images/stories/logosait_new.jpg

 

Репортаж


Ключ до успіху!

Четвер, 26 грудня 2013, 13:36

Як позбавитися стресу та відновити внутрішню рівновагу? Як стати щасливим, багатим та успішним, і що для цього потрібно? Чи просто зрозуміти мову грошей? Скільки важливих справ ми відкладаємо назавтра, хоча їх можна було би зробити сьогодні?

Знайти відповідь на ці та інші питання вам допоможуть у тренінговій компанії “O.Vitta”, де 7 листопада розпочала проект “Бізнес-школа”, заняття проводяться раз в тиждень протягом трьох місяців.

Оголошується другий набір. Проект буде цікавим для людей, які хочуть вдосконалити свої навики у сфері бізнесу, знайти високооплачувану роботу, розкрити свій потенціал, здобути навики фінансової грамотності або ж отримати направлення до партнерів тренінгової компанії, адже у Тернополі є багато фірм, які потребують вмотивованих працівників, що пройшли навчання у бізнес-школі.

Зареєструватися на бізнес-тренінги та переглянути вакансії компаній ви можете на сайті www.ovitta.com. або за номером (067) 351-82-18.


Ось нова четвірка учасників проекту Бізнес-школа тренінгової компанії O.Vitta”:

Мирон Стандрет (23 р.), фотограф:


На першу лекцію в бізнес-школу я прийшов через оголошення в соціальних мережах випадково: в мене був вільний час і мені було цікаво що там. Для мене важливо розвиватися у всіх напрямках, і після першого дня я зрозумів, що це принесе мені користь. Колись я працював у банку, але залишив роботу, бо не бачив перспективи, і на всі гроші купив фотоапарат. Взагалі хочу робити те, що приносить задоволення, досягнути ще більше свободи, більше спілкування, більше друзів, більше цікавого і нового. Мені подобається моя теперішня робота, бо це найкраща професія на світі. Вона дає мені, те що я люблю - грати гру під назвою "життя".





Ірина Федірко (19 р.), студентка:

Головна мета у моєму житті – цілковита гармонія. Коли я зрозуміла, що щось не так, вирішила відвідати тренінги у “Бізнес-школі”, почала шукати себе, намагалася зрозуміти причини. Дуже важливими для мене стали навики тайм-менеджменту, адже управління часом було однією з основних проблем. Я завжди хочу встигати більше, викладатися на максимум. Мені показали, що вільно літати по безмежному світі можливостей – зовсім не міф.  Найголовніше та найцінніше, що я тут отримала – величезну мотивацію жити, не боятися робити вибір, рухатися вперед і ніколи не здаватися.








Андрій Комуніцький (26 р.),

працівник сфери інформаційних технологій:

Останніх декілька років моє життя було схожим на рутину з не дуже оптимістичними прогнозами. Інколи ловив себе на думці, що ті свої риси, які раніше вважав вишуканим почуттям гумору, впевненістю та оригінальністю поглядів, зараз  більше нагадують сарказм, розчарованість в собі та песимізм. Співвідношення часу і нервів, які витрачаю на заробляння грошей, наштовхує на думку, що в цій сфері мені "кимось пороблено".  Думаю, це і є ті сторони мого життя, які потребують негайного втручання та змін на краще.

До  приходу в бізнес-школу мені не подобалось все те, про що я говорив, все, що стосувалось моїх фінансових перспектив і матеріального становища.

Оригінальні погляди, цілком нове бачення ключових сфер життя, інтерпретація подій, про які говорив бізнес-тренер Микола Сапсан, змусили задуматись над багатьма важливими речами.



Віра Созанська (35 р.), працівник рекламного бізнесу:

Я хочу змінити своє, іноді похмуре, відношення до неулюблених справ, до "закритих" людей, сірих буднів.

Прийти в бізнес-школу - рішення мого чоловіка про додаткову освіту, вдосконалення певних моїх навик. Дуже  рада бути серед молодих та перспективних людей з ясним мисленням, творчими підходами  до будь-якої ситуації у житті. Тут, на бізнес-уроках, почалися зміни мого власного  ставлення до людей, бізнесу, а головне - до себе та рідних. І, як виявилось, в буднях є 50 відтінків сірого, проте колір не перестав бути улюбленим. Сподіваюсь, по закінченні курсу буде  моя власна хороша післяісторія.

Секрет успіху кожної людини – в ній самій. Мій власний - у постійному пошуку і потязі до нового, цікавого, непройденого усіма.

”Бізнес-школа” – місце, де вас навчать ефективним стратегіям як розпочати власний бізнес, збільшити прибутки, розширити свої можливості, повірити у власні сили, досягнути поставленої мети. Вам допоможуть віднайти свою технологію успіху!  Не забувайте, що ви здатні на все, рамки тільки у вашій голові!

Ірина Федірко

 

Територія волі

Вівторок, 24 грудня 2013, 06:47



«А ти їздив на Майдан? Бо моя сусідка їздила і каже, що там одні бомжі мітингують», – такими були перші слова моєї знайомої, коли вона днями мені зателефонувала. Родом вона з Луганщини. Жодного разу не була на Євромайдані. Всі новини дізнається від сусідів і з випусків новин, переважно російських.

Останнім часом здавалося, що в Росії забули – пропаганда більше не провідна функція журналістики. Федеральні канали показували шокуючу пародію на події в Україні. Спеціального «Оскара» за кращу брехню, безперечно, отримав би ведучий Дмитро Кисельов, який у недільних випусках новин «Россия 1» влаштовує такі «багатохвилинки ненависті», що і смішно, і сумно.

