images/stories/logosait_new.jpg

 

Репортаж


Соцопитування: Шкільна освіта очима тернополян

Вівторок, 05 листопада 2013, 05:56

На думку українців, вітчизняна шкільна освіта потребує негайних змін, і причин цьому досить багато. Складність програми, куплені оцінки, халатність викладачів, байдужість батьків та недостатнє фінансування освітніх закладів, це ще не повний перелік недоліків. А от чи поділяють таку думку у нашому місті, читайте далі.


Сергій, 40 років, підприємець:

На сьогоднішній день у школах забагато зайвих предметів. Рівень освіти можливо й нормальний, але варто робити групи за направленням, як це практикують за кордоном. В цьому випадку діти легше освоюватимуть інформацію, оскільки будуть самі обирати що вчити, відштовхуючись від своїх інтересів.







Настя,18 років, студентка:

Як на мене, він є недосконалим. Я нещодавно випустилась і можу сказати, що багато вчителів відносяться до своєї роботи безвідповідально, і вимагають гроші . Звичайно з учнями також потрібно працювати, вони досить важко піддаються навчанню, але починати звісно треба з викладачів.







Олександр, 29 років, юрист:

Мене задовольняє, хоч я вже давно закінчив школу та вважаю, що нічого змінювати непотрібно.








Лариса, 64 роки, музичний керівник:

Я би не сказала, що задоволена тою освітою яку надають у наших школах. Потрібно кардинально змінювати підхід. Зараз йде така сильна комп’ютеризація, але ж книги незамінні, вони розвивають уяву і вчать аналітичному мисленню. А в нас зараз школи працюють за принципом менше літератури, більше інформатики і іноземної мови, та я гадаю, що таке навчання нікуди не годиться.






Таня, 48 років, вчитель:

Можна сказати, що у нас посередній рівень освіти. В першу чергу для його покращення треба змінювати ставлення батьків до навчання своїх дітей, бо переважна більшість вважає, що школа повинна виховувати дітей. Так я з цим погоджуюсь, але це ж не виправна колонія, і на батьках лежить не менша відповідальність, а вони перекладають її на вчителів. Тож виховуй не виховуй, а коли вдома немає порядку то сенсу не буде.






Олег, 29 років, працівник банку:

З 5 я би поставив 3. В нас досить насичена програма, і діти не встигають вхопити навіть основні ази не кажучи вже про щось більше.







Євген, 30 років, приватний підприємець:

В порівнянні з тими роками коли навчався я, система дуже змінилась і до того ж в гіршу сторону. В нас конвеєрний підхід до навчання, забагато дітей у класах, тому інформація сприймається складно. Окрім цього проблемою є недостатнє фінансування, і програми які відірвані від  сьогоднішніх реалій.







Марія, 61 рік, громадський діяч:

В загальному усе непогано, та не всі викладачі можуть зацікавити своїм предметом і це суттєвий мінус. Проте звинувачувати лише викладачів тут не можна, оскільки сучасні діти дуже нахабні, неуважні і не хочуть навчатись, а батьки нічого з цим не роблять.







Ірина, 35 років, у декретній відпустці:

Я не дуже вдоволена, гадаю вчителі мали би ставитись до своєї роботи прискіпливіше, модернізовувати навчання, давати більше сучасних прикладів. Таких які будуть зрозумілі дітям, адже вони набагато краще засвоюються ніж суха теорія.







Ніна, 30 років, сфера освіти:

В принципі наполовину я задоволена. Основне побажання, щоб все не було таким корумпованим. Та це напевно більше стосується ВНЗ, але і в школах таке явище присутнє.








Роль освіти в житті людини неможливо перебільшити. Сьогодні в усьому світі в першу чергу цінуються розумові здібності, і саме школа закладає фундамент для їх подальшого розвитку. Тому потрібно зосередити всі сили на покращенні освітніх закладів, адже це вклад у майбутнє нашої молоді та держави.

Вика Загнетова

ПроТернопіль

 

Хто успішніший: двієчники чи відмінники? або Кому потрібна така школа?

Вівторок, 05 листопада 2013, 05:49



Вони поступили в один з університетів і закінчили його лише тому, що в той час навчання в університеті вважалося чимось престижним і хтось навіяв їм думку, нібито пристойно влаштуватися в житті без диплома неможливо. В результаті, не стало хороших садівників, поварів, антикварів, скульпторів, письменників. Може, настав час переглянути наше ставлення до дипломів?..

