Репортаж

Вручення премії «Золота пір’їнка – 2013»

Неділя, 19 травня 2013, 16:04

Художницю компанії Walt Disney Валерію Соколову та письменницю Галину Малик визнали кращими творцями дитячої радості – премія «Золота пір’їнка – 2013»

Сьогодні відбулося вручення щорічної премії дитячого журналу «Ангелятко» «Золота пір’їнка – 2013», яка присуджується за здобутки у творчості для дітей у різних сферах культури. Цьогорічними лауреатами стала американська ілюстраторка з українським корінням Валерія Соколова та дитяча письменниця Галина Малик.

Протягом попередніх років лауреатами премії вже стали поет Роман Скиба, казкар Олександр Власюк (Сашко Лірник), живий класик української літератури для дітей Всеволод Нестайко, дитячі письменниці Леся Воронина та Галина Ткачук

«Добре, що «Золота пір’їнка» відмежовується від традиційних формальностей, які супроводжують номінування на ту чи іншу нагороду. Тут немає конкурсу, журі, паперової тяганини – рішення ухвалює редакція журналу, послуговуючись голосуванням читачів та консультацією експертів. І, як бачите, лауреатська компанія не розчаровує. Я серед неї почуваюся цілком затишно…», – розповів лауреат (і теперішній експерт-консультант) поет Роман Скиба.

Валерія Соколова спеціально на вручення премії прилетіла з Нью-Йорка, де живе і працює вже більше десяти років. Народилася художниця у Львові, тут навчалася у художній школі, в інституті. Мешкала в Білорусії, згодом виїхала до США. Там почала співпрацю з компанією Волта Діснея та ілюструвала книги. Її видання здобуло найвищі американські нагороди – дві золоті медалі за найкращу дитячу ілюстрацію.

«Маю за велику приємність отримати таку нагороду – визнання наймолодшого покоління, для якого творю все життя. Саме діти є найоб’єктивнішими критиками і найсуворішими суддями, і усвідомлювати, що через свої роботи знайшла шлях до їхніх сердець, – це найвища насолода для митця. А те, що думку дітей поділяють і творці провідного дитячого видання в Україні, подвоює моє щастя.

Для мене новина про номінацію виявилася цілковитою несподіванкою, одразу придбала квиток і взялася влаштовувати приїзд, щоб мати нагоду бути присутньою на заході особисто. На жаль, буду в Україні всього кілька днів, але сподіваюся, що цього часу вистачить, щоб потоваришувати з «Ангелятком», визначити можливі напрями нашої подальшої співпраці, позаяк ставимо перед собою абсолютно однакові цілі: донести до українського найменшого читача якісний сучасний дитячий малюнок», – розповіла Валерія Соколова.

Нагадаємо, що Валерія Соколова стала першим художником, що отримала премію «Золота пір’їнка». Досі нагороду здобували лише дитячі письменники, поети та казкарі.

«Оскільки нагорода присуджується не за окремі твори, а за здобутки у творчості для дітей не залежно від напряму і жанру, то вибір Валерії Соколової був цілком логічним. Це художник з непересічним талантом, яка була змушена для самореалізації і визнання виїхати за кордон, здобути там популярність і любов поціновувачів, а вже звідти, з-за океану, закохати у свої роботи і українських дітей. Споконвіку так було на наших теренах: нема пророка в своїй країні. Тепер намагаємося виправити цю несправедливість і зробити чарівний світ Валерії доступним для маленьких українців.

Стосовно другого цьогорічного лауреата – Галини Малик – теж не мали жодних сумнівів. Отримуємо від читачів безліч листів і побажань бачити твори саме цієї письменниці на сторінках наших видань. Це людина, яка вже стала живим класиком сучасної дитячої літератури, не знаю дітей, яким би не подобалися її твори, – веселі, життєрадісні, пройняті тонким гумором. Ім’я Галини Малик було серед номінантів від самого започаткування «Золотої пір’їнки», але так склалися обставини, що лауреатом стала лише цьогоріч. Таким чином виправляємо ще одну несправедливість», – зазначила Олена Волосевич, головний редактор дитячих журналів «Ангелятко», «Ангеляткова наука» та «Розмальовки Ангелятка».

