images/stories/logosait_new.jpg

 

Репортаж


Між тупим і ще тупішим: кого вибирають тернополяни?

Понеділок, 30 вересня 2013, 07:39

Мега-шоу, супер-пупер-мега виконавці… Ще не здогадалися, про що я? Та як же? Весь Тернопіль ось уже другий тиждень гуде про подію, що запланована 30 вересня на центральному стадіоні міста. Сюди ж бо завітають ну просто-таки бомбезні артисти: Дзідзьо і «Лісапетний батальйон». Принаймні обіцяють це розклеєні по місту афіші.

Взагалі-то дивує, як масово тиражують повідомлення про приїзд цих «кадрів від музики». Складається враження, начебто сам Папа Римський має відвідати Тернопіль. Бо що спільного у Дзідзя з музикою? Якщо, звичайно, сприймати музику за мистецтво, яким здавна славився український край. Те саме стосується і «бабоньок с лісапєтом». Та у порівнянні із ними Вєрка Сердючка – це справжнісінька тобі Монсерат Кабальє у попсі.

Спершу про Дзідзя. Погодьтеся: якщо людина, яка називає себе артистом, співає про те, що «мені кобіта не дає», приправляючи все це міцним слівцем з лексикону «мєсной інтєлігєнциї», то про яку музику – скажу більше: про яку взагалі культуру – може йти мова? І це такого виконавця ще зовсім недавно запрошували на День міста до Зборова – міста козацької слави, нашої історичної пам’ятки і прикраси. Тим самим, до речі, просто поглумилися над історичною пам’яттю народу.

І ось тепер черговий «вихід на сцену» – цього разу йдеться про сцену головного стадіону Тернополя.

Я розумію, коли звихнуті на прибутках тернопільські нічні клуби запрошують Дзідзя, щоб той показав підростаючому поколінню зразок для наслідування, але ж центральний стадіон!? З таким самим успіхом можна було запросити і «Поющіє труси» В.Бебешка, щоб декому пересадили «кожу з попи на ліцо». Може, хоча б тоді місцеві чиновники згадали про своє людське походження і не ганьбили не лише себе, але й своє місто.

«Лісапетний батальйон»… Ще зовсім недавно тисячі людей дзвонили або надсилали смс «за» цей вокально-приблатнений ансамбль на шоу «Україна має талант». Дванадцять моторних псевдофольклорних «бабоньок» чудово знали, «куди» вони їдуть. І жодної секунди не сумнівалися, що повернуться до рідних домівок – до чоловіків, односельців, великої рогатої худоби – з видатною перемогою. Тобто з мільйоном за пазухою. Як то кажуть, і на скелі ростуть дерева.

Співочий «батальйон» не гірше за продюсера В.Бебешка знає, чим народ причарувати. І, так би мовити, наново «виявити» його підсвідомі творчі пориви. Адже репертуар та образи дванадцяти трудівниць – саме «те». Для найширших верств. Це дешева халтура, перелита за краї гранчаків. Це дуркування, з претензією на геніальність. І, як правильно зауважила одна людина, це просто – зведений хор з дванадцяти вірок сердючок. Хто ще потрібен народу в телевізорі, крім масок, що кривляються? Ці образи і піднімають «как бы» розумного глядача трохи вище – у його ж власних очах. Над його власною порожньою головою. Людині з телепультом у зубах не треба напружуватися, вибираючи між розумними і красивими, між талановитими і, прости Господи, геніальними. Між людиною, яка блискуче приборкала «кубик Рубіка» і людиною, яка хоча б влучає в ноти. Адже тут відчутний зворотний вибір. Між собою, дурнем, і тим, хто цього дурня агресивно зображує. Між тупим і «ще тупішим».

 

P.S. Даю голову на відсіч, що 30 вересня стадіон у Тернополі буде переповнений. Поціновувачі «справжнього мистецтва» вперше за останні кілька років піднімуть з диванів свої «стомлені зади», повимикають на дві-три години ненаглядні комп’ютери з соцмережами й телеящики з «Роксоланою» і посунуть масами споглядати на «звйозд». Авось пощастить торкнутися когось із артистів, відчути на собі увесь присмак «зіркового життя»?!

І після цього ми ще сподіваємося, що такі люди свідомо проголосують на чергових виборах? Це ж просто-таки моторошно стає, коли згадаєш, що не за роками той час, коли вони будуть творцями майбутнього нашої країни.

 

Адам Стрижнюк

 

Вегетаріанство докотилося і до Тернополя

П'ятниця, 27 вересня 2013, 08:13

У сучасному світі, гадаю, ледь не кожен бажає справді бути сучасним, прогресивним, хоче відрізнитися від інших свою манерою розмови, поведінки, особливим стилем. Деякі виділяються способом життя, а дехто навіть своєрідною системою харчування.
Сьогодні дуже часто можна почути слово «вегетаріанство», та чи знаємо ми, що це насправді? Варто почати з того, що вегетаріанство – це повна відмова від споживання м'яса. Прихильники цієї системи харчування опираються на довголіття, високу працездатність, хороше самопочуття та пришвидшений обмін речовин. Подейкують, у вегетаріанців знижується ймовірність інфаркту та інсульту. Відомо, що вегетаріанство помітно зменшує ризик ряду хронічних захворювань, включаючи ожиріння, коронарну хворобу артерії, гіпертонію та діабет. Стверджують, що це досить легко, корисно, а я б навіть сказала – модно! Погляньте лише, як невимовно багато «ненависників м’яса» та «захисників зоосвіту» серед знаменитостей. Чи справді їх так турбує доля нещасних тварин чи їм просто важливо заробити авторитет щирого природолюба? Серед відомих вегетаріанців минулого: Піфагор, Платон, Леонардо да Вінчі, Вільям Шекспір, Ісаак Ньютон, Вінсент Ван Гог, Альберт Ейнштейн.

Багато хто з пересічних українців (особливо, серед підлітків) і собі вирішує відмовитися від необхідних своєму організму мікроелементів, які дає м'ясо, лише тому, що так вчинив його/її кумир. Однак люди не усвідомлюють, що дефіцит вітамінів D і B може призвести до ослаблення зору, слуху, зниження імунітету через нестачу кальцію, заліза тощо. Це особливо небезпечно в період росту організму.

Існує строге вегетаріанство – так зване «веганство». Тобто повна відмова від усіх продуктів харчування, речей вжитку (косметики, одягу, деталей інтер’єру) – всього, що ми можемо взяти у тварин. Це досить ризикована ідея, адже навіть у здорових людей, які виключили зі свого раціону всі продукти тваринного походження, можуть розвиватися дисбіоз, гіповітаміноз і білкова недостатність.

