Скоро вся Росія перетвориться на «православний Пакистан»

Субота, 03 січня 2015, 15:45

Рік тому Аркадій Бабченко, відомий російський журналіст і один з найяскравіших представників сучасної військової прози, почав шкодувати про те, що не виїхав з Росії. Робити це потрібно було раніше, коли донька була меншою. Тепер, каже Аркадій, у Росії вже немає десяти років, по закінченню яких його дочка стане повнолітньою. На зустрічі зі студентами та гостями Школи журналістики УКУ у Львові Бабченко поділився своїми страхами і надіями з приводу майбутнього РФ, розповів про російського президента, опозицію і горезвісну 84% -ну підтримку політики Кремля

Його роздуми подаємо мовою оригіналу.

***

То, что происходит с Россией сегодня, – очень страшно. Я оптимист и до последнего надеюсь на хорошее, но пока вижу предпосылки лишь к тому, что та страна, которая сейчас называется Российской Федерацией, в среднесрочной перспективе прекратит существование в своих нынешних границах.

Мне кажется, мы сейчас входим в финальную стадию развала империи, который начался в 1913 году и с тех пор непрерывно продолжается. У Путина был шанс остановить этот процесс и превратить Россию в действительно развитую, демократическую, свободную страну ХХІ века, но он сделал все наоборот и только подстегнул процесс распада.

Путинизм никогда не умел решать проблемы. Путинизм всегда умел проблемы только усугублять. Если есть какая-то минимальная трудность, то режим сделает все для того, чтобы это стало общероссийской бедой. Власть же считает, что делает великое дело: возрождает империю, поднимает страну с колен, возвращает ей величие, строит «русский мир», оберегает духовные скрепы и так далее.

В сегодняшней России заоблачный уровень мракобесия, но все же никакой 80%-ой поддержки кремлевской политики нет и никогда не было. Это абсолютное вранье.

Есть такое понятие, в соответствии с которым сейчас живет российское общество: «спираль молчания». Берем условно сто человек: восемьдесят из них начнут утверждать, что белое – это черное, и тогда двадцать других, которые знают, что белое – это белое, замолкают. Потому что боятся говорить и думать не так, как большинство. И если их спросить, то эти двадцать человек скажут, что белое – это черное. Сейчас в России используется именно такой инструмент манипуляции. Этих 80% постоянно крутят по всему телевидению, убеждая людей, что так думает подавляющее большинство. А ты, который так не думаешь, ты – маргинал. Это срабатывает. Да, Путина поддерживает большинство. Но это где-то 60%, но никак не почти 90%.

Тем не менее, общество действительно сошло с ума. Мне всегда было непонятно, как Германия в 1939 году превратилась в то, во что она превратилась. Ровно все те же процессы сейчас происходят в России. Общество повально заболело шизофренией. Для социологов, конечно, это золотой век – бери и изучай.

Практика показывает, что в России общественного мнения как такового нет. Как телевизор скажет, так люди и будут думать. Телевизионная пропаганда оказалась мощнейшим инструментом. Мы это недооценили. То, что она делает с обществом, то, во что она превращают людей, – это действительно страшно. Как говорил Геббельс, дайте мне средства массовой информации, и я из любого народа сделаю стадо свиней. Начало этого процесса происходит на наших глазах. Сегодня 60% россиян кричат «мочи хохлов!», но дайте две недели свободного телевидения и они будут кричать «слава Украине!».

Украинцы сейчас назначены на роль врага. Россия ведь всегда жила борьбой с врагом. Начиная с 1992 года, врагами были эстонские фашисты, которые сносили памятники нашим солдатам. Потом врагами были чеченцы, которые вообще были враги-враги очень долго. За ними врагами были чуркобесы, дальше – таджикские мигранты, следующие – грузины, потом – геи, за ними – неверующие антихристы, дальше – пиндосы-американцы. Теперь у нас враги хохлы. Абсолютно логическая цепочка. Просто место проклятых чеченцев заняли проклятые бандеровцы.

В то же время аннексию Крыма поддержало действительно где-то 80% населения. Но одно дело – относительно бескровная аннексия, и совсем другое – война. Вторжение на Донбасс поддерживает меньшинство, даже по данным социологических опросов.

Общество помнит гробы из Афгана, Чечни, Грузии, Приднестровья, Карабаха. Воевать россияне в целом не хотят. Это я могу сказать совершенно точно.

Но государство подняло наверх именно ту небольшую прослойку каких-то абсолютно поехавших головой личностей, жаждущих войны. Им предоставляется управление страной. Эти люди способны, конечно, на многое, и во что это выльется, я не знаю.

Любая война всегда выходит за рамки того региона, где она началась. Совершенно ясно, что война, которую развязала Россия на территории Донбасса, в нынешних границах не останется. Она уже начинает перетекать в сторону России. Это приведет к серьезным проблемам. Я думаю, что в среднесрочной перспективе вся Россия превратится в одно большое ДНР.

Вертикаль власти уже разрушается, Кремль уже теряет контроль над рычагами управления обществом. В какой-то момент власть перестанет его контролировать вообще, после чего огромная территория империи будет существовать по принципу, по которому сейчас живет Донбасс. Эту территорию будут контролировать вооруженные группировки, которые погрузят ее в хаос. Мы это уже видели на Донбассе: вооруженного отряда в сто человек хватило, чтобы подчинить себе стотысячный Славянск. Ста банд по тысяче человек будет более чем достаточно, чтобы стосорокамиллионную страну погрузить в хаос.

Именно потому я считаю, что эта война – начало распада Российской Федерации в том виде, в каком мы ее знаем. России она принесет очень большие проблемы. Конечно, я все же надеюсь, что обойдется без какого-либо глобального катаклизма или хотя бы малой кровью, или совсем даже бескровно и относительно мирно. Но пока у меня пессимистические взгляды на ближайшее будущее.

Ведь надо понимать, что обеспечивает прогресс, двигает мир вперед активная часть общества, которая в любой развитой стране составляет приблизительно 15-20% населения. Остальные 80% – средний класс, который вообще не думает о какой-то политике, никуда не лезет, а зарабатывает деньги, чтобы вечером открыть свое пиво и съесть сосиски. Проблема России в том, что эта прослойка активных граждан практически утеряна. Последний геноцид гена свободы, мысли, интеллекта, думающего человека был в 1930-х годах, когда целенаправленно уничтожались именно такие люди. Великая Отечественная также подкосила. Потом к концу 1980-х эта прослойка в России восстановилась. Появились те, кого у нас называют технической интеллигенцией, физики и лирики. Но с 1990-х происходит просто гигантская утечка мозгов из России. Опять же утечка этого гена свободолюбия и вольномыслия.

При всем этом Россия – парадоксальная страна. Сколько ее ни долбят, свободные люди все равно появляются. В 2011 году двести тысяч вышло на марш за свободу, демократические ценности, честные выборы. Такого представить себе никто не мог. Когда за год до того митинг собирал триста человек, это считалось удачей. Люди проснулись. Но проиграли. Мы думали, что помахаем белыми шариками, Путин испугается и убежит.

Сейчас же общество существует по этому принципу «спирали молчания». Если надо где-то поддакнуть – поддакивает, не мешают. Свободолюбивые люди есть, но они либо посажены, либо молчат. Шанс на то, что активная прослойка сможет развернуть Россию в сторону формирования демократичного, свободного общества, остается. Он не велик, но это вполне может произойти. Но также есть шанс и на то, что страна развернется в сторону абсолютного мракобесия, в сторону православного ваххабизма, что Россия превратится в православный Пакистан. И он никак не меньше, чем возможность разворота в демократическую сторону.

Мыслящих людей в России много, преимущественно это техническая интеллигенция. Но на данный момент предпосылок к тому, что страна выберет демократический вектор, нет. Библиотекарь не может взять пулемет и пойти жечь танки. Это не его функция.

Другое дело, что сейчас активизируется ультрас. Где-то полгода назад весь ультрас заболел ватой, теперь эта ситуация сильно изменилась. Русский марш, который всегда был имперским, фашистским шествием – абсолютно жуткое зрелище – резко разделился на два: тот, где молодежь шла с флагами против войны в Украине, и тот, который с имперскими флагами за «Новороссию». Последних специально вывезли на окраину Москвы, чтобы избежать стычек. Вот в этой крайне активной националистической среде вектор начал меняться.

Я помню совершенно замечательный момент, когда какие-то национал-предатели, либералы и агенты госдепа проводили пресс-конференцию, и к ним пришли сторонники «Новороссии» помахать флагами под окнами с криками «Путин! Путин!», «Новороссия! Новороссия!». Мимо шли три молодых спортивных парня, это дело увидели и ребят с флагами «Новороссии» просто побили, тем самым поддержав либералов, которых всего год назад на каждом митинге гоняли с битами пинками по подворотням. А теперь они вместе против «русского мира».

Короче, черт его знает, что вообще происходит. Весь этот бульон, фарш и компот, который там замешивается, на самом деле сложно комментировать. А социологических служб, которые бы объяснили, что сейчас происходит с российским обществом, нет. Власть сама не понимает, какие настроения среди людей. По инсайдерской информации, последний Марш мира дали спокойно провести именно для того, чтобы посчитать, сколько людей придет, и посмотреть, как они будут настроены. Кремль также не владеет социологической информацией. Говорят, они посчитали, очень удивились, и, я думаю, больше таких акций никто провести не даст.

Власть безумно боится майданов. Но сейчас российский Майдан в том смысле, в каком я его понимаю, – движение демократического, правового, свободного общества XXI века – невозможен. У меня абсолютно никаких сомнений нет: если люди выйдут на улицу, будет отдан приказ применить силу, открыть огонь на поражение, ввести танки. 1993 год все показал.

Это была моя первая война, и я отлично помню, как танки стояли на мосту и расстреливали собственный парламент. Заметьте, это было при Борисе Ельцине, который считается, в общем-то, самым демократичным правителем за последние сто лет.

Так что при Путине любая попытка Майдана несомненно будет залита кровью.

Всю политику России, вектор ее дальнейшего движения определяет один-единственный человек – Владимир Владимирович Путин. Все, что сегодня происходит в стране, делается либо по непосредственному его указанию, либо в попытке ему понравиться. Прогнозировать дальнейшее развитие событий совершенно невозможно. Этот человек раньше был предсказуем как дважды два. Карьеру Ванги в России можно было построить на раз-два: рассматриваешь все возможные варианты, выбираешь самый плохой, говоришь «будет так» и становится именно так. Все, что можно было сделать плохо, этот человек делал всегда. Сейчас все стало непредсказуемым. Я абсолютно не представляю, в каком мире он существует, что у него происходит в голове, как он видит строение планеты Земля. Это какой-то отрыв от реальности, и какой шаг будет следующим, куда развернется этот вектор, предположить совершенно невозможно.

Но я по-прежнему остаюсь оптимистом, надеясь, что трансформация России произойдет либо мирным способом, либо малой кровью. Мне кажется, никто в мире не боролся так за свободу, как это делали русские. На протяжении тысячи лет. Но только проблема в том, что государство каждый раз оказывалось намного сильнее. Надеюсь, что когда-нибудь мы таки выиграем.

Мне сложно писать о том, что моя страна стала тем, чем она стала. О том, что Россия превращается в то, во что она превращается. Мне хотелось бы писать о том, какие мы замечательные, хорошие и великие, и как нас все любят, и «слава Путину!». Но к сожалению ситуация такова, что «слава Путину!» я писать не могу. Потому что хочу, чтобы моя страна была нормальной.

Россия – это ведь не только Путин.

 

Аркадий Бабченко,

военный журналист, лауреат премии Союза журналистов России «За мужество и профессионализм»

«Карткою Тернополянина» тепер можна скористатися у багатьох закладах міста

П'ятниця, 02 січня 2015, 14:33

За ініціативи міського голова Сергія Надала нещодавно у Тернополі презентували новий проект – «Картка Тернополянина», власники якої можуть отримати знижку на товари та послуги у різних закладах міста. Таку картку отримують інваліди, пенсіонери, багатодітні сім'ї та інші соціально-незахищені категорії.

«Тернопільська міська рада однією з перших в Україні реалізовує проект «Картка Тернополянина» на основі досвіду польського міста Тарнув, - розповідає начальник управління стратегічного розвитку Юрій Дейнека. – Наразі ми видаємо картку соціально незахищеним тернополянам, які перебувають на обліку в управлінні соціальної політики. Плануємо, що до кінця 2015 року буде видано 10-15 тис. таких соціальних карток».

На сьогодні знижку із цією карткою надають у ряді закладів Тернополя: шість аптек мережі «Борис», Центр Лазерної Мікрохірургії Ока «АS» (вул. Мазепи, 28), будівельний гіпермаркет «Епіцентр-К» (вул. Поліська, 7), ТОВ «Румед-Т» (лікувально-діагностичний центр, вул. Шашкевича, 3), стоматологічний кабінет «Люм-Дента (вул Б. Хмельницького, 19), стоматологічний кабінет «Профі-Дент» (вул. О. Кульчицької, 7), магазин дитячого одягу «Кукуся» та банкетний зал «Форум Холл (пр. Злуки, 45), перукарня «Шанс» (бул. Д. Галицького, 2) та інші. Також очікується на приєднання до цього проекту інших фірмових торговельних закладів, промислових підприємств міста та закладів сфери послуг.

До слова, основним партнером у реалізації даного проекту є Укрсиббанк, який надав найкращі пропозиції стосовно даного проекту та взяв на себе всі фінансові витрати на його реалізацію (кінцева сума складе близько 6 млн. грн.). І тому видача соціальних карток відбувається у центральному офісі Укрсиббанку (м. Тернопіль, вул. Крушельницької, 25) при наявності відповідного документу про те, що даний тернополянин відноситься до соціально-незахищеної категорії населення.

Міська рада

Центр обслуговування платників працює у вихідні та святкові дні

Четвер, 01 січня 2015, 11:14

Шановні тернополяни – платники податків!

Щиро вітаю вас із Новим роком та Різдвом Христовим! Нехай вони принесуть тільки добробут, благополуччя, родинне тепло, шану та любов від рідних та близьких вам людей.

Щиро зичу, щоб Різдвяна зоря об’єднала усіх нас - і тих, хто зустрічає ці свята в дружньому сімейному колі, і тих, хто знаходиться далеко від рідного дому, - чистим світлом незгасних людських чеснот та цінностей, а в кожній родині панує мир та спокій.

Я радий повідомити Вам, що з метою якісного обслуговування платників податків, для надання консультацій та адміністративних послуг, прийняття податкової звітності, Центр обслуговування платників працює у вихідні та святкові дні: 2, 3, 8, 9 та 10 січня з 9 до 14 год.

Довідки за телефоном: 43-46-10.

 

З повагою

Начальник Тернопільської ОДПІ                                                  Петро Якимчук

Тернополянин відтворив морську історію ... в пляшці

Середа, 31 грудня 2014, 10:53

Відомого тернопільського художника Володимира Корнієнка чи не щодня можна зустріти на вулиці Валовій. Вже декілька років поспіль митець презентує свої картини в самісінькому центрі міста. Проте, художник володіє не одним талантом, - пише сайт Культурно. Протягом сімнадцяти років митець змоделював понад 30 мініатюр точних копій історичних кораблів: Китайська джонка, Козацька чайка, Американська китобійна шхуна, Боркентинна альфа та багато інших.

Щоб створити усю колумбівську ескадру – Нінью, Пінту і Санта-Марію -, майстру довелось ледь не наново відкривати Америку. Автор перечитав колосальну кількість літератури, аби без вигадок відтворити історію мореплавства у пляшці. Використовуючи тисячі мініатюрних деталей пан Володимир творить цілу морську історію. Наприклад, гармати на колесах восьми міліметрові. Кожну деталь майстер виготовляє окремо. Відтак, акуратно приклеює до іншої, яка уже в пляшці.

Один мініатюрний корабель складає у бутель кілька місяців, а то й пів року. Володимир Корнієнко моделює точні копії вітрильників у масштабі 1:300. У книжках та інтернеті знаходить креслення кораблів. Чим складніша конструкція, тим цікавіше її моделювати, зізнається автор. Пристрасть до морської романтики у Володимира ще з дитинства, адже дитячі роки провів біля озера. Часто рибалив. Одного разу в музеї побачив піратський парусник, який припав автору до душі. Згодом, спробував вирізьбити його власноруч. Попри романтику, автор отримав справжній досвід моряка, коли зайнявся морським багатоборством. Тоді підкорювати хвилі довелось не в мріях, а в реальності. Після такого досвіду уже зміг сконструювати власний морський транспорт.

Разом із другом Володимиром, чоловік змайстрував дві саморобних яхти. Та затятим моряком Володимир так і не став. Адже родина для нього – дорожче за будь-які хвилі. Родина поруч, а море – ще ближче. Сьогодні у квартирі митця можна потрапити хоч в інше століття.

Корнієнко Володимир – 067-142-68-05

Оксана Божко

Як тернопільська «Зоринка» зворушила різдвяну Італію

Вівторок, 30 грудня 2014, 16:24

У пору відзначення католицьким світом Різдва Христового Тернопільська народна хорова капела «Зоринка» побувала в Італії, популяризуючи українське пісенне мистецтво серед європейців.

— Я все життя мріяв побувати у різдвяній Італії — і нарешті, на 56-му році роботи з творчими колективами, моя мрія здійснилася, — каже директор хорової школи «Зоринка» Ізидор Доскоч. — Але про те, щоби співати з дитячою капелою єпископську різдвяну літургію у Ватикані, я й мріяти не міг…

Стартувала різдвяна місія «Зоринки» з угорського міста Марія-Повч. Там, у храмі Святого архистратига Михаїла, відомого на весь світ чудотворною іконою Божої Матері, що плаче, діти взяли участь у богослужінні. Воно відправлялося трьома мовами. Українські фрагменти супроводжувала своїм співом тернопільська «Зоринка». Потім діти колядували на Площі Героїв — одній із найбільших у Будапешті. Оленку Чайку, котра вже сьомий рік відвідує школу й побувала у багатьох закордонних поїздках у складі капели, найдужче вразило, що люди слухали дітей з України зі слізьми на очах.

— У нас мурашки бігали по тілу, — пригадує Соломія Середюк. — Бо якщо люди плакали, значить, відчували все те, що й ми.

— Хоч і не розуміли, про що ми співаємо, — додає Наталя Стареправо, — але відчували серцем. А українцям на чужині ми подарували зустріч із рідною піснею, рідною мовою.

Зоренята помітили: глядачі дивувалися, що в такий непростий для України час її діти співають. Отже, нація не занепала духом.

Єдиний хлопець у цьому складі капели Іван Вербіцький не може забути, як люди плакали, слухаючи Національний Гімн України й просили, чи можна сфотографуватися з дітьми. Люди спинялися біля юних українців у вишиванках із жовто-блакитним стягом і підспівували їм. А після словесної преамбули до твору-реквієму «Ангелику» пам’яті Небесної Сотні всі підіймалися з місць, віддаючи шану загиблим Героям.

— У нас тремтіли голоси, — розповідає Іван, — але ми відчували гордість за наших героїв, котрі не пошкодували віддати за Україну життя. Нас переповнював патріотизм.

А ось Христині Заваденко, Марічці Метлушко й Таїсії Левковській, котрі вперше побували з «Зоринкою» за кордоном, найбільше сподобалася Венеція, храм Святої Софії в Римі, оздоблений мозаїкою, і… теплий прийом тамтешніх людей.

В Італії зоренята співали літургії та давали концерти духовної музики у понад десяти храмах і на найбільших площах Венеції, Риму й Ватикану. У кожен свій виступ неодмінно вплітали «Отче наш», «Щедрик» Миколи Леонтовича, духовний гімн України «Боже великий, єдиний…» та завершували Національним славнем. У Венеції їх тепло приймала українська громада на чолі з парохом Ярославом Чайківським. Отець Ярослав пригостив дітей рекордно великою піцою.

Також «Зоринка» співала в базиліці Святого Антонія Падуанського в Падуї, одній із чотирьох головних базилік Риму, найбільшій із церков, присвячених Богородиці, — храмі Санта Марія Маджоре. Там канонік уряду базиліки, єпископ УГКЦ Іриней Білик особисто провів дітям екскурсію у Папський музей. А коли його запитали, чи можна заспівати в храмі Гімн, відповів: «Не тільки можна, а й треба».

— Ми побачили, де живе Папа Римський, — захоплено розповідає Соломія Бронецька. — Нам показали дошки із ясел, у яких народився Ісус, одяг Божої Матері, Її волосся і голочки із тернового вінця Спасителя.

Дітям досі не віриться, що вони бачили місця, про які мріють туристи з усього світу. Звісно, не обійшлося й без кумедних випадків. Мар’яна Максимишин розповіла, як зоренята, добираючись із Венеції в Падую, сіли не в той поїзд. Коли до відправлення потрібного їм потяга залишалося дві хвилини, вибігли й стрімголов помчали на іншу платформу. Це дуже нагадувало кадр із різдвяної комедії «Сам удома». А Наталі Демкович поїздка подарувала нових подруг і знайомство зі святим Антонієм, до якого вона радить звертатися, коли хтось щось загубить, втратить…

— Це була благословенна поїздка, — переконана художній керівник капели Анжела Доскоч. — Ми вкотре відчули, що Бог «Зоринку» любить. Підтвердженням цього став такий випадок.Ннебо над Площею святого Петра зустріло нас чорними хмарами. Діти стали перед центральною шопкою, заспівали «Боже великий, єдиний…», почали колядувати — і хмари розступилися, сонячні промінці заблисотіли на голівках дітей. Це було справжнє диво, ніби хтось на небесах відчинив кватирку, аби подивитися, хто співає. Я диригувала — і плакала…

На завершення циклу різдвяних свят «Зоринка» планує показати тернополянам програму, з якою вона підкорювала різдвяну Італію. Концерт, за попередньою інформацією, відбуватиметиься в драмтеатрі ім. Т. Шевченка й буде благодійним — на підтримку тих, хто нині в АТО дарує дітям можливість прославляти пісенним мистецтвом Господа й Україну.

Не живіть заради дітей

Вівторок, 30 грудня 2014, 15:17

Благаю вас – не живіть заради дітей! Їм це не тільки не потрібно, їм це шкідливо… Скільки поламаних доль, розбитих сердець, образ і непорозумінь! Я бачу жінок, які відмовляються від усього в житті заради дітей. А потім я бачу тих дітей, заради яких від усього відмовлялися. Сумне це видовище…

…Мама виростила Ваню сама. Вона так і не вийшла заміж, вкладала все у сина, купила йому квартиру, оплатила університет. Він став прекрасним чоловіком, успішним. Ось тільки йому вже п’ятдесят. Він ніколи не був одружений, не має дітей. Ціле життя намагався повернути мамі неоплатний борг. Не вийшло.

…Батько Ксюші працював день і ніч заради дітей. У нього були великі плани, особливо на дочку – вона була здібна. І він мріяв, що вона стане лікарем. Заощадив їй на університет. А вона відмовилася. І захотіла жити своїм життям. Інакше. Хотіла стати художницею. Тоді тато спробував її привести до тями – і виставив їй рахунок. Порахував туди все: скільки коштувала її освіта у школі, позашкільні гуртки, одяг, їжа. І став вимагати повернути йому ці гроші. Чи треба казати, що більше Ксюша свого тата не бачила? Минуло вже понад тридцять років із того дня…

Мама Іри відмовилася від особистого життя. Після розлучення не ходила на побачення, боялася травмувати доньку. Донька виросла і не може залишити маму. Не може ходити на побачення. Не може навіть допустити думки про те, щоб залишити маму і поклопотатися про власне життя. Ірі вже сорок. Заміж так і не пішла. Дітей не має.

…Батьки Ігоря і Жені були дуже й дуже хороші. Вони робили для дітей усе, що могли, і навіть те, чого не могли. Сім’я завжди виглядала дружною, сімейні свята, відпустки. Тільки у цьому батьківстві вони втратили подружжя. Їх більше нічого не пов’язувало. Вони прожили разом 30 років як мама і тато. А потім, коли діти пішли з дому, вони просто розлучилися. Женя досі не може дійти до тями від цього найбільшого у світі обману. Їй уже 37, але заміж вона не хоче. Боїться повторення такої само сумної історії. Адже мама після розлучення дуже швидко згасла.

…Гоша – пізня дитина. Над ним завжди тряслися, його опікали, про нього турбувалися, навіть занадто. Сказати правду, його мама просто з відчаю вирішила більше не чекати на принца і народити дитину для себе. Потім же вона вирішила, що через Георгія збудуться всі її мрії. Вона з усіх сил намагалася зробити його вундеркіндом. Він займався кількома мовами, відвідував безліч гуртків, грав на арфі… Мама пишалася ним, і гостям зажди просила щось зіграти. Арфа – це ж так екзотично! Гоші вже за сорок. Він розлучений. Його дітей виховує інший мужчина. І Гоша не проти. Він досі не знає, чого хоче сам. Він не став вундеркіндом. Він не витримав і зламався. Зараз він просто п’є. До роботи, після роботи і замість роботи. Мама цього вже не бачить…

 

Хіба мало таких історій, і чи багато серед них веселого й радісного? Коли дитина стає сенсом життя, це для неї надміру. Її немовби замикають у кімнаті, де колись закінчиться повітря. Спершу так жити можна, але поступово починаєш задихатися. Задихатись у такій любові й турботі.

І мало того, що ти двадцять або скількись там років живеш у задушливій житейській пустелі, частіше за все ти ще й залишаєшся винен. Тобі приносять рахунок, хоча здавалося, що ти просто прийшов у гості. І ти б із радістю допоміг би господарям – сам, із власної ініціативи. Але коли тобі на блюдечку приносять рахунок за ці 20 років, протягом яких кожен подих палив тобі все всередині…

Далі виникають варіанти. Дитина може оплачувати ці рахунки довічно. Як Іра чи Ваня з історії на початку статті. Або влаштувати протест: почати випивати, порвати всі зв’язки – як Гоша і Ксюша… Рідко хто спроможний зрозуміти і прийняти таке ставлення з боку батьків. Прийняти і зрозуміти, і при цьому не жертвувати власним життям, власними інтересами.

Тому я вас благаю: не живіть заради дітей! Знайдіть собі інший сенс життя, знайдіть інший сенс у материнстві й батьківстві. Щоби маленькі хлопчики й дівчатка, приходячи на цю планету, не ставали заручниками і жертвами вашої «благодійності» та опіки.

Нехай вони ростуть, як Бог дасть. Скільки дасть і що дасть – того й достатньо. Хтось має мільйони, а хтось живе «від зарплати до зарплати», в кого як… На дитину та її виховання це не повинно впливати: що є, те є.

Жінки, любіть своїх чоловіків. Діти виростуть, а чоловік залишиться з вами. Ви можете подати дітям приклад стосунків, щоб і їм захотілося сім’ї, дітей. А можете відбити все бажання, якщо будете «звихнуті» на проблемах дітей, ігноруючи потреби чоловіка.

Любіть себе. Не забувайте про себе у гонитві за дитячим щастям. Не відмовляйте собі у платті заради нового робота. Не міняйте свого косметолога на репетитора. Якщо ви самі про себе не турбуєтеся, то що ви зможете дати іншим? Який приклад? Яку любов? Звідки?

Не живіть заради дітей, благаю вас. Коли мені зустрічаються люди, яким батьки віддали все і навіть більше, – мені боляче дивитися їм в очі. Я багато в чому впізнаю себе та свій біль. Я бачу ці страждання, розбиті серця, спустошені душі. В їхніх очах – крики про допомогу. Біль, відчай, провина. Вони – як усі діти – дуже хочуть любити своїх батьків. Але тоді вони просто не виживуть…

Дайте вашим дітям змогу жити й дихати. Тоді вони зможуть рости і розвиватися. Так, як їм відведено долею. Наша роль, як батьків, проста: вчасно поливати, не заступати їм сонце, оберігати від шкідників. А далі дитина, як квітка, вже сама впорається і проявить усе найкраще, що в ній уже згори закладене.

 

Ольга В.

Лист «простому русскому парню»

Понеділок, 29 грудня 2014, 07:00

Чим більше дивлюся російське ТБ і читаю тамтешні Інтернет-видання, тим більше хочеться поспівчувати адекватним росіянам. Такого тоннажу помиїв і брехні навряд чи хоч комусь в історії звалювали на голови. Найостанніший на цей час фейк про Україну взагалі купи не тримається. Лишень вчитайтеся в цей маразм:

«В их маленьком городке "пропало" 40 девчонок. А происходило это так. Каратели ловили девчонку, в групповую насиловали, затем вдували ей монтажную пену, затем привязывали к танку и растаскивали на куски, таская по площади. Вы можете себе представить? В небольшом городке вот это сделали каратели при всех, в открытую, это все видели! А пока они стояли у них в городке, пропало 40 девушек. Русских девушек!»

Начитався я цього і вирішив за мотивами творчості російських пропагандистів написати листа «простому русскому парню».

***

Здрастуй, дорогий Ваня!

Як там у вас, в Росії? Кажуть, ви стаєте багатшими з кожною хвилиною?

Заздрю. Куди нам до вас?

Ти питаєш, як у нас тут?

Ну, ти ж знаєш, що все погано. Уже шкодую, що зв'язався з цими рабами, але київська хунта тепер просто насильно зобов'язала брати ще по додатковому рабу з числа російських біженців. Біс його знає, звідки вони беруться. Біжать від ситого життя, напевно.

Рабів треба годувати, а на вулицю страшно вийти. Вся вулиця в трупах снігурів. А там, де місце вільне, обов'язково хтось когось ґвалтує, тримаючи напоготові балон з монтажною піною. Жах просто.

Останнім часом часто трапляються старички-ветерани з простреленими колінами, ну, ті самі, що не хочуть кричати «Слава Україні». Вони ходять сумні, на грудях у них відбитки солдатських чобіт, а в руці пакетик цукерок «Рошен». Це гуманітарна допомога.

Знаєш, у нас же, крім цих цукерок, вже й немає нічого. Наш Президент, який заробляє на війні, заборонив продавати все, крім цукерок, а міліція, яку набрали з «Правого сектора», вони всі в свастиках, і їм не можна скаржитися на життя. Ну, просто не можна. У них теж піни монтажної цієї – хоч відбавляй.

Чув, вчора проспект Леніна в Дніпропетровську перейменували на проспект Слави гомосексуалістів. Уявляєш? На честь свята завезли тепер велику рідкість – російськомовних хлопчиків. Тобі краще не знати, що з ними робили. Жах просто!

Так, світло, як ти й казав, відключають, і воду теж. Світло цілодобово горить тільки в магазинах «Рошен»! Я сам бачив. А воду, ти не повіриш… Всю воду вони зливають в річки, щоб підняти рівень води для того, щоб пройшли підводні човни НАТО! Ці човни привезли нам ядерні відходи.

До речі, ти був правий щодо «Боїнга». Вчора один друг, у якого є знайомий в Нідерландах, в тій самій комісії, сказав, що вони все приховують! А насправді, цей «Боїнг» спеціально збили начебто російською ракетою. Але вже знайшли уламки, і побачили, що там залишилася фарба, і вона жовто-блакитна, і ракета зроблена в Дніпропетровську. А купив її Коломойський, і за його наказом все було зроблено.

