Репортаж

Як тернополяни святкуватимуть новорічні свята

Середа, 16 грудня 2015, 12:57

Новий рік — свято, яке відзначають багато народів відповідно до прийнятого календаря. Свято наступає в момент переходу останнього дня року в перший день наступного. Це, мабуть, єдина подія, яку протягом століть щорічно відзначають у всіх країнах і на всіх континентах, яку знають, люблять і яку з нетерпінням чекають люди, різні у своїх етно–національних традиційних і релігійних переконаннях. Традиційно у кожній родині прикрашають ялинку, накривають стіл і чекають подарунків від діда Мороза. Дехто святкує вдома, працелюби відзначатимуть свято на роботі, а у любителів пригод – свої маршрути. Які плани у наших тернополян дізнавались журналісти Моя газета.

Анастасія, 18 років, студентка
Я планую святкувати Новий рік разом з друзями вдома, в нас буде костюмована вечірка, тому настрій буде забезпечений.

Діана, 17 років, студентка
Цей Новий рік я хотіла б зустріти разом зі своїми батьками, які зараз знаходяться за кордоном. Тому, швидше за все, я поїду до них, бо вважаю, цю дату сімейним святом.

Михайло, 73 роки, пенсіонер
За своє життя я святкував Новий рік в найрізноманітніших місцях, і тому переконався, що найкраще місце – це рідний дім і близькі люди поруч.

Олександр, 19 років, студент
Я зі своєю компанією друзів хочемо відсвяткувати 2016-й у засніжених Карпатах. Там хороша атмосфера і приємні люди, а ще надзвичайно красива природа.

Ольга, 54 роки, вчителька
Я чекаю це свято тому, що з’являється ще одна можливість зібрати рідних і дорогих мені людей за одним святковим столом, тому надіюся цей Новий рік принесе затишок у кожен дім і мир нашій країні.

Оксана, 21 рік, продавець-консультант
Зрозуміло, що зустрічати прихід Нового року потрібно з хорошим настроєм, але зараз не той час для гучного святкування, коли ми - в теплих домівках, а наші солдати тим часом обороняють спокій країни.

Тарас, 19 років, і Назар, 18 років, студенти
Новорічну ніч проведемо вдома з сім’ями, а потім, звісно, святкування з друзями у великій компанії та затишному місці.

Роман, 22 роки, бармен
Скоріш за все, зустрічатиму 2016 рік у гуртожитку зі своїми одногрупниками, в нас буде своя атмосфера. Наступний рік - вогняної червоної мавпи, тому чоловіки будуть в строгих костюмах, а дівчата - у вечірніх сукнях червоних кольорів.

Юлія, 20 років, студентка
Для мене цей Новий рік не буде гучним. Планую тихий, сімейний вечір зі своїми близькими та коханою людиною.

Олександр, 24 роки, охоронець
Я керуюся думкою наших предків: «Як Новий рік зустрінеш, так його і проведеш», тому скуштувавши салат олів’є та смакуючи шампанським, поїдемо святкувати до ялинки, де будемо вітати один одного. Тоді гарний настрій гарантований!

Підготувала Купчик Вероніка

Кольори живопису занедбаних будинків та розбитих доріг

Середа, 16 грудня 2015, 08:29

Виставку Карини Арутюнян «Метаморфози» та Іштвана Куса «Моя полонина» презентували в галереї «Бункермуз» 11 грудня. Як констатують самі автори, презентовані роботи є наслідком хімічного дисбалансу мозку.

Сучасне мистецтво – це не лише полотна, це — ціла концепція, своя філософія, яку митець намагається передати у власних роботах. Отож, щоб не ходити по виставковій залі з великими круглими очима, спершу потрібно послухати автора і дізнатись, що саме він хотів донести до глядача.

• Насправді, ідея дуже проста, це все – хімічний дисбаланс мозку, який дозволив побачити те, що тут зображено. Прогулюючись Львовом, ми з Кариною фотографували стіни будівель, а також певні відрізки асфальту. Вибирали те, що більше подобалось. Зосереджувались на певних кольорах та образах, що вимальовувались серед сірого простору. Фотографій було дуже багато, тому надали перевагу різноманітним зображенням, які б не були схожі між собою. Так формували композицію.
  

Свої роботи творці називають медитативним мистецтвом. Представлені полотна спонукають глядача задуматись над красою буденності, над деталями, що нас оточують, зокрема й на асфальті.

• Для інсталяції друкували зображення на оракалі, а потім наносили на пвх. Використовували саме такий спосіб, щоб повною мірою передати матовість об’єкта та його форму.
  

Стан душі, про який говорять Карина та Іштван, мабуть, має відношення до дитячого сприйняття реальності, коли зі звичайного шматка деревини, опалого листя та невеличкої калюжі вимальовується цілий уявний світ. Підсиливши фантазію музичним супроводом, мимоволі відчуваєш себе героєм неймовірної історії.

— Музика, яка звучить у виставковій залі навмисне підібрана для цієї експозиції. Ми вважаємо, що творчість Жана Мішеля Жарре ефективно сприяє налаштуванню на медитативний стан.

Окрім неординарного мислення, Карина Арутюнян та Іштван Кус досить приємні у спілкуванні. Це саме ті люди, з якими можна побачити багатогранність звичного для нас світу.

Виставка «Метаморфози» та «Моя полонина» триватиме до 24 грудня. 

Оксана Божко

Зіркові випускники прийшли в рідну школу

Вівторок, 15 грудня 2015, 14:21

Тернопільський міський центр фізичного здоров’я населення організував вже третій спортивно - пізнавального захід «Крок до успіху». серед учнів шостих класів у школах нашого міста.

