Репортаж

Можна продавати алкоголь за старими цінами?

Середа, 09 вересня 2015, 06:32

З 1 вересня змінилися ціни на алкоголь. Чи можна продавати придбаний до цієї дати алкоголь за старими цінами, чи його необхідно переоцінити? Чи передбачена відповідальність за продаж алкогольних напоїв за цінами, нижчими за встановлені?

Дійсно, згідно з Постановою КМУ від 17 червня 2015 року, № 426 з 1 вересня 2015 року змінились мінімальні роздрібні ціни (МРЦ) на деякі види алкогольних напоїв. Оскільки у вищезазначеному документі немає винятків для придбаної до цієї дати продукції, алкоголь, що числиться в обліку в підприємства чи підприємця, повинен бути переоцінений до цієї дати.

Якщо ж суб’єкт господарювання продаватиме алкоголь (і оптом і в роздріб) за цінами нижчими від МРЦ, то йому загрожує штраф. Така відповідальність передбачена статтею 17 Закону від 19.12.95 р. №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва та обороту спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів». Розмір штрафної санкції досить значний – 100% вартості отриманої партії товару, розрахованої виходячи з МРЦ, але не менше 10 000 грн.

 

Відділ комунікацій Тернопільської об’єднаної ДПІ

ГУ ДФС у Тернопільській області

Тернополян запрошують пробігтись навколо озера

Вівторок, 08 вересня 2015, 08:31

У Тернополі відбудеться легкоатлетичний пробіг “Тернопільська Озеряна – 2015″. Пройде він 12 вересня. Спортсмени-аматори бігтимуть 9 кілометрів навколо озера. Також буде забіг для дітей, молоді та старших тернополян. Відкриття пробігу відбуватиметься о 12:30 біля пристані.

Візьмуть участь у забігу 12 команд із різних районів Тернопільщини та інших областей України. Також стати учасником “Тернопільської Озеряни – 2015″ можуть всі бажаючі тернополяни. Реєстрація буде проводитись на місці.

“Це забіг навколо озера: 9 кілометрів 250 метрів для людей з підготовкою та 800 метрів для дітей та юнаків. До участі у змаганнях допускаються любителі оздоровчого бігу, усі бажаючі, які мають належну фізичну підготовку та дозвіл лікаря”, – розповідає ТВ директор обласного центру фізичного здоров’я населення “Спорт для всіх” Володимир Ванжура.

Щоб прийняти участь дітям до 18 років, потрібно мати довідку від лікаря та дозвіл батьків. Організатори кажуть, що очікують багато учасників з міста Львів.

“В цьому році ми вирішили паралельно провести Чемпіонат області з бігу на 10 км, тому будуть представники з різних районів, крім тих, хто завжди приймає участь у цих змаганнях. В цьому році буде нагорода для учасників, яким 75 років і старше. В минулому році їх було більше 8-ми. Загалом буде 12 номінацій”, – додає Володимир Ванжура.

Для того, щоб учасники не збились з маршруту, їх супроводжуватимуть велосипедисти.

Джерело: 0352.ua

Кілька відвертих історій з неукраїнської «ДНР»

Вівторок, 08 вересня 2015, 07:57

У Донецьку вже немає колишньої ейфорії з приводу того, що в молодій республіці» все буде добре, потрібно тільки потерпіти», – розповідає донеччанка Оксана. – І, найстрашніше, що у людей зростає образа. Причини та об’єкти для невдоволення, звичайно, різні. Багато ображених на Путіна, який «не взяв нас у Росію, як Крим».Хтось обурюється через дії керівництва «ДНР», оскільки воно не вирішує соціально-побутових проблем. Ті, хто чекає повернення української влади в Донбас, ображаються, що Україна від них відгороджується лінією розмежування, змушуючи виживати в окупації «на межі». Вони слабо вірять в те, що їх прийдуть звільняти, оскільки немає ніякого діалогу влади з патріотами, які залишилися в окупації, пише Моя газета

А громадяни, які переселилися з окупованих територій, часто стикаються з недоброзичливим ставленням місцевого населення: мовляв, це через вас війна в країні, а в наших мирних краях і без вас проблем вистачало. Причому такий тиск відчувають і ті, хто перебрався в Україну, і ті, хто виїхав до Росії.