У кожного своя правда, звичайно, але я ніколи не зрозумію, яким потрібно бути зоозахисником, чи-то просто несвідомим, щоб, почувши десь про цю екстремальну ідею, вирішити і собі трохи підпсувати здоров'я.

 

Оксана Матейко

 

P.S. 22 вересня група вегетаріанців роздавала на вулицях Тернополя їжу без м’яса. Захід спрямовувався «проти мілітаризму і соціальної несправедливості». Цікаво лишень, а яким чином тваринна їжа сприяє, наприклад, соціальній несправедливості?

Як обманюють українців: що не сфера, то афера

П'ятниця, 27 вересня 2013, 08:11

Щоб не потрапити на гачок шахраїв, яких останнім часом значно побільшало, варто знати принаймні найпоширеніші афери, до яких вдаються пройдисвіти, щоб заволодіти чужими грошима. Ми склали своєрідний рейтинг шахрайств, щоб ще раз кожному нагадати: будьте обачними!

 

Квартирні афери: хто, кого, коли і як

Як тільки в Україні пройшла приватизація житла, з’явилося чимало охочих заволодіти цим майном. За квартирами громадян полюють і шахраї-одинаки, «чорні» маклери та ріелтори, організовані злочинні угруповання.

У так звану групу ризику, де найчастіше вишукують потенційних жертв мисливці за квартирами, правоохоронці занесли одиноких пенсіонерів, людей, схильних до алкоголізму, та заробітчан. Щоб заволодіти житлом одиноких пенсіонерів, шахраї найчастіше використовують дві схеми: укладають договори довічного утримування або ж представляються працівниками соціальних служб.

Оголошення про довічне утримування неважко знайти у будь-якій газеті. Молоді подружжя пропонують одиноким бабцям та дідусям доглядати за ними, купувати продукти та ліки, прибирати квартиру, ходити в магазин. Ще й платити щомісяця по 500 гривень обіцяють. З умовою, що після смерті пенсіонера квартира має перейти у їхню власність. Документи про це мають бути підписані заздалегідь. На гачок таких шахраїв потрапила пані Марія, жителька Києва. Її привезли до нотаріуса, де оформили відповідний договір. Кілька місяців подружжя справді виконувало всі умови. Потім бабцю відвезли відпочивати у санаторій. Коли старенька повернулася в місто, у квартиру її не впустили. Пізніше з’ясувалося, що ця юридично неграмотна старенька підписала у нотаріуса... дарчу на квартиру.

У своїй злочинній діяльності мисливці за квартирами використовують працівників жеків. Останні дають зловмисникам «наводку» на людей, які роками не платять за комунальні послуги. Серед таких боржників шахраї знаходять пияків. До одного з таких непутящих власників квартири завітала енергійна жіночка, яка представилася працівником райдержадміністрації. Чоловік одразу повірив незнайомці, бо та назвала точну суму його боргу за комунальні та інші послуги. Районний «інспектор» суворим голосом попередила пияка, що незабаром його квартиру через суд забере за борги держава. Щоб чоловік не залишився на вулиці, запропонувала «інспектор», слід обміняти його трикімнатну квартиру на однокіматну. Сказала, що знає людину, яка зацікавлена у такому обміні. Та перед тим, зауважила, чоловік має розрахуватися за борги. Власник квартири погодився на обмін. «Інспектор» дала йому гроші, щоб оплатив борги, взамін взяла його паспорт, буцімто для оформлення необхідних для обміну документів. Пияк тут же кинувся пропивати гроші, шахрайка тим часом через «свого» нотаріуса оформила генеральне доручення на житло пияка. Коли той отямився від довгого запою, його квартиру вже було продано.

Дедалі частіше жертвами шахраїв стають заробітчани, які на кілька років їдуть за кордон. У Західній Україні був випадок, коли будинок заробітчанки приватизували... «поховавши» живу людину. Шахраї оформили свідоцтво про смерть жінки та навіть «забили» місце на кладовищі, де вона буцімто була похована.

Правоохоронці радять заробітчанам, щоб не стати жертвами квартирних шахраїв, перед тим, як їхати за кордон, обов’язково нотаріально оформити заборону будь-яких юридичних дій з майном без наявності власника.

 

«Чорні» маклери та ріелтори

«Чорних» маклерів не варто плутати з приватними, які просто добросовісно працюють самі на себе та шахрайствами не займаються. «Чорні» маклери – це організовані групи шахраїв, у які входять нотаріуси, працівники міліції, чиновники. Жертвою такої групи став чоловік, який вирішив обміняти свою квартиру з доплатою на меншу. За порадою знайомих він звернувся до «відомих поважних ріелторів». Ті незабаром знайшли охочих на обмін. Коли після довгих суперечок дійшли згоди щодо суми доплати, власникові квартири запропонували обмити домовленість. Скільки пили, чоловік не пригадує. Очунявся він наступного дня у чужій квартирі. Коли пішов до власного помешкання, двері зі вже заміненим на них замком відчинили невідомі. Та тицьнули в обличчя завірене нотаріусом генеральне доручення на квартиру, під яким стояв підпис колишнього власника...

Використовують «чорні» маклери під час шахрайств і схему «подвійної» квартири. Охочому купити квартиру, показують чудове помешкання. Після «оглядин» підписуються відповідні папери, а незабаром покупець з’ясовує, що купив квартиру такого ж метражу, яку бачив, проте у вкрай занедбаному стані. Показували ж йому квартиру, яку саме для шахрайства зловмисники орендували на день-два.

Щоб не стати жертвами «чорних» маклерів, радять юристи, слід дотримуватися кількох правил. Не мати справи з ріелторами, які не працюють в агентствах нерухомості. Обов’язково перевіряти у агента наявність договору з агенцією, термін його дії. У всіх договірних документах має вказуватися назва, стояти печатка фірми. Щоб агент мав право власноруч підписувати договори, у нього повинна бути довіреність від агенції на право підпису договорів.

 

Квартирні рейдери

Ці групи мисливців за чужим майном діють у містах, де ще збереглося чимало комунальних квартир. У такій квартирі зловмисники купують маленьку кімнатку. А потім починають створювати нестерпні умови для інших мешканців комуналки: селять у купленій кімнатці бомжів, алкоголіків, скандалістів, циганів. Нарешті настає час, коли мешканці комуналки погоджуються на роз’їзд. Перед тим, як продати квартиру, рейдери приводять до неї «житлову комісію» (насправді своїх поплічників). Члени «житлової комісії» оглядають житло та, цитуючи якісь «законодавчі акти», доводять, що всі мешканці комуналки мають отримати рівну частку від її продажу. Таким чином рейдерам, які володіли найменшою кімнаткою, після продажу комуналки дістається така ж частка, як і власникам двох чи трьох кімнат у цій квартирі.