Загалом, наразі такі новини, але будуть ще. Я багато писати не можу, світло вмикають на 95 секунд в день, а мені ще одяг прати.

Поки що до зв'язку. Побачиш Путіна, цілуй його в валянки!

Адам Стрижнюк

Тернополянка видала музичний посібник для юних скрипалів

Неділя, 28 грудня 2014, 11:51

Актуальним питанням сьогодні є виховання майбутнього покоління. А у вас – викладачів музичної школи – завдання зростити у маленьких серцях зерна гармонії, любові і добра. Книжечки, які ви видали, мабуть, і створені допомогти у цьому, - пише сайт Культурно.

—Так, робота з маленькими юними обдаруваннями надихає багатьох вчителів на творчий пошук — продовжує розмову викладач Тернопільської музичної школи №1 Плахцінська Наталя Володимирівна. Я рада, що вийшов у друк  навчальний посібник «Музична абетка для маленьких скрипалів» — цікаві дві книжечки, які допоможуть кожному маленькому скрипалю полюбити музику. Тут зібрано понад сто невеликих п’єс, які доповнюються віршами і чудовими малюнками. Сподіваюсь «Музична абетка» порадує маленьких музикантів.

– Розкажіть що стало поштовхом для написання «Музичної абетки»?
—Мене завжди засмучувала відсутність нових якісних нотних видань для учнів-скрипалів. Мабуть не всі знають, що діти не мають можливості купити посібники для навчання. Після розпаду СРСР їх практично перестали випускати, тому викладачі та учні роблять ксерокси старих видань. Та основним поштовхом до творчих пошуків стала власна донька — Софійка, – розповідає пані Наталя. Вчитися грати на скрипці вона почала у віці п’яти років. І вже після перших занять запитувала, чому ноти для скрипки такі не цікаві і головне – де ж яскраві малюнки? Щоб її зацікавити,  почала писати власні вправи з віршами та наклеювати їх у абетки. Так, на протязі пів року, назбиралось понад сто номерів, що і стало поштовхом для укладення збірника та написання власної – музичної абетки.

- Як сприйняли колеги вашу нову розробку?
— У грудні 2011 року мені з донькою запропонували взяти участь в обласній методичній конференції, на якій вперше прозвучали близько 20 номерів з «Музичної абетки». Завдячуючи схвальним відгукам колег-скрипалів та рецензентів збірник було подано до друку у видавництво «Богдан». У липні 2013 року збірник «Музична абетка для маленьких скрипалів» був затверджений Міністерством культури України, зокрема Державним методичним центром навчальних закладів культури та мистецтв України, як навчальний посібник та клавір для музичних шкіл та шкіл мистецтв. А вже на початку січня 2014 року посібник поповнив  книгарні нашого міста.

«Музична абетка для маленьких скрипалів» видана українською мовою, що є дуже актуальним у нашому регіоні. Як  вже зазначалось, практично усі попередні посібники видавались російською мовою, що ускладнювало засвоювання матеріалу. Приємно, що видання користується популярністю і у інших містах. Викладачі з Києва, Рівного, Івано-Франківська, Вінниці  уже замовили посібники для своїх учнів – доповнює пані Наталя.

Хотілось би назвати і імена тих людей, які долучились до створення « Музичної абетки»: Наталя Марущак та Оксана Вергун – автори фортепіанних супроводів, Юлія Осецька – художник, Галина Кузів – комп’ютерна верстка та Ольга Радчук – редактор. Саме завдяки цим людям посібники стали цікавими для маленьких учнів.

–Що особливого у цьому посібнику?
Особливість збірника не лише у тому, що він побудований як абетка, а й у тому, що кожна п’єса сприймається дитиною як невеличка музична історія, адже її доповнюють вірш, музичний супровід та яскраві ілюстрації. Такий метод подачі навчального матеріалу можна відзначити психотерапевтичною спрямованістю, який сприяє вільному та творчому розвитку особистості дитини.

А ще учням подобається віршований стиль матеріалу, який полегшує запам’ятовування як музичних  термінів, так і  вправ на інструменті (вивчення переходів чи позицій). Наприклад, вивчити побудову скрипки та смичка допоможе такий вірш:

Я будову скрипки знаю.
Це голівка, шийка, гриф.
Струни всі – кілки тримають,
Звук із ефів вилітає.
Є дві деки: верхня, нижня
А між ними обичайка
Ще підгрифник, підборідник,
Навіть ґудзик і підставка.
А смичок? Легка наука:
Є тростинка з фернамбука,
На колодку кріплять волос
І закручують гвинтом.
Мабуть, хочеш ти спитати:
- Як же звук видобувати
Волос на струну лягає
Аж тоді струна співає.

— Музика завжди супроводжує людину в її житті, особливо в нинішній час. Вона володіє надзвичайною могутньою силою, яка промовляє до нашого серця. Музика торкається практично усіх людських почуттів. Своїм впливом збуджує, заспокоює, надихає та підносить, викликає сльози та захват. Вона здуває з душі щоденний пил. Бажаю всім слухати добру, якісну музику, яка би очищала ваші душі, – побажала пані Наталя.

Кого зацікавив посібник " Музична абетка для маленьких скрипалів "
пишіть на е-mail Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

Оксана Божко

Тернополяни дякують за лавки, які встановили поблизу історичного годинника у центрі

Субота, 27 грудня 2014, 00:00

Дехто із містян вважає, що лавки варто не вписуються у вигляд центральної частини міста. Однак усі, з ким ми спілкувалися поблизу вже встановлених лавок, перконані – вони тут не зайві.
Пані Люда запевняє, що лавки лише доповнили годинник.
- Мені дуже подобається ідея встановлення лавок. Коли поставили тут годинник, я ще тоді уявила собі, що біля нього мають бути лавки. Була здивована, коли прийшовши сьогодні сюди, побачила, що моя мрія втілилася. Мені ці лавки дуже сподобалися! Я таких ще ніде не бачила, тому вважаю їх одною із «родзинок» Тернополя.
Думку тернополянки Людмили продовжує пані Майя, яка відпочиває поряд.
- Це головна площа міста, тут завжди людно. Те, що встановили лавки, великий плюс. Я часто прогулююся центром і бачу, що лавки майже завжди зайняті. Зараз стало більше шансів знайти собі місце для відпочинку. Це правильно, що постаивли їх поблизу годинника, адже це – місце для зустрічей.

У Словаччину – на відпочинок і за… мультивізами

П'ятниця, 26 грудня 2014, 09:49

До новорічних свят залишається не так багато часу, тому тим, хто любить подорожувати, варто поквапитись та визначитись з місцем відпочинку.

Як розповідають туроператори, у зимовий період українці їдуть або в екзотичні країни, або на гірськолижні курорти. Цінова політика дозволяє обирати від бюджетних варіантів до «захмарних». Для тих, хто полюбляє зимовий відпочинок, проте шукає найменш затратні пропозиції, привабливою стане поїздка до Словаччини.

Гірськолижні курорти цієї країни славляться відмінними трасами як для новачків,так і для професіоналів. Найвідоміші курорти Високих Татр: Штребске Плесо, Татранська Ломніца, Смоковец та Попрад. Ясна – популярний курорт Низьких Татр. І Високі, і Низькі Татри - об’єднані у єдиний комплекс, тому відпочиваючі мають можливість мігрувати. Словаччина також славиться безліччю термальних курортів. Практично у кожному населеному пункті знаходяться джерела мінеральних та лікувальних термальних вод. Для любителів культурної програми організовують екскурсії старовинними замками, унікальними печерами та винарнями.

Загалом, країна націлена на сімейний відпочинок, до того ж не дорогий. Цінова політика тамтешніх курортів досить демократична. Приміром, проживання у готелі за добу обійдеться в середньому від 30 €. Комплексний обід - від 3 €. Утім, порції у словаків такі, що замовляти триразове харчування вам навряд чи захочеться. Словацькі готелі також відомі високим рівнем сервісу.

Великим плюсом поїздки до Словаччини є її розміщення. Адже з Тернополя до місця відпочинку можна добратись за пів дня. Якщо ви не любите займатись організацією подорожі або у вас просто не вистачає на це часу, скористайтесь послугами тур агенції. Для прикладу, п’ятиденний тур, включаючи проїзд , проживання та одноразове харчування  вам обійдеться всього лиш за 155 €.

Та й з оформленням віз не виникне жодних проблем. Подорожуючи до цієї країни, у вас буде можливість відкрити мультивізу. За словами туроператорів, консульство Словаччини дуже лояльно відноситься до туристів, зокрема – українців.

-         За період співпраці з консульством Словаччини, у нас практично не було відмов у відкритті віз. Ця країна - одна з найлояльніших по відношенню до туристів, - зауважила Галина Гоцман, менеджер тернопільського філіалу туристичного оператора «Адріатік Тревел» www.adriatic-travel.com.ua. Більше того, деяким туристам видавали візу терміном на два роки.

За відгуками відпочиваючих, Словаччина добре зарекомендувала себе як туристична країна. Хороший сервіс та демократичні ціни є прекрасною альтернативою відпочинку у Карпатах чи Польщі. До того ж, російськомовні туристи у Татрах становлять лише три відсотки відпочиваючих.

Оксана Божко

Підібрати тур, скоротити витрати
та заощадити час допоможе
туристична агенція "Зима-Літо".

zima-lato.com

Звертайтесь за адресою:
вул. Стецька, 5
тел. 40-45-40

5 та 6 січня у Тернополі працюватимуть чотири дитячі садки

П'ятниця, 26 грудня 2014, 06:24

5 та 6 січня 2015 року у Тернополі працюватимуть чотири чергові дитячі садки. Як інформують в управлінні освіти, таке рішення прийнято у відповідності до опитування батьків, яке провели працівники дошкільних закладів, а також у зв’язку із значним зменшенням кількості дітей у навчальних закладах у період Новорічно-Різдвяних свят.

Черговими дошкільними навчальними закладами у цей період будуть:

1. ТДНЗ № 2, вул.Л.Українки,10б;
2. ТДНЗ № 21, вул.Вишнівецького,6;
3. ТДНЗ № 25, вул.Горбачевського,5;
4. ТНВК № 35, вул. Будного, 26.
5. 

У Тернопіль прибули ще два тролейбуси із Чехії

Четвер, 25 грудня 2014, 00:00

25 грудня у Тернопіль прибули ще два тролейбуси, які були закуплені цього року у Чехії у рамках проекту «Екологічний транспорт». Як розповідає міський голова Тернополя Сергій Надал, за цей рік тролейбусне депо поповнилося вісьмома тролейбусами, шість з яких уже курсують містом.

«У Тернополі ми почали реалізацію проекту «Екологічний транспорт», у рамках якого за останні три роки оновили тролейбусний парк на 30%, тобто закупили 18 нових тролейбусів, - розповідає Сергій Надал. – Цього року ми закупили 8 тролейбусів, з яких останні два лише прибули у місто і незабаром вийдуть на маршрути. Практику із оновлення тролейбусного парку будемо продовжувати й надалі».

За словами директора КП «Тернопільелектротранс» Андрія Мастюха, наразі спеціалісти підприємства працюють над розвантаженням вагонів із тролейбусами, оформленням відповідної сертифікації та митних процедур. Попередньо планується випустити тролейбуси на лінію уже на Старий Новий рік.

До слова, у місті більшість тролейбусів уже обладнані безкоштовним доступом до Wi-Fi мережі інтернет та телевізійними екранами. А на перспективу планується прокладати у Тернополі нові кілометри тролейбусних ліній, щоб практично в усіх мікрорайонах було тролейбусне сполучення, адже це екологічного чистий та найдешевший вид транспорту.

Міська рада

Файне місто Тернопіль. Обережно: можна й закохатися

Середа, 24 грудня 2014, 08:57

Якось вже так склалося, що багатьом українцям Галичина асоціюється в першу чергу з колоритним Львовом, з його дивною атмосферою, чудернацькими історичними вуличками, ароматом густої меленої кави та запашної випічки. Побувати у західній столиці України давно стало своєрідним "неписаним правилом" справжнього українського мандрівника. Та, прямуючи всіма шляхами до міста Лева, захоплюючись його пишністю й чарвністю, забуває такий мандрівник, що є в Галичині вдосталь інших вишуканих місцин, які створять нове враження про Галичину - не менш неповторне та особливе, а часто й геть відміне від стереотипого уявлення про львівську невгамовну метушню. Як-от Тернопіль - стриманий, загадковий, наче витончений галантний кавалер, який зачарує ледь вловимою таємницею й вишуканою простотою.

На перший погляд, цілком звичайне, провінційне місто Тернопіль, може видатися тьмяним, та варто хоч на мить зануритись у глибину тернопільського духу, як від захвату перехопить подих. Цілком достатньо поблукати кілька годин місцевими вуличками, аби збагнути - Тернопіль має свій неповторний шарм, свою власну загадку, яку дуже хочеться розгадати. Та чи вдасться?

 

Від Тарнополя до Тернополя

 

Починається життєпис Тернополя ще з 1540 року. Тоді польський воєвода Ян Тарновський отримав від короля Речі Посполитої офіційний дозвіл на будівництво оборонної споруди - замку, який донині є візитівкою Тернополя. На честь пана Тарновського Тернопіль й отримав свою назву. Щоправда, до 1944 року місто було відоме як «Тарнопіль». Радянська влада свого часу вирішила перекреслити літеру "а" у назві міста (а заразом й усе тернопільське "буржуазне минуле") та замінити на більш звичне "е". Так Тарнопіль став Тернополем, але не втратив свого характеру - залишився таким же гордим й впевненим.

Хто зна, може саме через цю горду впевненість мав Тернопіль дуже непросту долю - доводилось терпіти галицькому аристократу і жорстокі напади диких ординців, і безкінечні поділи між Польщею й Австро-Угорщиною. Проте найважчою для Тернополя виявилась Друга світова війна. Затишне містечко з прекрасною архітектурою в один момент перетворилося на руїни. Та, як-то кажуть, шрами лише прикрашають справжніх чоловіків. Не став винятком й Тернопіль - понищений, він відродився, як фенікс, бережно плекаючи у пам’яті колишню красу й розкіш.

 

Тернопіль - місто з привидами втраченої краси

 

Вулиця Валова, якій пощастило вціліти після запеклих боїв у 1944 році - чи не єдина згадка про красу міста. Таку назву ця історична вуличка в самому центрі Тернополя має неспроста - вона дійсно лежить на старовинних валах Тернопільського замку, який велично височить над норовливим озером. Сьогодні Валова - це місце, де збираються тернопільські митці: вуличні художники й музиканти, а ще їхні музи. Недаремно ж тут постійно витає відчуття творчого піднесення й свята.

Пережив війну й дивовижний неоготичний парафіяльний костел-красень з 65-метровою вежею-шпилем, яка краяла хмари, й вітражами, у яких мешкало яскравесонце. Одначе влада рад не пожаліла ані історичної цінності споруди, ані її краси, ані, тим паче, духовного значення - у 1954 році костел знищила вибухівка. А незабаром на місці костелу виріс сірий радянський універмаг, який дотепер працює в Тернополі.

Нині в сторону безжально знищеного костелу засмучено дивиться Соломія - ще один символ Тернополя. Пам’ятник славетній оперній співачці Соломії Крушельницькій, яка народилася на Тернопільщині, поставили чотири роки тому, й він одразу завоював серця місцевих мешканців. Фігура тендітної дами у капелюшку, яка наче випадково застигла у бронзі саме в момент народження чарівної пісні, заворожує й без перебільшення зупиняє час. Здається, ось-ось зійде вродлива Крушельницька зі свого постаменту й знову заспіває лагідним солов’їним голосом.

Окрім Крушельницької, у Тернополі гарцює на металевому коні король Данило Галицький, стоїть замріяний Франко, Пушкін споглядає за голубами на Театральному майдані, й думає свої думи Кобзар.

Є у Тернополі багато церков. Найдавніша з них Надставна церква - дещо сіра й печальна споруда, яка впродовж віків з дня у день слухає співи озерних хвиль з так званого Підзамча - себто невисокого підвищення над Тернопільським ставом.Особливо ж цінують в Тернополі Катедральний собор, від якого щогодини лунають бадьорі, а часом журливі дзвоники - так говорить Тернопіль...

 

Тернопільський став - блакитна перлина Галичини

 

Загалом, усі найвизначніші об’єкти Тернополя знаходяться поряд - в історичному центрі міста. Вони створюють простий, але разом з тим надзвичайно цікавий архітектурний ансамбль, що не просто потішить зір туриста й звиклий погляд містянина, але й візьме у щедрий танок й поведе до ... озера. Адже в Тернополі всі дороги ведуть саме до нього - синьоокого тернопільського скарбу, широкої водойми, яка так впевнено розлилась від гребель річки Серет.

Якщо спитаєте в тернополянина, куди ж варто перш за все піти в Тернополі, відповідь буде одною: "До озера!" Бо й справді, не треба далеко ходити, щоб відчути характер Тернополя, зануритись в його тремкий настрій. Вистачить прогулятися, не поспішаючи, набережною Тернопільського ставу, забрести на острівець закоханих чи ще далі - на "Циганку" (так звуть один з тернопільських пляжів, де полюбляє збиратися молодь), помедитувати на єлисейський полях понад озером - от і все: Тернопіль закарбується у серці. І не важливо, взимку вам доведеться приїхати до файного міста чи в теплу літню пору: в усякому разі враження від озера буде яскравим. Наприкінці літа в Тернополі відбуваєься Чемпіонат світу з водномоторного спорту - шум водного транспорту, азарт спортсменів з різних куточків земної кулі враз заковує Тернопіль у дивне відчуття змагання й перемоги, радості й краплини суму за літом, що минає. Та приходить зима й Тернопіль перетворюється у білосніжну казку:кожного року озеро замерзає і стає гігантською ковзанкою й плацдармом для ополонок місцевих риболовів.

 

«Цицька» і смачна мистецька галерея - чим ще здивує Тернопіль?

 

Тернопіль - ідеальне місце для тих, хто любить тишу. Тут не летять стрімголов випадкові перехожі, потопаючи у безбарвних одноманітних днях, не збиваються з ніг у пошуках вільного часує якого годі знайти серед безлічі справ. Тут живуть за тернопільськими законами - спокійно й розмірено.

Проте помилковою буде думка, що в Тернополі нудно. Хіба може докучити то зворушливо ніжний плюскіт хвиль озера, то їх бунтівний клич? Хіба набриднуть танці жовтих ліхтарів й зірок на небі? А коли ще й промугикати собі під ніс або й гучно заспівати (чому б і ні, якщо є в душі такі шалені почування?) відомого хіта "Файне місто Тернопіль", стане й зовсім весело. До речі, шлягер Братів Гадюкіних віднедавна став офіційним брендом міста, а легендарне завдяки пісні словосполучення "файне місто" тепер не тільки влучний опис Тернополя, але й назва фестивалю, на який всередині спекотного літа запрошують до Тернополя шанувальників рок-музики.

 

Фестивалити Тернопіль полюбляє: є тут і фестиваль для справжніх театралів "Тернопільські театральні вечори", і джазовий фестиваль "JazzBez", книжковий фестиваль "Джура" і навіть гастрономічний фестиваль "Галицька Дефіляда", на якому можна скуштувати місцевих смаколиків.

Смачно поїсти в Тернополі пропонують і численні заклади харчування: кнайпи, паби, кафе й кавярні з автентичними інтерєрами та кухнею. Приміром, ресторан-музей "Старий млин" здивує дивовижними дрібничками з життя і побуту галичан, а пивний ресторан "Ковчег" у формі корабля - фігурами звірів, що наче й справді плавали колись сорок днів і ночей з біблійним Ноєм. Культовим залишається для тернополян вже багато років літературне арт-кафе "Коза" - місце зустрічі тернопільських неформалів. Пригощають у "Козі" фірмовим десертом з логічною як для "козячої ресторації" назвою "Цицька".

Ну а для того, щоб на повну відчути, чим живе Тернопіль, варто завітати в унікальне місце Тернополя - галерею Бункермуз. Цікаво, що окрім мистецьких виставок, різноманітних культурних заходів, музичних перформансів й зустрічей з відомими людьми Тернополя й України, в Бункермузі можна ще й ситно наїстися чи розслабитися в чарочній.

Тернопіль - місто, про яке можна багато розповідати, однак ніякі слова ніколи посправжньому не розкриють його суті. Щоб оцінити приховану красу цього міста, треба принаймні раз у житті його побачити. До Тернополя треба приїхати - хоч би й задля того, щоб потім не пожаліти.

Алла Сердюк

 

Хочете дізнатися більше про збір за місця для паркування авто?

Середа, 24 грудня 2014, 08:26

Платниками збору за місця для паркування транспортних засобів є юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи - підприємці, які згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках.

Перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, затверджується рішенням сільської, селищної або міської ради про встановлення збору.

Копія рішення разом з переліком осіб, які уповноважені організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів, надається у 10-денний строк виконавчим органом сільської, селищної, міської ради контролюючому органу.

 

Інформаційно-комунікаційний відділ Тернопільської об’єднаної ДПІ

Як святкуватиме Тернопіль. Анонс заходів

Вівторок, 23 грудня 2014, 09:05

	Дитяча вистава-шоу «БІЛОСНІЖКА».	25.12. 16.00 год.	Управління культури і мистецтв / ПК «Березіль»
	Різдвяний молодіжний концерт.	26.12. 18.00 год.	Управління культури і мистецтв / Український дім
	Першість КЗ «Дитячо-юнацької спортивної школи з греко-римської боротьби» з кросу серед юнаків 1998 – 1999 р.н. та юнаків 2000 – 2001 р.н. до Нового Року.	26.12.	Управління у справах сім’ї, молодіжної політики і спорту КЗ «Дитячо-юнацька спортивна школа з греко-римської боротьби»
	Турнір з футболу на Кубок випускників КЗ «Дитячо-юнацька спортивна школа з греко-римської боротьби» присвячений памяті тренера З.П. Савіцького.	27-29.12.	Управління у справах сім’ї, молодіжної політики і спорту / КЗ «Дитячо-юнацька спортивна школа з футболу та інших ігрових видів спорту»
	Новорічні ранки для дітей «Новорічні мандри або у пошуках Діда Мороза».	27.,28.,29.12. 12.00 год. 15.00 год.	Управління культури і мистецтв / ПК «Березіль»
	Благодійний концерт «ОСТАННІ ДНІ ВІЙНИ».	28.12. 17.00 год.	Управління культури і мистецтв / ПК «Березіль»
	Новорічна сценка «Зимова пригода Оленки».	28.12. 15.00 год.	Управління культури і мистецтв / Будинок культури «Пронятин»
	Першість міста Тернополя з сноуборду і лижного фрістайлу.	29.-30.12.	Управління у справах сім’ї, молодіжної політики і спорту / КЗ «Дитячо-юнацька спортивна школа «Екстрім»
	Робота мистецької студії «Палітра». Розпис, флористика,декоративне малювання на папері, оздоблення предметів побуту, виготовлення подарунків до свята Миколая, Нового року, Різдвяних подарунків	Протягом грудня. Щовівторка і четверга з 16.00 год.	Управління культури і мистецтв / Будинок культури «Кутківці»
	Турнір з міні – футболу серед учнів 9-10 класів загальноосвітніх навчальних закладів м. Тернополя.	Протягом місяця	Управління у справах сім’ї, молодіжної політики і спорту / КЗ «Дитячо-юнацька спортивна школа з футболу та інших ігрових видів спорту»
	Підготовка членів збірної команди з лижних перегонів та біатлону до участі у всеукраїнських та міжнародних змаганнях.	Протягом місяця	Управління у справах сім’ї, молодіжної політики і спорту
	Проведення майстер – класів та тренінгів для дітей шкільного віку: майстер- клас по «Орігамі» та «Квілінгу»; майстер-клас «Козацької слави відлуння»; майстер-клас з хореографії; майстер-клас у рамках творчої майстерні “Спортивні аксесуари”; Цикл тренінгів “Здоровий спосіб життя”.	Протягом місяця	Управління у справах сім’ї, молодіжної політики і спорту Тернопільський міський центр фізичного здоров’я населення/ вул. Стуса,10
	Турнір присвячений Дню Святого Миколая серед юнаків 2002 – 2003 р.н., 2004 – 2005 р.н.	Друга декада місяця	Управління у справах сім’ї, молодіжної політики і спорту / КЗ «ДЮСШ з футболу»

Тернополяни отримують землю під гаражами у приватну власність безкоштовно

Вівторок, 23 грудня 2014, 09:02

Тернополяни отримують у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування індивідуальних гаражів, які перебувають у складі гаражного кооперативу, безкоштовно.

«Згідно ст.121 Земельного кодексу України тернополяни мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель комунальної власності для будівництва індивідуальних гаражів, площею не більше 0,01 гектара, - розповідає начальник відділу земельних ресурсів Віктор Кібляр. – Тому земельні ділянки під гаражами у кооперативах, у тому числі й гаражного кооперативу «Кенотрон», власники отримують у приватну власність безкоштовно».

За словами Віктора Кібляра, земельна ділянка під гаражем надається у власність кожному члену кооперативу окремо, а не гаражному кооперативу загалом. Адже лише у цьому разі власники зможуть здійснювати правочини, а також мати пільгу на сплату земельного податку.

«Члени гаражного кооперативу отримують у власність індивідуально земельну ділянку. Якщо ж би ми передавали земельну ділянку у приватну власність кооперативу повністю, то індивідуальні власники не змогли б здійснювати будь-які правочини з купівлі/ продажу гаражів, - додає Віктор Кібляр. – Також кожен індивідуальний власник буде мати пільгу на сплату земельного податку, а гаражний кооператив скористатися такою пільгою немає права. А соціально незахищені городяни взагалі звільняються від сплати цього податку».

Міська рада

У Тернополі виділено земельні ділянки для малозабезпечених городян

Понеділок, 22 грудня 2014, 06:55

На черговій сесії Тернопільської міської ради виділили земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку для малозабезпечених та категорії осіб, які мають першочергове право на отримання такої ділянки.

«Вперше у Тернополі виділена територія 23 га для надання окремих земельних ділянок під будівництво та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд на території міста Тернополя, - розповідає Сергій Надал. – Це приблизно 240 земельних ділянок по 6 сотих, які отримають малозабезпечені тернополяни, у тому числі учасники бойових дій, ветерани праці, багатодітні сім’ї та інші особи, які мають пільги на отримання земельних ділянок та потребують поліпшення житлових умов».

Новорічні подарунки - без податків

Субота, 20 грудня 2014, 11:18

Чи є базою нарахування єдиного соціального внеску вартість дитячих новорічних подарунків, придбаних за рахунок коштів роботодавця?

Відповідають фахівці інформаційно-комунікаційного відділу Тернопільської об’єднаної ДПІ.

Відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», базою нарахування єдиного соціального внеску для роботодавців-підприємств, установ та організацій, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах передбачених законодавством, є: сума нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі та сума винагороди фізичним особам, за виконання робіт за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Держкомстату України від 13.01.2004 р. №5, вартість подарунків до свят і квитків на масові заходи для дітей (святкові ранки, вистави, концерти і т.п.) працівників не належать до фонду оплати праці та не є базою нарахування єдиного внеску.

Інформаційно-комунікаційний відділ Тернопільської об’єднаної ДПІ

Активісти відправили автомобіль «швидкої» в зону АТО

П'ятниця, 19 грудня 2014, 06:19

Автомобіль «швидкої» сьогодні в 3 ночі виїхав в зону АТО.

Нагадаємо, близько 2 тижнів тому активісти Кременецького осередку ВО «Автомайдан» взялись реанімувати автомобіль «швидкої». Машину передала Ланівецька райлікарня.

Активісти дякують усім небайдужим краянам, хто пожертвував для ремонту спецавтомобіля гроші і запчастини. Люди, які найбільше допомогли з Кременеччини. Це Олег Коляда, Олександр Гриневич, Михайло Мачка, Ярослав Федорович, Сергій Ільчук, Віталій Черчик, Едуард Довганюк. Всім вам велика дяка.

Нагадаємо, активісти осередків ВО «Автомайдан» спільно з об’єднанням заради громади «Ядро» вже відправили в зону АТО 14 автомобілів. 15-ий вже придбали, ремонтують і готують до відправки.

 

Хто в Тернополі вбиває собак?

Четвер, 18 грудня 2014, 16:09

У Тернополі вбивають собак. Про це розповідає волонтер ТОГО «Ноїв ковчег» Вероніка Кіяшко:
— Це фото собаки, яку сьогодні зранку отруїли по вул. Будного 32а, свідки розповідають, що собака помирала в страшних муках на очах дітей... Питання, чи це роблять тернополяни, «догхантери» чи це який наказ зверху? Адже цей випадок непоодинокий: сьогодні ж отруїли ще одного собаку буквально через кілька будинків від Будного 32а, вчора біля «Новуса», а тиждень тому пес помирав біля Катедри... Крім того, по собакам стріляють. Тиждень тому постріли лунали по вул. Лучаківського, а сьогодні — по вулиці 15 квітня.

Понад двісті картин юних тернополян представили у краєзнавчому музеї

Середа, 17 грудня 2014, 11:26

Виставку робіт учнів Тернопільської школи мистецтв відкрили вчора, 16 грудня,  у краєзнавчому музеї . У експозиції представлено 260 авторських робіт, виконаних у техніці живопису, графіки, декоративно-прикладного мистецтва і скульптури. Картини, зібрані за 20 років існування мистецького закладу розмістили серійно: «стіна Шевченка», «стіна натюрморту», «Моя Україна», «стіна графіки», «стіна дитячих робіт», - пише сайт Культурно.

Сьогодні в школі навчається понад 350 обдарованих дітей. Крім загальноосвітніх предметів, вони опановують гру на музичних інструментах, навчаються співу, мистецтва танцю, оволодівають навиками театрального та художнього мистецтва.

На відділі образотворчого мистецтва навчається 84 учні. За час його існування понад 100 випускників обрали фах художника. Творчі роботи вихованців неодноразово відзначали перемогами на всеукраїнських та міжнародних конкурсах та фестивалях.

Виставку, присвячену 20 річчю школи, супроводжували мистецькі колективи. Близько десяти музичних номерів представили учні та викладачі закладу.

До слова, за найкращу роботу, представлену у експозиції, директор Краєзнавчого музею Богдан Хаварівський  вручив книгу Івана Марчука.

-          Переглядаючи виставку, я звернув увагу на картину 10 річної дівчинки, - розповідає пан Богдан, - Як для такого віку, робота виконана чудово. Авторську книгу Івана Марчука передаю особисто від його імені учениці Тетяні Мосійчук.

Пан Богдан також зауважив, що наступного року, до 21 річчя закладу, кращого учня школи буде нагороджено відзнакою Івана Марчука.

Оксана Божко

З січня тернополяни зможуть отримати біометричний паспорт

Середа, 17 грудня 2014, 09:04

З перших робочих днів січня 2015 року на Тернопільщині буде розпочато процес оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм, так званих біометричних паспортів. Про це повідомили в Управління Державної міграційної служби України в області.

Про стан готовності міграційної служби краю до оформлення закордонних паспортів у новому форматі та про те як це відбуватиметься ми запитали у її керівника Томаша Вербича.

