images/stories/logosait.jpg

 

Репортаж


Що потрібно мати при собі на випадок війни?

Вівторок, 18 березня 2014, 08:39

Екстрена (надзвичайна) валіза – це узагальнене визначення базового набору речей, необхідного кожній цивільній людині, щоб вижити в будь-якій екстремальній ситуації. Екстрена валіза, як правило, являє собою укомплектований рюкзак об'ємом від 30 і більше літрів, що містить необхідний індивідуальний мінімум одягу, предметів гігієни, медикаментів, інструментів, засобів індивідуального захисту та продуктів харчування. Всі речі в екстреній валізі є новими (періодично поновлюваними) і не використовуються власником у повсякденному житті. Цивільна екстрена валіза призначена для максимально швидкої евакуації із зони надзвичайної події у випадку землетрусу, повені, пожежі, загостреної криміногенної обстановки, епіцентру військових дій і т.д. Думаємо, що сьогодні екстрена валіза повинна бути в кожній родині.

Та для початку мусимо визначитися з самою «валізою». На наш погляд, в даному випадку зручніше використовувати невеликий рюкзак. Чому рюкзак, а не сумку? Уявіть ситуацію, в якій вам доведеться йти пішки, а не їхати на машині. Наприклад, всюди затори і треба терміново евакуюватися пішки. Накинули рюкзак і пішли. З сумкою проблематичніше – тягати незручно.

Тепер кілька слів про укладання рюкзака. Як невеликі, так і експедиційні рюкзаки треба укладати не за принципом «важке – вниз», а розподіляти вантаж рівномірно. Укладайте рюкзак так, щоб можна було швидко і без ускладнень знайти потрібну річ. Добре, якщо рюкзак укомплектований спеціальною накидкою від дощу. Так само варто відзначити, що перевагу треба віддавати рюкзаку, який зручно розташовується на спині, не сковує рухів і не розійдеться по швах в перші 30 хвилин.

Розглянемо тепер більш детально, які комплекти речей і продуктів першої необхідності вам необхідно буде зібрати. Список частково заснований на рекомендаціях Нью-йоркської служби з надзвичайних ситуацій. Можливо, у вашій місцевості і для вашої родини його доведеться скоротити або, навпаки, розширити. Наприклад, у літніх людей, інвалідів та дітей є особливі потреби. Отже, на випадок екстреної евакуації радимо мати напоготові міцний і зручний рюкзак з найнеобхіднішим. У нього рекомендується покласти наступне:

 

1. Копії важливих документів в водонепроникній упаковці. Заздалегідь зробіть копії всіх важливих документів – паспорту, автомобільних прав, документів на нерухомість тощо т.д. Документи треба укладати так, щоб у разі необхідності їх можна було швидко дістати. Не завадить також серед документів тримати кілька фотографій рідних і близьких.

 

2. Кредитні картки і готівку. Нехай у вас буде невеликий запас грошей.

 

3. Дублікати ключів від будинку і машини.

 

4. Карту місцевості, а також інформацію про спосіб зв'язку і умовлене місце зустрічі вашої родини.

 

5. Засоби зв'язку та інформації: невеликий радіоприймач з можливістю прийому в УКХ- і FM-діапазоні. Зараз є недорогі приймачі з динамомашиною і акумулятором. Дозволить бути в курсі ситуації. Запасні батарейки до радіоприймача. Можна взяти мобільний телефон із зарядним пристроєм.

 

6. Ліхтарик (краще декілька) і запасні батарейки до нього.

 

7. Компас, годинник (перевагу віддавайте водонепроникним).

 

8. Мультитул – багатофункціональний інструмент у вигляді складних пасатижів з порожнистими ручками, в яких заховані додаткові інструменти (лезо ножа, шило, пила, викрутка, ножиці і т.п.).

 

9. Ніж, топірець.

 

10. Сигнальні засоби (свисток, фальшфеєр тощо).

 

11. Мінімум п'ять пакетів для сміття об'ємом 120 літрів.

 

12. Рулон широкого скотчу.

 

13. Шнур синтетичний, товщиною 4-5 мм і довжиною хоча б 20 м.

 

14. Блокнот і олівець.

 

15. Нитки і голки.

