images/stories/logosait.jpg

 

Репортаж

У Тернополі демонтують об’єкти літньої торгівлі до 10 листопада

П'ятниця, 07 листопада 2014, 06:11

Управління торгівлі, побуту та захисту прав споживачів доводить до відома суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність на об’єктах літньої торгівлі, що згідно вимог п.3.11 Положення про розміщення та порядок облаштування об’єктів літньої торгівлі в м. Тернополі термін функціонування об’єкту літньої торгівлі завершився 31 жовтня 2014 року.

Суб’єктам господарювання необхідно в 10-денний термін здійснити демонтаж об’єкта літньої торгівлі та привести територію до належного стану.

За недотримання вимог рішень виконавчого комітету міської ради суб’єкти господарювання несуть відповідальність згідно ст..1523 АПК України.

 

Тернополяни отримали перші соціальні картки

Четвер, 06 листопада 2014, 09:51

4 листопада у Тернополі презентували сучасну інноваційну систему допомоги малозабезпеченим жителям міста - «Соціальну картку тернополянина».

«У першу чергу дані картки отримують ті, хто перебуває на обліку в управлінні соціальної політики. На сьогодні ми замовили першу партію таких карток та будемо видавати їх малозабезпеченим тернополянам, - розповідає Сергій Надал. – Вона унікальна тим, що може використовуватися одночасно і як банківська картка, тобто для розрахунків та для отримання знижки на медикаменти від 10% до 15% у соціальних аптеках міста».

За словами міського голови, наразі знижку тернополяни зможуть отримувати тільки у соціальних аптеках, проте розраховано, що до картки буде підключено ще ряд торгових мереж, які надаватимуть свої знижки для малозабезпечених осіб.

«На цю картку, за бажанням, тернополяни зможуть також отримувати соціальну допомогу, - додає Сергій Надал. – Зазначу, що картка запрограмована так, що навіть при відсутності коштів, знижка на придбання медикаментів буде надаватися в усіх соціальних аптеках, які наразі діють біля міських комунальних лікарень. Також незабаром розпочнуть свою роботу ще три соціальні аптеки, які ми презентуємо найближчим часом».

Міська рада

 

Внесок тернополян в обороноздатність армії – 10 мільйонів гривень

Четвер, 06 листопада 2014, 07:37

Протягом серпня - жовтня 2014 року  до держбюджету від жителів Тернополя та Тернопільського району надійшло майже 10 мільйонів гривень військового збору.

«В умовах адміністрування нового платежу – військового збору, ми відпрацювали вже три місяці. Варто відзначити, що питанням нарахування і сплати військового збору  було присвячено семінари та телефонні «гарячі лінії», - розповів Євген Воробець, заступник начальника Тернопільської об’єднаної ДПІ.

За словами заступника начальника ТОДПІ, запитати про особливості сплати цього платежу можна і в індивідуальному порядку, зокрема, звернувшись за консультаціями до Центру обслуговування платників.

Нагадаємо, що з 3 серпня 2014 року набрав чинності Закон України від 31 липня 2014 року № 1621 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України», яким тимчасово до 1 січня 2015 року запроваджено військовий збір.

Інформаційно-комунікаційний відділ Тернопільської об’єднаної ДПІ

 

"Путінська раша" - вірш для тернополян від російського поета

Середа, 05 листопада 2014, 12:35

Патріотичний вірш Олександра Бившева.


Здравствуйте! Замечательный российский актёр,Народный артист СССР,Олег Басилашвили по поводу событий в Украине и участию в них России с горечью сказал: " Этих мерзавцев, кто бы они ни были, спровоцировавших военные действия, рано или поздно будут судить судом всех народов. На месте повстанцев я бы вышел на высокий холм, взял бы в руки оружие, положил его на землю и закричал: «Братцы, вс! Мы прекращаем стрельбу…»
Нам надо заниматься не захватом новых земель, а внутренним устройством страны."
Золотые слова!  Мне к ним добавить нечего,только вот это недавно написанное стихотворение. Прости нас,Украина!

ПУТИНСКОЙ РАШЕ (PUTIN`S RUSSIA).
А тебе всё земли этой мало.
Аппетит не умерила свой...
Ты в Европе войну развязала
К юбилею Второй Мировой.

Ты привыкла держать хвост трубою -
В чёрном деле завидная прыть.
Нынче Гитлер гордился б тобою:
Вот как надо границы кроить!

Захотелось тебе после Крыма
В глотку новых кусков пожирней.
В Украину ты без перерыва
Посылаешь на бойню парней.

Грезишь ты об имперском престиже.
(Кровь течёт там уже не ручьём.)
Ты ж глаза округляешь бесстыже,
Мол,а я тут совсем ни при чём.

Псков,Калуга,Владимир,Воронеж -
Сколько мест ещё будет таких?..
Как бомжей,ты украдкой хоронишь
"Добровольцев" погибших своих.

Зёрна зла всюду с щедростью сея,
Без паскудств ты не можешь ни дня.
Будь ты проклята,Раша-Расея!
И Господь да услышит меня!

СЛАВА УКРАИНЕ!

С уважением,Александр БЫВШЕВ,Россия,Орловская область,пос.Кромы,отстранённый от работы сельский учитель,поэт,ожидающий суда за стихи в поддержку территориальной целостности и независимости Украины.

 

У лікувальних закладах Тернополя встановили термінали самообслуговування

Вівторок, 04 листопада 2014, 07:36

В усіх комунальних лікувальних закладах Тернополя триває встановлення терміналів самообслуговування для благодійних внесків від тернополян. На сьогодні встановлено сім таких терміналів, а до кінця року обладнають близько двадцяти.

«Тернополяни часто нарікали на благодійні внески, які збирав медичний персонал. Відтепер ніяких готівкових зборів проводитися не буде ні медсестрами, ні лікарями, прийнято рішення зробити так, як у європейських країнах – встановити термінали самообслуговування, - розповідає міський голова Сергій Надал. – Якщо пацієнт буде мати бажання внести добровільні пожертви – він зможе це зробити через термінал. Таким чином, гроші будуть потрапляти одразу на банківський рахунок, а громада зможе контролювати, на що ці кошти витрачаються».

За словами міського голови, такі термінали до кінця року з’являться в усіх комунальних лікувальних закладах міста. Також буде суворий облік та щомісячне звітування за кошти, які надійшли.

«На сьогодні діє благодійний фонд, куди входять представники кожного медичного закладу, - додає Сергій Надал. – Залежно від благодійних надходжень, дані заклади будуть отримувати пропорційно таку суму коштів, яку зможуть витрачати на придбання ліків, обладнання чи інших необхідних речей. Звіт для тернополян буде з’являтися щомісячно в офіційних джерелах міськради». 

 

Жити по-новому, але голосувати по-старому?

Понеділок, 03 листопада 2014, 06:27

Мокрий осінній вечір. Тернопільська маршрутка. Їду додому. Попереду мене сідають двоє хлопців. На вигляд – років 25-30. Саме те молоде покоління, якому вже зараз слід задуматися, як будувати державу. Сиджу. Думаю про своє. Раптово слух починають різати «перли літературної мови» і хлопці заводять розмову на тему виборів.

– Слиш, я тут в качалці чув – а в нас там понтові чуваки, є з ким побазарити – шо вибори на вихідні. Ти йдеш?

– Я чьо похож на ідіота? Якшо й піду, то хіба за Дарта Вейдера голосувати…

Тривалий сміх на півмаршрутки.

– А там, як його, ну той… Турченюк… во Турчинов. То він тіпа з Юлькою? Бо я шось таке чув, як мій старий казав, шо Юлька тіпа рамси папутала і він пішов до цього… як його… Кроліка…

Ще один тривалий сміх.

На зупинці поблизу магазину «Універсам» підсідає до наших «інтелігентів» така ж «освічена» їхня подруга.

– Пацики, а ви чули, як Лєнка в середу траванулася? Та ну, ви шо, та так набухалася, шо капєц.

– Ти на вибори йдеш? – запитує її один з хлопців.

– А коли вибори? В цю неділю? Та нє, ви чьо, в мене вже плани є: прийде Свєтка з Лєнкою, замутимо кальянчику, фільмєц якийсь глянемо…

***

Я ніколи не прислухаюся до чужих розмов. Не мав і не маю такої звички. Але ця розмова якось випадково «запала в душу». І скільки б я не намагався викинути її зі своєї голови – не виходить. Дуже вже вона «різала слух», щоб про неї можна було з легкістю забути.

Я, власне, не планував виводити її хоч колись на папір. Але в Україні закінчилися вибори. В тій самій Україні, яка останній рік ледь-ледь виживає, яку зсередини продовжують доїдати доморощені корупціонери, а ззовні – відданий сусід, що пішов на нас війною.

Як ви гадаєте, коли в країні таке відбувається, коли щодня на фронті гинуть молоді люди, про що іншим молодим людям, які в тилу, варто думати в такі моменти? Про Дарта Вейдера, про кальян… Про що? І після цього деякі політологи ще дивуються, чому така невисока явка на виборах – всього лишень 52% від тих, які мали право голосу. А що робили 26 жовтня інші 48%? Ну нехай навіть половину з них «припишемо» на Донбас, який у стані війни, а тому вони не мали змоги голосувати. Але решта 20%? Де вони були того дня, чим таким були зайняті, що не змогли підняти свій «зад» і приволокти його на дільницю?

Тому коли мені зараз розповідають, як сильно змінився наш народ, я вкотре відповідаю: «На жаль, реальність набагато гірша, ніж ми від неї очікуємо». Не змінилися українці. Поки що не змінилися. Багато-хто дійсно змінився. Але не всі. Не більшість. І в цьому наша біда. Тому що виникають сумніви, чи будемо ми здатні змінити країну, реформувати її, європеїзувати.

Часто складається враження, що реформи в нашій країні неможливі. Більш того, вони небажані. Їх не хоче величезна маса людей, які солодко прожовують несвіжий пиріг корупційних залишків з панського столу. Погано пахне? Трішки припав цвіллю? Ну і що. Зате – безкоштовний! Нібито, безкоштовний. Безкоштовна медицина. Безкоштовна школа. Та що в нас тільки не безкоштовне!?

Змінюються міністри, нескінченну низку імен і прізвищ яких неможливо запам'ятати. Але в цілому кадрова політика в країні одноманітна, головний критерій – вірність системі, а не компетентність. На жаль, війна на Сході – зручний привід зберігати кадровий status quo. Та й переговори з військовим противником ведуть люди, які раніше розпродали українські армійські потужності, жорстко і планомірно зміцнювали корупційну систему в країні.

Полковники і генерали СБУ та МВС досить голосно розповідають про тарифи при призначенні на солодкі посади, старі і нові схеми відведення бюджетних коштів на особисті банківські рахунки…

То кого ми дуримо? Самі себе?

Я не знаю, що буде з Україною далі і як складеться наша історія в найближчі десять років. 2014-й рік показав, що трапитися може все, що завгодно. Але якщо в майбутньому нас знову очікують територіальні втрати і людські жертви, винен буде не Путін, а ми. Бо саме ми не витягуємо ніяких уроків з минулих помилок і бід.

Дострокові парламентські вибори 26 жовтня стали грандіозною зрадою. Спочатку хотілося написати, що це помилка.

Але хіба можна так казати, якщо і ми, і влада заздалегідь знали про наслідки збереження реанімованої Януковичем мажоритарної системи, завдяки якій в парламент країни потрапили люди, які відкрито працюють в інтересах Росії?

В майбутньому парламенті їх буде набагато менше, але дивує те, з якою легкістю їм дісталися мандати народних депутатів.

В цілому, результати виборів можна назвати історичними. Проросійські партії – КПУ і «Сильна Україна» – провалилися, а сили, які декларують європейський шлях розвитку, набирають впевнену конституційну більшість. Шкода, що домогтися цього вдалося лише ціною територіальних втрат.

Якби в Україні не було мажоритарної системи, на реінкарнацію «Партії регіонів» – Опозиційний блок, який набирає на виборах близько 10%, можна було б з легкістю махнути рукою. Але мажоритарка дарує вчорашнім соратникам Віктора Федоровича шанс зачепитися за владу, а в разі особливої удачі – повернутися. Так вже було, коли після провального 2004-го року для Януковича настав вдалий 2006-й.

Адже результати голосування в одномандатних округах перетворюють немічні 10% колишніх регіоналів в 15-20%. Ці відсотки їм подарував зовсім не Янукович, і не Путін. Їх подарував їм нинішній гарант Петро Порошенко, пише «Українська правда».

 

Старі нові обличчя

Вибори в мажоритарних округах на Донбасі очікувано закінчилися тріумфом старої донецької гвардії.

На руку регіоналам зіграли як відверті фальсифікації, які вони організували з роками відшліфованою легкістю, так і відверта лояльність влади, яка просто подарувала мандати принаймні трьом одіозним представникам «донецьких».

На округах №45, 52 і 53, велика частина території яких опинилася окупованою силами сепаратистів, вибори пройшли віртуально. Там змогли проголосувати лише кілька тисяч чоловік, що неприпустимо для парламентських виборів.

Так, на окрузі №45, де відкрилося всього чотири виборчі дільниці з сотні, перемогу з великим відривом здобув регіонал і фактичний власник шахти імені Засядька Юхим Звягільський.

Він отримав понад 70%. Щоб обратися народним депутатом йому вистачило голосів 1450 виборців.

Можливо, це і нормальний показник для якої-небудь селищної ради, але ніяк не для парламенту держави з 46-мільйонним населенням.

Чи можна це назвати виборчим процесом? Давайте будемо чесними – мандат Звягільському просто віддали за домовленістю.

Аналогічний «сюрприз» стався і на окрузі №53, у Вуглегорську – там під артобстрілами відкрилися 12 дільниць, на які прийшли голосувати декілька тисяч чоловік.

Після обробки половини бюлетенів з великим відривом лідирує Олег Недава – бізнес-партнер одіозного кримінального авторитета часів Януковича Юрія Іванющенка.

Вибори в цьому окрузі стали можливі завдяки українським військовим, які змогли утримати частину території. Представник єнакіївського клану потрапив до парламенту на крові солдат, а українська влада не зробила нічого, щоб цього не сталося.

На ще одному «обрізаному» окрузі №52 з центром у Дзержинську переможцем став регіонал Ігор Шкіря.

Практично всі опоненти Шкірі на окрузі заявляють про фальсифікації і погрози з його боку, а також скаржаться на масову незаконну заміну членів ДВК. Тільки на виборчий процес все це жодним чином не вплинуло.

Перемогою регіонала могли закінчитися вибори і на окрузі №60, де нога в ногу йшли кандидат від «Блоку Петра Порошенка» Дмитро Лубинець і чинний нардеп від Партії регіонів Олександр Риженков.

Останнього ЗМІ називають ставлеником проросійського олігарха Віктора Нусенкіса і одним з негласних спонсорів донецького сепаратизму.

Із серйозним відривом виграв Лубинець, але все могло скластися трохи інакше.

В п'ятницю, 24 жовтня, люди Риженкова викрали голову ОВК Ганну Єремченко.

Незабаром, завдяки втручанню батальйону «Київ-2» і народного депутата Єгора Фірсова, викрадачі були затримані, а викрадена звільнена.

Єременко написала заяву в міліцію, в якому розповіла, що її викрадення організував працівник штабу Риженкова Віктор Беляков.

Він нібито намагався змусити її сфальсифікувати вибори на користь чинного депутата. Беляков був затриманий міліцією і написав щиросердне зізнання, в якому зізнався, що діяв в інтересах Олександра Риженкова.

Повідомлення про численні порушення, підкуп виборців та махінації з членами ОВК та ДВК надходили і від спостерігачів з інших округів.

По 47 округу в Слов'янську з результатом в 35% передбачувано лідирує чоловік Наталії Королевської та зять колишнього російського міністра в Кабміні Володимира Путіна – Юрій Солод.

Кілька місяців він посилено «посівав» у Слов'янську крупами з продуктових наборів, видаючи підкуп виборців за гуманітарну допомогу.

Відкрита роздача їжі перед виборами не викликала у правоохоронців жодних питань.

Ніхто не був обурений і тим фактом, що з 18 членів ОВК в Слов'янську 16 чомусь з луганською пропискою. (Солод і Королевська, як відомо, теж з Луганська).

Жити по-новому на Донбасі поки не виходить. Виходить наразі по-старому. Юрій Солод, до речі, обіцяв своїм виборцям продовжити справу Олександра Азарова – сина колишнього прем'єра, за яким цей округ був закріплений в 2012 році.

На 48 окрузі у звільненому Краматорську на нинішніх виборах була присутня інтрига – там за мандат боролися топ-менеджер заводу «Енергомашспецсталь» Максим Єфімов, син екс-губернатора Анатолія Близнюка – Сергій і чинний нардеп Володимир Боярський.

Всі троє – представники впливових бізнес-кланів. Шанси на перемогу були в кожного, але, схоже, цю гонку все-таки виграє Єфімов.

Успіх Єфімова пояснюється не стільки народною любов'ю, скільки особливою лояльністю до нього ОВК, ряд членів якої були раптово замінені напередодні виборів на представників заводу «Енергомашспецсталь».

Без особливих проблем виграв вибори в 46 окрузі і брат колишнього голови адміністрації президента, бізнесмен Сергій Клюєв.

Гідного кандидата від влади у нього не було.

Зате були голоси працівників місцевих підприємств, які контролюються братами.

Їх підтримка і подарувала Клюєву депутатський мандат і недоторканість на найближчі п'ять років.

Але не тільки люди подарували можливість колишнім регіоналам знову потрапити в Раду.

Влада, оголошуючи дострокові парламентські вибори, чомусь не врахувала, що мажоритарка не придатна для України в її нинішньому становищі, коли частина території країни окупована, а частина – ледь контролюється і не живе повноцінним життям.

Як не прикро це усвідомлювати, але нинішній парламент знову обраний за правилами Віктора Януковича, з усіма витікаючими наслідками. А збережена Україною частина Донбасу, на жаль, і далі буде жити за тими ж поняттями і під тими ж людьми, які привели країну до нинішньої катастрофи.

Це куди більш важлива перемога Путіна, ніж збройне захоплення декількох районів Донецької та Луганської областей.

Зважаючи на усі викладені вище факти, не залишається нічого, окрім як гірко констатувати – на Донбасі після перемоги Майдану та часткового зачищення регіону від банд сепаратистів нічого не змінилося. Донбас залишився собою. А це значить, що всі проблеми, що накопичувалися роками та призвели до вибуху на початку цього року, не вирішені, і нам залишається тільки чекати наступного рецидиву.

Один з бійців, що охороняв окружну комісію на окрузі 52, коментуючи події у Дзержинську, сумно посміхнувся та сказав не на камеру, у приватній бесіді:

– Нехай роблять все, що хочуть, ось тут все втихомиримо, і поїдемо розбиратися до Києва.

Здається, він не жартував…

Але чи розуміють це у Києві? Перші дні так званої «коаліціади» (спроби сформувати парламентську коаліцію з тих політичних сил, які отримали більшість в новому парламенті) вкотре довели: нічого в нас не змінилося. І ніхто не змінився. Бо ще не почала ЦВК оголошувати попередні результати виборів, як партії-лідери виборчих перегонів навипередки почали сперечатися між собою, хто насправді із них більший лідер.

Так, чинний прем’єр-міністр Арсеній Яценюк переконаний, що за формування урядової коаліції має взятися очолюваний ним «Народний фронт». Адже, розповів Яценюк, «відповідно до європейської практики, політична сила, яка отримує перше місце на виборах, бере на себе відповідальність за формування коаліції». Справді, за партійними списками перевагу, хоч і невелику, має «Народний фронт»... Але, слушно заперечують у «Блоці Петра Порошенка», на одномандатних округах БПП зібрав значно багатший врожай, ніж НФ. «Блок Петра Порошенка став переможцем на парламентських виборах, – наголосив перший номер його списку Юрій Луценко. – Можна скільки завгодно спостерігати над коливаннями десятих процента по партійних списках. Але сумарний відрив від «Народного фронту» – щонайменше в 50 депутатів, обраних по мажоритарці».

Обидві партії-лідери уже оприлюднили коаліційні угоди свого авторства. Звичайно, в обох партіях свято переконані, що потенційні партнери повинні об’єднатися в коаліцію, створювану саме на їхніх умовах. Обидві партії запросили до переговорів про коаліцію як свого головного партнера – «Самопоміч», так і «Батьківщину», і Радикальну партію Ляшка.

В обох партіях-лідерах говорять про принципи формування коаліції. Але виборців не обдуриш – ідеться про посади і впливи. У таборі Порошенка не хочуть посилення ймовірного конкурента, Яценюка, тож наполягають не лише на спікері, а й на міністрі внутрішніх справ від БПП. У таборі ж Яценюка – велике «запаморочення від успіхів». Тому не тільки МВС віддавати не хочуть, а й спікерське крісло прагнуть за собою застовбити.

Аналогія з 2005 роком, коли через гризню між президентом Ющенком і прем’єром Тимошенко розвалився уряд, призначений після Помаранчевої революції, напрошується сама собою... Хто тоді скористав? Аж ніяк не Україна. От і сьогодні ворог спить і бачить, як розсваряться між собою Порошенко і Яценюк. Подивіться, глава МЗС Росії Сергій Лавров уже підливає олії у вогонь цього гіпотетичного, маємо надію, конфлікту. Лавров заявив: сподівається, що «одним із позитивних результатів виборів буде формування уряду однодумців у руслі лінії, яка визначається Порошенком»... Звичайно, несподівана похвала від Кремля президентській політичній силі тільки на шкоду. Лавров це розуміє... Мета цієї цинічної провокації – вбити ще один клин між Блоком Порошенка і «Народним фронтом», зайвий раз протиставити президента і прем’єра, «скаламутити» їхніх виборців. У Москві мріють про те, щоб наші лідери були не партнерами, а «заклятими друзями», непримиренними конкурентами. Роздерту, посварену українську владу можна буде перемогти голими руками...

У Порошенка і Яценюка немає іншого виходу, як до-мов-ля-ти-ся! Як це не важко, потрібно поступитися своїми амбіціями... Причому часу на тривалу «коаліціаду» в України немає. Ворог і надалі біля воріт.

 

На мажорній ноті

Ну і насамкінець про оптимістичне. Уявіть собі, якими були б результати цьогорічних виборів до парламенту, якби Росія не заграбастала собі Крим і частину Донбасу? Адже саме Крим і Донбас завжди були основними «постачальниками» комуністів і регіоналів до Верховної Ради. А зараз Путін, сам того не відаючи, створив справжнє диво: вперше за всі роки незалежності Україна отримала справді проєвропейський парламент. І хоч у ньому, завдяки бездіяльності чинного гаранта, будуть кілька десятків недобитків попереднього режиму у складі так званого «Опозиційного блоку», але це не привнесе в роботу парламенту якогось негативу. Бо що таке кілька десятків колишніх регіоналів проти конституційної більшості проєвропейських сил?

Головне тепер, щоб ці проєвропейські сили знайшли в собі мужність «запхати» власні амбіції подалі, і бодай раз у цьому житті подумати про знедолений український народ. А там, з роками, і народ, бачачи, як його «верхи» стараються, почне активніше брати участь у виборах, змінюючи не лише владу, але й себе самого.

 

Підготував Адам Стрижнюк

 

Майже тисяча абонентів стали власниками цифрового підпису у жовтні

Неділя, 02 листопада 2014, 16:59


Безкоштовні посилені сертифікати ключів електронного цифрового підпису з 1 січня цього року на Тернопільщині отримали 9456 абонентів. Зокрема, протягом жовтня послуги електронного цифрового підпису надали 895 клієнтам, з них 287 юридичним та 608 фізичним особам. Про це повідомив начальник Головного управління ДФС у Тернопільській області Ігор Комендат.

Нагадуємо, що користувачами посилених сертифікатів ключів електронного цифрового підпису у Тернополі можна стати, звернувшись у відділ реєстрації користувачів при ГУ ДФС у Тернопільській області управління (центру) сертифікації ключів ІДД ДФС за адресою: м. Тернопіль, вул. Білецька, 1, ліве крило, ЦОП, 1-ий поверх, кабінет 122. Тел. для довідок 23-53-61.

Також ключі електронного підпису видають у Чорткові за адресою: вул. Шевченка, 23, 1-ий поверх, кабінет 10. Тел. для довідок (03552) 2-15-60.

 

Відділ комунікацій

Головного управління ДФС у Тернопільській області

 

 

З 1 листопада діють нові зміни по маркуванню алкоголю

Субота, 01 листопада 2014, 09:31

З 1 листопада 2014 року Законом № 1621 від 31.07.2014 року встановлено, що маркуванню підлягають усі алкогольні напої з вмістом спирту етилового понад 8, 5% об’ємних одиниць. Маркування вироблених в Україні алкогольних напоїв із вмістом спирту етилового від 1,2 % до 8,5 % об’ємних одиниць не здійснюється.

Інформаційно-комунікаційний відділ Тернопільської об’єднаної ДПІ

 

Платите за навчання? Поверніть собі податок!

П'ятниця, 31 жовтня 2014, 08:54

Я заплатив за навчання дочки, а саме за другий семестр 2013 року та перший семестр 2014 року. Чи повернеться мені податок та за який період?

Окремі громадяни - платники податку на доходи фізичних осіб мають право на податкову знижку за наслідками звітного податкового року. Тобто можуть повернути частину податку, сплаченого протягом 2013 року із заробітної плати.

До податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами.

Відповідно до ст.166 Податкового кодексу України платник податку має право включити до податкової знижки, зокрема, такі фактично здійснені ним, протягом звітного податкового року витрати, як суму коштів, сплачених закладу освіти за навчання такого платника податку та / або члена його сім’ї першого ступеня споріднення, який не одержує заробітної плати.

У даній ситуації, ви, у звітному податковому році сплатили ВУЗу суму коштів за навчальний рік. Водночас, частина семестрів у рамках такого навчального року припадає на один календарний рік, а частина – на наступний. У такому випадку сума коштів, яка сплачена у звітному році за періоди навчання наступного календарного року, не включається до податкової знижки платника за наслідками звітного року.

 

Інформаційно-комунікаційний відділ Тернопільської об’єднаної ДПІ

 

 

 

 

Чи можна продавати в інтернет-магазині тютюнові та алкогольні вироби?

П'ятниця, 31 жовтня 2014, 08:50

Для реалізації алкогольних напоїв суб’єкт господарювання повинен мати торговельне приміщення (будівлю) площею не менше як 20 квадратних метрів, обладнане відповідним торговельно-технологічним устаткуванням (вітрини, прилавки пристінні гірки), охоронною і протипожежною сигналізацією, з достатнім освітленням, опаленням і вентиляцією, а у випадках передбачених законодавством, забезпечити умови для застосування реєстраторів розрахункових операцій, зберігання матеріальних цінностей.

Роздрібна торгівля тютюновими виробами також повинна здійснюватися при наявності відповідних складських приміщення для належного зберігання та реалізації тютюнових виробів.

Таким чином, продаж алкогольних та тютюнових виробів в інтернет-магазинах суперечить нормам чинного законодавства, а тому забороняється.

Інформаційно-комунікаційний відділ Тернопільської об’єднаної ДПІ

 

Тернополян запрошують у “Школу особистого розвитку»

Четвер, 30 жовтня 2014, 12:42

 

1-2 листопада відбудеться черговий проект під назвою “Школа особистого розвитку» від Всеукраїнської молодіжної організації «Фундація регіональних ініціатив» (ФРІ). Школа триватиме 2 дні, і за цей час Ви дізнаєтесь багато нового, тренери зі всієї України, найкращі майстри своєї справи, будуть проводити тренінги на цікаві на потрібні теми: ораторське мистецтво, як бути лідером…
Окрім нових знань Ви отримаєте море емоцій, адже будуть проводитись різні ігри та захоплюючі зустрічі з новими людьми.
І це все вартуватиме лише 10 грн, які будуть витрачені на потреби школи.

 

 

 

Справжній метеорит можна побачити у «Тернопільському планетарії»

Четвер, 30 жовтня 2014, 06:20

Дізнатись про таємниці космічного простору, поспостерігати за зірками і навіть потримати у руках справжній метеорит відтепер можна й у Тернополі.

Нещодавно, у нашому місті розпочав функціонувати «Тернопільський планетарій». Протягом  півтора годинної екскурсії відвідувачі мають змогу ознайомитись не лише з розвитком астрономії, але й побачити моделі знаменитих космічних кораблів та справжніх астрономічних тіл. Більшість експонатів виготовлені власноруч працівниками планетарію. Знайти такі моделі у магазині вам не вдасться.

«Космічна подорож»  розпочинається з пізнавальної програми, протягом якої  кваліфікований екскурсовод-спеціаліст Людмила Марчук демонструє відвідувачам астрономічні досягнення часів Античності та Середньовіччя. Переглядаючи відеофільм переходимо до сучасності та знайомимось з відкриттями більш детальніше. Відтак, розпочинається найцікавіша частина. Адже доторкнутись до космічного тіла, що подолало мільйони кілометрів, можна прямо на екскурсії. Залізо-кам’яний метеорит «Брагін», вагою 350 грамів, та кам’яний метеорит «Дхофар», вагою 16 грамів, може потримати у руках кожен бажаючий. Для більшого «космічного занурення»  відвідувачам пропонують приміряти зразок костюма космонавта та дізнатись свою вагу на Марсі та Місяці за допомогою спеціальних ваг.

Окрім пізнавальної програми тернополянам демонструють хімічні експерименти.

До слова, у найближчому майбутньому, на базі планетарію,  Громадська організація  «Українська мрія» планує створити дитячий проект «Експериментаріум», програма якого передбачає проведення  хімічних та фізичних дослідів, за участь у яких юні тернополяни зможуть отримати «науковий сертифікат».

«Сьогодні, на базі нашої організації, діє гурток ракетного моделювання, - розповідає адміністратор планетарію Наталія Кушнір. - У процесі навчання можна не лише поглибити знання астрономії, але й, за сприятливої погоди, побувати на виїзних екскурсіях, де учасники зможуть роздивитись зоряне небо у телескоп. На випадок поганої погоди маємо віртуальний телескоп, що відтворює зображення  поверхні Місяця, також телурій – прилад, який відтворює річний рух Землі. Охочі зможуть зануритись у світ мікроорганізмів, розглядаючи структуру пропонованих об’єктів».

«Щодо вікової категорії, то обмежень, як таких, немає – додає адміністратор. В більшості випадків до нас приходять дітки, віком від шести років. Програма екскурсії розрахована як на молодші класи, так і на студентську молодь. Розкрию невеличкий секрет: зараз працівники нашого планетарію готують програму для малят у садочках. Прищеплювати любов до астрономії  плануємо показами спеціальних мультфільмів».

Від себе хочеться  додати: незважаючи на вік, якщо ви полюбляєте нестандартно проводити дозвілля, або ж просто цікавитесь різноманітними новинками, відвідавши так звану «зоряну кімнату» отримаєте не лише хороший настрій, але й зануритесь у безтурботне дитинство.

Запрошуємо відвідати «Тернопільський планетарій» за адресою вул. Пирогова, 2, 4 пов.
Деталі за тел. 097-177-15-29 (Наталія).

Оксана Божко

 

Відео 1 Відео 2

 

 

Податкові нюанси виїзду за кордон

Середа, 29 жовтня 2014, 05:57

Громадяни України, які планують виїхати за кордон на постійне місце проживання, зобов'язані не пізніше 60 календарних днів, що передують виїзду, подати до органів державної фіскальної служби декларацію про майновий стан і доходи.

Контролюючий орган протягом 30 календарних днів після надходження податкової декларації перевіряє визначене податкове зобов'язання та сплату належної суми податку. У разі відсутності податкових зобов’язань з податку на доходи фізичних осіб видається відповідна довідка, що подається до органів митного контролю під час перетину митного кордону і є підставою для проведення митних процедур.

Обов’язок щодо подання податкової декларації платниками податку-резидентами, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, визначено статтею 179 Податкового кодексу України.

Інформаційно-комунікаційний відділ Тернопільської об’єднаної ДПІ

 

 

У Тернополі відкрили планетарій

Вівторок, 28 жовтня 2014, 11:25

Людина ніколи не залишиться байдужою до оточуючого світу. Небо, засіяне світилами, загадковими і недоступними, пробуджує в нас високі й світлі почуття, дарує радість і натхнення. Ми захоплюємося красою нічного неба, намагаємося розгадати таємниці, які приховує в собі космос – безмежний і постійно мінливий світ. Сонце і планети, зірки і галактики... Наша рідна планета Земля загубилася в цьому світі малою порошиною... І ми жителі на цій порошині...

 А значить, ми жителі всього всесвіту, наш дім – космос.

Не обходячи увагою  наймолодших дослідників , у Тернопільському Планетарії  підготували маленьке пізнавально-театральне шоу,  де дітки в компанії "Гнома Астронома" зможуть дізнатись різні цікавинки про космос, весело забавляючись, граючи ігри, відгадуючи загадки. І зробити віртуальний політ по Сонячній системі.

Детальніше читайте тут

 

Міліціонери затримали злочинний дует, який промишляв крадіжками

Вівторок, 28 жовтня 2014, 11:12

s1.ziareromania.roДвоє неодноразово раніше судимих жителі Теребовлянського району протягом місяця вчиняли крадіжки на території району. За наживою проникали до сільського магазину, приватного помешкання та фермерського господарства.
Як повідомив заступник начальника Теребовлянського райвідділу внутрішніх справ Степан Яворський, обидва молодики вже раніше мали проблеми із законом. 24-річний чоловік провів декілька років у в’язниці за вбивство,  а його 28-річний приятель був судимий за крадіжки. Однак, як тільки  вийшли з місць позбавлення волі, одразу взялися за протиправне –  почали вчиняти крадіжки. Роз’їжджали на автомобілі сільською місцевістю, придивлялися, де можна збагатитися.
Першим об’єктом наживи зловмисників стала крамниця у селі Заздрість.   До торгового закладу вирішили пробратися вночі через вікно. Однак на заваді їм стали решітки на вікнах та дверях крамниці. Уважно огледівши всі входи до приміщення, крадії забралися аж на дах. І таки знайшли спосіб проникнути всередину – підважили погано прикріплену бляху підсобного приміщення. Один з молодиків заліз досередини і вже там через решітку вікна передавав приятелю товари – алкоголь, продукти харчування, промислові товари. Серед краму зловмисники повибирали найдорожче, а також забрали з каси виручену готівку. Повантажили крам в машину і непомітними подалися з села. Та на цьому кримінальні пригоди не скінчилися. Вже дорогою  парубки запримітили поле з насадженням капусти. Спритні ділки вирішили скористатися нагодою та нарвати овочів на продаж. Поцупили з приватного господарства понад двісті кілограм капусти.
Продавши крадене майно та швидко витративши готівку, стали шукати інші об’єкти для крадіжки. Відтак один з приятелів запропонував обікрасти будинок односельчанина в селі Ладичин. Приятелював з господарями, тож добре знав, що чоловік перебуває на заробітках закордоном, а дружина з дітьми гостює в матері. Уночі подалися до будинку. Підваживши віконну раму, проникли досередини. З хати винесли дорогу побутову техніку. Крадене злодії одразу повезли до обласного центру. Частину товару спродали, іншу здали у ломбард.
Однак й надалі коїти протиправне молодикам завадили правоохоронці. Працівники міліції оперативно-пошуковими засобами розшукали та затримали зловмисників.
За фактами злодійських вилазок чоловіків відкриті  кримінальні провадження за частиною 3 статті 185 ККУ (крадіжка). Правоохоронці перевіряють причетність підозрюваних до скоєння інших подібних злочинів. Як міру запобіжного заходу їм обрано арешт.

За інформацією ТГН

 

Як розвалюється «Новоросія»

Понеділок, 27 жовтня 2014, 07:03

Хиткий мир на сході України виявився для так званої «Новоросії» не менш згубним, ніж війна. Поки втручання РФ стримує наступ українських військ, повстанці зайнялися внутрішньою боротьбою, а нежиттєздатність «республік» стає все більш очевидною. І, схоже, Київ не забуде цим скористатися.

 В товаришах немає згоди

Найбільш плачевна ситуація склалася в ЛНР – там відбувається справжній парад суверенітетів. Нагадаємо, під контролем повстанців знаходиться менше третини Луганської області. Але й на цьому клаптику землі розгорнулася неабияка боротьба за владу. Так, в Луганську засідає «уряд» ЛНР на чолі з Ігорем Плотницьким. Саме він представляє «республіку» на переговорах з Києвом, а його «уряд» тим часом вигадує закони кустарної держави. Однак далеко за межі Луганська влада Плотницького не поширюється – майже в кожному великому місті вже утворилася своя «республіка».

Так, в Антрациті з весни окопалися донські козаки Миколи Козіцина. Обжившись, в середині вересня вони проголосили незалежність від ЛНР. Навіть назва у них тепер інша – Луганська народна демократична республіка. Справа неабияка – свій суверенітет вони відстоюють зі зброєю в руках, воюючи то з еленерівцями, то зі Свердловськими бойовиками. Причому за контроль над Свердловськом між повстанцями недавно відбулася міні-війна.

У сусідньому Красному Лучі теж своя влада, теж козача. Не визнає влади ЛНР і господар Стаханова Павло Дрьомов. Плотницького він називає злодієм і зрадником, а депутатів парламенту ЛНР не інакше, як «п…расами». Дрьомова підтримують бойовики Первомайська. Також в опозиції до ЛНР знаходиться Олексій Мозговий, чий загін контролює Алчевськ. Він вимагає відставки уряду «республіки», а його підопічні вступають у збройні сутички з еленерівцями.

