До початку фестивалю «Jazz Bez» у Тернополі залишилося 48 годин!

Вівторок, 09 грудня 2014, 08:42

«Джазовий фестиваль у Тернополі – це збільшення рівня джазу у крові» - саме так відгукуються поціновувачі якісної музики про неймовірну подію, на яку чекає усе місто. А чекати є на що, адже протягом чотирьох днів з 11 по 14 грудня у Тернополі відбудеться міжнародний джазовий фестиваль «Jazz Bez».

«Jazz Bez» - це неймовірна культурна подія року у нашому місті. Адже лише раз у рік тернопільські слухачі та гості міста зможуть насолодитися джазовими композиціями найвідоміших виконавців України та світу!

«Кожного року ми запрошуємо найцікавіших виконавців джазу, яких шанують у всьому світі, - розповідає директор фестивалю «JazzBez» у Тернополі Олег Макогін. – Цього року чекаємо на презентацію нового проекту всесвітньовідомої співачки, яка до речі з України, Мар’яни Садовської із контрабасистом Марком Токарем, виступить лауреат премії Artists International Володимир Зайцев, польські колективи Shofar та FUTUREthno».

Не забули організатори й про сюрприз для тернополян. Адже у рамках фестивалю відбудеться виступ унікального у своєму роді гурту «ΕΣΧΑΤΟΦΟΝIΑ». Концерт пройде у Катедральному соборі, де урочистість обстановки переплітатиметься із джазовими мотивами.

Квитки на три дні фестивалю ще можна придбати у касі Драмтеатру та барі «Коза».

ПРОГРАМА

З 11 по 14 грудня у Тернополі відбудеться міжнародний джазовий фестиваль «Jazz Bez 2014». Протягом цих днів у наше місто завітають джазові виконавці зі світовим ім’ям.

11 грудня о 19.00 год. концерт у Драматичному театрі. Концерт відомої джазової виконавиці Мар’яни Садовської та контрабасиста Марка Токара. Також звучатимуть вишукані енергетичні твори у виконанні октету із чотирьох контрабасів та чотирьох жіночих вокалів.

12 грудня о 19.00 год. концерт у Драматичному театрі. Від американської романтики до української ностальгії. Соліст, піаніст, шоумен, лауреат премії Artists International Володимир Зайцев виступить на фестивалі у супроводі симфонічного оркестру Тернопільської обласної філармонії під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Мирослава Кріля.

13 грудня о 19.00 год. концерт у Драматичному театрі. У Тернопіль приїдуть два польські джазові колективи – «Shofar» та «FUTUREthno». Перший гурт – це проект трьох найкращих польських джазменів, а їх музика – неперевершене поєднання етнічних мотивів та фрі-джазу. Учасники ж гурту «FUTUREthno» єднають досвід та талант, шукаючи мистецького консенсусу у багатогранному змаганні епох, культур та ментальностей.

14 грудня о 16.30 год. концерт гурту «ΕΣΧΑΤΟΦΟΝIΑ» відбудеться у Катедральному соборі. Вхід на цей концерт безкоштовний!

До слова, організаторами фестивалю «Jazz Bez» у Тернополі є мистецьке об’єднання «Коза», Тернопільська міська рада та музичний центр «Бастер».

Міліціонери Тернопільщини застерігають: телефонні шахраї представляються працівниками банку

Вівторок, 09 грудня 2014, 07:03

Жителі Тернопільщини продовжують потерпати від телефонних аферистів. Останні, аби збагатитися, вигадують різні схеми заволодіння чужими грошима.

Майже три тисячі гривень втратив 53-річний житель  Борщівського району, довірившись псевдобанківському працівнику. Як розповів потерпілий, до нього на мобільний зателефонував незнайомець, який представився начальником служби безпеки банку. Співрозмовник повідомив , що з його рахунку невідомі намагаються зняти гроші, аби цього не трапилося, «електронний гаманець» потрібно терміново заблокувати. Щоб не втратити свої кошти,  чоловік мав продиктувати «працівникові банку»  код, який надійшов на його мобільний телефон. Не запідозривши нічого лихого, борщівчанин виконав усі вказівки незнайомця. Як результат, не вберіг свої гроші, а втратив їх – з його рахунку зловмисник зняв 2700 гривень. За допомогою чоловік звернувся до працівників міліції. Правоохоронці розшукують шахраїв.

Аби не потрапити на гачок такого роду аферистів, міліціонери радять бути пильними та уважними. Не варто довіряти телефонним  «працівникам банку», які  переконують вас у ризику втратити кошти з тих чи інших причин. У таких випадках краще зателефонувати на гарячу лінію фінансової установи й поцікавитися, чи проводять вони якісь операції, або ж навідатися до найближчого відділення вашого банку. Ні в якому разі не повідомляйте стороннім особам по телефону свої персональні дані та секретні коди «електронних гаманців».

Обов’язкового розкажіть про такий вид шахрайства усім своїм рідним та знайомим. Чим більше люди будуть поінформовані, тим менше вони будуть потрапляти у тенета пройдисвітів.

СЗГ УМВС в області

Джазові виконавці безкоштовно виступлять для тернополян у Катедрі

Понеділок, 08 грудня 2014, 08:41

Протягом чотирьох днів, з 11 по 14 грудня, у Тернополі уже вдев’яте відбувається міжнародний джазовий фестиваль «JazzBez». У рамках цього фестивалю перед тернополянами виступлять найкращі джазові виконавці – Мар’яна Садовська та Марк Токар, Володимир Зайцев, гурт «Shofar» та «FUTUREthno». Їх концерти відбудуться з 11 по 13 грудня о 19.00 год. у Драматичному театрі, а квитки ще можна придбати у касі Драматичного театру та барі «Коза».

У недільний день фестивалю, 14 грудня о 16.30 год, організатори  «Jazz Bez» приготували для тернополян незвичний подарунок – виступ гурту «ΕΣΧΑΤΟΦΟΝIΑ» у Катедральному соборі міста.

«Якось ми почули програму львівського музиканта, саксофоніста Михайла Балога, яка базується на візантійських церковних співах та григоріанських хоралах. Тобто основа цієї програми – це церковна музика, яка зазнала певної обробки, - розповідає директор тернопільського фестивалю «Jazz Bez» Олег Макогін. - Якщо це духовна музика, то вона повинна звучати у відповідному місці, тобто у храмі. Таким місцем стала Катедра, адміністрація якої дала згоду на проведення цього виступу».

За словами організатора, вхід на цей концерт – безкоштовний для усіх. У першу чергу організовується захід для усіх волонтерів, які допомагають бійцям АТО, а також для жителів Тернополя.

Живий звук!

Програма виступів з 11 по 13 грудня на «Jazz Bez» у Тернополі:

11 грудня о 19.00 год. у Драматичному театрі. Концерт відомої джазової виконавиці Мар’яни Садовської та контрабасиста Марка Токара. Також звучатимуть вишукані енергетичні твори у виконанні октету із чотирьох контрабасів та чотирьох жіночих вокалів.

12 грудня о 19.00 год. концерт у Драматичному театрі. Від американської романтики до української ностальгії. Соліст, піаніст, шоумен, лауреат премії Artists International Володимир Зайцев виступить на фестивалі у супроводі симфонічного оркестру Тернопільської обласної філармонії під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Мирослава Кріля.

13 грудня о 19.00 год. концерт у Драматичному театрі. У Тернопіль приїдуть два польські джазові колективи – «Shofar» та «FUTUREthno». Перший гурт – це проект трьох найкращих польських джазменів, а їх музика – неперевершене поєднання етнічних мотивів та фрі-джазу. Учасники ж гурту «FUTUREthno» єднають досвід та талант, шукаючи мистецького консенсусу у багатогранному змаганні епох, культур та ментальностей.

Квитки на ці три дні фестивалю можна купити у барі «Коза» та у касі Драматичного театру.

Відповідь простої киянки на лист заможної москвички

Понеділок, 08 грудня 2014, 06:20

Второй день мысли мои парализованы письмом девушки Даши из Москвы. Письмо лежало в папке «Другое», где я его вчера и обнаружила. Даша живёт в Москве - и написала мне, чтобы сказать, что она, Даша, категорически не понимает, за что все так не любят Путина. Вот Даша, как русская, хочет мне сказать: её, Дашино, благосостояние каждый год растёт, она может позволить себе купить машину и жильё, может заниматься, чем хочет, и зарабатывать честным путём. И вообще Даша в целом довольна тем, как обстоят дела в её стране и одобряет действия своего президента. И Даша просит: «Если у Вас будет время, вы могли бы мне объяснить, чем так плох Путин? Ну честно, я не понимаю.... объективно, мы живем не в идеальном мире, но я вижу, что человек хотя бы не лижет ж…пу америкосам, а идет своим путем!»

Видите ли, Даша, тут такое дело. 
Я, пожалуй, даже опущу «америкосов», хотя одно употребление этого слова характеризует вас не лучшим образом. 
Тут такое дело, Даша.

Может, вы не знаете или не замечали - но ваше благосостояние росло по одной-единственной причине: сверхвысокой цены на нефть на протяжении нескольких лет. Что было бы неплохо сделать стране, на которую свалился такой замечательный финансовый профит? Мне кажется, воспользоваться этими сверхдоходами на развитие реальной, а не сырьевой экономики. Снизить давление на малый и средний бизнес, выстроить и укрепить отрасли производства, не зависящие от цены на нефть, развивать регионы, поднимать туризм, да мало ли что! Что сделало российское правительство во главе с президентом? Распихало сверхдоходы по карманам нескольких десятков людей. Но вам было всё равно - вы купались в финансовых «нефтяных» брызгах, долетавших до простых смертных, покупали жильё и машины и радовались своему благосостоянию, не особо анализируя, откуда оно взялось и от чего зависит. Возможно, если вы откроете глаза и посмотрите на сегодняшнюю цену на нефть, а заодно на курс доллара, кое-что станет вам понятно. Скажу только, что пока вы в Москве покупали машины и жильё, люди во многих российских регионах жили без дорог и не зная, что такое канализация. В стране со сверхдоходами, ага.

А ещё, Даша, пока вы покупали машины и жильё, в тюрьме погибал человек, которого звали Сергей Магнитский. Вы не слышали о нём? Я расскажу: это бухгалтер, обнаруживший беспрецедентно огромное воровство из российского бюджета, совершённое самым верхним эшелоном госчиновников. И он, идеалист, решил восстановить справедливость. Его, Даша, бросили в тюрьму и держали там в пыточных условиях. Он умирал, лёжа на бетонном полу и крича от боли. Погуглите, Даша, «Дело Магнитского», найдите интервью с Уильямом Браудером. Когда я много лет назад прочитала это интервью, я заболела - в буквальном смысле.

А потом, Даша, пока вы выбирали машину и занимались тем, чем хотели, Уильям Браудер добивался справедливости - в память о Сергее Магнитском. И он её добился - чиновники, которые были причастны к раскрытому Сергеем преступлению, попали в санкционный список США - так называемый «Список Магнитского». И после этого ваше правительство оскорбилось и нанесло ответный удар: приняв закон Димы Яковлева. Этим законом, Даша, ваше правительство под руководством вашего президента обрекло сотни российских детей-инвалидов на смерть в российских детских домах. Вы никогда не интересовались, как российские инвалиды живут в детских домах? Вряд ли - человек, который однажды этим интересуется, начинает многое понимать. В усыновлении было отказано даже тем детям-инвалидам, которые уже познакомились со своими будущими родителями. Даже тем, к кому родители прилетали из Америки и показывали на фотографиях их будущий дом, комнату и игрушки. Все они, Даша, остались гнить в детских домах. Пока у вас росло благосостояние.

Пока ваше благосостояние росло, дочь сибирской чиновницы насмерть сбивала на тротуаре людей - и уходила от наказания. Не сидела в тюрьме ни дня, даже во время следствия. А люди, станцевавшие в храме, сели в тюрьму сразу - и отсидели там почти три года. И человек, толкнувший полицейского во время массовых беспорядков, сел в тюрьму - и сидит там до сих пор. Но вы, Даша, вряд ли знаете о «Болотном Деле» - вы ведь занимаетесь тем, что вам нравится. И одобряете действия своего президента.

А ещё, Даша, пока вы покупали жильё, российские дети умирали в больницах - если на их лечение добрые люди не находили деньги. Потому что Россия, страна с нефтяными сверхдоходами, занималась олимпиадой, ей было не до детей с пороком сердца. Знаете ли вы, Даша, о том, что денег, потраченных на 10 минут открытия олимпиады, хватило бы на то, чтобы прооперировать всех российских детей с врождённым пороком сердца? Дело в том, что если детей с таким диагнозом прооперировать в раннем возрасте - они вырастают обычными здоровыми людьми. А если нет - то они будут инвалидами, отстанут в развитии и погибнут рано.

Но это всё, безусловно, внутренние дела вашей страны. И что бы я ни думала по этому поводу - понимание того, что это внутренние дела вашей страны, всегда удерживало меня от публичных выступлений на эту тему. В конце концов, я, как вы заметили, неглупая девушка, и я вижу, что критическое большинство россиян всё устраивает, кто я такая, чтобы возмущаться судьбой российских детей-инвалидов? Тем более, что у вас там растёт благосостояние, вы покупаете машины и жильё и вы всем довольны.

Но наступил момент, когда ваша страна стала вмешиваться в дела моей. 
Наступил он год назад - когда Украина поднялась в массовом протесте против действующего украинского президента. Не верьте глупостям о том, что она поднялась «за ЕС» или «против России». Это бред. Страна поднялась против абсолютного, полного бандитского беспредела человека, называвшегося президентом Украины. Посаженного, надо сказать, долгими и затратными усилиями Кремля. Ну, так получилось, что я немножко знаю, откуда приезжали ребятки, работавшие в штабе Януковича. Некоторые из них были моими друзьями. Кое-кто ими остаётся. 
И в тот момент, когда Украина поднялась в массовом протесте, ваша страна пошла на преступление. Она начала создавать альтернативную реальность. Она залила пространство потоками лжи и безумия о происходящем. Я бы, может, не стала возмущаться, если бы эти потоки были адресованы только вам. Но дело в том, что большАя часть населения Украины смотрит именно российские каналы. И верит этим новостям. 
А потом, создав ад в головах ваших и моих сограждан, Россия решилась на прямую агрессию и аннексию Крыма. В этот момент меня, Даша, лишили дома. В этот момент сломали судьбы сотням тысяч людей и заложили бомбу войны на территории моей страны. И это сделало ваше правительство под руководством вашего президента.

Вы пишете, что месяц назад были в Крыму - и «все, с кем вы общались, рады текущим событиям». Ну что я могу сказать? Могу предложить координаты людей, которые живут в Крыму, и с которыми вы не пообщались. Которые рассказали бы вам о горечи предательства, о внутренней эмиграции, о рухнувшем бизнесе, о потерянной работе. Которые были арестованы или сбежали из Крыма, опасаясь преследований. Людей, которые боятся сказать хоть слово, потому что на севастопольском городском форуме процветает тред «Очистим город от бандеровской нечисти!» - тред, в котором люди делятся фамилиями и адресами людей, замеченных в проукраинских симпатиях. Чтобы потом фашиствующие пророссийские молодчики расправились с ними. Возможно, вы считаете это нормой цивилизованного общества, я - нет. 
Но вы, Даша, общались с другими людьми, а этих - с искорёженными судьбами, скорбно молчащих - для вас не существует. Как не существовало для вас Сергея Магнитского, сирот, инвалидов, погибших под колёсами чиновничьих автомобилей людей, убитых журналистов и посаженных в тюрьму активистов - в вашей стране. Их было не видно за завесой вашего растущего благосостояния, как я понимаю.

А потом ваш президент, действия которого вы одобряете, забросил диверсионные группы в мою страну, и развязал кровавую войну с многими тысячами жертв. Продолжая лгать - бессовестно, беспрерывно и безгранично.

Очень надеюсь, что смогла исчерпывающе ответить на ваш вопрос. 
Вы ещё пишете, что «мы же братья» и призываете вспомнить Киевскую Русь. Киевскую Русь я не могу вспомнить по причине крайней моей молодости. А о «мы же братья» подумайте лучше вы - как представитель страны, оккупировавшей часть моей родины, отнявшей у меня дом и погрузившей целый регион Украины в кровавый хаос.

Ірина Коротич,

«Фейсбук»

Біометричний паспорт у Тернополі: коли і за скільки?

Понеділок, 08 грудня 2014, 06:19

Уряд виділяє 150 млн грн на придбання понад 600 терміналів для видачі біометричних паспортів, видача яких має стартувати в кінці січня 2015 року. Таку заяву зробив прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк на нещодавньому засіданні уряду.

Якщо Україна не хоче залишитися осторонь технічного прогресу у сфері паспортного контролю, нам дійсно необхідно видавати біометричні закордонні паспорти.

Ну й, звичайно, впровадження біометричного паспорта особливо актуальне, з огляду на наше прагнення безвізового режиму з Євросоюзом.

Біометричний паспорт зовні мало чим відрізняється від звичайного закордонного паспорта. Це така сама синя книжечка, тільки друга сторінка – пластикова. Чип зі всіма даними буде вшито в задню обкладинку документа. Там також передбачено відцифроване фото обличчя та відбитки пальців.

Спеціальні сканери зчитують пропорції обличчя власника біометричного закордонного паспорта, визначають відстані між очима, носом, губами й автоматично порівнюють їх з двомірним зображенням. Інформація з паспорта в електронну систему контролю переноситься миттєво, на відміну від інформації з паперового носія. Запов­нювати анкети не буде потреби. Для власників біометричних закордонних паспортів встановлюють спеціальні коридори, в яких черга рухається дуже швидко.

Отримання біомет­ричного паспорта не є обов’язком громадянина, він може залишити старий паспорт. Але виїзд за старим документом залишить процедуру отримання віз. Тобто безвізовий режим торкнеться лише власників біометричних паспортів. Запровадження біометричних паспортів – вимога європейської сторони для України у рамках виконання дій з лібералізації візового режиму.

Важливий момент: біометричний паспорт можуть отримати тільки громадяни України. Якщо українець зареєстрований громадянином іншої держави й отримав відповідний документ, він не зможе оформити біометричний паспорт і претендувати на безвізову подорож Європою. Це, наприклад, стосується тих, хто прийняв громадянство РФ та отримав російські паспорти в Криму.

Причиною для введення біометричних документів, стали події 11 вересня 2001 року у США. Ідея появи подібних документів теж з’явилася в Америці. 2002 року представники 188 країн світу підписали Новоорлеанську угоду, якою визнано біометрію обличчя основною технологією ідентифікації для паспортів і в’їзних віз. Після цієї угоди уряд США заявив, що документи, які використовують для безвізового в’їзду, повинні бути біометричними.

Поки в Україні лише планують оформлення біометричних паспортів, в аеропортах США, Великобританії, Німеччини, Японії та інших країн такі паспорти вже давно зчитують. 90 із 193-х країн-членів ООН видають своїм громадянам біомет­ричні паспорти. Але варто визнати, що і в самому ЄС процес впровадження біометричних паспортів дещо затягнувся. Хоча формально їх почали видавати в Європі тоді ж, коли і у США, 2006 року. До того ж, починаючи тільки з 2009 року, в більшості країн ЄС у паспортах обов’язково повинні бути відбитки пальців, а не тільки двомірна фотографія обличчя. Для деяких країн біометричний паспорт не є розкішшю, тоді як іншим закупити відповідне обладнання і виготовити паспорти виявилося доволі обтяжливо. Зокрема, в Австрії біометричний паспорт коштує 70 євро, і це для австрійців з їхніми доходами прийнятно, тоді як в Румунії паспорт коштує не набагато дешевше – 65 євро, а це – за румунських зарплат – вже серйозні гроші. Вартість оформлення біометричних паспортів сильно коливається: у Литві вона становить 29 євро, у Франції – 89, у Болгарії – 20, у Греції – 84 євро. У наших сусідів – поляків – біометрія і видача паспорта коштує 35 євро.

16 фактів про біометричний паспорт

1. Біометричний паспорт – крок до безвізового режиму з ЄС

Біометричні закордонні паспорти потрібні українцям, якщо ми хочемо безвізового режиму з ЄС. Це вимога світу і Європи щодо убезпечення від терористичної загрози. Не здійснивши цей крок, ми не можемо сподіватись що Євросоюз відкриє нам кордони.

Потреба в біометрії виникла після терактів 11 вересня 2001 року у США.

Запроваджені такі форми посвідчення особи у понад 90 державах світу і всі перестороги українців щодо впровадження біометрії є дивними. Наприклад, Молдова вже користується цими паспортами, Росія теж користується цим типом посвідчення особи. З міркувань безпеки інтеграції в цивілізований світ, ми мусимо це робити.

2. Біометричний паспорт не означає, що одразу з’явиться можливість без візи їздити у Європу

В українців склалось хибне враження, що з отриманням на руки біометричного паспорта вони зможуть без віз перетинати кордони Європи. Це не так. Безвізовий режим з ЄС ще не запроваджений.

3. Закордонний біометричний паспорт – це не пластикова картка

Цей документ не має вигляду пластикової картки. Це звичайна книжечка на 32 сторінки, для того, аби була можливість вписувати у нього відмітки про перетин кордону. Зовні біометричний закордонний паспорт буде схожим на діючий зараз: синя титульна сторінка, на якій з’явиться міжнародна позначка біометричного документу. На внутрішній частині форзацу паспорт матиме смугу, яка зчитуватиметься спеціальним пристроєм. Ця смуга – це безконтактний електронний носій, куди будуть вноситись біометричні дані особи.

Детальніше про вигляд паспорта можна почитати у постанові Кабінету міністрів України №152 від 7 травня 2014 року, пише «Захід.НЕТ».

4. Є три типи біометричних даних

У світі прийнято розрізняти три типи біометричних даних: зображення людини, відбитки пальців і електронний підпис. Наразі нам не відомо, чи буде вимагати Європа наявності всіх трьох елементів біометрії у наших паспортах. Поки що не було прецеденту, тому немає можливості перевірити цей факт.

5. Які особисті дані внесуть до паспорта?

У паспорті будуть вказані: назва держави; прізвище та ім'я особи; стать; громадянство; дата народження; унікальний номер документа; дата його видачі та закінчення терміну дії; ідентифікаційний код; місце народження; оцифроване фото; електронний підпис. Крім того, в паспорт буде вбудований чіп з інформацією: фото людини, відбитки пальців (вноситимуться за згодою власника, а для неповнолітніх, 12-16 років, – з дозволу батьків, і інформація, що міститься в чинному паспорті (прізвище та ім'я, дата народження, термін дії документа). За бажанням на чіп може бути записана і додаткова інформація, наприклад, група крові.

6. Українці можуть відмовитись від знімання біометричних даних

Законодавець передбачає три варіанти документа: паспорт з біометричними даними, паспорт з наявністю безконтактного електронного носія, але без внесення туди біометричних даних, а також, у разі відмови особи надавати свої біометричні дані, паспорт без електронного носія. Тобто, варіантів є три, і людина має право або погодитись, або відмовитись від котрогось із варіантів.

Надавати відбитки пальців – це право людини, а не обов’язок.

7. Для дітей теж необхідно виготовляти біометричний паспорт

Не буде проїзного документу дитини, як такий він не передбачений законодавством взагалі. Мотивація законодавців така, що проїзний документ дитини, який ми досі видавали, не всіма країнами світу визнається за офіційний документ.

Дитині треба буде виготовляти повноцінний паспорт. Дійсний він буде протягом 4 років. Детальніше про виготовлення дитині біометричного паспорта можна буде дізнатись з 1 січня у відділеннях міграційної служби.

8. Для отримання біометричного паспорта не потрібні додаткові документи

Ніяких додаткових документів для отримання біометричного паспорта не потрібно: тільки ті, які приносили з собою люди для отримання звичного вже документу. Зміни стосуватимуться тільки міграційної служби, а саме процесу забирання біометричних даних.

9. Біометричні дані зніматимуть спеціальними пристроями

Знімання біометричних даних буде відбуватись за допомогою спеціальних пристроїв. Фотографування, або спосіб знімання зображення людини не буде відрізнятись від того, який ми маємо сьогодні: фото особи, зняте цифровою камерою, заноситься в комп’ютер і спеціальними захищеними каналами передається до виробника паспорта.

Відбитки пальців та електронний підпис буде зніматись спеціальним пристроєм: нікому не змащуватимуть пальці якимись спеціальними речовинами, як то робиться в криміналістиці. Людина підходитиме до пристрою, прикладатиме пальці, таким же чином, можливо з допомогою додаткових пристроїв, залишатиме електронний підпис на цьому пристрої. Вся біометрична інформація оцифровуватиметься і відправлятиметься спеціальними каналами до виробника. У цьому людям допомагатиме фахівець міграційної служби.

10. Термін виготовлення закордонного паспорта не зміниться

На виготовлення паспорта дається 20 днів, якщо це звичайний регламентний варіант, і 7 днів, з доплатою (заплатити доведеться удвічі більше), якщо мова про оперативний документ.

11. Вартість біометричного паспорта досі невідома

Як тільки ціна буде визначена Кабміном, міграційна служба одразу повідомить про це. Єдине, що можна вже зараз сказати, що виготовлення документа однозначно здорожчає. Це пов’язано із тим, що матеріали на виготовлення біометричного паспорта закуповуються за кордоном.

В інтернет-мережі вже є інформація, що бланк закордонного біометричного паспорта коштуватиме 15 євро у гривневому еквіваленті. Ця інформація може відповідати дійсності, але треба розуміти, що сам паспорт буде коштувати дорожче.

Вироблятимуть паспорти на державному підприємстві «Поліграфкомбінат Україна».

12. Закордонний паспорт старого зразка залишається дійсним

Діючі закордонні паспорти будуть дійсними до закінчення їхнього терміну дії, незалежно від наявності в особи нового біометричного паспорта.

13. Українці мають право володіти двома закордонним паспортами одночасно

Згідно з чинним законодавством, громадянин України має право мати 2 закордонних паспорти, але не більше двох. Це передбачено для людей, які часто подорожують і не встигають міняти паспорти.

14. Термін дії біометричного документа не змінюється

Видається біометричний закордонний паспорт на 10 років, дітям – на 4 роки.

15. Біометричний документ передбачає надзвичайно високий рівень захисту

Перша перевага біометричного документу для виїзду закордон – надзвичайно високий рівень захисту. Друга перевага – якщо документ загублений або пошкоджений, дуже легко буде його відновити, маючи біометричні дані.

Третя: нівелювання так званого суб’єктивного фактора, зокрема недовірливого погляду прикордонника, при звірці документу, на вас і на фотографію, коли ви відчуваєте, що він може вам не повірити, що це саме ви. З біометричними документами прикордонник такий шанс втрачає.

Не треба боятись віддавати комусь свої біометричні дані. Ми маємо багато ілюзій щодо поняття власної свободи. Коли ми говоримо про свободу західного суспільства – то головна його риса – це відкритість, а ми розуміємо її у зворотному напрямку. Зрештою, чому я маю боятись розповсюдження своїх особистих даних, якщо я знаю, що я чистий перед Законом?

16. Інформація з біометричними даними зберігатиметься у Єдиному державному демографічному реєстрі

Інформація з біометричними даними людини має зберігатись у Єдиному державному демографічному реєстрі, створення якого ще не розпочалось, хоча регламентовано законодавством ще у 2012 році. Це масштабний проект, який потребує великих коштів і ресурсів. Але він необхідний.

Законодавство передбачає вкрай обмежений доступ до бази Єдиного демографічного реєстру. Крім того, кожна людина матиме право контролювати, які організації, коли і з якою метою звертались по інформацію про неї до реєстру.

Довідка:

Біометричні паспорти набувають все більшого поширення у світі. Відповідно до інформації всесвітньої організації цивільної авіації (ICAO), більше 90 країн із 193 держав-членів ООН в даний час видають такі документи, при цьому ще більше 20 держав готові до впровадження таких документів в найближчі роки.

Близько 45 країн, які видають біометричні документи, зберігають на документах одночасно і відбитки пальців, і зображення особи. Водночас більше 30 країн використовують лише оцифроване фото власника документа. Решта країн в даний час використовують тільки зображення обличчя, але найближчим часом планують використовувати і відбитки пальців.