 

16. Аптечку першої допомоги. В описі будь-якої екстреної валізи значне місце відводиться медикаментам. Майже завжди їх більше, ніж у стандартній автомобільній аптечці. Воно й зрозуміло: мається на увазі, що допомога може бути надана не тільки собі, а й оточуючим. Аптечка повинна включати в себе:

– Бинти, лейкопластир, вату, йод;

– «Активоване вугілля» (для інтоксикації);

– «Парацетамол» (жарознижувальний засіб);

– «Пенталгін» (знеболююче);

– «Супрастин» (від алергії);

– «Іммодіум» (від діареї);

– «Фталазол « (від шлункових інфекцій);

– «Альбуцид» (очні краплі).

 

17. Одяг: комплект нижньої білизни (2 пари), шкарпетки бавовняні (2 пари) і вовняні, запасні штани, сорочку, плащ-дощовик, в'язану шапочку, рукавички, шарф (може знадобитися в найнесподіваніших ситуаціях). Зручне, надійне взуття.

 

18. Міні-палатку, поліуретановий килимок, спальник (якщо дозволяє місце).

 

19. Засоби гігієни: зубна щітка і зубна паста, невеликий шматок мила, рушник, туалетний папір, кілька упаковок одноразових сухих серветок, декілька носових хусток, вологі серветки. Жінкам – засоби інтимної гігієни.

 

20. Посуд: казанок, фляга, ложка, горнятко (краще металеве на 0.5 л), розкладний стаканчик.

 

21. Сірники (бажано туристичні), запальничка.

 

22. Запас їжі на кілька днів – все, що можна їсти без попередньої обробки і не займає багато місця, довго зберігається:

 

– Запас питної води на 1-2 дні, який треба періодично оновлювати (вода не повинна бути застояною);

 

– Висококалорійні солодощі: кілька батончиків «Snickers» (використовуються як джерело живлення і енергії, що володіє малою вагою), жменю льодяників;

 

– Набір продуктів: декілька банок тушонки, галети (наприклад, крекер), суп-пакети, м'ясні та рибні консерви. Якщо дозволяє місце: крупа перлова, гречана, рис довгозернистий, пшоно, макарони, сухі овочеві напівфабрикати.

 

До війни – лише крок?..

Вівторок, 18 березня 2014, 08:32

Коли цей номер вийде в друк, уже стануть відомими результати так званого референдуму, який був запланований на неділю, 16 березня, у Криму. Взагалі-то, вони (результати) уже відомі – і всі прекрасно розуміють, що «за» приєднання до Росії «ВЖЕ проголосували» понад 70% кримчан. А недільна акція – це банальне окозамилювання «для приличия». Однак референдум – це ще не найстрашніше, що нас чекає. Не хочеться бути песимістом, але попереду в Криму (і, не дай, Боже, по всій Україні) – море крові. Причому найбільше постраждають саме ті люди, яких російські війська нібито прийшли «спасать». Скажете, що це – нереально? Ох, погано ж ви знаєте методи роботи російських спецслужб. А вони – ці методи – були напрацьовані ще дуже давно.

Саме так: все, що ми сьогодні спостерігаємо в Криму, вже колись було! Все це відбувається не вперше, і багато-хто з українців старшого покоління особисто в ці дні переживають класичне дежавю. Адже абсолютно те ж саме, наче під копірку, відбувалося 24 роки тому – в січні 1990-го року – в Баку, в столиці тоді ще Радянського Азербайджану. Ті ж брудні методи Кремля, та ж блюзнірська брехня з екранів центрального телебачення, те ж нехтування життями своїх власних громадян і використання людей в якості жертовних пішаків у своїх геополітичних цілях.

На жаль, тоді абсолютна більшість радянських людей (та й, втім, іноземців також) поставилися до скоєного в Баку жахливого злочину проти народу з байдужістю і навіть, перебуваючи під зомбуючим впливом офіційної кремлівської пропаганди і в умовах відсутності в той час Інтернету та соціальних мереж, виправдовували дії «доблесних» радянських військ, оскільки простодушні громадяни вірили всьому, що їм говорили з екранів телевізорів і про що писалося в газетах. Вони дійсно думали, що армія прийшла рятувати людей, a газети брехати не можуть.

Тому тверезомислячі люди, коли сьогодні спостерігають за подіями в Криму і за його межами, і читають новини як однієї, так і іншої сторони, самостійно аналізуючи і зіставляючи факти, жахаються від приголомшливої подібності подій, методів, технологій, пропагандистських заготовок.