(Пауло Коельо)

 

Вчительці відкрили очі

Вам не доводилося чути, як дорослі кажуть дітям: «Будеш погано вчитися – станеш двірником (слюсарем, прибиральницею, чорноробом і т.п.)!»? Скоріш за все, доводилося. І батьки своїх діток цим лякають, і вчителі у школах не проти полякати недбайливих учнів перспективою малопривабливою професійного майбутнього.

Хоча багато дорослих вже давно зрозуміли, що шкільні оцінки практично ніяк не впливають на подальші життєві успіхи. Але ж треба ж якось зацікавлювати дітей, формувати у них прагнення до отримання гарних оцінок ... От і лякають їх роботою двірника.

Одна моя знайома – шкільний учитель – повідала мені про те, якого потрясіння вона зазнала, зустрівши свого колишнього учня:

– Ходжу по супермаркету, бачу – хлопець мені назустріч іде – високий, гарний, одягнений «з голочки» – і посміхається. І чого це, думаю, він мені посміхається? А потім бачу, що лице-то у хлопця дуже знайоме.

– Добридень, Олено Ігорівно!

А-а-а, згадала! Це ж мій колишній учень – першим двієчником у своєму класі був!

– Здрастуй, Дімо, – кажу, – ну, як ти?

– Та нічого, Олено Ігорівно! Непогано! – відповідає.

Я йому: «Працюєш? Вчишся? Де?». А він: «Так, технікум закінчив. Тепер ось інженером в нафтовій компанії працюю. Робота цікава, та й зарплата непогана. Так що життям задоволений! Зараз ось збираюся в університет поступати по своїй спеціальності».

Я не втрималася й запитала, яка ж у нього зарплата. Коли він назвав цифру, мені стало недобре. Я не знала, що мені робити – чи радіти за Дімку, який у школі був дуб-дубом, уроків ніколи не робив, двох слів до купи зв’язати не вмів і п’яти хвилин на одному місці спокійно всидіти не міг, чи то плакати від того, що я, перша учениця свого класу, золота медалістка, яка отримала вищу освіту, майже десять років віддала на те, щоб хоч щось вбити в голови таким ось Дімкам, заробляю зараз у 15 разів менше, ніж він.

Я, звичайно, як міг, заспокоював свою знайому, сказавши, що є і її заслуга в успіхах цього Дімки. Хтось же повинен дітей навчати. А сам у черговий раз згадав свою однокласницю – майже круглу відмінницю, гордість класу і школи, «активістку, спортсменку, комсомолку і просто красуню», яка зараз дуже успішно освоює кар’єру... санітарки в районній лікарні.

 

Двієчники, які змінили світ

Звичайно, скажете ви, не кожному двієчнику призначено стати відмінником у житті. Проте прикладів цього чомусь дуже багато. Маленький Ісаак Ньютон вчився не гірше за всіх – у його класі був хлопчик, у якого справи йшли навіть гірше, ніж в Ісаака. Однак того хлопчика потім відрахували зі школи. І Ньютон став найгіршим. Особливо важко йому давалися... математика з фізикою. Кажуть, що він до того ж був страшенно ледачим. А коли Ісаак виріс, то став всесвітньо відомим вченим.

Чарльз Дарвін теж вважався недолугим тупаком, який любив поспати за партою. А потім цей «тупак» змусив весь світ повірити в те, що людина походить від мавпи.

Альберт Ейнштейн у наш час вважався б дитиною «з діагнозом» і навчався б у спеціалізованій школі. Він дуже пізно почав говорити і вирізнявся поганою вимовою – навіть навчаючись у школі, використовував лексикон дошкільника і не міг вживати складних словосполучень. Але Альберт виріс і був удостоєний Нобелівської премії.

Сер Вінстон Черчілль у школі відставав по більшості предметів і навіть не поступав до університету.

Винахідник Томас Едісон провчився у школі декілька місяців. Одного разу вчителька прийшла до його батьків і порадила їм забрати хлопчика, тому що він, на її думку, розумово відсталий, і користі від його навчання все одно не буде. А в майбутньому Томас Едісон зробив багато важливих для людства відкриттів та винаходів, наприклад, сконструював першу електростанцію.