За даними ICAO, більше 15 країн використовують автоматизовані контрольно-пропускні системи для власників електронних паспортів. Для того, щоб пройти процедуру паспортного контролю, мандрівник може скористатися «електронними воротами», які в автоматичному режимі звіряють його біометричні дані з інформацією, що зберігається на чипі документа. Серед країн, які читають (сканують) е-паспорти в аеропортах і на кордонах – США, Великобританія, Сінгапур, Португалія, Нова Зеландія, Японія, Індонезія і Німеччина.

Підготував Адам Стрижнюк

Школярі Тернополя допомагають святому Миколаєві привітати бійців АТО

Неділя, 07 грудня 2014, 11:37

Учні Тернопільської ЗОШ №5 та Тернопільського навчально-виховного комплексу «Школи-колегіуму ім. Патріарха Йосифа Сліпого» підготували подарунки для свят для наших героїв. В останні дні навчальної чверті волонтери Тернопільського Логістичного центру допомоги бійцям АТО навідались до цих освітніх закладів і, окрім щирих дитячих усмішок та слів підтримки, отримали найцінніші подарунки для наших бійців.

Лише за тиждень благодійної акції «Допоможи святому Миколаєві привітати наших воїнів на Сході» школярі створили десятки малюнків, листівок, стінгазет, виготовили оригінальні синьо-жовті та червоно-чорні браслети, нашийні амулети, а за кишенькові гроші придбали теплі шкарпетки, печиво та інші солодощі.  Учні 5-ї школи передали солдатам різдвяні шопки та паперові новорічні ялинки, принесли також теплий одяг.

Все зібране школярами на Складі допомоги бійцям АТО №2 волонтери сортують у коробки. Як кажуть самі, за принципом «порівну, щоб жоден  блок-пост не був  обділений дитячою увагою та турботою».

Попри канікули, які розпочнуться вже у понеділок,  школярі обіцяють продовжувати акцію вдома і до закінчення свят виготовляти  та передавати повні тепла та щирості подарунки для солдатів.

Тернопільський Логістичний центр допомоги бійцям АТО висловлює слова вдячності керівництву та педагогам згаданих навчальних закладів за підтримку акції «Допоможи святому Миколаєві привітати наших воїнів на Сході».  Дякуємо за патріотичне виховання майбутніх поколінь!

«Особливе свято для особливих дітей»

Субота, 06 грудня 2014, 12:46

03 грудня у актовому залі ТНЕУ відбувся ХХ обласний фестиваль творчості дітей з особливими потребами «Повір у себе». Організували творчу зустріч Тернопільська обласна державна адміністрація та Обласний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Мистецький захід проводиться в області з 1994 року. За цей період у ньому взяли участь майже 18 тисяч дітей. Метою фестивалю «Повір у себе» в першу чергу є розвиток, підтримка творчих здібностей дітей та молоді з функціональними обмеженнями, самоствердження та реалізація їхніх талантів.

Протягом листопада у районах нашої області відбулись відбіркові тури фестивалю, якими охоплено більше 1000 дітей. Переможці районних конкурсів продемонстрували свої таланти на концерті обласного фестивалю.

Під час заходу маленькі умільці презентували виставку творчих напрацювань. Вишивка, вироби з бісеру, малюнки, різнопланові декоративні вироби - виконані на високому рівні. Для юних творців також організували майстер-класи, розважальну програму з іграми, конкурсами і танцями.

-       20-й рік поспіль таким фестивалем охоплюємо 600 дітей, 350 з них – дітки з обмеженими можливостями, - розповідає заступник директора Обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Тетяна Олексіївна Четвертак - До заходу залучаємо й загальноосвітні школи - таким чином виховуємо в молодого покоління чуйність до ближнього. Особливо хочу подякувати студентам економічного університету за грандіозну підтримку. Адже з їх допомогою нам вдалось забезпечити подарунком кожного учасника фестивалю! Пам’ятають про цей день і небайдужі тернополяни. Завдяки нашим спонсорам сьогодні дітки отримають солодкі подарунки, соки та канцелярські набори.

За словами студентів економічного університету Анастасії Гандзій та Янчук Павла, буквально за три дні вдалось зібрати 350 м’яких іграшок.

Загалом у концерті взяли участь 8 команд зі спеціальних виховних закладів. Нагороди та призи отримали 14 переможців районного та обласного конкурсів. Яскраве святкове шоу учасникам фестивалю підготували творчі колективи Тернопільського національного економічного університету.

-       Мені запам’яталися виступи учасників з обмеженими функціональними можливостями, - розповідає гість фестивалю пані Галина, - Коли маленькі дітки виконували пісню жестами, я не могла втримати сліз. Ви тільки уявіть, наскільки це сильні люди! Пригадую, минулого року на цьому фестивалі танцювали незрячі дівчатка. В мене просто немає слів, щоб описати відчуття, які мене переповнювали. Знаєте, мабуть найкращим подарунком  для таких діток буде увага та чуйність оточуючих.

На «особливому» святі організатори врахували усі нюанси. У залі було багато аніматорів, волонтерів, лікарів, на сцені працювала сурдоперекладач.

Переглядаючи такі виступи розумієш, що багато дітей та молоді наділені талантом, та серед них є особливі дівчата та хлопці з неабиякими здібностями. Їх чудові сценічні виступи запам’ятаються глядачам майстерністю виконання і дитячою щирістю.

Оксана Божко

Тернополян запрошують на побачення наосліп

П'ятниця, 05 грудня 2014, 12:47

Уперше у Тернополі. Цікава форма швидких побачень.
«ПОБАЧЕННЯ НАОСЛІП» від компанії Heaven та САМоГОНної Ресторації!!!
Запрошуємо Вас відвідати оригінальний захід, на якому Ви зможете познайомитись з гарними людьми у цікавий спосіб. А саме, Ви будете спілкуватися з хлопцями/дівчатами протягом 5 хвилин в парах.
На всі пари чекають подарунки, а ті в яких співпадуть симпатії, отримають супер-призи.
Якщо Ви відкриті для контактів з цікавими людьми і відчуваєте бажання закохатися, тоді пропозиція від нас - саме для Вас!
Вік учасників:
Дівчата і хлопці - від 18 до 35 років.
Отже не зволікайте, 11 грудня о 20:00 в піцерії "Фламінго" вул. Живова, 7.
Святковий фуршет в кінці вечора!

Реєстрація: https://docs.google.com/forms/d/1cxtyi4FZKrHQ5QlsG6Sq..

Сьогодні відбудеться четверта виставка фоторобіт «Just Art»

Четвер, 04 грудня 2014, 12:06

Наш проект являє собою співпрацю найвідоміших спеціалістів міста, розповідють організатори

До виставки долучились фотографи; візажисти; перукарі;

Формуються творчі групи. Координатор групи обирає собі чотирьох моделей для зйомок.

Мета проекту- показати  майстерність спеціалістів нашого міста, створити конкурентно-рівні умови, в яких кожен продемонструє свої вміння і таланти.

Запрошуємо усіх тернополян та гостей міста відвідати нашу виставку сьогодні, 4 грудня, о 18:00 у Клубі "Камеді"  за адресою В. Стуса, 1 (3 поверх супермаркету "Фуршет")

Детальніше тут  https://vk.com/4justart

У Тернопіль на «JazzBez» їдуть найкращі виконавці джазу

Середа, 03 грудня 2014, 12:41

З 11 по 14 грудня у Тернополі відбудеться міжнародний джазовий фестиваль «JazzBez 2014». Протягом цих днів у наше місто завітають джазові виконавці зі світовим ім’ям, яким увесь світ аплодує стоячи.

Концерти відбудуться з 11 по 13 грудня о 19.00 год. у Драматичному театрі, а 14 грудня о 16.30 у Катедральному соборі

І День. Україну представлятиме відома виконавиця Мар’яна Садовська, яку весь світ вважає однією із найкращих джазових співачок. Її новий проект разом з кращим джазовим контрабасистом Марком Токарем уже полонив серця тисячі меломанів. У Тернополі прем’єра відбудеться вперше 11 грудня. Також цього дня звучатимуть вишукані енергетичні твори у виконанні октету із чотирьох контрабасів та чотирьох жіночих вокалів.

ІІ. Другий день фестивалю запам’ятається тернополянам тандемом Америки та України. Адже на тернополян чекає концерт піаніста, шоумена та лауреата премії Artists International Володимира Зайцева із США у супроводі симфонічного оркестру Тернопільської філармонії.

ІІІ. У суботу, 13 грудня, у Тернопіль приїдуть два польські джазові колективи – «Shofar» та «FUTUREthno». Перший гурт – це проект трьох найкращих польських джазменів, а їх музика – неперевершене поєднання етнічних мотивів та фрі-джазу. Учасники ж гурту «FUTUREthno» єднають досвід та талант, шукаючи  мистецького консенсусу у багатогранному змаганні епох, культур та ментальностей.

-          Звичайно, ми підготували мистецьку родзинку, у Тернополі якої ще не було. Це джазовий виступ гурту «ΕΣΧΑΤΟΦΟΝIΑ» у тернопільській Катедрі, - розповідає директор тернопільського фестивалю «Jazz Bez» Олег Макогін. – Це незвичний проект, адже ми поєднуємо джазові мотиви у релігійному місці. Вперше ми організовуємо такий концерт для волонтерів, які допомагають учасникам АТО. Також запрошуємо усіх тернополян на виступ у Катедрі, адже вхід вільний.

Квитки на концерти «Jazz Bez» з 11 по 13 грудня можна купити у касі Драматичного театру та у барі «Коза». Початок концертів о 19.00 год.  Живий звук!

Деталі тут http://vk.com/jazzbezternopil2014 або https://www.facebook.com/jazzbez.ternopil

Тернопільська школа мистецтв – єдина в Україні, яка одночасно надає дві освіти

Вівторок, 02 грудня 2014, 06:42

Голодомор як спроба творіння «совка»: що з цього вийшло

Понеділок, 01 грудня 2014, 07:08

Сьогодні геноцид проти українського народу 1932-1933 років можуть заперечувати хіба що регіонали, комуністи та активісти російських шовіністичних організацій. Але навіть вони залишають застереження: мовляв, щось та й було, але не дуже... І не сплановано, а так собі – «перегибы на местах»... А в цілому нібито в країні в ті часи все було просто чудово. Як у знятому в 1933 році фільмі «Весёлые ребята» з геніальним одеситом Утьосовим у головній ролі та з пиятиками, обжиралівкою і «льогкостью на сєрдце».

Але говорити про «випадковість» та «пєрєгіби» в країні з надцентралізованим управлінням та жорсткою плановою економікою навряд чи можливо. Врешті, вже давно доведено, що Москва пішла на геноцид цілеспрямовано, і здійснювався він за ретельно розробленим планом. Менш відомо, точніше майже невідомо, для чого Кремль пішов на цей жахливий крок. Можна лише припускати.

Навряд чи Голодомор можна пояснити якоюсь міфічною українофобією «Вождя народів» та кремлівських вождиків рангом нижче. Сталіну взагалі було байдуже. «Батько народів» все своє життя чинив як садівник, котрий, формуючи крону дерева, абсолютно не відчуває ні ненависті, ні жалю до обрізаних гілочок. Тому оцінювати його вчинки слід не з точки зору любові чи ненависті, а з точки зору грандіозного комуністичного плану побудови «нового суспільства». Чи «нового порядку» – кому як подобається. І, відповідно, створення нової людини – «совка».

Якщо розглядати Голодомор саме в цьому комуністичному ключі, то безглузде, на перший погляд, нищення мільйонів стає… абсолютно зрозумілим і навіть «раціональним».

Гвинтики

Створити нову «общность» можна було лишень за умови перетворення людей на гвинтики. Для самої Росії це не була проблема. Руйнування общинного землекористування у великоросійських губерніях імперії почалося лише напередодні Жовтневого перевороту, під час реформи Столипіна. Добре угноєна общинним менталітетом, де особистість – ніщо, а община (саме «община», а не «громада») – все, свідомість великоросів була надзвичайно поживним ґрунтом для вирощування «нової людини».

Теж стосується й жителів середньоазійських республік, де патерналізм (вождизм) здавна був невід’ємною складовою життя та культури. Там комуністам, по суті, взагалі нічого міняти не довелося, адже патерналістичне суспільство здавна будувалося за простим принципом: «вождь-батько» турбується про народ-дитину та карає неслухів (для їх же користі), а народ-дитина шанує батька та слухається його наказів. За великим рахунком, у Середній Азії все звелося лише до заміни титулів – «хани» та «баї» стали «секретарями» та «председателями» всіляких райкомів-обкомів. Виняток становили хіба що кочовики-казахи. Їм, до речі, Москва теж влаштувала свій голодомор, щоправда, не такий масштабний, як в Україні.

Чи не найбільшою перешкодою в «механізації» суспільного життя були українці. Примусити чи вмовити українця-індивідуаліста стати коліщатком чи гвинтиком було практично неможливо. Споконвічно, попри все свавілля влади, кожен українець знав, що, сумлінно працюючи на землі, він завжди хай як, але прогодує і себе, і своїх дітей. Так було в усі століття. Навіть після насильницької колективізації ця внутрішня свобода від владних інстанцій зберігалася. Ні погрозами, ні тотальною пропагандою змінити те, що відкладалося століттями, комуністи не могли. Але якщо «гвинтик» хоч трішечки хитається, говорити про створення хоч якогось механізму неможливо. Гвинтик мусить намертво сидіти у відведеному йому місці.

Швидку й ефективну ломку менталітету всього народу міг здійснити лише організований на державному рівні тотальний голод. Тільки він міг укарбувати в підсвідомість мільйонів, що ні від розуму, ні від працелюбності, ні від рівня освіти нічого не залежить. Що доля та навіть просте фізичне виживання людини відтепер не у її власних руках і навіть не в руках Господа, а в руках звичайного «уполномоченного», котрий повністю контролює всі продовольчі ресурси.

Хто вижив у ті страшні роки, засвоїли це вже на генетичному рівні.

«Вєртухаї»

У німецького філософа Ніцше для претендентів на роль вождя є досить влучна порада – якщо хочеш, аби народ тебе любив і був тобі вдячний, не роби нічого для людей, краще спочатку забери все, а потім поверни дещицю. Цей сценарій на всі 100% спрацював і в Україні. «Батька народів», абсолютно щиро, покохав не тільки «совпартактив», представники якого жили серед велетенського цвинтаря, як герої «Весьолих рєбят», але й ті, хто пережив усі жахи. Якщо з «активом» усе зрозуміло, тим паче що, користуючись нагодою, він добряче «піднявся», вимінюючи в конаючих від голоду співгромадян їжу на коштовності, то мазохістська любов уцілілих повністю лягає у сентенцію Ніцше.

Але це не найстрашніше. Голод якщо не повністю знищив, то значно девальвував усі моральні і духовні засади та табу, які до того вважалися вічними та непорушними. Збожеволілі від голоду батьки їли дітей. Діти, аби отримати преміальний буханець хліба, писали доноси на батьків.

Газети того часу донесли до нас жахливу історію героїчного піонера Проні Колибіна, який викрив власну матір, котра пішла назбирати серед стерні трішки опалого зерна, аби нагодувати сина. Матір посадили, а пильного піонера нагодували та відправили на відпочинок до «Артеку». Таких «Пронь» були десятки тисяч!

Після пережитого у душах людей радянська пропаганда могла писати все що завгодно.

Відомий факт – у таборах ГУЛАГу сорокових-п’ятидесятих років найлютішими охоронцями-«вєртухаями» (вертухай – тюремний наглядач, який обшукує та конвоює в’язнів – авт.) були українці. Факт майже невідомий – в СРСР була спеціальна таємна програма зі спецвиховання «вєртухаїв». Як тих, що стояли на вишках ГУЛАГУ зокрема, так і всієї «великої зони» під назвою СРСР загалом. Для цього спеціально відбирали хлопчиків-сиріт, котрі у віці 11-12 років пережили Голодомор. Ті, хто вижив, часто-густо за рахунок з’їдених молодших братиків та сестричок потім за шматок хліба були здатні на все що завгодно. Жертви, парадоксальним чином, стали чи не найнадійнішою охороною власних же катів.

Навіть без спецвиховання досить часто пряма чи потім уявна загроза втратити кусень хліба спонукала українців, що пережили Голодомор, якщо не до ганебних вчинків, то до мовчазної згоди з такими. Але не нам, хто голоду не знав, їх судити...

Щоб більше не піднялися

У націонал-демократичних виданнях неодноразово звучала думка, що однією з причин, які спонукали Москву до цього страхітливого злочину, був страх перед українським сепаратизмом. Мовляв, Кремль, побоюючись повторення «петлюрівщини» та відділення України від Росії, вирішив скористатися тезою «немає людини – немає проблеми». У даній ситуації – «немає народу…». Думка справедлива, але лише частково.

Більше, ніж петлюрівщини, Сталін боявся повторення махновщини. Якщо глянути на регіони, де голод лютував найстрашніше, то вони чи не повністю збігаються з тими, де загони Махна мали наймасовішу підтримку.

Страх зрозумілий. Повстанська армія Махна була найпотужнішою військовою силою, що діяла на території України у роки Громадянської війни. Російській Червоній армії вдалося побороти непереможного батька лише підступністю. Спочатку з ним було укладено союз для боротьби з Врангелем, і повстанці перейшли в оперативне підпорядкування «червоних». Після того як «союзників» добре використали на найбільш небезпечних ділянках фронту, знекровленим у боях махновцям віроломно вдарили в спину.

Але навіть після розгрому Махна ідеали, за які воювала його армія, – «вільний господар на власній землі» – були найближчими розумові і серцю українського селянства. Пристрасті трохи пригасила політика НЕПу, але «принади» колективізації перетворили українське село на сухий порох. Сталін не став очікувати, поки він спалахне, і завдав смертельного удару по осередках потенційної махновщини: там вимирали не те що цілі села – райони! Пізніше звільнену від автохтонів територію заселили переважно вихідцями з російської глибинки. Вони мали стійкий імунітет і до махновщини (для російського селянина колгосп був тією ж трохи модифікованою традиційною общиною), й, тим більше, до самостійщини.

Розрахунок Сталіна був вірним – після Голодомору Україна вже була нездатною на жодне повстання проти Москви ні ментально, ні психологічно, ні фізично. На довгий час українці з народу стали «насєлєнієм».

«Виховний» совєтизуючий момент Голодомору значною мірою «зіпсувала» Друга світова. В народу, що вийшов переможцем із ТАКОЇ бійні, до того ж який побачив, як живуть в інших, «несовєцьких» країнах, прокинулося почуття власної гідності та самоповаги. З’явилося бажання змінити життя. Але Москва швиденько нагадала, «хто справжній господар в українській хаті». Спочатку черговою хвилею репресій, потім черговим штучним голодом 1947 року. В порівнянні з Голодомором 1932-1933 років це був не удар, а лише ляпас (рахунок загиблих йшов уже не на мільйони, а «всього» на сотні тисяч). Але цей болючий «ляпас» швидко відновив у пам’яті уроки тридцятих. Люди знову стали слухняними гвинтиками.

Голодомор і ДНРи

Якщо подивимося на карту, то зауважимо, що географія Голодомору чи не найбільше припадає на… Донецьку і Луганську області. Саме ті, де зараз процвітають так звані ДНР і ЛНР. Чи є тут якийсь зв'язок? Так. Хоч вже минуло достатньо часу від Голодомору, але населення на цих теренах досі залякане, зазомбоване. У 1932-33 роках до нього застосували технології, які чітко впливають на свідомість людини, передаються на покоління. Їх спеціально розробляли в КДБ-істських структурах. У людей на цих територіях панує страх голоду. Батьки, які це пережили, при вихованні дітей намагалися давати більше матеріального, менше духовного. Їх тримали у рабській психології – їм не потрібна була правда, воля, моральність загалом, а тільки в холодильнику кусок ковбаси. Без моралі розвинувся алкоголізм, наркоманія. Влада в особі регіоналів це підтримувала, тому пішла деградація. Нині цих людей вбивають, грабують, знищують, а вони все одно вважають, що будуть жити у прекрасному світлому майбутньому.

За висновками лікарів, страх голодної смерті передається до третього покоління. Люди, які народилися від жертв Голодомору, не мають вроджених фізичних вад. Але вони успадкували рабську психологію – не можуть відстоювати свої права. Як результат – боротьба Донбасу з Майданом і підтримка в існуванні терористичних республік ДНР і ЛНР. А все заради чого? Заради кусня ковбаси, щоб з голоду не вмерти…

***

Сьогодні в Україні живе покоління, яке зовсім не знало голоду, яке пізніше змогло дещо випростатися, і врешті зламати радянську машину. Проте, на жаль, говорити про те, що всі рани та рубці на покаліченій душі нашого народу повністю вилікувано, – занадто оптимістично. Аж надто глибоко в гени українців було вбито гени «совка» – «людини радянської». Тому не лише в далекому Донбасі, але й у близькому Тернополі можемо зустріти тих, які, окрім матеріального, в своєму житті більше нічого не бачать. І допоки таких людей буде більшість – Україна ніколи не стане європейською.

Підготував Адам Стрижнюк

Щоденник Голодомору: свідчення з перших уст

Перебираючи вдома старі стоси газет, паперів, журналіст «Високого замку» Тетяна Коняєва натрапила на спогади про Голодомор своєї прабабусі Надії Григорівни Коценко. Старенької вже немає три роки. Розібрати «кучерявий» почерк прабабці було важко, а від деяких фактів волосся ставало дибки...

«Люди мерли як мухи...»

У 1933 році прабабусі було 9 років, навчалася вона у другому класі, тож події тієї пори пам’ятала добре. Cім’я жила у місті Борзні Чернігівської області. Тоді голодна смерть косила на Чернігівщині усіх підряд, а на сторінках місцевої преси на початку «штучного голоду» друкувались «переможні» списки про виконання плану хлібозаготівель на 100%.

«А голодовка тоді була страшна, – згадувала прабабуся. – Люди мерли як мухи, особливо діти. Вони ходили пухлі від голоду з великими, налитими водою животами, і шукали хоч якоїсь їжі. Ніжки у них були тонесенькі, не витримували їхньої ваги, діти замертво падали на дорозі. Якщо у кого вже не було рідні, то й поховати їх не було кому. Тоді їздила «похоронна команда», підбирала небіжчиків і на підводах везла на кладовище, де закопували людей як худобу».

«Коли почали створювати колгоспи – їх називали комнезами – туди ходили на роботу навіть діти. У нашій сім’ї на той час малих було шестеро. Найменший братик народився у 33-му році. Разом з дорослими, ми, четверо старших, копали поля, які чоловіки вручну засівали зерном. Кіньми і волами теж орали, але худоби було небагато, тому старі і малі копали землю заступами. За роботу грошей не давали. Хіба на обід шматочок хліба з висівок та якоїсь юшки з прілого пшона. Я коли могла, ходила боса до школи. Тільки тоді, як упаде сніг, нам шукали якісь шкарбани. Бувало, біжу по мерзлій землі боса, у ноги зашпори заходять, тоді зійду на чиєсь крилечко, присяду, натягну спідничину на ноги, щоб трохи зігрілися, і далі біжу в школу».

«У хаті побили ікони, бо шукали за ними якогось ворочка зерна»

«Коли почалася колективізація, пригадую, як на куток, де я жила, до сусідів прийшла комісія з п’яти чоловік, щоб їх розкуркулювати. Це активісти так казали, що вони куркулі, а на самому ділі хазяїн просто не хотів записуватися у колгосп. До них прийшли пізно увечері, а там жили батько, мати і троє дітей. Ми з цими дітьми дружили, я у них гуляла. Родина була дуже бідна, нічого у них не було їсти, тільки сам гарбуз. Отож ті дядьки познімали з божниці ікони, побили їх, бо шукали за ними якогось ворочка (маленький мішечок. - ред.) зерна. Нічого там не знайшли. Не пожаліли, що на дворі зима, повикидали з хати дітей на двір чуть не голими.

Вигнали і матір з хати, зачинили двері, забрали ключ і пішли. Батько цих дітей, щоб його не посадили у тюрму, кудись утік і не скоро обізвався. Пізніше написав листа, що він заїхав аж у Сибір і працював на залізничній дорозі.

Я це все побачила, дуже злякалася, прибігла додому і розповіла батькові, що дітей повиганяли голих на двір, вони сидять на рундуку і плачуть. Батько тоді дуже розстроївся і кудись побіг, а матері загадав, щоб пішла і забрала цю родину до себе. Вона так і зробила. Дітей посадили на піч, щоб зігрілися. Скільки крику та плачу було тоді у нашій у хаті... Батько ж як пішов, то його довго не було. Повернувся вже з ключем, який віддав сусідці, і допоміг їй перенести сонних дітей. Як він потім розказував, у тій комісії був його товариш, совісний чоловік, який казав, що це не куркулі, а бідні та нещасні люди...»

«За крадіжку колосків до розстрілу засуджували...»

«Якось після жнив я з двома сестрами, Галею і Ніною, пішла на поле, щоб назбирати хоч трішки колосків. Ми взяли полотняні торбинки і дуже раділи, якщо знаходили хоча б якусь зернинку. Сестри пішли трохи вперед, а я, побачивши пучечок нескошеного жита, стала на коліна, щоб вилущити зерно, і раптом почула несамовитий крик сестер. Коли підняла голову, побачила над собою коня, на якому сидів здоровенний дядько і замахувався на мене нагайкою. Дівчатам вже попало нею по спинах, то вони й кричали. А я, не встаючи з колін, простягла дядькові торбинку і, плачучи, почала просити його: «Дядю, дядю, не бийте, забирайте все, що назбирала».

Він ударив мене по руці, торбинка відлетіла за кілька метрів у бур’ян, а я побігла босими ногами по колючій стерні, не відчуваючи болю. Плачучи прийшла додому, а мені було дуже жаль не свої сколоті до крові ноги, а торбинку із десятком колосків і жменькою зерна, з якого б нам мати зварила затірку. На відерний чавун води сипався стакан висівок чи борошна і виходило таке пійло, яким зараз і худобу не напувають. Добре, що хоч не заарештували за крадіжку колосків, адже за це засуджували і до розстрілу».

«Запах кропу переслідує мене все життя...»

«Наша мати була гарною швачкою. На машинці «Зінгер», яку одержала в придане, шила та перешивала сусідам такий-сякий одяг. Платили їй хто кількома картоплинами, хто стаканом борошна чи глечиком молока, якщо у когось була якась худоба. Але на той час цим прогодувати сім’ю із восьми чоловік було неможливо. Допомогло вижити те, що у матері було два золоті колечка і срібні ложечки, які вона віднесла у так званий Торгсин, де обміняла їх на пуд житнього борошна та якусь крупу. Мати була родом із заможної сім’ї і до одруження з нашим батьком жила у Чернігові, тож їй батьки і дали все те у придане. У 33-му їх вже не було серед живих.

Батько наш був сиротою, тому більше допомогти нам ніхто не міг. Під час голодовки він робив рахівником у артілі інвалідів. Там йому платили якісь гроші, але за них не можна було нічого купити, бо ніяких харчів у магазині не було... А голод тривав. Нам, дітям, стало трохи легше літом, бо ми їли різний бур’ян. Зі щавлю, калачиків, квіточок липи, клеверу, акації, кропу – пекли млинці. Усю цю зеленину сушили, а тоді товкли у ступі. Запах кропу переслідує мене все життя. Ніколи не кидала його у страву».

«Людоїдів таємно розстрілювали...»

«Були випадки, коли люди їли своїх дітей, починаючи з менших. Я знала таку сім’ю. Бувало, батько прийде з роботи і матері розказує, а я підслухаю. Каже, сьогодні судили Антіпку, так звали того дядька, він був кацап і четверо дітей своїх зарізав. Коли люди запитували, де поділися діти, казав, що з голоду повмирали. Він також собак та котів ловив і їв. З його дітей тільки найстарша дочка випадково залишилась жива. Вона мені сама розповідала, бо я з нею у 1947 році познайомилася у артілі, де робив мій батько, і я почала там працювати, а вона фотографом була. У неї одна нога була тонка і крива, тож я й спитала, що у неї з ногою. Виявилося, що коли вона залишилася одна, почула, як батько казав матері, що треба і її вбити.

Мати плакала, просила його не робити цього, та він вже вхопив дочку за ногу, і та ледь вирвалася з його рук. Втекла до сусідки і все їй розповіла. Заявили у міліцію, і його посадили. На суді він говорив, що то мої діти і що хочу, те з ними й роблю. Хоча у таких випадках судових розбірок не було. Людоїдів таємно розстрілювали, а їхні будівлі люди палили».

