Репортаж

«А той третій-п’ятий-десятий празник…», або Як побороти подвійну мораль

Понеділок, 01 лютого 2016, 07:57

У році є дванадцять місяців, але тільки один із них унікальний – це січень. На планеті є сотні країн, але тільки одна із них унікальна – це Україна. А тепер поєднайте Україну із січнем і ви отримаєте справжній «вибуховий вінегрет».

Судіть самі: кожного дня у цьому місяці наша країна відзначає якесь свято. Ну, з Новим роком чи Різдвом ще все зрозуміло – це одні з головних свят, які відзначають у цілому світі, а тому цілком закономірно, що в часі цих свят економіка завмирає, бо настають вихідні. Але так – у цивілізованому світі. Натомість, що маємо в Україні? Що не день у січні – то нове свято і новий вихідний. Сьогодні Степана, завтра Івана, післязавтра ще один Новий рік, а потім ще якогось персонажа і все – країна стоїть на місці. Вона і без свят стоїть, а тут ще й така нагода з’явилася – січень настав. Лікарі якщо й працюють в ці дні, то напідпитку, комунальні служби вдають, нібито морози і снігопади застали їх зненацька (бо як можна було сподіватися снігу у січні?! То ж сніг зазвичай випадає у червні), банки позачинялися так, що й замки в дверях позамерзали. Словом, не доведи вас, Господи, померти у січні. Це все. Крах. Вас навіть поховати по-людськи не зможуть, бо ніхто і ніщо не працює, а все тільки п’є, п’є і навіть не закусує.

І лише тепер до витверезілої свідомості українців починають доходити новини про те, що, виявляється, в Україні лютує «свинячий грип». Що в Тернополі вже одна людина померла від нього. Що школи міста зачинені на карантин. Що іноземна валюта вкотре показала, чого вартує наша гривня. Що у зв’язку з загостренням ситуації на Сході варто очікувати чергової хвилі мобілізації. Що – увага, іронія! – через різке зниження цін на нафту і здешевлення пального у світі тернопільські маршрутки планують збільшити вартість проїзду.

Встигаєте за ходом подій? Отож-бо й воно: важкувато за всім встигнути. Тільки-но встали з-за столу, а тут на тобі – відразу купа проблем. Що із цим робити? Який вихід?

Як на мене, корінь наших бід зовсім непомітний і, на перший погляд, є річчю другорядною. Але це на перший погляд. Насправді ж – це річ фундаментальна. Я б навіть сказав, світоглядна і геополітична. Йдеться про календар. Причому про церковний. Про той самий, який нам нав’язали ще в часи Київської Русі. Той календар, який не дозволяє нам зараз йти в ногу з усім цивілізованим світом, міцно тримаючи у «скрєпах» Росії. 

Вирватися з православного гетто

19 грудня минулого року, на День Святого Миколая, у Тернополі засвітилися вогні головної різдвяно-новорічної ялинки. Цим дійством розпочався черговий цикл новорічно-різдвяних свят, який тривав цілий місяць. А разом із початком цього циклу в черговий раз унаочнила себе застаріла проблема. Бо ж 24 і 25 грудня, а нерідко і напередодні цих днів, щороку на всю країну озвучується словосполучення «католицьке Різдво». Мовляв, у ці дні народження Спасителя відзначають католики, а от 7 січня Різдво відзначають православні…

Насправді ніякого «католицького Різдва» не існує й існувати не може. Й ось чому. Наразі по всій планеті послуговуються григоріанським календарем (його запровадив Римський Папа Григорій XIII), хоча разом із тим у багатьох країнах і в цілій низці конфесій паралельно існують свої літочислення. Але абсолютна більшість християнських Церков користується саме цим календарем (їхній перехід на нього розпочався 1582 року), натомість менша частина християн досі дотримується юліанського календаря, що не вповні узгоджується з астрономічним часом (набігло вже понад 13 діб відставання цього календаря від астрономічного часу). При цьому до 221 року день народження Христа пов’язували з 25 березня – як із днем початку весни. А у 221 році Секстус Юліус Афріканус назвав саме 25 грудня Днем народження Ісуса Христа, оскільки було вирахувано, що між днем Благовіщення і Різдвом саме цього дня минає 9 місяців. Тоді ще єдина Церква майже 1800 років тому (скоро ювілей!) прийняла його аргументацію, а відтак Різдво настає 25 грудня. А вже потім іде Новий рік. Запам’ятаймо це – і рушмо далі.