Це далеко не повний перелік шахрайських схем, які використовують мисливці за квартирами. Отож порад на всі випадки дати неможливо. Та правоохоронці, які спеціалізуються на розслідуванні «квартирних» справ, згадали наостанок одну важливу відмінність квартирних афер. Шахраї, зауважили міліціонери, намагаються не мати справи з рішучими впертими людьми, які не бояться обстоювати свої права. Таких ці «піраньї» дуже швидко залишають у спокої.

«Збираємо гроші на церкву»

Якось на проповіді в одному із тернопільських храмів священик розповідав, що чоловіки, перебрані у священичий одяг, ходили кропити квартири. В одній із квартир, яку вони «посвятили», домовлялися і про хрещення дитини. За послугу хотіли 1000 гривень.

Загалом ці аферисти мають сумнівний вигляд, можуть бути іншої національності. Вони ходять по квартирах від імені парохів церков – правильно називають їхні імена. Коли хтось дає 5 гривень, кажуть, що мало, мовляв, у сусідньому будинку дають більше. Одна бабця «на добру справу» віддала останні 200 гривень з пенсії. У церквах рідко практикують збирання пожертв по квартирах. У храмах є скриньки – хто хоче дати на Боже, той і кидає туди гроші. Якщо вже збирають пожертви на будівництво святині, то доручають це людям з під’їздів, яких всі знають і яким довіряють. Вони мають документи з мокрою печаткою єпископа.

За схожою схемою діють і шахрайки, які в довіру до одиноких пенсіонерів входять під виглядом соціальних працівників. Знаючи, що під старість люди дедалі частіше звертаються до Бога, шахраї, знайомлячись з такими пенсіонерами, представляються представниками релігійних благодійних організацій. У Львові саме така «благодійниця» позбавила великої квартири на вулиці Драгоманова (центр міста) 75-річну бабцю. Шахрайка представилася старій активісткою релігійної благодійної організації. Протягом місяця «за завданням організації» приносила старенькій ліки, продукти, прибирала квартиру. Одного дня запропонувала бабці, «щоб квартира не дісталася державі», переоформити житло на неї. Як тільки відповідний документ затвердив нотаріус, кілька здорованів перевезли бабцю у занедбаний гуртожиток, а її квартиру продали новим власникам.

«Мобільні шахраї»

Мобільний зв’язок, як і будь-яка сфера нашого життя, де замішані гроші, також перебуває під прицілом шахраїв. Останнім часом ми стали свідками низки гучних афер, жертвами яких стали сотні абонентів стільникових мереж. Здавалося б, у сфері, що перебуває на вістрі технічного прогресу, діяльність новоявлених остапів бендерів повинна була б мати «цифрові» форми, перетворитися на маніпуляції з цифрами, даними, паролями й набрати інших атрибутів хакерської романтики. Так ні – засоби віднімання грошей у чесних користувачів практично не змінилися, і «слабкою ланкою» у системі безпеки оператора залишається людина, чиє прагнення до економії чи «халяви» штовхає її в обійми шахраїв.

Переможець одержує... нічого

Акції та розіграші – улюблений прийом операторів, котрі приваблюють нових клієнтів і намагаються втримати старих. Більшість абонентів брали участь у них, багато хто опинився серед переможців і одержав цінні призи чи просто приємні сюрпризи. Але не всі акції доставляють радість – іноді люди, які приносять радісну звістку абоненту, не мають нічого спільного з компаніями-операторами. Потенційними жертвами цього виду шахрайства стають користувачі передоплачених послуг зв’язку, котрі поповнюють свої рахунки дистанційно, за допомогою скретч-карт і електронних ваучерів.

Як це виглядає. Потенційній жертві телефонують і повідомляють, що вона перемогла в акції, організованій її оператором, і може одержати цінний приз – як правило, новий телефон престижної моделі. Дзвінок робиться з мобільного тієї ж мережі, причому іноді використовуються номери навіть з діапазонів, зарезервованих для службових телефонів компанії-оператора. Побачивши на екрані своєї слухавки такий номер, багато хто вірить, що телефонують справді представники фірми. Далі пропонується повідомити свою поштову адресу, на яку обіцяють надіслати приз. Приємна розмова завершується пропозицією взяти участь у додатковій акції. За її умовами, якщо користувач негайно купить ваучер на певну суму, потім зателефонує організаторам акції та повідомить їм код поповнення, його рахунок збільшиться на, скажімо, втричі більшу суму.

Як це працює. Мета афери – одержати невикористаний код поповнення, про який можна дізнатися, лише купивши скретч-карту або отримавши роздруківку касового апарата в пункті продажів електронних ваучерів, а також виграти трішки часу, щоб поповнити рахунок, але, як неважко здогадатися, не жертви, а свій власний. Розмови про перемогу в акції – лише психологічний трюк: дізнавшись про значний виграш, людина впадає в стан легкого шоку, який притлумлює пильність. Для «організатора» головне – вдало «заговорити» клієнта, а вже комунікабельності, повірте, їм не позичати. Після того як код шахраям продиктовано, жертва залишається власником своїх грошей не більше хвилини, поки аферисти додзвонюються до служби поповнення рахунку та вводять дані...

 

Як «аферують» копіями паспортів

В соцмережах продають ксерокопії паспортів, які аферисти використовують для отримання кредитів, реєстрації фірм та махінацій в Інтернеті. Придбати копії документів можна за 2-4 долари, а на велику партію дають знижку 1,5 долари.

Купити копії паспортів можна в соцмережі «ВКонтакте» і на численних форумах.

«Продам скіни (копії) українських паспортів – Київ і інші регіони, до деяких є пенсійні, ідентифікаційні коди, також є паси (паспорти) громадян Євросоюзу, $2-4 за штуку. Оптовикам знижки – до $1,5 за один», – пише продавець Євген.

При цьому є в мережі оголошення і покупців. «Куплю велику партію незасвічених паспортів. Потрібні нові обличчя» або «Потрібні копії паспортів українок від 23 до 30 років».

Мета покупки чужих документів різна. «Я особисто купую для реєстрації на міжнародному ігровому сайті – граю в покер. Щоб на грі гарненько заробити, потрібно мати своїх підставних гравців, але кожного з них реєструють тільки за паспортом. Інакше система не пропустить гравця. Хтось використовує копії для інших Інтернет-ігор, відкриття електронних гаманців і т. д., а хтось – в шахрайських цілях. Але я таких сам не бачив», – пише покупець Андрій.

Деякі дівчата купують документи для сайтів знайомств. «Все безпечно. Ми реєструємо за реальними паспортами дівчаток, а переписуються за них інші. Ми на листуванні заробляємо», зазначає покупець Дана.

