Репортаж

Живемо чи виживаємо?

Вівторок, 08 листопада 2016, 07:44

Як тернополянам прожити на 48 гривень у день? Тернополяни, уявіть собі таку картину: щодня Вам потрібно обмежувати свій раціон 169-ма грамами хліба, сімома грамами рису і з'їдати тільки половину яйця, одну картоплину і 25 г ковбаси. При цьому кави і чаю у Вашому раціоні немає.

Окрім того, Ви носите старе, брудне і єдине пальто, яке купували ще 7 років тому або засмальцьовану п’ятирічну краватку.

Уявили? Неприємна картина, правда ж? Тим не менше, саме так, на думку влади, повинен харчуватися і одягатися кожен пересічний тернополянин, оскільки саме такі соціальні стандарти закладені в офіційний споживчий кошик, який не переглядався вже більше 16 років (!).

І якщо Ви раптом подумаєте, що урядовці нарешті повернулися до людей обличчям і вирішили підвищити соціальні стандарти маленьких українців, то, на жаль, ви глибоко помиляєтесь. Бо той «оновлений» споживчий кошик, який влада обіцяє затвердити вже найближчим часом, ще вкрай далекий від реалій життя.

Так, за новими соціальними стандартами Вам нарешті дозволять купувати чай, каву і солодощі, а також трохи більше ліків, проте натомість уріжуть норми споживання газу, світла і води. І, звісно, ніякого Вам мобільного телефону, Інтернету чи закордонних поїздок.

То ж як виглядає гідне життя народу в очах української влади і що нового буде у споживчому кошику, з’ясовувала «Моя газета».

Живемо за нормами 15-річної давності

Перш, ніж заглядати в середину кошика, розберемося із самим поняттям.

У багатьох розвинених країнах світу рівень життя громадян давно визначається вартістю їхнього споживчого кошика, тобто тим, без чого людина, в принципі, обійтися не може. Іншими словами, це - набір товарів і послуг, необхідних для задоволення наших першочергових потреб в середньому за рік.

Зазвичай, у споживчий кошик «кладуть» ті речі, які вважаються необхідними для того, щоб людина була ситою і здоровою. В цивілізованих країнах до нього входять медичні послуги, необхідні для лікування та підтримки здоров'я, проїзд у громадському транспорті, освіта, задоволення культурних потреб, подорожі, всілякі послуги, непродовольчі товари тощо.

Важливо також і те, що за вартістю споживчого кошику визначається прожитковий мінімум, і як наслідок – мінімальна зарплата і пенсія.

Ціна споживчого кошика залежить від рівня роздрібних цін на товари і тарифів на платні послуги (наприклад, комунальні платежі). Ця практика відома у всьому цивілізованому світі. З кожного виду потреб до розрахунку включають придбання відносно дешевих товарів, як правило, за державними фіксованими цінами. Якщо, наприклад, на ринку даний продукт або послуга продається за більш низькими цінами, за основу береться найнижчий рівень.

Формуванням споживчого кошика в Україні займається Кабінет Міністрів . На сьогоднішній день у ньому налічується 296 товарів і послуг.

За законом споживчі набори мають оновлюватися не рідше одного разу на п’ять років, проте до сьогодні українці живуть за нормами кошика, який був встановлений постановою Кабміну ще від 2000 року (!), тому й не дивно, що його наповнення за 15 років по багатьох позиціях перестало відповідати сучасним потребам людей.

Востаннє про перегляд споживчого кошика влада говорила ще у далекому 2010 році і навіть пробувала вносити якісь зміни, проте віз, як-то кажуть, досі там.

Цього року лише після позову активістів до уряду із вимогою провести ревізію складових прожиткового мінімуму і встановити його на достатньому рівні, Кабмін нарешті зарухався і разом з Мінсоцполітики, Мінекономрозвитку, МОЗом та Мінфіном розробили новий споживчий кошик. Затвердити його обіцяють до кінця до року. Проте оновленим назвати його важко, адже він досі не відповідає європейським стандартам і не враховує багатьох реалій життя.

 

«Дієта» для тернополян від уряду

Споживчий кошик українця включає мінімальний набір продуктів, одягу, предметів побуту та відпочинку для трьох груп населення – дітей, працездатних та непрацездатних осіб.

Тож почнемо з продуктового кошику. Заглянувши у нього, розумієш, що влада вже 15 років тримає українців на суворій дієті, якщо взагалі не на примусовому голодуванні, при цьому явно не лікувальному.

Так, виходячи з принципу «все найкраще – дітям», найбільш розмаїте меню урядовці розробили для дітей. У їхній річний раціон навіть включили чай (73-100 г на рік у залежності від віку дитини), какао (365 г на рік), фруктові соки (45-54 л річно), сіль, дріжджі, спеції і мед.

До рекомендованого урядом мінімального раціону для дорослих ці продукти сьогодні не входять, тому вони мають вдовольнятися лише водою з-під крану.

У новому проекті споживчого кошику дорослим нарешті дозволили пити чай і каву в зернах – 400 і 500 грам у рік відповідно. Проте меду і соків повнолітнім українцям у майбутні 5 років (коли кошик знову мали б переглянути) так і не бачити.

