images/stories/logosait.jpg

 

Репортаж


У Тернополі виступить Національна заслужена капела бандуристів

Четвер, 27 листопада 2014, 06:06

У грудні до Тернополя приїзджає Національна заслужена капела бандуристів ім Г.Майбороди. 65 чоловік з власним оркестром і неповторним колоритом народної пісні. 

У репертуарі капели – близько 100 творів. З них – понад 30 обробок народних пісень Георгія Майбороди та 18 оригінальних творів Олександра Білаша, музичні шедеври Миколи Лисенка, Платона Майбороди, Володимира Верменича, пісні на слова Марусі Чурай, Бориса Олійника, Дмитра Луценка. 

Кожен виступ Національної заслуженої капели бандуристів України вражає своїм внутрішнім духом нескореності та прагнення до самобутності, самодостатності - риси, яка завжди була, є і буде ознакою великих народів світу. Як ті паралельні квінти, що є характерною ознакою особливо української пісні, ця пісня живе своїм окремим неповторним життям і творить свою неповторну гармонію. Так і капела бандуристів - новітній синтетичний удосконалений вид українського кобзарського мистецтва творить своє неповторне мистецьке буття. Найкраще звучання чоловічих голосів свідомих українців - кращих синів свого народу - в поєднанні з блискучим віртуозним акомпонементом бандур, виконання складних творів на рівні кращих зразків світової класики, що при тому базуються на глибинній національній основі, філігранна відшліфованість кожного номера, величний повчальний, драматичний, часто сумний характер творів поєднаний з іскрометним гумором, елементами сучасного веселого шоу, козацьке характерництво - не може не вражати, не заворожувати глядачів.


Квитки в касах: ПК Березіль 53-31-14, та Українському домі "Перемога" 52-15-00.
24 грудня о 19 год, ПК" Березіль"
Вартість квитків 30 до 100 грн.  
Довідка: 067 49 47 812

 

Бізнес на милосерді: хто такі жебраки і як вони заробляють

Середа, 26 листопада 2014, 00:00

Вже досить давно жебрацтво із соціального явища переросло у професію. Причому таку, для якої не потрібно спеціального навчання чи особливих знань. Головне – правильний підхід, якомога більше жалісливих слів, а ще краще – якщо на руках є маленька дитина або довідка про хворобу. Саме таких жебраків найбільше розвелося останніми роками. Вони «працюють» всюди: біля церков, магазинів та кав’ярень, на автостанціях і просто на вулиці. Складається враження, що жебрацтво стало своєрідною чумою ХХІ століття.


Хто

На перший погляд, немає нічого простішого, ніж просити милостиню. На перший погляд. Насправді ж це складне ремесло зі своїми законами та «понятіямі». Слово «бомж» – це міліцейське скорочення, що дуже швидко прижилося в народі. Буквальний переклад цієї абревіатури: «Без Определенного Места Жительства». Самі бомжі більше полюбляють називати себе «бічами», що в їхньому розумінні означає – «Бывший Интеллигентный Человек». Також бомжі – це здебільшого люди, яким нічого втрачати. З часом, за свідченням психологів, їхня психіка переживає незворотні негативні процеси, і вони готові піти на будь-який злочин. Адже в’язниця для них – це дах над головою, що дуже актуально взимку.

Стати бідним досить легко – для цього навіть не потрібно докладати великих зусиль. Достатньо лишень народитися в Україні. А от бути професійним жебраком, та ще й зі своїм прибутковим місцем, не так вже й просто.

Виявляється, однієї порожньої кишені для цього зовсім недостатньо, а скоріше навпаки. Як у будь-якому бізнесі, іноді потрібно спочатку вкласти в цю справу деякий капітал для того, щоб згодом мати гарний і стабільний заробіток. Професійне жебрацтво – справа не менш прибуткова, ніж професійне злодійство. Жебрак – це той же підприємець, щоправда, звільнений від податків.


Як

У жебраків є багато стратегій поведінки. Наведемо деякі з них. Перша стратегія – «незворушність і відчуженість». Вона демонструє крайній ступінь знеособленості жебрака. На обличчі зазвичай застигає нерухома гримаса, що нагадує маску актора. Такі злиденні завжди дивляться вниз, ніколи – на перехожих.

Друга стратегія – «спів і гра на музичних інструментах». Коли ми даємо милостиню, створюється поверхове враження взаємного обміну плати за розвагу.

Третя стратегія – «активна агресія», коли прохачі штовхаються, доторкаються до вас, ображають, лаються чи пильно ненависно дивляться.

Проте, на думку психологів, найуспішнішою моделлю поведінки жебрака для отримання милостині є доброзичливе особисте звертання, демонстрація покірності. Зазвичай це нікого не залишає байдужим. Відповідно до цих стратегій є й особливі класифікації жебраків та кількість заробленого ними.

Які

Давно відомо, що найбільше із жебраків заробляють жінки з маленькими дітьми та вагітні. Цю категорію правоохоронці давно вже назвали «мамахами». Часто (це стосується особливо великих міст) такі люди жебракують із чужими дітьми. Їх «орендують» у батьків-алкоголіків або ж навіть крадуть. В Тернополі серед «мамах» – переважно циганки із закарпатських таборів. Заробляють зазвичай на пішохідних переходах, на світлофорах, де зупиняються автомобілі й маршрутки, на вокзалах. Перестріваючи людей, вони розповідають про важке життя-буття з дитиною на руках. Шкодуючи в першу чергу немовля, люди й подають таким жебракам.