«У колгоспі на трудодень давали 200 грамів зерна»

«Дуже голодувала наша сім’я і в 1947-му. Хоча тоді ми вже були дорослі, але ще не одружені. У Борзні мали будинок, то продали його за 15 тисяч рублів і переїхали у райцентр Ічню (Чернігівська обл.), де у місцевій церкві служив дияконом мій двоюрідний брат, материн племінник. Він сказав, що допоможе нам якось вижити. За ті гроші ми купили стареньку хату, а решту проїли. Щоправда, після грошової реформи з 15 стало 1,5 тисячі. Тоді можна було купити відро картоплі за 200 рублів, 100 – коштував стакан солі, 50 – пачка сірників. У той рік дощів не було ціле літо, і коли ми посадили картоплю, то вона не зійшла, а посохла у землі. Хоч ми і працювали, але грошей, які отримували, вистачало тільки на один похід на базар. Нічого не купиш, а грошей нема.

Коли робили у колгоспі, на трудодень давали 200 грамів зерна, того, що вродило – вівса чи ячменю. Літом їли бур’ян та ходили на поля, шукали гнилу картоплю. Їли тільки раз у день. Тоді дуже дохли коні та корови, їх вивозили на поля чи в лісопосадки і там кидали, а ми знаходили, відрізали шматки, приносили додому, варили і їли. Мати вже починала пухнути з голоду, бо все віддавала нам, а сама нічого не їла. Особливо вона жаліла найменшого Славіка, який народився вже у 1939 році. Бувало, днями і з ліжка не вставала. Знову рятувало нас, що була вона гарною модисткою і шила людям за те, хто що принесе. Ось так, слава Богу, і вижили. Батько наш помер від запалення легень у 1950 році, ще молодим, а мати прожила 93 роки...»

Учні Тернопільської обласної школи мистецтв отримали цінний подарунок з передової

Неділя, 30 листопада 2014, 08:54

28 листопада 2014 року учні Школи мистецтв зустрілися з головою єпархіального відділу духовно-патріотичного виховання у Збройних Силах та інших військових формуваннях України, старшим  капеланом Тернопільської єпархії прот. В’ячеславом Кізіловим ,який нещодавно повернувся із зони АТО. 

Капелан  передав дітям прапор, на якому бійці АТО написали свої щирі побажання та подякував усім за підтримку.
За словами В’ячеслава, листи учнів є великим стимулом та підтримкою наших захисників.

- Вони навіть цінніші за якісь матеріальні речі, - зізнається Капелан, - адже зігрівають душу і підтримують моральний дух, укріпляють бажання боротися.

Від імені бійців, пан В’ячеслав попросив по можливості вказувати зворотню адресу у листах. Адже хлопці дуже хотіли б надіслати відповідь, подякувати, і навіть приїхати в гості.

У Тернополі показали політичну комедію «Мина Мазайло»

Неділя, 30 листопада 2014, 00:00

«В основу твору покладено начебто анекдотичну історію про те, як харківський службовець Мина Мазайло вирішив змінити своє прізвище, у якому вбачав причину своїх життєвих і службових поразок, на престижніше — російське Мазєнін. Але суперечка з приводу цього факту поступово переходить у сімейну дискусію і виходить на рівень національної проблеми»

-          За дві з половиною години я отримала масу емоції, – розповідає тернополянка Наталя Яцина, – Цікавий сюжет та неперевершена гра наших акторів створили приємну атмосферу, викликали шквал емоцій. Присутні в залі із задоволенням дивилися постановку і так захопились переглядом, що навіть не помітили її закінчення: під враженням не поспішали покидати залу.

Шанувальники творчості Миколи Куліша п’єсу «Мина Мазайло» на сцені Тернопільського обласного академічного драматичного театру імені Тараса Шевченка зможуть переглянути також 4, 6 та 7 грудня.

У медичних закладах Тернополя впровадять електронну реєстрацію

Субота, 29 листопада 2014, 10:43

На черговій 53 сесії Тернопільської міської ради депутати прийняли зміни до бюджету міста та додатково виділили 99 тисяч гривень на формування єдиної комп’ютеризованої системи електронної черги у закладах охорони здоров’я міста.

«Завдяки такому рішенню ми зможемо створити електронну чергу у закладах охорони здоров’я, де пацієнт зможе дізнатися графік роботи та записатися на прийом до лікаря он-лайн. Також буде сформована електронна реєстратура, яка полегшить обслуговування пацієнтів у медичних закладах, зменшить «живі черги» під дверима до лікарів», - розповідає Сергій Надал.

За словами міського голови, також цього дня депутати виділили з міського бюджету 214 тисяч гривень, щоб забезпечити соціальні незахищені верстви населення безкоштовними рецептами на лікувальні препарати. Хоч такі витрати повинні були б забезпечуватися з державного бюджету, проте уже декілька місяців Кабмін не здійснює проплату таких видатків і тому міська рада виділила необхідні кошти з місцевого бюджету.

Міська рада

За найкраще оформлення ялинки тернополяни можуть отримати грошову винагороду

П'ятниця, 28 листопада 2014, 06:19

З 1 грудня по 12 січня у Тернополі відбудеться міський конкурс «Феєрія новорічного міста», у рамках якого передбачено три номінації: на найкраще оформлення ялинки «Зелена Модниця», в новорічно-різдвяному стилі подвір’я, зовнішнього вигляду оселі «Настрій дарований серцем» та вітрини в новорічно-різдвяному стилі «Карнавал прикрас». Відповідне розпорядження підписав міський голова Сергій Надал.

У конкурсі можуть брати участь як підприємства, організації, незалежно від форм власності, так і мешканці Тернополя. Заявки на участь приймаються до 25.12.2014 року у номінації «Карнавал прикрас» – в управління торгівлі, побуту та захисту прав споживачів Тернопільської міської ради: за адресою м. Тернопіль, вул. Коперніка,1, тел. 52-69-38 52-46-22; у номінації «Зелена модниця» та «Настрій дарований серцем» – в управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради за адресою: м. Тернопіль, вул. Коперніка,1, тел.25-49-34.

Переможців нагородять грамотою та грошовою винагородою. Результати конкурсу будуть оголошені у січні 2015 року.

Зазначимо, що конкурс «Феєрія новорічного міста» проводиться з метою формування привабливого оформлення міста Тернополя, створення святкової атмосфери для мешканців та гостей міста в період Новорічно-Різдвяних свят, надання можливості усім бажаючим реалізувати власні творчі здібності шляхом участі у спільному святковому оформленні міста.

У Тернополі виступить Національна заслужена капела бандуристів

Четвер, 27 листопада 2014, 06:06

У грудні до Тернополя приїзджає Національна заслужена капела бандуристів ім Г.Майбороди. 65 чоловік з власним оркестром і неповторним колоритом народної пісні. 

У репертуарі капели – близько 100 творів. З них – понад 30 обробок народних пісень Георгія Майбороди та 18 оригінальних творів Олександра Білаша, музичні шедеври Миколи Лисенка, Платона Майбороди, Володимира Верменича, пісні на слова Марусі Чурай, Бориса Олійника, Дмитра Луценка. 

Кожен виступ Національної заслуженої капели бандуристів України вражає своїм внутрішнім духом нескореності та прагнення до самобутності, самодостатності - риси, яка завжди була, є і буде ознакою великих народів світу. Як ті паралельні квінти, що є характерною ознакою особливо української пісні, ця пісня живе своїм окремим неповторним життям і творить свою неповторну гармонію. Так і капела бандуристів - новітній синтетичний удосконалений вид українського кобзарського мистецтва творить своє неповторне мистецьке буття. Найкраще звучання чоловічих голосів свідомих українців - кращих синів свого народу - в поєднанні з блискучим віртуозним акомпонементом бандур, виконання складних творів на рівні кращих зразків світової класики, що при тому базуються на глибинній національній основі, філігранна відшліфованість кожного номера, величний повчальний, драматичний, часто сумний характер творів поєднаний з іскрометним гумором, елементами сучасного веселого шоу, козацьке характерництво - не може не вражати, не заворожувати глядачів.

Квитки в касах: ПК Березіль 53-31-14, та Українському домі "Перемога" 52-15-00.
24 грудня о 19 год, ПК" Березіль"
Вартість квитків 30 до 100 грн.  
Довідка: 067 49 47 812

Бізнес на милосерді: хто такі жебраки і як вони заробляють

Середа, 26 листопада 2014, 00:00

Вже досить давно жебрацтво із соціального явища переросло у професію. Причому таку, для якої не потрібно спеціального навчання чи особливих знань. Головне – правильний підхід, якомога більше жалісливих слів, а ще краще – якщо на руках є маленька дитина або довідка про хворобу. Саме таких жебраків найбільше розвелося останніми роками. Вони «працюють» всюди: біля церков, магазинів та кав’ярень, на автостанціях і просто на вулиці. Складається враження, що жебрацтво стало своєрідною чумою ХХІ століття.

Хто

На перший погляд, немає нічого простішого, ніж просити милостиню. На перший погляд. Насправді ж це складне ремесло зі своїми законами та «понятіямі». Слово «бомж» – це міліцейське скорочення, що дуже швидко прижилося в народі. Буквальний переклад цієї абревіатури: «Без Определенного Места Жительства». Самі бомжі більше полюбляють називати себе «бічами», що в їхньому розумінні означає – «Бывший Интеллигентный Человек». Також бомжі – це здебільшого люди, яким нічого втрачати. З часом, за свідченням психологів, їхня психіка переживає незворотні негативні процеси, і вони готові піти на будь-який злочин. Адже в’язниця для них – це дах над головою, що дуже актуально взимку.

Стати бідним досить легко – для цього навіть не потрібно докладати великих зусиль. Достатньо лишень народитися в Україні. А от бути професійним жебраком, та ще й зі своїм прибутковим місцем, не так вже й просто.

Виявляється, однієї порожньої кишені для цього зовсім недостатньо, а скоріше навпаки. Як у будь-якому бізнесі, іноді потрібно спочатку вкласти в цю справу деякий капітал для того, щоб згодом мати гарний і стабільний заробіток. Професійне жебрацтво – справа не менш прибуткова, ніж професійне злодійство. Жебрак – це той же підприємець, щоправда, звільнений від податків.

Як

У жебраків є багато стратегій поведінки. Наведемо деякі з них. Перша стратегія – «незворушність і відчуженість». Вона демонструє крайній ступінь знеособленості жебрака. На обличчі зазвичай застигає нерухома гримаса, що нагадує маску актора. Такі злиденні завжди дивляться вниз, ніколи – на перехожих.

Друга стратегія – «спів і гра на музичних інструментах». Коли ми даємо милостиню, створюється поверхове враження взаємного обміну плати за розвагу.

Третя стратегія – «активна агресія», коли прохачі штовхаються, доторкаються до вас, ображають, лаються чи пильно ненависно дивляться.

Проте, на думку психологів, найуспішнішою моделлю поведінки жебрака для отримання милостині є доброзичливе особисте звертання, демонстрація покірності. Зазвичай це нікого не залишає байдужим. Відповідно до цих стратегій є й особливі класифікації жебраків та кількість заробленого ними.

Які

Давно відомо, що найбільше із жебраків заробляють жінки з маленькими дітьми та вагітні. Цю категорію правоохоронці давно вже назвали «мамахами». Часто (це стосується особливо великих міст) такі люди жебракують із чужими дітьми. Їх «орендують» у батьків-алкоголіків або ж навіть крадуть. В Тернополі серед «мамах» – переважно циганки із закарпатських таборів. Заробляють зазвичай на пішохідних переходах, на світлофорах, де зупиняються автомобілі й маршрутки, на вокзалах. Перестріваючи людей, вони розповідають про важке життя-буття з дитиною на руках. Шкодуючи в першу чергу немовля, люди й подають таким жебракам.

Не менш популярною є категорія жебраків-«калік». Вони сидять в інвалідних візках на центральних вулицях міста і просять милостиню. Цих людей по-справжньому шкодуєш. Утім, нерідко калік використовують «бізнесмени», які щоранку вивозять інвалідів (нерідко вдаваних) на візку в найбільш велелюдні місця і залишають там на весь день. А увечері разом з грошовим «ужинком» забирають. Каліці від цього перепадає хіба що їжа. Решту грошей забирають ті, хто утримує їх.

Є ще категорія жебраків-«вояків» – це нібито ветерани всіх можливих війн і так звані учасники подій у гарячих точках. Вони вдягають на себе військову форму, демонструють каліцтва, нібито отримані на війні. Щоправда, останнім часом вони кудись зникли з Тернополя.

Є категорія жебраків-дітей – від 12 до 15 років, яка не стоїть на вулиці з простягнутою рукою, а йде по домівках. Їх ще називають «біженцями». Такі жебраки заходять у багатоповерхівку і проходяться по кожній з квартир. Тихенько пробують, чи відчинені вхідні двері. Якщо так, тоді заходять і виносять з коридорів усе, що приглянулося. Якщо ж їх упіймали – починають жалісно плакати і просити шматок хліба. Є й такі, що просто дзвонять у двері і просять милостиню. Однак останнім таланить рідше, оскільки мешканці квартир, навчені самими жебраками, просто не відчиняють двері.

Інша категорія – це «гастролери», або ж «мігранти». Це безпритульні, які гастролюють з одного міста в інше. А щоб їх не вигнали місцеві, такі жебраки віддають їм частину зароблених грошей, так званий «податок». Часто «гастролери» зупиняються в одному місті на рік-два, а то й більше. Зазвичай «гастролери» – це ті, хто відстали від поїзда (автобуса, трамвая, літака) і тепер збирають гроші на квиток. Під кінець дня заробіток «гастролера» становить суму, якої вистачило б навіть на дорогу до Магадану.

Не менш популярною є категорія жебраків-«інтелігентів». Вони доволі ввічливі й грамотно мотивують своє прохання про допомогу. Часом навіть показують «липові» офіційні листи – довідки про хворобу чи смерть родича. «Працюють» зазвичай на автостанціях, біля церков, монастирів. Часто з уст таких людей лунають завчені слова: «Вибачте, що я така молода, прошу від вас допомоги…».

На противагу їм є категорія жебраків-«хамів». Це зазвичай циганські діти. Вони прямо вимагають від перехожих гроші або їжу. Якщо на них не реагують, то обіцяють вимастити брудом. Часто вони дозволяють собі навіть вирвати з рук людини їжу або принаймні плюнути, якщо їй відмовили.

Жебраки-«церквушники» переважно «промишляють» біля церков та монастирів. У неділю зранку вони вже з сьомої-восьмої години, як кажуть, «на роботі». Біля храмів найчастіше можна зустріти калік, циганських дітей або ж вагітних жінок і матерів з немовлятами. Вони заробляють тим, що під час церковних відправ випрошують гроші біля входу у храм. Часто навіть демонструють парафіянам згадані вже «липові» довідки про різноманітні хвороби.

Де

Злиденні вибирають собі місця там, де проходить багато людей, здатних допомогти їм матеріально. Також у них є багато й інших хитрощів: наприклад, розумні жебраки знають, що за милостинею треба простягати капелюх або горнятко. Виставлена, м’яко кажучи, не зовсім чиста рука викликає у більшості людей огиду, багато хто зовсім не хоче доторкатися до брудного жебрака. Ще більшість розумних прохачів знає, що треба вибирати собі таке місце, щоб тебе було видно заздалегідь. Бо поки людина йде, у неї має бути достатньо часу на роздуми: давати чи не давати милостиню.

Саме тому в Тернополі ви ніколи не зустрінете жебрака, який би просив у якомусь закутку, соромлячись своєї «біди». Найчастіше вони просять на перехрестях декількох вулиць, на площах. І ще. Чи задумувались ви, чому жебраки не просять у так званих спальних районах? На околицях ви їх зустрінете хіба що біля місцевих церков або ж на ринках.

Вам і не снилося…

Денний заробіток залежить від спеціалізації жебрака. За чутками, подекуди за день вони «зшибають» таке «лаве», яке пересічному трударю, що «живе на одну зарплатню», навіть не снилося. Найбільше подають дітям від 6 до 12 років. Їхній заробіток може становити до восьмисот гривень за добу. Далі йдуть жінки з грудними дітьми. Їхня норма – близько шестисот гривень за день. Далі йдуть ветерани у камуфляжі та інвалідних візках. Вони в середньому заробляють до трьохсот гривень на день. А звичайні здорові чоловіки користуються найменшим попитом. Більше ста гривень заробляють рідко.

Безсила навіть міліція

У Радянському Союзі була відома кримінальна стаття про «тунеядство». Її суть – якщо не працюєш, то сидиш. Зрозуміло, де… Хоча з цим в радянському суспільстві теж перегинали палицю. У шістдесятих роках нобелівського лауреата Йосифа Бродського посадили за цією самою статтею. Коли суддя запитав його про те, чим займається, поет відповів «пишу вірші», на що суддя глибокодумно зауважив, що такої професії не існує і підсудного вислали «за сто перший кілометр».

Та у наш час, коли практично у кожній країні офіційно зареєстровано мільйони безробітних, така стаття не має права на існування. Зараз ми маємо демократичне суспільство і правоохоронці ніяк не можуть повпливати на повнолітню людину, що просить милостиню. Злочину вона не чинить і якщо має паспорт, міліціонери не мають права навіть її зачепити.

Інша справа з неповнолітніми. Жінки з дітьми на руках жебракують на вулицях і в транспорті, у холод чи спеку, під вуличний шум та гамір. Дитина, як правило, завжди спить або ж безсило водить довкола очима.

Справа в тому, що аби вона не заважала «роботі», її підпоюють снодійним, алкоголем або ж наркотиками. Про це стверджують медики та правоохоронці. Особливо ціняться діти з рахітом, або якимись каліцтвами. У таких випадках дитина стає простим інструментом для бізнесу, адже без неї жінці дадуть значно менше.

Саме явище жебрацтва серед неповнолітніх і залишилось єдиним, у що можуть втрутитися правоохоронні органи. У Кримінальному кодексі є декілька статей, які передбачають відповідальність дорослих за втягнення малолітніх дітей у жебракування. Як адміністративну, так і кримінальну. Однак діти не завжди можуть сказати, що їх змушують жебракувати, особливо, якщо це немовлята. А більш дорослі й кмітливі навряд чи стануть свідчити проти своїх батьків. За словами правоохоронців, у Тернополі в останні роки спостерігається тенденція до зниження рівня жебрацтва, особливо серед дітей. Якщо раніше жебраки стояли чи не на кожному кроці в центрі міста та на «перспективних» околицях, то тепер зустріти їх можна набагато рідше.
 

То як боротися?

Як показує історія, вирішити проблему жебрацтва неможливо. На Русі жебраків любили і ставилися до них шанобливо. При Ярославі Мудрому вони навіть одержали у суспільстві юридичний статус і називалися людьми церковними. Той факт, що злиднів підтримували на державному рівні, підтверджується в багатьох історичних літописах. Так, відповідно до історичних документів, у чеському місті Кутна Гора в 1443 році було засновано товариство жебраків. Але, згідно з його статутом, потрапити до нього міг далеко не кожен. Членами товариства могли стати тільки літні шахтарі, яких через вік вигнали з роботи. Були й інші обмеження: милостиню дозволялося просити лише перед міськими церквами. Це яскраво демонструє, що вже тоді професійне жебрацтво було чітко налагодженим «виробництвом» зі своїми законами та ієрархією.

У ХІХ столітті французький вчений Людовік Полпана упродовж 10 років, переодягнувшись у лахміття, вивчав життя жебраків і дійшов висновку, що більшість із них мають стійку відразу до праці. Варто їм запропонувати роботу – і вони негайно зникнуть.

Давати чи не давати?

Давати чи не давати милостиню людям, які просять, вирішувати вам, та коли опускаєте гроші у руку (шапку, горнятко) пам’ятайте, що найчастіше цим ви сприяєте розвитку страшного ремесла, від якого часто гинуть люди, а найгірше – ні в чому не винні діти…

Адам Стрижнюк

P.S. Колись давно однокурсник моєї мами сказав, побачивши, як вона подала гроші бабусі в церкві: «А ти знаєш, що Маркс ніколи не давав старцям? Тому що жалість принижує людину».

І тоді, каже моя мама, це сприймалося якщо навіть і не абсолютно нормально, то принаймні це можна було пояснити. Так, жалість принижує людину з почуттям власної гідності. А гідним міг тоді бути кожен – здобути професію (безробіття в ті часи просто не було, тих, хто не працював без очевидної причини, називали дармоїдами, і суспільство їх ганьбило), заробити гроші на нормальне достойне життя, а якщо ще відкладати на ощадкнижку – то й на мотоцикл або кооперативну квартиру назбирати...

Знадобилося трохи більше двох десятків років, щоб зрозуміти – не жалість принижує людину. Принижує бідність. Особливо – незаслужена.

Яким чином адаптувати дитину з аутизмом навчали у Тернополі

Вівторок, 25 листопада 2014, 07:23

Яким чином адаптувати дитину з аутизмом навчали провідні фахівці з “Фонду допомоги дітям з синдромом аутизму “Дитина з майбутнім”

 “Зачин є - потрібне продовження” - так лаконічно охарактеризувала справу усього життя Консул провідної Міжнародної Асоціації “Аутизм-Європа” Інна Сергієнко, яка, власне, і є засновником МГО “Фонд допомоги дітям з синдромом аутизму “Дитина з майбутнім” і є матусею дитини з аутизмом.

Спільно з директором “Фонду допомоги дітям з синдром аутизму “Дитина з майбутнім” Ларисою Рибченко Інна Володимирівна провела сьогодні, 21 листопада 2014 року, семінар-навчання по аутизму - перший на Тернопільщині та шостий у регіональному турі.

Такий захід матиме продовження, позаяк його організатори КУТОР “Тернопільський обласний центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів” та департамент соцзахисту населення Тернопільської обладміністрації – планують і надалі розширяти можливості профільного навчання такого роду.

За словами директора департаменту соціального захисту населення Тернопільської обладміністрації Вадима Боярського, “метою семінару є поширення інформації про розлади спектру аутизму серед фахівців”:

- Реформа надання соціальних послуг всім категоріям населення, які цього потребують – актуальна та важлива. До проблематики реабілітації людей з особливими потребами в області потрібні комплексні підходи спільно з громадськістю. Не побоюся цього сказати, ми відстали в плані розвитку реабілітації та соціалізації дітей-інвалідів, зокрема аутистів, тому варто, запозичивши досвід європейських країн, приміром, тої ж Венгрії, зробити перший крок – створити відповідну державну програму, яка б забезпечувала цю категорію населення, яка має індивідуальні потреби. Впевнений, що отриманий досвід з даного заходу на практиці допоможе спеціалістам організувати освітні, лікувальні та реабілітаційні процеси для дітей даної категорії.

Про те, що “на Тернопільщині нарешті буде об’єднано тоненькі джерельця зусиль кожної людини, яка, власне, зіткнулася з питанням аутизму” висловила сподівання директор Тернопільського обласного центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів Наталія Турецька.

- Цей семінар вперше зібрав таку кількість фахівців, котрі дотичні до цієї проблематики – зазначила у коментарі Наталія Іванівна – Тут зі всієї області зібралися педіатри, психологи-педагоги,  психологи з Центру соціальних служб та сім’ї, дітей та молоді, соціальні працівники.

Найголовніше у цій справі - не здаватися і вірити! І це завдання стоїть не так перед самими аутистами та їхніми батьками, як перед тими фахівцями, які мають за обов’язок допомогти їм. Цивілізованість суспільства визначається його ставленням до тих, хто має індивідуальні потреби та хто потребує його турботи та опіки.

Що таке аутизм, розповіла присутнім Консул провідної Міжнародної Асоціації “Аутизм-Європа” Інна Сергієнко, яка, власне, почала активну діяльність у сфері аутизму, коли дізналася, що її син – теж особливий.

- Аутизм  є дефектом в нервовій системі, який проявляється, насамперед, затримкою мовного або розумового розвитку та змушує дитину загострено реагувати на одні явища зовнішнього світу і майже не помічати інші.

Іншими словами, діти-аутисти ніби інопланетяни, які опинилися на Землі без інструкцій щодо орієнтації в просторі, відтак вони дуже погано підготовлені до виживання в цьому світі.

Зазвичай батьки помічають ознаки аутизму впродовж перших двох років життя дитини. Поширеність розладів аутистичного спектру становить 6 на 1000 осіб, причому у хлопчиків вчетверо частіше відзначають такий стан, аніж у дівчаток.

Кількість людей, у яких виявлений аутизм, різко зросла з 1980-х років. І, передусім, причиною такого росту стали інші підходи до діагностики цього захворювання.

На сьогодні згідно з європейською статистикою народжується близько 1% малюків з розладами аутистичного спектру. Скільки аутистів в Україні ніхто не знає, оскільки офіційної статистики на рівні держави цього захворювання немає.

За умов ранньої діагностики, дитині можна допомогти у набутті навичок самодопомоги і спілкування.

- Малюк-аутист може бути соціалізований: піти в нормальну школу - в звичайний або інклюзивний клас, здобути середню або вищу освіту, працювати і завести сім'ю - говорить Інна Володимирівна. - Чим раніше починається процес корекції розвитку, наприклад з року, тим більше шансів на успішну реабілітацію. Корекція після семи років дає дуже слабкі результати.

-    Загалом, в Україні реабілітація практикується в чотирьох напрямках: державні спеціалізовані садочки та школи для дітей із затримкою психічного розвитку, розумовою відсталістю, а також логопедичні заклади, проте їхні програми не підходять для реабілітації аутистів, оскільки аутизм має іншу природу і, як наслідок, вимагає інших методик; домашнє навчання, коли ряд фахівців у форматі “репетиторства” приходять додому і працюють з дитиною, однак тоді у малюка погано формуються навички спілкування з однолітками, що є проблемою для аутистів; навчання в корекційних центрах, коли батьки щодня або кілька разів на тиждень возять дитину до різних фахівців на годинні заняття, що дуже непросто для аутистів, бо вони довго адаптуються до нового місця, і важко для батьків та навчання в садах реабілітаційного формату повного дня, коли дитина цілий день проходить реабілітацію та навчання в рамках одного закладу без батьків - у такому випадку реабілітація найбільш успішна. Таку форму в Україні надає поки що єдина київська школа-садок “Дитина з майбутнім” – продовжила Інна Сергієнко.

Під час своїх гостросоціальних доповідей “Аутизм у світі: прикладні практики та кейси для України”, “Аутизм в Україні: останні досягнення та кращі практики”, “Майбутнє дитини з аутизмом в регіоні” Консул “Аутизм-Європа” деталізувала світовий досвід боротьби з проблемою аутизму, а також проблему адаптації аутиста до реалій навколишнього світу - як інтегрувати таку дитину, вибрати для неї правильну активність, підібрати корисні заняття, підходи, перетворити ігри, творчість та спілкування на терапію.

Дискусійно велося і про актуальні питання сфери - від ранньої діагностики розладу до залучення особливих дітей до навчального процесу.

“Успішна соціальна адаптація аутиста цілком можлива – залежно від того, наскільки рано почати працювати з такою дитиною і якими саме методами” – зазначив в коментарі представник департаменту охорони здоров’я Тарас Куценко.

Він зауважив, що його друг, приїжджаючи з-за кордону, аутистів в Україні просто не помічає не з тієї причини, що їх немає, а з тієї, що вони просто соціально не адаптовані до життя. Але вони теж мають право піти в театр, в кіно, активно займатися творчістю, врешті-решт просто прогулятися містом.

Але безперечно те, що аутизм - це лише хвороба, з якою цілком можна жити. Хоча деякі специфічні особливості аутичної дитини ймовірно збережуться впродовж усього її життя.

Про те, що “дуже часто суспільство не сприймає дитини-аутиста” повідомила під час заходу і голова Ради Спілки батьків дітей з синдромом дефіциту уваги та гіперактивності “Дзвіночки” Наталія Міхеєва.

- Педагоги, психологи, вихователі, у переважній більшості, не знають як правильно працювати з такою дитиною. Тому цей семінар дав можливість не лише отримати знання в сфері аутизму, а й змогу застосовувати їх в практичній діяльності.

Дану проблему розуміє і керівник Тернопільського обласного благодійного фонду “Центр соціалізації та реабілітації дітей з аутизмом “Золотий ключик” Світлана Гуцуляк, яка теж є мамою дитини з синдромом аутизма.

