Репортаж

Сьогодні гість нашої рубрики – протоієрей Євген Заплетнюк, ключар кафедрального собору свв.Костянтина та Єлени, духівник Тернопільського обласного наркологічного диспансеру. Тема нашої розмови з отцем Євгеном – допомога священика при різних залежностях, зокрема алко- та наркозалежності. Але, поговоримо ми не лише про це.

- Отче, давайте розпочнемо розмову з основного: що таке стан залежності, та яка природа його виникнення?

Якщо говорити зовсім просто, то в психології під станом залежності розуміють певні дії нав’язливого характеру, які спрямовані на отримання людиною тимчасового задоволення, не дивлячись на згубні наслідки таких дій для її духу, душі та тіла. Мовою православного богослів’я, аскетики, кожна залежність – це пристрасть (страсть). Медицина також говорить про зріст толерантності до активної речовини, себто про те, що з часом для отримання більшого задоволення людині потрібно збільшувати дозу того, що їй приносить насолоду. Природа залежностей, по великому рахунку, однакова, хоча її можна розділити на фізіологічну та поведінкову. Людина робить певні речі, які викликають у мозку специфічні реакції. Цей стан людину захоплює і вона хоче його повторювати знову й знову. До фізіологічної залежності можна зарахувати алкогольну чи наркотичну залежність, обжерство, паління, тощо. До поведінкової – залежність від інтернету, блуду, азартних ігор, шопінгу, пристрасть до ризикової поведінки й інші подібні речі. І, звичайно, чи не найголовнішою ознакою залежності – є страждання людини в момент відмови, чи в момент, коли її не можливо задовольнити. Все життя залежної людини будується навколо певної пристрасті. І тому, незалежно від того, від чого конкретно страждає людина, вона є рабом своєї пристрасті та не належить сама собі. Тому, для віруючого всяка залежість – це дії проти волі Божої та Його намірів щодо людини.

- На Вашу думку, чому в людини з’являється залежність саме від алкоголю чи наркотиків? Чи це одна і та ж причина?

Про біохімічну природу залежності я вже трохи сказав. Вона однакова для всіх типів залежностей – від наркоманії до любовної аддикції.  Людина прагне отримати заряд насолоди певним способом, який ми – духівники, лікарі, родичі, на відміну від неї самої, розуміємо згубним. Скажу ще хіба про духовні та душевні причини подібних залежностей.

Після втрати раю, люди перестали насолоджуватися блаженством у всій його повноті. Тепер наше земне щастя доволі хитке та потьмарене безліччю щоденних проблем і турбот. Тому, немає нічого дивного, що людина всіма способами прагне повернутися до стану втраченого блаженства. Але, що важливо, до цього стану є лише одна дорога – через храм Божий, покаяння та усвідомлену участь у св.Таїнствах. Натомість, люди часто шукають собі інші, альтернативні дороги, більш зручні та розлогі. Серед них -алкоголь, наркотики чи паління. Людина, яка п’є – певний час відчуває себе краще, але не тому, що позбулася своїх проблем, а тому що хімічним способом вимкнула ті ділянки мозку, які відповідають за мислення та прийняття рішень. Інша справа, що цей момент дуже короткотривалий, і для кращого ефекту його потрібно повторювати знову та знову. І вже напевне, коли люди п’ють для того, щоб зняти стрес, маючи проблеми та негаразди, часто вони не можуть зупинитися лише тому, що проблеми треба вирішувати, а не топити у чарці. Відтак, для того, щоб вирішити проблеми потрібно перестати пити. А перестати пити не можуть, знаючи що в них так багато проблем. І ось таке зачароване коло доволі типове для людей нашого часу.

- Чи є відповідні слова з Біблії про змінені стани свідомості, яких досягають з допомогою певних речовин?