Окрім того, дорослим збільшили споживання риби – з 2, 5 кг у рік до 9,5 кг, яловичини – з 14 кг до 15 кг і птиці – з 14 кг до 16 кг.

Також, готуючи страви, Ви нарешті зможете використовувати сіль і лавровий лист, які вперше додали до продуктового набору працездатного населення.

Інших позицій їстівного кошика зміни не торкнулися.

Так, із продуктів найпершої потреби на рік урядовці пропонують повнолітнім 62 кг білого хліба (169,8 г на день), 95 кг картоплі (260 г на день), 9кг ковбаси (24 г на день), 2 кг сала (5,5 г на день).

Рису – 2,3 кг, гречки – 2 кг, 60 л молока і 187, 5 штук  яєць. А також 25 кг помідорів і огірків разом (68 г на день), 60 кг фруктів і ягід (164 г на день, півтора яблука). Підсолодити життя можна кондитерськими виробами на 13 кг у рік.

Проте найбільш обділеними виявилися непрацездатні люди. З їхнього раціону виключили твердий сир, 3,5 кг якого може спожити за рік працездатна особа. Натомість їм запропонували 1, 8 кг плавлених сирків.

Цю категорію також обмежили маслом, дозволивши лише 1, 5 кг у рік маргарину. У їхньому раціоні немає обезжиреного молока, зменшено споживання м’яса, риби, овочів та фруктів, зате запропонували більше картоплі.

Серед напоїв у продуктовому кошику непрацездатних осіб –  0, 4 кг чаю, 0,3 кг какао і лише 60 г натуральної кави у рік (!).

Саме такий убогий раціон, на думку влади, дозволить українцям повноцінно харчуватися і бути повними сил та енергії.

Один костюм – на 5 років, сукня – на 3, 5 роки

Ну що ж, з їжею розібралися. Тепер можна поглянути і на перелік предметів мінімального гардеробу, який закладений у споживчому кошику. Відразу попереджаємо: на нього без сліз взагалі дивитися не можна.

Так, мабуть, чиновники вважають, що людині, заробітки якої рівняються з прожитковим мінімумом, у пристойних місцях показуватись негоже, бо як інакше пояснити, що одне зимове пальто працездатній жінці доведеться носити 7 років, зимові чоботи – 3 роки, одну сукню – 3,5 роки, а спідницю – 4 роки.

Не менш працездатний чоловік має право раз на 3 роки придбати собі куртку, зимове взуття, джинси і светр. Костюм треба носити 5 років, як і краватки та плавки. Проте і це «радує», бо раніше плавки і краватку можна було купувати лише раз у 10 років (!).

Окрім того, урядовці вважають на один рік чоловікам вистачить 4 штуки трусів і 10 пар шкарпеток. Для жінок шкарпетки взагалі непередбачено, їм натомість треба носити 6 пар колгот у рік, 2 бюстгальтери і 6 трусів.

Цікаво, що цього року вперше у проект нового кошика для жінок внесли штани (1 на 4 роки) і натоміть забрали рейтузи, а також додали майки – 2 штуки на 4 роки.

Чоловікам додали бритву (1 на 3 роки) і леза (1 упаковка на 2 роки), прибравши з кошика електробритву.

При цьому деякі позиції із дорослого гардеробу не зменшили, а навпаки – збільшили. Так, тепер жінкам треба носити літні туфлі не 1, 5 роки, а 2.

Ще менше із гардеробом пощастило непрацездатним людям. Їм укладачі мінімального гардеробу відмовили в праві мати спортивне взуття, штани для жінок, а решта одягу має прослужити довше, ніж у працездатних осіб.

Проте у їхньому кошику нарешті з’явилися купальники і плавки, які розраховані на 7 і 10 років носіння відповідно. Потішили їх в уряді, так потішили.

Дитячий гардероб виглядає не менш кумедно, ніж дорослий. Дітям, звісно, одяг чиновники дозволили зношувати швидше. Наприклад, новий дитячий зимовий одяг можна купувати щодва роки, краще за все на кілька розмірів більший, бо за цей час дитина встигає неабияк вирости.

Вперше у кошику для хлопчиків включили джинси (2 пари на 1, 5 року), а для дівчаток нарешті додали бюстгальтер (2  - на 1 рік).

Натомість пелюшки і памперси до дитячого споживчого кошика покласти забули. А й справді, краще з перших місяців життя привчати дитину до горщика. Тут виникає питання: невже в урядовців своїх дітей немає, що вони так знущаються з інших?

 

Хворіти заборонено

Є у споживчому кошику і пропонований набір ліків, проте він ясно дає зрозуміти, що хворіти громадянам України не дозволяється, навіть суворо забороняється, адже коштів на медикаменти передбачено мінімум.

При цьому замість того, щоб поповнити медичну корзину, вже наявні позиції були зменшені наполовину.

Так, на середньостатистичну сім'ю на рік передбачено всього 1 упаковка вати вагою 100 грам, 2 упаковки десятиметрового бинту, 3 банки дезінфекційних засобів (йоду, зеленки або перекису водню), 10 штук гірчичників та 1 тюбик дитячого крему.