Безсумніву, у вирішенні даної проблеми частково допоможуть дієві методи діагностики цієї хвороби і методи, що сприяють адаптації цих дітей з спеціалізованого посібника із діагностики аутизму, котрий був представлений на семінарі.

Наостанок, хочеться сказати, що в будь-якому разі – не все так безнадійно. Адже маючи таких матерів, які не дозволяють впадати у відчай ні собі, ні дітям, при тому добиваючись захисту прав дітей з синдромом аутизму на рівні держави, є результати – завдяки активній роботі “Фонду допомоги дітям із синдромом аутизму “Дитина з майбутнім” на сьогодні створено робочу групу з розв’язання проблем аутизму в Адміністрації Президента, офіційно визнано в Міністерстві охорони здоров’я України “дорослий аутизм”, закладено у держбюджет кошти на діагностику і лікування аутизму тощо.

Світлана Гуменна,

прес-служба ДОЗ ТОДА,

Фото – автора

Рік після Майдану: що змінилося в цій країні?

Понеділок, 24 листопада 2014, 07:15

Здається, це було вчора. Здається, це було п’ять років тому.

Річниця 21 листопада примушує підбити підсумки.

Рік тому ми жили у мирній країні, що якось переживала тривалу, але не смертельну економічну кризу, скаржилася на несправедливість та тиранію, але була готова чекати аж доти, поки нарешті не пощастить із добрим царем, і жваво обговорювала переваги та недоліки приєднання або до Європи, або до «русского мира».

Рік по тому – сьогодні – ми живемо у воюючій країні, що майже сягнула економічного дна, але зробила свій цивілізаційний вибір і готова за нього платити по великих рахунках. І платить. У країні, що вже не здатна чекати, зважаючи хоч на настрої людей, хоч на об’єктивний стан економіки.

Отже, спробуємо звести баланс сухою мовою соціально-політичної бухгалтерії, подивившись на наші активи та пасиви.

В активі:

1. Становлення громадянського суспільства та надзвичайна громадянська активність значної частини населення: Майдан народив добровольчі, волонтерські, реформаторські рухи, які відіграють ключову роль в обороні та перебудові країни.

2. Виникнення і згуртування української політичної нації, що понад усе ставить українську державність та успіх національного проекту, але розуміє національну ідентичність більш широко і сучасно, ніж просто українська мова та вишиванки.

3. Повне перезавантаження влади: новий президент, новий парламент, новий уряд. Хоча про їхню справжню «новизну» – трошки згодом.

4. Суттєве зменшення політичної ролі регіоналів, вихід комуністів. Поява на політичній арені значної кількості нових людей, що вийшли з громадянського суспільства.

5. Виникнення нової армії, що користується всенародною підтримкою і допомогою, та здатна перемагати сильнішого ворога. Ще не остаточна військова перемога, але вже зупинка агресії – будемо сподіватися, у крайній точці її наступу.

6. Безсумнівна низка дипломатичних перемог, підтримка всього світу у боротьбі з агресором, що зламав післявоєнний світовий порядок і намагається завести світ у пастку нової холодної війни, якщо не гарячої.

7. Зростання поваги до Церкви та її ролі у суспільних процесах як необхідна передумова творення сучасної нації.

У пасиві:

1. Втрата Криму та частини Донбасу, війна з незрозумілими перспективами із сильнішим супротивником в умовах слабкого командування, розвалених армії та військово-промислового комплексу. Фактичний програш інформаційної війни.

2. Вплив геополітичного супротивника на політику та економіку через своїх агентів у парламенті та місцевій владі, в урядових та силових структурах. Повна економічна залежність від ворога в енергетиці, значний вплив у медіа та банківській сфері.

3. Відсутність економічних реформ та тяжка економічна криза, спричинена цим, а також війною. Зубожіння значної частини населення, девальвація національної валюти. Фактична зупинка економічних процесів.

4. Залипання переважної більшості населення у старому мисленні: очікування добра і щастя від держави, голосування на виборах за старих регіональних баронів та російських агентів, громадянська пасивність.

5. Неподолана корупція, продовження існування старих корупційних схем, часто з новими «смотрящими». Старі бюрократи на ключових позиціях старої, нереформованої державної машини.

6. Невикористання шансу на інтерес до України й українського у світі, що його дали перемога Майдану та російська агресія.

7. Вибори за старим законодавством, як результат – відставання політичної системи від запиту суспільства.

Баланс активів та пасивів навряд чи дозволяє зробити однозначний висновок. Треба подивитися глибше на причини й сутність Майдану, тоді зможемо об’єктивніше оцінити й наслідки.

Отож, відповідно до нашого аналізу, Майдан є троїстою революцією:

– соціально-економічною: за вільний ринок та відкриту соціальну систему проти закритої напівфеодальної олігархічної системи;

– геополітичною: українською національно-визвольною, антиколоніальною, антиімперіалістичною;

– ментальною: нові цінності проти старих – «революція гідності».

Всі три революції не просто сталися одночасно, але взаємопов’язано, і мали одну й ту саму мету – перевести нашу країну із «Середньовіччя» до «Сучасності». Троїста революція має, відповідно, три основні ударні сили: малий і середній бізнес; національно свідомі громади; молодь і студентство.

Яка з цих революцій наразі завершена?

Революція завершується лише одним із двох способів: або перемогою революції, або перемогою контрреволюції. Перемога революції – це досягнення нею тих цілей, які вона ставила перед собою. Перемога контрреволюції – це виведення з гри ударних сил революції їхніми супротивниками.

Як зазначає публіцист Валерій Пекар (публікація «Української правди»), ні того, ні іншого ще не сталося. Ми ще не маємо ні відкритої економіки, ні нової української геополітичної суб’єктності, ні перемоги нових цінностей. Але і контрреволюція не перемогла, навпаки: олігархи, антимайданні та проросійські сили стали набагато слабшими.

Антиколоніальна, антиімперська революція наразі втілюється у Війні за незалежність, бо імперії нікого ще ніколи просто так не відпускали. Соціально-економічна революція втілюється у боротьбі за реформи, у протистоянні з Гідрою (умовна назва для всіх тих сил, які бажають провалу реформ та відновлення олігархічного балансу можливостей експлуатувати народ і багатства країни). Ціннісна революція найближчим часом проявиться у поступі нової української культури.

І це означає, що всі три революції наразі не закінчено, а фактично лише розпочато.

Як довго це все триватиме? Основні реформи треба зробити за півроку, і вже за півтора-два роки ми побачимо їхні позитивні наслідки. Для повноцінного проявлення міжнародної суб’єктності потрібно буде принаймні 3-5 років. Ціннісні зміни в суспільстві проявляться за 5-7 років.

Це довга гра, і нам потрібно налаштовуватися на довгу. Швидких перемог не буде.

Чому ж ми розчаровані?

Тому що є стратегічні перемоги, для яких потрібні роки, і є тактичні перемоги, яких ми хочемо просто зараз.

Зробимо «copy-paste» із грудневих вимог Майдану 2013 року і подивимося на результат. Ось вони, ці вимоги, без редагування:

1. Повне припинення репресій, реабілітація політичних в’язнів, закриття справ, відведення силовиків у казарми, покарання виннихє

2. Повне перезавантаження влади: прозорі чесні вибори з новою ЦВКє

3. Зміна системи, а не просто облич у владі: новий суспільний договір, механізми обмеження влади і впливу народу

Заради справедливості підкреслимо, що перші два пункти значною мірою виконані. Але…

Подивіться лишень на окремі факти.

1) 30.11.2013 р. – кривавий розгін студентського майдану «Беркутом». Досі немає результатів розслідувань, ані винних, ані покараних чи арештованих. Попов, Сівкович, Коряка, Кусюк, які безпосередньо виконували накази згори, досі на волі;

2) 16.01.2014 р. – з порушенням чинного законодавства у Верховній Раді були прийняті так звані диктаторські закони, що порушували права і свободи громадян. Жоден депутат не притягнутий до відповідальності, Калєтнік і Олійник на волі, останній навіть спокійно працює у ВР і їздить на поклон до Держдуми РФ;

3) 19-22.01.2014 р. – за вбивства С.Нігояна, М.Жизневського, Ю.Вербицького нікого не покарано, чи ведуться розслідування – невідомо. Безкарним лишився «Беркут», який катував і бив, прокурори та судді, які арештовували людей за шини в багажнику чи дрова в магазині;

4) 18-20.02.2014 р. – штурм та розстріл Майдану, спалення Будинку Профспілок, вбивство Небесної сотні. Шокуюча трагедія в історії України: людей в будівельних касках та з дерев’яними щитами розстрілювали снайпери бойовими набоями. Ніхто не покараний: ні ті, хто віддавав накази, ні ті, хто їх виконував, чи ведеться розслідування – невідомо. Крім того, досі на волі колишній виконуючий обов’язки голови Київської міської адміністрації, який віддавав наказ закрити київське метро 18-20.02.2014 р.;

5) 2.05.2014 р. – бійня в Одесі, на всіх відео зафіксовано, як одеська міліція передає зброю сепаратистам. Результатів розслідування немає, жоден міліціонер не відсторонений, не покараний, не заарештований. Зате в тюрмі досі сидить активіст одеського Євромайдану;

6) Травень цього року: Маріуполь, вся міліція ходила з «колорадськими» стрічками, а мер Хотлубей писав листа Путіну «Вова, введи войска».

Липень-вересень: Маріуполь тепер наш, але всі продажні «менти» і Хотлубей-сепаратист на своїх посадах, жодної кримінальної справи проти них не відкрито. Чи то нема ким замінити, а чи відсутній склад злочину;

7) ГПУ закриває справу проти Добкіна (бо нібито там відсутній склад злочину) і відкриває справи проти добровольчих батальйонів, які «ображають» добрих сепаратистів. Харківська міліція продовжує захищати мітинги сепаратистів, називати «тряпкой» український прапор і бити євромайданівців, Кернес досі катається по місту і пробує відновити пам’ятники Леніну. Люстрація, кажете? – нє, не чули;

8) Затриманий мер-сепаратист Стаханова давав свідчення проти Єфремова, який фінансував сепаратистів в Луганську. Де мер Стаханова зараз? Проти Єфремова жодних кримінальних справ!;

9) Реформи? – ні, це фантастика. В країні ж бо війна, тому реформи не на часі, –ну, ви самі розумієте, яке це гарне виправдання для того, щоб нічого не робити;

10) США запровадили санкції проти Росії, Європа ввела санкції проти Росії, Японія, Канада, Австралія ввели санкції проти Росії. Україна – ні! А навіщо? Це що Росія у нас забрала Крим і розпочала війну на Донбасі? Просто смішно: Росія вводить мита на наші товари, забороняє поставки української продукції, а Україна продовжує дипломатичні відносини, торгівельне і військове співробітництво зі своїм агресором;

11) Губернатором Кіровоградської області призначений регіонал, який голосував за диктаторські закони 16.01.14 р. і постачав «тітушок» в Київ у Маріїнський парк. Це така люстрація по-новому?;

12) Асоціацію з ЄС ратифіковано, але її економічна частина почне діяти не раніше 2016 р., якщо, звичайно, Путін знову не вимагатиме її подальшого відстрочення. Крім того, #уйло вимагає не приймати ніяких законів, пов’язаних з імплементацією угоди до 2016 р. То така ми незалежна країна, так?;

13) 51 бригаду Збройних сил України розформовують, бо вони здалися в полон, щоб не загинути, а генерал Литвин (брат екс-голови ВР Володимира Литвина), який втік із зони АТО, залишається генералом;

14) Комбата «Прикарпаття», який без наказу відвів свій батальйон, щоб люди не постраждали, засудили вже через тиждень після цього, а екс-головний прикордонник Литвин (ще один брат екс-голови ВР Володимира Литвина), екс-міністр оборони Гелетей і начальник Генштабу Муженко за багаточисленні фатальні промахи, зокрема під Іловайськом, залишаються й далі безнаказанними, бо ж вони у нас «нєзамєнімиє»;

15) Трагедії ІЛ-76, сектор Д – Зеленопілля-Ізварино-Маринівка, Іловайськ, Шахтарськ, Савур-Могила – розслідування злочинної бездіяльності, халатності або навмисного знищення наших солдат Генштабом гальмуються, звільнених, арештованих чи засуджених генералів нема, бо «винні самі батальйони» і взагалі «вони не герої»;

16) Україна досі не подала до Європейського суду позов проти Росії за анексію Криму, агресію на Сході, вивіз наших промислових потужностей з Луганська і збитки, яких країна-агресор нам завдала;

17) Печерський суд відпустив «беркутівця», якого звинувачують у вбивстві 39 майданівців під час подій 18-20.02.2014 р. До цього Печерський суд виніс рішення на користь Медведчука і Портнова. Люстрація суддів, покарання винних? – ні, не чули;

18) Закони про «особливий статус» ЛуганДона і амністію вбивць наших солдат завдяки «народному» президенту були прийняті парламентом у кращих традиціях януковича-калєтніка-олійника на таємному закритому засіданні з «випадково зламаним» саме на час цього голосування таблом. Хтось за це відповів? (питання риторичне);

19) У списку Блоку Петра Порошенка на виборах були: син, три брати Балоги, куми, секретарі, тушки, екс-регіонали;

20) Активи Курченка досі знаходяться у власності Курченка, Італія й Австрія заморозила рахунки і нерухомість Азарова-молодшого, а що зробила Україна? Схеми з «вишками Бойка» завдали Україні збитків на 200 млн. грн., але хто в цьому винен – ГПУ не знає. ГПУ працює?;

21) Підприємству «Дніпрообленерго», яке належить Ахметову, держава виділила кредит у розмірі 500 млн. грн., а ви, лохи, відраховуйте 1,5% воєнного збору до державного бюджету, годуйте, вдягайте і лікуйте нашу армію самостійно, і відновлюйте інфраструктуру «Домбасса» за свої податки;

22) Луганський депутат-сепаратист А.Клінчаєв, який приймав участь у захопленні Луганської СБУ, розгулює Києвом і б’є журналістів. В цій країні взагалі є МВС, СБУ, ГПУ?;

23) Олега Татарова – головного рупора екс-міністра МВС Захарченка, відповідального за переслідування майданівців, який переконував західні ЗМІ в тому, що протестувальники самі в себе стріляють, планували призначити радником голови Херсонської ОДА – ну не знайшлося в 45-ти мільйонній країні кращого радника;

24) 27.08.2014 р. – Президент офіційно заявляє, що Росія таки ввела війська на нашу територію, але після засідання РНБО виявилося, що ми будемо домовлятися з генштабом РФ про спільне патрулювання кордону; президент їде на саміт НАТО просити про допомогу в боротьбі чи то з терористами, чи то з Росією, а ввечері в Мінську ми підписуємо мирний договір з тими самими терористами; Президент їде в Штати просити статусу особливого союзника США поза НАТО і визнання ДНР-ЛНР терористичними організаціями, а вже вночі ми з цими терористичними організаціями підписуємо меморандум. В когось ще є питання, чому США досі не дали нам зброю?;

25) ЦВК, в якій досі працює сестра екс-міністра юстиції Лукаш (перебуває у розшуку), відмовилася реєструвати по мажоритарці депутатів від демократичних партій, проте без питань реєструвала регіоналів, комуністів, сепаратистів;

27) С.Клюєв – людина, яка перебуває під міжнародними санкціями в ЄС і рахунки якого заарештовано в Австрії, реєструється кандидатом в депутати до ВР. Українські правоохоронні органи до нього претензій не мають. Революція гідності? Ну-ну…;

28) Замгенпрокурор, депутат Київради від «Удару» і депутат-комуніст роздерибанили 140 га землі під Києвом, а журналістка, що проводила розслідування з цього приводу, отримала погрози. Це означає «жити по-новому»?;

29) Україна буде закуповувати вугілля в Росії (!), яка вивезла його з українських шахт Луганської і Донецької областей…

Все це окремі факти, але вони мають стратегічну вагу. Їхня невирішеність формує народне невдоволення, яке може вилитися у нові форми спротиву (Майдан-3?), яких країна просто не переживе.

Проте є й позитив. Не повірите, але його більше. Згадайте, що за зірваними угодами 21 лютого Янукович мав бути президентом до кінця грудня цього року. Згадайте, що в парламенті регіонали мали переважну більшість. Що громадським активістам «світила» в кращому випадку тюрма. Що ми сьогодні висуваємо вимоги до влади, які неможливо було навіть уявити рік тому, і вважаємо невиконання цих вимог ненормальним. Що рік тому весь світ мовчки віддав нас у «сферу особливих інтересів» Росії, а фактично – у неоколоніальний «русский мир».

Але в часи стрімких змін соціальний запит формується значно швидше, ніж політична система здатна відповісти. І нам здається, що політична система гальмує. І ми не готові миритися з її вадами. І це правильно: чим більші вимоги ми висуваємо до них, тим більше ми готові робити самі. Це і є зростання громадянської відповідальності. У влади просто не буде іншого вибору, окрім знятися з гальма і поспішати за вимогами громадянського суспільства.

Але не забуваймо одну важливу річ. На всіх майданах разом узятих, в усіх добровольчих, волонтерських та реформаторських рухах в тилу і на фронті брало і бере участь щонайбільше 15% населення. Інші залишилися там, де вони були, – для них нічого не змінилося.

Це вони проголосували за колишніх регіоналів (дивіться не на партійні списки, а на мажоритарку, там видніше).

Це вони читають газету «Вести» і досі покачують головою, мовляв, Майдан в усьому винен, нічого би не сталося, якби не він. Їх наразі ще дуже багато, і наше майбутнє значною мірою визначають також і вони.

Натомість інші воюють на фронті, збирають гроші й теплі речі, пишуть закони для нового парламенту та здають кров. Їхнє життя змінилося назавжди.

Можна було б сказати, що у нас два народи в одній країні, але ж це не так, бо є рух. Є міграція, і то лише в один бік. Дуже повільна, але незворотна.

15% – це дуже багато і дуже мало. Набагато більше, ніж потрібно, щоб запустити зміни в країні. Набагато менше, ніж потрібно, щоб зробити їх незворотними.

Дивним чином і в парламенті нових людей десь 15%, незважаючи на двошарову виборчу систему та перемішані мед з багном у кожному без виключення партійному списку.

Активна меншість задає напрямок руху, але пасивна більшість визначає його темп. Ми маємо змінити баланс на нашу користь. Зробити побільше підданих держави – громадянами.

На Майдані неодноразово звучало: нас не задовольнить зміна облич у владі, ми бажаємо змінити країну. Нова Країна – мрія громадян і вимога Майдану, і в цій новій країні Майдан не буде потрібний, бо вплив суспільства на владу буде постійним, а правила життя – прозорими.

Ми живемо у дивні часи, коли Нова Країна проростає крізь стару, як трава проростає крізь потрісканий асфальт: молоде, живе, зелене, гнучке пробиває чорне, старе, мертве й покручене.

Без революційної романтики палаючих шин і пляшок із запальною сумішшю, без помаранчевих касок і дерев’яних щитів, без жовтих шарфів самооборони і щогодинних молитов – революція на ймення Майдан продовжується.

Тільки запасайтеся не попкорном, а зимовими рукавичками, бо без вас нічого не станеться.

Підготував Адам Стрижнюк

У Тернополі відновлено можливість оплати за комунальні послуги через Інтернет

Неділя, 23 листопада 2014, 10:53

З 21 листопада 2014 року відновлюється робота сервісу он-лайн оплати за комунальні послуги у Тернополіwww.oplata.te.ua. Обслуговування даного ресурсу відтепер буде проводити ПАТ КБ «Приватбанк», адже прийом платежів був призупинений у зв’язку з проблемами фінансового характеру банку «Імексбанк».

Тернополяни можуть оплатити за комунальні послуги та подати показники, ввівши особовий рахунок карток VIZA та MASTER CARD, також є можливість пошуку абонента за адресою. При проведенні оплати необхідно звернути увагу на внесення показників лічильників: якщо не вносити показники — стрічку з лічильником потрібно видалити; різниця між показником зі служби та переданим користувачем не може бути від'ємною.

У разі виникнення непорозумінь звертайтеся в службу он-лайн підтримки банку.

Довідково: Єдина система приймання комунальних платежів у Тернополі розпочала свою роботу у 1998 році. На сьогодні вона працює по усій області, обслуговуючи ОСББ, комунальні підприємства, фірми, що займаються вивозом та утилізацією ТПВ, домофонні служби, підприємства-надавачі послуг Інтернет.

Міська рада

Тернопільські ресторатори нагодують безпритульних тварин

Субота, 22 листопада 2014, 17:33

Нещодавно, в соціальних мережах громадська організація «Ноїв Ковчег» поширювала прохання  про допомогу безпритульним тваринам:

«Просимо усіх небайдужих людей до долі тварин допомогти харчами. Адже у нас закінчуються крупи. Друзі, дуже просимо допомогти собачкам, бо, можливо, завтра їм нічого буде їсти!»

Переймаючись долею кудлатих безхатченків, тернополяни організовують акцію милосердя.

28 листопада в 11.00 у розважальному комплексі "Максим" стартує благодійна естафета "Поділись життям".

-          Першою причиною для створення такої акції, є доля 50 безпритульних тварин , що знаходяться у реабілітаційному центрі (село Дичків). Я вже втомилась читати про плачевну ситуацію «Ноєвого ковчегу», та й песиків дуже шкода, - зізнається співорганізатор акції Олеся Гудима. - Суть благодійної естафети "Поділись життям" полягає в тому, що власники ресторанів будуть передавати продукти та залишки від виробництва у притулок.

За словами організаторів, розпочне благодійну акцію ресторан «Максим». Щоб не залишати кинутих тварин на призволяще, Віталій Мариновський щотижня, протягом року, буде підтримувати асоціацію захисників безпритульних тварин, і уже найближчим часом закупить продукти братам нашим меншим. Далі естафету перейме інший тернопільський ресторатор,  і так – по колу.

-          В наших планах не лише відгодувати «жителів» "Ноївого Ковчегу", - додає Віталій -, але й відновити роботу закладу, щоб допомогти більшій кількості тварин, які живуть на вулицях нашого міста.

Долучитись до акції може кожен бажаючий.
Куратор проекту – Олена Дейнека.

Фінансову допомогу можна переказувати на рахунок: 
ТОГО "Асоціація захисників безпритульних тварин "Ноїв ковчег",
ЄДРПОУ 36829799, Р/р 26009055105130,
в Тернопільській філії ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 338783.
Телефонуйте.: 097 22 74 351 та 097 165 09 51

Щиро вдячні усім нашим помічникам!

Оксана Божко

ПроТернопіль

Обрали найкращий ескізний проект пам’ятника героям «Небесної сотні»

Субота, 22 листопада 2014, 14:08

21 листопада на річницю Революції Гідності члени журі обрали найкращий ескізний проект пам’ятника героям «Небесної сотні», який буде встановлений на площі Героїв Євромайдану у Тернополі. Переможцями став творчий тандем скульптора Григорія Лоїка та архітектора Кирила Чуйка.

«Сьогодні, після неодноразових засідань, комісія обрала один ескіз, який може бути взятий за основу пам’ятника героям «Небесної сотні», - розповідає міський голова Сергій Надал. – На думку членів журі жоден із представлених пропозицій не є ідеальним варіантом, який би відповідав усім вимогам часу. Саме тому проект переможця буде взято за основу з тією умовою, що при роботі врахуються думки експертів та він буде доопрацьований».

Проект переможець – це пам’ятник-фонтан у вигляді ангела з хрестом на стовпі, а знизу нанизана шина із надписом «Слава Україні! Героям Небесної сотні слава!». Переможці пояснюють, що основним елементом є вода, яка несе у собі пам'ять; стовп – символ слави та сили України, мов би омивається сльозами, а завершує його ангел з хрестом, що увіковічнює нашу славу; шина, яка нанизана на стовп, повинна струменіти внутрішніми фонтанами, тобто символ очищення водою.

«Новітня історія дала нашому народові нових героїв, нові символи. Героїв, які ще вчора були звичайними людьми, а сьогодні – стали символами боротьби і самопожертви. Героїв, які дадуть натхнення сучасним українцям і наступним поколінням, - розповідає Сергій Надал. - Тернопіль має площу героїв Євромайдану і волею громади на ній буде пам'ятник. Вірю, що він буде одним із найважливіших місць на карті міста».

Чуттєва поезія тернополянки Олесі Ігнатової

П'ятниця, 21 листопада 2014, 07:32

«Моя любове»
17/12/2013

«Моя любове, ти мій біль, —
Так відчайдушно серце смутком огортаєш,
Моя любове, ти мій крик, —
Що так пекельно в горлі застрягає.
Моя любове, ти мій гріх, —
Солодкий і такий водночас з гіркотою неповторний…»
У маленькій, затишній кухні на стінах розмістилась справжня галерея сімейних фотографій та дитячих малюнків. На столі — зошит авторської поезії. Пережиті моменти радісних і не дуже днів, щирі та зворушливі почуття лягли в основу віршів молодої авторки. Сьогодні ми в гостях у невиправної оптимістки, поетеси, тернополянки Олесі Ігнатової.

Більше десяти років авторка пише романтичну поезію та пісні. Декілька десятків творів готуються до друку, деякі – до запису нових композицій.

Сині очі молодої поетеси сповнені життєвої енергії та невмирущої віри у краще. Дитяча безпосередність, відкритість та щирість авторки допомагає бачити прекрасне в буденному житті, радіти кожному дню. Мабуть, тому, така простота та невимушеність є основою творчості тернополянки.

—     Часто вірші пишуться в дуже неочікуваних місцях, — розповідає Олеся. — Буває, їду в маршрутці, а в думках з’являються нові рядки. Приходжу на роботу і занотовую їх.

«В мене дітки – син і донька».
Присвячений моїм діткам — Ванічці і Світланці.

В мене дітки – син і донька,
Я щаслива тим сповна.
А для щастя що ще треба?
Лиш здоров’ячка сповна.
В мене син – моя опора,
Моє сердечко, любов.
Син для мене – міцні крила,
Що для птаха – мов життя.
В мене донька – моє сонце,
Моя пісня, мій струмок.
Задзвенить дзвіночком голос –
Світ наповниться добром.

Олесю, коли ти зрозуміла, що поезія – твоя стихія?

—     Перші рядки, які написала, були присвячені близьким людям. Коли пішов з життя рідний дядько, мене настільки переповнювали емоції, що я почала писати. Так з’явились перші творчі напрацювання. Знаєте, кажуть, кожен вірш – це сповідь поета, незабутній епізод життя. Абсолютно погоджуюсь із цим твердженням. Щоб зачепити за душу, твір має бути зболений переживаннями, переповнений сильними емоціями.

Побутує думка, що меланхолія – це творчий рушій митців.

—     Саме про це і йде мова. Звичайно, творити можна і у емоційно піднесеному настрої, але більшість творів пишуться в стані глибоких роздумів чи переживань. Це близькі мені почуття.

Твої улюблені автори?

—                 Я дуже люблю читати. В моїх руках побувала колосальна кількість творів. У дитинстві так часто відвідувала бібліотеку, що книжки мені видавали без запису. Останній твір, що прочитала – «Заїр» бразильського письменника Пауло Коельо.  Це один з моїх улюблених авторів. Не всі знаходять його цікавим. Проте, в його книгах я віднайшла багато натхнення та мудрості. З українських авторів, - поетеса, яку я просто обожнюю — це Ліна Костенко. Її вірші можу читати безкінечно. До речі, найкращим моїм подарунком на день народження була саме збірка її віршів. На жаль, я не знайома з тернопільськими поетами, але найближчим часом планую вступити до спілки письменників, де й почую творчість колег.

Сьогодні у твоєму творчому доробку не один десяток віршів.

—     Усі твори розповідають про моє життя. Якщо говорити про тематику, то, звичайно,- любов. Багато з них сповнені смутку,   розчарувань, та попри труднощі було й багато радісних моментів. Ними планую поділитися, з читачами, уже наступного року. Планую розмістити у збірці художні нариси своєї талановитої подруги. Секретами дебютного видання поділюсь згодом.

14/04/2014

Ніжність – буденність.
Хвилини – години.
Пристрасть – самотність.
Приреченість душ…
Відчай – відвага.
Сама — не одна.
Так і минає у прірву нірвана,
Так поринає душа в почуття.