-         Для закупівлі й монтажу необхідного обладнання Уряд додатково виділив 150 млн. грн. Завдяки цьому в грудні в приміщенні Управління ДМС у Тернопільській області було встановлено обладнання для виготовлення біометричних паспортів. Також вже проведено навчання з працівниками, здійснено тестові випробування системи. В другій половині січня 2015 року на території області буде встановлено ще 6 комплексів обладнання.

-         Ви можете із впевненістю сказати, що підрозділи міграційної служби області готові забезпечити виконання усіх звернень громадян щодо оформлення біометричного паспорта?

-        Впевнено можу сказати, що прийом громадян, які хочуть оформити біометричний паспорт, в області буде розпочато з 5 січня. Проблема полягає в тому, що з початку січня буде діяти лише один комплекс. Ускладнює ситуацію й те, що в січні-лютому традиційно спостерігається й, так би мовити, ,,сезонне” зростання кількості бажаючих виготовити закордонний паспорт. Це пов’язано з тим, що багато наших співвітчизників, які працюють за кордоном, на Різдвяні свята повертаються додому. Цей короткий період перебування в Україні вони намагаються використати для приведення до порядку документів. Передбачаю, що і цьогорічні святкові дні не стануть винятком.

Відтак, з метою запобігання утворення великих черг, прошу громадян, по можливості, відтермінувати свої звернення за оформленням біометричних паспортів до кінця січня – початку лютого. Саме тоді в області запрацюють ще 6 комплексів і документи можна буде оформити без зайвого очікування.

-         Томаше Івановичу, багатьох людей турбує питання вартості біометричного паспорта, чим можна уже озвучити конкретні цифри?

-         Днями голова ДМС України Сергій Радутний повідомив, що  оформити біометричний паспорт у регламентному, тобто звичайному порядку вартуватиме 518 гривень, у терміновому – 775.

-         Чи потрібно тернополянам, у яких вже є закордонний паспорт, оформляти новий з чипом?

-         Хочу запевнити громадян, що ті паспорти, які у них є зараз, будуть чинними до завершення строку їх дії. Заміна звичного нам документа на біометричний – це право, а не обов’язок громадян.

-         Зараз чимало говорять про те, що для громадян України з біометричними документами буде встановлено безвізовий режим з країнами Європи. Мабуть, з такої переваги захочуть скористатися чимало наших земляків?

-          Дійсно, можливість без візи подорожувати Європою для громадян є чи не найсуттєвішим аргументом «за» у питані оформляти біометричний паспорт чи ні. Вже сьогодні тернополяни звертаються до міграційної служби з вимогою надати такі паспорти. Одначе, хочу наголосити, що впровадження в Україні біометричних документів – це лише одна з вимог для безвізового режиму. Зараз працює експертна місія ЄС щодо моніторингу виконання Україною другої фази Плану дій щодо лібералізації візового режиму ЄС для України. І лише за результатами її доповіді Радою ЄС та Європарламентом і буде прийматись рішення щодо надання такого режиму для України. Про це, зокрема, нещодавно говорила заступника Міністра закордонних справ України Олена Зеркаль.

 

 

Пенсійний калькулятор. Порахуй свою пенсію

Вівторок, 16 грудня 2014, 09:06

Насправді, на розмір пенсії також впливає багато інших факторів, тому розрахунки на цій сторінці дещо спрощені. Проте, вони дають змогу побачити залежність розміру пенсії від певних показників.

Про стареньку бабусю і двох сучасних дуреп

Вівторок, 16 грудня 2014, 06:11

«Сільпо», каса, черга. Переді мною викладає покупки бабуся. Старенька така, в хустині пуховій закашлатаній, пальто з вилинялим песцем, 1983 року народження на комірі. Під пахвою затиснуті паличка і ручної в'язки рукавички. Кладе на транспортер вагову вермішель, два курячих крильця, півхлібини і жменьку карамельок. Розраховується, бере решту: 5 гривень і копійки. Спаковує продукти до матерчатої сумки. Звертається до касирки:

– А это коробки стоят для сборов на армию или на инвалидов? А то я очки забыла...

– Та яка вам різниця, – каже касирка. – Не затримуйте очерідь.

У мене вже під кутнім зубом щось залоскотало, серпентивне таке і жутко педагогічне. По методиці Макаренка. Але бабуся спокійно так каже:

– Позовите администратора.

Касирка починає пропікувати мої покупки:

– Зара! Робити нема шо. Йдіть собі.

Але адміністратор вже тут. Ввічлива, но нервова. Слухає, типу важно, бейдж теребить.

– То, бабо, для бандерівців з «Правого Сектора», – каже. – Йдіть, бо то вам не треба, бережіть пенсію, а то на аптеку не хватить.

Бабуся забирає решту, кладе її до потертого гаманця. Виймає звідти 100 гривень і запихає в скриньку.

– Эти Герои всё преодолеют! И жить будут по-человечески. А вы, две дури, выйдете замуж за имбецилов и будете битые пьяными мужьями, как драные козы. Потому что дуры – они всегда битые...

 

Історія з соцмережі «Фейсбук»

«Країна-наркоман» та «мертвий пацієнт»: відомий реформатор про українські реалії

Вівторок, 16 грудня 2014, 06:09

Архітектор грузинських реформ Каха Бендукідзе досить часто давав жорсткі, але справедливі поради українському уряду про те, як слід використовувати «ніж реформ».

Ще на початку «постсімейної» епохи, коли українські політики-євромайданівці стали міністрами, Каха їм не раз вказував на те, що або вони зроблять реформи зараз, або країна продовжить падати в економічну прірву.

Часто реформам заважали фактори, які нібито не залежать від України. То у нас проблеми з анексією Криму, то з російським ембарго, то з війною. На це Каха постійно вказував, що для реформ не буває зручного часу, і нагадував, які труднощі, в тому числі і війна, спіткали Грузію на реформаторському шляху.

Ми зібрали найвідоміші висловлювання Кахи Бендукідзе про українські реформи і про те, що буде з країною без них.

- В уряді реформаторів мають бути три людини, яких усі зневажатимуть. Один має садити всіх хто краде. Другий - знищувати перепони. Третій - прикривати всіх політично.

- Ви або не розумієте, що вам хана, або розумієте, але вас усе влаштовує.

- Сьогодні така ситуація: хворий у дуже важкому стані. З цими симптомами довго не живуть, ці симптоми різні, стосуються різних систем - це стосується і економіки, регіональних проблем, немає армії, поліції, корупція. Питання таке, що якщо не оперувати Україну, вона не виживе, але операція складна і є небезпека, що вона теж не виживе.

- Україна встановила кілька світових рекордів по ідіотизму. Вона була на п'ятому місці в СРСР за рівнем ВВП на душу населення, за багатством середнього громадянина. Потім в багатьох частинах колишнього Радянського Союзу були війни, в Україні не було, але в 1994 році вона успішно сповзла на сьоме місце. А сьогодні знаходиться на дев'ятому. Азербайджан зростає, тому що у них є нафта. Грузія пережила окупацію і війну. Молдова і Таджикистан пережили війну і росли краще. І навіть Росія, де жахлива корупція, як і в багатьох країнах, росла краще.

- Польща і Україна були на одному рівні економічного розвитку всього лише 24 роки тому. Ось де Польща, і де ви. Чи не соромно?

- Якщо Україна проведе радикальні реформи, то через 10 років, можливо, наздожене Болгарію.

- Україна потребує реформ більше, ніж будь-яка інша колишня частина СРСР. Війна могла б виправдати дуже радикальні реформи, і всі б зрозуміли.

- Дефіцит бюджету України - це наслідок злодійської політики, яку вів попередній уряд України. Це результат того популізму, який був в Україні, це ніякого відношення до Євросоюзу не має.

- Ваша економіка несумісна з життям, з існуванням держави. Не може бути злиденної країни з 48% держвидатків.

- Якщо ви будете рости зі швидкістю 2-3% на рік, вас обжене Молдова і українські гастарбайтери будуть їздити туди працювати.

- Україна схожа на наркомана, якого барига підсадив на товар, і весь час з нього видоює гроші

- Ваше завдання - розірвати порочне коло. Ви всі повинні зненавидіти корупцію. Якщо цього не відбудеться, то цей цикл повторюватиметься. І ви будете злиденною країною.

- Я не бачив жодної країни в такому важкому стані, як зараз в України. Залишити все як і раніше не вийде. Ще раз розікрасти «Нафтогаз», повторити ще один популістський цикл не вдасться.

- Ви весь час вибираєте популістів, людей, які будуть вам обіцяти якнайбільше. Це означає, що вибираються не найкращі громадяни, а гірші - це те, що я називаю збоченим політичним відбором.

Нагадаємо, що рівно місяць тому помер автор грузинських економічних реформ, колишній міністр економіки Грузії Каха Бендукідзе. За попередніми даними, причиною смерті стала серцева недостатність. Кажуть, саме він мав стати міністром економіки в новому уряді Арсенія Яценюка…

ЄС може призначити спецпредставника для нагляду за реформами в Україні

У Європейському парламенті радять ЄС призначити спеціального постійного представника для нагляду за реформами в Україні та координації відносин між Києвом та Брюсселем.

Таку пропозицію в рамках конференції «Україна як тест європейської солідарності озвучив депутат Європарламенту Пятрас Аушрявічюс.

Відзначивши важливість угоди про асоціацію України та ЄС, Аушрявічюс сказав: «Для того, щоб гарантувати трансформацію економіки та соціальної структури, необхідно покращити природу координації у відносинах Україна-ЄС. Для цього я раджу ЄС призначити спеціального постійного представника, який буде відповідати за нагляд за реформами, які проводяться, та за надання різного роду допомоги».

За словами євродепутата, така допомога буде включати «фінансову допомогу, побудову адміністративних спроможностей та ряд секторальних реформ». «Роль цього спеціального представника може бути виконана досвідченим європейським політиком. Я думаю про таку постать, як Карл Більдт (колишній міністр закордонних справ Швеції) чи Бернар Кушнер (колишній міністр закордонних справ Франціі)», – запропонував Аушрявічюс.

Халява закінчилась...

Вівторок, 16 грудня 2014, 06:04

Зібралися якось динозаври обговорити Концепцію свого виживання на 65-25 мільйонні роки до нової ери.

– Панове, ми вимираємо! – йшлося в преамбулі, і в якості найперших заходів пропонувалося:

стати теплокровними,

зменшитися в розмірах,

і ще кілька цілком розумних ідей.

– Хіба це концепція? – обурилися одні. – Де аналіз причин, що привели нас до такого плачевного результату? Де поетапна стратегія зменшення наших розмірів?

– Хто автори цієї концепції? – запитували інші. – Чи не підступи це дядечка Тиранозавра? Чому нас не включили до експертної групи? Втім, все одно до нашої думки не прислухаються, тому й обговорювати тут нічого.

Найгарячіша дискусія розгорнулася з питання теплокровності, а саме – яку температуру вважати прийнятною. Деякі відстоювали 37 градусів, деякі – 35, але більшість сходилася на тому, що все одно коштів на обігрів тіл катастрофічно не вистачає, тому буде достатнім підняти температуру на два градуси вище навколишнього середовища.

На жаль, через 2 мільйони років на Землю впав великий метеорит і перервав обговорення Концепції на найцікавішому місці.

Щось подібне відбувається і зараз в українському суспільстві. Маємо нового президента, новий парламент і новий (відносно новий) уряд. Але все одно звідусіль чути критику на адресу влади, мовляв, нічого не змінюється, ніхто і нічого не робить, «всьо пропало» і т. ін. По суті, українці займаються тим, чим займалися динозаври з вищезгаданої історії. Дозаймалися… Так і ми, поки не усвідомимо, що зараз – наш останній шанс, – а тому владу потрібно критикувати, але й потрібно також дослухатися до того, про що вона говорить і що робить, – доти нічого всередині країни не зміниться. Адже зміни мусять починатися не лише з Києва, але й з наших розсудливих голів.

Що обіцяє парламент?

Створення поліції, вступ до НАТО, приватизація шахт, реформування «Укрзалізниці», скорочення податків та зміна виборчої системи – все це передбачено у проекті коаліційної угоди парламентських сил.

Узгоджений текст угоди містить перелік планів та реформ у сімнадцяти сферах.

Багато положень проекту є деклараціями намірів без певних критеріїв виконання, але частина реформ виписана достатньо чітко.

Медицина і скорочення податків

Коаліція планує медичну реформу. Прописаний план змін у системі закупівлі ліків та устаткування.

Міністерство охорони здоров’я хочуть позбавити цих функцій.

Саме до цієї сфери були нарікання з боку експертів щодо корупції.

Систему закупівель хочуть реформувати за європейським зразком – купувати тільки напряму у виробника, без посередників.

Коаліція зобов’язується заборонити рекламу медичних препаратів.

В економічній сфері майбутні депутати домовились скоротити кількість податків з більш ніж 20 до дев’яти.

Після податкової реформи залишаться податок на прибуток, на додану вартість, з доходів фізичних осіб, акцизний, рентний платіж, на нерухомість, екологічний, єдиний податок та мито.

До 2016 року депутати планують провести приватизацію усіх вугледобувних підприємств.

Шахти, які приватизувати не вдасться, ліквідують або законсервують до 2019 року.

Коаліція планує реформу залізничного транспорту.

За державою збережеться монополія на залізничне полотно, локомотиви, а також диспетчерські пункти.

У першому кварталі 2015 року планується ліквідувати субсидування пасажирських перевезень за рахунок вантажних.

Визначити ворога України

У безпековому секторі коаліція зобов’язується скасувати позаблоковий статус України й законодавчо закріпити прагнення вступу у НАТО.

До 2019 року українська армія має повністю перейти на стандарти блоку, а вже найближчим часом витрати на оборону мають зрости щонайменше до 3% ВВП.

У військовій доктрині мають ввести термін «вірогідний противник» і чітко прописати критерії, за якими визначатимуться такі держави.

Коаліція зобов’язалась працювати над новим військово-адміністративним поділом країни й зміною постійної дислокації частин збройних сил «з метою постійної присутності на Сході держави».

До кінця 2014 року на базі військових містечок планують сформувати автономні військові бази.

В угоді передбачені механізми юридичного захисту інтересів кримських татар та інших громадян на тимчасово окупованих територіях - щоправда, не вказано, як саме.

Корупція та суди

В антикорупційній сфері коаліція планує втілити пакет законів, за які в останні дні роботи проголосувала ще стара Верховна Рада. Зокрема, забезпечити створення Антикорупційного бюро.

Серед новацій, які депутати зобов’язуються додати до антикорупційного пакету, є питання прозорості власності на землю.

В ухвалених законах зник пункт про оприлюднення інформації про всіх власників земельних ділянок України.

Тому коаліція планує вже у першому кварталі 2015 року поправити закон про земельний кадастр, аби кожен охочий зміг отримувати в Інтернеті інформацію про власників усіх земельних ділянок.

Розділ про судову реформу виписаний досить умовно, переважно - деклараціями про наміри без конкретних інструментів та готових рішень.

Одне з небагатьох чітких рішень у судовій системі – залежність кар’єри судді від оцінки його вироків Європейським судом з прав людини.

Зараз, навіть коли ЄСПЛ у своїх рішеннях визнає незаконність ухвали українського суду, це не впливає на долю конкретного судді.

Ще одна задумана новація – повне декларування доходів та витрати суддів, членів Вищої ради юстиції та їх сімей.

Задекларовано повернення ширших повноважень Верховному Суду, які в нього забрали в часи президента Віктора Януковича.

Коаліція зобов’язується у майбутньому забрати у президента та Верховної Ради повноваження призначати та звільняти суддів, передавши їх новому органу.

Гроші – на місця

У межах децентралізації влади депутати погодились у 2015 році наділити районні та обласні ради власними виконавчими органами.

Протягом першої сесії Рада має змінити бюджетний та податковий кодекси і надати місцевим органам влади «належне ресурсне забезпечення», без уточнення конкретних цифр.

Серед загальних намірів реформувати органи влади записали стару ідею про повернення у кожне міністерство «державних секретарів» - неполітичних чиновників у ранзі заступника міністра.

У фінансовому розділі заслуговує на увагу зобов’язання коаліції створити єдиний орган для розслідування економічних злочинів – Службу фінансових розслідувань.

Податкову після цього позбавлять правоохоронних функцій.

Майбутні депутати також домовились боротися з корупцією у сфері державних закупівель.

Серед конкретних новацій – всі фірми-учасники тендерів зобов’яжуть називати кінцевих власників, частка яких у компанії перевищує 10%.

Детективи та поліція

Українську міліцію з часом перетворять на поліцію, при цьому суттєво реформують її структуру.

Найперше, після об’єднання функції слідчих та оперативних працівників, буде створена служба детективів. Ця новація запланована на початок 2017 року.

Національна поліція, яку створять у межах МВС, поділятиметься на поліцію громадської безпеки, кримінальну поліцію, поліцію спеціального призначення й судову поліцію.

Також буде ліквідована Державна автомобільна інспекція, а її функції передадуть єдиній патрульній службі.

Планується створення муніципальної міліції, яку, за бажання, будуть утримувати органи місцевого самоврядування.

На всі посади у поліції планується запровадити прозорий конкурсний відбір.

Коаліція планує втілювати в життя вже ухвалену реформу прокуратури.

Депутати зобов’язуються утворити Державне бюро розслідувань, якому передадуть слідчі функції прокуратури та СБУ.

Вибори і Конституція

Учасники коаліційних перемовин зобов’язалися змінити систему виборів до парламенту та запровадити пропорційну систему з відкритими списками.

Таку ж систему запровадять на місцевих виборах, а мажоритарку збережуть тільки у сільських та селищних радах.

Коаліція також змінить систему виборів мерів великих міст – вони відбуватимуться у два тури, якщо в першому жоден кандидат не набрав 50%.

За такої ситуації мером міста не зможуть стати люди, які отримують перевагу над опонентами на кілька сотень голосів, як це часто трапляється зараз.

Також частково нівелюватиметься вплив адміністративного ресурсу.

У коаліційній угоді названі напрямки реформування Конституції, а конкретний проект змін розробить парламентська тимчасова комісія.

У цій комісії передбачається пропорційне представництво фракцій парламенту, але більшість має бути за коаліцією.

Що обіцяє уряд?

11 грудня Верховна Рада прийняла програму діяльності уряду. Програма сама по собі декларативна, але от її додатки – справді революційні. Ось деякі витяги з того, що планує зробити уряд вже наступного року за рекомендацією одного лишень Міністерства фінансів, яке очолює американка українського походження Наталія Яресько:

– скорочення кількості народних депутатів з 450 до 150 осіб через внесення відповідних змін до Конституції (потенційна економія – 424 млн. грн.);

– зменшення термінів обов’язкового навчання у загальноосвітніх школах до 9 років (на даний час обов’язковим є навчання протягом 11 років, в той час як у країнах Європи і США – 9);

– вилучення норм про безоплатність освітніх і медичних послуг з метою розширення джерел фінансування галузей освіти і охорони здоров’я і запровадження плати;

– встановлення плати за харчування під час перебування громадян на лікуванні у закладах охорони здоров’я в умовах стаціонару (реальна економія – 956 млн. грн.);

– запровадження часткової плати за навчання у дитячо-юнацьких спортивних школах (додаткові доходи – 568,9 млн. грн.);

– відміна виплат стипендій у навчальних закладах, крім виплат дітям-сиротам, дітям-інвалідам, дітям з малозабезпечених сімей (реальна економія – 1255,3 млн. грн.);

– вилучення норми щодо забезпечення безкоштовного харчування учнів 1-4 класів, крім учнів з числа дітей-сиріт і малозабезпечених, дітей-інвалідів (реальна економія – 715,5 млн. грн.);

– вилучення норми про можливість безкоштовного проїзду у транспорті учнів, студентів та педагогічних працівників та запровадження адресної грошової допомоги пенсіонерам замість пільгового проїзду громадським транспортом загального користування, надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива, скрапленого газу та послуг зв’язку з урахуванням доходів (відповідно до Меморандуму з МВФ);

– підвищення педагогічного навантаження педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів та позашкільних навчальних закладів (з 18 годин у 2014 році до 20 годин з 1 липня 2015 року, з 20 годин до 22 – з 1 липня 2016 року) (відповідно до Меморандуму з МВФ) (реальна економія – 853,5 млн. грн.);

– встановлення сукупного терміну навчання на молодшого бакалавра та бакалавра не більше 3-4 років, на магістра – не більше 1 року (потенційна економія – 5358млн. грн.). Прирівняння працівників коледжів за умовами оплати праці до працівників професійно-технічних навчальних закладів (як було до прийняття Закону України «Про вищу освіту» у новій редакції);

– скорочення чисельності працівників бюджетної сфери на 3% (передбачено в Меморандумі з МВФ) (потенційна економія – 6338,6 млн. грн.);

– підвищення пенсійного віку чоловікам та жінкам до 65 років та обмеження виплати пенсій працюючим пенсіонерам до 90% призначеної пенсії, але не нижче розміру прожиткового мінімуму встановленого для осіб, які втратили працездатність (відповідно до Меморандуму з МВФ) (реальна економія – 4348,9 млн. грн,);

– запровадження європейських стандартів щодо кількості міліціонерів – 300 працівників міліції на 100 тис. населення із скороченням загальної чисельності МВС з 245,0 тис. орієнтовно до 135,0 тис. осіб (потенційна економія – 1996,6 млн. грн.);

Загалом, як зазначено в опублікованому документі, його прийняття дозволить у бюджеті 2015 року не шукати майже 497 мільярдів гривень видатків, джерел для вишукання яких немає, і забезпечить економію державних коштів в обсязі близько 27,1 мільярда гривень, а також збільшить дохідну частину держбюджету на суму близько 0,9 млрд гривень.

Якщо всі ці рекомендації Мінфіну будуть втілені в життя, уже в 2016 році Україну чекає економічне зростання.

А наразі мусимо затягнути паски. Кардинально затягнути. «Халява» закінчилася.

Підготував Адам Стрижнюк

У Катедрі звучали григоріанські хорали. Відео

Понеділок, 15 грудня 2014, 08:32

Григоріанські хорали у виконанні львівського гурту "Есхатофонія", завершальний акорд тернопільського "Джаз безу 2014".

Відео: Василь Катола 

У Тернополі стартує конкурс на найкращі тернопільські оповідки

Неділя, 14 грудня 2014, 11:11

Конкурс з написання легенд, бувальщин та оповідок рідного краю «Мій Тернопіль» проводить Тернопільська міська рада. За словами начальника управління культури Василя Кармазина, мета конкурсу – це надати тернополянам можливість популяризувати знання з народної творчості та заохотити до вивчення місцевої культури.

«Конкурс розпочинається з 1 січня і буде тривати до 30 березня 2015 року, - розповідає Василь Кармазин. – У цей час ми приймаємо написані роботи від тернополян різних вікових категорій. Другий тур триватиме з 10 квітня до 20 липня, під час якого розглядаються подані роботи та їх оформлення. Завершиться весь проект випуском друкованої книжки до Дня міста».

За словами начальника управління культури, кращі роботи будуть  передані у бібліотечні фонди міста Тернополя і подаровані делегаціям міст України та міст – партнерів Західної Європи під час заходів до Дня міста.

Основні вимоги до конкурсних робіт та оформлення матеріалу: на конкурс подаються письмові роботи обсягом не більше 10 сторінок комп’ютерного тексту (формат А-4, розмір шрифту 14, інтервал півтора); на титульній сторінці обов’язково варто зазначити тему, прізвище, ім’я, по батькові автора, домашню адресу; до роботи додається список використаних джерел (якщо такі були).

Роботи надсилати на адресу: 46001, м. Тернопіль, бульвар Т. Шевченка, 1 в управління культури і мистецтв. Довідки за телефонами: (0352) 42-06-72, 52-67-32.

rada.te.ua

Енергетичний джаз від FUTUREthno. Відео

Субота, 13 грудня 2014, 21:04

«FUTUREthno» (PL/UA)

Містер Крайм - діджей
Filip Szymaniak - скрипка
Łukasz Owczynnikow - контрабас
Grzegorz Pałka –барабани
Роман Бардун – фортепіано

«FUTUREthno» - це насичений народними мотивами джаз, забарвлений електронною музикою. Головна ідея полягає в тому, щоб передати дух народної пісні, однак не в очевидний спосіб, а за допомогою сучасної мови, енергетичного джазу. Композиції основані на українському та польському фольклорі.

Відомий шоумен готує для тернополян декілька сюрпризів

П'ятниця, 12 грудня 2014, 09:34

Від американської романтики до української ностальгії.

Вже сьогодні соліст, піаніст, шоумен, лауреат премії Artists International Володимир Зайцев виступить  на фестивалі у супроводі симфонічного оркестру Тернопільської обласної філармонії під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Мирослава Кріля.

Володимир Зайцев: "Я тішусь, що маю фантастичну можливість грати з тернопільським симфонічним оркестром. Його учасники  чують буквально кожну мою фразу, моє дихання. Тернопіль має пишатись таким чудовим маестро, як Мирослав Кріль. Сподіваюсь, що це лише початок нашої співпраці.

На прес-конференції, присвяченій другому дню джазового фестивалю, Володимир Зайцев зізнався, що відвідувачів концерту чекає декілька сюрпризів.Чи будуть звучати композиції відомого композитора Сергія Лазо, залишається секретом. 

Володимир Зайцев: " В першу чергу я - шоумен. Я люблю імпровізувати. Не можу дотримуватись чіткої програми. Це не для мене. Тому усі сюпризи нехай залишаються у таємниці. 

Оксана Божко

Жіноче чотириголосся та контрабасний квартет – Тернопіль знову в ритмі джазу

П'ятниця, 12 грудня 2014, 09:32

Неймовірним етно-джазовим концертом розпочався дев’ятий міжнародний фестиваль  JazzBez в Тернополі 11 грудня. Гості зі Львова – Мар’яна Садовська та Марк Токар створили для тернополян на відкритті фестивалю у драмтеатрі справжній і неповторний світ музичного джазового мистецтва, — пише сайт Культурно

Перший фестивальний JazzBez -концерт  складав два сети, розпочавшись з, як завжди, емоційного й насиченого найрізноманітнішими почуттями виступу Мар’яни Садовської. Співачка, актриса, композитор, аранжувальник, музичний драматург та ще й етнограф – всесвітньовідома Мар’яна Садовська представила тернопільській публіці призабуті пісні з різних куточків України. Ці музичні перлини вона самостійно збирала й записувала серед нашого співочого народу. Перед кожною композицією співачка роз’яснювала коротку історію пісні – чи-то про  те, як конкретну пісню їй відкрили селяни Полісся або Поділля, чи-то про обрядові звичаї, який стосується пісня.

Талановита співачка самостійно акомпонувала собі гармоноєю – інструментом, який дивовижно вдало передавав кожне народжене Мар’яною почуття – радість, кохання, сум, напруження, страх. Глядацькому залу залишалось лише дивуватись незбагненно миттєвим змінам, які вирували на сцені, де стояла всього одна тендітна жінка у червоній сукні.

Після антракту на сцену драмтеатру вийшов органічний октет у складі чотирьох ніжних, сильних і зворушливих голосів та чотирьох стриманих, глибоких і всеохопних контрабасів – жіночий квартет на чолі з Мар’яною Садовською та квартет відомого джазового контрабасиста Марка Токара, який першим серед українців грав на Chicago Jazz Festival.

Музиканти представили програму,  що скаладалася з композицій на музику Мар’яни Садовської, створену в співпраці з Марком Токаром. У програмі були використані фрагменти віршів українського поета і письменника Сергія Жадана та поетеси Любові Якимчук. Крім сучасних ліричих текстів, на JazzBez звучали й українські пісні з обряду виряджання сина до війська та весільного обряду.

Перший день фестивалю JazzBez в Тернополі, який у нашому місті вже давно має своїх вірних шанувальників, минув під насичені звуки струн контрабасу та дивний   –  то гучний і сильний, то тихо пташиний та мелодійний –  жіночий голос, який творить особливий народний джаз.

• Взагалі джаз – це музика, як відомо, для серця, для душі. І, можливо, саме джаз і загалом культуру, на нашу думку, варто було розвивати більше на Сході, більше допомагати музикантам. Можливо би й не сталося те, що маємо сьогодні в нашій країні. Цей фестиваль від попередніх відрізняється тим, що цього року заключний концерт ми будемо проводити в Катедрі. Ми багато говорили про цей концерт – зрозуміло, що проводити його в храмі – це дуже добре, правильно. І музика, яка буде там звучати, –  така, яка і повинна бути: візантійські церковні співи і григоріанські хорали, але також і джаз, –  звернувся до тернопільських поціновувачів джазу директор фестивалю  JazzBez  в Тернополі Олег Макогін.

Алла Сердюк

Тернопільській філателіст показав історію Нобелівської премії

Четвер, 11 грудня 2014, 08:05

П’ятистендовий експонат тернопільського філателіста Юрія Ковалькова, представили на виставці, присвяченій Дню прав людини, у приміщенні краєзнавчого музею.

У експозиції «Нобелівська премія: українська проекція» представлені історичні моменти, які стали цінними для нашої держави. Виставка марок та конвертів з понад 30 країн світу показує історію заснування відомої премії Альфредом Нобелем. Філателістичні матеріали ілюструють шість номінацій нобелівських нагород.

Значне місце у виставці приділили лауреатам-уродженцям України: Іллі Мєчнікову, Зельману Ваксману, Шмуелю Агнону, Жоржу Шарпаку та Роалду Хофману.

Українських нобелістів лише п’ять, проте творчий шлях лауреатів інших країн тісно пов’язаний з нашою. Особливу увагу у експозиції приділили борцеві за мир Леху Валенсі, який активно допомагав нам долати політичну кризу в часи Помаранчевої революції.

-         Місце проведення цієї виставки не є випадковим, - розповідає Юрій Ковальков, - 10 грудня 1991 року саме тут ми проводили перші нобелівські читання. А уже в 2001 році вони стали міжнародними. Протягом останніх десяти років я збирав філателістичні матеріали, присвячені цій темі. Сьогодні з радістю ділюсь своєю колекцією.

Особливою цінністю для автора виставки є листи від Роалда Хофмана, з яким він спілкується уже понад 10 років.

На одному зі стендів філателістичних матеріалів відображено поглиблені творчі зв’язки наших учених із нобелівською інтелектуальною елітою світу, розвитком нобелівського руху в нашій державі, традицією проведення Тернопільських нобелівських читань.

Ознайомитись з «нобелівською історією» можна до кінця грудня у холі краєзнавчого музею.

 

Оксана Божко

Затримання року: тернопільські міліціонери не лише знешкодили злодіїв-гастролерів, а й вилучили центнери накраденого майна

Четвер, 11 грудня 2014, 07:41

Купівля двох автомобілів, розкішні подарунки співжителькам,  розваги в дорогих клубах та ресторанах - так «бідували» в Тернополі переселенець з Алчевська та рецидивіст-втікач із Запорізької області. Майже три місяці кримінального життя гастролерів перервали оперативники тернопільської міліції.