Галина Малик – член Національної спілки письменників України. Більшість своїх творів письменниця присвятила дітям, працювала видавцем та редактором журналу для дітей «Віночок». За повісті «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії» та «Подорож у королівство сяктаків» було присуджено премію імені О. Копиленка. Із незвичайними пригодами Алі, невгамовної героїні цих повістей, уже познайомились читачі Іспанії, Італії, Франції, Німеччини та інших країн. А за повість «Злочинці з паралельного світу» авторка здобула звання лауреата літературної премії імені Лесі Українки.

«Для мене література – одна з умов існування, а література для дітей – це і прихисток, і робочий стіл, і живе створіння, яке потребує захисту, відданості і піклування»,– поділилася своїми враженнями Галина Малик.

Нагадаємо, що премія «Золота пір’їнка» є щорічною, започаткована 2010 року. Заснував нагороду дитячий журнал «Ангелятко» для відзначення найкращих митців, що творять для дітей.

Бути зареєстрованим хоча б на одному з сайтів – "необхідність"

Четвер, 16 травня 2013, 09:20

Не новина, що сьогоднішнє покоління комп’ютеризоване та віртуальне. Соціальні мережі досягли свого апогею вже й в Україні. Бути зареєстрованим хоча б на одному з таких сайтів – "необхідність". Адже, так зручно, коли твій друг чи однокласник, знаходячись за тисячі кілометрів від тебе і миттєво відповідає на повідомлення. Що вже й говорити про відеоспілкування. А як щодо знайомств? У нашій країні все більшої популярності набирають сайти знайомств. 68 % самотніх людей з числа користувачів мережі інтернет стверджують, що шукають саме таким способом свою «другу половинку». Дедалі частіше чую від своїх подруг історії про успішні шлюби завдяки знайомствам в інтернеті. А чому б і ні? Наслухавшись історій про вдалі знайомства, вирішила спробувати себе в ролі «дівчини, яка шукає хлопця» для «спілкування» та «створення сім’ї». Зареєструвавшись на одному із "відомих" сайтів де пропонується понад 6 млн. анкет, почала аналізувати ситуацію. Щойно я активувала анкету, як безупинно отримувала повідомлення від кандидатів з усієї України та з-за кордону. Проте, була змушена відмовити відразу 80 % кандидатів, адже, виявилось що вони одружені, або ж пропонували сексуальні відносини, мовляв, сайт для цього і створений. На моє запитання «Чого вам не вистачає у відносинах з дружиною?» отримувала відповідь: «Шлюб був раннім та поспішним. Емоції пройшли і виявилось, що живу з чужою мені людиною. А завдяки інтернету спілкуватись можна без зобов’язань». 
А й справді, у всесвітній павутині не важливо як ти виглядаєш, хороший у тебе макіяж чи ні, тут не потрібно витрачатись на ресторани,квіти, можна з’являтись у зручний для тебе час та обирати кандидата посеред мільйонів спокусливих анкет. Всі анкети зручно структуровані за віком, описом зовнішності, за сексуальними вподобаннями та планами на майбутнє, навіть якщо вони будуть короткотривалими. Тому, кожен користувач має можливість сміливо придумувати собі образ «принца на білому коні», підкріпивши створений образ "фоткою" красеня завантаженою з інтернету, або ж своїм найкращим ( зазвичай "фотошопленим"), приховавши усі недоліки. Та все ж, як я зрозуміла після певного часу що провела в "онлайні", є на сайтах і реальні люди з реальними фото та реальними пропозиціями, котрі підкріплені правильними життєвими позиціями та баченням майбутнього. Що правда, таких не багато. З цими поодинокими, щирими людьми насправді є про що поговорити та інколи навіть хочеться зустрітись. Маючи непереборне бажання дізнатись ціль спілкування на сайті знайомств у чоловіків, я розпитала одного з таких користувачів сайту. Анонімність, звичайно, буде зберігатись, тому, будемо його називати М.
Автор (А) : Чому обрав саме такий спосіб знайомств?
М: Це не єдиний спосіб, але для мене дуже прийнятний. Адже, зайнятість на роботі забирає багато часу, плюс, при бажані, можна зберегти анонімність при знайомстві.
А: Чи не запрошували тебе жінки з-за кордону в гості?
М: Хоч я зареєстрований на всесвітньо відомому британському сайті знайомств, та про жінок з-за кордону мало що можу сказати, їх "емігранти" не цікавлять. Якщо ж говорити про нашу діаспору, то 80 % хочуть повернутися додому, щоб віднайти свою «другу половинку» серед земляків, а решту 20 % так званих "наших" цікавить лише фінансова сторона.
А: Як думаєш, яка категорія жінок шукає «супутників життя» через сайт знайомств?
М: На сайтах знайомств є різні категорії жінок. Якщо класифікувати за чисельністю, то, на мою думку, лідерство очолюють розлучені жінки. На другу позицію я б поставив заміжніх. І банально те, що кожна друга з них стверджує, що зареєструвалась заради спілкування. Складається таке враження, що усі соцмережі, що мали б задовільнити потребу у тому ж таки спілкуванні, перестали існувати. А бронзове місце (вставляє єхидний смайлик) віддав би групі "Студентки". Тут варто відзначити, що в групу входять і 25- 30 річні жіночки, і їх чимало. Саме з появою «студенток» оживає трафік.
А: То знайти таким чином сексуального партнера реально?
М: Особисто мені не пропонували. Та все залежить від того що я напишу в анкеті, наприклад, шукаю я спонсора чи ні, та й не вистачить чоловіків на всіх "хтивих" жіночок (моргаючий смайлик).
А: Як ти гадаєш, чиїх анкет на сайті більше? Чоловічих чи жіночих?
М: З приводу статистики. Її не знають навіть адміністратори сайту. Але частіше реєструються жінки. Багато з них зазвичай мають по декілька сторінок на одному і тому ж сайті.