Микола Гоголь у школі за твори завжди отримував погані оцінки, а потім виріс і написав «Вечори на хуторі біля Диканьки» і «Мертві душі».

Продовжувати?

 

Щось не те із нашою школою

Я здобував освіту, коли школа ще була головним місцем для отримання знань і вчитель користувався авторитетом.

А ще школа вважала себе зобов’язаною закласти в мені міцний фундамент, на якому пізніше постане велична будівля. І фундаментом цим слугував солідний обсяг знань з хімії, фізики, математики, біології та багатьох інших предметів. У мене не було жодного шансу це оскаржувати. Мені не давали вибору.

І це стало моєю особистою катастрофою, щоденним приниженням моєї гідності, яке я страшно переживав усю середню і старшу школу. За це я школу ненавидів! І старався пропускати якомога більше занять. І чим більше я пропускав, тим менше фундаменту в мене закладалося.

Я обожнював школу за те, що в ній були такі предмети, як історія, література; за гурток з християнської етики, який вів мій улюблений педагог; за КВК-команду, в якій я грав одну з головних ролей; за часті екскурсії визначними місцями...

Але я ненавидів фізику, хімію, алгебру і геометрію. Я досі не розумію, навіщо мені ці предмети з їхніми логарифмами, похідними й квадратними коренями. Ну навіщо мені все це було знати, якщо я – працюю журналістом і до математики не маю навіть дотичного відношення?

«А якби так склалося, що вам довелося б працювати в цій сфері?..» – чую звідусіль голоси критиків. Ну і склалося б. І що? Коли декілька років тому мій знайомий запросив мене в хімічну лабораторію, то я миттю розібрався з таблицею Менделєєва і тими небагатьма знаннями з хімії, які мені були необхідні, щоб допомогти товаришеві у проведенні аналізів. Я зрозумів ненависну мені тригонометричну тотожність Піфагора вже після школи, з чистої цікавості. Бо коли тобі цікаво і дуже потрібно, то у всьому можна легко розібратися. Головне знати, де знайти ці знання. І важливо, щоб тобі на все життя не відбили бажання вчитися. А мені, здається, таки трохи відбили. І продовжують відбивати зараз нашим дітям, формуючи в них найгірше, що може бути: безініціативність і байдужість. Як результат – підростає молоде покоління українців, які не знають, чого хочуть, а ще більше тих, які нічого не хочуть. І за це низький уклін тобі, дорога школо!

У кожній дитині від народження є задатки до того чи іншого виду творчості, які треба особливо розвивати. А всі інші предмети необхідно давати, але на рівні загального ознайомлення. У легкій, доступній, популярній і суто пізнавальній формі. Навіщо більше? Кому потрібне те дитяче зубріння й запам’ятовування того, що дитині не те що нецікаве – нестерпне й огидне?

Не стану стверджувати, що таких, як я, мільйони. Я розповідаю тільки про свій досвід. І виключно для того, щоб було зрозуміло, чому мені настільки симпатична європейська й американська системи освіти, в яких дитина має право вибирати «комплект наук» для подальшого вивчення.

 

Надія є?

Нещодавно вітчизняне Міносвіти оприлюднило проект нової Концепції профільної освіти у старшій школі. Згідно з ним, з 2018 року учні 10-11 класів не зобов’язані вивчати всі предмети. Вони будуть звільнені від вивчення тих дисциплін, які вважатимуть непотрібними у майбутньому. Обов’язковими залишаться тільки шість предметів: математика, історія (України і всесвітня), українська мова і література, фізкультура, іноземна та інтегрований курс природознавства (хімія, біологія, фізика). Та й то в невеликому обсязі – по три уроки на тиждень кожен.

Профільне навчання дає старшокласникові можливість обирати індивідуальну освітню траєкторію залежно від своїх здібностей і планів на майбутню професію. «Технарі» зможуть зосередитися на вивченні математики і фізики, а «лірики» – на літературі і мові. Час на таке «заглиблення» з’явиться завдяки тому, що від деяких «непотрібних» для обраного фаху предметів можна відмовитися. Великим плюсом профільної школи є також те, що вона забезпечує наступність між середньою та вищою освітою, а отже – сприяє підвищенню якості останньої.

Розуміння того, що старша школа повинна бути тільки профільною, є в кожній країні. Розподіл предметів на обов’язкові і за вибором – також загальноприйнята практика.