Не менш популярною є категорія жебраків-«калік». Вони сидять в інвалідних візках на центральних вулицях міста і просять милостиню. Цих людей по-справжньому шкодуєш. Утім, нерідко калік використовують «бізнесмени», які щоранку вивозять інвалідів (нерідко вдаваних) на візку в найбільш велелюдні місця і залишають там на весь день. А увечері разом з грошовим «ужинком» забирають. Каліці від цього перепадає хіба що їжа. Решту грошей забирають ті, хто утримує їх.

Є ще категорія жебраків-«вояків» – це нібито ветерани всіх можливих війн і так звані учасники подій у гарячих точках. Вони вдягають на себе військову форму, демонструють каліцтва, нібито отримані на війні. Щоправда, останнім часом вони кудись зникли з Тернополя.

Є категорія жебраків-дітей – від 12 до 15 років, яка не стоїть на вулиці з простягнутою рукою, а йде по домівках. Їх ще називають «біженцями». Такі жебраки заходять у багатоповерхівку і проходяться по кожній з квартир. Тихенько пробують, чи відчинені вхідні двері. Якщо так, тоді заходять і виносять з коридорів усе, що приглянулося. Якщо ж їх упіймали – починають жалісно плакати і просити шматок хліба. Є й такі, що просто дзвонять у двері і просять милостиню. Однак останнім таланить рідше, оскільки мешканці квартир, навчені самими жебраками, просто не відчиняють двері.

Інша категорія – це «гастролери», або ж «мігранти». Це безпритульні, які гастролюють з одного міста в інше. А щоб їх не вигнали місцеві, такі жебраки віддають їм частину зароблених грошей, так званий «податок». Часто «гастролери» зупиняються в одному місті на рік-два, а то й більше. Зазвичай «гастролери» – це ті, хто відстали від поїзда (автобуса, трамвая, літака) і тепер збирають гроші на квиток. Під кінець дня заробіток «гастролера» становить суму, якої вистачило б навіть на дорогу до Магадану.

Не менш популярною є категорія жебраків-«інтелігентів». Вони доволі ввічливі й грамотно мотивують своє прохання про допомогу. Часом навіть показують «липові» офіційні листи – довідки про хворобу чи смерть родича. «Працюють» зазвичай на автостанціях, біля церков, монастирів. Часто з уст таких людей лунають завчені слова: «Вибачте, що я така молода, прошу від вас допомоги…».

На противагу їм є категорія жебраків-«хамів». Це зазвичай циганські діти. Вони прямо вимагають від перехожих гроші або їжу. Якщо на них не реагують, то обіцяють вимастити брудом. Часто вони дозволяють собі навіть вирвати з рук людини їжу або принаймні плюнути, якщо їй відмовили.

Жебраки-«церквушники» переважно «промишляють» біля церков та монастирів. У неділю зранку вони вже з сьомої-восьмої години, як кажуть, «на роботі». Біля храмів найчастіше можна зустріти калік, циганських дітей або ж вагітних жінок і матерів з немовлятами. Вони заробляють тим, що під час церковних відправ випрошують гроші біля входу у храм. Часто навіть демонструють парафіянам згадані вже «липові» довідки про різноманітні хвороби.

Де

Злиденні вибирають собі місця там, де проходить багато людей, здатних допомогти їм матеріально. Також у них є багато й інших хитрощів: наприклад, розумні жебраки знають, що за милостинею треба простягати капелюх або горнятко. Виставлена, м’яко кажучи, не зовсім чиста рука викликає у більшості людей огиду, багато хто зовсім не хоче доторкатися до брудного жебрака. Ще більшість розумних прохачів знає, що треба вибирати собі таке місце, щоб тебе було видно заздалегідь. Бо поки людина йде, у неї має бути достатньо часу на роздуми: давати чи не давати милостиню.

Саме тому в Тернополі ви ніколи не зустрінете жебрака, який би просив у якомусь закутку, соромлячись своєї «біди». Найчастіше вони просять на перехрестях декількох вулиць, на площах. І ще. Чи задумувались ви, чому жебраки не просять у так званих спальних районах? На околицях ви їх зустрінете хіба що біля місцевих церков або ж на ринках.

Вам і не снилося…

Денний заробіток залежить від спеціалізації жебрака. За чутками, подекуди за день вони «зшибають» таке «лаве», яке пересічному трударю, що «живе на одну зарплатню», навіть не снилося. Найбільше подають дітям від 6 до 12 років. Їхній заробіток може становити до восьмисот гривень за добу. Далі йдуть жінки з грудними дітьми. Їхня норма – близько шестисот гривень за день. Далі йдуть ветерани у камуфляжі та інвалідних візках. Вони в середньому заробляють до трьохсот гривень на день. А звичайні здорові чоловіки користуються найменшим попитом. Більше ста гривень заробляють рідко.

Безсила навіть міліція

У Радянському Союзі була відома кримінальна стаття про «тунеядство». Її суть – якщо не працюєш, то сидиш. Зрозуміло, де… Хоча з цим в радянському суспільстві теж перегинали палицю. У шістдесятих роках нобелівського лауреата Йосифа Бродського посадили за цією самою статтею. Коли суддя запитав його про те, чим займається, поет відповів «пишу вірші», на що суддя глибокодумно зауважив, що такої професії не існує і підсудного вислали «за сто перший кілометр».

Та у наш час, коли практично у кожній країні офіційно зареєстровано мільйони безробітних, така стаття не має права на існування. Зараз ми маємо демократичне суспільство і правоохоронці ніяк не можуть повпливати на повнолітню людину, що просить милостиню. Злочину вона не чинить і якщо має паспорт, міліціонери не мають права навіть її зачепити.

