images/stories/logosait_new.jpg

 

«Він погрожував вбити мене, моїх рідних і… себе». Жахливі подробиці переслідування Тетяни Пивовар маніяком

— Відійшовши від наркозу після операції, я почула, що нападника затримали, тож полегшено зітхнула. Видалося, ніби скинула з себе важкий тягар, — починає розмову Тетяна Пивовар із села Дичків Тернопільського району.
Нині дівчина перебуває у відділенні судинної хірургії Тернопільської університетської лікарні, куди її перевели після кількох днів реанімації. Вдосвіта 16 липня Тетяна мало не попрощалася з життям: неподалік селища Великі Бірки на неї напав Олександр Б. і безжально перерізав їй горло. Вчинив таке безумство начебто через любов і ревнощі, однак дівчина вважає це результатом нав’язливих думок хлопця.

«У нього був моторошно-кам’яний
погляд маніяка»
— Він переслідував мене близько року, хотів зустрічатися, пропонував одружитися, проте я ніколи не погоджувалася, — розповідає дівчина. — Те, як він жорстоко поводився зі мною, радше свідчить про його нездорову психіку, аніж про якісь почуття. Якби він любив мене, то не знущався б. Мене досі огортає страх, коли згадую його моторошно-кам’яний погляд маніяка… Начебто нормальний хлопець, він деколи перетворювався на звіра: абсолютно не контролював себе… А я стала його жертвою.
Із 25-річним Олександром Тетяна познайомилася рік тому, коли влаштувалася на роботу в «СЕ Борднетце-Україна», що неподалік Тернополя. Молоді люди працювали в одну зміну, тому часто бачилися і спілкувалися.
— Майже з першого дня Сашко почав упадати за мною, але я тоді зустрічалася з іншим хлопцем, до того ж довідалася, що скалатський залицяльник був одружений, а цього не сприйняли б мої батьки, тож не давала йому жодної надії, — каже Тетяна Пивовар. — Однак він був наполегливим: телефонував, «виливав» душу. Після Нового року я посварилася з хлопцем, а скалатчанин уже просто не давав мені проходу. Я відчувала, що він не так любить мене, як хоче завоювати. Він ніколи не був ніжним, не зважав на мої почуття, ми не розуміли одне одного… Але я шкодувала його як людину заблудлу і самотню (його мати і сестра в Італії, у Скалаті мешкає лише його бабуся), цим він і скористався.

Ще з ночі чекав на мосту з…
ножем у руках

Про жахливий понеділок, 16 липня, Тетяна Пивовар згадує, як щось неминуче. Того ранку дівчина з двоюрідною сестрою Тетяною Дорош, яка тимчасово мешкає у них, поспішали на роботу. Через Дичків службовий автобус не проїжджає, тому дівчатам щоразу доводилося іти на зупинку неподалік Великих Бірок.
— Рано чи пізно мусило щось трапитися, той жах не міг далі тривати, — каже Тетяна. — Я неймовірно втомилася від постійних залякувань і шантажу… Мій тато теж ніби щось передчував: увечері сказав, що завезе нас мотоциклом на зупинку, — таке було вперше. Під’їхали, попрощалися, і батько попрямував додому. Ми з сестрою подивилися, чи нема Сашка, бо він не раз перестрівав там. Усе було спокійно. Тільки ми піднялися на міст, як з-за рогу вибіг він. Я запанікувала… Він схопив мене за руку і наказав бігти з ним. Сестра намагалася захистити мене, та він штовхнув її, а мене кинув на землю. «Навіщо таке робити?..» — благала я, але він не чув. Раптово перехилив мене на коліно і… різонув по шиї. З переляку я навіть не відчула болю, та коли доторкнулася до шиї, там була суцільна рана.
Батько почув крик доньки і чимдуж повернувся назад. На допомогу наспів і перехожий односельчанин. Тетянина сестра викликала швидку. «Тату, затисни рукою рану, бо інакше помру від крововтрати…» — просила дівчина.
Поки приїхала швидка, закривавлена Тетяна лежала на землі, рідні підтримували її, як могли. Біля них зупинився автобус із робітниками, люди упізнали співробітницю, від побаченого жінки плакали…
— Мати моєї однокласниці, яка працює в лікарні, знепритомніла, коли побачила мене в приймальні, — пригадує Тетяна, — а лікар зізнався, що вперше робив таку операцію на шиї.