В ДНР гризня йде в основному в верхах – польові командири поки що зайняті сутичками на маріупольському напрямку і атаками на донецький аеропорт. Так, 13 жовтня в Донецьку відбувся мітинг проти уряду ДНР. Члени організації «Новоросія» зажадали терміново оголосити війну Україні і відновити контрнаступ. В той же день було скоєно замах на лідера «Новоросії» Павла Губарєва. Його автомобіль був обстріляний і потрапив в аварію.

Також невідомі вчинили замах на життя головнокомандуючого військами ДНР Олександра Захарченка і колишнього глави ДНР Дениса Пушиліна. Крім того, в Донецькій області регулярно відбуваються сутички між угрупованнями повстанців. Наприклад, днями бойовики Ігоря Безлера влаштували перестрілку з бойовиками Захарченка. Нагадаємо, опорним пунктом безлерівців є Горлівка.

 

Безгосподарський фронт

В економіці «Новоросії» порядку ще менше – вона застрягла десь між первіснообщинним обміном і феодалізмом. Проте лідери повстанців сповнені амбіцій. Влітку тодішній глава ЛНР Валерій Болотов обіцяв перетворити свою «республіку» в «маленьку Швейцарію», але поки що не виходить навіть «маленької України».

У вересні деенерівці опублікували ескіз власної валюти, а незабаром оголосили про створення власного Національного банку. Але поки «економіка» «Новоросії» виглядає так: горлівські медики кілька місяців випрошують у мінохоронздоров’я ДНР аванс. Потім в міськвідділ охорони здоров’я приходить польовий командир Безлер з сумкою готівки. Ну а готівку деенерівські отамани здобувають найрізноманітнішими способами. У тому числі – обкладаючи податком залишки місцевого бізнесу.

З пенсіонерами в «Новоросії» взагалі біда. Ще в довоєнні роки Донбас вважався «найстарішим» регіоном України – в Луганській області кількість пенсіонерів навіть перевищувала кількість працездатних. «На нинішній день це непідйомна ноша», – заявляють про виплату пенсій та зарплат в уряді ДНР. «Новоросію» рятує винахідливість: старих відправляють за пенсіями на «окуповані хунтою» території, організовуючи для них автобусні тури.

Відновлення мирного життя теж поки не відбулося. В Луганську електрика досі подається від випадку до випадку. «Ми маємо жорсткий ліміт потужності, що не дозволяє в повному обсязі вирішити проблему енергопостачання обласного центру», – днями зізнався чиновник ЛНР Маноліс Пілавов. Користуватися обігрівальними приладами населенню заборонено – електромережі попросту не витримають навантаження. Обіцяне до 15 жовтня опалення також в місті не включили.

Не потрібно пояснювати, з якими «відчуттями» жителі «Новоросії» чекають зиму. Поки що населення вдається підкуповувати роздачею безкоштовних продпайків, але подекуди народ вже прозріває. Так, наприкінці вересня в Антрациті пройшов стихійний мітинг городян, які зажадали від козаків відновити виплати пенсій і зарплат. У ті ж дні відбувся протестний мітинг в Ровеньках. Місцеві жителі – переважно пенсіонери – зажадали від еленерівців грошей і відновлення громадського порядку.

У жовтні з аналогічними вимогами виступили жителі Свердловська. Щоправда, вночі в будинки організаторів мітингу кинули гранати. А ось у Стаханові бойовики закликають докучливих городян задуматися про вічне. «Прежде чем задать вопрос, вы подумайте, вспомните наших дедов-прадедов – тогда поймёте, как нам тяжело», – радять їм козаки.

 У власному соку

Розуміючи тупикове становище «Новоросії», Київ з наступом не поспішає. Вирішив дати терористам можливість трохи поваритися у власному соку.

З боку Москви ніяких адекватних пропозицій теж не надходить. Зброя, гуманітарна допомога – це, звичайно, добре, але для налагодження нормального життя – тим більше на порозі зими – замало. А тут ще й «навчання» в Ростовській області закінчилися – російська армія повертається, звідки прийшла. В Міноборони України стверджують, що російська армія таки йде з Донбасу. Загалом, терористи скоро залишаться зі своїми проблемами один на один. А проблеми ці непідйомні – війна зруйнувала майже 80 відсотків промислового потенціалу Донбасу та розполохала весь бізнес.

Враховуючи всі ці обставини, від «республік» незабаром почнуть відмовлятися і польові командири. Як не крути, краще бути місцевим українським олігархом, ніж вождем нещасного клаптика землі в геополітичному безчассі.

 

Підготував Адам Стрижнюк

 

Як я сперечався з російським телевізором

Понеділок, 27 жовтня 2014, 07:01

«Пощастило» застудитися – погода ж бо відповідна. А коли сидиш удома безвилазно – з неминучістю опускаєшся. Перестаєш, припустимо, голитися. Бо нащо? Одягаєшся в стару піжаму. Але що, звичайно, найбільш ганебне, так це те, що рано чи пізно починаєш сперечатися з телевізором.

Я тримався чотири дні, але на п’ятий все-таки почав.

Російський державний новинний канал, денний випуск новин. Перші двадцять хвилин – про звірства карателів київської хунти і, зрозуміло, титанічну хоробрість захисників «Новоросії».

Але тут раптом ведуча, красуня, зрозуміло, так вже у них в телевізорі заведено, каже:

– Ми, звичайно, ще повернемося до українських новин, а наразі – кілька слів про Росію.

Я аж здригнувся. Кричу їй:

– Нє, нє, нє! Стривайте, дівчино. Кому вона, ця Росія, цікава? Що ви, живете в ній, чи що? Давайте знову про бійців «Новоросії».

Але вона уперта. Красиві всі вперті. Гне свою лінію:

– У Бурятії випав сніг.

Я розгубився навіть і поки придумував досить уїдливу відповідь, співрозмовниця моя все-таки виправилася і перейшла до головного:

– М’ясо в борщі стає недозволеною розкішшю для багатьох жителів Києва...

Ось, це правильно. Це по-нашому, і це про важливе.

Який день – чи місяць? – стежу в соцмережах і на ТБ за суперечками росіян, розумних і не особливо, про те, вкрали вони Крим у сусідів чи все-таки повернули в рідну гавань. І злюся на них приблизно так само, як на красуню-телеведучу.

Ні, Крим – важлива тема, але в них тут під шумок цілу країну вкрали. Громадянам країни, яка називається Російською Федерацією, взагалі перестали розповідати, що з їхньою країною відбувається. Переселили всіх в уявну теле-Україну, де весело і страшно вибухають ракети «Точка У», йде в бій незламний «Моторола» і горять мирні селища. А також м’ясо в борщі стало розкішшю. А з «колишньої батьківщини» передають уривчасті якісь повідомлення без кінця і початку. Зрідка.

І нічого, всі задоволені, всі грають у цю гру.

Я, звичайно, не поет, в одне слово не вкладуся, але запропонуйте мені двома словами описати те, що відбувається в Росії з точки зору тамтешніх державних ЗМІ (та й недержавних теж), і я відповім, мабуть:

– Віртуальна реальність.

Більше про Росію до кінця жовтня 2014 року нічого достовірного невідомо.


Підготував Адам Стрижнюк

 

Чому Україна – не окраїна, або Як Росія вкрала у нас наше ім’я

Понеділок, 27 жовтня 2014, 06:04

Франція тому називається Францією, що її створили франкські племена. Італія – бо участь у її створенні брали італіки. Що ж у такому випадку означає назва Україна? Існування племені з подібною назвою не доведено. Невже це «окраина» Росії, як твердили імперські історики, а зараз продовжують стверджувати путінські пропагандисти? Чому термін Русь не став політичною атрибуцією на українській території після розпаду Київської Русі і занепаду Галицько-Волинського королівства? Про все це – за порядком.

Більшість російсько-імперських, а згодом і радянських істориків намагались обґрунтувати видуману гіпотезу про те, що Україна – це окраїна «єдиної і неділимої». Але відомо, що у праслов’янській мові, на яку так часто посилались у своїх «доведеннях» ці «науковці», існували обидва слова (україна і окраїна), які хоч і близькі за звучанням, проте зовсім відмінні за значенням. Під словом «край» слов’яни розуміли «відрізок, шматок землі». На означення простору вони вживали спеціальний суфікс -іна (-ина). За цим зразком існували слова долина, низина і, звичайно, країна (край + іна) у значенні «територія, яка належить племені» (пізніше – князівству). Крім того, поряд з іменником «край» праслов’янська мова містила іменник «украй» (від слова украяти, відрізати, відділяти), що означав «відділена частина території племені».

Після розпаду праслов’янської спільності у східних слов’ян від слова украй за допомогою того ж суфікса -іна утворилось слово україна (украй + іна) із значенням «вся відділена частина території племені».

Слово окраїна у східнослов’янських діалектах означало «порубіжна» територія племені», якщо хочете – така собі «окраїна україни». Тому Україна – це ніяка не «окраїна імперії».

Але чому ж за нашою державою закріпилася саме ця назва? Чому не Русь, адже ж відомо, що сучасну територію України споконвічно так називали, а прикметник руський вживався як самоназивання українців. Уся справа в тому, що це ім’я присвоїли собі наші східні сусіди – росіяни.

Існує дві причини виникнення цієї історичної аномалії: великодержавницькі амбіції московських царів і безглузда політика... константинопольського патріарха. Щодо першої, то тут усе зрозуміло без пояснень. Кілька слів про другу причину.

Після прийняття християнства східного (візантійського) обряду у Києві було створено митрополію на чолі з «митрополитом Київським і всія Русі». Поступово із збільшенням території держави влада митрополита зростала і він часто дозволяв собі не в усьому коритися Константинополю, що, звичайно, не могло подобатися візантійському патріарху. У цей час значно посилилося Московське князівство, політика якого базувалася на міцних підвалинах православ’я, що викликало певну симпатію у константинопольських церковних ієрархів.

Скориставшись нападом на Русь монголів, візантійський патріарх вирішив перенести резиденцію руського митрополита з неслухняного Києва до надійного Володимира, а згодом і до самої Москви.

Переселившись на територію сучасної Росії, митрополити й надалі іменували себе «...всія Русі». Але тут виникла проблема: Руссю називали територію України (у межах Київського і Галицько-волинського князівств) і виходило так, що «митрополит всія Русі» живе на території, яка вже давно не має нічого спільного із Руссю. (Неофіційно територію Росії називали Заліссям, оскільки від Русі вона відділялась величезним масивом непрохідних хащів, від якого ще й нині залишились знамениті брянські ліси). Звичайно, титул, наприклад, «митрополита всього Залісся» не міг влаштовувати ні самого митрополита (вихідця з Русі), ані візантійського патріарха, який звик рахуватися з могутньою Руссю, а не з її колишньою колонією. Було вирішено закріпити назву Русь за Заліссям, але внаслідок цього виникла потреба якось розрізняти справжню Русь (Україну) та її колишню колонію. До речі, подібна ситуація колись виникла і в античній Греції. Там постала потреба термінологічно розрізняти Елладу (власне Грецію) і її численні колонії. Тому метрополію було вирішено назвати Мікра Геллас («Мала Греція»), а розкидані на морських узбережжях колонії – Мегале Геллас («Велика Греція»).

На синоді константинопольського патріарха у 1303 році було ухвалено назвати Київське і Галицько-Волинське князівства, тобто тепер уже колишню Русь, Мікра Росія («Мала Росія», тобто «Русь первинна, основна»), а Залісся і Новгородщину – Мегале Росія («Велика Росія», що означало «Русь пізніша, похідна»).

Спочатку назви Мала Росія і Велика Росія (згодом – Малоросія і Великоросія) були поширені лише в церковній документації, тобто були відомі лише церковним службовцям. Про це свідчать, наприклад, численні літописи. Їхні повідомлення про те, що хтось із Москви, Новгорода, Ростова чи Суздаля вирушав до Києва, Чернігова, Переяслава чи Галича, сприймали, що він «їде на Русь». Тобто самі предки росіян розуміли під поняттям «Русь» сучасну територію України, а не свою землю, яка називалася руською тільки у церковних канцеляріях. Навіть Західна Європа Руссю називала нашу Україну. Про це свідчить, зокрема, печатка, подарована Папою Інокентієм IV разом з королівською короною князю Данилові Галицькому у 1253 році. На печатці був відображений титул «короля Русі» (rex Russiae).

У 1448 році відбувся поділ руської православної церкви на дві митрополії – київську (канонічну) і московську (неканонічну). Церкву Русі (тобто України) і Білорусі (тоді – територія Литви) очолював «митрополит Київський, Галицький і всія Русі», а на чолі самопроголошеної московської митрополії стояв свій митрополит. Щоб не бути нижчим перед митрополитом київським, він теж, посилаючись на постанову синоду 1303 року, почав титулувати себе «митрополитом... всія Русі». Від нього вирішив не відставати і амбіційний московський князь Іван III. Він, за аналогією до митрополита, у 1492 році проголосив себе «государем и самодержцем всея Руси», хоч ні митрополит, ні князь на справжній Русі (Україні) нічим не володіли і зовсім не мали підстав брати на себе такий титул. Пізніше цей титул присвоювали собі їхні наступники, хоча він не мав жодного відношення до назви їхньої країни (офіційно Московська держава стала називатись Росією лише з 1721 року).

Тут може постати справедливе запитання: чому Петро І (він був автором указу від 1721 року про присвоєння Московії назви «Российская империя» або просто «Россия»), змінюючи назву своєї держави, не використав традиційного терміну Русь (Русская империя?), а запозичив його грецький варіант Росія (греки завжди «рус» вимовляли як «рос»)? Відповідь проста: слово Русь у Московщині серед простого люду не вживалося. І там, і в усій Європі знали, що Русь – це край, який лежить північніше Чорного моря над Дніпром, Дністром, Бугом і Сяном. Якби Руссю було названо й Московську державу, це скоріше могло б сприйматися, що вона стала частиною споконвічної Русі-України. Щоб з’єднати Україну й Московщину в одну державу, в якій геополітичним центром сприймалася б московська територія, а Україна виступала б як додаток до неї, Петро І і вдався до штучного (похідного), але на той час досить поширеного церковного терміну Росія.

Таким ось чином одне з імен нашої держави було несправедливо відібране від нашого народу і привласнене іншим. Інші два імені, що залишила нам історія (Україна і Малоросія), були використані російськими загарбниками у їхній колоніальній політиці на українських землях. Ось тому Україна «виявилась» окраїною, а етнонім малорос став ознакою чогось нижчого і менш вартісного.

Яка ж усе-таки несправедлива історія... І як тут не згадати повчання Генріха Гейне: «Остерігайтеся милості сильних: вони обдарують крихтами, а одберуть усе».

 

Адам Стрижнюк

 

У Тернополі вибори проходять спокійно та без суттєвих порушень

Неділя, 26 жовтня 2014, 10:08

Парламентські вибори у Тернополі проходять спокійно та без суттєвих порушень. Усі 86 дільниць міста розпочали свою роботу рівно о 8 год. ранку, вони забезпечені і матеріально і технічно. Зранку свій громадянський обов’язок виконав міський голова Тернополя Сергій Надал, він проголосував на дільниці №70, що знаходиться у ЗОШ №29.

Очільник Тернополя поспілкувався з головою дільничної виборчої комісії щодо перебігу волевиявлення громадян. За словами голови ДВК, вибори проходять спокійно, спостерігається висока явка виборців, інколи виникають черги, однак люди з розумінням до цього відносяться.

Сергій Надал наголосив на важливості цьогорічних парламентських виборів і зауважив, що для завершення революції Україні потрібні постійні легітимні владні інституції.

«Тернополяни були одним з найактивніших центрів опору колишньому режимові. Тернопіль був одним з важливих осередків протесту. Вірю, що активна участь тернополян у голосуванні 26 жовтня знову стане прикладом для багатьох українських міст», - додав міський голова.

rada.te.ua




 

У Тернополі реалізовують проект «Відкрите місто»

Субота, 25 жовтня 2014, 00:00

24 жовтня у сесійній залі міської ради відбулась нарада під головуванням міського голови Сергія Надала щодо впровадження у Тернополі проекту «Відкрите місто».

Комунікаційна платформа «Відкрите місто» створена для взаємодії громадян, місцевих органів влади, комунальних підприємств, громадських об’єднань, благодійних фондів та бізнесу в процесі вирішення актуальних проблем громади.

На нараді обговорили конкретні кроки, які будуть зроблені для реалізації проекту в Тернополі.

«Проект «Відкрите місто» дає можливість тернополянам свої скарги та пропозиції щодо роботи комунальних служб чи інших підрозділів міськради залишати на спеціальному Інтернет-порталі http://opencity.in.ua, - розповідає Сергій Надал. – Ця заявка автоматично потрапляє на офіційну електрону скриньку міськради. Відповідна служба реагує на звернення і приймає його до виконання. Увесь процес відображається на сайті, все можна перевірити он-лайн, а про вирішення проблеми буде повідомлено під відповідним зверненням».


 

У Тернополі діє жіночий клуб "Гармонія"

П'ятниця, 24 жовтня 2014, 05:39

Життєві цілі та професійне вигорання

Жовтневе засідання жіночого клубу ”Гармонія” на тему ”Життєві цілі та професійне вигорання” вібулося в гендерному центрі Тернопільського міськрайонного центру зайнятості за участю 14 осіб з числа безробітних жінок та запрошених представників Української Спілки Психотерапевтів та ”Студії психологічного розвитку” Ігора Лубківського- психолога, аналітика, тренера та Марії Ніженко-практичного психолога, сімейного психотерапевта, тренера.

Мета засідання: допомогти учасникам з визначенням основних життєвих цілей та планів на найближче майбутнє, напрямків та способів досягнення мети; ознайомлення з особливостями професійного та емоційного вигорання; розвивати вміння та навички подолання негативних наслідків стресових ситуацій; сприяти емоційному розвантаженню з метою підвищення рівня самооцінки та самоповаги.

На засіданні учасники за допомогою тренерів визначали основні життєві цілі, встановлювали їх рейтинг (за важливістю, за терміновістю), обговорили  можливі перешкоди на шляху досягнення мети. Учасниці активно виконували завдання в парах (вправа  ”Що мені перешкоджає досягнути бажаного?”) та під час групового обговорення  визначення ”власних ресурсів”.

”Психологи, що досліджують область людських досягнень, давно і одностайно дійшли висновку, що абсолютно всі і завжди здатні домогтися того, чого хочуть. Головне - це правильно сформулювати мету, якої ви хочете досягнути і вибрати правильну стратегію її досягнення”- відзначила Марія Ніженко.

Учасниця засідання п.Ольга поділилася власним досвідом, як у її житті стався неймовірний випадок — здійснилася найзаповітніша мрія. Проте, передувала радісній новині чітко продумана стратегія та власні активні дії.

Також під час засідання йшла мова про професійне вигоряння, його причини та способи попередження.

Професійне вигорання виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної "розрядки" або "звільнення" від них, - повідомив Ігор Лубківський.

На завершення тренер підсумував: ”Життя перестає бути цікавим, якщо не знаєш чого ти хочеш, не маєш мети. Саме тому важливо чітко визначити свою ціль, займатись тим, що подобається. Тоді не буде ані професійного, ані емоційного вигорання.”

 

Заступник начальника відділу довідково-інформаційної роботи з населенням ТМРЦЗ

Інна Лісовська

 

В оновленому ортопедично-травматологічному відділенні роблять унікальні в Україні операції

Четвер, 23 жовтня 2014, 13:30

1822Про це повідомив під час урочистого відкриття оновленого, після капітального річного ремонту, ортопедично-травматологічного відділення, в КЗ ТОР “Тернопільська університетська лікарня” завідувач відділення Сергій Гаріян.
Участь в заході взяли заступник голови Тернопільської обласної державної адміністрації Леонід Бицюра, заступник голови Тернопільської обласної ради Сергій Тарашевський, директор департаменту охорони здоров’я Тернопільської облдержадміністрації Володимир Курило та головний лікар “Тернопільської університетської лікарні” Василь Бліхар, медичний персонал відділення та ЗМІ.
- Загалом, ремонту у відділенні не було чи не одинадцять років – продовжив Сергій Гаріян. – Усі роботи капітального ремонту тривали майже рік.  Кошти, – близько 9 млн гривень спонсорів та меценатів та пів мільйона гривень самого медичного закладу – витрачено на косметичний та капітальний ремонт палат, коридорів, налагодження санвузлів, закупівлю ліжок німецького виробництва, м’якого інвентаря та обладнання.
Як повідомив завідувач ортопедо-травматологічного відділення, «за останні роки у відділенні впроваджено понад 30 нових типів операційних втручань»
-    Серед них: блокуючий інтрамедулярний металоостеосинтез діафізарних переломів довгих трубчастих кісток, металоостеосинтез внутрішньо- та білясуглобових переломів з використанням найсучасніших фіксаторів і навігаційних систем, малоінвазивні методики з використанням малоконтактних накісткових пластин з кутовою стабільністю, металоостеосинтез неускладнених переломів хребта, металоостеосинтез переломів кісток тазу, артроскопічна пластика зв’язок колінного суглобу, ревізійне ендопротезування кульшового і колінного суглобів. Також щорічно близько сорока ендопротезів пацієнти отримують безкоштовно згідно державних програм. Хоча маємо наміри, якщо стабілізується ситуація в Україні, наступного року збільшити їх до 150.
Дане відділення відкрите ще у жовтні 1958 року на 60 ліжок. Однак, станом на сьогодні, ортопедо-травматологічне відділення функціонує на 50 ліжках. Тоді ще завідувачем ортопедичного відділення був призначений Малий В.М. За час існування відділення в різні роки завідувачами відділення були Мацик В.С., Кукурудз М.В., Ружицький О.М. Уже з 2013 року і по даний час відділення очолює Сергій Гаріян.
До слова, на базі відділення, з 2010 року діє обласний центр ендопротезування, де застосовують новітні ортопедо-травматологічні технології.
З часу заснування на відділення покладено функції: надання спеціалізованої травматолого-ортопедичної допомоги населенню області; сприяння лікувально-профілактичним закладам області в підвищенні якості лікувально-профілактичного обслуговування; проведення курсів стажування та інформації лікарів районних та міських лікувально-профілактичних закладів; впровадження в практику нових технологій, розроблених провідними клініками України і світу.
В різні роки у відділенні були впроваджені на той час найсучасніші методики лікування переломів і захворювань опорно-рухового апарату. Зокрема, був впроваджений метод «ідеального» металоостеосинтезу професора Єдинака О.М., поза вогнищевий компресійно-дистракційний остеосинтез за методом професора Ілізарова Г.А., стабільно-функціональний металоостеосинтез за методиками АО, діагностична та операційна артороскопія колінного суглобу, тотальне цементне ендопротезування кульшового і колінного суглобів.
1821В даний час в ортопедо-травматологічному відділенні працює шість лікарів, чотирнадцять сестер медичних та сімнадцять молодших медичних сестер.
- Відділення тісно співпрацює з столичним інститутом травматології та ортопедії Академії медичних наук України та харківським інститутом патології хребта та суглобів Академії медичних наук України – зазначає Сергій Гаріян. – Незабаром, у Давосі ділитимемося досвідом та напрацюваннями в сфері ендопротезування.
Щорічно у відділенні отримують стаціонарне лікування понад 1200 пацієнтів, виконують близько 1000 оперативних втручань. Так за 9 місяців 2014 року в відділенні проліковано 1070 пацієнтів, виконано 841 операцію. Акцент оперативних втручань спрямований на тотальне ендопротезування великих суглобів (колінних, кульшових), яких щорічно виконується понад вісімсот!
Окрім оперативних втручань, у відділенні проводиться консервативне лікування дегенеративно-дистрофічних захворювань хребта та великих суглобів.
-    Використання у роботі відділення найсучасніших матеріалів та технологій дають змогу забезпечити оптимальні умови для зрощення переломів, скоротити терміни перебування в стаціонарі та значно прискорити відновлення працездатності пацієнтів, а також покращити якість життя в похилому віці – розповів головний лікар «Тернопільської університетської лікарні» Василь Вліхар. – На сьогоднішній день, можу з упевненістю сказати, що дане відділення володіє усім спектром хірургічних втручань при ортопедо-травматологічних операціях на кінцівках, тазу, хребта та кульшових і колінних суглобів.
Він додав, що, «зважаючи на те, у якому стані опинилася країна, розраховувати на бюджетне фінансування, принаймні, не раціонально».
Принагідно заступник голови Тернопільської обласної державної адміністрації Леонід Бицюра висловив вдячність колективу відділення, адміністрації обласної лікарні та меценатам та сподівання подальшої їх співпраці задля покращення технічно-матеріальної бази медзакладів попри те, що «всі видатки максимально йдуть на зміцнення обороноздатності»:
-      Немає виправдання жодним економічним ризикам, якщо втрачається здоров’я та життя населення тої чи іншої території держави – зазначив він.
Слушно підтвердив таке переконання і заступник голова Тернопільської облради Сергій Тарашевський:
-    Насправді, керівництву області немає чим сьогодні хизуватися. Головна заслуга того, що зроблено – саме головного лікаря «Тернопільської університетської лікарні» Василя Бліхаря та його колективу – мовив він. – Велике слово вдячності адресую усім, хто долучився до оновлення ортопедо-травматологічного відділення.
Директор департаменту охорони здоров’я Тернопільської облдержадміністрації Володимир Курило позитивно висловився про роботу оновленого відділення, у якому лікувався і сам.
-    Пройшовши тут лікування, ствердно, можу сказати, що тут повертають до життя. Повноцінного життя. Недарма ж тут проходять лікування та реабілітацію не лише з Тернопільщини, а з усіх куточків України. Відомо, що наразі також перебувають і захисники нашої з вами держави з проведення АТО.
Наостанок, спільно з керівництвом області та медперсоналом ЗМІ оглянули палати відділення та поспілкувались з пацієнтами.



 

У Тернополі відбудеться Екофорум

Середа, 22 жовтня 2014, 10:03

Початок 23 жовтня о 13,00. Місце проведення - актовий зал ОМЦ “Політехнік”.
Організатори - Студентська рада ТНТУ ім. І . Пулюя. Партнери - ГО “УМКА” та Науково-навчальний інститут інформаційних систем (ННІІС)


Програма:

13:00-13:10 - Відкриття

13:10-14:10 - Інна Дацюк, заступниця голови ГО "УМКА" м. Хмельницький. Тема виступу - Зміни клімату. Загроза для людства чи шанс побудувати нове суспільство.

14:10-15:30 - Дмитро Сакалюк, експерт з енергоефективності, ГО "Екоклуб" м. Рівне. Тема виступу - Енергетичний баланс України

15:30-15:40 - Химич Григорій Петрович, директор навчально-наукового інституту інформаційних систем (ННІІС).

15:40-16:00 - Нагаченко Степан Іванович, начальник відділу енергетичних обстежень Науково-навчального інституту інформаційних систем (ННІІС). Тема виступу - Енергетичний аудит.

16.00-16.15 - Руслан Руденко, громадський активіст із популяризації велотранспорту. м. Фастів. Тема виступу - Велосипед як екологічний інструмент енергозбереження.

16,15-16,20 - Закриття форуму



З повагою, Віталій Забава
тел. +38(063)45-041-45
 

ЄСВ поповнив бюджет майже на мільярд гривень

Середа, 22 жовтня 2014, 05:56

Таку суму єдиного соціального внеску сплатили платники Тернополя та Тернопільського району до бюджету протягом дев’яти місяців 2014 року.

– Ми бачимо, що в сьогоднішніх економічних умовах, платники демонструють соціальну відповідальність, – зауважив Василь Кравець, заступник начальника податкової інспекції. Також, він звернув увагу на те, що, у свою чергу, працівники інспекції постійно вдосконалюють систему обслуговування платників, роблять все заради того, аби зменшити документообіг, тим самим максимально спрощуючи процес адміністрування і сплати єдиного соціального внеску.

Зазначимо, що стабільне надходження єдиного внеску допомагає вчасно сплачувати пенсії, гарантує соціальні виплати та виплати під час тимчасової втрати працездатності. Нагадуємо: звітність з ЄСВ зручно подавати в електронному вигляді, для цього потрібно скористатися електронним цифровим підписом.

 

Інформаційно-комунікаційний відділ Тернопільської об’єднаної ДПІ

 

 

Сьогодні в “Тернопільській університетській лікарні” відкриватимуть оновлене ортопедичне відділення

Середа, 22 жовтня 2014, 05:32

Сьогодні, 22 жовтня 2014 року, о 12 годині відбудеться відкриття оновленого після капітального ремонту ортопедичного відділення “Тернопільської університетської лікарні”.

Участь у заході прийматимуть голова Тернопільської обласної державної адміністрації Олег Сиротюк, голова Тернопільської обласної ради Василь Хомінець, директор департаменту охорони здоров’я Тернопільської облдержадміністрації Володимир Курило та головний лікар “Тернопільської університетської лікарні” Василь Бліхар.

Дане відділення відкрите ще у жовтні 1958 року на 60 ліжок. Однак, станом на сьогодні, ортопедо-травматологічне відділення функціонує на 50 ліжках.

Завідувачем ортопедичного відділення був призначений Малий В.М. За час існування відділення в різні роки завідувачами відділення були Мацик В.С., Кукурудз М.В., Ружицький О.М. Уже з 2013 року і по даний час відділення очолює Гаріян Сергій Васильович.

З часу заснування на відділення покладено функції: надання спеціалізованої травматолого-ортопедичної допомоги населенню області; сприяння лікувально-профілактичним закладам області в підвищенні якості лікувально-профілактичного обслуговування; проведення курсів стажування та інформації лікарів районних та міських лікувально-профілактичних закладів; впровадження в практику нових технологій, розроблених провідними клініками України і світу.

За останні роки в відділенні впроваджено понад 30 нових типів операційних втручань.

Щорічно у відділенні отримують стаціонарне лікування понад 1200 пацієнтів, виконують близько 1000 оперативних втручань. Так за 9 місяців 2014 року в відділенні проліковано 1070 пацієнтів, виконано 841 операція. Акцент оперативних втручань спрямований на тотальне ендопротезування великих суглобів (колінних, кульшових), яких щорічно виконується понад 800. Окрім оперативних втручань, у відділенні проводиться консервативне лікування дегенеративно-дистрофічних захворювань хребта та великих суглобів.

Запрошуються ЗМІ.

Світлана Гуменна,

прес-служба ДОЗ ТОДА

тел. 525678

 

 

Побитий посуд і вікна - таких збитків зазнав один з елітних ресторанів Тернополя.

Вівторок, 21 жовтня 2014, 07:18

Спокійна та витримана атмосфера ресторану виявилась для юнака нудною. Перебравши оковитої, молодик вирішив розважитись: чіплявся до інших відвідувачів, ображав їх нецензурними словами, намагався спровокувати бійку.

- Спочатку ми намагалися мирним шляхом вирішити цю ситуацію, якось заспокоїти його, проте він ще більше дратувався. Коли його вже аж розпирало від злоби і агресії, він почав перекидати і розбивати все навколо - розповідала адміністратор закладу.

Зрозумівши, що владнати конфлікт самостійно не вийде, працівники закладу натиснули тривожну кнопку ДСО. Група затримання Управління Державної служби охорони при УМВС України в Тернопільській області прибула за лічені хвилини. Правоохоронці миттєво втихомирили п’яного бешкетника та доставили його до чергової частини Тернопільського міського відділу міліції.

На даний час встановлюється сума нанесених торгівельному закладу збитків, після чого стосовно затриманого буде прийняте відповідне процесуальне рішення про притягнення його до відповідальності за скоєне.

 

Звернутись із питаннями у Міську раду відтепер можна через соціальні мережі

Четвер, 16 жовтня 2014, 07:13

Тернопільська міська рада розширює можливості спілкування з жителями та гостями міста через соціальні мережі.

«Тернополяни часто звертаються з різноманітними питаннями, надсилаючи офіційні запити та звернення, - розповідає міський голова Сергій Надал. – Більшість із них можна вирішити швидше, оминаючи складну процедуру офіційного листування, особистого прийому. Тому частина структурних підрозділів міської ради ведуть сторінки у соціальних мережах, так вони дізнаються про проблеми міста від кожного активного жителя, оперативніше реагують, шукають шляхи вирішення. Громадськість, у свою чергу, має більше публічного контролю над діяльністю різних служб місцевого органу самоврядування».

Отож, сторінку Тернопільської міської ради можна знайти за посиланням у facebook

Міський голова Сергій Надал має персональну сторінку

Активно функціонують сторінки окремих підрозділів органу місцевого самоврядування, у яких тернополяни можуть написати щодо питання, яке вирішує певне управління:

Центр надання адміністративних послуг

Управління соціальної політики

Управління транспорту, комунікацій та зв’язку

Управління освіти і науки ТМР

Управління житлово-комунального господарства

Управління стратегічного розвитку міста

Тернопільський міський центр фізичного здоров’я населення

Нагадуємо, що задати питання можна також на офіційному сайті Тернопільської міської ради у розділі «Питання-відповіді» та звернутися за телефоном 15-80 у довідкову службу.

 

Тернополян запрошують на благодійний аукціон “Піди на побачення – зігрій солдата!”

Середа, 15 жовтня 2014, 05:29

Благодійний аукціон  «Піди на побачення – зігрій солдата!» триває у Тернополі. Це – ініціатива ТУСК «Обнова».

Згідно з правилами, на акціоні можна «купити» зустріч з хлопцем чи дівчиною. За виручені кошти придбають  теплі речі, продукти, засоби гігієни для вояків у зоні проведення АТО.
«Ми молоді,красиві, вільні, але не так далеко, такі ж молоді і енергійні хлопці ,наші однолітки, воюють за Батьківщину,за нас,за те,щоб завтра ми прокинулись у мирі,щоб ворог не приставив до наших голів автомати…Вони віддають найцінніше що в них є-своє життя…В нас нема іншого вибору,як просто допомогти їм тим,чим можемо! Для мене не складе великих труднощів ,якщо я не піду завтра в кафе на чашку кави,чи якщо не куплю ту красиву сукню яка мене вабила у вітрині магазину,а наших хлопчиків в холодну ніч зігріють теплі шкарпетки,чи захистить від пронизливого вітру балаклава…Дорогі,давайте пожертвуємо чимось малим,щоб здобути щось велике!Ви молодці!Ви прекрасно торгуєтесь за парубків і дівчат!Долучайте друзів,розповідайте, яка у нас світла мета!», – закликають «обновляни» молодь у соцмережах.
Довідково: Бажаючим взяти участь в аукціоні необхідно надіслати фото редактору групи https://vk.com/obnova_ternopil. Початкова ставка кожного лота вказана під його фотографією у фотоальбомі, кожна наступна ставка збільшується до 10 грн. або на 1-цю товару, які вказані під лотом. Аукціон триватиме до 22:00 17.10.2014 р.
За додатковою інформацією звертайтеся за телефоном – 0967840783 (Оксана).
 

Як я сіла не в той потяг… «Желєзнодорожна» історія дотепної тернополянки

Вівторок, 14 жовтня 2014, 05:21

Сіла не в той потяг. Но час, концентрований, як розчинна кава. І тисне, як на розмір менші туфлі...

Кацапський потяг «Москва-Львів» – ето шото! Ще на підході до дверей вагона у тебе рождається мічта. Глобальна. Шоб Львівська залізниця викупила всі рельси, шпали і вагони во всьом мірє і поставила провідницями милих і улибчивих львівських панянок. Бо в кацапському потязі, у дверях вагона стоять нащадки конвоїрів столипінських вагонів у пом’ятій формі, з потухшими глазами, сєримі ліцамі і манєрами прапорщика. Вони готові тебе репресірувать, а як нє, то запресувать в любий момєнт.

– Мєста дзєвятає, ніжняя полка. Праходзім бистра! Праважающім нєльзя!

– Я зараз вийду, – каже Оля, і заходить зі мною.

Проводніца провожає нас взглядом бультер'єра. Запомніла і отиграється потом – к гадалкє нє ході.

У вагоні душно, вікна не відкриваються, бо наглухо закручені огромними шурупами. Шо, кстаті, дуже практічно: на них вішають куртки, оскільки на місці гачків для одягу є тіко дирки. Для тарганів, навєрно. І, шоб бумажки з канфєт запихать.

На моєму місці сидить кацап. І по його романтічеському взгляду в окно видно, шо звільнять він його не збирається. Но Оля волшебним словєсним пєндальом отправляє його геть. У нього з правадніцей начинає форміроваться обща платформа желєзнодорожного битія і зрєєт общий состав прєступлєнія протів мене.

В купе заходить наш солдат з купою наплічників. Кацапа перекошує, як паркан во врємя бурі. Чоловік коло вікна навпроти підривається і помагає солдату розпихати рюкзаки, я теж піднімаю полицю, – я ж то налєгкє їду. Розташовуємось. Олі – па-па, потяг їде...

Знайомимось. Чоловік коло вікна – дядя Толя, солдат – Рома, сам з Волині, живе на Львівщині,воював в АТО. Кацап одвернувся від нас, ноги в прохід виставив і нєрвнічає, бо народ ходить і він мусить крутитись, як дзига сюда-туда.