Інша справа з неповнолітніми. Жінки з дітьми на руках жебракують на вулицях і в транспорті, у холод чи спеку, під вуличний шум та гамір. Дитина, як правило, завжди спить або ж безсило водить довкола очима.

Справа в тому, що аби вона не заважала «роботі», її підпоюють снодійним, алкоголем або ж наркотиками. Про це стверджують медики та правоохоронці. Особливо ціняться діти з рахітом, або якимись каліцтвами. У таких випадках дитина стає простим інструментом для бізнесу, адже без неї жінці дадуть значно менше.

Саме явище жебрацтва серед неповнолітніх і залишилось єдиним, у що можуть втрутитися правоохоронні органи. У Кримінальному кодексі є декілька статей, які передбачають відповідальність дорослих за втягнення малолітніх дітей у жебракування. Як адміністративну, так і кримінальну. Однак діти не завжди можуть сказати, що їх змушують жебракувати, особливо, якщо це немовлята. А більш дорослі й кмітливі навряд чи стануть свідчити проти своїх батьків. За словами правоохоронців, у Тернополі в останні роки спостерігається тенденція до зниження рівня жебрацтва, особливо серед дітей. Якщо раніше жебраки стояли чи не на кожному кроці в центрі міста та на «перспективних» околицях, то тепер зустріти їх можна набагато рідше.
 

То як боротися?

Як показує історія, вирішити проблему жебрацтва неможливо. На Русі жебраків любили і ставилися до них шанобливо. При Ярославі Мудрому вони навіть одержали у суспільстві юридичний статус і називалися людьми церковними. Той факт, що злиднів підтримували на державному рівні, підтверджується в багатьох історичних літописах. Так, відповідно до історичних документів, у чеському місті Кутна Гора в 1443 році було засновано товариство жебраків. Але, згідно з його статутом, потрапити до нього міг далеко не кожен. Членами товариства могли стати тільки літні шахтарі, яких через вік вигнали з роботи. Були й інші обмеження: милостиню дозволялося просити лише перед міськими церквами. Це яскраво демонструє, що вже тоді професійне жебрацтво було чітко налагодженим «виробництвом» зі своїми законами та ієрархією.

У ХІХ столітті французький вчений Людовік Полпана упродовж 10 років, переодягнувшись у лахміття, вивчав життя жебраків і дійшов висновку, що більшість із них мають стійку відразу до праці. Варто їм запропонувати роботу – і вони негайно зникнуть.


Давати чи не давати?

Давати чи не давати милостиню людям, які просять, вирішувати вам, та коли опускаєте гроші у руку (шапку, горнятко) пам’ятайте, що найчастіше цим ви сприяєте розвитку страшного ремесла, від якого часто гинуть люди, а найгірше – ні в чому не винні діти…

Адам Стрижнюк


P.S. Колись давно однокурсник моєї мами сказав, побачивши, як вона подала гроші бабусі в церкві: «А ти знаєш, що Маркс ніколи не давав старцям? Тому що жалість принижує людину».

І тоді, каже моя мама, це сприймалося якщо навіть і не абсолютно нормально, то принаймні це можна було пояснити. Так, жалість принижує людину з почуттям власної гідності. А гідним міг тоді бути кожен – здобути професію (безробіття в ті часи просто не було, тих, хто не працював без очевидної причини, називали дармоїдами, і суспільство їх ганьбило), заробити гроші на нормальне достойне життя, а якщо ще відкладати на ощадкнижку – то й на мотоцикл або кооперативну квартиру назбирати...

Знадобилося трохи більше двох десятків років, щоб зрозуміти – не жалість принижує людину. Принижує бідність. Особливо – незаслужена.

Яким чином адаптувати дитину з аутизмом навчали у Тернополі

Вівторок, 25 листопада 2014, 07:23

Яким чином адаптувати дитину з аутизмом навчали провідні фахівці з “Фонду допомоги дітям з синдромом аутизму “Дитина з майбутнім”

 “Зачин є - потрібне продовження” - так лаконічно охарактеризувала справу усього життя Консул провідної Міжнародної Асоціації “Аутизм-Європа” Інна Сергієнко, яка, власне, і є засновником МГО “Фонд допомоги дітям з синдромом аутизму “Дитина з майбутнім” і є матусею дитини з аутизмом.

Спільно з директором “Фонду допомоги дітям з синдром аутизму “Дитина з майбутнім” Ларисою Рибченко Інна Володимирівна провела сьогодні, 21 листопада 2014 року, семінар-навчання по аутизму - перший на Тернопільщині та шостий у регіональному турі.

Такий захід матиме продовження, позаяк його організатори КУТОР “Тернопільський обласний центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів” та департамент соцзахисту населення Тернопільської обладміністрації – планують і надалі розширяти можливості профільного навчання такого роду.

За словами директора департаменту соціального захисту населення Тернопільської обладміністрації Вадима Боярського, “метою семінару є поширення інформації про розлади спектру аутизму серед фахівців”:

- Реформа надання соціальних послуг всім категоріям населення, які цього потребують – актуальна та важлива. До проблематики реабілітації людей з особливими потребами в області потрібні комплексні підходи спільно з громадськістю. Не побоюся цього сказати, ми відстали в плані розвитку реабілітації та соціалізації дітей-інвалідів, зокрема аутистів, тому варто, запозичивши досвід європейських країн, приміром, тої ж Венгрії, зробити перший крок – створити відповідну державну програму, яка б забезпечувала цю категорію населення, яка має індивідуальні потреби. Впевнений, що отриманий досвід з даного заходу на практиці допоможе спеціалістам організувати освітні, лікувальні та реабілітаційні процеси для дітей даної категорії.