Так, у передачі за 1 грудня багато було критики Вільнюського саміту, який Кисельов порівняв з Мюнхенською угодою, яка призвела до влади Адольфа Гітлера. В Twitter можна знайти фейковий аккаунт передачі Кисельова, який не так вже сильно відрізняється від того, що насправді говорять з екранів. Кілька прикладів для сміху. З твітів можна дізнатися, що активісти будують барикади на Євромайдані з мішків з героїном, які при цьому поливають «горілкою».

Але найстрашніше навіть не те, що існує така сильна пропаганда «правильного» погляду на ситуацію у країні, а те, що люди – наші люди – вірять у все це. Пам’ятаю, як у перші дні мітингів журналісти «Громадського телебачення» прийшли на Майдан і ставили всім одне запитання: «Чому ви тут?». Одна жінка відповіла: «Щоб скласти власну думку про все це». Що заважає всім, хто вірить у середньовічну антисанітарію на Майдані, розпусту у ЄС, проплачені мітинги сотень тисяч людей, приїхати в центр столиці і побачити все на власні очі? Як це зробив, наприклад, російський журналіст Аркадій Бабченко. Чоловік приїхав з Москви тільки тому, що не повірив офіційній російській пропаганді. Приїхав і… закохався у Майдан. (Для підкреслення «колориту», подаємо матеріал журналіста в незміненому вигляді – мовою оригіналу).


"Территория воли"

- "Я долго не мог понять, с чем у меня ассоциируется Майдан. Это и не революция, и не беспорядки, и – уж тем более – не Болотная. Не «оккупай». Это и не война. И не протест как таковой – в его чистом виде. И даже не противостояние с властью, несмотря на баррикады и блокаду площади военными грузовиками. Да, и протест, и революция – все это здесь есть, но это все – вместе, такой бульйон из социальных и политических явлений, понемногу от каждого. Ни одно из которых не является превалирующим и не может характеризовать Майдан полностью.

Но сегодня, глядя на концерт, многотысячную толпу в три часа ночи, даже и не собирающуюся расходиться, дежурство и пересменки на баррикадах, полувоенную организацию, армейские палатки с надписями «первая сотня», «вторая сотня», перегораживающую Крещатик баррикаду, которую теперь именуют «Козацьким редутом» – понял.

Майдан – это Сечь. Та самая Запорожская Сечь, о которой мы все читали у Гоголя.

Тот самый полупоходный-полувоенный-полугражданский образ жизни, который и связывается у каждого с казаками.

Майдан – это территория воли. Не свободы и не вольницы, а именно воли – это украинское слово лучше всего характеризует происходящее здесь.

И баррикады, которыми «протестувальники» оградили свою площадь, защищают не этот конкретный клочок земли, а именно саму их «волю», их право жить так, как они хотят сами, а не так, как им навязывает власть. Да и власти здесь как таковой нет.

Майдан – это сообщество свободных людей, не признающих над собой никакой власти, кроме той, которую они готовы признать над собой сами. «Нет власти аще от Майдана».

Три лидера оппозиции – Кличко, Тягнибок и Яценюк – не являются здесь командирами. Они не могут заставить Майдан сделать то, что он не хочет, и не могут заставить его отказаться от того, что сделать он уже намерился. И даже на прошедший круглый стол с президентом Януковичем лидеры спрашивали у Майдана мандат. И Майдан им этот мандат выдал. Именно Майдан разрешил им пойти и переговорить с противником от имени людей, сделав их ретрансляторами свой воли, а не наоборот. Никакого сговора с властью здесь не может быть в принципе. Его просто не примут.

Майдан – вообще сам по себе. Это отдельный организм, отдельный институт общества, умеющий самоорганизовываться и саморегулироваться. Прямая демократия.

Народное вече, гурт со скрипками и нечто похожее на курень в Горсовете, который эти люди охраняют. И на входе в который заставляют всех снимать шапки – из уважения к товариществу собравшихся здесь людей.

И множество людей в казацких шапках, шароварах, полковничьих одеждах и прочих национальных костюмах позапрошлого века, с оселедцами на выбритых головах и длинными усами до плеч, из которых попыхивают тютюном длинные кривые казацкие люльки – удивительным образом смотрятся здесь уместными, в своей среде, хотя в любых других обстоятельствах казались бы ряжеными.

Как и многочисленные священнослужители всех конфессий, которые во время штурмов выходят вперед баррикад, вместе со всеми, и стоят перед людьми, а не за их спинами.

Вера вообще здесь очень органична. Трехчасовой молебен тем утром, когда Майдан узнал, что он оказался в блокаде, крестящиеся на баррикадах люди с касками в руках, рождественские ясли, уже установленные около елки – все это вполне соответствует месту и духу. Вера, оказывается, действительно может вести людей за собой, если не ставит себе цель превращать их в бездумных фанатов. И даже плакат «Нехай живе св. Миколай, дiда Мороза геть!» не раздражает.

И гимн, когда тысячи людей стоят, приложив руку к сердцу, и поют «душу й тіло ми положим за нашу свободу і покажем, що ми, браття, козацького роду».

Запорожская Сечь как она есть. Хортиця. Тарас Бульба. Воля.

«Слышишь ли ты меня, батько? Слышу!»

 

Во время штурма победитель Евровидения-2004 певица Руслана стояла на сцене всю ночь. Призывала милицию остановиться, призывала удержаться от избиений, говорила, что это мирный митинг. К слову, она, по-моему, вообще не спит. Каждую ночь каждый час исполняет со сцены гимн. Ночует в Доме профсоюзов, вместе со всеми – на полу. А потом, когда силовики, так и не сумев пробиться через огромную, пришедшую на подмогу массу людей – киевляне, узнав о начале штурма, стали приходить пешком со всего города, брали каски и становились в строй, и в какой-то момент их стало так много, что у милиции просто не хватило сил и прозвучала команда «щиты на землю» – со сцены скандировали: «Мы – нация! Мы – нация! Мы – нация!»