Мабуть, влада вирішила, що українці – дуже здорова нація, бо за новими нормами замість 50 таблеток судинорозширювальних засобів (валідол, валеріана) тепер можна у рік купувати 30, замість 50 таблеток боле- та жарознижуючих (анальгін, аспірин) – лише 20.

Щоправда, у новий кошик урядовці вперше додали термометр (1 на 1, 5 роки), тож нарешті можна буде зміряти температуру, і 7 штук бактерицидного пластиру на 1 рік.

Що ж, з таким набором ліків дійсно особливо не похворіє, адже противірусних препаратів, антибіотиків, спазмолітиків (наприклад, но-шпи), антигістамінних (від алергії) у переліку немає.

Окрім того,  пропонований мінімальний набір складається із найбільш дешевих лікарських препаратів. Напевно, для того, щоб середньостатистичний українець не лікував свої хвороби, а просто заглушав біль за допомогою анальгетиків.

 

1 рулон туалетного паперу в місяць і ніякого дезодоранту

Асортимент предметів гігієни також не дивує своїм різноманіттям. Так, у мінімальному наборі на одну середньостатистичну сім’ю зменшили втричі норми мила та шампуню. Зокрема, тепер буде дозволено у рік використовувати не більше 14 штук туалетного мила, 11 штук господарського мила і 1 півлітрову банку шампуню. І це на сім’ю!

Щороку, на думку урядовців,  сім’ї має вистачати 6 (по 75 г) тюбиків зубної пасти, а 2 зубні щітки треба використовувати цілий рік, тобто про те, що їх потрібно змінювати кожні три місяці, варто забути.

Доглядати за собою можна тільки наполовину, адже у кошику немає ні дезодоранту, ні туалетної води, ні антиперспіранту… Напевне, має вистачити 1 банки одеколону на рік на всю середньостатистичну сім'ю. Що вже говорити про косметику для прекрасної половини.

Ну і лише сміх може викликати норма використання туалетного паперу для сім’ї: а це – не більше 1 рулона в місяць.

До того ж у новому кошику скорочені норми споживання електроенергії, води та газу. Тобто людині доведеться сидіти немитою в холодній кімнаті у темряві і тоді реально можна вкластися в норми, які пропонує уряд.

 

Рушником треба користуватися 6 років

Не менш «цікаві» норми у кошику на промтовари, які також не змінювалися з 2000 року. Проте, навіть переглянувши новий проект, складається враження, що ці цифри урядовці брали «зі стелі».

Так, одну ковдру можна купувати раз у 10 років, подушку – раз у 15 років. Простирадла і наволочки мають використовуватися 2 роки, перш, ніж купувати їм заміну.

Щодо рушника, то ним доведеться користуватися шість років, якщо, звісно, він зможе стільки прослужити.

А носові хустинки у кількості трьох штук Вам передбачені на 1 рік.

 

Без Інтернету та мобільних телефонів

Мінімальний споживчий кошик не обмежується лише одягом, їжею і предметами гігієни та ліками. Урядовці подбали і про меблі, побутову техніку та посуд. Ну подбали – це надто голосно сказано.

Так, одна особа може купити собі раз у п’ять років по ложці та виделці і раз у 10 років – ножа. Окрім того, можна собі дозволити 1 стілець на 15 років і ліжко – одне на 25 років.

А ціла сім’я може раз в 25 років змінити меблі на кухні, шафу для одягу, письмовий стіл і люстру. Окрім того, пральну машинку можна купити лише після 14 років її служби, а холодильник (однокамерний) – після 15 років. Раз у 4, 5 роки можна купити сковороду і 2 каструлі.

Пилососу у кошику немає, як і віника, тому смітити середньостатистичній сім’ї не можна.

У новому кошику зате з’явився LED телевізор із діагоналлю 38 см і антеною. Він передбачений один на років.

До того ж вперше у споживчі норми додали стаціонарний телефон (!), яким сьогодні вже мало хто користується. Він у кошику – 1 на 20 років.

Про мобільний зв'язок «на верху», звісно, ніхто не чув, тому він для українців непередбачений. Як і непередбачені комп’ютерна техніка і послуги Інтернету, проте у кошику досі є радіоприймач.

6 книг – на рік

Навіть найбідніший українець має право на те, щоб підтримувати зв’язок з зовнішнім світом.  Так, 524 рази на рік він може проїхатися на міському транспорті (треба так розуміти, що на роботу і додому).  Їхати за місто, а тим більше за кордон  українцям – зась.

Раз в місяць середньостатистична сім’я може написати листа своїм родичам чи знайомим, раз в тиждень купити газету, а ще 25 хвилин у місяць присвятити телефонним розмовам (звісно, телефон – стаціонарний).

Окрім того, раз у 2 місяці можна зробити культурну вилазку до театру, кіно, музею, зоопарку, цирку чи філармонії. Або ж, якщо жодна з цих розваг родину не тішить, можна купити одну книжку на 2 місяці і читати її цілою сім’єю.

У мінімумі, який Кабмін вважає достатнім для середньостатистичного українця, є перукарські послуги – 1 раз на квартал. Митися в лазні люди можуть собі дозволити раз на рік, звичайно, якщо на це є вільні кошти.