Різні життєві обставини привели цих двох на терени нашого краю.  30-річний уродженець  Алчевська Луганської області разом зі співжителькою та її родиною прибули до Тернополя через події на Донбасі.  36-річний житель Дніпрорудного Запорізької області, що називається, пристосувався до ситуації  з переселенням і, приховуючи своє кримінальне минуле та переслідування за нещодавно вчинені злочини, разом зі співжителькою так само знайшли притулок у нашому місті. Проживали обидві родини в одному з гуртожитків у Білій Тернопільського району. Там спочатку їх зблизив «язик», а згодом й кримінальне ремесло.

Зі слів начальника управління карного розшуку обласної міліції Степана Яцуха, майже три місяці злочинний дует вчиняв крадіжки з квартир тернополян. Також міліціонери довели причетність зловмисників до злодіянь, вчинених на території Бучача та сусідньої Хмельницької області.  Загалом, задокументовано майже півтори десятка фактів незаконних заволодінь майном з чужих помешкань.

Об’єктами збагачення зловмисників ставали квартири, розташовані на перших поверхах. Зловмисники напередодні вистежували, чи є хтось в помешканні і, переконавшись у відсутності господарів, чинили вилазку. Майже у всіх випадках шляхами проникнення ставали вікна. Що цікаво, - металопластикові.

Про ненадійність металопластикових віконних конструкцій міліціонери наголошують не вперше, а тому рекомендують: змінивши дерев’яні рами на склопакети, подбайте й про засоби безпеки. Поставте хоча б елементарні решітки. Бо саме склопакет найлегше і, головне, тихо можна витиснути. Злодій потрапляє до квартири, як то кажуть, без шуму й пилу.

Та були випадки, коли злодійському дуетові проникнення до чужого помешкання давалися  не так легко. До квартири на бульварі Данила Галицького, що в обласному центрі, довелося добиратися через каналізаційний отвір. Демонтувавши трубу та розтрощивши ломом частину панельного перекриття, зловмисники з підвалу потрапили до вбиральні. Проте  й тут їх чекав неприємний сюрприз - в квартирі спрацювала сигналізація.  Втікати довелося тим же шляхом, що й проникали, та головне - з порожніми руками. Майно господарів залишилося на місці лише тому, що подбали про безпеку житла.

На жаль, це єдиний випадок, коли квартира, до якої навідалися непрохані нічні візитери, виявилася оснащена сигналізацією. Що заставали у своїх помешканнях інші потерпілі – інакше як хаосом не назвеш. Житло в буквальному сенсі перевертали. Вигрібали та забирали все:  від постільної білизни до предметів особистої гігієни, від одягу та побутової техніки до від виробів із золота та заощаджень.

«Загарбницькі набіги», які влаштовували зловмисники, змусили їх задуматися про транспорт. Адже не завжди зручно нести в руках телевізор чи системний блок, мікрохвильову пічку чи пральну машинку. Тому на перші накрадені гроші гастролери придбали автомобіль «Форд Гранада».  Згодом - легковик «Мазду». Як встановили правоохоронці, чужих грошей вистачало і на покупки дорогого одягу, і техніки, і ювелірних прикрас. Все це зловмисники разом з родичами переправляли кур’єрськими службами на схід.

-          Повідомлення від потерпілих почали надходити наприкінці вересня ,- розповів Степан Яцух. - Проте одразу вийти на слід зловмисників не вдалося, адже ті діяли надзвичайно обережно: злодійства чинили в рукавицях, аби не залишати слідів, краденого не збували, та й немалу роль відіграв кримінальний досвід  старшого зі зловмисників - 36-річний чоловік шість разів був судимий за майнові злочини.

Та скільки ниточці не витися, кінець таки настане. Фініш крадіям наблизили оперативники обласного управління міліції. Було розроблено спеціальний план захоплення та затримання підозрюваних.  Ретельно продумані та відпрацьовані дії співробітників міліції завершилися для лиходіїв арештом. Жителя Алчевська затримали у Тернополі. «Процедура» нагадувала кіношний екшен. Навіть зловмисник зізнався, що подібні картини знешкодження злочинців бачив лише на екранах телевізорів.   Жителя Запорізької області взяли на його малій батьківщині. До слова, туди лиходій приїхав лише на декілька днів, аби заховати награбоване і обрати новий злодійський маршрут. Бо перебувати в Дніпрорудному  для злодія було небезпечно, адже місцеві правоохоронці розшукували його за вчинення майнових злочинів, вчинених на території Запорізької області.

Сьогодні обоє затримані  перебувають під вартою і дають свідчення.  Правоохоронці вилучили у них дві автівки доверху забитих чужим майном. Тож доказів причетності злодійського дуету до серійних злодіянь більше, ніж достатньо.

Кримінальні провадження порушені за частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу України. Зловмисникам загрожує до восьми років позбавлення волі.

Як запевняють правоохоронці, це один з небагатьох випадків, коли вдалося не лише затримати квартирних крадіїв, а, що найголовніше, вилучити у них майже все накрадене майно. Гроші, звичайно, злодії розтринькали, бо жили на широку ногу. Один з родиною  винаймав  чотирикімнатну квартиру, інший – приватний будинок.  Гулянки в дорогих ресторанах і покупки в бутиках теж вартували людських грошей.  Але є серед  вилученого – побутова, комп’ютерна техніка, речі домашнього вжитку, предмети інтер’єру. Так що потерпілі зможуть повернути належне їм майно.

Наталія Федів

В зону АТО ВО «Автомайдан» відправив 13 авто, бойову машину та швидку

Середа, 10 грудня 2014, 08:47

Понад 1500 касок, 900 бронежилетів, бушлати, берци, спальники, термобілизну, тепловізори, бензопили, інструменти та не один десяток тонн продуктів забрали та передали в зону АТО активісти осередків ВО «Автомайдан».

Ще – 13 автомобілів, одну бойову розвідувальну машину і «швидку», які закуповували, ремонтували та доправляли на Схід спільно з Об’єднанням заради громади «Ядро». Ще одну легківку зараз готують до відправки.

-          Вже відправили два автомобіля «Опель Фронтера», один з яких переданий для охорони аеропорту 16-ій авіабригаді, другий – «Айдару», - повідомив голова тернопільського осередку ВО «Автомайдан» Ігор Василів. – «Мітсубісі Паджеро»  і «Форд Торнео» пішли батальйону К2.

Ще один «Мітсубісі Паджеро» віддали тернопільським даішникам, «Мерседес 124» - зведеному міліцейському загону. Для «Айдару» доправили у зону АТО ще «Форд Галаксі», «Форд Транзит» та ГАЗ-66. По автомобілю «Рено Ейспейс» передали охоронцям та льотчикам аеропорту Дніпропетровська. Медикам 25-ої десантної бригади передали «Фольксваген ЛТ», а «Мерседес Спрінтер» - для 93 бригади.

Активісти чортківського осередку ВО «Автомайдан», який утворився близько 2 місяців тому, спільно з іншими громадськими організаціями краю під час «Чортківської дефіляди» зібрали понад 15 тис. грн. За ці кошти вже придбали автомобіль SSANGYONG, який невдовзі вирушить у зону АТО.

Силами  учасників Кременецького осередку ВО «Автомайдан» було відремонтовано, укомплектовано та випробувано БРДМ (бойова розвідувальна  машина), та УАЗ – машину швидкої допомоги, які вже в зоні АТО.

Учасники районного осередку безпосередньо беруть участь у визволенні українських  полонених із зони АТО. Налагоджено контакт із Офіцерським корпусом м. Дніпропетровська та постійно проводиться відповідна робота в даному напрямку. За час  існування осередку прийнято участь у визволенні 34 полонених.

Спільно з фотографами м. Кременця та району було організовано благодійний артпроект   «Фото Патріота». Вся сума зібраних коштів - 5 000 грн. - була передана на лікування  поранених бійців АТО.

Підволочиський та тернопільський осередки займались збором коштів для майданівця та вояка, який був поранений в зоні АТО Ярослава Антонюка. Всього вдалось зібрати близько 120 тис. грн., які передали для лікування і реабілітації земляка.

Окрім допомоги воякам в зоні АТО, осередки Тернопільщини ВО «Автомайдан» проводять контроль за  діяльністю органів місцевого самоврядування, дорожніх та силових структур, судів. В т. ч. на контролі осередків перебувають резонансні кримінальні та адміністративні справи, підозрюваними або обвинуваченими у яких є високопосадовці різних рівнів. Беруть участь в люстраційних процесах. Районні осередки проводять рейди спільно з працівниками ДАІ для забезпечення безпеки дорожнього руху та протидії корупції на дорогах.

Увага! Осередки ВО «Автомайдан» не беруть участі у жодних політичних акціях та не є членами будь-яких політичних партій.

Тернополян запрошують на благодійний аукціон «Миколайчик у зону АТО»

Середа, 10 грудня 2014, 08:38

12 грудня 2014 року  о 17:00 у читальній залі бібліотеки ТНТУ  ім. І.Пулюя буде проведений благодійний аукціон по збору коштів бійцям у зону АТО.

Студентська рада Тернопільського національного технічного університету ім. І.Пулюя проводить благодійний аукціон «Миколайчик у зону АТО» для збору коштів бійцям батальйону «Тернопіль». Цей захід відрізняється оригінальністю,оскільки в Тернополі ще не бачили традиційних класичних аукціонів.

«Допомогти легко!» - під таким гаслом студенти закликають допомогти усіх небайдужих жителів міста.

Щодо лотів,то тут якимись конкретними характеристиками не обмежуються: будуть і картини, і старовинні монети, і книжки,а також багато чого іншого.

Запрошуємо журналістів для висвітлення акції. Дякуємо усім ЗМІ за розповсюдження інформації — це важливий внесок у справу безпеки та незалежності України!

Час та місце зустрічі : 12 грудня 2014 о 17:00 у читальній залі бібліотеки ТНТУ ім. І.Пулюя.

Контактна особа для ЗМІ на місці події:

0972164321 – Діана Дмитрів
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

У Тернополі розпочато прийом громадян на безкоштовні юридичні консультації

Середа, 10 грудня 2014, 07:04

За підтримки юридичної фірми «Гловак і партнери» та Галицького коледжу ім. В. Чорновола, розпочато прийом громадян для надання безоплатної правової допомоги лабораторією практичного права «Юридична допомога».

Графік прийому: вівторок, середа, четвер із 13.00 год. по 17.00 год., за адресою: м. Тернопіль, вул. Б. Лепкого, 3. Контактний тел. (0352) 42-30-92.

Деталі на сайті glovak-partners.com.ua
 

ПроТернопіль

На допомогу армії до бюджету надійшло 14 млн. грн. військового збору

Вівторок, 09 грудня 2014, 09:07

З початку запровадження військового збору платниками податків Тернополя та Тернопільського району до бюджету сплачено 14, 1 млн. грн. цього платежу.

Нагадуємо, що військовий збір у розмірі 1,5 відсотка утримується з доходів у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами, а також із виграшу в державну та недержавну грошову лотерею.

Нарахування, утримання та перерахування військового збору до бюджету здійснюється у порядку, встановленому ст. 168 Податкового кодексу України для податку на доходи фізичних осіб.

Але, на відміну від податку на доходи фізичних осіб, який перераховується до місцевого бюджету, військовий збір належить до доходів загального фонду Державного бюджету України і зараховується на рахунки за кодом  класифікації доходів бюджету 11011000.
 

Інформаційно-комунікаційний відділ Тернопільської об’єднаної ДПІ

До початку фестивалю «Jazz Bez» у Тернополі залишилося 48 годин!

Вівторок, 09 грудня 2014, 08:42

«Джазовий фестиваль у Тернополі – це збільшення рівня джазу у крові» - саме так відгукуються поціновувачі якісної музики про неймовірну подію, на яку чекає усе місто. А чекати є на що, адже протягом чотирьох днів з 11 по 14 грудня у Тернополі відбудеться міжнародний джазовий фестиваль «Jazz Bez».

«Jazz Bez» - це неймовірна культурна подія року у нашому місті. Адже лише раз у рік тернопільські слухачі та гості міста зможуть насолодитися джазовими композиціями найвідоміших виконавців України та світу!

«Кожного року ми запрошуємо найцікавіших виконавців джазу, яких шанують у всьому світі, - розповідає директор фестивалю «JazzBez» у Тернополі Олег Макогін. – Цього року чекаємо на презентацію нового проекту всесвітньовідомої співачки, яка до речі з України, Мар’яни Садовської із контрабасистом Марком Токарем, виступить лауреат премії Artists International Володимир Зайцев, польські колективи Shofar та FUTUREthno».

Не забули організатори й про сюрприз для тернополян. Адже у рамках фестивалю відбудеться виступ унікального у своєму роді гурту «ΕΣΧΑΤΟΦΟΝIΑ». Концерт пройде у Катедральному соборі, де урочистість обстановки переплітатиметься із джазовими мотивами.

Квитки на три дні фестивалю ще можна придбати у касі Драмтеатру та барі «Коза».

ПРОГРАМА

З 11 по 14 грудня у Тернополі відбудеться міжнародний джазовий фестиваль «Jazz Bez 2014». Протягом цих днів у наше місто завітають джазові виконавці зі світовим ім’ям.

11 грудня о 19.00 год. концерт у Драматичному театрі. Концерт відомої джазової виконавиці Мар’яни Садовської та контрабасиста Марка Токара. Також звучатимуть вишукані енергетичні твори у виконанні октету із чотирьох контрабасів та чотирьох жіночих вокалів.

12 грудня о 19.00 год. концерт у Драматичному театрі. Від американської романтики до української ностальгії. Соліст, піаніст, шоумен, лауреат премії Artists International Володимир Зайцев виступить на фестивалі у супроводі симфонічного оркестру Тернопільської обласної філармонії під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Мирослава Кріля.

13 грудня о 19.00 год. концерт у Драматичному театрі. У Тернопіль приїдуть два польські джазові колективи – «Shofar» та «FUTUREthno». Перший гурт – це проект трьох найкращих польських джазменів, а їх музика – неперевершене поєднання етнічних мотивів та фрі-джазу. Учасники ж гурту «FUTUREthno» єднають досвід та талант, шукаючи мистецького консенсусу у багатогранному змаганні епох, культур та ментальностей.

14 грудня о 16.30 год. концерт гурту «ΕΣΧΑΤΟΦΟΝIΑ» відбудеться у Катедральному соборі. Вхід на цей концерт безкоштовний!

До слова, організаторами фестивалю «Jazz Bez» у Тернополі є мистецьке об’єднання «Коза», Тернопільська міська рада та музичний центр «Бастер».

Міліціонери Тернопільщини застерігають: телефонні шахраї представляються працівниками банку

Вівторок, 09 грудня 2014, 07:03

Жителі Тернопільщини продовжують потерпати від телефонних аферистів. Останні, аби збагатитися, вигадують різні схеми заволодіння чужими грошима.

Майже три тисячі гривень втратив 53-річний житель  Борщівського району, довірившись псевдобанківському працівнику. Як розповів потерпілий, до нього на мобільний зателефонував незнайомець, який представився начальником служби безпеки банку. Співрозмовник повідомив , що з його рахунку невідомі намагаються зняти гроші, аби цього не трапилося, «електронний гаманець» потрібно терміново заблокувати. Щоб не втратити свої кошти,  чоловік мав продиктувати «працівникові банку»  код, який надійшов на його мобільний телефон. Не запідозривши нічого лихого, борщівчанин виконав усі вказівки незнайомця. Як результат, не вберіг свої гроші, а втратив їх – з його рахунку зловмисник зняв 2700 гривень. За допомогою чоловік звернувся до працівників міліції. Правоохоронці розшукують шахраїв.

Аби не потрапити на гачок такого роду аферистів, міліціонери радять бути пильними та уважними. Не варто довіряти телефонним  «працівникам банку», які  переконують вас у ризику втратити кошти з тих чи інших причин. У таких випадках краще зателефонувати на гарячу лінію фінансової установи й поцікавитися, чи проводять вони якісь операції, або ж навідатися до найближчого відділення вашого банку. Ні в якому разі не повідомляйте стороннім особам по телефону свої персональні дані та секретні коди «електронних гаманців».

Обов’язкового розкажіть про такий вид шахрайства усім своїм рідним та знайомим. Чим більше люди будуть поінформовані, тим менше вони будуть потрапляти у тенета пройдисвітів.

СЗГ УМВС в області

Джазові виконавці безкоштовно виступлять для тернополян у Катедрі

Понеділок, 08 грудня 2014, 08:41

Протягом чотирьох днів, з 11 по 14 грудня, у Тернополі уже вдев’яте відбувається міжнародний джазовий фестиваль «JazzBez». У рамках цього фестивалю перед тернополянами виступлять найкращі джазові виконавці – Мар’яна Садовська та Марк Токар, Володимир Зайцев, гурт «Shofar» та «FUTUREthno». Їх концерти відбудуться з 11 по 13 грудня о 19.00 год. у Драматичному театрі, а квитки ще можна придбати у касі Драматичного театру та барі «Коза».

У недільний день фестивалю, 14 грудня о 16.30 год, організатори  «Jazz Bez» приготували для тернополян незвичний подарунок – виступ гурту «ΕΣΧΑΤΟΦΟΝIΑ» у Катедральному соборі міста.

«Якось ми почули програму львівського музиканта, саксофоніста Михайла Балога, яка базується на візантійських церковних співах та григоріанських хоралах. Тобто основа цієї програми – це церковна музика, яка зазнала певної обробки, - розповідає директор тернопільського фестивалю «Jazz Bez» Олег Макогін. - Якщо це духовна музика, то вона повинна звучати у відповідному місці, тобто у храмі. Таким місцем стала Катедра, адміністрація якої дала згоду на проведення цього виступу».

За словами організатора, вхід на цей концерт – безкоштовний для усіх. У першу чергу організовується захід для усіх волонтерів, які допомагають бійцям АТО, а також для жителів Тернополя.

Живий звук!

Програма виступів з 11 по 13 грудня на «Jazz Bez» у Тернополі:

11 грудня о 19.00 год. у Драматичному театрі. Концерт відомої джазової виконавиці Мар’яни Садовської та контрабасиста Марка Токара. Також звучатимуть вишукані енергетичні твори у виконанні октету із чотирьох контрабасів та чотирьох жіночих вокалів.

12 грудня о 19.00 год. концерт у Драматичному театрі. Від американської романтики до української ностальгії. Соліст, піаніст, шоумен, лауреат премії Artists International Володимир Зайцев виступить на фестивалі у супроводі симфонічного оркестру Тернопільської обласної філармонії під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Мирослава Кріля.

13 грудня о 19.00 год. концерт у Драматичному театрі. У Тернопіль приїдуть два польські джазові колективи – «Shofar» та «FUTUREthno». Перший гурт – це проект трьох найкращих польських джазменів, а їх музика – неперевершене поєднання етнічних мотивів та фрі-джазу. Учасники ж гурту «FUTUREthno» єднають досвід та талант, шукаючи мистецького консенсусу у багатогранному змаганні епох, культур та ментальностей.

Квитки на ці три дні фестивалю можна купити у барі «Коза» та у касі Драматичного театру.

Відповідь простої киянки на лист заможної москвички

Понеділок, 08 грудня 2014, 06:20

Второй день мысли мои парализованы письмом девушки Даши из Москвы. Письмо лежало в папке «Другое», где я его вчера и обнаружила. Даша живёт в Москве - и написала мне, чтобы сказать, что она, Даша, категорически не понимает, за что все так не любят Путина. Вот Даша, как русская, хочет мне сказать: её, Дашино, благосостояние каждый год растёт, она может позволить себе купить машину и жильё, может заниматься, чем хочет, и зарабатывать честным путём. И вообще Даша в целом довольна тем, как обстоят дела в её стране и одобряет действия своего президента. И Даша просит: «Если у Вас будет время, вы могли бы мне объяснить, чем так плох Путин? Ну честно, я не понимаю.... объективно, мы живем не в идеальном мире, но я вижу, что человек хотя бы не лижет ж…пу америкосам, а идет своим путем!»

Видите ли, Даша, тут такое дело. 
Я, пожалуй, даже опущу «америкосов», хотя одно употребление этого слова характеризует вас не лучшим образом. 
Тут такое дело, Даша.

Может, вы не знаете или не замечали - но ваше благосостояние росло по одной-единственной причине: сверхвысокой цены на нефть на протяжении нескольких лет. Что было бы неплохо сделать стране, на которую свалился такой замечательный финансовый профит? Мне кажется, воспользоваться этими сверхдоходами на развитие реальной, а не сырьевой экономики. Снизить давление на малый и средний бизнес, выстроить и укрепить отрасли производства, не зависящие от цены на нефть, развивать регионы, поднимать туризм, да мало ли что! Что сделало российское правительство во главе с президентом? Распихало сверхдоходы по карманам нескольких десятков людей. Но вам было всё равно - вы купались в финансовых «нефтяных» брызгах, долетавших до простых смертных, покупали жильё и машины и радовались своему благосостоянию, не особо анализируя, откуда оно взялось и от чего зависит. Возможно, если вы откроете глаза и посмотрите на сегодняшнюю цену на нефть, а заодно на курс доллара, кое-что станет вам понятно. Скажу только, что пока вы в Москве покупали машины и жильё, люди во многих российских регионах жили без дорог и не зная, что такое канализация. В стране со сверхдоходами, ага.

А ещё, Даша, пока вы покупали машины и жильё, в тюрьме погибал человек, которого звали Сергей Магнитский. Вы не слышали о нём? Я расскажу: это бухгалтер, обнаруживший беспрецедентно огромное воровство из российского бюджета, совершённое самым верхним эшелоном госчиновников. И он, идеалист, решил восстановить справедливость. Его, Даша, бросили в тюрьму и держали там в пыточных условиях. Он умирал, лёжа на бетонном полу и крича от боли. Погуглите, Даша, «Дело Магнитского», найдите интервью с Уильямом Браудером. Когда я много лет назад прочитала это интервью, я заболела - в буквальном смысле.

А потом, Даша, пока вы выбирали машину и занимались тем, чем хотели, Уильям Браудер добивался справедливости - в память о Сергее Магнитском. И он её добился - чиновники, которые были причастны к раскрытому Сергеем преступлению, попали в санкционный список США - так называемый «Список Магнитского». И после этого ваше правительство оскорбилось и нанесло ответный удар: приняв закон Димы Яковлева. Этим законом, Даша, ваше правительство под руководством вашего президента обрекло сотни российских детей-инвалидов на смерть в российских детских домах. Вы никогда не интересовались, как российские инвалиды живут в детских домах? Вряд ли - человек, который однажды этим интересуется, начинает многое понимать. В усыновлении было отказано даже тем детям-инвалидам, которые уже познакомились со своими будущими родителями. Даже тем, к кому родители прилетали из Америки и показывали на фотографиях их будущий дом, комнату и игрушки. Все они, Даша, остались гнить в детских домах. Пока у вас росло благосостояние.

Пока ваше благосостояние росло, дочь сибирской чиновницы насмерть сбивала на тротуаре людей - и уходила от наказания. Не сидела в тюрьме ни дня, даже во время следствия. А люди, станцевавшие в храме, сели в тюрьму сразу - и отсидели там почти три года. И человек, толкнувший полицейского во время массовых беспорядков, сел в тюрьму - и сидит там до сих пор. Но вы, Даша, вряд ли знаете о «Болотном Деле» - вы ведь занимаетесь тем, что вам нравится. И одобряете действия своего президента.

А ещё, Даша, пока вы покупали жильё, российские дети умирали в больницах - если на их лечение добрые люди не находили деньги. Потому что Россия, страна с нефтяными сверхдоходами, занималась олимпиадой, ей было не до детей с пороком сердца. Знаете ли вы, Даша, о том, что денег, потраченных на 10 минут открытия олимпиады, хватило бы на то, чтобы прооперировать всех российских детей с врождённым пороком сердца? Дело в том, что если детей с таким диагнозом прооперировать в раннем возрасте - они вырастают обычными здоровыми людьми. А если нет - то они будут инвалидами, отстанут в развитии и погибнут рано.

Но это всё, безусловно, внутренние дела вашей страны. И что бы я ни думала по этому поводу - понимание того, что это внутренние дела вашей страны, всегда удерживало меня от публичных выступлений на эту тему. В конце концов, я, как вы заметили, неглупая девушка, и я вижу, что критическое большинство россиян всё устраивает, кто я такая, чтобы возмущаться судьбой российских детей-инвалидов? Тем более, что у вас там растёт благосостояние, вы покупаете машины и жильё и вы всем довольны.

Но наступил момент, когда ваша страна стала вмешиваться в дела моей. 
Наступил он год назад - когда Украина поднялась в массовом протесте против действующего украинского президента. Не верьте глупостям о том, что она поднялась «за ЕС» или «против России». Это бред. Страна поднялась против абсолютного, полного бандитского беспредела человека, называвшегося президентом Украины. Посаженного, надо сказать, долгими и затратными усилиями Кремля. Ну, так получилось, что я немножко знаю, откуда приезжали ребятки, работавшие в штабе Януковича. Некоторые из них были моими друзьями. Кое-кто ими остаётся. 
И в тот момент, когда Украина поднялась в массовом протесте, ваша страна пошла на преступление. Она начала создавать альтернативную реальность. Она залила пространство потоками лжи и безумия о происходящем. Я бы, может, не стала возмущаться, если бы эти потоки были адресованы только вам. Но дело в том, что большАя часть населения Украины смотрит именно российские каналы. И верит этим новостям. 
А потом, создав ад в головах ваших и моих сограждан, Россия решилась на прямую агрессию и аннексию Крыма. В этот момент меня, Даша, лишили дома. В этот момент сломали судьбы сотням тысяч людей и заложили бомбу войны на территории моей страны. И это сделало ваше правительство под руководством вашего президента.

Вы пишете, что месяц назад были в Крыму - и «все, с кем вы общались, рады текущим событиям». Ну что я могу сказать? Могу предложить координаты людей, которые живут в Крыму, и с которыми вы не пообщались. Которые рассказали бы вам о горечи предательства, о внутренней эмиграции, о рухнувшем бизнесе, о потерянной работе. Которые были арестованы или сбежали из Крыма, опасаясь преследований. Людей, которые боятся сказать хоть слово, потому что на севастопольском городском форуме процветает тред «Очистим город от бандеровской нечисти!» - тред, в котором люди делятся фамилиями и адресами людей, замеченных в проукраинских симпатиях. Чтобы потом фашиствующие пророссийские молодчики расправились с ними. Возможно, вы считаете это нормой цивилизованного общества, я - нет. 
Но вы, Даша, общались с другими людьми, а этих - с искорёженными судьбами, скорбно молчащих - для вас не существует. Как не существовало для вас Сергея Магнитского, сирот, инвалидов, погибших под колёсами чиновничьих автомобилей людей, убитых журналистов и посаженных в тюрьму активистов - в вашей стране. Их было не видно за завесой вашего растущего благосостояния, как я понимаю.

А потом ваш президент, действия которого вы одобряете, забросил диверсионные группы в мою страну, и развязал кровавую войну с многими тысячами жертв. Продолжая лгать - бессовестно, беспрерывно и безгранично.

Очень надеюсь, что смогла исчерпывающе ответить на ваш вопрос. 
Вы ещё пишете, что «мы же братья» и призываете вспомнить Киевскую Русь. Киевскую Русь я не могу вспомнить по причине крайней моей молодости. А о «мы же братья» подумайте лучше вы - как представитель страны, оккупировавшей часть моей родины, отнявшей у меня дом и погрузившей целый регион Украины в кровавый хаос.

Ірина Коротич,

«Фейсбук»

Біометричний паспорт у Тернополі: коли і за скільки?

Понеділок, 08 грудня 2014, 06:19

Уряд виділяє 150 млн грн на придбання понад 600 терміналів для видачі біометричних паспортів, видача яких має стартувати в кінці січня 2015 року. Таку заяву зробив прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк на нещодавньому засіданні уряду.

Якщо Україна не хоче залишитися осторонь технічного прогресу у сфері паспортного контролю, нам дійсно необхідно видавати біометричні закордонні паспорти.

Ну й, звичайно, впровадження біометричного паспорта особливо актуальне, з огляду на наше прагнення безвізового режиму з Євросоюзом.

Біометричний паспорт зовні мало чим відрізняється від звичайного закордонного паспорта. Це така сама синя книжечка, тільки друга сторінка – пластикова. Чип зі всіма даними буде вшито в задню обкладинку документа. Там також передбачено відцифроване фото обличчя та відбитки пальців.

Спеціальні сканери зчитують пропорції обличчя власника біометричного закордонного паспорта, визначають відстані між очима, носом, губами й автоматично порівнюють їх з двомірним зображенням. Інформація з паспорта в електронну систему контролю переноситься миттєво, на відміну від інформації з паперового носія. Запов­нювати анкети не буде потреби. Для власників біометричних закордонних паспортів встановлюють спеціальні коридори, в яких черга рухається дуже швидко.

Отримання біомет­ричного паспорта не є обов’язком громадянина, він може залишити старий паспорт. Але виїзд за старим документом залишить процедуру отримання віз. Тобто безвізовий режим торкнеться лише власників біометричних паспортів. Запровадження біометричних паспортів – вимога європейської сторони для України у рамках виконання дій з лібералізації візового режиму.

Важливий момент: біометричний паспорт можуть отримати тільки громадяни України. Якщо українець зареєстрований громадянином іншої держави й отримав відповідний документ, він не зможе оформити біометричний паспорт і претендувати на безвізову подорож Європою. Це, наприклад, стосується тих, хто прийняв громадянство РФ та отримав російські паспорти в Криму.

Причиною для введення біометричних документів, стали події 11 вересня 2001 року у США. Ідея появи подібних документів теж з’явилася в Америці. 2002 року представники 188 країн світу підписали Новоорлеанську угоду, якою визнано біометрію обличчя основною технологією ідентифікації для паспортів і в’їзних віз. Після цієї угоди уряд США заявив, що документи, які використовують для безвізового в’їзду, повинні бути біометричними.

Поки в Україні лише планують оформлення біометричних паспортів, в аеропортах США, Великобританії, Німеччини, Японії та інших країн такі паспорти вже давно зчитують. 90 із 193-х країн-членів ООН видають своїм громадянам біомет­ричні паспорти. Але варто визнати, що і в самому ЄС процес впровадження біометричних паспортів дещо затягнувся. Хоча формально їх почали видавати в Європі тоді ж, коли і у США, 2006 року. До того ж, починаючи тільки з 2009 року, в більшості країн ЄС у паспортах обов’язково повинні бути відбитки пальців, а не тільки двомірна фотографія обличчя. Для деяких країн біометричний паспорт не є розкішшю, тоді як іншим закупити відповідне обладнання і виготовити паспорти виявилося доволі обтяжливо. Зокрема, в Австрії біометричний паспорт коштує 70 євро, і це для австрійців з їхніми доходами прийнятно, тоді як в Румунії паспорт коштує не набагато дешевше – 65 євро, а це – за румунських зарплат – вже серйозні гроші. Вартість оформлення біометричних паспортів сильно коливається: у Литві вона становить 29 євро, у Франції – 89, у Болгарії – 20, у Греції – 84 євро. У наших сусідів – поляків – біометрія і видача паспорта коштує 35 євро.

16 фактів про біометричний паспорт

1. Біометричний паспорт – крок до безвізового режиму з ЄС

Біометричні закордонні паспорти потрібні українцям, якщо ми хочемо безвізового режиму з ЄС. Це вимога світу і Європи щодо убезпечення від терористичної загрози. Не здійснивши цей крок, ми не можемо сподіватись що Євросоюз відкриє нам кордони.