Як і сьогоднішня Україна, яка взяла курс на остаточну незалежність, Азербайджанська РСР в ті дні стояла на порозі перших вільних виборів до Верховної Ради республіки, на яких очікувалося, що найпопулярніший тоді Народний Фронт Азербайджану (НФА) займе майже всі місця в парламенті. НФА не робив особливого секрету з того, що найпершою постановою нового складу Верховної Ради в перший же день її роботи буде відновлення державної незалежності Азербайджану шляхом прийняття конституційного акту про вихід зі складу СРСР, а другою – оголошення дати референдуму для всенародного підтвердження даного рішення. Це було частиною передвиборної програми, а результат виборів в умовах колосальної популярності НФА і обнулення авторитету Компартії АзРСР, був вирішений наперед.

Це знали і в Політбюро...

Повторюю: йдеться про кінець 1989-го – початок 1990-го року. До того часу минуло всього лише кілька місяців з падіння Берлінської стіни, і навіть в Прибалтиці поки ще не настільки голосно і відкрито звучали голоси про незалежність. А тут раптом Азербайджан з його багатющими запасами нафти і газу наважився заговорити про незалежність! Чи могли Красна Площа і Луб’янка дозволити подібне, якщо навіть сьогодні Кремль, через майже чверть століття після розпаду СРСР, все ще не знаходить собі місця від рішучості українського народу взяти курс на євроінтеграцію? Риторичне, однак, запитання.

Виборча кампанія повинна була розпочатися в перших числах лютого 1990-го року, і Михайло Горбачов розумів, що якщо вибори не скасувати, то перемога НФА буде стовідсотковою, і слідом за Азербайджаном про незалежність оголосять республіки Прибалтики. А далі настане ефект доміно. Тому потрібен був показовий урок усім, хто задумав вийти зі складу СРСР. Скасувати вибори можна було тільки в тому випадку, якщо ввести в країні надзвичайний стан. Але на якій підставі?

Потрібна була кров, потрібні були оглушливі кадри по телевізору, після яких «трудящі» самі попросили б ввести «обмежений контингент доблесної армії» для виконання благородної місії. Але проливати кров своїх громадян у Прибалтиці було ризиковано, адже це все-таки Європа, і санкції проти СРСР були б набагато серйознішими. Однак і спокійно спостерігати, як на очах розпадається Союз, Політбюро теж не хотіло. Значить треба було починати з Азербайджану.

Як і сьогодні в Україні, з грудня 1989 року до Баку почали прибувати співробітники КДБ СРСР. Мета одна: організувати провокації, на рівному місці штучно розпалювати ситуацію, щоб створити видимість появи загрози безпеці громадян і стабільності. Переодягнені у цивільну форму співробітники КДБ СРСР, «косячи» під азербайджанців, приїжджали на машинах без номерів до місць скупчення бездомних азербайджанських біженців з Вірменії, роздмухували серед них конфлікт і потім швидко кудись зникали. Їхні дії були напрочуд стандартними, але тоді ще ніхто не міг зрозуміти, хто були ці люди.

13-14 січня 1990 року переодягнені в цивільний одяг співробітники КДБ влаштували погроми серед вірменського населення Баку. Самі азербайджанці – жителі воістину багатонаціональної столиці – намагалися самостійно протистояти цим провокаціям ззовні і рятували своїх вірменських сусідів, ховаючи їх у себе вдома. На очах десятка бакинців кілька покидьків недалеко від кінотеатру «Шафаг» на проспекті Леніна прямо навпроти відділення міліції демонстративно лінчували якусь бабусю, в той час як солдати союзних Внутрішніх військ, які стояли поруч, спокійно дивилися на все це і не зупиняли огидну вакханалію. Ці покидьки були немісцеві, кожен бакинець, придивившись до них, міг безпомилково визначити, що це якісь «гастролери» (приблизно, як сьогодні в Криму «люди в зеленому» без розпізнавальних знаків).

За два дні було вбито 55 осіб, в основному вірменської національності. Жоден погромник, звичайно, затриманий не був (дивно?!). Всі вони благополучно зникли так само раптово, як і з’явилися. Міліція і внутрішні війська демонстративно не діяли, зате – а ось тут, будь ласка, увага! – вечірні випуски новин і всі центральні газети акуратно повідомляли про кожного вбитого городянина, а відеорепортажі містили якісь підозрілі кадри нібито з вулиць Баку, хоча самі бакинці не могли впізнати цих місць. У суспільстві старанно створювався потрібний психологічний фон, який потім виправдає введення в Баку надзвичайного стану під оплески радянських людей.