Проте деякі замовники використовують копії чужих паспортів для шахрайських схем. «У мене брав один чоловік копії паспортів, для того щоб оформити людей на роботу. У нього в відділі реально працює дві людини, а в штаті потрібно сім осіб. Так ось за неіснуючих, я так розумію, він гроші собі в кишеню кладе. Чув, що деякі люди свої фірми на копії чужих документів примудряються реєструвати, а потім людям, яким ці паспорти належать, доводиться бігати по судах і доводити, що не його фірма і він взагалі тут ні при чому. Є і ті, хто на ці документи бере кредити», – написав продавець Євген.

На питання, звідки беруть копії, він і його колеги відповідають неохоче. «Ну, хтось з обмінниками валют співпрацює, хтось бази даних зламує, інші варіанти. Насправді це дуже просто, тому і ціни такі низькі – від $1,5 до $4», – повідомив Євген.

Найголовніший постачальник персональної інформації – це кіоски з обміну валют. У них немає можливості захищати персональні дані, і вони не несуть відповідальності. Останнім часом дійсно почастішали випадки, коли споживчі кредити беруться пачками на чужий паспорт. А люди потім повинні доводити, що гроші брали не вони, замовляючи графологічну експертизу. Добре, якщо їм вдасться довести, що їхню копію паспорта просто вкрали, але ж виходить не завжди.

Крім того, почастішали випадки, коли підприємства реєструються на копію паспорта. До людини приходять потім з податкової і вимагають відшкодувати мільйонні борги.

 

Грошова реформа

Найпоширенішим шахрайством в останні тижні була так звана грошова реформа, приурочена нібито дню заснування української національної валюти – гривні – 2 вересня 1996 року. Жертвою такого шахрайства стала й 74-річна бабця, яка проживає в одному з сіл Славутського району Хмельницької області. Проводять «грошову реформу» здебільшого шахрайки-жінки, жертвами яких стають одинокі пенсіонери.

Під час цього шахрайства аферисти використовують необізнаність пенсіонерів та те, що останні за своє життя пережили не одну грошову реформу. Отож не дивуються, почувши про черговий обмін грошей. Шахрайки під виглядом соціальних працівників приходять до пенсіонерів та кажуть, що наступного місяця в країні починає проводитися грошова реформа. Розуміючи, що стареньким буде важко вистоювати у величезних чергах, які утворяться в банках при обміні грошей, додають аферисти, соціальні служби вирішили допомогти пенсіонерам. Останнім гроші мінятимуть, кажуть шахраї, за місцем проживання. Для цього обміну слід заздалегідь переписати номери всіх купюр, які обмінюватимуть на нові. Після опису купюр їх мають покласти у конверт, який опечатується та залишається на зберіганні у власника коштів. Останньою фразою шахраї долають будь-які сумніви пенсіонерів. Адже гроші, міркують старенькі, залишаються у них.

Пенсіонери витягають зі схованок гроші, які зберігали «на чорний день». «Соціальні працівники» переписують номери купюр і кладуть гроші у конверт. При цьому одна із шахрайок своїми запитаннями відволікає увагу господині, а друга тим часом вправно замінює конверт з грошима на такий самий конверт зі звичайними папірцями всередині.

Викрити таких аферистів важко, бо самотні люди, як правило, помічають, що у конверті лежать папірці, через кілька днів після злочину. За цей час шахрайки встигають чкурнути в інший район, щоб там продовжувати «грошову реформу».

 

Кредити під дуже низькі відсотки

Шахраї, які вдаються до цього виду шахрайства, винаймають у місті приміщення під офіс, замовляють вивіску та дають оголошення у мас-медіа про надання кредитів під дуже низькі відсотки. Причому для отримання вельми вигідного кредиту, вказують в оголошеннях, не вимагатимуть заставу житла чи іншої нерухомості.

Аферисти вимагають для отримання кредиту сплатити певну суму за послуги фірми та страховий внесок. Громадяни сплачують ці суми. Минає тиждень, місяць, а кредит не надають. Натомість керівники фірми змушують клієнтів сплачувати щомісячні платежі з погашення кредиту, який люди так і не отримали. Сподіваючись таки отримати клятий кредит, клієнти погоджуються вкладати у фінансову «піраміду» додаткові кошти. А потім піраміда розсипається, і фірма-кредитор безслідно зникає.

 

Гра на підвищенні цін на товари

Не перший рік тримаються на плаву афери, пов’язані з різким стрибком цін на товари першої необхідності. Два роки тому, скажімо, шахраї вдало використали несподіване підвищення цін на цукор. Жертвами «солодкого» шахрайства ставали селяни. До того чи іншого села приїжджали на дорогих автомобілях добре одягнуті солідні люди. Вони пропонували, скажімо, купити три мішки цукру за дуже низькими цінами. Жадібні селяни одразу клювали на цей гачок. Цукор обіцяли привезти «завтра», та перед тим вимагали заплатити 1200 – 1300 гривень завдатку. Платили... Мішків з цукром не привозили...

 

Нове – це добре забуте старе

Останнім часом знову стали дієвими старі трюки, які професійні шахраї масово використовували на початку 2000-х років. Знову біля банкоматів, супермаркетів, ринків «губляться» гаманці. «Знаходять» їх під самим носом потенційної жертви. Жіночка, яка підняла з тротуару пухлий гаманець, радісно верещить й пропонує жертві поділити гроші. Говорить при цьому: «Ми ж майже одночасно цю знахідку побачили! Буде справедливо поділити гроші порівну...». Жертва та шахрайка прямують у перший-ліпший двір, щоб тихенько поділити гроші. У цю мить з’являється кремезний власник гаманця. Та, що «знайшла» гроші, тікає. На місці події залишається жертва. Вона досить спокійна, бо гаманець навіть не встигли відкрити. Та власник гаманця оглядає його й каже, що зникла 100-доларова купюра. Він, мовляв, пам’ятає, як вона виглядає, тож наполегливо просить показати вміст свого гаманця. Жертва витягає свій гаманець, невідомий його уважно оглядає, своєї купюри не знаходить і, чемно вибачившись, швидко крокує геть. Жертва з полегшенням зітхає та також йде подалі від місця, де вляпалася у неприємну історію. І вже удома помічає, що з її гаманця, поки його оглядав шахрай, зникли гроші.
Під тими ж ринками, а зараз і під супермаркетами, як і в буремні дев’яності роки, знову почали полювати на довірливих громадян організатори різних «лотерей». Вони тримають у руках добре виготовлені плакати, які сповіщають про «лотерею». За її умовами у конверт слід покласти гроші. Після цього конверт запечатується, а наступного дня у цьому ж місці проходитиме розіграш лотереї. Виграє той, хто поклав у конверт найбільшу суму. Він отримає кількадесят тисяч гривень. Щоб «підігріти» натовп, головному шахраю допомагають його помічники, які грають ролі пересічних громадян. Вони на очах зацікавлених кладуть свої гроші в конверти. Й при цьому «згадують», що вже вигравали в такі лотереї значні суми. Дурний приклад заразний. Чимало громадян беруть участь у «лотереї», віддаючи аферистам значні суми. Наступного дня приходять на розіграш лотереї й лише тоді дізнаються, що їх обдурили.