«На Тернопільщині є багато спортсменів, які можуть розповісти про свої досягнення та перемоги. Це хороший приклад для тих дітей, хто хоче поєднати своє життя із спортом», - зазначила Наталія Собчак, педагог – організатор відділу фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи.

Так, 9 грудня завітали в рідну школу срібний призер чемпіонату Європи, Тарас Шевчук та його тренер, Роман Зеньо, майстри спорту України міжнародного класу, випускники Тернопільської ЗОШ №19.

Зустріч відбувалась у дружній та невимушеній атмосфері. Відомі спортсмени ділились досвідом у досягненні успіху в улюбленій справі, звертаючи увагу на те, що тільки кропітка праця над собою - перша умова здійснення заповітних мрій.

«Я почав займатись велоспортом з 11 років, згодом тренувався на тернопільській велосипедній базі «Золоті колеса» обласного відділення Комітету з фізичного виховання та спорту МОН України під керівництвом талановитих тренерів Володимира Павленка та Романа Зеньо. Звичайно, щоденні тренування виснажують. Та коли ти опиняєшся в рядах переможців, то розумієш, що цей успіх вартий всіх затрачених зусиль. Важливо й те, що постійно тримаєш себе у хорошій фізичній формі» - поділився своїм досвідом Тарас.

Розповідь спортсмена супроводжувалась переглядом фотографій, на яких збереглись найяскравіші моменти із змагань.

Діти мали змогу у невимушеній бесіді розпитати гостя про все, що їх цікавило: «Чому ви вибрали цей вид спорту?», «Коли ви отримали першу нагороду?», «Які країни ви відвідали?»…

«Займайтеся велоспортом і перед вами відкриються великі можливості. Ваше життя буде насиченим та різноманітним», - запросив шестикласників тренер Роман Зеньо.

Літературна фармацевтика. Між панацеєю та плацебо

Вівторок, 15 грудня 2015, 11:17

Своєчасний роман Юрія Винничука «Аптекар» — це хрипкий вереск літописця, який потайки ламає голову  над симптоматикою віку,  вписуючи «білим чорнилом»поміж рядків насущну фразу «Як порятувати інфіковане несусвітніми думками панібратство? І чи є взагалі панацея від абсурдних людських переконань?», пише сайт Культурно.

Анамнез віку суголосний проблемам нашого часу, якщо розглядати левову частку наболілого у символічному ключі. Тут тобі і воєнні перипетії, і період «полювання на відьом», які володіють таємницями боротьби із недугами доби, і свої стратники. Ідейно-тематичний спектр твору є без перебільшення конгломератом, що розрісся із тріади традиційних прозових стовпів: любові, війни, маршрутів.

Роман побудований за реверсним принципом. Розповідь ведеться у двох площинах, де читачі навпереміну  мають справу то із акурат авторським письмом, то із записками Лукаша Гулевича, мемуари якого складають основу твору. Часові рамки текстового полотна вкрай вузенькі. Винничук зупиняється на проміжку 1646-1648 років. У цей час головний персонаж твору, Лукаш, повертається з Венеції до Львова, зазнавши травм у ході воєнних перепалок. Тут його аптекарська практика нестримно набирає обертів. Поряд із традиційною медициною чільне місце у тексті відводиться народним віданням, берегинею яких виступає спадкова знахарка Рута, язичниця, що поклоняється Святовиту.  Загалом жіноча  гвардія роману представлена контрастними героїнями, подекуди навіть контроверсійними.

Образ Амалії змальовується як еталонний з чоловічого огляду.  Поява її із кореня мандрагори  сприймається ніби новаторська інтерпретація міфу про походження богині краси. Щоправда, впродовж усього роману так і не вдається розгледіти, якою вона є насправді, позаяк автор нерідко приховує своїх персонажів за соковитими словесними формулами, відтак чуття мови видається потужнішим за чуття фіктивного світу.

Увиразнення  соціокультурного протесту  прочитується в  образі Юліани, архетипі жінки-воїна, що переживає конфлікт між духовним та тілесним. Її прагнення зрівнятися у правах з чоловіком, зайняти таку ж нішу, є проявом   сексуального революціонерства, проартикульованого маскулінним характером. Вона чи не єдина з персонажів, кому вдається вибратись із бранства титлів, бути ближчою до реальності, до читачів.

Поборницею маргінального пласту виступає Емілія,  заблукала овечка, яка стає жертвою брудної та ненаситної  вакханалії.  При описі цієї сцени Винничук за звичкою вдається до натуралістичної деталізації, виявляючи авторський вуаєризм. Смерть блудниці задає динаміки сюжету, повертаючи оповідь у інше, непередбачуване читачами подосі русло. Хоча й автор наголошує на тім, що «шляхта не свариться через повію», тим не менше, приділяє дискурсу розслідування вбивства повітрулі значну частину. Саме детективне нашарування обтяжує твір заяложеними парадигмами розвитку дії. Навіть неозброєним оком можна угледіти замаскований письменником ‘рояль у кущах’, збагнути, яка на нас чатує розв’язка.

Чоловічі образи твору виведені доволі пунктирно. Найяскравішим персонажем видається стратник Каспер. Відречення  від нього матері одразу ж після народження, відсутність у житті батька позначилися на його долі. Хлопець не навчився головного – любити, тому і став катом, для якого не існує моральних перепон. Він регулярно зраджує  із сарацинкою без жодних докорів сумління.

Роман «Аптекар» є смачною мікстурою із рідкісних мовних екстрактів, який не має аніяких протипоказань, проте тим, хто скаржиться на дефіцит авантюр, варто покладатися на ефект плацебо, адже свіжості та динаміки сюжету помітно не вистачає.

Юрій Вітяк