И они действительно нация. Депутаты Верховной Рады стоят вместе с людьми на баррикадах. Перед людьми. Защищая своих избирателей собой. На Лютеранской они вставали перед бульдозерами. Вы можете представить депутатов Госдумы, вставших на Болотной между полицией и протестующими гражданами и не дающих полиции избивать людей? Таксисты везли людей в ту ночь на Майдан бесплатно, объявив об этом в соцсетях. Гостинницы пускают обогреться и оправиться всех желающих. Действительно всех – в том числе и милиционеров. Это довольно странное зрелище, когда в одной очереди в туалет стоят и бойцы «Беркута», и «мітинговальники». Как здесь говорят: «Те, кто в красных касках, те – наши. Те, кто в черных – тоже наши, просто они еще не знают об этом». Хостелы дают жилье. Автомобилисты оставляют на стенах объявления о готовности «безкоштовно» – то есть бесплатно – отвезти людей домой. Люди везут еду, дрова и солярку со всего города. Поток поддержки лагеря не прекращается тут ни на час. Группа крымских татар приехала и неделю варила плов в огромном казане. А Мисс Украина-2013 в качестве обычного волонетра разносит по лагерю чай замерзшим людям. Я вижу ее каждый день. В последнее время она работает, спрятав лицо за медицинской маской, чтобы лишнее внимание не мешало исполнять топ-модели низовую – но главную сейчас – работу.

Есть ли тут националисты? Да. Их здесь большинство. Ментально Майдан – западноукраинский. Партия «Свобода» – националистическая. Флаги УПА – довольно часты. А речевки – «Слава Україні! Героям Слава!», «Слава нації! Смерть ворогам!», «Україна! Понад усе!» слышны каждую минуту из каждого угла. Есть и ультрарадикалы – та самая околофутбольная молодежь, что дралась с «Беркутом» и погнала его у памятника Ленину, та самая, что таранила строй вэвэшников бульдозером у администрации президента, и та самая, что дралась во время штурма у Дома профсоюзов и поливала атакующих бранспойтами из окон Горсовета. Время от времени они появляются и сейчас, громко маршируют по улицам с гвоздодерами и арматурой в руках, а затем исчезают. Их немного, но они самые заметные. Все остальные – умеренные. Не бытовые, а как бы это сказать… в общем, дальше слов дело не заходит. Национализм тут не персонифицирован. Направлен не на отдельных людей с неподходящим цветом кожи и вообще не внутрь, а наружу, против политики пытающихся навязать свою волю соседних государств. Не против стран – именно против политики государств, это важно.

Я совершенно не разделяю бандеровских лозунгов. Но никаких проблем с моей русской речью и российским паспортом у меня не возникает. При всех этих речевках и флагах убийства по национальному признаку тут крайне редки. Тут большая турецкая диаспора и к ним совершенно спокойное, даже уважительное, отношение. Несмотря на то, что на баррикадах было слышно про «поганых янычар», которым казаки никогда не давали править собой. Да, драки с левыми бывают. Да, памятник скидывали под крики «комуняку на гілляку». Но ножами друг друга никто не режет и в подъездах в голову не стреляет. «Хватит кормить гуцулов» никто не кричит.

– Кто не скачет, тот москаль, – говорит, глядя мне в глаза, прыгающий парень в казацкой шапке.

– Я москаль, – отвечаю.

Прикурили друг у друга и разошлись по своим делам.

В общем, «есть націоналізм и есть национализм».

 

Майдан – это совершенно не хипстерская история. Это про другое. Подавляющее большинство людей здесь – обычные мужики. Работяги. Люди от земли. Нескладно или довольно просто одетые. Мальчиков в узеньких джинсах с айфонами здесь не встретишь. То есть, на выходные они приходят, конечно, как в театр, пофотографировать, но все остальное время жизнеобеспечение, кровь лагеря составляют люди из не самых высоких слоев общества.

Думаю, про евроинтеграцию они имеют довольно отдаленное понятие. Собственно, Майдан – это и не про евроинтеграцию тоже. Отказ Виктора Януковича подписывать соглашение был лишь самым началом. И если бы власть не обратила тогда на протестующих внимания, сейчас бы все давно уже разошлись по домам. Не такая уж и большая проблема – не подписали в этом году, подпишут в следующем, когда президентом будет другой – честные выборы и свободу слова здесь еще никто не отменял.

Но власть повела себя совершенно по-идиотски. Тридцать избитых человек, даже если они и кидались камнями и палками в отряд спецназа – это непрофессионализм. И на следующий день на Майдан пришли уже тысячи. Потом было столкновение на Банковой, где людей добивали уже лежачих, и на улицы вышел миллион. Потом были сносы баррикад и совершенно глупейшая попытка зачистки Майдана – и в это воскресенье ожидается самый большой приток людей. Каждый раз власть делает все, чтобы Майдан увеличивался в размерах раз от разу. Теперь здесь даже ночами постоянно находится тысяч по десять. Из первоначальных трехсот.

Майдан уже не напоминает игры в «Зарницу». Вместо снесенных игрушечных баррикад построены настоящие крепостные стены – из мешков со снегом, политых водой и армированных сваренной арматурой – весь день позавчера варили, – тросами, колючей проволокой, ежами, бочками, металлическими щитами и вообще всем, что подвернулось под руку. Непонимание того, что и как надо делать и зачем мы вообще здесь собрались, ушло, и служба налажена четко и ровно, со сменами, взводами, сотнями, распределением обязанностей, секторами наблюдения, постами, должностями и пропускным режимом. Службу на постах несут ветераны Афганистана, которых теперь шестьсот человек. Для отражения атаки заготовлены фанерные щиты – прям совсем как мы в детстве делали, когда играли в рыцарей. Улицы перегорожены ежами. Все стало серьезно. Янукович разворошил этот муравейник и, разворошив, разозлил его. Люди веселы, злы, подготовились, и они ждут.