«Недосяжному Тобі»
16/10/2014

Така розлука у душі, така самотність.
Така відвертість і така печаль.
Я не одна і скрізь є люди.
Я не сама, але як у безодні — мов сама….
Минає час. І ось вже майбуття.
Немає там Тебе, є там лиш самота.
Самотність.Пустота. Біль і та весна.
Питаю я себе: яке ж тепер життя?
Тепер життя — переполоханість думок,
Омріяність пісень, віршованість турбот,
Окриленність бажань, таємність снів,
Прихованість усіх цих почуттів….

Знаю, поезія – не один твій талант. Ти також пишеш музику?

—     Пригадую, у 8 класі в шкільному поході однокласник зіграв пісню «Колдунья».  Я настільки глибоко перейнялася твором, що вже тоді зрозуміла: обов’язково навчусь грати на гітарі.

Без сторонньої допомоги дівчина освоїла гру на гітарі в досить короткий термін. Не маючи музичної освіти, виконувала не лише кавер версії, але й власні композиції. А у 2000 році вийшов дебютний альбом, із назвою «За друзей ». До платівки входять 22 російськомовних та україномовних твори. До речі, у місті Рівному з піснею «Ты моя печаль», на конкурсі «Я і гітара», Олеся добула приз глядацьких симпатій.

Як пригадує авторка, одна з пісень була написана дуетом із звукорежисером тодішнього радіо «Тон» Русланом Підганюком.

—     Це  світла та хороша людина, — розповідає Олеся -, я  вдячна за все, чого він мене навчив. Адже, завдяки йому, вийшов у світ мій перший альбом. Пам’ятаю, Руслан запропонував доповнити свою пісню моєю партією. Того ж дня народилася спільна композиція «Мрія, що збулася».

До слова, уже наступного року авторка планує записати другий альбом, до якого увійдуть пісні бардового жанру та романси.

- Часто мене запитують, чому ніде не виступаю. Наприклад, мій брат – вокаліст відомого тернопільського гурту «0352» – минулого року завоював друге місце у музичній битві молодих музикантів «Koza Music Battle» . Знаєте, я не переслідую мету бути популярною. Більше того, з моєю творчістю практично не знайомі навіть близькі люди. Якщо говорити про сцену, то найбільше ціную людей, які «вміють» чути. Для мене важливі душевність та розуміння. Зізнаюся, мені не вистачає участі у концертах, живих виступах, але зараз багато часу присвячую сім’ї та дітям.

Та на цьому я не припиняю творити. Сьогодні, найбільшою моєю мрією є гітара «Fеnder». Сподіваюсь, що, у недалекому майбутньому, нові концерти я відіграю уже на ній.

«Найголовніше — не губити себе у цьому житті. В кожної людини є важкі періоди. Щоб не втратити свою творчість, необхідно її проявляти, творити, працювати над тим, що подобається».

«Тобі»
лютий 2002

Грайливим подихом весни
Ти увійшов в моє життя.
Ледь чутно доторкнувся до душі
Сріблястим дзвоном ніжності і теплоти.

Буденність слів не викаже
Всієї гамми різнобарвних мрій.
Чи може помиляюсь. все не так:
Банальність сенсу (мрії) саме у словах?

Тоді скажу, що завдяки тобі
Відкрила невідомий сад своєї доброти.
І першим, хто ступив на стежку (саду) доброти
Був ти — зболілий вогник відчаю і самоти.

Вирії переполоханих думок
Несуть мене на крилах вдаль — у височінь.
І тільки спогади, бажання, почуття,
Занурююся далі в небуття.

«Я в третій раз тобою відболіла»
січень 2004р.

Я в третій раз тобою відболіла…
Душа палала у пекельному вогні.
Я зрадила собі і загубилась:
В твоїх обіймах — наче уві сні.

Твої уста оманливо-солодкі
До божевілля зводили мене.
Зима була на дворі, в серці — літо,
Я знову починала вірити тобі.

Але це — жарт і ти зіграв моїми почуттями,
Цілунки ті перетворилися зимою.
В засніженій пустелі бачу Долю —
Вона так голосно сміється наді мною…

Я все пробачу: і тобі, й собі,
Я все забуду — як це робиш ти.
І порятунок мій — моя проста хода,
Я залишаю все і йду у майбуття.

Я в третій раз тобою відболіла,
Перекипіла у пекельному вогні.
Душа моя у вирі майбуття —
Там я щаслива, весняна й легка.

Оксана Божко

culturno.te.ua

Після п’ятирічної реконструкції у нашому місті відкривають «Балагур»

Четвер, 20 листопада 2014, 11:17

Чи не кожен тернополянин, проходячи повз затемнені вітрини цього закладу , губився у здогадах: коли ж його відкриють, та у якому форматі він буде працювати.

За словами власників, уже 26 листопада мешканці нашого міста зможуть відвідати «Балагур».

-          Наш заклад буде діяти у двох форматах. Верхній зал - кав’ярня - розпочинатиме роботу о 09-ій годині ранку,  нижній – ресторанного типу -  працюватиме  з 12 години дня, - розповіла адміністратор. - Працюватимемо щодня, до 23-ї.

Територія приміщення 535 квадратних метрів  вміщує 160 осіб. На двох поверхах розмістилось  три  зали та  декілька кабінок. Практично усі меблі виготовлені з дерева. Зали прикрашають картини та лампи.  За словами власників, у розробці дизайну брали участь усією сім’єю.

-          Щодо назви, - розповідає власник Володимир Кравець. - Листаючи словника, шукав слово, яке б мені сподобалось. Буквально відразу натрапив на «балагур» - тлумачиться  як «жартівник». Воно мені сподобалось.

«Балагур» позиціонуватиме себе як дружній заклад, «ресторан хорошого настрою», де постійних клієнтів дивуватимуть постійними сюрпризами.

-          У нас діятиме культурна програма, кардинально інша звичній у Тернополі. Плануємо організовувати не лише музичні виступи, але й мистецькі програми. Для початку хочемо здивувати тернополян виступом ілюзіоністів.

В меню переважатимуть страви української, французької та італійської кухні. Акцент ставиться, звичайно, на українські страви.

До слова, у закладі будуть спеціальні «кабінки», де кожен відвідувач зможе поспостерігати за  приготуванням своєї страви  по монітору. Робочий процес кухні транслюватиметься безперервно.

З 26 листопада по 17 грудня  «Балагур» працюватиме у тестовому режимі. За цей період покуштувати страви можна буде з 50% знижкою.

Урочисте відкриття планується на 17 грудня. Обіцяють багато приємних сюрпризів.

Ну що ж, звучить привабливо.

Оксана Божко

За не проведену платіжку відповідальність несе банк

Середа, 19 листопада 2014, 09:15

Я підприємець, маю відкритий розрахунковий рахунок у банку. Єдиний податок сплачую в безготівковому порядку. Однак, у вересні подавши “платіжку” вчасно, виявилось що банк провів її пізніше на декілька днів і по цій причині виникла заборгованість. Хвилююсь, адже чесно кажучи, не хочеться платити штрафи по чиїсь вині.

Процедура, за якою відбувається здійснення платежу, чітко прописана в Законі України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»  ще від 05.04.2001 р. Відповідно до  цього Закону, платіжне доручення – це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунку на рахунок отримувача. Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника – з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку. І насамкінець, на що варто звернути увагу, що  ініціювання переказу – це час, протягом якого банк зобов’язаний здійснити ініційований платником переказ на користь, в даному випадку, бюджету.  Банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в “платіжці”, яка надійшла протягом операційного часу банку, в день її надходження. У разі надходження платіжного доручення клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу, банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, не пізніше наступного робочого дня.

Однак, є  непоодинокі  випадки порушення банком строків виконання доручень клієнтів на переказ таких платежів.

Звернімось до Податкового кодексу, який передбачає, що  за порушення строку зарахування податків до бюджетів, з вини банку, такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та відповідні штрафні санкції , а також несе іншу відповідальність, встановлену Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків. При цьому платник податків звільняється від такої відповідальності, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Інформаційно-комунікаційний відділ Тернопільської об’єднаної ДПІ

Чи виживе депутат на п'ять тисяч гривень?

Середа, 19 листопада 2014, 06:45

Лещенко з Найємом ще не потрапили в парламент, а вже пропонують повернути високу зарплату нардепам

Минулого тижня у соцмережах було гаряче – нація жваво обговорювала, яку зарплатню має отримувати народний депутат. Дискусію спровокував журналіст Мустафа Найєм. Потрапивши до Верховної Ради за списком президентського блоку, пан Найєм всерйоз злякався за своє майбутнє. «За 5 тисяч гривень я не буду працювати в парламенті», – заявив він в ефірі «Свободи слова». На його думку, прожити в Києві на такі гроші неможливо, а значить, новообраних нардепів спіткає тяжка доля – або голодні злидні, або крива корупційна доріжка.

Згодом ще один журналіст Сергій Лещенко, який також незабаром стане нардепом від Блоку Петра Порошенка, вслід за своїм колегою замислився про те, що зарплатня нардепа становить всього лиш (!) 5000 гривень на місяць.

«Напишу і я про зарплату депутата, тому що багато хто плутається в поняттях. Сьогоднішній її розмір в 6500 гривень (на руки близько 5 тисяч) обумовлений тим, що на друге півріччя 2014-го законом про бюджет було зупинено дію ряду положень закону про статус народного депутата.

Були зупинені норми про те, що до окладу депутата додається доплата за перший ранг держслужби, надбавка за «особливий характер роботи та інтенсивність праці», а також премія. У підсумку, до цього на руки депутат отримував близько 15 тисяч гривень.

Скасування надбавок сталося в рамках передвиборчого популізму чинного уряду», – зазначив майбутній нардеп Лещенко.

Все це викликало в суспільстві неабиякий резонанс. Заробивши собі репутацію політичного шапіто, Верховна Рада має низький рівень довіри суспільства. Тому ідею підвищити зарплатню балакунам, скандалістам і прогульникам українці сприймають без ентузіазму. Безумовно, у Верховній Раді є і «хороші» депутати. Але події минулої зими свідчать, що толку від них небагато. Опозиція у ВР була, а закони про диктатуру поплічники Януковича прийняли фактично без перешкод. Тож навіщо нам такі депутати?

До того ж, наші можновладці зовсім не схожі на бідаків, які живуть на одну зарплату. Звичайно, від їхніх декларацій про доходи щемить серце. Наприклад, Юлія Тимошенко за довгі роки у владі не нажила нічого, окрім квартири на 60 квадратів і зарплати, як у столичного офіціанта. Але звідкись у неї беруться і коштовності, і наряди «от кутюр», і гроші на масштабні передвиборчі кампанії. І так – майже в усіх, хто хоч раз побував на владному Олімпі. Та й самі пани Найєм і Лещенко не схожі на бідняків.

Зрештою, обурює суспільство не так чиєсь багатство, як нахабна його демонстрація. Якщо народні депутати і політики загалом – лише слуги народу, то й поводитись вони мають відповідно. Коли Ангела Меркель вдягається, наче сільська вчителька, вона дотримується європейського політичного етикету. Це свідчить не про її фінансовий статус, а про її повагу до громадян. А от український політичний клас такими дрібницями не надто переймається. За рідкісними винятками, наші депутати ведуть розкішне життя. Під кого не копнуть в’їдливі журналісти, одразу знаходяться маєтки, бізнеси, розкішні авто. Тож коли у Верховній Раді нарікають на зарплати, українці сприймають це скептично.

Словом, як дотепно підсумував на своїй сторінці у «Фейсбук» нардеп від «Батьківщини» Андрій Павловський: «А у молодих реформаторів, крім підвищення зарплати депутатам у новій Раді, є ще якісь ініціативи?..»

Чи бажання отримувати високі зарплати – це єдине, заради чого вони йшли в парламент?

P.S. Мушу кілька слів сказати від себе – простого виборця. Отож я ніколи не прагнув влади. Будь-якої. І хоча за своє життя мені доводилося керувати кількома підлеглими, я б не сказав, що отримував від цього бодай якесь задоволення. Тому зрозуміти людей, котрі ідуть в депутати, я можу лише розумом, але ніяк не серцем.

Хотілося б, звичайно, зараз написати про романтиків, які йдуть у владу, щоб змінити державу на краще. Хотілося б написати якийсь пафосний текст, в якому окреслити перспективи держави Україна, котра отримала додатковий шанс завдяки новим обличчям у парламенті… Але прийшли Найєм з Лещенком і все спаскудили.

В державі, де більшість працюючих громадян отримують зарплату в півтори тисячі гривень, а зарплата в 5000 для них недосяжна мрія, новоявлені депутатики заявляють, що за такі гроші вони працювати не збираються. Ну, воно й зрозуміло, що не для того, щоб покращувати життя українців йшли вони у владу, а задля депутатської зарплатні з усіма пільгами і т.д.

Хоча, для того, щоб в Україні все було для людей – депутатам потрібно дати людську зарплату – в 1500 гривень. Отоді вони, можливо, й задумаються про тарифи на комуналку, про ціни на продукти і все інше.

Підготував Адам Стрижнюк

Нефть дешевеет, бензин дорожает

Продуктовые санкции отменили, цены так и остались.

Россия подымается, рубль падает. Тайга наша, картошка – израильская. Фашизм победили, а в Германии лучше. Газ добываем, а деревня на дровах. Православная духовность и скрепы, а каждый второй алкоголик. Русский мир строим, русский Донбасс долбаем.

Обама ЧМО – но как помогли обрести независимость никогда не забудем. Медведю хорошо в тайге, а отобрал Крым. Деды воевали, а пенсии заморозили.

Недра принадлежат народу, бабки принадлежат Сечину. Страна огромная, а целиком в ж…пе.

В общем как-то так, если в двух словах.

Аркадій БАБЧЕНКО,

російський журналіст, лауреат безлічі журналістських і літературних премій, зокрема премії Спілки журналістів Росії «За мужність і професіоналізм», премії журналу «Новий світ», English PEN-Club, Frontline club тощо.

Кому належить українське православ’я?

Середа, 19 листопада 2014, 06:20

Пастор протестантської церкви з Маріуполя і за сумісництвом директор благодійного фонду «Республіка Пілігрим» Геннадій Мохненко на своїй сторінці в «Фейсбук» розповів історію свого друга – пастора, ім’я якого з відомих причин не називає.

«Бойовики його заарештували в домі молитви, приїхавши на богослужіння з калашами. Привезли його в підвал і почали сперечатися: розстріляти чи ні? Однак спершу вирішили повезти його на суд до місцевого православного батюшки. Останній провів з пастором (з руками в наручниках і з зав’язаними скотчем очима) «спасенну» бесіду... Після довгих коливань батюшка все ж милостиво підняв палець вгору, що дозволило пастору вижити. В захоплений ДНРівцями молитовний будинок в Слов’янську теж заходили московські батюшки, придивлялися до нового помешкання... Вони це робили в перерві між молитвами за «гради» і освяченням підвалів Гіркіна, в яких катували, розпорювали животи і вбивали людей. Моліться разом з ДНРівцями за їх бісівський експеримент, благословляйте цю «святу» рать... Але одне прохання: перейменуйтесь (щоб у людей не було плутанини в голові) в «Протестантів Московського Патріархату» і практикуйте ваш четвертий Рейх», – пише Геннадій Мохненко.

Разом з тим він висловив свою щиру повагу «справжнім православним людям і священикам, які розуміють всю чортівню, що коїться під маскою «московського православ’я» на південному сході країни».

***

Ми ніколи в своїх публікаціях не заторкували тему релігії і міжконфесійних відносин. Ця тема належить до особистого табу: кожен вправі сам вирішувати, в якого Бога вірити і до якої церкви ходити та чи ходити взагалі. Але на Сході України склалися «особливі обставини»: одну з православних конфесій все частіше «застукують» при співпраці з терористами.

Ми не будемо зараз аналізувати, наскільки подібна практика відповідає морально-етичним засадам християнства. Але вдамося до історії. До тих маловідомих її сторінок, які проливають світло на походження православних конфесій в Україні. Щоб вкінці кожен міг зробити для себе відповідні висновки.

***

Як відомо, в ідеалі церква мала б бути офіційно відділена від держави. В Україні по суті так воно і є. На перший погляд, аналогічна ситуація спостерігається і в нашого східного сусіда. Але це тільки на перший погляд. Насправді ж церква у Росії завжди була «одержавленою». Оскільки ж і сама Російська держава аж ніяк не є зразком ліберально-демократичного устрою, то й така її церква. Російська влада втручається у внутрішні справи України – так само робить і влада церковна. Приклад кількарічної давності: перед приїздом Святішого Отця Івана-Павла ІІ до України, РПЦ разом зі своїм «українським оплотом» – Московським патріархатом (МП), спровокували суцільну антиукраїнську кампанію, мовляв, Україна – канонічна територія Російської церкви, і католики не мають права сюди потикати носа. Звичайно, у багатьох борців «за веру православную» складається враження, що «російські гості» мають повне право на таку політику, оскільки, мовляв, МП з давніх-давен перебуває на українських землях, у той час як Київський патріархат, для прикладу, утворений тільки у 1992 році. Де ж ховається правда? В історії!

Остаточний розкол християнської церкви на дві гілки: західну (римо-католицьку) і східну (греко-православну) відбувся у 1054 році. Хрещення України-Русі припадає ще на 988 рік. Тоді Українська держава перебувала під сильним політичним, економічним і культурним впливом Візантії, відповідно й Українська церква існувала у канонічній єдності з Константинополем – візантійською столицею. У той час не те що Московського патріархату, навіть Москви ще не було. Церкву у Києві очолював «митрополит Київський і всія Русі», а, отже, Київська митрополія (у подальшому – патріархія) існувала вже тоді (якщо бути точним – за 698 років до утворення МП). Проте внаслідок монгольської навали київський митрополит був змушений спочатку у 1299 році перебратися до Володимиро-Суздаля, а згодом, у 1325 році, на «запрошення» Івана Калити – до Москви. Слід зазначити, що, перебуваючи на значній віддалі від столиці, глава церкви і надалі іменував себе «митрополитом київським...».

У середині XV ст. Візантія вела запеклу боротьбу з турками і для того, щоб забезпечити себе союзником, погодилась на унію (об’єднання) з Римом. У 1439 році відбувся Ферраро-Флорентійський собор, який підтримав ідею об’єднання католицької і православної церков, тобто Риму і Константинополя. У числі інших православних ієрархів, котрі погодились на унію, був і митрополит київський Ісидор. Почувши про це, Москва проголосила його «зрадником православної віри» і позбавила митрополичої кафедри. У 1448 році московська церква, не питаючи на це згоди ні Києва, ні Константинополя, проголосила себе автокефальною (незалежною) і обрала собі митрополитом Йона, який був останнім, хто титулував себе «митрополитом київським...». Проте цю акцію не визнали ні Вселенський патріарх, ні найвищі ієрархи інших православних церков, і протягом 141 року РПЦ вважалася неканонічною (незаконною). Звичайно, московські церковні кола ніяк не хотіли погоджуватись з такою позицією всього православного світу, тому ще за Василія ІІІ (батька І.Грозного) сформували теорію «Москва – «третій Рим». Проголосивши її, РПЦ надала Москві статусу єдиного православного центру в світі (!), хоча такий центр уже давно існував і ним був Константинополь. Дещо раніше РПЦ ідеологічно спрезентувала владу московського царя як спадщину візантійського імператора. Та от біда – поряд з візантійським імператором завжди був патріарх, а у московського царя (князя), як «візантійського спадкоємця», – його не було. Ось тут і виникає ідея створення МП. Завдяки численним «пожертвуванням» цілком реалізувати цю ідею вдалося урядові Б.Годунова. У січні 1589 року було визнано канонічність РПЦ і обрано першого її патріарха – Йова. Перетворившись у слухняне знаряддя московського уряду, патріарх, а з ним і вся Російська церква будь-що намагалися ліквідувати церковну незалежність України. Проте це стало можливим лише після приєднання нашої держави до Росії у 1654 році. Особливий слід на процесі ліквідації самостійності Української церкви залишив патріарх Яким (Савелов). Він разом з московським царем декілька разів звертався до Константинопольського патріарха з проханням передати Українську церкву під юрисдикцію МП, але згоди на це не діставав. Тоді Москва за допомогою українського гетьмана І.Самойловича, долаючи рішучий опір українського духівництва, протягом 1684-1686 років самочинно (!) приєднала Українську церкву до МП. Звичайно, весь православний світ не міг з цим погодитись, а тому треба було отримати хоча б формальну згоду від його глави – Константинопольського патріарха. За цю справу активно взявся навесні 1686 року патріарх Яким. До столиці колишньої Візантії за наказом московського патріарха поїхав досвідчений дяк Нікіта Алексєєв. Метою цієї поїздки було вручення Константинопольському патріархові Діонісію грамоти з проханням віддати Москві Київську митрополію з усіма її єпархіями. Однак, як свідчать історичні джерела, Діонісій відхилив прохання московського патріарха, оскільки вважав таке об’єднання незаконним. Тоді Алексєєв вирішив звернутись безпосередньо до турецької влади (колишня Візантія, а з нею і Константинополь ще з 1453 року перебували у складі турецької держави – Османської імперії). Коли недавно обраний патріарх Діонісій прибув до Адріанополя, щоб його посаду затвердив Великий візир, там уже був вищезгаданий московський дяк, котрий устиг про все домовитись з турецьким володарем. У Туреччини попереду була важка війна з Австрією, Польщею та Венецією і, будучи досвідченим політиком, Великий візир хотів нейтралізувати Росію у цій війні, а тому наказав патріархові Діонісію задовольнити прохання Москви. У травні 1686 року Діонісій видав грамоту про передачу Української церкви під юрисдикцію МП (до речі, за це він отримав від Алексєєва доброго хабара – 200 золотих червонців і 120 чорнолискучих соболів). Згодом Діонісія за цей неканонічний вчинок позбавили посади патріарха, але незалежності УПЦ так і не повернули.

Нічого не змінилося у цьому плані і в часи Російської імперії, хіба те, що Українська церква зазнала тотальної уніфікації. На початку 1917 року із 27 єпископів України українцями були тільки троє. Церковний національно-визвольний рух початку XX ст. набрав форм Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). Проте 28-29 січня 1930 року на надзвичайному церковному соборі у Києві УАПЦ було примушено «саморозпуститися». Майже всі її єпископи, більшість священиків і тисячі вірних були знищені. Лише у період руху за державну незалежність у 1990-1991 роках було оформлено Український патріархат, який переріс у червні 1992 року в УПЦ Київського патріархату.

Отож, хто старший і кому кого повчати, ще потрібно розібратися. Українці не звикли повчати, проте не дуже люблять втручання у свої справи. На жаль, багато хто цього не розуміє, тому й продовжують «пахнути» великоросійським шовінізмом не лише кабінети високих московських посадовців, але й золотоверхі храми російського духівництва.

Адам Стрижнюк

ДОВІДКА: православ’я у світі

За кількістю віруючих Православна Церква – це друга християнська спільнота після Римо-Католицької Церкви. Найбільше послідовників Православ’я проживає у Греції (98%), Молдові (98%), Грузії (89%), Білорусі (88%), Румунії (87%), Сербії (84%), Чорногорії (84%), Болгарії (83%), на Кіпрі (80%), у Росії (80%), Македонії (80%), Україні (80%).

Православні церкви у євхаристійному спілкуванні

Нині існує 14 (або 15) автокефальних Церков, що перебувають у євхаристійному спілкуванні одна з одною і складають Вселенську Православну Церкву.

Автокефальні церкви

1. Константинопольська Православна Церква (або Вселенський Константинопольський Патріархат)

2. Олександрійська Православна Церква (або Олександрійський Патріархат)

3. Антіохійська Православна Церква (або Антіохійський Патріархат)

4. Єрусалимська Православна Церква (або Єрусалимський Патріархат)

5. Російська Православна Церква (або Московський Патріархат)

6. Сербська Православна Церква (або Сербський Патріархат)

7. Румунська Православна Церква (або Румунський Патріархат)

8. Болгарська Православна Церква (або Болгарський Патріархат)

9. Грузинська Православна Церква (або Грузинський Патріархат)

10. Кіпрська Православна Церква

11. Елладська Православна Церква (або Грецька Православна Церква)

12. Польська Православна Церква

13. Албанська Православна Церква

14. Православна Церква Чеських Земель і Словаччини

15. Православна Церква Америки – визнана як автокефальна лише Російською, Болгарською, Грузинською, Польською та Чехословацькою Церквами

Автономні церкви

Церкви, що мають самоврядність, адміністративну, юридичну, економічну незалежність, залишаючись у канонічній юрисдикції котрогось із Патріархатів. Окрім автономних, існують напівавтономні, самоврядні і под. Різниця між ними розмита. Деякі самоврядні мають не менше прав, ніж деякі автокефальні.

– Антіохійська Архієпархія Північної Америки (автономна, Антіохійський Патріархат)

– Бессарабська Митрополія (автономна, Румунський Патріархат, рядом Церков не визнається як автономна, Московським Патріархатом не визнається взагалі)

– Естонська Православна Церква (автономна, Вселенський Патріархат, рядом Церков не визнається як автономна)

– Китайська Православна Церква (автономна, Московський Патріархат, низкою Церков не визнається як автономна) – фактично зникла

– Критська Православна Церква (напівавтономна, Вселенський Патріархат)

– Охридське Архієпископство (автономна, Сербський Патріархат)

– Фінська Православна Церква (автономна, Вселенський Патріархат)

– Японська Православна Церква (автономна, Московський Патріархат, рядом Церков не визнається як автономна)

Самоврядні церкви

– Латвійська Православна Церква (самоврядна, Московський Патріархат)

– Литовська Православна Церква (самоврядна, Московський Патріархат)

– Молдовська Православна Церква (самоврядна, Московський Патріархат)

– Естонська Православна Церква Московського Патріархату (самоврядна)

– Російська Православна Церква Закордоном (самоврядна, Московський Патріархат)

– Синайська Православна Церква (автономна, Єрусалимський Патріархат)

– Українська Православна Церква («самоврядна з правами широкої автономії», Московський Патріархат)

– Українська православна церква США (самоврядна митрополія, Вселенський Патріархат)

Православні церкви, що не мають євхаристійного спілкування з іншими

– Білоруська Автокефальна Православна Церква

– Болгарський Альтернативний Синод

– Італійська Православна Церква

– Македонська Православна Церква

– Чорногорська Православна Церква

– Російська Істинно-Православна Церква (розкололась на багато деномінацій)

– Турецька Православна Церква

– Українська Православна Церква Київського Патріархату

– Українська Автокефальна Православна Церква

Дізнатись про військовий збір можна буде на "гарячій лінії"

Вівторок, 18 листопада 2014, 06:52

«Гаряча лінія» на тему: «Нарахування та сплата військового збору» відбудеться у Головному управлінні ДФС у Тернопільській області у середу, 19 листопада, з 11.00 до 12.00 год.

На запитання платників податків за номером телефону 43-46-26 відповідатиме начальник управління доходів і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Тернопільській області Володимир Любомирович Брудко.

Фото Ігоря Крочака перемогло у номінації «Найкраще фото Тернопільської області»

Понеділок, 17 листопада 2014, 09:02

Ми розпочинаємо серію публікацій про найкращі фотографії регіонів України.

У номінації «Найкраще фото Тернопільської області» перемогла світлина Здвиженської церкви в Тернополі Ігоря Крочака.

Церква Воздвиження Чесного Хреста (також відома як Здвиженська або Надставна) — найдавніший храм у Тернополі, пам’ятка архітектури національного значення (ох. номер 635), збудована в XVI столітті. Споруда з піщанику, тридільна, складається з прямокутного в плані нефа, квадратного і рівноширокого з нефом бабинця з двома ярусами башти над ним і напівкруглої апсиди. Неф перекритий напівциркульним з розпалубками зведенням, бабинець — хрестовим, апсида — чвертьсферичним зведенням.

Храм розташований на невисокому підвищенні над Тернопільським ставом. Відрізняється від інших культових оборонних споруджень Поділля наявністю напівкруглої апсиди, що походить ще зі староруських традицій.

Перші історичні відомості про церкву містяться у грамоті князя Костянтина Острозького від 1570 року. Проте народні перекази пов’язують існування церкви в цьому місці з періодом князювання Данила Галицького, що суперечить офіційній версії про заснування міста 1540 року Яном Тарнавським, і дає можливість припускати про існування поселення на цьому місці задовго до заснування замку.

