Репортаж

Соцмережі облетіла фотографія із багатостраждальної Бучі під Києвом. Маленький хлопчик приніс на могилу мами, яку поховали на подвір’ї багатоквартирного будинку, їжу. Сім’я дитини провела багато днів у підвалі, ховаючись від російських бомбардувань. Серце його мами Марини Наумець не витримало і вона померла прямо там, у підвалі, на очах у своїх трьох дітей та чоловіка.

Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

Серце Марини не витримало жаху

33-річна няня приватного дитячого садка у Бучі Марина Наумець разом із чоловіком та трьома дітьми багато днів жила в підвалі багатоквартирного будинку на вулиці Водопровідній.

Будинок під час війни опинився в самому центрі обстрілів. Неподалік знаходиться вулиця Вокзальна, на якій точилися сильні бої. Саме там залишилася розбита ворожа техніка, фото з якою облетіли вже світові ЗМІ.

У тому районі стояли кадировці та російські солдати. Постійно йшли обстріли. Мешканці змушені були ховатися. Звичайно, у підвалі було холодно та сиро.

 

“Зв’язок з Мариною пропав на початку березня. До цього ще можна було вийти на вулицю і спіймати мережу. Ми з нею зідзвонились 1 березня, вона говорила, що ще щось навіть намагалася вдома приготувати для сім’ї. У підвалі було багато людей. Деякі писали, що Марина померла від голоду. Навряд чи це так, тому що люди ділилися один з одним чим могли. Найімовірніше, серце Марини просто не витримало цього жаху“, – розповідає OBOZREVATEL директорка садка Ілона.

Якось у підвалі пролунав крик Івана Драгуна: “Марини більше з нами немає!” Це чули та бачили і її діти: 12-річний Володя, 14-річна Софія та наймолодший 6-річний Владислав.

Жінку змогли поховати лише через деякий час через сильні обстріли. Чоловік із сусідами викопали могилу просто у дворі будинку, поставили саморобний хрест, насип обклали цеглою.

Маленький Владислав ще не може збагнути, що трапилося з його мамою. “Він мені якось сказав, що мама поїхала кудись дуже далеко, на роботу. “Ти можеш дізнатися, коли вона повернеться? Попроси її, нехай швидше приїжджає”. Ми з ним домовилися, що коли зустрінемося, то я йому все розповім”, – розповідає Ілона.

Єдине, що може поки що Владик, це приходити на могилу до мами. Квітів у нього немає, тому він залишає на земляному пагорбі у дворі найдорожче, що у нього є – їжу. Цього разу він приніс консерви та сік.

Бігла від війни на Донбасі

Сама Марина родом із Луганської області. Вона росла сиротою, її виховувала бабуся. Двоє старших дітей від першого чоловіка. З ним сталася трагічна історія, його вбили, коли йому було 25 років, діти були ще малі.

У 2014 році на Донбасі росіяни розпочали війну, і вона з двома дітьми змушена була бігти до Бучі, тут жив її брат.

 

“Потім вона познайомилася з Іваном, у них народився Владик. Всі діти дуже люблять Ваню, називають його татом. Він дбає про них, до школи на збори ходить. Сам працює автомаляром на СТО”, – розповідає Ілона.

Батьки Івана мешкають на сході, на тимчасово окупованій території. Він навіть не зміг поїхати туди на похорон батька, коли почався коронавірус. Терористи не пропускали ту територію, вимагали щеплення Sputnik V.

Нині діти перебувають разом із Іваном, вони важко переживають смерть Марини.