На мосту, над баррикадой на Институтской, висит плакат «"Беркут”, добро пожаловать в пекло».

Снести, конечно, можно и это. Снести можно все что угодно. Четыре тысячи одетых в броню обученных и подготовленных бойцов со щитами, газом, гранатами, пластиковыми пулями и водометами способны творить чудеса.

Но тогда здесь будет уже пол-Украины.

 

Вообще, самое интересное, самое запоминающееся здесь, это, конечно, люди. Парнишка восьмидесяти сантиметров ростом, который в утро блокады подошел к нам, группе журналистов, остановился и сказал: «Пацаны, мне страшно». Так и сказал, по-русски. Девушка, которая стояла перед баррикадой, смотрела на когорты и фаланги обезличенных людей за плексигласовыми забралами, и плакала. Ей было очевидно страшно, но плакала она, по-моему, не от этого. А от ощущения, что ее страна перешла какую-то черту и обратного пути после этого шага уже не будет. Народный депутат на баррикаде на Лютеранской, когда она затрещала под напором щитов силовиков, взобравшийся наверх и призывавший солдат не исполнять преступные приказы, не проливать кровь, потому что добровольно люди все равно не уйдут. Священник, ведущий поющую гимн колонну к администрации президента, к кордонам полиции. Рука с крестом над касками и шлемами штурмующих и обороняющихся, светящаяся в смешавшемся в единый клуб пару от дыхания тысяч ртов. Пастор в Лютеранской церкви, молодой и улыбчивый, устроивший в своем храме медицинский пункт. Добровольная санбригада около самой администрации, там, где было побоище и где ждали его повторения – спокойно, уверенно и без страха – две девушки и парнишка, совсем молодые, лет по двадцать. Ветераны Афганистана, вставшие цепью перед баррикадой и первыми принявшие на себя удар атакующих, и даже какое-то время теснившие их, призывающие людей на подмогу. И эти люди, лезущие через баррикаду и впрыгивающие в толпу, занимая в ней свое место и давя всей силой на пришедшую сверху, от Банковой, темную бронированную массу. И толстый щекастый паренек, с которым нас придавили-таки к баррикаде в какой-то момент и который, уперевшись ногой, давил и давил спиной щиты, громко крича. Отрезанные от своих и зажатые в окружении несколько спецназовцев, прижатые обороняющимися к парапету, вставшие в «черепаху» и загородившиеся щитами – по-моему, они уже так же готовы были умереть за что-то свое, за свой приказ, как и те, кто их окружил, готовы были умереть за свою свободу. И – организованный специально для них коридор, чтобы дать им возможность уйти к своим, под скандирование тысяч глоток «мирный протест! мирный протест! мирный протест!», и их отступление. И грохот сотен одновременно поставленных на брусчатку металлических щитов по команде «щиты на землю!» И крик, и звон, и грохот, и рев команд, и вскинутые над строем кулаки в обозначении задним рядам знака «стой» – весь тот неповторимый шум, который создают сошедшиеся сила на силу тысячи человек.

Но больше всего мне запомнилась женщина лет пятидесяти. Она стояла в сторонке, около палаток, и как-то не лезла на глаза со своим плакатом, хотя обычно все тут стараются донести свою мысль. Да и плакат у нее был – обычный кусок ватмана. Только написано на нем: «Мы, матери, можем не бежать от дубинок. Мы можем бежать на автоматы. Хотите?»

Вообще, плакаты тут отдельная тема. Можно еще один репортаж написать. Буйство креатива, остроумия и находчивости. Но мне больше всего понравились два, серьезные. «Вони не дають нам жити – ми не дамо їм правити». И второй, который был написан на снесенной баррикаде – «Рабів до раю не пускають». Удивительно, как людям пятнадцатью словами удалось выразить весь мой смысл жизни.

 

Майдан растет с каждым днем. Меняется с каждым часом. Каждый раз, выходя на мониторинг ситуации, я не узнаю тех мест, где проходил еще пару часов назад. Из палаток выстроили уже целые улицы, и я начинаю путаться в них, не в состоянии отыскать знакомый путь к гостиннице. Фортификации укрепляются постоянно, и постоянно находятся какие-то новые инженерные решения. Из последнего – обмотанные колючей проволокой ежи и расстеленная на нейтралке широкой полосой все та же колючая проволока. Люди постоянно прибывают. Население лагеря растет. Обжитый и уже установивший свою логику быт раскачался и вошел в оптимальный режим работы. Каждый знает свое место, каждый выполняет свои обязанности. Одни таскают дрова, другие разносят чай и бутерброды, третьи их готовят, четвертые варят суп, бигус, кашу и гуляш – на всех, пятые дежурят на баррикадах, шестые их строят, седьмые в отрядах самообороны, восьмые устанавливают палатки, девятые убирают мусор, десятые, пятнадцатые, двадцатые… Поразительно, но выпавший и утрамбовавшийся снег был убран с площади всего за одну ночь – при помощи всего лишь палок и молотков. Убран, расфасован по мешкам и сложен в баррикады.

Как написано тут на одной из листовок: «Я - капля в океані».

Но вместе они – океан.