У давнину біля церкви була Львівська брама. Саме на Львівській брамі під час турецько-татарських нападів чинився найбільший опір, тому церква виконувала дуже важливу оборонну функцію. У той час використовувалася також сигнальна система: дзвонили в дзвони, палили смолоскипи, розводили багаття, яке було видно в сусідніх містах і селах.

У 1627 році до західного фасаду була прибудована триярусна оборонна вежа-дзвіниця, про що свідчить різьблений напис над порталом. Він також повідомляє, що вежу-дзвіницю побудовано за панування у місті Томи Замойського та його дружини Катерини (походила з Острозьких), а також єпископа Єремії Тисаровського, 1627 року, «місяця липня, 28 дня».

У 1629 році після чергового руйнування церква була відновлена за сприяння князя Острозького.

В інвентарі міста 1672 року в списках будівель при вулиці Львівській також зареєстрована «з каміння мурована церква над ставом, що стоїть недалеко від Львівської брами». У 1760 році Гелена Замойська надає Надставній церкві окрему фундацію.

У 1904—1906 роках у церкві працювали два монахи василіяни (отці Григорій Залуцький і Митрофан-Михайло Михняк). Своєю працею вони здобули прихильність міста, але через непорозуміння з тодішнім парохом змушені були покинути Тернопіль.

Під час Другої світової війни церква зазнала руйнувань. У 1954 році була реставрована.

Довгий час приміщення використовувалось не за призначенням. Було знищено дзвіницю, цінний іконостас, розписи інтер’єру. Радянська влада планувала зробити у приміщенні церкви зал моди, музей мистецтва. Пізніше були наміри на її місці збудувати готель «Москва». Проте виявилося, що тут недостатньо місця, тому вирішили готель побудувати на іншому березі ставу (зараз готель «Галичина»).

Тепер церква належить Українській автокефальній православній церкві.

Використано матеріали зі статті «Воздвиженська церква (Тернопіль)» у Вікіпедії.

wikilovesmonuments.org.ua

Українська пошта випустила художній маркований конверт до ювілею Тернопільської обласної універсальної бібліотеки

Неділя, 16 листопада 2014, 08:21

Тернопільська обласна універсальна бібліотека святкує 14 листопада своє 75-річчя. З цієї нагоди Українська пошта випустила художній маркований конверт, тираж якого складає 400 тисяч примірників. Відтак, у приміщені Тернопільської обласної філармонії відбулось погашення конверту  спеціальним поштовим штемпелем, який передадуть у музей  Укрпошти.

В урочистостях взяли участь перший заступник голови Тернопільської облдержадміністрації Іван Крисак, голова облради Василь Хомінець, працівники бібліотечних установ, жителі та гості міста, працівники ТД УДППЗ «Укрпошта», філателісти області.

«Існує традиція фіксувати важливі події та ювілейні дати на поштових конвертах і марках. Сьогодні ми це зробимо на художньому маркованому конверті, який Укрпошта випустила тиражем у 400 тис примірників. Таким чином про нашу бібліотеку дізнаються у всьому світі. Ця ініціатива є прекрасним подарунком ювілярам», - зазначив директор бібліотеки Василь Вітенко.

Також під час урочистостей колектив бібліотеки представив свої здобутки. Архієпископ Тернопільський, Кременецький і Бучацький Нестор благословив працівників бібліотеки з нагоди 75-річного ювілею. Після цього презентували фільм про цікаве та насичене життя книгозбірні.

Із ювілеєм привітав працівників бібліотеки та вручив їм грамоти за високі досягнення у професійній діяльності Іван Крисак.
«Сьогодні Тернопільській обласній науковій бібліотеці – 75 років. Це визначна подія для історії нашого краю. Адже книгозбірня дала поштовх для формування національної свідомості не одного покоління, саме у її стінах щоденно наповняються мудрістю представники інлігенції, - зазначив Іван Крисак. - Ваша книгозбірня — одна із провідних освітніх, інформаційних і культурно-просвітницьких установ краю. Численні фонди бібліотеки забезпечують необхідною інформацією як молоде покоління, так і сформовану інтелігенцію. Ви здобули свій імідж невтомною працею. Завдяки постійним інноваційним змінам ви досягнули значних успіхів у формуванні бібліотечного фонду, комп’ютеризації структурних підрозділів, написанні проектів, підготовці видавничої продукції, розширенні співпраці з громадськістю. Тож дозвольте привітати колектив із ювілеєм та побажати кожному із вас творчого натхнення, благополуччя, нових звершень, віри у світле та мирне майбутнє. Нехай вашу працю гідно оцінюють відвідувачі».

Музичним подарунком для працівників бібліотеки стали виступи вокального квартету «Акорд» Тернопільської обласної філармонії та академічного ансамблю народної музики «Візерунок».

Довідково:

У листопаді 1939 року обласна газета «Вільне життя» опублікувала інформаційне повідомлення про відкриття для загального безкоштовного користування обласної бібліотеки для дорослих із загальним фондом 35 000 примірників. Основою книгозбірні стали націоналізовані радянською владою місцеві бібліотеки українських, польського, єврейського громадських товариств, зокрема «Просвіти», «Towarzystva shko?y ludowej», «Єврейського товариства ім. Йосифа Перля», а також приватних книжкових колекцій окремих осіб.

На даний час фонд книгозбірні нараховує понад 540 тисяч примірників документів двадцятьма мовами світу. Щорічно послугами бібліотеки користуються понад 20 000 відвідувачів, яким видається більше 420 000 примірників документів.

Сервіс «Дізнайся більше про свого бізнес-партнера» допомагає у веденні бізнесу

Субота, 15 листопада 2014, 12:43

На офіційному веб-порталі ДФС України продовжує працювати електронний сервіс «Дізнайся більше про свого бізнес-партнера», за допомогою якого можна перевірити інформацію про надійність ділового партнера.

Сервіс дає змогу визначити статус перебування окремого платника податків на обліку в органі ДФС України та його відповідність критеріям, які дають право на отримання автоматичного бюджетного відшкодування ПДВ.

Для того, щоб перевірити надійність ділового партнера, достатньо знати його код ЄДРПОУ або точну назву. Зазначена інформація вводиться в одне з полів і система здійснить пошук по ряду баз даних, доступних для публічного використання, та повідомить про результати пошуку.

З липня 2014 року оновлення інформації на сайті щодо стану розрахунків платника податків з бюджетом (про наявність заборгованості) відбувається щоденно, крім вихідних та святкових днів, після проведення розрахунків зведених показників в центральній базі даних за результатами попереднього банківського дня.

Інформаційно-комунікаційний відділ Тернопільської об’єднаної ДПІ

Тернопільській художній школі присвоять ім'я Михайла Бойчука

П'ятниця, 14 листопада 2014, 06:54

В період з 10 вересня 2014 року по 10 листопада 2014 року тривало громадське обговорення щодо присвоєння комунальній установі початковий спеціалізований мистецький навчальний заклад «Тернопільська художня школа» імені Михайла Бойчука.

Організатором обговорення виступила Тернопільська художня школа під керівництвом директора школи Чопика Євгена Івановича.

Небайдужі тернополяни, депутати, керівники мистецьких та культурних установ, представники громадських організацій та засобів масової інформації мали змогу висловити свою думку та внести пропозиції стосовно даного питання.

У рамках громадського обговорення 6 жовтня 2014 року в виставковій залі Тернопільського обласного краєзнавчого музею відбулося відкриття звітної виставки учнівських творчих та академічних робіт приуроченої 40-річчю Тернопільської художньої школи. Під час відкриття виставки відбувся круглий стіл, де на підтримку вищезгаданої ініціативи художньої школи виступили керівники управління культури міста та області, мистецьких установ, депутати міськради та культурні діячі.

На адресу Тернопільської художньої школи надійшли листи, в яких висловлюється підтримка та пропозиції присвоїти школі ім’я Михайла Бойчука, а саме: від колективу працівників Тернопільської міської ЦБС (директор Н.А.Денисюк), викладачів факультету образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва ТНПУ ім. В.Гнатюка (зав. кафедрою О.М.Дячок), президії ради директорів шкіл естетичного виховання Тернопільської області за підтримки голови ради директорів України О.Г.Шаліта (голова ради директорів Тернопільської області В.М.Мандзій), батьківського комітету школи (гол. комітету Г.М.Косович).

У школі з 26 серпня 2013 року діє музей-світлиця Михайла Бойчука, проведено ряд мистецтвознавчих лекцій та виставок учнівських творчих робіт.

Присутні на громадському обговоренні одноголосно підтримали ідею – присвоєння Тернопільській художній школі імені Михайла Бойчука.

Міська рада

У Тернополі функціонує сім соціальних аптек

Середа, 12 листопада 2014, 06:50

Три соціальні аптеки, які знаходяться на вулиці Морозенка, в лікарні швидкої допомоги та другому пологовому будинку, відкрили у Тернополі. Загалом, у місті на сьогодні діє сім таких аптек, де вартість ліків нижча у порівнянні з приватними закладами, а для соціально незахищених верств населення, хто має «Соціальну картку», там нададуть 12% знижку.

Ініціатори створення проекту «Соціальна аптека» вважають відкриття таких аптек ще одним кроком на зустріч тернополянам. Нещодавно у міській раді вручили інвалідамам, пенсіонерам, багатодітним сім’ям та іншим соціально-незахищеним людям соціальні картки тернополянина. Їх власники зможуть отримати в соціальних аптеках дванадцятивідсоткову знижку.

«У Тернополі на сьогодні діє так звана «Соціальна карта тернополянина», коли кожний, хто перебуває на обліку в управлінні соціальної політики, зможе її отримати, – кажуть у міській раді. – Маючи таку карту, її власник у соціальній аптеці зможе купувати медикаменти із знижкою 12%».

До слова, соціальні аптеки в Тернополі будуть відкривати і надалі.

У Тернополі оновили вуличне освітлення

Вівторок, 11 листопада 2014, 06:36

Вісім нових вуличних ліхтарів нещодавно обладнали у сквері на вулиці В’ячеслава Чорновола. За словами директора комунального підприємства «Тернопільміськсвітло» Олега Лехіцького, на цьому сквері до 14 листопада додатково встановлять ще один ліхтар біля фонтану «Кульбаба», висотою 6 метрів, який буде освітлювати дану територію.

«Більше 15 років даний сквер не освітлювався належним чином. Тому ми вирішили цього року встановити тут нові ліхтарі, які гармонійно вписалися в архітектурний ансамбль старовинної вулиці, - кажуть у міській раді. – Враховуючи тенденцію до ефективного використання електроенергії, нові ліхтарі світлодіодні, виробництва тернопільської корпорації «Ватра».

Станом на сьогодні, згідно титульного списку капітального ремонту вуличного освітлення, роботи проведені практично на усіх об’єктах, таких як мікрорайон «Пронятин», вул. Загребельної, Сагайдачного, Сонячної та інших.

«Наразі ми провели роботи майже на усіх об’єктах, які були затверджені у списку, окрім двох вулиць – Чернівецька та Микулинецька-бічна, - розповідає директор КП «Тернопільміськсвітло» Олег Лехіцький. – До кінця цього року ми проведемо роботи на вулиці Чернівецькій, а от на Микулинецькій-бічній, через наявність у землі великої кількості комунікацій, виконувати роботи будемо уже наступного року».

Міська рада

У Тернополі відкрили меморіальну дошку учасникам молодіжного товариства

Понеділок, 10 листопада 2014, 06:55

Меморіальну дошку членам молодіжного товариства української учнівської молоді «Громада» відкрили у Тернополі 4 листопада 2014 року. Її встановили на стіні будинку по вулиці Листопадовій з нагоди 150-річчя з часу заснування організації, яка в умовах тотального іноземного панування підпільно проводила навчання, зустрічі й збирала навколо себе національно свідому молодь. 

Засновником Тернопільської «Громади», співзасновником Віденської «Громади» та академічного товариства «Січ», що стало прообразом Наукового товариства ім. Т. Шевченка, а потім і академії наук України був фізик, електротехнік, винахідник «X-променів» Іван Пулюй. Також до Тернопільського таємного товариства учнівської української молоді «Громада» належали педагог, історик, автор підручників з історії Олександр Барвінський, лікар-окуліст, хірург Михайло Борисякевич, голова Просвіти у Львові Володимир Федорович, біохімік, гігієніст, ректор Карлового в Чехії та Українського вільного університетів, Міністр охорони здоров’я Австро-Угорщини Іван Горбачевський та інші відомі особистості.

Участь в урочистій події взяли представники влади, обласного осередку Наукового товариства ім. Т.Шевченка, громадські, культурні діячі та молодь Тернополя.

За словами професора Ольги Збожної, метою Тернопільської «Громади» було життя в моральній чистоті, пильне навчання у школі, вивчення історії та літератури свого народу. «Молодь прагнула боронити рідне слово, говорити рідною мовою. Жоден з громадівців не порушив цих установ - вивчали історію України, декламували твори Тараса Шевченка, мали свою бібліотеку, запровадили стипендію ім. Григорія Яхимовича, яку надавали бідним здібним учням. Відколи я довідалася про життя та діяльність цих молодих людей, не перестаю дивуватися їх вірі в себе, бажанню жити і працювати для добра українського народу. Цю віру і працю вони пронесли через усе своє життя».

www.osvita.te.gov.ua

Сьогодні відбудеться літературний вечір "Мистецька Україна"

Неділя, 09 листопада 2014, 08:21

Молодіжна огранізація "ФРІ" висунула ініціативу зробити літературний вечір "Мистецька Україна" до дня писемності української мови.
Подія відбуватиметься в приміщені арт-кафе "Бункермуз" 09.11 о 19.00. Вхід вільний.
Гостями вечора будуть:
Літературний форум "Антteza"
Літературна студія "7 герц"
Кавалок від команди "Street SPIVing"
"Bugs Bunny"

"Фундація регіональних ініціатив" спільно з "Бункермузом" запрошує всіх бажаючих відвідати захід.

Сьогодні проводиться збір для військових в зоні АТО

Неділя, 09 листопада 2014, 08:18

У неділю, 9 листопада, з 8.00 до 13.00 год. біля церкви Перенесення мощів св. Миколая, що на перехресті вулиць Карпенка-Миру волонтерська організація «Іскра Любові» буде проводити збір для військових в зоні АТО. Збиратимемо:

 - продукти (консерви м’ясні, рибні у бляшаній тарі, чай, кава нерозчинна, печиво сухе, вода, цукерки, згущене молоко, шоколад, крупи, цукор, олія);

- овочі на "Сухий борщик" (капуста, цибуля, буряк, морква, перець солодкий, зелень, часник, приправи);

- нові речі (футболки на довгий рукав темного кольору, нижня білизна, теплі шкарпетки, флісові набори темних кольорів, теплі форми, теплі рукавиці, тактичні рукавиці, теплі берці, чоботи гумові утеплені, дощовики прорезинені);

- зимові спальники, ізотермічні каремати, електрочайники, кабелі електричні(2.5 січення), генератори;

- засоби особистої гігієни (зубна паста, зубна щітка, мило, рушники);

- одноразові станки для гоління, вологі серветки, зарядне для мобільного (універсальне автомобільне);

- медикаменти (протизастудні, шлунково- кишкові, знеболюючі, вітаміни);

- картки поповнення телефону (всіх операторів);

- державну символіку (прапори, нашивки, наклейки, магніти), листи, малюнки, хрестики, вервички та інше.

Усю допомогу «Іскра любові» передасть на Склад №1 Логістичного центру допомоги армії (м. Тернопіль, вул. Збаразька, 16, гуртовня «Галант»)

У Тернополі демонтують об’єкти літньої торгівлі до 10 листопада

П'ятниця, 07 листопада 2014, 06:11

Управління торгівлі, побуту та захисту прав споживачів доводить до відома суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність на об’єктах літньої торгівлі, що згідно вимог п.3.11 Положення про розміщення та порядок облаштування об’єктів літньої торгівлі в м. Тернополі термін функціонування об’єкту літньої торгівлі завершився 31 жовтня 2014 року.

Суб’єктам господарювання необхідно в 10-денний термін здійснити демонтаж об’єкта літньої торгівлі та привести територію до належного стану.

За недотримання вимог рішень виконавчого комітету міської ради суб’єкти господарювання несуть відповідальність згідно ст..1523 АПК України.

Тернополяни отримали перші соціальні картки

Четвер, 06 листопада 2014, 09:51

4 листопада у Тернополі презентували сучасну інноваційну систему допомоги малозабезпеченим жителям міста - «Соціальну картку тернополянина».

«У першу чергу дані картки отримують ті, хто перебуває на обліку в управлінні соціальної політики. На сьогодні ми замовили першу партію таких карток та будемо видавати їх малозабезпеченим тернополянам, - розповідає Сергій Надал. – Вона унікальна тим, що може використовуватися одночасно і як банківська картка, тобто для розрахунків та для отримання знижки на медикаменти від 10% до 15% у соціальних аптеках міста».

За словами міського голови, наразі знижку тернополяни зможуть отримувати тільки у соціальних аптеках, проте розраховано, що до картки буде підключено ще ряд торгових мереж, які надаватимуть свої знижки для малозабезпечених осіб.

«На цю картку, за бажанням, тернополяни зможуть також отримувати соціальну допомогу, - додає Сергій Надал. – Зазначу, що картка запрограмована так, що навіть при відсутності коштів, знижка на придбання медикаментів буде надаватися в усіх соціальних аптеках, які наразі діють біля міських комунальних лікарень. Також незабаром розпочнуть свою роботу ще три соціальні аптеки, які ми презентуємо найближчим часом».

Міська рада

Внесок тернополян в обороноздатність армії – 10 мільйонів гривень

Четвер, 06 листопада 2014, 07:37

Протягом серпня - жовтня 2014 року  до держбюджету від жителів Тернополя та Тернопільського району надійшло майже 10 мільйонів гривень військового збору.

«В умовах адміністрування нового платежу – військового збору, ми відпрацювали вже три місяці. Варто відзначити, що питанням нарахування і сплати військового збору  було присвячено семінари та телефонні «гарячі лінії», - розповів Євген Воробець, заступник начальника Тернопільської об’єднаної ДПІ.

За словами заступника начальника ТОДПІ, запитати про особливості сплати цього платежу можна і в індивідуальному порядку, зокрема, звернувшись за консультаціями до Центру обслуговування платників.

Нагадаємо, що з 3 серпня 2014 року набрав чинності Закон України від 31 липня 2014 року № 1621 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України», яким тимчасово до 1 січня 2015 року запроваджено військовий збір.

Інформаційно-комунікаційний відділ Тернопільської об’єднаної ДПІ

"Путінська раша" - вірш для тернополян від російського поета

Середа, 05 листопада 2014, 12:35

Патріотичний вірш Олександра Бившева.

Здравствуйте! Замечательный российский актёр,Народный артист СССР,Олег Басилашвили по поводу событий в Украине и участию в них России с горечью сказал: " Этих мерзавцев, кто бы они ни были, спровоцировавших военные действия, рано или поздно будут судить судом всех народов. На месте повстанцев я бы вышел на высокий холм, взял бы в руки оружие, положил его на землю и закричал: «Братцы, вс! Мы прекращаем стрельбу…»
Нам надо заниматься не захватом новых земель, а внутренним устройством страны."
Золотые слова!  Мне к ним добавить нечего,только вот это недавно написанное стихотворение. Прости нас,Украина!

ПУТИНСКОЙ РАШЕ (PUTIN`S RUSSIA).
А тебе всё земли этой мало.
Аппетит не умерила свой...
Ты в Европе войну развязала
К юбилею Второй Мировой.

Ты привыкла держать хвост трубою -
В чёрном деле завидная прыть.
Нынче Гитлер гордился б тобою:
Вот как надо границы кроить!

Захотелось тебе после Крыма
В глотку новых кусков пожирней.
В Украину ты без перерыва
Посылаешь на бойню парней.

Грезишь ты об имперском престиже.
(Кровь течёт там уже не ручьём.)
Ты ж глаза округляешь бесстыже,
Мол,а я тут совсем ни при чём.

Псков,Калуга,Владимир,Воронеж -
Сколько мест ещё будет таких?..
Как бомжей,ты украдкой хоронишь
"Добровольцев" погибших своих.

Зёрна зла всюду с щедростью сея,
Без паскудств ты не можешь ни дня.
Будь ты проклята,Раша-Расея!
И Господь да услышит меня!

СЛАВА УКРАИНЕ!

С уважением,Александр БЫВШЕВ,Россия,Орловская область,пос.Кромы,отстранённый от работы сельский учитель,поэт,ожидающий суда за стихи в поддержку территориальной целостности и независимости Украины.

У лікувальних закладах Тернополя встановили термінали самообслуговування

Вівторок, 04 листопада 2014, 07:36

В усіх комунальних лікувальних закладах Тернополя триває встановлення терміналів самообслуговування для благодійних внесків від тернополян. На сьогодні встановлено сім таких терміналів, а до кінця року обладнають близько двадцяти.

«Тернополяни часто нарікали на благодійні внески, які збирав медичний персонал. Відтепер ніяких готівкових зборів проводитися не буде ні медсестрами, ні лікарями, прийнято рішення зробити так, як у європейських країнах – встановити термінали самообслуговування, - розповідає міський голова Сергій Надал. – Якщо пацієнт буде мати бажання внести добровільні пожертви – він зможе це зробити через термінал. Таким чином, гроші будуть потрапляти одразу на банківський рахунок, а громада зможе контролювати, на що ці кошти витрачаються».

За словами міського голови, такі термінали до кінця року з’являться в усіх комунальних лікувальних закладах міста. Також буде суворий облік та щомісячне звітування за кошти, які надійшли.

«На сьогодні діє благодійний фонд, куди входять представники кожного медичного закладу, - додає Сергій Надал. – Залежно від благодійних надходжень, дані заклади будуть отримувати пропорційно таку суму коштів, яку зможуть витрачати на придбання ліків, обладнання чи інших необхідних речей. Звіт для тернополян буде з’являтися щомісячно в офіційних джерелах міськради». 

Жити по-новому, але голосувати по-старому?

Понеділок, 03 листопада 2014, 06:27

Мокрий осінній вечір. Тернопільська маршрутка. Їду додому. Попереду мене сідають двоє хлопців. На вигляд – років 25-30. Саме те молоде покоління, якому вже зараз слід задуматися, як будувати державу. Сиджу. Думаю про своє. Раптово слух починають різати «перли літературної мови» і хлопці заводять розмову на тему виборів.

– Слиш, я тут в качалці чув – а в нас там понтові чуваки, є з ким побазарити – шо вибори на вихідні. Ти йдеш?

– Я чьо похож на ідіота? Якшо й піду, то хіба за Дарта Вейдера голосувати…

Тривалий сміх на півмаршрутки.

– А там, як його, ну той… Турченюк… во Турчинов. То він тіпа з Юлькою? Бо я шось таке чув, як мій старий казав, шо Юлька тіпа рамси папутала і він пішов до цього… як його… Кроліка…

Ще один тривалий сміх.

На зупинці поблизу магазину «Універсам» підсідає до наших «інтелігентів» така ж «освічена» їхня подруга.

– Пацики, а ви чули, як Лєнка в середу траванулася? Та ну, ви шо, та так набухалася, шо капєц.

– Ти на вибори йдеш? – запитує її один з хлопців.

– А коли вибори? В цю неділю? Та нє, ви чьо, в мене вже плани є: прийде Свєтка з Лєнкою, замутимо кальянчику, фільмєц якийсь глянемо…

***

Я ніколи не прислухаюся до чужих розмов. Не мав і не маю такої звички. Але ця розмова якось випадково «запала в душу». І скільки б я не намагався викинути її зі своєї голови – не виходить. Дуже вже вона «різала слух», щоб про неї можна було з легкістю забути.

Я, власне, не планував виводити її хоч колись на папір. Але в Україні закінчилися вибори. В тій самій Україні, яка останній рік ледь-ледь виживає, яку зсередини продовжують доїдати доморощені корупціонери, а ззовні – відданий сусід, що пішов на нас війною.

Як ви гадаєте, коли в країні таке відбувається, коли щодня на фронті гинуть молоді люди, про що іншим молодим людям, які в тилу, варто думати в такі моменти? Про Дарта Вейдера, про кальян… Про що? І після цього деякі політологи ще дивуються, чому така невисока явка на виборах – всього лишень 52% від тих, які мали право голосу. А що робили 26 жовтня інші 48%? Ну нехай навіть половину з них «припишемо» на Донбас, який у стані війни, а тому вони не мали змоги голосувати. Але решта 20%? Де вони були того дня, чим таким були зайняті, що не змогли підняти свій «зад» і приволокти його на дільницю?

Тому коли мені зараз розповідають, як сильно змінився наш народ, я вкотре відповідаю: «На жаль, реальність набагато гірша, ніж ми від неї очікуємо». Не змінилися українці. Поки що не змінилися. Багато-хто дійсно змінився. Але не всі. Не більшість. І в цьому наша біда. Тому що виникають сумніви, чи будемо ми здатні змінити країну, реформувати її, європеїзувати.

Часто складається враження, що реформи в нашій країні неможливі. Більш того, вони небажані. Їх не хоче величезна маса людей, які солодко прожовують несвіжий пиріг корупційних залишків з панського столу. Погано пахне? Трішки припав цвіллю? Ну і що. Зате – безкоштовний! Нібито, безкоштовний. Безкоштовна медицина. Безкоштовна школа. Та що в нас тільки не безкоштовне!?

Змінюються міністри, нескінченну низку імен і прізвищ яких неможливо запам'ятати. Але в цілому кадрова політика в країні одноманітна, головний критерій – вірність системі, а не компетентність. На жаль, війна на Сході – зручний привід зберігати кадровий status quo. Та й переговори з військовим противником ведуть люди, які раніше розпродали українські армійські потужності, жорстко і планомірно зміцнювали корупційну систему в країні.

Полковники і генерали СБУ та МВС досить голосно розповідають про тарифи при призначенні на солодкі посади, старі і нові схеми відведення бюджетних коштів на особисті банківські рахунки…

То кого ми дуримо? Самі себе?

Я не знаю, що буде з Україною далі і як складеться наша історія в найближчі десять років. 2014-й рік показав, що трапитися може все, що завгодно. Але якщо в майбутньому нас знову очікують територіальні втрати і людські жертви, винен буде не Путін, а ми. Бо саме ми не витягуємо ніяких уроків з минулих помилок і бід.

Дострокові парламентські вибори 26 жовтня стали грандіозною зрадою. Спочатку хотілося написати, що це помилка.

Але хіба можна так казати, якщо і ми, і влада заздалегідь знали про наслідки збереження реанімованої Януковичем мажоритарної системи, завдяки якій в парламент країни потрапили люди, які відкрито працюють в інтересах Росії?

В майбутньому парламенті їх буде набагато менше, але дивує те, з якою легкістю їм дісталися мандати народних депутатів.

В цілому, результати виборів можна назвати історичними. Проросійські партії – КПУ і «Сильна Україна» – провалилися, а сили, які декларують європейський шлях розвитку, набирають впевнену конституційну більшість. Шкода, що домогтися цього вдалося лише ціною територіальних втрат.

Якби в Україні не було мажоритарної системи, на реінкарнацію «Партії регіонів» – Опозиційний блок, який набирає на виборах близько 10%, можна було б з легкістю махнути рукою. Але мажоритарка дарує вчорашнім соратникам Віктора Федоровича шанс зачепитися за владу, а в разі особливої удачі – повернутися. Так вже було, коли після провального 2004-го року для Януковича настав вдалий 2006-й.

Адже результати голосування в одномандатних округах перетворюють немічні 10% колишніх регіоналів в 15-20%. Ці відсотки їм подарував зовсім не Янукович, і не Путін. Їх подарував їм нинішній гарант Петро Порошенко, пише «Українська правда».

Старі нові обличчя

Вибори в мажоритарних округах на Донбасі очікувано закінчилися тріумфом старої донецької гвардії.

На руку регіоналам зіграли як відверті фальсифікації, які вони організували з роками відшліфованою легкістю, так і відверта лояльність влади, яка просто подарувала мандати принаймні трьом одіозним представникам «донецьких».

На округах №45, 52 і 53, велика частина території яких опинилася окупованою силами сепаратистів, вибори пройшли віртуально. Там змогли проголосувати лише кілька тисяч чоловік, що неприпустимо для парламентських виборів.

Так, на окрузі №45, де відкрилося всього чотири виборчі дільниці з сотні, перемогу з великим відривом здобув регіонал і фактичний власник шахти імені Засядька Юхим Звягільський.