Прийшли ще двоє наших військових, ледве встигли в останній вагон вскочити, розташувались на бічних полицях. Андрій і Сергій. Теж їдуть у відпустку з АТО, були під Пєсками. Хлопці втомлені. Не так боями, – звикли вже, – як добиранням додому. Дві доби добираються. Транспорту нема, квитків нема... А відпустки – 10 днів всього. А в Роми місяць тому синочок народився, і донечці – 2 роки.

– Кришу знесло, – каже. – Оце ходив у Харкові по ринку і купував дітям все підряд. Нащо – не знаю. Просто після зеленки, сєпарів і боїв, – воно все таке гарне і кольорове.

– Точно, – каже Андрій. – В нас там все буро-зелене. Кольори появляються тільки, коли контужений. Або, коли дівчонки-волонтьорки приїдуть. Дурнуваті кацапи! Хулі їм од нас нада?

– А хулі ви піндосов на Данбас прівєлі і гєнацид устроілі са сваєй хунтой? – обізвався нарешті дальнозоркий кацап. – Зачєм в Маріуполь ввєлі двє дівізіі марскіх котіков?

Дядя Толя рже:

– Чувак, – каже, – как маріуполєц говорю: там із іностранцев токо ваши брехливі собаки да дві брігади молдаван сидять. Надіються, шо стройка возобновиться.

– Да ви нам завідуєтє. Вот імєлі би ви такова Путіна.., – не замовкає кацап.

– Ой, – перебиває його Рома. – Ми б його уже всьой Україной імєлі.

– І шото мені підказує, шо у нас все попереду, – каже Андрій.

Тут набігли дві молодички з кульками провізії і таким співучим прононсом, котрий існує лише в околицях Нью-Санжар на Полтавщині.

– Оцеж-бо, хльопчики наші дорогенькі, защитніки золотенькі, та дайте ми вас хоть покормимо у дорозі. Да ото грошима трохи підсобимо, єслі шо. Ото бультебродики з грудінкой, да гурки свої, домашні некроплені, та осьо сметанка зо своєї корови, та кехвірю осьо до вареничків...

– А у мене помідорчики, да синенькі з часничком. Ото їжте, хлопчики на здоров'ячко. Да хай ті москалі повиздихають шамашедші. Такої біди наробили...

Кацап дьоргається, як от удара елєктріческім скатом:

– А ви не думаєтє, што ви мнє псіхіку травміруєтє?

Жіночка з Нью-Санжар нависає над ним, як тінь справедливості:

– Я тебе харцизяку січас як травмірую!... Так травмірую, шо рідна мама не узнає і жінка бросить, шоб з уродом не мучитись...

Кацап біжить до купе проводніци. Тут дзвонить мій муж. Ну, і розмова у нас: а що там на базі, як там наші кіборги, та бережіть себе і хай вас Бог береже...

А тим часом кацап вернувся.

Правадніца – женщіна сурова і годамі єзженая в поєздах дальнього слєдованія:

– Хахли! Ви мєшаєтє спакойно єхать русскому пасажиру і гражданіну Рассії в русском поєздє!

У дяді Толі глаза виразілі сложний спєктр чувств, у Роми бутєр завис надкушений, з улибкой чеширского кота, а я зловісно так спитала, у предчувствії, шо проведу я, мабуть, ночку в обізьяннікє:

– Перепрошую дуже: повторіть, будьте такі ласкаві, щойно проголошену вами сентенцію...

Хлопці лягли. Покотом. У ржачну паузу, навєрно, закрався вірус, бо зависла вона надовго. Як і правадніца.

– Гражданін, ідітє к начальніку поєзда, – рявкнула вона і щезла.

Кацап пішов.

Ну от дивне створіння. Залізло б собі на свою полку і щолкало б там арахіс. Так нє, воно ж руске. Домінірующе, так сказать. Вернулось з начальніком: мужичонкой под піїсят і принявшим пару раз по сто, судя по перегару, з обвислим пузом, бєгающими глазками і ліцом проходімца.І з яким-то мєнтом.

Мєнт – осторожний. Сходу заняв позу нєловкого положенія, типу: я тут ішов в туалєт, но злі кацапи мене здурили, шо туалєт – сюда.

– Гражданє, – прогудів начальнік. – Вєдітє сєбя нармально. Ви в руском поєздє находітєсь. Ето, как в посольствє. Ви в гостях здєсь. Здєсь – тєріторія Россіі.

Йо-ма-йо! Порвав, як тузік грєлку.

– Тоїсть, – кажу, – получаєцця, шо ми передвігаємся Україною на желєзной плітє, которая тєріторія Росіі?

Вопше, такого здивування на ліцах народа я ще не бачила.

Не знаю, чим би воно там закінчилось, но як-то рєзко встав дядя Толя і бистро тицьнув мєнту під ніс якусь «корочку». Навєрно, на ній було написано шото умне і строге, як на шумерських табличках. Бо мєнт моментально виструнчився, як тополь на Плющіхє. Причом, шо його сплющило було видно невооружонним глазом. Да, то, навєрно, була шумерська табличка, або дудочка сработала, но мєнт бистро повів всіх кацапів геть.

А потом наш поїзд зупинили на якійсь сільській остановці для некрасівих престарілих поїздів, предназначених для льготніків і пенсіонерів, і попри нас їхав вантажний потяг. З таким вантажем, шо ми всі хотіли, шоб він був безконечним.

Вернувся кацап. Угрюмий донємогу, заліз на свою полку, поклав туфлі під подушку(!) і начав гризти там солоний арахіс, громко щолкая і вздихая. Несолоно хлєбавши, короче. Наступні 4 години дороги він тихо і молчаліво ізображав там обіжений взгляд. З такою радістю я давно не дивилась у вікно потяга. А повз вікна пропливали платформи з повишенієм потенціала нашої армії. Рома розплакався. Каже: де вони, блін, були, коли їх так не хватало під Щастям, Іловайськом, Дяковим...

Но в ітогє всьо закончилось харашо. Прийшла суперввічлива провідниця і спитала, чи не хочемо ми чого. Принесла чай і пічєнькі, дивилась на дядю Толю глазамі дохлої рибки. Кацап при цьому нєрвно кутався в ковдру з головою. Може морозило його, тімпіратура яка, чи, просто якась трясця напала. А може, - нєрви. Но мовчав. Видно, дойшло, шо лом – орудіє самоходне і високоточне. І приводиться в робоче состояніє льогкім двіженієм рукі.

А ще я хлопцям сюрприз в Тернополі зробила. Нє, не тим, шо зійшла з поїзда... Вони ото понабирали в дорогу пивної бовтанки відомого виробника. А я подзвонила подрузі і попросила піднести до поїзда нашого тернопільського пивка. Бо хороші хлопці мають пити хороше пиво.

А найліпше пиво, і, вопше, всьо найліпше - у файному місті...

Таке от буває в дорозі. А я думала: не на той потяг сіла...

 

Дзвінка Торохтушко,

«Фейсбук»

(подаємо зі збереженням мови оригіналу)

 

Закон про люстрацію – безнадійний: сповідь луганського прокурора

Вівторок, 14 жовтня 2014, 05:16

16 вересня депутати Верховної Ради проголосували за закон «Про очищення влади». Прийняття цього нормативного акту стало епохальною подією в історії законотворчості незалежної України і відкрило перед суспільством небачені досі можливості для глобального оновлення владної вертикалі, позбавлення її від корупціонерів, хабарників, поплічників режиму Януковича і остаточного викорінення радянського номенклатурного спадку – одним словом, всього того, що так довго не дозволяло Україні зробити свій перший впевнений крок у глобальний світ і стати рівноправним членом дружної сім’ї європейських народів.

Ну що, прочитали? Даремно. Банальщина. Хоча й на популярну тему – про люстрацію. Але зв’язку з реальністю в ній ой як мало.

Тому я розповім вам реальну історію, засновану на реальних подіях реальних життів реальних людей. Сім років тому я активно вмирав, педантично виконуючи всі директиви стратегічного плану тотального саморуйнування. Я був на три десятка кілограмів важчим, запивав жмені антидепресантів важким алкоголем, викурював по дві пачки червоного «Мальборо» в день і працював у прокуратурі одного з районів міста Луганська. Саме в той період «контора» остаточно трансформувалася в закрите акціонерне товариство для напомаджених індиків з донецькою пропискою.

Оперативно скупивши всі керівні посади, вони використовували таких, як я, в якості безмовної тяглової худоби, яка тягнула за собою прогнилий віз української правоохоронної системи заради зарплати, вислуги років і права носити в нагрудній кишені червону прокурорську ксиву, яка, чого вже гріха таїти, давала і до цих пір продовжує давати певні преференції її володарям. Донецькі працювали багато й інтенсивно, але на кишеню.

Ми працювали ще більше і ще інтенсивніше, щоб донецькі не відволікалися від основного заняття і згадували про нас якомога рідше, тому що наріжними каменями донецького дискурсу завжди були гроші і сила, і обидва ці чинники були не на нашому боці.

У той період у нас сформувалася невелика компанія, куди, крім мене, входили двоє місцевих «убозівців», Андрій і Діма, і двоє місцевих же «прокурорських», Діма і Сєрьога, з якими ми, власне, й проводили весь службовий і більшу частину особистого часу, перемежовуючи 14-годинні робочі будні 24-годинними вихідними загулами.

Спільно ми розплутували хитросплетіння конвертаційних центрів і фінансових пірамід, спільно приземляли бандитів і шахраїв на аеродроми виправних установ нашої неосяжної батьківщини, спільно вигрібали стягнення за недостатню, за донецькими уявленнями, напористість на роботі. «Якщо до нас не приходять люди або приходять з порожніми руками, значить, ви не працюєте», – нарікали нам «донецькі».

В 2008-му, ледь не злетівши з котушок від передозування ненавистю до такого керівництва і ледь не застрелившись через відразу до себе самого, я звільнився. Товариші мої, до їх честі, мене не забули, як це прийнято у людей, які перебувають на державній службі: дзвонили, приїжджали і допомагали асимілюватися на «громадянці», тому що немає нікого більш безпорадного і непристосованого до звичайного життя, ніж колишні правоохоронці.

Минуло шість років. Змінилося все. Змінилося настільки, що я встиг геть забути себе колишнього. Минуле бачилося мені картиною Поллока – психоделічним абсурдом, експресіоністською абстракцією, химерою. Розпочався Майдан.

Спочатку я не сприйняв його всерйоз, визнавши черговим потішним бунтом – флешмобом столичних яппі і глянцевих персонажів. Однак страшна ніч з тридцятого листопада на перше грудня внесла радикальні корективи у сприйняття того, що відбувається: я включився в протест, вилетівши за це з чергової роботи, доставивши чимало клопоту луганським «комсомольцям» і опинившись на спецобліку СБУ як особа, схильна до екстремізму. Своїх приятелів я й зовсім практично втратив з поля зору. Дзвонити їм навіть не намагався – не хотів радувати «СБУшного майора» і підставляти хлопців.

Слідом за Майданом почалася війна. Війна, яка назавжди вирвала з мого життя величезну кількість людей. Деякі померли в моїх очах відразу ж, втікши до Росії, деякі загинули, а деякі... вже краще б загинули. Наприкінці липня Андрій прислав мені повідомлення: «Привет, братец. Чистим Лисичанск. Слава Украине!». Я, напевно, сотню разів перечитав ці шість слів, збожеволівши від щастя й гордості.

Трохи пізніше, коли нам вдалося здзвонитися, з’ясувалося, що приймати присягу «мусарні ЛНР» мій товариш відмовився, був до напівсмерті побитий, потім, ледь ставши на ноги, вивіз родину подалі і повернувся виконувати свою безпосередню роботу – боротися зі злочинцями. Брав участь в зачистках Лисичанська, Сєверодонецька, бойових зіткненнях з російськими окупантами і бойовиками «ЛНР». Виявилося, що Діма, його колега з УБОЗу, теж на місці – командує нашим блокпостом в одній дуже неспокійній точці Луганщини.

Коли зайшла розмова про мотив його вибору, Андрій, якому, в принципі, нічого не заважало приєднатися до банди лугандонських мародерів і почати разом з ними грабувати регіон, сказав дуже просту, але неймовірно важливу річ: «Раньше я никогда не думал, что присяга хотя бы что-то для меня значит, я знал её наизусть, но не понимал, о чём она, а теперь понимаю».

А ще через місяць я почув і про «прокурорську» складову нашої колись дружної компанії. Інші наші друзі – Серьога з Дімою – так і працюють у прокуратурі. Але – у прокуратурі «ЛНР». Вони тепер – вороги...

Люстрація – це, звичайно, дуже важливий і потрібний процес. Але людську совість він все одно не замінить.

 

Сергій Іванов,

м. Луганськ

 

Путін на трусах, Путін на айфоні… Як «патріотичні росіяни» божеволіють від свого вождя

Вівторок, 14 жовтня 2014, 05:09

Поки Володимир Володимирович Путін в свій день народження самотньо насолоджувався тайгою, заохочуючи ведмедів цінними подарунками і ловлячи щуку на палець, його захоплені піддані, затамувавши перегар, з нетерпінням чекали, коли на гостинних прилавках ЦУМу з’являться довгоочікувані футболки з блаженним ликом Верховного Правителя.

Масове помішання російських людей на предметах гардеробу із зображенням силіконового наполеончика почалося після захоплення Криму і початку православної різанини на Донбасі, коли у продажу централізовано з’явилися футболки, які славили подвиги Путіна, – «Самый вежливый из людей» (напис «Самый вежливый человечек», який, по ідеї, виглядав би більш автентично, був відразу забракований виробником, щоб у ньому не угледіли натяку на фізичні розміри Правителя) з Путіним у військовій формі, «Greetings from Crimea» з Путіним у військовій гавайці, схожим на веселого в’язня Бухенвальда, і чомусь «Нас не догонят» з Путіним на військовому коні, що символізує, очевидно, небачений технічний прогрес Росії в порівнянні з 1913 роком.

Зрозуміло, всілякі китайські вироби із зображеннями Володимира Володимировича в найнесподіваніших місцях – наприклад, на передній частині трусів або задній кришці айфона, не кажучи вже про горілчані етикетки, – зустрічалися й раніше, мало того, всякий житель Росії вважав за священний обов’язок мати у себе вдома хоча б горнятко з Путіним: вважалося, що воно допомагає від «вроків», а якщо поставити його обличчям Путіна до вхідних дверей, то жодна погана людина не знайде дорогу до твого дому, а якщо й знайде, то, зустрівшись очима з Верховним Правителем, відразу втече назад.

Однак – навіть незважаючи на стійкі чутки, ніби всіх, хто побачив у магазині аксесуар з Володимиром Володимировичем і не купив його хоча б у двох примірниках, «заливаючи» торговий зал патріотичними викриками, беруть на замітку переодягнені товарознавцями люди з чистою головою, гарячими руками і холодним серцем для перевірки на інші ознаки державної зради – особливого психозу з приводу придбання рукотворних образів Путіна в Росії якось не спостерігалося.

Чогось у цій схемі явно бракувало, і Володимир Володимирович з притаманною йому прозорливістю з першого разу вгадав, чого саме, тим більше, що цього ніхто особливо й не приховував. І як тільки Крим повернувся в лоно матінки Росії, звідки його колись «грубо абортував проклятий Хрущов», російський народ негайно засміявся і побіг в ЦУМ скуповувати футболки з царем-батюшкою, і не якийсь там китайський мотлох, а суто ліцензійний китайський мотлох з рукотворними наклейками, концепція яких від початку і до кінця була розроблена великими російськими умільцями з артілі підліткових ткачів «Аняваня».

Не встиг влягтися ажіотаж з приводу останніх двох викидів патріотичних футболок, як культова артіль анонсувала нову тематичну колекцію – тепер вже «толстовок», що з точки зору пори року виглядає цілком логічним, і, звичайно ж, з новими сюжетами. На нових «унікальних принтах» Володимир Володимирович грає в хокей (зрештою, він же не боягуз, щоб не грати в хокей, до того ж, з його комплекцією дуже легко проскакувати між ногами нормальних хокеїстів і створювати біля воріт противника гольові моменти), ловить велику рибу і виховує амурське тигреня наче рідний батько.

Кажуть, москвичі, дізнавшись про такий подарунок долі, кинули все і побігли займати чергу під дверима ЦУМу, влаштувавши народні гуляння з горілкою і молодечими бійками. Але ласкавий, батьківський погляд Путіна і амурського тигреняти крізь вітрину ЦУМу зупинили початкові заворушення – патріотизм, як це завжди буває в години випробувань, об’єднав російських людей, змусивши замислитися про велич Росії і, в кінці-кінців, забутися щасливим п’яним сном в новопридбаній обновці...

Між тим, скоро на зміну російській осені прийде російська зима, а слідом за патріотичними толстовками у продажу неминуче з’являться патріотичні ватники з новими «унікальними принтами». Кажуть, що в розробку престижної артілі «Аняваня» вже надійшли наступні сюжети: «Путин и тигренок Мур осваивают Луну», «Путин любит детей», «Путин принимает капитуляцию США» і багато інших.

Очевидно, не за горами той день, коли у жителів РФ не залишиться жодного предмета гардеробу, на якому не було б зображення дорогого Володимира Володимировича. Але, мабуть, навряд чи на цьому заспокоїться бентежна російська душа. Путіна ще багато де намалювати можна, а пам’ятників великому вождю і зовсім мало, хоча руки у скульпторів так і сверблять. Чекають, мабуть, поки помре Верховний Правитель. І, по правді кажучи, не тільки вони чекають.

З днем народження вас, Володимире Володимировичу!

 

Підготував Адам Стрижнюк

 

Безкоштовне декларування товарів в рамках волонтерського руху

Понеділок, 13 жовтня 2014, 09:48

Тернопільською митницею ДФС проводиться робота щодо спрощення митного оформлення товарів, що ввозяться на митну територію України організаціями волонтерського руху для потреб проведення Антитерористичної операції. З метою уникнення перешкод під час перетину митного кордону України, роз’яснення митного законодавства, особливостей здійснення процедури митного оформлення і митного контролю товарів, що ввозяться такими організаціями, та вирішення проблемних питань з боку працівників митниці визначено відповідальних осіб з надання консультаційної допомоги.

Також визначено осіб, відповідальних за проведення митного оформлення товарів, які ввозяться на митну територію України організаціями волонтерського руху для потреб проведення Антитерористичної операції.

Окрім цього, із керівниками підприємств митних брокерів та місць прибуття товарів погоджено питання безкоштовного надання ними послуг для забезпечення митного оформлення товарів, що ввозяться на митну територію України організаціями волонтерського руху для потреб проведення АТО.

Декларування таких товарів здійснюватиметься митними брокерами безкоштовно згідно з графіком, розміщеним на інформаційному стенді відділу митного оформлення №1 Тернопільської митниці.

 

Особи, відповідальні за надання консультацій:

Титор Володимир Йосипович – голова комісії з реорганізації Тернопільської митниці Міндоходів, заступник начальника митниці, тел. 43-08-29;

Гутик Тарас Миколайович – в.о. завідувача сектору організації митного контролю, тел. 43-03-21;

Лопатка Василь Петрович – в.о. начальника відділу митного оформлення № 1, тел. 43-05-99;

Шлюсар Іван Омелянович – начальник митного поста Збараж, тел. (03550) 2-70-01;

Беспоповцев Іван Анатолійович – начальник митного поста Чортків, тел. (03552) 3-12-74.

Особи, відповідальні за проведення митного оформлення товарів:

Гецко Володимир Омелянович – головний державний інспектор відділу митного оформлення № 1, тел. 43-05-99;

Ревуцький Володимир Богданович – головний державний інспектор митного поста Збараж, тел. 43-05-99;

Паляниця Вадим Іванович – головний державний інспектор сектору митного оформлення № 1 відділу митного оформлення № 1, тел. 43-05-57;

Алекян Артур Гамлетович – головний державний інспектор митного поста Збараж, тел. (03550) 2-70-01;

Стасюк Василь Мар’янович – головний державний інспектор митного поста Чортків, тел. (03552) 3-13-34.

 

 

Відділ комунікацій

Головного управління ДФС у Тернопільській області

 

Оподаткування зарплати практиканта

П'ятниця, 10 жовтня 2014, 00:00

Я є учнем профтехучилища. Мене направили до приватного підприємця для проходження виробничої практики. Чи буде оподаткуватися заробітна плата  практиканта?  (І. Кривик, м. Тернопіль).

Відповідають фахівці Тернопільської об’єднаної ДПІ ГУ Міндоходів у Тернопільській області.

Згідно із вимогами Податкового кодексу України оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб підлягає будь-який дохід, нарахований (виплачений) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно ст.53 Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-ХІІ «Про освіту» із змінами та доповненнями на час виробничого навчання, практики учням і студентам забезпечуються робочі місця, безпечні та нешкідливі умови праці.

П’ятдесят відсотків заробітної плати за виробниче навчання і виробничу практику учнів, слухачів професійно-технічних навчальних закладів направляється на рахунок навчального закладу для здійснення його статутної діяльності, зміцнення навчально-матеріальної бази, на соціальний захист учнів, слухачів, проведення культурно-масової і фізкультурно-спортивної роботи.

Таким чином, при нарахуванні заробітної плати учням (студентам), які проходять практику у приватного підприємця, згідно з вимогами договору, податковий агент, зобов’язаний утримати із суми належної учню зарплати (50%) податок на доходи фізичних осіб за ставкою 15% та сплатити його до бюджету.


Інформаційно-комунікаційний відділ Тернопільської об’єднаної ДПІ

ГУ Міндоходів у Тернопільській області

 

У Тернополі на вул. Крушельницької облаштують безкоштовну парковку

Четвер, 09 жовтня 2014, 07:25

Триває конкурс з пошуку інвестора для будівництва автомобільних парковочних місць з влаштуванням фонтанів з двох сторін по вул. С. Крушельницької, площею 0,47 га. Як розповідає начальник технічного нагляду Олег Вітик, там передбачено облаштування безкоштовних місць для паркування з благоустроєм території.

«Відділ технічного нагляду, який є балансоутримувачем доріг і вулиць Тернополя подав на конкурсну комісію заявку, що необхідно облаштувати паркомісця на вул. С. Крушельницької. Адже у районі цієї вулиці та біля обласної ради паркомісць немає», - розповідає Олег Вітик.

Наразі, за словами начальника відділу технагляду, уже поданий один проект, яким передбачено облаштування 28 парковочних місць, які будуть безкоштовними для водіїв. Також розробники працюють над двома проектами фонтанів з підключенням водопостачання та електропостачання. Проект не передбачає знищення зелених насаджень. Орієнтовна вартість поданого на розгляд комісії проекту – 300 тисяч гривень. Усі роботи інвестор зобов’язується виконати за власні кошти.

До слова, прийому документів триває до 10.10.2014 року.

За більш детальнішою інформацією просимо звертатись в управління стратегічного розвитку міста ТМР вул. Листопадова 5, тел. 25-07-21, 0504375949.

За інформацією Міськради

 

Опалювальний сезон у Тернополі розпочнеться вчасно

Четвер, 09 жовтня 2014, 07:23

Опалювальний сезон у Тернополі, згідно законодавства, може розпочатися з 15 жовтня при середньодобовій температурі +8 градусів. Проте цього року уряд вніс ще одну норму, згідно якої початок опалювального сезону керівництво міста повинне погодити ще й з Кабінетом міністрів України. Про це розповідає міський голова Сергій Надал.

«Передбачається, що до 20 жовтня температура повітря вночі буде від 2 до 7 градусів тепла, а у день від 13 до 20 градусів. При таких показниках немає об’єктивних причин розпочинати опалювальний сезон, - коментує Сергій Надал. – Проте всі об’єкти теплопостачання у Тернополі готові до опалювального сезону, як тільки середньодобова температура буде нижче 8 градусів, ми починаємо працювати. Звичайно, що подамо необхідні документи про початок опалення квартир у Кабмін, проте розпочнемо цей сезон вчасно, навіть за імовірних будь-яких зволікань в уряді».

Що ж до лімітів використання газу, які затвердив уряд для Тернополя, то у вересні місто не перевищило норму. Причому подавалася гаряча вода за звичним графіком.

За інформацією Міськради

 

До бюджету надійшло майже 6 млн. грн. військового збору

Середа, 08 жовтня 2014, 07:17

З 3 серпня 2014 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів», яким, зокрема, запроваджено військовий збір. Вже на сьогодні до державного бюджету платники податків перерахували 5, 7 млн. грн. «військового податку».

Податківці нагадують, що військовий збір встановлено тимчасово, до 1 січня 2015 року зі ставкою 1, 5 відсотка від об’єкта оподаткування. Об’єктом оподаткування є доходи у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею.


Інформаційно-комунікаційний відділ Тернопільської об’єднаної ДПІ

ГУ Міндоходів у Тернопільській області

 

Шовіністична істерія Росії

Вівторок, 07 жовтня 2014, 11:44

Запас державного маразму в Росії дозволить в такому вигляді існувати їй ще рік-півтора, потім масова шизофренія піде на спад.

Росіяни не можуть змиритися з фактом, що Україна має право на самовизначення, і від цього всі біди України, пише російський публіцист Олександр Невзоров в своїй колонці на «Ехо Москви». Сьогоднішній текст він назвав «Шовіністична істерія Росії».

Подаємо мовою оригіналу:

 

На самом деле в России ничего не происходит. И это «ничего» украшено самой нелепой, шовинистической, глупейшей истерией, из за которой стране позже будет мучительно стыдно. Потому что настоящая Россия – это же не черносотенные мракобесы, не Кремль, не те люди, которые в Украине рвут на себе грязные тельняшки и орут «Крымнаш». Они не понимают, какие беды заключены в этих словах для них лично и для государства. Для меня в слове Россия закодирована фамилия Павлова, Циолковского, Добролюбова, Писарева. То есть она не имеет ничего общего с тем милитаризованным кошмаром, которым страна представляется жителям Украины.

Причем представляется справедливо, заслуженно. Поскольку несчастье украинской земли в том, что она всегда считалась домработницей, крепостной Москвы. И вдруг эта крепостная вздумала сбежать, да еще и в галошах барыни. Следовательно, настигнуть, волосы выдрать, выпороть до крови и чтобы больше никогда не смела даже подумывать об этом.

Но Украина оказалась самостоятельным национальным образованием, народом, страной со своими героями и идеологией.

В России многие возмущаются Степаном Бандерой, ну и что? Бандера ведь в известной степени – один из героев украинского народа. У французов тоже есть крайне несимпатичный нам персонаж, который вообще Москву сжег. И тем не менее никто почему-то французам не предъявляет претензии, что они, видите ли, к Наполеону относятся хорошо и проводят мероприятия, посвященные его памяти.

Русские очень не хотят признавать тот факт, что Украина – государство, имеющее свой язык и право на абсолютное самоопределение. Вот это раздражает больше всего, но раздражает не ту настоящую Россию, о которой я говорил. То есть не людей, которые всерьез занимаются прогрессом, историей, искусством, наукой, а зомбированное телевизором большинство.

Причем выяснилось: чем более примитивное, одноклеточное зомбирование, тем публика с большим восторгом это воспринимает. Это в известной степени кристаллизируется в так называемой национальной русской идее – заявить о том, что мы особенные, исключительные, а всех, кто не согласен, во имя любви и доброты заклеймить маской позора и презрения. Это наше любимое занятие на протяжении многих веков.

Если бы на посту президента РФ был не Владимир Путин, а кто-нибудь тупее, то мы бы даже не смогли нормально беседовать по телефону, говоря о главе страны. Предположим, что вместо аккуратного и взвешивающего все 50 тыс. раз чекиста Путина пришел человек, который полностью пошел на поводу народного настроения, митингов, торжествующих мракобесов, шовинистическо-милитаристской истерики – тогда ситуация была бы гораздо хуже. Путин вменяемый и осторожный человек. И, как бы парадоксально это ни звучало, предельно точен в крайне неприятных вопросах.

Парадокс, но он работает сдерживающим фактором. В любом обществе правитель всегда детерминирован тем народом, которым управляет. Не бывает чудес, когда царь не зависит от толпы. Путин в не менее сложном положении, чем остальные. Но, например, донбасская проблема имеет чудовищную особенность – никто не понимает, как ее закончить. Это драма без прописанного финала. Как ее начать, было понятно – нужно было сформировать несколько, по сути, террористических групп и посмотреть, что будет.

В надежде на то, что обескровленная и деморализованная последними событиями Украина тут же воздвигнет кирпичную стену между собой и юго-востоком страны. Но этого не произошло. Украина, вдруг стиснув зубы, наспех перевязавшись, встала и пошла крушить, выигрывая в самой сложной из всех войн – войне с террористами. Что меня, честно говоря, удивляет – не понимаю, откуда у украинцев силы и возможности.

Некоторые русские в Донбассе воюют за деньги, некоторые – за возможность получить право убивать. Потому что подонков много – тех, кто не имеет возможности удовлетворить потребность убивать в подворотне. Они теперь играют в войнушку на востоке Украины. Ведь потребность убивать устойчиво сохраняется у определенного процента людей.

Есть в Донбассе и исключительные с военной и человеческой точки зрения весьма храбрые и великодушные люди, но оказавшиеся там и тоже ставшие террористами. Я сознательно употребляю этот термин. Есть такое понятие – тактика ведения боевых действий. Так вот, эта тактика [в случае с ДНР-ЛНР] именно террористическая – прятаться за поликлиниками, молочными магазинами. И все жертвы в Донбассе – все по вине террористов, а не украинской армии.

На протяжении пяти-семи лет в России мозги населения обрабатывает РПЦ [Русская православная церковь] со своей идей русского мира, русской богоизбранности. И делает это достаточно успешно, если посмотреть на процент религиозно-идеологических фанатиков. В частности, вот Игорь Гиркин, религиозный фанатик-террорист, он вполне обаятельный, симпатичный человек. И Усама бин Ладен в жизни не был совсем уж чудовищем, как о нем рассказывает американская разведка или СМИ – он был образованным, тонким, очень своеобразным человеком и не производил впечатление монстра, с клыков которого капает кровь.

Террористы – это ведь необязательно заросшие шерстью твари, тупо хрюкающие и убивающие. Они бывают всякими. И религиозный Гиркин относится к числу тех самых обаятельных террористов.

Проект Новороссия захлопывается, как шкатулка. Рано или поздно будут вскрыты все могильники, откроются все подвалы и соберутся все заявления об «отжатом», украденном, изнасилованном. И все эти герои Новороссии получат пахучий, просоленный, как их камуфляжные майки, статус международных преступников.

Я думаю, что Украина будет их искать и находить повсюду, уже в рамках международного права. Поэтому спрятаться совсем и навсегда тому же Гиркину не удастся, хотя он и вернулся в места постоянной дислокации – в Россию. А захлопывается проект, потому что для всех очевидно – невозможно ответить на один единственный вопрос – «зачем?».

Вот на все вопросы можно ответить: где, какой длины усы у Гиркина и какого роста боевик Моторола. Но никто не может ответить на вопрос «зачем, на хрена это нужно?». Зачем нужна смертельная вражда с самими близкими людьми, на которых мы всегда могли бы в тяжелую минуту опереться? На что мы поменяли эту дружбу, родственность и любовь? Это непонятно никому.
Запреты в России импортной еды, алкоголя, одежды – на самом деле это даже очень хорошо. Потому что чашу маразма нужно пить до дна. До боли и колик. Когда маразм начинает причинять существенные проблемы и неприятности каждому отдельному человеку, тогда его маразматическая сущность становится очевидной.

Для нас эти санкции обойдутся дорого, потому что Россия абсолютно не самостоятельная во всех вопросах. Я уже не говорю о культуре, науке, технологиях. Мы все никак не можем набраться мужества и признать, что Россия пусть и больная, увечная, несчастная, но часть Европы.

Вся наша цивилизация европейская. Всякий, кто всмотрится в сегодняшнюю жизнь, ничего русского ни в каком смысле этого слова не увидит. Для страны конфликт с Европой смерти подобен.

При том, что милитаристский угар России мне тоже совершенно непонятен. Просто я неоднократно видел российскую армию в деле, видел, как она трагически проиграла войну малюсенькой Чечне – от силы 3–5 тыс. отчаянных чеченцев решили противостоять всей машине российской армии.

А если базироваться на моих личных ощущениях и как автомобилист смотрит на стрелочку – сколько у него осталось бензина, то запас государственного маразма в России позволит в таком виде существовать еще год-полтора. Потом, если не найдет заправку – а она ее не найдет, потому что маразм того образца, который движет РФ, больше в мире нигде не известен, – массовая шизофрения пойдет на убыль. А когда запасы маразма закончатся, вероятно, изменится многое в России – и так, как нам было даже страшно предположить.

 

Олександр Невзоров,

в минулому – радянський і російський журналіст, телеведучий, депутат Держдуми чотирьох скликань

 

Терористи в Донецьку воюють з «українськими кіборгами»

Вівторок, 07 жовтня 2014, 11:40

Один із бойовиків «ДНР» розповів про те, як вони безперестанно штурмують Донецький аеропорт, але ніяк не можуть здолати українських військових, які його охороняють. Серед «ДНРівців» вже навіть ходять легенди, мовляв, аеропорт охороняють кіборги.

Про це зокрема розповів харків’янин Сергій Сергєєв на своїй сторінці у Facebook:

– Якось до нас прибився біженець із Донецька і попросився на роботу. Стали його називати «сепаратистом». Одного дня він через Skype вирішив поцікавитися у свого колишнього співробітника, який воює за «ДНР», як у нього йдуть справи. Ось, яку відповідь почули всі співробітники нашого офісу:

– «Не знаю, хто захищає Донецький аеропорт, але ми їх три місяці звідти вибити не можемо. Пробували штурмувати – нам таких пі….лєй «вломили» – ми відійшли. Почали накривати їх «Градами» – вони пірнають у підземні колектори каналізації. Після обстрілу ми тільки починаємо наступати, як вони виповзають з колекторів і знову нам дають прос…атися. Вирішили ми якось колектори залити стоками каналізації. Знов зафігачили їх «Градами» – вони під землю – ми заливаємо колектори. І типу захоплюємо територію аеропорту. Вони по колекторах перебралися аж до Авдіївки – піднялися наверх – повернулися в аеропорт і знову нам наваляли і нас вигнали. При цьому захопили нашу зброю, нашу техніку і взяли у нас кілька десятків полонених, яких загнали в нами ж затоплений гім…ом колектор і закрили на замок.

Далі у них почалися проблеми з хавчиком (бо Порошенко шоколадних цукерок їм не надіслав). Вони вночі роблять вилазку в Донецьк – беруть у полон ще кілька десятків наших – підсрачниками женуть в аеропорт і звідти вимінюють їх (а заодно й тих наших, хто в колекторі гім…но нюхав) на три тонни хавчика (переважно тушонка). Я не знаю, хто там сидить, але це не люди – це якісь кіборги!», – розповів сепаратист.

Нагадаємо, терористи впродовж останніх трьох місяців безуспішно намагаються захопити аеропорт у Донецьку. Українських захисників там небагато, але вони не те що не здаються ворогові, а ще й контратакують, утримуючи важливий для українських військ об'єкт.

Адам Стрижнюк

 

Як я їздив до Луганська за своїми речами

Вівторок, 07 жовтня 2014, 11:24

Я повернувся з чергової поїздки до Луганська. Своїми очима побачив, як Луганськ перетворюється на справжню «столицю»: місто впевнено заростає бур’яном, в деяких місцях з’явилися світло, в інших – вода, ще рідше ці звичайні блага цивілізації можна зустріти разом. В центрі міста нарешті з’явився зв’язок МТС.

Що таке супермаркет, можна забути на невизначений час – ринок рулить. Хочеш вести бізнес, будь ласка, але тільки з «Рашею» і, відповідно, тільки контрабандний, оскільки офіційних поставок з-за кордону чекати не доводиться. З рештою України торгувати не можна, нехай товари з «Рашки» дорожчі, не такі якісні, але зате за них все одно віддадуть свої останні кровні голодні луганчани. Не скажу, що всі прямо-таки бідують, але грошей у місті з кожним днем стає все менше.

Якийсь товар в Україну вивезти – це взагалі на грані фантастики. Гаслом «Ни крошки укропам!» прямо просочене повітря в районі адміністрації, а те, що з голою ...опою сидимо, нічого: «Расея» нам поможет!»

У багатьох місцевих жителів завидна ейфорія від того, що відбувається і повне заперечення реальності. Вираз: «Как сделать человеку хорошо? Сначала плохо, а потом как было», – знайшов своє чергове підтвердження. Як було, ще не стало, але вже багато хто відчуває щеняче захоплення від того, що вони живуть у «столиці». Особливо це помітно серед місцевого ополчення, яке уявляє себе господарями життя, хоча насправді –  це така ж обдурена частина луганського люду. Від цього прозріння цій частині буде ще болючіше, якщо, звичайно, таке прозріння колись настане.

Відвідав один з неоднозначних блокпостів Луганська в районі ЗОШ №39 під назвою «7-й км». Нарешті його почали розбирати.


120 людей, більшість з яких – це Вергунські наркомани і алкоголіки, під проводом тричі «зека», остаточно «задовбали» навіть керів

З їхніх досягнень: пограбований завод «Каре», нафтобаза і ще кілька невеликих підприємств. Зламана щелепа господаря МПП «Клен» за відмову віддати сівалку (навіщо вона їм взагалі була потрібна?), і це незважаючи на те, що він громадянин РФ. Ну і найголовніше – систематичний обстріл міста з мінометів. Про віджатий транспорт я вже навіть не заїкаюся.ництво ЛНР. Мешканці блокпоста живенько розтягнули озброєння по домівках і залишили там аж одного чергового.