Якщо ж говорити про кандидатів з інших країн, то через декілька днів спілкування, я уже отримала перше, щоправда усне, запрошення приїхати в гості. А, згодом, й пропозицію вийти заміж. От пощастило! Хотіла б зауважити, що у більшості користувачів від яких «лунали солоденькі слова» та признання у коханні були досить грамотно заповнені анкети. Такі от кавалери відповідали багатьом вимогам: достатки, житло, хороша кар’єра та впевненість у собі. Звісно ж, і вік таких кавалерів починав свій відлік уже з категорії за сорок. Золота середина, успішні люди, та як виявляється з жінками не таланить. На запитання «Для чого їм жінка з країни, котра у світі має не найкращу репутацію» отримала у відповідь: «Таких гарних жінок як в Україні немає у всьому світі». Засипавши компліментами, признаннями у коханні, пропозиціями вийти заміж та «золотими горами» мені так хотілось у це вірити, що я й забула ціль свого перебування на сайті. Виявляється щастя так близько! Та все ж, чи насправді все так сонячно як малює наша «багата українська уява»? Щоб перестрахуватись, вирішила перечитати форуми про жінок, які постраждали від насильства за кордоном. Багато історій носять просто шокуючий характер. Тому, «повернувшись до реальності», я вирішила ознайомитись з послугами агентств, що займаються підбором "наших" жінок для забезпечених іноземців. Реальні умови, все легально, підтверджується документально. Чому б і ні? Тим неменше, спочатку вирішила проконсультуватись з цього приводу у юриста. Там, я отримала корисну інформацію. Агенції, маючи ліцензії , печатки та угоди, надають послуги з пошуку партнера, та подальша доля, по виїзду за кордон, вже у ваших руках. А, отже, ви маєте всі шанси потрапити у, як максимум, сексуальне рабство, як мінімум , - стати жертвою побутового насильства.
Щож у нас виходить? Шанси знайти «другу половинку», тим паче за кордоном зводяться до великого, реального нуля. Та чи є варіанти обійти всі ці негативні сторони? Щоб не змінювати заплановане, я вирішила з’ясувати, як «правильно обирати чоловіка-іноземця» та що потрібно знати, опинившись за кордоном. Деякі думки експертів занотую нижче.
Якщо ви потрапили за кордон:

1. Нікому не довіряйте власний паспорт (документи, які підтверджують Вашу особу повинні бути у Вас). Зробіть декілька ксерокопій закордонного паспорта, та візьміть їх із собою, одну копію не забудьте залишити вдома родичам, або знайомим.
2. Важливо залишити вдома детальну інформацію про місце перебування за кордоном, а також інформацію про Вашого знайомого, який запрошує Вас, а саме: його адресу, номер телефону, Вашу спільну фотографію, ксерокопію його паспорта.
3.У нагоді стане знання англійської мови на будь якому рівні, навіть елементарне знання мови може допомогти вам викликати, або попросити про допомогу.
4. Домовтесь з родичами про те, як будете підтримувати зв’язок. Перед від’їздом придумайте "кодове" слово, яке буде свідчити що ви потрапили у халепу (до прикладу, ввечері можна сказати: „Доброго ранку!”);
5. Завбачливо поцікавтесь контактними даними Посольства та Консульства України в країні до якої вирушаєте.
6. Майте із собою номери телефонів неурядових організацій, тих, які надають допомогу
7. У випадку насильства, або порушення прав телефонуйте на Національну „гарячу лінію” з питань протидії торгівлі людьми „ЛаСтрада-Україна” – 0 800 500 225.
Коментувала менеджер соціальних програм Центру «Ла Страда-Україна» Тетяна Татуревич.

Думка психолога: Кожна людина є господарем свого внутрішнього світу. Герої, яких нам описують в казках, ще у дитинстві зберігаються у нашій підсвідомості протягом усього життя. Високі вимоги сучасного суспільства чітко розмежовують «позитивних» та «негативних» кандидатів для знайомств. З тих чи інших причин, якщо нам не вдається побудувати своє життя по прикладу героя, ми створюємо його ідеальний образ у своїй підсвідомості.
З часом, коли віртуальний світ зайняв впевнену позицію сьогодення, у нас з’явилась прекрасна нагода спробувати себе в омріяній ролі. Тут усі наші мрії проектуються у віртуальній площині, даючи підсвідомості зрозуміти, що мета досягнена. У кров миттєво виділяються ендорфіни, які є біохімічною винагородою, що стимулюють позитивні психічні процеси та емоційний фон. В результаті, ми отримуємо «свою дозу» задоволення.

Будьте пильні: Завантажуючи фото в мережу інтернет будьте обачні. Адже, після завантаження, фото стають загальнодоступними для усіх користувачів, які можуть використати це у своїх цілях.


Оксана Ратушняк

Студент з Колумбії розповів про Тернопіль: «У вас дуже хороша освіта, але, на жаль, маленька зарплатня»

Останнє оновлення на Середа, 15 травня 2013, 10:06 Середа, 15 травня 2013, 10:10

Завдяки програмі обміну, що пропонує молодим людям ГО AIESEC, чимало іноземців завітали Україну, та зокрема в Тернопіль, щоб познайомити нас зі своєю культурою та поділитись досвідом.

Сьогодні в гостях у «Студентської столиці» Ніколас – стажер з Колумбії, який вже більше місяця проживає в Файному місті. Отож, яким же видається Тернопіль «зі сторони» і чому ми можемо повчитись в розвинених країн, читайте далі:

- Яким було перше враження після прибуття в Україну? Чим вперше вразив Тернопіль?

- Як тільки ми прибули в аеропорт, я побачив, що Україна – досить сучасна. Першим містом в Україні, де я побував, став Київ. Довелося їздити в багато різних країн, і ваша столиця така ж сучасна й розвинута, як в багатьох країнах світу, це мене приємно вразило. Проте потім, коли я сів у потяг і почав роздивлятись околиці – мене вразили українські села. Спочатку я не розумів, як можна жити в маленьких будиночках без «зв’язку зі світом”. Тернопіль – дуже красиве місто. Я помітив, що люди тут в основному відносяться до середнього класу, з невеликими заробітками, але тим не менше, у них є все необхідне. Тут не так багато бідних людей, як в деяких інших країнах.