Ось і сьогодні ми чуємо, що до Криму прибули 4 вантажівки з кадировськими відморозками, які під виглядом кримських татар(!) будуть атакувати російських жителів Криму. Все це відбуватиметься після референдуму 16 березня і з двох причин: 1. цей референдум вже не визнає жодна країна світу, а тому, отже, Росії потрібне «термінове виправдання» своїх дотеперішніх дій у Криму; 2. українські військові проявляють надзвичайну витримку і не ведуться ні на які провокації. Зрозуміло, що ніхто з провокаторів затриманий не буде, і всі вони благополучно зникнуть. Зате проллється довгоочікувана кров, і у Москви нарешті з’явиться жаданий привід «рятувати» своїх співвітчизників. Як це одного разу вже було в Баку в січні 1990 року.

Цікаво, що війська в Баку були введені через кілька днів(!) після закінчення вірменських погромів, коли залишки вірменського населення було евакуйовано силами НФА. Спецслужби СРСР не тільки не допомагали НФА рятувати вірмен, а навпаки, перешкоджали. Їм потрібні були вірмени, яких можна було вбивати і заробляти цим привід для вторгнення.

Причому, якби все це було проведено якось вміло, без слідів, то ще можна було б з великою натяжкою прийняти, поряд з версією опозиції, також офіційну версію програми «Время» та газети «Правда». Але дії переодягнених співробітників КДБ були настільки незграбними і очевидними, що тільки тупий міг повірити в те, про що говорили диктори з екранів ТБ. Однак все одно багато-хто вірив тій брехні, якою дурили своїх громадян комуністи. У людях була якась непереборна віра в те, що виходило з уст дикторів випусків новин.

Коли радянські війська увійшли в Баку – а це сталося в ніч з 19 на 20 січня, – вранці на вулицях і тротуарах нарахували 147 трупів мирних бакинців. Кремлівська пропаганда назвала убитих «екстремістами» і «бойовиками» (і це на початку 1990-го року, коли у населення не було навіть мисливських рушниць!). Фотографії жертв цього розстрілу досі є в Інтернеті, кожен може подивитися на цих «екстремістів». Серед них – старенькі, діти, задавлені танком три професори, які сиділи в припаркованій на узбіччі машині і пропускали колону бронетехніки, навіть сліпий бакинець російської національності, водій швидкої допомоги єврейської національності, пара молодят. Серед них були азербайджанці, росіяни, лезгини, татари, євреї. Ось такі різношерсті «екстремісти», яких у своєму рідному місті наздогнали кулі від своєї ж «рідної» армії. Їх вина була в тому, що їхні симпатії були на стороні не Компартії АзССР, а НФА. І «роботу над помилками» Москва запропонувала своїм громадянам кулеметними чергами.

Місто, яке працювало удень і вночі, щоб забезпечити фронти Другої світової війни пальним, і до якого так прагнув дістатися Гітлер, через півстоліття було взяте штурмом своєю ж армією.

Лицемірство проявилося також у тому, що танки пішли не в вірменські квартали (втім, «рятувати» там уже не було кого – всіх, кого можна було вбити, співробітники КДБ вбили, і всіх, кого можна було врятувати, активісти НФА вивезли), а стали займати районні відділення НФА і стратегічні об’єкти: телевежу, радіостанцію, вокзал, аеропорт. Зверніть увагу, як сьогодні поводяться російські війська в Криму, що прийшли нібито на «порятунок» росіян – точно так само! Вони захоплюють стратегічні об’єкти в Криму і якось необережно забули про тих, кого прийшли «рятувати».

Введені в Баку нібито для «порятунку вірмен» радянські війська не врятували жодної людини, зате вбили 147, поранили 744 і незаконно затримали 840 людей різних національностей, релігій, вікових і соціальних груп! «Блискуча» «гуманітарна» операція, чи не так?

Ось і сьогодні ми читаємо про переодягнених співробітників ФСБ, які працюють не лише в Криму, але й на Сході України, організовуючи так звані проросійські вилазки з вивішуванням російських прапорів над приміщеннями обладміністрацій у східних регіонах.

А нещодавно сайт кримських татар повідомив наступне: «В социальных сетях была распространена информация о том, что в Симферополь едет колонна из 4-х тентованых машин из Феодосии с людьми кавказкой внешности. По нашим данным, данная информация соответствует действительности. Эти люди никакого отношения к крымским татарам не имеют! Есть информация, что в центре Симферополя готовится инсценировка потасовки между этими людьми под видом крымских татар и славянским населением. Это провокация для эскалации конфликта. КРЫМСКИЕ ТАТАРЫ В ЭТОМ УЧАСТИЕ НЕ ПРИНИМАЮТ!!!»

І вже через кілька годин невідомі хакери заблокували доступ до цього сайту.