Про те, що “на Тернопільщині нарешті буде об’єднано тоненькі джерельця зусиль кожної людини, яка, власне, зіткнулася з питанням аутизму” висловила сподівання директор Тернопільського обласного центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів Наталія Турецька.

- Цей семінар вперше зібрав таку кількість фахівців, котрі дотичні до цієї проблематики – зазначила у коментарі Наталія Іванівна – Тут зі всієї області зібралися педіатри, психологи-педагоги,  психологи з Центру соціальних служб та сім’ї, дітей та молоді, соціальні працівники.

Найголовніше у цій справі - не здаватися і вірити! І це завдання стоїть не так перед самими аутистами та їхніми батьками, як перед тими фахівцями, які мають за обов’язок допомогти їм. Цивілізованість суспільства визначається його ставленням до тих, хто має індивідуальні потреби та хто потребує його турботи та опіки.

Що таке аутизм, розповіла присутнім Консул провідної Міжнародної Асоціації “Аутизм-Європа” Інна Сергієнко, яка, власне, почала активну діяльність у сфері аутизму, коли дізналася, що її син – теж особливий.

- Аутизм  є дефектом в нервовій системі, який проявляється, насамперед, затримкою мовного або розумового розвитку та змушує дитину загострено реагувати на одні явища зовнішнього світу і майже не помічати інші.

Іншими словами, діти-аутисти ніби інопланетяни, які опинилися на Землі без інструкцій щодо орієнтації в просторі, відтак вони дуже погано підготовлені до виживання в цьому світі.

Зазвичай батьки помічають ознаки аутизму впродовж перших двох років життя дитини. Поширеність розладів аутистичного спектру становить 6 на 1000 осіб, причому у хлопчиків вчетверо частіше відзначають такий стан, аніж у дівчаток.

Кількість людей, у яких виявлений аутизм, різко зросла з 1980-х років. І, передусім, причиною такого росту стали інші підходи до діагностики цього захворювання.

На сьогодні згідно з європейською статистикою народжується близько 1% малюків з розладами аутистичного спектру. Скільки аутистів в Україні ніхто не знає, оскільки офіційної статистики на рівні держави цього захворювання немає.

За умов ранньої діагностики, дитині можна допомогти у набутті навичок самодопомоги і спілкування.

- Малюк-аутист може бути соціалізований: піти в нормальну школу - в звичайний або інклюзивний клас, здобути середню або вищу освіту, працювати і завести сім'ю - говорить Інна Володимирівна. - Чим раніше починається процес корекції розвитку, наприклад з року, тим більше шансів на успішну реабілітацію. Корекція після семи років дає дуже слабкі результати.

-    Загалом, в Україні реабілітація практикується в чотирьох напрямках: державні спеціалізовані садочки та школи для дітей із затримкою психічного розвитку, розумовою відсталістю, а також логопедичні заклади, проте їхні програми не підходять для реабілітації аутистів, оскільки аутизм має іншу природу і, як наслідок, вимагає інших методик; домашнє навчання, коли ряд фахівців у форматі “репетиторства” приходять додому і працюють з дитиною, однак тоді у малюка погано формуються навички спілкування з однолітками, що є проблемою для аутистів; навчання в корекційних центрах, коли батьки щодня або кілька разів на тиждень возять дитину до різних фахівців на годинні заняття, що дуже непросто для аутистів, бо вони довго адаптуються до нового місця, і важко для батьків та навчання в садах реабілітаційного формату повного дня, коли дитина цілий день проходить реабілітацію та навчання в рамках одного закладу без батьків - у такому випадку реабілітація найбільш успішна. Таку форму в Україні надає поки що єдина київська школа-садок “Дитина з майбутнім” – продовжила Інна Сергієнко.

Під час своїх гостросоціальних доповідей “Аутизм у світі: прикладні практики та кейси для України”, “Аутизм в Україні: останні досягнення та кращі практики”, “Майбутнє дитини з аутизмом в регіоні” Консул “Аутизм-Європа” деталізувала світовий досвід боротьби з проблемою аутизму, а також проблему адаптації аутиста до реалій навколишнього світу - як інтегрувати таку дитину, вибрати для неї правильну активність, підібрати корисні заняття, підходи, перетворити ігри, творчість та спілкування на терапію.

Дискусійно велося і про актуальні питання сфери - від ранньої діагностики розладу до залучення особливих дітей до навчального процесу.

“Успішна соціальна адаптація аутиста цілком можлива – залежно від того, наскільки рано почати працювати з такою дитиною і якими саме методами” – зазначив в коментарі представник департаменту охорони здоров’я Тарас Куценко.

Він зауважив, що його друг, приїжджаючи з-за кордону, аутистів в Україні просто не помічає не з тієї причини, що їх немає, а з тієї, що вони просто соціально не адаптовані до життя. Але вони теж мають право піти в театр, в кіно, активно займатися творчістю, врешті-решт просто прогулятися містом.

Але безперечно те, що аутизм - це лише хвороба, з якою цілком можна жити. Хоча деякі специфічні особливості аутичної дитини ймовірно збережуться впродовж усього її життя.

Про те, що “дуже часто суспільство не сприймає дитини-аутиста” повідомила під час заходу і голова Ради Спілки батьків дітей з синдромом дефіциту уваги та гіперактивності “Дзвіночки” Наталія Міхеєва.

- Педагоги, психологи, вихователі, у переважній більшості, не знають як правильно працювати з такою дитиною. Тому цей семінар дав можливість не лише отримати знання в сфері аутизму, а й змогу застосовувати їх в практичній діяльності.