Потреба в біометрії виникла після терактів 11 вересня 2001 року у США.

Запроваджені такі форми посвідчення особи у понад 90 державах світу і всі перестороги українців щодо впровадження біометрії є дивними. Наприклад, Молдова вже користується цими паспортами, Росія теж користується цим типом посвідчення особи. З міркувань безпеки інтеграції в цивілізований світ, ми мусимо це робити.

2. Біометричний паспорт не означає, що одразу з’явиться можливість без візи їздити у Європу

В українців склалось хибне враження, що з отриманням на руки біометричного паспорта вони зможуть без віз перетинати кордони Європи. Це не так. Безвізовий режим з ЄС ще не запроваджений.

3. Закордонний біометричний паспорт – це не пластикова картка

Цей документ не має вигляду пластикової картки. Це звичайна книжечка на 32 сторінки, для того, аби була можливість вписувати у нього відмітки про перетин кордону. Зовні біометричний закордонний паспорт буде схожим на діючий зараз: синя титульна сторінка, на якій з’явиться міжнародна позначка біометричного документу. На внутрішній частині форзацу паспорт матиме смугу, яка зчитуватиметься спеціальним пристроєм. Ця смуга – це безконтактний електронний носій, куди будуть вноситись біометричні дані особи.

Детальніше про вигляд паспорта можна почитати у постанові Кабінету міністрів України №152 від 7 травня 2014 року, пише «Захід.НЕТ».

4. Є три типи біометричних даних

У світі прийнято розрізняти три типи біометричних даних: зображення людини, відбитки пальців і електронний підпис. Наразі нам не відомо, чи буде вимагати Європа наявності всіх трьох елементів біометрії у наших паспортах. Поки що не було прецеденту, тому немає можливості перевірити цей факт.

5. Які особисті дані внесуть до паспорта?

У паспорті будуть вказані: назва держави; прізвище та ім'я особи; стать; громадянство; дата народження; унікальний номер документа; дата його видачі та закінчення терміну дії; ідентифікаційний код; місце народження; оцифроване фото; електронний підпис. Крім того, в паспорт буде вбудований чіп з інформацією: фото людини, відбитки пальців (вноситимуться за згодою власника, а для неповнолітніх, 12-16 років, – з дозволу батьків, і інформація, що міститься в чинному паспорті (прізвище та ім'я, дата народження, термін дії документа). За бажанням на чіп може бути записана і додаткова інформація, наприклад, група крові.

6. Українці можуть відмовитись від знімання біометричних даних

Законодавець передбачає три варіанти документа: паспорт з біометричними даними, паспорт з наявністю безконтактного електронного носія, але без внесення туди біометричних даних, а також, у разі відмови особи надавати свої біометричні дані, паспорт без електронного носія. Тобто, варіантів є три, і людина має право або погодитись, або відмовитись від котрогось із варіантів.

Надавати відбитки пальців – це право людини, а не обов’язок.

7. Для дітей теж необхідно виготовляти біометричний паспорт

Не буде проїзного документу дитини, як такий він не передбачений законодавством взагалі. Мотивація законодавців така, що проїзний документ дитини, який ми досі видавали, не всіма країнами світу визнається за офіційний документ.

Дитині треба буде виготовляти повноцінний паспорт. Дійсний він буде протягом 4 років. Детальніше про виготовлення дитині біометричного паспорта можна буде дізнатись з 1 січня у відділеннях міграційної служби.

8. Для отримання біометричного паспорта не потрібні додаткові документи

Ніяких додаткових документів для отримання біометричного паспорта не потрібно: тільки ті, які приносили з собою люди для отримання звичного вже документу. Зміни стосуватимуться тільки міграційної служби, а саме процесу забирання біометричних даних.

9. Біометричні дані зніматимуть спеціальними пристроями

Знімання біометричних даних буде відбуватись за допомогою спеціальних пристроїв. Фотографування, або спосіб знімання зображення людини не буде відрізнятись від того, який ми маємо сьогодні: фото особи, зняте цифровою камерою, заноситься в комп’ютер і спеціальними захищеними каналами передається до виробника паспорта.

Відбитки пальців та електронний підпис буде зніматись спеціальним пристроєм: нікому не змащуватимуть пальці якимись спеціальними речовинами, як то робиться в криміналістиці. Людина підходитиме до пристрою, прикладатиме пальці, таким же чином, можливо з допомогою додаткових пристроїв, залишатиме електронний підпис на цьому пристрої. Вся біометрична інформація оцифровуватиметься і відправлятиметься спеціальними каналами до виробника. У цьому людям допомагатиме фахівець міграційної служби.

10. Термін виготовлення закордонного паспорта не зміниться

На виготовлення паспорта дається 20 днів, якщо це звичайний регламентний варіант, і 7 днів, з доплатою (заплатити доведеться удвічі більше), якщо мова про оперативний документ.

11. Вартість біометричного паспорта досі невідома

Як тільки ціна буде визначена Кабміном, міграційна служба одразу повідомить про це. Єдине, що можна вже зараз сказати, що виготовлення документа однозначно здорожчає. Це пов’язано із тим, що матеріали на виготовлення біометричного паспорта закуповуються за кордоном.

В інтернет-мережі вже є інформація, що бланк закордонного біометричного паспорта коштуватиме 15 євро у гривневому еквіваленті. Ця інформація може відповідати дійсності, але треба розуміти, що сам паспорт буде коштувати дорожче.

Вироблятимуть паспорти на державному підприємстві «Поліграфкомбінат Україна».

12. Закордонний паспорт старого зразка залишається дійсним

Діючі закордонні паспорти будуть дійсними до закінчення їхнього терміну дії, незалежно від наявності в особи нового біометричного паспорта.

13. Українці мають право володіти двома закордонним паспортами одночасно

Згідно з чинним законодавством, громадянин України має право мати 2 закордонних паспорти, але не більше двох. Це передбачено для людей, які часто подорожують і не встигають міняти паспорти.

14. Термін дії біометричного документа не змінюється

Видається біометричний закордонний паспорт на 10 років, дітям – на 4 роки.

15. Біометричний документ передбачає надзвичайно високий рівень захисту

Перша перевага біометричного документу для виїзду закордон – надзвичайно високий рівень захисту. Друга перевага – якщо документ загублений або пошкоджений, дуже легко буде його відновити, маючи біометричні дані.

Третя: нівелювання так званого суб’єктивного фактора, зокрема недовірливого погляду прикордонника, при звірці документу, на вас і на фотографію, коли ви відчуваєте, що він може вам не повірити, що це саме ви. З біометричними документами прикордонник такий шанс втрачає.

Не треба боятись віддавати комусь свої біометричні дані. Ми маємо багато ілюзій щодо поняття власної свободи. Коли ми говоримо про свободу західного суспільства – то головна його риса – це відкритість, а ми розуміємо її у зворотному напрямку. Зрештою, чому я маю боятись розповсюдження своїх особистих даних, якщо я знаю, що я чистий перед Законом?

16. Інформація з біометричними даними зберігатиметься у Єдиному державному демографічному реєстрі

Інформація з біометричними даними людини має зберігатись у Єдиному державному демографічному реєстрі, створення якого ще не розпочалось, хоча регламентовано законодавством ще у 2012 році. Це масштабний проект, який потребує великих коштів і ресурсів. Але він необхідний.

Законодавство передбачає вкрай обмежений доступ до бази Єдиного демографічного реєстру. Крім того, кожна людина матиме право контролювати, які організації, коли і з якою метою звертались по інформацію про неї до реєстру.

Довідка:

Біометричні паспорти набувають все більшого поширення у світі. Відповідно до інформації всесвітньої організації цивільної авіації (ICAO), більше 90 країн із 193 держав-членів ООН в даний час видають такі документи, при цьому ще більше 20 держав готові до впровадження таких документів в найближчі роки.

Близько 45 країн, які видають біометричні документи, зберігають на документах одночасно і відбитки пальців, і зображення особи. Водночас більше 30 країн використовують лише оцифроване фото власника документа. Решта країн в даний час використовують тільки зображення обличчя, але найближчим часом планують використовувати і відбитки пальців.

За даними ICAO, більше 15 країн використовують автоматизовані контрольно-пропускні системи для власників електронних паспортів. Для того, щоб пройти процедуру паспортного контролю, мандрівник може скористатися «електронними воротами», які в автоматичному режимі звіряють його біометричні дані з інформацією, що зберігається на чипі документа. Серед країн, які читають (сканують) е-паспорти в аеропортах і на кордонах – США, Великобританія, Сінгапур, Португалія, Нова Зеландія, Японія, Індонезія і Німеччина.

Підготував Адам Стрижнюк

Школярі Тернополя допомагають святому Миколаєві привітати бійців АТО

Неділя, 07 грудня 2014, 11:37

Учні Тернопільської ЗОШ №5 та Тернопільського навчально-виховного комплексу «Школи-колегіуму ім. Патріарха Йосифа Сліпого» підготували подарунки для свят для наших героїв. В останні дні навчальної чверті волонтери Тернопільського Логістичного центру допомоги бійцям АТО навідались до цих освітніх закладів і, окрім щирих дитячих усмішок та слів підтримки, отримали найцінніші подарунки для наших бійців.

Лише за тиждень благодійної акції «Допоможи святому Миколаєві привітати наших воїнів на Сході» школярі створили десятки малюнків, листівок, стінгазет, виготовили оригінальні синьо-жовті та червоно-чорні браслети, нашийні амулети, а за кишенькові гроші придбали теплі шкарпетки, печиво та інші солодощі.  Учні 5-ї школи передали солдатам різдвяні шопки та паперові новорічні ялинки, принесли також теплий одяг.

Все зібране школярами на Складі допомоги бійцям АТО №2 волонтери сортують у коробки. Як кажуть самі, за принципом «порівну, щоб жоден  блок-пост не був  обділений дитячою увагою та турботою».

Попри канікули, які розпочнуться вже у понеділок,  школярі обіцяють продовжувати акцію вдома і до закінчення свят виготовляти  та передавати повні тепла та щирості подарунки для солдатів.

Тернопільський Логістичний центр допомоги бійцям АТО висловлює слова вдячності керівництву та педагогам згаданих навчальних закладів за підтримку акції «Допоможи святому Миколаєві привітати наших воїнів на Сході».  Дякуємо за патріотичне виховання майбутніх поколінь!

«Особливе свято для особливих дітей»

Субота, 06 грудня 2014, 12:46

03 грудня у актовому залі ТНЕУ відбувся ХХ обласний фестиваль творчості дітей з особливими потребами «Повір у себе». Організували творчу зустріч Тернопільська обласна державна адміністрація та Обласний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Мистецький захід проводиться в області з 1994 року. За цей період у ньому взяли участь майже 18 тисяч дітей. Метою фестивалю «Повір у себе» в першу чергу є розвиток, підтримка творчих здібностей дітей та молоді з функціональними обмеженнями, самоствердження та реалізація їхніх талантів.

Протягом листопада у районах нашої області відбулись відбіркові тури фестивалю, якими охоплено більше 1000 дітей. Переможці районних конкурсів продемонстрували свої таланти на концерті обласного фестивалю.

Під час заходу маленькі умільці презентували виставку творчих напрацювань. Вишивка, вироби з бісеру, малюнки, різнопланові декоративні вироби - виконані на високому рівні. Для юних творців також організували майстер-класи, розважальну програму з іграми, конкурсами і танцями.

-       20-й рік поспіль таким фестивалем охоплюємо 600 дітей, 350 з них – дітки з обмеженими можливостями, - розповідає заступник директора Обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Тетяна Олексіївна Четвертак - До заходу залучаємо й загальноосвітні школи - таким чином виховуємо в молодого покоління чуйність до ближнього. Особливо хочу подякувати студентам економічного університету за грандіозну підтримку. Адже з їх допомогою нам вдалось забезпечити подарунком кожного учасника фестивалю! Пам’ятають про цей день і небайдужі тернополяни. Завдяки нашим спонсорам сьогодні дітки отримають солодкі подарунки, соки та канцелярські набори.

За словами студентів економічного університету Анастасії Гандзій та Янчук Павла, буквально за три дні вдалось зібрати 350 м’яких іграшок.

Загалом у концерті взяли участь 8 команд зі спеціальних виховних закладів. Нагороди та призи отримали 14 переможців районного та обласного конкурсів. Яскраве святкове шоу учасникам фестивалю підготували творчі колективи Тернопільського національного економічного університету.

-       Мені запам’яталися виступи учасників з обмеженими функціональними можливостями, - розповідає гість фестивалю пані Галина, - Коли маленькі дітки виконували пісню жестами, я не могла втримати сліз. Ви тільки уявіть, наскільки це сильні люди! Пригадую, минулого року на цьому фестивалі танцювали незрячі дівчатка. В мене просто немає слів, щоб описати відчуття, які мене переповнювали. Знаєте, мабуть найкращим подарунком  для таких діток буде увага та чуйність оточуючих.

На «особливому» святі організатори врахували усі нюанси. У залі було багато аніматорів, волонтерів, лікарів, на сцені працювала сурдоперекладач.

Переглядаючи такі виступи розумієш, що багато дітей та молоді наділені талантом, та серед них є особливі дівчата та хлопці з неабиякими здібностями. Їх чудові сценічні виступи запам’ятаються глядачам майстерністю виконання і дитячою щирістю.

Оксана Божко

Тернополян запрошують на побачення наосліп

П'ятниця, 05 грудня 2014, 12:47

Уперше у Тернополі. Цікава форма швидких побачень.
«ПОБАЧЕННЯ НАОСЛІП» від компанії Heaven та САМоГОНної Ресторації!!!
Запрошуємо Вас відвідати оригінальний захід, на якому Ви зможете познайомитись з гарними людьми у цікавий спосіб. А саме, Ви будете спілкуватися з хлопцями/дівчатами протягом 5 хвилин в парах.
На всі пари чекають подарунки, а ті в яких співпадуть симпатії, отримають супер-призи.
Якщо Ви відкриті для контактів з цікавими людьми і відчуваєте бажання закохатися, тоді пропозиція від нас - саме для Вас!
Вік учасників:
Дівчата і хлопці - від 18 до 35 років.
Отже не зволікайте, 11 грудня о 20:00 в піцерії "Фламінго" вул. Живова, 7.
Святковий фуршет в кінці вечора!

Реєстрація: https://docs.google.com/forms/d/1cxtyi4FZKrHQ5QlsG6Sq..

Сьогодні відбудеться четверта виставка фоторобіт «Just Art»

Четвер, 04 грудня 2014, 12:06

Наш проект являє собою співпрацю найвідоміших спеціалістів міста, розповідють організатори

До виставки долучились фотографи; візажисти; перукарі;

Формуються творчі групи. Координатор групи обирає собі чотирьох моделей для зйомок.

Мета проекту- показати  майстерність спеціалістів нашого міста, створити конкурентно-рівні умови, в яких кожен продемонструє свої вміння і таланти.

Запрошуємо усіх тернополян та гостей міста відвідати нашу виставку сьогодні, 4 грудня, о 18:00 у Клубі "Камеді"  за адресою В. Стуса, 1 (3 поверх супермаркету "Фуршет")

Детальніше тут  https://vk.com/4justart

У Тернопіль на «JazzBez» їдуть найкращі виконавці джазу

Середа, 03 грудня 2014, 12:41

З 11 по 14 грудня у Тернополі відбудеться міжнародний джазовий фестиваль «JazzBez 2014». Протягом цих днів у наше місто завітають джазові виконавці зі світовим ім’ям, яким увесь світ аплодує стоячи.

Концерти відбудуться з 11 по 13 грудня о 19.00 год. у Драматичному театрі, а 14 грудня о 16.30 у Катедральному соборі

І День. Україну представлятиме відома виконавиця Мар’яна Садовська, яку весь світ вважає однією із найкращих джазових співачок. Її новий проект разом з кращим джазовим контрабасистом Марком Токарем уже полонив серця тисячі меломанів. У Тернополі прем’єра відбудеться вперше 11 грудня. Також цього дня звучатимуть вишукані енергетичні твори у виконанні октету із чотирьох контрабасів та чотирьох жіночих вокалів.

ІІ. Другий день фестивалю запам’ятається тернополянам тандемом Америки та України. Адже на тернополян чекає концерт піаніста, шоумена та лауреата премії Artists International Володимира Зайцева із США у супроводі симфонічного оркестру Тернопільської філармонії.

ІІІ. У суботу, 13 грудня, у Тернопіль приїдуть два польські джазові колективи – «Shofar» та «FUTUREthno». Перший гурт – це проект трьох найкращих польських джазменів, а їх музика – неперевершене поєднання етнічних мотивів та фрі-джазу. Учасники ж гурту «FUTUREthno» єднають досвід та талант, шукаючи  мистецького консенсусу у багатогранному змаганні епох, культур та ментальностей.

-          Звичайно, ми підготували мистецьку родзинку, у Тернополі якої ще не було. Це джазовий виступ гурту «ΕΣΧΑΤΟΦΟΝIΑ» у тернопільській Катедрі, - розповідає директор тернопільського фестивалю «Jazz Bez» Олег Макогін. – Це незвичний проект, адже ми поєднуємо джазові мотиви у релігійному місці. Вперше ми організовуємо такий концерт для волонтерів, які допомагають учасникам АТО. Також запрошуємо усіх тернополян на виступ у Катедрі, адже вхід вільний.

Квитки на концерти «Jazz Bez» з 11 по 13 грудня можна купити у касі Драматичного театру та у барі «Коза». Початок концертів о 19.00 год.  Живий звук!

Деталі тут http://vk.com/jazzbezternopil2014 або https://www.facebook.com/jazzbez.ternopil

Тернопільська школа мистецтв – єдина в Україні, яка одночасно надає дві освіти

Вівторок, 02 грудня 2014, 06:42

Понад 20 років цей навчальний заклад працює за унікальними та спеціальними програмами. Крім загальноосвітніх предметів, учні засвоюють  мистецтво театру, хореографії, вокалу, вчаться художнього мистецтва та гри на різноманітних музичних інструментах. Навчальний процес проходить за спеціальною модульною програмою. Чергування предметів інтелектуального та мистецького навантаження сприяє не лише кращому засвоєнню матеріалу, але й більшому самовираженню дитини. Розклад уроків складений таким чином, щоб протягом дня учні розвивали логічну та інтуїтивну півкулі мозку , — розповідає психолог Школи мистецтв Наталя Космина. — Як відомо, основна діяльність лівої півкулі – це логічне мислення, аналіз. Вона відповідає за моторику, здібності до вивчення мов. Права півкуля – це інтуїція, творчі задатки. У звичайних школах акцент стоїть на інтелектуальному розвитку, у нас – так званий навчальний симбіоз. У Школі мистецтв діти проходять не лише загальноосвітню програму, але й вчаться проявляти себе. У двоповерховому мистецькому закладі навчається 350 учнів. Класи не переповнені, тому вчителю значно легше вивчити особливості кожного вихованця. Це значно підсилює індивідуальний підхід до дитини. Побувавши на декількох заняттях у Школі мистецтв, зрозуміла, що загальноосвітні навчальні заклади пропускають важливий виховний момент. Адже кожен предмет тут викладають по-своєму цікаво. Театральні постановки, тематичні костюми, публічні виступи та індивідуальне викладання програми формують не шаблонну повинність, а соціально адаптовану особистість. Для прикладу, аби засвоїти знання з історії хореографії, учні розмістились за круглим столом, залюбки обговорюючи актуальні питання на задану тему. Індивідуальний підхід вчителів не лише викликає цікавість, але й розвиває світогляд. По закінченню нашого закладу учні отримують атестат про повну середню освіту на рівні державного стандарту, а також, свідоцтво про мистецьку освіту, – зауважує пані Наталя. Чи віддавати дитину у Школу мистецтв – особисте рішення батьків. За словами психолога, кожна дитина талановита, має творчі задатки. Уже в першому класі педагоги можуть визначити природні здібності учнів за допомогою тестів та спеціальних досліджень. Є непоодинокі випадки, коли творчість проявляється у підлітковому віці. Бажання самовираження та витіснені емоції знаходять вихід у малюнках, поезії чи музиці. Якщо дитина проявила себе пізніше, обов’язково розвивайте її творчий потенціал: записуйте на мистецькі гуртки, творчі об’єднання, спеціалізовані школи. У нас були випадки, коли учні старших класів переводились до нашої школи та успішно її закінчували, — додає психолог.   Відчути себе, зорієнтуватись у творчому виборі та закріпити вміння у Школі мистецтв допомагають спеціалісти. Якщо ви все таки вирішили записати дитину до нашої школи, то маєте хоча б приблизно орієнтуватися у її загальних здібностях, — зазначає пані Наталя: У художників більше розвинута зорова пам’ять. Зверніть увагу, як багато предметів запам’ятовує ваша дитина у кімнаті, чи може вона уявно змалювати їх розміщення, форму та колір. У музикантів – слухова пам’ять. Спробуйте настукати дитині простенький ритм олівцем по столі. Якщо вона правильно відтворить  — переходьте до більш складних ритмів. Таким чином ви не лише будете розвивати її музичний нахил, але й підготуєте до вступних екзаменів. Хореографи мають добру рухову пам’ять. Рухові навички (поза, рух тіла) розвиваються раніше інших видів пам’яті. Тому, танцюючи з дитиною можете закріпити природні задатки в дуже ранньому віці. У добре згуртованому творчому колективі ваша дитина здобуде не лише загальноосвітні знання, але й віднайде власний нестандартний шлях розвитку. Для довідки: За двадцять років існування школи найбільшою потребою було добудувати третій поверх. Повторюсь, у стінах закладу освіту здобувають 350 учнів. Аби навчити усіх, приміщень у школі не вистачає. Тому, за власні кошти заклад орендує додаткові кабінети для проведення уроків образотворчого мистецтва.  Про проблему Школи мистецтв, мабуть, знають усі. Неодноразово її порушував директор школи Гайдукевич Остап Іванович, заслужений працівник культури України. Проте, за двадцять років обіцянок, третій поверх так і не добудували. Школа мистецтв – єдина в країні, яка одночасно надає загальну середню та мистецько-профільну освіту. Вихованці беруть участь у різноманітних фестивалях, є володарями гран-прі та переможцями міжнародних конкурсів. Хотілось би підтримки зі сторони влади, адже тут дбають про розвиток наступного покоління. Оксана Божко culturno.te.ua

Голодомор як спроба творіння «совка»: що з цього вийшло

Понеділок, 01 грудня 2014, 07:08

Сьогодні геноцид проти українського народу 1932-1933 років можуть заперечувати хіба що регіонали, комуністи та активісти російських шовіністичних організацій. Але навіть вони залишають застереження: мовляв, щось та й було, але не дуже... І не сплановано, а так собі – «перегибы на местах»... А в цілому нібито в країні в ті часи все було просто чудово. Як у знятому в 1933 році фільмі «Весёлые ребята» з геніальним одеситом Утьосовим у головній ролі та з пиятиками, обжиралівкою і «льогкостью на сєрдце».

Але говорити про «випадковість» та «пєрєгіби» в країні з надцентралізованим управлінням та жорсткою плановою економікою навряд чи можливо. Врешті, вже давно доведено, що Москва пішла на геноцид цілеспрямовано, і здійснювався він за ретельно розробленим планом. Менш відомо, точніше майже невідомо, для чого Кремль пішов на цей жахливий крок. Можна лише припускати.

Навряд чи Голодомор можна пояснити якоюсь міфічною українофобією «Вождя народів» та кремлівських вождиків рангом нижче. Сталіну взагалі було байдуже. «Батько народів» все своє життя чинив як садівник, котрий, формуючи крону дерева, абсолютно не відчуває ні ненависті, ні жалю до обрізаних гілочок. Тому оцінювати його вчинки слід не з точки зору любові чи ненависті, а з точки зору грандіозного комуністичного плану побудови «нового суспільства». Чи «нового порядку» – кому як подобається. І, відповідно, створення нової людини – «совка».

Якщо розглядати Голодомор саме в цьому комуністичному ключі, то безглузде, на перший погляд, нищення мільйонів стає… абсолютно зрозумілим і навіть «раціональним».

Гвинтики

Створити нову «общность» можна було лишень за умови перетворення людей на гвинтики. Для самої Росії це не була проблема. Руйнування общинного землекористування у великоросійських губерніях імперії почалося лише напередодні Жовтневого перевороту, під час реформи Столипіна. Добре угноєна общинним менталітетом, де особистість – ніщо, а община (саме «община», а не «громада») – все, свідомість великоросів була надзвичайно поживним ґрунтом для вирощування «нової людини».

Теж стосується й жителів середньоазійських республік, де патерналізм (вождизм) здавна був невід’ємною складовою життя та культури. Там комуністам, по суті, взагалі нічого міняти не довелося, адже патерналістичне суспільство здавна будувалося за простим принципом: «вождь-батько» турбується про народ-дитину та карає неслухів (для їх же користі), а народ-дитина шанує батька та слухається його наказів. За великим рахунком, у Середній Азії все звелося лише до заміни титулів – «хани» та «баї» стали «секретарями» та «председателями» всіляких райкомів-обкомів. Виняток становили хіба що кочовики-казахи. Їм, до речі, Москва теж влаштувала свій голодомор, щоправда, не такий масштабний, як в Україні.

Чи не найбільшою перешкодою в «механізації» суспільного життя були українці. Примусити чи вмовити українця-індивідуаліста стати коліщатком чи гвинтиком було практично неможливо. Споконвічно, попри все свавілля влади, кожен українець знав, що, сумлінно працюючи на землі, він завжди хай як, але прогодує і себе, і своїх дітей. Так було в усі століття. Навіть після насильницької колективізації ця внутрішня свобода від владних інстанцій зберігалася. Ні погрозами, ні тотальною пропагандою змінити те, що відкладалося століттями, комуністи не могли. Але якщо «гвинтик» хоч трішечки хитається, говорити про створення хоч якогось механізму неможливо. Гвинтик мусить намертво сидіти у відведеному йому місці.

Швидку й ефективну ломку менталітету всього народу міг здійснити лише організований на державному рівні тотальний голод. Тільки він міг укарбувати в підсвідомість мільйонів, що ні від розуму, ні від працелюбності, ні від рівня освіти нічого не залежить. Що доля та навіть просте фізичне виживання людини відтепер не у її власних руках і навіть не в руках Господа, а в руках звичайного «уполномоченного», котрий повністю контролює всі продовольчі ресурси.

Хто вижив у ті страшні роки, засвоїли це вже на генетичному рівні.

«Вєртухаї»

У німецького філософа Ніцше для претендентів на роль вождя є досить влучна порада – якщо хочеш, аби народ тебе любив і був тобі вдячний, не роби нічого для людей, краще спочатку забери все, а потім поверни дещицю. Цей сценарій на всі 100% спрацював і в Україні. «Батька народів», абсолютно щиро, покохав не тільки «совпартактив», представники якого жили серед велетенського цвинтаря, як герої «Весьолих рєбят», але й ті, хто пережив усі жахи. Якщо з «активом» усе зрозуміло, тим паче що, користуючись нагодою, він добряче «піднявся», вимінюючи в конаючих від голоду співгромадян їжу на коштовності, то мазохістська любов уцілілих повністю лягає у сентенцію Ніцше.

Але це не найстрашніше. Голод якщо не повністю знищив, то значно девальвував усі моральні і духовні засади та табу, які до того вважалися вічними та непорушними. Збожеволілі від голоду батьки їли дітей. Діти, аби отримати преміальний буханець хліба, писали доноси на батьків.

Газети того часу донесли до нас жахливу історію героїчного піонера Проні Колибіна, який викрив власну матір, котра пішла назбирати серед стерні трішки опалого зерна, аби нагодувати сина. Матір посадили, а пильного піонера нагодували та відправили на відпочинок до «Артеку». Таких «Пронь» були десятки тисяч!

Після пережитого у душах людей радянська пропаганда могла писати все що завгодно.

Відомий факт – у таборах ГУЛАГу сорокових-п’ятидесятих років найлютішими охоронцями-«вєртухаями» (вертухай – тюремний наглядач, який обшукує та конвоює в’язнів – авт.) були українці. Факт майже невідомий – в СРСР була спеціальна таємна програма зі спецвиховання «вєртухаїв». Як тих, що стояли на вишках ГУЛАГУ зокрема, так і всієї «великої зони» під назвою СРСР загалом. Для цього спеціально відбирали хлопчиків-сиріт, котрі у віці 11-12 років пережили Голодомор. Ті, хто вижив, часто-густо за рахунок з’їдених молодших братиків та сестричок потім за шматок хліба були здатні на все що завгодно. Жертви, парадоксальним чином, стали чи не найнадійнішою охороною власних же катів.

Навіть без спецвиховання досить часто пряма чи потім уявна загроза втратити кусень хліба спонукала українців, що пережили Голодомор, якщо не до ганебних вчинків, то до мовчазної згоди з такими. Але не нам, хто голоду не знав, їх судити...

Щоб більше не піднялися

У націонал-демократичних виданнях неодноразово звучала думка, що однією з причин, які спонукали Москву до цього страхітливого злочину, був страх перед українським сепаратизмом. Мовляв, Кремль, побоюючись повторення «петлюрівщини» та відділення України від Росії, вирішив скористатися тезою «немає людини – немає проблеми». У даній ситуації – «немає народу…». Думка справедлива, але лише частково.

Більше, ніж петлюрівщини, Сталін боявся повторення махновщини. Якщо глянути на регіони, де голод лютував найстрашніше, то вони чи не повністю збігаються з тими, де загони Махна мали наймасовішу підтримку.

Страх зрозумілий. Повстанська армія Махна була найпотужнішою військовою силою, що діяла на території України у роки Громадянської війни. Російській Червоній армії вдалося побороти непереможного батька лише підступністю. Спочатку з ним було укладено союз для боротьби з Врангелем, і повстанці перейшли в оперативне підпорядкування «червоних». Після того як «союзників» добре використали на найбільш небезпечних ділянках фронту, знекровленим у боях махновцям віроломно вдарили в спину.

Але навіть після розгрому Махна ідеали, за які воювала його армія, – «вільний господар на власній землі» – були найближчими розумові і серцю українського селянства. Пристрасті трохи пригасила політика НЕПу, але «принади» колективізації перетворили українське село на сухий порох. Сталін не став очікувати, поки він спалахне, і завдав смертельного удару по осередках потенційної махновщини: там вимирали не те що цілі села – райони! Пізніше звільнену від автохтонів територію заселили переважно вихідцями з російської глибинки. Вони мали стійкий імунітет і до махновщини (для російського селянина колгосп був тією ж трохи модифікованою традиційною общиною), й, тим більше, до самостійщини.

Розрахунок Сталіна був вірним – після Голодомору Україна вже була нездатною на жодне повстання проти Москви ні ментально, ні психологічно, ні фізично. На довгий час українці з народу стали «насєлєнієм».