Як нам знайомий весь цей блюзнірський сценарій!

А тим часом екс-радник президента РФ Володимира Путіна Андрій Ілларіонов вважає, що російських військовослужбовців відправили до Криму на смерть. В інтерв’ю каналу 1+1 Ілларіонов сказав, що російський президент готовий пожертвувати власними військовими і простими російськими громадянами, які проживають в Україні, щоб пред’явити це в якості провокацій, вчинених з боку України. «На території України вже зараз знаходиться кілька груп російського спецназу. Не тільки тітушки, не тільки російські туристи, які вивішують російські прапори на ті чи інші адміністрації, а групи російського спецназу, завдання яких: відкривати вогонь і ВБИВАТИ РОСІЙСЬКИХ ГРОМАДЯН ТА РОСІЙСЬКИХ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ на території України для того, щоб пред’явити це в якості провокацій, – стверджує екс-радник Путіна. – Саме так діяли російські частини в Південній Осетії, коли російський спецназ розстріляв російських же офіцерів і потім тіла цих офіцерів були пред’явлені як докази вбивства російських миротворців грузинами», – сказав Андрій Ілларіонов.

Не дай, Боже, звичайно, але існує дуже велика ймовірність того, що вже сьогодні-завтра в російських кримчан почнуть стріляти «закошені» під «бандерівців» і кримських татар кадировські відморозки та інші паскуди. Не дай, Боже…

 

Підготував Адам Стрижнюк

Для інформування світової спільноти про події в Україні створено окремий медіа-центр

Четвер, 06 березня 2014, 10:44

 

 

 

Повідомлення для ЗМІ

5 березня 2014 року

Для інформування світової спільноти про події в Україні

створено окремий медіа-центр

 

Для інформування світової спільноти про події в Україні створено Український кризовий медіа-центр.

 

Завдання центру – надавати світовій спільноті об’єктивну інформацію про події в Україні, виклики й загрози національній безпеці, зокрема у військовій, політичній, економічній, енергетичній і гуманітарній сферах. Він надаватиме підтримку представникам ЗМІ, які висвітлюють події в Україні.

 

Український кризовий медіа-центр створено з ініціативи провідних українських експертів у царині міжнародних відносин, комунікацій і зв’язків із громадськістю, які погодилися безоплатно сприяти висвітленню подій в Україні.

 

Центр буде публічним майданчиком для виступів представників української влади, експертів, представників міжнародних організацій і дипломатичного корпусу з оперативними заявами й аналізом ситуації в країні.

 

У кризовий період центр працюватиме цілодобово. Адреса центру: Київ, готель “Україна”, вул. Інститутська, 4, 3-й поверх.

 

Розклад прес-брифінгів центру на 5 березня:

15:00 – Мустафа Джемілєв, народний депутат України, колишній голова Меджлісу кримськотатарського народу (1991-2013);

16:00 – Петро Порошенко, народний депутат України, співголова Комітету парламентського співробітництва Україна-ЄС.

 

Центр створено й функціонує за підтримки таких експертів:

- Валерій Чалий (Центр Разумкова);

- Іванна Климпуш-Цинцадзе (Ялтинська Європейська Стратегія);

- Наталя Попович (“PRP”);

- Наталя Ольберт-Сінько (“PRP”);

- Ярина Ключковська, незалежний консультант із комунікацій;

- Геннадій Курочка (“CFC Consulting”);

- Василь Мірошниченко (“CFC Consulting”);

- Аліна Фролова (“R.A.M. 360”);

- Володимир Дегтярьов (“NewsFront PR Agency”);

- Іветта Делікатна (“AGL”);

- Максим Саваневський (“PlusOne DA”);

- Андрій Загородський (“Newsplot”).

 

Сторінки центру в соціальних мережах:

https://twitter.com/uacrisis,

https://www.facebook.com/uacrisis,

http://www.youtube.com/user/UACrisisMediaCenter.

 

Одним із партнерів центру є Міжнародний фонд “Відродження”.

 

Контакти:

050 157 81 59

050 157 84 23

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

 

 

 

 

 

Працювати, працювати і в праці сконати…

Четвер, 06 березня 2014, 09:56

Працювати, працювати і в праці сконати…

Головне, дядечки і тітоньки, – серцем не старіти. А про те, щоб ми якнайдовше не втрачали фізичних кондицій і працездатності, «подбала» наша славна влада. Ще всередині 2011 року вона, зусиллями тодішнього продажного парламенту, прийняла законопроект «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».