 

Супернахабність

Правоохоронцям доводиться мати справу із шахраями-аматорами, які вражають нахабними, проте дієвими способами нечесно заробити гроші. У Львові, скажімо, минулого року затримали студента одного з вузів, який скористався для збагачення газетними оголошеннями про оренду туристам на добу-дві квартир. Хлопчина винаймав на добу квартиру у центрі міста. Доби йому вистачало, щоб перездати квартиру іншим шукачам житла – на три місяці, півроку, більше. Представляючись власником квартири, юний шахрай вимагав у винаймачів житла попереднього розрахунку. Люди платили, селилися і... Зранку в квартиру приходили її справжні власники та виганяли людей, які заплатили гроші шахраєві, на вулицю. Таким чином студент-шахрай встиг здати, поки його не викрила міліція, понад десять чужих квартир.

Словом, будьте обачними, дорогі тернополяни. Ми живемо в країні обмежених матеріальних достатків, тому аби їх підвищити, завжди знайдуться доброзичливці, які «втруться» у довіру й обдеруть вас до нитки. При цьому, як самі розумієте, не варто плекати надії на нашу доблесну міліцію, яка нібито за «гарячими слідами» миттєво схопить нечистих на руку людей. Таке буває тільки в фільмах. Та й то не українських.

10 найбільших фінансових аферистів світу

Forbes обрав 10 найбільш скандальних історій про справи, пов'язані з фінансовими махінаціями і аферами, які за останні два десятки років розслідувалися по всьому світу – від США до Сінгапуру та Японії.

 

1) Найвідомішою і крупною фінансовою пірамідою останніх десятиліть у світі стала заснована у 1960-х компанія Madoff Investment Securities. Фірма, що користувалася безмежною довірою вкладників, обвалилася у розпал фінансової кризи 2008 року: залучати нових інвесторів не вдавалося, а значить, не було коштів на те, щоб виплачувати «прибуток» старим вкладникам.

У результаті постраждали кілька мільйонів приватників і великих фінансових організацій, а як мінімум один вкладник – великий французький інвестор, що вклав у Madoff Investment Securities 1,5 млрд доларів – покінчив із собою після звістки про крах піраміди.

 

2) Крах енергетичної компанії Enron, що існувала кілька десятиліть, був для американської економіки не меншим сюрпризом, аніж історія з фондом Медоффа. При вартості активів компанії 47,3 млрд діяльність її керівників Скіллінга і Фастова призвела до збитків у 40 млрд доларів. Виною всьому була купівля однієї збиткової компанії, чиє неблагополучне фінансове становище вищі управлінці Enron вирішили приховати.

 

3) Багатомільярдний збиток і знищення другої за величиною телекомунікаційної компанії США WorldCom – таким був підсумок діяльності Ебберса і Саллівана на посаді керівників фірми. Екстенсивний розвиток WorldCom неминуче мав призвести до виникнення фінансових проблем: постійні операції з придбання нових активів, чия вартість часом перевищувала вартість самої компанії втричі, не могли не позначитися на її стані.

 

4) Засновник Stanford Financial Group Роберт Аллен Стенфорд був заарештований влітку 2009 року на підставі позовів від 21 вкладника його компанії, яка на перевірку виявилася колосальною фінансовою пірамідою. Як і у випадку з Madoff Investment Securities, причиною її краху стала фінансова криза 2008 року і неможливість продовжувати виплати старим вкладникам за рахунок залучення нових.

 

5) За три роки несанкціонованої торгівлі трейдер банку Societe Generale Жером Керв'єль встиг завдати своєму роботодавцю вельми помітний збиток. Незважаючи на те, що у результаті суд визнав його винним у шахрайстві, сам Керв'єль у своїх гріхах не зізнався, стверджуючи, що всі операції виконував за дорученням керівництва і робив це не заради особистої вигоди, а заради досягнення високих результатів, за які йому виплачували б премії.

 

6) Ще одна велика фінансова піраміда у рейтингу – заснована в 2000 році компанія L & G під управлінням Казутсугі Намі проіснувала сім років, але за цей час встигла під обіцянки доходу 36% залучити 128500000000 єн. Розслідування щодо вищого менеджменту L & G почалося після того, як в 2007 році компанія припинила виплати за вкладами та відмовилася повертати гроші.

 

7) Звинувачення в шахрайстві трейдеру швейцарського банку UBS, уродженцю Гани Квеку Адоболі були пред'явлені у вересні 2011 року британською поліцією. Адоболі інкримінували перевищення посадових повноважень (несанкціонована керівництвом гра на акціях) і фальсифікація звітності про угоди. Справа Адоболі як дві краплі води схожа на справу Жерома Кервьєля.

 

8) На приписки аптечної мережі Rite Aid (третьої за величиною у США) неіснуючого прибутку в розмірі 1,6 млн доларів, її виконавчого директора Мартіна Грасса штовхнула мрія про великі бонуси. За підтримки декількох топ-менеджерів компанії, заснованої його батьком Алексом Грассом, Мартін підробляв звіти про кредиторську заборгованість.

 

9) Під керівництвом Денніса Козловскі та його помічника Марка Шварца зареєстрована на Бермудах компанія Tyco Industrial стала чемпіоном за кількістю угод з поглинанням – близько 1000 компаній увійшли до складу міжнародного конгломерату. У результаті з'ясувалося, що далеко не всі прибутки Tyco йшли на розширення бізнесу: майже 600 млн витратив на себе Козловскі, якому допомагав Шварц.

 

10) Замикає рейтинг Логін Лісон, якого можна вважати предтечею Кервьєля і Адоболі: у 1995 році старший трейдер сінгапурського відділення англійського банку Barings, що самовільно займався ризикованими операціями з ф'ючерсними контрактами на індекс SIMEX, довів свій банк до банкрутства. Завданий Лісоном збиток вдвічі перевищив вартість активів кредитної організації, яку в підсумку довелося продати за символічну суму в 1 фунт.

 

Підготував Адам Стрижнюк

 

Хто зупинить процес розпусти нашої молоді?

Вівторок, 17 вересня 2013, 14:09

Всі, хто жив за радянської влади, повинні пам’ятати популярне тоді гасло: «Коммунизм – это молодость мира, и его возводить молодым».  Тепер, коли світ втягують у реалізацію нової утопії – глобалізму, це гасло, з заміною першого слова, цілком може бути накреслене на прапорах його ідеологів. Причому молодь у новому проекті помітно потіснила більш старший вік. Якщо в радянський час декларувалося, що «молодым везде у нас дорога, старикам везде у нас почёт», то глобалізм пропонує людям похилого віку «солодку смерть» (по-грецьки – «евтаназію»), а молодим віддали і дорогу, і пошану.