«Виховний» совєтизуючий момент Голодомору значною мірою «зіпсувала» Друга світова. В народу, що вийшов переможцем із ТАКОЇ бійні, до того ж який побачив, як живуть в інших, «несовєцьких» країнах, прокинулося почуття власної гідності та самоповаги. З’явилося бажання змінити життя. Але Москва швиденько нагадала, «хто справжній господар в українській хаті». Спочатку черговою хвилею репресій, потім черговим штучним голодом 1947 року. В порівнянні з Голодомором 1932-1933 років це був не удар, а лише ляпас (рахунок загиблих йшов уже не на мільйони, а «всього» на сотні тисяч). Але цей болючий «ляпас» швидко відновив у пам’яті уроки тридцятих. Люди знову стали слухняними гвинтиками.

 

Голодомор і ДНРи

Якщо подивимося на карту, то зауважимо, що географія Голодомору чи не найбільше припадає на… Донецьку і Луганську області. Саме ті, де зараз процвітають так звані ДНР і ЛНР. Чи є тут якийсь зв'язок? Так. Хоч вже минуло достатньо часу від Голодомору, але населення на цих теренах досі залякане, зазомбоване. У 1932-33 роках до нього застосували технології, які чітко впливають на свідомість людини, передаються на покоління. Їх спеціально розробляли в КДБ-істських структурах. У людей на цих територіях панує страх голоду. Батьки, які це пережили, при вихованні дітей намагалися давати більше матеріального, менше духовного. Їх тримали у рабській психології – їм не потрібна була правда, воля, моральність загалом, а тільки в холодильнику кусок ковбаси. Без моралі розвинувся алкоголізм, наркоманія. Влада в особі регіоналів це підтримувала, тому пішла деградація. Нині цих людей вбивають, грабують, знищують, а вони все одно вважають, що будуть жити у прекрасному світлому майбутньому.

За висновками лікарів, страх голодної смерті передається до третього покоління. Люди, які народилися від жертв Голодомору, не мають вроджених фізичних вад. Але вони успадкували рабську психологію – не можуть відстоювати свої права. Як результат – боротьба Донбасу з Майданом і підтримка в існуванні терористичних республік ДНР і ЛНР. А все заради чого? Заради кусня ковбаси, щоб з голоду не вмерти…

***

Сьогодні в Україні живе покоління, яке зовсім не знало голоду, яке пізніше змогло дещо випростатися, і врешті зламати радянську машину. Проте, на жаль, говорити про те, що всі рани та рубці на покаліченій душі нашого народу повністю вилікувано, – занадто оптимістично. Аж надто глибоко в гени українців було вбито гени «совка» – «людини радянської». Тому не лише в далекому Донбасі, але й у близькому Тернополі можемо зустріти тих, які, окрім матеріального, в своєму житті більше нічого не бачать. І допоки таких людей буде більшість – Україна ніколи не стане європейською.

 

Підготував Адам Стрижнюк

Щоденник Голодомору: свідчення з перших уст

Перебираючи вдома старі стоси газет, паперів, журналіст «Високого замку» Тетяна Коняєва натрапила на спогади про Голодомор своєї прабабусі Надії Григорівни Коценко. Старенької вже немає три роки. Розібрати «кучерявий» почерк прабабці було важко, а від деяких фактів волосся ставало дибки...

«Люди мерли як мухи...»

У 1933 році прабабусі було 9 років, навчалася вона у другому класі, тож події тієї пори пам’ятала добре. Cім’я жила у місті Борзні Чернігівської області. Тоді голодна смерть косила на Чернігівщині усіх підряд, а на сторінках місцевої преси на початку «штучного голоду» друкувались «переможні» списки про виконання плану хлібозаготівель на 100%.

«А голодовка тоді була страшна, – згадувала прабабуся. – Люди мерли як мухи, особливо діти. Вони ходили пухлі від голоду з великими, налитими водою животами, і шукали хоч якоїсь їжі. Ніжки у них були тонесенькі, не витримували їхньої ваги, діти замертво падали на дорозі. Якщо у кого вже не було рідні, то й поховати їх не було кому. Тоді їздила «похоронна команда», підбирала небіжчиків і на підводах везла на кладовище, де закопували людей як худобу».

«Коли почали створювати колгоспи – їх називали комнезами – туди ходили на роботу навіть діти. У нашій сім’ї на той час малих було шестеро. Найменший братик народився у 33-му році. Разом з дорослими, ми, четверо старших, копали поля, які чоловіки вручну засівали зерном. Кіньми і волами теж орали, але худоби було небагато, тому старі і малі копали землю заступами. За роботу грошей не давали. Хіба на обід шматочок хліба з висівок та якоїсь юшки з прілого пшона. Я коли могла, ходила боса до школи. Тільки тоді, як упаде сніг, нам шукали якісь шкарбани. Бувало, біжу по мерзлій землі боса, у ноги зашпори заходять, тоді зійду на чиєсь крилечко, присяду, натягну спідничину на ноги, щоб трохи зігрілися, і далі біжу в школу».

«У хаті побили ікони, бо шукали за ними якогось ворочка зерна»

«Коли почалася колективізація, пригадую, як на куток, де я жила, до сусідів прийшла комісія з п’яти чоловік, щоб їх розкуркулювати. Це активісти так казали, що вони куркулі, а на самому ділі хазяїн просто не хотів записуватися у колгосп. До них прийшли пізно увечері, а там жили батько, мати і троє дітей. Ми з цими дітьми дружили, я у них гуляла. Родина була дуже бідна, нічого у них не було їсти, тільки сам гарбуз. Отож ті дядьки познімали з божниці ікони, побили їх, бо шукали за ними якогось ворочка (маленький мішечок. - ред.) зерна. Нічого там не знайшли. Не пожаліли, що на дворі зима, повикидали з хати дітей на двір чуть не голими.

Вигнали і матір з хати, зачинили двері, забрали ключ і пішли. Батько цих дітей, щоб його не посадили у тюрму, кудись утік і не скоро обізвався. Пізніше написав листа, що він заїхав аж у Сибір і працював на залізничній дорозі.

Я це все побачила, дуже злякалася, прибігла додому і розповіла батькові, що дітей повиганяли голих на двір, вони сидять на рундуку і плачуть. Батько тоді дуже розстроївся і кудись побіг, а матері загадав, щоб пішла і забрала цю родину до себе. Вона так і зробила. Дітей посадили на піч, щоб зігрілися. Скільки крику та плачу було тоді у нашій у хаті... Батько ж як пішов, то його довго не було. Повернувся вже з ключем, який віддав сусідці, і допоміг їй перенести сонних дітей. Як він потім розказував, у тій комісії був його товариш, совісний чоловік, який казав, що це не куркулі, а бідні та нещасні люди...»

«За крадіжку колосків до розстрілу засуджували...»

«Якось після жнив я з двома сестрами, Галею і Ніною, пішла на поле, щоб назбирати хоч трішки колосків. Ми взяли полотняні торбинки і дуже раділи, якщо знаходили хоча б якусь зернинку. Сестри пішли трохи вперед, а я, побачивши пучечок нескошеного жита, стала на коліна, щоб вилущити зерно, і раптом почула несамовитий крик сестер. Коли підняла голову, побачила над собою коня, на якому сидів здоровенний дядько і замахувався на мене нагайкою. Дівчатам вже попало нею по спинах, то вони й кричали. А я, не встаючи з колін, простягла дядькові торбинку і, плачучи, почала просити його: «Дядю, дядю, не бийте, забирайте все, що назбирала».

Він ударив мене по руці, торбинка відлетіла за кілька метрів у бур’ян, а я побігла босими ногами по колючій стерні, не відчуваючи болю. Плачучи прийшла додому, а мені було дуже жаль не свої сколоті до крові ноги, а торбинку із десятком колосків і жменькою зерна, з якого б нам мати зварила затірку. На відерний чавун води сипався стакан висівок чи борошна і виходило таке пійло, яким зараз і худобу не напувають. Добре, що хоч не заарештували за крадіжку колосків, адже за це засуджували і до розстрілу».

«Запах кропу переслідує мене все життя...»

«Наша мати була гарною швачкою. На машинці «Зінгер», яку одержала в придане, шила та перешивала сусідам такий-сякий одяг. Платили їй хто кількома картоплинами, хто стаканом борошна чи глечиком молока, якщо у когось була якась худоба. Але на той час цим прогодувати сім’ю із восьми чоловік було неможливо. Допомогло вижити те, що у матері було два золоті колечка і срібні ложечки, які вона віднесла у так званий Торгсин, де обміняла їх на пуд житнього борошна та якусь крупу. Мати була родом із заможної сім’ї і до одруження з нашим батьком жила у Чернігові, тож їй батьки і дали все те у придане. У 33-му їх вже не було серед живих.

Батько наш був сиротою, тому більше допомогти нам ніхто не міг. Під час голодовки він робив рахівником у артілі інвалідів. Там йому платили якісь гроші, але за них не можна було нічого купити, бо ніяких харчів у магазині не було... А голод тривав. Нам, дітям, стало трохи легше літом, бо ми їли різний бур’ян. Зі щавлю, калачиків, квіточок липи, клеверу, акації, кропу – пекли млинці. Усю цю зеленину сушили, а тоді товкли у ступі. Запах кропу переслідує мене все життя. Ніколи не кидала його у страву».

«Людоїдів таємно розстрілювали...»

«Були випадки, коли люди їли своїх дітей, починаючи з менших. Я знала таку сім’ю. Бувало, батько прийде з роботи і матері розказує, а я підслухаю. Каже, сьогодні судили Антіпку, так звали того дядька, він був кацап і четверо дітей своїх зарізав. Коли люди запитували, де поділися діти, казав, що з голоду повмирали. Він також собак та котів ловив і їв. З його дітей тільки найстарша дочка випадково залишилась жива. Вона мені сама розповідала, бо я з нею у 1947 році познайомилася у артілі, де робив мій батько, і я почала там працювати, а вона фотографом була. У неї одна нога була тонка і крива, тож я й спитала, що у неї з ногою. Виявилося, що коли вона залишилася одна, почула, як батько казав матері, що треба і її вбити.

Мати плакала, просила його не робити цього, та він вже вхопив дочку за ногу, і та ледь вирвалася з його рук. Втекла до сусідки і все їй розповіла. Заявили у міліцію, і його посадили. На суді він говорив, що то мої діти і що хочу, те з ними й роблю. Хоча у таких випадках судових розбірок не було. Людоїдів таємно розстрілювали, а їхні будівлі люди палили».

«У колгоспі на трудодень давали 200 грамів зерна»

«Дуже голодувала наша сім’я і в 1947-му. Хоча тоді ми вже були дорослі, але ще не одружені. У Борзні мали будинок, то продали його за 15 тисяч рублів і переїхали у райцентр Ічню (Чернігівська обл.), де у місцевій церкві служив дияконом мій двоюрідний брат, материн племінник. Він сказав, що допоможе нам якось вижити. За ті гроші ми купили стареньку хату, а решту проїли. Щоправда, після грошової реформи з 15 стало 1,5 тисячі. Тоді можна було купити відро картоплі за 200 рублів, 100 – коштував стакан солі, 50 – пачка сірників. У той рік дощів не було ціле літо, і коли ми посадили картоплю, то вона не зійшла, а посохла у землі. Хоч ми і працювали, але грошей, які отримували, вистачало тільки на один похід на базар. Нічого не купиш, а грошей нема.

Коли робили у колгоспі, на трудодень давали 200 грамів зерна, того, що вродило – вівса чи ячменю. Літом їли бур’ян та ходили на поля, шукали гнилу картоплю. Їли тільки раз у день. Тоді дуже дохли коні та корови, їх вивозили на поля чи в лісопосадки і там кидали, а ми знаходили, відрізали шматки, приносили додому, варили і їли. Мати вже починала пухнути з голоду, бо все віддавала нам, а сама нічого не їла. Особливо вона жаліла найменшого Славіка, який народився вже у 1939 році. Бувало, днями і з ліжка не вставала. Знову рятувало нас, що була вона гарною модисткою і шила людям за те, хто що принесе. Ось так, слава Богу, і вижили. Батько наш помер від запалення легень у 1950 році, ще молодим, а мати прожила 93 роки...»

Учні Тернопільської обласної школи мистецтв отримали цінний подарунок з передової

Неділя, 30 листопада 2014, 08:54

28 листопада 2014 року учні Школи мистецтв зустрілися з головою єпархіального відділу духовно-патріотичного виховання у Збройних Силах та інших військових формуваннях України, старшим  капеланом Тернопільської єпархії прот. В’ячеславом Кізіловим ,який нещодавно повернувся із зони АТО. 

Капелан  передав дітям прапор, на якому бійці АТО написали свої щирі побажання та подякував усім за підтримку.
За словами В’ячеслава, листи учнів є великим стимулом та підтримкою наших захисників.

- Вони навіть цінніші за якісь матеріальні речі, - зізнається Капелан, - адже зігрівають душу і підтримують моральний дух, укріпляють бажання боротися.

Від імені бійців, пан В’ячеслав попросив по можливості вказувати зворотню адресу у листах. Адже хлопці дуже хотіли б надіслати відповідь, подякувати, і навіть приїхати в гості.

У Тернополі показали політичну комедію «Мина Мазайло»

Неділя, 30 листопада 2014, 00:00

-          За дві з половиною години я отримала масу емоції, – розповідає тернополянка Наталя Яцина, – Цікавий сюжет та неперевершена гра наших акторів створили приємну атмосферу, викликали шквал емоцій. Присутні в залі із задоволенням дивилися постановку і так захопились переглядом, що навіть не помітили її закінчення: під враженням не поспішали покидати залу.

Шанувальники творчості Миколи Куліша п’єсу «Мина Мазайло» на сцені Тернопільського обласного академічного драматичного театру імені Тараса Шевченка зможуть переглянути також 4, 6 та 7 грудня.

У медичних закладах Тернополя впровадять електронну реєстрацію

Субота, 29 листопада 2014, 10:43

На черговій 53 сесії Тернопільської міської ради депутати прийняли зміни до бюджету міста та додатково виділили 99 тисяч гривень на формування єдиної комп’ютеризованої системи електронної черги у закладах охорони здоров’я міста.

«Завдяки такому рішенню ми зможемо створити електронну чергу у закладах охорони здоров’я, де пацієнт зможе дізнатися графік роботи та записатися на прийом до лікаря он-лайн. Також буде сформована електронна реєстратура, яка полегшить обслуговування пацієнтів у медичних закладах, зменшить «живі черги» під дверима до лікарів», - розповідає Сергій Надал.

За словами міського голови, також цього дня депутати виділили з міського бюджету 214 тисяч гривень, щоб забезпечити соціальні незахищені верстви населення безкоштовними рецептами на лікувальні препарати. Хоч такі витрати повинні були б забезпечуватися з державного бюджету, проте уже декілька місяців Кабмін не здійснює проплату таких видатків і тому міська рада виділила необхідні кошти з місцевого бюджету.

Міська рада

За найкраще оформлення ялинки тернополяни можуть отримати грошову винагороду

П'ятниця, 28 листопада 2014, 06:19

З 1 грудня по 12 січня у Тернополі відбудеться міський конкурс «Феєрія новорічного міста», у рамках якого передбачено три номінації: на найкраще оформлення ялинки «Зелена Модниця», в новорічно-різдвяному стилі подвір’я, зовнішнього вигляду оселі «Настрій дарований серцем» та вітрини в новорічно-різдвяному стилі «Карнавал прикрас». Відповідне розпорядження підписав міський голова Сергій Надал.

У конкурсі можуть брати участь як підприємства, організації, незалежно від форм власності, так і мешканці Тернополя. Заявки на участь приймаються до 25.12.2014 року у номінації «Карнавал прикрас» – в управління торгівлі, побуту та захисту прав споживачів Тернопільської міської ради: за адресою м. Тернопіль, вул. Коперніка,1, тел. 52-69-38 52-46-22; у номінації «Зелена модниця» та «Настрій дарований серцем» – в управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради за адресою: м. Тернопіль, вул. Коперніка,1, тел.25-49-34.

Переможців нагородять грамотою та грошовою винагородою. Результати конкурсу будуть оголошені у січні 2015 року.

Зазначимо, що конкурс «Феєрія новорічного міста» проводиться з метою формування привабливого оформлення міста Тернополя, створення святкової атмосфери для мешканців та гостей міста в період Новорічно-Різдвяних свят, надання можливості усім бажаючим реалізувати власні творчі здібності шляхом участі у спільному святковому оформленні міста.

У Тернополі виступить Національна заслужена капела бандуристів

Четвер, 27 листопада 2014, 06:06

У грудні до Тернополя приїзджає Національна заслужена капела бандуристів ім Г.Майбороди. 65 чоловік з власним оркестром і неповторним колоритом народної пісні. 

У репертуарі капели – близько 100 творів. З них – понад 30 обробок народних пісень Георгія Майбороди та 18 оригінальних творів Олександра Білаша, музичні шедеври Миколи Лисенка, Платона Майбороди, Володимира Верменича, пісні на слова Марусі Чурай, Бориса Олійника, Дмитра Луценка. 

Кожен виступ Національної заслуженої капели бандуристів України вражає своїм внутрішнім духом нескореності та прагнення до самобутності, самодостатності - риси, яка завжди була, є і буде ознакою великих народів світу. Як ті паралельні квінти, що є характерною ознакою особливо української пісні, ця пісня живе своїм окремим неповторним життям і творить свою неповторну гармонію. Так і капела бандуристів - новітній синтетичний удосконалений вид українського кобзарського мистецтва творить своє неповторне мистецьке буття. Найкраще звучання чоловічих голосів свідомих українців - кращих синів свого народу - в поєднанні з блискучим віртуозним акомпонементом бандур, виконання складних творів на рівні кращих зразків світової класики, що при тому базуються на глибинній національній основі, філігранна відшліфованість кожного номера, величний повчальний, драматичний, часто сумний характер творів поєднаний з іскрометним гумором, елементами сучасного веселого шоу, козацьке характерництво - не може не вражати, не заворожувати глядачів.

Квитки в касах: ПК Березіль 53-31-14, та Українському домі "Перемога" 52-15-00.
24 грудня о 19 год, ПК" Березіль"
Вартість квитків 30 до 100 грн.  
Довідка: 067 49 47 812

Бізнес на милосерді: хто такі жебраки і як вони заробляють

Середа, 26 листопада 2014, 00:00

Вже досить давно жебрацтво із соціального явища переросло у професію. Причому таку, для якої не потрібно спеціального навчання чи особливих знань. Головне – правильний підхід, якомога більше жалісливих слів, а ще краще – якщо на руках є маленька дитина або довідка про хворобу. Саме таких жебраків найбільше розвелося останніми роками. Вони «працюють» всюди: біля церков, магазинів та кав’ярень, на автостанціях і просто на вулиці. Складається враження, що жебрацтво стало своєрідною чумою ХХІ століття.

Хто

На перший погляд, немає нічого простішого, ніж просити милостиню. На перший погляд. Насправді ж це складне ремесло зі своїми законами та «понятіямі». Слово «бомж» – це міліцейське скорочення, що дуже швидко прижилося в народі. Буквальний переклад цієї абревіатури: «Без Определенного Места Жительства». Самі бомжі більше полюбляють називати себе «бічами», що в їхньому розумінні означає – «Бывший Интеллигентный Человек». Також бомжі – це здебільшого люди, яким нічого втрачати. З часом, за свідченням психологів, їхня психіка переживає незворотні негативні процеси, і вони готові піти на будь-який злочин. Адже в’язниця для них – це дах над головою, що дуже актуально взимку.

Стати бідним досить легко – для цього навіть не потрібно докладати великих зусиль. Достатньо лишень народитися в Україні. А от бути професійним жебраком, та ще й зі своїм прибутковим місцем, не так вже й просто.

Виявляється, однієї порожньої кишені для цього зовсім недостатньо, а скоріше навпаки. Як у будь-якому бізнесі, іноді потрібно спочатку вкласти в цю справу деякий капітал для того, щоб згодом мати гарний і стабільний заробіток. Професійне жебрацтво – справа не менш прибуткова, ніж професійне злодійство. Жебрак – це той же підприємець, щоправда, звільнений від податків.

Як

У жебраків є багато стратегій поведінки. Наведемо деякі з них. Перша стратегія – «незворушність і відчуженість». Вона демонструє крайній ступінь знеособленості жебрака. На обличчі зазвичай застигає нерухома гримаса, що нагадує маску актора. Такі злиденні завжди дивляться вниз, ніколи – на перехожих.

Друга стратегія – «спів і гра на музичних інструментах». Коли ми даємо милостиню, створюється поверхове враження взаємного обміну плати за розвагу.

Третя стратегія – «активна агресія», коли прохачі штовхаються, доторкаються до вас, ображають, лаються чи пильно ненависно дивляться.

Проте, на думку психологів, найуспішнішою моделлю поведінки жебрака для отримання милостині є доброзичливе особисте звертання, демонстрація покірності. Зазвичай це нікого не залишає байдужим. Відповідно до цих стратегій є й особливі класифікації жебраків та кількість заробленого ними.

Які

Давно відомо, що найбільше із жебраків заробляють жінки з маленькими дітьми та вагітні. Цю категорію правоохоронці давно вже назвали «мамахами». Часто (це стосується особливо великих міст) такі люди жебракують із чужими дітьми. Їх «орендують» у батьків-алкоголіків або ж навіть крадуть. В Тернополі серед «мамах» – переважно циганки із закарпатських таборів. Заробляють зазвичай на пішохідних переходах, на світлофорах, де зупиняються автомобілі й маршрутки, на вокзалах. Перестріваючи людей, вони розповідають про важке життя-буття з дитиною на руках. Шкодуючи в першу чергу немовля, люди й подають таким жебракам.

Не менш популярною є категорія жебраків-«калік». Вони сидять в інвалідних візках на центральних вулицях міста і просять милостиню. Цих людей по-справжньому шкодуєш. Утім, нерідко калік використовують «бізнесмени», які щоранку вивозять інвалідів (нерідко вдаваних) на візку в найбільш велелюдні місця і залишають там на весь день. А увечері разом з грошовим «ужинком» забирають. Каліці від цього перепадає хіба що їжа. Решту грошей забирають ті, хто утримує їх.

Є ще категорія жебраків-«вояків» – це нібито ветерани всіх можливих війн і так звані учасники подій у гарячих точках. Вони вдягають на себе військову форму, демонструють каліцтва, нібито отримані на війні. Щоправда, останнім часом вони кудись зникли з Тернополя.

Є категорія жебраків-дітей – від 12 до 15 років, яка не стоїть на вулиці з простягнутою рукою, а йде по домівках. Їх ще називають «біженцями». Такі жебраки заходять у багатоповерхівку і проходяться по кожній з квартир. Тихенько пробують, чи відчинені вхідні двері. Якщо так, тоді заходять і виносять з коридорів усе, що приглянулося. Якщо ж їх упіймали – починають жалісно плакати і просити шматок хліба. Є й такі, що просто дзвонять у двері і просять милостиню. Однак останнім таланить рідше, оскільки мешканці квартир, навчені самими жебраками, просто не відчиняють двері.

Інша категорія – це «гастролери», або ж «мігранти». Це безпритульні, які гастролюють з одного міста в інше. А щоб їх не вигнали місцеві, такі жебраки віддають їм частину зароблених грошей, так званий «податок». Часто «гастролери» зупиняються в одному місті на рік-два, а то й більше. Зазвичай «гастролери» – це ті, хто відстали від поїзда (автобуса, трамвая, літака) і тепер збирають гроші на квиток. Під кінець дня заробіток «гастролера» становить суму, якої вистачило б навіть на дорогу до Магадану.

Не менш популярною є категорія жебраків-«інтелігентів». Вони доволі ввічливі й грамотно мотивують своє прохання про допомогу. Часом навіть показують «липові» офіційні листи – довідки про хворобу чи смерть родича. «Працюють» зазвичай на автостанціях, біля церков, монастирів. Часто з уст таких людей лунають завчені слова: «Вибачте, що я така молода, прошу від вас допомоги…».

На противагу їм є категорія жебраків-«хамів». Це зазвичай циганські діти. Вони прямо вимагають від перехожих гроші або їжу. Якщо на них не реагують, то обіцяють вимастити брудом. Часто вони дозволяють собі навіть вирвати з рук людини їжу або принаймні плюнути, якщо їй відмовили.

Жебраки-«церквушники» переважно «промишляють» біля церков та монастирів. У неділю зранку вони вже з сьомої-восьмої години, як кажуть, «на роботі». Біля храмів найчастіше можна зустріти калік, циганських дітей або ж вагітних жінок і матерів з немовлятами. Вони заробляють тим, що під час церковних відправ випрошують гроші біля входу у храм. Часто навіть демонструють парафіянам згадані вже «липові» довідки про різноманітні хвороби.

Де

Злиденні вибирають собі місця там, де проходить багато людей, здатних допомогти їм матеріально. Також у них є багато й інших хитрощів: наприклад, розумні жебраки знають, що за милостинею треба простягати капелюх або горнятко. Виставлена, м’яко кажучи, не зовсім чиста рука викликає у більшості людей огиду, багато хто зовсім не хоче доторкатися до брудного жебрака. Ще більшість розумних прохачів знає, що треба вибирати собі таке місце, щоб тебе було видно заздалегідь. Бо поки людина йде, у неї має бути достатньо часу на роздуми: давати чи не давати милостиню.

Саме тому в Тернополі ви ніколи не зустрінете жебрака, який би просив у якомусь закутку, соромлячись своєї «біди». Найчастіше вони просять на перехрестях декількох вулиць, на площах. І ще. Чи задумувались ви, чому жебраки не просять у так званих спальних районах? На околицях ви їх зустрінете хіба що біля місцевих церков або ж на ринках.

Вам і не снилося…

Денний заробіток залежить від спеціалізації жебрака. За чутками, подекуди за день вони «зшибають» таке «лаве», яке пересічному трударю, що «живе на одну зарплатню», навіть не снилося. Найбільше подають дітям від 6 до 12 років. Їхній заробіток може становити до восьмисот гривень за добу. Далі йдуть жінки з грудними дітьми. Їхня норма – близько шестисот гривень за день. Далі йдуть ветерани у камуфляжі та інвалідних візках. Вони в середньому заробляють до трьохсот гривень на день. А звичайні здорові чоловіки користуються найменшим попитом. Більше ста гривень заробляють рідко.

Безсила навіть міліція

У Радянському Союзі була відома кримінальна стаття про «тунеядство». Її суть – якщо не працюєш, то сидиш. Зрозуміло, де… Хоча з цим в радянському суспільстві теж перегинали палицю. У шістдесятих роках нобелівського лауреата Йосифа Бродського посадили за цією самою статтею. Коли суддя запитав його про те, чим займається, поет відповів «пишу вірші», на що суддя глибокодумно зауважив, що такої професії не існує і підсудного вислали «за сто перший кілометр».

Та у наш час, коли практично у кожній країні офіційно зареєстровано мільйони безробітних, така стаття не має права на існування. Зараз ми маємо демократичне суспільство і правоохоронці ніяк не можуть повпливати на повнолітню людину, що просить милостиню. Злочину вона не чинить і якщо має паспорт, міліціонери не мають права навіть її зачепити.

Інша справа з неповнолітніми. Жінки з дітьми на руках жебракують на вулицях і в транспорті, у холод чи спеку, під вуличний шум та гамір. Дитина, як правило, завжди спить або ж безсило водить довкола очима.

Справа в тому, що аби вона не заважала «роботі», її підпоюють снодійним, алкоголем або ж наркотиками. Про це стверджують медики та правоохоронці. Особливо ціняться діти з рахітом, або якимись каліцтвами. У таких випадках дитина стає простим інструментом для бізнесу, адже без неї жінці дадуть значно менше.

Саме явище жебрацтва серед неповнолітніх і залишилось єдиним, у що можуть втрутитися правоохоронні органи. У Кримінальному кодексі є декілька статей, які передбачають відповідальність дорослих за втягнення малолітніх дітей у жебракування. Як адміністративну, так і кримінальну. Однак діти не завжди можуть сказати, що їх змушують жебракувати, особливо, якщо це немовлята. А більш дорослі й кмітливі навряд чи стануть свідчити проти своїх батьків. За словами правоохоронців, у Тернополі в останні роки спостерігається тенденція до зниження рівня жебрацтва, особливо серед дітей. Якщо раніше жебраки стояли чи не на кожному кроці в центрі міста та на «перспективних» околицях, то тепер зустріти їх можна набагато рідше.
 

То як боротися?

Як показує історія, вирішити проблему жебрацтва неможливо. На Русі жебраків любили і ставилися до них шанобливо. При Ярославі Мудрому вони навіть одержали у суспільстві юридичний статус і називалися людьми церковними. Той факт, що злиднів підтримували на державному рівні, підтверджується в багатьох історичних літописах. Так, відповідно до історичних документів, у чеському місті Кутна Гора в 1443 році було засновано товариство жебраків. Але, згідно з його статутом, потрапити до нього міг далеко не кожен. Членами товариства могли стати тільки літні шахтарі, яких через вік вигнали з роботи. Були й інші обмеження: милостиню дозволялося просити лише перед міськими церквами. Це яскраво демонструє, що вже тоді професійне жебрацтво було чітко налагодженим «виробництвом» зі своїми законами та ієрархією.

У ХІХ столітті французький вчений Людовік Полпана упродовж 10 років, переодягнувшись у лахміття, вивчав життя жебраків і дійшов висновку, що більшість із них мають стійку відразу до праці. Варто їм запропонувати роботу – і вони негайно зникнуть.

Давати чи не давати?

Давати чи не давати милостиню людям, які просять, вирішувати вам, та коли опускаєте гроші у руку (шапку, горнятко) пам’ятайте, що найчастіше цим ви сприяєте розвитку страшного ремесла, від якого часто гинуть люди, а найгірше – ні в чому не винні діти…

Адам Стрижнюк

P.S. Колись давно однокурсник моєї мами сказав, побачивши, як вона подала гроші бабусі в церкві: «А ти знаєш, що Маркс ніколи не давав старцям? Тому що жалість принижує людину».

І тоді, каже моя мама, це сприймалося якщо навіть і не абсолютно нормально, то принаймні це можна було пояснити. Так, жалість принижує людину з почуттям власної гідності. А гідним міг тоді бути кожен – здобути професію (безробіття в ті часи просто не було, тих, хто не працював без очевидної причини, називали дармоїдами, і суспільство їх ганьбило), заробити гроші на нормальне достойне життя, а якщо ще відкладати на ощадкнижку – то й на мотоцикл або кооперативну квартиру назбирати...

Знадобилося трохи більше двох десятків років, щоб зрозуміти – не жалість принижує людину. Принижує бідність. Особливо – незаслужена.

Яким чином адаптувати дитину з аутизмом навчали у Тернополі

Вівторок, 25 листопада 2014, 07:23

Яким чином адаптувати дитину з аутизмом навчали провідні фахівці з “Фонду допомоги дітям з синдромом аутизму “Дитина з майбутнім”

 “Зачин є - потрібне продовження” - так лаконічно охарактеризувала справу усього життя Консул провідної Міжнародної Асоціації “Аутизм-Європа” Інна Сергієнко, яка, власне, і є засновником МГО “Фонд допомоги дітям з синдромом аутизму “Дитина з майбутнім” і є матусею дитини з аутизмом.

Спільно з директором “Фонду допомоги дітям з синдром аутизму “Дитина з майбутнім” Ларисою Рибченко Інна Володимирівна провела сьогодні, 21 листопада 2014 року, семінар-навчання по аутизму - перший на Тернопільщині та шостий у регіональному турі.