 

Майдан – пока отстояли. Именно отстояли. В прямом смысле этого слова. Здесь, по-моему, была вся украинская милиция, и резервных сил у власти больше нет. Чего от нее ждать дальше, я вообще не представляю. В отличие от прямой и предсказуемой, как дважды два, власти российской, Виктор Янукович  непредсказуем совершенно. Пока наступило затишье. Установился некий паритет сил. Ни у той, ни у другой стороны нет явного численного преимущества. Но все равно тут ждут силового варианта и готовятся к нему. Я тоже жду. Мне кажется, до газа дело все же дойдет. Янукович один раз проиграл уже Майдану, который не дал ему стать президентом, и подобного развития событий во второй раз он, очевидно, не хочет совершенно. Так что, думаю, он готов к крайнему варианту. Но, опять же, понять его логику совершенно невозможно.

А Украина той ночью – ночью штурма – все-таки вошла в ЕС. Во всяком случае – Майдан точно. На одном из проходов через баррикады тут так и написано: «Вход в Европу».

И лежит этот вход именно через Майдан. Во всех смыслах.

А украинцы молодцы. Просто чумовые мужики.

Отстояли.

Воля!"

 

Аркадий Бабченко,

snob.ru

 

 

 

Висновок:

Стаття Аркадія Бабченка з’явилася ще минулого тижня. Якраз напередодні подій, пов’язаних із підписанням нових угод між Києвом і Москвою. Як це підписання вплинуло чи не вплинуло на Майдан – невідомо. Сподіваємося, що сьогодні, Майдан не просто стоїть – Майдан іде до перемоги.


Адам Стрижнюк

 

Різні люди – однакова мета

Четвер, 19 грудня 2013, 08:05

Тренінгова компанія “O.Vitta” з 7 листопада розпочала проект “Бізнес-школа”, заняття проводяться раз в тиждень протягом трьох місяців. Оголошується другий набір. Проект буде цікавим для людей, які хочуть знайти висооплачувану роботу, розкрити свій творчий потенціал або ж отримати направлення до партнерів тренінгової компанії, адже у Тернополі є багато фірм, які потребують вмотивованих працівників, обізнаних у сфері бізнесу.

Зареєструватися на бізнес-тренінги та переглянути вакансії компаній ви можете на сайті www.ovitta.com. або за номером (067) 351-82-18.

Різні люди – однакова мета

До вашої уваги нова четвірка учасників проекту “Бізнес-школа” тренінгової компанії  “O.Vitta”, які вже зробили свій крок до успіху.

Володимир Обаль (22 р.), незалежний фінансовий консультант

Прийти в бізнес-школу мене спонукала цікавість. Я – максималіст і беру від життя все. Цінність для мене набагато важливіша, ніж ціна. Якщо я вважаю такими певну інформацію, предмет чи події, відразу ставлю мету і впевнено до неї крокую. У своєму житті я хотів би усунути певні фактори обмеження, які на даний момент ще присутні у ньому. Кожен з нас повинен конкретно знати, як хоче прожити життя і що потрібно для цього робити. Я стараюся бути по максимуму ефективною людиною, а наскільки це виходить можуть сказати оточуючі. Не люблю слова “робота”, бо воно асоціюється з рабством. Мені не подобаються рамки. Я працюю на себе, результат моєї праці – позитивні зміни в людях, з якими я працюю.






Богдан Демчук (30 р.), відеооператор, підприємець

Випадково натрапив на сайт, де оголошувався набір в бізнес-школу. До приходу в бізнес-школу я мав цілий список речей, які мені не подобалися. Мій секрет успіху включає в себе максимальну наполегливість, цілеспрямованість, мужність, сміливість, розумний ризик. Речі потрібно бачити такими, якими вони є, вміти рахувати час та гроші, вдосконалювати найкраще. Всі ці речі перегукуються між собою, але на них треба дивитися комплексно, а не розглядати окремо.  Я сам створюю свій настрій. Прагну вийти на нові якісні рівні та лишити великий спадок своїм нащадкам!




Лілія Юзик (35р.), працівник рекламного бізнесу

Моя мета в житті – цілковита гармонія. Я хочу розібратися в собі, в особистому житті, з’ясувати своє ставлення до сім’ї. У мене є мрія -  власний будинок. До приходу в “Бізнес-школу” я  хотіла змінити своє життя. Перечитала інформацію про цей проект у соціальних мережах і зрозуміла, що це те, що я шукаю. Мене зацікавила інформація про харчування, про взаємозв’язки між чоловіком та жінкою. Після декількох семінарів у моєму житті з’явилися позитивні зміни, все стало на свої місця, я почала по іншому дивитися на світ. Я точно знаю, що почну змінювати вже завтра!




Василь Заріцький (21 р.), студент-медик

Доволі глибоким для мене є питання про зміни у моєму житті, але, якщо коротко, хочу стати більш свідомим. До приходу сюди у мене було відсутнім бажання виконувати якусь роботу. Я вважаю, що успішним стаєш тоді, коли досягаєш поставленої мети, а секрет – у вірній її постановці. Моєю метою є успіх, розвиток та щастя.  Я хочу бути потрібною людиною на своєму місці.


 

Відкриття другого сезону “Бізнес-школи”

Вівторок, 17 грудня 2013, 12:56

Масштабний проект “Бізнес-школа” тренінгової компанії “O.Vitta” об’єднав людей, які хочуть збагатитися необхідними навиками і компетенцією для того, щоб потенційно забезпечити себе достойним доходом, зрозуміти, чого вони хочуть, коли, навіщо і як. У них різні інтереси, але спільна мета. Саме тому вони тут  - для самовдосконалення.

Навчання триває з 7 листопада до середини лютого, але компанія  вже оголосила набір у другий сезон проекту “Бізнес-школа”, старт якого заплановано на грудень, паралельно з першим. Заняття будуть проводитися раз на тиждень протягом трьох місяців.

