Репортаж

Коли вам «за сорок» або кому потрібні кваліфіковані працівники?

Понеділок, 19 жовтня 2015, 05:58

Труднощі з працевлаштуванням в Україні були завжди. Комусь не вдається влаштуватись на бажану роботу у зв’язку із відсутністю досвіду. Не просто працевлаштуватись жінкам, у яких є малі діти. А якщо вам за сорок, то шанси отримати бажану посаду стрімко падають донизу.

Вам потрібен продавець? – телефонує жінка по оголошенню – Так – відповідають – А вам скільки років? – зустрічне запитання – 50 – відповідає вона. Тоді ви нам не підходите - констатує у слухавці жіночий голос . Але ж у мене великий досвід роботи у сфері продажів – спробувала заперечити жінка. Ви ж бачите – пояснюють на тому боці слухавки – у оголошенні чітко вказаний вік: 35-45 років. Зрозуміло – відповіла жінка, що шукала роботу та поклала слухавку.

Набравши ще декілька телефонних номерів, сподівання знайти роботу потроху згасали.

Судячи з оголошень, розміщених у газетах та Інтернеті,  посади продавця чи продавця-консультанта сьогодні є найбільш затребуваними та не потребують особливих вмінь. Проте,  коли вам «за сорок», влаштуватись на таку роботу важко, навіть якщо ваша трудова книга заповнена багатолітнім стажем.

У п’ятидесятирічної  тернополянки Олександри Михайлівни за плечима тридцятирічний досвід роботи, двадцять років з яких – у сфері продажів. Чому і коли з’явилась «вікова політика» у працевлаштуванні жінка не розуміє.

-          Чому наші роботодавці відразу «відсіюють» потенційних працівників, котрим «за сорок»? Як на мене, це, - насамперед, не розумно. Адже за 20 років я не лише освоїла основи продажів, але й розумію, чого насправді хоче клієнт. Буває, людина сама не знає, що їй потрібно, проте поцікавившись її смаковими вподобанням, мені не складе труднощів на власний розсуд запропонувати їй декілька варіантів. Трапляється, що клієнт ніколи б не розглянув цей товар, та з часом розуміє, що зробив чудовий вибір. В результаті, він прийде до мене знову, тому, що свою роботу я виконую із задоволенням.

Побутує думка, що працівники з великим досвідом роботи погано орієнтуються  у сучасних тенденціях, не володіють іноземними мовами і технікою. Особливо складно в тих ситуаціях, коли людина пропрацювала на одному підприємстві декілька десятків років. Тоді, досвід, на жаль, немає великої ваги.

-          Буквально рік тому я не мала уявлення, що таке Інтернет, - продовжує жінка -  Одного разу чоловік зробив мені чудовий подарунок – у свої п’ятдесят я вперше тримала в руках новенький Iphone. Спершу було відчуття, що переді мною щось зовсім космічне. Минув лише місяць, а я вже була упевненим корис тувачем. Сьогодні  з упевненістю спілкуюсь з дітьми з допомогою Skype чи Viber. Свою розповідь веду до того, що освоїти нові технології не складає ніяких труднощів. А вище сказаними словами наголошую на тому, що залишати професійні кадри поза увагою свідчить про некомпетентність керівника.

Такий графік роботи ви «не потягнете».

Три роки тому згідно із Законом «Про зайнятість населення» в Україні заборонені обмеження у працевлаштуванні за віком та статтю. Та працедавці вдаються до хитрощів і заявляють про 12-ти годинний робочий день, який, мовляв, буде прийнятним для активної молоді. Перевага також надається жінкам, у яких немає дітей та сім’ї.

42-річна тернополянка Ірина Михайлівна за фахом бухгалтер. На підприємстві, де пропрацювала майже десяток років скорочували персонал, до списку увійшла і її посада. Жінка розповіла, як намагалась працевлаштуватись у бутік із дорогим хутром.  Першою і основною вимогою, за якою шукали продавця була приваблива зовнішність. Окрім цих даних, працедавців також цікавило її особисте життя.