Як, напевно, вже всім відомо, у документі прописане підвищення пенсійного віку: жінкам – поетапно до 60 років, держслужбовцям-чоловікам – одномоментно до 62 років. Військовим підвищується вислуга з 20 до 25 років. І ще багато дрібних, важливих і не дуже, нововведень.

 

Реформа дійсно назріла. Але яка реформа?

Ще кілька років тому було зрозуміло: якщо не змінювати нічого, то може так статися, що незабаром просто нічим буде виплачувати пенсії. Адже вже сьогодні в Україні на сто працюючих припадає 88 пенсіонерів. У нашій області цей показник ще сумніший: 100 працюючих утримують 114 пенсіонерів. Тобто на одного працюючого тернополянина припадає майже 12 пенсіонерів!

Дефіцит бюджету Пенсійного фонду минулого року склав 26,6 мільярда гривень, або майже 14 відсотків від потреби. Якщо взяти нашу область, то, у порівнянні з 2001 роком, видатки зросли аж удесятеро, а темпи росту власних надходжень до Пенсійного фонду – лише у 7,7 раза. Вирішити проблему дефіциту Пенсійного фонду можна двома шляхами: зменшувати розмір пенсії або ж підвищувати пенсійний вік та проводити інші реформи. Перший шлях відкинули одразу. Адже, приміром, на Тернопільщині 31 відсоток пенсіонерів отримує пенсію, меншу 800 гривень, 45 відсотків – від 800 до тисячі гривень. Трохи більше 16 відсотків пенсіонерів отримують від тисячі до півтори тисячі гривень і вісім відсотків – більше півтори тисячі гривень. Хіба можна ці виплати зробити ще меншими?

Тож залишається другий варіант – підвищення пенсійного віку. Але чи справді таке підвищення врятує Пенсійний фонд?

Пенсійні видатки

Україна витрачає на пенсії надзвичайно високу частку ВВП, і ця частка постійно зростає.

Так, у 2003 році пенсійні видатки становили 9,2% ВВП, 2004 – 11,4%, 2005 – 15,3%.

Таке різке зростання пенсійних видатків було зумовлено тим, що за два місяці до президентських виборів у 2004-му році уряд Януковича різко підвищив пенсії. Усі пенсії, менші за прожитковий мінімум, були підвищені до цього рівня, і таке підвищення стосувалося майже 12 мільйонів пенсіонерів.

Склалася парадоксальна ситуація, коли мінімальна пенсія стала перевищувати мінімальну зарплату. Рівень видатків на пенсії в Україні почав суттєво перевищувати відповідні видатки в європейських країнах.

Різке зростання видатків призвело до того, що Пенсійний фонд (далі – ПФ) не має достатньо коштів для виплати пенсій. І цей дефіцит щороку зростає.

Це, у свою чергу, зумовлює необхідність постійних трансферів із держбюджету для покриття цього дефіциту. Так, у 2007 році ПФ отримав із держбюджету 18,7 мільярдів гривень, у 2008 – 33,7 мільярдів, 2009 – 40,2, у 2010-му – 60,0 мільярдів гривень.

Висновок перший: Україна витрачає на пенсії більше будь-якої країни у світі. Але грошей все одне не вистачає для виплати всіх пенсій.

Демографічний прогноз

Ситуація суттєво ускладнюється негативними демографічними процесами в Україні.

Населення країни стрімко скорочується й старіє. У 1991 році в Україні проживало 51,8 мільйонів осіб, у 1999-му – 49,9, а станом на 1 січня 2010 року – 45,96 мільйонів осіб.

На жаль, негативні демографічні процеси будуть лише поглиблюватися. Так, за даними Світового банку, Україна буде мати найбільше відносне зменшення населення серед усіх пострадянських країн.

Скорочення населення викликане тим, що рівень смертності перевищує рівень народжуваності. Щороку населення України скорочується приблизно на 200 тисяч осіб.

Зменшення кількості населення в Україні супроводжується його старінням, тобто частка людей літнього віку у віковій структурі населення зростає. У 2009 році частка населення старше чинної межі пенсійного віку становила 26%. До 2021-го року вона збільшиться до 29%, а в 2050-му році – до 38% населення.

Висновок другий: населення України зменшується й старіє, а тому не можна зволікати з пенсійною реформою.

Вік виходу на пенсію: міжнародне порівняння

В Україні донедавна залишалися ще радянські стандарти пенсійного віку: 55 років для жінок і 60 років для чоловіків. Однак реалії сьогодення значно відрізняються від того, що було 20 і більше років тому.

