Репортаж

Тернополян запрошують на благодійний концерт

Понеділок, 12 січня 2015, 06:38

4-річній дівчинці поставили діагноз гострий лейкоз

Ще півроку тому батьки 4-річної Варвари Глущенко не підозрювали, що за примітивним болем у ніжках приховується РАК.

11 січня у Тернополі оголошено Днем жалоби

Неділя, 11 січня 2015, 13:49

Міський голова Тернополя Сергій Надал підписав розпорядження про оголошення в м. Тернополі Дня жалоби. Зокрема, у розпорядженні йдеться: «У зв'язку із трагічною загибеллю під час проведення антитерористичної операції бійця полку «Азов», тернополянина Павла Баса оголосити в м. Тернополі 11 січня 2015 року Днем жалоби».

У цей день на будинках та спорудах комунальної власності на території міста будуть приспущені Державні Прапори України, а також відмінено розважально-концертні заходи та спортивні змагання.

Неповторні картини тернопільських пейзажів Ігоря Гринюки

Субота, 10 січня 2015, 09:42

Ми продовжуємо знайомитись з митцями рідного міста – неповторними, творчими тернополянами.
Сьогодні розглядаємо художні напрацювання Ігоря Гринюки. Талановитий митець вміло поєднує теплу палітру з холодною, - пише сайт Культурно. Добре витримана перспектива та глибина роботи передає настрій і, навіть, погоду, що зображена. Яскраві та насичені кольори роблять картину живою. Свої полотна художник створює спеціальним художнім шпателем. Автор використовує техніку живопису мастихіном. Вона має вагому відміну від техніки застосування кисті. Спочатку з палітри береться трохи фарби за допомогою кінчика інструменту, потім бічною стороною леза фарба розноситься по полотну або злегка вдавлюється в полотно. Після нанесення маленьких точок фарби, необхідно отримати тонкі лінії. Для цього художнику слід провести мастихіном сильно вниз. Текстура створюється за допомогою плоского натискання лезом вниз, безпосередньо у фарбу.
Роботи Ігоря Гринюки можна оглянути на вулиці Валовій щодня.

Оксана Божко

Тернополянин написав мелодію для «Курантів» у архикатедральному соборі

П'ятниця, 09 січня 2015, 09:20

Вже кілька років у самому центрі нашого міста можна почути, як б’ється серце Тернополя – щогодини лунає бадьора мелодія системи «Куранти» у архикатедральному соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці. Не лише європейськості та яскравості додає та музика Тернополю, але й неповторної радісної атмосфери. Секрет цього музичного дива добре знає автор мелодії Леонід Новосельцев – композитор, музикант, звукорежисер і людина, яка знає ціну життю й ілюзіям, пише сайт Культурно.

-          Леоніде, усе Ваше життя тісно переплетене з музикою, Ви маєте багатющий досвід у цій сфері. Чи не перетворилися для Вас заняття музикою у буденність, роботу?

-          Взагалі для мене робота – поняття антидуховне, антилюдське. Тому що саме через те, що називається роботою, ми стаємо рабами багатьох речей, які аж ніяк не є головними в нашому житті.

 

-          Що ж для Вас є у житті головним?

-          Найголовніше в житті – це особистий час людини. Але ми не вміємо цінувати наш час. Ми дозволяємо численним факторам забирати його в нас. Я навчився цінувати свій час – кожну секунду свого дихання, свого спілкування.

 

-          Скільки часу Вам знадобилося для того, аби навчитися цінувати час? Ось така гра слів.

-          Зрозумів значення часу в років 42-43. Це необхідно самостійно відчути. Тому що неможливо зрозуміти, якщо хтось про це просто розкаже. До цього треба самому прийти.

 

-          А скільки свого дорогоцінного часу присвячуєте музиці?

-          В середньому в день на заняття йде близько двох годин. А на створення різних фонограм, вивчення комп’ютерних програм, на спілкування з колегами витрачаю практично доби. Ось, приміром, не спав дві останні ночі. Музика для мене не робота, а спосіб життя. Це мій спосіб дихати.

-          Може пам’ятаєте конкретний момент, від якого можна почати відлік такого Вашого способу життя?

-          Ні, щодо музики установку з самого дитинства мені дали батьки. Кожному з нас свого часу батьки ставлять певні рамки поведінки, вимоги до  чого-небудь. Так само й мені говорили: «Ти будеш музикантом!» А я не хотів бути музикантом – хлопці за вікном у футбол грають, а я, злий, як чорт, всі ці гами, етюди штудіюю. В музичній школі я пропускав уроки, за що, звісно, отримував ременем від батька – він же прекрасний скрипач.

 

-          Однак щось таки мало вплив на те, що своє майбутнє Ви пов’язали з музикою?

-          Я збирав вініли. В мене першого у Тернополі був запис концерту Стіві Вандера –американський вініл «Секрети життя планети».  А ще мені пощастило з вчителями музики. В мене були чудові вчителі. І була можливість поїздити на різні концерти з матір’ю, через що часто пропускав уроки в школі.

 

-          Можете коротко охарактеризувати себе як музиканта?

-          Скажу правду – я дуже лінивий егоїст. І я дуже не люблю працювати. Самокритику вважаю  нормою. Це мій комфортний стан. Дев’ять років я не грав взагалі, тому що… не хотів. Зовсім не міг слухати музику – навіть хорошу. Це мене дратувало.

 

-          Чому ж виникла така тривала перерва в музичній діяльності?