-          Директор поцікавився, чи є у мене чоловік та діти і як я проводжу вільний від роботи час. Спершу, я подумала, що у нього на мене зовсім інші наміри, я навіть, злякалась. Та, наступні питання прояснили ситуацію. У відділі із хутром працювала ще одна жінка, з якою мені потрібно було чергуватись змінами. У неї, до слова, не було дітей і своє особисте життя продавець, в основному, присвятила роботі. Зауважу, що робочий день тривав близько 12 годин, в залежності від напливу клієнтів. Робочий графік позмінний: тиждень через тиждень. Зрозуміло, що на особисте життя часу було мало, про дітей взагалі мовчу. Розпитавши мене про особисте, директор наголосив, що я повинна відноситись до цієї роботи серйозно, і якщо виникне потреба вийти у вихідний чи залишитись по завершенню робочого дня, то я маю бути до цього готова. Звичайно, озвучена сума зарплатні мене приємно здивувала, тому, на свій страх та розсуд, вирішила спробувати себе у цій ролі. Незважаючи на те, що мені «за сорок», і у мене є діти, власник погодився надати мені роботу, з умовою якісного виконання обов’язків.  Пропрацювавши місяць, відзначила для себе, що сидіння у приміщенні, де немає вікон, в очікуванні клієнтів, які не так часто тішили своїм візитом (речі були досить дорогі), яскравість зарплатні дещо затьмарювали. А коли не заплановано довелось  заміняти напарницю, яка чомусь постійно хворіла, зрозуміла, що у мене просто не вистачає часу аби витрачати омріяні гроші. Згодом, хворіти почала я. Як і у випадку з напарницею, це траплялось доволі часто. Я, взагалі, рідко хворію, а тут - ніби «на замовлення». Незабаром, керівник дав мені зрозуміти, що мій стан здоров’я його абсолютно не турбує, і якщо надалі не буду з’являтись на роботі, то про співпрацю можна буде забути. Через 2 місяці довелось звільнитись. Значну суму, яку вдалось відкласти, витратила на лікування. Після цього дійшла висновку, що набутий роками досвід у сфері бухгалтерії немає ніякого значення.

Цікаво, що у місті функціонує безліч агенцій, які за додаткові кошти допомагають у пошуку роботи. Та, ознайомившись із договором послуг розумієш, що в їх обов’язки входить лиш посередництво, - каже пані Ірина - З огляду на вік, нічого нового вам не запропонують: серед популярних вакансій – прибиральниця чи няня, також пропонують роботу продавця, щоправда «на відсотках», яких вам вистачить на тиждень. Інша справа, якби спеціалісти агенцій налагоджували контакти із власниками фірм та ретельно готували працівників до бажаного місця роботи. Мова не йде про перекваліфікацію, мається на увазі детальна оцінка вмінь та навичок, коли б людина могла продемонструвати свої можливості. Тоді й вік не став би на заваді.

І вік підійшов, і на стажування взяли.

Зателефонувавши по оголошенню, 47-річна тернополянка Вікторія Іванівна отримала запрошення на стажування. Поспілкувавшись із власником, почула, що для роботи у його магазині  вік не має значення, головне – бажання працювати. Зарплатня, як обіцяв чоловік, в середньому сягатиме 3000 гривень, а в «не сезон» не буде нижчою 1500. Зрадівши довгоочікуваній роботі, жінка з нетерпінням чекала наступного дня. Зранку, завчасно прибувши на зазначене місце, робочий запал різко спав: сіра будка, у якій зберігався товар, була зачиненою. З’вязавшись із власником по телефону, почула, що двері «магазину» відчиняє інша людина, якій за це платять, проте, також зауважив, якщо їх не відімкнуть протягом 15 хвилин, потрібно буде взяти ключ у сусідньому магазині, де працювала його родичка і пошукати когось, хто міг би відчинити важкий (навіть для фізично здорового чоловіка) залізний дах, після чого можна пролізти у прохід, що розміщений практично на межі із землею, словом - заповзти на робоче місце. Іншого способу увійти до так званого «магазину» - не передбачалось.

-          В деякій мірі ця ситуація мене спантеличила, але зважаючи на те, що я досить довго шукала роботу, вирішила змиритись із такими незручностями, які, до слова, чекали на мене щодня. Коли прийшов час розраховуватись, виявилось, що за день, який тривав 10 годин, я заробила  15 гривень (!). Якщо врахувати вартість проїзду, то працювала я майже задарма. Власник пояснив, що продавці у нього працюють лише на відсотках, тому й така сума.