Я б навіть хотів особливо наголосити на тому, що все православне богослів’я, в його практиці, прагне навчити та навчає людину духовної тверезості. Бо тверезість це не лише стан людини, яка не вживає алкоголю. Це – найцінніша християнська чеснота, якою вимірюються всі інші наші добрі риси та вчинки. Відкрийте «Добротолюбіє» і ви побачити, що там на кожній сторінці пише про тверезість! Вміння стримуватися від алкоголю – це лише одне з визначень або наслідків тверезості. А від себе додам, що антонімом слова «тверезість» є не «пияцтво», а «дурість». Звичайно, Біблія неодноразово застерігає людей від пияцтва. Апостол Павло прямо пише: «Хіба ви не знаєте, що неправедні не вспадкують Божого Царства. Не обманюйте себе: ні п’яниці, ні злоріки, ні хижаки – Царства Божого не успадкують вони» (1 Кор. 6, 9-10)

- Стосовно тютюну, що про нього кажуть у Святому Писанні?

Прямих вказівок щодо тютюнопаління в Писанні немає, оскільки цьому лиху лише 520 років, принаймні, його новітню історію відраховують саме від Колумба. Тим не менше, всі фрагменти Біблії, де згадуються про небезпеку християнам ставати рабами, про залежність і нечистоту, сміливо можна рахувати осудом і паління цигарок. Важко уявити собі святого, який палить. Окрім того, що залежність, це ще й спроба самогубства.

- Чи багато сьогодні людей вживає речовини, що змінюють стан свідомості з метою приглушити біль, безвихідь?

Ні для кого не є таємницею, що алкогольна епідемія вже давно та впевнено поселилася в наших оселях. Люди п’ють часто, багато, з величезним задоволенням. При чому, однаково щиро й у горі, й у радощах. Немає жодної важливої події в родині, яку б «за звичаєм» не годилося б «обмити» алкоголем. Особливі пивні ритуали, до яких дорослі з малечку привчають своїх дітей, а також прямий приклад алкоголізму батьків, є найкращою підставою стверджувати, що пияцтво в нас передається по спадковості, наче якийсь цінний скарб, а алкоголіків у нас спеціально вирощують. У тій чи іншій мірі, до алкоголю має пристрасть кожен третій дорослий. Це страшна цифра, яка є реальним вироком нашій нації.

Інша наша проблема – це солдати, які повертаються з фронту. Вони пережили на війні неймовірний стрес, але не лише пережили, але й продовжують переживати те, що мовою психологів називають ПТСР – посттравматичний стресовий розлад. Це важкий психічний стан, стресовий розлад, невроз, який вимагає професійного та головне – комплексного лікування. У той час, коли чимало вояків намагаються спростити свій «курс лікування» до прийому горілки та інших напоїв. Це величезна біда, бо люди свідомо прагнуть до одної проблеми додати іншу. Дуже часте явище, коли наші герої повертаються додому та перестають бути героями.

- А чи були прохання від пацієнтів, що ви таємно пронесли їм спиртне до палати?

Ні, звісно. По-перше, вони дуже добре знають, як я ставлюся до алкоголю та впертих, нерозкаяних алкоголіків. А по-друге, й що особливо тішить, люди, які туди потрапляють вже настільки настраждалися від зеленого змія, що сприймають стіни лікарні як місце спасіння, як рай на землі. І це зовсім не перебільшення. Вони втомлені хворобою. Вони страждають духовно, душевно та тілесно. І тому, можливість спілкування зі священиком вони сприймають зовсім по-іншому, ніж це робимо ми. Вони спрагнені на Слово Боже. Вони моляться так щиро, як не молився ніхто зі здорових. Їхні сповіді – прості, щирі та наївні. І якщо в людей, зазвичай, образ алкоголіка чи наркомана асоціюється зі злочинцем, то більшість із тих людей, які хочуть зустрітися зі священиком – це діти, вони дорослі, іноді навіть старі, але все одно діти. Слабкі та безпорадні. Це неймовірне відкриття, яке я зробив для себе в перші дні перебування в наркодиспансері. Згодом завідувач відділу мені це підтвердив – скільки років людина свідомо п’є, на стільки вона відстає в своєму психологічному та духовному розвитку.

- На Вашу думку, чи відрізняються причини вживання психотропних речовин у чоловіків та жінок?