Дану проблему розуміє і керівник Тернопільського обласного благодійного фонду “Центр соціалізації та реабілітації дітей з аутизмом “Золотий ключик” Світлана Гуцуляк, яка теж є мамою дитини з синдромом аутизма.

Безсумніву, у вирішенні даної проблеми частково допоможуть дієві методи діагностики цієї хвороби і методи, що сприяють адаптації цих дітей з спеціалізованого посібника із діагностики аутизму, котрий був представлений на семінарі.

Наостанок, хочеться сказати, що в будь-якому разі – не все так безнадійно. Адже маючи таких матерів, які не дозволяють впадати у відчай ні собі, ні дітям, при тому добиваючись захисту прав дітей з синдромом аутизму на рівні держави, є результати – завдяки активній роботі “Фонду допомоги дітям із синдромом аутизму “Дитина з майбутнім” на сьогодні створено робочу групу з розв’язання проблем аутизму в Адміністрації Президента, офіційно визнано в Міністерстві охорони здоров’я України “дорослий аутизм”, закладено у держбюджет кошти на діагностику і лікування аутизму тощо.

 

Довідково

Міжнародна громадська організація “Фонд допомоги дітям із синдромом аутизму “Дитина з майбутнім” утворена у 2009 році з метою консолідації батьків, і сім'ях яких ростуть діти з індивідуальними потребами, надання соціального захисту їм та іншим членам їх сімей, а також сприяння в організації заходів, спрямованих на надання допомоги дітям із індивідуальними потребами.

Основними напрямками діяльності Фонду “Дитина з майбутнім” є створення та організація роботи профільних дитячих садків для дітей з розладами зі спектру аутизму; налагодження роботи з організаціями, які забезпечують інклюзивну освіту для дітей з аутизмом; поширення інформації про аутизм в суспільстві і профільному середовищі; лобіювання інтересів аутистів в законодавчому полі та сприяння у підготовці фахівців з роботи у аутистами.

 

Світлана Гуменна,

прес-служба ДОЗ ТОДА,

Фото – автора

 

Рік після Майдану: що змінилося в цій країні?

Понеділок, 24 листопада 2014, 07:15

Здається, це було вчора. Здається, це було п’ять років тому.

Річниця 21 листопада примушує підбити підсумки.

Рік тому ми жили у мирній країні, що якось переживала тривалу, але не смертельну економічну кризу, скаржилася на несправедливість та тиранію, але була готова чекати аж доти, поки нарешті не пощастить із добрим царем, і жваво обговорювала переваги та недоліки приєднання або до Європи, або до «русского мира».

Рік по тому – сьогодні – ми живемо у воюючій країні, що майже сягнула економічного дна, але зробила свій цивілізаційний вибір і готова за нього платити по великих рахунках. І платить. У країні, що вже не здатна чекати, зважаючи хоч на настрої людей, хоч на об’єктивний стан економіки.

Отже, спробуємо звести баланс сухою мовою соціально-політичної бухгалтерії, подивившись на наші активи та пасиви.

В активі:

1. Становлення громадянського суспільства та надзвичайна громадянська активність значної частини населення: Майдан народив добровольчі, волонтерські, реформаторські рухи, які відіграють ключову роль в обороні та перебудові країни.

2. Виникнення і згуртування української політичної нації, що понад усе ставить українську державність та успіх національного проекту, але розуміє національну ідентичність більш широко і сучасно, ніж просто українська мова та вишиванки.

3. Повне перезавантаження влади: новий президент, новий парламент, новий уряд. Хоча про їхню справжню «новизну» – трошки згодом.

4. Суттєве зменшення політичної ролі регіоналів, вихід комуністів. Поява на політичній арені значної кількості нових людей, що вийшли з громадянського суспільства.

5. Виникнення нової армії, що користується всенародною підтримкою і допомогою, та здатна перемагати сильнішого ворога. Ще не остаточна військова перемога, але вже зупинка агресії – будемо сподіватися, у крайній точці її наступу.

6. Безсумнівна низка дипломатичних перемог, підтримка всього світу у боротьбі з агресором, що зламав післявоєнний світовий порядок і намагається завести світ у пастку нової холодної війни, якщо не гарячої.

7. Зростання поваги до Церкви та її ролі у суспільних процесах як необхідна передумова творення сучасної нації.

У пасиві:

1. Втрата Криму та частини Донбасу, війна з незрозумілими перспективами із сильнішим супротивником в умовах слабкого командування, розвалених армії та військово-промислового комплексу. Фактичний програш інформаційної війни.

2. Вплив геополітичного супротивника на політику та економіку через своїх агентів у парламенті та місцевій владі, в урядових та силових структурах. Повна економічна залежність від ворога в енергетиці, значний вплив у медіа та банківській сфері.

3. Відсутність економічних реформ та тяжка економічна криза, спричинена цим, а також війною. Зубожіння значної частини населення, девальвація національної валюти. Фактична зупинка економічних процесів.

4. Залипання переважної більшості населення у старому мисленні: очікування добра і щастя від держави, голосування на виборах за старих регіональних баронів та російських агентів, громадянська пасивність.

5. Неподолана корупція, продовження існування старих корупційних схем, часто з новими «смотрящими». Старі бюрократи на ключових позиціях старої, нереформованої державної машини.

6. Невикористання шансу на інтерес до України й українського у світі, що його дали перемога Майдану та російська агресія.

7. Вибори за старим законодавством, як результат – відставання політичної системи від запиту суспільства.