Молодь стала одним із головних ідолів сучасності. Подивіться, скільки молодіжних видань, радіо-і телепередач, молодіжних концертів та фестивалів, молодіжних клубів, музики, моди. З бігбордів на нас дивляться, в основному, молоді обличчя. Скільки чиновників, вчених, діячів культури зайняті проведенням особливої молодіжної політики!

Складається враження, що світ населений виключно молоддю, з рідкісними вкрапленнями людей іншого віку. А між тим реальна картина перебуває в деякому протиріччі з віртуальною. У так званих розвинених країнах, що йдуть у фарватері глобалізації, молодь становить не такий вже й великий відсоток населення.

Коли це протиріччя усвідомлюєш, виникає ряд запитань. Думаєш: може, саме тому, що у нас молоді не багато, з нею і носяться, як з “писаною торбою”? Але тоді чому не сприяють збільшенню її чисельності, не квапляться пропагувати багатодітність, не створюють для цього умов? З іншого боку, якщо юних так цінують, деколи чому не намагаються зберегти їхнє здоров’я і життя? Чому практично все, що пропонується зараз молоді в якості еталонного стилю, досить швидко зводить до лікарні, а то й у могилу? Що не візьми: мобільні телефони, комп’ютерні ігри, куріння, пиво, наркотики, гормональні контрацептиви, екстремальні види спорту, рок-музику, порнографію, «вільну любов», магію, окультизм – все згубне. А молодіжна мода? Адже вона не тільки спотворює. Пірсинги підвищують доступ інфекції, яка, як відомо, проникає в організм через отвори і пошкодження шкірних покривів. Чим більше отворів, тим вищий ризик заразитися.

Скільки дівчаток заробили цистит або запалення нирок, вдягаючи серед зими наряди, що оголюють поперек! А у скількох спостерігається недорозвинення тазу через те, що вони роками стягували стегна джинсами!?

«Дивлюсь я на сучасних дівчат і жахаюся, – ще в середині 90-х казала моя знайома гінеколог. – Як вони народжувати будуть? Таке недорозвинення малого тазу, призводить до того що дитині просто ніде поміститися».

Що ж, з тих пір джинси стали ще тіснішими (при всій мінливості моди ця якось підозріло стійка), і випадки викиднів почастішали.

Не менш небезпечнішою є (і не менш стійка) мода на схуднення, яка ще недавно оцінювалася, як дистрофія і вимагала лікування. Наукові дослідження показали, що така мода, висловлюючись медичною мовою, «суттєво підвищує ризик невиношуваності плоду». А ще лікарі кажуть, що якщо дівчинка в перехідному віці посидить з півроку на якій-небудь жорсткій новомодній дієті для схуднення, то вона може назавжди залишитися безплідною.

Аж ніяк не безневинна і мода на tatoo. Виявляється, людям з татуюваннями не можна проводити дослідження за допомогою магнітного резонансу, одного з найбільш точних методів експрес-діагностики. Заважає метал, що входить до складу татуювальної фарби. Але ж і на машинах розбиваються, і на роликах ламають собі кістки, в основному, молоді  люди. Їм-то якраз і потрібно швидко поставити діагноз... Та навіть якщо знехтувати новітнім діагностичним приладом – зрештою, обходилися ж без нього до недавнього часу! – надлишковий метал, що проник через шкіру всередину, скоріш за все небезпечний для людини. Особливо коли організм почне старіти, і його чутливість підвищиться...

Прочитавши цей скорботний перерахунок, хтось звично відмахнеться, мовляв, жити взагалі шкідливо. У такому випадку давайте подивимося, який стиль життя пропонувався молоді попереднього покоління, що в нього входило, а що – ні, чи був він у буквальному сенсі слова вбивчим.

І пиво, і сигарети продавалися, але споживали їх набагато менше (особливо дівчата), і головне, це ніяк не рекламувалося. Наркоманія теж була, але це явище було рідкісним. Багато п’ятдесятилітніх досі не вміють за виглядом визначити наркомана, тоді як двадцятирічні роблять це без проблем. Танцювати… Молодь, звичайно, теж танцювала, але без всяких «екстазі» і дурманячої музики. Пропагувався спорт. Але не нинішній спорт високих досягнень, що калічить тіло і душу, а спорт як фізкультура, оздоровлення, загартування. Молодь часто ходила в кіно і театр, але це мистецтво не затуплювало і не розбещувало, а, навпаки, в тій чи іншій мірі сприяло зростанню особистості. Зараз ми з величезним задоволенням дивимося пересічний радянський фільм 70-х років і розуміємо, що на сучасному тлі – це справжній шедевр.

Заохочувалися заняття в бібліотеці. Скільки часу ми там просиджували! І не тільки готуючись до іспитів, а просто так, «для душі». Між іншим, і в книгах, завдяки цензурі, теж не містилося всілякого непотрібу, що деформувало б психіку.

Тоді теж був у моді туризм – «люди идут по свету...» В основному, щоправда, піший (тобто найменш травматичний). Хтось, звичайно, плавав на байдарках, займався альпінізмом, і навіть занурювався з аквалангом (тепер це називається «дайвінг»), але не можна сказати, що це було масовим захопленням. З цього випливає, що і гинуло тоді куди менше людей, ніж зараз, коли в такій пошані «екстрім». Машинами якщо хто й обзаводився, то зазвичай у більш зрілому віці, коли вже не так тягло на мажорність. Престижним вважалося відвідування музеїв, виставок, вечорів поезії. Що в цьому було небезпечного для здоров’я та життя?

Про комп’ютерні ігри ніхто й не чув, а всі інші: шахи, шашки, футбол, пінг-понг, – наркотичної залежності не викликали. Навіть карти або тоталізатор на іподромі вкрай рідко заволодівали молодими людьми настільки, що вони вже не мислили без цього життя. Життя й так було заповненим. Та й грошей аж так багато не було, щоб без кінця грати в азартні ігри.

До речі, про гроші. У порівнянні з попереднім поколінням нинішня молодь у середньому живе куди багатше. Особливо у великих містах. Наймати квартиру, мати машину, комп’ютер з Інтернетом, мобільний телефон, модний одяг – все це останнім часом стало привілеєм деяких щасливчиків, а загалом-то нормою життя. Нормою життя стало й те, що молодим зараз платять більше, ніж людям зрілого віку. І це вже має своє «раціональне» обґрунтування: у молодих же вищі потреби, їм потрібно більше витрачати. Відповідно і зарплата їм потрібна більша, ніж людям старшого віку. Логіка, на перший погляд, бездоганна, але насправді це звичайна видумка: мало кому що потрібно? У нормальному суспільстві підвищення зарплати – це нагорода за вміння, знання, які, звичайно, приходять з роками. При глобалістському ж антипорядку людині платять фактично за саму молодість, як за дорогий товар.