Відмінності стосуються того, скільки років триває навчання в цій школі (у більшості країн – три-чотири роки) і того, наскільки вільні учні у виборі навчальних дисциплін. Кількість обов’язкових предметів коливається приблизно від трьох до десяти.

Деякі країни (наприклад Франція) з трьох років профільної школи виділяють перший рік на обов’язкове вивчення всіх базових предметів (як у 9 класі) і професійне самовизначення. Лише потім, в 11-12 (за нашою класифікацією) класах школярі вільніше обирають предмети.

Як бачимо, не залишилася осторонь сучасних віянь і Україна. Але що принесе нам нововведення? Адже поки що абсолютно очевидно, що європейська мрія створення суспільства знань страшенно далека від української школи. Остання знаходиться у кризовому стані, у ній немає культу знань. Тому як з 2018 року скористаються свободою вибору ті, хто і зараз не дуже-то прагне вчитися, – також цікаве запитання.

«Якщо ми запитаємо в учнів, чи хочуть вони вивчати хімію, біологію, читати класичні твори на уроках світової літератури, здогадуєтеся, що відповість більшість? Менше вивчаєш – менше домашніх завдань, отже, більше вільного часу. Якщо через 20-30 років віддати на вибір усі предмети, то отримаємо сильних людей, які головою тільки їдять», – читаю на одному з форумів.

Тема окремої розмови – можливості школи щодо організації профільного навчання. Для цього потрібні немалі кошти. Сучасні засоби навчання, приміщення для поділу на групи (якщо школа багатопрофільна), оплата праці вчителів, які ведуть предмети за вибором та спецкурси в додаткових групах (адже часто необов’язкові предмети фінансуються з місцевих бюджетів). Буде гострою і кадрова проблема. Для викладання профільних предметів потрібні не просто вчителі, а висококласні спеціалісти, здатні постійно працювати над собою, бути в курсі наукових досягнень у своїй галузі, фахово розвиватися. Будьмо реалістами – у наших школах таких знайдеться небагато.

 

Чи переймемо досвід Росії?

До слова, у Росії нещодавнє затвердження нового шкільного Держстандарту з подібними до українських ідеями викликало шалений спротив громадськості й бурхливі дискусії. Спочатку, за прикладом США, російським школярам пропонували вивчати лише три обов’язкові предмети, з яких один – фізкультура. «Ми вирощуємо накачаних дебілів!» – гарячкували небайдужі. Під відкритим листом до влади, складеним учителем словесності Сергієм Волковим, підписалося понад 20 тис. людей. В.Путіну (тоді прем’єру) довелося повернути документ на доопрацювання у Міносвіти РФ.

Удосконалений Держстандарт став трохи кращим (шість обов’язкових предметів), але так само викликав дискусії. Якість освіти і так низька, а вільний вибір предметів іще більше її знизить – аргументували опоненти. Однак цей документ таки було затверджено в міністерстві за дорученням того ж таки Путіна прямо в день його інавгурації. А в цей час наївна громадськість готувала правки і пропозиції.

Тут, звичайно, владу Росії, відому своєю любов’ю до демократії, можна зрозуміти. Адже під час дискусій про профільну школу було порушено багато інших важливих питань – від долі єдиного державного іспиту, процедури ухвалення рішень у міністерстві до можливості більш глибоких і системних реформ галузі. У надрах суперечок визріли й запитання до чиновників – а хто винен у тому, що рівень освіти сьогоднішніх школярів так упав? Де всі були і куди дивилися?

Георгій Бовт у статті «Госстандарт дебилизации», опублікованій у «Газета.ru» наводить приклад. «Один знакомый, известный писатель, самоотверженно отдающий часть своего времени преподаванию в школе, коллекционирует «сигнальные» ответы, свидетельствующие о низком уровне даже не знаний – осведомленности наших школьников. Вот его подборка о Ленине (прочитаешь и сразу поймешь: пора хоронить, никто из молодого поколения уже толком и не поймет, что именно захоронят). «Ленин – это математик. Он все метро сделал». «Он был президентом Ленинграда. После смерти Ленина город был назван Петербург». «Он был строг и кровожаден. Во Вторую мировую он был генералиссимусом Русской армии». «Единственное, что я знаю, Ленин выезжал на дачи. Его сопровождала женщина (не помню фамилию), и он ехал на санях или лошадях». «У него была няня Арина Родионовна». «С помощью революции, проплаченной немцами/фашистами, сверг монархию».

