images/stories/logosait_new.jpg

 

Що ми пам'ятатимемо про Павличка: творчість, активізм та вірші, що стали хітами

Напередодні, 29 січня, у віці 93 років помер український поет-шістдесятник Дмитро Павличко. Він залишив по собі не лише великий творчий спадок, але й був активним громадсько-політичним діячем: став одним із організаторів Народного руху України, був депутатом Верховної Ради, працював дипломатом.

Павличко: поет, активіст та політик

Дмитро Павличко народився 28 вересня 1929 року на Івано-Франківщині, у родині з п'ятьма дітьми. Свої перші вірші майбутній легендарний поет та перекладач почав писати ще навчаючись в 5 класі, у шкільних зошитах.

Закінчивши у 1953 році філологічний факультет Львівського університету, Павличко випустив першу збірку власних поезій – "Любов і ненависть". З ініціативи Миколи Бажана талановитого дебютанта зразу ж прийняли до Спілки письменників. Павличко і далі видавав книги кожні два-три роки ("Моя земля" (1955), "Чорна нитка" (1958),"Правда кличе"(1958). Його віршами означився початок українського шістдесятництва.

Дмитро Павличко на святі 500-ліття Запорозького козацтва. 4 серпня 1990 року.

Вважався майстром сонета, однак не лише видавав свої власні сонети, але й перекладав найкращі зразки західних авторів: у 1983-му вийшла укладена ним антологія європейських поетів "Світовий сонет".

Переїхавши до Києва з родиною у 1964 році, Павличко очолив сценарну майстерню кіностудії імені Довженка. З 1971 року протягом восьми років був редактором літературного журналу "Всесвіт", який зміг перетворити на справжній культурний феномен. У 1977 році отримав Шевченківську премію, а за нею потім послідує чимало нагород та відзнак.

Наприкінці 1980-х Павличко стає головою Товариства української мови, а згодом – одним із ініціаторів створення політичної партії Народний рух України, яка боролася за незалежність країни та її вихід із Радянського Союзу.

Павличко у Верховній Раді 24 серпня 1991 року. Фото: Oleksandr Klymenko

Узявшись до політичної діяльності, Павличко кілька разів стає народним депутатом, працює послом у Канаді, Словаччині, Польщі.

Вірші Павличка, що стали хітами

Багато творів Павличка ставали піснями. Безперечно, найвідоміша пісня на слова поета – "Два кольори". Після того, як музику до цього тексту створив композитор Олександр Білаш, вірш здобув  всенародну популярність. Першим виконавцем пісні став Анатолій Мокренко.

Також пісня "Два кольори" надихає і сучасних українських виконавців: вірш Павличка, що вже майже 60 років є незмінним хітом, виконували гурти "Кому вниз", "ВІЙ", "Мотор’Ролла", співак Віктор Павлік, співачки Надя Дорофеєва та Оксана Муха.А кілька років тому пісню переспівала французькою мовою співачка Alexa Heinze.Пісні з його текстами також виконували такі українські співаки як Дмитро Гнатюк, квартет "Явір", Василь Зінкевич.Павличко і любовна лірика

"Все не те, коли нема любові", – писав у своїх віршах Павличко. І залишив по собі великий спадок інтимної лірики, яка відзначається щирістю та пристрастю. Це твори із циклу віршів "Пахощі хвої",  збірок "Гранослов" та "Таємниця твого обличчя".

Пропонуємо пригадати найбільш цікаві вірші з любовної лірики Павличка:

"В тобі одній люблю я безліч"

В тобі одній люблю я безліч

Жінок, дівчаток і бабусь.

Числа твоїх облич і масок

Я, наче космосу, боюсь.

Боюсь одкинути завісу

Над безміром твого єства.

Люблю я тайну поєднання

В тобі – людини й божества.

Будь ніжною, це все, що треба

Тобі для влади над людьми.

В своїй істоті звіра хижість

Згаси, та зовсім не затьми,

Хай інколи з твойого ока

У темнощах любовних сцен

Сяйне, як блискавка, спадковий,

Диявольський, космічний ген.

Фото: Дана Павличко / Facebook

"Боже, яка ти в цілунку глибока"

Боже, яка ти в цілунку глибока,

Наче безодня в тремтячій сльозі

Із всевидющого божого ока!

Боже, яка ти в торканні спрагненна,

Наче пустеля, що мріє в пісках

Про океану рухливі рамена!

Боже, яка ти в коханні пестлива,

Наче той вітер вівсяний, що спить

В полі, коли починаються жнива!

"Наша любов"

Наша любов

як літак

здатна нести

тягарі величезні

ніжно передані їй

на землі

тільки не здатна

дотик чужого крила

витерпіти в польоті

незаймана

незалежна

висока

впасти

згоріти

загинути

ладна в ту ж мить

любить вона небеса

та все ж повертається

на землю

і кожен раз

крила здригаються з болю

іскра влітає в бетон

ніби земля приймає

на спочин короткий ту силу

що в крові нашій гримить.

Фото: Facebook

"Я згадую тебе, хоч ти – переді мною"

Я згадую тебе, хоч ти – переді мною.

Я збуджую в собі неткнутий сивиною

Дівочий образ твій – вставай, моя душе,

І світло засвіти, і вийди з павутиння

Такою, як була, а ти ж була богиня,

Володарка моя в прозорім негліже.

І справді ти встаєш із пам’яті моєї,

Я сліпну, як бджола в глибинах орхідеї,

В твоїй сяйливості. І сивина густа,

І материнства слід у перезрілій плоті,

І погляд, як туман часу на позолоті,

І скорбні, наче храм зачинений, уста –

І все, що ти в житті придбала, моя люба,

Працює на твоє володарство, як згуба,

Куди тепер мене заводиш нишкома,

І роздягаєшся так звільна, так поволі,

Що за той час віки в твоєму ореолі

То гаснуть, то горять. Я є. Мене нема.

Марія Кабацій



Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер

вугілля і дрова

Банер