Помітив, що кількість машин з включеними «аварійками» знизилася, оскільки мода серед ополченців на те, щоб тебе бачили здалеку, мабуть проходить.

Загалом же враження від міста трохи кращі, ніж у минулі поїздки, народу більше, стало трішки чистіше, хоча обманюватися не треба. Перший же несерйозний катаклізм у вигляді різких поривів вітру начисто позбавив електропостачання все місто на добу, а попереду – зима. Вона-то й розставить все по своїх місцях. Пощастить тим, у кого автономне опалення, але це тільки якщо світло у них буде. Ну і приватному сектору, де котли без електрики працюють.

Оскільки будь-яка малесенька аварія в системі ЖКГ є на нинішній день справжньою катастрофою міського масштабу, питання про повернення в місто на порядок денний ставити ще рано.

З дітьми в місто надовго приїжджати взагалі нікому не раджу, оскільки якщо ваша дитина, не дай Бог, захворіє, то лікувати її просто нічим, хіба що бубном шаманським бити і травами обкурювати. Працюючих аптек не бачив жодної, хоча кажуть, що є – про них можна дізнатися за 300-метровими чергами.

В деякі торговельні та офісні центри потрапити неможливо, оскільки вони «націоналізовані» з усім майном, що перебуває усередині. Багато торговців і підприємців залишилися без товару і офісної техніки з меблями.

В місто можна в’їхати спокійно, навіть багажник не завжди дивляться, виїхати теж без проблем.

Нововведення: при в’їзді та виїзді запитують, де працював до війни. Якось запитав: «Навіщо?». Сказали: «Таке розпорядження». Людям з «завидними» професіями: водіям спецтехніки, лікарям, вчителям, електрикам та іншим вузькопрофільним спеціалістам не раджу зізнаватися у своїх уміннях, оскільки у вас є всі реальні шанси стати невиїзними і працювати за їжу. Про силовиків колишніх взагалі мовчу.

З розстрільними списками мене ніхто не звіряв, оскільки навряд чи вони взагалі існують, хоча не виключено, що такі справді є.

Загалом, мордор, який колись називався Луганськом, підфарбовує губи і чекає своїх мешканців. Тільки тим, хто ризикнув повернутися назавжди, хочу нагадати, що за нафарбованими губами ховається щелепа з гострими гнилими зубами і смердючим запахом з утроби.

 

Історія, написана у Facebook користувачем групи

«Європейський Луганськ - громадський сектор»

 

Допомога по вагітності та пологах не обкладається військовим збором

Вівторок, 07 жовтня 2014, 00:00

Об’єктом оподаткування військовим збором є, зокрема, доходи у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат і винагород, які нараховуються платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Крім того, з метою визначення об’єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб використовується Інструкція зі статистики заробітної плати, затвердженої Держкомстатом від 13.01.04 р. №5.

Суми допомоги по вагітності та пологах не відносяться до фонду оплати праці відповідно до вищевказаної Інструкції. Тому, немає підстав для утримання з таких виплат військового збору.

Інформаційно-комунікаційний відділ Тернопільської об’єднаної ДПІ

ГУ Міндоходів у Тернопільській області






 

Надходження до бюджету міста зростають

Вівторок, 07 жовтня 2014, 00:00

Місцева казна обласного центру та Тернопільського району отримали майже 34 млн. грн. плати за землю. Саме стільки платежу сплатили платники податків протягом січня-серпня 2014 року до місцевих бюджетів, що на 2, 5 млн. грн. більше, порівняно з відповідним періодом минулого року.

Суб’єкти господарювання обласного центру поповнили скарбницю, сплативши трохи більше 29 млн. грн. даного платежу, що на 1, 7 млн. грн. перевищує минулорічний показник. З них суб’єкти підприємницької діяльності – юридичні особи сплатили 24, 4 млн. грн. (на 1, 5 млн. грн. більше), а фіз-особи – майже 5 млн. грн. (на 237 тис. грн. більше).

Від платників податків Тернопільського району до бюджету надійшло 4, 6 млн. грн. плати за землю, що на 749 тис. грн. більше, порівняно з минулим роком. Суб’єкти господарювання – юр-особи сплатили 3, 2 млн. грн. „земельного” платежу, а підприємці та громадяни – 1, 4 млн. грн.


Інформаційно-комунікаційний відділ  Тернопільської об’єднаної ДПІ

ГУ Міндоходів у Тернопільській області



 

Благодійна допомога - не оподатковується

Понеділок, 06 жовтня 2014, 10:38

Допомога, яка надається платнику податку його роботодавцем або благодійними організаціями для придбання ліків, донорських компонентів, протезно-ортопедичних виробів, виробів медичного призначення для індивідуального користування інвалідів не оподатковується при наявності відповідних підтверджуючих документів.

Така норма регламентована Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо деяких питань оподаткування благодійної допомоги», який прийнято Верховною Радою України 2 вересня та який набув чинності з 26 вересня 2014 року.

Відповідно до закону, сума благодійної допомоги, виплаченої благодійниками та фізичними особами, які внесені до Реєстру волонтерів антитерористичної операції, не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Право на отримання зазначеної неоподатковуваної благодійної допомоги мають учасники бойових дій та масових акцій громадського протесту, члени їх сімей, фізичні особи, які мешкали на території проведення антитерористичної операції або в Автономній Республіці Крим та були вимушені залишити такі місця проживання.

До оподатковуваного доходу також не включається допомога на будь-яку суму, що надається учасникам бойових дій та членам їх сімей, для закупівлі або безпосередньо у вигляді спеціальних засобів індивідуального характеру, технічних засобів спостереження, лікарських засобів, засобів особистої гігієни та інших товарів, які належать  до визначеного Кабінетом Міністрів України переліку, а також для оплати (компенсації) вартості лікарських засобів, донорських компонентів, виробів медичного призначення тощо.

Інформаційно-комунікаційний відділ Тернопільської об’єднаної ДПІ

ГУ Міндоходів у Тернопільській області

 

Чи готова Тернопільщина до початку опалювального сезону?

Понеділок, 06 жовтня 2014, 10:32

opal

Питання підготовки підприємств паливно-енергетичного комплексу, житлово-комунального господарства та об’єктів соціальної сфери до стабільної роботи в осінньо-зимовий період 2014-15 року розглянули на селекторній нараді, яку у режимі відео-конференції провів 2 жовтня Віце-прем’єр-міністр України – Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Володимир Гройсман.


На Тернопільщині об’єкти житлово-комунального господарства стовідсотково підготовили до опалювального сезону 2014-2015 року, доповів перший заступник голови Тернопільської облдержадміністрації Іван Крисак.

«Ми підготували до зимового періоду усі дитячі садочки, лікарні, практично усі школи. Заклади соціальної сфери заготовили 50% вугілля від загальної потреби. На виконання урядових доручень, на усіх джерелах теплової енергії підприємств комунальної теплоенергетики стовідсотково встановили засоби обліку відпуску теплової енергії. Для забезпечення утримання в належному технічному стані міських доріг і вулиць підприємствами житлово-комунальної галузі підготовили 60 одиниць спеціалізованої техніки (98,4%), заготовили 22,5 тис. тонн посипочного матеріалу (93,7%)», – зазначив Іван Крисак.

Підприємства і організації енергетики, транспорту, дорожньої інфраструктури та зв’язку області проводять відповідні заходи з підготовки до роботи в осінньо-зимовий період 2014/2015 року. Зокрема, визначено потребу для боротьби із сніговими заметами та ожеледицею.

Дорожнє покриття на Тернопільщині замінили на 14 км автошляхів. Зокрема, відремонтували ділянки центральних доріг міст Бучач, Збараж, Бережани; сіл Горинка (Кременецький р-н), Кровинка, Мшанець (Теребовлянський р-н), Мишковичі (Тернопільський р-н). Із початку року провели поверхневу обробку і ямковий ремонт доріг на площі понад 70 тис. кв. метрів, що складає 74% від загальної площі уражених ямковістю доріг.

В області затвердили та реалізують оперативний План технічних та організаційних заходів на 2014 рік та опалювальний період 2014/2015 року щодо скорочення споживання природного газу підприємствами комунальної теплоенергетики на 30%. На виконання плану заходів по зменшенню споживання природного газу «Тернопільтеплокомуненерго» на 17 котельнях (100%) завершили роботи з переведення резервних котлів для використання альтернативних видів палива, провели режимну наладку 20 котлів (100 %); КП «Тернопільмісьтеплокомуненерго» провели режимну наладку 3 котлів із запланованих 27, виконали чистку та промивку 28 поверхонь (100%) підігрівачів води.

Загалом, по області за серпень підприємства комунальної теплоенергетики перевищили ліміт на 25,6%. За вересень практично вклались у встановлені ліміти.

«Незначне перевищення лімітів у вересні маємо за рахунок роботи цукрових заводів, – продовжив Іван Крисак. – Цього року є хороший урожай цукрових буряків, тому переробляти цукор розпочали швидше. Питання перегляду лімітів використання природного газу уже розглядали на сесії обласної ради. При можливості просимо врахувати потреби і збільшити ліміти в нашій області».

Проте лімітів використання природного газу не збільшать жодній області, заявив Володимир Гройсман. За його словами, економити потрібно починати зараз, щоб взимку не допустити критичної ситуації. Адже в цілому в Україні не вистачає 5 млрд кубометрів газу.

Окрім того, перший заступник голови облдержадміністрації підняв питання невиплати заробітної плати працівникам «Облавтодорогу», а також штрафних санкцій, які залишили деяким підприємствам області після закриття ними тарифів. Щодо вирішення цих питань Володимир Гройсман дав відповідні доручення.

Довідково:

Стан оплати споживачами житлово-комунальних послуг за I півріччя 2014 року за послуги:

– з теплопостачання становить 107,3 %, в т. ч. населення 112,5 % (ОКП „Тернопільтеплкомуненерго” – 108,6 %, в т.ч. населення – 95,0 %; КП „Тернопільміськтеплокомуенерго” – 107,1 %. в т.ч. населення – 113,0 %) (по Україні населення – 105,1 %);

– з водопостачання – 91,2 %, в т.ч. населення – 91,3 %;

– водовідведення –94,8 %, в т.ч. населення –95,7 %; (по Україні населення – 95 %);

– утримання житла – 94,8 %, в тому числі населенням – 95,7 % (по Україні населення – 95,2 %).

 

Тупе й нещасне світловолосе створіння, або Звідки беруться стереотипи?

Середа, 01 жовтня 2014, 10:14

Наше життя просто переповнене стереотипами. Усі блондинки – нерозумні, жінки багато говорять і пліткують. Їм, до речі, категорично не рекомендується сідати за кермо та покидати на великий період часу кухню, оскільки їхні чоловіки неодмінно щось там «витворять». Хоча насправді далеко не всі стереотипи є правдивими, а з деякими із них вже давно прийшов час боротися.

Нещасна держава

Україну асоціюють з білявими дівчатами, ведмедями і матрьошками, не завжди усвідомлюючи, що ми – не частина Росії, і що в нас дещо тепліше, ніж у Сибірі. Про нашу країну іноземці знають лише дві речі – Кличко і Чорнобиль.

Європейці дивуються, дізнавшись, що в Україні навіть є світло, газ і гаряча вода. Щоправда, не скрізь. Та найбільше іноземців дивує, чому українці такі похмурі. В Європі люди посміхаються одне одному, щойно зустрівшись очима. Продавець у магазині обов’язково запитає, як ваші справи, а тітонька, яку ви випадково штовхнули в автобусі, сама попросить вибачення. Що ж не так з Україною? Думаю, тут ідеться про стереотипи, які сформувалися навколо нашої держави, яка як-не-як є однією з найбільших у Європі країн.

У цьому напрямку наша держава, окрім фінансової кризи, має достатньо проблем, які необхідно вирішувати, щоб подолати стереотип «нещасної України». Коли у готелі в самому серці столиці, на Майдані Незалежності, персонал не володіє англійською мовою, а страви в ресторанах коштують дорожче, ніж у Європі (враховуючи вдвічі менші порції і вдвічі гірший сервіс), то про якісь перспективи говорити складно.

Болгарський ілюстратор і дизайнер Янко Цвєтков розробив сім мап, які ділять світ згідно з різними стереотипами. Ось такою Україна постає перед очима інших народів:

жителі ЄС вважають нас газовими злодіями,

американці все ще відносять нашу країну до комуністичного табору,

німці називають Україну землею транзитного газу,

росіянам кортить повернути нашу країну назад у «світле майбутнє», тому вони бачать її як південну Росію,

французи при слові «Україна» задають питання: «Хіба це не в Росії?»,

поляки називають споконвічні українські землі своїми колишніми колоніями,

італійці знають лише про наших українських дівчат з косою на голові,

британці, потрапивши в Україну, вигукують: «Що це за дивакувата країна?».

А тепер можна підсумувати, якою Україну бачать європейці. З усього переліченого випливає лише один висновок: або Україну в Європі не знають, або ж знають забагато!? Країни-сусіди і далі плекають територіальні претензії до нашої держави. А жителі країн, які живуть трохи далі, очевидно про Україну дізнаються зі скупих уривків телевізійних новин. Деякі все ще тримають у пам’яті холодні зимові ночі без тепла, пригадуючи газовий українсько-російський конфлікт, ніби це пряма провина нашої держави. Інші не можуть зрозуміти того, що Радянський Союз розпався. Вони думають, що він просто змінив назву на Росія, а тому, звісно, Україна у його складі. Останні знають українців лише як гастарбайтерів та постачальників гарних дівчат.

Можливо, колись українці почнуть руйнувати стереотипи і змінювати світ на краще, починаючи з самих себе. Бо як казав Авраам Лінкольн, більшість людей щасливі настільки, наскільки вони вирішили бути щасливими.

Дві країни

Половина жителів Донбасу сиділа в тюрмі. Галичина настільки бідний регіон, що живе за рахунок інших. На Донбасі живуть «одні мільярдери і бомжі, у всіх – кастети і ножі». Галичина нічого не розуміє російською, от і вимагає, щоб усі вивчали українську. А ще коли виїхати за межі Львова, можна побачити тренувальні бази і криївки бандерівців, що постійно готуються до війни з Росією і російськомовними. На Сході лише чекають нагоди відділитися і ліквідувати незалежність України. На Заході живуть не українці, а поляки, в них і віра інша – католицизм, і традиції, якими так вихваляються, не наші, чужі, польські. Вони заважають Україні інтегруватися в ЄС. Вони стріляли нашим дідам у спини. Там кожен другий – алкоголік, а найгірше те, що вони – атеїсти.

Саме так коротко, дещо грубувато можна окреслити регіональний дискурс України. Цей дискурс спостерігається на різних рівнях, у різних площинах, через різну методологію. Він провадиться як у медіаполі, так і на рівні побуту. Більшість цих аргументів у свідомості українців визначаються поняттям «стереотип».

Стереотип про дві полярності – Львів – Донецьк – чи не одна із найпопулярніших тем для спекулювання нашої верхівки, яка спить і бачить, як поділити державу на дві країни. Саме владна еліта прищепила українцям свій власний стереотип, згідно із яким схід і захід – непримиренні вороги, що шляхи розвитку у них різні, і кінця-краю цьому протистоянню немає. Але він швидко руйнується для тих, хто хоч раз відвідав «протилежний табір», який виглядає не так вже й страшно, як його малюють.

Хто кого?

Та чи не найбільше в нашій свідомості вкоренилась установка щодо розподілу ролей між чоловіком і жінкою – гендерний стереотип. Згідно з дослідженнями, в американок жіноче щастя асоціюється з професійною самореалізацією. У наших жінок стереотип жіночого щастя – це щастя у сім’ї. Тобто, якщо у тебе немає чоловіка і дитини, то ти обов’язково маєш бути нещасною. І мало не всі мріють вийти заміж за бізнесмена.

Не останню роль у вкоріненні цього стереотипу відіграє реклама. Згідно з нею жінка цілий день пере, готує, прибирає, у чому їй допомагають неймовірної якості різноманітні засоби. Українську пані нічого, окрім власної ваги та вигляду шкіри, не цікавить. При цьому чоловік завжди приходить із роботи втомлений, оскільки він займає високу керівну посаду.

Ще один, давно застарілий стереотип – «жінка за кермом – це те саме, що мавпа з гранатою». Насправді ж, минули ті часи, коли жінки залежали від чоловіків. У сучасному світі жінка стала більш незалежною, як у матеріальному, так і в моральному плані. То чому ж вона не може керувати автомобілем?

Більшість жінок ставляться до свого автомобіля більш уважно, ніж чоловіки. Та й на дорозі жінка ні перед ким не «викаблучується» і не намагається когось «підрізати» або обігнати, щоб довести, що вона водить авто крутіше. Це властиво лише чоловікам, які завжди звикли доводити свою перевагу і «крутизну». Загалом, як би там не було, але жінка за кермом – це цілком нормальне явище.

Ну і ще один стереотип про те, що жінок вважають балакучими. Насправді ж, вони просто менш лаконічні. А дослідження вже давно підтвердили, що пліткують найбільше чоловіки.

Голівудська версія

Однією з причин численних стереотипів у західному кінематографі, без сумніву, є неправильне розуміння Сходу. На думку американського літературного критика Едварда Саїда, воно (розуміння) проявляється в акцентуванні уваги на тому, що начебто існує цілковита різниця між раціональним, гуманним і вищим Заходом, і недорозвиненим і нижчим Сходом; що Схід вічний, однорідний і неспроможний визначити себе; що Схід лежить в основі чогось такого, чого або треба боятися, або контролювати його.

Така концепція Сходу особливо проявляється в західному кінематографі. Перш за все звернімося до образу араба. Медіакритик Джек Шахін задокументував близько 850 голівудських фільмів, які зображають арабів у негативному світлі. Лише 5% з усіх переглянутих ним фільмів дають більш-менш позитивний образ араба, в інших кінострічках араби постають перед нами брудними, неголеними, розхристаними, і подібний образ кочує із фільму в фільм. Бруд та тваринність голівудських арабів свідчить про те, що вони уявляються як протилежність «цивілізованому» Заходу, а також про намагання зробити із них символ Зла.

Ще один поширений голівудський стереотип – образ покірної азіатської жінки. Виділяють три типи таких стереотипів: «китайська лялька», «німфа» і «повія», що їх, на жаль, сучасні голівудські фільми широко використовують. Як, наприклад, у «Мемуарах Гейші». Критики відзначають, що цей фільм, претендуючи на правдиве зображення японської культури, насправді містить багато помилок (одяг, грим, танець ). Але найсуттєвіша проблема цього фільму в тому, що він взагалі був створений – це просто ще одна стрічка, яка спотворює образ азіатських жінок.

Ще один стереотип, яким просто переповнені всі дешеві американські комедії – це безтурботне життя підлітків. Якщо вірити кінострічкам, то тінейджери Америки тільки те й роблять, що ходять на дискотеки, де вживають необмежену кількість алкоголю та вступають у постійні інтимні зв’язки із малознайомими особами.

Здавалося б, що може бути невиннішим за звичайний мультик? Проте навіть мультфільми студії «Діснея», на яких виростає молоде покоління, дуже часто містять у собі підтекст. Цікаві стереотипи про Європу постають перед нами у мультфільмі «Рататуй». Сама назва обіцяє глядачеві щось вишукано-французьке. І дійсно, впродовж стрічки конструюється «французькість», як її розуміє «Дісней». Передусім – це Ейфелева вежа, яка регулярно з’являється у кадрі. На другому місці – червоне вино, яке постійно п’ють і наливають клієнтам герої. І нарешті стереотип щодо самих французів у короткій сцені: чоловік наводить на жінку пістолет, а за секунду вони вже цілуються. Як бачимо, «Дісней» у «Рататуї» обмежився загальноприйнятим набором «туристичних» штампів, щоб передати екзотичність та романтику «міста, де збуваються мрії».

Теорія блондинок

В СРСР жартували про чукчу і Рабіновича, у лихі 90-ті – про нових росіян у малинових піджаках, а зараз кожен п’ятий анекдот – про блондинку. Нещасне світловолосе створіння стало синонімом недалекості і дурості. Причому стереотип цей з’явився порівняно недавно – тотальному «блондинізму» не більше 10 років. Питається, звідки? Не могло ж так статися, що всі золотокосі дівчата раптом подурнішали і отримали за це на свою адресу вагон і маленький візок анекдотів. Причому навіть червоний диплом технічного вузу не дає приводу засумніватися в «тупості» його власниці: мовляв, знаємо ми, як ти його отримала.

Звідки з’явився класичний образ «дурної блондинки» – спірне питання. Яких тільки припущень не створюють на цей рахунок. Найцікавіше, що до природних блондинок він не має ніякого відношення.

Образ «дурної блондинки з анекдота» насправді – цілком певний тип жінок, які одягаються у «рожевеньке», фарбують волосся перекиссю в ненатуральний колір на догоду моді, не відрізняються особливим інтелектом, а тому цікавляться в основному тільки одягом і фліртом, та й ведуть себе відповідно. Цілком можливо, що образ сформувався, в тому числі, під впливом кінематографічного іміджу найвідомішої в світі блондинки – Мерилін Монро, яка в житті була зовсім недурною, але на екрані незмінно грала безпорадних недалеких дурних дівчат.

З іншого боку, дійсно існує стереотип, що чоловікам подібна поведінка якраз подобається, тому що свідчить про легковажність і доступність таких «блондинок», які не здатні підтримати серйозну розмову, зате готові фліртувати із кожним зустрічним. У той час як жінки, більш «спотворені» інтелектом, відлякують чоловіків, оскільки здатні грати й конкурувати з ними на їхньому ж полі.


У нашому житті найчастіше зустрічаються такі стереотипи:

– Дороге, значить хороше.

Цим досить часто користуються у магазинах. Коли стоїть висока ціна, у споживача виникає думка: оскільки річ така дорога, значить, вона виготовлена з якісних матеріалів.


– Старе, традиційне, значить заслуговує довіри.

Часто вважається, що лікар похилого віку – кращий професіонал, ніж його молодий колега. Хоча нові напрямки в науці і нові технології краще засвоюються молодими людьми.


– Всі так роблять, значить, це правильно.

Бути, як всі, не мати власної думки… Хіба це не притаманно сучасній людині, яка панічно боїться відповідальності, а тому постійно від усього втікає завдяки такому стереотипу?


– Поряд, значить разом.

Часто це простежується на родинах. Негативне ставлення до одного з членів родини через якийсь негідний вчинок переноситься і на інших представників цієї родини.


– Авторитет завжди правий.

Наприклад, лікар-стоматолог рекламує жувальні гумки. А для пересічного громадянина медицина завжди була авторитетом.

Підготував Адам СТРИЖНЮК

Список найбезглуздіших стереотипів у рекламі, які склали британські вчені:

1. Всі жінки, окрім домогосподарок, зробили цікаві й запаморочливі кар’єри.

2. Погані одяг і зачіска – неодмінний атрибут розумних людей (вчених, наприклад).

3. У жінок три проблеми: зачіска, вага і критичні дні.

4. Успішність кар’єри повністю залежить тільки від вашої здатності справити приємне враження на свого боса.

5. Чоловіки думають лише про секс, але можуть і відволіктися – заради пива і футболу.

6. Мами завжди знають, що не так у дитини.

7. Будь-яка чоловіча дурість (наприклад, йти чистою кімнатою в брудних черевиках або засунути собаку в посудомийну машину і т.п.) зустрічається лише милою посмішкою дружини.

8. Одружені чоловіки можуть фліртувати з молоденькими дівчатами, але не більше.

9. Діти не їдять фруктів і овочів. Ніколи.

10. Чоловіки – обов’язково ледачі, жінки – навпаки.

11. Шоколад змушує жінок негайно впадати в ейфорію, схожу на наркотичне сп’яніння.

12. Діти знають більше за дорослих.

 

Україна: між війною і ганьбою ми вибрали…

П'ятниця, 26 вересня 2014, 05:58

Минулий тиждень ознаменувався кількома вагомими для історії нашої країни подіями, про які не згадати не маємо права. Передвиборчі з’їзди партій, ратифікація угоди про асоціацію з ЄС, прийняття ганебних «донбаських» законів і остаточне «продавлення» довгоочікуваного закону про люстрацію. Це – ті віхи, які визначатимуть курс України як мінімум на найближчі кілька років. Але не всі з цих подій – позитивні для українців. Є й таке, від чого волосся стає дибки. Однак про все – за порядком.

Партійні з’їзди перед виборами чимсь нагадують «Лото-забаву». Всі присутні мило усміхаються одне одному, а у самих усередині кішки шкребуть: пощастить чи не пощастить потрапити у «прохідну» частину виборчого списку? Той же, що на шоу, святковий антураж, та ж інтрига до останніх секунд. Тільки приз на партійних посиденьках значно солідніший, ніж квартира чи автомобіль, – всенародна слава. Через бажання погрітися в її променях в останні тижні у політикумі кипіли неабиякі пристрасті. Зашкалювали вони й того дня, коли партії, згідно з приписом ЦВК, остаточно визначали чергу кандидатів у народні депутати в єдиному багатомандатному виборчому окрузі.

Чи не найбільші емоції наповнювали зал і кулуари приміщення, де у неділю, 14 вересня, відбувся з’їзд президентської партії «Блок Петра Порошенка» («БПП»), пише «Високий замок». Лідер фракції «Батьківщина» Сергій Соболєв звідкись дізнався, що з перших хвилин на з’їзді у майбутніх опонентів виник скандал: з чернетки виборчого списку «порошенківців» викинули всіх висуванців від дніпропетровського губернатора-олігарха Ігоря Коломойського. Через це начебто сам Коломойський перервав своє закордонне відрядження і спішно повернувся до Києва... Диму без вогню не буває. Очевидно, тертя були вкрай серйозними. На це вказує те, що через півтори години роботи «порошенківського» з’їзду несподівано оголосили перерву. У підсумку таки оголосили багатостраждальний список. Перша п’ятірка «БПП» виглядає так: Віталій Кличко, Юрій Луценко, Ольга Богомолець, Володимир Гройсман, Мустафа Джемілєв.

Апетити у «порошенківців» великі. Сподіваються, що зможуть провести у Верховну Раду восьмого скликання щонайменше 75 своїх висуванців (зокрема на 35 мандатів розраховують представники партії «УДАР»). Виступаючи на з’їзді, Юрій Луценко пообіцяв, що у мажоритарних округах «Блок Петра Порошенка» узгоджуватиме своїх кандидатів з іншими патріотичними силами – тільки щоб у парламент не пробралися комуністи і соратники Януковича. Вже відомо, що на одному з вінницьких округів балотуватиметься син глави держави, який зараз бере участь в АТО. На Закарпатті під прапорами партії Порошенка балотуватимуться три брати Балоги... А в Одесі від «БПП» на мажоритарці спробує сили одіозний Давид Жванія, який донедавна був у фракції Партії регіонів.

Крім Мустафи Джемілєва, у блоці Петра Порошенка боротиметься за мандат голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. Серед відомих особистостей – Юлій Мамчур (льотчик, який під час подій у Криму з прапором України безстрашно марширував у напрямку «зелених чоловічків»), письменниця Марія Матіос, колишній прес-аташе Віктора Ющенка Ірина Геращенко. Велика несподіванка – присутність у «БПП» двох відомих журналістів Сергія Лещенка (№18) і Мустафи Найєма (№19). Останній пообіцяв, що на період роботи у парламенті «зав’яже» з журналістикою. Лещенко ще роздумує. Однак дав зрозуміти, що, як і раніше, буде безкомпромісним.

На з’їзді «БПП» делегати надали слово Мустафі Найєму. Сказав, що іде у парламент, щоб змінити його. Звертаючись до залу, слів не добирав: «Ми, як політики, – явище дивне. Але ви, як політики, для нас були більш дивним явищем всі ці 10 років...».

До останніх днів зберігалася інтрига, чи домовиться президентська сила іти однією колоною з «Народним фронтом» («НФ») прем’єра Арсенія Яценюка. Цього не сталося. Кажуть, глава уряду був проти того, щоб у назві їхнього союзу фігурувало прізвище глави держави, бо, мовляв, Арсеній Петрович вже подумує про крісло президента через наступні п’ять років. Крім того, Порошенко не задовольнив квотних вимог Яценюка. Поза тим, у виборчому списку «НФ» багато відомих прізвищ. Серед них – спікер Верховної Ради Олександр Турчинов, радник міністра внутрішніх справ Тетяна Чорновол, екс-секретар РНБО Андрій Парубій, комбат спецбатальйону «Миротворець» Андрій Тетерук, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, екс-заступник секретаря РНБО Вікторія Сюмар, народні депутати В’ячеслав Кириленко та Лілія Гриневич. З числа учасників АТО політсилу Яценюка представляє також комбат батальйону «Дніпро-1» Юрій Береза.

Загалом, кожна партія вважала своїм обов’язком прикрасити свої списки відомим ім’ям з бойовою біографією. З цього приводу політолог Тарас Березовець іронізував: «З врахуванням захмарної кількості бійців АТО і польових командирів у всіх списках після прийняття присяги новим складом парламенту треба буде комплектувати депутатський добровольчий батальйон «Рада»...

У другий десяток «Народного фронту» увійшли міністр юстиції Павло Петренко, екс-глава Адміністрації президента Сергій Пашинський. У верхній частині списків «Народного фронту» – міністр соціальної політики Людмила Денисова, народні депутати Микола Мартиненко, Ігор Васюник, Віктор Пинзеник. Свіже обличчя – 13-е місце відомого військового експерта Дмитра Тимчука. З допомогою Яценюка хоче повернутися у велику політику президент групи компанії «Орлан-транс» Євген Червоненко. Під брендом «Народного фронту» у похід за депутатським щастям підуть по мажоритарних округах харизматичний козак Євромайдану Михайло Гаврилюк, історик Володимир В’ятрович, спортсмен Василь Вірастюк...

Та найбільша несподіванка того недільного дня – перший номер партійного списку партії «Батьківщина». Очікувалося, що першою піде Юлія Тимошенко. Але вона пропустила поперед себе льотчицю Надію Савченко, яка зараз перебуває у російському полоні. На з’їзді показали відеоролик, в якому Надія Савченко дала згоду іти на вибори з командою «Батьківщини». Адвокат полоненої Марк Фейгін написав у соціальних мережах: «Тепер тримати в тюрмі Надію Савченко, лідера партійного списку «Батьківщини», є вершиною неподобства. Відпустіть її!». У народні депутати від «Батьківщини» (але вже по «мажоритарці») піде і сестра Надії – Віра...

Хоч Юлія Тимошенко балотуватиметься у партійному списку під №2, весь тягар агітаційної роботи ляже на її плечі. Вслід за нею у списку – громадський активіст Ігор Луценко (той самий, якого під час Євромайдану викрали разом з львів’янином Юрієм Вербицьким). Номер 4 – Сергій Соболєв, голова парламентської фракції «Батьківщина». Під №5 – громадська активістка, юрист, випускниця Сорбони і Кембриджа 26-річна Альона Шкрум. Три жінки у першій п’ятірці – такого не запропонувала жодна партія...

Назвала свою чільну п’ятірку «Свобода» – лідер партії Олег Тягнибок, віце-спікер Руслан Кошулинський, віце-прем’єр Олександр Сич, актор Богдан Бенюк, учасник АТО Олексій Миргородський (Харків).

Вкотре здивував піаром «головний радикал» країни Олег Ляшко. Четвертим номером свого партійного списку зробив красуню-співачку Злату Огнєвич. Шостим – екс-голову Комітету виборців Ігоря Попова. Восьмим – колишнього плавця, чемпіона світу Дениса Силантьєва.

Ще одна недільна сенсація – відмова іти на вибори Партії регіонів, колись наймогутнішої політичної сили. Секретар президії ПР Борис Колесніков пояснив цей крок так: «Багато партнерів пропонували нам об’єднатися, але законодавчо це неможливо. Партія регіонів не має морального права брати участь у виборах, коли майже 7 млн. виборців (на південному сході) не можуть проголосувати». Втім, Колесніков не виключив, що хтось з його однопартійців пробуватиме свої сили у мажоритарних округах. Колишній віце-прем’єр пообіцяв, що його однопартійці створять... «альтернативний уряд».

Партія регіонів – у глибокому нокдауні, а от колишній соратник Віктора Януковича – екс-глава Адміністрації президента Сергій Льовочкін має великі надії потрапити у новий парламент у складі «Опозиційного блоку». Партійний список оголосили у понеділок, 15 вересня. Тепер серед тих, хто представляє це новоутворення, є нардепи Ганна Герман, Юрій Мірошниченко (колишній представник Януковича у парламенті), а також одіозна «дівчина-мрія» Наталія Королевська, голова Луганської облради Валерій Голенко, політолог Андрій Єрмолаєв, екс-міністр молоді і спорту, Уповноважений президента у справах дітей, кум Ющенка Юрій Павленко, а також недавній кандидат у президенти Вадим Рабинович...

***

На календарі – 16 вересня. Верховна Рада, ранок. Під стінами парламенту, як і колись, шеренга з міліціонерів. Щоправда, звичних колись «космонавтів» частково поміняли на бійців тероборони «Київ». Інші декорації лишилися тими ж: з-за спин на протестувальників поглядають особи в штатському, перед силовиками кількасот людей з гаслами. Вимагають люстрації. Втім, поки не до цього, парламентарі організовують закрите голосування.

«Або люстрація, або революція!» – скандує площа. Депутати за стінами не чують.

Неподалік два сміттєвих баки. Один, судячи з саморобної «наклейки» для Партії регіонів, інший – для Комуністичної партії. Учасники мітингу не проти посадити депутатів в алюмінієві контейнери.

«Перше, чого ми вимагаємо – це ратифікації угоди про асоціацію з Євросоюзом. Друге – ми вимагаємо прийняття закону про люстрацію», – оголошують спікери свої вимоги у мікрофон.

«Думаю, що закон про очищення влади може бути прийнятий у другій половині дня, після Асоціації. Друзі, прошу – не розходьтеся!», – звертається до присутніх активіст, член Люстраційного комітету Єгор Соболєв.

У сесійній залі, тим часом, зайняті закритим засіданням.

«У нас закрите засідання. Хочуть голосувати особливий статус Донбасу», – розповідав журналістам нардеп від «Свободи» Юрій Сиротюк.

Активісти, тим часом, притягли вже звичну оку люстраційну гільйотину. Силовики, від гріха подалі, вишикувалися у кілька рядів перед під’їздами парламенту. Протестувальники потяглися до автокав’ярень.

У Раді ж, тим часом, скупчувалися журналісти в очікуванні відкритої частини засідання. Близько опівдня депутати таки почали закрите засідання, під час якого проголосували вже скандальні закони про особливий статус для Донбасу та амністію терористів. У кращих традиціях режиму Віктора Федоровича. Щоправда, голосували не руками, а через систему «Рада». Втім, табло під час «волевиявлення» вимкнули. Продемонстрували лише остаточні цифри голосування – 277 і 287 «за» відповідно.

Більшу частину голосів, як видно із оприлюднених на сайті парламенту даних, дали колишні регіонали, залишки фракції ПР, комуністи, позафракційні, УДАР майже у повному складі і частина «Батьківщини», яка перейшла під крило Яценюка. Частина ж «тимошенківців» і вся фракція «Свободи» демонстративно повитягали свої картки. Щоправда, на кінцевий результат це не надто вплинуло.

«Спочатку видавили голоси за режим закритого засідання і потім голова Верховної Ради поставив на голосування закони в закритому режимі, не отримавши попередньо згоди парламенту, що є порушенням процедури», – заявив нардеп від «Батьківщини» Андрій Шевченко.

«Це означає, що ми просто на табло побачили цифру 277, ми не знаємо, хто голосував за ці закони, і не знаємо, чи парламент дійсно підтримав ці закони. Мені дуже соромно за цей парламент», – підсумував Шевченко.

А соромитися насправді є чого. Тому що між війною і ганьбою Україна, схоже, таки вибрала ганьбу.

Потакаючи амбіціям і апетитам Путіна, українська влада піднесла агресору як ритуальні жертви тих патріотичних українців, які живуть на окупованих путінськими бандитами територіях і які стали їхніми заручниками. Але зрадили не лише їх, а й усіх тих, хто вірив, що Майдан переміг, що жертви не були даремними. Президент і ті депутати, які підтримали цей ганебний законопроект, вбили віру у справедливість.

Так званим сепаратистам, а насправді відвертим злочинцям, списується все: вбивства, пограбування, зґвалтування, тортури. Ба більше! Цих професійних садистів легалізовують, їх тепер зроблять владою на захоплених територіях. Будуть вбивати, грабувати, ґвалтувати на законних підставах! Це називатиметься «особливий порядок». Поводимуться, як більшовики в 1917-му. Тільки тоді була диктатура червоного терору, а тепер на Донбасі буде диктатура бандитизму. Криваві 90-ті роки минулого століття будуть на нинішньому тлі виглядати як дитячий лепет. Вже не кажу, що ухвалення цього горезвісного закону неминуче (!) спровокує сепаратистські витівки (за належної підтримки Кремля) в інших регіонах України, бо безкарність завжди заохочує до нових злочинів. Якщо «проканало» на Донбасі, то для чого зупинятися на досягнутому? Україна дала слабинку, значить, можна тиснути далі. Може, Порошенко вірить Путіну, який пообіцяв, що Донбасом задовольниться? Але для чогось російська військова присутність на окупованих територіях лише посилюється. Не думаю, що лише для того, аби Порошенко не передумав втілювати у життя «мирний план».