Напевне, українські вчителі могли б також навести багато подібних прикладів. Одні лишень результати ЗНО чого вартують.

Тож що принесе Україні нова профільна школа, запропонована у проекті Концепції профільної освіти у старшій школі? Профілізацію чи дебілізацію? Як оптиміст хочу сподіватися на перше. Але як реаліст розумію – дуже багато шансів на друге.

Словом, як завжди все складається суто «по-українськи»: ні в цій школі не варто лишатися, ні в майбутню нема чого потикатися.

 

Адам Стрижнюк

ПроТернопіль

Тернополян запрошують на майстер-класи по бізнесу

П'ятниця, 01 листопада 2013, 06:01

Тернопільська тренінгова компанія «O.Vіtta» запрошує тернополян відвідати безкоштовні майстер-класи з тем бізнесу, харчування, особистого життя. З учасниками майстер-класів спілкуватимуться психологи, дієтологи, бізнес-тренери. Після цього тернополяни матимуть можливість записатися на одноденні тренінги, які допоможуть більш глибоко розглянути ці питання. Проводять такі тренінги по шістьох напрямках.

- Майстер-класи - це абсолютно безкоштовне дійство, яке дозволяє зрозуміти потребу в тренінгу, відчути ваше персональне розуміння важливості його відвідання, - каже тренер компанії Микола Сапсан. - Ви можете пройти майстер-клас і протягом 1,5-2 години побувати на території, де буде відбуватися навчання, поспілкуватися з тренером, здійснити своєрідний тест-драйв тренінгових програм, відчути, чи готові ви відверто розповісти про свої проблеми і проаналізувати їх разом із професіоналом. Це перший етап на шляху до самореалізації та, головне, до результату.

Відвідати майстер-класи можна щотижня у вівторок та четвер о 18:00 за адресою:

м. Тернопіль, вул. Медова 12, оф. 13. Дізнатися Детальнішу інформацію можна за телефоном: (067) 351-82-18 або на сайті http://www.ovitta.com

 

Основні теми одноденних тренінгів:

«Ти можеш більше»,

«Фінансова грамотність. Ваш фінансовий план»,

«Запитай дієтолога»,

«Лідер – володар життя»,

«Взаємовідносини – ключ до Вашого успіху»,

«Чоловік і жінка. Медовий місяць довжиною в життя»,

Коучінг (персональний тренінг з тренером)

 

 

 

Соцопитування:Переводимо годинник

Середа, 30 жовтня 2013, 07:15


Вже традиційно, в останню неділю жовтня, у ніч з 26 на 27 число, ми переходимо на зимовий час. Звісно перспектива поспати зайву годину є дуже спокусливою, та фахівці запевняють, що це неабиякий стрес для організму. Тому ми вирішили розпитати тернополян про те, як вони ставляться до переведення годинника.


Андрій, 32 роки, охоронець:

Я ніколи над цим не задумувався, але краще б його не переводили. Не бачу в цьому нічого корисного. В людини збивається ритм, і завжди хочеться спати. Можливо навіть в когось зі старших людей загострюються хронічні захворювання







Надія, 60 років, пенсіонер:

В принципі нічого страшного у цьому немає. Але тим людям, що вже виробили свій режим дня буде трохи складно адаптуватись,. Взагалі не розумію  для чого потрібна ця економія електроенергії, раніше ми якось без переведення годинників обходились.







Ірина, 21 рік, диспетчер:

Я дуже не люблю такі переходи, нехай все залишається так як є. Досить того що зараз осінь, і в людей здоров’я підірване, а тепер ще й до нового режиму адаптуватись доведеться.







Володимир, 18 років, студент:

Не сказав би що від цього хтось страждає, всі вже звикли. Ми переводимо його щороку, і хоч це створює певні незручності, та тим не менш мене все влаштовує.







Люба, 50 років, медичний реєстратор:

Мені подобається те, що буде змога довше поспати і не так темно повертатимусь з роботи. Але бували такі випадки коли я просто забувала переставити час, і потрапляла у незручні ситуації в зв’язку з цим.