 

На такий мінімум не проживеш

На думку чиновників, у склад нового споживчого кошика включено все, щоб українець жив нормально і відчував себе комфортно: не голодував, стежив за зовнішнім виглядом, більш-менш пристойно одягався і навіть долучався до прекрасного.

Таке «шикування», тобто вартість споживчого, за підрахунками Мінсоцполітики, становить 3018 гривень.  При цьому мінімальна зарплата в Україні на кінець цього року становитиме трохи більше 1500 гривень, тож навіть школяр розуміє, що цієї суми катастрофічно мало для того, щоб задовольнити елементарні потреби людини.

На думку експертів Українського аналітичного центру, реальний прожитковий мінімум має становити в Україні 400 доларів, тобто у 8 разів більше, ніж він є зараз. Цієї суми вистачило б на скромне життя: недорогі продукти, нечасту заміну побутової техніки й одягу, а також бюджетні подорожі, - кажуть економісти.

Вони зауважують, що затверджений проект нового кошику мало чим відрізняється від чинного, адже у ньому не врахували витрати на памперси для дітей, мобільний зв'язок, поїздки, крім приміських до 50 км, більше коштів на розваги.

При цьому експерти переконані, що влада не має наміру суттєво змінювати споживчий кошик, адже його довелося б робити дорожчим, і відповідно збільшувати соціальні стандарти – підвищувати мінімальні зарплати, пенсії і стипендії, а у держбюджеті, як завжди, на це коштів не вистачає.

Проте держава не повинна виправдовуватися, що у неї немає грошей, як вона це робить, починаючи з 1991 року, а шукати кошти, щоб забезпечити своїм громадянам гідний прожитковий мінімум, як це роблять у цивілізованих країнах.

 

А як за закордоном?

На відміну від нашої влади, у країнах заходу про населення дбають набагато краще.

Скажімо, в Англії у споживчий кошик закладено шампанське та пиво, а ще МР3-плеєр з музичними записами. Крім того, акустична гітара і великий перелік товарів для дому, включаючи дверні ручки та витрати на садівника.

Кошик США передбачає витрати на дітей, на освіту, мобільний та комп'ютерний зв'язок, на тютюнові та алкогольні вироби.

А французи заклали у свій споживчий кошик навіть витрати на купування лаків для волосся, гелів для душу та інших численних косметичних засобів, без яких сучасне життя неможливе. Крім цього, передбачені кошти на няню для дитини, апарати для виправлення зубів, оренду автомобілів, проїзд на таксі, а також їжу для котів та собак.

Загальноєвропейські стандарти вимагають включати до споживчого кошика послуги соціальної сфери – щомісячну вартість дитячих ясел, амбулаторний догляд за хворими, утримання у будинках престарілих, доставку продуктів харчування додому. Включають до кошика і відвідування футбольних матчів, абонементи в басейн, на теніс, до спортзалу.

Виходить, чим повніше кошик відображає вимоги часу, тим багатша країна. Лише українці не відчувають цієї динаміки, живучи за стандартами минулого століття.

 

Живемо чи виживаємо?

На Заході люди не бояться думати про майбутнє, де вони більш заможні, ніж сьогодні. Для них світ весь час змінюється і удосконалюється, як і норми споживчого кошика.

Українці ж у кращому випадку стоять на одному місці. Адже наш споживчий кошик, у прямому розумінні слова, – порожній. Його норми не враховують багатьох реалій, а набір пропонованих продуктів, товарів і послуг, які нам диктують можновладці, можна назвати не інакше як нав’язування злиднів.

На практиці це може підтвердити кожен українець, який спробує щось купити на 48 гривень. Саме на цю «астрономічну суму» може собі дозволити щоденно «шикувати» кожен тернополянин із мінімальною зарплатою, про якого уряд дбає і вдень, і вночі.

При цьому скаржитися на те, що немає що їсти чи за що оплатити «комуналку», тернополянину не годиться, адже уряд працює і покращує його життя. Та в реальному житті на ці 48 гривень багато українців вимушені просто виживати і постійно економити, економити і ще раз економити.

Тому закономірно виникає питання: чому ті, хто складає цей споживчий кошик, і ті, які потім його затверджують, самі не спробують, заради експерименту, прожити таким чином? Певно, що вже за тиждень їм захочеться назад до теплих кабінетів, дорогих костюмів, повноцінного харчування та, звісно, до чималої заробітної плати, яку, до слова, виплачують щомісяця і вчасно.

І на останок: відомий у світі борець із бідністю, лауреат Нобелівської премії миру, професор економіки Мухаммад Юнус говорив, що бідняк – це людина, яку штучно позбавляють життєвих ресурсів і не дають реалізувати свій потенціал.

Сказав наче про українців. Тож нам залишається лише сподіватись, що те «життя по-новому» таки колись настане.

 

Скоро у багатоповерхівках Тернополя встановлять лічильники тепла

Вівторок, 08 листопада 2016, 06:44

Цього року міські чиновники вирішили обʼєднати спільними лічильниками тепла багатоповерхівки Тернополя. Для покупки та встановлення техніки виділили около 4 млн. гривень з міського бюджету.