В Україні був найнижчий вік виходу на пенсію, поряд із Росією, Білоруссю та Узбекистаном. Відповідна межа пенсійного віку була встановлена ще в 30-х роках ХХ століття, і з того часу не переглядалась.

Натомість у країнах Центральної Європи середній вік виходу на пенсію для чоловіків становить 62 роки, найвищим він є в Польщі та Грузії – 65 років. Для жінок – близько 60 років, найвищий в Естонії – 63 роки. Однак очевидною є тенденція до збільшення віку виходу на пенсію.

Другою помітною тенденцією є наближення віку виходу на пенсію жінок до відповідного показника для чоловіків.

Світова економічна криза змусила країни переглянути свої пенсійні системи. Ці зміни доволі часто стосувалися підвищення пенсійного віку.

Так, у Чехії до 2028 року й в Угорщині до 2017 року пенсійний вік зросте до 65 років як для чоловіків, так і для жінок. В Естонії – до 63 для жінок до 2016 року, і 65 як для чоловіків, так і для жінок з 2017 до 2026 років. Румунія підвищує для чоловіків до 65 і для жінок до 60 років до 2015 року, а Азербайджан – до 63 для чоловіків і 60 для жінок, починаючи з 2010-го. Словаччина підвищує для жінок до 62 років до 2015-го, а Вірменія – до 63 років з 2011-го. У Латвії з 2012 року скасовують достроковий вихід на пенсію.

Як бачимо, абсолютна більшість країн зробила непростий крок у збільшенні пенсійного віку. Причому робили це поступово, за винятком Грузії, де пенсійний вік був підвищений одразу – до 65 років для чоловіків та 60 для жінок.

Висновок третій: пенсійний вік підвищують навіть у тих країнах, де ситуація є кращою, ніж в Україні.

 

Але…

Чому в Україні не слід було підвищувати пенсійний вік?

Як би ми не хотіли рівнятися з Європою, але в нашій країні підвищення пенсійного віку є не реформою, а злочином проти народу. Чому? Тому що тривалість життя українців… Навіть не хочеться називати цієї цифри. Так, Данія, наприклад, може спокійно собі дозволити підвищувати пенсійний вік для своїх громадян (до 67 років), бо громадяни цієї країни живуть у середньому 82 роки. А покоління нинішніх 30-річних данців житиме, за прогнозами демографів, близько 90 років.

Але ми собі не можемо такого дозволити. Підвищувати пенсійний вік в Україні, де тривалість життя її громадян на 11 років нижча, ніж у Європі (на 8 років нижча, ніж у сусідній Польщі) – це безглуздя. Причому аморальне безглуздя. Бо якщо ми підвищуємо пенсійний вік, то багато людей просто «не встигнуть» дожити до пенсії.

 

Що робити?

Рецепт для влади:

По-перше, крадіть менше. Як будете менше красти, виводячи НАШІ гроші в офшорні зони, то більше коштів залишиться нам на зарплати, а отже й на пенсії. А як матимемо більше грошей, то менше нервуватимемося, більше будемо берегти здоров’я, а значить – більше житимемо. А це означає, що за якихось 10-15 років зможете підвищити нам пенсійний вік. Тоді ми вже не будемо проти, бо почуватимемося ЛЮДЬМИ, а не нікому не потрібним бидлом, яке обслуговує самопроголошених панків при владі.

 

По-друге, навчіться жити економно. Не купуйте зайвих і нікому не потрібних вертольотів для президента, не робіть йому євроремонтів у «межигір’ях», навчіться їздити на недорогих машинах і відпочивати в рідній країні, не продавайте «укртелекомів» за безцінь, і багато-багато іншого.

 

По-третє, думайте трохи про розвиток економіки, а не тільки про її проїдання: сприяйте приходу в нашу країну іноземних інвесторів, не беручи при цьому у них захмарних «відкатів», захищайте вітчизняного товаровиробника не тільки від імпортерів, а й від власних спекулянтів-посередників, які з вами «діляться».

 І насамкінець – якщо всього цього ви не здатні дотримуватися, то забирайтеся геть із цієї країни!

 

Підготував Адам Стрижнюк


ТОП-10 країн для пенсіонерів

Більшість країн, придатних для життя в старості чомусь розташовані в Південній Америці. Серед них – «наркозалежні» Колумбія і Мексика, а на першій позиції розмістилася Панама.

Найкращим місцем для того, щоб зустріти пенсію і радіти вільному від праці життю є Панама, пише Forbes.