Цікаво, що при цьому дуже багато молодих людей вважають свій заробіток недостатнім для обзаведення сім’єю і вже тим більше для народження дітей. Ці погляди старанно формуються глобалістськими ЗМІ, без яких широкомасштабні програми депопуляції нездійсненні. «Дитина – занадто дороге задоволення,  навіюють молодим, – вам вона наразі не по кишені».

Зате на інші, перераховані вище потреби, грошей цілком вистачає. Вони (задоволення) в тій чи іншій мірі доступні, а головне, на відмінну від рутини сімейного життя, престижні. Виходить, що «надбавка за молодість» – це свого роду цільові кошти, які щедро виділяються молодим на самознищення. Так, логіка в матеріальному заохоченні молодих дійсно є. Тільки не та, якою морочать голову обивателеві. Старому навіщо платити більше? Він і так скоро помре. А позичиш грошенят – витратить їх не на героїн, а на ліки, які, навпаки, можуть його життя продовжити. Матеріально стимулювати середній вік теж не має сенсу. Ще чого доброго дітей почнуть народжувати. Отож, якщо продовжувати користуватися сучасною лексикою, допомога надається адресно і, судячи зі статистики молодіжної смертності, яка в останні десятиліття особливо зросла, вельми «ефективно».

Ось і робіть висновок, яка роль відводиться глобалістами сучасній молоді. На перший погляд, молодь – це кумир, а по суті – жертва. Весела, самовдоволена, впивається свободою, в навушниках і з пляшками пива, вона мчить наввипередки до свого жертовника. Ми з вами свідки небувалого за своєю масовістю жертвопринесення, молодіжного голокосту. Але всі, як сомнамбула, повторюємо за лукавими гіпнотизерами: «Молодим, їм же більше потрібно... Нехай поживуть на втіху!»

Пригадалася аналогія з ритуалами стародавніх ацтеків. Вони вели так звані «війни квітів», основною метою яких було захоплення полонених для принесення їх у жертву. Бранці-«квіти» жили в дуже хороших умовах. Квіти – вони ж ніжні і вимагають особливої турботи, особливого догляду. Часом їм надавали справді царські почесті, поїли-годували добірними стравами, до юнаків приводили прекрасних дівчат – словом, давали пожити в своє задоволення. Але в окреслений день і годину бранці піднімалися сходами на піраміду, щоб прикрасити собою вівтарі індіанських ідолів. Там, нагорі, жрець розсікав їм груди, обсидіановим ножем, і виривав ще живе тремтяче серце, схоже на червоний мак...

Як знати, може, невипадково перше покоління молоді, яке піддалося в кінці 60-х глобалістським експериментам зі «зрушення культурної парадигми», було поетично назване «діти квітів»? Чи немає тут історичних алюзій?

Щоправда, ті, ацтекські «квіти» усвідомлювали, що їх приносять у жертву. А ці не усвідомлюють або не хочуть усвідомлювати. І думають, що все “класно”.

 

Під дудочку щуролова

 

Але як же вдалося настільки задурманити молодь, щоб вона, втративши інстинкт самозбереження, добровільно йшла на забій? Спускаючись до ями погибелі, юнаки та дівчата впевнені, що піднімаються до світлого майбутнього. Це ж якась дуже глибинна поразка, яку неможливо пояснити тільки хитрими прийомами маніпуляторів. Вивертів, звичайно, безліч, але це лише засіб, інструменти для успішного проведення операції. А проведена операція – дуже серйозна: з молодості вдалося вилучити її основний смислотворчий стержень. Він, цей стержень, є у кожного віку. Скажімо, у старості – мудрість. А що ж головне для молодості? Чим відрізняється молодь від дорослих?

Молодь – це порив, спрямованість у майбутнє, вільний політ. Вже не діти, але ще не батьки. Їх ще не примушує приземлитися вантаж дорослої відповідальності. Є це у нинішньої молоді? Є, і навіть більшою мірою, ніж у попередніх поколінь, оскільки вона не поспішає розлучатися з вільним життям.

Філософи давно попереджали, що саме в юності в душі розпалюються пристрасті. Цього зараз теж з надлишком. І амбітність, властива молодості, в останні десятиліття посилено розігрівається, і егоїзм. Чого ж все-таки нема? Що вилучено з самого нутра, з самої серцевини юності?

Вилучено якраз те, що облагороджує пристрасті – романтизм, ідеалізм, піднесений образ думок. А без цієї ідеальної вертикалі властиві юності мрії «про доблесть, про подвиги, про славу» вироджуються в якийсь безглуздий кураж, розгул плотських пристрастей.

Мрії про славу теж вельми специфічні. Кого зараз прославляють ЗМІ? Розбагатілих шахраїв, безсоромних клоунів з титулом «зірок», не менш безсоромних телеведучих, збоченців, що мотивують свої патологічні пристрасті новими напрямками у мистецтві.

Що стосується інтимного життя, то з цього боку по молоді було завдано головного удару. Адже мрії про ідеальне, вічне кохання – це не просто стержень, а сама серцевина юності. Не якісь там тістечка, а хліб насущний, без якого душа не виросте повноцінною. У психіатрії та психології існує поняття стадій психічного розвитку. Пропущена одна зі стадій – і людина вже не може сформуватися нормально. Наприклад, дошкільний період називають «міфологічним». Якщо маленька дитина не чує казок, якщо батьки спілкуються з нею як з дорослою, спираючись на логіку, то виникає небезпека недорозвинення емоційної сфери. Що характерно, зокрема, для шизофреніків.

Підлітково-юнацький період називається «романтичним». Один із основоположників вітчизняної сексопатології проф. Г. Васильченко вказував на те, що випадіння романтичної фази властиво олігофренам. Дефектологи, що працюють з олігофренами, часто скаржаться на їх ранню сексуальність, нерозбірливість в інтимних зв’язках, відсутність піднесених платонічних почуттів до протилежної статі. Власне кажучи, на те, що сьогодні вдалося нав’язати майже всій нашій молоді. Чого ж потім дивуватися зниженню інтелектуального рівня старшокласників та студентства? Плоди штучної розпусти – на яву.

Тепер вже підросло ціле покоління, яке не знає щастя платонічної любові. Їм і слово-то таке часто незнайоме.