-          Як в будь-якої людини, були в мене різні життєві проблеми. Але саме в той період  я зрозумів, що поняття любов, надія – це ілюзія, це те, чого в природі не існує в принципі. Проте без ілюзій ніяк. Ілюзії допомагають нам вижити.  От і музика як мистецтво створює ілюзорну картину світу.

-          А що допомогло повернутися в музику після дев’яти років відпочинку?

-          Я став в собі копатися. Ставив собі питання – а для чого взагалі все? Думав так – я лінивий і егоїстичний, за роботу внутрішніх органів я не несу відповідальності – вони й так працюють, але ж хтось, напевно, все це створив? Тому єдине, що має цінність – це людське життя. Найважливіше – просто дихати. Дихати, щоб жити. І жити заради того, що приносить радість.

-          Як сьогодні оцінюєте музично-культурне життя в Україні й Тернополі зокрема?

-          Дев’ять років мене не було в музиці, я якийсь період пропустив, а потім побачив просто таки неадекватну ситуацію – люди змінились. Чи вони вчитися не хочуть, чи не цікаво їм в світі жити? Не знаю. Спостерігаю за неповнолітніми, які цілими днями п’ють пиво через трубочку. Це виродження нації? Яка музика потрібна цій нації? Хіба їм потрібна класика? Після 90-х років ми втратили в культурі дуже багато. На світ Божий повилазило безліч прізвищ, які таке ж мистецтво, як я космонавт. Людей довгий час не вчити, хто є хто, людям дали поганий варіант попси, бо ж і попса буває різною – порівняйте хоча б попсу Майкла Джексона і нашу низькопробну «популярну музику». Навіть необізнана людина відчує різницю в якості. Всі ці «зірки» – сміх один. Час витрачають на дурниці, які абсолютно  нічого не вартують. Через це багато музикантів були вимушені покинути сцену і навіть країну, бо тут вони були просто не цікаві. Публіка бажала дивитися на співаючих мавп, а не на професійних музикантів. Ще одне – нема зараз у нас музичних теоретиків-критиків. Тільки не критиканів – а критиків, які б на державному рівні контролювали музикантів. Але у державній верхівці є лише крадії та бандити, які й уявлення не мають про Чайковського.

 

-          А щодо позитиву? Є ж у сучасній музиці моменти, які заслуговують на хорошу оцінку?

-          Є прекрасні люди, молоді музиканти в Тернополі, які кращі за мене в тисячу разів, розумніші за мене в тисячу разів, вправніші за мене. Так і має бути – розвиток. Сьогодні ХХІ століття!

 

-          Що, на Ваш погляд, слід в першу чергу змінити, аби така невтішна ситуація у культурі налагодилася?

-          Мистецтво, звичайно, не на останньому місці в суспільстві, але далеко не на першому. Тому в першу чергу треба покращити ситуацію з політикою й економікою , а вже потім, коли побачимо, що таке професіонали в дії, треба братися за культуру. Це, як і все в житті, взаємопов’язано.

 

-          Ви активно висловлюєте свою громадянську позицію?

-          Обов’язково. Я ж тут живу. Я тут граю. Люди мене слухають. Я підтримую ту молодь, яка хоче жити інакше. Хоча я проти усіх цих беззмістовних «надій», але вірю, що є молоді люди, які вирішать своє життя так, як вони його бачать. Я дуже надіюся на молодь, яка все-таки буде менше говорити і більше робити.

 

-          Ви мали концерти в Східних містах України. Чи помітили різницю між західноукраїнською публікою й східною?

-          Там люди настільки зазомбовані, що я дивуюсь, чи це справді дорослі, які можуть аналізувати ситуацію.  Тут молодь має вільніше, глибше сприйняття музики.

 

-          Розкажіть про свою композиторську роботу, адже Ви довгий час писали музику до дитячих вистав.

-          Так, хотілось трохи «покомпозиторствувати». Скажу правду, для дітей писати дуже складно, тому що вони чесні, вони зразу відчувають фальш. Часто не виходило написати те, що хотілося. Доводилось останні волоски виколупувати –  ну чому ж не виходить 16 такт? Це потуги, це народження музики.

 

-          А як народилися звуки, які тепер кожного дня чути в центрі Тернополя? Я про систему «Куранти» у Катедрі.

-          З пропозицією написати мелодію для «Курантів» до мене звернувся шеф-редактор газети «У кожен дім» Вадим Перець. Я спершу сумнівався, але згодом погодився. А мелодію пов’язав з українським гопаком. Логічно – всі знають український гопак. Це купа позитиву, це мажор – те, що навіть засмученій людині підніме настрій.

 

-          Леонід Новосельцев – музикант, композитор, звукорежисер. Що з цих напрямків діяльності Вам приносить найбільше задоволення?

-          Це дуже серйозний комплекс. Чим більше мов ви знаєте, тим краще пізнаєте світ, чим більше наук розумієте, чим більше книжок читаєте, тим глибше пізнаєте світ. Так само я не можу виокремити щось одне. Це все мені допомагає  почуватися гармонійно.

-          Що б Вам хотілося втілити у майбутньому?

-          Завтра буде завтра, а зараз – це зараз , тому що вчора для мене – це нічого. В мене якось в житті так виходить – коли я щось завершую робити, мене це перестає цікавити. Найцікавіший для мене процес.

 

-           А що надихає на цей процес?

-          Правда, життя, дихання, спілкування. Все те, що має істинну цінність.

Алла Сердюк