- Що нового Ви знайшли для себе в стилі життя українців?

- Українці – дуже тихі та спокійні. Це значно відрізняє їх від моїх співвітчизників. Люди тут створюють значно менше конфліктів та поважають правила. Це, звичайно, добре, хоча я вважаю, що жити таким спокійним життям довгий час трішки нудно.

- Як Ви вважаєте, Тернопіль – толерантне місто?

- Звичайно. Я помітив, що в Тернополі багато іноземних студентів, і вони абсолютно не відчувають дискомфорту, проживаючи тут. Щодо нас, люди зазвичай намагаються допомогти, порадити щось, не дивлячись на мовний бар’єр.

- Які з українських звичаїв Ви «заберете з собою» в Колумбію?

- Багато з них не відрізняються від прийнятих у світі. Але в Колумбії я точно спробую приготувати український борщ:). Також я вживатиму тепер слово «так!». Воно чудово підходить для ствердження, як ні в якій іншій мові, тому навіть вдома казатиму «Так».

- У Вас за цей час з’явилось багато друзів в Україні. Чи приїдете сюди ще раз, щоб з ними зустрітись?

- Звичайно! Не знаю коли точно, але я хочу побувати тут влітку.

- Ваше побажання тернопільським студентам.

- Якщо ви хочете багато заробляти – їдьте в іншу країну. В Тернополі дуже хороша освіта, але, на жаль, маленька зарплатня. Проте, якщо ви просто хочете жити щасливо, Україна – найкращий варіант. Тут чудові люди, традиції, хороший фундамент для створення сім'ї. Також, я б порадив студентам в майбутньому розвивати туризм. Тут є багато прекрасних місць, які варто побачити, привітні люди та досить низькі ціни, тому варто вивчати мову і запрошувати до себе іноземних туристів.

Лауреатів – багато, українця - жодного

П'ятниця, 03 травня 2013, 18:55

Безперечним є те, що ця премія – найпрестижніша у сучасному світі, оскільки звання лауреата дає його власнику не тільки матеріальну вигоду у вигляді шведських крон, а й вносить його ім’я в історію, фіксуючи видатні заслуги перед людством.

Альфред Бернхард Нобель (1833 – 1896) походив зі старовинного шведського роду Рюдбеків, що мешкав у містечку Нобелів на півночі Швеції. Ще у 1682 році один із предків Альфреда, вступаючи до Уппсальського університету, взяв собі прізвище, виведене із назви містечка, у якому народився, але перероблене на латинський лад – Нобеліус. Згодом воно перетворилося на сучасне – Нобель.

Сталося так, що батько Альфреда розорився і був змушений переїхати разом із сім’єю до сусідньої Росії. У той час, а було це у 1842 році, майбутньому засновникові престижної премії виповнилося 9 років. Досить швидко Нобель-батько проявив себе як здібний винахідник, на чому заробив чималу суму грошей. Найбільшу славу і багатства він здобув, створивши першу у світі протипіхотну і морську міни, які згодом були використані російською армією у Кримській війні.

Альфред Нобель здобув добру освіту. Він прекрасно знав російську, англійську, німецьку, французьку і, звичайно ж, шведську мови. Уже в 1864 році він зробив свій перший, як писали тодішні газети, «епохальний винахід» – «зривник Нобеля». А потім винайшов динаміт, бездимний порох, удосконалив як вибухову речовину нітрогліцерин. Проте Нобель був переконаним пацифістом, а всі його новинки спрямовувались перш за все на мирне використання: будівництво шахт, доріг, тунелів. Також шведський винахідник працював у галузі виробництва синтетичних матеріалів, систем зв’язку. Загалом у його активі 355 запатентованих винаходів. Під кінець життя його «інтелектуальна імперія» охоплювала майже 90 компаній і підприємств у 20 країнах всіх континентів.