Христина, 21 рік, стоматолог-інтерн:

Коли це роблять напередодні зими, я лише за, ми ж можемо довше поспати і о п’ятій години не буде так темно, як зараз о дев’ятій. А от навесні краще б такого не робили, тому що тоді важче адаптуватись, оскільки потрібно звикати рано вставати і рано лягати, тому до такого треба готуватись напередодні.






Павло, 38 років, працює в оцінці майна:

До переходу на зимовий ставлюсь добре а от на літній ні. Режим дня збивається і там і там, але літом пережити це важче, принаймні особисто мені.







Людмила, 32 роки, у декреті:

Напевно це не дуже добре. Потрібно звикати до іншого графіку, а мені як молодій мамі потрібно ще й дитину до нього привчати. Тому я такого не схвалюю.







Олена, 26 років, працює в оцінці майна:

Ставлюсь до цього нормально, до літнього трохи важче звикнути, але зимовий час дозволить повертатись з роботи не у повній темряві. Можливо в когось змінюється тиск чи турбує безсоння, але особисто я дискомфорту не відчуваю.







Зіновія, 58 років, пенсіонер:

Негативно, мені важко пристосуватись до змін у часі, постійно хочеться спати, загострюються хвороби, піднімається тиск, одним словом я проти, але хто ж зважає на нашу думку.








Зміни часу завжди позначаються на  нашому здоров’ї. Вважається, що пристосування до переходу на зимовий час відбувається впродовж 1-2 тижнів. Для запобігання  депресій та загострення хвороб потрібно заздалегідь налаштовувати себе , принаймні у вихідні намагатись лягти спати пізніше звичайного і відповідно пізніше прокинутися.

Віка Загнетова

«Файне місто Тернопіль» – пісня не про Тернопіль, а про місцевого рогуля

Середа, 30 жовтня 2013, 07:09

В одному зі своїх останніх інтерв’ю керівник гурту «Брати Гадюкіни» Сергій Кузьмінський на запитання «А знаєш, що пісня «Файне місто Тернопіль» стала неофіційним гімном міста?» щиро відповів: «Якби знав, що так станеться, написав би пристойніші слова. Паскудна пісня, мушу сказати...». Останнім часом популярність висмикнутої з пісні фрази «Файне місто Тернопіль» набрала масовості. Звучить звідусіль: з уст державних мужів, з телебачення та радіо, з реклам та афіш, маємо рок-фестиваль з такою назвою, ресторан, конкурс шкільних та літературних творів, малюнків... І чи не все за «сприяння місцевої влади», пише «Високий замок». Ось оригінальні слова з нашумілої пісні Сергія Кузьмінського:


Я мав сімнадцять років, я вчитися не хтів.

Я втік від мами з татом, я болт на все забив.

В Тернополі торчав, катав у ширку димедрол.

Я ненавидів поп, я слухав тіко рок-н-рол.

Камон, Вася, старайся не трусити попіл.

Добий, бродяга, п’ятку і поїдем

В файне місто Тернопіль.

Я там зустрів чувіху, їй шістнадцяти не було.

Зовсім малолєтка, але в ліжку як акула.

Я з нею все забув, забув про ширку й димедрол,

Але вона любила диско, а не рок-н-рол.

Камон, Вася, старайся не трусити попіл.

Добий, бродяга, п’ятку і поїдем

В файне місто Тернопіль.

Вона крутила Боні Ем – і я від того звар’ював,

Нагнав її із хати, ше й під сраку надавав.

І хоч я понімав, шо то в свої ворота гол,

Але баби на час – форева онлі рок-н-рол...
 

90 відсотків тих, хто вживає оце «файне місто», не в курсі, що то за пісня і про що в ній ідеться. Коли ж дізнаються, що фраза походить із такої пісні, з таким змістом – розгублюються! Одначе для певної категорії тернополян і, що найбільше вражає, для можновладців, ця пісня є неофіційним гімном міста. А що про це думає автор пісні «Наш Тернопіль» поет Сергій Сірий?

– Навіть світова історія знала чимало подібного, коли висмикувалися з тексту певні слова і йшли в народ, проте більшість людей ніколи не цікавилася долею і правдою оригіналу. Маємо і з «Файним містом» аналогію...