Страх і трепет першого кохання, терзання і надії, мрія швидкоплинно торкнутися руки, щастя зловити посмішку – все те, що століттями наповнювало не лише твори поетів і художників, а й юні душі звичайних людей, залишаючись в їхній пам’яті на все життя, тепер оголошено застарілим. А то й прирівняне до божевілля. Як жорстоко пограбували молодь! Вкравши у них приховану таємницю любові, обсипали копійчаними секретами «безпечного сексу».

Ось вам і відповідь на питання: як молодь під ду дочку щуролова скаче підстрибом до своєї смерті. З одного боку, перевернута система координат. З іншого, через випадіння романтичної фази свідомість розвинена недостатньо для того, щоб цю перевернутість відрефлексувати і відновити норму.

Приреченість молоді нашої епохи споживацтва очевидна вже зараз. Про це говорять і у нас, і на Заході – філософи, вчені, духовенство, політики, публіцисти. Але навіть не читаючи розумних книг і статей, а лише послухавши популярні шлягери, можна всім своїм єством відчути: ще чотирьох десятків років на роздуми про долі молоді у нас не буде. «Бітлз», загальновизнані кумири покоління сексуальної революції, все-таки прикривали похіть, що вирвалася на свободу, романтичною фатою. Тепер тексти демонстративно грубі, фізіологічні. «А ты такая страшная, страшная» (це про свою дівчину ), «Размножайся!», «Я на тебе, как на войне».

Не треба будувати ілюзій: потурання молоді в нинішній ситуації тільки прискорює її падіння. Ті, хто це робить, навіть з кращих спонукань, стають співучасниками жертвопринесення.

Замість того, щоб підлаштовуватися під сучасний молодіжний стиль, треба його (звичайно, з розумом) дискредитувати.

При цьому абсолютно необхідно відновити романтичну вертикаль, відмовитися від оспівування прагматизму, повернути піднесені ідеали, показати, як збіднене життя їхньою відсутністю.

 

 

Адам Стрижнюк

 

No smoking по-українськи

Вівторок, 17 вересня 2013, 14:06

З 16 грудня 2012 року у закладах громадського харчування – табу на цигарки. Кав’ярні, паби, бари, нічні клуби, кальян-бари змушені забрати зі столів попільнички, а у залах – таблички з

написом «Куріння заборонено».

Згідно із законом, за порушення карають і курців (від тисячі до 10 тисяч гривень), і заклади

громадського харчування. Протоколи про

порушення складає міліція. А тим часом

власники нічних клубів скептично кажуть:

якщо всі заклади міста одночасно

зателефонують до стражів правопорядку, то вони будуть «бідні, аж сині»... Де є закон, там не

обходиться без порушників, а також без

прогалин, щоб оминути його.

Кореспондент «Високого Замку» відвідала різні заклади громадського харчування, щоб подивитися, як відвідувачі та працівники дотримуються заборони про паління у громадських місцях.

 

У журналістський рейд вирушаю у неділю, після обіду. В цей час до барів, ресторанів сходяться найбільше відвідувачів. Йду у популярний пивний бар, що неподалік центру міста. Вдаю, що нічого не знаю про антитютюновий закон, запитую офіціантів, де знаходиться зал для курців. «Пані, який зал для курців? Закон забороняє паління! У нас тепер усі зали для смакування їжею, а не для паління», – пояснює бармен Андрій. Клієнтів негусто, замість цигарок замовляють більше пива, алкогольних напоїв та холодних закусок.

«Вранці до нас прийшли дві блондинки, які наче з космосу звалилися, – розповідає бармен. – Вперше почули, що прийняли такий закон. Почали нас ображати, мовляв, до 1 квітня (Дня сміху) ще далеко, а ми їх розводимо. Жінки сказали, що поскаржаться на нас в управління захисту прав споживачів, грюкнули дверима і пішли геть».

Вирушаю в один з ресторанів. Надворі біля входу двоє сорокарічних чоловіків палять цигарки. Кажуть, закон проголосований але не продуманий, тепер курцям доводиться мерзнути на вулиці. Згідно із законом, курцям дозволено палити за три метри від входу. Але всі стоять на порозі або максимум за півметра від закладу. Людей у ресторані небагато, при вході офіціант повідомляє про прийнятий закон. Намагаюся торгуватися. «А може, у вас є невеличкий куточок, де можна покурити?» – запитую? «Пані, навіть не намагайтеся! Заплатите 10 тисяч штрафу, ми теж матимемо неприємності», – ввічливо відповів офіціант.

У кав’ярні міста відвідувачі п’ють чай, каву, сидять за ноутбуками у безкоштовному Інтернеті. Колись у цьому залі був їдкий сморід від диму, аж очі виїдало. Тепер сморід трохи менший. Офіціант пояснює, що жоден відвідувач не палив відтоді, як вступив у дію закон, просто запахомпросякли меблі.

Вирушаю у ще один ресторан-кафе. При вході табличка з написом «З 16 грудня 2012 року заборонено палити в громадських місцях». Адміністратор Ірина розповіла, що всі відвідувачі з розумінням ставляться до заборони. Вона зау-важує всі заклади були морально готові до збитків, але насправді мають більше замовлень на їжу, ніж раніше. В цьому я переконалася, побачивши, що у кожного з відвідувачів столи аж вгинаються від тарілок зі смаколиками.

Експерти прогнозували, що найбільший удар отримають нічні клуби та паби, бо там публіка звикла палити, і спробуй пояснити, що «лавочка закрита». В одному з нічних клубів відвідувачів не бракує. Перші враження – повітря чисте, аж приємно дихати, відвідувачі смакують стравами, культурно спілкуються. У залах сек’юріті та офіціанти стежать за тим, щоб ніхто не палив. На столах – жодної попільнички, на стінах великі таблички, які нагадують, що курінню – зась. «Здоров! Брат, то капець! Уявляєш, прийшла з подругами у нічний клуб на кальян, а тут кажуть, що якийсь закон прийняли і тепер не можна ні кальян, ні сигарети курити. Ну, всі подуріли», – каже 25-річна відвідувачка, яка спілкувалася по мобільному телефону.

 

Закон забороняє куріння також для народних депутатів. «Курилки» у парламенті закриють. Народних обранців, які порушать закон, штрафуватимуть. Про це сказав на прес-конференції депутат від Партії регіонів Юрій Мірошниченко. У приміщеннях і будинках може бути виділено до 10% площі для паління. Але це не стосується державних органів, зокрема Верховної Ради. Як пояснив депутат, 10% площі закладу – це поправка до закону, як компромісний варіант між депутатами і власниками громадського харчування. Якщо в парламенті залишаться місця для паління, то штраф буде стягнений і з Верховної Ради, і з народних депутатів, які палитимуть.

Хотілось би вірити...

 

 

Сторінка 1451 з 1460

«ПочатокПопередня1451145214531454145514561457145814591460НаступнаКінець»
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер

вугілля і дрова

Банер