Такий захід матиме продовження, позаяк його організатори КУТОР “Тернопільський обласний центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів” та департамент соцзахисту населення Тернопільської обладміністрації – планують і надалі розширяти можливості профільного навчання такого роду.

За словами директора департаменту соціального захисту населення Тернопільської обладміністрації Вадима Боярського, “метою семінару є поширення інформації про розлади спектру аутизму серед фахівців”:

- Реформа надання соціальних послуг всім категоріям населення, які цього потребують – актуальна та важлива. До проблематики реабілітації людей з особливими потребами в області потрібні комплексні підходи спільно з громадськістю. Не побоюся цього сказати, ми відстали в плані розвитку реабілітації та соціалізації дітей-інвалідів, зокрема аутистів, тому варто, запозичивши досвід європейських країн, приміром, тої ж Венгрії, зробити перший крок – створити відповідну державну програму, яка б забезпечувала цю категорію населення, яка має індивідуальні потреби. Впевнений, що отриманий досвід з даного заходу на практиці допоможе спеціалістам організувати освітні, лікувальні та реабілітаційні процеси для дітей даної категорії.

Про те, що “на Тернопільщині нарешті буде об’єднано тоненькі джерельця зусиль кожної людини, яка, власне, зіткнулася з питанням аутизму” висловила сподівання директор Тернопільського обласного центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів Наталія Турецька.

- Цей семінар вперше зібрав таку кількість фахівців, котрі дотичні до цієї проблематики – зазначила у коментарі Наталія Іванівна – Тут зі всієї області зібралися педіатри, психологи-педагоги,  психологи з Центру соціальних служб та сім’ї, дітей та молоді, соціальні працівники.

Найголовніше у цій справі - не здаватися і вірити! І це завдання стоїть не так перед самими аутистами та їхніми батьками, як перед тими фахівцями, які мають за обов’язок допомогти їм. Цивілізованість суспільства визначається його ставленням до тих, хто має індивідуальні потреби та хто потребує його турботи та опіки.

Що таке аутизм, розповіла присутнім Консул провідної Міжнародної Асоціації “Аутизм-Європа” Інна Сергієнко, яка, власне, почала активну діяльність у сфері аутизму, коли дізналася, що її син – теж особливий.

- Аутизм  є дефектом в нервовій системі, який проявляється, насамперед, затримкою мовного або розумового розвитку та змушує дитину загострено реагувати на одні явища зовнішнього світу і майже не помічати інші.

Іншими словами, діти-аутисти ніби інопланетяни, які опинилися на Землі без інструкцій щодо орієнтації в просторі, відтак вони дуже погано підготовлені до виживання в цьому світі.

Зазвичай батьки помічають ознаки аутизму впродовж перших двох років життя дитини. Поширеність розладів аутистичного спектру становить 6 на 1000 осіб, причому у хлопчиків вчетверо частіше відзначають такий стан, аніж у дівчаток.

Кількість людей, у яких виявлений аутизм, різко зросла з 1980-х років. І, передусім, причиною такого росту стали інші підходи до діагностики цього захворювання.

На сьогодні згідно з європейською статистикою народжується близько 1% малюків з розладами аутистичного спектру. Скільки аутистів в Україні ніхто не знає, оскільки офіційної статистики на рівні держави цього захворювання немає.

За умов ранньої діагностики, дитині можна допомогти у набутті навичок самодопомоги і спілкування.

- Малюк-аутист може бути соціалізований: піти в нормальну школу - в звичайний або інклюзивний клас, здобути середню або вищу освіту, працювати і завести сім'ю - говорить Інна Володимирівна. - Чим раніше починається процес корекції розвитку, наприклад з року, тим більше шансів на успішну реабілітацію. Корекція після семи років дає дуже слабкі результати.

-    Загалом, в Україні реабілітація практикується в чотирьох напрямках: державні спеціалізовані садочки та школи для дітей із затримкою психічного розвитку, розумовою відсталістю, а також логопедичні заклади, проте їхні програми не підходять для реабілітації аутистів, оскільки аутизм має іншу природу і, як наслідок, вимагає інших методик; домашнє навчання, коли ряд фахівців у форматі “репетиторства” приходять додому і працюють з дитиною, однак тоді у малюка погано формуються навички спілкування з однолітками, що є проблемою для аутистів; навчання в корекційних центрах, коли батьки щодня або кілька разів на тиждень возять дитину до різних фахівців на годинні заняття, що дуже непросто для аутистів, бо вони довго адаптуються до нового місця, і важко для батьків та навчання в садах реабілітаційного формату повного дня, коли дитина цілий день проходить реабілітацію та навчання в рамках одного закладу без батьків - у такому випадку реабілітація найбільш успішна. Таку форму в Україні надає поки що єдина київська школа-садок “Дитина з майбутнім” – продовжила Інна Сергієнко.

Під час своїх гостросоціальних доповідей “Аутизм у світі: прикладні практики та кейси для України”, “Аутизм в Україні: останні досягнення та кращі практики”, “Майбутнє дитини з аутизмом в регіоні” Консул “Аутизм-Європа” деталізувала світовий досвід боротьби з проблемою аутизму, а також проблему адаптації аутиста до реалій навколишнього світу - як інтегрувати таку дитину, вибрати для неї правильну активність, підібрати корисні заняття, підходи, перетворити ігри, творчість та спілкування на терапію.

Дискусійно велося і про актуальні питання сфери - від ранньої діагностики розладу до залучення особливих дітей до навчального процесу.

“Успішна соціальна адаптація аутиста цілком можлива – залежно від того, наскільки рано почати працювати з такою дитиною і якими саме методами” – зазначив в коментарі представник департаменту охорони здоров’я Тарас Куценко.

Він зауважив, що його друг, приїжджаючи з-за кордону, аутистів в Україні просто не помічає не з тієї причини, що їх немає, а з тієї, що вони просто соціально не адаптовані до життя. Але вони теж мають право піти в театр, в кіно, активно займатися творчістю, врешті-решт просто прогулятися містом.

Але безперечно те, що аутизм - це лише хвороба, з якою цілком можна жити. Хоча деякі специфічні особливості аутичної дитини ймовірно збережуться впродовж усього її життя.

Про те, що “дуже часто суспільство не сприймає дитини-аутиста” повідомила під час заходу і голова Ради Спілки батьків дітей з синдромом дефіциту уваги та гіперактивності “Дзвіночки” Наталія Міхеєва.

- Педагоги, психологи, вихователі, у переважній більшості, не знають як правильно працювати з такою дитиною. Тому цей семінар дав можливість не лише отримати знання в сфері аутизму, а й змогу застосовувати їх в практичній діяльності.

Дану проблему розуміє і керівник Тернопільського обласного благодійного фонду “Центр соціалізації та реабілітації дітей з аутизмом “Золотий ключик” Світлана Гуцуляк, яка теж є мамою дитини з синдромом аутизма.

Безсумніву, у вирішенні даної проблеми частково допоможуть дієві методи діагностики цієї хвороби і методи, що сприяють адаптації цих дітей з спеціалізованого посібника із діагностики аутизму, котрий був представлений на семінарі.

Наостанок, хочеться сказати, що в будь-якому разі – не все так безнадійно. Адже маючи таких матерів, які не дозволяють впадати у відчай ні собі, ні дітям, при тому добиваючись захисту прав дітей з синдромом аутизму на рівні держави, є результати – завдяки активній роботі “Фонду допомоги дітям із синдромом аутизму “Дитина з майбутнім” на сьогодні створено робочу групу з розв’язання проблем аутизму в Адміністрації Президента, офіційно визнано в Міністерстві охорони здоров’я України “дорослий аутизм”, закладено у держбюджет кошти на діагностику і лікування аутизму тощо.

 

Довідково

Міжнародна громадська організація “Фонд допомоги дітям із синдромом аутизму “Дитина з майбутнім” утворена у 2009 році з метою консолідації батьків, і сім'ях яких ростуть діти з індивідуальними потребами, надання соціального захисту їм та іншим членам їх сімей, а також сприяння в організації заходів, спрямованих на надання допомоги дітям із індивідуальними потребами. Основними напрямками діяльності Фонду “Дитина з майбутнім” є створення та організація роботи профільних дитячих садків для дітей з розладами зі спектру аутизму; налагодження роботи з організаціями, які забезпечують інклюзивну освіту для дітей з аутизмом; поширення інформації про аутизм в суспільстві і профільному середовищі; лобіювання інтересів аутистів в законодавчому полі та сприяння у підготовці фахівців з роботи у аутистами.

 

Світлана Гуменна,

прес-служба ДОЗ ТОДА,

Фото – автора

Рік після Майдану: що змінилося в цій країні?

Понеділок, 24 листопада 2014, 07:15

Здається, це було вчора. Здається, це було п’ять років тому.

Річниця 21 листопада примушує підбити підсумки.

Рік тому ми жили у мирній країні, що якось переживала тривалу, але не смертельну економічну кризу, скаржилася на несправедливість та тиранію, але була готова чекати аж доти, поки нарешті не пощастить із добрим царем, і жваво обговорювала переваги та недоліки приєднання або до Європи, або до «русского мира».

Рік по тому – сьогодні – ми живемо у воюючій країні, що майже сягнула економічного дна, але зробила свій цивілізаційний вибір і готова за нього платити по великих рахунках. І платить. У країні, що вже не здатна чекати, зважаючи хоч на настрої людей, хоч на об’єктивний стан економіки.

Отже, спробуємо звести баланс сухою мовою соціально-політичної бухгалтерії, подивившись на наші активи та пасиви.

В активі:

1. Становлення громадянського суспільства та надзвичайна громадянська активність значної частини населення: Майдан народив добровольчі, волонтерські, реформаторські рухи, які відіграють ключову роль в обороні та перебудові країни.

2. Виникнення і згуртування української політичної нації, що понад усе ставить українську державність та успіх національного проекту, але розуміє національну ідентичність більш широко і сучасно, ніж просто українська мова та вишиванки.

3. Повне перезавантаження влади: новий президент, новий парламент, новий уряд. Хоча про їхню справжню «новизну» – трошки згодом.

4. Суттєве зменшення політичної ролі регіоналів, вихід комуністів. Поява на політичній арені значної кількості нових людей, що вийшли з громадянського суспільства.

5. Виникнення нової армії, що користується всенародною підтримкою і допомогою, та здатна перемагати сильнішого ворога. Ще не остаточна військова перемога, але вже зупинка агресії – будемо сподіватися, у крайній точці її наступу.

6. Безсумнівна низка дипломатичних перемог, підтримка всього світу у боротьбі з агресором, що зламав післявоєнний світовий порядок і намагається завести світ у пастку нової холодної війни, якщо не гарячої.

7. Зростання поваги до Церкви та її ролі у суспільних процесах як необхідна передумова творення сучасної нації.

У пасиві:

1. Втрата Криму та частини Донбасу, війна з незрозумілими перспективами із сильнішим супротивником в умовах слабкого командування, розвалених армії та військово-промислового комплексу. Фактичний програш інформаційної війни.

2. Вплив геополітичного супротивника на політику та економіку через своїх агентів у парламенті та місцевій владі, в урядових та силових структурах. Повна економічна залежність від ворога в енергетиці, значний вплив у медіа та банківській сфері.

3. Відсутність економічних реформ та тяжка економічна криза, спричинена цим, а також війною. Зубожіння значної частини населення, девальвація національної валюти. Фактична зупинка економічних процесів.

4. Залипання переважної більшості населення у старому мисленні: очікування добра і щастя від держави, голосування на виборах за старих регіональних баронів та російських агентів, громадянська пасивність.

5. Неподолана корупція, продовження існування старих корупційних схем, часто з новими «смотрящими». Старі бюрократи на ключових позиціях старої, нереформованої державної машини.

6. Невикористання шансу на інтерес до України й українського у світі, що його дали перемога Майдану та російська агресія.

7. Вибори за старим законодавством, як результат – відставання політичної системи від запиту суспільства.

Баланс активів та пасивів навряд чи дозволяє зробити однозначний висновок. Треба подивитися глибше на причини й сутність Майдану, тоді зможемо об’єктивніше оцінити й наслідки.

Отож, відповідно до нашого аналізу, Майдан є троїстою революцією:

– соціально-економічною: за вільний ринок та відкриту соціальну систему проти закритої напівфеодальної олігархічної системи;

– геополітичною: українською національно-визвольною, антиколоніальною, антиімперіалістичною;

– ментальною: нові цінності проти старих – «революція гідності».

Всі три революції не просто сталися одночасно, але взаємопов’язано, і мали одну й ту саму мету – перевести нашу країну із «Середньовіччя» до «Сучасності». Троїста революція має, відповідно, три основні ударні сили: малий і середній бізнес; національно свідомі громади; молодь і студентство.

Яка з цих революцій наразі завершена?

Революція завершується лише одним із двох способів: або перемогою революції, або перемогою контрреволюції. Перемога революції – це досягнення нею тих цілей, які вона ставила перед собою. Перемога контрреволюції – це виведення з гри ударних сил революції їхніми супротивниками.

Як зазначає публіцист Валерій Пекар (публікація «Української правди»), ні того, ні іншого ще не сталося. Ми ще не маємо ні відкритої економіки, ні нової української геополітичної суб’єктності, ні перемоги нових цінностей. Але і контрреволюція не перемогла, навпаки: олігархи, антимайданні та проросійські сили стали набагато слабшими.

Антиколоніальна, антиімперська революція наразі втілюється у Війні за незалежність, бо імперії нікого ще ніколи просто так не відпускали. Соціально-економічна революція втілюється у боротьбі за реформи, у протистоянні з Гідрою (умовна назва для всіх тих сил, які бажають провалу реформ та відновлення олігархічного балансу можливостей експлуатувати народ і багатства країни). Ціннісна революція найближчим часом проявиться у поступі нової української культури.

І це означає, що всі три революції наразі не закінчено, а фактично лише розпочато.

Як довго це все триватиме? Основні реформи треба зробити за півроку, і вже за півтора-два роки ми побачимо їхні позитивні наслідки. Для повноцінного проявлення міжнародної суб’єктності потрібно буде принаймні 3-5 років. Ціннісні зміни в суспільстві проявляться за 5-7 років.

Це довга гра, і нам потрібно налаштовуватися на довгу. Швидких перемог не буде.

Чому ж ми розчаровані?

Тому що є стратегічні перемоги, для яких потрібні роки, і є тактичні перемоги, яких ми хочемо просто зараз.

Зробимо «copy-paste» із грудневих вимог Майдану 2013 року і подивимося на результат. Ось вони, ці вимоги, без редагування:

1. Повне припинення репресій, реабілітація політичних в’язнів, закриття справ, відведення силовиків у казарми, покарання виннихє

2. Повне перезавантаження влади: прозорі чесні вибори з новою ЦВКє

3. Зміна системи, а не просто облич у владі: новий суспільний договір, механізми обмеження влади і впливу народу

Заради справедливості підкреслимо, що перші два пункти значною мірою виконані. Але…

Подивіться лишень на окремі факти.

1) 30.11.2013 р. – кривавий розгін студентського майдану «Беркутом». Досі немає результатів розслідувань, ані винних, ані покараних чи арештованих. Попов, Сівкович, Коряка, Кусюк, які безпосередньо виконували накази згори, досі на волі;

2) 16.01.2014 р. – з порушенням чинного законодавства у Верховній Раді були прийняті так звані диктаторські закони, що порушували права і свободи громадян. Жоден депутат не притягнутий до відповідальності, Калєтнік і Олійник на волі, останній навіть спокійно працює у ВР і їздить на поклон до Держдуми РФ;

3) 19-22.01.2014 р. – за вбивства С.Нігояна, М.Жизневського, Ю.Вербицького нікого не покарано, чи ведуться розслідування – невідомо. Безкарним лишився «Беркут», який катував і бив, прокурори та судді, які арештовували людей за шини в багажнику чи дрова в магазині;

4) 18-20.02.2014 р. – штурм та розстріл Майдану, спалення Будинку Профспілок, вбивство Небесної сотні. Шокуюча трагедія в історії України: людей в будівельних касках та з дерев’яними щитами розстрілювали снайпери бойовими набоями. Ніхто не покараний: ні ті, хто віддавав накази, ні ті, хто їх виконував, чи ведеться розслідування – невідомо. Крім того, досі на волі колишній виконуючий обов’язки голови Київської міської адміністрації, який віддавав наказ закрити київське метро 18-20.02.2014 р.;

5) 2.05.2014 р. – бійня в Одесі, на всіх відео зафіксовано, як одеська міліція передає зброю сепаратистам. Результатів розслідування немає, жоден міліціонер не відсторонений, не покараний, не заарештований. Зате в тюрмі досі сидить активіст одеського Євромайдану;

6) Травень цього року: Маріуполь, вся міліція ходила з «колорадськими» стрічками, а мер Хотлубей писав листа Путіну «Вова, введи войска».

Липень-вересень: Маріуполь тепер наш, але всі продажні «менти» і Хотлубей-сепаратист на своїх посадах, жодної кримінальної справи проти них не відкрито. Чи то нема ким замінити, а чи відсутній склад злочину;

7) ГПУ закриває справу проти Добкіна (бо нібито там відсутній склад злочину) і відкриває справи проти добровольчих батальйонів, які «ображають» добрих сепаратистів. Харківська міліція продовжує захищати мітинги сепаратистів, називати «тряпкой» український прапор і бити євромайданівців, Кернес досі катається по місту і пробує відновити пам’ятники Леніну. Люстрація, кажете? – нє, не чули;

8) Затриманий мер-сепаратист Стаханова давав свідчення проти Єфремова, який фінансував сепаратистів в Луганську. Де мер Стаханова зараз? Проти Єфремова жодних кримінальних справ!;

9) Реформи? – ні, це фантастика. В країні ж бо війна, тому реформи не на часі, –ну, ви самі розумієте, яке це гарне виправдання для того, щоб нічого не робити;

10) США запровадили санкції проти Росії, Європа ввела санкції проти Росії, Японія, Канада, Австралія ввели санкції проти Росії. Україна – ні! А навіщо? Це що Росія у нас забрала Крим і розпочала війну на Донбасі? Просто смішно: Росія вводить мита на наші товари, забороняє поставки української продукції, а Україна продовжує дипломатичні відносини, торгівельне і військове співробітництво зі своїм агресором;

11) Губернатором Кіровоградської області призначений регіонал, який голосував за диктаторські закони 16.01.14 р. і постачав «тітушок» в Київ у Маріїнський парк. Це така люстрація по-новому?;

12) Асоціацію з ЄС ратифіковано, але її економічна частина почне діяти не раніше 2016 р., якщо, звичайно, Путін знову не вимагатиме її подальшого відстрочення. Крім того, #уйло вимагає не приймати ніяких законів, пов’язаних з імплементацією угоди до 2016 р. То така ми незалежна країна, так?;

13) 51 бригаду Збройних сил України розформовують, бо вони здалися в полон, щоб не загинути, а генерал Литвин (брат екс-голови ВР Володимира Литвина), який втік із зони АТО, залишається генералом;

14) Комбата «Прикарпаття», який без наказу відвів свій батальйон, щоб люди не постраждали, засудили вже через тиждень після цього, а екс-головний прикордонник Литвин (ще один брат екс-голови ВР Володимира Литвина), екс-міністр оборони Гелетей і начальник Генштабу Муженко за багаточисленні фатальні промахи, зокрема під Іловайськом, залишаються й далі безнаказанними, бо ж вони у нас «нєзамєнімиє»;

15) Трагедії ІЛ-76, сектор Д – Зеленопілля-Ізварино-Маринівка, Іловайськ, Шахтарськ, Савур-Могила – розслідування злочинної бездіяльності, халатності або навмисного знищення наших солдат Генштабом гальмуються, звільнених, арештованих чи засуджених генералів нема, бо «винні самі батальйони» і взагалі «вони не герої»;

16) Україна досі не подала до Європейського суду позов проти Росії за анексію Криму, агресію на Сході, вивіз наших промислових потужностей з Луганська і збитки, яких країна-агресор нам завдала;

17) Печерський суд відпустив «беркутівця», якого звинувачують у вбивстві 39 майданівців під час подій 18-20.02.2014 р. До цього Печерський суд виніс рішення на користь Медведчука і Портнова. Люстрація суддів, покарання винних? – ні, не чули;

18) Закони про «особливий статус» ЛуганДона і амністію вбивць наших солдат завдяки «народному» президенту були прийняті парламентом у кращих традиціях януковича-калєтніка-олійника на таємному закритому засіданні з «випадково зламаним» саме на час цього голосування таблом. Хтось за це відповів? (питання риторичне);

19) У списку Блоку Петра Порошенка на виборах були: син, три брати Балоги, куми, секретарі, тушки, екс-регіонали;

20) Активи Курченка досі знаходяться у власності Курченка, Італія й Австрія заморозила рахунки і нерухомість Азарова-молодшого, а що зробила Україна? Схеми з «вишками Бойка» завдали Україні збитків на 200 млн. грн., але хто в цьому винен – ГПУ не знає. ГПУ працює?;

21) Підприємству «Дніпрообленерго», яке належить Ахметову, держава виділила кредит у розмірі 500 млн. грн., а ви, лохи, відраховуйте 1,5% воєнного збору до державного бюджету, годуйте, вдягайте і лікуйте нашу армію самостійно, і відновлюйте інфраструктуру «Домбасса» за свої податки;

22) Луганський депутат-сепаратист А.Клінчаєв, який приймав участь у захопленні Луганської СБУ, розгулює Києвом і б’є журналістів. В цій країні взагалі є МВС, СБУ, ГПУ?;

23) Олега Татарова – головного рупора екс-міністра МВС Захарченка, відповідального за переслідування майданівців, який переконував західні ЗМІ в тому, що протестувальники самі в себе стріляють, планували призначити радником голови Херсонської ОДА – ну не знайшлося в 45-ти мільйонній країні кращого радника;

24) 27.08.2014 р. – Президент офіційно заявляє, що Росія таки ввела війська на нашу територію, але після засідання РНБО виявилося, що ми будемо домовлятися з генштабом РФ про спільне патрулювання кордону; президент їде на саміт НАТО просити про допомогу в боротьбі чи то з терористами, чи то з Росією, а ввечері в Мінську ми підписуємо мирний договір з тими самими терористами; Президент їде в Штати просити статусу особливого союзника США поза НАТО і визнання ДНР-ЛНР терористичними організаціями, а вже вночі ми з цими терористичними організаціями підписуємо меморандум. В когось ще є питання, чому США досі не дали нам зброю?;

25) ЦВК, в якій досі працює сестра екс-міністра юстиції Лукаш (перебуває у розшуку), відмовилася реєструвати по мажоритарці депутатів від демократичних партій, проте без питань реєструвала регіоналів, комуністів, сепаратистів;

27) С.Клюєв – людина, яка перебуває під міжнародними санкціями в ЄС і рахунки якого заарештовано в Австрії, реєструється кандидатом в депутати до ВР. Українські правоохоронні органи до нього претензій не мають. Революція гідності? Ну-ну…;

28) Замгенпрокурор, депутат Київради від «Удару» і депутат-комуніст роздерибанили 140 га землі під Києвом, а журналістка, що проводила розслідування з цього приводу, отримала погрози. Це означає «жити по-новому»?;

29) Україна буде закуповувати вугілля в Росії (!), яка вивезла його з українських шахт Луганської і Донецької областей…

Все це окремі факти, але вони мають стратегічну вагу. Їхня невирішеність формує народне невдоволення, яке може вилитися у нові форми спротиву (Майдан-3?), яких країна просто не переживе.

Проте є й позитив. Не повірите, але його більше. Згадайте, що за зірваними угодами 21 лютого Янукович мав бути президентом до кінця грудня цього року. Згадайте, що в парламенті регіонали мали переважну більшість. Що громадським активістам «світила» в кращому випадку тюрма. Що ми сьогодні висуваємо вимоги до влади, які неможливо було навіть уявити рік тому, і вважаємо невиконання цих вимог ненормальним. Що рік тому весь світ мовчки віддав нас у «сферу особливих інтересів» Росії, а фактично – у неоколоніальний «русский мир».

Але в часи стрімких змін соціальний запит формується значно швидше, ніж політична система здатна відповісти. І нам здається, що політична система гальмує. І ми не готові миритися з її вадами. І це правильно: чим більші вимоги ми висуваємо до них, тим більше ми готові робити самі. Це і є зростання громадянської відповідальності. У влади просто не буде іншого вибору, окрім знятися з гальма і поспішати за вимогами громадянського суспільства.

Але не забуваймо одну важливу річ. На всіх майданах разом узятих, в усіх добровольчих, волонтерських та реформаторських рухах в тилу і на фронті брало і бере участь щонайбільше 15% населення. Інші залишилися там, де вони були, – для них нічого не змінилося.

Це вони проголосували за колишніх регіоналів (дивіться не на партійні списки, а на мажоритарку, там видніше).

Це вони читають газету «Вести» і досі покачують головою, мовляв, Майдан в усьому винен, нічого би не сталося, якби не він. Їх наразі ще дуже багато, і наше майбутнє значною мірою визначають також і вони.

Натомість інші воюють на фронті, збирають гроші й теплі речі, пишуть закони для нового парламенту та здають кров. Їхнє життя змінилося назавжди.

Можна було б сказати, що у нас два народи в одній країні, але ж це не так, бо є рух. Є міграція, і то лише в один бік. Дуже повільна, але незворотна.

15% – це дуже багато і дуже мало. Набагато більше, ніж потрібно, щоб запустити зміни в країні. Набагато менше, ніж потрібно, щоб зробити їх незворотними.

Дивним чином і в парламенті нових людей десь 15%, незважаючи на двошарову виборчу систему та перемішані мед з багном у кожному без виключення партійному списку.

Активна меншість задає напрямок руху, але пасивна більшість визначає його темп. Ми маємо змінити баланс на нашу користь. Зробити побільше підданих держави – громадянами.

На Майдані неодноразово звучало: нас не задовольнить зміна облич у владі, ми бажаємо змінити країну. Нова Країна – мрія громадян і вимога Майдану, і в цій новій країні Майдан не буде потрібний, бо вплив суспільства на владу буде постійним, а правила життя – прозорими.

Ми живемо у дивні часи, коли Нова Країна проростає крізь стару, як трава проростає крізь потрісканий асфальт: молоде, живе, зелене, гнучке пробиває чорне, старе, мертве й покручене.

Без революційної романтики палаючих шин і пляшок із запальною сумішшю, без помаранчевих касок і дерев’яних щитів, без жовтих шарфів самооборони і щогодинних молитов – революція на ймення Майдан продовжується.

Тільки запасайтеся не попкорном, а зимовими рукавичками, бо без вас нічого не станеться.

Підготував Адам Стрижнюк

У Тернополі відновлено можливість оплати за комунальні послуги через Інтернет

Неділя, 23 листопада 2014, 10:53

З 21 листопада 2014 року відновлюється робота сервісу он-лайн оплати за комунальні послуги у Тернополіwww.oplata.te.ua. Обслуговування даного ресурсу відтепер буде проводити ПАТ КБ «Приватбанк», адже прийом платежів був призупинений у зв’язку з проблемами фінансового характеру банку «Імексбанк».

Тернополяни можуть оплатити за комунальні послуги та подати показники, ввівши особовий рахунок карток VIZA та MASTER CARD, також є можливість пошуку абонента за адресою. При проведенні оплати необхідно звернути увагу на внесення показників лічильників: якщо не вносити показники — стрічку з лічильником потрібно видалити; різниця між показником зі служби та переданим користувачем не може бути від'ємною.

У разі виникнення непорозумінь звертайтеся в службу он-лайн підтримки банку.

Довідково: Єдина система приймання комунальних платежів у Тернополі розпочала свою роботу у 1998 році. На сьогодні вона працює по усій області, обслуговуючи ОСББ, комунальні підприємства, фірми, що займаються вивозом та утилізацією ТПВ, домофонні служби, підприємства-надавачі послуг Інтернет.

Міська рада

Тернопільські ресторатори нагодують безпритульних тварин

Субота, 22 листопада 2014, 17:33

Нещодавно, в соціальних мережах громадська організація «Ноїв Ковчег» поширювала прохання  про допомогу безпритульним тваринам:

«Просимо усіх небайдужих людей до долі тварин допомогти харчами. Адже у нас закінчуються крупи. Друзі, дуже просимо допомогти собачкам, бо, можливо, завтра їм нічого буде їсти!»

Переймаючись долею кудлатих безхатченків, тернополяни організовують акцію милосердя.

28 листопада в 11.00 у розважальному комплексі "Максим" стартує благодійна естафета "Поділись життям".

-          Першою причиною для створення такої акції, є доля 50 безпритульних тварин , що знаходяться у реабілітаційному центрі (село Дичків). Я вже втомилась читати про плачевну ситуацію «Ноєвого ковчегу», та й песиків дуже шкода, - зізнається співорганізатор акції Олеся Гудима. - Суть благодійної естафети "Поділись життям" полягає в тому, що власники ресторанів будуть передавати продукти та залишки від виробництва у притулок.

За словами організаторів, розпочне благодійну акцію ресторан «Максим». Щоб не залишати кинутих тварин на призволяще, Віталій Мариновський щотижня, протягом року, буде підтримувати асоціацію захисників безпритульних тварин, і уже найближчим часом закупить продукти братам нашим меншим. Далі естафету перейме інший тернопільський ресторатор,  і так – по колу.

-          В наших планах не лише відгодувати «жителів» "Ноївого Ковчегу", - додає Віталій -, але й відновити роботу закладу, щоб допомогти більшій кількості тварин, які живуть на вулицях нашого міста.

Долучитись до акції може кожен бажаючий.
Куратор проекту – Олена Дейнека.

Фінансову допомогу можна переказувати на рахунок: 
ТОГО "Асоціація захисників безпритульних тварин "Ноїв ковчег",
ЄДРПОУ 36829799, Р/р 26009055105130,
в Тернопільській філії ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 338783.
Телефонуйте.: 097 22 74 351 та 097 165 09 51

Щиро вдячні усім нашим помічникам!

Оксана Божко

ПроТернопіль

Обрали найкращий ескізний проект пам’ятника героям «Небесної сотні»

Субота, 22 листопада 2014, 14:08

21 листопада на річницю Революції Гідності члени журі обрали найкращий ескізний проект пам’ятника героям «Небесної сотні», який буде встановлений на площі Героїв Євромайдану у Тернополі. Переможцями став творчий тандем скульптора Григорія Лоїка та архітектора Кирила Чуйка.

«Сьогодні, після неодноразових засідань, комісія обрала один ескіз, який може бути взятий за основу пам’ятника героям «Небесної сотні», - розповідає міський голова Сергій Надал. – На думку членів журі жоден із представлених пропозицій не є ідеальним варіантом, який би відповідав усім вимогам часу. Саме тому проект переможця буде взято за основу з тією умовою, що при роботі врахуються думки експертів та він буде доопрацьований».