Проте Альфред Нобель не все життя пробув у Росії. Спочатку він перебрався до Стокгольма, а пізніше до Парижа. Саме у столиці Франції великий винахідник зустрів своє перше і останнє кохання. Софі Гесс була австрійкою за походженням. Біографи Нобеля стверджують, що він намагався зробити з австрійки даму свого кола (Софі була продавщицею квітів) і свого інтелектуального рівня. Але з цього нічого не вийшло. І він залишився самотнім на все життя. У нього не було не тільки сім’ї, а й навіть власного постійного домашнього вогнища.

За рік до смерті він склав заповіт, оприлюднення якого справило ефект вибуху гігантського заряду динаміту: вся його нерухомість мала бути продана, а на виручені кошти Альфред Нобель заповідав утворити фонд, вклавши капітал у «безпечні цінні папери». Прибуток із цих капіталів «щорічно розподіляти у вигляді премій між тими, хто протягом минулого року приніс найбільшу користь людству».

Статок Нобеля був оцінений у 33 млн. шведських крон або 9,2 млн. доларів США – грандіозну на той час суму, яка і склала «Фонд Нобеля», що діє донині. Фонд виконує передусім адміністративно-фінансові функції і, зокрема, здійснює керівництво спадком Нобеля.

У своєму заповіті Альфред Нобель надав Шведській королівській академії наук право присудження премій у галузі фізики та хімії, Стокгольмському Каролінському Інституту – у галузі медицини та фізіології, Шведській академії – у галузі літератури, а комітет з п’яти членів, який призначається норвезьким парламентом, присуджує в Осло премію Миру.

Варто також зазначити, що існує ще премія з економіки, але вона була заснована набагато пізніше, у 1968 році Державним банком Швеції. І називається офіційно по-іншому – премія в пам’ять Альфреда Нобеля.

Рівно сто десять років тому, у 1901 році були присуджені перші Нобелівські премії. За цей час лауреатами (нобеліантами) стали майже 650 осіб. Серед лауреатів такі яскраві особистості, як Альберт Ейнштейн, Мартін Лютер Кінг, Ернест Хемінгуей, Андрій Сахаров та інші.

Офіційна церемонія вручення премій відбувається 10 грудня (у день смерті Альфреда Нобеля) в залі міської ратуші Стокгольма, де їх вручає король Швеції. Премію Миру вручає у великому залі університету Осло голова комітету в присутності короля Норвегії.

Досі Україна не має жодного Нобелівського лауреата, хоча гідних кандидатур – багато. Звичайно, найближче до ліквідації цієї кричущої несправедливості стояли українські письменники Іван Франко, Улас Самчук і Василь Стус. На жаль, історичні обставини не посприяли їм у досягненні успіху.

Цікаво, хто ж все-таки стане першим українським нобеліантом? І коли?



Адам Стрижнюк



Недоукраїнські нобеліанти

– Шмуель Йосип Агнон (Ізраїль) – премія в галузі літератури, 1966 р. Народився в Бучачі на Тернопільщині.

– Зельман Ваксман (США) – премія в галузі фізіології та медицини, 1952 р. Народився у Прилуках Чернігівської області;

– Саймон Кузнець (США) – премія в галузі економіки, «1971 р. Народився у Харкові;

– Ілля Мечников (Франція) – премія в галузі хімії, 1908 р. Народився в Золочеві на Львівщині;

– Герберт Браун (США) – премія в галузі хімії, 1979 р. Народився в Лондоні. Батьки – вихідці з України;

– Петро Капіца (Росія) – премія з фізики, 1978 р. Народився в Кронштадті. Мати – українка;

– Тадеуш Рехштейн (Швейцарія) – премія в галузі фізіології та медицини, 1950 р. Народився у Вроцлавеці (на той час входив до складу України), дитинство минуло в Києві;

– Олександр Солженіцин (Росія) – премія в галузі літератури, 1970 р. Народився в Кисловодську. Мати –українка (з родини Щербаків);

– Михайло Шолохов (Росія) – премія в галузі літератури, 1965 р. Народився на Донщині, мати – українка.