Баланс активів та пасивів навряд чи дозволяє зробити однозначний висновок. Треба подивитися глибше на причини й сутність Майдану, тоді зможемо об’єктивніше оцінити й наслідки.

Отож, відповідно до нашого аналізу, Майдан є троїстою революцією:

– соціально-економічною: за вільний ринок та відкриту соціальну систему проти закритої напівфеодальної олігархічної системи;

– геополітичною: українською національно-визвольною, антиколоніальною, антиімперіалістичною;

– ментальною: нові цінності проти старих – «революція гідності».

Всі три революції не просто сталися одночасно, але взаємопов’язано, і мали одну й ту саму мету – перевести нашу країну із «Середньовіччя» до «Сучасності». Троїста революція має, відповідно, три основні ударні сили: малий і середній бізнес; національно свідомі громади; молодь і студентство.

Яка з цих революцій наразі завершена?

Революція завершується лише одним із двох способів: або перемогою революції, або перемогою контрреволюції. Перемога революції – це досягнення нею тих цілей, які вона ставила перед собою. Перемога контрреволюції – це виведення з гри ударних сил революції їхніми супротивниками.

Як зазначає публіцист Валерій Пекар (публікація «Української правди»), ні того, ні іншого ще не сталося. Ми ще не маємо ні відкритої економіки, ні нової української геополітичної суб’єктності, ні перемоги нових цінностей. Але і контрреволюція не перемогла, навпаки: олігархи, антимайданні та проросійські сили стали набагато слабшими.

Антиколоніальна, антиімперська революція наразі втілюється у Війні за незалежність, бо імперії нікого ще ніколи просто так не відпускали. Соціально-економічна революція втілюється у боротьбі за реформи, у протистоянні з Гідрою (умовна назва для всіх тих сил, які бажають провалу реформ та відновлення олігархічного балансу можливостей експлуатувати народ і багатства країни). Ціннісна революція найближчим часом проявиться у поступі нової української культури.

І це означає, що всі три революції наразі не закінчено, а фактично лише розпочато.

Як довго це все триватиме? Основні реформи треба зробити за півроку, і вже за півтора-два роки ми побачимо їхні позитивні наслідки. Для повноцінного проявлення міжнародної суб’єктності потрібно буде принаймні 3-5 років. Ціннісні зміни в суспільстві проявляться за 5-7 років.

Це довга гра, і нам потрібно налаштовуватися на довгу. Швидких перемог не буде.

Чому ж ми розчаровані?

Тому що є стратегічні перемоги, для яких потрібні роки, і є тактичні перемоги, яких ми хочемо просто зараз.

Зробимо «copy-paste» із грудневих вимог Майдану 2013 року і подивимося на результат. Ось вони, ці вимоги, без редагування:

1. Повне припинення репресій, реабілітація політичних в’язнів, закриття справ, відведення силовиків у казарми, покарання виннихє

2. Повне перезавантаження влади: прозорі чесні вибори з новою ЦВКє

3. Зміна системи, а не просто облич у владі: новий суспільний договір, механізми обмеження влади і впливу народу

Заради справедливості підкреслимо, що перші два пункти значною мірою виконані. Але…

Подивіться лишень на окремі факти.

1) 30.11.2013 р. – кривавий розгін студентського майдану «Беркутом». Досі немає результатів розслідувань, ані винних, ані покараних чи арештованих. Попов, Сівкович, Коряка, Кусюк, які безпосередньо виконували накази згори, досі на волі;


2) 16.01.2014 р. – з порушенням чинного законодавства у Верховній Раді були прийняті так звані диктаторські закони, що порушували права і свободи громадян. Жоден депутат не притягнутий до відповідальності, Калєтнік і Олійник на волі, останній навіть спокійно працює у ВР і їздить на поклон до Держдуми РФ;


3) 19-22.01.2014 р. – за вбивства С.Нігояна, М.Жизневського, Ю.Вербицького нікого не покарано, чи ведуться розслідування – невідомо. Безкарним лишився «Беркут», який катував і бив, прокурори та судді, які арештовували людей за шини в багажнику чи дрова в магазині;


4) 18-20.02.2014 р. – штурм та розстріл Майдану, спалення Будинку Профспілок, вбивство Небесної сотні. Шокуюча трагедія в історії України: людей в будівельних касках та з дерев’яними щитами розстрілювали снайпери бойовими набоями. Ніхто не покараний: ні ті, хто віддавав накази, ні ті, хто їх виконував, чи ведеться розслідування – невідомо. Крім того, досі на волі колишній виконуючий обов’язки голови Київської міської адміністрації, який віддавав наказ закрити київське метро 18-20.02.2014 р.;


5) 2.05.2014 р. – бійня в Одесі, на всіх відео зафіксовано, як одеська міліція передає зброю сепаратистам. Результатів розслідування немає, жоден міліціонер не відсторонений, не покараний, не заарештований. Зате в тюрмі досі сидить активіст одеського Євромайдану;


6) Травень цього року: Маріуполь, вся міліція ходила з «колорадськими» стрічками, а мер Хотлубей писав листа Путіну «Вова, введи войска».