Прихильники цього закону кажуть, що, віддавши менше, врятували більше. Якби не цей вимушений компроміс, Путін забрав би значно більший шмат території, і жертви були б незліченні. Дивна як для досвідчених політиків наївність. Невже хтось з тверезомислячих людей вірить, що Путіну розходилось на цьому недогризку депресивної території, що він цим задовольниться і «зачохлить» зброю? Як би це банально не звучало, але він забиратиме стільки територій, скільки йому дозволять. Як бачимо, дозволяють. Зокрема через відсутність адекватної реакції світу. Окупував частину території Грузії – проковтнули, анексував Крим – закрили очі, заліз у Східну Україну – і це сходить з рук. Чому б не рухатися далі, не закріпляти успіх. Особливий статус Донбасу – це та сама анексія, яку ми самі визнали, легалізували, і за яку ще й заплатимо. Якщо за «Крымнаш» платить російський бюджет, то за «Донбаснаш» контрибуцію платитиме Україна. Раніше терористів-сепаратистів утримували Янукович чи Путін, тепер будемо ми з вами...

І ще питання на засипку. Якщо капітуляцію у нас називають благою справою, то чому це «благо» робили у таємному режимі? Депутати кажуть, що жодних секретів на засіданні не звучало, більше того, вони навіть закону у повному обсязі не мали. То для чого тоді проводили таємне голосування? Настільки таємне, що засекретили навіть депутатів, які віддали за ці закони свої голоси. Такого прецеденту у Верховній Раді ще не було. Були ганебні голосування руками за диктаторські закони, але навіть тоді українці могли побачити, хто ці руки піднімає (інше питання, що рахували руки некоректно). Але щоб від народу приховали прізвища народних обранців, які віддали голос за такий доленосний закон, такого ще не було! Праведні речі не робляться неправедним шляхом! Просто багатьом, мабуть, соромно було «засвітитися» у такому голосуванні. Бо ж на вибори треба йти, людям в очі дивитися!

Адекватну оцінку тому, що сталося, дав командир батальйону «Донбас» Семен Семенченко.

«Це повинно було трапитися ще два місяці тому. Суспільство було не готове і тому АТО було продовжено. А з народом стали працювати. Спочатку наша влада залякувала нас армією РФ, потім була низка військових поразок (зокрема – під Іловайськом), за які ніхто не поніс відповідальності. Потім заговорили, що нібито Росія може застосувати тактичну ядерну зброю. І це лякало українців ще більше. Потім почали заздалегідь закривати роти тим, хто міг у майбутньому сказати «Ні» і закликав до дії. Кампанії з дискредитації пройшлися по всіх, хто був небезпечний для влади. А потім депутати просто закрилися в залі і ганебно проголосували», – написав Семенченко у своєму Фейсбуці.

Загалом на підтвердження власної ганьби депутатам знадобилося не більше 40 хвилин. Двері для преси відчинилися і почалася символічна ратифікація Угоди про асоціацію. В залі розсілися усміхнені міністри, почесне місто зайняв сам Петро Порошенко, поряд, на місцях для гостей, примостився Борис Ложкін, голова Адміністрації президента.

В очікуванні відеоконференції зі Страсбургом депутати виголошували промови, головною ідеєю яких була одна думка – асоціація лише початок, попереду багато реформ, а на країну очікує модернізація, яку мають втілювати в життя парламентарі. На цьому тлі сильно вирізнявся очільник колишньої найбільшої фракції Ради – Олександр Єфремов. Виглядав пригніченим, говорив мало. Лишень запевнив, що ПР завжди ратувала за євроінтеграцію і готова підтримати документ.

У прямому ефірі з Європарламенту виступив і Мартін Шульц. Він обурився тим, що після Холодної війни кордони в Європі намагаються змінити.

Потім виступив Порошенко. Провів паралелі з 1991 роком, коли проголошувалася незалежність.

Настав час голосування. Депутати активно тиснуть на кнопки. Інна Богословська знімає все на телефон. Певно на пам’ять. На табло 355 «За». Зала радіє, депутати співають Гімн. На екрані результати голосування замінюють трансляцією з Європарламенту. Євродепутати зустрічають синхронне голосування оплесками, декотрі аж підстрибують з радості. Порошенко прямо в залі підписує закон. Нарешті сталося. Асоціація ратифікована!

А тим часом під Радою все тільки починалося. До голосування за люстрацію було ще далеко, активістів під парламентом поменшало. Частина протестувальників вирушила за шинами.

Тим часом група невідомих піймала неподалік від будівлі Верховної Ради скандального депутата Віталія Журавського, автора закону «Про наклеп» і посадила його у смітник. Депутат, за його словами, пошкодував, що це відбулося, адже «пляма може лягти на людей, які до цього не причетні: і на Автомайдан, і на тих, хто бореться за очищення влади, і на «Правий сектор».

Представники озвучених Журавським організацій готувалися блокувати Грушевського. Під Радою з’явився символ Майдану – автомобільні шини, почалася штовханина.

У залі, в цей час, Олександр Турчинов змушував втомлених нардепів працювати. Грозився оприлюднити імена прогульників, тих, хто просто не голосує, хто не підтримує закони для очищення влади тощо. Після чергового провального голосування спікер наказав позакривати в сесійній залі двері.

«Ми звідси не вийдемо, доки не проголосуємо! Закрийте двері! Шановні депутати, давайте мобілізуємося!» – звертався Турчинов до присутніх. Присутні не надто слухали.

Тим часом на Грушевського знову підпалили шини. Силовики взяли в оточення Раду, закривши кількома рядами підходи до дверей парламенту. Ситуація загострювалася.

«Це не залякування. Це аргументація. Імена тих, хто не підтримає люстрацію, будуть оприлюднені в газетах. Аби виборці могли знати, хто виступає проти очищення влади», – продовжував гнути своє Турчинов.

Як результат – 226 голосів «За».

Частина нардепів намагалися потягнути час і відкласти документ «на потім». Основна причина – більше 400 правок, а як наслідок – повна недосконалість документа. Втім, документ повернули на повторне голосування в цілому. З третьої спроби – 231 голос. Рада того дня таки спромоглася на ще один подвиг.


P.S. Ухвалення в один день закону про здачу Донбасу і Угоду про Асоціацію з ЄС – це, як на мене, вищий ступінь фарисейства. Якась насмішка... Особливо зважаючи на театралізованість цього дійства, яке синхронізували з голосуванням у Європейському парламенті. Все було б красиво і символічно, а прихильники євроінтеграції безмежно щасливі, якби не ложка дьогтю у діжку меду – відкладення до кінця 2015 року запровадження Угоди в частині положень, які стосуються економіки і зони вільної торгівлі з Євросоюзом, як наслідок компромісних домовленостей між Україною, ЄС і Росією. Це чергова поступка агресору.

Якщо ухваленням «донбаських законів» ми, по суті, визнали право Росії диктувати нам свої умови, тобто впливати на нашу внутрішню політику, то відтермінуванням дії Угоди про Асоціацію з ЄС вже не лише ми, а й Європа визнала право Росії впливати на українську зовнішню політику.


Підготував Адам Стрижнюк

 

Вони – гинуть за Україну. А чим займаєшся ти?

Понеділок, 08 вересня 2014, 18:47


В Україні – війна. Рахунок загиблих пішов вже на тисячі. Наших співвітчизників, друзів, братів, просто мирних громадян. Десятки тисяч проходять нове навчання. Готуються самі вбивати або бути вбитими. Сотні тисяч вже вигнані війною зі своїх будинків, розлучені родини, горе і нещастя котиться катком по країні... Жах, якого й близько не можна було уявити ще кілька місяців тому.

Чим же ми, прості тернополяни, можемо допомогти фронту, бійцям, нашим співгромадянам? Ми – ті, які досі в тилу, просиджуємо годинами в Інтернеті, п’ємо з друзями каву, гріємо дивани біля телевізорів, гуляємо щоранку з собаками і на вечір почитуємо газети. Ми можемо дозволити нашим хлопцям, які повернуться з фронту, жити тим самим життям, яким ми звикли жити «до війни»?

Ось прийде з фронту хлопець-водій, сяде за кермо якоїсь фури і стоятиме на кордоні кілька діб тільки для того, щоб оформити вантаж безкоштовно. Або може всю цю справу «провернути» за кілька годин – якщо, як і колись, зробить «подношение» митнику. Питається: за що він жертвував своїм життям на війні, якщо якийсь недолугий митник досі вимагає з нього хабара?

Вчорашній фронтовик побачить, що на кращих у світі «тачках», як і раніше, їздять тільки держчиновники, воєнкоми, митники, прокурори, судді. «В лучших домах Парижа» проживають своє безтурботне життя їхні діти. А йому за багато років чесної напруженої праці навіть про власний дах над головою в провінційному Тернополі мріяти не варто?

Фронтовик прийде і побачить, що дороги ніхто не збирається ремонтувати: постійно немає грошей, хоча поблизу автодорівських офісів стоять дорогущі іномарки «за скромну зарплату».

Він побачить, що в лікарнях хабарі беруть і такси призначають вже навіть медсестри – тільки за реєстрацію амбулаторної картки. А якщо йому знадобиться лікування, то воно вже точно взагалі не «впишеться» в його офіційні 1200 гривень зарплати...

Не кажучи вже про елементарне забезпечення сім’ї, дітей, батьків зі злиденною пенсією. У школі – дай, в поліклініці – дай, в рагсі – дай, у пенсійному фонді – дай; в «енерго ...» і «газо ...» так обчистять, що «мама не горюй»...

За будь-яку дію, за будь-який папірець в нашій країні треба «дати»! А звідки брати все це «дати»? Із мізерної зарплати? Із гордого звання «фронтовик»?

Невже смерті невинних людей на Майдані і в зоні АТО так і досі нас нічого не навчили? Невже ми проміняли власну совість на бажання влади, грошей й особистого комфорту?

Зрештою, не будемо настільки пафосними і спустимося «на грішну землю». Просто загляньмо в під’їзди тернопільських багатоповерхівок. Так, ти можеш бути хабарником, злодієм і брехуном, але ж, виявляється, що до всього решти ти ще й елементарне бидло, яке плює на сходовій клітці, розкидає по поверхах недопалки, витягує з поштової скриньки рекламні буклети і тут же їх кидає під ноги, обпалює запальничкою кнопки в ліфтах, малює або ж видряпує на стінах власного під’їзду примітивну нецензурщину... Чому інші мають гинути на Сході, а ти, який нічого не хочеш змінювати у своєму житті, і далі паразитуєш на тілі цієї країни?

У кожного з нас, тих, які живуть в Україні, залишилося тільки три дороги в цьому житті:

1. Йти на фронт.

2. Тим, хто в тилу – рішуче змінювати себе, а отже й країну.

3. За спинами перших і других, на шкоду першим і другим, і далі преспокійненько будувати своє власне «щастя», не гребуючи ніким і нічим.

Вибір за кожним особисто. І запитувати будуть з кожного – особисто.

Це міф, що війна все спише. Ні, війна з кожного спитає.

 

Адам Стрижнюк

 

«Другой работы-то нет»

Понеділок, 08 вересня 2014, 18:43


Як опинився на війні і загинув 20-річний Антон Туманов, житель Козьмодем’янська Республіки Марі Ел (Росія). Розповідь мами

 

Нарешті росіяни починають дізнаватися правду про тих своїх співвітчизників, які через амбіції психічнохворого карлика Путіна змушені віддавати свої життя на українській землі. За що вони тут вмирають? За якусь міфічну Новоросію? За те, щоб до злиденної, убогої і загниваючої Росії приєднати ще один клаптик української території? Прочитайте уважно цей репортаж російської «Новой газеты». Це перша така шокуюча для росіян публікація. І, вочевидь, не остання. Тому що з України в Росію щодня відвозять сотні трупів таких же молодих хлопців, як і Антон Туманов. Вони б ніколи не прийшли на нашу землю зі зброєю, якби в їхній країні було нормальне життя. А там – біда. Немає нічого: ні роботи, ні житла, ні перспектив. Є тільки купка припутінських придворних сраколизів, які, торгуючи нафтою і газом, купаються в мільйонах доларів, а на власний народ їм наплювати. Тому й посилають вони цей народ на війну в Україну тільки для того, щоб зменшити незадоволення й агресію всередині самої Росії. Та чи довго так триватиме? Сподіваємося, чим більше буде подібних публікацій, тим швидше прозріють пересічні росіяни. Бо ж самі по собі – як люди – вони не є поганими. Вони просто до краю зазомбовані купкою пройдисвітів, які очолюють їхню країну. Але віримо, що як ми скинули Януковича, так само й вони мусять скинути Путіна. Якщо не зможуть – допоможемо. Маємо такий досвід.

 

Антона Туманова привезли у закритій труні.

– Там віконечко – добре, хоч обличчя можна розпізнати. Хлопці мені сказали, що в їхній частині є такі, що просто шматки м’яса, ДНК тепер роблять. Батьки ще не отримали своїх дітей.

Сидячи у вітальні на дивані, на якому раніше спав Антон, його мама Олена Петрівна Туманова поправляє на короткому сивіючому волоссі чорну пов’язку, шукає в сумці свідоцтво про смерть – навіщось вона носить його з собою.

Речі, паспорт і військовий квиток молодшого сержанта Антона Туманова матері ще не віддали. 20 серпня Олена Петрівна отримала тільки труну і копію свідоцтва про смерть з ростовського моргу. Там вказана дата смерті – 13 серпня 2014 року, місце – «Пункт временной дислокации войсковой части 27777», час – «Во время исполнения обязанностей военной службы», і причина – «Сочетанная травма. Множественные осколочные ранения нижних конечностей с повреждением крупных кровеносных сосудов. Острая массивная кровопотеря».

– Ноги відірвало йому… Хлопці розповіли. Але я і так відчувала, що в труні він не цілий...

Антон пішов в армію з рідного Козьмодем’янська (21000 жителів, 100 кілометрів від Йошкар-Оли) в 2012 році. «Учебку» пройшов у Пензі, служив в Південній Осетії.

– Як з армії прийшов – хотів знайти роботу, але у нього нічого не вийшло, –розповідає Олена Петрівна. – У слідчий ізолятор його не взяли, тому що в нього анемія. Для армії він придатний, а от для роботи – ні. Антон їздив у Нижній, місяці три працював на автозаводі. Жити ніде, наймати житло дорого... Повернувся. В Москву з’їздив кілька разів, на будівництві з хлопчиськами попрацював. Гроші їм не заплатили, на зворотній квиток я йому висилала. А у нас в Козьмодем’янську де працювати? Всього два заводи залишилося, один якісь пластмаски робить, другий – не пам’ятаю. У травні каже: «Я, мам, піду в армію за контрактом». Я – давай відмовляти: «Ти почекай, бачиш, обстановка якась... Не дай Боже, сунуть на Україну, була ж у нас Чечня, був Афганістан...» – «Мам, наші війська туди посилати не будуть. Все, я вирішив, я піду. Мені гроші потрібні. Я ж не на війну їду – я на роботу їду. Іншої ж-то роботи немає».

В 18-у Окрему мотострілецьку бригаду, в/ч 27777, в селище Калиновська в Чечні Антон поїхав 21 червня. Місце служби вибрав сам. Казав, що в Південній Осетії дуже полюбив гори: «Я хочу прокидатися і бачити гори, засинати і бачити гори». Поспішав потрапити туди до кінця місяця, щоб за липень вже отримувати зарплату, але в частині дізнався, що три місяці буде на випробувальному терміні, тільки потім укладе контракт. «Телефонує, каже:«Два місяці зарплати точно не буде». Я говорю: «Скажи чесно, тобі гроші надіслати?» – розповідає Олена Петрівна. «Ну, скільки зможеш...» Відправила 3 тисячі, скільки знайшла: я-то сама санітарка, зарплата у мене 5500. Антон говорив, там всі без грошей сиділи, всім затримували. Коли після похорону приїхали хлопчаки з його частини, документи привезли, виявилося, що їм навіть командировочні не дали. Квитки купили – і їдьте. У нас в військкоматі їх хоч перший раз за дорогу нагодували».

Зарплату за півтора місяця служби Антон так і не отримав. Домашнім він говорив, що йому обіцяли 40-50 тисяч рублів. Хлопці-товариші по службі пояснили, що Антона, мабуть, обдурили: вони отримують не більше 30.

 

«Їдемо на війну»

Додому Антон дзвонив майже кожного дня. На початку липня вдруге розповів: у частині запитують, хто хоче добровільно поїхати в Україну.

– Я йому кажу: «Ти, сподіваюся, не хочеш?» – «Що я, дурень? Тут ніхто не хоче». З ним разом служити пішов ще один наш хлопець, потрапив теж у Чечню, в Шалі. Він мені потім розповідав, що у них в частині теж говорили: якщо протримаєтеся стільки-то днів в Україні – заробите 400 тисяч. Ніхто, звичайно, не погоджувався: навіть якщо залишишся живий – з грошима все одно буде «кидалово».

Потім Антон написав мамі, що його відправляють під Ростов. На російсько-українському кордоні військовослужбовці частини 27777, за його словами, опинилися 11 липня. Олена Петрівна не хвилювалася: «У Ростові спекотно, Україна далеко, в Антона все добре. Питаю: «Що ви їли?» – «Доширак» (російський аналог «Мівіни» - ред.). – «А польова кухня?» – «Нема. Сухпайок».

Олена Петрівна довго обурюється, що хлопців погано годували, тримали під дощем або на спеці... Здається, їй хочеться уявляти сина голодним. Уявити його мертвим вона не може.

17-річна Настя Чернова, наречена Антона, розповідає про місяць в Ростовській області зовсім інакше.

З такою ж, як у Олени Петрівни, траурною пов’язкою на голові, Настя сидить в кріслі навпроти фотографії Антона: маленька, дуже тендітна, з довгим світлим волоссям, вся в чорному («Не можу носити яскраве, фізично не можу»), і за всю розмову, здається, жодного разу не піднімає очей.

Настя зв’язувалася з Антоном кожного дня, про службу він розповідав їй значно більше, ніж мамі. 23 або 25 липня вперше сказав: «Їдемо на війну». Перелякана Настя запитала тільки: «В Україні ж немає росіян?» – «Ми їдемо в ролі ополченців». Дня три-чотири не виходив на зв’язок.

Другий раз, як розповів Антон Насті, їх відправили в Україну 3 серпня, на два дні. Міста, терміни і цілі поїздки не говорив: Настя думає, що він сам не знав.

– Напевно, їх посилали просто контролювати ситуацію, їздити, дивитися, – міркує вона. – Дали українські гроші, Антон розповідав, що заходив в магазин, сміявся: «Сувенірів немає, хоч українських грошей тобі привезу». Неначе не про війну говорив. Так, про звичайне життя.

 

«Послали на допомогу ополченцям. Не переживай, все буде чікі»

10 серпня Антон подзвонив додому: «Мама, нас відправляють в Донецьк».

– Я говорю: «Куди? Там війна! Вас не можуть туди відправити!» Він: «Мам. Це ти так думаєш». Тільки й сказав: «Послали на допомогу ополченцям. Не переживай, все буде чікі!».

Насті Антон додав, що буде в Україні місяці два-три, можливо, до листопада, без зв’язку.

– Тільки перед самим від’їздом сказав: «Я не хочу їхати, ми з пацанами думали зіскочити, але до частини півтора тисячі кілометрів», – згадує Настя. – Може, він відчував що... Всі останні дні говорив: «Ось, не одружилися, у мене ні дітей, нічого...» Це просто були його плани, мрії...

11 серпня Антону видали дві гранати та 150 набоїв для автомата. О третій годині дня він прислав мамі повідомлення в соцмережі «ВКонтакте»: «Телефон здав, на Україну поїхав». Все.

– Якби я знала, що таке може бути... – Олена Петрівна сидить на дивані сина: спокійна, тиха, поникла. Дзеркала в квартирі завішані строкатими простирадлами, на прикритій серветкою табуретці – фотографії Антона, військовий кашкет і акуратно складений російський прапор – привезли з труною. На фотографії з траурною стрічкою – красивий, зовсім юний хлопець у військовій формі. Всі його фотографії в домі – тільки у військовій формі...

– Я не розумію: як їх могли туди відправити? – каже мати. – Адже багато ж народу, 1200 осіб... Я навіть не знала, кому дзвонити, ні цих майорів не знала, ні їхніх номерів... Якби я знала, я б сказала: «Не смійте його відправляти!» Я б... Якби знати.

Про те, що відбувалося далі, відомо з розповіді двох товаришів по службі Антона у в/ч 27777, які після похорону приїхали в Козьмодем’янськ з його документами. Один з них залишив Олені Петрівні нотаріально завірене «Объяснение» з подробицями загибелі Антона. Пізніше він же погодився зустрітися з членом Ради з прав людини, членом правління «Меморіалу» Сергієм Кривенком, який записав його розповідь для звернення в Військове слідче управління Слідчого Комітету РФ (ім’я військовослужбовця та копії документів – в редакції).

За словами товаришів по службі, наказ перейти кордон з Україною прийшов 11 серпня. Тих, хто відмовлявся, командування ображало, соромило, погрожувало кримінальним переслідуванням. Всі документи і телефони наказали здати, форму зняти (всі переодяглися в простий камуфляж), на техніці замазати розпізнавальні знаки й номери. На ноги і руки пов’язали вузькі білі пов’язки: пізніше Туманова знайшла у «ВКонтакте» фотографію сина з такими пов’язками і коментарем його товариша по службі: «Це знаки впізнання свій-чужий. Сьогодні на нозі, завтра на правій руці і т. д. Все, що рухається без пов’язок, – знищується».

Вночі 12 серпня колона з 1200 осіб зайшла в Україну і вдень 13-го зупинилася на території заводу в місті Сніжне Донецької області в 15 кілометрах від кордону. Машини з боєприпасами і зброєю поставили дуже скупчено. Вдень 13 серпня по колоні вдарили українці з «Градів».

– Хлопці (товариші по службі – ред.) сказали, що з 1200 осіб загиблих – 120, поранених – 450, – каже Туманова. – Вони самі десь ззаду були, а мій Антон попереду. Ні окопів, ні захисту... Паніка, хто по машинах, хто куди. Вибиралися, як могли...

Якщо коротенько, за описом товаришів по службі Антона, операція «переможної російської армії» на чужій землі виглядала так: з двома гранатами на людину і не підготовленою до бою технікою колона військ зайшла в Україну, потрапила під шквальний вогонь «Градів» – і через добу повернулася назад зі 120 трупами.

 

«Ви віддавали наказ?»

Повідомлення про смерть приніс співробітник Козьмодем’янського військкомату Будаєв. «Він Антона і на строкову службу відправляв, і на контракт оформляв. Приніс – а сам плаче. Я тільки запитала: «Де це сталося?» – «Під Луганськом». – «Але вони ж у Донецьк поїхали». – «Не доїхали». Дав мені номер частини, я подзвонила, сказала: «Може, помилка, це не мій син?» – «Ні, все точно, хлопці тільки що впізнали». Співчуття і все таке...»

З тих пір ніхто з військового командування з Оленою Петрівною не розмовляв. Та й вона не дзвонила. Просто не знає, кому.

– Чому це сталося? Де? Нехай мені скажуть і не брешуть. Звичайно, я хочу знати, чому, хто віддав цей наказ?! Тому що цей наказ міг тільки з Москви бути. Ось стояв би переді мною Путін – я б так і запитала: «Ви віддавали наказ? Відповідайте чесно». Я до останнього дня думала, що там нема росіян. А хлопці кажуть, там ще не скоро все припиниться. Чому хтось повинен туди йти? Нехай українці самі на своїй землі розбираються.

Плаче.

– Але ж вже із Нового року все це твориться, або навіть раніше, так? Коли Крим приєднували, я дивилася телевізор і думала: «Нафіга нам це потрібно? Ми тут і так біднота – а ще приєднуємо когось». Антошка, здається, взагалі про це не думав. Він не воювати їхав – працювати.

На прохання Олени Петрівни я допомагаю їй написати звернення до правозахисників, відвожу його в Москву.

– На мене якась паніка напала. Мені треба, щоб люди знали, що наші хлопці там воюють. Хоча, може, в Москві все без нас знають? – запитує дуже серйозно.

Я ховаю очі і мовчу.

– Подзвонила «Солдатським матерям», вони відразу: «А, 18-а бригада? 120 загиблих, знаємо», – тобто я не перша їм дзвоню. Питають: «Ви не боїтеся, що вас потім... це саме?» Не боюся, говорю...

Туманова написала про загибель сина на власній сторінці в «Однокласниках». У відповідь отримала сотні злобних повідомлень про те, що «она врет, порочит отечество и делает пиар». «Одна написала мені: «Ти не боїшся, що у тебе стоятимуть закривавлені хлопчики в очах?» Я думаю, вона якась дивна, хоча на фотографії начебто нормальна сидить».

– Ви хочете, щоб за смерть Антона когось покарали? – запитую я.

– Мені, якщо чесно, без різниці: знімуть когось з посади, не знімуть. Мені вже все одно. Мені хочеться зрозуміти: чому його туди послали, хто це зробив? Суто для себе. Тільки навряд чи можливо, щоб хтось про це сказав.

 

Кладовище

Нижня, ближче до Волги, частина Козьмодем’янська – старі, почорнілі, осівші в землю будинки з колод. Строкаті лиштви, палісади, човни у дворах... Схоже на велике село. Не те, щоб дуже депресивне – загалом, як скрізь по Росії.

Від дому Туманових до кладовища – хвилин 15 пішки.

– Навіщо вони воюють? – просто, не риторично, питає мене Олена Петрівна, спотикається на розбитому асфальті. – Через територію, чи що? Кому вона потрібна? Нічого я не розумію в цій політиці... До цього іноді думала: «Хто ж там воює?» Якщо постійно кажуть: ополченців вбили стільки-то – скільки їх ще залишилося? Антон вже під Ростовом був – я все так думала. У нас деякі як міркують? Друга світова до нас не дійшла, і ця не дійде. А що чоловіків забирати будуть – не розуміють.

...Серед старих, давно покинутих пам’ятників з фотографіями бабусь у хустках могилу Антона видно відразу. Пластикові вінки від родичів і військового комісаріату, пляшка зі свіжими польовими квітами, фото – теж у військовій формі. Олена Петрівна зсипає на могилу цукерки: «Смачні, з родзинками, сьогодні купила», – прибирає засохлі після похорону букети. Хреститься. Плаче.

На похорон «народу прийшло – жах». Були від військкомату, привезли військовий оркестр з Йошкар-Оли. «Пацани ці, з оркестру, завжди солдатів ховають. То вони мені сказали, що Антон не перший – з нашої, Марійської республіки, – хто загинув там».

Приїжджали до Туманових військові з в/ч 27777, розповіли Олені Петрівні, що в це відрядження привезли документи трьом сім’ям загиблих – в Козьмодем’янськ, Казань і Маріїнський Посад.

Товариш по службі Антона виклав у «ВКонтакте» фотографію Антона з іншим, теж усміхненим хлопцем. Підпис: «Арутюнян Роберт Мартунович, Туманов Антон. Герои, погибшие при выполнении Воинского долга». У коментарях – питання про їх підрозділ і місце смерті. Відповідь: «Группа инженерной разведки в составе мотострелкового бата. Снежное, одна из восточноевропейских стран». – «А в Східній Європі вони що робили?» – Наступне запитання. Відповідь: «Выполняли приказ мы. В роли ополченцев. Кстати, поменяли меня на высоте псковских десантников, которым вроде бы тоже ечемо делать на юго-востоке Европы».

 

Відпустити

– Відпустити його нам треба. До 40 днів слід відпускати. Кажуть, коли ми плачемо, йому там погано. Плакати не можна, – каже Олена Петрівна.

Ми сидимо на кухні, Туманова намагається нагодувати нас з Настею обідом, клопочеться, щедро, товстими скибками ріже ковбасу. Настя з відсутнім виглядом розмішує чай.

– Я коли йому дзвонила останній раз, у нього грошей на телефоні не було, – згадує Олена Петрівна. – Кажу: «Ну, то я поповню зараз». Він: «Нє, мам, не поповнюй. Приїду, подзвоню тобі – тоді й поповниш». Уявляєте? – Плаче.

Одночасно зі мною до Туманових приходить журналіст йошкар-олинської газети «Красный город», наполегливо запитує: чи займався Антон спортом, чи добре вчився, – мабуть, пише парадний портрет.

– Та ні, – Олена Петрівна легко відмахується. – Навчався він не особливо. Коли школу закінчив – не було у нього такого, щоб кудись тягнуло. Пішов до технікуму, не закінчив. Сказав, якщо працювати на заводі, – можна і без технікуму. Інститутів у нас в місті немає. Він чого хотів? Роботу, машину, квартиру, одружитися. Просто з роботою інакше не виходило... Хоча ви знаєте... Я взагалі завжди хотіла бачити його у формі. І йому самому подобалося служити.

Про загибель Антона знає вже все місто, Олена Петрівна з посмішкою згадує, скільки дівчат підійшли до неї, щоб сказати, як любили Антона.

– Я боялася мертвого його побачити. Поки не побачила – не вірила, – Настя все так же дивиться в підлогу. Дуже ретельно, наполегливо шукає слова. Слова не слухаються, але вона продовжує, неначе обов’язково потрібно сказати: – Мені з ним ніколи не було страшно. Він обіцяв: приїде на Новий рік у відпустку, розпишемося... Я говорила, що мені заміж трохи ранувато, але якщо б він з обручкою прийшов – я б не відмовилася ні в якому разі. Запитую: навіщо так поспішати, що це тобі в голову прийшло? Він: «А раптом війна? Дітей нема – то хоч одружимося».

 

Елена Рачева,

«Новая газета»

(переклад)

 

Лихоманка Ебола: чого остерігатися тернополянам

Середа, 20 серпня 2014, 07:19


Інформація про поширення геморагічної гарячки Ебола стривожила увесь світ, оскільки від цього вірусу помирають понад 50% інфікованих, а ліків від хвороби не існує.

Ці переживання не безпідставні. Раніше хвороба Ебола загрожувала переважно мешканцям африканського континенту, однак цього разу у Всесвітній організації охорони здоров’я заявили, що спалах лихоманки в Африці вже не є лихом для якоїсь однієї країни – захворювання набуло субрегіонального характеру. Наприкінці липня лікарі зафіксували у Європі перший випадок зараження смертельним вірусом Ебола, який в Африці до того вбив 670 людей. А на початку серпня цей тип лихоманки зареєстрували у Сполучених Штатах Америки. Тобто готуватися до лихоманки ХХІ століття, як часто називають вірус Ебола, варто в усьому світі.

Смертельна гарячка

За медичною термінологією, гарячка Ебола – гостра вірусна висококонтагіозна природно-осередкова хвороба, яка характеризується тяжким перебігом, високою летальністю, вираженою інтоксикацією, зневодненням, ураженням кровоносних судин багатьох органів з розвитком геморагічного синдрому.

Вона входить у перелік тих хвороб, які чинять серйозний вплив на здоров’я населення і можуть швидко поширюватися в міжнародних масштабах. Лихоманка увійшла до переліку подій, які можуть створити надзвичайну ситуацію в галузі охорони здоров’я у світі.

За інформацією ВООЗ, вірус Ебола передається людям від диких тварин і поширюється від людини до людини. Природним господарем вірусу вважаються плодоїдні кажани сімейства Pteropodidae.

Вірус Ебола передається при прямому контакті з кров’ю, виділеннями або іншими рідинами організму інфікованої людини. Гарячка не поширюється трансмісивно (через укус комах), а також через їжу і воду.

Для гарячки Ебола характерний гострий початок із симптомів вираженої інтоксикації, швидке підвищення температури до 38-39°C тривалістю 5-7 днів, сильний головний біль, біль в суглобах, м’язах. Дещо пізніше з’являється сухий кашель, сухість і першіння в горлі, колючий біль в грудній клітці. На 2-3-й день хвороби з’являється біль в животі, нудота, пронос, в результаті чого можливий розвиток дегідратації. В окремих випадках може з’являтись плямисто-папульозний висип на 4-5-й день хвороби – спочатку на обличчі, згодом на шкірі грудної клітки, здатний поширюватися й на інші частини тіла. Висип зберігається до 10-14-го дня хвороби, супроводжується лущенням шкіри, яке також спостерігається на долонях, підошвах. Характерний зовнішній вигляд хворого – гіперемія кон’юнктиви, глибоко запалі очі, нерухоме обличчя, загальмованість.

Прогресуючи, хвороба призводить до сильного зневоднення і втрати маси тіла. На пізній стадії нерідко уражається ЦНС, виникає сонливість, марення або кома. Смерть може наступити на 2-му тижні розвитку недуги.

В Україні теж чатують на лихоманку

Після того, як хвороба Ебола почала набирати обертів у світі, в Україні теж посилили заходи епідеміологічного нагляду.

За словами епідеміологів, такі заходи в усіх областях України є однаковими і проводяться згідно з планом – раз на рік. Однак відразу після оголошення ВООЗ про спалах епідемії Ебола у Західній Африці, заходи епідеміологічного нагляду в областях активізували і почали проводити навчально-тренувальні заняття, пише «Вголос».

Пункти держепідемслужби в аеропортах активніше відстежують людей, які прибувають з інших держав, особливо з африканського континенту. Якщо в Україну прибуває людина із температурою, вона відразу знімається з рейсу, за нею встановлюється епідеміологічний нагляд.

Ліків немає

Як вже йшлося раніше, найбільшою небезпекою хвороби Ебола є те, що немає специфічних засобів профілактики та лікування вірусу. Тобто головне завдання лікарів – своєчасно виявити та ізолювати людину.

Далі постраждалому надають симптоматичну або патогенетичну терапію. Залежно від того, які системи та органи уражає вірус, призначається лікування, щоб компенсувати їхню роботу. Лікують не сам вірус, а наслідки його діяльності в організмі.

У світі вже зафіксували понад 1200 випадків інфікування вірусом Ебола, із яких більше 600 мали летальне завершення. Тобто 50% людей, які заразилися лихоманкою, помирають.

«Не ходіть, діти, до Африки гуляти»

Попри застереження Міністерства закордонних справ України не подорожувати у держави Західної Африки, ймовірно, знайдуться українці, які проведуть свою відпустку чи з якихось інших причин побувають на цьому континенті. Цим відчайдухам епідеміологи рекомендують уникати місць масового скупчення людей та контакту із людьми, які мають ознаки лихоманки (підвищена температура тіла, сльозотеча, кашель). Епідеміологи наголошують: якщо ви побували у державі, де були зафіксовані випадки зараження гарячкою Ебола, навіть при прояві одного із симптомів цієї хвороби відразу звертайтесь до спеціаліста!

Крім того, в Африці є небезпека підхопити не лише лихоманку Ебола, але малярію та інші небезпечні захворювання. Тому людям, які відчувають, що мають не надто сильний імунітет, варто вибрати для відвідування континент, лояльніший до здоров’я, аніж Африка.

 

Підготував Адам Стрижнюк

 

«Українська армія воює набагато краще», – військовий експерт

Середа, 20 серпня 2014, 07:19


На самом деле, при всех недостатках, мы воюем гораздо лучше, чем россияне даже после второй чеченской войны.

Они сами это удивленно признают, мы слышим это в радиоперехватах российских военных.

Особенно выделяют артиллерию и военную разведку, спецназ.

По словам россиян, такого качества работы артиллерии они у себя не смогли добиться даже по результатам трех войн, включая грузинскую.

Преимущества европейской нации и основательного национального характера дают о себе знать: мы не кидаем людей на мясо в городские бои, ударная группировка и ее действия строятся так, чтобы вывести оборону боевиков из равновесия – создается угроза обхода/охвата и они, не выдерживая, да под огнем артиллерии и авиации откатываются, сдавая пункт за пунктом.

Перемены видны и по изменениям тактики этих «зайчиков»: дурных ходить в вылазки против наших сил становится все меньше и меньше.

И вот – неизбежное следствие: россияне гонят сюда такое количество техники и живой силы, которая частично состоит из штатных российских военных, а примерно наполовину – из их наемников, что, по идее, давно должны были переломить ситуацию.

Но пока они только получают по зубам и – откатываются, откатываются, откатываются.

Думаю, что не последний фактор, до сих пор удерживавший Путина от полноценного ввода войск – это осознание ими того, что они очень крепко ошиблись насчет Украины.

Первый раз они были сильно и неприятно удивлены, когда после расстрела Небесной сотни людей на Майдане стало не меньше, а больше.

Второй раз – когда наши спецназовцы взяли Донецкий аэропорт.

Теперь уже можно рассказать, что его отказывались штурмовать все без исключения наши подразделения, включая самые именитые.

Вызов принял спецназ военной разведки.

Помните, какие потери понесли боевики, включая (и в основном) «киборгов» Кадырова?..

По некоторым данным, в морги Донецка по результатам боя за аэропорт было доставлено свыше 350 убитых боевиков.

Мне приятно сообщить вам, что штурмовая группа нашего спецназа составляла всего 25 человек, часть из которых вступила в бой первый раз в жизни.

Они, во взаимодействии с нашей авиацией, сделали невероятную вещь: с боем взяли укрепленный пункт противника, который в несколько раз превышал их числом, и сильно превосходил по средствам. «Потеряли» при этом всего двоих легкоранеными.