Міський голова Сергій Надал розповів, що головною метою таких робіт є єдина система лічильників для всіх будинків. За кошти, які вже виділено, лічильники будуть встановленні лише в деяких будинках, які не фінансують програми зі Світового банку та ЄБРР. Зараз триває процес оформлення всієї документації та проектні роботи і вже з початку листопада розпочнуть ремонт.

Завдяки такій системі жителі багатоповерхівок оплачуватимуть лише за фактично спожите тепло, а фінансові затрати на ремонтні роботи відтепер нестиме «Тернопільміськтеплокомуненерго».

Після того, як завершаться роботи, за теплопостачання платитимуть і ті жителі, які використовують індивідуальне опалення. На відмінну від інших мешканців будинку вони оплачуватимуть за тепло в підʼїзді, підвалах та на горищі.

Роботи займуть чимало часу. Завершення проекту передбачається на кінець наступного року, тому що обсяг чималий. Протягом опалювального сезону міський голова планує завершити ремонт у тих будинках, лічильники для яких були придбані за кошти з міського бюджету.

 

Олена Сабатюк

Ризик для неприбуткових

Понеділок, 07 листопада 2016, 10:02

У Тернопільській ОДПІ інформують: якщо неприбуткова організація виплачує будь який дохід (прибуток) засновнику (учаснику), працівникові або члену такої організації на підставі цивільно – правового договору, то це вважається використанням доходу для вигоди такого учасника, тобто не за цільовим призначенням.

В такому разі подається Звіт про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, а така організація підлягає виключенню податковою інспекцією із реєстру неприбуткових.

Відділ організації роботи Тернопільської ОДПІ

Тернополян не беруть на роботу через дітей, вікові і гендерні стереотипи та навіть довжину ніг

Понеділок, 07 листопада 2016, 08:18

Якщо Ви 45-річна жінка, не модельної зовнішності, та ще й вагітна, то шукати роботу в Тернополі Вам видасться набагато важчим, ніж здійснити 12 подвигів Геракла.

І не думайте: ми не перебільшуємо із саме такими даними у Вашому потенційному резюме, бо, якби іронічно це не звучало, але у більшості випадків тернопільські роботодавці шукають молодих та красивих дівчат та хлопців, але бажано із 15-річним стажем роботи, і краще, якщо без дітей та сім’ї.

Це підтверджують більшість із тих, хто змушений знову і знову проходити численні співбесіди, зустрічаючись при цьому із гендерним, віковими та іншими стереотипвми.

Ви можете мати не той рівень освіти або бути занадто мудрим для тієї чи іншої роботи. Можете злякати роботодавця своїм рівнем кваліфікації або прагненням працювати за його пропоновану мізерну зарплату. Та ще й не вистачало, щоб Ви, боронь Боже, не сподобалися його дружині чи домашньому улюбленцеві.

І це не звучало би так смішно, якби не було так сумно, адже такі і ще більш дивні та безглузді відмови у прийнятті на роботу отримують тернополяни від потенційних босів.

Зважаючи на це, здається, що знайти роботу на Марсі реальніше, ніж в Тернополі. Так це чи ні, з’ясовували наші журналісти.

Мої роки – моє багатство?

Перечитуючи оголошення в газетах та на Інтернет-ресурсах, складається враження, що в Тернополі живуть лише дівчата та хлопці модельної зовнішності, яким щонайбільше 35 років, які знають мінімум дві іноземні мови, встигли попрацювати у багатьох компаніях, набратися досвіду за кордоном і після цього готові працювати і вдень, і вночі (і так 365 днів у рік), забуваючи про відпочинок і сон, та ще й при цьому їх влаштує зарплата у максимум 3000 гривень.

Цікаво, що згідно із Трудовим кодексом, в Україні роботодавцям не можна вказувати в текстах оголошень характеристики, які не стосуються фахових якостей кандидата. Утім, на практиці все виходить зовсім по-іншому.

Щоб переконатись у цьому, достатньо переглянути вакансії на популярних сайтах із пошуку роботи. На деяких із них, всупереч закону, роботодавцям пропонують визначити бажану стать працівника: відповідна категорія міститься у стандартній формі для заповнення.

Нерідко, розміщуючи вакансію, вони обирають стать із власної ініціативи. Приміром, одна з великих фінансових компаній шукає «HR-директора, чоловіка до 35 років», іншій фірмі потрібен «менеджер із продажу, чоловік з активною життєвою позицією» або «дівчина до 28 років, приємної зовнішності» тощо.

Тож, у переважній більшості виходить, що чим старшим стає працівник, тим менше він потрібен роботодавцеві. І якщо на Заході 45-50 років – це розквіт кар'єри, то у нас – це вже глибока пенсія. Бо перед досвідченими і відповідальними фахівцями роботодавці віддають перевагу молодим і легкокерованим.

В Тернополі, наприклад,  деякі роботодавці навіть прибиральниць, старших за 45 років не хочуть брати на роботу.

Так, 51-річна пані Марія, із середньою спеціальною освітою та десятками років стажу продавцем, після втрати роботи, декілька місяців нікуди не могла влаштуватися. Продавцем її брати вже не хотіли, оскільки роботодавцеві потрібні були молоді і красиві дівчата, щоб залучати клієнтів.

