рухає сила визволителів, а не завойовників. Ми відверто зневажаємо всі імперії, але нестримно любимо всі республіки.

Ніколи не намагайтеся нас завоювати, у нас такий досвід партизанської боротьби і підпілля, що це буде остання ваша країна, яку ви окупували. На цьому погоріли Австро-Угорська, Російська і Радянська імперії. Ми зсередини знищуємо порядок і сіємо хаос. Це у нас – на генетичному рівні, тож ми за духом воїни, за родом і за покликанням. Ми можемо місяцями танцювати на Майдані, відверто знущатися з «Беркута», доводити його до сказу, і тоді 15 хвилин на розгін Майдану перетворюється для спецназівців у місяці. Тільки у нас Герої можуть з дерев’яними щитами і палицями йти на озброєних до зубів правоохоронців. Ми вселяємо крижаний жах у своїх ворогів, ми паралізуємо їх страхом, сковуємо їх трепетом і змушуємо втікати. Ми рідко добиваємо ворогів, ми можемо дійти до Москви, а потім передумати її підпалювати, оскільки нам стає нецікаво, адже, перемігши ворога повністю, ми втрачаємо свій бойовий дух, своє глобальне позиціонування, свою справедливу місію.

Ми дуже точно ідентифікуємо внутрішнього ворога за страусиними капцями, а зовнішнього – за імперськими замашками.

Світ обертається навколо нас. Ми можемо влаштувати глобальну заворушку тільки через те, що нам не сподобалася «Йолка» в центрі столиці. У нас бездоганна стратегія, ми можемо роками прикидатися нешкідливими селюками, прекрасно знаючи, що в один прекрасний момент тихо пустимо слинку у власноруч зшиту балаклаву, мирно засинаючи на італійських меблях у «Межигір’ї».

Ми універсальні, багатомовні, роз’єднані, розкидані по світу, індивідуальні, ми кожен сам по собі вже бойовий загін – і в цьому наша сила. Тільки у нас бандерівці можуть охороняти синагоги, євреї створювати сотні самооборони, росіяни бути українськими націоналістами, а кримські татари скандувати «Крим – це Україна!».

Ми – м’яка сила, рідкі, як вода, легкі, як повітря і невидимі, як дух. Наші вороги завжди щодо нас помиляються, друзі нас відчувають і розуміють.

Ніколи не воюйте з Україною. Як тільки ви подумали про те, як нас завоювати, ми вже думаємо, де на вашій території буде краще родити бараболя. Нічого особистого, просто ми такі є.

Слава Україні!

 

P.S. Дорогі українці! Напередодні найбільшого християнського свята хочеться ще раз усім нагадати дуже дивний випадок, який трапився наприкінці січня цього року у Ватикані. Якщо пригадуєте, тоді під час традиційної недільної молитви «Ангел Господній» Папа Франциск молився за Україну, щоб у нас запанував дух миру. Коли після папських слів діти випустили білих голубів миру, на птахів напали чайка і чорна ворона. І хоча голуби в боротьбі втратили багато пір’я, та все ж вирвалися з пазурів хижаків. Як самі розумієте, одного хижака – Януковича – ми вже позбулися. На черзі – інший – Путін. Головне – вірити і не падати духом.

Христос воскрес – воскресне й Україна!

Голоси із Криму: «Украина, забери нас обратно!»

Неділя, 30 березня 2014, 20:27

Ейфорія в кримських бабусь, які мріяли померти в Росії, потроху проходить і тепер вони починають стикатися з гіркою реальністю, в якій їм доведеться доживати віку. Вже зараз значна частина тих, хто ще вчора інтенсивно розмахував російським триколором, сьогодні вже починає шкодувати про це.

 

Продовольча криза

У Криму на прилавках супермаркетів і продовольчих ринків різко зменшується асортимент продуктів.

Основними причинами, що викликали початок продовольчої кризи на півострові, стали величезні черги на під’їздах до Криму, через що доставки товару постійно спізнюються, а також «введення» на півострові нової офіційної валюти – російського рубля.

Напередодні самопроголошений глава маріонеткового уряду Криму Сергій Аксьонов заявив, що відтепер «офіційною» валютою на півострові буде саме російський рубль. Така заява, в першу чергу, спантеличила співробітників кримських супермаркетів, які досі не знають, у якій валюті вивішувати цінники на продукти – рублях чи гривнях.

Крім того, кризова ситуація продовжує «тримати в тонусі» кримських споживачів – народ запасається продуктами, що вже позначилося на цінах. Тільки цукор в автономії за тиждень подорожчав до 12 гривень за кілограм. Кримчани масово скуповують рибні консерви, крупи, сіль і картоплю.

 

Фінансова криза і кримінал

У всіх містах півострова зустрічаються довжелезні черги біля банкоматів. Багато українських банків вже закриті, а інші – готуються.

Після загрозливої заяви маріонеток Кремля про націоналізацію кримських філій українських банків, вони про всяк випадок вивозять на материк всі термінали і зайві кошти.

На рахунках в українських банках у жителів Криму майже 20 мільярдів, кажуть експерти. Але самопроголошений прем’єр Сергій Аксьонов порадив кримчанам забути про гривні на депозитах. Мовляв, краще тепер розраховувати на компенсацію з Росії.