Він отримав понад 70%. Щоб обратися народним депутатом йому вистачило голосів 1450 виборців.

Можливо, це і нормальний показник для якої-небудь селищної ради, але ніяк не для парламенту держави з 46-мільйонним населенням.

Чи можна це назвати виборчим процесом? Давайте будемо чесними – мандат Звягільському просто віддали за домовленістю.

Аналогічний «сюрприз» стався і на окрузі №53, у Вуглегорську – там під артобстрілами відкрилися 12 дільниць, на які прийшли голосувати декілька тисяч чоловік.

Після обробки половини бюлетенів з великим відривом лідирує Олег Недава – бізнес-партнер одіозного кримінального авторитета часів Януковича Юрія Іванющенка.

Вибори в цьому окрузі стали можливі завдяки українським військовим, які змогли утримати частину території. Представник єнакіївського клану потрапив до парламенту на крові солдат, а українська влада не зробила нічого, щоб цього не сталося.

На ще одному «обрізаному» окрузі №52 з центром у Дзержинську переможцем став регіонал Ігор Шкіря.

Практично всі опоненти Шкірі на окрузі заявляють про фальсифікації і погрози з його боку, а також скаржаться на масову незаконну заміну членів ДВК. Тільки на виборчий процес все це жодним чином не вплинуло.

Перемогою регіонала могли закінчитися вибори і на окрузі №60, де нога в ногу йшли кандидат від «Блоку Петра Порошенка» Дмитро Лубинець і чинний нардеп від Партії регіонів Олександр Риженков.

Останнього ЗМІ називають ставлеником проросійського олігарха Віктора Нусенкіса і одним з негласних спонсорів донецького сепаратизму.

Із серйозним відривом виграв Лубинець, але все могло скластися трохи інакше.

В п'ятницю, 24 жовтня, люди Риженкова викрали голову ОВК Ганну Єремченко.

Незабаром, завдяки втручанню батальйону «Київ-2» і народного депутата Єгора Фірсова, викрадачі були затримані, а викрадена звільнена.

Єременко написала заяву в міліцію, в якому розповіла, що її викрадення організував працівник штабу Риженкова Віктор Беляков.

Він нібито намагався змусити її сфальсифікувати вибори на користь чинного депутата. Беляков був затриманий міліцією і написав щиросердне зізнання, в якому зізнався, що діяв в інтересах Олександра Риженкова.

Повідомлення про численні порушення, підкуп виборців та махінації з членами ОВК та ДВК надходили і від спостерігачів з інших округів.

По 47 округу в Слов'янську з результатом в 35% передбачувано лідирує чоловік Наталії Королевської та зять колишнього російського міністра в Кабміні Володимира Путіна – Юрій Солод.

Кілька місяців він посилено «посівав» у Слов'янську крупами з продуктових наборів, видаючи підкуп виборців за гуманітарну допомогу.

Відкрита роздача їжі перед виборами не викликала у правоохоронців жодних питань.

Ніхто не був обурений і тим фактом, що з 18 членів ОВК в Слов'янську 16 чомусь з луганською пропискою. (Солод і Королевська, як відомо, теж з Луганська).

Жити по-новому на Донбасі поки не виходить. Виходить наразі по-старому. Юрій Солод, до речі, обіцяв своїм виборцям продовжити справу Олександра Азарова – сина колишнього прем'єра, за яким цей округ був закріплений в 2012 році.

На 48 окрузі у звільненому Краматорську на нинішніх виборах була присутня інтрига – там за мандат боролися топ-менеджер заводу «Енергомашспецсталь» Максим Єфімов, син екс-губернатора Анатолія Близнюка – Сергій і чинний нардеп Володимир Боярський.

Всі троє – представники впливових бізнес-кланів. Шанси на перемогу були в кожного, але, схоже, цю гонку все-таки виграє Єфімов.

Успіх Єфімова пояснюється не стільки народною любов'ю, скільки особливою лояльністю до нього ОВК, ряд членів якої були раптово замінені напередодні виборів на представників заводу «Енергомашспецсталь».

Без особливих проблем виграв вибори в 46 окрузі і брат колишнього голови адміністрації президента, бізнесмен Сергій Клюєв.

Гідного кандидата від влади у нього не було.

Зате були голоси працівників місцевих підприємств, які контролюються братами.

Їх підтримка і подарувала Клюєву депутатський мандат і недоторканість на найближчі п'ять років.

Але не тільки люди подарували можливість колишнім регіоналам знову потрапити в Раду.

Влада, оголошуючи дострокові парламентські вибори, чомусь не врахувала, що мажоритарка не придатна для України в її нинішньому становищі, коли частина території країни окупована, а частина – ледь контролюється і не живе повноцінним життям.

Як не прикро це усвідомлювати, але нинішній парламент знову обраний за правилами Віктора Януковича, з усіма витікаючими наслідками. А збережена Україною частина Донбасу, на жаль, і далі буде жити за тими ж поняттями і під тими ж людьми, які привели країну до нинішньої катастрофи.

Це куди більш важлива перемога Путіна, ніж збройне захоплення декількох районів Донецької та Луганської областей.

Зважаючи на усі викладені вище факти, не залишається нічого, окрім як гірко констатувати – на Донбасі після перемоги Майдану та часткового зачищення регіону від банд сепаратистів нічого не змінилося. Донбас залишився собою. А це значить, що всі проблеми, що накопичувалися роками та призвели до вибуху на початку цього року, не вирішені, і нам залишається тільки чекати наступного рецидиву.

Один з бійців, що охороняв окружну комісію на окрузі 52, коментуючи події у Дзержинську, сумно посміхнувся та сказав не на камеру, у приватній бесіді:

– Нехай роблять все, що хочуть, ось тут все втихомиримо, і поїдемо розбиратися до Києва.

Здається, він не жартував…

Але чи розуміють це у Києві? Перші дні так званої «коаліціади» (спроби сформувати парламентську коаліцію з тих політичних сил, які отримали більшість в новому парламенті) вкотре довели: нічого в нас не змінилося. І ніхто не змінився. Бо ще не почала ЦВК оголошувати попередні результати виборів, як партії-лідери виборчих перегонів навипередки почали сперечатися між собою, хто насправді із них більший лідер.

Так, чинний прем’єр-міністр Арсеній Яценюк переконаний, що за формування урядової коаліції має взятися очолюваний ним «Народний фронт». Адже, розповів Яценюк, «відповідно до європейської практики, політична сила, яка отримує перше місце на виборах, бере на себе відповідальність за формування коаліції». Справді, за партійними списками перевагу, хоч і невелику, має «Народний фронт»... Але, слушно заперечують у «Блоці Петра Порошенка», на одномандатних округах БПП зібрав значно багатший врожай, ніж НФ. «Блок Петра Порошенка став переможцем на парламентських виборах, – наголосив перший номер його списку Юрій Луценко. – Можна скільки завгодно спостерігати над коливаннями десятих процента по партійних списках. Але сумарний відрив від «Народного фронту» – щонайменше в 50 депутатів, обраних по мажоритарці».

Обидві партії-лідери уже оприлюднили коаліційні угоди свого авторства. Звичайно, в обох партіях свято переконані, що потенційні партнери повинні об’єднатися в коаліцію, створювану саме на їхніх умовах. Обидві партії запросили до переговорів про коаліцію як свого головного партнера – «Самопоміч», так і «Батьківщину», і Радикальну партію Ляшка.

В обох партіях-лідерах говорять про принципи формування коаліції. Але виборців не обдуриш – ідеться про посади і впливи. У таборі Порошенка не хочуть посилення ймовірного конкурента, Яценюка, тож наполягають не лише на спікері, а й на міністрі внутрішніх справ від БПП. У таборі ж Яценюка – велике «запаморочення від успіхів». Тому не тільки МВС віддавати не хочуть, а й спікерське крісло прагнуть за собою застовбити.

Аналогія з 2005 роком, коли через гризню між президентом Ющенком і прем’єром Тимошенко розвалився уряд, призначений після Помаранчевої революції, напрошується сама собою... Хто тоді скористав? Аж ніяк не Україна. От і сьогодні ворог спить і бачить, як розсваряться між собою Порошенко і Яценюк. Подивіться, глава МЗС Росії Сергій Лавров уже підливає олії у вогонь цього гіпотетичного, маємо надію, конфлікту. Лавров заявив: сподівається, що «одним із позитивних результатів виборів буде формування уряду однодумців у руслі лінії, яка визначається Порошенком»... Звичайно, несподівана похвала від Кремля президентській політичній силі тільки на шкоду. Лавров це розуміє... Мета цієї цинічної провокації – вбити ще один клин між Блоком Порошенка і «Народним фронтом», зайвий раз протиставити президента і прем’єра, «скаламутити» їхніх виборців. У Москві мріють про те, щоб наші лідери були не партнерами, а «заклятими друзями», непримиренними конкурентами. Роздерту, посварену українську владу можна буде перемогти голими руками...

У Порошенка і Яценюка немає іншого виходу, як до-мов-ля-ти-ся! Як це не важко, потрібно поступитися своїми амбіціями... Причому часу на тривалу «коаліціаду» в України немає. Ворог і надалі біля воріт.

На мажорній ноті

Ну і насамкінець про оптимістичне. Уявіть собі, якими були б результати цьогорічних виборів до парламенту, якби Росія не заграбастала собі Крим і частину Донбасу? Адже саме Крим і Донбас завжди були основними «постачальниками» комуністів і регіоналів до Верховної Ради. А зараз Путін, сам того не відаючи, створив справжнє диво: вперше за всі роки незалежності Україна отримала справді проєвропейський парламент. І хоч у ньому, завдяки бездіяльності чинного гаранта, будуть кілька десятків недобитків попереднього режиму у складі так званого «Опозиційного блоку», але це не привнесе в роботу парламенту якогось негативу. Бо що таке кілька десятків колишніх регіоналів проти конституційної більшості проєвропейських сил?

Головне тепер, щоб ці проєвропейські сили знайшли в собі мужність «запхати» власні амбіції подалі, і бодай раз у цьому житті подумати про знедолений український народ. А там, з роками, і народ, бачачи, як його «верхи» стараються, почне активніше брати участь у виборах, змінюючи не лише владу, але й себе самого.

Підготував Адам Стрижнюк

Майже тисяча абонентів стали власниками цифрового підпису у жовтні

Неділя, 02 листопада 2014, 16:59

Безкоштовні посилені сертифікати ключів електронного цифрового підпису з 1 січня цього року на Тернопільщині отримали 9456 абонентів. Зокрема, протягом жовтня послуги електронного цифрового підпису надали 895 клієнтам, з них 287 юридичним та 608 фізичним особам. Про це повідомив начальник Головного управління ДФС у Тернопільській області Ігор Комендат.

Нагадуємо, що користувачами посилених сертифікатів ключів електронного цифрового підпису у Тернополі можна стати, звернувшись у відділ реєстрації користувачів при ГУ ДФС у Тернопільській області управління (центру) сертифікації ключів ІДД ДФС за адресою: м. Тернопіль, вул. Білецька, 1, ліве крило, ЦОП, 1-ий поверх, кабінет 122. Тел. для довідок 23-53-61.

Також ключі електронного підпису видають у Чорткові за адресою: вул. Шевченка, 23, 1-ий поверх, кабінет 10. Тел. для довідок (03552) 2-15-60.

Відділ комунікацій

Головного управління ДФС у Тернопільській області

З 1 листопада діють нові зміни по маркуванню алкоголю

Субота, 01 листопада 2014, 09:31

З 1 листопада 2014 року Законом № 1621 від 31.07.2014 року встановлено, що маркуванню підлягають усі алкогольні напої з вмістом спирту етилового понад 8, 5% об’ємних одиниць. Маркування вироблених в Україні алкогольних напоїв із вмістом спирту етилового від 1,2 % до 8,5 % об’ємних одиниць не здійснюється.

Інформаційно-комунікаційний відділ Тернопільської об’єднаної ДПІ

Платите за навчання? Поверніть собі податок!

П'ятниця, 31 жовтня 2014, 08:54

Я заплатив за навчання дочки, а саме за другий семестр 2013 року та перший семестр 2014 року. Чи повернеться мені податок та за який період?

Окремі громадяни - платники податку на доходи фізичних осіб мають право на податкову знижку за наслідками звітного податкового року. Тобто можуть повернути частину податку, сплаченого протягом 2013 року із заробітної плати.

До податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами.

Відповідно до ст.166 Податкового кодексу України платник податку має право включити до податкової знижки, зокрема, такі фактично здійснені ним, протягом звітного податкового року витрати, як суму коштів, сплачених закладу освіти за навчання такого платника податку та / або члена його сім’ї першого ступеня споріднення, який не одержує заробітної плати.

У даній ситуації, ви, у звітному податковому році сплатили ВУЗу суму коштів за навчальний рік. Водночас, частина семестрів у рамках такого навчального року припадає на один календарний рік, а частина – на наступний. У такому випадку сума коштів, яка сплачена у звітному році за періоди навчання наступного календарного року, не включається до податкової знижки платника за наслідками звітного року.

Інформаційно-комунікаційний відділ Тернопільської об’єднаної ДПІ

Чи можна продавати в інтернет-магазині тютюнові та алкогольні вироби?

П'ятниця, 31 жовтня 2014, 08:50

Для реалізації алкогольних напоїв суб’єкт господарювання повинен мати торговельне приміщення (будівлю) площею не менше як 20 квадратних метрів, обладнане відповідним торговельно-технологічним устаткуванням (вітрини, прилавки пристінні гірки), охоронною і протипожежною сигналізацією, з достатнім освітленням, опаленням і вентиляцією, а у випадках передбачених законодавством, забезпечити умови для застосування реєстраторів розрахункових операцій, зберігання матеріальних цінностей.

Роздрібна торгівля тютюновими виробами також повинна здійснюватися при наявності відповідних складських приміщення для належного зберігання та реалізації тютюнових виробів.

Таким чином, продаж алкогольних та тютюнових виробів в інтернет-магазинах суперечить нормам чинного законодавства, а тому забороняється.

Інформаційно-комунікаційний відділ Тернопільської об’єднаної ДПІ

Тернополян запрошують у “Школу особистого розвитку»

Четвер, 30 жовтня 2014, 12:42

Справжній метеорит можна побачити у «Тернопільському планетарії»

Четвер, 30 жовтня 2014, 06:20

Дізнатись про таємниці космічного простору, поспостерігати за зірками і навіть потримати у руках справжній метеорит відтепер можна й у Тернополі.

Нещодавно, у нашому місті розпочав функціонувати «Тернопільський планетарій». Протягом  півтора годинної екскурсії відвідувачі мають змогу ознайомитись не лише з розвитком астрономії, але й побачити моделі знаменитих космічних кораблів та справжніх астрономічних тіл. Більшість експонатів виготовлені власноруч працівниками планетарію. Знайти такі моделі у магазині вам не вдасться.

«Космічна подорож»  розпочинається з пізнавальної програми, протягом якої  кваліфікований екскурсовод-спеціаліст Людмила Марчук демонструє відвідувачам астрономічні досягнення часів Античності та Середньовіччя. Переглядаючи відеофільм переходимо до сучасності та знайомимось з відкриттями більш детальніше. Відтак, розпочинається найцікавіша частина. Адже доторкнутись до космічного тіла, що подолало мільйони кілометрів, можна прямо на екскурсії. Залізо-кам’яний метеорит «Брагін», вагою 350 грамів, та кам’яний метеорит «Дхофар», вагою 16 грамів, може потримати у руках кожен бажаючий. Для більшого «космічного занурення»  відвідувачам пропонують приміряти зразок костюма космонавта та дізнатись свою вагу на Марсі та Місяці за допомогою спеціальних ваг.

Окрім пізнавальної програми тернополянам демонструють хімічні експерименти.

До слова, у найближчому майбутньому, на базі планетарію,  Громадська організація  «Українська мрія» планує створити дитячий проект «Експериментаріум», програма якого передбачає проведення  хімічних та фізичних дослідів, за участь у яких юні тернополяни зможуть отримати «науковий сертифікат».

«Сьогодні, на базі нашої організації, діє гурток ракетного моделювання, - розповідає адміністратор планетарію Наталія Кушнір. - У процесі навчання можна не лише поглибити знання астрономії, але й, за сприятливої погоди, побувати на виїзних екскурсіях, де учасники зможуть роздивитись зоряне небо у телескоп. На випадок поганої погоди маємо віртуальний телескоп, що відтворює зображення  поверхні Місяця, також телурій – прилад, який відтворює річний рух Землі. Охочі зможуть зануритись у світ мікроорганізмів, розглядаючи структуру пропонованих об’єктів».

«Щодо вікової категорії, то обмежень, як таких, немає – додає адміністратор. В більшості випадків до нас приходять дітки, віком від шести років. Програма екскурсії розрахована як на молодші класи, так і на студентську молодь. Розкрию невеличкий секрет: зараз працівники нашого планетарію готують програму для малят у садочках. Прищеплювати любов до астрономії  плануємо показами спеціальних мультфільмів».

Від себе хочеться  додати: незважаючи на вік, якщо ви полюбляєте нестандартно проводити дозвілля, або ж просто цікавитесь різноманітними новинками, відвідавши так звану «зоряну кімнату» отримаєте не лише хороший настрій, але й зануритесь у безтурботне дитинство.

Запрошуємо відвідати «Тернопільський планетарій» за адресою вул. Пирогова, 2, 4 пов.
Деталі за тел. 097-177-15-29 (Наталія).

Оксана Божко

Відео 1 Відео 2

Податкові нюанси виїзду за кордон

Середа, 29 жовтня 2014, 05:57

Громадяни України, які планують виїхати за кордон на постійне місце проживання, зобов'язані не пізніше 60 календарних днів, що передують виїзду, подати до органів державної фіскальної служби декларацію про майновий стан і доходи.

Контролюючий орган протягом 30 календарних днів після надходження податкової декларації перевіряє визначене податкове зобов'язання та сплату належної суми податку. У разі відсутності податкових зобов’язань з податку на доходи фізичних осіб видається відповідна довідка, що подається до органів митного контролю під час перетину митного кордону і є підставою для проведення митних процедур.

Обов’язок щодо подання податкової декларації платниками податку-резидентами, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, визначено статтею 179 Податкового кодексу України.

Інформаційно-комунікаційний відділ Тернопільської об’єднаної ДПІ

У Тернополі відкрили планетарій

Вівторок, 28 жовтня 2014, 11:25

Людина ніколи не залишиться байдужою до оточуючого світу. Небо, засіяне світилами, загадковими і недоступними, пробуджує в нас високі й світлі почуття, дарує радість і натхнення. Ми захоплюємося красою нічного неба, намагаємося розгадати таємниці, які приховує в собі космос – безмежний і постійно мінливий світ. Сонце і планети, зірки і галактики... Наша рідна планета Земля загубилася в цьому світі малою порошиною... І ми жителі на цій порошині...

 А значить, ми жителі всього всесвіту, наш дім – космос.

Не обходячи увагою  наймолодших дослідників , у Тернопільському Планетарії  підготували маленьке пізнавально-театральне шоу,  де дітки в компанії "Гнома Астронома" зможуть дізнатись різні цікавинки про космос, весело забавляючись, граючи ігри, відгадуючи загадки. І зробити віртуальний політ по Сонячній системі.

Детальніше читайте тут

Міліціонери затримали злочинний дует, який промишляв крадіжками

Вівторок, 28 жовтня 2014, 11:12

Двоє неодноразово раніше судимих жителі Теребовлянського району протягом місяця вчиняли крадіжки на території району. За наживою проникали до сільського магазину, приватного помешкання та фермерського господарства.
Як повідомив заступник начальника Теребовлянського райвідділу внутрішніх справ Степан Яворський, обидва молодики вже раніше мали проблеми із законом. 24-річний чоловік провів декілька років у в’язниці за вбивство,  а його 28-річний приятель був судимий за крадіжки. Однак, як тільки  вийшли з місць позбавлення волі, одразу взялися за протиправне –  почали вчиняти крадіжки. Роз’їжджали на автомобілі сільською місцевістю, придивлялися, де можна збагатитися.
Першим об’єктом наживи зловмисників стала крамниця у селі Заздрість.   До торгового закладу вирішили пробратися вночі через вікно. Однак на заваді їм стали решітки на вікнах та дверях крамниці. Уважно огледівши всі входи до приміщення, крадії забралися аж на дах. І таки знайшли спосіб проникнути всередину – підважили погано прикріплену бляху підсобного приміщення. Один з молодиків заліз досередини і вже там через решітку вікна передавав приятелю товари – алкоголь, продукти харчування, промислові товари. Серед краму зловмисники повибирали найдорожче, а також забрали з каси виручену готівку. Повантажили крам в машину і непомітними подалися з села. Та на цьому кримінальні пригоди не скінчилися. Вже дорогою  парубки запримітили поле з насадженням капусти. Спритні ділки вирішили скористатися нагодою та нарвати овочів на продаж. Поцупили з приватного господарства понад двісті кілограм капусти.
Продавши крадене майно та швидко витративши готівку, стали шукати інші об’єкти для крадіжки. Відтак один з приятелів запропонував обікрасти будинок односельчанина в селі Ладичин. Приятелював з господарями, тож добре знав, що чоловік перебуває на заробітках закордоном, а дружина з дітьми гостює в матері. Уночі подалися до будинку. Підваживши віконну раму, проникли досередини. З хати винесли дорогу побутову техніку. Крадене злодії одразу повезли до обласного центру. Частину товару спродали, іншу здали у ломбард.
Однак й надалі коїти протиправне молодикам завадили правоохоронці. Працівники міліції оперативно-пошуковими засобами розшукали та затримали зловмисників.
За фактами злодійських вилазок чоловіків відкриті  кримінальні провадження за частиною 3 статті 185 ККУ (крадіжка). Правоохоронці перевіряють причетність підозрюваних до скоєння інших подібних злочинів. Як міру запобіжного заходу їм обрано арешт.

За інформацією ТГН

Як розвалюється «Новоросія»

Понеділок, 27 жовтня 2014, 07:03

Хиткий мир на сході України виявився для так званої «Новоросії» не менш згубним, ніж війна. Поки втручання РФ стримує наступ українських військ, повстанці зайнялися внутрішньою боротьбою, а нежиттєздатність «республік» стає все більш очевидною. І, схоже, Київ не забуде цим скористатися.

 В товаришах немає згоди

Найбільш плачевна ситуація склалася в ЛНР – там відбувається справжній парад суверенітетів. Нагадаємо, під контролем повстанців знаходиться менше третини Луганської області. Але й на цьому клаптику землі розгорнулася неабияка боротьба за владу. Так, в Луганську засідає «уряд» ЛНР на чолі з Ігорем Плотницьким. Саме він представляє «республіку» на переговорах з Києвом, а його «уряд» тим часом вигадує закони кустарної держави. Однак далеко за межі Луганська влада Плотницького не поширюється – майже в кожному великому місті вже утворилася своя «республіка».

Так, в Антрациті з весни окопалися донські козаки Миколи Козіцина. Обжившись, в середині вересня вони проголосили незалежність від ЛНР. Навіть назва у них тепер інша – Луганська народна демократична республіка. Справа неабияка – свій суверенітет вони відстоюють зі зброєю в руках, воюючи то з еленерівцями, то зі Свердловськими бойовиками. Причому за контроль над Свердловськом між повстанцями недавно відбулася міні-війна.

У сусідньому Красному Лучі теж своя влада, теж козача. Не визнає влади ЛНР і господар Стаханова Павло Дрьомов. Плотницького він називає злодієм і зрадником, а депутатів парламенту ЛНР не інакше, як «п…расами». Дрьомова підтримують бойовики Первомайська. Також в опозиції до ЛНР знаходиться Олексій Мозговий, чий загін контролює Алчевськ. Він вимагає відставки уряду «республіки», а його підопічні вступають у збройні сутички з еленерівцями.

В ДНР гризня йде в основному в верхах – польові командири поки що зайняті сутичками на маріупольському напрямку і атаками на донецький аеропорт. Так, 13 жовтня в Донецьку відбувся мітинг проти уряду ДНР. Члени організації «Новоросія» зажадали терміново оголосити війну Україні і відновити контрнаступ. В той же день було скоєно замах на лідера «Новоросії» Павла Губарєва. Його автомобіль був обстріляний і потрапив в аварію.

Також невідомі вчинили замах на життя головнокомандуючого військами ДНР Олександра Захарченка і колишнього глави ДНР Дениса Пушиліна. Крім того, в Донецькій області регулярно відбуваються сутички між угрупованнями повстанців. Наприклад, днями бойовики Ігоря Безлера влаштували перестрілку з бойовиками Захарченка. Нагадаємо, опорним пунктом безлерівців є Горлівка.

Безгосподарський фронт

В економіці «Новоросії» порядку ще менше – вона застрягла десь між первіснообщинним обміном і феодалізмом. Проте лідери повстанців сповнені амбіцій. Влітку тодішній глава ЛНР Валерій Болотов обіцяв перетворити свою «республіку» в «маленьку Швейцарію», але поки що не виходить навіть «маленької України».

У вересні деенерівці опублікували ескіз власної валюти, а незабаром оголосили про створення власного Національного банку. Але поки «економіка» «Новоросії» виглядає так: горлівські медики кілька місяців випрошують у мінохоронздоров’я ДНР аванс. Потім в міськвідділ охорони здоров’я приходить польовий командир Безлер з сумкою готівки. Ну а готівку деенерівські отамани здобувають найрізноманітнішими способами. У тому числі – обкладаючи податком залишки місцевого бізнесу.

З пенсіонерами в «Новоросії» взагалі біда. Ще в довоєнні роки Донбас вважався «найстарішим» регіоном України – в Луганській області кількість пенсіонерів навіть перевищувала кількість працездатних. «На нинішній день це непідйомна ноша», – заявляють про виплату пенсій та зарплат в уряді ДНР. «Новоросію» рятує винахідливість: старих відправляють за пенсіями на «окуповані хунтою» території, організовуючи для них автобусні тури.

Відновлення мирного життя теж поки не відбулося. В Луганську електрика досі подається від випадку до випадку. «Ми маємо жорсткий ліміт потужності, що не дозволяє в повному обсязі вирішити проблему енергопостачання обласного центру», – днями зізнався чиновник ЛНР Маноліс Пілавов. Користуватися обігрівальними приладами населенню заборонено – електромережі попросту не витримають навантаження. Обіцяне до 15 жовтня опалення також в місті не включили.

Не потрібно пояснювати, з якими «відчуттями» жителі «Новоросії» чекають зиму. Поки що населення вдається підкуповувати роздачею безкоштовних продпайків, але подекуди народ вже прозріває. Так, наприкінці вересня в Антрациті пройшов стихійний мітинг городян, які зажадали від козаків відновити виплати пенсій і зарплат. У ті ж дні відбувся протестний мітинг в Ровеньках. Місцеві жителі – переважно пенсіонери – зажадали від еленерівців грошей і відновлення громадського порядку.

У жовтні з аналогічними вимогами виступили жителі Свердловська. Щоправда, вночі в будинки організаторів мітингу кинули гранати. А ось у Стаханові бойовики закликають докучливих городян задуматися про вічне. «Прежде чем задать вопрос, вы подумайте, вспомните наших дедов-прадедов – тогда поймёте, как нам тяжело», – радять їм козаки.

 У власному соку

Розуміючи тупикове становище «Новоросії», Київ з наступом не поспішає. Вирішив дати терористам можливість трохи поваритися у власному соку.

З боку Москви ніяких адекватних пропозицій теж не надходить. Зброя, гуманітарна допомога – це, звичайно, добре, але для налагодження нормального життя – тим більше на порозі зими – замало. А тут ще й «навчання» в Ростовській області закінчилися – російська армія повертається, звідки прийшла. В Міноборони України стверджують, що російська армія таки йде з Донбасу. Загалом, терористи скоро залишаться зі своїми проблемами один на один. А проблеми ці непідйомні – війна зруйнувала майже 80 відсотків промислового потенціалу Донбасу та розполохала весь бізнес.

Враховуючи всі ці обставини, від «республік» незабаром почнуть відмовлятися і польові командири. Як не крути, краще бути місцевим українським олігархом, ніж вождем нещасного клаптика землі в геополітичному безчассі.