Липень-вересень: Маріуполь тепер наш, але всі продажні «менти» і Хотлубей-сепаратист на своїх посадах, жодної кримінальної справи проти них не відкрито. Чи то нема ким замінити, а чи відсутній склад злочину;


7) ГПУ закриває справу проти Добкіна (бо нібито там відсутній склад злочину) і відкриває справи проти добровольчих батальйонів, які «ображають» добрих сепаратистів. Харківська міліція продовжує захищати мітинги сепаратистів, називати «тряпкой» український прапор і бити євромайданівців, Кернес досі катається по місту і пробує відновити пам’ятники Леніну. Люстрація, кажете? – нє, не чули;


8) Затриманий мер-сепаратист Стаханова давав свідчення проти Єфремова, який фінансував сепаратистів в Луганську. Де мер Стаханова зараз? Проти Єфремова жодних кримінальних справ!;


9) Реформи? – ні, це фантастика. В країні ж бо війна, тому реформи не на часі, –ну, ви самі розумієте, яке це гарне виправдання для того, щоб нічого не робити;


10) США запровадили санкції проти Росії, Європа ввела санкції проти Росії, Японія, Канада, Австралія ввели санкції проти Росії. Україна – ні! А навіщо? Це що Росія у нас забрала Крим і розпочала війну на Донбасі? Просто смішно: Росія вводить мита на наші товари, забороняє поставки української продукції, а Україна продовжує дипломатичні відносини, торгівельне і військове співробітництво зі своїм агресором;


11) Губернатором Кіровоградської області призначений регіонал, який голосував за диктаторські закони 16.01.14 р. і постачав «тітушок» в Київ у Маріїнський парк. Це така люстрація по-новому?;


12) Асоціацію з ЄС ратифіковано, але її економічна частина почне діяти не раніше 2016 р., якщо, звичайно, Путін знову не вимагатиме її подальшого відстрочення. Крім того, #уйло вимагає не приймати ніяких законів, пов’язаних з імплементацією угоди до 2016 р. То така ми незалежна країна, так?;


13) 51 бригаду Збройних сил України розформовують, бо вони здалися в полон, щоб не загинути, а генерал Литвин (брат екс-голови ВР Володимира Литвина), який втік із зони АТО, залишається генералом;


14) Комбата «Прикарпаття», який без наказу відвів свій батальйон, щоб люди не постраждали, засудили вже через тиждень після цього, а екс-головний прикордонник Литвин (ще один брат екс-голови ВР Володимира Литвина), екс-міністр оборони Гелетей і начальник Генштабу Муженко за багаточисленні фатальні промахи, зокрема під Іловайськом, залишаються й далі безнаказанними, бо ж вони у нас «нєзамєнімиє»;


15) Трагедії ІЛ-76, сектор Д – Зеленопілля-Ізварино-Маринівка, Іловайськ, Шахтарськ, Савур-Могила – розслідування злочинної бездіяльності, халатності або навмисного знищення наших солдат Генштабом гальмуються, звільнених, арештованих чи засуджених генералів нема, бо «винні самі батальйони» і взагалі «вони не герої»;


16) Україна досі не подала до Європейського суду позов проти Росії за анексію Криму, агресію на Сході, вивіз наших промислових потужностей з Луганська і збитки, яких країна-агресор нам завдала;


17) Печерський суд відпустив «беркутівця», якого звинувачують у вбивстві 39 майданівців під час подій 18-20.02.2014 р. До цього Печерський суд виніс рішення на користь Медведчука і Портнова. Люстрація суддів, покарання винних? – ні, не чули;


18) Закони про «особливий статус» ЛуганДона і амністію вбивць наших солдат завдяки «народному» президенту були прийняті парламентом у кращих традиціях януковича-калєтніка-олійника на таємному закритому засіданні з «випадково зламаним» саме на час цього голосування таблом. Хтось за це відповів? (питання риторичне);


19) У списку Блоку Петра Порошенка на виборах були: син, три брати Балоги, куми, секретарі, тушки, екс-регіонали;


20) Активи Курченка досі знаходяться у власності Курченка, Італія й Австрія заморозила рахунки і нерухомість Азарова-молодшого, а що зробила Україна? Схеми з «вишками Бойка» завдали Україні збитків на 200 млн. грн., але хто в цьому винен – ГПУ не знає. ГПУ працює?;


21) Підприємству «Дніпрообленерго», яке належить Ахметову, держава виділила кредит у розмірі 500 млн. грн., а ви, лохи, відраховуйте 1,5% воєнного збору до державного бюджету, годуйте, вдягайте і лікуйте нашу армію самостійно, і відновлюйте інфраструктуру «Домбасса» за свої податки;


22) Луганський депутат-сепаратист А.Клінчаєв, який приймав участь у захопленні Луганської СБУ, розгулює Києвом і б’є журналістів. В цій країні взагалі є МВС, СБУ, ГПУ?;


23) Олега Татарова – головного рупора екс-міністра МВС Захарченка, відповідального за переслідування майданівців, який переконував західні ЗМІ в тому, що протестувальники самі в себе стріляють, планували призначити радником голови Херсонської ОДА – ну не знайшлося в 45-ти мільйонній країні кращого радника;


24) 27.08.2014 р. – Президент офіційно заявляє, що Росія таки ввела війська на нашу територію, але після засідання РНБО виявилося, що ми будемо домовлятися з генштабом РФ про спільне патрулювання кордону; президент їде на саміт НАТО просити про допомогу в боротьбі чи то з терористами, чи то з Росією, а ввечері в Мінську ми підписуємо мирний договір з тими самими терористами; Президент їде в Штати просити статусу особливого союзника США поза НАТО і визнання ДНР-ЛНР терористичними організаціями, а вже вночі ми з цими терористичними організаціями підписуємо меморандум. В когось ще є питання, чому США досі не дали нам зброю?;


25) ЦВК, в якій досі працює сестра екс-міністра юстиції Лукаш (перебуває у розшуку), відмовилася реєструвати по мажоритарці депутатів від демократичних партій, проте без питань реєструвала регіоналів, комуністів, сепаратистів;