Эта страница навсегда вошла в музей славы всех спецподразделений мира.

Дальше – больше: успехи наших войск остужают самые горячие головы, уже никто не говорит о «точечных ударах», наоборот, россияне все больше панически кричат о том, что завтра украинцы возьмут Крым.

Обязательно возьмем, зайчики!

Мы еще Москву возьмем. По крайней мере, поучаствуем.

Когда у вас шли чеченские войны, ваше общество не дало ни добровольческих батальонов, ни широкого волонтерского движения, ни активной поддержки армии в СМИ, ничего.

Ваши штабы не были переполнены высокопоставленными предателями, ваш президент и силовые министры не сбежали ко врагу, сдав ему все секреты, и не разваливали армию перед этим целенаправленно четыре года подряд.

Чечню не снабжал Китай, загоняя через границу тысячи боевиков и сотни единиц самой серьезной современной техники – с экипажами из своих кадровых офицеров.

Все это досталось нам – вашими стараниями.

И наше общество подняло армию из пепла, снарядило, снабдило, пошло вперед.

Да, у нас еще множество недостатков и недоработок. Есть тяжелые ошибки, есть предательство.

Но мы не стреляем по жилым кварталам без разбору.

Мы не пытаем своих пленных в фильтрационных лагерях и не таскаем их, привязанными тросами к БТРам.

Вам предстоит пережить не только военное поражение, вам предстоит пережить тяжелейшую моральную катастрофу, равных которой вы не знали за всю свою историю.

Катастрофу и развал вашего уютного «ватного» мира, тюрьмы народов.

Мы хоронили Небесную сотню, оплакивали погибших, а вы в этот момент ударили нам в спину, в Крыму.

И то, что вы скоро переживете – будет малой частью вашей платы за то, что вы знали, но не хотели знать. Улюлюкали над чужими бедами, которые сами же и устроили. Издевались над чужими погибшими.

И вот тогда, в Москве, спаленной местным майданом, русским бунтом, осмысленным (в этот раз) и беспощадным, где-нибудь на самой высокой уцелевшей кремлевской стене, я, с глубоким удовлетворением, напишу:

– Развалинами Московии удовлетворен.

Горе вам, побежденным…

Олексій АРЕСТОВИЧ,

колишній кадровий офіцер Збройних сил України

 

Про росіян і ґоґоль-моґоль

Середа, 20 серпня 2014, 07:18


Анекдот про те, що Путін вирішив проявити себе в якості справжнього західного лідера і теж запровадив санкції проти Росії, не такий далекий від правди. Хоча, керувався російський президент скоріше радянською мотивацією. На зло їм всім не будемо їсти європейські і американські продукти – сильне рішення на рівні старшої групи дитячого садочка. Звичайно, без фуа-гра та інших омарів пересічний росіянин обійдеться – він і раніше стільки не заробляв. А «большим людям» привезуть їх спецрейсом і видадуть в якості спецпайка.

Досвід подібного вирішення питань величезний – росіянам не звикати. Ось тільки «самосанкції» Росії можуть виявитися куди серйознішою справою, ніж просто зникненням розкоші з продуктових прилавків. Проблема в тому, що постійний експорт газу і нафти дуже негативно позначився на російській економіці. Навіщо розвивати сільське господарство, промисловість, впроваджувати нові технології, якщо можна купити готову продукцію? Продав газ – купив комп’ютер. Продав нафту – купив нормальну машину замість «Жигулів». Так Росія втратила шанс навчитися робити щось путнє, починаючи від техніки, і закінчуючи медикаментами і продуктами харчування. Тому заборона на ввезення тих же харчів виявляється куди болючішою, ніж це може здаватися на перший погляд. Бо ж не в фуа-гра та омарах справа.

Якщо взяти за приклад м’ясо, то з його виробництвом в Росії справи традиційно йдуть не кращим чином. З усієї виробленої в країні яловичини лише 10 відсотків припадає на спеціалізовані м’ясні породи, виробництво м’яса не є самостійною галуззю. У структурі споживання яловичини в Росії на імпорт припадає близько 37 відсотків. Частка імпорту свинини в структурі російського споживання теж вельми велика, коливається в межах 30 відсотків. З курятиною справа йде краще, але все одно не вистачає – доводиться докуповувати за кордоном. Тобто курятини майже вистачає, але при умові, що вільно імпортується яловичина і свинина. Після санкцій м’ясо стане для росіян розкішшю і рідкістю. Після спроби утримати ціни (а як же без цього улюбленого адміністративного важеля?) до РФ повернеться старий добрий дефіцит.

Ситуація з рибою теж неоднозначна. З одного боку в Росії потужний рибальський флот і цілі заводи з переробки. Однак майже 20% продукції все одно доводиться докуповувати. У числі найбільших постачальників риби до Росії є Норвегія, Ісландія, Естонія та Фарерські острови. Із цих країн в РФ надходить лосось, оселедець, форель, салака.

Але проблеми з м’ясом і рибою бліднуть на тлі розвитку молочної галузі. Частка імпорту в споживанні росіянами різних молочних продуктів коливається в межах від 30 до 60 відсотків. Частина цих поставок йде з Білорусі, але це не рятує, бо імпорт перекриють Фінляндія, Німеччина, Україна і Нова Зеландія. З молочними продуктами в Росії буде реальна криза.

Вегетаріанство – відмінне рішення, особливо при дефіциті м’яса і риби, але й тут у Росії все дуже сумно. Здавалося б – при таких територіях забезпечити себе овочами та фруктами справа проста, а от у них чомусь не виходить. Занадто багато тайги і мерзлоти, занадто багато нафти і газу, тобто росіяни звикли купувати чуже, а не розвивати своє. Дві третини всього ринку фруктів в Росії – це привізна продукція, овочів же завозиться в межах 20-40 відсотків від загального споживання в залежності від врожаю конкретного року. Зрештою, про що ми говоримо, якщо Росія імпортує картоплю, а частка імпорту в яблуках доходить до 75%! Тому йдеться навіть не про банани і авокадо – простесеньких яблук вони не мають. На практиці Росія зараз повністю забезпечує себе тільки одним продуктом – буряком.

Якщо дивитися на речі реально, то Росія звикла купувати харчі. Експорт вуглеводнів розбещує. І саме в це слабке місце США і Європа зараз роблять повільну, але смертельну ін’єкцію. Але «самосанкції» Путіна надають процесу деяку частку «веселой бесшабашности».

Загалом Росія повністю покриває свої потреби лише в цукрі, олії і курячих яйцях. Тобто голод їм не загрожує – населення тотально перейде на ґоґоль-моґоль. Плюс буряк. Не вельми привабливе меню, звичайно, але хто ж їм винен?

 

Підготував Адам Стрижнюк

 

СБУ опублікувала перелік російських соцмереж, якими радить не користуватись із 1 серпня

Середа, 20 серпня 2014, 07:17


Служба безпеки України радить українцям не користуватись російськими соцмережами для безпеки особистих даних, оскільки з 1 серпня у Росії набирає чинності новий антитерористичний закон, що надає повне право на отримання Федеральній службі безпеки РФ практично всіх особистих даних користувачів інтернет-ресурсів.

Із набранням чинності цього закону ФСБ на законодавчому рівні отримує повне право втручатися в особисте життя не тільки громадян Росії, а й іноземців.

Зокрема усі дані про всі логіни і електронні адреси своїх користувачів, списки їхніх контактів, відомості про кількість, обсягів і адресатів переданих повідомлень власники поштових серверів, блог-хостингів, форумів і соцмереж будуть зобов’язані надавати на першу ж вимогу представників російських державних структур.

Зважаючи на триваючу агресію Росії на території України, нові повноваження надають ФСБ можливість отримувати наявну у веб-середовищі інформацію про українські події і можуть використовуватися на шкоду інтересам національної безпеки, попереджають в СБУ.

Служба безпеки України звертається до всіх громадян, які стурбовані безпекою особистої інформації і рекомендує утриматися від використання інтернет-ресурсів російської доменної зони. В першу чергу це стосується соцмереж та поштових скриньок.


Список російських соцмереж:

  • 1. Яндекс – http://www.yandex.ru/
  • 2. ВКонтакте – http://vk.com/
  • 3. Одноклассники – http://www.odnoklassniki.ru/
  • 4. Фотострана – http://fotostrana.ru/
  • 5. Привет.ру – http://privet.ru/
  • 6. LiveInternet – http://www.liveinternet.ru/
  • 7. Toodoo – http://toodoo.ru/
  • 8. LJ.Rossia.org – http://lj.rossia.org/
  • 9. Блоги@Mail.Ru – http://blogs.mail.ru/
  • 10. Моя живая страница – http://www.mylivepage.ru/
  • 11. MirTesen.ru – http://mirtesen.ru/
  • 12. Дневник на TKS.RU – http://blogs.tks.ru/portal.php
  • 13. Клерк.ru – http://www.klerk.ru/
  • 14. Beon.ru – http://beon.ru/
  • 15. БебиБлог – http://www.babyblog.ru/
  • 16. Блогус – http://www.blogus.ru/blog.php
  • 17. ITBlogs – http://itblogs.ru/
  • 18. Рыболовный клуб – http://www.fion.ru/
  • 19. RuSpace – http://www.ruspace.ru/
  • 20. Re: vision – http://www.revision.ru/
  • 21. Diary.Ru – http://www.diary.ru/
  • 22. LiveLib – http://www.livelib.ru/
  • 23. Карта для любителей рыбалки – http://www.fishingmap.ru/
  • 24. Сообщество влюбленных в кино – http://www.ilovecinema.ru/
  • 25. 100 Друзей – http://www.100druzei.ru/
  • 26. Dogster – http://www.dogster.ru/
  • 27. Факультет.ру – http://www.facultet.ru/
  • 28. Тейст – http://www.mmm-tasty.ru/
  • 29. Вебкруг – http://www.webkrug.ru/
  • 30. VeniVidi – http://venividi.ru/
  • 31. Я талант – http://yatalant.ru/
  • 32. Мой мир – http://my.mail.ru/
  • 33. ЛИМП – http://www.limpa.ru/
  • 34. Spaces.ru – http://spaces.ru
  • 35. Мой Круг – http://moikrug.ru/
  • 36. Соседи-Онлайн – http://sosedi-online.ru/
  • 37. По Баранкой – http://zabarankoi.ru/
  • 38. Юмами – http://www.u-mama.ru/
  • 39. Автокадабру – http://autokadabra.ru/
  • 40. Отдохнули.ру – http://www.otdohnuli.ru/
  • 41. Telefoner.ru – http://www.telefoner.ru/
  • 42. Одноклассники.КМ.РУ – http://vkrugudruzei.ru
 

Воли на «Сорочинському ярмарку» звикають до людей і почувають себе артистами

Четвер, 14 серпня 2014, 06:24

Одною з візитівок Сорочинського ярмарку є воли. Ці симпатичні рогачі, котрі тягнуть воза із гоголівськими героями, є незмінними учасниками дійства.

Про волів писав ще 22-річний Микола Васильович Гоголь у своїй однойменній повісті про ярмарок. Самі ж ці тварини везли на Сорочинці торговців зі своїм товаром, і ними ж їхали туди зацікавлені відвідувачі, щоби закупитися хорошим товаром для свого господарства.

За доброю традицією звати неординарних учасників ярмарку Гайок і Соловейко. Тобто якщо один з волів уже потребує заміни через свій поважний вік, то наступний молодий волик отримує ім’я свого попередника. Такий собі кругообіг Гайків і Соловейків у природі.

Рогаті учасники ярмарку користуються попитом і увагою не тільки у відвідувачів дійства. За словами організаторів, до них часто звертаються кіностудії, щоби використати воликів у своїх зйомках. Навіть у цьому році вони отримували подібні заявки. Проте організатори бережуть своїх тварин, бо їх не можна транспортувати – від далеких подорожей вони можуть зламати ноги, адже вага у волів ще та.

Волики завжди добре вгодовані і за ними ведеться хороший догляд. Опікується ними АОПП «Великосорочинське». На ньому працюють так звані погоничі. Вони вигулюють воликів навіть тоді, коли ярмарка не проводиться, адже тваринам потрібно звикати до людей і до галасу, щоби потім, у свій «зоряний час», вони не злякалися гучної музики, глядачів, камер. На момент ярмарки воли вже звикають до людей і спокійно себе поводять.

До цих візитівок ярмарку ставляться, як до справжніх артистів. Їм влаштовують своєрідну лазню. Управління ветеринарної медицини робить їм усі необхідні щеплення, щоб вони не захворіли. Перед самою ярмаркою волів прикрашають, щоб вони виглядали не гірше за гоголівських персонажів.

Побачити Гайка і Соловейка зможе кожен бажаючий. Для цього потрібно лише приїхати на Сорочинську ярмарку, котра відбудеться з 18 до 24 серпня 2014 року у селі Великі Сорочинці.

І не забудьте почухати за вушками рогатим артистам)

 

Василь Чипоренко

 

Зомбована нація

Вівторок, 29 липня 2014, 06:10

Часто задаюся питанням: чому багато росіян, людей пристойних, освічених і часом на вигляд цілком культурних, щиро вважають Україну збіговиськом недолугих «молодших братів», які відбилися від рук і яких ОБОВ’ЯЗКОВО треба повернути назад? Імперський комплекс у підсвідомості? Ні, не він. Двовікове зомбування великодержавною пропагандою – так буде правильніше.

Росіяни прекрасно знають, «чиє м’ясо з’їли». Вони прекрасно знають, що і вони, і їхні батьки і діди зрадили Україну і зраджували її протягом усього свого життя. Всі росіяни прекрасно знають, що третє століття поспіль зневажають Україну і використовують Україну, приймаючи як належне брехливу пропаганду про «єдиний народ». Тому одні ганять Україну, другі мруть від ненависті до України, матюкаються і глумляться над нею, треті котяться по підлозі в антиукраїнській істериці, випускаючи піну, четверті канючать і лицемірно-слізно тягнуть кишки з опонентів – «ми єдиний народ, ми, мовляв, так один одного любимо, відхід України – це такий удар по Україні і Росії»... А інші, замучені сумлінням, мовчать-помовчують.

Так чинять усі представники людської породи, що прагнуть позбутися почуття провини, не вдаючись до єдиного методу, що очищує сумління, – покаяння. Замість останнього виникає ірраціональна контрагресія й українофобська істерика.

«Ненависть у поєднанні із презирством здатна скинути будь-яке ярмо», – писав Вольтер. Виправдана ненависть до Росії розливається українським простором тут і тепер з ініціативи самої Росії. Чого домагаються московські українофоби всіх мастей? Презирства? Вони його дочекалися. Причому презирство тепер виходить не зі сторони «бандерівців», «західняків» чи просто націоналістів. Презирством кишать Донецьк, Луганськ, Харків, Запоріжжя, Херсон, Одеса… Те, про що ми ще рік тому навіть мріяти не могли – зараз відбувається у нас на очах: українці стають нацією, а росіяни відходять на смітник історії.


До і після: забавні сімейні фото багато років опісля

В останні роки на Заході закріпилася нова мода: все більше людей відтворюють свої старі сімейні фотографії. Серії таких знімків роблять і професійні фотографи, і любителі – як подарунок рідним, наприклад. Ми пропонуємо подивитися цю милу підбірку з 20 душевних знімків. Хтозна, можливо, вони надихнуть вас перегорнути старий сімейний альбом?

Лист до Росії з Донецька

Так уж вышло, что я коренной дончанин. Гордиться тут особенно нечем, но это факт. Жил бы дома и до сих пор, если бы кучке сумасшедших фанатиков при поддержке России не пришло в голову устроить войну в моем родном городе и привезти туда российских наемников, – пише донецький блогер Денис Казанський на «Українській правді».

Теперь там кошмар. Ну, об этом вы как раз знаете. Это то, что вам показывают в ваших телевизорах со всеми отвратительными подробностями днями напролет. Так что давайте поговорим лучше о том, что вам не покажут.

Еще лет 7 назад я думал так же, как большинство россиян. Как типичный советский. Учитывая, что я с рождения жил в Донбассе – это было не удивительно.

Хоть я и учился после провозглашения независимости, образование получил типично российско-советское. Я рос и воспитывался на русских фильмах, на русской музыке, на русских книгах, я долго считал Россию дружественной страной, родственной страной, но теперь – все это в прошлом.

Теперь у меня, у моих близких, у миллионов русскоязычных и русских людей Украины больше никогда не повернется язык назвать вас братским народом.

Мы, ваши ментальные близнецы, выросшие на одних с вами книгах и мультфильмах, дошли до того, что хотим отгородиться от вас трехметровой стеной, как Израиль от Палестины.

Мы смотрим на штрихкод в супермаркете, чтобы не покупать то, что вы производите и не спонсировать войну.

Впервые за всю историю нашей страны большинство украинцев хочет вступления в НАТО, потому что понимают, что это единственное реальное спасение от безумного «брата», который вдруг решил двинуть на нас войска.

Вам, конечно, тяжело понять масштабы этого явления. Вам показывают по телевизору карту, где Украину расчерчивают пополам, и говорят, что половина нашей страны – это не Украина, а что-то другое. Что там живут не украинцы, а русские.

Вы верите, что это так и недоумеваете, почему там до сих пор нет восстания. Судя по российским новостям, оно там должно вот-вот запылать, а на деле происходит ровно наоборот.

За георгиевскую ленточку в Днепропетровске, Запорожье, Херсоне на улице теперь могут и морду набить. Не бандеровцы – русские люди, изучавшие в детстве Пушкина и Блока.

Принято политкорректно говорить, что мы ненавидим только Путина, а россияне – это совсем другое дело. Вот уйдет Путин, и снова настанет мир и согласие. Снова будет все хорошо.

Но это неправда. Не будет.

Потому что Путин – это суть российского менталитета, ваша материализовавшаяся национальная идея, в том виде, в каком она сейчас существует.

Вы любите Путина за то, что он сделал с Украиной. Поэтому мы больше никогда уже не сможем любить вас.

Путин сотворил с Россией великое зло. Он так умело сжег между нами мосты, как не сделал бы это больше никто в мире. Никаким американцам, евреям, полякам никогда бы это не удалось так хорошо, как ему.

Весь ужас содеянного им вы поймете когда-нибудь потом, но сейчас вы слепы.

Путин магическим образом заставил вас поверить, что день вашего нравственного падения – на самом деле день вашего триумфа.

Он убедил вас, что подлая оккупация части территории дружественной страны, такое банальное крысятничество – это великая победа, которой стоит гордиться.

Он вызвал патриотическое возбуждение тем, что должно было вызывать стыд и отвращение.

И за это мы презираем не только Путина. Мы презираем Россию, и те 90% ее жителей, которые, выпучив глаза, вопят «Крым наш!»

Иногда я думаю, что Путин – сатана. Он профессионально умеет взывать к человеческим порокам. Он заставляет вас проявлять свои темные стороны, умело будит в вас мразь, превращает вас в озверевших скотов, жаждущих крови.

Не то, чтобы именно русские были такими уж плохими, а все остальные – святошами. Такова общечеловеческая природа. Мы видели, как в разные исторические периоды будили мразь в немцах, итальянцах, хорватах, сербах и т.д.

А Путин разбудил в вас. Заставил вас захлебываться ненавистью на форумах, желать войны, радоваться оккупации чужой территории и смертям людей, которых вы когда-то называли своим братским народом.

Он возбудил вас примитивным, низменным популизмом, выставил вас в самом неприглядном свете, в момент временного умственного помешательства, и мы, увы, запомним вас именно такими, а не нацией Сахарова и Достоевского.

Наверно, вы даже не виноваты. Есть ведь какой-то алгоритм разжигания этой массовой истерии – просто жмешь на нужные кнопки, показываешь по телевизору ужастики про распятых детей, и все – дальше общество ведет себя вполне предсказуемо. Тот, кому это нужно, просто совершает определенную последовательность действий.

Наверно, к вам следует относиться, как к жертвам социального эксперимента, и однажды вам будет очень стыдно за то, что вы все участвовали в этом. Наверно, нужно попытаться вас понять. Но простить вас и преодолеть свое презрение мы уже не сумеем. Даже если вы когда-то раскаетесь.

Да, чего скрывать, Путин достал мразь и из нас тоже. И мы тоже радуемся, когда очередной груз 200 пересекает границу и едет в Ростовскую область, или когда десяток-другой ваших превращается в решето. Это ужасно, но это правда.

Мы радуемся из чисто прагматических соображений – потому что каждый мертвый «колорад» уже больше не сможет убить никого из наших. Потому что вы теперь враги и оккупанты, пришедшие на нашу землю, отобравшие у нас Крым и приезжающие нас убивать в Донбасс.

Это ужасно, что вы, напав на нас, вынудили нас стать такими, что бывает противно от самих себя. И это еще один повод навсегда с вами порвать.

Вы влезли во внутренние дела независимого государства. Вы стреляете в граждан Украины на их земле из своего оружия и одобряете это по своему телевизору. И как бы вы не врали себе, что это все против фашистов, что это все обосновано и справедливо – в глазах всего мира вы агрессоры.

Исчезла навсегда страна-освободитель, страна победитель фашизма. Все это в прошлом. Теперь вы оккупанты, вы каратели, по вине которых гибнут невинные люди, падают ракеты на города, которые жили в мире, пока вы не пришли.

Ваши парады на 9 мая, весь этот пафос, военные песни, вечные огни – все это не стоит больше ничего. Это вранье.

Мы были крепко связаны общими праздниками, общими поражениями, общими традициями, но теперь это не имеет значения. Вы отторгли регион с населением в 2 миллиона, еще 3-4 миллионам запудрили мозги «распятыми мальчиками», но 40 миллионов украинцев, огромный человеческий массив, навсегда отгородили от себя пропастью.

Урвав себе кусок земли, вы расплатились за это крупнейшим дружественным вам народом. Никакой Бжезинский еще пару лет назад не мог и мечтать о таком геополитическом поражении России.

Зря вы обвиняете в коварных кознях Америку, Британию и Израиль. Поверьте мне, как русскому дончанину, никто не сделал больше для нашей взаимной ненависти, чем безумные кликуши Глазьев, Кургинян и Дугин, призывающие убивать украинцев и потопить Украину в крови, или Путин, отправивший в нашу страну своих «вежливых людей».

Мы все это видели, мы все это запомнили, мы этого не простим.

Да, безусловно, Россия – самая большая в мире держава, против которой Украина – точка на карте. У вас есть ядерные ракеты, а у нас – нет.

Если для вас нападение на того, кто заведомо слабее, кто не ожидал от вас подлого удара в спину и не готовился к войне с вами – это героизм, воля ваша. Но ни уважения, ни сочувствия от нас больше не ждите. Для нас Россия – отныне презренная «банановая республика зла».

Ваши СМИ вам, конечно, этого не расскажут. Они создают иллюзию огромного раскола в Украине на украинских фашистов и русских, которого на самом деле нет.

Есть пару миллионов маргиналов – коммунистов, сталинистов, черносотенцев, православных фундаменталистов – которые всегда ненавидели Украину и сегодня выступают в роли коллаборантов в конфликте. И есть 39-40 миллионов украинцев, которые с ними не согласны.

Путин поставил нас всех перед радикальным выбором – за или против Украины. И нам пришлось его сделать.

Произошло то, чего вы пока еще не понимаете – российскую агрессию в Украине поддержали те, кто и так всегда был за вас, но 40 миллионов, которые были к вам всегда лояльны или нейтральны, из-за этой агрессии превратились в ваших врагов.

Сорок миллионов украинцев вынужденно стали «бандеровцами» в вашем понимании этого слова. Вот самое главное достижение Путина.

Бывают недружественные правительства. С ними можно конфликтовать. Можно накладывать на них санкции. Но нельзя унижать народы, потому что правители сменяются, а нации остаются.

Юго-восток, который вы считаете своим, вы только оттолкнули. Потому что, представьте себе, у «укропов» и «хохлов» тоже есть гордость. Когда вы радостно бьетесь в припадках от того, что «Крым – ваш», для нас это означает только одно – что Крым не наш.

Вы одинаково забрали его и у «бандеровцев» и у «русскоязычных соотечественников». Вы отобрали Крым у Яроша, но вы так же забрали его и у харьковчан, полтавчан, одесситов. Вы плюнули во всех без разбора, не зависимо от языка и вероисповедания, со свойственным вам тупым чванством.

Это раньше вы говорили: славяне-братья, и мы соглашались. Теперь вы говорите – «салоеды», «укры» и это оскорбляет всех, кто носит украинскую фамилию, имеет украинский паспорт, не зависимо от того за ЕС он или за Таможенный союз.

Вы не оставляете нам выбора, унижая всех подряд.

Весной российские «туристы» срывали и топтали в Донецке украинские флаги, и вешали вместо них свои. В этом вы отличаетесь от европейцев – они никогда не топтали наши символы.

Те, кто за Европейский союз – вешают свой флаг рядом с украинским, но не вместо него. Поэтому мы и выбрали Европу, и теперь уже не отступим. В нынешней ситуации это единственный путь, потому что интегрироваться с вами теперь может только полный псих и самоубийца.

Если вы все еще верите, что в Донбассе идет война между «ополченцами» и «хунтой», то спешу вас расстроить – это не так. Война, которая идет у нас, от начала и до конца устроена вами.

Можно не верить мне, но спросите сами себя, почему «Донецкой республикой» управляют россияне? Почему в моем родном Донецке сейчас командуют москвичи Гиркин (Стрелков) и Бородай?

Я, коренной дончанин, их не знал и не звал. Я за них не голосовал. Если это не оккупация Донбасса Россией, то почему они здесь? И чем они отличаются от немецких гауляйтеров? Слабо найти десять отличий?

Если вы сочувствуете «ополченцам», потому что они русские, то я вас заверяю – есть сотни тысяч русских, которые с ними не согласны, и которые сами страдают от их действий.

Посочувствуйте лучше им. Тем, чьи машины отбирают, кого по глупым обвинениям бросают в подвалы, кем прикрывается ваш Игорь Стрелков, который ведет себя в городе, как Шамиль Басаев в Буденновске.

Если вы сочувствуете жителям юго-востока, посочувствуйте лучше 38 военным из Днепропетровска, которые погибли в самолете, сбитом из вашего ПЗРК. Посочувствуйте сожженным в БТРах солдатам из Николаева. Как думаете, их родители, родственники, друзья будут любить Россию?

Если вы хотите знать правду о том, что такое «Донецкая республика», попробуйте выключить телевизор, закрыть глаза и представьте на минуту, что кто-то вооружил всех наркоманов и уголовников вашего города. Что безумные ветераны чеченских войн, спивающиеся менты-отставники, забитые наколками рецидивисты, быковатые охранники-чоповцы, сумасшедшие казаки, толкиенисты, лимоновцы, скинхеды вдруг получили в руки оружие и неограниченную власть.

Представили? Если да, то тогда вам больше не надо ничего объяснять. Сделать такую же республику достаточно легко где угодно. Просто уберите название «Донецкая» и подставьте «Саратовская», «Челябинская», «Ростовская».

Думаете, наговариваю на «ополченцев»? Тогда смоделируйте ситуацию – милиции нет, власти нет, оружие в свободном доступе. Что произойдет в вашем городе? Ну честно, признайтесь себе сами.

Раскачать ситуацию, поднять бессмысленный и беспощадный бунт в социально неблагополучном регионе, населенном люмпенами и безработными – достаточно просто. Бородаи, стрелковы, бабаи, мотороллы только поднесли спичку, а дальше полыхнуло, как в Гражданскую.

«Даешь республику», «грабь награбленное», «построим новый рай – Новороссию».

Достаточно сказать, что репрессивный орган террористов в Луганске называется КГБ СМЕРШ. И это не шутка. Положа руку на сердце, признайтесь себе – нормально ли это и хотели бы вы, чтобы по соседству с вами работало такое учреждение?

Будни Донецка последние два месяца – мародерство, киднепинг, грабежи. Почитайте местные донецкие новости. Только за неделю с 16 по 23 июня угнаны и отобраны 47 автомобилей и один мотоцикл, причем 42 автомобиля были захвачены на дорогах вооруженными лицами. Неизвестными были похищены 14 человек. Это официальная информация от мэра.

А вот фотографии супермаркета «Метро», которые видел весь мир. Его тоже ограбили «несчастные ополченцы».

Продолжать можно долго, но есть ли смысл? Эйфорические состояния имеют свою специфику. Переживающий их субъект, пускай это и целый народ, плохо восприимчив к внешним раздражителям. «Крымнаш» – как наркотик, как влюбленность, затмевает ваше сознание.

Должно пройти время, чтобы вас отпустило, и вы поняли, что ничего не поменялось. Что Крым не стал ближе, не стал дешевле, не стал чище и комфортней для отдыха.

А вот вы сами, целый народ, самая большая в мире страна, запятнали себя позором агрессии и навесили на своих детей ярмо потомков оккупантов и гауляйтеров Гиркина и Бородая. Sad but true.

Счастливо оставаться.

 

Росіяни в шоці від українських «біженців»

Вівторок, 15 липня 2014, 03:22

Користувач livejournal pan-andriy зібрав на своїй сторінці «найколоритніші» дописи росіян на їхніх форумах на тему біженців з так званих ДНР і ЛНР.

10.06.2014

Користувач тата

та вы что! охренели! наши ростовчане работу найти не могут, почему нам не помогают на всякий лохотрон кидают, а украинцам зад вылизывают, беженцы блин! да ну на фиг они нужны нам!? мы же их и будем потом содержать! вы ополоумели что ли люди!

Користувач Nachtigall

У меня отец с матерью пенсию получают меньше чем на беженца положено так они коммунизм строили.и не орали кто не скачет тот москаль..а эти в начале нас русских оккупантами называли а как петушек бендеровский клюнул так вспомнили что братья.

Користувач Галина

Я, конечно, шизею! По 28 тыр. на рыло беженцам! У меня з/п 25 тыр, мать инвалид 1 группы, пенсия 2500 инвалидская, муж безработный, и что-то никто не рвется из правительства помочь! Нам что, своим уже помогать не нужно? Затопленные территории разгребать? Детей больных лечить? Пенсионерам помогать? У них там не на всей территории украины бои идут, на большенстве территории тихо и спокойно – брат там живет – знаю, о чем говорю! Вот пусть и едут по своим областям и городам – работать, жить, убежища просить!

Користувач Аноним

Ага, знакомая с миграц.службы рассказала, что в первую очередь надо беженцам предоставить места, а своих отмести в сторону. приедут в разные поселки, типа поотнимают места местных,и все,а местные сами из-за необходимости уедут.

Извините, но это как-то не правильно.

28.06.2014

«Знакомая семья взяла беженцев в свой дом. Пока они отдыхали, купались, жена накрыла стол, поставила выпить и сели ужинать. А украинцы подпили и как понесли: «Путин козёл, Россия болото, русские стадо» и т.д. Следующим же утром эта семья попросила беженцев покинуть их дом, сказав напоследок, чтобы они ехали тогда в Америку! Может, там их примут лучше!»

Ещё: «Наш город находится рядом с границей, все помогают чем могут, у нас полно волонтеров, и одна из них рассказала: когда беженцев привезли с границы в г.Донецк (там пункт, а оттуда уже расселяют) и предложили жилье в соседних городах, они устроили истерику! Кричали: «Почему других везут в Крым, а нас в эту деревню?! Везите нас тоже в Крым или в Москву! Или вон, говорят, после Олимпиады дома пустуют, везите нас в Сочи!»

ПОЧЕМУ? ОТКУДА такая ненависть к нам? Ведь мы все сплотились здесь ради того, чтобы оказать им помощь! Тянем туда всё! Продукты, деньги, вещи! А в ответ…

29.06.2014

Часть украинских беженцев недовольна гуманитарной помощью в России и продаёт полученные вещи, свидетельствуют волонтеры.

Желание помочь пострадавшим от военных действий жителям юго-востока порой заканчиваются принципом «Не делай добра – не получишь зла». Фуры с вещами и медикаментами ежедневно отправляются в приграничные регионы. Однако уже на месте некоторые адресаты начинают возмущаться и требовать ещё, пишет Русская служба новостей.

Рассказывает волонтёр из Ростовской области Виктория Мельникова: «Женщина с двумя детьми, не больше восьми лет, ходила по рынку, была богато одета и возмущалась, как им не нравятся продукты, еда не нравится, они такого никогда не ели. Что им не нравится, какую им предоставляют одежду. Что она новая, но она дешевая. И ещё были такие заявления, что, если бы не ваша страна, то у них вообще все было бы хорошо».

2.07.2014

Користувач Адвокат777

Некоторые беженцы настоящие твари. Да, вы не ослышались. Твари, а не люди. Почему? Сейчас всё поймёте.

Так вот, с его слов, среди беженцев немало таких товарищей, которые звонят ему на мобильный и начинают зачитывать списки – сколько и в каком количестве он им ДОЛЖЕН по-быстрее привезти. Причём довольно наглым приказным тоном типа.
- Слыш, Вася, нам к завтру мешок картошки, упаковку подгузников, постельное бельё и туалетную бумагу! Только приезжай не раньше 14:00, а то мы на пляжике будем!
Вот как к таким тварям относиться? Да и что тут скажешь? Остаётся только удивляться наглости и бессовестности таких вот «беженцев».

 

Користувач Gnom78

А у нас, г. Новозыбков Брянская обл. такие МРАЗИ, уже в наглую КВАРТИРЫ требуют. Ей Богу не вру

 

Користувач Арyна

Ну, это.. у нас,вроде, на севере места много? Пущай туда распределяют таких обездоленных, там и жильё на первой линии у Белого моря наверняка найдётся, и работа, и пляжи пустуют…

 

Користувач Zolbacken

Некоторые оказывают им помощь, а они типа «какого хрена вы «путенцы» нас бомбите, а потом принимаете, кормите, лечите и т.д., вину свою заглаживаете?» пруф, конечно, на уровне информагентства.

 

Користувач ramires

Предыстория: в прошлые выходные приехали мои родственники, дальние, троюродная сестра с мужем (русский этнический) двое детей и мать ее. Я их не видел вообще раньше ни разу. шахтер он, муж сестры в управлении шахты.

С сестрой в одноклассниках пару лет назад нашли друг друга, а вот недавно откликнулся на то что стреляют их там, снаряды рвуться и т.д. и спасите. Приехали они, живут у моих родителей и никакого сарказма, эта наша обязанность и мы просто обязаны своим помогать. А тут недавно – выехали на дачу на шашлыки – алкоголь и т.д.

И БЛ**Ь Я УСЛЫШАЛ Всё это!

В России плохо, девушки у нас не красятся, цены дикие и вообще они за Украину, ПРОТИВ ополченцев. И вся война из-за ополченцев. И все у нас в России не так, а на Украине зае..сь! Я послушал, взбесился и высказал на тему, что все у них зае..сь.

Сестра так то понимает, что при мне не стоит эту тему щаз заводить, а у ее мужа ее все время проскальзывает. Мне вот как то тогда даже пох на него стало… но только ради сестры! Дох могу писать, но обидно бл*дь, наши добровольцы там погибают, ребята местные там погибают, за русских, да и за украинцев (разницы не вижу) непошпаренных майданом, они же воюют против бендеровского отродья, а вот такое услышал.

Притом фраза его - нахера ваши добровольцы там? Запутались они там, в край запутались, потому что запутали их там!

Користувач werwer

пипец , а с каких (..) все решили что к вам хахлы прибежали, а не ваши русские братья?))))

вы мля перед тем как привечать, национальнось уточняйте, берите только этнических русских если шо.

Користувач firs88

Подождите! Какие хохлы??? Это же русские люди, которых вы защищаете! Которым помогаете оружием и техникой. Они же на референдуме за ДНР/ЛНР голосовали. Хохлы в Украину бегут. Во Львов, в Киев…

Користувач Satva

Кум у меня таксует в Луганске.

Вчера пили пиво делились информацией. Он говорит последний месяц как волонтер вывозил людей на ЖД вокзал. Беженцы все. А неделю назад пошла обратная хрень. Народ из России попер назад в Луганск. Вчера вез с вокзала молодую пару с ребенком. Они месяц назад, после первой бомбежки, дернули в Ростов как беженцы.

В чистом поле палатка на 200 человек, двухярусные кровати. Овсяная кашка без масла на завтрак/обед/ужин. Вода привозная в цистерне. Электричества/телевизора/интернета нет. На счет трудоустройства можно не заикаться.

Покушали они кашку месяц и поехали домой в Луганск.

Всю дорогу куму рассказывали «какие русские пидорасы, замутили новороссию и кинули всех через *уй, а теперь мало того что разбомбить могут в этом Луганске, так еще после того как Украинскя власть вернтся их за яЙца возьмут на предмет какого *уя во вражескую страну беженцами поперли».

Вот как то так…

Користувач Nesvetay

На соседней улице старуха пустила к себе беженцев, так отобрали все деньги и избили до полусмерти. Так они сами всем недовольны – помогают им мало, цены у нас высокие за проезд в маршрутке, продукты невкусные. Одна беженка пришла в больницу и стала требовать тест на беременность «вы обязаны дать бесплатно, я же беженка!!!»

Недалеко от Новошахтинска поселок есть, привезли несколько семей – дома бесплатно предлагали, так они носом крутят «унитаза в доме нет», «а тут газа нет».

 

Про Росію та її ідіотів

Вівторок, 15 липня 2014, 03:19

Напевно, для дуже важливих справ, про які я не знаю, Богу потрібні не тільки розумні, а й дурні. Тому для розумних Бог створив Америку, Ізраїль і Україну, а для ідіотів він створив Росію. Велику резервацію для розмноження ідіотів.