І це не перший удар по кишенях кримчан. Через блокування рахунків кримські пенсіонери не могли отримати більш ніж півмільярда гривень, які перерахували з Києва.

При цьому ще масштабнішу катастрофу очікують у перших числах квітня, коли через тих же сепаратистів кримчанам не перерахують чесно зароблені зарплати.

Відсутність готівки, непрацюючі банкомати і термінали змусили кримчан масово розбивати свої «копілки». Накопичений дріб’язок і «залізні» гривні сотнями несуть в магазини і намагаються розплачуватися в маршрутках.

«У мене залізними – шістсот гривень. Кидали в «копілку» всією сім’єю на чорний день. Ось він, чорний день, і настав: зарплата за минулий місяць так і залишилася на банківській карті. Зняти її неможливо, а їсти щось треба», – розповіла Анна з Керчі.

У тій же Керчі почастішали випадки нападу на жінок. У беззахисних людей прямо на вулицях невідомі виривають з рук сумки або просто відбирають гроші у пенсіонерок. Один з таких випадків, за даними МВС Криму, стався в Керчі пізно ввечері минулої середи. Двоє хлопців силою відібрали гроші у 84- річної бабусі.

 

Що буде з майном?

Хоча зараз нема масових біженців з Криму, але з кожним днем їхня кількість збільшується, ось слова одного з них:

«Ми просто залишили все і поїхали. Ми вирішили виїхати заради безпеки своєї сім’ї. Все роблять з автоматами, вони можуть увірватися в будинок, забрати, хто буде захищати?», – говорить Олег Іваненко.

Його сім’я залишила в Євпаторії квартиру, в якій вони жили 17 років. Чи вдасться повернутися – кримчани не певні. Зараз тільки ледачий не говорить у Криму про те, що майно незгодних з новою владою будуть відбирати, щоб розселити сотні козачків з Кубані, які допомогли Кремлю захопити півострів. Водночас самим кримчанам видають російські паспорти з пропискою в Сибіру.

«Бюро техінвентаризації (БТІ) захопили, вивели співробітників, я так розумію, деяку документацію вивезли, винесли, не знаю, що з нею зроблять, або скористаються нею проти кримчан, або спалять і запустять в їхні квартири і будинки інших людей», – пише в соцмережах співробітниця кримського БТІ.

Розкрадання документів – це перша ластівка в історії «великого дерибану» майна пересічних громадян півострова, тепер ніхто – ні звичайний селянин, ні власник курортної нерухомості – не може відчувати себе в безпеці.

Люди, що мають право власності на об’єкти в Криму, позбавлені можливості будь-яким чином ними розпоряджатися. Вже зараз на півострові заблоковані всі реєстри прав власності. Отже продати, купити або подарувати авто або нерухомість законно неможливо. Все стрімко знецінюється – власники продають задешево майно, поки не відібрали. І цими проблемами обов’язково скористаються шахраї.

 

Росія обдурила кримських бабусь – пенсії не підвищили

Днями підприємство «Кримпошта» почало видачу пенсій в російських рублях, проте їх розмір розчарував кримських пенсіонерів. Про початок виплат повідомив віце-прем’єр самопроголошеного уряду Криму Рустам Теміргалієв.

«Де-факто перші готівкові рублі в кримській економіці з’являться сьогодні – підприємство «Кримпошта» почало видачу пенсій майже 200 тис. пенсіонерів. Великі торговельні мережі перепрограмують касові апарати на можливість розрахунків як в рублях, так і в гривнях. Зміни також відбуваються в бухгалтерському та податковому обліку», – написав Теміргалієв на своїй сторінці в «Фейсбуці».

Однак пенсіонери, які отримують пенсію, кажуть, що розміри виплат не збільшилися, пенсія просто перерахована за коефіцієнтом 3,8. При цьому частина грошей видають російськими монетами, які останнім часом активно вилучали з обігу у великих містах Росії.

Як відомо, напередодні так званого «референдуму» кримські сепаратисти клятвено обіцяли, що розмір пенсій на півострові зросте мінімум у два рази в разі приєднання до Росії.

«Зараз російських бабусь «кидатимуть» російські хлопці на курсі і обміні, задурюючи їм голову», – написав у коментарі до новини кримчанин Мурад Сейтмамутов.

У свою чергу користувач В’ячеслав Гросу повідомляє, що в Криму не можна розплатитися рублями: «Вчора рублі не брали ніде, банкомати навіть «Ощадбанку» не працювали, картками також ніде неможливо розрахуватися – такі реалії».

Отже, замість обіцяного процвітання на кримчан чекає економічний крах. Не врятує навіть курортний сезон, якого просто не буде під дулами автоматів.

Додайте сюди перебої з електрикою, водою і газом і отримаєте справжній російський рай, тільки якщо раніше своє невдоволення кримчани могли висловити на мітингах, то тепер спокій на півострові буде забезпечено дулами російських автоматів і ОМОНовськими палицями.

Такий «перехідний період», як стверджує самопроголошена кримська влада, триватиме кілька років. Проте вже зараз у чергах за російськими паспортами можна почути: «Украина, забери нас обратно!».

 

Підготував Адам Стрижнюк

 

Сторінка 1178 з 1198

«ПочатокПопередня1171117211731174117511761177117811791180НаступнаКінець»
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер

вугілля і дрова

Банер