Жінка шукала хоча б підзаробіток, проте навіть на розклеювання оголошень за пару сотень гривень у місяць її брати відмовлятися, мовляв, потрібні молоді та енергійні люди.

«Ще я проходила «кастинг» на прибиральницю у приватну компанію, проте знову ж таки була не надто «молодою» для керівництва. Тож від я відчаю готова була йти на будь-яку роботу. І якось побачила оголошення, що в магазин ритуальних послуг потрібен продавець. Подумала, що туди явно ніхто з молодих не піде і клієнтів залучати не треба. Але не тут-то було. Мені сказали: «Було б вам хоча б 45», - пригадує свої поневіряння тернополянка Марія.

Головне – цифри у паспорті

Із «віковим цензом» під час пошуку роботи зіткнулася і колишня вчителька англійської мови Оксана Василівна. Жінці – 40 років, проте виглядає вона не гірше за Ані Лорак, постійно слідкує за собою і при цьому досить сучасна у своїх поглядах, із хорошим почуттям гумору та легко знаходить спільну мову із молоддю.

Потрапивши під скорочення, пані Оксана вже рік не може знайти роботу, оскільки всюди чує відмови через свій вік.

«Щотижня я відправляла десятки резюме і не отримувала відповіді. Було дивно, адже у мене 15 років англійської за плечима, престижна освіта і приємна зовнішність. Тож одного разу я вирішила сама зателефонувати і поцікавитися, чому я не підійшла. Мені прямим текстом сказали, що шукають молодшого працівника.

Я була і здивована, і розбита. Невже мій вік стане на перешкоді у пошуках хоча б якоїсь роботи? Якби причина була у вазі, я б, можливо, схудла, якби у кольорі волосся – перефарбувалася, у невідповідному гардеробі – змінила б, але ж я не можу повернутися у минуле, коли була молодшою, і там знайти собі роботу до того, як була звільнена», - скаржиться Оксана Василівна.

Але жінка вирішила не опускати рук. Вона просто перестала надсилати резюме, а відразу телефонувала за цікавими вакансіями з тією мето, щоб їй призначили «живу» співбесіду і оцінили її справжню, а не «паперову» версію із резюме.

«Проте я дуже помилялася, коли думала, що це спрацює. По критеріям на посади помічників керівника чи офіс-менеджерів із хорошою зарплатнею, яким потрібні були претенденти із високим знанням англійської, я знову не підходила через свій вік.

Потенційні роботодавці сумнівалися, що я впишуся в корпоративну культуру фірми і були переконані, що я просто не буду мати про що поговорити із молодим колективом», -  розповіла тернополянка.

Звісно, вона не заперечує той факт, що могла давно працевлаштуватися на якусь малооплачувану роботу на неповну ставку, проте відмовлялася, адже, за її підрахунками, потенційної зарплатні вистачило б лише на проїзд громадським транспортом і обіди.

Із віковою дискримінацією зустрічаються і чоловіки. Будь-який кандидат після 40 років перебуває в групі ризику. А після 50-ти чоловіків беруть хіба у сторожі чи охоронці, та й то не завжди.

Бути надто молодою

Як показує практика, нерідко в групі «вікового ризику» опиняються не тільки жінки за 40, а й дівчата до 25 років, навіть із чималим досвідом роботи.

«Я працювала в серйозній фармацевтичній компанії, – розповідає Марія, цьогорічна випускниця вишу. – Нещодавно вирішила змінити роботу. Досвід на попередній посаді здобула чималий. Для вакансій, на які претендувала, це навіть більше, ніж потрібно! Але на співбесідах постійно чую: «Так, досвід роботи у вас великий. Але ми бачимо на цій посаді старшого кандидата, скажімо, від 25 років».

Описані випадки – непоодинокі. На ринку праці Тернополя, та й усієї України, це - вже тенденція. Згідно з опитуванням, в 34% компаній існують вікові обмеження.

І якщо закордоном Вам би відмовили в прийомі на роботу, посилаючись тільки на вік, то такого роботодавця вже давно притягнули б до відповідальності. У нас же ставлення до законів - своєрідне,  і відсудити моральну шкоду українцям практично неможливо.

Вагітніти заборонено

Ще одним типовим різновидом дискримінації тернополянок на роботі є упередження щодо їхнього сімейного стану і наявності дітей.

Тож, якщо Ви молода, не важливо одружена чи ні, але бездітна дівчина, то під час співбесіди роботодавець може вже уявляти Вас вагітною і навіть чути, як Ви домовляєтеся про декретну відпустку.

Не менше «пощастило» і молодими мамам, яких нерідко ігнорують роботодавці, адже не наважуються відверто сказати, що саме дитина є причиною «невідповідності» жінки бажаній посаді.

25-річна Юлія не могла знайти роботу майже півроку, їй відмовляли на численних співбесідах без жодних адекватних пояснень. «Навіть коли я підходила за всіма параметрами», – підкреслює вона.

Зрештою молода мама знайшла малооплачувану роботу на дому. «Роботодавці, напевно, вважають, що жінка використовуватиме дитину як виправдання, постійно ухиляючись від власних обов’язків, а також часто братиме лікарняні чи вихідні через хворобу маляти».