Проект переможець – це пам’ятник-фонтан у вигляді ангела з хрестом на стовпі, а знизу нанизана шина із надписом «Слава Україні! Героям Небесної сотні слава!». Переможці пояснюють, що основним елементом є вода, яка несе у собі пам'ять; стовп – символ слави та сили України, мов би омивається сльозами, а завершує його ангел з хрестом, що увіковічнює нашу славу; шина, яка нанизана на стовп, повинна струменіти внутрішніми фонтанами, тобто символ очищення водою.

«Новітня історія дала нашому народові нових героїв, нові символи. Героїв, які ще вчора були звичайними людьми, а сьогодні – стали символами боротьби і самопожертви. Героїв, які дадуть натхнення сучасним українцям і наступним поколінням, - розповідає Сергій Надал. - Тернопіль має площу героїв Євромайдану і волею громади на ній буде пам'ятник. Вірю, що він буде одним із найважливіших місць на карті міста».

Чуттєва поезія тернополянки Олесі Ігнатової

П'ятниця, 21 листопада 2014, 07:32

«Моя любове»
17/12/2013

«Моя любове, ти мій біль, —
Так відчайдушно серце смутком огортаєш,
Моя любове, ти мій крик, —
Що так пекельно в горлі застрягає.
Моя любове, ти мій гріх, —
Солодкий і такий водночас з гіркотою неповторний…»
У маленькій, затишній кухні на стінах розмістилась справжня галерея сімейних фотографій та дитячих малюнків. На столі — зошит авторської поезії. Пережиті моменти радісних і не дуже днів, щирі та зворушливі почуття лягли в основу віршів молодої авторки. Сьогодні ми в гостях у невиправної оптимістки, поетеси, тернополянки Олесі Ігнатової.

Більше десяти років авторка пише романтичну поезію та пісні. Декілька десятків творів готуються до друку, деякі – до запису нових композицій.

Сині очі молодої поетеси сповнені життєвої енергії та невмирущої віри у краще. Дитяча безпосередність, відкритість та щирість авторки допомагає бачити прекрасне в буденному житті, радіти кожному дню. Мабуть, тому, така простота та невимушеність є основою творчості тернополянки.

—     Часто вірші пишуться в дуже неочікуваних місцях, — розповідає Олеся. — Буває, їду в маршрутці, а в думках з’являються нові рядки. Приходжу на роботу і занотовую їх.

«В мене дітки – син і донька».
Присвячений моїм діткам — Ванічці і Світланці.

В мене дітки – син і донька,
Я щаслива тим сповна.
А для щастя що ще треба?
Лиш здоров’ячка сповна.
В мене син – моя опора,
Моє сердечко, любов.
Син для мене – міцні крила,
Що для птаха – мов життя.
В мене донька – моє сонце,
Моя пісня, мій струмок.
Задзвенить дзвіночком голос –
Світ наповниться добром.

Олесю, коли ти зрозуміла, що поезія – твоя стихія?

—     Перші рядки, які написала, були присвячені близьким людям. Коли пішов з життя рідний дядько, мене настільки переповнювали емоції, що я почала писати. Так з’явились перші творчі напрацювання. Знаєте, кажуть, кожен вірш – це сповідь поета, незабутній епізод життя. Абсолютно погоджуюсь із цим твердженням. Щоб зачепити за душу, твір має бути зболений переживаннями, переповнений сильними емоціями.

Побутує думка, що меланхолія – це творчий рушій митців.

—     Саме про це і йде мова. Звичайно, творити можна і у емоційно піднесеному настрої, але більшість творів пишуться в стані глибоких роздумів чи переживань. Це близькі мені почуття.

Твої улюблені автори?

—                 Я дуже люблю читати. В моїх руках побувала колосальна кількість творів. У дитинстві так часто відвідувала бібліотеку, що книжки мені видавали без запису. Останній твір, що прочитала – «Заїр» бразильського письменника Пауло Коельо.  Це один з моїх улюблених авторів. Не всі знаходять його цікавим. Проте, в його книгах я віднайшла багато натхнення та мудрості. З українських авторів, - поетеса, яку я просто обожнюю — це Ліна Костенко. Її вірші можу читати безкінечно. До речі, найкращим моїм подарунком на день народження була саме збірка її віршів. На жаль, я не знайома з тернопільськими поетами, але найближчим часом планую вступити до спілки письменників, де й почую творчість колег.

Сьогодні у твоєму творчому доробку не один десяток віршів.

—     Усі твори розповідають про моє життя. Якщо говорити про тематику, то, звичайно,- любов. Багато з них сповнені смутку,   розчарувань, та попри труднощі було й багато радісних моментів. Ними планую поділитися, з читачами, уже наступного року. Планую розмістити у збірці художні нариси своєї талановитої подруги. Секретами дебютного видання поділюсь згодом.

14/04/2014

Ніжність – буденність.
Хвилини – години.
Пристрасть – самотність.
Приреченість душ…
Відчай – відвага.
Сама — не одна.
Так і минає у прірву нірвана,
Так поринає душа в почуття.

«Недосяжному Тобі»
16/10/2014

Така розлука у душі, така самотність.
Така відвертість і така печаль.
Я не одна і скрізь є люди.
Я не сама, але як у безодні — мов сама….
Минає час. І ось вже майбуття.
Немає там Тебе, є там лиш самота.
Самотність.Пустота. Біль і та весна.
Питаю я себе: яке ж тепер життя?
Тепер життя — переполоханість думок,
Омріяність пісень, віршованість турбот,
Окриленність бажань, таємність снів,
Прихованість усіх цих почуттів….

Знаю, поезія – не один твій талант. Ти також пишеш музику?

—     Пригадую, у 8 класі в шкільному поході однокласник зіграв пісню «Колдунья».  Я настільки глибоко перейнялася твором, що вже тоді зрозуміла: обов’язково навчусь грати на гітарі.

Без сторонньої допомоги дівчина освоїла гру на гітарі в досить короткий термін. Не маючи музичної освіти, виконувала не лише кавер версії, але й власні композиції. А у 2000 році вийшов дебютний альбом, із назвою «За друзей ». До платівки входять 22 російськомовних та україномовних твори. До речі, у місті Рівному з піснею «Ты моя печаль», на конкурсі «Я і гітара», Олеся добула приз глядацьких симпатій.

Як пригадує авторка, одна з пісень була написана дуетом із звукорежисером тодішнього радіо «Тон» Русланом Підганюком.

—     Це  світла та хороша людина, — розповідає Олеся -, я  вдячна за все, чого він мене навчив. Адже, завдяки йому, вийшов у світ мій перший альбом. Пам’ятаю, Руслан запропонував доповнити свою пісню моєю партією. Того ж дня народилася спільна композиція «Мрія, що збулася».

До слова, уже наступного року авторка планує записати другий альбом, до якого увійдуть пісні бардового жанру та романси.

- Часто мене запитують, чому ніде не виступаю. Наприклад, мій брат – вокаліст відомого тернопільського гурту «0352» – минулого року завоював друге місце у музичній битві молодих музикантів «Koza Music Battle» . Знаєте, я не переслідую мету бути популярною. Більше того, з моєю творчістю практично не знайомі навіть близькі люди. Якщо говорити про сцену, то найбільше ціную людей, які «вміють» чути. Для мене важливі душевність та розуміння. Зізнаюся, мені не вистачає участі у концертах, живих виступах, але зараз багато часу присвячую сім’ї та дітям.

Та на цьому я не припиняю творити. Сьогодні, найбільшою моєю мрією є гітара «Fеnder». Сподіваюсь, що, у недалекому майбутньому, нові концерти я відіграю уже на ній.

«Найголовніше — не губити себе у цьому житті. В кожної людини є важкі періоди. Щоб не втратити свою творчість, необхідно її проявляти, творити, працювати над тим, що подобається».

«Тобі»
лютий 2002

Грайливим подихом весни
Ти увійшов в моє життя.
Ледь чутно доторкнувся до душі
Сріблястим дзвоном ніжності і теплоти.

Буденність слів не викаже
Всієї гамми різнобарвних мрій.
Чи може помиляюсь. все не так:
Банальність сенсу (мрії) саме у словах?

Тоді скажу, що завдяки тобі
Відкрила невідомий сад своєї доброти.
І першим, хто ступив на стежку (саду) доброти
Був ти — зболілий вогник відчаю і самоти.

Вирії переполоханих думок
Несуть мене на крилах вдаль — у височінь.
І тільки спогади, бажання, почуття,
Занурююся далі в небуття.

«Я в третій раз тобою відболіла»
січень 2004р.

Я в третій раз тобою відболіла…
Душа палала у пекельному вогні.
Я зрадила собі і загубилась:
В твоїх обіймах — наче уві сні.

Твої уста оманливо-солодкі
До божевілля зводили мене.
Зима була на дворі, в серці — літо,
Я знову починала вірити тобі.

Але це — жарт і ти зіграв моїми почуттями,
Цілунки ті перетворилися зимою.
В засніженій пустелі бачу Долю —
Вона так голосно сміється наді мною…

Я все пробачу: і тобі, й собі,
Я все забуду — як це робиш ти.
І порятунок мій — моя проста хода,
Я залишаю все і йду у майбуття.

Я в третій раз тобою відболіла,
Перекипіла у пекельному вогні.
Душа моя у вирі майбуття —
Там я щаслива, весняна й легка.

Оксана Божко

culturno.te.ua

Після п’ятирічної реконструкції у нашому місті відкривають «Балагур»

Четвер, 20 листопада 2014, 11:17

Чи не кожен тернополянин, проходячи повз затемнені вітрини цього закладу , губився у здогадах: коли ж його відкриють, та у якому форматі він буде працювати.

За словами власників, уже 26 листопада мешканці нашого міста зможуть відвідати «Балагур».

-          Наш заклад буде діяти у двох форматах. Верхній зал - кав’ярня - розпочинатиме роботу о 09-ій годині ранку,  нижній – ресторанного типу -  працюватиме  з 12 години дня, - розповіла адміністратор. - Працюватимемо щодня, до 23-ї.

Територія приміщення 535 квадратних метрів  вміщує 160 осіб. На двох поверхах розмістилось  три  зали та  декілька кабінок. Практично усі меблі виготовлені з дерева. Зали прикрашають картини та лампи.  За словами власників, у розробці дизайну брали участь усією сім’єю.

-          Щодо назви, - розповідає власник Володимир Кравець. - Листаючи словника, шукав слово, яке б мені сподобалось. Буквально відразу натрапив на «балагур» - тлумачиться  як «жартівник». Воно мені сподобалось.

«Балагур» позиціонуватиме себе як дружній заклад, «ресторан хорошого настрою», де постійних клієнтів дивуватимуть постійними сюрпризами.

-          У нас діятиме культурна програма, кардинально інша звичній у Тернополі. Плануємо організовувати не лише музичні виступи, але й мистецькі програми. Для початку хочемо здивувати тернополян виступом ілюзіоністів.

В меню переважатимуть страви української, французької та італійської кухні. Акцент ставиться, звичайно, на українські страви.

До слова, у закладі будуть спеціальні «кабінки», де кожен відвідувач зможе поспостерігати за  приготуванням своєї страви  по монітору. Робочий процес кухні транслюватиметься безперервно.

З 26 листопада по 17 грудня  «Балагур» працюватиме у тестовому режимі. За цей період покуштувати страви можна буде з 50% знижкою.

Урочисте відкриття планується на 17 грудня. Обіцяють багато приємних сюрпризів.

Ну що ж, звучить привабливо.

Оксана Божко

За не проведену платіжку відповідальність несе банк

Середа, 19 листопада 2014, 09:15

Я підприємець, маю відкритий розрахунковий рахунок у банку. Єдиний податок сплачую в безготівковому порядку. Однак, у вересні подавши “платіжку” вчасно, виявилось що банк провів її пізніше на декілька днів і по цій причині виникла заборгованість. Хвилююсь, адже чесно кажучи, не хочеться платити штрафи по чиїсь вині.

Процедура, за якою відбувається здійснення платежу, чітко прописана в Законі України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»  ще від 05.04.2001 р. Відповідно до  цього Закону, платіжне доручення – це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунку на рахунок отримувача. Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника – з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку. І насамкінець, на що варто звернути увагу, що  ініціювання переказу – це час, протягом якого банк зобов’язаний здійснити ініційований платником переказ на користь, в даному випадку, бюджету.  Банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в “платіжці”, яка надійшла протягом операційного часу банку, в день її надходження. У разі надходження платіжного доручення клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу, банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, не пізніше наступного робочого дня.

Однак, є  непоодинокі  випадки порушення банком строків виконання доручень клієнтів на переказ таких платежів.

Звернімось до Податкового кодексу, який передбачає, що  за порушення строку зарахування податків до бюджетів, з вини банку, такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та відповідні штрафні санкції , а також несе іншу відповідальність, встановлену Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків. При цьому платник податків звільняється від такої відповідальності, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

 

Інформаційно-комунікаційний відділ Тернопільської об’єднаної ДПІ

Чи виживе депутат на п'ять тисяч гривень?

Середа, 19 листопада 2014, 06:45

Лещенко з Найємом ще не потрапили в парламент, а вже пропонують повернути високу зарплату нардепам

Минулого тижня у соцмережах було гаряче – нація жваво обговорювала, яку зарплатню має отримувати народний депутат. Дискусію спровокував журналіст Мустафа Найєм. Потрапивши до Верховної Ради за списком президентського блоку, пан Найєм всерйоз злякався за своє майбутнє. «За 5 тисяч гривень я не буду працювати в парламенті», – заявив він в ефірі «Свободи слова». На його думку, прожити в Києві на такі гроші неможливо, а значить, новообраних нардепів спіткає тяжка доля – або голодні злидні, або крива корупційна доріжка.

Згодом ще один журналіст Сергій Лещенко, який також незабаром стане нардепом від Блоку Петра Порошенка, вслід за своїм колегою замислився про те, що зарплатня нардепа становить всього лиш (!) 5000 гривень на місяць.

«Напишу і я про зарплату депутата, тому що багато хто плутається в поняттях. Сьогоднішній її розмір в 6500 гривень (на руки близько 5 тисяч) обумовлений тим, що на друге півріччя 2014-го законом про бюджет було зупинено дію ряду положень закону про статус народного депутата.

Були зупинені норми про те, що до окладу депутата додається доплата за перший ранг держслужби, надбавка за «особливий характер роботи та інтенсивність праці», а також премія. У підсумку, до цього на руки депутат отримував близько 15 тисяч гривень.

Скасування надбавок сталося в рамках передвиборчого популізму чинного уряду», – зазначив майбутній нардеп Лещенко.

Все це викликало в суспільстві неабиякий резонанс. Заробивши собі репутацію політичного шапіто, Верховна Рада має низький рівень довіри суспільства. Тому ідею підвищити зарплатню балакунам, скандалістам і прогульникам українці сприймають без ентузіазму. Безумовно, у Верховній Раді є і «хороші» депутати. Але події минулої зими свідчать, що толку від них небагато. Опозиція у ВР була, а закони про диктатуру поплічники Януковича прийняли фактично без перешкод. Тож навіщо нам такі депутати?

До того ж, наші можновладці зовсім не схожі на бідаків, які живуть на одну зарплату. Звичайно, від їхніх декларацій про доходи щемить серце. Наприклад, Юлія Тимошенко за довгі роки у владі не нажила нічого, окрім квартири на 60 квадратів і зарплати, як у столичного офіціанта. Але звідкись у неї беруться і коштовності, і наряди «от кутюр», і гроші на масштабні передвиборчі кампанії. І так – майже в усіх, хто хоч раз побував на владному Олімпі. Та й самі пани Найєм і Лещенко не схожі на бідняків.

Зрештою, обурює суспільство не так чиєсь багатство, як нахабна його демонстрація. Якщо народні депутати і політики загалом – лише слуги народу, то й поводитись вони мають відповідно. Коли Ангела Меркель вдягається, наче сільська вчителька, вона дотримується європейського політичного етикету. Це свідчить не про її фінансовий статус, а про її повагу до громадян. А от український політичний клас такими дрібницями не надто переймається. За рідкісними винятками, наші депутати ведуть розкішне життя. Під кого не копнуть в’їдливі журналісти, одразу знаходяться маєтки, бізнеси, розкішні авто. Тож коли у Верховній Раді нарікають на зарплати, українці сприймають це скептично.

Словом, як дотепно підсумував на своїй сторінці у «Фейсбук» нардеп від «Батьківщини» Андрій Павловський: «А у молодих реформаторів, крім підвищення зарплати депутатам у новій Раді, є ще якісь ініціативи?..»

Чи бажання отримувати високі зарплати – це єдине, заради чого вони йшли в парламент?

P.S. Мушу кілька слів сказати від себе – простого виборця. Отож я ніколи не прагнув влади. Будь-якої. І хоча за своє життя мені доводилося керувати кількома підлеглими, я б не сказав, що отримував від цього бодай якесь задоволення. Тому зрозуміти людей, котрі ідуть в депутати, я можу лише розумом, але ніяк не серцем.

Хотілося б, звичайно, зараз написати про романтиків, які йдуть у владу, щоб змінити державу на краще. Хотілося б написати якийсь пафосний текст, в якому окреслити перспективи держави Україна, котра отримала додатковий шанс завдяки новим обличчям у парламенті… Але прийшли Найєм з Лещенком і все спаскудили.

В державі, де більшість працюючих громадян отримують зарплату в півтори тисячі гривень, а зарплата в 5000 для них недосяжна мрія, новоявлені депутатики заявляють, що за такі гроші вони працювати не збираються. Ну, воно й зрозуміло, що не для того, щоб покращувати життя українців йшли вони у владу, а задля депутатської зарплатні з усіма пільгами і т.д.

Хоча, для того, щоб в Україні все було для людей – депутатам потрібно дати людську зарплату – в 1500 гривень. Отоді вони, можливо, й задумаються про тарифи на комуналку, про ціни на продукти і все інше.

Підготував Адам Стрижнюк

Нефть дешевеет, бензин дорожает

Продуктовые санкции отменили, цены так и остались.

Россия подымается, рубль падает. Тайга наша, картошка – израильская. Фашизм победили, а в Германии лучше. Газ добываем, а деревня на дровах. Православная духовность и скрепы, а каждый второй алкоголик. Русский мир строим, русский Донбасс долбаем.

Обама ЧМО – но как помогли обрести независимость никогда не забудем. Медведю хорошо в тайге, а отобрал Крым. Деды воевали, а пенсии заморозили.

Недра принадлежат народу, бабки принадлежат Сечину. Страна огромная, а целиком в ж…пе.

В общем как-то так, если в двух словах.

Аркадій БАБЧЕНКО,

російський журналіст, лауреат безлічі журналістських і літературних премій, зокрема премії Спілки журналістів Росії «За мужність і професіоналізм», премії журналу «Новий світ», English PEN-Club, Frontline club тощо.

Кому належить українське православ’я?

Середа, 19 листопада 2014, 06:20

Пастор протестантської церкви з Маріуполя і за сумісництвом директор благодійного фонду «Республіка Пілігрим» Геннадій Мохненко на своїй сторінці в «Фейсбук» розповів історію свого друга – пастора, ім’я якого з відомих причин не називає.

«Бойовики його заарештували в домі молитви, приїхавши на богослужіння з калашами. Привезли його в підвал і почали сперечатися: розстріляти чи ні? Однак спершу вирішили повезти його на суд до місцевого православного батюшки. Останній провів з пастором (з руками в наручниках і з зав’язаними скотчем очима) «спасенну» бесіду... Після довгих коливань батюшка все ж милостиво підняв палець вгору, що дозволило пастору вижити. В захоплений ДНРівцями молитовний будинок в Слов’янську теж заходили московські батюшки, придивлялися до нового помешкання... Вони це робили в перерві між молитвами за «гради» і освяченням підвалів Гіркіна, в яких катували, розпорювали животи і вбивали людей. Моліться разом з ДНРівцями за їх бісівський експеримент, благословляйте цю «святу» рать... Але одне прохання: перейменуйтесь (щоб у людей не було плутанини в голові) в «Протестантів Московського Патріархату» і практикуйте ваш четвертий Рейх», – пише Геннадій Мохненко.

Разом з тим він висловив свою щиру повагу «справжнім православним людям і священикам, які розуміють всю чортівню, що коїться під маскою «московського православ’я» на південному сході країни».

***

Ми ніколи в своїх публікаціях не заторкували тему релігії і міжконфесійних відносин. Ця тема належить до особистого табу: кожен вправі сам вирішувати, в якого Бога вірити і до якої церкви ходити та чи ходити взагалі. Але на Сході України склалися «особливі обставини»: одну з православних конфесій все частіше «застукують» при співпраці з терористами.

Ми не будемо зараз аналізувати, наскільки подібна практика відповідає морально-етичним засадам християнства. Але вдамося до історії. До тих маловідомих її сторінок, які проливають світло на походження православних конфесій в Україні. Щоб вкінці кожен міг зробити для себе відповідні висновки.

***

Як відомо, в ідеалі церква мала б бути офіційно відділена від держави. В Україні по суті так воно і є. На перший погляд, аналогічна ситуація спостерігається і в нашого східного сусіда. Але це тільки на перший погляд. Насправді ж церква у Росії завжди була «одержавленою». Оскільки ж і сама Російська держава аж ніяк не є зразком ліберально-демократичного устрою, то й така її церква. Російська влада втручається у внутрішні справи України – так само робить і влада церковна. Приклад кількарічної давності: перед приїздом Святішого Отця Івана-Павла ІІ до України, РПЦ разом зі своїм «українським оплотом» – Московським патріархатом (МП), спровокували суцільну антиукраїнську кампанію, мовляв, Україна – канонічна територія Російської церкви, і католики не мають права сюди потикати носа. Звичайно, у багатьох борців «за веру православную» складається враження, що «російські гості» мають повне право на таку політику, оскільки, мовляв, МП з давніх-давен перебуває на українських землях, у той час як Київський патріархат, для прикладу, утворений тільки у 1992 році. Де ж ховається правда? В історії!

Остаточний розкол християнської церкви на дві гілки: західну (римо-католицьку) і східну (греко-православну) відбувся у 1054 році. Хрещення України-Русі припадає ще на 988 рік. Тоді Українська держава перебувала під сильним політичним, економічним і культурним впливом Візантії, відповідно й Українська церква існувала у канонічній єдності з Константинополем – візантійською столицею. У той час не те що Московського патріархату, навіть Москви ще не було. Церкву у Києві очолював «митрополит Київський і всія Русі», а, отже, Київська митрополія (у подальшому – патріархія) існувала вже тоді (якщо бути точним – за 698 років до утворення МП). Проте внаслідок монгольської навали київський митрополит був змушений спочатку у 1299 році перебратися до Володимиро-Суздаля, а згодом, у 1325 році, на «запрошення» Івана Калити – до Москви. Слід зазначити, що, перебуваючи на значній віддалі від столиці, глава церкви і надалі іменував себе «митрополитом київським...».

У середині XV ст. Візантія вела запеклу боротьбу з турками і для того, щоб забезпечити себе союзником, погодилась на унію (об’єднання) з Римом. У 1439 році відбувся Ферраро-Флорентійський собор, який підтримав ідею об’єднання католицької і православної церков, тобто Риму і Константинополя. У числі інших православних ієрархів, котрі погодились на унію, був і митрополит київський Ісидор. Почувши про це, Москва проголосила його «зрадником православної віри» і позбавила митрополичої кафедри. У 1448 році московська церква, не питаючи на це згоди ні Києва, ні Константинополя, проголосила себе автокефальною (незалежною) і обрала собі митрополитом Йона, який був останнім, хто титулував себе «митрополитом київським...». Проте цю акцію не визнали ні Вселенський патріарх, ні найвищі ієрархи інших православних церков, і протягом 141 року РПЦ вважалася неканонічною (незаконною). Звичайно, московські церковні кола ніяк не хотіли погоджуватись з такою позицією всього православного світу, тому ще за Василія ІІІ (батька І.Грозного) сформували теорію «Москва – «третій Рим». Проголосивши її, РПЦ надала Москві статусу єдиного православного центру в світі (!), хоча такий центр уже давно існував і ним був Константинополь. Дещо раніше РПЦ ідеологічно спрезентувала владу московського царя як спадщину візантійського імператора. Та от біда – поряд з візантійським імператором завжди був патріарх, а у московського царя (князя), як «візантійського спадкоємця», – його не було. Ось тут і виникає ідея створення МП. Завдяки численним «пожертвуванням» цілком реалізувати цю ідею вдалося урядові Б.Годунова. У січні 1589 року було визнано канонічність РПЦ і обрано першого її патріарха – Йова. Перетворившись у слухняне знаряддя московського уряду, патріарх, а з ним і вся Російська церква будь-що намагалися ліквідувати церковну незалежність України. Проте це стало можливим лише після приєднання нашої держави до Росії у 1654 році. Особливий слід на процесі ліквідації самостійності Української церкви залишив патріарх Яким (Савелов). Він разом з московським царем декілька разів звертався до Константинопольського патріарха з проханням передати Українську церкву під юрисдикцію МП, але згоди на це не діставав. Тоді Москва за допомогою українського гетьмана І.Самойловича, долаючи рішучий опір українського духівництва, протягом 1684-1686 років самочинно (!) приєднала Українську церкву до МП. Звичайно, весь православний світ не міг з цим погодитись, а тому треба було отримати хоча б формальну згоду від його глави – Константинопольського патріарха. За цю справу активно взявся навесні 1686 року патріарх Яким. До столиці колишньої Візантії за наказом московського патріарха поїхав досвідчений дяк Нікіта Алексєєв. Метою цієї поїздки було вручення Константинопольському патріархові Діонісію грамоти з проханням віддати Москві Київську митрополію з усіма її єпархіями. Однак, як свідчать історичні джерела, Діонісій відхилив прохання московського патріарха, оскільки вважав таке об’єднання незаконним. Тоді Алексєєв вирішив звернутись безпосередньо до турецької влади (колишня Візантія, а з нею і Константинополь ще з 1453 року перебували у складі турецької держави – Османської імперії). Коли недавно обраний патріарх Діонісій прибув до Адріанополя, щоб його посаду затвердив Великий візир, там уже був вищезгаданий московський дяк, котрий устиг про все домовитись з турецьким володарем. У Туреччини попереду була важка війна з Австрією, Польщею та Венецією і, будучи досвідченим політиком, Великий візир хотів нейтралізувати Росію у цій війні, а тому наказав патріархові Діонісію задовольнити прохання Москви. У травні 1686 року Діонісій видав грамоту про передачу Української церкви під юрисдикцію МП (до речі, за це він отримав від Алексєєва доброго хабара – 200 золотих червонців і 120 чорнолискучих соболів). Згодом Діонісія за цей неканонічний вчинок позбавили посади патріарха, але незалежності УПЦ так і не повернули.

Нічого не змінилося у цьому плані і в часи Російської імперії, хіба те, що Українська церква зазнала тотальної уніфікації. На початку 1917 року із 27 єпископів України українцями були тільки троє. Церковний національно-визвольний рух початку XX ст. набрав форм Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). Проте 28-29 січня 1930 року на надзвичайному церковному соборі у Києві УАПЦ було примушено «саморозпуститися». Майже всі її єпископи, більшість священиків і тисячі вірних були знищені. Лише у період руху за державну незалежність у 1990-1991 роках було оформлено Український патріархат, який переріс у червні 1992 року в УПЦ Київського патріархату.

Отож, хто старший і кому кого повчати, ще потрібно розібратися. Українці не звикли повчати, проте не дуже люблять втручання у свої справи. На жаль, багато хто цього не розуміє, тому й продовжують «пахнути» великоросійським шовінізмом не лише кабінети високих московських посадовців, але й золотоверхі храми російського духівництва.

Адам Стрижнюк

ДОВІДКА: православ’я у світі

За кількістю віруючих Православна Церква – це друга християнська спільнота після Римо-Католицької Церкви. Найбільше послідовників Православ’я проживає у Греції (98%), Молдові (98%), Грузії (89%), Білорусі (88%), Румунії (87%), Сербії (84%), Чорногорії (84%), Болгарії (83%), на Кіпрі (80%), у Росії (80%), Македонії (80%), Україні (80%).

Православні церкви у євхаристійному спілкуванні

Нині існує 14 (або 15) автокефальних Церков, що перебувають у євхаристійному спілкуванні одна з одною і складають Вселенську Православну Церкву.

Автокефальні церкви

1. Константинопольська Православна Церква (або Вселенський Константинопольський Патріархат)

2. Олександрійська Православна Церква (або Олександрійський Патріархат)

3. Антіохійська Православна Церква (або Антіохійський Патріархат)

4. Єрусалимська Православна Церква (або Єрусалимський Патріархат)

5. Російська Православна Церква (або Московський Патріархат)

6. Сербська Православна Церква (або Сербський Патріархат)

7. Румунська Православна Церква (або Румунський Патріархат)

8. Болгарська Православна Церква (або Болгарський Патріархат)

9. Грузинська Православна Церква (або Грузинський Патріархат)

10. Кіпрська Православна Церква

11. Елладська Православна Церква (або Грецька Православна Церква)

12. Польська Православна Церква

13. Албанська Православна Церква

14. Православна Церква Чеських Земель і Словаччини

15. Православна Церква Америки – визнана як автокефальна лише Російською, Болгарською, Грузинською, Польською та Чехословацькою Церквами

Автономні церкви

Церкви, що мають самоврядність, адміністративну, юридичну, економічну незалежність, залишаючись у канонічній юрисдикції котрогось із Патріархатів. Окрім автономних, існують напівавтономні, самоврядні і под. Різниця між ними розмита. Деякі самоврядні мають не менше прав, ніж деякі автокефальні.

– Антіохійська Архієпархія Північної Америки (автономна, Антіохійський Патріархат)

– Бессарабська Митрополія (автономна, Румунський Патріархат, рядом Церков не визнається як автономна, Московським Патріархатом не визнається взагалі)

– Естонська Православна Церква (автономна, Вселенський Патріархат, рядом Церков не визнається як автономна)

– Китайська Православна Церква (автономна, Московський Патріархат, низкою Церков не визнається як автономна) – фактично зникла

– Критська Православна Церква (напівавтономна, Вселенський Патріархат)

– Охридське Архієпископство (автономна, Сербський Патріархат)

– Фінська Православна Церква (автономна, Вселенський Патріархат)

– Японська Православна Церква (автономна, Московський Патріархат, рядом Церков не визнається як автономна)

Самоврядні церкви

– Латвійська Православна Церква (самоврядна, Московський Патріархат)

– Литовська Православна Церква (самоврядна, Московський Патріархат)

– Молдовська Православна Церква (самоврядна, Московський Патріархат)

– Естонська Православна Церква Московського Патріархату (самоврядна)

– Російська Православна Церква Закордоном (самоврядна, Московський Патріархат)

– Синайська Православна Церква (автономна, Єрусалимський Патріархат)

– Українська Православна Церква («самоврядна з правами широкої автономії», Московський Патріархат)

– Українська православна церква США (самоврядна митрополія, Вселенський Патріархат)

Православні церкви, що не мають євхаристійного спілкування з іншими

– Білоруська Автокефальна Православна Церква

– Болгарський Альтернативний Синод

– Італійська Православна Церква

– Македонська Православна Церква

– Чорногорська Православна Церква

– Російська Істинно-Православна Церква (розкололась на багато деномінацій)

– Турецька Православна Церква

– Українська Православна Церква Київського Патріархату

– Українська Автокефальна Православна Церква