Наступного дня я вирішила відмовитись від роботи, аргументуючи, що у моєму віці важко піднімати залізний дах, та й відсотки від проданого надто низькі. На що почула у відповідь : «Я можу відповісти вам приказкою: Бог противиться гордим, а  смиренним дає благодать».

З такою філософією жінка попрямувала додому.

Історії, що описані вище, звичайно, не відображають повної картини ринку праці, але мають своє місце. Говорити про те, що влаштуватись на роботу неможливо  - було б не правильно. Проте наголосити про складність її пошуку у випадку, коли вам «за сорок» – необхідно.

Держава пропонує допомогу.

Сьогодні для молодих працівників підприємства влаштовують різноманітні тренінги, виїзні семінари по підвищенню кваліфікації, що на жаль, не спостерігається із фахівцями старшого покоління. Випереджене ставлення до віку створює думку, ніби працівники зі стажем не мають охоти до навчання та самовдосконалення. Виключення, звичайно, існують, проте впливають на загальний ринок праці не суттєво.

Якщо пенсійного віку ви ще не досягли, то маєте можливість скористатись державною допомогою. Зареєструвавшись у Центрі зайнятості, протягом кількох місяців будете отримувати соціальні виплати. Тут вас також ознайомлять із сучасними тенденціями  пошуку роботи, проведуть тренінги та семінари.

Олександра Михайлівна недовірливо відноситься до послуг служби зайнятості, каже, що зареєструватись можна, але там, як і у випадку самостійного пошуку роботи, пропонують мінімальну зарплатню, яку ще й виплачують із затримками. Якщо роботу знайдуть, то це ще добре – каже жінка – але, здебільшого, спеціалісти служби настійливо радять перекваліфікуватись. Для чого це мені, якщо у своїй галузі я професіонал? Тим паче, у моїй трудовій книзі немає записів із повним трудовим стажем, що значно зменшує шанси працевлаштуватись на бажану посаду.

В свою чергу у Центрі працевлаштування запевняють, що володіють найбільшою в країні базою з відкритими вакансіями та допомагають якісно підібрати роботу з допомогою нових підходів.

За словами спеціалістів, у 2011 році в Тернопільському міськрайонному центрі зайнятості при гендерному центрі вперше в Україні був створений жіночий клуб “Гармонія”, який у своїй роботі руйнує набуті роками стереотипи. Тут фахівці допомагають жінкам будувати індивідуальну стратегію професійної самореалізації. Частими гостями засіданнь клубу є психологи, які допомагають розкрити свої внутрішні таланти, подолати невпевненість, знайти своє справжнє покликання. Серед широкого спектру робіт, велику увагу приділяють висвітленню тем, пов’язаних  з подоланням вікової дискримінації у професійній сфері.

-          Почуте особисто, з перших уст від успішних леді-керівників спонукає безробітних жінок на активніший пошук свого професійного місця в житті, -кажуть у клубі - Бо приклад людини, яку ти бачиш перед собою, запевняє, що і у тебе все буде гаразд.

Приміром, на одному із засідань учасниці дискутували на тему ”Вік-головна перешкода у працевлаштуванні жінок сьогодення?”. Так, запрошена гостя, Ольга Бородіна керівник ТОВ «Ательє мод «Люкс», що у Тернополі, очолила колектив майже у пенсійному віці і у той же час сіла за кермо автомобіля. Не побоялися кардинально змінити свої долі й відомі бізнес-леді Ольга Гондз та Оксана Бойсюк, які досягли значних висот, розвиваючи власні хобі.

Аби не втрачати надії та не марнувати часу тернополянкам пропонують приєднуватись до зустрічей клубу. Тут вас не лише підтримають у важкий період безробіття, але й допоможуть утвердитись в професії та особистому житті, - обіцяють учасники.

Комусь варіант із відвідуванням клубу може здатись марною тратою часу. Звичайно, можна продовжувати пошуки роботи власними зусиллями.  Але ж, погодьтеся, ця думка здається також дещо випередженою.  Небажання міняти роками набуті стереотипи, як і у випадку з вищеописаними керівниками, в певній мірі позначилась й на наших поглядах. Пошук роботи – це, насамперед, особистісний розвиток. Спробуйте подивитись ширше: активне спілкування, ознайомлення із новітніми технологіями, нові зв’язки, знайомства точно не завадять сконцентруватись на пошуку омріяного робочого місця.

Оксана Божко