Але і це - ще не межа. Як розповів знайомий юрист, є навіть такі роботодавці, які пропонують прописати в контракті пункт, що зобов’язує жінку не народжувати, доки вона працює на їхній фірмі, інакше їй загрожуватимуть штрафні санкції.

Хоч це і поодинокі випадки, але такі вимоги – незаконні, як і звільнення через вагітність, тож у разі виникнення схожих інцидентів треба звертатися до суду.

Цікаво, що чоловіків, які очікують на поповнення в родині, на роботу навпаки беруть дуже охоче, адже, за статистикою, такі працюють на 30–40% більше, щоб заробити на пологи і потреби немовляти.

Чим довші ноги, тим краще

Має місце в Тернополі й дискримінація за зовнішністю. Деякі роботодавці віддають перевагу лише гарним пані.

«В одного із наших клієнтів були прописані вимоги до кандидаток на вакансії: довгі ноги, розкішне волосся, хороша фігура… І навіть якщо жінка – суперфахівець, але низького зросту чи з не дуже привабливим, на думку роботодавця, личком, – намагалася влаштуватися на роботу, то у неї це не виходило», – розповіли в одній із кадрових агенцій.

Потяг керівників до краси не завжди є безневинним бажанням помилуватися підлеглими. Такі вимоги часто тісно пов’язані з проблемою сексуальних домагань до жінок на роботі.

Як свідчать оприлюднені Гельсінською федерацією соціологічні дослідження, жертвами сексуальних домагань в Україні стають приблизно 50% представниць жіночої статі. Правових заходів із цього приводу в нас вживати «не прийнято:  домагання українки воліють просто перемовчати, як і будь-які інші несправедливі дії роботодавців.

Краса - це страшна сила

Проте, навіть якщо Ви, як і героїня із однойменного фільму, « найчарівніша і найпривабливіша», це ще не означає, що Вас візьмуть на роботу.

У тому, що краса може стати перешкодою у пошуку роботи, переконалася 28-річна тернополянка Оля. Дівчина намагалася отримати місце у відділі продажів однієї невеликої фірми. Там працювала її знайома, яка і порадила спробувати свої сили та надіслати резюме.

Та незважаючи, на досвід роботи, відповідну освіту та приємну зовнішність, вдалу попередню співбесіду по телефону, вдруге їй ніхто не перетелефонував і відповідно роботу вона не отримала.

Як потім Олі розповіла все та ж знайома, причиною стало те, що кандидатка була … занадто гарною.

«Виявилося, що менеджер по персоналу тієї фірми –  дружина того самого керівника відділу продажів. Тож під час пошуку відповідної кандидатури вона керувалася власними критеріями. Так, за обідом вона чітко і зрозуміло пояснила моїй знайомій, чому я не підійшла. «Твоя Оля - не просто симпатична, вона - красуня, яких мало! А я ж не божевільна, щоб Максимові у відділ таке «диво» садити, щоб він на неї щодня по вісім годин милувався», - прямим тестом сказала менеджер, а я залишилася без роботи через банальну жіночу ревність», - констатує Оля.

Розуму забагато … буває?

Ще одна причина, через яку Вас можуть не взяти на роботу у Тернополі – це занадто високий інтелект. Так-так. Не дивуйтеся, такі випадки також мають місце у нашому місці.

52-річна Софія все життя пропрацювала редактором у видавництві, потрапила під немилість свого начальника і була звільнена за декілька років до пенсії. Розуміючи, що її, «передпенсійну» пані, братимуть на роботу неохоче, та й вакансій за її спеціальністю не було, жінка вирішила пошукати хоча б під заробіток, щоб приносити додому якісь гроші.

І їй пощастило. Так вона думала спочатку. Поруч із її будинком, на підприємство потрібен був охоронець.

«Хоч і невеликий, але стабільний заробіток, позмінна робота, тож часу багато займати не буде. І вдома встигатиму допомагати, та й внука доглянути зможу», - вже малювала картини свого майбутнього пані Софія.

Але, прийшовши на співбесіду, жінка її із тріском провалила.

«Як сказав начальник, мій інтелект заважатиме мені стояти на посту, а їм потрібні, цитую, «грубі й тупі люди», а мені це не під силу», - розповідає тернополянка.

Людей із великим досвідом керівники часто просто бояться брати на роботу. Це підтверджує інспектор з кадрів однієї із будівельних компаній. Там шукали економіста у фінансовий відділ.

«Було проведено чимало співбесід, частина претендентів вирушила на бесіду з керівником відділу. Серед них був хлопець, який підходив по всіх критеріях: з вищою економічною освітою, вільною англійською (стажувався за кордоном), досвідом роботи і т.д. При цьому - доброзичливий і спокійний.

Тож наш колектив зрадів: нарешті знайшли ідеального кандидата! Але керівник його кандидатуру «забракував», а на вакантне місце взяли студента ВНЗ, без усякого досвіду!

Пізніше у розмові з керівником одного із відділів, він розповів, чому не взяв того «ідеального» кандидата: «такий співробітник - як бомба сповільненої дії. Він знає роботу краще за мене, тому не здивувався, якби через рік-другий зайняв моє місце. Я краще візьму хлопця, в очах якого буду професіоналом високого класу».