27) С.Клюєв – людина, яка перебуває під міжнародними санкціями в ЄС і рахунки якого заарештовано в Австрії, реєструється кандидатом в депутати до ВР. Українські правоохоронні органи до нього претензій не мають. Революція гідності? Ну-ну…;


28) Замгенпрокурор, депутат Київради від «Удару» і депутат-комуніст роздерибанили 140 га землі під Києвом, а журналістка, що проводила розслідування з цього приводу, отримала погрози. Це означає «жити по-новому»?;


29) Україна буде закуповувати вугілля в Росії (!), яка вивезла його з українських шахт Луганської і Донецької областей…


Все це окремі факти, але вони мають стратегічну вагу. Їхня невирішеність формує народне невдоволення, яке може вилитися у нові форми спротиву (Майдан-3?), яких країна просто не переживе.


Проте є й позитив. Не повірите, але його більше. Згадайте, що за зірваними угодами 21 лютого Янукович мав бути президентом до кінця грудня цього року. Згадайте, що в парламенті регіонали мали переважну більшість. Що громадським активістам «світила» в кращому випадку тюрма. Що ми сьогодні висуваємо вимоги до влади, які неможливо було навіть уявити рік тому, і вважаємо невиконання цих вимог ненормальним. Що рік тому весь світ мовчки віддав нас у «сферу особливих інтересів» Росії, а фактично – у неоколоніальний «русский мир».

Але в часи стрімких змін соціальний запит формується значно швидше, ніж політична система здатна відповісти. І нам здається, що політична система гальмує. І ми не готові миритися з її вадами. І це правильно: чим більші вимоги ми висуваємо до них, тим більше ми готові робити самі. Це і є зростання громадянської відповідальності. У влади просто не буде іншого вибору, окрім знятися з гальма і поспішати за вимогами громадянського суспільства.

Але не забуваймо одну важливу річ. На всіх майданах разом узятих, в усіх добровольчих, волонтерських та реформаторських рухах в тилу і на фронті брало і бере участь щонайбільше 15% населення. Інші залишилися там, де вони були, – для них нічого не змінилося.

Це вони проголосували за колишніх регіоналів (дивіться не на партійні списки, а на мажоритарку, там видніше).

Це вони читають газету «Вести» і досі покачують головою, мовляв, Майдан в усьому винен, нічого би не сталося, якби не він. Їх наразі ще дуже багато, і наше майбутнє значною мірою визначають також і вони.

Натомість інші воюють на фронті, збирають гроші й теплі речі, пишуть закони для нового парламенту та здають кров. Їхнє життя змінилося назавжди.

Можна було б сказати, що у нас два народи в одній країні, але ж це не так, бо є рух. Є міграція, і то лише в один бік. Дуже повільна, але незворотна.

15% – це дуже багато і дуже мало. Набагато більше, ніж потрібно, щоб запустити зміни в країні. Набагато менше, ніж потрібно, щоб зробити їх незворотними.

Дивним чином і в парламенті нових людей десь 15%, незважаючи на двошарову виборчу систему та перемішані мед з багном у кожному без виключення партійному списку.

Активна меншість задає напрямок руху, але пасивна більшість визначає його темп. Ми маємо змінити баланс на нашу користь. Зробити побільше підданих держави – громадянами.

На Майдані неодноразово звучало: нас не задовольнить зміна облич у владі, ми бажаємо змінити країну. Нова Країна – мрія громадян і вимога Майдану, і в цій новій країні Майдан не буде потрібний, бо вплив суспільства на владу буде постійним, а правила життя – прозорими.

Ми живемо у дивні часи, коли Нова Країна проростає крізь стару, як трава проростає крізь потрісканий асфальт: молоде, живе, зелене, гнучке пробиває чорне, старе, мертве й покручене.

Без революційної романтики палаючих шин і пляшок із запальною сумішшю, без помаранчевих касок і дерев’яних щитів, без жовтих шарфів самооборони і щогодинних молитов – революція на ймення Майдан продовжується.

Тільки запасайтеся не попкорном, а зимовими рукавичками, бо без вас нічого не станеться.

Підготував Адам Стрижнюк

У Тернополі відновлено можливість оплати за комунальні послуги через Інтернет

Неділя, 23 листопада 2014, 10:53

З 21 листопада 2014 року відновлюється робота сервісу он-лайн оплати за комунальні послуги у Тернополіwww.oplata.te.ua. Обслуговування даного ресурсу відтепер буде проводити ПАТ КБ «Приватбанк», адже прийом платежів був призупинений у зв’язку з проблемами фінансового характеру банку «Імексбанк».

Тернополяни можуть оплатити за комунальні послуги та подати показники, ввівши особовий рахунок карток VIZA та MASTER CARD, також є можливість пошуку абонента за адресою. При проведенні оплати необхідно звернути увагу на внесення показників лічильників: якщо не вносити показники — стрічку з лічильником потрібно видалити; різниця між показником зі служби та переданим користувачем не може бути від'ємною.

У разі виникнення непорозумінь звертайтеся в службу он-лайн підтримки банку.

Довідково: Єдина система приймання комунальних платежів у Тернополі розпочала свою роботу у 1998 році. На сьогодні вона працює по усій області, обслуговуючи ОСББ, комунальні підприємства, фірми, що займаються вивозом та утилізацією ТПВ, домофонні служби, підприємства-надавачі послуг Інтернет.

Міська рада

 

Сторінка 1083 з 1121

«ПочатокПопередня1081108210831084108510861087108810891090НаступнаКінець»
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер

вугілля і дрова

Банер