Причини не відрізняються, відрізняються наслідки. Жінки та чоловіки по різному переживають цю пагубну звичку. Якщо чоловіки та жінки однаково деградують, то в жінок цей процес відбувається багато швидше та інтенсивніше. Не випадково можна часто почути, що жіночий алкоголізм не лікується. Звісно, лікується. Але лікується насамперед благодаттю Божою та покаянням. Усвідомленням пагубності своєї звички та твердим бажанням більше не грішити та не завдавати собі ран. Якщо людина цього вчасно не зрозуміє, то часу для зцілення їй може не вистачити. Цироз чи гепатит не мають звички надто довго чекати. Жахливо дивитися на те, як виглядають спиті жінки. Жаливо бачити як вони страждають та мучать інших. Особливо, коли вони змушені лікуватися, беручи з собою до лікарні дітей, яких немає на кого залишити.

- Які поради даєте людям, які проходять лікування в диспансері?

Найперше, я даю людям ті поради та відповідаю на ті питання, які вони самі для себе хочуть з’ясувати. Навіть ставши священиком, я не лізу зі своїми порадами, якщо мене не запитують. Інша справа, що в силу професійних обов’язків, я маю їм розповідати про небезпеку гріха, а цілющу силу благодаті Божої. Це я намагаюся робити якомога відвертіше та максимально щиро. Ми молимося разом, розмовляємо, я намагаюся мотивувати їх до зміни способу життя та підбадьорюю в тому, що немає гріхів, від яких не можна було б вилікуватися, окрім тих, у яких вони самі щиросердечно не розкаюються. Зрештою, зустріч людини з душпастирем завжди унікальна, як і зустріч хворого з будь-яким лікарем. Існують певні загальні правила в теорії, але на практиці найчастіше приходиться шукати оптимальні варіанти взаємодії з пацієнтами та персоналом самостійно, шляхом проб та помилок. Людське життя не втиснеш у якісь рамки.

- Останні місяці йде мова про те, щоб зробити священиків штатними працівниками установ, зокрема, медичних закладів? Як це вплине на перебування там пацієнтів, медичного персоналу?

Дійсно, Українська Православна Церква Київського Патріархату також долучилася до розпочатої ініціативи, що має на меті легалізувати статус медичних капеланів. Нещодавно в Києві було проведено конференцію та ухвалено низку документів, стосовно цих проблем. Зокрема “Положення про службу медичних капеланів”, “Кодекс медичного капелана”, тощо. Із благословення та максимальної підтримки архієпископа Нестора, я мав можливість особисто взяти участь у обговоренні цих текстів, зустрітися та обмінятися досвідом із своїми колегами з інших юрисдикцій та різних регіонів України. Було б дуже добре, якби нас підтримала держава та міністерство. Наявність штатних лікарняних священиків не лише дасть можливість краще виконувати їм свої обов’язки, звільнивши від вирішення багатьох, невластивих священикам справ. Головне, що це значно підвищить професійний рівень служителів Церкви, які працюють у лікувальних закладах. Лікарняними капеланами найперше повинні бути не ті священики, які мають час ходити в лікарню, але ті, що пройшли належний вишкіл і не уявляють собі життя без цього служіння. Це не благочестиве хобі, і тим більше не один із багатьох способів провести священику свій вільний час. Це особливе покликання, життя для інших, часом навіть ціною занедбання особистого життя. Не думаю, що багато священнослужителів нині на таке здатні.

- Дуже дякую вам за цікаву розмову. Щоб ви ще могли на прощання сказати нашим читачам?

У контексті нашої розмови про залежність, хотів би побажати всім нам стати вільними від пристрастей настільки, наскільки це взагалі можливо в наших умовах. Слово «пристрасть» – слов’янською мовою «страсть» – має корінь від слова «страждання». Люди страждають коли грішать. І все це виглядало б дуже песимістично, якби ми не забували, що на кожен свій гріх самі ж даємо згоду. Не бажаємо страждати – не дозволяймо собі грішити, поки в нас ще є така можливість. Бажаю всім нам міцного духовного, душевного та фізичного здоров’я. Господи, допоможи нам у цьому!

Розмовляла Ірина Скоробогата,
Прес-секретар Тернопільської єпархії

bogoslov.org