Підготував Адам Стрижнюк

Як я сперечався з російським телевізором

Понеділок, 27 жовтня 2014, 07:01

«Пощастило» застудитися – погода ж бо відповідна. А коли сидиш удома безвилазно – з неминучістю опускаєшся. Перестаєш, припустимо, голитися. Бо нащо? Одягаєшся в стару піжаму. Але що, звичайно, найбільш ганебне, так це те, що рано чи пізно починаєш сперечатися з телевізором.

Я тримався чотири дні, але на п’ятий все-таки почав.

Російський державний новинний канал, денний випуск новин. Перші двадцять хвилин – про звірства карателів київської хунти і, зрозуміло, титанічну хоробрість захисників «Новоросії».

Але тут раптом ведуча, красуня, зрозуміло, так вже у них в телевізорі заведено, каже:

– Ми, звичайно, ще повернемося до українських новин, а наразі – кілька слів про Росію.

Я аж здригнувся. Кричу їй:

– Нє, нє, нє! Стривайте, дівчино. Кому вона, ця Росія, цікава? Що ви, живете в ній, чи що? Давайте знову про бійців «Новоросії».

Але вона уперта. Красиві всі вперті. Гне свою лінію:

– У Бурятії випав сніг.

Я розгубився навіть і поки придумував досить уїдливу відповідь, співрозмовниця моя все-таки виправилася і перейшла до головного:

– М’ясо в борщі стає недозволеною розкішшю для багатьох жителів Києва...

Ось, це правильно. Це по-нашому, і це про важливе.

Який день – чи місяць? – стежу в соцмережах і на ТБ за суперечками росіян, розумних і не особливо, про те, вкрали вони Крим у сусідів чи все-таки повернули в рідну гавань. І злюся на них приблизно так само, як на красуню-телеведучу.

Ні, Крим – важлива тема, але в них тут під шумок цілу країну вкрали. Громадянам країни, яка називається Російською Федерацією, взагалі перестали розповідати, що з їхньою країною відбувається. Переселили всіх в уявну теле-Україну, де весело і страшно вибухають ракети «Точка У», йде в бій незламний «Моторола» і горять мирні селища. А також м’ясо в борщі стало розкішшю. А з «колишньої батьківщини» передають уривчасті якісь повідомлення без кінця і початку. Зрідка.

І нічого, всі задоволені, всі грають у цю гру.

Я, звичайно, не поет, в одне слово не вкладуся, але запропонуйте мені двома словами описати те, що відбувається в Росії з точки зору тамтешніх державних ЗМІ (та й недержавних теж), і я відповім, мабуть:

– Віртуальна реальність.

Більше про Росію до кінця жовтня 2014 року нічого достовірного невідомо.

Підготував Адам Стрижнюк

Чому Україна – не окраїна, або Як Росія вкрала у нас наше ім’я

Понеділок, 27 жовтня 2014, 06:04

Франція тому називається Францією, що її створили франкські племена. Італія – бо участь у її створенні брали італіки. Що ж у такому випадку означає назва Україна? Існування племені з подібною назвою не доведено. Невже це «окраина» Росії, як твердили імперські історики, а зараз продовжують стверджувати путінські пропагандисти? Чому термін Русь не став політичною атрибуцією на українській території після розпаду Київської Русі і занепаду Галицько-Волинського королівства? Про все це – за порядком.

Більшість російсько-імперських, а згодом і радянських істориків намагались обґрунтувати видуману гіпотезу про те, що Україна – це окраїна «єдиної і неділимої». Але відомо, що у праслов’янській мові, на яку так часто посилались у своїх «доведеннях» ці «науковці», існували обидва слова (україна і окраїна), які хоч і близькі за звучанням, проте зовсім відмінні за значенням. Під словом «край» слов’яни розуміли «відрізок, шматок землі». На означення простору вони вживали спеціальний суфікс -іна (-ина). За цим зразком існували слова долина, низина і, звичайно, країна (край + іна) у значенні «територія, яка належить племені» (пізніше – князівству). Крім того, поряд з іменником «край» праслов’янська мова містила іменник «украй» (від слова украяти, відрізати, відділяти), що означав «відділена частина території племені».

Після розпаду праслов’янської спільності у східних слов’ян від слова украй за допомогою того ж суфікса -іна утворилось слово україна (украй + іна) із значенням «вся відділена частина території племені».

Слово окраїна у східнослов’янських діалектах означало «порубіжна» територія племені», якщо хочете – така собі «окраїна україни». Тому Україна – це ніяка не «окраїна імперії».

Але чому ж за нашою державою закріпилася саме ця назва? Чому не Русь, адже ж відомо, що сучасну територію України споконвічно так називали, а прикметник руський вживався як самоназивання українців. Уся справа в тому, що це ім’я присвоїли собі наші східні сусіди – росіяни.

Існує дві причини виникнення цієї історичної аномалії: великодержавницькі амбіції московських царів і безглузда політика... константинопольського патріарха. Щодо першої, то тут усе зрозуміло без пояснень. Кілька слів про другу причину.

Після прийняття християнства східного (візантійського) обряду у Києві було створено митрополію на чолі з «митрополитом Київським і всія Русі». Поступово із збільшенням території держави влада митрополита зростала і він часто дозволяв собі не в усьому коритися Константинополю, що, звичайно, не могло подобатися візантійському патріарху. У цей час значно посилилося Московське князівство, політика якого базувалася на міцних підвалинах православ’я, що викликало певну симпатію у константинопольських церковних ієрархів.

Скориставшись нападом на Русь монголів, візантійський патріарх вирішив перенести резиденцію руського митрополита з неслухняного Києва до надійного Володимира, а згодом і до самої Москви.

Переселившись на територію сучасної Росії, митрополити й надалі іменували себе «...всія Русі». Але тут виникла проблема: Руссю називали територію України (у межах Київського і Галицько-волинського князівств) і виходило так, що «митрополит всія Русі» живе на території, яка вже давно не має нічого спільного із Руссю. (Неофіційно територію Росії називали Заліссям, оскільки від Русі вона відділялась величезним масивом непрохідних хащів, від якого ще й нині залишились знамениті брянські ліси). Звичайно, титул, наприклад, «митрополита всього Залісся» не міг влаштовувати ні самого митрополита (вихідця з Русі), ані візантійського патріарха, який звик рахуватися з могутньою Руссю, а не з її колишньою колонією. Було вирішено закріпити назву Русь за Заліссям, але внаслідок цього виникла потреба якось розрізняти справжню Русь (Україну) та її колишню колонію. До речі, подібна ситуація колись виникла і в античній Греції. Там постала потреба термінологічно розрізняти Елладу (власне Грецію) і її численні колонії. Тому метрополію було вирішено назвати Мікра Геллас («Мала Греція»), а розкидані на морських узбережжях колонії – Мегале Геллас («Велика Греція»).

На синоді константинопольського патріарха у 1303 році було ухвалено назвати Київське і Галицько-Волинське князівства, тобто тепер уже колишню Русь, Мікра Росія («Мала Росія», тобто «Русь первинна, основна»), а Залісся і Новгородщину – Мегале Росія («Велика Росія», що означало «Русь пізніша, похідна»).

Спочатку назви Мала Росія і Велика Росія (згодом – Малоросія і Великоросія) були поширені лише в церковній документації, тобто були відомі лише церковним службовцям. Про це свідчать, наприклад, численні літописи. Їхні повідомлення про те, що хтось із Москви, Новгорода, Ростова чи Суздаля вирушав до Києва, Чернігова, Переяслава чи Галича, сприймали, що він «їде на Русь». Тобто самі предки росіян розуміли під поняттям «Русь» сучасну територію України, а не свою землю, яка називалася руською тільки у церковних канцеляріях. Навіть Західна Європа Руссю називала нашу Україну. Про це свідчить, зокрема, печатка, подарована Папою Інокентієм IV разом з королівською короною князю Данилові Галицькому у 1253 році. На печатці був відображений титул «короля Русі» (rex Russiae).

У 1448 році відбувся поділ руської православної церкви на дві митрополії – київську (канонічну) і московську (неканонічну). Церкву Русі (тобто України) і Білорусі (тоді – територія Литви) очолював «митрополит Київський, Галицький і всія Русі», а на чолі самопроголошеної московської митрополії стояв свій митрополит. Щоб не бути нижчим перед митрополитом київським, він теж, посилаючись на постанову синоду 1303 року, почав титулувати себе «митрополитом... всія Русі». Від нього вирішив не відставати і амбіційний московський князь Іван III. Він, за аналогією до митрополита, у 1492 році проголосив себе «государем и самодержцем всея Руси», хоч ні митрополит, ні князь на справжній Русі (Україні) нічим не володіли і зовсім не мали підстав брати на себе такий титул. Пізніше цей титул присвоювали собі їхні наступники, хоча він не мав жодного відношення до назви їхньої країни (офіційно Московська держава стала називатись Росією лише з 1721 року).

Тут може постати справедливе запитання: чому Петро І (він був автором указу від 1721 року про присвоєння Московії назви «Российская империя» або просто «Россия»), змінюючи назву своєї держави, не використав традиційного терміну Русь (Русская империя?), а запозичив його грецький варіант Росія (греки завжди «рус» вимовляли як «рос»)? Відповідь проста: слово Русь у Московщині серед простого люду не вживалося. І там, і в усій Європі знали, що Русь – це край, який лежить північніше Чорного моря над Дніпром, Дністром, Бугом і Сяном. Якби Руссю було названо й Московську державу, це скоріше могло б сприйматися, що вона стала частиною споконвічної Русі-України. Щоб з’єднати Україну й Московщину в одну державу, в якій геополітичним центром сприймалася б московська територія, а Україна виступала б як додаток до неї, Петро І і вдався до штучного (похідного), але на той час досить поширеного церковного терміну Росія.

Таким ось чином одне з імен нашої держави було несправедливо відібране від нашого народу і привласнене іншим. Інші два імені, що залишила нам історія (Україна і Малоросія), були використані російськими загарбниками у їхній колоніальній політиці на українських землях. Ось тому Україна «виявилась» окраїною, а етнонім малорос став ознакою чогось нижчого і менш вартісного.

Яка ж усе-таки несправедлива історія... І як тут не згадати повчання Генріха Гейне: «Остерігайтеся милості сильних: вони обдарують крихтами, а одберуть усе».

Адам Стрижнюк

У Тернополі вибори проходять спокійно та без суттєвих порушень

Неділя, 26 жовтня 2014, 10:08

Парламентські вибори у Тернополі проходять спокійно та без суттєвих порушень. Усі 86 дільниць міста розпочали свою роботу рівно о 8 год. ранку, вони забезпечені і матеріально і технічно. Зранку свій громадянський обов’язок виконав міський голова Тернополя Сергій Надал, він проголосував на дільниці №70, що знаходиться у ЗОШ №29.

Очільник Тернополя поспілкувався з головою дільничної виборчої комісії щодо перебігу волевиявлення громадян. За словами голови ДВК, вибори проходять спокійно, спостерігається висока явка виборців, інколи виникають черги, однак люди з розумінням до цього відносяться.

Сергій Надал наголосив на важливості цьогорічних парламентських виборів і зауважив, що для завершення революції Україні потрібні постійні легітимні владні інституції.

«Тернополяни були одним з найактивніших центрів опору колишньому режимові. Тернопіль був одним з важливих осередків протесту. Вірю, що активна участь тернополян у голосуванні 26 жовтня знову стане прикладом для багатьох українських міст», - додав міський голова.

rada.te.ua

У Тернополі реалізовують проект «Відкрите місто»

Субота, 25 жовтня 2014, 00:00

24 жовтня у сесійній залі міської ради відбулась нарада під головуванням міського голови Сергія Надала щодо впровадження у Тернополі проекту «Відкрите місто».

Комунікаційна платформа «Відкрите місто» створена для взаємодії громадян, місцевих органів влади, комунальних підприємств, громадських об’єднань, благодійних фондів та бізнесу в процесі вирішення актуальних проблем громади.

На нараді обговорили конкретні кроки, які будуть зроблені для реалізації проекту в Тернополі.

«Проект «Відкрите місто» дає можливість тернополянам свої скарги та пропозиції щодо роботи комунальних служб чи інших підрозділів міськради залишати на спеціальному Інтернет-порталі http://opencity.in.ua, - розповідає Сергій Надал. – Ця заявка автоматично потрапляє на офіційну електрону скриньку міськради. Відповідна служба реагує на звернення і приймає його до виконання. Увесь процес відображається на сайті, все можна перевірити он-лайн, а про вирішення проблеми буде повідомлено під відповідним зверненням».

У Тернополі діє жіночий клуб "Гармонія"

П'ятниця, 24 жовтня 2014, 05:39

Життєві цілі та професійне вигорання

Жовтневе засідання жіночого клубу ”Гармонія” на тему ”Життєві цілі та професійне вигорання” вібулося в гендерному центрі Тернопільського міськрайонного центру зайнятості за участю 14 осіб з числа безробітних жінок та запрошених представників Української Спілки Психотерапевтів та ”Студії психологічного розвитку” Ігора Лубківського- психолога, аналітика, тренера та Марії Ніженко-практичного психолога, сімейного психотерапевта, тренера.

Мета засідання: допомогти учасникам з визначенням основних життєвих цілей та планів на найближче майбутнє, напрямків та способів досягнення мети; ознайомлення з особливостями професійного та емоційного вигорання; розвивати вміння та навички подолання негативних наслідків стресових ситуацій; сприяти емоційному розвантаженню з метою підвищення рівня самооцінки та самоповаги.

На засіданні учасники за допомогою тренерів визначали основні життєві цілі, встановлювали їх рейтинг (за важливістю, за терміновістю), обговорили  можливі перешкоди на шляху досягнення мети. Учасниці активно виконували завдання в парах (вправа  ”Що мені перешкоджає досягнути бажаного?”) та під час групового обговорення  визначення ”власних ресурсів”.

”Психологи, що досліджують область людських досягнень, давно і одностайно дійшли висновку, що абсолютно всі і завжди здатні домогтися того, чого хочуть. Головне - це правильно сформулювати мету, якої ви хочете досягнути і вибрати правильну стратегію її досягнення”- відзначила Марія Ніженко.

Учасниця засідання п.Ольга поділилася власним досвідом, як у її житті стався неймовірний випадок — здійснилася найзаповітніша мрія. Проте, передувала радісній новині чітко продумана стратегія та власні активні дії.

Також під час засідання йшла мова про професійне вигоряння, його причини та способи попередження.

Професійне вигорання виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної "розрядки" або "звільнення" від них, - повідомив Ігор Лубківський.

На завершення тренер підсумував: ”Життя перестає бути цікавим, якщо не знаєш чого ти хочеш, не маєш мети. Саме тому важливо чітко визначити свою ціль, займатись тим, що подобається. Тоді не буде ані професійного, ані емоційного вигорання.”

Заступник начальника відділу довідково-інформаційної роботи з населенням ТМРЦЗ

Інна Лісовська

В оновленому ортопедично-травматологічному відділенні роблять унікальні в Україні операції

Четвер, 23 жовтня 2014, 13:30

Про це повідомив під час урочистого відкриття оновленого, після капітального річного ремонту, ортопедично-травматологічного відділення, в КЗ ТОР “Тернопільська університетська лікарня” завідувач відділення Сергій Гаріян.
Участь в заході взяли заступник голови Тернопільської обласної державної адміністрації Леонід Бицюра, заступник голови Тернопільської обласної ради Сергій Тарашевський, директор департаменту охорони здоров’я Тернопільської облдержадміністрації Володимир Курило та головний лікар “Тернопільської університетської лікарні” Василь Бліхар, медичний персонал відділення та ЗМІ.
- Загалом, ремонту у відділенні не було чи не одинадцять років – продовжив Сергій Гаріян. – Усі роботи капітального ремонту тривали майже рік.  Кошти, – близько 9 млн гривень спонсорів та меценатів та пів мільйона гривень самого медичного закладу – витрачено на косметичний та капітальний ремонт палат, коридорів, налагодження санвузлів, закупівлю ліжок німецького виробництва, м’якого інвентаря та обладнання.
Як повідомив завідувач ортопедо-травматологічного відділення, «за останні роки у відділенні впроваджено понад 30 нових типів операційних втручань»
-    Серед них: блокуючий інтрамедулярний металоостеосинтез діафізарних переломів довгих трубчастих кісток, металоостеосинтез внутрішньо- та білясуглобових переломів з використанням найсучасніших фіксаторів і навігаційних систем, малоінвазивні методики з використанням малоконтактних накісткових пластин з кутовою стабільністю, металоостеосинтез неускладнених переломів хребта, металоостеосинтез переломів кісток тазу, артроскопічна пластика зв’язок колінного суглобу, ревізійне ендопротезування кульшового і колінного суглобів. Також щорічно близько сорока ендопротезів пацієнти отримують безкоштовно згідно державних програм. Хоча маємо наміри, якщо стабілізується ситуація в Україні, наступного року збільшити їх до 150.
Дане відділення відкрите ще у жовтні 1958 року на 60 ліжок. Однак, станом на сьогодні, ортопедо-травматологічне відділення функціонує на 50 ліжках. Тоді ще завідувачем ортопедичного відділення був призначений Малий В.М. За час існування відділення в різні роки завідувачами відділення були Мацик В.С., Кукурудз М.В., Ружицький О.М. Уже з 2013 року і по даний час відділення очолює Сергій Гаріян.
До слова, на базі відділення, з 2010 року діє обласний центр ендопротезування, де застосовують новітні ортопедо-травматологічні технології.
З часу заснування на відділення покладено функції: надання спеціалізованої травматолого-ортопедичної допомоги населенню області; сприяння лікувально-профілактичним закладам області в підвищенні якості лікувально-профілактичного обслуговування; проведення курсів стажування та інформації лікарів районних та міських лікувально-профілактичних закладів; впровадження в практику нових технологій, розроблених провідними клініками України і світу.
В різні роки у відділенні були впроваджені на той час найсучасніші методики лікування переломів і захворювань опорно-рухового апарату. Зокрема, був впроваджений метод «ідеального» металоостеосинтезу професора Єдинака О.М., поза вогнищевий компресійно-дистракційний остеосинтез за методом професора Ілізарова Г.А., стабільно-функціональний металоостеосинтез за методиками АО, діагностична та операційна артороскопія колінного суглобу, тотальне цементне ендопротезування кульшового і колінного суглобів.
В даний час в ортопедо-травматологічному відділенні працює шість лікарів, чотирнадцять сестер медичних та сімнадцять молодших медичних сестер.
- Відділення тісно співпрацює з столичним інститутом травматології та ортопедії Академії медичних наук України та харківським інститутом патології хребта та суглобів Академії медичних наук України – зазначає Сергій Гаріян. – Незабаром, у Давосі ділитимемося досвідом та напрацюваннями в сфері ендопротезування.
Щорічно у відділенні отримують стаціонарне лікування понад 1200 пацієнтів, виконують близько 1000 оперативних втручань. Так за 9 місяців 2014 року в відділенні проліковано 1070 пацієнтів, виконано 841 операцію. Акцент оперативних втручань спрямований на тотальне ендопротезування великих суглобів (колінних, кульшових), яких щорічно виконується понад вісімсот!
Окрім оперативних втручань, у відділенні проводиться консервативне лікування дегенеративно-дистрофічних захворювань хребта та великих суглобів.
-    Використання у роботі відділення найсучасніших матеріалів та технологій дають змогу забезпечити оптимальні умови для зрощення переломів, скоротити терміни перебування в стаціонарі та значно прискорити відновлення працездатності пацієнтів, а також покращити якість життя в похилому віці – розповів головний лікар «Тернопільської університетської лікарні» Василь Вліхар. – На сьогоднішній день, можу з упевненістю сказати, що дане відділення володіє усім спектром хірургічних втручань при ортопедо-травматологічних операціях на кінцівках, тазу, хребта та кульшових і колінних суглобів.
Він додав, що, «зважаючи на те, у якому стані опинилася країна, розраховувати на бюджетне фінансування, принаймні, не раціонально».
Принагідно заступник голови Тернопільської обласної державної адміністрації Леонід Бицюра висловив вдячність колективу відділення, адміністрації обласної лікарні та меценатам та сподівання подальшої їх співпраці задля покращення технічно-матеріальної бази медзакладів попри те, що «всі видатки максимально йдуть на зміцнення обороноздатності»:
-      Немає виправдання жодним економічним ризикам, якщо втрачається здоров’я та життя населення тої чи іншої території держави – зазначив він.
Слушно підтвердив таке переконання і заступник голова Тернопільської облради Сергій Тарашевський:
-    Насправді, керівництву області немає чим сьогодні хизуватися. Головна заслуга того, що зроблено – саме головного лікаря «Тернопільської університетської лікарні» Василя Бліхаря та його колективу – мовив він. – Велике слово вдячності адресую усім, хто долучився до оновлення ортопедо-травматологічного відділення.
Директор департаменту охорони здоров’я Тернопільської облдержадміністрації Володимир Курило позитивно висловився про роботу оновленого відділення, у якому лікувався і сам.
-    Пройшовши тут лікування, ствердно, можу сказати, що тут повертають до життя. Повноцінного життя. Недарма ж тут проходять лікування та реабілітацію не лише з Тернопільщини, а з усіх куточків України. Відомо, що наразі також перебувають і захисники нашої з вами держави з проведення АТО.
Наостанок, спільно з керівництвом області та медперсоналом ЗМІ оглянули палати відділення та поспілкувались з пацієнтами.

У Тернополі відбудеться Екофорум

Середа, 22 жовтня 2014, 10:03

Початок 23 жовтня о 13,00. Місце проведення - актовий зал ОМЦ “Політехнік”.
Організатори - Студентська рада ТНТУ ім. І . Пулюя. Партнери - ГО “УМКА” та Науково-навчальний інститут інформаційних систем (ННІІС)

Програма:

13:00-13:10 - Відкриття

13:10-14:10 - Інна Дацюк, заступниця голови ГО "УМКА" м. Хмельницький. Тема виступу - Зміни клімату. Загроза для людства чи шанс побудувати нове суспільство.

14:10-15:30 - Дмитро Сакалюк, експерт з енергоефективності, ГО "Екоклуб" м. Рівне. Тема виступу - Енергетичний баланс України

15:30-15:40 - Химич Григорій Петрович, директор навчально-наукового інституту інформаційних систем (ННІІС).

15:40-16:00 - Нагаченко Степан Іванович, начальник відділу енергетичних обстежень Науково-навчального інституту інформаційних систем (ННІІС). Тема виступу - Енергетичний аудит.

16.00-16.15 - Руслан Руденко, громадський активіст із популяризації велотранспорту. м. Фастів. Тема виступу - Велосипед як екологічний інструмент енергозбереження.

16,15-16,20 - Закриття форуму

ЄСВ поповнив бюджет майже на мільярд гривень

Середа, 22 жовтня 2014, 05:56

Таку суму єдиного соціального внеску сплатили платники Тернополя та Тернопільського району до бюджету протягом дев’яти місяців 2014 року.

– Ми бачимо, що в сьогоднішніх економічних умовах, платники демонструють соціальну відповідальність, – зауважив Василь Кравець, заступник начальника податкової інспекції. Також, він звернув увагу на те, що, у свою чергу, працівники інспекції постійно вдосконалюють систему обслуговування платників, роблять все заради того, аби зменшити документообіг, тим самим максимально спрощуючи процес адміністрування і сплати єдиного соціального внеску.

Зазначимо, що стабільне надходження єдиного внеску допомагає вчасно сплачувати пенсії, гарантує соціальні виплати та виплати під час тимчасової втрати працездатності. Нагадуємо: звітність з ЄСВ зручно подавати в електронному вигляді, для цього потрібно скористатися електронним цифровим підписом.

Інформаційно-комунікаційний відділ Тернопільської об’єднаної ДПІ

Сьогодні в “Тернопільській університетській лікарні” відкриватимуть оновлене ортопедичне відділення

Середа, 22 жовтня 2014, 05:32

Сьогодні, 22 жовтня 2014 року, о 12 годині відбудеться відкриття оновленого після капітального ремонту ортопедичного відділення “Тернопільської університетської лікарні”.

Участь у заході прийматимуть голова Тернопільської обласної державної адміністрації Олег Сиротюк, голова Тернопільської обласної ради Василь Хомінець, директор департаменту охорони здоров’я Тернопільської облдержадміністрації Володимир Курило та головний лікар “Тернопільської університетської лікарні” Василь Бліхар.

Дане відділення відкрите ще у жовтні 1958 року на 60 ліжок. Однак, станом на сьогодні, ортопедо-травматологічне відділення функціонує на 50 ліжках.

Завідувачем ортопедичного відділення був призначений Малий В.М. За час існування відділення в різні роки завідувачами відділення були Мацик В.С., Кукурудз М.В., Ружицький О.М. Уже з 2013 року і по даний час відділення очолює Гаріян Сергій Васильович.

З часу заснування на відділення покладено функції: надання спеціалізованої травматолого-ортопедичної допомоги населенню області; сприяння лікувально-профілактичним закладам області в підвищенні якості лікувально-профілактичного обслуговування; проведення курсів стажування та інформації лікарів районних та міських лікувально-профілактичних закладів; впровадження в практику нових технологій, розроблених провідними клініками України і світу.

За останні роки в відділенні впроваджено понад 30 нових типів операційних втручань.

Щорічно у відділенні отримують стаціонарне лікування понад 1200 пацієнтів, виконують близько 1000 оперативних втручань. Так за 9 місяців 2014 року в відділенні проліковано 1070 пацієнтів, виконано 841 операція. Акцент оперативних втручань спрямований на тотальне ендопротезування великих суглобів (колінних, кульшових), яких щорічно виконується понад 800. Окрім оперативних втручань, у відділенні проводиться консервативне лікування дегенеративно-дистрофічних захворювань хребта та великих суглобів.

Запрошуються ЗМІ.

Світлана Гуменна,

прес-служба ДОЗ ТОДА

тел. 525678

Побитий посуд і вікна - таких збитків зазнав один з елітних ресторанів Тернополя.

Вівторок, 21 жовтня 2014, 07:18

Спокійна та витримана атмосфера ресторану виявилась для юнака нудною. Перебравши оковитої, молодик вирішив розважитись: чіплявся до інших відвідувачів, ображав їх нецензурними словами, намагався спровокувати бійку.

- Спочатку ми намагалися мирним шляхом вирішити цю ситуацію, якось заспокоїти його, проте він ще більше дратувався. Коли його вже аж розпирало від злоби і агресії, він почав перекидати і розбивати все навколо - розповідала адміністратор закладу.

Зрозумівши, що владнати конфлікт самостійно не вийде, працівники закладу натиснули тривожну кнопку ДСО. Група затримання Управління Державної служби охорони при УМВС України в Тернопільській області прибула за лічені хвилини. Правоохоронці миттєво втихомирили п’яного бешкетника та доставили його до чергової частини Тернопільського міського відділу міліції.

На даний час встановлюється сума нанесених торгівельному закладу збитків, після чого стосовно затриманого буде прийняте відповідне процесуальне рішення про притягнення його до відповідальності за скоєне.

Звернутись із питаннями у Міську раду відтепер можна через соціальні мережі

Четвер, 16 жовтня 2014, 07:13

Тернопільська міська рада розширює можливості спілкування з жителями та гостями міста через соціальні мережі.

«Тернополяни часто звертаються з різноманітними питаннями, надсилаючи офіційні запити та звернення, - розповідає міський голова Сергій Надал. – Більшість із них можна вирішити швидше, оминаючи складну процедуру офіційного листування, особистого прийому. Тому частина структурних підрозділів міської ради ведуть сторінки у соціальних мережах, так вони дізнаються про проблеми міста від кожного активного жителя, оперативніше реагують, шукають шляхи вирішення. Громадськість, у свою чергу, має більше публічного контролю над діяльністю різних служб місцевого органу самоврядування».

Отож, сторінку Тернопільської міської ради можна знайти за посиланням у facebook

Міський голова Сергій Надал має персональну сторінку

Активно функціонують сторінки окремих підрозділів органу місцевого самоврядування, у яких тернополяни можуть написати щодо питання, яке вирішує певне управління:

Центр надання адміністративних послуг

Управління соціальної політики

Управління транспорту, комунікацій та зв’язку

Управління освіти і науки ТМР

Управління житлово-комунального господарства

Управління стратегічного розвитку міста

Тернопільський міський центр фізичного здоров’я населення

Нагадуємо, що задати питання можна також на офіційному сайті Тернопільської міської ради у розділі «Питання-відповіді» та звернутися за телефоном 15-80 у довідкову службу.