Жінкам платять менше

Одним із поширених типів дискримінації, які мають місце не тільки в Тернополі, але і за кордоном – це різниця у винагороді, яку чоловіки та жінки отримують за ту саму роботу.

«В усіх галузях виробництва, навіть тих, де домінує зайнятість жінок, зарплати прекрасної половини за виконання однакової або схожої роботи набагато менші, ніж чоловічі, й становлять у середньому 70% від них», – описують українські реалії дослідники компанії Human Rights Watch.

Навіть на керівних посадах доходи жінок мають нижчий поріг, ніж у чоловіків. Хоча піднятися вгору тернополянкам з кожним роком дедалі легше, стереотипи щодо оплати праці не зникають, кажуть спеціалісти.

Наприклад, за штатним розкладом керівник відділу має отримувати 5 тис. грн. на місяць. Неважливо, хто одержить ці гроші – Іра чи Іван, але жінці можуть запропонувати менше, оптимізувавши таким чином бюджет, мовляв, у неї є чоловік, який може її забезпечувати.

Як свідчить дослідження Rabota.ua, поміж керівників середньої ланки в Україні дохід близько 6 тис. грн. на місяць мають 46% чоловіків і лише 29% жінок, понад 20 тис. грн. – відповідно 14% і 5%.

Нерівність у доходах демонструють і відповіді топ-менеджерів на запитання про їхню зарплату. Велика кількість жінок-керівників (35%) одержують 8–12 тис. грн. на місяць, тоді як 27% чоловіків на таких самих посадах – понад 25 тис. грн.

Тернопільщина б’є рекорди по безробіттю

Попри усі стереотипи та дискримінацію, роботу в Тернополі важко знайти ще й через високий рівень безробіття, при чому щороку воно все більше «молодшає».

Так, згідно даних держслужби статистики, найвищий рівень безробіття в Україні, зокрема і на Тернопільщині,  серед молодих людей віком до 35 років, при чому з вищою освітою. У цій категорії – майже 40% безробітних.

Як пояснюють експерти, з одного боку, молодь має більші шанси для працевлаштування за віковим критерієм, а з іншого – з відсутністю трудового досвіду ці шанси критично зменшуються. Тому й виходить замкнуте коло.

Загалом в Україні на сьогодні налічується близько 1 мільйона 800 тисяч безробітних. Проте експерти кажуть, що неофіційна цифра взагалі досягає 10 мільйонів. І це не враховуючи сотні тисяч українців на заробітках закордоном.

Тернопільщина ж із року в рік займає одне з перших місць в Україні за рівнем безробіття. Сьогодні він становить 12, 9%, і це - один із найвищих показників в країні. За офіційними даними, на 1 жовтня у базових центрах зайнятості Тернопільської області було зареєстровано 9, 4 тис. безробітних, і на одне місце в середньому претендують 8 осіб. Проте, зрозуміло, що ці дані далекі від реальності.

У цьому переконалася і 24-річна тернополянка Мар’яна, яка намагалася отримати роботу адміністратора у дитячому центрі. Прийшовши на співбесіду, дівчина дізналася, що на цю посаду претендує аж 80 осіб.

Україну чекає нова хвиля звільнень

Не зважаючи на і так непросту ситуацію із низьким рівнем зайнятості населення, експерти прогнозують нову хвилю звільнень в Україні.

Найбільше шансів втратити роботу мають фахівці, що працюють у державному секторі: лікарі, вчителі, чиновники, працівники держпідприємств — їх частка від загальної кількості «щасливчиків» складає 60%.

Вже зараз, за офіційними даними Державної служби зайнятості, майже 122 тисячі українців перебувають у неоплачуваних відпустках, а 430,6 тисячі переведені на неповний робочий день із відповідним скороченням зарплат. І держава, на жаль, як і раніше, не стимулює створення нових робочих місць.

***

У європейських країнах рівень безробіття понад 10% вважається дуже високим показником, і, як правило, викликає побоювання експертів, які при таких цифрах вже починають хвилюватися про стан економіки.

В Україні ж чиновники лише звітують про зменшення безробіття на одну тисячну відсотка і вважають це подвигом, достойним ледь не Ордена Ярослава Мудрого.

І поки посадовці у своїх теплих кабінетах готують нові звіти, тернополяни продовжують виїжджати у інші країни у пошуках хоч якогось заробітку. Так, за неофіційними даними, вже понад чверть населення нашої області перебуває за кордоном. Окрім того, Тернопільщина є лідером із подачі заявок на «Зелену карту»: від жителів нашої області надходять 40% від усіх анкет Західного регіону.

Ну а ті тернополяни, що залишаються вдома, гарячково тримаються своїх робіт, переважно із мінімальними заробітками, не маючи ніякої впевненості у майбутньому. Бо за 2 роки правління команди нового Президента, ніякого «життя по-новому» для себе тернополяни не побачили. Змінилося тільки те, що вартість продуктів збільшилася, комунальні тарифи зросли, безробітних стало більше, а усміхнених людей на вулицях все менше і менше.