– Тернопіль у пісні – лише фон. «Файний» – ось і вся характеристика міста. Пісня не про нього! Як вважають дослідники творчості «Братів Гадюкіних», Сергій Кузьмінський через своєрідну естетику рафінованого стьобу вивів на сцену образ такого собі «рогуля», антигероя – хлопця, вихованого в умовах радянської дійсності та суцільної русифікації, який опинився на узбіччі життя. Цей стьоб тоді сприймався як певний протест... Вийшла пісня-іронія чи пісня-висміювання…

Нині вона отримала друге дихання. Для частини людей, які живуть у Тернополі, одного цього слова «файне» доста, щоб зробити висновок: пісня про красу міста! Якби провести опитування серед тернополян, то більшість не згадала б і двох рядків із заспівів цього твору, окрім його назви чи приспіву.

Я люблю Тернопіль. Він казковий! Чого тільки варта його перлина – став! Тернопіль надихає поетів, які присвячують йому твори – освідчення у любові. Щодо пісні «Гадюкіних», то мені у ній подобається музика. Потужна. Драйвова!

– Як пояснити школяреві молодших класів, який пише твір на тему «Файне місто Тернопіль» і запитує у вчительки значення слів: «я болт на все забив», «зняв чувіху», «зовсім малолєтка, але в ліжку як акула», «але баби на час»?

– Пісні, особливо якщо вони мегапопулярні, певною мірою формують світогляд у підростаючого покоління, його моральність. Це дорослому (і то не кожному) можна пояснити, що «Брати Гадюкіни» у пісні «Файне місто Тернопіль» відобразили настрої і стан частини тодішнього маргіналізованого молодіжного середовища… Коли тепер лунає ця пісня, до неї не додаси одразу ж коментар авторитетного мистецтвознавця чи музичного критика. Тому існує загроза, що діти можуть сприймати текст розкрученого «Файного Тернополя» буквально: як норму життя. Пісня явно не для популяризації у школі…

– А якщо міська влада зробить неофіційний «гімн» офіційним? Тоді ми станемо офіційно рогульським містом!

– Відповім словами користувача Інтернету, який на публікацію «Гімн Тернополя від гурту ТНМК – «Файне місто Тернопіль», що була розміщена на одному з тернопільських сайтів, відгукнувся так: «Пісня як пісня, але назвати її гімном Тернополя – то клініка».

– Шкода, що твоє «Тернопіль – казка, в якій ми живем» чомусь теперішніми чиновниками від культури відштовхується.

– Стосовно чиновників – не знаю... Тішуся, коли чую свою пісню з вікон тернопільських квартир, з мобільних телефонів перехожих, по радіо і телебаченню… А взагалі, гарних пісень про Тернопіль є чимало. Хай їх стає ще більше! Тернопіль вартий пісень і поем!
 

До речі...

Нещодавно державний чиновник Тернопільської міської ради від культури сказав: «Пісню «Файне місто Тернопіль» Кузьмінський написав у центрі міста, за пам’ятником Іванові Франкові. У цьому будинку на другому поверсі існує квартира, історичне місце, і ми хотіли б відродити таку мальовану стелу того місця, де могла б збиратися молодь та знала б, що це не просто фішка, бренд чи одна із розкручених пісень «Братів Гадюкіних», а місце, де воно писалося. Для нашого міста це був би найгарніший подарунок...».

Ось що думає про це професор медицини Юрій Вікалюк, який багато разів гостив лідера «Гадюкіних» у себе: «Про пісню найкраще сказав сам Сергій, додати до цього нічого... Просто погодитись з думкою автора, шануючи його пам’ять... Щодо меморіальної дошки. У зв’язку з легендарністю гурту «Брати Гадюкіни» і постаті Сергія Кузьмінського, що започаткували цілу епоху в музиці в період відродження України, думку про встановлення меморіальної дошки в центрі міста, а не за пам’ятником Івану Франкові, я цілком підтримую...».

P.S. Рагуль (рог, рогуль) – «сільський житель» в українському молодіжному та кримінальному сленгу – одне зі зневажливих прізвиськ українців, яке вживали в Галичині деякі росіяни з 1960–х років. У ширшому розумінні – малокультурна людина. Рогулізм – прояв самовпевненої малокультурності.

 

Сторінка 1448 з 1460

«ПочатокПопередня1441144214431444144514461447144814491450НаступнаКінець»
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер

вугілля і дрова

Банер