Атмосфера в Донецьку нагадує часи СРСР: на кухнях говорять про все, що на душі накипіло, а за порогом – мовчок. Але вже збираючись «на кухні», всі дружно, незалежно від переконань, однаково проклинають владу: і «республіканську», і українську, і російську.

Оксана – вимушений переселенець. У відпустці вона побувала на малій батьківщині, зустрілася зі знайомими, сусідами, приїжджими. І поділилася з історіями своїх співрозмовників.

З української шахти в російську? Але це ж не сусідня область, а інша країна!

«Поневірятися по Україні у пошуках роботи ми з дружиною почали з минулого літа, – розповідає гірник з Горлівки Станіслав. – Я залишався на своїй шахті імені Леніна до останнього, оскільки вона в регіоні була найперспективнішою. У нас відкрили новий горизонт, добували ми коксівне вугілля. Але постачати в шахту ліс і метал, без яких робота неможлива, стало великою проблемою. І вибухівку на підприємство перестали давати з червня минулого року, а вона вкрай потрібна для проходки. Але хто ж привезе вибухівку в місто, наповнене бойовиками? Проте нам пообіцяли, що шахта працюватиме, тому що вугілля «республіці» потрібне, а з поставкою потрібних матеріалів допоможе Росія.

Росія, зрозуміло, нічого не зробила – навіщо їй допомагати комусь видобувати вугілля, коли у неї свого повно. Борги по зарплаті шахтарям Україна виплатила, викупивши вже відвантажену сировину. Хоча гірникам повідомили, ніби це «республіка» відшкодувала зі свого «бюджету» борги замість України. Видобуток вугілля на шахті ще минулого літа зупинився – через відсутність матеріалів і обстріли, в результаті яких були постійні прориви ліній електропередач. Через перебої зі струмом відкачувати воду з шахти стали від випадку до випадку. Робочі горизонти затопило.

У липні-серпні минулого року українські війська підійшли близько до Горлівки, і я сподівався, що в місто повернеться Україна, що наше вугілля знову стане потрібне. Але Горлівку не звільнено.

Я майже рік колесив по різних містах – трудився скрізь, де знаходив тимчасові заробітки. Навесні вирішив навідатися на рідну шахту, щоб або продовжити відпустку за свій рахунок, або розрахуватися. Подзвонив хлопцям зі своєї дільниці на роботі, але майже всі номери не відповідали. Виявилося, роз’їхалися прохідники. Деякі подалися в «ополчення», щоб заробити на шматок хліба. Але більшість поспішили знайти іншу роботу – ще в квітні, коли «виконуючий обов’язки міністра вугілля та енергетики ДНР» Руслан Дубовський заявив, що 19 вугільних підприємств на території «ДНР» будуть законсервовані.

Проте в травні на робочому зібранні директор шахти імені Леніна Олег Степаненко запевняв колектив, що «немає приводу для паніки», мовляв, не вірте чуткам про те, що шахту ріжуть на металобрухт. «Різати шахту на металобрухт – це все одно, що вбити рідну дитину», – говорив він. А в цей час мої товариші по роботі шушукалися: «Во, заливає! За його ж вказівкою гірники рудні верстати виносять і навіть розбирають чавунні тюбінги, які підготували до демонтажу ще місяць тому». До речі, за таку роботу людям платили від 15 до 250 гривень. Не в зміну – на місяць. Взяти собі хоч кілограм металобрухту нікому не дозволили. Його вантажили на військові вантажівки і в супроводі озброєних людей кудись відвозили. А як бригади монтерів-електриків знімали високовольтну електролінію, катаючись по шахтних шляхах на спеціальній дрезині з підйомником, я бачив сам.

Знаю з Інтернет-форумів, що у гірників у Макіївці, в Сніжному, в окупованих містах сусідньої Луганщини таке ж жалюгідне становище. Шахти або на ладан дихають, або закриваються. Зарплати якщо і виплачують, то це копійки.

Через тиждень все той же директор Степаненко, не моргнувши оком, повідомив колективу, що підприємство все ж закривається, і запропонував перевестися на шахти в Росію. А як можна туди «перевестися»? Це ж не сусідня область, а інша країна! Я вже знаю, ніде нас не чекають. Ні в Україні, ні в Росії, ні в «ДНР». За що така кара? Мені кілька років до «підземного стажу» не вистачало, я норму виробітку завжди виконував і перевиконував, прикро…»

«Через вас у Москві зникли хороше вино і сир з пліснявою!»