Напустив газу і хотів підпалити…

На щастя, остання зустріч Тетяни з маніяком обійшлася пораненням середньої важкості. А могло бути страшніше, адже до сонної артерії залишалося кілька міліметрів… Та все вже позаду.
— За два тижні перед цим випадком Сашко перестрів мене біля мосту і затягнув до лісу, — з жахом розповідає Тетяна. — Казав, що приготував яму і там прикує нас наручниками і вб’є себе, щоб… заглянути мені в душу. Дорікав, що я стала причиною його неспокою. Я плакала, благала, вмовляла… Мені вже навіть не шкода було його, я просто розуміла, що він і мене може вбити. Він мав втомлений вигляд, казав, що два дні ходив на міст дивитися на мене, плакав… Ми вийшли до траси, він зупинив автомобіль до Скалата. У місті я посміливішала — як-не-як, люди довкола. Щоб заспокоїти його, купила цигарки і пиво. Мені навіть вдалося забрати в нього ножа, але раптом він схопив пляшку зі смітника і пригрозив, що поріже собі вени. Я змушена була піти з ним додому. Нас зустріла його бабуся, бідна старенька, мабуть, знала, який її онук. Він знову плакав, обзивав мене, потім напустив у кімнаті газу і хотів підпалити…

«Ти вся в крові, доведеться тебе вбити…»

Не менш жахливі спогади Тетяни Пивовар і про зустріч з Олександром у травні цього року, коли вона вперше відчула його деспотичну сутність. Після роботи молоді люди прогулювалися парком, Сашко не хотів відпускати дівчину, тому вона запізнилася на останню маршрутку до Дичкова.
— Була глибока ніч, я вмовляла відпустити мене, бо батьки хвилюються, та він не слухав, — розповідає Тетяна. — А коли зайшла мова про мого колишнього хлопця, раптово кинув мене з лавки і почав душити. Я кричала, але ніхто з перехожих не звертав уваги. «Якщо будеш пищати, переріжу горло!» — пригрозив. Тягнув мене парком за волосся, бив по обличчю, роздер вухо… «Що з тобою робити? Ти вся в крові, доведеться вбити! Зараз викличу своїх дружків і здамо тебе на органи», — спокійно сказав. Мене аж трусило від тих слів, я ішла, немов приречена. Він вирішив розправитися зі мною за містом, щоб не було свідків. Наказав витерти обличчя, щоб проїжджі в автомобілях не звертали уваги. Біля Збаразького кільця я з відчаю хотіла кинутися під авто, але нічого не їхало. Далі ми попрямували полем до лісосмуги. Я благала не вбивати, обіцяла, що не повідомлю в міліцію і не зізнаюся батькам. «Мовчи, бо вб’ю!» — агресивно реагував на кожне моє слово і бив по обличчю. До четвертої ранку водив мене під проливним дощем, а потім зупинив на трасі таксі і ми поїхати до нього. «Як тільки заїкнешся, прикінчу і тебе, і водія», — шепнув мені. Він хотів закрити мене в льосі на кілька днів, щоб зійшли синці. З безпорадності я пообіцяла, що буду з ним, тож він трохи заспокоївся, дав мені сухий одяг і наказав написати батькам, що я пішла жити окремо. Я мусила все виконувати, бо боялася. А ще він казав, що заріже моїх рідних. Того дня він єдиний раз домагався статевих стосунків, я відбивалася, як могла…
Лише недавно Тетяна зізналася про пережите батькам. Рідні радили змінити номер телефону, взяти відпустку і поїхати на деякий час.
— Я знала його, бо теж працювала на «Борднетце-Україна», — підхоплює розмову мати Тетяни, яка після нещастя завжди біля доньки. — Він, здавалося, не був ні скандалістом, ні бандюком, але щось в ньому «сиділо» незрозуміле, кажуть, ніби вживав наркотики. Коли донька розказала про все, ми думали написати заяву в міліцію, але не хотіли брати гріх на душу — садити його до в’язниці. Сподівалися, що візьметься за розум і залишить Тетяну в спокої, але…
…Під час нашої розмови до палати зайшов колишній Тетянин хлопець Степан. Його щира усмішка відразу розвіяла важкі спогади. Після страшного випадку він щодня провідує Тетяну. Попри молодече «зійшлись-розійшлись», їх усе-таки щось поєднує, і дай Боже, щоб це були взаємні почуття!

Іванка Гошій, Нова Тернопільська 











Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер

вугілля і дрова

Банер