Зареєструватися на другий сезон проекту “Бізнес-школи” ви можете за номером (067) 351-82-18 або на сайті www.ovitta.com.

До вашої уваги нова четвірка учасників Бізнес-школи:

Надія Кіндзерська (22 р.), студентка


Я прийшла в “Бізнес-школу”, щоб зрозуміти чим саме хочу займатися у житті. Зараз я студентка, але поєдную навчання з декількома роботами. Проте відчуваю, що така ситуація мене розсіює і моя діяльність не приносить очікуваного результату. Я розумію, що треба визначитися та почати вкладати всі свої зусилля в якусь одну із моїх робіт. Тоді, думаю, буде значно кращий результат.

Але, поки що, не можу зрозуміти, до чого хочу прикладати більше зусиль, в якому руслі розвиватися. Сподіваюся, що бізнес-школа допоможе мені зробити вибір. Окрім того, в майбутньому я планую взагалі відкрити якусь власну справу, а для цього треба мати додаткові знання в сфері бізнесу.


Сергій Костюк, (27 р.), незалежний фінансовий консультант


В певний момент свого життя я зрозумів, щоб досягнути кращих результатів, потрібно зробити те, чого раніше не робив. Це щось на зразок стакана, в який наливають воду. Ми ніколи не зможемо наповнити його більше, ніж він може вмістити. Так само бачу і себе - я не зможу досягнути більшого, якщо не розширю рамки свого сприйняття навколишнього світу. Адже в Тернополі є мільйонери і власники великих бізнесів. Але щоб стати поряд з ними мені потрібно всього лиш побачити і повторити те, що роблять вони, те, чого я не бачу зараз. Раніше в моєму житті такого досвіду не було, тому інколи здається, що це нереально - створити не лише один, а одночасно декілька успішних бізнесів.

Ось тому я і прийшов в “Бізнес-школу”. Хочу чітко бачити свій план дій на кожен день, розширити рамки свого мислення і бачення бізнес-можливостей, які приходять чи не щодня. Такі висновки роблю з власних спостережень. Сподіваюся, що це приведе мене до поставленої мети - створити декілька активів, які приноситимуть гроші в моє життя. І тоді я стану власником успішних бізнесів.




Соломія Вишинська (22 р.), працівник приватної фірми


В “Бізнес-школу” я прийшла тому, що хотіла щось змінити в своєму житті. Мені набридло деградувати. Я працювала в ресторані, але ця робота була для мене рутинною, ще й тривала з ранку до вечора. Вихідних майже не було, як і часу на себе, на свій розвиток. Я відчувала, що це не призведе мене до успіху.

Окрім того, навколо чула тільки нарікання. Всі були чимось незадоволені. Мені захотілося вирватися з цього замкненого кола. І я прийшла в “Бізнес-школу”. Після її закінчення сподіваюся відкрити свій бізнес, в якому зможу впевнено розвиватися.



Надія Охват (41 р.), швейне виробництво


Все почалося з того моменту, коли я потрапила в лікарню з серйозною алергією. Я задихалася, мені викликали швидку і повезли в реанімацію. В ці хвилини моє тіло ніби відділилося від душі. Я знала, що от-от можу задихнутися. І в цей момент в мене перед очима промайнуло все життя. І тоді мене осінило - я зрозуміла, що всі ці роки я тільки те й робила, що жалілася, всім завжди була незадоволена, робила щось не так.

Однією з найбільших моїх проблем тоді була надмірна вага. Я важила 100 кілограмів, пила таблетки і час від часу сиділа на дієтах. Потім вирішила кардинально змінитися. Випадково натрапила в газеті на оголошення дієтолога Миколи Сапсана. Його метод допоміг мені – я схудла на 25 кілограм. І тоді вирішила, що якщо змогла покращити своє здоров’я, то можу покращити і життя. Все можливо, все змінюється. Тому я записалася до нього в “Бізнес-школу”. Тепер моя мета – здобути навики, які допоможуть мені вдосконалити життя.


Українці здивували світ: як організоване життя на Майдані

Понеділок, 16 грудня 2013, 03:22

У ніч з п’ятниці на суботу 30 листопада спецпідрозділ «Беркут» розігнав мітинг на Майдані Незалежності. Жорстко і нещадно.

Людей скидали з постаменту стели Незалежності, били кийками та ногами, тягли по землі. Як наслідок – купа поранених та затриманих міліцією.

О 4 ранку кілька десятків мітингувальників тікали від бійців до Михайлівського собору, а вже по обіді там почав збиратися новий мітинг. І це вже був зовсім не той Майдан, який танцював весь тиждень біля монументу Незалежності. Це був не мітинг за євроінтеграцію, а спротив проти президента Віктора Януковича.

«Київ, вставай», «Зека на нари», «Януковича на йолку» – скандували люди, збираючись на площі. Їх підтримували сигналами машини, що проїжджали поруч.

Ще зовсім недавно були всі шанси, що євроінтеграційні мітинги тихо зійдуть нанівець. Зараз Україна близька до того, що в країні почнеться повноцінний бунт. Зрештою, він уже почався. І автор цих рядків гордий тим, що й він є в тій чи іншій мірі причетним до цього. Тож вашій увазі пропонуємо наші враження від самого Майдану і від тих людей, які на ньому перебувають.

Як не дивно, за барикадами, у наметах і приміщеннях «захоплених адмінбудівель» Києва вирує напрочуд впорядковане і веселе життя. Люди тримаються «автономіями» – студентськими, політичними, ветеранськими. Втім це жодним чином не псує загальної приязної атмосфери Майдану.