«Більшу частину своєї зарплати я передаю синові в… Росію, куди він поїхав на заробітки, – розповіла «Фактам» донецька пенсіонерка Галина, яка торгує на ринку шпалерами. – Ми з сином сподівалися, що в Донбасі, як у Криму, почнуть російські паспорти давати. Тоді він зможе в Москві трудитися без всяких дозволів і жити необмежену кількість часу. Син ще до війни туди їздив на будови. Він висококласний муляр – кілька років тому закінчив училище в Донецьку. От якби Путін з Лавровим не в червні минулого року, а ще в квітні заявили, що «Донбас – це невід’ємна частина України», ми б з сином ні на які референдуми голосувати за «республіку» не ходили. У результаті російських паспортів нікому в «ДНР» не дали. Російські прикордонники, як і раніше, вимагають при перетині кордону паспорт громадянина України, а терміни перебування українців у Росії, як і колись, обмежені. Ось і довелося синові повернутися додому в Донецьк.

Приїхав він прямо під обстріли. Ми два тижні просиділи в погребі. Потім син мені на ринку допомагав, а через певний час знову поїхав до Росії. Але тепер не він собі там гроші заробляє, а я йому. Будова, на якій син працював, – на Рубльовці! – зупинилася. Ви уявляєте?! Невже в Росії у багатих людей гроші скінчилися? Хлопці, з якими син квартиру знімає, думають перебиратися в будівельний вагончик. Платити за орендоване житло нічим.

Господиня, як тільки хлопці затримали оплату буквально на три дні, просто обрушила на них потік звинувачень. Виявляється, у всіх бідах Росії винні США і Європа, але почалося все через Україну! «Через вас у Москві зникли хороше вино і сир з пліснявою! – кричала жінка. – Через Україну у нас комуналка подорожчала, погрожують збільшити пенсійний вік! Носяться з цими біженцями. Все для них, а нам стало тільки гірше!»

До речі, мій син статус біженця в Росії не отримував, щоб мати свободу пересування, а не їхати туди, куди пошлють. Біженцям місце проживання, як правило, визначають на півночі або сході країни. При цьому забирають український паспорт – живеш з довідкою. Заженуть, як моїх знайомих, до Челябінська, і як потім звідти вибиратися, якщо там не сподобається? Адже квиток оплачують лише в один кінець…

А у мене доходів цього року теж не додалося. Ми, коли на референдум 11 травня ходили, думали, що у нас будуть «російські» пенсії – вони вищі, ніж у рядових українських пенсіонерів. У підсумку пенсії платити Україна перестала, а «ДНР» почала виплачувати з квітня, але суми виявилися такими ж, як і були при Україні – тільки в рублях.

На ринку я зараз теж майже нічого не заробляю. Люди, коли латають постраждале від обстрілів житло, купують, в першу чергу, склопакети, двері. До шпалер справа доходить рідко. А взагалі зараз витрачають кошти в основному на продукти».

«Воюючи в «ополченні», я собі вже на кілька кримінальних статей заробив»

– Яких тільки людей я не зустрічала у своєму місті! – згадує Оксана. – Бачила навіть бомжа з Росії, занадто тепло одягненого для такої спекотної пори. У тролейбусі всі стали відсуватися від цього попутника. Але він уперто бажав спілкуватися. «Я приїхав з Росії, щоб подивитися, як ви тут виживаєте. Я захоплююся Донбасом! Ви дуже мужні. Що вам доводиться витримувати!» – віщав він на весь салон. І тут один старенький дідусь, який тримав пакет з гуманітарним набором, різко його перервав: «Їхав би ти назад. Ми не звіринець, щоб на нас дивитися. Не було б тут таких, як ти, – «приїжджих», може, нам нічого і «витримувати» б не довелося». Бомж вийшов на найближчій зупинці, а дідусеві ніхто слова наперекір не сказав, навіть військові зі зброєю, які тим же рейсом їхали.