Ідіотизмом, як медичним діагнозом, в Росії хворі приблизно 85% дорослого населення. Саме такий сукупний рейтинг Путіна, Зюганова і Жириновського. В Україні чинна влада ніколи не мала більше 25% і для мене це є незаперечним доказом того, що українці в 3 рази розумніші за росіян.

Ні в одній країні світу немає такого срачу в коментарях до інтернет-постів, як у Росії і в людей, які орієнтовані на Росію. Їхня мова – це тупий гоблінський срач. Жодної розумної думки їхня голова народити не може. Лише прокляття і тонни жовчі на все навколо. Після читання російських коментарів залишається відчуття, що в Росії відбувається чемпіонат з ідіотизму, і жителі цієї країни активно беруть у ньому посильну участь.

Улюблена тема російського ідіота – Україна. Як тільки мова заходить про ненависних хохлів, потік російського несвідомого зупинити неможливо. Вся сутність чорної російської душі відкривається повністю. Мегатонни помиїв виливаються на народ, який вважається нібито братнім.

Російський ідіот дуже любить змагання. Улюблене заняття російського ідіота – змагатися з Америкою. Оскільки змагатися з Америкою мізками російський ідіот не може – через відсутність у нього таких, він змагається з Америкою в тому, що у нього добре виходить – в ідіотизмі. До речі, американці дуже сильно здивуються, коли дізнаються, що Росія, виявляється, таким способом змагається з ними в геополітиці.

Російський ідіот – істота високодуховна. Результатом довгого перебування в високодуховних сферах стало те, що одухотворена російська істота не може перебувати поряд з менш одухотвореними істотами інших національностей. Коли поруч з російськими високодуховними організмами знаходяться американці, прибалти, поляки, грузини або, не дай Боже, українці, у російського ідіота починається рясний срач у вигляді словесного проносу.

Найдуховнішими істотами в Росії є офіцери КДБ Путін і Гундяєв. На третьому місці за духовністю Рамзан Кадиров. Він у КДБ не служив, але зате його всі бояться, а це головний показник рівня духовності в російському організмі.

У російського ідіота в будинку завжди повний порядок. Він уже навчився не бухати, він вже тиждень не б’є свою дружину, він вже побудував ультрасучасні автобани по всій Росії, наука і медицина в його країні знаменита на весь світ своїми неймовірними досягненнями, російських футболістів звуть грати за збірну Бразилії, але вони відмовляються через низький рівень духовності бразильців, в Росії немає корупції, там найчесніші суди, прокурори живуть на одну зарплату, а міліцію там взагалі скасували через відсутність бандитів. Замість міліції там тепер поліція, яка, з причини повної відсутності злочинності, займається розгоном мітингів проти війни з Україною, які проводять останні одиниці бездуховних істот, котрі якимось дивом залишилися в Росії.

І оскільки вдома російському ідіоту більше робити нічого, всі радощі свого високодуховного російського світу він несе сусідам. У цьому і є його головна життєва місія – прийти туди, куди його ніхто не кликав, і давати поради тим, хто їх не потребує

Російський ідіот точно знає, хто винен і якої він національності. Російський ідіот знає, чим все закінчиться. Російський ідіот здатний передбачати майбутнє. Іноді від його пророкувань в жар кидає навіть Господа Бога.

Немає такої гидоти, яку російський ідіот не готовий зробити заради духовності. В ім’я торжества духовності російський ідіот здатний здійснювати будь-які злочини і з небаченою легкістю знаходити для цих злочинів виправдання.

Як свідчить вся історія російського ідіотизму – він не лікується. Мало того, побутує думка, що лікувати російський ідіотизм не потрібно, тому що він насправді є захисною реакцією переляканого організму на такі дратівливі для російського ідіота фактори як розум, честь, совість і людська гідність.

Основні ознаки російського ідіотизму:

– Віра в Путіна

– Віра в те, що російське телебачення говорить правду

– Віра в те, що Росія – велика країна

– Віра в те, що весь світ – вороги Росії

– Віра в те, що є його думка і неправильна думка

– Віра в те, що Сталін відправляв російських ідіотів у Сибір для того, щоб зробити їх великими

– Віра в те, що якщо поставити пам’ятник своєму катові, він стане ріднішим за маму

– Життя з нав’язливою думкою врятувати світ від америкосів і бандерівців

Якщо російський ідіот прожив своє життя і жодного разу не отримав по пиці за свою духовність, то таке життя у росіян-ідіотів вважається прожитим даремно!

 

Терористів в зоні АТО доїдають… воші

Вівторок, 15 липня 2014, 03:11

Військові медики та волонтери, які зараз працюють на Донбасі, в зоні Антитерористичної операції, повідомляють, що педикульоз (в народі – воші), став справжньою проблемою для терористів і через них становить загрозу для мирних мешканців та українських військових.

З самого початку серед терористів на Донбасі було багато антисоціальних елементів, які не надто стежили за власною гігієною. Російські автомати в руки отримали всі бажаючі, включно з відвертими бомжами, які вже були уражені педикульозом. Подальше підвищення температури повітря, скупчення, контакти один з одним та антисанітарні умови заселили вошами майже кожного бойовика, окрім вищого командного складу, який по можливості тепер просто уникає контакту з рядовими сепаратистами, пише спільнота «Інформаційного опору» в соцмережі «Вконтакте».

Медикам добре відомо, що війна і постійний стрес є добрим ґрунтом для педикульозу, тому в українській армії добре за цим стежать. У терористів медична служба організована значно гірше, а часто взагалі відсутня, тому ніхто цим питанням особливо не переймається.

Наші лікарі були свідками, коли терористи здавались у полон цілими групами з головною умовою: «Вилікуйте нас від педикульозу», після огляду найбільш часто фіксувались головні та платяні, були випадки ураження і лобковими вошами.

В аптеках в зоні АТО терористи давно вилучили усі ліки, які хоч якось можуть допомогти від недугу, але умови та спосіб життя заважають успішному лікуванню. Керосин (гас) знову став у моді, часто від бойовика ДНР та ЛНР здалеку можна почути запах керосину, від таких навіть «свої» намагаються триматись подалі.
Чутка про «вошивих сепаратистів» швидко поширилась серед місцевого населення і стала додатковим каталізатором паніки, тепер навіть відверто проросійські громадяни добровільно терористів у приміщення не пускають, а якщо «гості» все ж завітали, то люди прямо на вулицях спалюють речі, до яких торкались терористи.
Медики б’ють на сполох, адже воші є основним переносником кількох різновидів тифу, а перемогти явище можна лише комплексними заходами: добровільне або примусове лікуванням усіх уражених, нормалізація санітарних умов, дезінфекція одягу, особистих речей та приміщень. Усе це можливе лише після успішного завершення АТО на Донбасі.

 

Без газу: як вести переговори з божевільним продавцем

Вівторок, 01 липня 2014, 09:58


Російсько-українські переговори по газу за посередництва Європейської комісії завершилися тим, чим і мали завершитися – Стокгольмським арбітражем і вимогою передоплати за газ. І це – логічний наслідок того підходу до політики та економіки, який сповідує путінський Кремль.

У Росії не розуміють самого процесу складних політичних домовленостей, поступок, знаходження компромісу. Тільки бліцкриг, тільки хардкор! Вже те, як здійснювалася анексія Криму, мало продемонструвати цивілізованому світу, що ми маємо справу з неврівноваженими людьми, які щиро побоюються відплати за вчинені ними авантюри і прагнуть завершити все якомога швидше. Згадайте, скільки разів переносилася дата нещасного кримського референдуму і змінювалося його формулювання. Згадайте, що навіть депутати маріонеткового кримського парламенту, які голосували під дулами автоматів загарбників, тільки в залі засідань дізналися, наприклад, що прийматимуть рішення про проголошення півострова незалежною державою – хоча ніякого референдуму на цю тему так і не провели, провели референдум про приєднання до Росії. Так можуть вести себе не просто люди, що не поважають міжнародне право, але перш за все ті, які квапляться закамуфлювати цю неповагу. Це, по суті, не тільки реакція божевільного, це ще й реакція дитини, яка хоче якнайшвидше вийти з темної кімнати і навіть не намагається зрозуміти, чи є світло в наступному приміщенні і чи не вдариться вона об щось, коли буде бігти. Тільки вперед, тільки негайно! «Расєя, Расєя!»

Що відбувається з божевільними, коли їм не вдається задумане? Вони впадають в істерику, починають у шаленстві трощити все навколо, погрожувати, реготати – як міністр Лавров на недавній зустрічі зі своїми колегами з Польщі та Німеччини. Словом, скаженіти. Саме так почало вести себе російське політичне керівництво, коли стало ясно, що нічого не виходить з Новоросією і що населення захопленого російськими диверсантами і найманцями Донбасу не збирається влаштовувати повстання на підтримку кривавих пройдисвітів. І те ж саме ми бачимо на переговорах по газу. Олексій Мілллер, глава величезної компанії, від поставок якої залежить нормальне існування кількох європейських країн, весь час в істериці втікає з переговорів. І він не збожеволів, ні. Але, як і будь-яка людина, що знаходиться в російському керівництві, він просто не знає іншої моделі поведінки. Або підлеглі – а для Міллерів весь світ належить до категорії підлеглих – виконують його вказівки – або починається сказ. У самій Росії це буде кидання попільничками в голову і нецензурна лайка. За кордоном – істерична втеча.

Але цих нападів божевілля не потрібно боятися – і найголовніше, не потрібно їм потурати. Тому що у небезпечних хворих після такої істерики – якщо вона нічим не закінчується і ніхто не сприймає їхнє безумство всерйоз, починається депресія. В російських умовах депресія – це перебудова і гласність: найкраще свідчення того, що пацієнт на певний час заспокоївся.

А в газовій суперечці кращий перехід від істерики до депресії – арбітраж. Саме завдяки судовому процесу, який насправді потрібно було починати кілька років тому, ми отримаємо прекрасну можливість отримати справжню ціну газу. Європейський Союз, у свою чергу, отримає можливість у більш швидкому темпі переглянути свої енергетичні відносини з «Газпромом»: недоговороздатність російської компанії робить її вкрай ненадійним постачальником. А враховуючи те, що грошей у російського монополіста на розвиток просто немає, не потрібно заважати Міллеру і компанії рубати гілку, на якій вони примостилися разом з Путіним.

Падіння буде повчальним для всіх нас.

 

Підготував Адам Стрижнюк

 

Тернопільські політики потрапили в жахливу ДТП

Вівторок, 01 липня 2014, 09:55

25 червня близько 17 години на автодорозі Київ-Чоп керівник тернопільського виборчого штабу Петра Порошенка Степан Барна та колишній в.о. голови Тернопільської територіальної організації політичної партії «Фронт Змін» Юрій Юрик потрапили у ДТП.

Політики їхали у автомобілі Honda Accord Барни з Києва. Неподалік Рівного у селі Бранів Корецького району вантажівка, що їхала попереду, почала вчиняти дивні маневри – різко затормозила і почала розвертатись. Щоб уникнути зіткнення, водій Барни скерував своє авто у відбійник. Водій вантажівки з місця пригоди зник.

Степан Барна зараз проходить медобстеження, стан його в цілому задовільний. А Юрій Юрик був важко травмований: отримав травматичну ампутацію правої ноги, відкритті множинні переломи обох кісток лівої ноги та множинні рвані рани. У стані травматичного шоку його доставили в реанімаційне відділення Рівненської обласної клінічної лікарні. Водія також забрала швидка, але у прес-службі ВДАІ кажуть, що травм він не отримав.

Як повідомляють місцеві ЗМІ, колеги Барни вважають це замахом на життя політика. Цю аварію порівнюють з тією, у якій загинув В’ячеслав Чорновіл. Також повідомляють, що Степан Барна – один з найімовірніших кандидатів у губернатори Тернопільщини.

Нагадаємо, нещодавно на Вінниччині застрелили керівника одного з районних виборчих штабів кандидата у президенти України Петра Порошенка. Замовив вбивство родич керівника.


 

Забобони: міф чи правда?

Понеділок, 16 червня 2014, 15:35

Коли чорний кіт переходить дорогу з порожніми відрами...

– Ти віриш у забобони? – запитав мене якось товариш.

– Не будь наївний: коли у тебе вдома живе чорний кіт, вірити в забобони – дурість.

А от більшість людей, навпаки – вірять. Мало того, часто трапляється й так, що, побачивши того ж самого чорного кота, починають кидати каміння, тримаються за ґудзик, шукають іншу дорогу або й взагалі повертаються додому. Ну, точнісінько як у всім відомій пісні. І чим же провинилася невинна тварина? Тим, що чорної масті? Але ж брюнеток та негрів сприймають нормально.

Це все з міфів, легенд, розповідей, які нав’язані нам різними авторами чи простими сільськими бабцями. Люди слухають, читають та вірять. Чому? Скоріш за все людям подобається у щось вірити. І великої різниці майже немає, чи це гороскоп, НЛО, чи нечиста сила, полтергейст або й сам ангел-хоронитель у вишиванці. Пригадується мені один цікавий гороскоп, написаний до Дня сміху: «Раки, не стійте раком, Діви – годі дівувати, Риби – не хапайте наживку, бо під нею – гачок». Ситуація з забобонами та іншою нечистю (в радянські часи цю «нечисть» справедливо називали мракобіссям) дуже схожа на цей гороскоп: люди вірять у те, в що їм хочеться вірити. І не важливо, чи цей акт віри є об’єктивним, а чи всуціль шизофренічна маячня.

Забобони: погляд розуму

Забобон – це вид марновірства, який полягає в тому, що індивід приймає за реальність невідомі сили, здатні передбачати події і навіть впливати на них. Підґрунтям забобонності є віра в те, що якщо у всіх тонкощах дотримуватися певного порядку виконання визначених ритуальних дій, то, як наслідок, неодмінно настане бажаний очікуваний результат. Ця віра у низці випадків не є марною, адже іноді покладені на забобони сподівання збуваються. Причина в тому, що ритуальні дії, які є неодмінною складовою будь-яких забобонів, є імітацією діяльності, яка, будучи ланкою причинно-наслідкового зв’язку, має призвести до якогось результату, часом і позитивного. Іноді деякі забобони є наслідком спрацювання уяви або збігом обставин. Загалом у забобонах простежується нотка анімізму – уявлення про те, що всі предмети є одухотвореними, тому при виконанні певних дій чи при збігу певних обставин життєва сила в них, пробуджуючись, призводить до того чи іншого результату. Це уявлення вкрай наївне, тому забобонність не красить тверезомислячих людей. Особливо, якщо ці люди мають за плечима вищі освіти і живуть у ХХІ столітті, а не в глибокому середньовіччі.

Нещасне життя деяких котів

Упереджене ставлення до котів – сьогодні найпоширеніший забобон. Минули століття, а ми все одно плюємо через ліве плече, побачивши цю тваринку. Та спитай-но лишень свого знайомого, який має чорного Мурчика (чи Барсика), що змінилося в його житті з появою «нещасливого» кота? Навалилась, як сніг на голову, купа нещасть: пожежа, потоп, погані оцінки чи зламався мобільний? У відповідь він тільки знизуватиме плечима. А хіба кіт не переходить йому дорогу по двадцять п’ять разів на день? Чи твій знайомий через кожні три хвилини плює через плече? Навряд…

І все ж хто із нас хоча б раз у житті не відчував забобонного страху перед чорною кішкою? Давайте визнаємо, що мало хто піде вперед, якщо дорогу перейшов саме чорний кіт. І, щоб уникнути будь-яких наслідків (а раптом щось!), кожен має в запасі свої власні засоби боротьби проти «сили» чорної кішки. Один непомітно плюне через ліве плече, інший схрещує пальці і перевертає задом наперед кепку, ну а найпрактичніші чекають, щоб першим пройшов хтось інший. А скільки існує ритуалів, що дозволяють позбутися від нещасть, принесених чорними котами! І все через те, що в наших головах ще з часів язичництва засів стереотип про чорних котів як пособників чорної магії і відьомства.

Проте сьогодні ставлення до чорних котів дещо видозмінилися, і у різних країнах світу до них ставляться по-різному. Й далеко не завжди негативно.

Так, у Фінляндії до чорних котів ставляться нейтрально, але дуже бояться сірих. У Франції, Болгарії та Англії вважається, що отримати в подарунок чорного кота – знак особливої поваги. Французькі селяни вірили, що чорні коти знають, де закопаний скарб. Для цього треба вийти на перехрестя п’яти доріг і випустити кота, уважно стежачи, куди він піде і де ляже. А якщо в шерсті цього чорного кота знайти білу волосину, то француза просто переслідуватиме успіх!

Під час грози в багатьох західних країнах чорних кішок виганяли за двері, щоб блискавка не вдарила в будинок. У Великобританії вважається, що якщо чорний кіт перетинає ваш шлях або входить до дому, то це означає, що на вас чекає успіх. Кішка в Англії є символом сексуальної привабливості. Стара англійська приказка говорить: «Якщо в будинку чорний кіт, то в ньому не переведуться коханці». Дуже багато років поспіль в одній із лондонських церков чорний кіт неодмінно переходив дорогу нареченій, беручи участь таким чином в обряді вінчання. У Туреччині ж придумали, як уберегтися від чорного кота, що переходить дорогу. Потрібно всього лиш доторкнутися до свого волосся.

«Чорна» п’ятниця

П’ятниця, 13-е, вважається нещасливим днем у більшості країн Європи, Австралії і США. При цьому американці побоюються цього дня, мабуть, більше решти країн і народів. Деякі американці вважають за краще цього дня не виходити на роботу, побоюючись, що добром подібна «вилазка» в такий нещасливий день не закінчиться. Багато хто відмовляється в п’ятницю, 13-го, обідати в ресторанах через страх отруїтися. Чимало хірургів ніколи не призначають на цей день операцій. Ну а вже відзначати в «чорну» п’ятницю весілля, підписувати контракт або йти на співбесіду до потенційного працедавця вважається мільйонами доброчесних громадян світу майже самогубством.

Існує повір’я, що у п’ятницю не треба міняти білизну на ліжку, інакше сплячого мучитимуть погані сни. Не рекомендується стригти у п’ятницю нігті, щоб не привернути печалі на свою голову. Не радять поширені забобони і подорожувати по п’ятницях.

Чим же завинила перед нами п’ятниця, 13-го? Теорій – безліч. Але жодна з них не є доведеною. Найбільш поширена стверджує, що християни незлюбили п’ятницю за те, що саме цього дня був розп’ятий Ісус Христос. Число ж 13 прокляте нібито внаслідок того, що саме стільки людей сиділо за столом під час Таємної Вечері. І один із цих 13-ти виявився зрадником. Окремі джерела стверджують, що п’ятниця «почорніла» тому, що цього дня Адам і Єва скуштували забороненого плоду...

А тим часом: відомий шахіст Гарі Каспаров – 13-й в історії шахів чемпіон світу, який народився 13-го квітня, а свою шахову корону здобув, перемігши Анатолія Карпова з рахунком 13:11.

Чого бояться у світі?

Забобони існують у всіх народів. Багато прикмет є загальними для всієї Європи, а деякі можуть викликати в іноземця лише посмішку. Одна з найпоширеніших прикмет у Європі – заборона прикурювати втрьох від одного сірника – має своє історичне пояснення. Кажуть, що прикмета ця виникла в часи англо-бурської війни: коли перший солдат запалював сірника і прикурював, ворожий снайпер його помічав. Коли прикурював другий солдат, то стрілок цілився, а коли третій – стріляв. В Ісландії також не заведено прикурювати від свічки на кораблі. Кажуть, так можна втопити човен, який вийшов у море.

Італійки та іспанки не можуть відвести очей від горбатого чоловіка. І не тому, що милуються. Просто в тих країнах вважається, що горбуни приносять щастя. З горбатими жінками все навпаки – вважається, що зустріч з ними до обіду обов’язково приведе до невдачі. Пташка, що залетіла в італійський будинок – це погана прикмета. Зате щастя прийде до будь-якого італійця, який почує, як чхає кішка.

В Австрії – свої химери. Справжній австрієць не залишиться байдужим, зустрівши трубочиста. Він одразу схопиться за ґудзик і не відпускатиме до тих пір, доки не побачить якусь тварину. Найкращий варіант – це трубочист із чорною кішкою на плечі. Тоді й ґудзиків не треба!

Будь-яке взуття, перевернуте підошвою вгору, у Греції віщує щось недобре. Тому якщо ви, роззуваючись в будинку у грека, кинули черевики, і вони приземлилися підошвою догори, негайно поверніть їх до нормального стану і скажіть «Scorda!». Пара плювків при цьому не завадить.

Пройти під сходами або побачити сороку в Англії – це дуже погано. Сусіди англійців – ірландці – один із найбільш забобонних народів. У давнину ірландки мали звичку ходити по коліна у воді з новонародженою дитиною на руках, щоб перевірити, людське це дитя чи підступна фея, яка заради забави прийняла людську подобу. Будь-якому ірландцеві відомо, що перевертні бояться води.

У Китаї багато марновірств, пов’язаних з мітлою. Вважається, що в кожній мітлі живе дух, тому користуватися цим предметом слід обережно. Підмітати будинок можна, а ось чистити вівтарі або домашні статуї богів – ні. А вже вдарити когось віником рівносильно багаторічному прокляттю. Особливо погано, якщо мітла торкнеться чиєїсь голови. Жоден китаєць також не стане підстригати нігті після опівночі, щоб не накликати візитерів з того світу.

В Японії не слід встромляти палички в рис, а подушка ніколи не повинна бути спрямована на північ. Не варто також фотографуватися втрьох: той, хто опиниться посередині, може накликати на себе смерть.

Якщо в українців одягнена навиворіт сорочка означає, що битимуть, то у французів це вірний знак того, що невдовзі прийде приємна звістка.

В країнах Африки досі дуже бояться відьом. В африканських селах навіть сьогодні триває полювання на відьом та їх спалення. В Камеруні, Гані та Уганді вважають, що відьмами можуть бути жінки та немовлята, у Нігерії – чаклунки можуть також ховатися під личиною комахи або маленької пташки, а в Гамбії та Сенегалі відьом асоціюють із совами.

Якщо класти сумку на землю у Бразилії, то не матимеш грошей, а якщо сипати цукор в чашку перед тим, як засипати каву, то навпаки – будеш купатися в достатку. Бразильці вірять, що, залишивши віник за вхідними дверима, вони оберігають дім від небажаних гостей. В Сінгапурі коханим не рекомендують дарувати взуття або валізи, адже це означає «збирай валізи й забирайся геть». Не можна дарувати також парфуми, адже їх запах може привабити третього, таким чином сприяючи розриву стосунків.

У багатьох країнах існують забобони, пов’язані з вибором супутника життя і весіллям. Так, у Шотландії, наприклад, вірять, що якщо в майбутнього чоловіка другий і третій пальці стопи однакової довжини, він погано ставитиметься до дружини.

Щодо весільного вбрання, то в Аргентині наречена обов’язково повинна одягнути щось старе і щось нове, щось блакитне і щось позичене: це сприятиме благополуччю подружнього життя.

У Франції вважають, що наречена біля вівтаря в жодному разі не повинна оглядатися. А якщо оглянеться, значить, шукатиме іншого чоловіка. Ще гірше, якщо наречений на шляху до вівтаря зверне увагу на іншу жінку – такий шлюб буде недовгим.

Щоб майбутній шлюб був щасливим, в Іспанії на весілля приносять домашню кішечку.

На Кубі вірять, що пара – закохані або подружжя, – зустрівши на своєму шляху якусь перешкоду, в жодному разі не повинні роз’єднуватися й обходити її з різних боків – це призведе до розлучення.

Народження дитини – один із найважливіших моментів у житті сім’ї. В ескімосів жінка від початку вагітності і до пологів повинна їсти тільки те м’ясо, яке добуває її чоловік. Через два тижні після пологів ця заборона знімається, але кістки від м’яса все одно не можна виносити за межі житла: недотримання цих двох правил принесе дитині життєві невдачі. Якщо до того ж це перші пологи, ескімосці забороняється їсти й пити просто неба. У неї має бути своя окрема вода, яку ніхто, крім неї, не повинен пити.

На Кубі вагітним забороняється дивитися на місячне затемнення, інакше дитина народиться з великою пігментною плямою на обличчі.

У США вважають, що вагітна жінка, навіть знаючи про стать майбутньої дитини, в жодному разі не повинна нікому про це розповідати.

А в Китаї й сьогодні існує оригінальний спосіб перевірки розумових здібностей немовляти. Перед новонародженим кладуть ножиці: якщо він їх схопить, це означає, що народився розумник. На Кубі ж у жодному разі не можна класти ножиці на ліжко – це на нещастя. Якщо вони впали на підлогу, слід спочатку наступити на них ногою, а вже потім підняти.

Існують забобони, пов’язані з хворобами і смертю. Якщо хтось умирає в племені індіанців чиннокі, всі одноплемінники, які носять те саме ім’я, що й небіжчик, негайно змінюють його – вони вірять, що смерть переслідує не людину, а ім’я.

В Ірані вважають, що якщо на будинок сяде сова, то в ньому обов’язково хтось помре або будинок буде зруйнований. А турки кажуть, що смерть входить у дім, коли його будівництво й оформлення завершене, тому потрібно, щоб вдома завжди залишалося що доробляти.

Безліч забобонів пов’язано з грошима: у США вірять, що якщо дорогою знайдеш пенні – цілий день щаститиме.

У Японії, якщо ваш клієнт вранці повернув куплений напередодні товар, – цілий день буде погана торгівля. А от якщо ви добре сховаєтеся в японському суді і побачите свого опонента раніше, ніж він помітить вас, виграєте процес і гроші будуть вашими.

У Норвегії свій спосіб розбагатіти: потрібно впіймати рибу голими руками і втримати її, щоб не вислизнула.

Щодо щастя й талану, то норвежці твердо знають: якщо вам довелося протягом одного дня тричі з’їздити в те саме місце – це до невдачі.

На Мадагаскарі під час грози не можна визирати надвір крізь дверний проріз.

А в Індії вірять, що невдачу приносять голуби.

В’єтнамці вважають, що якщо в перший день нового року за місячним календарем у дім забреде собака – цього року матеріальний добробут сім’ї підвищиться. Добре також, якщо зайде волоцюга, але погано – якщо людина з поганим характером або кішка. А йдучи з дому ворога, рекомендується добре витерти ноги.

У США не заведено тиснути руку на знак привітання через поріг. Це означає, що ти приносиш невдачу господарям. Наші предки, східні слов’яни, теж забороняли здоровкатися через поріг. Вони вірили, що відразу за порогом починається царство мертвих, і небезпечно його зв’язувати з царством живих. Через поріг не рекомендувалося навіть розмовляти.

У Канаді, побачивши перший свіжий каштан, потрібно сховати його в кишеню і носити протягом року – на щастя.

У Японії точно відомо, які дні щасливі, а які – ні, вони навіть позначені в деяких місячних календарях. Наприклад, «сеншо» – день, коли пощастить уранці й не пощастить пополудні; «томобіки» – день, коли пощастить уранці й увечері, але не опівдні; «сенпу» – день спокою, коли поталанить пополудні. Найщасливіший день «тайан» – цього дня влаштовують весілля, розпочинають тривалі подорожі і важку важливу роботу. Зовсім нещасливий – «буцумеци» – день смерті Будди, цього дня не рекомендується братися до важливих і значимих справ.

У Китаї до біди і нещасть призводить убивство таргана. А от в Ірландії тарганів не шанують. Для того, щоб позбутися їх назавжди, потрібно впіймати одного таргана і прив’язати до нього нитку, за яку беруться всі члени сім’ї й із заплющеними очима тягнуть таргана на вулицю. Цю процедуру потрібно неодмінно виконати ввечері дня Святого Пилипа.

 

Що кажуть психологи?

Забобони до психології не мають жодного відношення, а ось віра в них безпосередньо пов’язана з психологією, тому що відображає рівень тривожності. Тривожна людина впевнена в тому, що реальний світ сповнений небезпек, і вижити в ньому без спеціальних застережних дій неможливо. Життя людини перетворюється на постійне очікування проблем і неприємностей. Таке сподівання виснажує психіку і людина змушена якось захищатися.

Найчастіше обирають одну з двох поширених стратегій поведінки. Хтось намагається зробити своє життя максимально прогнозованим: хоче все перевірити, прорахувати, передбачити.

Інший захищається за допомогою ритуалів, оточує себе різноманітними талісманами.

Будь-яка віра значно полегшує життя, хоча б до певного часу. Тому психологи бачать в забобонах позитивні сторони. Така віра дає можливість людині відчувати деяку владу над подіями і контролювати їх.

Це своєрідний різновид легкого і безкоштовного заспокійливого.

Зрештою, у кожного з нас є свій вибір: постійно ховатися від чорних котів та тримати сіль у кишені, чи жити звичайним життям і творити свою долю власноруч.

 

Підготував Адам Стрижнюк

Добірка українських забобонів

* Собака біжить назустріч – до щастя.

* Пташка б’ється у вікно – чекай гостей або звістки.

* Три рази чхнути – до застілля, два –дорога.

* Відірвати ґудзика – розлучитися з коханим.

* Чхнути натщесерце:

– у понеділок – клопіт з жінкою;

– у вівторок – гарний день;

– у середу – лист, звістка;

– у четвер – чекай подарунка;

– у п’ятницю – побачення;

– у суботу – здійснення мрії;

– у неділю – до щастя.

* Свербить підборіддя – до злості;

* Свербить ніс на кінчику – кохання;

* Свербить ніс з лівого боку – застілля, з правого боку – сварка;

* Розсипати гречку або сіль – сварка;

* «Горить» лице – хтось говорить про тебе;

* «Горять» вуха – хтось бреше;

* Шумить у вусі – зміна погоди;

* Не можна обертатися назад, йдучи до шлюбу;

* Хто першим стане на рушничок щастя – буде керувати у сім’ї;

* Не можна підрізати вінчального плаття, бо це – до розлуки;

* Наречена повинна мати у день весілля щось позичене, щось старе і щось нове;

* Якщо на твоє весілля періщить дощ – будеш щасливий або багатий;

* Грім на голі дерева – неврожайний рік;

* Ніж упаде – господар спішить додому;

* Упаде ложка або виделка – голодний прийде;

* Не розсипай гречки – буде суперечка;

* Собака виє – буде горе в родині;

* Півень опівночі «заспіває» – на біду;

*Де кішка у хаті любить сидіти, те місце має погану енергетику, а де собака – добру;

* Закоханим не можна зустрічатися на роздоріжжі, бо це – до розлуки;

* Не можна виносити сміття з хати після заходу сонця;

* Підмітати у кімнаті потрібно від порога, щоб був добробут у сім’ї;

* Не можна дарувати гострі предмети (ножа, голки...);

* Якщо побачити молодий місяць з правого боку – буде щасливий цілий місяць, з лівого – навпаки;

* Зірка падає – ще одна дитина народилася на світ;

* Павук спускається на павутині – буде якась звістка;

* Упав гребінець – треба ногою наступити на нього, щоб люди не пліткували про тебе;

* Дзеркало упало і розбилося – порахуй на скільки шматків, бо через стільки років буде твоє весілля;

* Не давай комусь дивитися у твоє дзеркало, бо дзеркало здавна було оберегом дівочої долі;

* Не можна подругам давати приміряти свої туфлі, бо заберуть коханого;

*Якщо на Святвечір погасне свічка на столі – хтось помре у родині до року;

* Не можна класти на стіл ключі – буде сварка;

* Не можна зашивати одяг на людині – подурнішає;

* Не можна свистіти в будинку – накличеш бідність.

* Після вінчання молодята повинні якнайдовше мовчати. Хто перший заговорить, той буде довіку під каблуком своєї половини.

* Весільний кортеж має вибирати дорогу якнайдалі від кладовищ. Також він повинен мчати якнайшвидше, щоб до молодят не встигла причепитися ніяка зла сила.

* Під час застілля молодята мають не обпиратися спиною на сидіння, а сидіти прямо, щоб на них не звалювалися сімейні негаразди.

* Здавна вважалося, що шматочок цукру, покладений за пазуху нареченій, зробить її сімейне життя солодким.

* У деяких регіонах України під час весільної церемонії й досі стріляють із рушниць, щоб відлякати від молодят злу силу.

Лікарняні забобони

Медики, попри те, що володіють знаннями, недоступними «простим смертним», – люди забобонні. Медсестра, яка перестеляє постіль хворому, подушку на тумбочку не покладе – щоб пацієнту гірше не стало. І підгодовувати птахів не дозволить (пташка, що б’ється об шибку, – до смерті).

Випустити з рук історію хвороби пацієнта – погана прикмета. Це означає, що хвороба ще довго не захоче відступати. Медсестра з непокритою головою – те саме, що жінка з порожніми відрами. Не пощастить, якщо стрінеться така на дорозі.

Пацієнтам при виписці рекомендують ще раз перевірити, чи не забули чого. Якщо забули – ще раз сюди повернуться. Не дозволяють також закривати двері у палату (можна тільки злегка прикрити), щоб не «закривати» хворих у лікарні, бо тоді їм ще довго доведеться тут пробути.

У деяких лікарнях першими прийнято оперувати чоловіків. Вважається, якщо першою прооперувати жінку, всі інші пацієнти, яких оперуватимуть після неї, матимуть ускладнення.

Живих у лікарнях возять головою вперед. Мертвих – ногами вперед. Цей забобон має два пояснення. По-перше, так хочуть самі пацієнти (ногами вперед прийнято виносити покійників, і ця традиція міцно вкоренилася у нашій свідомості). По-друге, так зручніше медперсоналу (хворий – постійно на виду).

Породіль часто просять розпустити волосся. Існує повір’я, що це допомагає розкритися родовим шляхам.

Забобони інших професіях

* Льотчики ніколи не фотографуються перед польотом.

* Музикантам у день концерту потрібно обов’язково встати з правої ноги. Також вважається, що перед концертом не можна застеляти ліжко. Це один із найпоширеніших забобонів серед диригентів та оперних співаків.

* У театрі, якщо текст п’єси (або ролі) падає на підлогу, актор повинен обов’язково на нього сісти і з ним піднятися. Якщо цього не зробити, то не вдасться зіграти роль.

* У моряків особливо погана прикмета – це показувати пальцем на небо. Це може принести шторм або штиль. У кожному порту всі знають, що вказувати пальцем на судно, що виходить з нього, означає приректи його на загибель.

* Сапери-піротехніки ніколи не прощаються, коли їдуть на виклик, і ніколи не вимовляють слово «останній» у жодному контексті.

* Пожежники кажуть, що якщо під час чергування почистити чоботи, обов’язково надійде виклик на пожежу. Те ж саме відбувається, коли в команді з’являється новенький. А коли пожежні повертаються з відпустки, їх поливають водою. Інакше і їм, і їхнім товаришам у цей же день доведеться виїжджати на пожежу.

* У спортсменів також є свої забобони. Так, практично нереально побачити гравця, футболку якого прикрашав би номер 13. Окрім того, в автобуси зі спортсменами ніколи не посадять жінку, адже це вважається поганим знаком.

Студентські забобони

Забобони, прикмети чи цілі ритуали поповнюють арсенал студентської секретної зброї. Чи дієво це? Кожен переконується на власному досвіді. Отож вашій увазі хіт-парад найпопулярніших студентських забобонів.

Халяво, прийди!

Механізм працює наступним чином: у ніч перед екзаменом висовуєте в кватирку залікову і з надією закликаєте: «Халяво, прийди!». Закриваєте її, перев’язуєте червоною стрічкою і кладете під подушку чи на підвіконня. Головне в ритуалі – не відкривати залікову до екзамену, бо «халява» може вилетіти і всі старання будуть марними.

П’ять копійочок не знайдеться?

Якщо хочете скласти іспит на «п’ять», то потрібно діяти так: зранку перед екзаменом попросити у перехожого 5 копійок, покласти їх у черевик, а зайшовши в аудиторію, стукнути п’ятою по підлозі.

Митись заборонено!

Якщо ви запланували перед екзаменом підстригтись чи помити голову – не робіть цього. Адже помившись, вимиєте всі знання! Також не рекомендується одягати нових речей – це може відвернути успіх на іспиті.

Ніженька моя

Якщо вірити цій прикметі, то заходити в аудиторію потрібно з ноги, яка вам більше до вподоби .

Жіночко, білет який?

Якщо вам пощастить по дорозі на іспит зустріти вагітну жінку, запитайте у неї число, яке б не перевищувало чисельність ваших білетів на іспиті. Названий нею номер і буде вашим білетом на іспиті.

Книжку – під подушку

Коли вже наука не піддається мозку, то допоможе книжка під подушкою. Кажуть, що потрібне саме прийде до голови.

Засолоджуємось

Аби задобрити сесію, в ніч перед іспитом кладуть шоколад під подушку, а зранку її з’їдають, засолоджуючи таким чином сесію.

Відомі люди про забобони

* «Філософія і медицина зробили людину найрозумнішою з тварин, ворожіння і астрологія – найбожевільнішою, забобони і деспотизм – найнещаснішою» (Діоген Синопський)

 

* «Єдині ліки проти забобонів – це знання» (Амброз Бірс)

 

* «Забобони становлять елемент самої істоти людини; іноді нам здається, що ми цілком їх позбулися, а вони тим часом ховаються в потайні закутки і раптом знову з’являються, коли вважають себе в цілковитій безпеці» (Йоганн Гете)

 

* «Страх є причиною, завдяки якій забобон виникає, зберігається і підтримується» (Бенедикт Спіноза)

 

* «Коли забобони проникають у голову народу, вони залишають там запас дурощів на багато сторіч» (П’єр Буаст)



 

Чия об’їзна?