Наближення Майдану відчувається задовго до барикад. Відчувається носом… запах багаття і польових кухонь тут усюди. Якщо крокувати від метро Театральна, то перше, куди потрапляєш, – контрольована мітингувальниками КМДА.

«Тут у розпалі революційний процес. Цілу Україну звісно не завойовано, але маленький куточок, хоча б цей центр Києва, це важливо. Є держава. Є кордон. Коли ви перетинаєте цей кордон, то вже таке відчуття, що Януковича тут немає, а там він ще є. Цікаво, а що ж таке ця нова держава?», – запитує мій перший співрозмовник Юрко Фединський і сам відповідає «Тут є народний дух, але не анархія. Тут всі включаються в єдиний організм». От і Юрко вже який день вносить свою частинку в це море людської взаємодії і роботи. Він музикант. Народився у США, але вже чотирнадцять років живе в Україні. Говорить із помітним акцентом, тому ніхто із нових знайомих Юрка не соромиться називати його Юрко-американець.

В колонній залі Київської міської ради в основному молоді люди посідали в коло. У центрі виступають Юрко та Святослав Силенко. Перед тим як грати, Юрко Фединський пояснює: «Це козацький торбан. Той хто каже, що Україна не європейська країна, нехай гляне на цього інструмента. Не знаю більш європейського інструмента». Звук і справді дуже вишуканий, проте паралельно з його грою, щось починає шуміти. Схоже на пожежну сирену, проте насправді, це в одному з кутків вирішили прибрати і шумить пилосос. Поруч лікар надає допомогу одній з дівчат, яка, вочевидь, була волонтеркою на кухні і порізала палець. Навколо хтось спить, хтось читає. Революція живе своїм життям. Хлопці-охоронці, які стоять на вході до колонної зали міської ради, нагадують чоловікам, котрі заходять, не забувати знімати шапки – аби було як вдома. Спускаюся сходами і бачу невеликий церковний намет, поруч можна запалити свічку.

Дух нової революційної держави поширюється навіть на собак. «Не бійтеся, підходьте ближче до Тороті», – каже господиня вівчарки, яка за написами на її комбінезоні теж вимагає імпічменту Януковича.

Рухаюся далі і підходжу до укріпленого «державного кордону» Майдану. Насправді може здатися, що барикади Євромайдану не захищають, як слід і можуть стати пасткою для тих, хто там живе, ще й видається, що бракує координації між охоронцями на усіх виходах. Бо коли намагався сам з’ясувати, чи знають охоронці одного виходу хоча б когось, хто стоїть чи відповідає за інший, то не отримав ствердної відповіді. Мені заперечує комендант табору Андрій Парубій. За його словами, вдень більш м’який режим, може тому я не міг довідатися, як слід.

«На день у нас більш м’який режим, а вночі біля кожної з барикад стоїть як мінімум 50-100 осіб, які власне закривають периметр. Ми після півночі закриваємо майже всі входи, є тільки маленькі стежечки – ми називаємо їх «перелазами». Периметр закривається по всій площі. Окрім того, є розвідники, які стоять на віддалі кілометр-два, і які мають повідомити, що йде «Беркут». Окрім того, є охорона всередині табору, яка працює на виявлення провокаторів, п’яних та виведення їх з території табору. До речі, вчора дуже вдало виявили людей з пістолетами. Це свідчення того, що хлопці дуже добре працюють».

«Це виключно добровольці, люди самі зібралися, пообирали собі сотників. Вже п’ять днів так. Вони не мають стосунку до жодної політичної партії, чи організації. До речі, вже всередині периметру нам допомагають воїни-афганці, які ходять групами по три-чотири», – додає він.

Воїнів-афганців можна легко знайти за спеціальними червоними жилетами.

«Ми тут для посилення порядку. Ми допомагаємо студентам. Вони дуже організовані. На те приємно дивитися», – каже мені один із ветеранів-афганців пан Андрій. «Ми слідкуємо, чи не йде хто п’яний. Якщо буде треба,є позивний є рація, позивний, прибігають», – додає він.

Батько одного із комендантів студентського містечка на Майдані Дмитра Ткачука також тут, пише «Український тиждень». «Він сказав, що поки діти, поки студенти будуть стояти, афганці не підуть», – каже мені Дмитро. Студентський табір, або, як його ще тут називають «студентський кампус» знаходиться одразу біля Головпоштамту. Попри «єдиний організм» Євромайдану, студенти розташувалися дещо автономно». Ми вдень мітингу вирішили, що пора окопуватися», – каже Дмитро. Саме тоді студенти власними силами вирішили зібрати грошей, пройшлися, за словами Дмитра, «з шапкою» по студентській колоні для збору коштів для перших наметів. «Ми поїхали і купили їх і це були мабуть перші студентські намети. Власне це була основа студентського кампусу», – каже він.

Як пояснив Дмитро, студентський табір організовано за пластунською схемою: «У нас є комендант, до якого звертаються фактично з усіма питаннями, є інтендант – людина, яка приймає гуманітарну допомогу», - каже він і додає: «Раніше у нас було всього два коменданти. Тепер нас близько шести. Ми ділимося і стоїмо близько шести годин».

Крім того у студентів є своя кухня і свій інформаційний центр та окремий намет, де можна отримати теплий одяг. Біля нього зустрічаю студентку історичного факультету КНУ Олю та її подругу, вже не студентку, Марію. «Ми тут з друзями, але нас завжди беруть волонтерами. Ми поселяли львів’ян, тернополян однієї ночі, також ми були волонтерами на кухні», – каже вона. За словами Олі, вона та її друзі готові стояти на майдані до кінця. Інша волонтерка намету з одягом, коли я його фотографую підіймає листок із повідомлення українською і англійською: «Ми вимагаємо відставки Януковича». Як пояснив Дмитро, студенти також збирають підписи за відставку президента.