Крім того, заявами про «католицьке Різдво» браві журналісти й політики несамохіть відлучають від Церкви приблизно п’яту частину від загальної кількості православних християн і більшість православних патріархів, включно із Вселенським, які відзначають Різдво Христове саме 25 грудня, в один день із католиками та майже всіма протестантами. Ба більше: навіть частина вірних Російської православної церкви дотримується цієї норми (скажімо, Латвійська православна церква Московського патріархату).

Два календарі – дві моралі

А тепер про головне. Свято починається не тільки з запалення вогнів головної ялинки Тернополя. Бо паралельно із цим починають працювати новорічно-різдвяні ярмарки, набуває все більшого розмаху – від Тернополя до Коханівки – серія незчисленних корпоративів, шоу-вистав, програм нічних клубів та інших розваг для дорослих. За святковими столами, щедро заставленими напоями і наїдками, в останню декаду грудня збирається ледь не вся Україна. І гуляє, як то кажуть, на повну котушку.

А тим часом у православних (належать вони до Київського чи Московського патріархату) та у греко-католиків 28 листопада 2015 року починався Різдвяний піст («Пилипівка»), який тривав аж по 6 січня включно. Піст же передбачає суворі обмеження в їжі (виключаються м’ясні та молочні страви і яйця) та забороняє вживання алкогольних напоїв. Ну, а різного роду гульбища дорослого люду у цей період беззаперечно теж належать до розряду скоромного і є гріхом…

А разом із тим, за даними соціологів, віруючими себе вважають понад 2/3 дорослих громадян України; із них православних і греко-католиків – понад 80%. Інакше кажучи, понад половину українців мала б дотримуватися Різдвяного посту та навчати цього своїх дітей. Зважаючи ж на почуття християн, притлумити веселощі в цей час мали б й агностики та атеїсти. Але ні – практично вся країна дружно грішить, і не кається в цьому.

Отож в підсумку маємо серйозну проблему масової «подвійної моралі» та, образно кажучи, «роздвоєності душ» значної кількості українських громадян, коли люди діють одночасно і як віруючі християни, і як запеклі атеїсти, не вбачаючи в тому великого лиха. Впадає в око, що церковні діячі фактично з цим змирилися, не знаходячи можливості якось зарадити і відбуваючись резонерством: мовляв, треба дотримуватися канонів, і тоді все буде добре…

А тим часом роздвоєність українських душ наочно проявляє себе в усіх сферах життя: і в поточній політиці (коли ті самі люди на виборах за змішаною системою голосують за список патріотичної партії і водночас – за мажоритарного кандидата від «Опоблоку»), і в геополітичній стратегії (хоча тут за останні два роки взяла гору проєвропейська тенденція, все одно чимало опитаних соціологами прагне одночасно і до Росії, і до Європи), і в культурній сфері (досить послухати, з якими піснями на телеконкурсах виступають численні представники всіх поколінь)… За словами відомого вітчизняного публіциста Сергія Грабовського, не можна сказати, що коріння всіх згаданих проблем – у сфері церковного життя й у розбіжності календарів. Але й недооцінювати новорічно-різдвяну звичку до лицемірства не можна. Все взаємопов’язане, і поєднання непоєднуваного в сакрально-символічній сфері посилює такі самі тенденції в інших сферах…

Отож, почавши з тези, що вислів «католицьке Різдво» є глибоко невірним, ми закономірно вийшли на фундаментальні проблеми та суперечності життя країни. Яким же може бути тут вихід?

Можливо, Україні, яка так прагне вирватися з пазурів «старшого православного брата», час зробити логічний крок і, нарешті, почати на рівні православних та греко-католицької церков відзначати Різдво Христове не 7 січня, а 25 грудня, як це роблять всі католики, протестанти і більшість православних у світі? Ясна річ, спершу будуть проблеми, протести, розколи. Але чи не варто нарешті ризикнути і спробувати йти в ногу з цивілізованим світом, а не лише з Росією?

А там, дивись, і кількість вихідних поступово зменшиться, і пити будемо менше, і з мораллю нарешті почнемо товаришувати. Кажуть, якщо багато працювати, мало випивати і старатися жити морально, то від цього недалеко і до досягнення добробуту. Чого й бажаю всім нам у новому році.

 

Підготував Адам Стрижнюк