ТОП-10 країн мрії для пенсіонера:

1.Панама

2.Еквадор

3.Малайзія

4.Коста-Рика

5.Іспанія

6.Колумбія

7.Мексика

8.Мальта

9.Уругвай

10.Таїланд

Крім того, в цій латиноамериканській країні «прекрасна погода, винятковий курс місцевої валюти до долара, міцна економіка і стабільний уряд».


ПроТернопіль

Скільки залишилось до дефолту?

Четвер, 06 березня 2014, 09:53


«Тікай, бо скоро буде війна. Шукай собі місце, де вар’ятів нема»... Останніми днями ця старенька пісня «Скрябіна» згадується все частіше. З України і справді тікають: і переслідувані громадські активісти, і родичі представників влади, і інвестори, і, зрештою, одіозні януковичі, пшонки та захарченки.

Інвестори почали тікати ще задовго до Євромайдану. Європейські банки та компанії почали виставляти на продаж своїх українських «дочок» ще у 2012-2013 рр. Все, що продавали європейці, скуповували російські компанії. І ось тепер, виявляється, навіть звиклі до ризику росіяни почали виводити свої кошти з України.

За інформацією «Високого замку», російські фірми і компанії, які ведуть свій бізнес в Україні, отримали попередження про те, що їм варто в найближчі два тижні вивести усі свої капітали назад до Росії. Причина в тому, що в РФ вирішили не давати грошей новій українській владі, бо попередні три мільярди, виділені Януковичу-Азарову, пішли в нікуди.

На додачу до всього упродовж місяця три найвпливовіші світові рейтингові агенції – Fitch Ratings, Standard & Poor’s та Moody’s – знизили кредитні рейтинги до переддефолтного рівня. Прогноз негативний. Зниження цих рейтингів означає, що фінансові аналітики сумніваються, що країна зможе розрахуватись з боргами.

І справді – казна порожня, прем’єра тільки-но призначили, бюджет на цей рік ще не переглядали. Чи зможуть в таких умовах люди розраховувати на вчасні виплати хоча б зарплат та пенсій?

«Зарплату за січень нам затримали на десять днів. Телефонував у казначейство разів зо двадцять – там ніхто слухавки не бере. Вже мали б заплатити аванс за лютий, але поки нема. Добре, хоч зарплату за січень виплатили», – розповів один із вчителів.

«Пенсію я завжди отримувала 16 числа. Але тепер графік збився, то виплачують на кілька днів пізніше. Але до 25 числа виплачують. Єдина проблема, що всім виплачують під кінець місяця, тому в «Ощадкасі» черги, буває, що навіть грошей всім не вистачає. Бо ще за дитячими грошима приходять. Треба чекати, щоб хтось заплатив за квартиру. Раніше такого не було, – каже пенсіонерка Параскевія Іванівна. – Певно, звідки ті гроші можуть взятись, як влада так грабувала народ. Чи ви бачили по телевізору, які золоті маєтки мав Янукович і та вся братія? Най би то попродали, то мали би гроші і на зарплати, і на пенсії, і на стипендії. Я би казала, як бракує грошей, то нам, старим, можуть платити в останню чергу. І депутатам най не платять. Головне, щоб стипендії студентам заплатили, бо то вони ту гідру перемогли».

Тим часом новобраний голова уряду Арсеній Яценюк заявив, що борг перед місцевими бюджетами сягає 20 млрд. грн. Треба розраховуватись і з зовнішніми кредиторами, а казна – порожня.

На додачу до всього – непередбачуваний курс валют: понад 10 гривень за долар. З цим, кажуть економісти, Україні буде важко впоратися з боргами...

Тим часом в МВФ уже готові скерувати в Україну свою місію. «Ми готові співпрацювати. Ймовірно, ми направимо групу технічної допомоги в країну, адже це наш обов’язок щодо члена організації, якщо він звертається з проханням», – заявила голова МВФ Крістін Лагард після зміни влади в Україні.

Та чи встигнуть? Особливо зважаючи на загострення ситуації на Кримському півострові.

Наразі питань дуже багато, а відповіді суттєво різняться. Хоча з деякими аспектами погоджуються всі експерти. Приміром, на запитання «Чому так відбувається в Україні?», аналітики все більше схиляються до думки, що, окрім іншого, каталізатором наших фінансових проблем стала так звана пенсійна реформа 2011 року.


ПроТернопіль

 

Сторінка 647 з 666

«ПочатокПопередня641642643644645646647648649650НаступнаКінець»
Банер
Банер