Якщо пройтися Євромайданом, то впадає в очі різноманіття прапорів. Кожна із організацій і партій хоче показати свою присутність і участь в «організмі Майдану». Біля одного із виходів до Михайлівської площі, де відродився майдан, розігнаний «Беркутом» 30 листопада, зустрічаю коменданта табору на Михайлівській, а тепер одного із учасників табору «Демократичного Альянсу», Вадима Васильчука. «Після мітингу першого грудня, ми тримали комендатуру на Михайлівській, допомагали усталити табір на Майдані, бо у нас була повністю готова структура, яка могла харчувати та обігрівати людей, а цього більше ніде нічого не було. Майдан на Михайлівській і досі є, але зараз він є просто пунктом для харчування, а той перехідний етап був дуже необхідний, бо інакше могла б поламатися система, а це 5-6 годин люди нічого б не отримували – ані тепла, ані їжі».

У табору «Демократичного Альянсу» є своя польова кухня, свої коменданти і охорона, як і в студентському кампусі.

Попри велику кількість польових кухонь та різних точок, де люди можуть харчуватися, центральний осередок є у Будинку профспілок, який опозиція, за словами Андрія Парубія, орендує, на відміну від інших будівель. «Я вважаю, що харчування ми налагодили на високому рівні. У Будинку профспілок, який ми орендували, є велика кухня. Нам важливо, щоб були не лише канапки і чай, а повноцінне гаряче харчування і ми в добу видаємо близько 55 тисяч порцій гарячого харчування», – наголосив пан Андрій.

Попри те, що свої кухні є і у Жовтневому палаці і в КМДА, кухня у будинку профспілок і справді справляє враження. Біля віконця видачі їжі чекає вервечка людей. Запитую, чого вони чекають, кажуть, що волонтери. Мають рознести їжу по Майдану. Заглядаю у віконце і в двері до кімнати-кухні, далі не впускають. «Їхав, їхав козак містом, під копитом камінь тріснув…», – співають дівчата і вже вправними рухами роблять бутерброди. «Розійдіться», – хтось кричить. Це мають винести величезний казан супу, а може борщу.

Жовтневий палац (так досі кияни називають Міжнародний центр культури і мистецтв), який, здається, вже своєю назвою провокував до того, щоб бути задіяним у революції, поки виконує ті ж функції, що й КМДА, хоча власне мистецтва тут і бракує. Але воно є на великій сцені, яка й тримає тонус Майдану. «Сцена – це одна з найважливіших функцій. Через неї можна швидко донести важливу інформацію», – каже Андрій Парубій.

Близько півночі один із ведучих, Євген Нищук, нагадує майданівцям бути пильними. А вони, сидячи навколо багать із величезних бочок, уважно за всім стежать, при цьому встигають і оповідати цікавих історій, і грати на гітарах, спілкуватися між собою, заводити нових друзів. Коли вже за північ вони укріплюють свою поки маленьку державу без Януковича. Перекривають входи до метро і залишають лише невеликі виходи із барикад.

Виходячи зі сказаного, недивною виглядає реакція Європарламенту, багато депутатів якого уже встигли побувати на Майдані.

Так, минулого вівторка в Страсбурзі на пленарному засіданні Європарламенту багато критикували Росію, дехто критикував і ЄС, і говорили про необхідність підтримки українців.

Депутат Європарламенту Гі Верховстат, колишній прем’єр-міністр Бельгії, заявив, що таких численних акцій на підтримку євроінтеграції, які проходять в Україні, в Європі не було.

«Нинішня проєвропейська демонстрація в Україні стала найбільшою проєвропейською демонстрацією в історії ЄС», – цитує депутата Європарламенту УНІАН.

«Не важливо, яку стурбованість має Росія. Абсолютно очевидно, що український народ зробить свій вибір, і ми сподіваємося, що насильство не повториться більше», – сказав він.

За його словами, європарламентарі планують постійно перебувати на Майдані в Києві.


Підготував Адам Стрижнюк

(фото Віталія Сича і «Українського тижня»)


P.S. Наостанок не можу не згадати того, що мене зараз особливо непокоїть. Кажу відверто: мені набридла бездумна критика опозиції, що іноді лунає серед окремих майданівців, або в соцмережах. Наприклад, що «всі політики однакові», або «чому їх не було з нами на барикадах?»

По-перше, всі троє лідерів опозиції постійно перебувають поряд з людьми, в тому числі на барикадах. І доказів цьому – предостатньо: як фото, так і відео. По-друге, стосовно того, що «всі політики однакові» і що «опозиція на сцені лише для самоагітації» – ні, ці люди не продались Януковичу і роками ризикують багато чим, не здаються. Лише за це вони заслуговують бодай елементарної поваги!

Невже не зрозуміло, що Кличко міг би провести решту свого життя на Канарах, а він віддав її Україні? Яценюк і Тягнибок могли б розбагатіти, приєднавшись до Партії регіонів, а вони воюють з нею. Луценко вже був у тюрмі. Там же досі перебуває Тимошенко…

У політиків є сила. Вони нам потрібні. І опозиція, погодьтеся, не найгірші з людей. Вони б’ються за Україну своїми засобами – грошима, організацією, увагою з-за кордону.

Тому наступного разу, коли вам захочеться когось критикувати, краще спершу подумайте. Тому що зараз наш єдиний шанс – це стояти разом і довіряти. Вірити, що й інші стоять не тільки за себе, а й за Україну. Бо тільки разом ми – сила.

 

Сторінка 1444 з 1460

«ПочатокПопередня1441144214431444144514461447144814491450НаступнаКінець»
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер

вугілля і дрова

Банер