Місцевих бабусь політика хвилює тільки з точки зору виживання. Чула, як сусідки сперечалися на лавочці, скільки коштуватиме газ для населення, якщо Донбасу дадуть «особливий статус» і він повернеться під контроль української влади (до речі, в Донецьку я не знайшла людей, які б розуміли, що цей статус означає). Прийшовши до висновку, що оплата за газ підвищиться, бабусі вирішили: нехай тоді «ДНР» залишається. Одна запропонувала: «Краще вже Росія: пенсії в Криму стали вищими». І тут вся лавочка раптом на неї накинулася: «Таких пенсій, як у Криму, у нас не буде! Ми не курорт. Нас до Росії приєднувати не хочуть, а то давно б видали всім російські паспорти». «Через Крим до нас прийшла війна», – раптом промовила одна зі співрозмовниць. «Так у Криму ж, начебто, бойових дій не було, його Росія тихо собі забрала», – заперечила інша. На що у її товаришок була заготовлена несподівана для мене відповідь: «Ось в тому-то й річ, що люди повоювати налаштувалися, а не навоювалися! І прийшли воювати в Донбас».

Зустрівши на вулиці з добрий десяток хлопців і дівчат у камуфляжі, але без зброї, я зацікавилася, звідки їх стільки. Виявилося, що в «ополченні» для уродженців України оголосили «дембель». Молоді люди кинулися шукати роботу. Але з цим у Донецьку дуже непросто. Виїжджати за лінію розмежування багато з «демобілізованих» побоюються.

«Куди мені їхати? За участь у недержавних збройних формуваннях – тюремний термін хоч в Україні, хоч у Росії. А «ДНР» ні там, ні там не визнали. Я собі вже на кілька статей напрацював», – поділився зі мною сусідчин син, який був в «ополченні». Пам’ятається, коли я взимку приїжджала в Донецьк, хлопець переконував мене: «У нас все буде добре! Потрібно тільки потерпіти». Тепер він у райдужне майбутнє «ДНР» не вірить. Радий, що за ним робоче місце на шахті збереглося. Але побоюється, що вугільне підприємство «молодій республіці» не потрібне.

– Якось до мене в автобусі підсів один військовий, попросив додати йому 50 копійок – не вистачало чоловікові розплатитися за проїзд, – продовжує Оксана. – За характерним аканням я відразу зрозуміла, що він не місцевий. Чоловік розповів, що приїхав з Росії, сибіряк. Показав посвідчення контрактника, вибачився за те, що про дріб’язок просить, і зізнався, що заробляє мало – 15-20 тисяч рублів на місяць. При цьому велику частину заробітку доводиться віддавати дружині, з якою познайомився на Донбасі, вона воювала за «ЛНР». Дружина чекає дитину, тому вже не воює, сидить в гуртожитку, де їх підрозділ розмістили, перекинувши в Донецьку область. «Роботи в моєму рідному селі немає, – сказав сибіряк. – Я воюю ще з Криму, потім був в «армії ЛНР», тепер тут». Співрозмовник зізнався: росіяни-контрактники, яких відрядили в Україну, заздрять тим, хто воював у Чечні – мовляв, там до 80000 рублів на місяць платили. «Але в Чечні поки робити нічого», – зауважив він з явним жалем. Можна припустити: якщо там буде «що робити», то він, не замислюючись, направить зброю на сьогоднішніх соратників-«кадировців», з якими разом боровся проти «укрів» на Донбасі.

Підготував Адам Стрижнюк

Лариса Березюк: понад один мільярд гривень сплачено до бюджетів всіх рівнів

Вівторок, 08 вересня 2015, 06:18

За вісім місяців 2015 року платниками обласного центру та Тернопільського району сплачено 1 мільярд 225 мільйонів гривень податків і зборів, що на 127, 8 мільйонів гривень більше, ніж за відповідний період минулого року, - повідомляє заступник начальника Тернопільської об’єднаної ДПІ Лариса Березюк.

Вагому частку, як і раніше, в надходженнях складають податок на додану вартість (373 млн. грн), податок на доходи фізичних осіб (344, 6 млн. грн), податок на прибуток (216, 8 млн. грн). Також, майже 63 мільйони гривень отримав бюджет акцизного податку, 41 мільйон – військового збору, більш як 56 мільйонів гривень – єдиного податку.

Сума єдиного соціального внеску, яка склала 972, 7 мільйонів гривень, цьогоріч, за вісім місяців, була більшою на 100 мільйонів гривень за минулорічні надходження цього платежу, - зазначила Лариса Володимирівна Березюк.

 

Відділ комунікацій Тернопільської об’єднаної ДПІ
ГУ ДФС у Тернопільській області