Понеділок, 16 червня 2014, 15:29

Голова Тернопільської облдержадміністрації Олег Сиротюк особисто контролює ремонт доріг по області. Отож минулого тижня він оглянув ремонт дороги на об’їзній поблизу с. Мишковичі.

«Тернопільська обласна державна адміністрація спільно зі Службою автомобільних доріг в Тернопільській області визначили ті ділянки автошляхів, які потребують ремонту в першу чергу. У даних умовах ми концентруємо увесь фінансовий ресурс на ремонт ділянок, де найчастіше відбуваються ДТП. Через об’їзну дорогу біля с. Мишковичі проходить великий потік транспорту, це була одна з найпроблемніших ділянок», – зазначив Олег Сиротюк.

За словами начальника Служби автомобільних доріг в Тернопільській області Богдана Юлика, цьогоріч дорожні служби значно недофінансовані: «Ми не дотягнули до рівня навіть минулого року. До прикладу, у 2013 році було виділено 40 млн. грн., цього року тільки 20».

Але навіть при таких непростих умовах область здатна провести бодай косметичний ремонт доріг. Чого не скажеш про обласний центр… Особливо Тернополю «пощастило» з об’їзною.

Свого часу, в 1992 році, міська влада Тернополя, добре не подумавши, взяла собі баласт у вигляді 12,5 км об’їзної дороги.

Тоді це було зроблено з доброї волі і без будь-яких капремонтів, як то мало би бути. З кожним роком стан дорожнього покриття ставав все гіршим, відповідно на його поновлення потрібно було все більше грошей, яких у міській казні постійно не вистачало. Як вихід із ситуації, депутати Тернопільської міської ради нинішньої каденції ще минулого року ініціювали зворотну передачу об’їзної, тепер вже з комунальної власності у державну, мотивуючи це тим, що державній казні легше знайти потрібні мільйони для ремонту дороги загального користування.

Однак область не дуже поспішає забирати назад свою колишню власність. Їй (області) проблемних доріг і без тернопільської об’їзної вистачає. Зрештою, чи потрібна області об’їзна дорога, якою їздять тролейбуси, інший громадський транспорт обласного центру?

З іншого боку, й самому Тернополю такий баласт не дуже-то й потрібен. Особливо, якщо зважити, що щороку на поточний ремонт і обслуговування об’їзної (очищення дороги від снігу, планування узбіч, збір сміття, догляд за дорожніми знаками, утримання тросового огородження тощо) йде чимала сума – 4 млн. гривень. Ці гроші спокійно можна було б направити на ремонт вулиць і дворів місцевого значення.

А тим часом маємо те, що маємо, а точніше – нічого не маємо: бо ні ремонту об’їзної ніхто не робить (там навіть розмітки зараз нема), ні за дворовими вулицями не доглядає.

 

«Горобєц сєл на гєлку, гєлка сі заколіхала»

Середа, 11 червня 2014, 05:41

Здається, ніде у світі не знущаються так над російською мовою, як в Україні. Виявилося, що русифікація українців, яка мала місце протягом кількох останніх століть, дорого обійшлася перш за все самій російській мові, перетворивши її на сумнозвісний суржик.

Зрештою, суржик – чи не найбільша хвороба й української мови, яка стала настільки хронічною, що, виглядає, шанс на мовне виздоровлення з’явиться нескоро. Чимало людей в Україні не розмовляють ані українською, ані російською, а послуговуються власнопридуманим середнім арифметичним – українсько-російською мішанкою.

За дослідженням Київського міжнародного інституту соціології, суржиком спілкуються і пишуть від 11% до 18% українців (від 5 млн. до 8 млн. осіб). Левова частка носіїв українсько-російського мовного гібриду, за їхніми даними, живе в східних і центральних областях (21,7 %), а найменше їх – у Західній Україні (2,5%). Щоправда, чимало мовознавців стверджують, що дані інституту суттєво занижені, а ці цифри показують лише кількість тих, хто визнає факт своєї малограмотності, а реальна кількість тих, хто говорить і пише суржиком, – на порядок більша. І, що ще плачевніше, чимало цих суржикомовців вважають, що спілкуються грамотно, й вірять, що, коли кажуть «алівєц», то в цей момент розмовляють російською, а коли «встрічаються», то – українською.

Якщо говорити про те, хто найбільше грішить суржиком, то фахівці Київського міжнародного інституту соціології та мовознавці у своїй оцінці одностайні: головні носії змішаної мови – вихідці із сіл. Працює «миномазайлівська» схема: переїжджаючи в міста, особливо мегаполіси, люди, щоб почуватися і виглядати «своїми», раптом починають вживати російські слова, хоча їхня фонетика залишається українською.

Суржик – суміш, схрещення української та російської лексики, синтаксису, фонетики. У словнику Бориса Грінченка зафіксовано два значення цього слова, аж ніяк не пов’язані з мовною проблемою. Перше – це змішаний хліб або мука з пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса тощо. А друге – людина змішаної раси. Першопричиною виникнення суржику в Україні був вплив церковнослов’янської мови на наше духовне життя. Мова творів української середньовічної літератури була далекою від тієї, якою розмовляли люди в селах і хуторах. Навіть у Котляревського є чимало слів і мовних форм, які сьогодні можна вважати суржиком, тому Пантелеймон Куліш закидав авторові «Енеїди» приниження української мови. В Галичині москвофіли у своїх друкованих виданнях запроваджували «язичіє» – штучну мішанину церковнослов’янської, російської, української, польської лексики. Також прості люди здавна розмовляли суржиком на прикордонних територіях, але справжня мовна пошесть почалася у минулому столітті, коли почалася масова міграція сільського населення спочатку у східні індустріальні райони, а згодом і в інші міста України. Щоб не почуватися «селюками», новоявлені міщани цуралися «мужицьких» коренів, намагалися розмовляти «по-панськи», калічили рідну мову, так і не засвоївши мову російську. Радіо й телебачення, кіно, газети й журнали чужою мовою робили свою чорну справу – творили міф про єдиний радянський народ, який повинен був розмовляти єдиною мовою, зрозуміло, якою. Та «єдиний» народ розпався, єдиної мови не вийшло, натомість в Україні запанував суржик, який сьогодні лише зміцнює свої позиції у мовному просторі. Метастази цього лиха розповзлися по всіх регіонах України. Галичина не стала щасливим винятком. А так зване російськомовне населення сходу і півдня насправді розмовляє мовою, вельми далекою від мови Пушкіна чи Тургенєва. Таку псевдоросійську мову Куліш назвав би «кабацкой речью». Суржик проник і в наддніпрянські, подільські, волинські села... Дехто виправдовує існування суржику, мовляв, – це фактична мова нашого народу сьогодні. Але куди ми зайдемо з такою «мовою»? Минуть десятиліття, і незрозумілим стане «Кобзар» Тараса Шевченка. Чи не доведеться нашим далеким нащадкам перекладати його суржиком?

Не варто плутати суржик із іноземними словами, що прижилися у тій чи іншій мові. «Козак», «майдан» – слова тюркського походження. Та й «комп’ютер» чи «плеєр» мають далеко не українське походження. Але від суржику вони відрізняються коректністю свого використання та тим, що слова у розмові не ламаються і не перекручуються, як це робиться, до прикладу, у фразі: «мене лучче понімає», «на свіжім воздуху» тощо.

 

До речі…

Свій суржик існує в багатьох мовах в багатьох країнах світу. В білоруській мові це явище отримало назву «трасянка». У канадському варіанті французької мови – жуаль, поширений у провінції Квебек, з численними відхиленнями від франко-канадських фонетичних і граматичних норм та запозиченнями з англійської мови. На Ямайці частина населення говорить на місцевому варіанті англійської з домішками мов західної Африки – патва. У Ніґерії є «ніґерійський піджин» (спрощена англійська із запозиченнями з мовйоруба й іґбо). У США подібне мовне явище – суміш іспанської та англійської, якою спілкуються вихідці з Латинської Америки – називають «спенґліш» (англ. Spanglish, утворене від англійської назви двох мов Spanish і English).

 

На що ми перетворили рідну мову?

Середа, 11 червня 2014, 05:28

Якщо мова – це дім нашого буття, то треба просто прислухатися до голосів довкола, і можна зрозуміти, чим живе наше покоління. Раптом помічаєш, що в дійсність, тобто мову, непомітно змінюючи нас самих, увійшли пофігізм і облом, а також відаки та мабілки, з’явилися юзери і чайники, сисадміни і хакери, які однаково лають галіму вінду, ми стали стібатися, тусуватися, нам забивають баки чи то женуть фуфло.

Жаргон (сленг) став всюдисущим: його чути в рекламі, публічному мовленні, він уже не дивує у ЗМІ чи художній літературі. Особливо ж він поширився серед інтернет-користувачів.

Ну і не можливо не згадати банальну нецензурщину, яку чути одночасно і за столом на кухні, і в буфетах Верховної Ради.

Словом, не здивуюся, якщо через якийсь десяток років старше покоління українців уже не буде розуміти своїх дітей і внуків, бо ті розмовлятимуть лише їм зрозумілою мовою.

То що ж з нами відбувається? Чому ми так себе знищуємо?

«Не плужи! Глянь, яка тьолка в модному прикиді!»

Знайома якось розповідала, як одного дня її дев’ятирічний син прийшов зі школи і запитав: «Мамо, і що ти «мутиш»?».

Оля якраз готувала обід… Почуте збило її з пантелику. «У цей момент я подумала: здається, мій син уже виріс», – пригадує вона. Шкільний сленг – мова сучасних дітей, який відображає їхнє життя та проблеми. Іноді дорослі навіть не здогадуються, про що «базарять» (вибачте, говорять) їхні діти.

Кілька років тому я зайшов до своєї шкільної альма-матер. «Карочє, дай скатати домашку», – верещав на весь коридор старшокласник. «Кера пінитися буде» (переклад: «Дай списати домашнє завдання. Класний керівник буде незадоволена»)… «Ну, що ти гониш» («кажеш неправду»), – чулося на іншому кінці коридору… «Ти що, припух»? («ти розумієш, що ти кажеш?»)... Батьки напевно часто чують такі слова від своїх дітей... А ті, своєю чергою, вміють «грузити» – «мало не покажеться» (тобто «багато говорити»)…

Пригадую, у середині 90-х, коли автор цих рядків був ще школярем, сленг якраз набирав обертів… «Шпора» (шпаргалка), «врубитися» (зрозуміти), «засипатися» (не скласти іспитів), «хавати» (їсти), «лахати» (сміятися), «шкари» (взуття), модний «прикид» (гарний одяг). «Тьолка», «мєтьолка», «мочалка» (дівчина). Останнє, до речі, було доволі образливо чути порядній дівчині… «Перець» (хлопець), «шнурки», «соски» або «школота» (малолітки), «предки» (батьки) або «предки в стаканє» (батьки вдома) – це справжній шедевр! Обійтися без цих майже «крилатих висловів» було неможливо… Пам’ятаю, однокласники завжди ходили тільки на «стрєлку» (зустріч). Там вони «приколювалися» (жартували). А якщо якась дівчина їм не подобалася, зазвичай казали: «Стрьомна»… Ці слова «живуть» дотепер. Є, звичайно, слова більш-менш зрозумілі, але є перли, які ще потрібно розшифрувати. Чимало сленгів українці запозичили в американців: «мен» (чоловік), «мані» (гроші), «піпл» (люди)… «Заходжу на «флет», а там «мен» з крутим «хаєром» (переклад: «заходжу у квартиру, а там чоловік із гарною зачіскою»)…

Є професійні сленги, і не лише кримінальні, їх часто використовують у спілкуванні, наприклад, комп’ютерники. «Хом’ячок» (комп’ютерна мишка), «дрова» (комп’ютер) або «комп», «сидюк» (СD-диск), «маг» (магнітофон) тощо. У журналістів – «песик» (малесенький матеріал), «стенд ап» (пряма мова тележурналіста), «підвал» (матеріал внизу газетної сторінки), «ковбаса» (вузька колонка битого тексту). Знайома розповідала, що її дочка-восьмикласниця, якщо їй щось не подобається, завжди каже: «Мене це «харить»… Коли пані Оксана повторює за дочкою це слово, її аж «плющить» («розпирає зсередини»).

 

Що кажуть психологи?

Сленг – це субкультура підлітків, розпізнавальні знаки – їх має кожне покоління. Це нормальне явище. Але якщо сленг переходить у ненормативну лексику, нецензурщину, тоді це небезпечно, бо зазвичай усе це переростає в відвертий криміналітет.

Нецензурна культура українських політиків

Коли дeпyтата-регіонала Ярослава Сухого (колишнього голови Тернопільської ОДА) журналісти попросили прокоментувати дослідження однієї громадської організації на тему, скільки коштує «Майдан» на підтримку коаліції ПР, комуністів і Литвина, той відповів, що не «их собачье дело» знати, за що стояли люди. І смачно додав в телекамери про главу цієї організації: «Козел!» Сухий – любитель жорстких виразів – лише крапля в морі хамства української політики. Останнім часом усе частіше звучать взаємні образи, нецензурна лайка. Блокування парламентської трибуни і будівель установ, бійки, завивання сирен і мегафонів – далеко не повний перелік прийомів з арсеналу політичних хуліганів.

Експерти констатують, що непарламентські методи спілкування стають дедалі популярнішими і приводять, зрештою, до неефективності влади: практично у кожного політика накопичилися образи на його опонентів.

Крім того, пересічні громадяни заражаються від своїх кумирів цинічністю і безкультур’ям. «Значній частині електорату хуліганська поведінка політиків навіть подобається, – говорить політолог Вадим Карасьов. – Проте це знижує політичну культуру виборців і визначає їх голосування за політиків-хуліганів на виборах. Коло замикається».

Політхами

«Он не мужик, он импотент!.. Я стою не 12 миллионов, a 120 миллиардов!» – кричала Сюзанна Станік, суддя Конституційного Суду, завдаючи удару по обличчю бютівця Михайла Волинця. Це відбулося 18 квітня 2007-го поблизу будівлі КС під час колотнечі міліції і депутатів від опозиції. За словами Волинця, Станік сама підійшла до нього, обхопила його голову руками і почала крутити. Від неї відгонило алкоголем, вона навмисне голосно кричала, щоб до місця події збіглися телерепортери.

Цей випадок став свого роду символом нової епохи. Подібні ексцеси перестали бути незвичним явищем у практиці українських політиків. Тепер цього не соромляться навіть судді, які повинні всі слова оцінювати з погляду їх доказовості і юридичної бездоганності.

 

Матюклива «свіжина»

Хтозна, можливо б цієї теми ми і не торкалися, якби не минулотижневий парламентський конфуз, що трапився з лідером ВО «Свобода» Олегом Тягнибоком.

Нагадаємо: під час засідання Верховної Ради України лідер свободівської фракції вилаявся прямо в мікрофон, і це почув весь зал Ради. Тягнибок голосно сказав: «Пі…дуйте звідси, бл…дь». Після цього віце-спікер ВР Руслан Кошулинський оголосив, що біля мікрофона Тягнибок: «Олег Тягнибок. Всеукраїнське об'єднання «Свобода», розпочав свій виступ головний свободівець».

Превед, медвед!

або Про те, як спілкуються наші діти в Інтернеті

Із появою Інтернету в людства з’явилися надзвичайні можливості для спілкування і самовираження. Всесвітнє павутиння об’єднує політиків і вчених, бізнесменів і митців, сором’язливих підлітків і нудьгуючих секретарок і багатьох, багатьох інших. Одні шукають поради, інші намагаються заявити про себе, треті просто гають час...

Віртуальний світ анонімний і безмежний. Кожен може бути в ньому Богом і демоном, причому одночасно. Змінюючи «ніки» (імена), одна й та сама людина дробиться на десятки віртуальних істот. Під маскою ви можете дозволити собі як максимальну відвертість, так і найфантастичніші вигадки. Можете до нескінченності змінювати своє ім’я, стать, вік і зовнішність, вигадувати неіснуючі подробиці своєї біографії, відстоювати полярно протилежні істини і навіть сперечатися до хрипоти із самим собою. Головне – не забувати, що це лише гра...

Народ зі спільними інтересами та/або світоглядом утворює віртуальні спільноти. На відміну від реальних об’єднань, у них від тебе не вимагатимуть зберігати вірність якимось там завітам і не працювати на благо конкурентів. Змінюючи світи, ти з легкістю можеш змінювати переконання, «приміряючи» на себе ту або іншу машкару й обираючи найкомфортнішу. Однак, перебуваючи у спільноті, будь ласкавий, дотримуйся її правил і… спілкуйся відповідно...

Серед «мешканців» пострадянського Інтернет-простору особливо виокремлюється спільнота «падонків», яка голосно заявила про себе на початку ХХІ століття. І хоча пік їхньої популярності, схоже, минув, армія небайдужих до «віртуальних хуліганів» залишається досить численною. Одні «падонками» дуже цікавляться, вбачаючи в них елемент сучасної культури. Інші прирівнюють «падонську» творчість до написів на парканах і презирливо плюють у їхній бік. Треті також плюються, але для вигляду, а самі, хихочучи нишком, скачують із Udaff.com чергову історію або картинку...

Що ж таке «падонство»? Невігластво, з якого зробили культ, чи новий ступінь свободи? А може, історична закономірність?

Удафф і його команда

Люди, які не симпатизують «падонкам», дорікають їм у засмічуванні й перекручуванні «великого и могучего…». А мало обізнані з історією цієї спільноти називають їхні словесні вибрики «пустощами безграмотної шпани». Проте такі висновки є як мінімум недалекоглядними.

В історії «падонків», як водиться, спочатку було слово. Точніше, гра в слова, що захопила групку російськомовних ентузіастів. Були це добродії досить кмітливі, освічені й успішні: рекламісти, програмісти, журналісти, літератори...

Передумов для виникнення їхньої гротескної «албанської» мови було кілька. По-перше, тексти, розміщені в Інтернеті, рясніють орфографічними помилками, часом досить кумедними. Мережовики, вони, знаєте, не завжди полюбляли уроки літератури... Загалом, мережева безграмотність стала поживним ґрунтом для пародій. По-друге, на багатьох сайтах, у чатах і на форумах жорстко обмежувалося вживання ненормативної лексики. А вживати все одно хотілося. Тому «народні умільці» викручувалися як могли: скорочували слова, замінювали в них літери тощо. Ну і, по-третє, усілякі там смайлики й емотикони не змогли цілком задовольнити потребу народу в більш емоційному висловленні своїх почуттів – ось тоді й виникли нові «перевернуті» слова...

Креативні «падонки» не просто вигадали мову, а й почали творити нею. Піонером, монстром і стовпом «антилітературної» творчості став російський сайт Udaff.com. Започаткував його пітерець Дмитро Соколовський на прізвисько Удав, електрик за професією і письменник за покликанням.

Що являє собою ресурс Удаффа? Хто був, той знає, а тому, хто не був, поясню: за формою це картинки, тексти («креатифф») і коментарі до них, за змістом – «чорнуха», матюки, «туалетний» гумор, шовіністичні випади, і все це викладено перекрученою до невпізнанності російською мовою. Це на перший погляд.

Спектр тем «падонських» текстів необмежений: що в кого болить, той про те й гомонить. Багато рядків присвячено сексу, «жореву» і згубним звичкам. Та загалом «падонки» своєрідно реагують на все, що відбувається у суспільстві: політичні, спортивні події, новинки техніки, нові фільми і серіали, книги й музику, розваги і багато іншого. Якість текстів дуже різна: трапляються серед них і відверто графоманські, і страшенно кумедні, і філософські. Причому якщо написати те ж саме, але без «ашыбок» і матюків, можуть вийти цілком літературні речі. Та робити цього не варто, бо тоді вони втратять гостроту, сенс і присмак протесту. Неможливо ж переписати п’єси Подерв’янського в «легкому», адаптованому варіанті...

«Аффтары» не просто безграмотні – вони безграмотні демонстративно і підкреслено. Неписьменність доведено до гротеску. Помилки робляться там, де можна і навіть де не можна. «Падонки» переважно «пишуть як чують» («йаду», «пруцца», «жывотное»), та якщо фонетичне написання є нормою, спотворюють його навмисно («зачот», «сотона», «креатифф»). Умисне перекручування слова – теж елемент творчості, спроба переробити слово, довести до абсурду, надати йому нового звучання, нового емоційного відтінку й нового значення – або анти-значення. Навіть нецензурні вислови у «падонків» спотворюються настільки, що постають у комічному вигляді, втрачаючи частину негативного заряду.

Знову психологія

Чим приваблює «падонський» стиль? Тим, що усуває перешкоди. У «падонка» немає заборонених тем і заборонених слів. «Креатифф» і розкріпачення – ось що головне. «Албанською» мовою можна без будь-яких комплексів говорити про сексуальні збочення, пияцтво, наркотики та інші аспекти темного боку нашого життя. Причому говорити з гумором, із позицій власного досвіду і навіть із певним відтінком погорди. Чи снилося таке «офіційній» літературі?

Погляд «падонків» на світ різко негативний і дуже іронічний (увесь світ – лайно і ми в ньому – падонки), що характерно для підліткового максималізму. Найчастіше «падонки» не винаходять нових ідей – просто епатажно висловлюють своє ставлення до дійсності. За своєю хуліганською сутністю вони близькі до панків (до речі, слово «панк» у перекладі означає саме «покидьок»!). Ці циніки, нігілісти й анархісти від середини 70-х епатують народ своїми витівками та провокуючою зовнішністю. Проте не кожен насмілиться вийти на вулицю в ланцюгах і булавках, із яскравим «ірокезом» на голові й висловити своє «фе», наприклад, уряду. Інша річ – віртуальний світ. «Падонок» у ньому невпізнанний і безкарний, тому робить, що хоче. Його «смертельна» зброя – уміння гратися словами і залізна впевненість у власній правоті. О, якби ж то всі війни велися на форумах!.. Бо все-таки, як на мене, краще побути «падонком» у віртуальному світі, ніж «мочити у сортирах» інакомислячих у світі реальному. Головне – пам’ятати, що крім «падонського» віртуального простору, є ще простір реальний, де треба вчитися бути людиною.


Підготував Адам Стрижнюк


 

Путін, Донбас і Україна – комусь із цих трьох скоро доведеться програти

Вівторок, 03 червня 2014, 10:35

Існують речі, проти яких безсилі навіть найвидатніші історичні діячі.

До таких речей, зокрема, належать закони економіки і закони розвитку суспільства.

Ще нікому, ніде і ніколи не вдавалося їх обійти. Свіжий і наочний приклад – Віктор Янукович.

Не судилося стати винятком і Путіну.

При всіх зовнішніх відмінностях путінської Росії та СРСР, у них є одна фундаментальна подібність, що визначає ідентичний фінал – економіка є заручницею ідеології.

І якщо величезні природні ресурси могли розтягнути агонію путінського правління в Росії ще років на 20, то українська авантюра має всі шанси спресувати цей відрізок в рази.

Вже зараз очевидно, що навіть відверто локальні успіхи Путіна досягаються незрівнянно високою ціною.

Чого досягнуто? Ну, окупований Крим – але втрачено навіть у максимально лояльній області замість тижня місяць часу.

На короткий час суттєво зріс рейтинг. Але на весь час суттєво зросли фінансові витрати.

На час дестабілізована ситуація на сході України. Однак вирішальної переваги немає. І це при тому, що:

а) українська влада діяла і діє, м’яко кажучи, не завжди професійно;

б) Путіну відверто підіграє дуже впливова в Донбасі і дуже заможна місцева еліта;

в) у Донецькій і Луганській областях в кілька разів, у порівнянні з іншими областями, вищий рівень підтримки Росії з боку місцевого населення, що доходить до вагомих 30%.

Чим заплатив Путін за ці «успіхи»?

По-перше, Росія втратила імідж респектабельності та передбачуваності – основу інвестиційної привабливості.

Вже втрачені сотні мільярдів доларів.

По-друге, Захід почав діяти проти Росії єдиною і досить згуртованою командою.

Надії на нову «мюнхенську змову» виявилися безпідставними. У 1938-му Заходу потрібен був сильний агресивний Гітлер, якого планували направити на СРСР для взаємного знищення. Ось чому Гітлеру негласно сприяли і з легкістю «злили» Чехословаччину. Сталін, до речі, робив те ж, але в протилежному напрямку.

Зараз Заходу абсолютно не потрібен сильний агресивний Путін. До того ж, Англія, Франція і інші вже добре знають, чим можуть закінчитися подібні ігри.

По-третє, Європа почала інтенсивно вирішувати питання ліквідації залежності від російського газу. При таких зусиллях це завдання буде вирішено протягом найближчих декількох років.

По-четверте, Європа активно підключилася до вирішення ключового для української економіки газового питання. Внаслідок чого можливості російського газового шантажу України колосально зменшаться.

По-п’яте, відсутність відкритої військової підтримки Захід компенсував досить вражаючою фінансовою підтримкою України. А це звело до мінімуму надію обрушити за допомогою конфлікту слабку українську економіку.

По-шосте, з наступних поколінь українців зняті зобов’язання по Чорноморському флоту в Криму. Вже в 2017-му це Україні дуже і дуже знадобиться!

По-сьоме, величезна кількість українців отримали більш ніж переконливу відповідь на питання «навіщо Україні потрібен вступ до НАТО?»

Путін явно пробуксовує. І це в Донбасі, в максимально сприятливих для нього умовах.

У стратегічному плані свою українську партію Путін вже програв. Максимум, чого він зможе добитися – це кілька тактичних піррових перемог. А от як йому бути з Росією?

Любителям модних зараз історичних аналогій варто звернути увагу на паралель, яка дійсно має глибоку схожість з нинішньою ситуацією: у 1914-му влада Росії щосили нагнітала патріотичну ейфорію «За веру, царя и Отечество!». І знаменита «Вставай, страна огромная, вставай на смертный бой» була написана саме в той період. Влада царя була непорушною. А вже в 1917-му скинули царя, незабаром до влади прийшли більшовики, а Отєчєство, втративши території Польщі та Фінляндії, занурилося в криваву безодню громадянської війни... Чи не те ж саме чекає Путіна?

Загальноприйнято вважати, що Путіним керує маніакальне прагнення увійти в історію в якості нового «собирателя земель русских».

Проте порівняння можливих досягнень в українській кампанії і реальних наслідків дає вагомий привід припустити, що вказаний фактор навряд чи є домінуючим.

Вже хоча б тому, що дії Путіна мають набагато більше шансів забезпечити йому не стільки історичний імідж «собирателя», скільки клеймо «гробовщика государства российского».

Навряд чи ВВП настільки втратив зв’язок з реальністю, щоб не бачити очевидного. Тому логічно припустити, що насправді для нього ключовими є інші мотивації.

А саме: Путін пішов ва-банк не заради іміджу, а заради збереження своєї влади, як би парадоксально це зараз не звучало.

А в Росії втратити владу – значить втратити все.

Саме українська революція – другий Майдан – створила абсолютно реальні загрози владі Путіна. І ланцюжок тут дуже простий.

Якщо Україна не декларативно, а реально запровадить у себе основні європейські правила і механізми – масштабна корупція і крадіжки стануть неможливими – десятки, сотні мільярдів доларів підуть не на золоті батони, а в реальну економіку, то неминуче і відчутно зросте рівень доходів, зарплат і пенсій населення.

Простіше кажучи, з європейськими механізмами українці стануть жити набагато краще за росіян. Причому при грамотному державному менеджменті ця тенденція може виразно проявитися вже через 3-4 роки.

Чим це загрожує Путіну?

Почнемо з того, що дуже багато громадян Росії перестануть вважати свій рівень життя прийнятним.

Українці – зовсім поруч. В Україні дуже багато росіян. Тому й порівнювати себе з росіянами – громадянами України – будуть в першу чергу. Заможне життя шведів і німців росіяни Путіну пробачать. А ось заможне життя Донбасу, Одеси, Дніпропетровська, Харкова – навряд чи.

І рівень підтримки нинішньої російської влади швидко може опуститися нижче критичної межі.

Далі. Якщо українці підуть відмінним від Росії шляхом і досягнуть при цьому набагато кращих результатів в плані добробуту пересічних громадян, обов’язково буде поставлена під сумнів правильність нинішньої російської економічної та політичної стратегії, яка, стараннями кремлівської пропаганди, тісно прив’язана до імені Путіна.

Провал іміджу мудрого правителя-стратега несе набагато більшу небезпеку для владних перспектив Путіна, ніж провал іміджу «собирателя земель».

Тому в нього спрацювала логіка радянського директора промтоварної бази: щоб приховати крадіжку перед майбутньою ревізією, потрібно влаштувати пожежу. А оскільки крадіжка було більш ніж масштабною, то й пожежа мусить бути відповідною.

Роздуваючи криваву пожежу в Україну, Путін готує собі алібі: мовляв, у мене була геніальна стратегія розвитку Росії, але кляті американці руками «бендеровцев» все зіпсували!

Путін намагається врятувати себе ціною Росії.

Тому його дії в Україні обумовлені не стільки далекосяжним стратегічним планом, скільки набором імпульсивних дій, які об’єднує одне сильне бажання – «не позволить любой ценой!».

Зараз Путіну не потрібна Україна в складі Росії. Путіну потрібна самостійна слабка Україна під протекторатом Росії. Ідеальний варіант – Україна в Митному союзі. Цілком прийнятний – де-факто автономні Схід і Південь України під протекторатом Росії.

Але чи зможе він цього досягти, якщо всі «перемоги» даються йому такою важкою ціною?

По суті, Путін зараз перебуває в пастці, в яку сам себе загнав. На відкриту агресію проти України він уже не наважиться, бо знає, що економіка Росії цього не витримає. Тому єдине, що залишається – це посилати чеченських бойовиків воювати на українському Сході і таким чином підривати економічну стабільність Донбасу. А це означає одне: колись-таки та й увірветься терпець і нашим східнякам. І аж тоді ми нарешті побачимо черговий Майдан, тільки цього разу донбаський. А кожен Майдан, як відомо, це переродження людей, це – формування патріотів України.

Що ж, настає той час, коли жителі ще донедавна проросійського Донбасу в найближчій перспективі можуть стати патріотами своєї країни. Чи могли б ми про це мріяти ще рік тому? Тому «велика подяка» Володимиру Путіну за всі його «старання».

 

Підготував Адам Стрижнюк

 

Дорогий наш випускний. Дуже дорогий

Вівторок, 03 червня 2014, 10:29

Переглядаю світлини з випускного вечора своїх батьків: простота, білий колір, скромність, дитяча наївність… Чого зовсім не скажеш про сучасні бали, які перетворились на модне шоу, справжню «показуху» під девізом: «хто виглядатиме краще і дорожче». Мода – пані вередлива та капризна. А ось випускний бал – це своєрідний синтез моди і звичаїв. Традиційно мусять бути гарна сукня, зачіска, букет, а вже якими вони будуть, якої форми, кольору, фасону, визначає мода і… фінансові статки батьків.

Загальновизнана річ: випускник у сім’ї – дороге задоволення. Недарма в народі кажуть: «Малі діти – малі проблеми…». До фінансових проблем з випускним вечором слід додати й інші витрати: репетитори, іспити, вступ…

 

Сукня за ціною піврічної зарплати

Шкільного випускного чекають всі: хто з радістю, хто з легким сумом, а хто з нетерпінням. Для учнів цей день асоціюється з довгоочікуваними атестатами про повну середню освіту, для вчителів – із прощанням з вихованцями, а для татусів та матусь – із веселою гулянкою в кафе чи ресторані…

– Практика засвідчує, що зібрати дівчину на випускний бал обходиться значно дорожче, ніж хлопця, – наголошує продавець салону вечірнього вбрання Наталя. – Ціни, звичайно, варіюються: можна знайти непогані платтячка і за 1500 гривень, а можна й за 5000. Якщо є гроші і бажання, сума спокійно піднімається до позначки з чотирма нулями. Якщо «фінанси співають романси», то можна трохи заощадити, придбавши тканину і замовивши наряд у кравчині. Але знову ж таки, тут все залежить від того, яке сукно ви візьмете, і хто шитиме вбрання.

На ринку ціни на одяг для випускників трохи нижчі. Зокрема, костюм для юнака можна купити за 700-800 гривень, сарафан для дівчини – за 800-900. Проте далеко не всі Попелюшки мають бажання позувати перед фотокамерами в дешевій одежі…

– Не хочу в такий знаменний день одягати ширпотреб, – ділиться думками одинадцятикласниця Вікторія. – Звичайно, грошей на сукню «від кутюр» у нас із мамою немає, але ми вже замовили плаття у хорошої. Декому з однокласниць наряди привезуть із Польщі, комусь з Італії. Знаю, що багато хто братиме одяг у прокатних пунктах, декілька подруг замовляли стильні сукні через Інтернет.

Недешеві «дрібниці»

Крім костюма або сукні випускникам потрібно подумати ще й про чимало аксесуарів, зокрема, про взуття, сережки, ланцюжки…

Скажімо, вартість сорочки коливається від 120 до 300 гривень. Краватка у середньому коштує 50 гривень. Продають також набір – жилет і краватка разом. Коштує такий наряд 250 гривень. Чоловічі туфлі «тягнуть» на 250-800 грн., жіночі молодіжні босоніжки – 200-600 грн. Окремі продавці, правда, збувають минулорічний товар і дешевше.

– Якщо для хлопців зазвичай купують чорне взуття, то дівчата надають перевагу яскравим барвам. Саме через «брендовість» кольору ціна товару може бути вдвічі вищою, – коментує власник однієї із взуттєвих крамниць Тернополя.

Та це ще далеко не все! Прикраси – якщо взяти біжутерію, то обійдуться у 200 грн., срібло – 1000 грн., золото – 5000-6000 грн.

Окрему суму потрібно також виділити на похід до перукарні та салону краси. Вартість вечірньої нескладної зачіски на середню довжину волосся стартує від 150 гривень. Макіяж – 150-200 грн., манікюр – 200 грн., але якщо ще врахувати послуги солярію (а ними за статистикою користуються близько 40% випускниць), то додайте ще 120-180 грн.

Фото на згадку і ніч у кафе

Практично усі випускники звертаються до професійних фотографів та операторів. Коштують їхні послуги по-різному. Деякі погоджуються працювати за 100 гривень за годину, дехто – за 400. Однак найчастіше батьки наймають фотографа на добу – від ранку до ранку. Така робота обходиться в середньому за 3 000 гривень. Окремо – потрібно розраховуватись за альбоми (від 200 гривень і більше) та за запис світлин на диск. Що ж стосується відео – «операторський сервіс» теж достатньо дороге задоволення і вартує 3000 – 4500 грн.

Наступне важливе питання: де буде проходити випускний вечір після закінчення урочистої частини. Раніше випускники часто залишалися в стінах рідної «альма-матер», а столи накривали прямо в актових або спортивних залах. Зараз же, як правило, батьки орендують кафе і замовляють тамаду. Ціна такого задоволення – 150-300 грн. з людини.

Отже, свято прощання зі школою обходиться у майже тримісячний бюджет середньостатистичної сім’ї. Мало це чи багато? Звісно, витрати немалі, але така подія цього варта. На все життя у пам’яті залишиться радісно-тужливий спогад про останній вечір, який ви провели разом із однокласниками. І як би ви не присягались у вірності шкільній дружбі, як би не клялись підтримувати класні традиції, доросле життя розставить свої розділові знаки. З’являться нові друзі, нові інтереси, і через кілька років ви зустрічатиметесь зі шкільними друзями хіба що в Інтернеті. Тож таки варто насолодитися сповна цією прощальною шкільною вечіркою.

 

Підготував Адам Стрижнюк

 

Як провести незабутній вечір у Тернополі

Четвер, 29 травня 2014, 18:39

Вже традиційно у Тернопільській обласній філармонії проходять вечори європейської класичної музики. Днями мала можливість побувати на чудовому концерті чеської музики, спеціальним гостем якого був київський віолончеліст Олександр Пірієв. Цінителі благородної музики мали можливість насолодитись неперевершеними композиціями знаних класиків. У програмі звучали твори чеських композиторів Антоніна Дворжака та Бедржиха Сметана. Не назву себе справжнім поціновувачем музичного мистецтва, швидше - любителем. Зізнаюсь, вперше в житті побувала на концерті у нашій рідній філармонії. Мені доводилось бувати на різних музичних вечорах, перформенсах, експериментальних виступах в різноманітних клубах та арт-закладах. Коли ж почула як грає скрипка, віолончель, контрабас, флейта, труба та багато інших інструментів, ніби наново народилась на світ. Дивлячись на сцену, бачиш не просто колектив, а живий організм.  Того вечора я забула про усі біди на світі. Неймовірне живе звучання інструментів підхопило хвилею душевності, зачепило найтендітніші людські переживання. Сидячи у залі насолоджувалась не лише неймовірним звучанням оркестру, але й прекрасною атмосферою.

Здивував лиш один нюанс – на пів пустий зал…

 Оксана Ратушняк


 

 

Сторінка 99 з 101

«ПочатокПопередня919293949596979899100НаступнаКінець»
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер

вугілля і дрова

Банер